Типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку



Зміст

ВСТУП

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження соціально-економічного розвитку країн світу

Розділ 2. Головні аспекти процесу соціально-економічного розвитку

2.1 Відображення економічного та геоекономічного розвитку та типологія країн світу

2.2 Соціальний розвиток та типологія країн світу

Розділ 3. Загальна і спеціальна типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. Регіональні особливості

3.1 Підходи до типології

3.2 Загальна типологія

3.2.1 Розвинені країни

3.2.2 Країни, що розвиваються

3.2.3 Перехідні транзитивні

Розділ 4. Глобалізація соціально-економічного розвитку країн світу

4.1 Основні ознаки процесу глобалізації

4.2 Глобальні проблеми сучасності та типи країн світу

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Вступ

Об'єктом нашого дослідження є країни світу, предметом - типологічна структура країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку та їх геопросторова організація.

Метою є вивчення особливостей типізації та головних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку.

Головними завданнями є:

1. дослідження літератури з соціально-економічних типів країн;

2. визначення підстав і критеріїв виділення типи країн світу;

3. характеристика показників соціально-економічного розвитку країн світу;

4. врахування глобальних процесів у світі і їх впливу на розвиток країн.

Актуальність теми дослідження. Типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку має теоретичне і практичне значення, адже пов'язана з проблемами дослідження сучасної науки. У світі існує багато країн, усі вони розвиваються по-різному, тому і виникає потреба виділення певних типів країн, їх групування і типізації. Одним із завдань нашого дослідження є вивчення підходів до типізації, адже усі вони різняться між собою. Вони ґрунтуються переважно на якісних або кількісних показниках, відповідно до яких і здійснюють типології.

Актуальною тема є також тому, що соціально-економічний розвиток країн світу не є стабільний. Цю динаміку відображають різні показники. Одним із завдань нашого дослідження є характеристика і співставлення цих показників. Дослідження таких важливих показників як ВНД на одну особу, індекс людського розвитку та індекс сталого розвитку, дають нам уявлення про розвиток країн світу за різними параметрами.

Актуальним у нашому дослідженні є врахування глобалізаційних процесів, які відіграють важливу роль у розвитку країн світу.



Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження соціально-економічного розвитку країн світу

Кожна країна є складною системою різних властивостей і якостей, що є наслідком тривалого процесу розвитку та взаємодії історичних, економічних, соціальних, політичних і духовних стосунків у конкретних умовах геопростору. Наявність спільних рис різних держав є підставою для виділення певних типів країн.

Тип країни - об'єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих їй умов, ресурсів і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному етапі її розвитку [13, с.261].

Існування типів країн, їх історична еволюція, є наслідком того, що країни розвиваються різними темпами, в різних умовах і різними напрямками. Великий тлумачний словник сучасної української мови вміщує визначення терміну: розвиток - це процес унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого [3, c. 1043].

За підходом Е. Алаєва, розвиток - прогресивні зміни структури певної країни. Він охоплює три важливі складові: підвищення економічного росту якості життя людей - доходів, споживання продовольства, рівня освіти і медичного обслуговування і т. п.; створення умов, які сприяють зростанню самоповаги людей унаслідок формування соціальної, політичної, економічної систем; зміцнення свободи шляхом розширення можливостей покращення постачання населення споживчими товарами і послугами. Якщо зміни пов'язані з розрухою, зниженням рівня розвитку то можна говорити про деградацію [1, с.88].

Відповідно до рівня розвитку та інших показників, які характеризують країни світу, їх поділяють на групи за певними ознаками. Поділ, перш за все, необхідний для систематизації країн, для виявлення характерних їх рис, для визначення місця країни у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин, для визначення і передбачення імовірних перспектив їх розвитку.

Відзначимо, що із поняттям „тип” пов'язані ряд інших: типологія, типізація, класифікація. З'ясуємо різницю між цими поняттями.

Типізація - це групування об'єктів за подібними кількісними і якісними ознаками. За словами Алаєва типологія повинна враховувати перш за все якісні ознаки і їх стійкі відмінності. А класифікація передбачає групування об'єктів за сукупностями (класами), які відрізняються між собою переважно кількісними ознаками, а якісні відмінності які ми спостерігаємо між сусідніми класами, відображають, як правило, динаміку розвитку об'єктів або їх ієрархічний порядок [1, с.115].

Типізація - це групування країн за подібними ознаками. Вона представляє важливу ланку наукових досліджень країн світу. Типізація повинна бути:

- Стійкою, щоб слугувати інструментом аналізу впродовж певного часу;

- Гнучкою, щоб увібрати в себе головні та часто різнорідні ознаки країн.

Вона є певним ступенем узагальнення, що значно полегшує вивчення такої великої кількості країн, хоч набагато спрощує дійсність.

Типізацію країн світу можна проводити як за однією ознакою, так і за їх сукупністю. Її критеріями можуть бути: географічне положення, форма правління, розміри території, рівень економічного і соціального розвитку [13, c.28].

Залежно від ознаки, покладеної в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн:

- За площею;

- За чисельністю населення;

- За формою правління;

- За формою державного устрою;

- За ідеологічною орієнтацією;

- За формою державного режиму;

- За політичною структурою;

- За рівнем розвитку науки і техніки;

- За рівнем соціально-економічного розвитку [2, с.62].

Залежно від цілей дослідження, теоретико-методологічних настанов різні автори визначають значну кількість варіантів типологій і типологічних рис, що закладають в їхню основу. Типології, що різняться за покладеними в їхню основу критеріями, можна поділити на два великі види: кількісні та якісні.

Кількісні типології ґрунтуються насамперед на зовнішніх формальних ознаках, що виражаються кількісними показниками (географічними, демографічними, економічними тощо). Вони дають можливість порівнювати окремі географічні параметри країн, що є важливими передумовами їхнього суспільного розвитку. Так, розміри території дають підставу (у певному «наближенні») робити висновок щодо природно-ресурсного й транспортного чинників; географічне положення - про транспортну доступність; чисельність населення - про потенціал трудових ресурсів і ємність внутрішнього ринку. Водночас зазначені властивості впливають на структуру господарства, характер міжнародної спеціалізації країни, її місце в міжнародному поділі праці, у глобальній і регіональній геополітичних системах, а також на характер адміністративно-територіального устрою.

Якісні типології враховують низку кількісних показників або характеризують особливості тих сторін життя суспільства, які піддаються кількісному вираженню. Тобто вони визначають більш складніші, внутрішні якості, особливості суспільного розвитку і його результатів, що мають причинний характер стосовно кількісних показників [28, с.115].

Головні параметри за основними економічними показниками протягом останніх років доповнюються численними міжнародними дослідженнями, автори яких намагаються більш визначено показати місце кожної країни у соціально-економічному розвиткові світу.

У економічній і соціальній географії світу застосовують типології, що враховують рівень соціально-економічного розвитку, генетично пов'язані з методологічною схемою підготовленою авторським колективом Московського університету за редакцією В.В. Вольського.

В Україні схема типології, розроблена в Московському університеті, застосовується від 70-х років минулого століття, коли був виданий тритомний навчальний посібник «Економічна географія зарубіжних країн» (автори В. Юрківський, Б. Яценко та ін.., 1978-1981). У найбільш поширених виданнях останніх років вона набула подальшого розвитку. У навчальному посібнику П. Масляка, Я. Олійника та А. Степаненка зберігається поділ на високо розвинуті. Середньо розвинуті країни і країни, що розвиваються. Однак до середньо розвинутих країн додані колишні соціалістичні країни Європи та нові Європейські держави, що утворилися після розпаду СРСР, а до країн, що розвиваються, - колишні азійські республіки Радянського Союзу та соціалістичні країни Азії.

У підручнику «Економічна і соціальна географія світу», за редакцією Яценка, для визначення типу країн, окрім рівня економічного розвитку та особливостей структури господарства враховується також рівень сформованості організаційно-управлінських, функціонально-галузевих і територіально-господарських структур [28, c.123].

Вивченням типологій займаються різні науки, серед них важливе місце належить суспільній географії. Суспільна географія - це наука про загальні та специфічні закони та закономірності територіальної організації суспільства чи окремих його частин:населення, виробничої, соціальної, політичної, духовної чи природно-ресурсної сфер, що функціонують у геопросторі.

О.І. Шаблій у структурі суспільної географії виділяє чотири блоки основних, два блоки допоміжних, а також групу суміжних дисциплін.

До основних дисциплін належать: демогеографія, соціальна, економічна та політична географія [26, с.26].

Економічна і соціальна географія - це наука про загальні та специфічні закони і закономірності територіальної організації суспільства, механізм дії та форми прояву їх у територіальних суспільних системах, що функціонують у просторово-часовому географічному просторі. Вона поєднує в собі одночасно елементи географії, економіки і соціології [5, с.11].

Соціальна географія досліджує регіональні відмінності в умовах життя людей (природні, економічні, соціальні) і шляхи вирівнювання рівня життя між різними районами і типами поселень. Конкретним об'єктом спостереження соціальної географії є поселення (їх різні типи, форми, системи), райони, країни. Основним об'єктом спостереження є людина.

Усі об'єкти, відношення і процеси, що вивчає соціальна географія, потребують інтегрального підходу, що включає економічну оцінку, тому соціальна географія тісно пов'язана з економічною географією [1, с.35].

Економічна географія вивчає територіальну організацію виробництва, просторові процеси та форми організації життєдіяльності людей [5, с.12].

Регіональна економічна i соціальна географія світу є складовою частиною соціально-економічної географії і являє собою науку про закономірності територіальної організації суспільного виробництва, просторових процесів та форм організації життя людей у конкретних регіонах та країнах світу. Важливе місце в регіональній економічній і соціальній географії посідає типологія територій, тобто групування їх за якимось критерієм. Типологія допомагає бачити спільні й специфічні риси об'єкта [27, c.7].

Об'єктивне і всебічне відображення територіальної організації політичної сфери у державному, глобальному та регіональному вимірах, її значення в розвитку суспільства здійснює політична географія. [8, c.3] У політико-географічному аналізі типізація країн світу здійснюється насамперед за структурно-територіальними параметрами (розмірами, складом, конфігурацією та географічним положенням території, формою державного устрою, етногеографічною структурою) однак і інші моделі типології, які безпосередньо не спираються на відмінності територіальних вимірів, наприклад, рівень економічного розвитку, також розглядаються в політичній географії, але в контексті особливостей розміщення цих типів держав на політичній карті [8, c.43].

Геополітика вивчає різні аспекти політичної діяльності, зумовлені такими географічними особливостями як, розташування і розміри території, природно-ресурсний потенціал, стан навколишнього середовища, розміщення соціально-економічних і політичних об'єктів тощо [8, c.14].

Геоекономіка вивчає взаємодію економіки і простору: вплив просторових факторів на сферу виробництва і розміщення товарів, використання простору для розвитку економічної діяльності; відображає основну тенденцію в розвитку сучасного світу - глобалізацію [11,c.3].



Розділ 2. Головні аспекти процесу соціально-економічного розвитку країн світу

2.1 Економічний і геоекономічний розвиток

Економічний розвиток - це прогресивні кількісні зміни, пов'язані, як правило, з структурними змінами економіки країн. При цьому відбувається зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах [20, c. 211].

Економічний розвиток - процес функціонування та еволюції економічної системи в довготерміновому періоді, що відбувається під впливом економічних суперечностей, потреб та інтересів. Економічний розвиток характеризується зміною ринкової і виробничої кон'юнктури за тривалий період часу, впродовж якого значну роль відіграють інвестиційні, інноваційні, технічні й технологічні чинники розвитку економіки, а також чинники економічної власності та господарського механізму. У процесі економічного розвитку економічна система переходить від однієї стадії чи етапу до іншої (наприклад, від нижчої стадії капіталізму до вищої), або від одного стану (наприклад, доіндустріального чи аграрного) до іншого (індустріального) [20, c. 212].

Головна рушійна сила економічного розвитку - матеріальні й духовні інтереси людини, що формуються та розвиваються під впливом відповідних матеріальних і духовних потреб, а також суперечності економічної системи, з-поміж яких виділяють суперечності продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму. Основними чинниками (інгредієнтами суспільної системи які посилюють або послаблюють економічний розвиток) економічного розвитку є технічні, технологічні, екологічні, економічні, трудові, соціальні, політичні, духовні, географічні, демографічні, соціально-економічні, правові, інформаційні, інтелектуальні та ін.

В історичному аспекті з погляду технологічного способу виробництва виділяють три типи економічного розвитку:

1) доіндустріальний, що характеризувався активним впливом на економічні процеси екологічного, географічного, демографічного і трудового факторів,

2) індустріальний, що спирався на трудовий, технічний фактор і фактор капіталу (за збереження ролі та значення попередніх),

3) постіндустріальний, якому властиве використання таких специфічних факторів, як інформаційний, інтелектуальний тощо.

Існує також класифікація економічного розвитку за критерієм панівних у суспільстві матеріальних або духовних цінностей:

1) доматеріальний,

2) матеріальний, у якому на передній план виходять матеріальні цінності,

3) постматеріальний, який тільки-но почав формуватися і для якого характерним є поступовий пріоритет духовних цінностей [27, с.56].

При розгляді економічного розвитку у суто функціональному аспекті (крізь призму короткотермінового і довготермінового ринкових періодів) виділяють такі три його типи:

1) екстенсивний,

2) інтенсивний

3) детенсивний економічний розвиток. За екстенсивного типу економіка розвивається внаслідок механічного нарощування обсягів витрат ресурсів, за інтенсивного - внаслідок якісного вдосконалення технічних, технологічних, економічних та інших систем, за детенсивного відбувається погіршення технічного й технологічного рівнів виробництва, національна економічна система загалом деградує [20, c. 215].

М.М. Баранський писав, що економічний розвиток кожної окремої країни значною мірою визначається її положенням відносно світових центрів і світових шляхів.

Важливим показником в економічному розвитку є конкурентна спроможність. Вона визначається як здатність національної економіки виробляти і реалізовувати на внутрішньому та зовнішньому ринках товари і послуги, що відповідають платоспроможному попиту й забезпечують економічне зростання і підвищення якості життя населення.

Міжнародні економічні організації пропонують такі головні показники конкурентної спроможності національної економіки:

- Економічний потенціал країни і його використання;

- Рівень інтернаціоналізації економіки;

- Якість державного регулювання соціально-економічних процесів;

- Фінансова стабільність;

- Розвиток інфраструктури;

- Якість менеджменту;

- Ефективність виробництва;

- Науково-технологічний рівень;

- Чисельність і кваліфікація трудових ресурсів, якість життя.

Глобальна конкурентоспроможність - сукупність факторів, політичних рішень та інституцій, що визначають рівень продуктивності суспільного виробництва в країні [3, c.127].

2.2 Соціальний розвиток

Соціальний розвиток характеризує процес життєдіяльності людства та його складових частин (рас, етносів) у геопросторі, який зумовлений як свободою людської волі, так і об'єктивними закономірностями [24].

Важливим, для типізації країн, є індекс людського розвитку. ІЛР є сумарним показником розвитку людини (рис. 2.1). Він показує середній рівень досягнення країни за трьома головними вимірами розвитку людини: рівень життя, рівень освіти, стан здоров'я. ІЛР - це середнє геометричне нормалізованих індексів, які відображають досягнення по кожному з вимірів. При визначенні ІЛР для характеристики рівня життя населення використовують показник ВВП на одного жителя. Рівень освіченості населення визначають на основі двох показників: рівня писемності дорослого населення і середньої тривалості навчання. Стан здоров'я населення оцінюється показником очікуваної тривалості життя населення при народженні, який відображає реальну сукупність умов життя і праці людини, якість харчування і чистоту довкілля [29]. Відповідно до цього показника усі країни світу поділяємо на такі групи:

- Країни з дуже високим рівнем людського розвитку;

- Країни з високим рівнем людського розвитку;

- Країни з середнім рівнем людського розвитку;

- Країни з низьким рівнем людського розвитку (дод. А).

Аналізуючи карту країн світу за індексом людського розвитку (рис. 2.1) бачимо, що найвищі показники притаманні Західній, Центральній і Південній Європі, півночі Північної Америки, Австралії, Японії, Чілі та Аргентині. Саме в цих країнах найвищі показники рівня життя, освіти і здоров'я. За ВНД на одну особу вони належать до країн з високим доходом і доходом вище середнього. Найменші показники характерні для країн Центральної Африки.

Рис. 2.1 Розрахунок індексу людського розвитку

Важливим у нашому дослідженні є показник індексу сталого людського розвитку. Адже, розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності зумовлюють посилення антропотехногенного тиску на довкілля та порушення рівноваги в навколишньому природному середовищі, а це, в свою чергу, призводить до загострення соціально-економічних проблем.

У контексті сказаного принципове і фундаментальне значення мала Конференція ООН з питань навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Саме на ній було одностайно проголошено, що основою розв'язання гострих соціально-економічних і ресурсо-екологічних проблем є перехід до моделі сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери, істотним зниженням її відновлювальних, відтворювальних і асиміляційних можливостей внаслідок надмірних антропотехногенних навантажень на природу.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва.

Рис. 2.2 Країни світу за рівнем людського розвитку

Тобто, сталий розвиток -- це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуються найважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забруднення довкілля [9, с.17].

Розрахунок індексу сталого розвитку Іс.р, здійснюється через суму індексів для трьох вимірів: економічного (Іек.в), екологічного (Іе.в)та соціального (Іс.в) з відповідними ваговими коефіцієнтами. У свою чергу, кожен з індексів Іек.в, Іе.в та Іс.в обчислюється з використанням прийнятих у міжнародній практиці індексів та індикаторів. Індекс економічного виміру (Іек.в) містить два глобальні індекси: індекс конкурентоспроможності (Ік), що формується з трьох індикаторів: індикатора технологічного розвитку країни, індикатора громадянських інститутів, індикатора макроекономічного середовища та індексу економічної свободи (Іе.с), що формується з таких десяти індикаторів: торгової політики країни, фіскального на-вантаження з боку уряду, урядової інтервенції в економіку, монетарної політики, потоків капіталів та іноземних інвестицій, банківської та фінансової діяльності, політики формування цін та оплати праці, прав на приватну власність, політики регулювання, неформальної активності ринку.

Звертаємо увагу на те, що в документах ЄС зазначено необхідність урахування фактору глобалізації в концепції сталого розвитку, що отримало втілення у включенні показника „Глобальне партнерство” в набір показників сталого розвитку, прийнятий Європейською комісією 9 лютого 2005 р. [12].



Розділ 3. Загальна і спеціальні типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. Регіональні особливості

3.1 Підходи до типології

Типізація країн формує глобальний світогляд - наше уявлення про соціально-економіко-географічну організацію світу, дає відповіді на питання: які країни можна вважати багатими, а які бідними, яка невідповідність між ними, які соціально-економіко-географічні координати окремих країн.

Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку є однією з найважливіших завдань суспільно-географічних досліджень світу та його регіонів. Її здійснення надає можливість структурувати країни за особливостями та рівнем їх соціально-економічного розвитку, виявити характерні риси, визначити їх місце у світовому господарстві та міжнародному географічному поділі праці, а також визначити вірогідні перспективи розвитку. Класифікація має й велике практичне значення для пізнання багатовимірності і закономірностей сучасного світу.

У нашому дослідженні проаналізовані два підходи до типізації:

- Традиційний (комплексний);

- Спеціальний (підхід, за яким враховують один з компонентів соціально-економічного розвитку).

Для визначення певних типів країн за рівнем соціально-економічного розвитку використовують різноманітні критерії, основними з яких є:

- Макроекономічні показники (ВНП або ВВП, національний прибуток на душу населення, особисте споживання на душу населення);

- Рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, житлом, медичними послугами, предметами першої необхідності);

- Структура економіки (переважання промислового або сільськогосподарського виробництва, галузева структура промисловості: переважання видобувних чи обробних галузей);

- Структура експорту (переважання в ньому сировини чи готової продукції);

- Продуктивність праці;

- Самозабезпеченість країни продуктами харчування;

- Рівень стабільності політичної системи, дотримання прав людини;

- Гострота соціальних проблем та ін..

- У сучасній науковій літературі існують різноманітні варіанти типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, які різняться теоретико-методологічними підходами, критеріями, ознаками, тощо [2, с.63].

Важливим у нашому дослідженні є показник внутрішнього національного доходу (ВНД), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі.

ООН проводить межу між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, за рівнем ВНД на душу населення в розмірі 6000$.

Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: розвинені й середньорозвинені, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки. Починає її США, економічний потенціал яких становить 20% ВНД світу. Сюди також належать Канада, Японія та Європейські країни - Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Монако, Люксембург, Ліхтенштейн. За методикою Світового Банку, вони належать до країн з високими доходами.

Крім абсолютного рівня ВНД, важливим показником соціально-економічного розвитку країн є ВНД у розрахунку на душу населення. Більшість дослідників вважають саме цей показник найбільш об'єктивним критерієм соціально-економічного стану будь-якої держави.

За останні 50 років ВНД на одну особу зріс більш ніж утричі. До першої десятки найрозвинутіших країн світу належать вісім європейських країн, Японія і США. Найбідніші країни світу мають низькі доходи на душу населення, у них частка обробної промисловості в структурі господарства становить менше 10%, кількість неписьменних серед дорослого населення -- понад 80%.

Нині існує багато варіантів типологій країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Використовують різні методики та різноманітні критерії об'єднання країн у типологічні групи.

До науково обґрунтованих класифікацій країн за рівнем соціально-економічного розвитку належать типології, запропоновані В. Вольським, Б. Зіміним, П. Масляком, Я. Олійником, А. Степаненком, В. Максаковським, В. Дроновим, В. Ромом та ін.. [2, c.89]

Згідно типології Б. Зіміна усі країни світу поділяють на 4 великі групи, в яких виділяють підгрупи:

1. Розвинуті капіталістичні країни:

а) «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада;

б) Малі європейські країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Данія;

в) Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль

г) Середньорозвинуті країни: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія

2. Країни, що розвиваються:

а) Новоіндустріальні країни (НІК): («Азіатські тигри» або «дракони», НІК «першої хвилі»: Південна Корея, Сянган, Тайвань, Сінгапур; НІК «другої хвилі» (Азія): Таїланд, Малайзія, Туреччина; НІК «першої хвилі» (Латинська Америка): Мексика, Аргентина, Чилі, Бразилія; НІК «другої хвилі» (Латинська Америка): Уругвай, Венесуела;

б) Країни нової індустріалізації (мають великі ресурси робочої сили і природних ресурсів): Індонезія, країни Карибського регіону;

в) Нафтові країни: ОАЕ, Саудівська Аравія, Кувейт, Оман та ін;

г) Країни, що живуть за рахунок природних ресурсів, сільського господарства, туризму: Єгипет, Марокко, Пакистан, Еквадор та ін.

3. Країни соціалістичної індустріалізації:

а) Країни Східної Європи;

б) Китай;

в) Інші колишні й теперішні соціалістичні країни.

4. Країни СНД:

а) Найбільш розвинутий регіон: європейська частина Росії, Україна, Білорусь, Молдова, країни Закавказзя;

б) Середній регіон: Казахстан і Сибір Росії;

в) Країни Середньої Азії;

г) Далекий Схід Росії з особливими ЕГП і природними ресурсами [2, c.84].

Звертаючи увагу на типологію В. Максаковського, В. Дронова, В. Рома, зазначимо досить детально проаналізована струкутра економічно розвинених країн. У цій типології виділяють:

1. Економічно розвинуті країни:

а) «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада;

б) Менш значні, насамперед європейські країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція;

в) Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль;

г) Країни СНД і Східної Європи.

2. Країни, що розвиваються:

а) «Ключові країни»: Індія, Бразилія, Мексика (разом дають стільки промислової продукції, скільки весь інший світ, що розвивається);

б) Нові індустріальні країни: «Азіатські тигри» і деякі країни Латинської Америки;

в) Нафтодобувні країни: насамперед країни Південно-Західної Азії;

г) Країни, які відстають у своєму розвитку (із відсталою економікою та значними феодальними пережитками): більшість країн, що розвиваються;

д) Найменш розвинуті країни (їх 42): Бангладеш, Непал, Афганістан, Ерітрея, Сомалі, Чад, Нігер, Мозамбік тощо;

е) Китай -- окрема стаття зі своїми специфічними особливостями: поєднання планової та ринкової економіки [1, c.85].

Одна із найбільш поширених типологіій українських географів це типологія П. Масляка, Я. Олійника, А. Степаненка. У ній виділяють:

1. Високорозвинуті країни:

а) «Велика сімка»: США, Японія, ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Канада;

б) Малі індустріальне розвинуті країни: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Австрія, Швейцарія;

в) Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР.

2. Середньорозвинуті країни:

а) Країни, які досягли середнього рівня розвитку: Ірландія, Фінляндія, Ісландія, Ізраїль, Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина, Чехія, Словенія;

б) Країни, що відстали у своєму розвитку (переважно колишнього соціалістичного табору): Росія, Україна, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Югославія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія.

3. Країни, що розвиваються:

а) Країни з високими прибутками (Нові індустріальні країни; Казахстан, Грузія, Вірменія; країни нафтоекспортери; «Багаті острови»);

б) Країни із середніми прибутками;

в) Країни з низькими прибутками: Індія, Китай, Пакистан, Індонезія, В'єтнам, Гондурас, Нікарагуа, Марокко, Ліберія та інші країни Азії, Африки й Америки;

г) Найменш розвинуті (найбідніші) країни.

Проблеми типологізації країн світу приваблювали багатьох економіко-географів. Значний внесок у її вирішення зробили М. Баранський, М. Соловйов, В. Вольський, Л. Смирнягін, С. Одессер та ін [2, c.85].

Типологія територій і країн, що розвиваються, Б. Болотіна і В. Шеніса

1. Верхній «ешелон» країн: Країни середньорозвинутого капіталізму:

а) Сянган, Сінгапур, Кіпр, Мексика, Бразилія, Венесуела, Аргентина, Чилі;

б) Країни -- виробники нафти з високим рівнем прибутку на душу населення: Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Іран, Ірак, Бруней, Лівія;

в) Дрібні країни і території з високим рівнем прибутку на душу населення: Багамські Острови, Бермудські Острови, Барбадос, Мартініка, Нова Каледонія.

2. Проміжний «ешелон» країн:

а) «Верхня середня» група країн: Республіка Корея, Малайзія, Сирія, Алжир, Туніс, Кот-д'Івуар, Ямайка, Еквадор, Гватемала, Перу;

б) «Нижня середня» група країн: Філіппіни, Таїланд, Шрі-Ланка, Нігерія, Марокко, Єгипет, Замбія, Ангола, Гана, Сальвадор, Нікарагуа, Папуа-Нова Гвінея.

3. Нижній «ешелон» країн:

а) Країни з низьким рівнем прибутку на душу населення: Індія, Пакистан, Індонезія;

б) Найменш розвинуті країни: Бангладеш, М'янма, Афганістан, Непал, Ємен, Нігер, Чад, Сомалі, Танзанія, Мадагаскар [2, с.87].

У типології О. Шаблія країн українського географа за основу взято «україноцентричний» підхід. Відповідно до нього виділяють такі групи країн:

1. Країни -- сусіди України: Росія, Молдова, Угорщина, Румунія, Словаччина, Польща, Білорусь.

2. Найбільші країни світу, зв'язки з якими у соціально-економічній і політичній сферах є надзвичайно важливими для України: ФРН, США, Велика Британія, Франція, Китай, Японія, Індія.

3. Країни світу із значною українською діаспорою: Канада, Казахстан, Югославія, Бразилія, Аргентина, Австралія.

Крім наведених, можуть бути виділені й інші типи країн, оскільки критерії, покладені в основу будь-якої типології, здебільшого суб'єктивні. А спроба глибшого врахування специфіки країн світу зумовить збільшення кількості їх типологічних груп [2, с.87].

В українській соціально-економічній географії все ще зберігається традиційний підхід до типології країн світу, який враховує рівень і характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві. Аналізуючи сучасні тенденції соціально-економічного розвитку ми відобразили три типи країн на картосхемі (рис. 3.1).

Згідно з ним, країни світу поділяємо на три типи:

1. Економічно розвинені країни:

а) Головні економічно розвинені країни - «велика сімка»: США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада;

б) Малі економічно розвинені країни Західної Європи;

в) Країни «переселенського» типу - Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль;

г) Країни з середнім рівнем економічного розвитку - Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція;

2. Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень. До них належать незалежні країни колишнього Радянського Союзу, а також країни Центрально-Східної (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина), Південної Європи (Болгарія, Румунія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Словенія, Македонія, Хорватія, Албанія);

Рис. 3.1 Типи країн світу

3. Країни, що розвиваються:

а) Нові індустріальні країни (НІК) - Республіка Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур;

б) Країни-експортери нафти з високими доходами: Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Лівія;

в) Малі острівні країни з високими доходами: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Бахрейн, Сейшельські острови;

г) Країни середніх можливостей;

д) Найменш розвинені країни;

е) Залежні країни [16, с.48]

Варто зазначити, що у сучасній науковій літературі, уже не вживають термін високорозвинені країни, використовують термін розвинені.

Натомість типологія В. Вольського, окрім розвинених, детально розкриває групи країн, що розвиваються:

1. Економічно високо розвинуті країни:

1) Головні капіталістичні країни («велика сімка»): США, Японія, ФРН, Велика Британія, Франція, Італія, Канада;

2) Економічно високо розвинуті невеликі країни Західної Європи («привілейовані дрібні нації»): Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія;

3) Країни «переселенського капіталізму»: Канада, Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль.

2. Країни з середнім рівнем розвитку капіталізму:

1) Середньорозвинуті країни Західної Європи: Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія;

2) Середньорозвинуті країни Центрально-Східної Європи: Чехіія, Угорщина, Словенія, Польща, Словаччина, Україна.

3. Економічно слаборозвинуті країни (країни, що розвиваються):

1) «Ключові країни»: Бразилія, Мексика, Індія, Китай;

2) Країни відносно зрілого капіталізму:

а) Переселенські країни раннього розвитку залежного капіталізму: Аргентина, Уругвай

б) Країни «великого анклавного розвитку» капіталізму: Венесуела, Чілі, Іран, Ірак, Алжир;

в) Країни зовнішньо орієнтованого «пристосовницького розвитку» капіталізму: Болівія, Колумбія, Парагвай, Перу, Еквадор, Малайзія, Тайвань, Таїланд, Філіппіни, південна Корея, Єгипет, Туніс, Марокко, Туреччина, Сирія, Йорданія, Румунія, Болгарія;

г) Невеликі країни залежного плантаційного господарства: Нікарагуа, Гватемала, Коста-Ріка, Гондурас, Сальвадор, Домініканська Республіка, Гаїті, Куба, Шрі-Ланка

д) Малі країни «концесійного розвитку» капіталізму: Ямайка, Тринідад і Тобаго, Суринам, Попуа-Нова Гвінея, Габон, Ботсвана;

е) Дрібні та найдрібніші «держави-квартироздавачі»: Мальта, Кіпр, Панама, Ліберія, Багамські острови, Бахрейн, Сінгапур, Сянган, Бермудські острови, Барбадос;

є) Невеликі країни - фінансово надлишкові значні нафтоекспортери: ОАЕ, Катар, Кувейт;

ж) Значні низькоприбуткові країни: Індонезія, Пакистан, Бангладеш, Нігерія, В'єтнам.

3) Молоді держави, що звільнилися (нації, що формуються); майже 60 найменш розвинутих країн Африки, Азії й Океанії [4, с.58].

Однією із цікавих для супільно-географічних досліджень є спеціальна типологія Б. Яценка за індексом глобальної конкурентоспроможності (ІГК):

1. Країни розвинутої економіки, в межах яких виділяється «велика сімка», малі промислово розвинуті країни Європи, а також промислово-розвинуті країни південної півкулі.

2. Середньорозвинуті країни перехідної економіки, серед яких особливо вирізняються країни нової індустріалізації на Сході Азії та в Латинській Америці.

3. Постсоціалістичні країни перехідної економіки - постсоціалістичні країни Євразії та молоді незалежні держави на теренах СНД.

4. Країни, що розвиваються, насамперед, індустріально-аграрні країни з порівняно зрілою структурою господарства, нафтовидобувні країни та найменш розвинені країни.

5. Країни централізовано керованої економіки [28, c.125].

У таблиці 3.1 генералізовані типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. Поділ здійснили за традиційним підходом, видіємо 2 великі групи країн - розвинені країни і країни, що розвиваються. У розвинених країнах більшість вчених виділяють: країни “Великої сімки”, малі західноєвропейські країни. Б. Зімін, В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром, П. Масляк, Я. Олійник, А. Степаненко, М. Книш сюди відносять також країни “переселенського капіталізму”. У типології Б. Яценка і за методикою ООН до числа розвинених країн належать розвинені країни Південної півкулі. Б. Болотін, В. Шеніс цю групу країн називають “Верхнім ешелоном”. В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром сюди додають країни СНД і Східної Європи, хоча інші вчені їх відносять до країн, що розвиваються.

Аналізуючи країни, що розвиваються, бачимо, що усі вчені сюди відносять НІК, нафтодобувні країни, середньо розвинені країни, малі острівні і найменш розвинені країни. Б. Болотін, В. Шеніс цю групу країн називають “верхньою і нижньою середньою” групою країн.

Таблиця 3.1

Типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Рівень розвитку	П. Масляк, Я. Олійник, А. Степаненко [2, c.85]	Б. Яценко [28, c.125]	М. Книш [13]	Б. Болотін, В. Шеніс [2, с.87]	ООН [2, с.48]	Б. Зімін [2, c.84]	В. Максаковський, В. Дронов, В. Ром [2, c.85]
Розвинуті країни	- Країни «Великої сімки»; - Малі західно-європейські країни; - Країни «переселе нського капіталізму»	- Країни «Великої сімки»; - Малі європейські країни; - Промислово-розвинені країни Південної півкулі.	- Головні економічно розвинені країни; - Малі економічно розвинені країни; - Країни переселенського типу; - Країни з середнім рівнем економічного розвитку.	Верхній «ешелон» країн: - Країни середньо-розвинутого капіталізму; - Країни -- виробники нафти; - Дрібні країни і території з високим прибутком на одного жителя..	- Країни «Великої сімки»; - Малі західно-європейські країни; - Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль;	- Країни «Великої сімки»; - Малі західно-європейські країни; - Країни «переселенського капіталізму»; - Середньо розвинуті країни.	- Країни «Великої сімки»; - Малі західно-європейські країни; - Країни «переселенського капіталізму» - Країни СНД і Східної Європи
Країни, що розвиваються	- Середньо-розвинені країни; - Країни з високими прибутками - (НІК, нафто-експортери, «багаті острови»); - Країни із середніми прибутками; - Країни з низькими прибутками; - Найбідніші країни Азії, Африки, Океанії, Америки.	- Середньо-розвинені країни перехідної економіки; - Постсоціалістичні країни перехідної економіки; - Індустріально-аграрні країни, нафтовидобувні країни. - Країни централізованої керованої економіки.	- Країни, що йдуть шляхом ринкових перетворень; - Країни, що розвиваються: - НІК; - Країни експортери нафти з високими доходами; - Малі острівні країни з високими доходами; - Країни середніх можливостей; - Найменш розвинені країни.	- Проміжний «ешелон» країн: - «Верхня середня» група країн: Республіка Корея, Малайзія, Сирія. - «Нижня середня» група країн: Філіппіни, Таїланд, Шрі-Ланка, Папуа-Нова Гвінея. - Нижній «ешелон» країн з низьким рівнем прибутку на одну особу.	- НІК; - Нафтодобувні країни; - Країни середніх можливостей; - Малі острівні країни. - НРК.	- Нові індустріальні країни (НІК); - Країни нової індустріалізації; - Нафтові країни; - Країни, що живуть за рахунок природних ресурсів, сільського господарства, туризму; - Країни соціалістичної індустріалізації; - Країни СНД;	- «Ключові країни»: Індія, Бразилія, Мексика; - Нові індустрі-альні країни (НІК); - Нафтодобувні країни; - Країни, які відстають у своєму розвитку; - Китай; - Найменш розвинуті країни (42)

3.2 Загальна типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку

Важливим показником, що відображає рівень розвитку країн світу є ВНД на одну особу. Валовий національний дохід - макроекономічний показник економічної статистики, який відбиває сумарну вартість товарів та послуг (у цінах реалізації), що надходять у розпорядження певної країни за певний проміжок часу (як правило, за рік).

ВНД відрізняється від валового внутрішнього продукту на сальдо (різницю між грошовими надходженнями і витратами) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту та імпорту товарів і послуг, сальдо оплати праці чужоземних працівників і сальдо переведення прибутків від вивезеного за кордон капіталу [22, с.54].

За методикою Світового банку усі країни світу поділяють на:

- Країни з високим доходом;

- Країни з доходом вище середнього;

- Країни з доходом нижче середнього;

- Країни з низьким доходом.

Рис. 3.2 Динаміка ВНД на одну особу у світі

Слід звернути увагу, на те, що у всіх роках ВНД стабільно зростає, лише у 2009 році він знижується до 8659 дол. США (у 2008 році - 8679 дол. США ). Це пов'язано з кризою у світовій економіці.

Рис. 3.3 Країни світу за рівнем ВНД на одну особу

Аналізуючи таблицю (дод. Б) і карту розподілу країн світу за ВНД (рис. 3.3), бачимо, що до числа країн з високим доходом належать ті, в яких він становить більше 12276 дол. США за рік на одну особу. Очолюює цей рейтинг США, Канада, Японія. Високий рівень розвитку мають також більшість країн Західної і Центральної Європи, країни Перської затоки. Загалом сюди належать 54 країни світу. До числа країн з доходом вище середнього належать 48 країн світу, з доходом нижче середнього - 56. Країни з низьким доходом (1005 дол. США за рік на одну особу) зосереджені у Центральній Африці і Азії.

Щодо динаміки ВНД на одну особу у світі, яку бачимо на графіку (рис. 3.2) , то середній дохід на одну особу за 8 років ( з 2002 по 2010 роки) зріс майже вдвічі. У 2002 році ВНД становив 5199 дол. США, а у 2010 році - 9071 дол. США.

3.2.1 Розвинені країни

Згідно з класифікацією за рівнем ВНД на одну особу до розвинених країн світу належать: головні економічно розвинені країни (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада), малі економічно розвинені країни Західної Європи, країни «переселенського типу» (Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка, Ізраїль [16, c.51].

Група розвинених країн втілює досягнення світової економіки. Ці країни мають найбільші обсяги ВНД в розрахунку на одну особу, найвищий рівень продуктивності праці. До них належать 32 країни світу. Вони контролюють переважну частину світових капіталопотоків. Незважаючи на невелику частку у світовому населенні (14%), розвинуті країни зосереджують 50% світового ВВП, експортують 52% товарів та 785 послуг в міжнародній торгівлі.

Розвинені країни, насамперед «Велика сімка», а також малі західноєвропейські країни, посідають ключові позиції в таких впливових міжнародних організаціях, як МВФ, Світовий банк, Світова організація торгівлі, більшість регіональних банків розвитку, різноманітні фонди розвитку. Ці країни, спираючись на свою економічну і політичну могутність, міжнародний авторитет, формують і втілюють у міжнародні відносини механізм сучасного світового економічного порядку. Вони є взірцем, якого прагнуть досягнути менш розвинені країни.

Високий показник ВНД є наслідком тривалого розвитку економічних відносин, стадії якого випереджали стадії розвитку інших країн. За способом виробництва розвинені країни йдуть попереду на пів тисячоліття. Така ситуація зумовлена історико-економічними обставинами. Спільність історико-економічного розвитку - це зовнішнє середовище, в якому формувалась група розвинених держав.

Для постіндустріальної фази економічного розвитку, до якої дійшли розвинені країни, характерні випереджаючі темпи зростання сфери послуг при суттєвому уповільненні темпів у сільському господарстві та гірничій промисловості, тобто в первинному секторі. Частка обробної промисловості також знизилася, проте роль цієї галузі залишається провідною, не зважаючи на те, що в структурі ВВП за вартісним обсягом продукції вона поступається послугам. Табл. 3.2 дає уявлення про структуру економіки розвинутих країн у 2008, 2011 роках [14, с.38].

Незважаючи на дуже невелику частку сільського господарства в економіці, розвинені країни мають потужне індустріалізоване сільське господарство, яке в цілому забезпечує потреби цієї групи країн у продовольстві й сировині. США, наприклад, посідають друге місце в світі (після Китаю) за виробництвом бавовни, цукрової тростини й буряків. США й Канада на світовому ринку виступають як найбільші експортери зерна; Австралія - вовни й м'яса; Франція - зерна, цукру й вина; Нідерланди, Нова Зеландія й Данія - молочних продуктів; Італія, Португалія, Греція й Іспанія - цитрусових, оливкової олії й вина. Продуктивність сільського господарства в розвинутих країнах у декілька разів вища, ніж у решті країн. Водночас найрозвинутіші держави є й найбільшими імпортерами сільськогосподарської продукції, що зумовлено широким внутрішнім споживчим ринком, високою купівельною спроможністю населення.

Таблиця 3.2

Структура економіки за секторами (в % від ВНД)

Роки / Країна	Сільське господарство	Промисловість	Сфера послуг
	2008	2011	2008	2011	2008	2011
США	1,2	1,2	19,6	22,1	79,2	76,7
Японія	1,4	1,4	26,4	24,0	72,2	74,6
Німеччина	0,9	0,8	30,1	28,1	69,0	71,1
Велика Британія	0,9	0,7	22,8	21,6	76,3	77,7
Франція	2,2	1,7	20,3	18,5	77,5	79,8
Італія	2,0	1,9	26,7	25,2	71,3	72,9
Швеція	1,5	1,8	28,9	26,9	71,1	71,3
Португалія	3,8	2,5	26,6	22,8	69,6	74,7
Іспанія	3,6	3,3	28,9	25,8	67,5	70,9

Розвинені країни є основним виробником промислової продукції. Випереджаючими темпами розвиваються галузі обробної промисловості, тоді як розвиток видобувних галузей значно уповільнився. За 1956-1999 pp. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився у 7,8 рази, а продукції гірничої промисловості - тільки в 3,3 рази. У сукупній вартості промислового виробництва США частка видобувних галузей становить 6,4%, Японії - 8,8, Великої Британії - 8,7%. Зростання добробуту населення цих країн підвищило попит на промислову продукцію споживчого характеру відносно складного виробництва, особливо побутової електроніки. Якщо в 60-80-х роках швидко зростав попит на телевізори, радіоприймачі, пральні машини, то з 90-х років все більше в побут населення входять персональні комп'ютери, бурхливо розвивається комунікація.

В обробній промисловості виробничого напряму провідною галуззю є машинобудування. Машини й устаткування є для індустріально розвинутих країн основною статтею експорту й імпорту. Так, в експорті США вони мають частку в 49%, в імпорті - 46%; Німеччини - відповідно 49 і 34, Франції - 36 і 36, Великої Британії - 41 і 38, Японії - 71 і 20%. У машинобудівній промисловості особливо активно розвивається електротехнічне й електронне виробництво - електродвигуни, електронно-обчислювальна техніка, обладнання зв'язку та ін. У країнах ЄС на електротехнічне й електронне обладнання припадає 10% усієї обробної промисловості регіону. Найвідомішими фірмами в галузі електроніки Європи є «Сіменс» (ФРН), «Філіпс» (Нідерланди). Проте за рівнем розвитку електроніки Західна Європа поступається США та Японії. Навіть на європейському ринку ключові позиції за поставками обладнання для обробки даних і побутового електронного обладнання належать американцям, а за поставками електронних компонентів й побутових електроприладів - японцям.

Традиційні галузі машинобудування - верстатобудування, виробництво транспортних засобів, енергетичного обладнання розвиваються дещо повільнішими темпами, проте їх значення в економіці розвинутих країн залишається важливим. Німеччина посідає перше місце в світі за експортом металообробних верстатів. Японія, США й Німеччина посідають перші місця у світовому виробництві автомобілів. Велику частку в економіці США посідає військово-промисловий комплекс, з яким пов'язане виробництво космічної техніки, озброєння, літакобудування, електроніки. Провідну роль у світовому виробництві електронного обладнання, що використовується також і у ВПК, відіграють, зокрема, американські фірми «ІБМ» (Інтернешнл бізнес мешінз), «Майкрософт», «Дженерал електрік».

Висока динаміка розвитку сфери послуг підтримується значним припливом інвестицій; сюди прямується понад 50% усього обсягу інвестицій.

Сфера послуг поділяється на споживчий та виробничий сектори. До споживчого належать: комунальні послуги, міський транспорт і зв'язок, туризм, готельне господарство, індустрія розваг та ін. До виробничих або ділових послуг відносяться послуги кредитних і фінансових закладів, маркетинг, лізинг, страхування, будівництво, транспортна мережа в цілому, телекомунікації, послуги науково-дослідних фірм.

У виробничому секторі особливо швидко розвиваються кредитно-фінансові послуги. У першій половині 90-х років кредити, отримані в розвинутих країнах, перевищували 100% ВВП порівняно з 50-60% в 50-ті роки. Провідними банками є американські та японські.

Такі відомі американські банки, як "Чейз Манхеттен бенк", "Сітікорп" контролюють значну частину світового ринку позичкового капіталу. Серед європейських банків також є такі, які мають гучні імена та тривалу історію. Провідними європейськими банками є німецькі, французькі та швейцарські.