Удосконалення оцінки посередницької діяльності кредитної спілки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

кредитний спілка фінансовий

Кредитні спілки в Україні являють собою спеціалізовані споживчі кооперативи громадян. Вони створені як добровільні об'єднання громадян (фізичних осіб), пов'язаних якою-небудь соціальною спільністю: місцем роботи, місцем проживання, професією, будь-яким іншим загальним інтересом.

Кредитна спілка сприяє ефективному заощадженню особистих коштів громадян, пайовиків, одержанню ними кредитів з цих коштів, спільному використанню частини цих грошей в освітніх, житлових та інших програмах соціальної підтримки і соціального розвитку своїх членів. Основна діяльність, спрямована на організацію соціальної взаємодопомоги і підтримки громадян, не переслідує мети отримання прибутку - є неприбутковими організаціями.

Особливості діяльності кредитних спілок впливають на специфіку аналізу їх фінансового стану. З одного боку він здійснюється відповідно вимог до діяльності банків, з другого боку відповідно організацій неприбуткового характеру. Ці обставини визивають безліч суперечок серед фахівців банківської справи, податкової служби та кредитних кооператорів.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що методи аналізу фінансового стану кредитних спілок не тільки визначають рівень розвитку даних організацій, але і сприяють ознайомленню з фінансовим станом спілок їх членів, банків, представників виконавчої влади, інших споживачів. Інформація про фінансовий стан спілок є доступною для перелічених осіб завдяки впровадженню методів фінансового моніторингу, рейтингової системи, основаних на показниках аналізу фінансового стану.

Проблемам аналізу фінансового стану кредитних спілок присвячені наукові труди таких вчених, як В. Гончаренко, К.Капусової, С.Левицької, М. Федорець та інших.

Об'єктом роботи ефективність фінансового стану спілок.

Предметом дослідження є процес оцінки ефективності кредитної спілки «Імпульс плюс».

Метою роботи є дослідження та удосконалення методів оцінки ефективності діяльності фінансових посередників.

Для досягнення оцінки ефективності кредитних спілок як фінансових посередників були визначені такі завдання:

з'ясування сутності категорії «ефективність кредитних спілок»;

дослідження підходів до оцінки ефективності;

обґрунтування моделі для оцінки ефективності з точки зору фінансового посередництва;

економічна апробація запропонованих підходів.

Дослідження ефективності привертають увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків, що пояснюється постійними процесами оновлення та вдосконалення діяльності. Окремі питання оцінки ефективності посередництва відображені в працях таких авторів, як О.В. Васюренко, А.М. Герасимович, О.В. Дзюблюк, Л. Примостка, О.І. Лаврушин, П. Роуз, Дж. Синкі, В.М. Усоскін.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансових посередників досліджені в працях таких авторів, як Р. Брейлі, Ю. Бригхем, Л.Дж. Гітман, М.Д. Джонк, Дж. Кейнс, Дж. Майерс, Р. Ролл, П. Самуельсон, Дж. Тобін, У. Шарп, Я. Міркін.

Не вирішена раніше частина загальної проблеми. Незважаючи на значні публікації з досліджуваних питань, методичні аспекти оцінки ефективності кредитних спілок, як фінансових посередників являють собою не лише актуальний напрямок наукового дослідження, але й можливості вирішення даної проблеми.

Для досягнення мети роботи застосовано наступні методи дослідження: дедукція, аналіз, системний аналіз та порівняння.

При написанні, використано Закони України з регулювання діяльності кредитних спілок, статті у наукових виданнях «Фінанси України», «Вісник НБУ», спеціалізована література для фахівців кредитних спілок - «Вісник НАКСУ», «Вісник кредитної кооперації» та інші, пакети прикладних програм: Excel, Word, Accses.

1. Теоретичні основи фінансового посередництва

1.1 Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль в системі соціально-економічних відносин. Вони являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке можливо розглядати на різних рівнях узагальнення та деталізації.

Видима сторона фінансів проявляється у потоках певних фінансових активів, які рухаються між суб'єктами фінансових відносин і забезпечують для цих суб'єктів формування їх доходів та видатків, а також цільових грошових коштів.

Виступаючі інструментом розподілу та перерозподілу ВВП, фінанси виконують розподільчу функцію. Об'єктом розподільчої функції фінансів виступає вартість ВВП, а також національне багатство. Суб'єктами при цьому виступають держава, юридичні та фізичні особи.

За допомогою фінансів виконуються функції за формуванням суб'єктами фінансових відносин доходів та видатків.

Формування таких взаємозв'язків відбувається завдяки заощадженню одними суб'єктами фінансових відносин фінансових активів та задоволення потреб в них інших суб'єктів. Накопичені заощадження можуть бути використані для інвестицій, а отже відбувається перетік коштів, при якому вони перемішуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто пострибує інвестицій. Такий перетік фінансових активів створює умови для підвищення ефективності економіки в цілому та поліпшення економічного добробуту кожного члена суспільства.

Перетік фінансових активів між суб'єктами фінансових відносин може відбуватися внаслідок надання ним фінансових послуг різноманітними фінансовими установами. Це сприяє встановленню такої взаємодії між власниками і одержувачами фінансових активів, у результаті якої з огляду на попит і пропозицію формуються оптимальні ціни на ці активи.

Сучасний фінансовий сектор України за своїми інституційними та функціональними характеристиками не повною мірою відповідає тенденціям світових фінансових систем.

Розширення спектра фінансових послуг, зростання ролі банків та небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтям економічного зростання.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що добре налагоджений банківський сектор, розвинуте страхування, розвиток небанківських фінансових установ (кредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників) сприяють сталості фінансових систем та розв'язанню соціально-економічних проблем. У багатьох країнах світу рівень розвитку фінансового сектора і фінансових ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.

Фінансовий посередник є суб'єктом грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор і позичальник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників називається фінансовим посередництвом. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, кредитна спілка, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - договір про внесок на депозитний рахунок, а розміщуючи ці кошти у позичальників, у банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді див рис.1.1.

Рис.1.1. Взаємовідносин між суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками

Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у:

можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.

Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.

Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

банки;

небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

депозитні інституції;

договірні ощадні інституції;

інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:

відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк";

відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу - маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта - низькою.

Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.

1.2 Роль і перспективи розвитку кредитного ринку

Кредитні спілки - одна з самих масових і самих привабливих для населення фінансових організацій, що складає некомерційну альтернативу банкам. З'явившись на рубежі XIX-XX ст., кредитні спілки діють сьогодні в 88 країнах світу. Кредитні спілки - це некомерційні фінансові організації, що спеціалізуються на фінансовій взаємодопомозі шляхом надання ощадно-позикових послуг своїм членам.

Сучасні кредитні спілки в Україні в переважній більшості являють собою спеціалізовані споживчі кооперативи громадян. Вони створені як добровільні об'єднання громадян (фізичних осіб), пов'язаних якою-небудь соціальною спільністю: місцем роботи, місцем проживання, професією, будь-яким іншим загальним інтересом (common bond). Спілка сприяє ефективному заощадженню особистих коштів громадян, пайовиків, одержанню ними позик з цих коштів, спільному використанню частини цих грошей в освітніх, житлових та інших програмах соціальної підтримки і соціального розвитку своїх членів. Основна діяльність, спрямована на організацію соціальної взаємодопомоги і підтримки громадян, не переслідує мети отримання прибутку. Кредитні спілки є неприбутковими організаціями. За організаційно-правовою формою вони, як правило, являють собою споживчі кооперативи.

Як особлива форма споживчої кооперації, кредитна спілка будує свою діяльність на принципах кооперативної філософії і кооперативної демократії. Кооперація дослівно означає "спільна діяльність" (cooperation). У широкому змісті слова кооперація - це об'єднання спільних зусиль окремих людей або груп людей для досягнення якої-небудь мети. У більш конкретному і вузькому понятті термін "кооперація" використовується для позначення особливої суспільно-економічної організації товаровиробників або споживачів, тобто для визначення окремого типу соціально-економічної організації.

Кредитні спілки виконують функцію соціального захисту в життєво важливій для громадян сфері фінансових послуг. Вони піклуються про підвищення фінансової грамотності населення, активно працюють над освітою своїх членів і своїх працівників. Спілки заохочують цільове використання заощаджень пайовиків, розробляючи соціальні програми (освітні, медичні, рекреаційні, житлові й ін.). Членство в них формує відповідальне і сумлінне відношення громадян до своїх зобов'язань як норму поведінки, виявляє значення репутації порядної людини в діловому обороті. Значення кредитних спілок не обмежується роллю економічного агента, вони - важливий елемент соціальної структури суспільства і фактор соціальної стабільності і прогресу.

Основна діяльність кредитної спілки з надання фінансових послуг своїм пайовикам не переслідує мети одержання прибутку, не відноситься до ризикової діяльності і, отже, не є підприємницькою, тим самим підтверджується статус їх як некомерційної, не кредитної організації. Тут важливо поєднати статус кредитної спілки як фінансової й одночасно як некомерційної організації. Це надзвичайно важливий аспект життя кредитної спілки, для якого вирішальну роль відіграють правила і норми, порушення яких може привести до фактичної втрати статусу кредитною спілкою. Тому для кредитних спілок України Центром розвитку кредитних спілок була розроблена система стандартів, прийнята Лігою кредитних спілок і затверджена Асамблеєю Ліги в травні 1995 р.

Стандарти закріплюють умови членства, види діяльності, порядок і процедури управління і контролю в кредитних спілках. Дотримання стандартів контролюють органи кредитної спілки, а також Ліга кредитних спілок, статут якої передбачає обов'язкову періодичну інспекцію діяльності кредитних спілок - членів Ліги.

Кредитні відносини в економіці базуються на визначеній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, яких додержуються при практичній операції на ринку позикових капіталів. Ці принципи стихійно укладалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли прямий відбиток у загальнодержавному кредитному законодавстві:

Кооперативно-кредитні організації є важливою складовою ринкових систем більшості країн світу. Тоді як актуальність їх розвитку в Україні недооцінюється, а проблеми, пов'язані з розробленням шляхів розвитку кредитної кооперації, є вельми важливими і потребують невідкладного розв'язання. Крім того, надзвичайне значення має усвідомлення необхідності відродження, збереження унікальності соціально-економічної природи кооперативно-кредитних організацій та запобігання переродженню їх у псевдокооперативні форми під час трансформаційних процесів, що відбуваються в кооперативному секторі світової економіки в умовах глобалізації.

Окремі аспекти зазначеної проблеми почасти досліджували А. Аззі, М. Аліман, Д. Бартон, В. Зіновчук, Г. Климко, О. Крисальний, О. Карасик, Я. Мак-ферсон, М. Малик, А. Морозов, А. Кредисов, П. Саблук, В. Гончаренко, група спеціалістів європейського проекту ТАСIS з розвитку кооперації та деякі інші вітчизняні й зарубіжні вчені. Однак формування ефективного кооперативного сектору у фінансово-кредитній системі України лишилось недослідженим сучасною економічною наукою.

Відродження в Україні справжніх кооперативно-кредитних організацій, що діють відповідно до визнаних у світі кооперативних принципів, є порівняно новим для нашого суспільства, що вже саме по собі є актуальним і потребує наукового осмислення та узагальнення особливостей кооперативно-кредитного руху у світовому масштабі.

Рівень розвитку кредитних кооперативів у кожній країні залежить від рівня розвитку її економічної системи і традицій національного кооперативного руху. В одних країнах кредитні кооперативи -- це невеликі організації фінансової самодопомоги населення, що майже не відійшли від класичних німецьких моделей, в інших -- мало не банки, що надають своїм членам широкий спектр банківських послуг [4]. В одних можуть надавати лише фінансові послуги, в інших -- можуть додатково здійснювати й товарні операції. Крім того, існують й універсальні кооперативи з фінансово-кредитними функціями, які побудовані на тих самих принципах, що й базові моделі кредитної кооперації.

У сучасних умовах найпоширенішими у світовій практиці видами кредитних кооперативів є кредитні спілки та кооперативні банки, які є еволюційними видозмінами класичних кооперативних моделей (як Шульце-Деліче та Райфайзен).

Встановлено, що кооперативні фінансово-кредитні установи є вагомим елементом сучасних фінансових систем багатьох розвинених країн, де вони охоплюють суттєву частку фінансового ринку. В Австралії, Азії, Африці, Латинській Америці працюють 34000 кредитних спілок. У Європі 1250 кредитних спілок об'єднують 2,5 млн. активного населення, у Північній Америці 72,5 млн. людей об'єднані в 11000 кредитних спілок. Всесвітня рада кредитних спілок (WOССU) координує роботу з розвитку руху в 83 країнах світу. Є країни, де національні організації кредитних спілок настільки сильні, що мають не лише значний вплив на економіку своєї країни, а й велику фінансову, організаційну підтримку в інших країнах [19]. Наприклад, Ірландія, де 50%, і Канада, де 70% населення країни -- члени кредитних союзів, допомагають становленню кредитних спілок у Росії, Литві, Латвії, Україні, Грузії. Найпотужніша із усіх пострадянських країн система кредитних спілок сформована в Польщі завдяки проекту WОССU.

Однак розвиток кредитних спілок у пострадянських країнах відбувається повільно й хаотично. Причина такого явища -- недовіра людей до фінансових установ, недосконале законодавство та брак чіткої державної політики розвитку кооперативного сектору у фінансово-кредитній системі, а також незнання кооперативної ідеї широкими верствами населення внаслідок відсутності справжніх кооперативних організацій упродовж понад сімдесяти років радянської влади. В Україні відродження кредитних спілок розпочалося 1993 року з ініціативи української діаспори США та Канади, яка сприяла започаткуванню американського та канадського проектів технічної допомоги. Завдяки Указу Президента, яким у вересні 1993 року було затверджено "Тимчасове Положення про кредитні спілки в Україні", були створені необхідні юридичні умови для відродження в Україні однієї із форм кредитної кооперації -- кредитних спілок, які отримали юридичний статус не фінансового кооперативу, як маємо в інших країнах, а громадської організації. Це створило певні труднощі в діяльності, викликало необхідність пристосування кооперативного фінансово-господарського механізму до форми громадської організації, ускладнило розуміння специфіки цих установ з боку державних органів та населення. Однак недосконале законодавство за повної відсутності системи нагляду і нормативно-правового регулювання призвели до виникнення та безконтрольної діяльності різних типів кредитних спілок, серед яких особливо помітні чотири: "профспілковий", "ломбардний", "трастовий", "ощадно-позичковий". При цьому лише останній діє відповідно до кооперативних принципів. Таким чином, існує серйозна загроза дискредитації кредитно-кооперативного руху псевдоспілками.

Слід зазначити, що без розвитку кооперативного сектору у державі не може бути побудована ефективна, соціально спрямована ринкова економіка. А до такої, як відомо, прагне будь-яке розвинене суспільство. Як свідчить світовий досвід, в умовах економічної кризи кооперативи можуть стати суттєвим засобом подолання негативних явищ, піднесення добробуту населення та підвищення ефективності дрібного й середнього бізнесу. Тому відродження кооперативних форм економічної самодопомоги населення має стати важливою складовою державної політики ринкових перетворень в Україні.

Перехід України до соціально-орієнтованої ринкової економіки і вихід із глибокої економічної кризи можливий при умові формування повноцінної фінансово-кредитної системи. Кризова ситуація вимагає пошуку різних форм соціального захисту населення. Поряд із державною підтримкою найбільш вразливих груп населення, необхідно поступово впроваджувати форми соціального захисту, що ґрунтуються на принципах добровільного страхування та взаємодопомоги. Саме останнім відповідає рух кредитних спілок, що займають важливе місце в розвитку небанківських інституцій України.

Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні затверджене Указом Президента України 20 вересня 1993 року, а згодом і Закон України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 року № 2908 - ІІІ започаткували основи створення кредитної спілки. Можливість взяти позичку під значно нижчі проценти, ніж у банку, використавши її для започаткування або розширення власної справи - це те, на що має право кожен член кредитної спілки, незалежно від його вкладу.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» кредитні спілки віднесено до окремої категорії фінансових установ небанківської системи - кредитних, мають право залучати на основі ліцензії, виданої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, кошти на депозити та розміщувати їх у фінансові кредити на власний ризик.

Отже, привабливість кредитних спілок серед фінансових установ грошового ринку полягає в тому, що вони виконують дві базові банківські операції - акумулювання грошових коштів і розміщення їх у кредити, і одночасно функціонують на кооперативних засадах, які є демократичними і гуманними.

Кредитний рух України за 19 років свого існування пройшов значний еволюційний шлях і тепер можна з упевненістю сказати, що відродження кредитні спілки відбулися як вагоме суспільне і ринкове явище. Їх сумарні активи становлять більше 1 мільярда гривень, а загальна кількість членів перевищує 950 тисяч осіб. Щороку сотні тисяч українців користуються можливістю отримати кредит на свої нагальні потреби, що виникають у споживчій або бізнесовій сферах. Більше 700 кредитних спілок присутні у всіх регіонах України, утворивши потужну розгалужену мережу надання фінансових послуг тим верствам населення, які, як правило, не цікавлять як потенційні клієнти орієнтований на максимальну рентабельність банківський сектор. Однак попри все, сьогодні як ніколи залишається актуальним питання: чи таким уже безспірним та прогнозованим бачиться майбутнє кредитних спілок на фінансовому ринку України на найближчі роки? Оптимісти, напевне, вважатимуть це питання риторичним. Але насправді з однозначною відповіддю не варто поспішати, не розглянувши перед тим факти.

Кожна шоста кредитна спілка в Україні на даний момент має суттєві проблеми з дотриманням основних нормативів, а фінансовий стан більш як 50 кредитних спілок, що об'єднують десятки тисяч членів, оцінюється як загрозливий. В той же час загальновідомо що достатньо лише кількох резонансних скандалів навколо збанкрутілих кредитних спілок, щоби підірвати довіру вкладників та завдати непоправної шкоди іміджу всього руху. Ситуація ускладнюється відсутністю доступних механізмів підтримання фінансової стабільності та системи гарантування вкладів.

Ще одне з питань,яке варте уваги, - специфіка концентрації ринку у русі кредитних спілок України. На частку менш як 40 кредитних спілок з активами понад 5 млн. гривень припадає більш 60% від загальних активів спілок України, в той час як на частку більше 450 кредитних спілок з активами до 1млн. гривень лише - 5% загальних активів системи. При цьому прямо пропорційної залежності між кількістю членів та розміром активів кредитних спілок не спостерігається, оскільки на менш як 50 кредитних спілок з чисельністю членів понад 3000 осіб припадає більш як 60% загального членства і лише приблизно 35% загальних активів кредитних спілок України. Має місце певний системний перекіс, який за законом великих чисел зумовлює відносну нестійкість і слабку здатність руху спілок і цілому до протистояння несприятливим макроекономічним чинникам та значним нестандартним ринковим коливанням. Так уже побудовані кредитні спілки у всьому світі, що, наприклад у разі настання на національному ринку масштабних фінансових криз для виживання кожної кредитної спілки необхідне виживання переважної більшості інших кредитних спілок. І цю проблему може нейтралізувати лише достатній рівень вертикальної функціональної консолідації зі створення відповідних аспектних установ, як це є в усіх розвинених системах кредитних кооперативів, але фактично відсутньої на теренах нашої країни. За цих умов є закономірним процес відносної горизонтальної консолідації шляхом злиття чи приєднання кредитних спілок, який уже помітно набирає обертів.

У свою чергу, недостатньо збалансованою залишається і ринкова позиція кредитних спілок. Лише кожний десятий член кредитних спілок України є їх вкладником. Проте є очевидним, що в конкурентному середовищі, яке формується протягом останніх років на кредитному ринку України, гідне місце кредитним спілкам забезпечить не гра на короткочасній ринковій кон'юктурі, а глибоке позиціонування в сфері кредитування малого бізнесу та фермерства, іпотечного кредитування та забезпечення фінансовими послугами сільського населення. Це саме ті ніші, де в конкуренції з банками кредитні спілки, використовуючи свою унікальну гнучкість та мобільність, можуть забезпечити для себе довготривалу стратегічну перевагу.

1.3 Неприбуткова кооперативна природа кредитних спілок

Кредитні спілки розвиваються в Україні понад 18 років і поступово займають своє місце серед суб'єктів фінансового ринку. Але незважаючи на це, серед переважної більшості населення України, представників державних органів, а часто навіть й працівників окремих кредитних спілок існує недостатнє розуміння соціально-економічної природи цих організацій. Причиною цього стала нечіткість українського законодавства, що регулює діяльність кредитних спілок.

До прийняття закону «Про кредитні спілки» ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою якої є «фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування». В податковому законодавстві спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений, статус призводив до виникнення багатьох запитань стосовно економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі. Прийнятий закон надав кредитним спілкам нового, принципово іншого юридичного статусу «неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки» і при цьому визначив, що «кредитна спілка є фінансовою установою». Це дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок, однак питання неприбуткової соціально-економічної природи цих організацій залишилось розкрито недостатньо. Законом кредитні спілки були перетворені із «громадської організації» у «фінансову установу». І дуже непомітним при цьому звучить термін «заснованої на кооперативних засадах». А він якраз і є найголовнішою ознакою, що відрізняє кредитні спілки від інших суб'єктів фінансового ринку і визначає їх неприбуткову природу. На жаль, в чинному українському законодавстві такого поняття як «кооперативні засади» не існує, а в законі «Про кредитні спілки» кооперативні засади прописані недостатньо. Тому із прийняттям цього закону стало можливим трактувати кредитні спілки лише як фінансові установи, і не звертати увагу на суспільну, громадську складову їх діяльності та їх соціальну місію. А звідси з часом може виникнути питання доцільності віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій.

Кредитні спілки в більшості країн світу мають статус фінансового кооперативу. А кооператив -- це організація, що має крім економічної, ще й громадську природу. Кредитний кооператив для своїх членів є одночасно фінансовою установою та громадською організацією. І це визначає його неприбуткову соціально-економічну природу.

Розуміння неприбуткової кооперативної природи кредитних спілок є надзвичайно важливим і актуальним для усвідомлення їх значення в економіці України, успішного розвитку і недопущення виникнення псевдоспілок, які можуть дискредитувати кооперативну ідею фінансової самодопомоги населення, яка, майже після сімдесяти років забуття, почала відроджуватись в Україні.

Розуміння неприбутковості діяльності кредитних спілок в сучасних умовах є простим і складним одночасно. Простота полягає у тому, що ці організації відносяться до неприбуткових, бо не мають на меті отримання прибутку, а складність -- утому, що вони прибуток отримують. Ці, на перших погляд, взаємовиключні положення відображають особливості вказаних організацій, які в своїй основі мають унікальний фінансово-господарський механізм, що принципово відрізняє їх від інших суб'єктів господарювання і який в усьому світі надає їм право на отримання неприбуткового статусу. Але розуміння цього неприбуткового економічного механізму в Україні ускладнюється двома важливими факторами. Першим з них є деформоване уявлення про кооператив як форму господарювання. Воно виникло в результаті відсутності протягом сімдесяти років в економічній системі держави справжніх кооперативних організацій, що мають неприбуткову економічну природу та дискредитації кооперативної ідеї в період «перестройки», коли під виглядом кооперативного руху почалось відродження приватного бізнесу.

Другим факторам, що ускладнює розуміння неприбуткової економічної природи кредитних спілок, є традиційне ототожнення понять «дохід» і «прибуток», плутанина яких масово почалась ще наприкінці 80-х років в процесі формування податкового законодавства періоду «перестройки»

З метою кращого розуміння особливостей та ознак неприбуткової діяльності кредитних спілок, розглянемо більш докладно ці, парадоксальні на перший погляд, твердження.

Неприбуткова діяльність - це не збиткова діяльність. Дане положення є відповіддю на типове запитання: «Як може існувати організація, не отримуючи прибутку для покриття своїх витрат?»,що майже завжди виникає в процесі обговорення проблеми неприбуткової діяльності кооперативних форм господарювання. Це питання є результатом плутанини понять «дохід» та «прибуток». Дохід -- це кошти, які отримує організація від своєї діяльності, а прибуток -- це перевищення суми доходів організації над її витратами. Таким чином джерелом покриття витрат будь-якої організації є не прибуток, а дохід. Організація, що отримує дохід, може не мати прибутку. Але це не означає, що вона буде мати збитки. Неприбутковість -- це не збитковість. Якщо доходу буде отримано рівно стільки, що його вистачить лише на покриття витрат - організація не буде мати ні прибутків, ні збитків. При цьому її діяльність в даному періоді буде неприбутковою, незбитковою і самодостатньою.

Неприбуткова діяльність -- це не безприбуткова діяльність. Якби будь-яка господарська організація поставила собі за мету спрацювати неприбуткові і отримати протягом певного періоду рівно стільки, щоб його хватило лише на покриття понесених витрат, в звичайних умовах їй цього зробити б не вдалось, бо в ринкових умовах неможливо наперед точно визначити суму доходу, що буде отриманий. В зв'язку з цим навіть при великому бажанні здійснити господарську діяльність не прибутково в певні періоди часу буде виникати невідповідність фактично отриманих доходів і понесених витрат, що призведе до виникнення прибутку. Але цей прибуток в даному випадку буде не метою діяльності, а наслідком неможливості точного розрахунку таких цін за послуги та надання таких обсягів цих послуг, які б забезпечили точну відповідність отриманого доходу понесеним витратам. Таким чином, неприбуткова діяльність не є безприбутковою, а виникнення прибутку в процесі неприбуткової діяльності не переводить її у статус прибуткової, бо отриманий прибуток не є метою діяльності.

Неприбуткова діяльність -- це не підприємницька діяльність. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється з метою отримання максимального прибутку і його розподілу між власниками пропорційно вкладеному в організацію даної господарської діяльності капіталу. При цьому, необхідно підкреслити важливу і принципову методологічну ознаку - прибуток отримується із клієнтів, а розподіляється між власниками. Обґрунтованим і логічним є оподаткування результатів підприємницької діяльності, як форми привласнення коштів одних суб'єктів іншими. Принципово інший методологічний підхід має місце у здійсненні неприбуткової господарської діяльності, метою якої не є винагорода вкладеного в організацію даної діяльності капіталу, тому вона може здійснюватись й без отримання прибутку. При цьому, неприбуткова господарська діяльність має свій сенс, бо провадиться із принципово іншою метою, пов'язаною із отриманням не прибутку, а іншого результату.

Неприбуткова діяльність -- це надання послуг за собівартістю. Здійснення господарської діяльності на неприбуткових засадах є головною метою і ознакою специфічних неприбуткових господарських організацій, що називаються кооперативами. Ця специфічна організаційно-правова форма кооперативу, здійснюючи господарську діяльність, прагне надавати послуги за їх собівартістю або максимально наближено до собівартості. Неприбуткова кооперативна діяльність має кінцевою метою не прибуток від наданих послуг, а самі послуги, що надаються членам кооперативу.

Неприбуткова діяльність -- це надання послуг власникам-клієнтам. Будь-який кооператив створюється та діє з метою забезпечення своїх членів необхідними послугами. Члени кооперативу є одночасно його рівноправними власниками і клієнтами. Вони фінансують діяльність свого кооперативу і користуються його послугами. Члени кооперативу формують пайовий капітал, необхідний для здійснення неприбуткової господарської діяльності і оплачують отримані від кооперативу послуги. Паї в кооперативі вносяться не для отримання на них прибутку, а для забезпечення функціонування кооперативу і отримання можливості користуватись його послугами.

Неприбуткова діяльність -- це здійснення управління та контролю клієнтами-власниками. Управління будь-якою формою підприємницької діяльності здійснюється власниками, які визначають основні напрямки та методи ведення бізнесу. Власника цікавить не потреби клієнтів, а прибуток, який можна отримати. Однак, зі своєї сторони, споживачі можуть сформувати початковий капітал і створити господарську організацію, яка на неприбуткових засадах буде забезпечувати їх потреби, в якій вони будуть клієнтами, повноправними власниками, в якій вони будуть приймати рішення стосовно ціни та якості послуг, що має надавати їм їхня організація. Такі організації є відкритими для нових членів, мають демократичну структуру і систему управління.

Важливо акцентувати увагу на правомірності вважати прибутком суму перевищення доходів кооперативу над його витратами. Для підприємницької діяльності -- це однозначно прибуток. Але в неприбутковій кооперативній діяльності кошти, що надходять кооперативу у вигляді плати за послуги понад їх собівартість, не можна вважати прибутком, бо кооператив отримує ці кошти від обслуговування своїх членів, які є його власниками. Доходом можна вважати кошти, що отримуються від третіх осіб, а не від власників. Тому економічна природа коштів, що надходять від членів, більш подібна до природи членських внесків чи цільового фінансування, ніж до природи доходу. Члени кооперативу самостійно і за взаємною згодою встановлюють механізм фінансування діяльності кооперативу та визначають його цінову політику.

Висновки

Фінансові послуги надаються фінансовими установами. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг вважається ринками фінансових послуг. Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

Світовий досвід свідчить, що на ринку мікрокредитування особливо успішно діють різні типи небанківських фінансових установ, таких як кредитні спілки, ломбарди, страховики. Розвитку системи кредитних спілок в Україні загалом притаманні позитивні тенденції: зберігаються високі темпи зростання основних фінансових показників; збільшується власний капітал спілок; на фоні постійного зниження процентних ставок за кредитами діяльність спілок залишається фінансово стальною; підвищується ефективність діяльності кредитних спілок, свідченням чого є зменшення питомої ваги операційних витрат.

Кредитні спілки фактично не є конкурентами банків. Свої послуги спілки перше за все надають у невеликих населених пунктах, де банки представлені надзвичайно мало. В таких населених пунктах, як правило, досить низькі доходи фізичних осіб, і банки, враховуючи їх великі витрати на відкриття і здійснення своєї діяльності, невигідно тримати персонал для видачі дрібних кредитів громадян. В той же час потреба у мікрокредитах (інколи у декілька сотень гривень) серед фізичних осіб існує. Саме тому в цих населених пунктах дедалі активніше здійснюють свою діяльність кредитні спілки.

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності кредитної спілки «Імпульс плюс»

2.1 Загальна економічна характеристика об'єкта дослідження

Кредитна спілка «Імпульс плюс» діє згідно рішення установчих зборів (Протокол № 1 від 28 вересня 2001 р.) на підставі Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-ІІІ від 12.07.2001р., «Про кредитні спілки» № 2908-ІІІ від 20.12.2001р., «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» №249-ІV від 28.11.2002р., інших законів України та виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

Місцезнаходження і юридична адреса КС «Імпульс плюс» є Донецька область, м. Вугледар, ул. Советська, б.2.

Джерелом формування фінансових ресурсів кредитної спілки є внески її членів, плата за надання своїм членам кредитів та інших послуг, а також доходи від провадження інших видів статутної діяльності, доходи від придбаних державних цінних паперів, грошові та інші майнові пожертвування, благодійні внески.

Завдання спілки полягає у задоволенні потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг шляхом здійснення певної діяльності.

Для досягнення мети кредитна спілка:

приймає вступні та обов'язкові пайові та інші внески від членів спілки;

надає кредити своїм членам;

залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об'єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам;

надає кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не встановлено рішенням Держфінпослуг;

виступає членом платіжних систем;

оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого їм кредиту;

провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів.

Кредитна спілка має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки зі своїм найменуванням, власну символіку.

Кошти кредитної спілки чітко розмежовуються на дві великі групи: власні та залучені.

Залучені кошти спілки формуються за рахунок членських внесків, вкладених членами спілки на договірних умовах, кредитів інших кредитних спілок чи банківських установ. Ці кошти не є власністю кредитної спілки і залучаються нею для забезпечення діяльності при недостатності власних коштів.

Кошти додаткових членських внесків належать членам на правах власності і передаються кредитній спілці у тимчасове користування на певних умовах. В залежності від видів внесків членам спілки відкриваються особові рахунки, на яких відображаються вид, стан, умови та рух внесків члена кредитної спілки, а також нараховані на внески проценти.

В кредитній діяльності застосовуються різні види забезпечення. Найбільш поширеними з них є порука та застава.

Слід відзначити, що в Україні кредитні спілки суттєво обмежені в можливостях розміщення тимчасово вільних коштів та здійснення інвестиційної діяльності, що негативно впливає на фінансовий стан та ефективність роботи багатьох спілок.

Органами управління кредитної спілки є загальні збори членів спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Рішенням загальних зборів членів можуть бути створені й інші органи управління.

Вищим органом управління кредитної спілки є загальні збори її членів, вони можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності кредитної спілки.

До виключної компетенції загальних зборів членів спілки належить:

затвердження Статуту, внесення до нього змін і доповнень;

затвердження річних результатів діяльності, звітів спостережної ради, правління та кредитного комітету і висновків ревізійної комісії;

прийняття рішення про порядок розподілу доходу та покриття збитків спілки;

прийняття рішення про припинення діяльності кредитної спілки.

Спостережна рада представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами. Вона підзвітна загальним зборам членів спілки.

До компетенції спостережної ради кредитної спілки належить:

затвердження положень про порядок надання послуг членам;

встановлення видів та умов надання кредитною спілкою фінансових послуг своїм членам;

затвердження кошторису та штатного розпису;

призначення голови та членів правління, членів кредитного комітету;

вирішення питань про прийняття нових членів до кредитної спілки та припинення членства у кредитній спілці.

Правління кредитної спілки є виконавчим органом, який здійснює керівництво її поточною діяльністю. Правління складається з осіб, які знаходяться в трудових відносинах зі спілкою.

Правління вирішує всі питання діяльності кредитної спілки, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів, спостережної ради та кредитного комітету.

Роботою правління керує голова правління, який призначається спостережною радою.

Голова правління кредитної спілки:

без доручення представляє інтереси спілки та діє від її імені;

представляє кредитну спілку в її відносинах із державою, іншими юридичними та фізичними особами;

укладає договори та інші угоди від імені кредитної спілки, підписує доручення на провадження дій від імені кредитної спілки;

розпоряджається майном спілки в порядку, визначеному спостережною радою;

Кредитний комітет спілки є спеціальним органом, відповідальним за організацію кредитної діяльності спілки.

До компетенції кредитного комітету належать:

розгляд заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень із цих питань;

здійснення контролю за якістю кредитного портфеля;

Контроль за фінансово-господарською діяльністю здійснює ревізійна комісія. Ревізійна комісія підзвітна й відповідальна перед загальними зборами членів спілки. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених перевірок загальним зборам членів кредитної спілки та спостережній раді.