Дослідження життєдіяльності населення

Дослідження економічної й соціальної географії. Медико-географічні та соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення. Оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів на основі критеріїв якості життєдіяльності населення.

Рубрика География и экономическая география
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.08.2016
Размер файла 202,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Методи дослідження економічної й соціальної географії

1.2 Медико-географічні та соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

2.1 Аналіз підходів дослідження якості життя населення

2.2 Оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів на основі критеріїв якості життєдіяльності населення

РОЗДІЛ 3. ПРОГРАМА ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЕДІЯЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Серед найважливіших проблем економічного і соціального розвитку України провідне місце займають питання підвищення добробуту та життєвого рівня населення. Для вирішення цих актуальних питань необхідно розробити науково обґрунтовані напрями економічного, соціального і екологічного та територіального аспектів, які дозволять залучити у суспільне виробництво всі наявні місцеві ресурси. Особливе значення у цьому плані має економіко-географічний напрям дослідження територіальної організації системи життєдіяльності населення.

Актуальність згаданих проблем, їхня наукова і практична значимість, водночас недостатня розробка, особливо на реґіональному та нижчих рівнях, зумовили вибір теми і завдання дослідження.

Об'єкт дослідження -- життєдіяльність населення суспільно-територіального комплексу.

Предмет дослідження -- територіальна організація життєдіяльності населення суспільно-територіального комплексу.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз наукових підходів соціально-економічного дослідження якості життя населення. Відповідно до поставленої мети передбачалося вирішити такі завдання:

· охарактеризувати соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення;

· провести оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів на основі критеріїв якості життєдіяльності населення;

· розробити програму дослідження життєдіяльності населення.

Методологічною основою дослідження є теорія пізнання, системний підхід до вивчення життєдіяльності населення.

РОЗДІЛ 1. Характеристика методів дослідження життєдіяльності населення

1.1 Методи дослідження економічної й соціальної географії

Метод дослідження науки - система прийомів і способів пізнання її загальних закономірностей та вивчення конкретних об'єктів, явищ і процесів.

В арсеналі економічної і соціальної географії наявні як традиційні методи дослідження, так і нові, пов'язані з потребами науково-технічної революції (НТР). До першої групи методів належать історичний, картографічний, порівняльний, методи спостережень, системного аналізу, статистичний, економічного районування та ін. Друга група охоплює методи економіко-математичні, дистанційних спостережень, геоінформаційний.

Історичний метод застосовується в усіх суспільних та природних науках. Своєрідність його використання у регіональній економічній і соціальній географії світу полягає у тісному поєднанні з аналізом і просторовими аспектами соціально-економічного розвитку. Тобто історичний метод в економічній географії розглядає еволюцію природно-суспільних відносин в економічному аспекті. Знання історичної географії необхідне для розуміння сучасної географії населення і розміщення продуктивних сил, а також для прогнозування їх змін на прикладі конкретних регіонів світу.

Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об'єктів, відображаючи їх взаємо розташування і взаємозв'язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження - від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

Порівняльний метод притаманний усім географічним наукам. Він покликаний знайти найбільш істотні риси подібності та відмінності у господарському використанні територій певних регіонів світу, в географічних типах господарства і розселення, в їх взаємозв'язку.

Метод спостережень відіграє важливу роль у регіональній економічній і соціальній географії світу. Роль міжнародного туризму, поїздки зарубіжними країнами розширюють можливості безпосередніх особистих спостережень за особливостями господарського використання території, системами і типами розселення, умовами життя та культурного населення.

Метод системного аналізу базується на принципі поетапності, передбачає визначення мети, завдань, формулювання наукової гіпотези, всебічне дослідження кожної з територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил, а також вивчення цілісної системи, її внутрішніх і зовнішніх зв'язків, погодження галузевих й територіальних проблем.

Статистичний метод ґрунтується на аналізі даних про господарство і населення регіонів та країн, сприяє з'ясуванню особливостей просторової взаємодії різних територіально-економічних систем. У цьому аспекті важливу роль відіграє статистика як ефективний інструмент дослідження економічного і соціального стану конкретної території.

Метод економічного районування сприяє виявленню взаємопов'язаних в соціально-економічному аспекті частин країни за певною спеціалізацією. Базуючись на вченні про економічні райони, потребує обробки різноманітної економічної та соціальної інформації.

Економіко-математичні методи дають змогу відобразити певні кількісні співвідношення, а іноді й якісні закономірності розміщення різних форм і типів господарств, розселення і життєдіяльності населення. Важливим при цьому є математичне моделювання різних соціально-економічних процесів і об'єктів.

Методи дистанційних спостережень широко використовуються в дослідженнях розміщення природних ресурсів, господарських систем і населення. Дають нову і докладну інформацію про концентрування господарського використання території, особливості концентрації господарства і населення на великих регіональних просторах, про межі міських агломерацій, стан довкілля тощо.

Геоінформаційний метод набуває дедалі більшого значення. Полягає у створенні геоінформаційних систем, які є сучасним засобом збирання, збереження та аналізу різноманітних відомостей про територію.

Вибір методів дослідження залежить як від наукового завдання, так і від об'єкта вивчення. Найдоцільнішим є поєднання різних методів з урахуванням конкретних можливостей кожного з них.

1.2 Медико-географічні та соціально-економічні аспекти вивчення життєдіяльності населення

Новий соціальний запит і нові завдання, що ставляться перед суспільною географією соціумом потребують уточнення її об'єкту і предмету стосовно дослідження медичних систем. Спочатку розглянемо це питання у загальному вигляді. У роботі [3] виконано детальний аналіз об'єктно - предметної області соціальної географії з урахуванням сьогоднішнього соціального запиту і виділено такі істотні аспекти об'єкту соціальної географії:

- соціальний (суспільство, соціальна сфера, соціальний простір, спільності людей, соціальні структури, соціальне життя);

- територіальний (територіальні структури, територіальні спільності, територіальний вимір, територіальні відмінності);

- відношення (взаємозв'язки, відносини між собою, з природним оточенням, з матеріальним виробництвом);

- динаміка, рух (особливості розвитку, поведінка).

Кожен із виділених аспектів є варіативним, тобто передбачає значні варіації змісту. Наприклад, соціальний аспект допускає визначення об'єкту за різними ознаками - етнічними, професійними, політичними, релігійними, економічними тощо, тобто, узагальненим поняттям є соціум. Територіальний аспект допускає визначення об'єкту на різних рівнях - глобальному, регіональному, локальному, етнічному, політичному, релігійному, економічному і т.д. Аспект відношення теж може бути різним - зв'язки можуть бути економічні, політичні, релігійні, виробничі, культурні, інформаційні тощо. Динамічний аспект теж допускає широкий вибір руху - спад, зростання, прогрес, регрес, прискорення, уповільнення і т. і.

Враховуючи розглянуті аспекти, на основі системного підходу можна сформулювати узагальнений об'єкт соціальної географії, виходячи з допущень, що перші три аспекти є ознаками системи із соціальними елементами (підсистемами), а динамічний аспект - ознака процесу. Отже, концептуально узагальнений об'єкт соціальної географії є процесом у територіально розподіленій системі. Системна інтерпретація об'єкту соціальної географії базується на тому, що головним (обов'язковим) його елементом (підсистемою) повинен бути соціум, або соціальна система - спільність людей, визначена за певною ознакою [2].

Із визначення об'єкту соціальної географії випливає, що вона у дослідженнях соціосфери має свою власну предметну галузь, яка чітко виділяється і вміщує:

а) аналіз соціальних процесів у географічному просторі;

б) моніторинг соціальних і соціально - географічних процесів.

Для визначення об'єкту і предмету соціально - географічного дослідження конкретної підсистеми соціогеосистеми визначальне значення має мета і цілепокладання (мотивація) її діяльності. Для медичних систем - це забезпечення відтворення населення, охорони здоров'я людей, високого рівня якості життя тощо. Соціальна географія є складовою суспільної географії. Враховуючи, що об'єкт суспільної географії є більш загальним, бо включає господарство і взаємовідносини суспільства з природним середовищем, для його визначення стосовно медичних систем необхідно розширити мету їх діяльності за рахунок відповідних галузей господарства, які підтримують сферу охорони здоров'я (фармація, виробництво медичного обладнання та матеріалів, транспорт, зв'язок, забезпечення сприятливих екологічних умов тощо). Отже, з урахуванням викладеного вище, об'єктом суспільно - географічного дослідження у даному випадку є сегмент суспільного буття, пов'язаний із вказаною вище діяльністю, тобто, медичні системи, як сукупність закладів, технологій і ресурсів підтримання нормального рівня здоров'я населення, пов'язаних потоками речовини та енергії, прямими та зворотними інформаційними зв'язками з усіма аспектами їх стану і діяльності. Динаміка і стан медичних систем, їх основні властивості і можливості функціонування визначаються, зокрема, соціальним запитом на медичні послуги населенню. Соціальний запит можна розглядати як вектор, координатами якого є національні, регіональні, локальні та рівня первинних громад складові. Виходячи з того, що медичні системи опосередковано відображають запит суспільства, вони теж повинні мати відповідні рівні і особливості.

Відповідно до основних принципів загальногеографічного підходу дослідження медичних систем має бути комплексним (що забезпечується методологією суспільної географії) і мати територіальний аспект. Системне географічне вивчення територіальної організації медичних систем передбачає дослідження природно - географічних особливостей регіону, як природної основи життєдіяльності населення, економічної ситуації, інфраструктури закладів охорони здоров'я та стану медичного забезпечення адміністративних районів - основи покращення стану здоров'я населення тощо. Деякі особливості суспільно - географічних досліджень медичних систем розглянуто нижче.

Стосовно територіального аспекту, необхідно, перш за все, на основі системного підходу розкрити об'єктивність та достовірність факторів системоутворення, аналізуючи зміст, структуру та особливості функціонування конкретної медичної системи. Специфіка сукупного впливу певних факторів виявляється в тому, що, територіально та функціонально накладаючись, вони можуть підсилювати або послаблювати певні властивості (ознаки) системи, характер та інтенсивність процесів територіальної диференціації та інтеграції. Ця обставина істотно ускладнює процес прогнозної оцінки факторів, зокрема, їх формалізації та кількісної оцінки. Об'єктивність та достовірність оцінки факторів системоутворення значною мірою визначають ефективність та практичну значимість суспільно - географічного дослідження.

Зовнішні системоутворюючі фактори - це умови зовнішнього середовища, що сприяють утворенню та стабільному функціонуванню медичної системи, але одночасно є чужими для її елементів. До зовнішніх факторів необхідно відносити її географічне положення, транссистемні загальноекономічні зв'язки, макроекономічні та політичні умови, а також певні обставини національно - суб'єктивного характеру: принципи адміністративно - територіального устрою системи, її організаційну структуру, державну політику в галузі охорони здоров'я тощо. Штучними системоутворюючими факторами, які переважно створюються людиною цілеспрямовано, є: наявність адміністративних меж, внутрішній адміністративний поділ території системи, наявність офіційних органів управління тощо.

Медична система має чітке спрямування, головний об'єкт її діяльності - це населення, що й вимагає розгляду демографічних особливостей регіону [4]. У зв'язку з цим розглянемо цей аспект більш детально.

Населення певної території є відкритою динамічною системою із постійно змінними під впливом зовнішніх і внутрішніх (для регіону) умов характеристиками природного і механічного руху, а також процесу відтворення. Здоров'я і відтворення населення при цьому слід розглядати як взаємопов'язані процеси формування його статевої й вікової структури. Аналіз вікового складу населення дозволяє глибше проникнути в зміст демографічних і соціально - економічних процесів, зрозуміти особливості стану здоров'я та відтворення населення. Не завжди можливо пояснити зміну його чисельності без врахування вікової структури, бо вона є результатом еволюції режиму відтворення населення в минулому.

Факторами впливу на стан здоров'я населення і розвиток системи охорони здоров'я виступають: суспільно-географічні; історичні (типи населення, звичаї, традиції); економічні (державне фінансування галузі, доходи та витрати населення, рівень споживання тощо); демографічні (природний рух, міграція населення); соціальні (соціальна інфраструктура, рівень життя, умови праці, можливості оздоровлення). Останнім часом вагомого значення набув екологічний фактор.

Процеси природного та механічного руху, стану здоров'я населення залежать від демографічної структури, соціального складу, рівня освіти та розвитку медичної галузі. В свою чергу, формування соціальних якостей населення пов'язане з процесами природного і механічного руху населення, статево-вікової структури, особливостями соціальних груп і т. ін.

Можна узагальнити, що населення та його здоров'я виступає головним чинником та індикатором соціального, економічного, екологічного стану розвитку регіону.

Кількісні та якісні показники відтворення населення, рівня його захворюваності тощо, визначаються чинниками зовнішнього середовища, зокрема, умовами життя. Наприклад, для Харківської області властивий великий діапазон їх коливання, і, відповідно, територіальні відмінності у рівнях та динаміці показників відтворення. Існує також залежність між економічними і соціальними умовами життя населення та показниками здоров'я населення.

Одним з найважливіших факторів відтворення населення є загальноекономічні умови території (системи) вищого рангу. До них відносяться рівень економічного розвитку; рівень розвитку та ефективність функціонування закладів освіти медичного профілю; рівень розвитку сфери послуг та соціальної інфраструктури в цілому; рівень розвитку та територіальна концентрація транспорту та виробничої інфраструктури; рівень забезпечення житлом тощо [3].

До регіональних проблем функціонування медичних систем слід віднести демографічну ситуацію та перспективи її розвитку, структуру закладів охорони здоров'я, життєвий рівень населення у регіоні, джерела фінансування галузі тощо. Знання сучасної демографічної ситуації і стану здоров'я населення, правильне розуміння її суті, дослідження основних факторів та чинників впливу дозволяє глибше розкрити взаємозв'язки економічних і демографічних процесів, їх регіональні та локальні особливості, визначити потреби відповідної медичної допомоги. Особливістю демографічної ситуації є її регіональний характер. Процеси, що тут відбуваються, як правило, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів різного ієрархічного рангу. В цих умовах територіальна організація медичної системи повинна відповідати її просторовій структурі. Від того, якою мірою встановлюється така відповідність, залежить ефективність проведення заходів з покращення стану здоров'я населення, стабілізації демографічної ситуації в цілому, бо одні з них є більш впливовими на макроекономічному рівні, інші - ефективнішими на мезо- чи мікрорівнях. Стан здоров'я і смертності населення у працездатному віці, а також дитяча смертність суттєво впливають на величину і якість працересурсного потенціалу, що є дуже важливим для регіону. При збільшенні кількості дітей, що доживають до 15 років, зростає працересурсний потенціал. Померлі в працездатному віці, хворі та інваліди зменшують величину праце-ресурсного потенціалу, через зменшення числа його носіїв. Число народжених 16 років назад і смертність населення в дитячому віці визначають чисельність молоді, яка досягла працездатного віку. Скорочення рівня народжуваності означає, що через 16 років у працездатний вік вступає значно менше молоді, і, навпаки, при підвищенні народжуваності зростає кількість тих, хто вступить у працездатний вік. На чисельність населення в працездатному віці можуть впливати смертність цієї категорії населення, а також число осіб, які виходять за межі працездатного віку. Приріст населення працездатного віку, а відповідно, і трудових ресурсів, визначається різницею між числом осіб, які входять у працездатний вік, і числом осіб, які виходять за його межі [4].

Однією з найважливіших проблем зайнятості, що має демографічний аспект, є проблема тривалості періоду трудової діяльності, яка є важливим показником дієздатності робочої сили. Забезпеченість робочою силою визначається мірою відповідальності планованого приросту чисельності працівників та очікуваного поповнення трудових ресурсів, яке залежить від характеру та умов їх відтворення на регіональному й локальному рівні, особливо від стану здоров'я, рівня захворюваності, інвалідізації тощо.

Природний приріст населення і його відтворення тісно пов'язані між собою, хоч це зовсім різні процеси. Приріст населення - це перевага народжень над смертями, а відтворення - заміщення поколінь. Природний приріст може бути і при звуженому його відтворенні.

Особливістю відтворення населення на сучасному етапі є стійка тенденція зниження показників природного приросту. Показник смертності, як і народжуваності має регіональні і локальні особливості і залежить від статево - вікової структури населення.

Важливо, що аналіз демографічної ситуації теж має територіальний характер, бо просторова диференціація демографічних показників в межах країни і регіонів визначає формування регіональних та локальних складових соціального запиту на медичні послуги і відповідно до цього - особливості медичних систем.

РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ життєдіяльності населення

2.1 Аналіз підходів дослідження якості життя населення

соціальний економічний життєдіяльність населення

За Г. Старостенко [24], серед соціально-економічних умов виділяються умови існування людини: матеріальні (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування та ін.), нематеріальні (різноманітні послуги соціально-інфраструктурної сфери - охорони здоров'я, освіти, культури, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку та ін.) та суспільні відносини (форми власності, характер розподілу, трудова діяльність, сім'я та ін.).

Якість життя - це характеристика рівня та умов життя населення. Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів. Серед об'єктивних факторів - споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, соціального забезпечення та ін., серед суб'єктивних - задоволення роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім'ї тощо. До якісних характеристик життя належать показники, котрі відображають геодемографічну ситуацію (статево-вікову структуру населення, тривалість життя, природний і механічний рух, сімейний склад та ін.), захворюваність, рівень освіти, культури, зайнятості тощо.

Більшість країн використовують класифікацію показників якості й рівня життя населення, підготовану експертами ООН (1961 р.). Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя. Найважливішими серед них є: споживання продуктів харчування, стан здоров'я населення, рівень освіти, коефіцієнт смертності серед немовлят, - що дозволяють проводити порівняння між країнами. Організація економічного співробітництва і розвитку розробила систему соціальних показників, які охоплюють 8 аспектів життєдіяльності: здоров'я, розвиток через освіту, зайнятість і якість трудового життя, відпочинок, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнього середовища, особиста безпека, соціальні можливості і соціальна активність. Соціальний добробут родини є індикатором якості життя, тому після досягнення певного рівня добробуту особлива увага суспільства приділяється психосоціальним і духовним аспектам життя населення [25, с. 780].

Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров'я. Здоров'я всього населення є головним показником орієнтованості соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства на користь людини і водночас важливим чинником такого розвитку. Виділяють такі чинники здоров'я: стан природного середовища, рівень споживання та пов'язаний з ним спосіб життя. На рівні індивіда впливають також біологічні чинники, включаючи спадковість. Ряд таких явищ, як загострення житлової проблеми та катастрофічне зниження доходів населення (що у свою чергу призводить до погіршення якісного та кількісного складу харчування та відмови від раніше доступних необхідних послуг), відображається не тільки на кількісних, а й на якісних параметрах захворюваності населення.

За Г. Старостенко [24, с.13] серед факторів здоров'я населення головним виступає рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Він включає в себе:

1. виробничо-господарську діяльність - включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

2. рівень добробуту - включає рівень споживання: а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.) і б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров'я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення та ін.).

Глибинні та масштабні зміни, які відбуваються в Україні протягом останніх років, стосуються всіх сторін суспільного життя. Разом з тим, в роботі економістів, соціологів, демографів, політологів все частіше на перший план виходять питання підвищення рівня, якості життя населення і людського розвитку як процесу, що свідчить про зростання можливостей людини у сферах добробуту, безпеки, здоров'я та духовності. Ця постановка питання пояснюється також тим, що згідно «Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй» [14] будь-яка держава в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було довгим, здоровим і наповненим творчістю. Проте доводиться констатувати, що регіональна політика в Україні ще не ставить за основну мету підвищення рівня і якості життя населення. Саме тому з середини 1990-х років спостерігається значна активізація досліджень, спрямованих на розбудову концепції "якості життя". Важливе значення для успішної розробки планів соціально-економічного розвитку має попередній опис різних сторін життєдіяльності суспільства в термінах «спосіб життя», «рівень життя», «якість життя», «добробут» і ін.

Категорія "якості життя", що вперше була введена в науковий обіг в 60-х роках минулого сторіччя у зв'язку зі спробами моделювання закордонними дослідниками траєкторій промислового розвитку, пройшла складну еволюцію. У літературі поняття "якість життя", "рівень життя", "спосіб життя", "добробут" нерідко переплітаються й підмінюють одне одного, що не зовсім коректно. Інтенсивні розробки методологічного апарату, пов'язаного з категорією "якості життя", супроводжує різнобій у використанні понять "рівень життя", "спосіб життя", "стиль життя", що мають кожне по декілька значень. В деяких випадках вони використовуються як синоніми, а в деяких, навпаки, в значеннях до того несумісних, що не можуть бути зведені в єдину система. Побудова системи показників, що відображають різні сторони життя, і позначаються перерахованими термінами вимагає насамперед певної понятійно-термінологічної та концептуальної визначеності. В свою чергу, такий підхід зумовлює необхідність створення відповідного теоретико-методологічного базису, в рамках якого зазначені терміни виявилися б взаємозалежними при характеристиці концептуального феномена "якості життя" в цілому. Тому першим кроком у цьому випадку має бути розробка понятійно-термінологічної системи категорії "якість життя".

Рис. 1. Понятійно-термінологічна система "Якість життя населення".

Варіант узагальнення термінів, понять, категорій, що зустрічаються в понятійно-концептуальному полі дослідження якості життя, у єдину понятійно-термінологічну систему зображено на рис. 2.1. Зауважимо, що подальші дослідження вимагають також уточнення визначення деяких понять та термінів. Разом з тим, визнаючи неможливість охоплення всіх варіантів дефініцій, ми узагальнюємо і наводимо найбільш вдалі, на наш погляд, варіанти, що зустрічаються в працях економістів, соціологів, географів тощо. В запропоновану понятійно-термінологічну систему включено поняття в таких значеннях:

1. Суспільство розуміється як конкретна історична система, функціонування якої детермінує виникнення і розвиток потреб, їх зміст, певні способи та форми їх задоволення.

2. Ресурси та обмеження є тими чинниками, через які навколишнє середовище приймає участь у формуванні якості життя, впливаючи перш за все на спосіб життя конкретного суб'єкта.

3. Під суб'єктом мається на увазі конкретна особистість, група, територіальна спільнота, які є носіями певних цінностей та потреб і які, виходячи з наявних інтересів, ціннісних орієнтацій здійснюють вибір «траєкторії» життєвого шляху і формують одну з головних складових якості життя - спосіб життя. Зауважимо, що саме потреби, інтереси й ціннісні орієнтації людей визначають, як правило відносини між особистістю (або групою людей) й суспільством і формують механізм суспільних процесів. Потреби -- це «нестача у чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності організму, людської особистості... , внутрішній рушій активності» [12, т. 20, с. 439]. Інтерес - «реальна причина соціальних дій... індивідів, соціальних груп, класів» [12, т. 20, с. 319], або, іншими словами, усвідомлена особистістю життєва установка на вибір шляхів і засобів задоволення потреб. Ціннісна орієнтація є також життєва установка, але вона стосується вже таких сторін життя людини, як його переваги у виборі професії, друзів, місця проживання, його суспільної поведінки й т.п.

Окрім того, що ціннісні орієнтації мають визначальний вплив на формування потреб і способи їх задоволення (що в кінцевому результаті формує певний спосіб життя), вони зумовлюють і оціночні дії суб'єкта по відношенню до реалій, якості свого життя. Іншими словами, об'єктивні складові якості життя (доходи, житлово-комунальні умови тощо) сприйматимуться по-різному в залежності від інтересів і ціннісних орієнтацій суб'єкта.

4. Складне й багатогранне поняття «спосіб життя» включає сукупність конкретних форм життєдіяльності людей у певних об'єктивних умовах (всіх сферах громадського життя, праці, споживання, відтворення людини, керування й суспільно-політичної діяльності тощо). Спосіб життя визначається за допомогою ряду показників, характерних для кожного виду діяльності й враховуючих її цілеспрямованість (мета й зміст діяльності), інтенсивність (активність), орієнтованість (інтереси). Очевидно, що в основі формування певного способу життя лежать потреби, які становлять першопричину всього набору інтересів суб'єкта життєдіяльності.

Основною характеристикою способу життя є певне співвідношення задоволеності суб'єкта своїм способом життя і його соціалізацією (рівень відповідності способу життя певним нормам та правилам). Можливо, ця необхідність двох інтегральних характеристик способу життя трансформується надалі в ідею понять рівня і якості життя.

Необхідно акцентувати, що за часів перебування України в складі СРСР дослідження якості життя виконувалось спорадично і більшою мірою саме через призму досліджень способу життя («образ жизни») та рівня життя. В окремих сучасних публікаціях [19] стверджується, що в Радянському Союзі функцію категорії «якість життя» виконувало поняття «спосіб життя». Безперечно, соціологічний доробок в сфері розробки цієї проблематики став загальновизнаним і в інших галузях науки. Разом з тим, приймаючи до уваги, що «спосіб життя» є центральним об'єктом дослідження для філософів та соціологів, ще наприкінці 1970-их років було відзначено необхідність його дослідження і представниками інших суспільних наук, зокрема географів [20].

Автори крупномасшабних соціологічних досліджень визначають поняття «спосіб життя» як «поєднання істотних, типових форм життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому та об'єктивних соціальних умов цієї життєдіяльності» [11, с.34], або як «... спосіб організації людьми своєї життєдіяльності, спрямований на задоволення потреб, опанування та створення матеріальних та духовних цінностей на відтворення соціальних та соціокультурних відносин» [17, с.7]. В соціогеографічних дослідженнях того періоду [20, с. 31] спосіб життя визначено як характерний для певних груп людей конкретний спосіб реалізації в повсякденній діяльності людини можливостей його біологічного та соціального відтворення в наявних природних та соціально-економічних умовах.

Відзначимо, що на наш погляд, поняття «спосіб життя» не можна ототожнювати з категорією «якість життя», адже перше покликане відповісти на питання як влаштоване життя населення, із яких компонентів воно складене і яке місце ці компоненти займають в житті людини, а «якість життя» є категорією що визначає здатність людини чи територіальної спільноти людей відповідно до сформованого способу життя задовольняти свої потреби та інтереси, і забезпечувати високий рівень здоров'я, відтворення процесів життєдіяльності та стійкий розвиток. Отже, спосіб та якість життя взаємопов'язані причинно-наслідковою залежністю.

5. Рівень життя - це комплекс умов функціонування людини в сфері споживання, що проявляється в масштабі розвитку потреб людей і характері їх задоволення. Системоутворюючою основою при цьому виступають різноманітні людські потреби, що виникають і реалізуються в сфері споживання. Рівень життя визначається також як показник, що характеризує кількість і якість товарів і послуг, споживаних у країні. Тому в більшості економічних досліджень в галузі демографії, економіки праці, соціальної економіки та політики зустрічаємо саме поняття «рівень життя», яке визначено як досягнуту на певний проміжок часу в суспільстві ступінь задоволення різноманітних потреб населення (не лише фізичних, а й соціальних, інтелектуальних, духовних, політичних), включаючи реальні економічні джерела та соціально-правові гарантії забезпечення умов життєдіяльності населення [15]. Методологія й методика соціально-економічних досліджень добробуту також складалися й удосконалювалися в результаті тривалого й багатобічного вивчення життєвого рівня родин за допомогою породинних обстежень.

Рівень життя розглядається у зв'язку з діяльністю людини в сфері споживання, що лежить «по ту сторону виробництва». Соціально-економічне поняття «рівень життя» будується на синтезі й взаємозв'язку двох інших: «потреби» і «споживання» При такому трактуванні характер задоволення потреб людей мислиться не тільки як ступінь, але і як спосіб їхнього задоволення. У реальній дійсності рівень життя характеризується системою двох груп показників: одна з них - це умови життя людей (детермінанти рівня життя), інша - показники поводження людей у сфері споживання. Вони відбивають різноманітні людські потреби, що формують рівень життя (домінанти рівня життя), серед яких можна виділити наступний комплекс безпосередніх людських потреб відповідно до головних сторін поведінки людини в сфері споживання:

- підтримка життєдіяльності організму й захист від зовнішніх впливів природи (їжа, одяг, житло, включаючи предмети побуту й інфраструктуру);

- збереження й відновлення здоров'я;

- відпочинок (сон, розваги, дозвілля);

- родина й продовження роду (догляд за дітьми, навчання, фізичне й моральне виховання);

- пересування (у зв'язку із трудовою діяльністю й пов'язане із задоволенням інших потреб);

- споживання інформації й обмін нею (спілкування з іншими членами суспільства), розвиток і вдосконалення особистості (фізичне, моральне, кваліфікаційне, інтелектуальне, естетичне).

І хоча деякі з дослідників (Мандибура В.О., 1998, Проніна 2002, Тридід С.О., 2006) висловлюють думку, що категорія «рівень життя» являє собою системоутворюючу категорію, яка змістовно є більш широкою, ніж категорії «добробут» та «якість життя» [15, 18, 22], є і такі дослідження (Римашевська Н.М., 1988), що доводять зворотне. Зокрема в праці [16, с. 10] висловлюється думка, що поняття «якість життя» має об'єктивний характер і є результуючим стосовно змісту, вкладеному в терміни «рівень» і «спосіб життя». До числа показників, що характеризують якість життя, у першу чергу відносяться індикатори здоров'я населення, оцінюваного тривалістю життя різних вікових груп, рівнем захворюваності, інвалідності й т.д.; рівень освіти й культури дорослого населення, вимірюваний середнім числом років навчання; показники трудової активності й ефективності індивідуальної праці; обсяг дійсно вільного часу як «простору для розвитку людських здатностей»; показники професійної, соціальної й територіальної мобільності; стійкість сімейної структури; рівень народжуваності, здруженості й т.д.

6. Добробут населення розглядається як сфера життєдіяльності людей, пов'язана із задоволенням їх матеріальних і духовних потреб на основі суспільного виробництва. Рівень добробуту залежить від розвитку виробництва й одночасно впливає на нього як у цілому, даючи йому імпульс розширення й росту, так і в конкретних проявах, підкоряючи його структуру об'єктивно складним співвідношенням всіх елементів комплексу суспільних потреб. Розуміння добробуту як задоволення суспільним виробництвом взаємозалежних матеріальних і духовних потреб дозволяє конструктивно використати результати його дослідження при рішенні завдань по планомірному розширенню, розподілу й споживанню економічних ресурсів суспільства.

У силу багатоплановості поняття «добробут населення», воно не може бути представлено не тільки одним показником, але навіть однією групою показників, і чим більше інтенсивним стає рух науково-технічного прогресу з його соціально-економічними наслідками, тим більше аспектів соціального життя людей проявляється на поверхні, стаючи об'єктом державного регулювання й керування, тим ширше розсуваються границі поняття «добробут».

Процеси й механізми формування добробуту населення розглядають із трьох сторін [16]. Перша - це ресурси, створювані в сфері виробництва й призначені для задоволення потреб людини (ресурси для споживання, включаючи накопичене національне багатство); друга - доступність споживчих благ окремим групам і верствам населення, зумовлена існуючими в суспільстві умовами й принципами розподілу; третя - стан здоров'я населення й навколишнього соціального й природного середовища стосовно до основних сфер життєдіяльності, у рамках яких задовольняються різноманітні людські потреби. Очевидно, що ці три рівні формування добробуту органічно взаємозалежні між собою. Вихідними в цій тріаді є виділені суспільством ресурси для споживання, які відповідним чином розподіляються між споживачами й направляються на задоволення їхніх потреб, а результати задоволення потреб виражаються показниками стану людини й населення в цілому. Зауважимо, що на нашу думку категорія «добробуту» семантично є найбільш близькою до категорії «якість життя».

7. До концепції якості життя вітчизняна наука прийшла через проблематику дослідження категорій «рівень життя» та «спосіб життя», які були еквівалентами поняття «якості життя» в зарубіжній літературі. Як свідчить дослідження, проведене Гукаловою І.В. [13], у рамках радянської соціально-економічної географії (як і в рамках радянської соціології, економіки та інших наук) концепція якості життя не набула розвитку як цілісний напрям досліджень, хоча її фактичні складові були присутні в численних роботах з дослідження урбанізації, соціальної інфраструктури, демографічних процесів і розвитку систем розселення, виконаних в рамках географії населення, пізніше - географії сфери обслуговування, географії споживання тощо. У довоєнний період в науці СРСР увага була звернена перш за все на виробництво; окремі соціально-, медико-географічні напрями, які теж розвивалися в цей час, були обмежені об'єктивно, або через ідеологічні причини. Водночас у радянський соціальній географії були дуже вагомі здобутки у повоєнні часи, які можна було б вважати і джерелами опрацювання категорії якості життя населення.

Під якістю життя в сучасних концепціях якості за рубежем розуміють комплексну характеристику соціально-економічних, політичних, культурно-ідеологічних, екологічних факторів і умов існування особистості, положення людини в суспільстві. А.И. Субетто якість життя визначає як систему духовних, матеріальних, соціокультурних, екологічних і демографічних якостей (компонентів життя) [21].

Концепція "якості життя" - це сучасне продовження інтелектуальних пошуків, початих Тейяром де Шарденом і В.І. Вернадським, які ввели в науковий обіг поняття "ноосфера", що стала нині одним з ключових понять в суспільствознавстві, географічних науках тощо. Акцентуємо, що у концепцію якості життя, прийняту в постіндустріальних суспільствах, включають, як правило, обмеження на задоволення потреб людей, що забезпечують гармонійний розвиток ноосфери. До таких обмежень віднесено охорону навколишнього середовища, турботу про безпеку виробництва і продукції, підтримку ресурсного потенціалу країни. У той же час, центральними завданнями в концепції якості життя проголошуються:

- забезпечення фізичного й морального здоров'я суспільства;

- розширення вживання населенням екологічно чистих продуктів харчування;

- гармонізація умов праці і т.д.

В 1990-ті роки проблему захисту прав споживачів і інтересів суспільства все частіше розглядають саме із позицій якості життя, причому включають у це поняття забезпечення робочими місцями, дохід, що гарантує певний рівень добробуту, певну якість медичного обслуговування, основних соціальних послуг. Крім того, якість життя характеризується можливостями для всіх членів суспільства брати участь у прийнятті життєво важливих рішень і використанням можливостей, наданих соціальними, економічними й політичними свободами.

ООН щорічно проводити дослідження з метою ранжирування країн світу за індексом "якості життя" (глобальний рівень керування якістю). Як головні індикатори використовуються: очікувану тривалість життя, рівень доходів і купівельну спроможність населення. Американська некомерційна організація "Комітет з демографічної кризи" проводить дослідження якості життя в найбільших містах світу за 10-ма показниками: вартість харчування, житлові умови, якість житла, зв'язок, освіта, охорона здоров'я, тиша, вуличний рух, чистота повітря, суспільна безпека. За даними на 1990 рік найкращими для життя за всіма показниками виявилися Мельбурн, Монреаль, Сіетл-Такома, що набрали в сумі 86 балів і більше. Досить високі оцінки одержали Київ (74 бала), Москва (64 бала), Санкт-Петербург (62). Ці дослідження цілком імовірно можна вважати першими кроками у становленні майбутньої глобальної системи моніторингу якості життя.

Отже, на нашу думку, категорія "якості життя" акумулює широке коло суспільних відносин, що проявляється у формуванні багаторівневої системи об'єктивних оцінок стану та умов життєдіяльності окремої людини або певної територіальної спільноти та суб'єктивного сприйняття цих реалій.

Зауважимо, що незважаючи на безперечну наукову цінність наявних наукових доробок в галузі економіки та соціології, всі вони недостатньо акцентують увагу на просторових (географічних) аспектах формування якості життя населення. Разом з тим, категорія «якість життя» має вважатися системоутворюючою категорією у колі суспільно-географічних наук і потребує подальших теоретико-методологічних і методичних розробок. Такий підхід цілком узгоджується з позицією сучасних географів суспільствознавців, які ведуть активні наукові пошуки щодо розробки концепції «якості життя» і методичних підходів оцінки якості життя.

2.2 Оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів на основі критеріїв якості життєдіяльності населення

Ефективність соціально-економічного розвитку регіонів можна оцінювати відповідно до економічних або соціальних критеріїв, які, безумовно, взаємопов'язані та взаємозалежні. Тому бажано мати порівняно невелику кількість узагальнювальних критеріїв і показників (або ще ліпше - єдиний синтетичний критерій чи показник-індикатор), на підставі яких можна оцінювати ефективність регіонів у ракурсі сукупної ефективності суспільств; проте пошук таких критеріїв і показників триває.

Аналіз підходів до вирішення цієї проблеми впродовж останніх десятиліть засвідчує, що нині пріоритетним напрямом у дослідженні ефективності суспільств є підхід, який ґрунтується на концепції якості життя. Сьогодні цю концепцію активно розробляють і використовують у соціально-економічних дослідженнях зарубіжних учених і діяльності деяких міжнародних організацій [26, 29, 32-34]. Зокрема, спеціалісти ООН оцінюють соціально-економічний стан 177 держав із обчисленням індексу розвитку людського потенціалу і призначенням кожній країні міжнародного рейтингу [33]. Щорічний моніторинг соціально-економічного розвитку майже 50 країн виконують також на базі Міжнародного інституту управління розвитком (IMD International, Лозанна, Швейцарія). Серед головних його результатів [34] є й показник "якість життя" ("Quality of Life").

У працях [27, 28] наведено аналітичний огляд методологічних і методичних підходів до побудови синтетичних індикаторів якості життя населення регіонів. Ідеться про напрями використання ідей факторного аналізу, спрямованих на згортання визначеного апріорного набору статистичних показників у базові регіональні синтетичні критерії-індикатори якості життя населення з метою забезпечення комплексного оцінювання ефективності соціально-економічного розвитку регіонів України.

Рис. 2.2 Ієрархічна система базових критеріїв-індикаторів якості життя населення регіонів України

Побудова будь-якої системи критеріїв-індикаторів і показників якості життя ґрунтується, передусім, на з'ясуванні факту, що розуміють під інтегральною характеристикою "якість життя". Аналіз різних підходів до визначення якості життя дає підстави зробити висновок про безперспективність пошуку єдиного розуміння цієї категорії. Необхідно визнати, що будь-яке визначення якості життя буде мати критичні зауваження, зумовлені суб' єктивними чинниками. Тому ми не ставили за мету розкриття змісту категорії "якість життя". Наше завдання - визначити систему базових критеріїв-індикаторів та статистичних показників, які забезпечують можливість об'єктивної оцінки якості життя населення регіонів України в найширшому розумінні (див. рисунок).

Очевидно, що кожний із компонентів I-V можна розглядати як базовий синтетичний критерій (індикатор) якості життя, оскільки він відображає умови, в яких відбуваються процеси задоволення біологічних та соціальних потреб населення регіону. Послідовна ієрархічна декомпозиція кожного з регіональних синтетичних критеріїв якості життя дає змогу перейти до набору характеристик найнижчого рівня, що переважно можна відобразити соціально-економічними показниками регіональної статистики.

У табл. 2.1 наведено приклад апріорного переліку базових індикаторів і статистичних показників, які так або інакше характеризують вказані на рисунку компоненти.

Таблиця 2.1

Набори базових індикаторів і показників якості соціальної сфери регіонів

Базові індикатори якості соціальної сфери регіонів

Регіональні синтетичні індикатори якості соціальної сфери

Групові індикатори зайнятості та умов праці населення регіонів

Групові індикатори соціального напруження в регіонах

Групові індикатори територіальної рухливості населення регіонів

Показники зайнятості та умов праці

Рівень економічної активності населення

Рівень зайнятості населення

Рівень зареєстрованого безробіття

Навантаження на одне вільне робоче місце, вакансію

Частка працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості - в адміністративних відпустках

Частка працівників, які працювали в режимі неповного робочого дня (тижня)

Показники соціального напруження

Заборгованість із виплати заробітної платні у розрахунку на одного зайнятого в галузях економіки

Питома вага власників особових рахунків, які мають

заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг три і більше місяців

Кількість потерпілих від травматизму, пов'язаного з виробництвом, на 1 000 працівників

Кількість загиблих від травматизму, пов' язаного з виробництвом, на 1 000 працівників

Коефіцієнт злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 100 000 наявного середньорічного населення)

Кількість самогубств на 1 000 осіб населення

Показники територіальної рухливості населення

Приріст (скорочення) міждержавної міграції на 1 000 населення

Приріст (скорочення) міжрегіональної міграції на 1 000 населення

Сальдо міграції за всіма потоками на 1 000 осіб

Апріорний перелік структурованих аналогічним чином статистичних показників, які нині реєструють та публікують, дає змогу оцінювати як групові, так і синтетичні характеристики базових ознак якості життя населення регіонів. Така можливість грунтується на застосуванні потужної техніки багатовимірного статистичного аналізу. Коротко розглянемо суть її використання.

На засадах ієрархічної системи критеріїв та статистичних показників якості життя населення (див. рисунок) ми намагаємося розв' язати задачу побудови системи порівняно невеликої кількості синтетичних індикаторів, спрямованих на підтримку комплексної оцінки ефективності соціально-економічного розвитку регіонів України. Суть задачі полягає в тому, що вхідний перелік апріорних статистичних показників треба ніби зважити (тобто внутрішньо оцінити питому вагу їхнього впливу на групові та синтетичні критерії) та запропонувати систему деяких скалярних агрегованих індикаторів базових ознак якості життя населення регіонів. Кожен індикатор є латентним (прихованим), оскільки принципово не піддається безпосередньому вимірюванню (не існує або нам невідома об' єктивна шкала, в якій його можна було б виміряти). Проте він з деякою точністю може відновлюватися за значеннями аналізованого набору статистичних показників. Це означає, що між відповідним індикатором і набором статистичних показників є певний статистичний зв' язок.

РОЗДІЛ 3. ПрогРама дослідження життедіяльності населення

Тема: «Соціально-економічне дослідження життєдіяльності населення»

«Фундаментальні дослідження»

«Прикладна розробка» +

Строки виконання: з 1.09.2011 по 31.12.2012

Обсяг фінансування: 20 тис. грн.

1.АВТОР ПРОЕКТУ НДР:

2. АНОТАЦІЯ

Актуальність проведення досліджень щодо життєдіяльності населення регіонів пов'язана із зростанням уваги науковців різних напрямів до цього питання, оскільки у врахуванні особливостей життєдіяльності населення вбачають перспективний шлях розв'язання багатьох соціально-економічних проблем суспільства.

На сучасному етапі регіони України мають значні відмінності щодо ефективності. Це зумовлює важливість адаптації державної політики економічного і соціального розвитку до регіональної специфіки середовища та системи забезпечення життєдіяльності населення. З огляду на це актуальними є такі питання: які нові теми і напрями потрібно дослідити, щоб підсилити комплексну оцінку ефективності та забезпечити адекватними знаннями розробку нових політик і програм соціально-економічного розвитку регіонів за нових умов

Система життєдіяльності населення складається із спеціалізованих видів діяльності, основними з них є: соціоприродна, розселенська, виробнича, споживча, відтворювальна та управлінська. У процесі функціонування ці види поєднуються і формують інтегральну обласну систему життєдіяльності населення. Між ними існують тісні функціональні зв'язки - поселенські, трудові, обслуговуючі, соціоприродні, матеріально-технічні, управлінські та ін. Завдяки цим зв'язкам забезпечується внутрішня цілісність та функціонування системи життєдіяльності населення.

3. МЕТА І ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПРОЕКТУ НДР:

Метою роботи є дослідження формування і функціонування системи життєдіяльності населення та розробка напрямів удосконалення її територіальної структури на обласному та районному рівнях. Відповідно до поставленої мети передбачалося вирішити такі завдання:

-- проаналізувати та поглибити відповідно до сучасних умов суть поняття життєдіяльності як системи, виявити зміни в структурі та основні територіально-функціональні форми в економіко-географічному аспекті;

-- розробити методичні основи інтегральної оцінки систем життєдіяльності населення на різних ієрархічних рівнях та в різних аспектах;

-- дослідити вплив умов і факторів на формування обласної системи життєдіяльності населення та основних її підрозділів;

-- виявити особливості територіальної структури обласної системи життєдіяльності населення;

-- обгрунтувати напрями та рекомендації щодо удосконалення територіальної організації системи життєдіяльності обласного суспільно-територіального комплексу.

Об'єкт дослідження -- життєдіяльність населення суспільно-територіального комплексу.

Предмет дослідження -- територіальна організація життєдіяльності населення обласного суспільно-територіального комплексу.


Подобные документы

  • Типи відтворення населення. Методи дослідження відтворення населення. Демографічні фактори та демографічна політика. Соціально-культурні та психологічні чинники. Природний та механічний рух населення регіонів світу. Проблеми відтворення населення.

    курсовая работа [252,7 K], добавлен 21.12.2014

  • Основні ідеї та недоліки теорії меж зростання населення земної кулі. Зміст геоекологічної концепції ландшафтного розмаїття та сталого розвитку людини. Сутність, предмет та об'єкти дослідження соціально-економічної географії як навчальної дисципліни.

    реферат [55,4 K], добавлен 23.11.2010

  • Потенціал розвитку аграрного сектору регіонів України, чисельність населення та пропорції розподілу робочої сили. Завдання реформування регіонального розвитку держави. Визначення та оцінка ефективності розміщення в регіоні промислового підприємства.

    контрольная работа [1,8 M], добавлен 04.10.2015

  • Стан економічного району разом з Харківською та Полтавською областями. Агропромисловий комплекс Сумщини. Демографічні та соціально-економічні характеристики населення. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого комплексу району.

    контрольная работа [31,9 K], добавлен 12.05.2014

  • Основні чинники розвитку теоретичного знання. Провідні методи дослідження соціально-економічної географії (СЕГ). Питання переходу до просторових оцінок статистичних даних в СЕГ. Полегшення побудови картографічних моделей і підвищення їх читабельності.

    реферат [48,3 K], добавлен 25.10.2010

  • Сутність старіння населення як важливої економічної проблеми розвинених країн. Наслідки та основні чинники якісного змінення складу населення в світі. Соціально-демографічні складові цього процесу. Руйнування й шляхи вирішення проблем суспільства.

    реферат [27,7 K], добавлен 18.02.2015

  • Радянська економічна географія. Вчені, що працювали в області соціально-економічної географії протягом існування СРСР. Головні тенденції розвитку соціальної географії. Процес соціологізування географічної науки. Єдність економічної і фізичної географії.

    реферат [31,8 K], добавлен 23.01.2009

  • Розвиток соціально-економічної географії. Великі географічні відкриття. Географічний поділ праці й міжнародної торгівлі. Виготовлення першого глобуса Мартіном Бехаймом. Агрогеографічна модель Й. Тюнена. Модель формування центральних місць В. Кристаллера.

    реферат [981,1 K], добавлен 25.10.2010

  • Алгоритм проведення медико-географічного дослідження стану здоров’я населення регіону. Групи факторів впливу на здоров’я, техніка розрахунку інтегрального індексу здоров’я та типізація адміністративних районів. Оцінка факторів ризику для здоров’я.

    статья [421,1 K], добавлен 11.09.2017

  • Потреба у впорядкуванні різноманітної кількісної та якісної інформації про об’єкти політичної карти світу. Класифікація країн за розмірами території та чисельністю населення. Показники рівня економічного розвитку країн, їх соціально-економічна типологія.

    реферат [2,0 M], добавлен 25.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.