Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Методика виявлення джерел формування грошових ресурсів підприємства в нових умовах хозяйнування.

1.1 Основні джерела інформації для формування та руху грошових ресурсів

1.2 Джерела формування та використання залучених грошових ресурсів підприємства

1.3 Методика розрахунку ефективності використання власних грошових ресурсів підприємства

1.4 Встановлення взаємозв'язку між рухом грошових коштів та прибутком

РОЗДІЛ 2. Організація формування та використання грошових ресурсів на ДП ТРК «ТОП»

2.1 Розрахунок показників дебіторської заборгованості.

2.2 Розрахунок показників забеспеченості запасами.

2.3 Оцінка обіговості активів підприємства.

РОЗДІЛ 3. Аналіз показників руху,складу та ефективності використання грошових ресурсів ДП ТРК «ТОП»

3.1 Аналіз складу грошових ресурсів підприємства

3.2 Оцінка ефективності використання власних грошових ресурсів підприємства

3.3 Аналіз нормованих та ненормованих грошових ресурсів.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність даної дипломної роботи полягає у тому, що неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів суб'єктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття.

Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності формування та використання грошових ресурсів підприємств як державного так і приватного сектору економіки України.

Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє фінансовий аналіз, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпритацію фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. І хоча сам термін “фінанси” за останні 10-15 років пройшов через певні зміни та суттєво ускладнився, фінансові аналітики у країнах з розвинутою ринковою економікою традиційно займаються розрахунком коефіцієнтів, статистичним аналізом, складанням трендів для прогнозування.

Об'єктом дослідження є дочірнє підприємство телерадіокомпанії «Топ» приватна фірма «Топ»

Метою даної роботи є дослідження сучасних методів фінансового аналізу грошових ресурсів на підприємстві ДП ТРК «Топ»

В першому розділі досліджується методика аналізу показників бухгалтерського балансу підприємства, включаючи побудову порівняльного аналітичного балансу.

Другий розділ роботи присвячено обчисленню основних показників, які характеризують формування та ефективність використання грошових ресурсів підприємства. досліджуваного періоду.

У третьому розділі аналізуються за обчисленими даними питання , які дають змогу відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство здійснювало управління фінансовими ресурсами (у першу чергу обіговими коштами) протягом дослідженого періоду (2010-2011 роки).

У четвертому та п'ятому розділах розглянуто організацію охорони праці та цивільну оборону на підприємстві ДП ТРК «Топ».

Сьогодні, коли економіка України переходить на ринкові методи функціонування, кожне підприємство саме відповідає за себе. Знов створені і вже діючі підприємства самі вирішують яку продукцію випускати, за якими цінами реалізувати.

З цього приводу важливість і актуальність проблеми організації оборотних коштів без заперечно. Саме оборотні кошти поряд з основними забезпечують діяльність підприємства. Немає оборотних коштів, немає виробництва. Яскравим прикладом цього твердження є сучасний стан промисловості України.

В роботі запропонований аналіз оборотних коштів підприємств України та зокрема підприємства ДП ТРК “Топ”

Поряд з аналізом визнаються шляхи покращення використання оборотного капіталу, проілюстровані проблеми, з якими стикаються підприємства в умовах кризи.

При написанні роботи були враховані вимоги чинного законодавства, законів України, постанов та інших документів Кабінету Міністрів. Це дало змогу поєднати теоретичний матеріал роботи з можливостями практичного дослідження.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДИКА ВИЯВЛЕННЯ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПРИСКОРЕННЯ ЇХ ОБІГУ В НОВИХ УМОВАХ ХОЗЯЙНУВАННЯ

1.1 Основні джерела інформації для формування та руху грошових ресурсів

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська звітність.

Бухгалтерська звітність являє собою систему показників, що відбивають майновий та фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи бухгалтерської звітності на підприємствах України регламентовані Положенням “Про бухгалтерську звітність підприємств”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 11 лютого 2010 р №40.

Згідно з цим положенням бухгалтерська звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати і пояснень до них.

Головними вимогами до бухгалтерської звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Інформація, подана в бухгалтерській формі № 2, що має назву “Звіт про фінансові результати”, є більш аналітичною, деталізованою і конкретною, порівняно з загальним бухгалтерським балансом (форма № 1).

Для інвесторів і аналітиків ця форма є в багатьох відношеннях важливіша ніж сам баланс, тому що в ній міститься не застигла одномоментна, а динамічна інформація про те, яких успіхів досягло підприємство протягом року та за рахунок яких факторів.

За даними форми № 2 проводять аналіз фінансових результатів діяльності організації як по загальному обсягу в динаміці, так і за структурою, а також факторний аналіз прибутку та рентабельності.

Пояснення до бухгалтерського балансу і звіт про фінансові результати повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів бухгалтерської звітності додатковими даними, які недоцільно включати в бухгалтерський баланс і звіт про фінансові результати, але котрі є необхідними користувачам бухгалтерської звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

Пояснення до балансу і звіту про фінансові результати повинні містити розшифрування окремих показників форм № 1 і 2, що характеризують структуру майна, джерела його утворення, склад і розміри фондів організації, окремих видів дебіторської і кредиторської заборгованостей, основних засобів і нематеріальних активів, фінансових вкладень і зобов'язань.

Пояснювальна записка, що складається до річної звітності, повинна містити стислу характеристику діяльності організації:

По-перше, види виробничої, комерційної й інвестиційної діяльності організації і її географічні ринки збуту;

По-друге, основні показники діяльності і чинники, що вплинули в звітному періоді на фінансові результати, такі як:

а) частка активної частини основних засобів;

б) коефіцієнти зносу, відновлення і вибуття основних засобів;

в) коефіцієнт поточної ліквідності на початок і кінець звітного періоду;

г) коефіцієнт забезпеченості власними засобами й інші показники, необхідні для повного й об'єктивного уявлення фінансового стану організації.

Основні грошові ресурси організацй цілком використовуються в кожному виробничому процесі, повністю переносять власну вартість на готовий вироб та змінюють власну натуральну форму.

Класифікація виробничих грошових ресурсів:

1. Обігові фонди у виробничих запасах:

-сировина,основні матеріали;

-покупні напівфабрикати;

-допоміжні матеріали;

-паливо;

-тара і тарні матеріали;

-запасні частини для поточного ремонту;

-малоцінні та швидкозношувальні предмети, господарський інвентар та інструменти.

2. Обігові фонди у процесі виробництва:

-незарешенне виробництво;

-витрати на засвоєння нової продукції;

-напівфабрикати власного виробництва.

Сировина - це принаддя праці, на видобування або виробництво яких була витрачена праця. Сировиною наприклад є: руда, бавовна.

Матеріали-це предмет праці, який вже піддавався промисловій обробці, наприклад прокат металу.Із основних матеріалів виробляється продукція, вони образують її матеріальний склад.

Напівфабрикати-продукти праці, які пройшли одну чи декілька стадій

виробництва , але потребують ще подальшої обробки чи сбору..

Тара та тарні матеріали-представляють собою усі види упаковки та матеріали, необхідні для їх виготовлення.

Незавершенне виробництво-це предмети праці, які знаходяться в стадії обробки або які очікують подальшої обробки і які не увійшли ще в склад готової продукції.

Склад, структура та вартість грошових ресурсів різних підприємств різноманітні, оскільки вони залежать від характеру та обсягу виробляємої продукції, тривалості виробничого циклу, степені механізації та автоматізації виробництва.

Підприємство не тільки виробляє продукцію, але й займається її реалізацією, тому крім обігових виробничих фондів воно має у роспорядженні ще й фонди обертання.

До ціх фондів відносяться готова продукція на складі підприємства, грошові кошти в касі підприємства та на розрахункових рахунках, а також в незакінчених розрахунках за відвантажену продукцію.

Усе майно підприємства можна поділити на:

1. Імобілізовані активи (1 розділ балансу)

2. Мобільні активи (2 розділ балансу), які включають в себе запаси, грошові кошти, дебіторську заборгованість та ін.

Стійкість фінансового стану підприємства в значеій мірі залежить від цілеспрямованості та правильності вкладів фінансових ресурсів в активи.

Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. У практиці планування і обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.

Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів.

До них відносяться запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентаря (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко спрацьовуються.

Незавершене виробництво -- це предмети праці, обробка (переробка) яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовчого виробництва).

Між виробничими запасами і незавершеним виробництвом в цілому існує певний технологічний зв'язок.

Сировина, матеріали і покупні напівфабрикати, які за величиною становлять переважну частину виробничих запасів, у процесі свого кругообороту з самого початку використання переходять у фазу незавершеного виробництва. Інші ж види виробничих запасів цю фазу обминають.

Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди.

До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо.

Співвідношення оборотних фондів у розтині окремих елементів і стадій функціонування (запаси, незавершене виробництво, видатки майбутніх періодів) характеризує їх виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом ряду факторів (типу виробництва, особливостей продукції та технології її виготовлення, умов забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється у часі (порівняно повільно, без різких коливань). Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому впродовж останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва -- 25%. Спостерігається така тенденція у динаміці структури оборотних фондів: відносні розміри виробничих запасів в цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і видатків майбутніх періодів, навпаки, збільшуються.

Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені застосовуваними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Зокрема, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси -- на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%);

незавершене виробництво -- на підприємствах машинобудування (біля 40%, у зв'язку з великою тривалістю виробничого циклу); видатки майбутніх періодів -- на підприємствах видобувної індустрії (40-50% і більше).

1.2 Джерела формування та використання залучених коштів підприємства

Обігові кошті підприємств призначені обеспечувати безперервний їх рух на всіх стадіях кругообігу з тим , щоб задовольняти потреби виробництва в грошових та матеріальніх ресурсах, забеспечувати своєчасність та повноту розрахунків, підвищувати ефективність використання грошових ресурсів.

Всі джерела фінансування обіговіх коштів поділяються на власні , позикові та залучені.

Власні грошові ресурси відіграють головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, які працюють на умовах комерційного розрахунку , повинні мати відповідну майнову та оперативну самостійність з тим, щоб вести справу рентабельно та нести відповідальність за прийняті рішення.

Формування грошових ресурсів відбувається в момент організації підприємства, коли формується його уставній фонд. Джерелом формування у цьому випадку є інвестиційні засоби засновників підприємства.

В процесі роботи джерелом поповнення грошових ресурсів є отриманний прибуток, а також прирівнені до власних коштів так звані стійкі пасиви.

Це засоби, які не принадлежать підприємству, но постійно знаходяться в його обігу. Такі засоби служать джерелом формування грошових ресурсів підприємства в сумі їх мінімального залишку.

До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця в місяць заборгованість з оплати праці робітникам підприємства, резерви на покриття наступніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом та позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані в вигляді передплати за продукцію (товари,послуги), коштів покупців по заставам за возвратну тару, перехідні залишки фонда споживання та ін. Для скорочення загальної потреби підприємства в обігових коштах, а також стимулювання їх ефективного використання необхідне залучення позикових коштів.

Позиковими коштами є в основному короткострокові кредити банків, з допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в обігових коштах. Основним напрямком залучення кредитів для формування грошових ресурсів являються:

кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів та витрат, пов,язаних з сезонним процесом виробництва;

тимчасове поповнення недостачі власних грошових ресурсів;

здійснення розрахунків та опосередкування платіжного обігу.

В умовах адміністративно-командної системи управління економікою позикові кошти серед джерел фінансування грошових ресурсів складали достатньо велику частину.

Так, в 1965 році на долю кредитів в структурі джерел утворення грошових ресурсів припадало 42,6%, в 1975році-47,3%, в 1997 році-47,1%, в 1988-47,6%. З 1988 року доля кредиту в структурі джерел грошових ресурсів почала знижуватися. Так в 1989 р. вона складала 40,5% , в 1990р. -24,2%. В наступні роки частка кредитів поступово збільшувалась.

Характер динаміки даного показника обумовлена об,єктивнимм економічними процесами. Зменшення долі кредиту з кінця 80-х років можна пояснити скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерцйніх банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищувалась і частка кредитніх ресурсів в стркртурі джерел утворення грошових ресурсів підприємств.

Таким чином, з переходом на на ринкову систему управління економікою роль кредита як джерела грошових ресурсів не зменшилася. На ряду зі звичною необхідністю в покритті поверхнормативної потреби в оборотних засобах підприємств з,явились нові фактори, які обумовлюють посилення значення банківськогокредиту.

Ці фактори пов,язанні передусім з перезідним етапом розвитку, який переживає вітчизняна екооміка. Одним з них є інфляція. Вплив інфляції на грошові ресурси підприємства дуже багатогранне: воно оказує безпосередній вплив і косвений вплив .

Прямий вплив характеризується знеціненням грошових ресурсів за час їхнього обігу, тобто після завершення обігу підприємство фактично не отримує авансовану суму грошових ресурсів в складі виручки від реалізації продукції.

Косвений вплив виражається в уповільненні обігу засобів з причини кризису неплатежів, багато в чому обумовленного інфляцією.

До інших причин появлення кризису неплатежів слід віднести зниження виробництва праці, неефективність виробництва, нездатність окремих керівників пристосуватися до нових умов, шукати нові рішення , змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало-та енергоємкість виробництва, реалізуя непотрібні а ктиви та небездоганність законодавства, яке дозволяє безпокарано не платити по боргам.

В цілях боротьби з неплатежами та здійсненню фінансової підтримки значні кошти виділяються на поповнення грошових ресурсів підприємств. Однак не завжди ці кошти використовуються за призначенням, що має також значний інфляційний ефект.

Зазначені причини обумовлюють підвищенну зацікавленність підприємств в позикових коштів як джерелі поповнення заморожених в довгостроковой дебіторськой заборгованості обігових засобів.

У даному випадку виникає питання межі застосування кредиту в виді джерела оборотніх коштів.

Це питання пов,язанез подвійнім впливом, яке оказує застосування кредиту на фінансовий стан підприємства в цілому та на стан грошових ресурсів в часності.

З іншого боку, без застосування в обіг кредитних ресурсів в умовах дефіциту власніх грошових ресурсів підприємству необно скорочувати або повністю припиняти виробництво, що загрожує істотними фінансовими труднощами , навіть банкрутством.

З іншого боку- вирішення виникших проблем лише за рахунок кредитів викликає залежність підприємства від кредитних ресурсів внаслідок підвищення ссудної заборгованості.

Це призводить до підвищення нестабільності фінансового стану підприємства, втрачаються власні грошові ресурси, переходячи у власність банку, оскільки підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, задану в виді банківського проценту.

Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових притягнутих джерел формування грошових ресурсів. Її наявність означає участь і в обігу підприємства коштів інших організацій і підприємств.

Частина кредиторської заборгованості є закономірною, оскільки вона виходить з діючого порядку розрахунків. Наряду ц цим кредиторська заборгованність може виникнути в результаті порушення платіжної дисциплини.

У підприємств може виникнути кредиторська заборгованність за отримані товари, підрядникам за виконані роботи, налоговій інспекції за податками та платежами, за відрахунками в позабюджетні фонди. Слід також виділити також джерела формування грошових ресурсів, до яких відносяться засоби підприємства, які тимчасово не використовуються за цільовим призначенням ( фонди, резерви та ін)

1.3 Методика розрахунку ефективності використання власних грошових ресурсів підприємства

В системі міроприємств, спрямованіх на підвищення єфективності роботи підприємства та укріплення його фінансового стану, важливе місце займають питання раціонального використання грошових ресурсів підприємства. Проблема поліпшення використання грошових ресурсів набула ще більшої актуальності в умовах формування ринкової економіки.

Інтереси підприємств потребують повної відповідальності за результати своєї виобничо-фінансової діяльності.

Оскільки фінансовий стан підприємства знаходиться в прямій залежності від стану грошових ресурсів і передбачає співвимір витрат з результатами господарчої діяльгості та відшкодування витрат власними коштами, підприємства закікавленні в раціональній організації грошових ресурсів- організації їх руху з мінімально можливою сумой для отримання найбільшого економічного ефекту.

Ефективність використання грошових ресурсів характеризується системой економічних показників , насамперед обіговістю грошових ресурсів.

Під обіговістю грошових ресурсів треба розуміти тривалість одного повного кола круггобігу засобів з моменту перетворення грошових ресурсів в грошовій формі в виробничі запаси і до виходу готової продукції та її реалізації .

Кругообіг засобів завершується зарахуванням виручки на рахунок підприємства.

Обіговість обігових засобів неоднакова на підприємствах як однієї так і різних галузей економіки, що залежить від організації виробництва та сбуту продукції, розміщення обігових засобів та інших факторів.

Так, тяжкому машинобудуванні з тривалим виробничим циклом час обігу засобів найбільший, більш бистріше обертаються кошти в харчовій галузі промисловості.

Обіговість грошових ресурсів характеризується рядом взаємопв,язаних показників: тривалістю одного обороту в днях, кількістю оборотів за період- рік, півріччя, квартал ( коефіцієнт обіговості), сумою зайнятих на підприємстві грошових ресурсів на одиницю продукції (коефіцієнт завантаження).

Тривалість одного обороту грошових ресурсів в днях обраховується за формулою:

LE = (1.1)

де:

Е-середня вартість усіх оборотних коштів;

Т-тривалість аналізуємого періоду в днях;

NP-виручка від реалізації продукції.

Зменшення тривалості одного обороту свідчить про поліпшення викорастання грошових ресурсів.

Кількість оборотів за певний період або коефіцієнт обертаємості обігових засобів обчислюється за формулою:

(1.2)

Чим вищий за даних умов коефіцієнт обіговості, тим краще використовуються грошові ресурси.

Коефіцієнт навантаженя засобів в обігу (КЗ), протилежній коефіцієнту обіговості, розраховується за формулою:

 (1.3)

Крім вказаних показників також може бути використан показник віддачи оборотніх коштів, який визначається відношенням прибутку від реалізації продукції підприємства до залишків грошових ресурсів.

Показники обіговості грошових ресурсів можуть обчислювати по всім обіговим коштам, які приймають участь у обороті і по окремим елементам.Замість величини усіх грошових ресурсів в формулу підставляється величина їх окремих елементів.

Часна обіговість окремих елементів або груп грошових ресурсів наівається складником, якщо вона розраховується по виручці від реалізації. Совокупність складників по усім видам (групам) грошових ресурсів дає в результаті загальній показник обіговості усіх грошових ресурсів:

(1.4)

де:

ЕМ- середній залишок виробничих (матеріальних) запасів;

ЕZ- середній заділ незавершенного виробництва;

ЕR- середній залишок готових виробів на складах;

Eo-середній залишок дебіторської заборгованності та інших оборотніх коштів;

Е=EM+EZ+ER+EO (1.5)

Дана формула розкладу загальної тривалості обігу грошових ресурсів як суми тривалості обігу по окремим елементам (видам) оборотних коштів є вірною лише в самому загальному вигляді.

Дійсний обіг окремих елементів характеризує не загальна величина виручки від реалізації, обіг даного елементу (наприклад, для виробничих запасів-їх витрати на виробництво, для незавершеного виробництва-випуск готових виробів, для залишків готових виробів на складах- відпуск продукції, для товарів відвантажних та засобів в розрахунках-надходження грошей на розрахунковий рахунок).

Зміни обіговості грошових ресурсів виявляється шляхом співставлення фактичних показників з плановими або показниками попереднього періоду. В результаті співставлення показників обіговості грошових ресурсів виявляється їх прискорення або уповільнення.

При прискоренні обіговості обігових засобів із обігу виповільнюються матеріальні ресурси та джерела їх виникнення, при уповільннні-в обіг притягуються додаткові кошти.

Виповільнення грошових ресурсів внаслідокприскорення їх обіговості може бути абсолютним і відносним. Абсолютне виповільнення має місце, якщо фактичні залишки грошових ресурсів менші ніж норматив або залишків попереднього періоду при збереженні або перевишенні обсягу реалізації за даний період.

Відносне виповільнення грошових ресурсів має місце в тих випадках, коли прискорення їх обертаємості проходить одночасно з ростомвиробничої програми підприємства, причому темп росту обсягів виробництва передує темпам росту залишків грошових ресурсів.

Ефективність використання обігових засобів залежить від багатьох факторів, які можна поділити на зовнішні, які оказують вплив не залежно від інтересів підприємства, та внутрішні, на які підприємство може і повинне активно впливати.

До зовнішніх факторів можна віднести такі як загальноекономічна ситуація, податкове законодавство, умови отримання кредитів та відсотки по ним, можливість цільового фінансування, участь в прграмах, які фінансуються з бюджету.

Ці та інші фактори визначають рамки, в яких підприємство може манипулювати внутрішніми факторами раціонального руху грошових ресурсів.

На сучасному етапі розвитку економіки до основних зовнішніх факторів , які мають вплив на стан та використання грошових ресурсів, можно віднести такі, як кризис неплатежу, високий рівень податків, високі ставки банківського кредиту. Кризис сбуту виробленої продукції і неплатежі призводять до уповільнення обігу оборотних коштів. Внаслідок , необхідно випускати ту продукцію, яку можна буде достатньо швидко та вигідно продати, препиняя або значно скорочуя випуск продукції , яка не користується попитом.. В цьому виадку крім прискорення обіговості запобігається зростання дебіторської заборгованості в активах підприємства.

При існуючих темпах інфляції отриманний підприємством прибуток доцільно спрямовувати насамперед на поповення обігових засобів. Темпи інфляційного знецінення грошових ресурсів призводять до заниження собівартості і перетоку їх у прибуток, де відбувається розподіл грошових ресурсів на податки та позавиробничи витрати.

Значні резерви підвищення ефективності використання грошових ресурсів знаходяться безпосередньо у самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься до, насамперед, виробничих запасів. Будучи однією з складових частин грошових ресурсів. Вони відіграють важливу роль у забеспеченні безперервності процесу виробництва.

У той самий час виробничи запаси представляють ту частину засобів виробництва, яка тимчасово не приймає участі у виробничому процесі.

Раціональна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання грошових ресурсів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання, ліквідації поверхнормативних запасів матеріалів: поліпшення норм нормування; поліпшення організації постачання, у тому числі шляхом встановлення чітких договірних умов поставок та забеспечення їх виконання, оптимального вибору постачальників, налагодження роботи транспорту.

Важлива роль принадлежить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу пребування грошових ресурсів у незавершенному виробництві досягається шляхом покращення організації виробництва, поліпшення застосовуємих техніки та технології, поліпшення використання основних фондів, насамперед їх активної частини, економії по всім частинам грошових ресурсів, основних фондів, насамперед їх активної частини, економії по всім частинам грошових ресурсів.

Перебування грошових ресурсів в сфері виробництва не способствує виникненню нового продукту.

Зайве відлучення їх у сферу обігу-негативне явище. Важливими предпосилками для скорочення вкладів грошових ресурсів в цю сферу є раціональна організація сбуту готової продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення розрахунків, своєчасне оформлення документації та прискорення її руху, притримання договірної та платіжної дисціпліни.

Прискорення обігу обігових засобів дозволяє виповільнити значні суми, і таким чином, підвищити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а виповільнені кошти використовувати у відповідності до потеб підприємства.

1.4 Встановлення взаємозв,язку між рухом грошових коштів та прибутком

При проведені комплексного дослідження жіяльності підприємства фінансові показники повинні аналізуватись з урахуванням даних про рух грошових коштів.

Для цього використовують наступні моделі:

d0++d--d = d1 (1.6)

де:

d0, d1 -залишки грошових коштів підприємства на початок та кінець звітного періоду,

+d -надходження грошових коштів за період,

-d- вибуття (витрати) грошових коштів за період.

Дана структура руху грошових коштів може бути відображена в наступних моделях:

+d=+потd++інвd++фінd (1.7)

-d=-потd+-інвd+-фінd (1.8)

де:

+потd, -потd - надходження та витрати грошових коштів підприємства від поточної діяльності,

+інвd, -інвd - надходження та витрачання грошових коштів від інвестиційної діяльності,

+фінd, -фінd - надходження та витрачання грошових коштів від фінансової діяльності.

В ході аналізу слід розглянути структуру надходження грошових коштів за період, визначаємую пропорціями:

(+потd : +d, +інвd : +d, +фінd : +d) (1.9)

(-потd : -d, -інвd : -d, -фінd : -d) (1.10)

Загальні зміни залишку грошових коштів за звітний період також роскладаються на складові зміни, обумовлені поточною, інвестиційною та фінансовою діяльністю:

d1- d0=+d --d-(+потd - -потd) +(+інвd - -інвd)+ (+фінd --фінd) (1.11)

Відповідно робиться структурний аналіз загальних змін залишку засобів:

(+потd--потd:+d--d,+інвd--інвd:+d--d,+фінd--фінd:+d --d (1.12)

Після проведення структурного розгляду моделі руху основних коштів необхідно встановити зв,язок між отриманим підприємством за звітний рік нерозподіленим чистим прибутком та змінами залишку грошових ресурсів. Це робиться за допомогою використання моделі бухгалтерського балансу:

(F-A) + Z +d + r a = И с + К + R p (1.13)

де:

F-позаобігові активи (за початковою або відновленою вартістю);

A-знос амортизуємих позаобігових активів

Z-запаси (у тому числі не взятий до відшкодження ПДВ за придбаними ціностями)

d-грошові кошти

r a-дебіторська заборгованість та короткострокові фінансові вкладення;

И с-капітал та резерви

К- кредити та займи

R p--кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Перетворимо балансову модель таким чином, щоб в лівій частині рівняння залишилися лише грошові кошти:

d= (И с+K+Rp+A) - (F + Z+ r a) (1.14)

та розглянемо прирощування залишку грошових коштів за звітний період:

d = ( И с + К + R p +A)-(F +Z +r a) (1.15)

Приріст власного капіталу можна представити у вигляді суми чистого нерозподіленого прибутку звітного року та змін власного капіталу за рахунок інших факторів:

И с = Р ч+ с (1.16)

де:

И с - приріст власного капіталу;

Р ч - чистий енрозподілений прибуток звітного періоду;

с - інші фактори.

З урахуванням останнього виразу зміни залишку грошових коштів будуть обчислюватись таким чином:

d = Р ч +( с +К + R p + A) - (F +Z +r a) (1.17)

Це і є взаємозвязок змін грошових коштів за період та чистим нерозподіленим прибутком.

Із наданої формули можно вивести загальне правил: для того, щоб отримати зміни залишку грошових коштів за період, до чистого прибутку необхідно додати прирощування власного капіталу за рахунок інших причин, прирощування займів та кредитів та віднчти прирощування позаобігових активів (за первісою або відновленою вартістю) , прирощування запасів, прирощування дебіторської заборгованості та короткострокових фінансових вкладень. При цьому слід мати на увазі, що прирощування за звітний період можуть бути як додатнє так і від,ємне; при відніманні вони відповідно змінюють знак на протилежний.

Загальні зміни залишку грошових коштів можна розкласти на часні зміни грошових коштів від поточної, інвестиційної та фінансової діяльності. Для цього потрібні додаткові данні по прибутку від реалізації позаобігових активів та дивидентах та процентах за довгостроковими фінансовими вкладеннями (Р інв), прибутку від реалізації короткострокових цінних паперів (Р фін) , а також дані по рирощуванню за період розміру короткострокових фінансових вкладень d. З допомогою цієї інформвції отримуємо розбиття загальних змін грошових коштів:

потd=+потd-потd=(Р ч-Рінв-+фінd)+( с+Rp+A)-(Z+(ra-d) (1.18)

інвd=+інвd--інвd=Рінв - F (1.19)

фінd=+фінd - -фінd= Р фін-d+К (1.20)

де величина (r a-d)-показує зміну тільки дебіторської заборгованості, без короткострокових фінансових вкладень.

Слід підкреслити, що викладений метод розбиття загальгого прирісту грошових коштів на часні прирощення від поточної, інвестиційною та фінансовою діяльністі носе назву косвеного методу складання звіту про рух грошових коштів підприємства.

Значну питому вагу дебіторської заборгованості у складі поточних активів визначає їх особливе місце в оцінкі обіговості грошових ресурсів. У найбільш загальному вигляді зміни дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу.

Для мети внутрішнього аналізу слід притягнути дані аналітичного обліку: дані журналів-ордерів або відомостей розрахунків з покупцями та замовниками, з постачальниками за авансами виданими, підзвітними особами, іншими дебіторами.

Для узагальнення результатів аналізу складають сводну таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за строками утворення.

Аналіз короткострокової заборгованості проводиться на підставі даних аналітичного обліку розрахунків з постачальниками, отриманих кредитів банків, розрахунків з іншими кредиторами.

В ході аналізу робиться вибірка забовязань, строки погашення яких не наступають у звітному періоді, а такожвідстрочених та прострочених забов,язань.

Для оцінки обіговості дебіторської заборгованості використовується наступна група показників.

Обіговість дебіторської заборгованості розраховується як відношення виручки від реалізації до середньої дебіторської заборгованості.

Середня дебіторська заборгованість обчислюється за наступною формулою:

ДЗ сер = (1.21)

де:

ДЗ сер- середня дебіторська заборгованість;

ДЗ поч - дебіторська заборгованість на початок періоду;

ДЗ кін - дебіторська заборгованість на кінець періоду.

Звідси отримуємо формулу для розрахунку обіговості дебіторської заборгованості:

Об дз = (1.22)

Наступним показником, який характеризує дебіторську заборгованість є період погашення дебіторської заборгованості, який розраховується як відношення аналізуємого періоду до обіговості дебіторської заборгованості.

ПП дз= - (1.23)

Існують деякі загальні рекомендації, які дозволяють керувати дебіторською заборгованістю:

-контролювати стан розрахунків з покупцями, по відстроченим та простроченим заборгованостям;

-по можливості орієнтуватись на більшу кількість покупців з метою зменшення ризику несплати одним або декількома крупними покупцями;

-слідкувати за співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості: значне підвищення дебіторської заборгованості викликає загрозу фінансовій стійкості підприємства та робить необхідним притягнення додаткових (як правило, висококоштовних) джерел фінінсування.

-використовувати засіб снижок при достроковій сплаті.

Для розрахунку частки дебіторської заборгованості (Чдз) в загальному обсязі поточних активів використовується відношення дебіторської заборгованості до загальної суми усіх поточних активів.

Чдз = (1.24)

де :

Чдз-частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активі;

ПА-поточні активи підприємства;

ДЗ-дебіторська заборгованість.

Оскільки виробничи запаси враховуються за вартістю їх виготовлення (придбання), то для розрахунку коефіцієнту обіговості запасів використовується не виручка від реалізації, а собівартість реалізованої продукції.

Для оцінки швидкості обігу запасів використовується формула:

ОБзп = (1.25)

де:

ОБзп поп-обіговістість запасів;

СОБрп-собівартість реалізуємої продукції;

СЕРвз-середня величина запасів.

При цьому середня величина запасів розраховується за наступною формулою:

СЕРвз= (1.26)

де:

ОЗпоч-залишки запасів на початок періоду;

ОЗкін-залишок запасів на кінець періоду.

Термін зберігання запасів визначається за формулою:

Тзз= (1.27)

де:

Тзз-термін зберігання запасів.

В загальному випадку обіговість коштів, вкладених в майно, може оцінюватись слідуючими основними показниками: швидкість обігу9кількість оборотів, який робить за аналізуємий період капітал підприємства або його складові) та період обігу-середній строк, за який вертаються в господарство вкладені в виробничо-комерційну операцію грошові кошти. Швидкість обігу активів підприємства прийнято розраховувати за формулою:

ОТА= (1.28)

Особливо слід зупинитися на ефективності використання грошових ресурсів, так раціональне використаня грошових ресурсів має вплив на основні показники господарчої діяльності підприємства6 на рост обсягу виробництва, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності підприємства. Аналіз ефективності використання грошових ресурсів повинен допомогти виявити додаткові резерви та сприяти поліпшнню основних економічних показників роботи підприємства.

Головним синтетичним показником використання грошових ресурсів є: коефіцієнт рентабельності активів (майна)

Ра= (1.29)

Норма витрати його чи іншого виду матеріальних ресурсів являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого гатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрати -певного виду матеріальних ресурсів на одиницю вироблюваної продукції. Для більшості матеріалів структура норми витрати

(1.30)

де :

Rч - корисна або чиста витрата матеріалу;

Q - технологічні відходи і втрати;

q - інші організаційно-технічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів (майна).

(1.31)

Цей коефіцієнт показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність поточних активів.

(1.32)

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

(1.33)

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ НА ДП ТРК «ТОП»

2.1 Розрахунок показників дебіторської заборгованості

Прискорення обіговості обігових засобів (активів) зменшує потребу в них, дозволяє підприємству виповільнювати частину грошових ресурсів або для позавиробничих або для довгострокових виробничих потреб підприємства (абсолютне виповільнення), або для додатковоговипуску продукції (відносне виповільнення).

В результаті прискорення обігу виповільнюються речові елементи обігових засобів, зменшується необхідність в запасах сировини, матеріалів. Палива, в заділи матеріального виробництва, а відповідно виповільнюються і грошові ресурси , раніше вкладені в ці запаси та незавершене виробництво.

Виповільнені грошові ресурси відкладаються на розрахунковому рахунку підприємства, в результаті чого поліпшується його фінансовий стан, підвищується платоспроможність.

Швидкість обігу оборотних коштів-це комплексний показник організаційно- технічного рівню виробничо-господарської діяльності. Збільшеня кількості оборотів досягається за рахунок скорочення часу виробництва та часу обігу.

Термін виробництва обумовлений технологічним процесом та характером застосованої техніки.

Для того, щоб його скоротити, потрібно удосконалити його технологію, механізувати та автоматизувати працю робітників.

Скорочення часу обігу також досягається розвитком спеціалізації та кооперуванням, поліпшенням прямих міжгосподарських звязків, прискоренням перевозок, документообігу та розрахунків.

Загальна обіговість усіх грошових ресурсів складається з окремої обіговості окремих елементів грошових ресурсів. Швидкість як загальної обіговості так і часної обіговості окремих елементів грошових ресурсів характеризується різними показниками, данні для розрахунків яких представлені у формі №1, №2 річної звітності підприємства.

Для того, щоб обчислити тривалість одного обігу усіх обігових засобів на підприємстві (LE) спочатку треба обчислити середню вартість усіх грошових ресурсів (E).

За попередній період (2010 рік) ця величина (E поп) дорівнює 10856,1 грн. (10000,9+11711,3)/2).

У звітному (2011) році середня вартість усіх грошових ресурсів (Е звіт) склала 20301,5 грн ( 11711,3+28891,7)/2)

Період обертання , який аналізується у даному випадку- один рік, тобто 360 діб. Виручка від реалізації продукції у попередньому періоді (N pпоп) склала 19350,7 грн., у звітному році ця величина дорівнює 32 946,6 (за даними звітної форми № 2).

Таким чином тривалість одного одігу на підприємстві у попередньому році за формулою (1.1) складала :

LE поп=

Відповідно до цього розраховується і тривалість одного обігу у звітному періоді:

LE звіт=

Кількість оборотів Кп (або прямий коефіцієнт обіговості грошових ресурсів) обчислюється за формулою (1.2.):

Кппоп=

Кпзвіт=

За формулою (1.3.) можна обчислити коефіцієнт закріплення обігових засобів:

Копоп=

За звітний період коефіцієнт закріплення обігових засобів дорівнює:

Козвіт=

Значну питому вагу дебіторської заборгованості у складі поточних активів визначає їх особливе місце в оцінкі обіговості грошових ресурсів. У найбільш загальному вигляді зміни дебіторської заборгованості за рік можуть бути охарактеризовані даними балансу.

Для мети внутрішнього аналізу слід притягнути дані аналітичного обліку: дані журналів-ордерів або відомостей розрахунків з покупцями та замовниками, з постачальниками за авансами виданими, підзвітними особами, іншими дебіторами.

Для узагальнення результатів аналізу складають сводну таблицю, в якій дебіторська заборгованість класифікується за строками утворення.

Аналіз короткострокової заборгованості проводиться на підставі даних аналітичного обліку розрахунків з постачальниками, отриманих кредитів банків, розрахунків з іншими кредиторами.

В ході аналізу робиться вибірка забовязань, строки погашення яких не наступають у звітному періоді, а такожвідстрочених та прострочених забов,язань. Для оцінки обіговості дебіторської заборгованості використовується наступна група показників. Обіговість дебіторської заборгованості розраховується як відношення виручки від реалізації до середньої дебіторської заборгованості.

Середня дебіторська заборгованість обчислюється за формулою (1.21.) Використавши цю формулу я визначила сер0едню дебіторську заборгованості за попередній та звітний періоди:

ДЗпопсер =

ДЗзвітсер =

Таким чином, визначивши середню дебіторську заборгованість можна за формулою (1.22.) визначити обіговість дебіторської заборгованості за попередній та звітний періоди.

ОБ поп дз =

ОБ звіт дз=

За допомогою формули (1.23.) можна обчислити період погашення дебіторської заборгованості за попередній та звітний періоди:

ПП поп дз =

ПП поп дз =

рух грошовий ресурс прибуток

Таблиця 2.1

Аналіз ефективності грошових ресурсів

Показник	Базисний рік	Звітний рік	Абсолютне відхілення	Відносне відхилення
Тривалість одного обігу (LE)	201.97	221.83	+19.86	+9.83
Кількість оборотів (Kn)	1.78	1.62	-0.16	-8.99
К-т закріплення (КО)	0,56	0,62	+0,06	+10,71
Середня дебіторська заборгованість (ДЗсер)	7590,65	15232,40	+7641,75	+100,67
Обіговість дебіторської заборгованості (ОБдз)	2,54	2,16	-0,38	-14,96
Період погашення деб.заборгоаності (ППдз)	141,73	166,67	+24,94	+17,60
Частка деб.заборг (ЧДЗ)	24,44	19	-5,44	-22,25

Слід мати на увазі, що чим більше період прострочки заборгованості,тим вище ризик її непогашення. Доля дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів визначається за формулою (1.24.) На початок звітного періоду цей показник дорівнює:

Чпоч дз=

Відповідно на кінець звітногоперіоду:

Чкін дз=

2.2 Розрахунок показників забеспеченості запасми

Оцінка запасів проводиться по кожному їх виду (виробничі запаси, готова продукція, товари т.ін.).

Обіг виробничих запасів характеризує швидкість руху матеріальних цінностей та їх поповнення.

Чим швидше оборот капіталу, поміщенного в запаси, тим менше потребується капіталу для даного об,єму господарчих операцій.

Обіговість виробничих запасів підприємств однієї і тої самої галузі, як правило, характеризують, наскільки успішно використовується ними капітал.

Як було виявлено раніше, накопичення запасів пов,язане зі значними додатковими відтоками грошових коштів, що робить необхідною оцінку можливості та доцільносиі скорочення строку збереження матеріальних цінностей.

Зниження покупної здатності грошей примушує підприємства вкладати тимчасово вільні кошти в запаси матеріалов, необхідних для виробничого процесу підприємства.

Слід підкреслити в зв,язку з цим, що підприємство, яке орієнтується на одного основного постачальника, знаходиться у найбільш ризиковому становищі, ніж підприємство, яке будує свою власну діяльність на угодах з декількома постачальниками.

Разом з тим слід мати на увазі і те, що політика накопичення запасів товаро-матеріальних цінностей веде до додаткових відтоків грошових коштів як наслідок:

-збільшення витрат, виникаючих у звязку з володінням запасів (аренда складських приміщень та їх утримання, витрати по переміщенню запасів, страхування майна);

-збільшення витрат, пов,язаних з ризиком втрат із-за старіння та пошкоджень, а також крадіжок та безконтрольного використання товарно-матеріальніх цінностей; загально відомо: чим більший обсяг та строк зберігання майна, тим нижчий (слабший) контроль за його зберіганням;

-збільшення суми сплачених податків. В умовах інфляції собівартість використаних продовольчих запасів (суми їхнього списання на собівартість) істотно нижче суми їх поточної ринкової вартості. В результаті цього розмір прибутку буває “роздутим”, але саме з нього буде розрахован виплачений з прибутку податок.

Аналогічна картина і з податком на додану вартість. Те, що зі збільшенням обсягів запасів збільшується величина податків на майно, напевно не потребує пояснень;

-вилучення засобів обігу,їх “омертвління”. Надмірні запаси припиняють рух капіталу,порушують фінансову стабільність діяльность, змушуючи керівництво підприємства в обовязковомупорядку шукати для поточної діяльності грошові кошти (як правило,висококоштовні). Тому не біз підстави надмірні запаси товарно-матеріальних цінностей називають “Кладовищем бізнесу”

Ці та інші негативні наслідки політики накопичення запасів нерідко повністю перекривають позитивний ефект від економії за рахунок більш ранніх закупок.

Значний відток грошових коштів, пов,язаний з витратами на формування та збереження запасів, робить необхідним пошук шляхів їх скорочення. При цьому, розуміється , мова не йде про зведення величини витрат по утворенню та збереженню запасів товарно-матеріальних цінностей до мінімуму. Таке рішення, скоріш за все, було б не ефективним та призвело б до зростання витрат іншого роду (наприклад,від псування та безконтрольного використання товарно-матеріальних цінностей).

Задача є в тім, щоб знайти “золоту середину” між надмірно великими запасами, здатними визивати фінансові ускладнення (нестача грошових коштів), та надмірно малими запасами, небезпечними для стабільності виробництва підприємства.

Така задача не може бути вирішена в умовах стихійного формування запасів, необхідна налажена система контролю та аналізу стану запасів.

В теорії та практиці управління запасами виділяються наступні основні ознаки незадовільної системи контролю ресурсів :

-тенденція до постійного зростання терміну збереження запасів;

-безперервне зростання запасів, істотно випереджуючий динаміку збільшення обсягу реалізуємої продукції;

-часті простої обладнання з причини відсутності матеріалів;

-нестача складських приміщень;

-периодична відмова від строкових замовлень з причини нестачи (відсутності) запасів та товарно-матеріальних цінностей;

-великі суми списання з причини наявності застарілих (залежалих), повільно обертаємих запасів;

-значні обсяги списання внаслідок їхнього псування та крадіжок.

Основна мета контролю та аналізу стану запасів:

-забеспечення та підтримання ліквідності та поточної платоспроможності;

-скорочення витрат виробництва шляхом зменшення витрат на утворення та збереження запасів;

-зниження витрат робочого часу та простїв обладнання з причини нестачи сировини та материалів;

-попередження псування, крадіжок та безконтрольного використання матеріальних цінностей.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступної обліково-аналітичної програми:

1. Оцінка раціональності структури запасів, яка дозволяє виявити ресурси, обсяг яких явно надмірний, та ресурси, придбання яких треба прискоити.Це дозволить уникнути зайвих капіталовкладень в матеріали, потреба в яких скорочується або не може бути виявлена.

Не менш важливе за це при оцінкі раціональності структури запасів встановити обсяг та склад зіпсованих та неходових матеріалів. Таким чином забеспечується підтримання виробничих запасів в найбільш ліквідному стані та скорочення засобів, імобілізованих в запаси.

2.Визначення строків та обсягів закупки матеріальних цінностей. Це одна з найважливіших та складних для сучасних умов функціонування українських підприємств задач аналізу стану запасів.

Не дивлячись на неоднозначність приймаємих рішень для кожного підприємства, загальним є підхід до визначення обсягів закупок, які дозволяють враховувати:

-середній обсяг споживання матеріалів на протязі виробничо-комерційного циклу (звичайно визначається на підставі результатів аналізу споживання матеріальних ресурсів в минулих періодах та обсягів виробництва в умовах очикуваного сбуту);

-додаткова кількість (страховий запас) ресурсів для відшкодування непередбачених витрат матеріалів (наприклад, в умовах непередбаченого заказу) або збільшення періоду, необхідного для формування необхідних запасів.

3.Вибіркове регулювання запасів матеріальних цінностей, яке передбачає, що увагу необхідно акцентувати на коштовних матеріалах або матеріалах, які мають високу споживчу якість.

В закордонній практиці широке розповсюдження набув метод АВС, прийоми якого можуть бути застосовані й на українських підприємствах. Основна ідея АВС-метода-оцінити кожен вид матеріалів з точки зору їхнього значення. Мається на увазі ступінь використання матеріалу за конкретний період; час, необхідний для поповнення запасів цього матеріалу та витрати, повязані з його відсутністю на складі; можливість заміни, а також витрати від заміни.