Після проведеного дослідження стану пенсійного забезпечення у нашій країні, можна зробити висновки про те, що сучасна пенсiйна система перебуває у надзвичайно срутному фiнансовому становищi та повністю не може забезпечити пенсiонерiв необхiдними обсягами доходів для належного рiвня життєдiяльностi. Нині з`явилася необхiднiсть щодо вдосконалення функцiонування пенсiйного забезпечення України, тому що її ефективна дiяльнiсть являэться передумовою збыльшення рiвня соцiального захисту в державi.

Сучасна система пенсiйного забезпечення не повністю виконує своє головне завдання, тому що розмiр пенсiй здебiльшого не надає можливостi пiдтримувати людям мiнiмальний рiвень життєдiяльностi [30].

Можна з усього вище сказаного видiлити такi головні проблеми пенсiйної системи України на сьогодні:

досить низький рiвень пенсiй переважній бiльшостi осiб, які досягли пенсiйного вiку: понад 2/3 пенсiонерiв отримують пенсiї у розмірі до 1 тис гривень;

незбалансований бюджет ПФ - у 2012 роцi з держбюджету на покриття його дефiциту видiлено майже 28 млрд. грн;

видатки на пенсiйне забезпечення почали сягати 16,3 % ВВП. При чому не слiд забувати те, що розмiр пенсiйних внескiв - 35 %, що набагато вище, нiж у iнших країнах Європи: Швецiя - 18,9 %. Францiя - 24 %, Чехiя - 28 %, Угорщина - 26,5 %, Проте цього також недостатньо для покриття пенсiйних видаткiв;

на теперішній час iснує розрив мiж розмiрами пенсiй жiнок та чоловiкiв. Для жiнок було встановлено межу працездатного вiку нижчу ніж у чоловіків, вони також мають меншу тривалiсть стажу, у чоловіків, слід зазначити, заробітна плата виже на 30% в середньому ніж у жінок;

Середнiй розмiр пенсiї за вiком у чоловiкiв в середньому - 1327,06 гривень, у жiнок становить - 872,60 гривень. Отже, розмiр пенсiї за вiком чоловiкiв вдвічі більший за розмiр пенсiї за вiком жiнок [31].

Більшість людей отримують мізерні розміри пенсій, засоби, які поступають на їхню виплату у масштабi країни досить великі, а їхня сума з року в рiк збільшується несумiсними темпами із можливостями економiки.

Основні фактори незадовiльного функцiонування пенсiйної системи являються:

негативнi перспективи її розвитку та складна демографiчна ситуацiя;

макроекономiчне становище держави (економiчнi кризи, iнфляцiя, безробiття, тощо);

масштабна "тiнiзацiя" працiвникам по виплатах.

Демографiчна ситуацiя в Українi на сучасних умовах стає все більш гіршою та поступово переростає у кризу. Продовжує відбуватися процес старiння населення, загальна чисельнiсть його зменшується, спiввiдношення мiж працездатним населенням та пенсiонерами стає все гіршим. Всi цi тенденцiї мають негативний вплив на фiнансування пенсiйних виплат, а отже, вимагають пошуку інших нових джерел фiнансових ресурсiв для наданих цiлей [32].

Велика кількість учених та фахiвцiв вважають, що обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування може стати додатковим ресурсом залучення коштiв для пенсiйних виплат, що формує другий рiвень пенсiйної системи в Україні [33].

Вивченню демографiчної ситуацiї в Українi та в свiтi в цiлому, її тенденцiй протягом тривалих перiодів, а також впливу її на проведення пенсiйної реформи багато вiтчизняних i зарубiжних учених присвятили свої науковi дослiдження. Серед них можна назвати українських науковцiв О. Гарячу, Е. Лiбанову, С. Мельника, Л. Ткаченко, О. Палiй, якi визнають необхiднiсть розвитку системи пенсiйного забезпечення із врахуванням демографiчних тенденцiй на сучасному етапі.

Створення ефективної економiчної полiтики держави являє собою захист малозабезпечених верств суспільства, а рiзноманiтнi соцiальнi програми потребують проведення дослiдженнь у демографiчнiй сферi. Як зазначає переважна бiльшiсть фахiвцiв, демографiчна ситуацiя в Українi на сучасному етапі викликає занепокоєння. Отримані результати дослiджень мiжнародних фiнансових органiзацiй доводять, що темпи скорочення населення України є найвищими у Європi. В зв'язку із низьким рівнем народжуваності дуже швидко змiнюється вiковий склад населення - зростає частка людей похилого і середнього віку [14].

Характерні ознаки нинiшнiх демографiчних тенденцiй, які можна назвати такі: вiд'ємне сальдо мiграцiї, скорочення чисельностi населення, зниження народжуваностi і тривалостi життя.

На території України знаходяться 13,7 млн. пенсiонерiв. Тепер на 88 пенсiонерiв припадає 100 осiб, а уже у 2025 роцi 1 працюючий буде утримувати одного пенсiонера за прогнозами, які були аналізовані вченими. На 2050 рік за прогнозами на 100 працюючих уже буде 125 пенсiонерiв [14].

Кiлькiсть населення скоротиться приблизно на 40 % за розрахунками до 2050 року. Тому демографiчнi чинники, в сукупностi із iншими соцiальними і економiчними факторами, зобов'язують країну проводити пенсiйну реформу, яка є складовою iнших реформ - охорони здоров'я, економiчної, соцiального страхування [13].

Також на пенсiйну систему свій негативний вплив справляє макроекономiчна ситуацiя в нашій країні. Якщо брати до уваги те, що розмiр страхових внескiв залежить в основному вiд величини ФОП, в цiлому низький рiвень заробiтних плат призводить до того, що спостерігається недостатній обсяг надходжень до ПФ. Незадовiльний макроекономiчний стан зумовлює низький рiвень надходжень також i до державного бюджету України. Така ситуація унеможливлює достатнє покриття дефiциту ПФ за рахунок державних коштiв.

Ще один фактор, який має негативний вплив на розвиток пенсiйної системи України, являється велика "тiнiзацiя" виплат працiвникам. ЇЇ сутність криється в тому, що роботодавцi, які виплачують заробiтну плату своїм працiвникам, не сплачують внескiв до фондiв соцiального страхування приховуючи оплату праці вiд оподаткування. Це насамперед пов'язано з великим "соцiальним навантаженням" на трудовi виплати працiвникам.

Роботодавцям виплачувати заробiтну плату легально не вигiдно, тому що вони несуть досить великі додатковi витрати, які пов'язанi із соцiальним страхуванням своїх працiвникiв, а працiвникам вигiднiше отримувати вищу заробiтну плату нелегально нiж набагато нижчу, але легально, зважаючи на низький рiвень заробiтних плат. Отже, виплата працiвникам зарплат нелегально, без перерахування внескiв до фондiв соцiального страхування і оподаткування, є досить поширеною практикою.

З`ясовувати та знешкоджувати явища "тiнiзацiї" зарплат дуже важко, тому що iснує двостороння згода - як того, хто їх отримує, так і того, хто їх нараховує та виплачує. Лише деякі випадки дають стимули працiвникам легалiзувати свої виплати, в основному, вони пов'язанi із соцiальними ризиками, як вихід на пенсiю, народження дитини та інші. Перед настанням таких випадків працiвники роблять все можливе, щоб легалiзувати свої трудовi доходи для того, щоб збiльшити майбутні соцiальні виплати. Однак, навiть в таких випадках їм не завжди вдається це здійснити, тому що ключове рiшення приймає роботодавець, а не працiвник [36].

Для вирішення цієї проблеми існує два шляхи: пiдвищити вiк виходу на пенсiю або зменшити розмiр пенсiй. Наша країна зробила свій вибір на користь першого.

В нашій країні недоцiльно запроваджувати пiдвищення вiку виходу на пенсiю оскільки:

по-перше, поганий стан здоров'я осiб працездатного вiку, про що свiдчить велика чисельнiсть iнвалiдiв загального захворювання, якi виходять на пенсiю до досягнення пенсiйного вiку, та також висока смертнiсть, особливо серед чоловiкiв предпенсiйного безробiття вiку;

по-друге, це може загострити проблему.

Вихід на пенсiю своєчасно надає змогу громадянам, з одного боку, придiляти бiльше уваги своєму здоров'ю, а з іншого - зменшити навантаження на органiзм, пов'язанi з виконанням професiйних обов'язкiв. До ще більшого погіршення стану здоров`я населення може призвести вiдстрочення ж виходу на пенсiю.

Доцiльно здiйснювати реформування механiзму функцiонування соцiальних фондiв держави на такій основi, як:

чiтке визначення розмiрiв фiнансування за рiзними видами соцiального страхування та їх джерел;

створення економiчних передумов зростання заробiтної плати як найважливiшого фактора розвитку соцiального страхування;

збільшення ролi соцiальних партнерiв у управлiннi соцiальним страхуванням і удосконалення методiв контролю;

впорядкування збирання страхових внескiв та централiзацiї;

збереження державних соцiальних гарантiй.

Якщо ефективно реформувати функцiонування соцiальних фондiв, то це дозволить нам багато в чому вирiшити їх нагальнi питання [37].

З 1 сiчня 2011 року в дію був прийнятий єдиний соцiальний податок, запровадження якого, сформувало єдину систему звiтностi, контролю за справлянням внескiв і контролю за фінансовим становищем.

На місці внескiв у чотири фонди (а отже, й окремого облiку, надання документiв, адмiнiстрування, i т.д.) почав діяти єдиний внесок на обов'язкове соцiальне страхування.

Пiсля того як було впровадженно закон, стало помітно, що iстотно зменшилося не тільки адмiнiстративне, а й фiнансове навантаження на роботодавцiв, що пов'язане із сплатою страхових внескiв, а також можна добавити, що досить скоротилася кiлькiсть перевiрок. Якщо брати до уваги аналіз Науково-дослiдного iнституту працi й зайнятостi суспільства, то можна сказати що, загальна економiя роботодавцiв може скласти 2 млрд. грн. в рiк.

Вiдповiдно до законодавства у нашій країні, пенсiйна система формується із декiлькох рiвнiв. Перша у системі - солiдарна пенсiйна система, що уже повнiстю функцiонує у наш час. Вона складається із перерозподiльних принципів, що передбачають можливість використовувати поточні надходження, щоб здійснювати виплату пенсiй наявним пенсiонерам. Джерелами фiнансових ресурсів солiдарної системи є страхові внески працюючого населення та/або залучені кошти з державного бюджету України. З цього можна сказати, що рiвень належного життя пенсiонерiв повнiстю знаходиться у залежності цих двох основних джерел надходження фiнансових ресурсiв. Проте за результатами, проведеними у демографiчнiй сферi можна сказати, що сучасний рiвень нацiональної пенсiйної системи самостiйно не має змоги забезпечувати високi соцiальнi стандарти громадянам, що досягли пенсiйного вiку. Необхiдно також додатково запроваджувати пенсійні системи, що будуть накопичувати кошти, а також, якi формуватимуть другий та третiй рiвнi національної пенсiйної системи.

Сучасне українське законодавство передбачає практичне застосування недержавного пенсiйного страхування починаючи з 2004 року, а саме з моменту прийняття ЗУ "Про недержавне пенсiйне забезпечення". З тих пір були створенi та розпочали свою діяльність у даному видi страхування недержавнi пенсiйнi фонди. З року в рік збiльшується кiлькiсть учасникiв недержавного пенсiйного страхування, стає більш помітнішим зростання активів цих фінансових інститутів, що впливає на розвиток нацiонального фiнансового ринку в цілому [38].

Накопичувальнi пенсiйнi програми, поруч з перерозподiльними, дають можливість диверсифiкувати джерела фiнансових ресурсiв для того, щоб забезпечити пенсiйні виплати. Це питання особливо актуальне у наш час для нашої держави.

Накопичувальнi пенсiйнi схеми передбачають можливість створення певних резервiв майбутнiх доходiв для їх учасникiв. Якщо порівнювати накопичувальні системи, де є можливість вкладати кошти учасниками у різні прибуткові інвестиційні проекти з перерозподільними пенсійними програмами, де фінансові ресурси переважно і в основному спрямовуються лише на виплати пенсій, можна зробити висновок, що перша система більш краща та ефективніша. Тому що саме прогнозований iнвестицiйний дохiд повинен захищати пенсiйнi заощадження вiд iнфляцiї, створити фiнансову основу для гiдної старостi і компенсувати накладнi витрати, що пов'язанi із обслуговуванням пенсiйних активiв [39].

Однак ми можемо сказати, що така система ще не набула досить широкого використання у нашій країні, на відміну від більшості європейських країнах, у яких вони використовуються та їхній досвiд свiдчить про необхiднiсть запровадження, беручи до уваги сучасну демографiчну тенденцію. У бiльшостi європейських країнах запровадженно та введено у дію обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування, що формує другий рiвень їх пенсiйних систем [38].

Розглянуті типи пенсiйних систем є вигiдними у соціальному та економічному розрізах не тільки для супільства країни, так і для самої країни в цілому, для якої економічна вигода полягає у тому, що нацiональна економiка буде одержувати досить великі iнвестицiйнi ресурси, що буде створювати можливостi для майбутнього розвитку фондового ринку. Якщо брати до уваги наслідки застосування таких типів пенсійних систем для суспільства, то можна сказати, що таким чином буде повністю забезпечуватися належний рівень життя людям пенсійного віку, тобто той рівень, який буде відповідати міжнародним загальноприяйнятим стандартам та надасть змогу цьому населенню бути фінансово незалежними.

Ситуація, яку ми бачимо на сучасному етапі розвитку нашої країни багато в чому залежить саме від стану демографічного розвитку, що вимагає застосування усіх трьох рівнів у національній пенсійній системі. Також потрібно відмітити те, що солідарна система являється основною у плані забезпечення пенсійних виплат населенню [38].

Сучасна солідарна пенсійна система неспроможна повністю фінансово забезпечити пенсіонерів усім необхідним для гідного розвитку їх життя, тому що в основному, пенсіонерів забезпечує наступне покоління, що потребує вирішення проблеми з природним відтворенням населення. Для того, щоб пiдвищити її фiнансову стiйкость і знайти нові джерела фiнансування потрiбно зробити наступне:

збільшити розмiр заробiтної плати, а також iнші доходи населення. На сучасному етапі рiвень заробiтної плати працiвників не повністю вiдповiдає реальнiй вартостi робочої сили. Відповідні доходи робітників повинні не тільки давати можливість сплатити всі податки, здійснювати страхові внески, забезпечувати покращення рівня життєдіяльності, а й надавати можливість відкладати певні заощадження. Які також можна покласти в банк та отримувати додатковий дохід або формувати певні фінансові ресурси, що можуть використовуватись для інвестицій у національну економіку;

проводити розробк заходів, що сприяли б призупиненню процесiв "тiнiзацiї" доходiв населення, у т. ч. заробiтної плати, приховування їх вiд оподаткування;

залучити пiдприємцiв, що працюють за спрощеною системою оподаткування, до сплати пенсiйних внескiв. У свою чергу, спiвпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалiзацiї найманих працiвникiв. Для них з`явиться отримання пенсійних канікул на певний термін, вчключаючи поетапне пiдвищення сплати пенсiйних внескiв у майбутньому [32].

Стан соцiально - економiчного розвитку нашой країни на сучасний період, в умовах якого доводиться запроваджувати обов'язкове накопичувальне пенсiйне страхування, являється об'єктивно непростим, отже, для цього потрiбно організувати комплекс заходiв щодо його втiлення.

Для того, щоб ефективно ввести другий рівень пенсійної програми, потрібно звертатись до таких:

формувати базові макроекономiчні передумови. Серед них можна виділити - постiйне зростання повинно становити не менше від 3 - 4 % ВВП держави порiвняно до попереднiх рокiв, за рахунок підвищення заробітньої плати, збільшення робочих місць, зниження темпів інфляції знизити рівень безробіття;

пiдвищити iнвестицiйну привабливість фiнансових iнструментiв для вкладення коштiв до накопичувальних пенсiйних програм. Якщо сформувати стабільний фінансовий розвиток, то це призведе до соціального та економічного розвитку інфраструктури країни, а також швидщому подоланню фінансової кризи;

економiчно виховувати молодь та населення працездатного вiку щодо запровадження обов'язкового накопичувального пенсiйного страхування, визначити його переваги для кожного громадянина. Для досягнення цього потрібно, наприклад, у школах, у ВНЗ та ін. ввести деякі семінари або факультативи щодо основ пенсійної реформи України. Використовувати також засоби масової інформації, такі як радіо, телевізор для того, щоб освітні програми, лекції щодо формування пенсійної системи нашої країни;

забезпечити iнституцiональну готовність пенсiйної системи, що передбачає собою створення iнфраструктури і механiзмiв її ефективного управлiння.

Наявна проблема у пенсійному забезпеченні повинна стосуватися кожного дорослого громадянина, незалежно від віку та від міри того, наскільки людина усвідомлює цей факт.

3.2 Мiжнародний досвiд органiзацiї функцiонування пенсiйних систем