Основні напрямки реалізації видатків державного бюджету України

Пільги щодо оподаткування можна поділити на три групи:

пільги соціальні, тобто пільги, які надаються окремим юридичним і фізичним особам, котрі не можуть рівноправно конкурувати в ринковому середовищі при виробництві тієї чи іншої продукції. Тут йдеться про підприємства, на яких зайняті громадяни з обмеженими фізичними можливостями;

пільги окремим підприємствам, які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробників. Йдеться про виробництва, які мають важливе значення для економіки держави, але перебувають у несприятливих економічних, природних та інших умовах, що не дають їм можливості рівноправно конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це підприємства гірничодобувної промисловості, військово-промислового комплексу тощо;

пільги підприємствам, які тимчасово перебувають у несприятливих економічних умовах і мають нестійкий фінансовий стан, що виник не з їхньої вини, наприклад, із причини стихійного лиха, підвищених транспортних витрат, застарілих технологій;

пільги, що не мають достатнього економічного обгрунтування і їх надання посилює кризові явища в економіці. До таких пільг можна віднести ті, які надані згідно з лобістськими діями окремих владних структур і угруповань як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Сюди можна віднести й пільги, надані окремим платникам на засадах протекціонізму.

У 2007-2009 роках пільги з оподаткування отримали майже 320 тисяч платників податків, що становлять 38% їх загальної кількості. Загальна сума наданих пільг становила 89,7 млрд. грн., у тому числі за платежами до державного бюджету - 55,7 млрд. грн., до місцевих бюджетів - 14,0 млрд. грн. Обсяги наданих пільг за платежами до державного бюджету щорічно зростають.

Найвагомішими в абсолютних сумах були пільги, надані платникам податку на додану вартість, що становили, як і в попередні роки, майже 85 відсотків загального обсягу пільг, або 33,7 млрд. грн., з яких 14,2 млрд. грн. -- прямі втрати бюджету. Незважаючи на зростання втрат бюджету через надання пільг з оподаткування і проголошені наміри уряду щодо їх обмеження, позитивних зрушень не відбулося і в 2009 році. Станом на 01.10.2009 року сума фактично отриманих пільг становила 39 295,1 млн. грн. Обсяги пільг з оподаткування у 2009 році порівняно з 2008 роком зросли на 2106,9 млн. грн. і становили 58,1 млрд. грн., з них з державного бюджету було надано пільг на суму 54,7 млрд. грн.

Аналіз податкових пільг дає підставу зробити висновки і внести деякі пропозиції.

На сьогодні надмірне надання пільг, а також відстрочок, розстрочок, податкових кредитів тощо не сприяє досягненню фінансової стабілізації в державі, рівномірному розподілу податкового навантаження на платників податків, призводить до необгрунтованого перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами господарської діяльності.

Надзвичайно важливим є інвестиційна діяльність держави та підтримка пріоритетних галузей економіки, зокрема структурної перебудови економіки. Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що формується нині. Відтак основою стратегічного курсу держави, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Щороку обсяг видатків на розвиток таких галузей, як вугільна, сільське господарство, транспорт має тенденцію до зростання, хоча в цілому видатки на економічну діяльність держави зменшуються (у зв'язку із скороченням державного сектору).

Основною метою державної промислової політики визначається створення сучасного інтегрованого у світове виробництво промислово-технологічного комплексу України, який забезпечує внутрішні потреби, конкурентоспроможний експорт, збільшення обсягів наукоємної продукції як основи для інноваційного розвитку інших секторів економіки, а також розвиток мінерально-сировинної бази для забезпечення приросту запасів корисних копалин. На зазначену мету у проекті бюджету передбачено 1152,1 млн. грн.

Основною метою державної політики, спрямованої на розвиток мінерально-сировинної бази, є забезпечення приросту запасів корисних копалин, у першу чергу, нафти, газу, вугілля та тих видів мінеральної сировини, промисловий видобуток яких знаходиться на стадії розвитку, але які є гостродефіцитними для держави (золото, хром, свинець, цинк, мідь, кобальт, молібден та інші).

Використання у народному господарстві власної сировини здешевлює вартість продукції та дає можливість збільшити експортний потенціал держави у 1,5 -- 2 рази. Щорічний економічний ефект від переведення народного господарства України на використання вітчизняних мінерально-сировинних ресурсів оцінюється у 5-6 млрд. доларів США.

Видатки аграрного сектора на 2005 рік плануються у сумі 8,2 млрд. гривень, що на 3,1 млрд. гривень, або в 1,6 раза більше від плану на 2009 рік з урахуванням змін.[14].

Фінансова політика держави враховує специфіку галузі сільського господарства з його високим ризиком для кредиторів та погодно-кліматичною залежністю і специфічністю в циклах затрат на виробництво продукції і тому здійснює всі можливі заходи щодо надання підтримки його розвитку із залученням коштів Державного бюджету України.

У проекті Державного бюджету України на 2010 рік для формування Державного продовольчого резерву аграрним фондом передбачено асигнування в обсязі 600 млн. грн, які надійдуть в рахунок погашення заборгованості минулих років суб'єктів підприємницької діяльності, основним видом діяльності яких є сільське господарство, мисливство та пов'язані з ним послуги з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, за бюджетними позичками та кредитами, наданими під гарантію Кабінету Міністрів України.

На комплексне вирішення питання технічного і технологічного оновлення агропромислового комплексу, створення умов для запровадження сучасної системи матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва, удосконалення практики фінансового лізингу, узгодження дій між Урядом, споживачами та постачальниками матеріальних ресурсів для сільського господарства НАК „Украгролізинг” заплановано 420,0 млн. гривень.

Успішне вирішення завдань соціально - економічного розвитку значною мірою залежить від подальшого обмеження боргової залежності держави, особливо зовнішньої. При цьому вирішального значення набуває дотримання принципу бездефіцитності державного бюджету.[18].

4. Міжнародний досвід фінансування соціально - економічних програм

У багатьох працях зарубіжних вчених другої половини ХХ століття (Еспінг-Андерсен, Косрнен, Шарп, Гоф та ін.) підкреслюються соціальні проблеми, які постали перед соціал-демократичними та консервативно-корпоратиськими державами Європи внаслідок глобалізації світової економіки. Серед них:

зростання безробіття в результаті переміщення капіталу з регіонів і країн з високим рівнем податків (кошти від яких призначені для соціальних цілей);

приховування доходів від оподаткування на всіх рівнях;

нестача коштів для реалізації пенсійних програм тощо.

У деяких соціал-демократичних державах добробуту (наприклад, у Швеції) були спроби зберегти вірність політиці добробуту через створення робочих місць у державному секторі, але в довготривалому періоді ефективність подібної політики викликає дуже великі сумніви. В той же час ліберальні держави добробуту енергійно розпочали регуляцію і практику зменшення заробітної плати, щоб залучити глобальні інвестиції у створення робочих місць з низькою оплатою праці. Прихильником цієї стратегії виступають США, які відкрили свої кордони для низькооплачуваних працівників з країн третього світу. У консервативно-корпоратистських режимах (наприклад, у Німеччині) ліквідували робочі місця у непродуктивних секторах і фактично обрали стратегію безробіття і зростання, за якої кошти інвестують у високопродуктивні фірми. Це, природно, призводить до розшарування суспільства. Подібні процеси будуть характерними і для України при її вступі до Світової Організації Торгівлі (СОТ), оскільки значне безробіття очікується передусім у вугільній промисловості та сільському господарстві. Ці галузі є найменш конкурентоздатними через низьку продуктивність праці і поки захищаються надвисокими ввізними митами, які Україні доведеться відмінити при вступі до СОТ. [29].

Виходом із вказаної ситуації, на думку зарубіжних дослідників, можуть бути два варіанти дій або стратегій. Перший - це дотримання стратегії низьких ставок зарплатні, низьких соціальних витрат та нерівності. Другий - це інвестування у політику добробуту, яка дасть виграш у продуктивності, але призведе до значного безробіття. Ймовірним результатом обох буде розшарування робочої сили як у світовому масштабі, так і в межах однієї країни. Тому предметом серйозних дискусій у розвинутих країнах останніми роками стали альтернативні стратегії соціальної політики у сфері підтримання рівня доходів. Разом з тим, як вважають багато провідних вчених Заходу, глобалізація світової економіки назавжди поклала край тим умовам, які породили всезагальні соціал-демократичні або консервативно - корпоратистські держави добробуту. За даними досліджень російськими вченими динаміки розвитку провідних економік світу наприкінці ХХ - початку ХХI століття перспективу в майбутньому матимуть країни з ліберальною моделлю економіки, де кожний громадянин (а не держава) самостійно відповідатиме за рівень свого добробуту. Ця модель дозволяє скоротити державні витрати і збільшити фінансові ресурси підприємницьких структур, чого поки, на жаль, не спостерігається в Україні. Крім того, як свідчать дані контролюючих структур, державні видатки у нашій країні використовуються недостатньо ефективно.[27].

В цілому, треба пам'ятати, що національну соціальну політику дедалі більше визначають глобальна економічна конкуренція та міжнародні організації. По своїй суті національна політика набуває виразніших транснаціональних ознак, і тепер її слід розглядати як глобальний перерозподіл ресурсів, соціальне регулювання, соціальне забезпечення нових можливостей.

В Конституції України соціальний захист громадян визначено як головну функцію держави. За умов економічного спаду система соціального забезпечення, яку було створено ще за радянських часів виявилась неспроможною захистити найбідніші прошарки населення. Досягти головної мети українського суспільства - побудови орієнтованої на соціальні потреби ринкової економіки - не можливо без докорінного поліпшення системи соціального захисту. Адже навіть для того, щоб стати асоційованим членом ЄС, країна повинна відповідати певним економічним та соціальним вимогам. А на даний етап в Україні існує багато гострих соціальних проблем - безробіття, бідність тощо. Врахування досвіду країн Європейського Союзу може позитивно вплинути на розробку ефективної соціальної політики в нашій державі.

Дослідженням соціальної сфери в зарубіжних країнах займаються ряд таких вчених, як Новиков В., Демуш О., Кошеле-ва Г, Крютченко В., Пападаскалопулос А., Коррес Дж., Поліхронопулос Дж. та інші.

Метою даної характеристики є узагальнення досвіду країн Європейського Союзу щодо соціальної підтримки населення.

Досвід здійснення соціальної політики в Європейському Союзі показав, що ці країни пройшли шлях від благодійності у соціальній підтримці населення до формування "держави добробуту", яка гарантує для своїх громадян оптимальну систему соціальної безпеки і соціального захисту.

В сучасних умовах вирішальний вплив на розвиток соціальної політики в країнах ЄС справляють чотири основні тенденції:

значні демографічні зміни, суть яких полягає в загальному старінні населення в державах - членах Європейського Союзу і зростання чисельності людей похилого віку;

активізація участі жінок на ринку праці і зміни в тендерному балансі;

існування досить високого рівня безробіття, особливо серед людей старшого віку;

більш швидке зростання кількості домогосподарств порівняно із зростанням населення, зокрема збільшення кількості домогосподарств без працюючих осіб.

Стратегія соціальної політики держав - членів Європейського Союзу спрямована на забезпечення сталого рівня життя населення, підвищення рівня зайнятості, зменшення нерівності у доходах, посилення соціального захисту населення і подолання бідності. Зайнятість та подолання безробіття, як правило, є головною метою будь - якої політики, спрямованої проти бідності, бо у країнах з перехідною економікою ризик бідності перебуває в дуже тісному зв'язку з безробіттям.[26].

Європейський Союз розробив основні орієнтири національної політики в соціальній сфері. Державам-членам ЄС рекомендується:

поліпшувати перспективи зайнятості населення завдяки збільшенню інвестицій в професійну підготовку, здійснювати програми безперервного навчання протягом всього життя і забезпечувати доступ до навчання кожному;

сприяти більш інтенсивному впливу на економічне зростання, використовуючи: гнучку організацію праці, що відповідає потребам виробництва і є прийнятною для працівників; політику оплати праці, яка сприяла б вкладенню інвестицій в створення нових робочих місць (рівень зростання заробітної плати не повинен перевищувати рівень зростання продуктивності праці); створення робочих місць, особливо на регіональному та місцевому рівнях;

знижувати побічні витрати, пов'язані з некваліфікованою працею;

здійснювати ефективнішу політику на ринку праці за рахунок удосконалення служб зайнятості;

вживати заходів щодо запобігання безробіттю серед окремих соціальних груп, наприклад, молоді (завдяки наданню робочих місць або можливостей отримання професійної освіти). Ці орієнтири визначають шляхи реалізації положень Хартії основних соціальних прав робітників (1989 р.). В ній перераховано основні права робочої сили на ринку праці: право на отримання допомоги з безробіття, робота в будь - якій країні - члені ЄС на рівних умовах, право на професійну підготовку тощо. Наднаціональні органи беруть на себе виконання ряду соціальних функцій; вони покликані, по - перше, гармонізувати і координувати соціальну політику держав - членів Союзу, а по - друге, використовувати наявні фінансові ресурси для фінансування спільних соціальних програм. Зазначимо, що вперше за час європейської інтеграції до переліку основних напрямів діяльності урядів було включено соціальну політику (в Маастрихтському договорі 1992 року). Одинадцять держав підписали як додаток до договору Протокол і Угоду про соціальну політику. А в 1997 році у підписаний і переглянутий варіант Договору про Європейський Союз було включено розділ XI - "Соціальна політика: освіта, професійне навчання, молодь". На фінансування програм з професійного навчання і працевлаштування молоді віком до 20-ти років, підтримку на ринку праці найбільш вразливих категорій населення, забезпечення робітників рівними можливостями на ринку праці, допомогу з адаптації до структурних змін в промисловості було виділено декілька мільярдів екю. У листопаді 1997 р. Радою Європи була започаткована Стратегія підвищення рівня зайнятості в країнах - членах Європейського Союзу. Рада Європи особливо акцентувала увагу на важливості узгодженої європейської стратегії підвищення рівня зайнятості. Пріоритетними напрямами в галузі зайнятості є створення нових робочих місць на малих та середніх підприємствах. При цьому застосовуються як пасивні (заходи соціального, захисту), так і активні (перепідготовка, дотації підприємствам, які беруть на себе зобов'язання підтримувати певний рівень зайнятості) програми політики зайнятості. Проте, пасивні програми зайнятості зараз витісняються активними. Умови надання соціальної допомоги стали більш жорсткими. Наприклад, коли безробітний відмовився від роботи, яку йому пропонували, чи відмовився від перепідготовки то в Австрії, Нідерландах, Великобританії, Швеції до нього застосовуються певні фінансові санкції. В Німеччині введено правило, що передбачає щомісячну реєстрацію безробітних в агентстві зайнятості. В Англії з жовтня 1996 року допомога з безробіття залежить від наданого безробітними звіту в адміністративні органи про те, як вони шукали робоче місце. Варто зазначити, що формулюючи стратегічні завдання у сфері ринку праці та зайнятості населення, які є спільними для всіх країн - членів Європейського Союзу, Рада Європи виходить з необхідності урахування ситуації на ринку праці в кожній конкретній країні. У Європейському Союзі за останні два десятиліття досягнуто значних успіхів на ринку праці, у сфері зайнятості, в створенні нових робочих місць. Рівень безробіття в ЄС скоротився з 9,1% у 2010 році до 8,2% у 2011 році. Число безробітних при цьому зменшилось на 1,5 млн. осіб. Характерною є та обставина, що більш ніж 60% робочих місць упродовж 2006-2010 рр. було створено у високотехнологічних та наукомістких секторах економіки.

Варто зазначити, що водночас ринки праці країн Європейського Союзу ще не подолали цілу низку труднощів, структурних недоліків. Незважаючи на успіхи у сфері зайнятості, безробіття продовжує залишатися досить високим. З метою розв'язання проблем у сфері зайнятості, на ринку праці; а також втілення інших пріоритетів соціальної політики у червні 2005 року країнами Європейського Союзу була прийнята нова Соціальна програма. В цій програмі поставлено завдання підвищення рівня зайнятості та запровадження комплексного підходу до проведення політики зайнятості. Програма передбачає, що цілі політики зайнятості мають бути зосереджені не лише на збільшенні кількості робочих місць, а й на якості праці. Розроблення більш ефективної політики зайнятості передбачає також отримання справедливої винагороди за виконану роботу, організацію роботи, що відповідає потребам компаній та окремих людей. Підвищення рівня зайнятості має базуватися на високій кваліфікації праці, гідному рівні охорони праці та сприяти мобільності робочої сили на ринку праці.

До засобів забезпечення соціальної програми у сфері зайнятості віднесено:

підвищення кваліфікації людей, інвестування у навчальний процес (навчання протягом всього життя), використання найновіших технологій;

сприяння підприємництву як засобу створення нових робочих місць за допомогою формування сприятливих умов для започаткування і розвитку нових видів підприємництва, особливо середніх та малих підприємств;

створення сприятливих умов для розвитку бізнесу у сфері послуг;

акцентування на рівних можливостях для всіх;

проведення економічної реформи, спрямованої на економічне зростання;

розвиток системи освіти.

У Франції розпочалось реформування ринку праці - знижено податки на заробітну плату деяких категорій робітників, в Іспанії введено механізм індексації заробітної плати. Колективні договори і сьогодні є основним інструментом регулювання заробітної плати, тому наднаціональні органи Європейського Союзу саме в рамках соціального партнерства намагаються впливати на рівень заробітної плати. Соціальними партнерами в ЄС є Європейська конфедерація профспілок, об'єднання підприємців і організація робітників державних підприємств, а також Європейський союз малих та середніх підприємств. У сфері освіти європейські країни досягли загального охоплення населення середньою освітою і на сьогодні розширюють доступ до вищої та безперервної освіти. Франція та Середземноморські країни централізовано керують національною системою освіти, німецькомовні країни та Бельгія - здійснюють управління на регіональному рівні, а скандинавські країни запровадили місцевий контроль. У Великій Британії повноваження щодо організації навчання передані приватному сектору, проте центральний уряд залишає значні важелі впливу в управлінні системою освіти.

Європейські країни також розвивають так звану безперервну освіту, що трактує підвищення професійно - освітнього рівня як економічно доцільну діяльність людини упродовж всього життя. Європейська Комісія впровадила низку ініціатив щодо інтернаціоналізації надання та отримання вищої освіти. Проте, зростання рівня видатків за іншими соціальними програмами обмежили бюджети на освіту, що змусило країни підвищувати ефективність використання бюджетних коштів.

Як відомо, системи фінансування охорони здоров'я в Європі поділяються на два основних типи:

фінансування за рахунок коштів бюджету і надання послуг державними медичними закладами (Велика Британія, скандинавські та південно-європейські країни);

фінансування за рахунок фондів медичного страхування і надання послуг як державними, так і приватними закладами (Франція та Німеччина).

Італія та Іспанія, зокрема, на початку 1970-х років реформували системи державного медичного страхування, запровадивши в неї приватні елементи.

Водночас усі європейські країни стикаються з проблемою зростання витрат, зумовлених старінням населення, технологічним прогресом та зростанням громадських очікувань. Проте шляхи розв'язання зазначеної проблеми у різних типах систем охорони здоров'я різні. Витрати в державних медичних закладах стримуються шляхом ненадання медичних послуг вищого рівня і утворення черг на проведення медичних заходів. Системи медичного страхування мають меншу здатність опиратися підвищенню вартості лікування, тому що страхові фонди укладають угоди з асоціаціями лікарів і медичними закладами. Тому способом розв'язання проблеми є встановлення верхньої межі витрат і плати за медичні послуги, а також активізація конкуренції серед їх надавачів.[27].

У загальній системі соціального захисту та в забезпеченні стимулів до праці особливу роль відіграє пенсійне забезпечення. В усіх країнах ЄС існують державні пенсії та додаткові гарантовані доходи у похилому віці, хоча їхній рівень широко диференціюється поміж різних країн ЄС Уряди країн ЄС надали перевагу частковим реформам, включно із заміною залежності пенсійних виплат від валового на чистий заробіток, зростання пенсійного віку, запровадження накопичувального елементу, та, що є особливо цікавим, перехід від системи "визначених витрат" до системи "визначених внесків".

Більшість країн Європейського Союзу мають на сьогодні програми соціальної допомоги, яка утворює національну мережу соціальної безпеки. Варто зазначити, що уряди європейських країн прагнуть зменшити рівень виплат, особливо для безробітних, та зберегти стимули до праці. Незважаючи на існування складної системи соціального захисту, надання допомоги різних типів, домінуючою нормою в країнах ЄС є те, що молодь та населення середнього віку, а останнім часом також жінки, для одержання допомоги повинні бути активними на ринку праці. Вищий рівень допомоги і більша тривалість виплати зменшують бажання у працівників шукати роботу чи прийняти пропозицію працювати, а це не прискорює скорочення числа безробітних. Таким чином, заохочення зайнятості в офіційній економіці - це основа будь - якої стратегії боротьби з бідністю в Україні. Ця стратегія повинна сконцентруватися і на переміщенні робочих місць із тіньової економіки до офіційної, й на створенні нових робочих місць у легальній економіці. Важливо наголосити, що будь - який репресивний елемент (поліція, податкові органи тощо) має відігравати другорядну роль у цій стратегії. Основне завдання стратегії - зробити створення робочих місць привабливішим. Зазвичай цієї мети можна досягти, використовуючи комбінації таких елементів:

зміни в податковій політиці в напрямку зменшення податків;

стимули для участі в офіційній економіці;

ліберальне регуляторне середовище, зокрема трудове законодавство тощо.

Проте, варто зазначити, що уряд України, не може підтримувати такий рівень оподаткування, який існує в країнах Європейського Союзу, та водночас високі темпи зростання, необхідні для зменшення бідності. Тому, слід уникати застосування універсальних систем соціального забезпечення такого типу, що існують у багатьох західноєвропейських країнах.

На думку вчених, відпрацьованого, єдиного шляху розв'язання проблем безробіття та подолання бідності не існує. Все залежить від конкретної економічної ситуації в країні та визначених пріоритетів розвитку, історії та менталітету народу. А вивчати досвід країн - членів ЄС потрібно для того, щоб окреслити уроки побудови та провести реформи схем соціального захисту в нашій державі. Адже, метою державної політики країн - членів ЄС є не лише економічне зростання та ефективність; політика, яку вони проводять, стосується вирівнювання життєвих можливостей, соціальної справедливості, соціального захисту, єдності та стабільності.[27].

Узагальнення і вивчення європейського досвіду для України полягає в тому, що при розробці соціальної політики не варто спрямовувати зусилля виключно на надання соціальної допомоги. Адже проста і доступність цих виплат може викликати ефект пропозиції, коли право особи на соціальний захист негативно впливає на працюючих, які повинні сплачувати вищий розмір внесків у системі соціального захисту. Механізм соціального захисту повинен уникнути встановлення занадто щедрої та пасивної системи внесків і виплат.

У Законі «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2010 рік» передбачено обсяг доходів 106,1 млрд.грн. і видатків 114,1 млрд. грн., тоді як у бюджеті, затвердженому 24 грудня 2009 року, доходи й видатки становили відповідно 89,1 млрд. грн. і 97,7 млрд. грн. при дефіциті бюджету 8,6 млрд. грн. У державному бюджеті на 2010 рік, в результаті внесених змін, дефіцит становить 6,8%. Значну частину коштів передбачено виділити в соціальний сектор економіки, де відбулася помітна соціально - економічна перебудова, що зумовило значне зростання економічно активного населення.[2].

В умовах постіндустріальної стадії розвитку країни перше місце посідає особистий чинник. Освіченістю, знаннями, рівнем культури визначається не лише економічний стан виробництва, а й потенційні можливості його подальшого розвитку. Останніми роками помітно змінилося ставлення до нематеріальної сфери виробництва, яка вважається непродуктивною галуззю і тому до неї було відповідне ставлення. Вона непродуктивна лише на перший погляд. Насправді фінансування освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення характеризується як головне джерело економічного зростання держави. Соціальна сфера, як і матеріальна, бере участь у створенні суспільного продукту не прямо, а опосередковано. Підтвердженням цього є дедалі більша кількість зайнятих працівників у галузі, яка в низці країн навіть перевищує кількість робітників, зайнятих у матеріальному виробництві. Зарубіжні держави не шкодують коштів на її подальший розвиток. Вони давно зрозуміли, що попередити захворювання значно дешевше, аніж лікувати хворого.[28].

Політика розвитку інтелектуального капіталу в сучасних умовах розвитку науково - технічного прогресу включає не лише реформування соціальної сфери, а й здійснення довгострокових інвестицій у цю важливу галузь економіки. Фінансування освіти, охорони здоров'я слід розглядати в новій політичній парадигмі, як засіб зростання інтелектуального капіталу. За рівнем економічного ефекту асигнування освіти, як свідчить дослідження, прирівнюються до НДДКР, і тому розвинені країни приділяють цій галузі першочергову увагу.

Збільшення інтелектуального капіталу як фінансового, полягає в тому, що його використовують країни, які мають високий загальний рівень життя. В умовах жорсткої конкуренції капітал прямує туди, де високі ставки і відповідний рівень життя населення. В індустріальному суспільстві головною формою багатства є основний капітал. Відмінність інтелектуального капіталу від основного капіталу визначається лагом отримання прибутку. Інтелектуальний капітал став безпосередньою й головною продуктивною силою розвитку суспільства.[24].

Україна, як суверенна держава, проголосила людину, її життя та здоров'я найвищою соціальною цінністю. Зусилля держави й уряду спрямовані на розв'язання край важливих проблем, серед яких центральною є подолання бідності, хоча остаточно подолати її неможливо, оскільки вона об'єктивна і тому притаманна будь-якому суспільству - чи то індустріальному, чи постіндустріальному.

Сучасна соціально - економічна програма уряду спрямована на підвищення економічної активності населення, зростання заробітної плати, стипендії студентам тощо. Найперше уряд ставить завдання змінити на краще демографічну ситуацію в країні. Для цього у бюджеті на 2010 рік передбачено допомогу матері при народженні дитини в розмірі 8500 грн. Замість 764 грн. У 2009 році, визначена допомога матерям - одиначкам на дитину від 6 років у розмірі 139 грн., або більше ніж учетверо. Дітям - інвалідам від 6 до 18 років вона становить 470 грн. Проти 285 грн. Підвищено таклж державні стипендії учням ПТУ, студентам I - II, III - IV рівнів акредитації на 16,8%.[27].

Постіндустріальні країни здійснюють фінансування соціальної сфери в значних обсягах, особливо це стосується охорони здоров'я, завдяки чому тривалість життя у них значно довша, ніж у постсоціалістичних країнах. У США вона становить 76,9 року; Японії - 81,3; Канаді - 79,2. США на охорону здоров'я виділяють 12% від ВВП, а країни ЄС - близько 9%, у тому числі Франція - 7,3%, Бельгія - 8,8;%. Щодо України, то вона на охорону здоров'я виділяє 3.7% від ВВП, тривалість життя становить 68,9 року, або на 4 роки більше, ніж у Росії і значно менше, ніж у європейських країнах.

Соціальна спрямованість бюджету України є однією із складових бюджетної політики. Головна її мета - підвищення добробуту членів суспільства, забезпечення соціальної справедливості та соціально - економічної стабільності країни. Витрати держави на утримання соціальної сфери наведено у таблиці 5.1.[26].

Таблиця 5.1.

Динаміка видатків бюджету на утримання соціально - культурної сфери.

	2006	2007	2008	2009	2010
	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП	млн. грн.	у % до ВВП
Видатки на соціально - культурні заходи УСЬОГО:	19060,5	11,2	25519,6	12,5	33868,7	15,0	39684,4	15,0	52487,2	15,2
У тому числі: Освіта	7085,5	4,2	9557,1	4,7	12269,0	5,43	14977,7	5,6	18333,2	5,3
Охорона здоров'я	4888,2	2,87	6238,9	3,0	7537,9	3,33	9708,2	3,7	12159,4	3,5
Соціальний захист і соціальне забезпечення	5985,2	3,5	8332,8	4,1	12643,9	5,6	12953,2	4,9	19310,5	5,6
Культура і мистецтво	634,0	0,37	830,2	0,4	804,7	0,35	1162,9	0,4	1471,2	0,4

^{* Джерело: «Фінанси України»№11 2010p. с.27}

З наведених даних видно, що питома вага витрат на соціально-культурні заходи хоча й підвищується, але залишається незначною, особливо на охорону здоров'я. Соціальний стан пенсіонерів залежить від економічного стану країни, обсягу ВВП. Формування Пенсійного фонду України поставлено у пряму залежність від фонду оплати праці. Варто зазначити, що останніми роками в Україні темпи зростання заробітної плати випереджають темпи ВВП, якщо у 2008 році середня заробітна плата зросла на 18,4%, то ВВП - лише на 4,1%, а у 2009 році вони становили відповідно 27,5% і 12,1%. Однак і за цих умов у Пенсійному фонді відчувається брак фінансових ресурсів для виплати пенсій, що пов'язано з невідрегульованністю заробітної плати. Зауважимо, що у 2009 році мінімальна заробітна плата була меншою від мінімальної пенсії на 47 грн. Такого не знає жодна країна.

Починаючи з 1 - го січня мінімальна заробітна плата й мінімальна пенсія зрівняються і становитимуть 332 грн. на місяць. У бюджеті на 2010 рік передбачено зміцнення Пенсійного фонду за рахунок випереджального рівня зростання мінімальної заробітної плати щодо пенсій. При цьому мінімальна заробітна плата зростатиме на 40%, а заробітна плата у бюджетній сфері - на 57%.

В Україні діє налагоджений соціальний захист населення, який є комплексом заходів законодавчо закріплених соціальних норм, які гарантує держава окремим верствам населення, а також певних економічних умов для усіх членів суспільства. Особливість його полягає у тому, що він має адресну спрямованість і надається громадянам, які його потребують, й у визначених обсягах. Система соціального захисту населення інтегрує фонди: соціального страхування, соціальної допомоги і соціальних гарантій.

В Україні спостерігаються наближення обсягу соціальної допомоги до рівня заробітної плати. Питома вага Пенсійного фонду до фонду заробітної плати, станом на 1 січня 2010 року, становила 60%. Такого немає в жодній іншій країні. У бюджеті (після уточнення) 2010 рік його питома вага становитиме 48%. Ситуацію, що склалася, можна пояснити наявністю численних пільг, допомог, встановлених різними верствами населення у попередні роки. Нині їх налічується понад 20 видів. Кількість громадян, які користуються пільгами, досить динамічна, що утруднює формування в бюджеті соціальної спрямованості. Потрібно звернути увагу й на те, що кількість учасників Великої Вітчизняної війни становить 3972 тис. осіб, у тому числі учасників бойових дій - 352 тис., інвалідів війни 277 тис. Кількість громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 2647 тис.осіб.

Особливість соціальної сфери виявляється ще й у тому, що вона досить гостро реагує на коливання гривні як у бік зниження її вартості, так і навпаки - у бік підвищення. За оцінкою банкірів гроші «люблять» тишу. Тому інформація, з яких би джерел вона не надходила, про стан курсу валюти, породжує невпевненість юридичних і фізичних вкладників банків. Необґрунтована заява державних чиновників, а також ЗМІ про падіння курсу долара зумовила шалений відплив грошей. За кілька днів листопада з рахунків було знято близько 2 млрд. грн. Деякі експерти падіння курсу долара пов'язують з проведенням фінансової спекуляції - купівля долара упродовж 2009 року за максимальним курсом, а його продаж - за мінімальним курсом. Аналітики - експерти оцінюють ситуацію по-іншому. Вони вважають, що на ситуацію вплинуло різке зміцнення гривні. Офіційний курс долара у 2009 році становив 531, 92 грн. Зростання цін у середньому за 2009 рік становило 9,0%, яке відбулося в останньому місяці третього й упродовж усього четвертого кварталу. За ці чотири місяці інфляція сягнула 7,7%, а збитки банків від знецінення гривні, за даними Президента АУБ О. Сугоняка, становили 1,2 млрд. грн. Значних втрат зазнали також владники банків, особливо власники валютних депозитів. Адже вклади населення у банках нині становлять у національній валюті понад 24 млрд. грн. і 16 млрд. Грн. В іноземній валюті. ⁴ За даними Міністерства фінансів України.

У квітні 2010 року обсяг валютних вкладень зменшився на 353 млн. грн., а депозити юридичних осіб у гривні - на 1,8 млрд.грн. Діаметрально інша ситуація на кредитному ринку - населення схильне отримувати кредити у валюті, а підприємства переважно у гривнях. Такий стан пояснюється дестабілізацією на валютному ринку, яка розпочалася торік. Зміцнення гривні зумовило зростання надходжень коштів на рахунки банків. Клієнти почали активно здобувати іноземну валюту.

Уряд України передбачає здійснити реформування соціально захисту населення країни. При цьому фінансові ресурси, мають бути спрямовані на розвиток інфраструктури села, що сприятиме зайнятості населення, підвищенню його добробуту. Склалася парадоксальна ситуація - робітники галузі, яка забезпечує населення харчовими продуктами, мають найнижчу заробітну плату - 295 грн. Потенційні можливості цієї галузі дуже значні, їх слід цілком використовувати. Можна звернути увагу на підсистему - буряківництва, завдяки якій Україна у минулі роки входила до найкращих виробників світу. Для цього треба використати потенціал вирощування цієї продукції не на 15 - 20%, як нині, а на рівні найближчого сусіда Польщі - 40 - 50%. Є низка й інших резервів, використання яких стане протягом, що зрушить з місця всю економіку країни. Для цього уряд повинен мати чітку й реальну програму виходу з кризи, а не працювати над тим, де дешевше купити харчові продукти, аби задовольнити потребу ринку. Оскільки орієнтири на те, що приватний сектор повністю забезпечить країну харчовими продуктами виявилися міфом, слід надалі використовувати потенційні можливості сільськогосподарського виробництва.

Сьогодні будь - яка держава не може розбагатіти ні за рахунок нафти, газу, ні завдяки експорту металопродукції або деревини, ні за рахунок видобутку золота. Лишається одне джерело - впровадження інноваційної технології. У постіндустріальному світі, як зазначають західноєвропейські вчені, «люди працюють мозком замість рук… комунікаційні технології створюють глобальну конкуренцію,… інвестиції вкладаються радше в нові концепції або засоби їх створення, ніж у нові машини,… і постійними є лише швидкі зміни». Урядовий кур'єр. - 2010. - 18 січня.

5. Основні шляхи вдосконалення видатків бюджету на реалізацію соціально-економічних програм

Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів державного бюджету. Розрив між потребою у видатках і обсягом ресурсів бюджету, в т. ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані.

Водночас треба запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії уже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.[10].

Актуальним завданням уряду є раціоналізація мережі закладів та установ, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для підвищення рівня та якості послуг, що надаються громадянам, виконання у повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку, підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Програми та заходи, що не належать до пріоритетних, мають бути призупинені або переведені на фінансування за рахунок не бюджетних ресурсів.

Ключовим завданням бюджетної політики має стати подальше посилення соціальної спрямованості бюджету. На реалізацію програм соціальної спрямованості має бути зосереджено не менше 50 відсотків видатків зведеного бюджету.

Пріоритетними напрямами бюджетної політики у соціальній сфері є:

поетапне наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму, підвищення її розмірів не менш як до 237 грн. на місяць;

остаточне розмежування пенсійних виплат з бюджету і Пенсійного фонду, збільшення середнього розміру пенсійних виплат не менш як на 25 відсотків;

індексація грошових доходів працівників бюджетної сфери відповідно до чинного законодавства;

раціоналізація системи соціальних пільг через запровадження з 1 січня 2004 року надання адресних пільг і субсидій населенню виключно у грошовій формі;

забезпечення у повному обсязі виплати допомог малозабезпеченим громадянам та сім'ям з дітьми, повне погашення заборгованості із соціальних виплат;

погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери та стипендій студентам не менш як на 30 відсотків;

визначення додаткових механізмів погашення знецінених грошових заощаджень громадян в установах Ощадного банку і страхових внесків до колишнього Укрдержстраху.

Відповідальним завданням уряду є істотне поліпшення системи фінансування загальноосвітньої школи, виконання у повному обсязі положень ст. 57 Закону України "Про освіту", подальший розвиток Інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп'ютеризація сільських шкіл та інше.

При формуванні державного бюджету слід передбачити видатки на оборону відповідно до Закону України "Про оборону" та з урахуванням реалізації програми реформування та розвитку Збройних сил України.

Потрібно передбачити бюджетні видатки на реалізацію програми адміністративної реформи, а також на проведення судової реформи в Україні.

Необхідні принципово нові підходи до політики капітальних видатків держави. Вони мають скласти основу бюджету розвитку.[17].

До бюджету розвитку мають бути включені передбачені у бюджеті централізовані капітальні вкладення, видатки на науку, галузеві програми розвитку та інші капітальні видатки. Бюджет розвитку має складатися за програмно-цільовим підходом та подаватися разом з проектом державного бюджету як складова частина програми економічного і соціального розвитку.

Потребує перегляду існуючий порядок розподілу та використання капітальних вкладень. Їх обсяг має бути не менше за 1 відсоток видатків загального фонду державного бюджету і спрямовуватись на вирішення загальнодержавних і регіональних соціально-економічних проблем, пов'язаних з енергозбереженням, реформуванням земельних відносин, створенням державної інформаційно-аналітичної системи, будівництвом об'єктів комунальної та виробничої інфраструктури, соціального призначення, газо- та водопроводів, запобіганням екологічним катастрофам тощо. На фінансування об'єктів виробничого призначення має спрямовуватися частина надходжень від приватизації державного майна, яка має використовуватись на кредитній основі виключно на структурну перебудову, інноваційне оновлення, модернізацію виробництв та технологічний розвиток підприємств.

1. Одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно-законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямованих на стимулювання соціально - економічного розвитку держави.

Необхідно вживати заходів щодо зниження частки державного споживання у структурі ВВП, зменшені податкового навантаження, посилення захисту платників податків, максимального спрощення процедури оподаткування. Результативність бюджетної політики м визначатися не лише виконанням запланованих показників за доходами і видатками, а й конкретними досягненнями у соціальній сфері та економіці в цілому.

2. Буде посилено інвестиційну складову державно і місцевих бюджетів. Актуальним залишається підвищення стимулюючої ролі податкової амортизації оновленні основних фондів та інвестуванні економії удосконалення оподаткування суб'єктів малого підприємництва, формування бюджету розвитку,

3. Важливим елементом фінансової реформи м стати забезпечення наповнення дохідної частини бюджету, для чого потрібно:

ліквідувати необґрунтовані податкові пільги і привілеї та створити єдині умови оподаткування для всіх суб'єктів господарювання;

запровадити раціональний механізм перенесення збитків на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, який би не заохочував підприємства штучної збитковості;

створити прозорий механізм відшкодування ПДВ який би максимально усував можливості для зловживань у цій сфері;

підвищити рівень добровільної сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) з метою недопущення нарощування податкового боргу;

підвищити ефективність роботи податкових органів через вдосконалення механізмів адміністрування податків і зборів.

4. Оздоровлення державних фінансів неможливе без проведення інвентаризації соціальних зобов'язань держави.

5. Необхідно поглибити середньо- і довгострокове бюджетне прогнозування як вагомі складові системи державного регулювання соціально-економічного розвитку.

6. Особливо важливим є створення економічно виваженої системи розподілу функціональних повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також відповідного розподілу видаткових зобов'язань і дохідних джерел між бюджетами різних рівнів.[11].

7. Реформування фінансової системи України бути спрямоване на інтеграцію вітчизняної економік світовий економічний простір.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки - необхідна умова подальшого економічного зростання. У свою чергу, фінансове оздоровлення підприємств реального сектору економіки, створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи повинні забезпечити стабільні й достатні надходження до бюджетів.

Важливу роль відіграють видатки бюджету на загальнодержавні функції, зокрема на державне управління, фундаментальні дослідження, обслуговування державного боргу.

На нинішньому етапі суспільного розвитку вкрай необхідним завданням є створення ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою, забезпечувати верховенство права, неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади. Важливим наступним завданням є проведення конституційної реформи. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою.

Видатки бюджету на державне управління повинні узгоджуватись із завданнями адміністративної, конституційної реформ.[12].



Висновки

В результаті написання курсової роботи можна зробити наступні висновки:

Найважливішим інструментом, за допомогою якого держава регулює економічні процеси, розв'язує соціальні, політичні, виробничі, економічні проблеми, є бюджет, адже саме через нього, через перерозподіл валового внутрішнього продукту й національного доходу держава може акумулювати достатньо коштів для розв'язання цих проблем.

Як економічна категорія бюджет являє собою економічні відносини між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП (частково і національного багатства) з метою формування і використання бюджетного фонду, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Найважливіше призначення бюджету - це створення матеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.

Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

Необхідність державної підтримки розвитку економіки в умовах України зумовлена тим, що після проголошення державної незалежності постало питання про створення власної економіки, оскільки народногосподарський комплекс України в умовах союзної держави був надміру інтегрований і не являв собою у значній своїй частині технологічно замкнутого виробництва.

Згідно з бюджетною класифікацією витрати на розвиток економіки включають такі групи витрат:

1) промисловість та енергетика;

2) будівництво;

3) сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство;

4)транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика;

5) інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

Підготовка проекту державного бюджету на 2010 рік здійснювалась виходячи із необхідності вирішення найважливіших соціальних питань - збільшення на 20,6% фонду оплати праці працівників бюджетних установ, підвищення в 2,3 раза з 1 липня 2009 року стипендій, підвищення вдвічі соціальних гарантій ветеранам війни і праці, збільшення рівня забезпеченості прожиткового мінімуму тощо.

Основною метою державної промислової політики визначається створення сучасного інтегрованого у світове виробництво промислово-технологічного комплексу України, який забезпечує внутрішні потреби, конкурентоспроможний експорт, збільшення обсягів наукоємної продукції як основи для інноваційного розвитку інших секторів економіки, а також розвиток мінерально-сировинної бази для забезпечення приросту запасів корисних копалин.

В цілому ж на сьогодні одним з ключових завдань Уряду та Верховної Ради є прийняття найближчим часом низки нормативно - законодавчих актів, які б забезпечували реформування бюджетної, податкової системи, спрямованих на стимулювання соціально - економічного розвитку держави.

Активний вплив бюджетної системи на фінансові зв'язки і потоки між секторами економіки - необхідна умова подальшого економічного зростання.

державний бюджет соціальний економічний



Список використаної літератури

1. ЗУ „Про державний бюджет України”

2. ЗУ „Про державний бюджет України на 2010 рік” // Фінанси України, №2 - 2010 с. 3-68

3. Бак А. Регулювання міжбюджетних відносин як складова бюджетного регулювання // Фінанси України, №5- 2005 с. 78-82

4. Бюджет 2004 р.: друге читання // Урядовий кур'єр, №222 - 2008 с. 1, 6-8

5. Бюджетна система України / За ред. Булгакова С. - К.: КНТЕУ, 2008 -288с.

6. Бюджетна система України: опорний конспект лекцій / За ред. Булгакова С. - К.: КНТЕУ, 2008 - 114 с.

7. Бюджетна сфера: нормативна база / За ред. Маргорська Н. - Х.:Фактор, 2003 - 208с.

8. Василик О. Бюджетна система України / К.: ЦУЛ, 3..2009 - 544 с.

9. Василик О. Державні фінанси України / К.: ЦНЛ, 2008 - 606 с.

10. Вегера С. А. Засади формування соціальної складової державної бюджетної політики // Актуальні проблеми економіки, №8(26) - 2009 с. 174-192

11. Державні Фінанси України / Під ред. Василик О. Д., Павлюк К. В., К - 2009, 608 с.

12. Добровольська Л. М. Соціальні видатки бюджету // Фінанси України, №2 - 2008 с. 13-18

13. Карпінський Б. Збалансування фінансової системи країни // Економіка, фінанси і право, №10 - 2007 с. 16-18

14. Короленко А. Бюджетний процес та бюджетний календар // Фінанси України, №5- 2007 с. 74-77

15. Крижанівська О. Бюджетний дефіцит у макроекономічній стабілізації // Фінанси України, №6- 2008 с. 26-29

16. Кулик В. В. Моделювання соціально-економічної ефективності державних видатків // Фінанси України, №4 - 2010 с. 44-53