Типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Активно діють фондові біржі, розташовані переважно в розвинутих країнах. Щодо ринку боргових паперів, то за десятиліття 1990-2000 pp. його обсяг збільшився в 2 рази по цій групі країн [14, с.40]

Характерною рисою економіки розвинених країн останніми десятиліттями є швидкий розвиток такого виду послуг, як науково-дослідні розробки й інформатика. Капіталовкладення в науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) щороку зростають і досягають у провідних індустріальних державах значних величин. Загальні щорічні витрати на науку у відношенні до ВВП складали в середині 90-х років в США 2,5%, Великій Британії - 2,1, в Німеччині - 2,3, Франції 2,3, в Італії - 1.1, в Японії - 3,0%. У США ця величина дорівнювала 185 млрд. дол. Кожна солідна фірма США, Японії або європейської країни має наукову лабораторію, а то й цілу мережу науково-дослідницьких закладів. В інвестування наукових розробок відбулися зміни щодо джерел інвестування. Якщо в 60-70-х роках ініціатива щодо підтримки науки й техніки виходила від урядів, то наприкінці 90-х років головними інвесторами тут стали приватні компанії. У 1997 р. їх частка в фінансуванні дослідних розробок у промисловості становила в США 74,5%, в Японії - 98,6%, Німеччині - 90,1% інвестицій у цю сферу. Інвестування в наукову сферу стало дуже вигідною справою і набуло міжнародного характеру. Так, у 1996 р. американські ТНК вклали в свої зарубіжні філії на НДДКР 14 млрд. дол., а на відповідний американський ринок надійшло 15 млрд. дол. зарубіжних інвестицій.

Отже, можна зробити висновок, що структурні зміни в економіці розвинених країн зумовлюються ходом науково-технічного прогресу та поглибленням міжнародного поділу праці. У складі їх національних економік знижується частка старих, традиційних галузей - сільського господарства, видобувної, легкої й харчової промисловості; натомість зростає частка науковоємних й капіталоємних галузей виробництва. Посилюється роль інформатики і наукових досліджень. Розвинені країни мають незрівнянно більшу перевагу в кадрах науковців та кваліфікованих інженерів, робітників, а також у капіталі перед іншими країнами світу. Тому їх вага в світовій економіці вряд чи зменшиться в найближчому майбутньому [14, с.42].

3.2.2 Країни, що розвиваються

Типізація як науковий метод дослідження особливо є актуальною для країн, що розвиваються, які утворюють велику і дуже різноманітну групу латиноамериканських, африканських, азіатських та океанійських країн. Вона дає змогу бачити спільні ознаки країн і полегшує їхнє вивчення. Типізація країн, що розвиваються, має важливе прикладне значення. Зокрема, наприклад, ООН для надання фінансової і гуманітарної допомоги виділяє групу найменш розвинених країн (НРК).

Серед країн, що розвиваються також можна виділити нові індустріальні країни, країни-нафтоекспортери, та інші країни, в яких показник ВВП на одного жителя становить більше 3 000 доларів США [13, c.28].

НІК - підтип країн, що розвиваються, які характеризуються: прискореними темпами економічного розвитку; змінами у структурі економіки; активним формуванням науково-технічного потенціалу; зростанням ролі в міжнародному географічному поділі праці. Особлива роль у розвитку їх економіки належить зовнішнім фінансовим ресурсам, які вони отримали від міжнародних організації [13, c.35].

Критерії зарахування країн до НІК досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20%.

За відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці. Швидкий розвиток цих країн пов'язаний з їх співпрацею з розвиненими країнами. Виділяють такі підтипи НІК: першої, другої, третьої, четвертої хвилі (Табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Нові індустріальні країни

Підтипи НІК	Азія	Латинська Америка	Африка
Першої хвилі	Республіка Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур	Бразілія, Мексика, Аргентина
Другої хвилі	Малайзія, Таїланд, Індія	Чілі
Третьої хвилі	Туреччина, Індонезія		Туніс
Четвертої хвилі	Китай, Філіппіни	Уруґвай	Маврикій, Єгипет

Південну Корею, Сінгапур і Туреччину все частіше відносять до економічно розвинених країн [13, c.35].

Підтип країн нафто експортерів утворюють 15 країн (Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран, Бахрейн, Венесуела, Алжир, Лівія) у їхньому експорті нафта і нафтопродукти перевищують 50%. Показники ВВП на одного жителя у таких країнах, як ОАЕ, Кувейт, Катар, Бахрейн, Саудівська Аравія, наближається до показників високо розвинутих країн. Основна частка ВВП у цих країнах створюється за рахунок продажу нафти на світовому ринку.

Ці країни відіграють надзвичайно важливу роль у глобальних паливно-енергетичних проблемах світу. Великі поклади нафти у цих країнах визначають галузеву структуру як видобувної, так і обробної промисловості. Тому і динаміка розвитку цих країн залежить в основному від відкриття і освоєння нових нафтових родовищ. Хоч країни нафтоекспорти стали на шлях індустріалізації, проте вони поки що недостатньо використовують свій значний експортний потенціал для розвитку обробної промисловості.

Деякі з цих країн, такі як Алжир, Лівія, Венесуела, країни Близького і Середнього Сходу використовують доходи від нафти для розвитку національної економіки і створення власної обробної промисловості. Але найбільша частка доходів вивозиться на міжнародний ринок капіталів [13, c.37].

До сьогодні розвинені країни світу (країни середніх можливостей) входить 60 країн, що розвиваються (Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія та ін.).

Основна частина населення цих країн зайнята у сільському господарстві. Промисловість представлена переважно переробкою продукції сільського господарства і гірничо-видобувною промисловістю. В обробній промисловості домінують традиційні галузі - легка і харчова промисловість, які обслуговують внутрішній ринок.

Більшість країн мають значний внутрішній потенціал для подальшого економічного зростання, але для цього їм необхідна фінансова допомога від розвинених країн, а це у свою чергу призводить до зростання зовнішнього боргу [13, c.38].

До малих острівних країн належать країни з високими прибутками, а саме дрібні острови у Карибському морі (Багамські Острови, Барбадос, Антигуа і Барбуда та ін..), Сейшельські Острови, Бахрейн та ін.. Головною їх спеціалізацією є сфера послуг: туристичний бізнес та банківська справа. З цього вони мають прибутки від 15 000 до 25 000 доларів за рік на одного жителя. Найбільшими новими фінансовими центрами вважають: у Центральній Америці -- Багамські Острови та Барбадос, на Близькому Сході -- Бахрейн [16, c.54].

На найменш розвинені країни (НРК) припадає майже третина площі країн світу й 13% населення країн, що розвиваються. За статистикою ООН, в країнах цієї групи дохід на одного жителя становить менш як 500 доларів на рік, частка обробної промисловості -- менш як 10%, частка письменного дорослого населення менша 20%. Групу найменш розвинених країн було виділено в 1971 р. Тоді до неї було віднесено 25 країн. За останні роки цей список зріс до 47 держав. Найбіднішими державами світу є Афганістан, Бангладеш, Бенін, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Заїр, Замбія, Ємен, Кабо-Верде, Камбоджа, Кірібаті, Коморські Острови, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мальдівські Острови, Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Об'єднана Республіка Танзанія, Руанда, Самоа, Сан-Томе і Прінсіпі, Соломонові Острови, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Тувалу, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад [16, c.55].

Рис. 3.4 Розподіл найменш розвинених країн світу за регіонами

Найбідніші країни розташовані переважно в Африці (68%), Азії (19%), Австралії і Океанії (11%), найменше їх в Америці (2%), відсутні в Європі (рис.3.4).

Становище цих країн ускладнюється тим, що вони не володіють внутрішніми джерелами подолання бідності, не можуть здійснювати інвестиції в розвиток засобів виробництва, вдосконалення технологій і підготовки кваліфікованих кадрів.

Статус найменш розвиненої країни надає цим державам право одержувати від міжнародного співтовариства допомогу для розвитку економіки, яка має тут аграрно-сировинний характер. Сільськогосподарське виробництво майже в усіх НРК має яскраво виражений екстенсивний характер. Низький рівень продуктивних сил у сільському господарстві НРК нерозривно пов'язаний, як правило, з дуже несприятливими природно-кліматичними факторами.

Для промисловості НРК властиве низьке використання виробничих потужностей (в середньому 30%). Промисловому зростанню у цих країнах перешкоджають макроекономічні та структурні дисбаланси, вузькість внутрішніх ринків, нестача технічних і управлінських кадрів. Серйозним бар'єром на шляху індустріалізації залишаються недостатній розвиток і недосконалість систем транспорту, зв'язку й енергетики [16, c.56].

типологічний геоекономічний соціальний країна

3.2.3 Перехідні транзитивні країни

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних методів господарювання до ринкових. Це колишні союзні республіки СРСР: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан; колишні соціалістичні країни Центральної Європи: Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Албанія; азіатські країни - Китай, Монголія і В'єтнам.

За географічною ознакою і за особливостями соціально-економічних перетворень країни з перехідною економікою можна розподілити на три групи:

- країни Центральної Європи та країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія);

- країни Східної Європи, Закавказзя й Центральної Азії (СНД);

- Китай, Монголія і В'єтнам [8, c.129].

Широке розгортання економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах розпочалося в 90-х роках, після розпаду політичної й економічної системи соціалізму. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня економічного розвитку провідних країн світу; механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових економічних відносин. Однією з головних проблем реформування стало питання про методи й темпи економічних перетворень. З'явилося два шляхи: рішуча ламка соціалістичних економічних відносин і перехід до ринкового механізму якнайшвидше (так звана «шокова терапія») - цей шлях обрала більшість країн; поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації [14, c.126].

По-справжньому глибоке реформування економіки на ринкових засадах першим розпочав Китай. На початок 90-х років основним напрямком економічного реформування Китаю проголошується створення «соціалістичної ринкової економіки». Головною суттю цієї політики є панування суспільної власності при одночасному розвитку багатоукладності в економіці. Економічні реформи дали вражаючі наслідки. З країни, населення якої балансувало на межі голоду, Китай швидко перейшов до країн, що розвиваються [18, с.625].

На відміну від Китаю, в країнах Центральної Європи та СНД реформування економіки здійснювалося за шоковим варіантом, тобто був узятий напрям на економічні перетворення в найкоротші строки. Основними напрямами економічних перетворень стали:

- Макроекономічна стабільність та контроль ситуації в економіці;

- Реформа цін та впровадження ринкових механізмів;

- Розвиток приватного сектора, приватизація, реформування виробничої структури;

- Перегляд ролі держави в економіці [14, c.138].

Варто відзначити, що більшість перехідних транзитивних країн, у процесі свого розвитку, перейшли до розвинених країн, інші до країн, що розвиваються. Тобто, вони вже здійснили свій “перехід” реформування економіки. На нашу думку, необхідно ці країни розглядати в групах тих країн, до числа яких вони належать.

Таблиця 3.4

Країни, що розвиваються

	Азія	Африка	Америка	Австралія і Океанія	Європа
НІК	Республіка Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Індія, Туреччина, Індонезія, Китай, Філіппіни.	Туніс, Маврикій, Єгипет	Бразілія, Мексика, Аргентина, Чілі, Венесуела
Країни	Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Іран.	Алжир, Лівія.	Венесуела.
Малі острівні	Бахрейн.	Сейшели.	Антигуа і Барбуда, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви.
НРК	Афганістан, Бангладеш, Камбоджа, Лаос, Мальдівські Острови, М'янма, Непал.	Бенін, Ботсвана, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гвінея-Бісау, Гамбія, Джибуті, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Заїр, Замбія, Ємен, Кабо-Верде, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі, Мозамбік, Сан-Томе і Прінсіпі, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Уганда, Центрально-Африканська Республіка, Чад.	Гаїті, Коморські Острови.	Вануату, Кірібаті, Нігер, Об'єднана Республіка Танзанія, Руанда, Самоа, Соломонові Острови, Тувалу.

Розділ 4. Глобалізація соціально-економічного розвитку країн світу

4.1 Основні ознаки процесу глобалізації

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація - це новий етап світового розвитку суспільства на всіх його рівнях. В економічній сфері вона являє собою взаємозалежність різних секторів світової економіки. У перспективі глобалізація веде до подолання наднаціональних кордонів і формування єдиної всесвітньої ринкової економіки.

Результати наших досліджень показують, що всі глобалізаційні процеси несуть об'єктивний характер та виникають за результатами економічних та одночасно соціальних змін, викликаних радикальними перетвореннями в технологічній, виробничій та інформаційній сфері. Мета глобалізації - рух до більш відкритого та інтегрованого світу.

Виділимо головні причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес - поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки;

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації [15, с.62].

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування [19, c.26].

4.2 Глобальні проблеми сучасності та типи країн світу

Політичні, економічні і соціальні проблеми, які стосуються інтересів усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Частина сучасних глобальних процесів пов'язана з взаємовідносинами всередині самого світового співтовариства (відвернення ядерного конфлікту, подолання відсталості країн, що розвиваються, ліквідація небезпечних хвороб, боротьба проти наркоманії і наркобізнесу, проти злочинності і тероризму), частина є відбиттям кризи у взаємовідносинах між суспільством і природою (демографічна, продовольча, ресурсна, екологічна, енергетична).

Глобальні проблеми сучасності потребують вирішення, з одного боку, усіх держав та їх урядів, з іншого - особистої участі кожної людини.

До глобальних проблем сучасності належать:

- Ресурсна;

- Енергетична;

- Екологічна;

- Використання простору та ресурсів Світового океану;

- Соціальні проблеми: 1. Продовольча; 2. Проблема бідності; 3. Проблема доступу до освіти і медицини [22, с.299].

Ресурсна проблема відбиває рівень забезпеченості сировинними ресурсами процесу виробництва і життєдіяльності людей. Ресурсна проблема викликана насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і нераціональним їх використанням. До зменшення використання сировини повинна призвести і заміна багатьох видів існуючих матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Але більшість цих матеріалів мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).

Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують малі високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90% щорічного надходження металобрухту, 50-70% макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії [16, c.165].

Енергетична проблема. Енергетика - це основа промисловості усього світового господарства. Приблизно 1/4 усіх споживаних енергоресурсів приходиться на частку електроенергетики. Інші 3/4 приходяться на промислове і побутове тепло, на транспорт, металургійні і хімічні процеси. Щорічне споживання енергії у світі наближається до 10 млрд. т умовного палива.

Енергетика є основою розвитку виробничих сил у будь-якій державі. Енергетика забезпечує безперебійну роботу промисловості, сільського господарства, транспорту, комунальних господарств. Стабільний розвиток економіки неможливий без постійно розвиваючої енергетики.

Розвиток енергетики викликає появу ряду гострих проблем. З одного боку, сумарні запаси паливних ресурсів досить великі і кожного року стають відомими нові поклади. Крім того, сучасні технології відкривають доступ до використання нетрадиційних джерел енергії; це означає, що абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що немає. З іншого боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ і перехід до розробки більш складних, що викликає подорожання енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним.

Одним із найперспективніших, на даний момент, методів рішення енергетичної проблеми - це використання альтернативних видів електроенергії. Також необхідно підвищувати ефективність використання енергії; зменшувати шкідливі викиди в атмосферу за рахунок нових технологій очищення відпрацьованих газів [22].

Екологічна проблема -- одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами), інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями), радіаційне забруднення (радіонукліди),електромагнітна детеріорація, деструкція (порушення природних структур) та ін. Часто ці форми діють комплексно і спричинюють загрозливі порушення в природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі цивілізації.

Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення "парникового ефекту" і потепління клімату, що може призвести до розтавання льодів і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів.

Чотири інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної "фабрики" кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами (в розвинутих країнах). В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приуралля, зона Чорнобиля, Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).

Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн.га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розмішених на межі Сахари і савани.

Багато країн світу зіткнулися із серйозними водоресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а і в дефіциті чистих прісних вод. Щорічно у водойми попадає велика кількість неочищених стічних вод. Серед найбільш забруднених рік і озер світу Дунай, Рейн, Сена, Міссісіпі, Волга, Дніпро, Ладозьке озеро, Балхаш та ін.

На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97--98% її у вигляді відходів надходить потім у ґрунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров'я людей, існування рослинного і тваринного світу.

Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному рівні та світового масштабу. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення [22, c.304].

Прогрес у сфері науки і техніки дозволив значно розширити сферу й масштаби використання ресурсів і простору Світового океану. Швидкими темпами розвивається флот -- головний користувач просторових ресурсів. Зараз він складається з 80 тис. суден сумарним тоннажем 425 млн. т. У структурі флоту переважають (35%) наливні судна-танкери. Друге місце (28%) належить контейнеро- й ліхтеровозам.

Риболовний флот налічує 21 тис. суден водотоннажністю понад 100 тис. т. Останні прогнози свідчать про те, що в найближчі 20--30 років можна збільшити щорічне добування морських біологічних ресурсів до 150--180 млн. т (на початку 90-х років -- близько 90 млн. т). За мари культурою майбутнє. Вважають, що гектар марикультури здатен давати у вісім разів більше риби, ніж гектар суходолу -- м'яса.

Крім біологічних ресурсів, Світовий океан має колосальні мінеральні багатства -- корисні копалини. Інтенсивно здійснюється видобування нафти й газу на шельфі. Якшо 1960 р. у світі існувало 70 плавучих платформ для видобування нафти, то на кінець XX ст. їх було вже близько 750. Глибина розвідувального буріння на початку 90-х років досягла 2500 м, а експлуатаційні роботи ведуться на глибині до 1000 м. Частка "морської" нафти в загальному її видобутку становить 1 /3 світового видобування, а "морського" газу -- близько 25%.

Спеціалісти вже впритул наблизилися до розробки економічно ефективних засобів для промислової експлуатації залізомарганцевих конкрецій з глибини 4--6 км. Цими конкреціями, що являють собою поліметалічні руди (до 14% заліза, 25% марганцю, 0,5% міді, 1,9% нікелю, 0,5% кобальту), покриті великі площі дна Світового океану.

Найважливіший потенційний ресурс Світового океану -- дейтерій (водень з атомною масою 2), який є паливом для термоядерних пристроїв. Запаси його в океані практично невичерпні.

Світовий океан -- гігантський акумулятор енергії. Він накопичує її у вигляді кінетичної енергії течій і хвиль, потенційної енергії, пов'язаної з різницею рівня океану в різних його частинах, і, нарешті, теплової (гідротермальної) енергії (завдяки різниці температур різних шарів океану). Енергія Світового океану невичерпна, але використання її поки що залишається проблематичним.

Експлуатацію простору та ресурсів океану необхідно здійснювати, уникаючи подальшого його забруднення [22, с.306].

Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це соціальні проблеми - охорони здоров'я, освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у найменш розвинених країнах світу.

Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких стала "чума" XX ст. -- СНІД. Уже зараз на СНІД хворіють близько 5 млн. осіб. У кілька разів більшою є кількість ВІЛ-інфікованих, яка досягає майже 20 млн. осіб. Проте вчені вважають, що значна кількість вірусоносіїв СНІДу не фіксується, і фактично їх може бути значно більше.

Найбільшого поширення епідемія СНІДу набула в Центральній і Східній Африці. За окремими прогнозами в багатьох країнах Африки на початку XXI ст. СНІД призведе не лише до зниження темпів природного приросту, а й до абсолютного зменшення населення. Значна кількість ВІЛ-інфікованих виявлена в країнах Латинської Америки, а в останні роки почалось поширення цієї хвороби і в багатьох регіонах Азії.

У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислово розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.

Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, подальший розвиток медицини.

Глобальна проблема освіти часто ототожнюється з великою кількістю неписьменного населення у слаборозвинених країнах. У більшості найменш розвинених країн рівень грамотності населення не перевищує 50%, а в таких країнах, як Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гвінея, Непал, Нігер, Сомалі, Чад та ін., -- менше 30%. Це стримує економічний і соціальний розвиток цих країн.

Проте поряд із кількісними, дуже важливими є якісні показники розвитку освіти. Простого вміння читати, писати і рахувати вже замало, щоб оволодіти спеціальностями високої кваліфікації. При відсутності власної системи професійної і особливо вищої освіти країни, що розвиваються, змушені витрачати великі кошти на підготовку національних кадрів за кордоном. При цьому чимало випускників вузів із слаборозвинених країн, зваблених кращими умовами роботи і оплати праці, залишаються у США і Західній Європі, що збіднює інтелектуальний потенціал цих країн.

Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища, як злочинність, у проблему глобального масштабу.

Продовольча проблема належить до категорії глобальних тому, що для її розв`язання недостатньо зусиль окремих держав, а потрібне добре налагоджене співробітництво всіх країн, незалежно від їхнього суспільного ладу. Зрештою, на ній органічно зав`язані інші глобальні проблеми сучасності - демографічна, екологічна, енергетична та ін.

У сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві та споживанні продуктів харчування. У країнах, де недостатній розвиток сільськогосподарського виробництва, як правило, і виникають проблеми з продовольством. Це, в першу чергу, стосується країн, що розвиваються. Як показує процес економічного розвитку цих країн, подолати продовольчу проблему самотужки вони не зуміють.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

- природні умови й розміщення населення (загальна площа та структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо);

- світовий транспорт і зв`язок, котрі забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок;

- політична ситуація в світі (позиції політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об`єднань, використання поставок продовольства у політичних цілях);

- світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг) [25, c.146].

За оцінками Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН (ФАО) і Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), середня норма харчування для однієї людини має становити 2300-2400 ккал на добу. Чітко виражене недоїдання настає тоді, коли цей показник падає нижче 1800 ккал, а очевидний голод - коли він проходить критичну позначку 1000 ккал на добу. На кінець 90-х років загальна кількість голодуючих оцінювалася за даними ФАО, в 500-550 млн. осіб, а тих, хто недоїдає, - 1-1,3 млрд. Середній для всього світу показник калорійності харчового раціону становив 2700 ккал на добу. Середнє споживання продовольства на одну людину в розвинутих країнах складає 3390 ккал, а споживання білків - майже 100 г на добу. Вони виробляють і споживають дві третини світового продовольства (у вартісному вираженні), хоча у них мешкає 15% населення світу. Їхня питома вага у світовому експорті продовольства становить близько 64% ( утому числі 60% готової продукції та 61% сільськогосподарської сировини), а в імпорті - 67% (відповідно 69 відповідно 69 і 64%). Економічно розвинуті країни підтримують досить високий рівень самозабезпеченості продовольством: США і Франція - понад 100%, Німеччина - 93%, Італія - 78%.

Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі є країни, що розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57% із них в Азії, 27% в Африці, 11% у Латинській Америці та близько 5% на Близькому Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий приріст голодуючих спостерігається в Африці. Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій кількості країн. Так, 75% голодуючих Азії проживає у семи країнах: Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві третини голодуючих Африки проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії, Уганді та Мозамбіку.

Зонами критичної продовольчої ситуації є території в межах Сахари (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинута промисловість, і Північно-Східній та Південній Африці ( за винятком ПАР). Найбільш жахливе становище у 20 країнах “зони голоду”, що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення вдвоє перевищують виробництво продовольства. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа з невисоким вмістом білків, жирів та вітамінів. Для багатьох африканських держав середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм.

Осередком хронічного дефіциту продовольства є також Центральноамериканський субрегіон - Сальвадор, Гондурас, Гватемала, де середньодобове споживання не перевищує 2000 ккал. Найбільш загострена проблема на Гаїті (1905 ккал) [25, c.149].

На межі століть проблема подолання бідності розглядається світовим співтовариством як ключова у соціально-економічній політиці будь-якої держави, де зазначене явище має істотне поширення. Бідність визначається як неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. До бідних верств населення належать ті, хто не з власної волі позбавлений найнеобхіднішого: належного житла, їжі, одягу, здоров'я. Бідність - це ще і страх перед майбутнім, обумовлений невпевненістю людини у своїх можливостях захистити себе і своїх близьких. Крайнім проявом бідності є злиденність.

У документах ООН підкреслюються чотири основних прояви бід-ності:

- коротке життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- позбавлення економічної бази для нормального життя -- чистої пит-ної води, медичних послуг, якісного харчування;

- усунення від сус-пільного життя.

Між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя, що зумовлює існування бідності на нашій планеті. Це змушує замислитися над

тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

Для того, щоб подолати проблему бідності необхідно:

- вибрати шлях соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрати на освіту та підготовку кадрів. Також необхідно створити ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбати про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створювати умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.

- Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди.

- Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу,наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу [23, c.3].

Як вже зазначалося, у світі є багато країн, що розвиваються і найменш розвинених країн, тому важливим є питання подолання відсталості країн, що розвиваються, адже це гостра глобальна проблема сучасності, яка загрожує розвитку і самому виживанню людства.

Причинами відсталості цих країн є демографічна, економічна, продовольча та інші важливі проблеми.

Економіки країн, які розвиваються, сильно відстають від рівня виробництва розвинутих держав, і скоротити цей розрив поки ще не вдається. Держави з низьким рівнем доходів складають близько 40% всіх держав і зосереджені в центральній Африці, Південно-Східній і Центральній Азії. У країнах з високим рівнем доходів, які складають близько 10% всіх держав, ВНД на одну особу складає 9386 доларів.

Неграмотність дорослих у країнах з низьким рівнем доходів - понад 40%, а питома вага студентів вищих навчальних закладів становить лише 3%. Гостра житлова проблема: населення країн, які розвиваються, живуть в антисанітарних умовах, 1,5 млрд осіб не отримують медичної допомоги. Близько 2 млрд осіб не мають доступу до безпечної для здоров'я води. Недоїдають понад 500 млн. осіб, а від голоду щороку помирає 30-40 млн, близько 15 млн. дітей помирає щороку до п'ятого року життя, причому половина з них від голоду. Згідно з даними Міжнародної організації праці, у країнах, що розвиваються, кількість малолітніх працівників віком від 5 до 14 років становить 250 мільйонів. Виділяють декілька причин, які заважають країнам подолати відсталість:

1) насамперед, потрібно мати на увазі, що це - аграрні країни. На їх частку припадає 90% селян світу, але вони не спроможні прогодувати навіть себе, оскільки ріст населення у цих країнах перевищує приріст виробництва продовольства;

2) необхідність освоювати нові технології, розвивати промисловість, сферу послуг, що потребує участі у світовій торгівлі, а це деформує економіку цих країн;

3) використання традиційних джерел енергії, які з огляду на їх низьку ефективність не дозволяють суттєво підвищити продуктивність праці у промисловості, на транспорті, у сфері послуг, у сільському господарстві;

4) цілковита незалежність від світового ринку: прикладом цього є нафта, величезними запасами якої володіють деякі держави, але вони не можуть контролювати нафтові ринки і регулювати ситуацію на свою користь;

5) швидко росте борг розвинутим державам;

6) розвиток продуктивних сил, соціально-культурної сфери неможливий без підвищення освітнього рівня усіх громадян, оволодіння сучасними досягненнями науки та техніки.

Бідність і низький рівень культури неминуче тягнуть за собою неконтрольований приріст населення. Політична нестабільність, обумовлена, насамперед, низьким рівнем економіки, постійно створює небезпеку виникнення збройних конфліктів у цих регіонах. Диспропорції у світовому розвитку роблять проблематичним безконфліктне співіснування різних держав і регіонів планети в найближчому майбутньому [17, c.205].

ВИСНОВКИ

У роботі досліджена типологічна структура країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку та їх геопросторова організація. Вона дає можливість виявити характерні риси розвитку країн, визначити їх місце у світовому господарстві і вірогідні перспективи їх розвитку.

У ході написання курсової роботи, після опрацювання літературних джерел з'ясували такі поняття як: тип країни, економічний і соціальний розвиток, глобалізація. З'ясували різницю між поняттями типологія, типізація і класифікація. Врахували кількісні і якісні критерії, які покладені в основу типологій.

У роботі проаналізували підходи різних вчених до типізації країн, що розвиваються, зокрема, українських: Є.П. Качана, М.М. Книш, С.П. Кузика, П.О. Масляка, Б.Я. Олійника, А.В. Степаненка, О.І. Шаблія, В.М. Юрківського, П.Б. Яценка; та російських вчених: Н.Б. Болотіна, В.В. Вольського, В.В. Дронова, Д.Б. Зіміна, В. Рома, В. Максаковського, В. Л. Шеніса. Також з'ясували, які науки займаються вивченням типологій.

Врахували головні аспекти соціально-економічного розвитку країн світу, адже існування типів країн, їх історична еволюція є наслідком того, що країни розвиваються різними темпами, в різних умовах і різними напрямками.

Головними критеріями, за якими здійснили типології у нашому дослідженні, є валовий національний дохід, рівень людського розвитку, рівень сталого людського розвитку. Проаналізувавши звіт про людський розвиток усі країни світу поділили на чотири великі групи: країни з дуже високим, високим, середнім і низьким рівнем людського розвитку. Дослідивши дані Світового Банку усі країни світу за ВНД на одну особу поділили на чотири групи: країни з високим доходом, вище і нижче середнього, низьким доходом.

Врахували і дослідили різні підходи до типології, зокрема традиційні і спеціальні. Відповідно до традиційного підходу, виділили дві великі групи країн: розвинені країни і країни, що розвиваються. До розвинених віднесли країни “Великої сімки”, малі західноєвропейські, країни “переселенського капіталізму”. До країн, що розвиваються - нові індустріальні країни, нафтодобувні країни, країни середніх можливостей, малі острівні і найменш розвинені країни. Серед усіх країн світу виділили перехідні транзитивні країни. Зазначимо, що більшість з цих країн у процесі свого розвитку уже здійснили перехід до інших груп, зокрема розвинених, і країн, що розвиваються. Дослідили також спеціальну типологію конкурентоспроможності.

Важливим у нашому дослідженні є типологія країн світу з врахуванням процесів глобалізації. Відповідно, виділили типи країн світу відносно впливу глобальних проблем сучасності на соціально-економічний розвиток цих країн. Дослідили головні ознаки процесу глобалізації і глобальні проблеми сучасності та типи країн світу.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Алаэв Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - М.: Мысль, 1983. - 350с.

2. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна і соціальна географія світу. Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2003. - 688 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел; з дод. і допов. - К.: Ірпінь: Перун, 2005. - 1728с.

4. Социально-экономическая география зарубежного мира / Под ред. В.В. Вольського. - 2-е изд., испр. - М.: Дрофа, 2003. - 560с.

5. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії: Підручник. -- К.: Либідь, 1996.

6. Де Блій Г., Муллер П., Шаблій О. Географія: Світи, регіони, концепти / Переклад з англ., за редакцією і співучастю О. Шаблія. - Київ: Либідь, 2004.

7. Дергачев В.А. Глобальная геоэкономика (трансформация мирового экономического пространства). Научная монография. -- Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 2003. -- 238 с.

8. Дністрянський М.С. Політична географія та геополітика України: Навчальний посібник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 344с.

9. Дорогунцов С., Ральчук О. Сталий розвиток - цивілізаційних діалог природи і культури / Вісн. НАН України. - 2001. - №10. - с.17

10. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Вінансово-економічний словник. - К.: Знання, 2007. - 1072 с.

11. Геоекономічні сценарії розвитку і Україна : монографія / М.З. Згуровський - К.: Академія, 2010. - 323.

12. Згуровский М.З. Устойчивое развитие и глобальное моделирование: Качество жизни и безопасности населения земного шара - К.: Издательский дом „Политехника”, 2008. -- 351 с.

13. Книш М.М. Економічна і соціальна географія країн, що розвиваються: Навч. посібник. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. - 264 с.

14. Світова економіка. Навч. посіб. / За редакцією Ю.Г. Козака, В.В. Ковалевського, Н.С. Логвінової - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 328 с.

15. Корецкий В.А., Халиков М.С. Социологические взгляды на глобализационные процессы: Вестн. Моск. Ун-та. Сер.18. социология и политология. - 2006, с.59-74.

16. Економічна і соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред.. Кузика С.П. - Вид. 2-ге, зі змінами. - Львів: Світ, 2005. - 672с.

17. Логвина В.Л. Політологія. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 304 с.

18. В. К. Ломакин. Мировая економика. - М.: Финансы, 1999. - 725с.

19. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації / За ред. Д. Г. Лук'яненка - К.: КНЕУ, 2001. - 538 с.

20. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Ред.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 864 с.

21. Масляк П.О. Країнознавство: Підручник. - 2-ге вид., випр. - К.: Знання, 2008. - 292 с.

22. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В, Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. - Київ: Лібра, 1996. - 328с.

23. Сірук М. Проти бідності -- глобалізація з локалізацією // День. -- 1999. -- 21 вересня.

24. Сліпушко О. Політичний і фінансово-економічний словник. - К.: Криниця, 1999. - 390 с.

25. Хорунжий М.Й. Продовольча безпека: соціально-економічна суть, стан і показники / Економіка АПК, 2003, №6, ст. 146-152.

26. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії: Підручник. - Львів: Видавничий цент ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 444 с.

27. Юрківський В.М. Регіональна економічна соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. - К. : Либідь, 2000. - 414 с.

28. Яценко Б.П., Бабарицька В.К. Країнознавство. Основи теоріі: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2009. - 312с.

29. Звіт про людський розвиток [Електронний ресурс] / Організація ООН з людського розвитку

30. Світова книга фактів [Електронний ресурс]

31. Світовий банк [Електронний ресурс]

32. Світовий банк [Електронний ресурс]



ДОДАТОК А

Типи країн світу за індексом людського розвитку

Країни Європи	Індекс людського розвитку (ІЛР)	Рейтинг країн за ІЛР	Очікувана тривалість життя при народженні, років]	Середня тривалість навчання, років	ВНД на одного жителя, дол. США	Кількість населення (млн. осіб)
Країни з дуже високим рівнем людського розвитку
Норвегія	0,943	1	81,1	12,6	47557	4,9
Нідерланди	0,910	3	80,7	11,6	36402	16,7
Ірландія	0,908	7	80,6	11,6	29322	4,5
Ліхтенштейн	0,905	8	79,6	10,3	83717	0,0
Німеччина	0,905	9	80,4	12,2	34854	82,2
Швеція	0,904	10	81,4	11,7	35837	9,4
Швейцарія	0,903	11	82,3	11,0	39924	7,7
Ісландія	0,898	14	81,8	10,4	29354	0,3
Данія	0,895	16	78,8	11,4	34347	5,6
Бельгія	0,886	18	80,0	10,9	33357	10,8
Австрія	0,885	19	80,9	10,8	35719	5,4
Франція	0,884	20	81,5	10,6	30462	63,1
Словенія	0,884	21	79,3	11,5	24914	2,0
Фінляндія	0,882	22	80,0	10,3	32438	5,4
Іспанія	0,878	23	81,4	10,4	26508	46,5
Італія	0,874	24	81,9	10,1	26484	60,8
Люксембург	0,867	25	80,0	10,1	50557	0,5
Чехія	0,865	27	77,7	12,3	21405	10,5
Велика Британія	0,863	28	80,2	9,3	33296	62,4
Греція	0,861	29	79,9	10,1	23747	11,4
Кіпр	0,840	31	79,6	9,8	24841	1,1
Андорра	0,838	32	80,9	10,4	36095	0,1
Естонія	0,835	34	74,8	12,0	16799	1,3
Словаччина	0,834	35	75,4	11,6	19,998	5,5
Мальта	0,832	36	79,6	9,9	21,460	0,4
Угорщина	0,816	38	74,4	11,1	16581	10,0
Польща	0,813	39	76,1	10,0	17451	36,3
Литва	0,810	40	72,2	10,9	16234	3,3
Португалія	0,809	41	79,5	7,7	20573	10,7
Латвія	0,805	43	73,3	11,5	14293	2,2
Хорватія	0,796	46	76,6	9,8	15729	4,4
Країни з високим рівнем людського розвитку
Румунія	0,761	50	74,0	10,4	11046	21,4
Чорногорія	0,771	54	74,6	10,5	10951	0,6
Болгарія	0,771	55	73,4	10,6	11412	7,4
Сербія	0,766	59	74,5	10,2	10236	9,9
Білорусь	0,756	65	70,3	9,3	13439	9,5
Росія	0,755	66	68,8	9,8	14561	142,8
Албанія	0,739	70	75,9	10,4	7803	3,2
Боснія і Герцоговина	0,733	74	75,7	8,7	7664	3,8
Україна	0,729	76	68,5	11,3	6175	45,2
Македонія	0,728	78	74,8	8,2	8804	2,1
Країни з середнім рівнем людського розвитку
Молдова	0,649	111	69,3	9,7	3056	3,5

Країни Азії	Індекс людського розвитку (ІЛР)	Рейтинг країн за ІЛР	Очікувана тривалість життя при народженні, років	Середня тривалість навчання, років	ВНД на одного жителя, дол. США	Кількість населення (млн. осіб)
Країни з дуже високим рівнем людського розвитку
Японія	0,901	12	83,4	11,6	32295	125,5
Гонконг (Китай, ОАР)	0,898	13	82,8	10,0	44805	7,1
Республіка Корея	0,897	15	80,5	11,5	28230	48,4
Ізраїль	0,888	17	81,6	11,9	25849	7.6
Сінгапур	0,866	26	81,1	8,8	52559	5,2
ОАЕ	0,846	30	76,5	9,3	59993	7,9
Бруней	0,838	33	78,0	8,5	45753	0,4
Катар	0,831	37	78,4	7,3	107721	1,9
Бахрейн	0,806	42	75,1	9,4	28169	1,3
Країни з високим рівнем людського розвитку
Саудівська Аравія	0,770	56	73,9	7,8	23274	28,1
Малайзія	0,761	61	74,2	9,5	13685	28,9
Кувейт	0,760	63	74,6	6,1	47926	2,8
Казахстан	0,745	68	67,0	10,4	10585	16,2
Ліван	0,739	71	72,6	7,9	13076	4,3
Грузія	0,733	75	73,7	12,1	4780	4,3
Вірменія	0,716	86	74,2	10,8	5188	3,1
Іран	0,707	88	73,0	7,3	10164	74,8
Азербайджан	0,700	91	70,7	8,6	8666	9,3
Туреччина	0,699	92	74,0	6,5	12246	73,6
Країни з середнім рівнем людського розвитку
Йорданія	0,698	95	73,4	8,5	5300	6,3
Шрі-Ланка	0,691	97	74,9	6,2	4943	21,0
Китай	0,687	101	73,5	7,5	7476	1347,6
Туркменістан	0,686	102	65,0	9,9	7306	5,1
Тайланд	0,682	103	74,1	6,6	7694	68,5
Мальдіви	0,651	109	76,8	5,8	5276	0,3
Монголія	0,653	110	68,5	8,3	3391	2,8
Філіппіни	0,644	112	68,7	8,9	378	94,9
Палестина	0,641	114	72,8	8,0	2656	4,2
Узбекистан	0,641	115	66,3	10,0	2967	27,8
Сирія	0,632	119	75,9	5,7	4243	20,8
Індонезія	0,617	124	69,4	5,8	3716	242,3
Киргистан	0,615	126	67,7	9,3	2036	5,4
Таджикистан	0,607	127	67,5	9,8	1937	7,0
Вєтнам	0,593	128	75,2	5,5	2805	88,8
Ірак	0,573	132	69,0	5,6	3177	32,7
Індія	0,547	134	65,4	4,4	3468	1241,5
Лаос	0,524	138	67,5	4,6	2242	6,3
Камбоджа	0,523	139	53,1	5,8	1848	14,3
Бутан	0,522	141	67,2	2,3	5293	0,7
Країни з низьким рівнем людського розвитку
Пакистан	0,504	145	65,4	4,9	2550	176,7
Бангладеш	0,500	146	68,9	4,8	1529	150,5
Тімор Лешті	0,495	147	62,5	2,8	3005	1,2
М'янма	0,483	149	65,2	4,0	1535	48,3
Ємен	0,462	154	65,5	2,5	2213	24,8
Непал	0,458	157	68,8	3,2	1160	30,5
Афганістан	0,398	172	48,7	3,3	1416	32,4

Країни Австралії і Океанії	Індекс людського розвитку (ІЛР)	Рейтинг країн за ІЛР	Очікувана тривалість життя при народженні, років	Середня тривалість навчання, років	ВНД на одного жителя, дол. США	Кількість населення (млн. осіб)
Країни з дуже високим рівнем людського розвитку
Австралія	0,929	2	81,9	12,0	34431	22,6
Нова Зеландія	0,908	5	80,7	12,5	23737	4,4
Країни з високим рівнем людського розвитку
Палау	0,782	49	71,8	12,1	9744	0,0
Тонга	0,704	90	72,3	10,3	4186	0,1
Країни з середнім рівнем людського розвитку
Самоа	0,688	99	72,4	10,3	3931	0,2
Фіджі	0,688	100	69,2	10,7	4145	0,9
Мікронезія	0,636	116	69,0	8,8	2935	0,1
Кірибаті	0,624	122	68,1	7,8	3140	0,1
Вануату	0,617	125	71,0	6,7	3950	5,4
Країни з низьким рівнем людського розвитку
Соломонові острови	0,510	142	67,0	4,5	1782	0,5
Папуа-Нова Гвінея	0,466	153	62,8	4,3	2271	7,0

Країни Америки	Індекс людського розвитку (ІЛР)	Рейтинг країн за ІЛР	Очікувана тривалість життя при народженні, років	Середня тривалість навчання, років	ВНД на одного жителя, дол. США	Кількість населення (млн. осіб)
Країни з дуже високим рівнем людського розвитку
США	0,910	4	78,5	12,4	43017	313,1
Канада	0,908	6	81,0	12,1	35166	34,3
Чілі	0,805	44	79,1	9,7	13329	17,3
Аргентина	0,797	45	75,9	9,3	14527	40,8
Барбадос	0,793	47	76,8	9,3	17955	0,3
Країни з високим рівнем людського розвитку
Уругвай	0,783	48	77,0	8,5	13242	3,4
Куба	0,766	51	79,1	9,9	5416	11,3
Багамські острови	0,771	53	76,5	8,5	23029	0,3
Мексика	0,770	57	77,0	8,5	13245	114,8
Панама	0,768	58	76,1	9,4	12325	3,6
Антигуа і Барбуда	0,764	60	72,6	6,9	16521	0,1
Тринідад і Тобаго	0,760	62	70,1	9,2	23439	1,3
Гренада	0,748	67	76,0	8,6	6982	0,1
Коста-Ріка	0,744	69	79,3	8,3	10497	4,7
Сент-Кітс і Невіс	0,735	72	73,1	8,4	11887	0,1
Венесуела	0,735	73	74,4	7,5	10656	29,4
Ямайка	0,727	79	73,1	9,6	6487	2,8
Перу	0,725	80	74,0	8,7	8389	29,4
Домініка	0,724	81	77,5	7,7	7889	0,1
Сент-Люсія	0,723	82	74,6	8,3	8273	0,2
Еквадор	0,720	83	75,6	7,6	7589	14,7
Бразилія	0,718	84	73,5	7,2	10162	196,7
Сент-Вінсент і Грена-дини	0,717	85	72,3	8,6	8013	0,1
Колумбія	0,710	87	73,7	7,3	8315	45,9
Країни з середнім рівнем людського розвитку
Суринам	0,680	104	70,6	7,2	7538	0,5
Сальвадор	0,674	105	72,2	7,5	5925	6,2
Парагвай	0,665	107	72,5	7,7	4727	6,5
Болівія	0,663	108	66,6	9,2	4054	10,1
Гайана	0,633	117	69,9	8,0	3192	0,8
Гондурас	0,625	121	73,1	6,5	3443	7,8
Нікарагуа	0,589	129	74,0	5,8	2430	5,9
Гватемала	0,574	131	71,2	4,1	4167	14,8
Країни з низьким рівнем людського розвитку
Гаїті	0,454	158	62,1	4,9	1123	10,1

Країни Африки	Індекс людського розвитку (ІЛР)	Рейтинг країн за ІЛР	Очікувана тривалість життя при народженні, років	Середня тривалість навчання, років	ВНД на одного жителя, дол. США	Кількість населення (млн. осіб)
Країни з високим рівнем людського розвитку
Сейшельські острови	0,773	52	73,5	9,4	16729

Подобные документы

• Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу

  Потреба у впорядкуванні різноманітної кількісної та якісної інформації про об’єкти політичної карти світу. Класифікація країн за розмірами території та чисельністю населення. Показники рівня економічного розвитку країн, їх соціально-економічна типологія.
  
  реферат [2,0 M], добавлен 25.10.2010
  

• Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії

  Історичні аспекти формування самої багатої країни світу Швейцарії, її економічного, політичного та соціального розвитку. Економіко-географічні передумови розвитку Австрії, формування сфери туристичних послуг та сільськогосподарського виробництва.
  
  реферат [31,9 K], добавлен 27.11.2010
  

• Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни

  Сучасний стан та проблеми соціально-економічного розвитку Донецького економічного району. Шляхи підвищення ефективності функціонування суспільно-господарського комплексу. Зміст та призначення Програми-2020. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків Донбасу.
  
  статья [11,0 K], добавлен 22.11.2010
  

• Тенденції та перспективи розвитку Подільського економічного району

  Сутність, значення та мета економічного районування та державної регіональної політики. Характеристика та склад Подільського економічного району. Основні соціально-економічні показники розвитку Подільського економічного району та шляхи його розвитку.
  
  курсовая работа [63,3 K], добавлен 17.02.2011
  

• Розвиток паливно-енергетичного комплексу країн Латинської Америки

  Теоретико-методологічні основи дослідження паливно-енергетичного комплексу: суть та структура ПЕК, чинники розвитку ПЕК, методи дослідження. Місце ПЕК в економіці країн Латинської Америки. Основні напрямки та шляхи інтенсифікації розвитку ПЕК цих країн.
  
  курсовая работа [327,9 K], добавлен 06.10.2012
  

• Концептуальні основи соціально-економічного розвитку Західного регіону України

  Матеріально-технічний розвиток соціальної сфери Західного регіону України та погіршення демографічної ситуації. Загроза виникнення екологічних аварій і катастроф. Аналіз розвитку продуктивних сил регіону та ефективність соціально-економічної структури.
  
  реферат [17,0 K], добавлен 27.01.2009
  

• Мінеральні ресурси світу: особливості розміщення, проблеми забезпеченості та використання

  Значення мінеральних ресурсів світу у формуванні економічного потенціалу регіонів. Сучасна їх структура, регіональні відомості про розміщення та формування галузей спеціалізації. Проблеми антропогенного впливу виробництва на характеристики довкілля.
  
  курсовая работа [1,3 M], добавлен 30.11.2014
  

• Соціально-економічна характеристика столичного економічного району. Проблеми та перспективи його розвитку

  Київ як столиця держави зумовлює сучасне транспортно-географічне положення району - залізниці, автомагістралі, річкові шляхи. Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.
  
  курсовая работа [37,4 K], добавлен 08.01.2009
  

• Демографічні проблеми та їх вплив на економіку

  Сутність старіння населення як важливої економічної проблеми розвинених країн. Наслідки та основні чинники якісного змінення складу населення в світі. Соціально-демографічні складові цього процесу. Руйнування й шляхи вирішення проблем суспільства.
  
  реферат [27,7 K], добавлен 18.02.2015
  

• Аналіз Західного економічного району

  Склад Західного соціально-економічного району. Стратегічний план розвитку. Населення та трудові ресурси. Природні умови та ресурси. Інвестиції в економічний регіон. Динаміка прямих іноземних інвестицій у Львівську область. Культурні зв’язки та відносини.
  
  доклад [69,9 K], добавлен 16.02.2016
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам