Размещено на http://www.allbest.ru/

6

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Інститут міжнародної економіки фінансів та інформаційних технологій імені Святої Великої княгині Ольги

Курсова робота з дисципліни: «Бюджетна система»

на тему: «Система і методи формування доходів бюджету»

Виконав роботу:

студент 4-го курсу групи Б3МЕФ1

Гродецький А.П.

Науковий керівник: Філіна Г.І.

Київ 2013 р.

План

Вступ

1. Суть і значення доходів бюджету

2. Склад і структура доходів державного бюджету

3. Методи регулювання доходів бюджету

4. Джерела формування доходів бюджету

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Державні доходи -- це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об'єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються, як правило, у державному бюджеті.

Управління доходами бюджету в Україні належить до найбільш проблемних галузевих напрямів управлінської діяльності. Нераціонально побудована система доходів бюджету, недосконалі методики бюджетного планування та прогнозування, постійне прийняття поправок і уточнень до законодавства, що регламентує відносини в бюджетній сфері, недовиконання планових показників з окремих видів надходжень, значні масштаби ухилення від сплати податків - все це результат недостатньо обґрунтованих теоретичних засад управління доходами бюджету, відсутності концепції управління з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України, функцій та завдань, які має виконувати держава згідно Конституції, неефективної системи адміністрування і контролю.

Доходи бюджету були предметом дослідження провідних вчених світової економічної думки: У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. Кейнса, Ш. Бланкарта, науковців російської фінансової школи: А. Ісаєва, С. Вітте, М. Мітіліно, І. Озерова, І. Янжула. Проблеми державних доходів і бюджету досліджують українські вчені: В. Андрущенко, Й. Бескид, С. Буковинський, О. Василик, А. Вєткін, В. Дем'янішин, А. Крисоватий, Т. Куценко, І. Луніна, С. Льовочкін, Ц. Огонь, В. Опарін, Ю. Пасічник, Д. Полозенко, А. Соколовська, В. Суторміна, О. Тимченко, В. Федосов, І. Чугунов, С. Юрій та інші.

Водночас, питання управлінської діяльності у сфері доходів бюджету залишаються недостатньо дослідженими. Не визначені мета, завдання, принципи, складові управління доходами бюджету, не досліджено особливості та закономірності системи доходів бюджету як об'єкту менеджменту. Переважно вивчається її окремий сегмент - податковий менеджмент, тобто управління податками, а не всіма доходами бюджету як цілісної системи. Замало уваги приділяється проблемам вибору сучасних статистичних та економіко-математичних методів для побудови системи доходів бюджету, їх адаптації до планування та прогнозування бюджетних надходжень. Бракує досліджень з питань податкового боргу. Необхідність систематизації теоретичних розробок з питань управління доходами бюджету, наукового обґрунтування методики планування, удосконалення адміністрування та контролю свідчить про актуальність, теоретичну та практичну значимість теми дисертаційної роботи, що й зумовило її вибір.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є поглиблення теоретичних засад системи формування доходів бюджету в Україні. Відповідно до поставленої мети в роботі були визначені наступні завдання:

- розкрити сутність та функціональні характеристики системи формування доходів бюджету, її складові; визначити місце та роль управління доходами бюджету в системі управління фінансами;

- встановити особливості та закономірності системи доходів бюджету як об'єкту управління;

- структурувати доходи бюджету України залежно від фіскального значення та складності управління ними;

- проаналізувати стан виконання доходів бюджету в Україні;

- визначити напрями удосконалення формування доходів бюджету.

Об'єктом дослідження є система доходів бюджету України та процеси управління нею.

Предмет дослідження - фінансові відносини, що виникають між суб'єктами управління в процесі планування, адміністрування і контролю доходів бюджету.

Методи дослідження. Методологічною базою роботи є сукупність загальнонаукових та спеціальних прийомів і методів дослідження, а саме: діалектичний підхід та системний аналіз ; методи порівняльного аналізу та синтезу; історичний метод;

Курсова складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати роботи.

1. Суть і значення доходів бюджету

дохід бюджет управління

Основним джерелом формування фінансових ресурсів, акумульованих у державному бюджеті, є податки.

Суть податків криється насамперед у примусовому відчужуванні державою частини знову утвореної вартості.

Перехід до нової економічної системи пов'язаний з тим, що держава має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків. При переході до ринкової економіки повинні змінюватись як податкова система, так і методи обрахування й сплати податків. При цьому податкове законодавство розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці [Василюк].

Світова практика свідчить, а наука доводить, що кризи виникають на основі перевиробництва товарів. Наша економічна криза виникла, проте, від голоду:

-- на товари народного споживання;

-- на найновіші технології та устаткування;

-- на нестачу продуктів сільськогосподарського виробництва. Все це супроводилося дедалі зростаючим потоком грошових знаків.

Вийти із створеного положення можна тільки з допомогою залучення наукових знань і досвіду, чіткого додержання у господарській діяльності рекомендацій науки. Вже набутий досвід показує, що проблема переходу до ринкової економіки вимагає комплексності, нерозривності та взаємозв'язки при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики, а це висуває на передній план зміну структури управління. Реформа управління повинна йти шляхом поступової заміни адміністративно-командної системи на ринкову. Очевидно, просування до ринку забезпечує більше прав в управлінні місцевим органам влади і управління. Чим активніше йтиме процес приватизації, тим менше управлінських функцій залишиться у держави, вертикальні зв'язки заміняться горизонтальними. У цих умовах, не обмежуючи місцеві органи управління щодо управління фінансами, адміністративна система управління державними доходами і податковою політикою залишається необхідною аж до повного переходу на ринкову економіку, і це основна умова виходу із економічної кризи [18].

Таке становище, безумовно, позначається на формуванні дохідної бази бюджетів усіх ланок бюджетної системи.

Лібералізація цін вплинула як на доходи, так і на витрати бюджету. Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки без виділення субвенцій, субсидій і дотацій.

Розглядаючи податкову реформу в Україні, зведену до заміни традиційного податку з обігу на податок на добавлену вартість і акцизний збір, ми бачимо спробу створити цілком нову систему податків, яка відповідала б соціально-економічним умовам перехідного періоду.

Усі розуміють необхідність формування податкової системи, яка повинна базуватися на досвіді науки і практики нашої суворої дійсності. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Якщо ж податки зробити засобом швидкого втручання, то це призведе до ще більшої дестабілізації економіки.

Західні методи податкової політики відпрацьовувалися десятками й сотнями років, перше ніж стати системою податкового регулювання економіки. Ми ж маємо введення податку на доходи, заміну його на податок на прибуток, а потім введення податку на доходи і знову заміну на податок на прибуток, що не поліпшує економічного становища, а веде до його погіршення. Так, зміна податкового законодавства необхідна, але вона повинна спиратися на наукові й практичні дослідження і відповідати стратегічним цілям економічної політики.

В цілому удосконалення податкової політики повинно йти по трьох напрямах:

-- фінансовому, через формування доходу бюджету;

-- економічному, через вплив податкової політики на виробництво;

-- соціальному, через вплив податкової системи на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні, а тим більше соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з причин напруженості в суспільстві.

При введенні нової податкової системи необхідно враховувати й складні взаємовідносини України з іншими державами. Україна фактично перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД. Не просто складаються відносини із західними державами. Це потребує: по-перше, хоча б погодження податкової політики; по-друге, уникнення подвійного або й потрійного оподаткування однойменних товарів; по-третє, потрібне погодження податкових ставок по конкретних податках. Недодержання цих положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД, або треба буде вирішувати питання про надання пільг по податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України у світову ринкову систему вимагає переходу на нормативну економіку. Вихідним теоретичним принципом такої економіки є оптимум Парета. Аналізуючи його, англійський учений А. Пігу вивів нормативне положення про коригуючий фінансовий механізм, який забезпечує справедливий розподіл благ: податки з одних, виплати з бюджету -- іншим [11].

Нормативна теорія державних фінансів мас відгалуження -- оптимальне оподаткування.

Пріоритет нормативного методу -- в постійному критичному вивченні фінансового механізму для поліпшення стану державних фінансів, насамперед через реформування системи оподаткування.

Держава в особі органів управління зобов'язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Україна в період переходу до ринку повинна мати свою податкову систему, яка б враховувала кризовий стан економіки.

Виникає питання: що повинно бути об'єктом оподаткування: прибуток чи дохід? Верховна Рада приймає протилежні рішення з цього питання, все звелось до зростання доходів державного бюджету і обмеження доходів населення. Ясно, що оподаткування доходів -- це оподаткування прибутку і фонду оплати праці, і якщо підприємство рентабельне, то воно зможе розрахуватись, а збиткове підприємство стане банкрутом.

Позитивним в податку на доходи є гарантія його надходження в державний і місцеві бюджети.

Є позитивні моменти і в податку на прибуток.

Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку і доходів, можна зробити чіткий висновок, що при всіх їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Крім того, прийняття декретів, постанов і законів не забезпечує надходження коштів до бюджету, необхідно забезпечити чітке їх виконання. Цю функцію і виконує Державна податкова інспекція, але у її роботі бракує цілеспрямованості. Про це говорить той факт, що падає платіжна дисципліна, зростають недоїмки за звітні періоди.

Доходи бюджету складаються з податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталів, трансфертів.

Основним джерелом державних доходів є податкові надходження.

Суть податків полягає насамперед у примусовому відчужені державою частини новоствореної вартості, тобто національного доходу. Податковими законами України передбачені загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, що визначаються податковими надходженнями.

Доходи бюджетів поділяються на доходи Державного бюджету України і місцевих бюджетів.[10 с. 73]

У бюджетну систему України входять різноманітні бюджети, а тому для забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами застосовується механізм регулювання міжбюджетних відносин. Основними засобами регулювання і закріплення за місцевими бюджетами певних джерел доходів, а також застосування міжбюджетних трансфертів[10 с. 76]

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Основним джерелом доходів бюджету є ВВП. Методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу ВВП і утворення позики, емісія грошей. Джерела доходів державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом.[4 с.72]

Доходи державного бюджету можна класифікувати за такими критеріями:

1) Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету:

- Закріплені;

- Регулюючі;

2) За регулярністю надходження:

- Звичайні(регулярні);

- Надзвичайні(виникають за виняткових обставин)

3) За методами залучення:

- Податки;

- Збори;

- Обов'язкові платежі;

- Інші надходження;

4) За способом зарахування:

- Загальний фонд(надходження, які не призначені для конкретної мети, а визначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних виплат);

- Спеціальний фонд(створений з метою фінансування окремих видатків за рахунок окремих визначених джерел надходжень);

5) Згідно з Бюджетним кодексом:

- Податкові надходження;

- Неподаткові надходження;

- Доходи від операцій з капіталом;

- Трансферти.[4 с.73]

2. Склад і структура доходів державного бюджету

Доходи бюджетів утворюються, за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств усіх форм власності і підпорядкування (крім комунальних) у розмірах, визначених Законом про Державний бюджет України на наступний рік; надходжень від зовнішньоекономічної діяльності, доходів від приватизації державного майна та від його реалізації, кредитної плати за оренду майна цільових майнових комплексів загальнодержавної власності; внесків до Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення та інших фондів, передбачених законодавством України; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над видатками Національного банку України; повернутих державних коштів (відсотків по державних позиках і кредитах та повернутих позик); плати за спеціальне використання природних ресурсів та інших доходів, встановлених законодавством України [8].

Структуру доходів бюджету можна й необхідно визначати і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави, тільки на основі такої перебудови можна забезпечити стабілізацію і збалансованість як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави.

В цьому напрямі передбачають два шляхи.

По-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови найбільш важливих для функціонування економіки галузей і виробництв державними коштами, кредитами, державними гарантіями державним інвесторам.

По-друге, перебудова виробництва відповідно до вимог ринку за рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

Розв'язання цих проблем буде якісним лише при правильному виборі програм, без яких неможливий прорив в економіці за рахунок одержання добрих наслідків у короткі строки і без державної підтримки бюджетними коштами.

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік.

Доходи бюджету за методом залучення коштів класифікуються за такими розділами:

1. Податкові надходження.

2. Неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Офіційні трансферти.

5. Цільові фонди.

Розглянемо їх види більш предметно.

Податкові надходження - це доходи, що акумулюються в формі загальнодержавних і місцевих податків, зборів та платежів і залучаються до складу державного бюджету. До податкових надходжень відносять прямі і непрямі податки, збори та обов'язкові платежі, а саме податок на доходи, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір із вироблених в Україні товарів, акцизний збір із ввезених на територію України товарів, ввізне та вивізне мито.

Неподаткові надходження - це доходи, що одержує держава від власності, підприємницької діяльності, фінансових санкцій та інших доходів, що не відносяться до обов'язкових податків, зборів та платежів. Неподаткові надходження можна поділити на такі групи:

1. Доходи від власності та підприємницької діяльності - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від орендної плати за оренду державного майна, частини прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, надходжень від перевищення валових дохо дів над видатками Національного банку України, надходжень від грошово-речових лотерей, надходжень від реалізації надлишкового озброєння, рентної плати за транзитне транспортування природного газу, рентної плати за нафту і газ власного видобутку.

2. Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від плати за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плати за утримання дітей у школах-інтернатах, надходжень від державного мита та митних зборів.

3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій - це надходження від адміністративних штрафів та санкцій, сум, стягнених з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходжень від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки тощо.

4. Інші неподаткові надходження - це надходження коштів від реалізації конфіскованого митними, правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами майна і валюти, надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, щодо яких минув строк позовної давності тощо.

Доходи від операцій з капіталом - це доходи бюджету у вигляді надходжень від продажу основного капіталу, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

Офіційні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Цільові фонди -- надходження до державних цільових фондів включать обов'язкові відрахування юридичних і фізичних осіб до зазначених фондів. Зокрема, сюди відносяться відрахування до фондів: соціального захисту інвалідів, охорони природного навколишнього середовища тощо.

За рівнем централізації державні доходи діляться на:

1) Централізовані - які концептуються в держбюджеті й інших цільових фондах;

2) Децентралізовані - які використовуються за місцем їхнього створення на держпідприємствах і в бюджетних організаціях(прибуток і амортизація). [9 с.92]

3. Методи регулювання доходів бюджету

Держава планує бюджет, його доходи і видатки, регулює через доходи всі бюджети за рахунок передачі їм загальнодержавних доходів.

Форми і методи бюджетної роботи та бюджетного планування змінюються, але бюджет завжди є об'єктивною необхідністю.

Було б великою помилкою сприймати державний бюджет як своєрідну касу: до неї, з одного боку, державні кошти надходять і з неї ж, з іншого боку, витрачаються на різні потреби держави. Таке сприйняття не дозволяє бачити головного -- економічних відносин, які зумовлюють створення й використання централізованого фонду грошових коштів через бюджет. Необхідно пам'ятати, що за сухими цифрами бюджету стоїть реальне життя. Джерела надходжень коштів до бюджету, їх спрямування і використання у процесі розширеного відтворення визначаються системою економічних відносин, характером суспільних відносин, які становлять матеріальну основу фінансів.

Держава через бюджет акумулює велику частину національного доходу і фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, контролює додержання строгої економії коштів і зростання їх надходжень, а через них домагається скорочення дефіциту бюджету.

Структура доходів і видатків бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави. Наприклад, у державах з розвинутою ринковою економікою доходи бюджету формуються без безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, через систему податків. Розмір доходів бюджету в них на наступний рік утверджується на основі приросту чи зменшення доходів на наступний рік порівняно з минулим періодом, що пов'язано із введенням поправочного коефіцієнта, вирахуваного на основі середніх даних за кілька років. У зв'язку з цим не можна порівнювати систему формування бюджетів розвинутих ринкових держав з бюджетом нашої держави, яка перебуває на порозі ринкової економіки, тому що у нас довгий час була пряма залежність між матеріальним виробництвом, де створювався національний доход, і ростом державного централізованого фонду фінансових ресурсів. Відмова Від практики фінансового планування доходів і видатків бюджету держави веде до тяжких наслідків -- незбалансованості й різкого дефіциту бюджету [15].

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури.

Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням усіх бюджетів -- від державного до сільського.

У бюджетній системі України наявні різноманітні бюджети, а тому їх регулювання в умовах ринкової економіки -- дуже складна справа. При цьому дається в знаки й те, що в літературі регулювання бюджетів освітлене недостатньо.

Можна виділити чотири форми регулювання бюджетів [3]:

1. Централізована, здійснювана Мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави.

2. Децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад.

3. Забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи.

4. Забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.

У Верховній Раді і на місцях йдуть суперечки щодо централізованої і децентралізованої форм регулювання доходів місцевих бюджетів.

Розширивши права і водночас підвищивши відповідальність місцевих рад за економічні результати діяльності (особливо у вирішенні соціальних і економічних питань), держава не підкріпила ради реальними джерелами доходів або ж фінансовою базою. Проте добре відомо, що без фінансів жодна влада не діятиме.

Фінансові кошти, як і раніше, нагромаджуються у державному бюджеті як загальнодержавні податки і обов'язкові платежі, господарем яких є Верховна Рада України, що розподіляє ці кошти між державою і місцевими органами влади у вигляді відрахувань.

Не можна забувати, що самостійність місцевих органів влади формується в умовах жорстокої фінансової кризи -- дедалі більше зростаючого державного боргу України, бюджетного дефіциту та інфляції, яка є найбільш жорстокою формою фінансової кризи.

Таке положення з фінансами не дає змоги встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних податків і обов'язкових платежів [5].

Для самостійного затвердження бюджетів необхідно, аби кожна рада народних депутатів мала на перспективу не тільки свої, закріплені за нею доходи, а й розміри відрахувань від загальнодержавних доходів і податків. До чого веде відсутність установлених таких нормативів, ми добре обізнані на прикладі затвердження бюджетів у зовсім недалекому минулому. Теоретично самостійні бюджети місцевих рад народних депутатів цілком і повністю залежать від загальнодержавних доходів, які будуть передані їм на черговий рік. Сама ж частка відрахувань визначається тільки після того, як Верховна Рада України схвалить Закон про Державний бюджет.

Відсутність механізму регулювання грошових надходжень населення і гіпертрофія частини економіки, зайнятої виробництвом товарів і послуг для населення. призвели до зменшення їх випуску, що збільшило незадоволений попит населення на товари і веде до ще більшого зростання цін.

Необхідно забезпечити регулювання витрат і формування прибутку залежно від галузі виробництва. При цьому не можна забувати про економічний розвиток районів, а саме про те, що в них домінує -- промислова чи сільськогосподарська галузь, бо дохідні бази їхні дуже різні [8].

Сільськогосподарські області потребують додаткових вкладень фінансів на розвиток сільського господарства і соціально-культурної галузі.

В умовах сьогодення при формуванні місцевих бюджетів не може бути й мови про однаковий підхід до всіх областей, необхідно враховувати наявний економічний розвиток областей, міст, районів.

Планування доходів бюджету всіх рівнів (загальнодержавного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) відбувається при складанні проекту бюджету. Планування бюджету покликане визначити суму коштів, яка повинна бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної сфери, утримання армії, органів влади і управління.

У процесі планування доходів усіх рівнів повинно бути забезпечено повне виявлення доходів по всіх джерелах їх створення.

При плануванні бюджету необхідно виходити з реалій сьогодення:

-- підвищення цін;

-- економічної кризи й інфляції;

-- кризи неплатежів.

Виявлення джерел доходів та видатків бюджету, я розподіл по галузях характеризують завершення першого етапу планування проекту бюджету, який потім виноситься на розгляд відповідних рад, при його прийнятті він набуває сили Закону.

Необхідно мати на увазі, що такі області, як Волинська, Сумська, Чернігівська та ін., -- сільськогосподарські, належать до нечорнозем'я, мають недостатньо розвинуту промисловість, у зв'язку з чим цим областям десятки років щорічно в порядку перерозподілу з республіканського бюджету встановлювали підвищені відрахування від загальнодержавних дохідних джерел, вони отримували як дотацію, так і субвенцію.

Бюджетне регулювання застосовується при формуванні бюджетів шляхом виділення коштів по нормативах загальнодержавних податків нижче стоячим бюджетам для збалансування видатків, в яких відображається реальна потреба в коштах господарств і соціально-культурної сфери областей, міст, районів, селищ і сіл.

Якщо закріплені доходи від загальнодержавних податків, обчислені по нормативах, не покривають видатки, при затвердженні державного бюджету передбачається для областей дотація, субвенція чи субсидія. Причому нормативи передбачаються у відсотках, а дотації, субвенції -- в грошових одиницях [17].

Формування і регулювання бюджетів потребують збалансованості, а отже, мають опиратися на балансовий метод регулювання бюджетів. Поряд з даним методом регулювання бюджетів є ще такі методи: податковий, перерозподілу, дотації, субвенції, коефіцієнтів, нормативний.

Застосування того чи іншого методу бюджетного регулювання залежить від підстав складання бюджетів, тобто від того, які є кошти по доходах.

У час, що передував переходу до ринкової економіки, процес складання, як правило, починався з видаткової бази, а потім порівнювали видатки і доходи, не допускаючи перевищення доходів над видатками. Нині бюджет складають на основі прогнозних розрахунків доходів, і це правильно, але тут потрібні чіткі нормативи відрахувань від загальнодержавних джерел доходів у доходи бюджетів місцевих рад, що в умовах економічної кризи неможливо. Тому при регулюванні доходів необхідно поєднувати такі методи: податковий метод дає змогу мати платежі по встановлених нормативах і ставках; метод перерозподілу дає змогу через нормативи відрахувань регулювати бюджети і при незбалансованості дохідної і видаткової частин бюджету провести збалансування через метод дотацій та субвенцій [20].

Нормативний метод застосовується в усіх випадках, коли доходи в бюджет від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.

Метод коефіцієнтів використовується широко. Зростання цін (причому неодноразове) на товари першої необхідності та іншу продукцію, а також ріст заробітної плати в бюджетних установах регулюються через коефіцієнти, а тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням коефіцієнтів.

Завершальним етапом бюджетного регулювання є збалансованість бюджетів по доходах і видатках, тобто застосовується балансовий метод.

17 січня 2002 року в Україні відбулася історична подія - до Конституції України за 5 років її існування парламентом внесено першу поправку. Це - поправка до ст. 98 Конституції України. [1].

Віднині «Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата України.

Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються законом».

За внесення таких змін проголосувало 300 народних депутатів. Тепер Рахункова палата України матиме змогу здійснювати контроль не тільки за видатками, а й за доходами згідно повноважень, які передбачені Конституцією України.

Прийнята поправка дає право Рахунковій палаті здійснювати контроль за доходами в бюджет, що відповідає міжнародним нормам, де Вищі органи фінансового контролю здійснюють прозорий контроль і за доходами, і за видатками.

Нова редакція статті 98 Конституції України розширює правове поле, в якому працює Рахункова палата, підсилює прийнятий у 2001 році Верховною Радою України Бюджетний кодекс, який закріпив статус Рахункової палати як суб'єкта бюджетного процесу з особливими повноваженнями.

Завдяки прийнятій поправці Рахункова палата вперше за п'ятирічну діяльність матиме змогу здійснювати цілісний контроль за Державним бюджетом України.

З оприлюднених Рахунковою палатою матеріалів платники податків України тепер знатимуть про справжні надходження до Державного бюджету України.

Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації коштів:

- Перший метод: це пряме вилучення доходів з державного сектора.

- Другий - одержання доходів від державних угідь, майна і послуг.

- Третій: перерозподіл доходів серед ридичних і фізичних осіб за допомогою податків(податковий метод)

- Четвертий: залучення позичок, кредитів.[Владимиров с.88]

В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, держава вилучає лише податки, у той час як в умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів у бюджет.

В Україні на сьогоднішній день надходження від державного сектора незначні. Це пояснюється двома причинами:

- Перша причина: держава як правило, працює в неприваблевих для приватного бізнесу сферах діяльності.

- Друга причина: діяльність державних підприємств носить, як правило, неприбутковий характер, і вона спрямована на виробництво необхідних регіону повних товарів або послуг, а не на одержання прибутку.[9 с.89]

4. Джерела формування доходів бюджету

Базою для формування доходів державного бюджету України виступають фінансові ресурси країни. Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних страхових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансових ресурсів у держави знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина - у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття „фінансові ресурси” дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.

Місце і роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

З огляду на це фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

При формуванні доходної частини державного бюджету України необхідно дотримуватися принципів бюджетної системи, які визначені ст. 7 БК. Деякі з цих принципів поки що реалізується недостатньо ефективно.

Найважче, як свідчить практика, забезпечити принцип збалансованості бюджету, згідно з яким повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Цей принцип не був дотриманий при прийнятті Закону України про Державний бюджет України на 2002 рік. Не вдалось його дотримати і при прийнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2003, 2004, 2005 та 2006 роки. Приймаючи Закон, Верховна Рада України, за поданням Бюджетного комітету, доходну частину Державного бюджету «пристосовувала» під видаткову частину бюджету. Непомірно збільшуючи видатки Державного бюджету, Верховна Рада України у Законі про Державний бюджет на 2003-2005 рр. набагато збільшила доходну частину Державного бюджету порівняно з обсягами, поданими до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України у своєму проекті.

Однією з головних проблем щодо наповнення Державного бюджету в Україні є необхідність кардинальної реформи системи пільг, які надаються платникам податків та платежів. Розвинена система пільгового оподаткування та протекціоністська політика держави щодо окремих галузей економіки призвела до того, що загальний обсяг пільг з оподаткування у 2004 - 2006 рр. сягнув 71,3 та 85,1 мільярди гривень відповідно, що співставно, практично, з 95-ма відсотками доходів бюджетів України.

Податок на додану вартість втратив основну роль джерела доходів бюджету і фактично використовується як інструмент регулювання виконання Державного бюджету. Залишок невідшкодованих сум за цим податком на перше січня 2006 року сягнув 6,4 мільярда гривень, прострочена бюджетна заборгованість 1,8 мільярдів гривень.

Податок на додану вартість є найбільш криміналізованим видом податку, за яким скоєно, за даними Державної податкової адміністрації, більше 50 відсотків злочинів у податковій сфері, в основному при експортно-імпортних операціях платників податку. Очевидно, найкращим за цієї ситуації було б запровадження іншого, зрозумілого і простого, адміністрування податку. Таким міг би бути, наприклад, податок з продажу.

Враховуючи, що обсяг роздрібного товарообігу на 2007 рік прогнозується на рівні 55,5 мільярда гривень, запровадження цього податку у розмірі 10 відсотків ціни забезпечило б надходження до бюджету майже 6 мільярдів гривень, що дорівнює надходженню податку на додану вартість. До того ж це призвело б до позитивного соціального ефекту через зниження цін на 10 відсотків та зменшення рівня криміналізації бюджетної сфери.

Таким чином, можна констатувати, що проблема наповнення доходної частини Державного бюджету України на сьогодення є однією з найбільш гострих.

Висновок

Отже, розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси. При цьому не можна забувати, що бюджет не тільки виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Нині бюджет України перебуває в тяжкому стані, відображаючи економічне і соціальне становище суспільства. Деформовано структуру народного господарства, падають якісні показники виробництва, знижується виробництво продукції, зростає матеріальна і вартісна незбалансованість, а збільшення доходів населення значною мірою перевищує зростання виробництва товарів, посилюється утриманство, невміння жити на основі наявних коштів. Постійно зростаючі видатки бюджетів усіх рівнів по вирішенню соціальних проблем та інших невідкладних завдань при зниженні виробництва товарів призвели до дедалі зростаючого дефіциту доходів рад усіх рівнів.

Це ще раз підкреслює необхідність централізації бюджету в одному органі -- Міністерстві фінансів України, централізованого регулювання усіх бюджетів за рахунок загальнодержавних доходів і рівного фінансування усіх галузей.

Список використаної літератури

1. Валентин Симоненко, Голова Рахункової палати України. Доходи державного бюджету - контролюватиме рахункова палата. - Вісник Верховної Ради України. - 17.01.2002.

2. Податковий кодекс України. - Кю:Кондор, 2011. - 472 с.

3. Україна. Верховна Рада. Про заходи щодо поліпшення бюджетного процесу в Україні: Постанова... 16 лют. 1996 р. // Голос України. - 1996. - 29 лют. - С. 12.

4. Алєксєєв І. В. Бюджетна система: Навчальний посібник. - К.:»Хай-Тек Прес», 2007. - 376 с.

5. Вавринюк Г. Бюджет - один, аргументи різні. // Хрещатик. - 1996. - 5 січня

6. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К., 1997. - 382 с.

7. Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління економікою // Фінанси України. - 1997. - №6. - С. 25-32.

8. Вахненко Т.П. До питання про бюджетну класифікацію // Фінанси України.- 1996.- №8.- С. 33 - 35.

9. Владимиров К.М. Бюджетна система: Навчальний посібник. - К: Кондор, 2009. - 220 с.

10. Грідчіна М.В. Фінанси(теоретичні основи) - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: МАУП, 2007. - 312 с.

11. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. - К., 1997. - 302 с.

12. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозування доходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 10, 2006р. - с.10-12

13. Кейди Н. Бюджетний розвиток в Україні. [10 - 15 жовтня 1995 р.] // Програма сприяння Парламентові України. - № 46.

14. Коломойцев В. Взаємозв'язок стратегії формування Державного бюджету і структурної трансформації економіки України: /Ст. нар. деп. України/ // Урядовий кур'єр. - 1996. - 1 жовт. - С. 6-7.

15. Онищук Я.В. Посилення ролі запозичень у доходах державного бюджету. // Фінанси України. - 2002. - №4.-С.39-43.

16. Отрощенко П. Державний бюджет: політика і бізнес // Голос України. - 1999. - 30листоп.-(N222).

17. Сало І. Методи формування і регулювання бюджету і позабюджетних фондів // Економіка України. - 1995. - №10. - С. 24 - 32.

18. Семчик О. Правові аспекти формування Державного бюджету України. // Право України. - 2002. - №8.-С.50-53.

19. Сухорукова Т. Парадокси бюджету 2002 року. // Вісник законодавства України. - 2002. - №11.

20. Фінансові компроміси держави: /Про бюджетну політику України розмова з президентом Спілки адвокатів України В.Медвечуком/ // Урядовий кур'єр.- 1996. - 28 трав. - С. 12.

Додаток 1

Державні доходи

Додаток 2

Таблиця: Загальнодержавні податки і збори

Група доходів бюджету	Загальникові податки і збори
	Податок з доходів фізичних осіб
	Податок на прибуток підприємств
	Податок на нерухоме майно
	Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
	Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду
	Збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту
	Платежі за користування надрами
	Збір за гелологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету
	Плата за землю
	Плата за використання інших природних ресурсів
	Податок на додану вартість
	Акцизний збір
	Податок на промисел
	Плата за видачу ліцензій та сертифікатів
	Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності
	Мито
	Фіксований сільськогосподарський податок
	Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва
	Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства
Неподаткові надходження	Рентна плата
	Державне мито
	Єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України

Размещено на Allbest.ru