Несприятливі екзогенні процеси в літосфері

1.4.3 Вплив еолових несприятливих процесів на життя та діяльність людини

Вплив денудаційних еолових процесів:

на сільське господарство:

ь видування верхнього родючого шару ґрунту. В окремих випадках пилова буря за добу може здути шар ґрунту завтовшки 1-5 см;

ь знищення посівів зернових, тощо або зниження врожайності. Найчастіше ґрунтовими частками під час пилових бурь пошкоджуються весняні сходи цукрових буряків, соняшнику і кукурудзи. Часом із ґрунтом здуваються і рослини, які укоренились;

ь перешкоджання роботи транспорту. Пилові бурі також перешкоджають нормальній роботі авіації. У листопаді 1962 р. ураганні вітри підняли в Аравійській пустелі стільки пилу, що в Каїрі на кілька днів закрили аеропорт. Стояла справжня єгипетська темрява: людина не могла бачити навіть пальці витягнутої руки;

ь заносять залізничні колії піском;

ь порушення телефонного зв'язку і нормального постачання електроенергії господарствам;

ь пошкоджують житлові та інші приміщення;

ь забруднення повітря;

ь вплив на здоров'я людей;

Наслідки шкідливої дії пилових бур відчуваються впродовж багатьох років.

23 вересня 2010 року на одне з найбільших міст Австралії Сідней обрушилася сильна пилова буря. Через погану видимість Сіднейський міжнародний аеропорт тимчасово не приймав і не відправляв літаки. Кілька міжнародний рейсів було перенаправлено в інші австралійські аеропорти, повідомляє Associated Press.

Також через пилову бурю влада Сіднею прийняла рішення припинити рух поромів, що зв'язують різні райони міста. Дорожня поліція, у свою чергу, закликала водіїв бути якомога обережними в складних погодних умовах.

Служба "швидкої допомоги" Сіднея за кілька годин отримала понад 250 дзвінків від мешканців міста, які скаржилися на проблеми з диханням. Лікарі закликали людей, що страждають астмою, захворюваннями серцево-судинної або дихальної систем, не виходити з дому. Людям похилого віку і маленьким дітям також тимчасово рекомендовано залишатися вдома.

Як вже зазначалося, пустелі відрізняються природними контрастами. Багато природних процесів протікають у них в екстремальних умовах або на межі їх. Із цієї причини їм властиві бурхливі реакції при порушенні рівноваги в екосистемах. Кожен із пустельних феноменів по-своєму впливає на рельєф, ґрунт, рослинність, тваринний світ, на людину і його господарську діяльність. Як всяке екстремальне явище, феномени пустелі несприятливі для людей, часом небезпечні. Вони викликають неврожай кормових рослин; засипають піском будівлі, дороги, колодязі і т. д.

Пустеля пред'являє дуже високі вимоги до тих, хто береться за її господарське освоєння. Неправильне ставлення до неї, ігнорування або незнання її особливостей, законів розвитку призводить до небажаних результатів, більш того до перетворення її з доброзичливої до людини природної системи у свою повну протилежність. У пустелі ігнорування законів природи може змінити навколишнє середовище людини так, що її господарське використання стає неможливим і вимагає для відновлення великих витрат. Навпаки, розумно спрямована діяльність людей, заснована на наукових знаннях і народному досвіді, веде до оволодіння ресурсами природи, не завдаючи їй непоправної шкоди.

Важливою умовою освоєння аридної зони стали розробки корисних копалин та будівництво водопроводів великої протяжності будівництво автодоріг, що перетинають пустелю, риття великих магістральних каналів, прокладка газо- або нафтопроводів. Усі ці господарські дії людини ускладнюються в результаті безперервного наступання пустель.

Головний важіль успішного вирішення цієї глобальної проблеми - міжнародне співробітництво в галузі охорони природи і боротьби з опустелюванням. Від того, наскільки своєчасно і невідкладно будуть вирішуватися задачі по контролю і управлінню природними процесами, багато в чому залежить життя Землі і життя на Землі.

Проблема боротьби з несприятливими явищами, що спостерігаються в аридній зоні, існує давно. Прийнято вважати, що з 45 виявлених причин опустелювання 87% припадає на нераціональне використання людиною води, землі, рослинності, тваринного світу та енергії, і лише 13% відноситься до природних процесів.

Еолова акумуляція характеризується не лише несприятливими процесами, такими як опустелення, вона має і позитивні аспекти. Так найбільша кількість лесів утворилася в четвертинному періоді на території, що простягається від Україну до Південного Китаю.

екзогенний літосфера зональний несприятливий

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АЗОНАЛЬНИХ ТИПІВ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЕКЗОГЕННИХ ПРОЦЕСІВ У ЛІТОСФЕРІ

2.1 Карст

2.1.1 Умови утворення карсту та його характеристика

Карст - це процес розчинення чи вилуговування тріщинуватих гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. Карстові процеси - це, з одного боку, розчинення, з іншого - відкладення, тобто карстовий літогенез [Додаток Г. Рис. Г.1.]. В основі цих процесів, на думку деяких дослідників, лежить сукупна діяльність хімічного процесу розчинення гірської породи і геологічного процесу вилуговування.

Розчинником у цих процесах є вода, один із головних факторів хімічного вивітрювання гірських порід. Термін походить від назви вапнякового плато Карст, або Крас біля Трієсту у Словенії. Саме на цьому плато дуже поширені карстові явища і саме тут вони були вперше описані.

Карстові процеси розглядаються деякими дослідниками як різновид денудації, хоча поряд із нею існують і акумулятивні карстові процеси. Тому карст, як і у випадку інших екзогенних геоморфологічних процесів, має деструктивну і акумулятивну складові.

Розрізняють поняття «карст» і «карстові процеси». Під «карстом» розуміють явища, що виникають у розчинних водою породах, пов'язані з хімічним процесом їх розчинення. Результатом останнього служать комплекси специфічних поверхневих або підземних форм рельєфу, властивості гідродинамічної мережі, особливості циркуляції підземних вод (за Н.А. Гвоздецького). «Карстові процеси» включають не лише взаємодію води і гірської породи, що призводить до руйнування останньої, але також міграцію і акумуляцію розчинених речовин.

Із видів перетворення гірських порід у карстових процесах беруть участь гідратація, вилуговування, гідроліз, окислення.

Механізм утворення карстового мікрорельєфу на перших стадіях розвитку вірогідніше за все пов'язаний із капілярною і тріщинною проникністю гірської породи. Якщо перша визначається структурою та генезисом гірської породи, то друга залежить від ступеня тріщинуватості масиву гірських порід, яка пов'язана з характером і напрямом тектонічних рухів, екзотектоніческімі умовами і т.п. При цьому на тип руху карстових вод мають вплив ширина і жорсткість тріщин. Дослідження вчених показали, що в тріщині шириною 1-3 мм практично здійснюється тільки ламінарний рух води; в тріщинах шириною 5 мм може бути як ламінарний, так і турбулентний рух води; у тріщинах завширшки більше 10 мм здійснюється головним чином турбулентний рух води. Отже, збільшення процесів розчинення збільшується при збільшенні ширини тріщини і швидкості потоку води.

У літературі зафіксовано понад 30 визначень карсту і карстового процесу. Більшість з них (54%) визнають комплексний характер карстового процесу і тільки 19% вважають головним фактором карстогенезу корозію.

Навіть на останніх етапах еволюції карстових порожнин, коли водні потоки залишили печерні зали і галереї, корозійні процеси і далі впливають на хід морфогенезу. На виході з карстових геосистем основна частина мобілізованої речовини виноситься в розчиненому стані і тільки 3-5% - у вигляді стоку механічних наносів. Карстові потоки, маючи великі швидкості, можуть виконати величезну корозійну роботу, яка перевищує інтенсивність ерозії в кілька разів.

Розвиток карсту відбувається під сукупним впливом поверхневих і підземних вод. Розчинення гірських порід часто супроводжується механічним розмивом.

Карстуванню легко піддаються такі породи: на першому місці - сіль, на другому - гіпс та ангідрит, на третьому - вапняки, доломіти, крейда, мергель. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 млн. км², гіпс і ангідрити - близько 7, кам'яна сіль до 4 млн. км².

При однаковій температурі зміна розчинності порід залежить від кількості вуглекислоти, яка міститься в розчині. Розчинення некарбонатних порід (гіпс, кам'яна сіль) проходить легше і швидше.

У результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, шахти, печери, підземні ріки та ін.

Для розвитку карсту необхідні такі умови: наявність розчинних гірських порід; тріщини, які роблять ці породи водопроникними (порода, що лежить суцільним пластом не буде розмиватися, а стане водотривким шаром для горизонту підземних вод); невеликий нахил поверхні, що дозволяє воді не лише стікати, але й просочуватись; значна потужність порід, що карстуються; їх підвищене розташування (або низьке положення рівня ґрунтових вод), яке забезпечує вертикальну циркуляцію води в породах; достатня, але не надмірна кількість води; антропогенна діяльність (сільськогосподарська, лісогосподарська, водогосподарська діяльність, будівництво).

Л. Якуч (1973) вважає, що найбільшою інтенсивністю карстові процеси відзначаються в тропіках, а найменшою - у пустельній зоні. Якщо згідно з цим інтенсивність сучасних карстових процесів у пуселях взяти за одиницю, то в перигляціальній зоні вона буде більше в 6 разів; в помірній гумідній - у 9; у середземноморській - у 12; у тропічній - у 72 рази більшою.

З карстовими явищами зовні схожі явища псевдокарсту, які виникають у льоду і мерзлих ґрунтах (термокарст), в дрібноуламкових і пористих ґрунтах (кластокарст, глинистий, лесовий, механічний карст, суфозія, просадка). У їх розвитку основну роль відіграють інші, не типові для карсту фізичні процеси: танення льоду, механічний вплив рухомої води тощо.

З позицій геології і гідрогеології карст розвинутий на площі 51 млн. км² суходолу, а з урахуванням континентального шельфу досягає 200 млн. км² (34 %). Для України цей показник дорівнює 400,3 тис. км² (63%), у т. ч. для Криму - 21,3 тис. км² (84%). Із позиції географії (карстовий ландшафт) і геоморфології (карстовий рельєф) карст займає 5,3 млн. км² (4%) суходолу, крім Антарктиди, 29,1 тис. км² (4,6%) України, у т.ч. 5,4 тис. км² (2,1%) Криму.

В Україні карст поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі. У деяких областях України рівень ураження карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської - 14 км².

Із викладеного можна зробити висновок, що цілісне уявлення про карстовий рельєф можуть дати тільки комплексні класифікації з урахуванням фізико-географічної обстановки морфогенезу, інтенсивності, спрямованості процесів, що протікають, і зовнішнього вигляду (морфографії і морфометрії) рельєфу, геологічних та кліматичних умов.

Виділяють поверхневий (голий) та покритий (похований) карст.

Слід зазначити, що карстові процеси досить чітко проявляються у структурі денної поверхні, що дає можливість вести спостереження за їх еволюцією (поверхневий карст).

Поверхнемвий карст - форма рельєфу, що виникла у процесі карстування земної поверхні. Породи, що карстуються, лежать безпосередньо на поверхні, тому швидко розмиваються потоками вод від атмосферних опадів.

Форми рельєфу поверхневого карсту: лійка, колодязь, шахта, карри, каррові поля, понори [Додаток Г. Рис. Г.2.].

Покритий карст - тип карсту, який розвивається в областях, де карстові відклади покриті товщею пухких утворень різного генезису. Форми рельєфу покритого карсту: печери, підземні канали, підземні порожнини.

Найбільша печера світу - Мамонтова з печерною системою Флінт-Рідж (США, Кентуккі) досягає 590 км сумарної довжини. Найбільша в Україні печера - це гіпсова Оптимістична (Поділля) довжина близько. 214 км. Кілька найбільших печер на заході України і в Криму охороняються законодавством і є пам'ятками природи. Це печери «Попелюшка», «Оптимістична», «Киянка», «Озерна», «Кришталева», «Червона» (Кизил-Хота) і шахта «Солдатська», глибина якої перевищує 500 м.

2.1.3 Вплив карстового процесу на життя та діяльність людини

Карстові явища, можливо, були одними із перших, які привернули увагу дослідників ще багато десятиліть тому не тільки із причини своєї вираженості, але й тому, що чинили істотний вплив на господарську діяльність людини.

Внаслідок синтезу аналітичних знань про природу територій, складених розчинними у воді породами, отриманих суміжними науками природничо-географічного і геологічного циклів, у першій половині XX ст. виникла нова наукова дисципліна - карстознавство.

У міру накопичення фактичного матеріалу, пізнання генетичної сутності карстових явищ і з огляду на запити практики на перше місце стали виходити геологічні, гідрогеологічні й інженерно-геологічні особливості прояву карстового процесу.

У ряді випадків за характером екологічних наслідків карст належить до небезпечних процесів, що призводить до людських жертв. Але частіше, через повільний розвиток, його відносять до процесів, які опосередковано впливають на людей через деградацію існуючих екосистем. Ці дії посилюються діяльністю людини, у результаті якої відбуваються зміни у навколишньому середовищі. Досить сказати, що в цілому потужність техногенних впливів на природне середовище подвоюється кожні 14-15 років. Не є виключенням в цьому відношенні і карст. Енергія природних карстових провалів становить 108-1010 Дж, а енергія аналогічного техногенного процесу (обвалення вироблених просторів) практично порівнянна з нею і становить 106 Дж.

Вивчаючи закарстовані території, слід оцінити ступінь стійкості карстового масиву відповідно до наміченого господарського освоєння з урахуванням техногенної активізації карсту і запропонувати заходи протикарстового захисту. Необхідно вивчити природні фактори карстоутворення: склад порід, умови їх залягання, тектонічні порушення, історію розвитку рельєфу, формування та руху підземних вод, а також ступінь їх зміни при техногенних впливах. Дослідження цих геологічних характеристик дозволило встановити загальні закономірності умов будівництва та експлуатації гідротехнічних споруд на закарстованих територіях. Так, в областях розвитку карсту в масивах галоїдних порід гідротехнічне будівництво не рекомендується через можливе їх розчинення і в цілому різкої активізації карстового процесу. В областях розвитку крейдового карсту будівництво гідроенергетичних споруд не викликає великих труднощів, хоча при експлуатації гідровузлів несуча здатність порід може значно знизитися через їх перехід у текучий стан при динамічних навантаженнях. В областях розвитку карбонатного карсту неприємності також починаються в період експлуатації споруд, але пов'язані вони будуть з іншими причинами - повільним зростанням карстових порожнин і винесенням їх заповнювача фільтраційними потоками. Слід зазначити, що ці особливості впливу інженерно-геологічних умов закарстованих територій на стійкість споруд не поширюються на інші види будівництва. Наприклад, підземні резервуари для зберігання вуглеводнів (природного газу) рекомендується споруджувати в областях розвитку галогенних формацій, що відрізняються низькою проникністю і прийнятними фізико-механічними властивостями. Соляний карст тут не перешкоджає будівництву, так як, зазвичай, має виключно поверхневі форми або розвинений лише на контактах з іншими геологічними структурами.

Карстові райони, широко поширені на пострадянському просторі (в Європейській частині, на Уралі, в Сибіру, Середньої Азії, Казахстані і на Кавказі), відносяться до територій з особливими умовами будівництва.

Особливі умови промислового, житлового та цивільного будівництва в карстових районах пов'язані в основному з провалами, а також поступовим осіданням земної поверхні. Крім того, доводиться враховувати особливості гідрогеологічних умов, нерівномірну несучу здатність закарстованих гірських порід з наявністю ослаблених зон та ін. Важливо також мати на увазі можливість активізації карсту і пов'язаних із ними процесів при штучній зміні природних умов.

Промислове, житлове та цивільне будівництво в карстових районах здійснюється у великих масштабах (у Росії - міста Дзержинськ, Казань, Уфа, Куйбишев, Слов'янськ, Североуральск, Черемхово та ін.) Карстові явища викликають великі труднощі при будівництві і використання територій, витрачаються значні кошти на спеціальні заходи щодо захисту від шкідливого впливу карсту. З іншого боку, недооблік особливостей карстових районів призводить до деформацій і аварій будівель та споруд.

Результати інженерно-геологічних робіт дозволяють не тільки виявити характер і ступінь розвитку карсту, а й визначити принципові питання освоєння територій. Відомо, що при дослідженнях для будівництва з метою уникнення негативних наслідків активізації карсту віддають перевагу «піти» з закарстованих територій. У силу економічних міркувань це не завжди вдається, і тоді доводиться пристосовувати компонування гідровузлів до закарстованих масивів з метою забезпечення їх стійкості і нормальних умов експлуатації. Вдалим прикладом такого пристосування є результати інженерно-геологічних робіт для проекту Павлівської ГЕС на річці Уфа. У результаті великомасштабної геологічної зйомки фахівці прийшли до висновку, що «ядро» лівобережного вододільного карбонатного масиву не закарстоване, а отже, рівень підземних вод там буде вищою проектованого напірного рівня водосховища, тому витоку з водосховища в сусідню долину річки Ямал-Янги відбуватися не будуть. Цей прогноз у подальшому був підтверджений результатами буріння і режимними спостереженнями.

При гідротехнічному будівництві карстові канали можуть бути шляхами витоку води зі створюваних водосховищ (Франція, Іспанія, Італія).

Не врахування карстових явищ при будівництві може призвести до руйнування споруд: залізничні полотна, дороги.

Несприятливі екологічні наслідки активізації карсту відзначаються при розробці родовищ корисних копалин через зміну режиму поверхневих і підземних вод. Вони полягають, насамперед, у втраті земельних угідь, так як значні за площею ділянки повністю виводяться з сільськогосподарського і промислового користування. Так, при відпрацюванні Миколаївського кар'єра (Україна), де розроблялися гіпси Тортона, інтенсивний розвиток карсту було викликано проривом у кар'єр річки Зубр - притоки Дністра. Відкачування води з кар'єру викликало зниження рівня грунтових вод на 7,7 м поблизу кар'єру і до 2-3 м на площі, яка вимірюється багатьма квадратними кілометрами. Зі зростанням водовідливу безперервно збільшувалася кількість провально-просадочних явищ (від 3 до 75 на 1 км² на рік). У результаті було виведено з ладу 20 га орних земель, деформовано полотно залізниці, зруйновано газопровід і деформовані опори ліній електропередач.

Карстові процеси ускладнюють видобуток корисних копалин. У шахтному будівництві важливим є врахування можливого руйнування склепіння або прориву карстових вод і затоплення шахт; іноді приток сягає 5000 м³/годину і більше.

Значного поширення карст набув у межах Стебницького родовища калійних солей. Протягом майже тридцяти років тут відбуваються провали земної поверхні, пов'язані з діяльністю Стебницького ДГХП «Полімінерал». В останнє десятиріччя ці процеси помітно активізувались. Якщо перші виявлені провалля «воронки» не перевищували в діаметрі декілької метрів та два-три метри в глибину, то на даний час діаметр «воронок» рідко менший 25 метрів і 15 метрів у глибину. Видобуток руди, згідно з початковими проектами, здійснювався без закладки відпрацьованих порожнин, внаслідок чого утворилося близько 33 млн. м³ пустот, що призводить до просідання земної поверхні і утворення провалів. У зоні впливу підроблених територій розташовані житлові будинки м. Стебник, с. Станиля, районний водогін, залізнична станція, шосейні магістралі, каналізаційний колектор, високовольтні лінії.

Відомі випадки швидкого виникнення провалів у закарстованих масивах, у результаті чого створювалася загроза не тільки для будівель і споруд, але і для життя людей. Наприклад, на одному з золоторудних родовищ Йоганнесбурга (ПАР) у 1962-1969 рр. утворився ряд провальних воронок діаметром більше 50 м і глибиною до 30 м. В одну з таких воронок провалився завод і загинуло 29 осіб, а в іншу - житловий будинок разом із п'ятьма мешканцями. Екологічні наслідки прояву провальних процесів у межах закарстованих масивів у містах носять негативний характер. Як правило, «спусковим механізмом» для активізації карсту служить інтенсивна відкачка підземних вод із метою водопостачання населення. У Москві зниження рівня касимівського водоносного горизонту на окремих ділянках із 30-х рр. XX століття до наших днів склало 14-21 м, а за деякими даними - 20-30 м. Ситуацію погіршила відкачка підземних вод у зв'язку з будівництвом метрополітену. У результаті за останні 25 років у північно-західній частині Москви в межах закарстованих територій були зареєстровано 42 провальні воронки діаметром до 40 м і глибиною від 1,5 до 8 м. У 1969 р. у результаті карстового провалу повністю зруйнувався 5-поверховий житловий будинок на Хорошевському шосе, а в 1977 р. - ще два в Новохорошевському проїзді. Благоустрій міст і використання асфальтового покриття може призвести до затухання карстового процесу.

Коротка характеристика особливих умов будівництва в карстових районах. Рекомендується оцінювати стійкість територій і проводити розрахунки будівель і споруд за даними про середньорічну кількості провалів, що припадають на одиницю площі, і графіками розподілу провалів за їх величиною. Розглядаються особливості складання схем районного планування, генеральних планів міст і проектів детального планування. Даються рекомендації щодо визначення характеру забудови територій залежно від їх стійкості і викладаються основні вимоги до житлового і цивільного будівництва в карстових районах. Наводяться рекомендації з вибору конструктивних схем і рішень промислових будівель і споруд.

Говорячи про позитивний екологічному значенні карсту, слід пам'ятати, що деякі карстові печери є унікальними природними пам'ятками. У них формується своя специфічна природна підземна екосистема. Печери є притулком і місцем проживання представників тваринного світу. Наприклад, у Смоленській карстовій печері, розташованій у Свердловській області, створені природні сприятливі умови (відносно постійна плюсова температура, висока вологість повітря, відсутність протягів, наявність щілин і тріщин) для зимівлі рідкісних видів летючих мишей, частина з яких занесена до Червоної книги Середнього Уралу . Сучасна чисельність ставкової нічниці (Myotis dasycnemi Boei) взимку складає більше 950 особин, а водяної нічниці (Myotis daubentoni Ruhl) - більше 40 особин. Зимівка ставкової нічниці в цій печері є найбільшою не лише в Росії, але і у всій Європі.

Інше позитивне екологічне значення карсту пов'язано зі спелеотерапією - методом лікування людей шляхом тривалого перебування в умовах мікроклімату карстових печер, соляних копалень, гротів і шахт. Сталість температури і тиску, газового і іонного складу повітря, низька відносна вологість, підвищена іонізація, переважання негативно заряджених іонів, наявність аерозолів тих чи інших солей, відсутність бактеріальної флори та алергенів, дещо підвищений вміст вуглекислого газу здійснюють позитивний вплив на організм людини при лікуванні органів дихання, кровообігу та серцево-судинної системи.

Таким чином, із одного боку, карст справляє негативний і навіть небезпечний вплив на навколишнє середовище і створення людиною споруд, в тому числі об'єктів енергетики - електростанції, лінії електропередачі, трубопроводи, але в той же час карст має і певне позитивне значення, оскільки карстові печери можуть використовуватися у рекреаційних і лікувальних цілях.

Із еколого-геологічних позицій поверхневий карст оцінюється двояко. Із дного боку, він знижує комфортність проживання населення, призводить до зносу або переносу будівель та споруд, ускладнює розорювання землі і прокладку доріг, а з іншого - створює неповторні ландшафти, які є місцями відпочинку та прогулянок.

2.2 Суфозія

Окремо розглянемо ще один процес, який хоча й пов'язаний із дією грунтових вод і до певної міри нагадує карстовий процес, але є проявом саме флювіації. Це - суфозія (підкопування). Суфозійні процеси дуже поширені, особливо в районах залягання потужних відкладів лесів та лесовидних суглинків. Найчастіше під суфозією розуміють суто механічне видалення частинок ґрунту фільтраційними потоками води. Але іноді з нею пов'язують і процеси хімічного розчинення. Вони зводяться до вилуговування розчинних (хлоридних, хлоридно-сульфатних, карбонатних) солей грунтів, порушення мікро-агрегатної структури ґрунтів і вмиванню на глибину найтонших частинок, які далі виносяться ґрунтовими водами. Вірогідність розвитку суфозійних процесів зростає при збільшенні коефіцієнта гранулометричної неоднорідності ґрунту і гідравлічному градієнті більше 5.

Морфологічно цей процес проявляється на поверхні у вигляді воронок різного розміру, а також у вигляді так званого глинистого псевдокарсту різноманітних підземно-ерозійних форм. У чудовій статті Д.А. Лілі Енберг (1955) описуються такі форми у межах передгір'їв Аджінаурских хребтів (Шемахінскій район Азербайджану), сукупність яких автором визначається як підземно-ерозійний рельєф. Тут зустрічаються воронки різних розмірів, колодязі, шахти, блюдцеподібні пониження, помори, провали, підземні галереї, великі печери і т.п. Цікаво відзначити, що розподіл суфозійних форм на вододільних ділянках і схилах різної експозиції пов'язаний із умовами зволоження лесів. Так, на схилах південної експозиції, на які приходиться більше сонячної радіації і, отже, випаровування більше, а сніговий покрив сходить раніше, природна вологість лесів виявляється меншою, ніж на схилах північної експозиції. Але просідання порід зі зменшенням вологості зростає, що і викликає зростання кількості просадних форм саме на схилах південної експозиції. Зрозуміло, що при цьому розмір воронок буде визначатися потужністю лесової товщі.

Степові блюдця (поди) - пологі овальні пониження. Часто виникають у степових районах на поверхні лесових рівнин; дно степових блюдець опущено в порівнянні з непорушеним становищем поверхні на 2-3, іноді 7 м, діаметр зниження рідко буває більше 100 м.

Суфозійні лійки. Енергійне винесення частин породи може призвести до утворення пустот, а обвали над пустотами створюють воронки діаметром у кілька метрів. При подальшому винесення підземними водами мас на місці воронки утворюється провал - западина, обмежена обривами. Згодом провали поглиблюються і розширюються. Зливаючись, суфозійних воронки і провали створюють пониження, з якими може бути пов'язано утворення ярів. При великому скупченні воронок і провалів створюється суфозійне поле - порівняно знижений простір із дуже складним порізаним мікрорельєфом.

В умовах сухого клімату формування суфозійного рельєфу може бути викликане штучним зрошенням. Такий рельєф поширений у Середній Азії. Суфозійні процеси дуже часто протікають спільно із карстовими, і які в результаті утворюють негативні форми рельєфу (просідання, воронки тощо), котрі мають змішане походження і шкодять господарству.

Загроза суфозії виникає, головним чином, на ділянках незадовільного функціонування системи водопостачання і водовідведення, меншою мірою на забудованих схилах, що знаходяться у зоні аерації. Розвиток суфозійних процесів супроводжується, як правило, утворенням провальних лійок діаметром від 1-3 до 5-7 м та до 3-5 м глибиною, які істотно впливають на стійкість та експлуатаційну придатність інженерних споруд.

2.3 Гравітаційні несприятливі процеси

2.3.1 Види і характеристика гравітаційних процесів

Гравітаційні процеси - це процеси, які зумовлені дією сили земного тяжіння і проявляються через переміщення гірських порід із підвищених ділянок рельєфу в понижені. Відповідно, вони проявляються на схилах гір, долин рік, ярів, балок, берегових схилах морів та озер, на похилому морському дні і здебільшого називаються схиловими процесами [Додаток Д. Рис. Д.1.]. Причиною виникнення таких процесів, насамперед, є порушення стійкої рівноваги, в якій знаходяться гірські породи на поверхні Землі. Це можливо у випадках землетрусу, додаткового навантаження на породи, вилучення певної маси породи із підніжжя схилу в результаті підмивання річкою (ерозія), морем (абразія), а також при різноманітних видах діяльності людини. Усі ці фактори спричиняють рух маси гірських порід. Слід зазначити, що такому руху сприяють усі інші геологічні процеси, які призводять до руйнування зв'язків між мінералами в породі (вивітрювання, геологічна діяльність вітру), а також зменшення зчеплення між поверхнею схилу та тілом, яке рухається (геологічна робота поверхневих і підземних вод тощо).

До гравітаційних несприятливих процесів належать: зсуви, обвали, осипи, курумові схили,опливини, селеві потоки.

Зсув - сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння.

Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання шарів гірських порід із розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Зсуви виникають, як у пухких, так і у скельних породах при наявності похило нахилених водоупорів, що виконують роль «змащення», або надлишкового зволоження ґрунтів. В якийсь момент сила зв'язності ґрунтів або гірських порід виявляється меншою, ніж сили тяжіння, й вся маса починає рухатись. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини (техногенні - при гірничих та будівельних роботах тощо).

Зсуви відбуваються з різними швидкостями (повільні, середні, швидкі). Швидкість повільних переміщень порід складає декілька десятків сантиметрів за рік, середніх - декілька метрів за годину або добу, швидких - десятки кілометрів за годину і більше. До швидких переміщень належать зсуви-потоки, коли твердий матеріал змішується з водою.

Для виникнення зсувів найбільш сприятливі такі геологічні умови, коли в основі зсувного схилу залягають водотривкі шари, а вище лежать водоносні породи. Утворенню зсувів особливо сприяє таке залягання порід, при якому падіння покрівлі водотривких порід збігається з напрямком ухилу поверхні. Водотривкий горизонт при цьому служить поверхнею ковзання, по якій більш-менш значний блок породи зсковзує долілиць по схилу. Нестійкості схилу сприяє й підвищення обводненості ґрунтів, наявність пухких відкладень або гірських порід. Вода заповнює пори й порушує зчеплення між частками ґрунту. Міжпластові води можуть діяти подібно змащенню й полегшувати ковзання. Зв'язність гірських порід може бути порушена при замерзанні, і в процесі вивітрювання. На виникнення зсувів найбільший вплив мають дощові опади й струси. При сильних землетрусах зсуви виникають завжди. Що ж стосується дощових опадів, то це залежить від багатьох умов. Наприклад, в Альпах як критична межа прийнята кількість опадів вище 2500 мм. Випадання такої кількості опадів у короткий проміжок часу становить гостру небезпеку. У результаті багаторічних спостережень за проявом зсувних процесів встановлено, що масовий прояв зсувів спостерігається у багатоводні роки й при максимальному положенні рівня ґрунтових вод. Високе стояння ґрунтових вод щодо поверхні ковзання зсуву і його підняття на 30-40 см за добу протягом 6-7 діб є гідрогеологічною ознакою зсувної небезпеки даного схилу. Наявність у складі ґрунтів покривних утворень більше 50% глинистої фракції й вологість ґрунту більше 26% служить ознакою активізації зсувів.

Структурні зсуви розділяються по різних ознаках. А.П. Павлов ще в минулому сторіччі розділяв зсуви на детрузивні й деляпсівні. Перші зсуви "штовхають" перед своїм нижнім кінцем пластичні гірські породи, деформуючи їх. Другі вільно зсковзують до урізу ріки, моря, озера.

Стосовно структури гірських порід, що складають схили, зсуви діляться на наступні види: асеквентні, розвинені в однорідних породах; консеквентні, що відбуваються по площинах нашарування порід або ж по площинах розламів; інсеквентні, для яких характерне перетинання площинами оповзання поверхонь нашарування або площин розламів.

За часом, протягом якого відбувається процес оповзання, виділяються зсуви одночасні, періодичні й постійні. Можна розрізняти зсуви сучасні, недавні (що відбувалися десятки років тому), давні та древні.

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у 5 разів. Вони поширені майже на половині території України. Зсуви поширені на 50% території України. Найбільшого поширення вони набули в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській, Дніпропетровській областях і Автономній Республіці Крим. Типологічно найбільше зустрічаються зсуви видавлювання (довжиною до 5 км) та зсуви-потоки. У Кримських горах зустрічаються блокові та лінійні зсуви довжиною 0,5-2,5 км та шириною 0,3-1,5 км. Значною мірою зсувами охоплені береги каскаду Дніпровських водосховищ.

Обвал - стрімке падіння великої маси гірських порід або ґрунту і переміщення їх униз по схилу внаслідок дії сил тяжіння. Може супроводжуватися обвальним землетрусом [Додаток Д. Рис. Д.4.].

Відбуваються обвали внаслідок ослаблення цілісності (зв'язності) порід у результаті вивітрювання, діяльності поверхневих і підземних вод, землетрусів, неправильного проведення земляних робіт при будівництві споруд тощо.

Найчастіше обвали трапляються на крутих схилах гір, берегах морів і річок. У результаті значних обвалів у долинах річок можуть утворюватися озера (наприклад, озеро Ріца на Кавказі).

За складом порід розрізнюють такі види обвалів: скельні, або кам'яні; земляні (ґрунтові); змішані. За об'ємом порід обвалення: великі (сотні або тисячі м³); малі (до 200 м³); каменепади (падіння і скочування окремих каменів). Каменепади найбільш небезпечні на автомобільних дорогах, розташованих у крутосхилих ущелинах.

Обвали ґрунту відрізняються від каменепадів більшим об'ємом і купчастістю. Це змінює характер його руху. До руху залучається повітря, тіло обвалу набуває обтічної форми і проходить значну відстань. Швидкість такого обвалу може досягати 300 км на годину.

Обвали спостерігаються як у горах, так і на рівнинах. Найбільш грандіозні обвали в горах. Так, при обвалі в долині річки Мургаб (Західний Памір, 1911) об'єм породи, яка обрушилася склав більше 2 км³, а її маса - близько 7 млрд. т. Якщо порівняти цю масу з твердим стоком Волги (близько 25 млн. т/рік), то за масштабами руйнівних процесів обвал у долині Мургаба еквівалентний обсягу матеріалу, який був винесений Волгою за 280 років. Ще більш грандіозні за масштабами обвали спостерігалися в Альпах. За даними А. Герхарда, обсяг найбільшого з них склав близько 15 км³, а площа, зайнята обвальними массами, - 49 км².Обвали в горах часто призводять до перегороджування річкових долин і утворення озер. Таке походження озера Ріца на Кавказі, Сарезького - на Памірі і безлічі інших у будь-якому високогірному районі світу.

Найчастіше (до 80%) сучасні обвали пов'язані з антропогенним фактором. Вони виникають в основному при неправильному проведенні робіт, при будівництві та гірських розробках.

Формування осипів пов'язано переважно з фізичним вивітрюванням. Найбільш типові осипи на схилах, складених мергелями або глинистими сланцями. Продукти вивітрювання, переміщаючись вниз по схилу, механічно впливають на поверхню схилу і виробляють у ньому жолоби - осипні лотки глибиною 1-2 м при ширині в кілька метрів. У нижніх частинах денудаційних ділянок схилів жолоби об'єднуються в більш великі улоговини, ширина яких може досягати десятків метрів. Талі й дощові води ще більше поглиблюють жолоби, розчленовують денудаційну частина схилів. При сильних зливах, стікаючи по схилу осипів, потоки води підхоплюють і приводять у рух не тільки дрібні частинки, але і дрібний щебінь. Виникає грязьокам'яна маса - мікросель.

Селеві потоки (араб. «сель» - бурхливий потік), які в Альпах ще називають мурами, також належать до гравітаційно-водних явищ. У їх формуванні та розвитку основна роль належить дощовим, зливовим та річковим водам, і в меншій мірі - підземним. Проте, гравітаційні сили, як фактор виникнення селів, є невід'ємною складовою процесу селеутворення. Залежно від розмірів уламкового матеріалу, що переноситься селевими потоками, серед них розрізняють грязьокам'янні, в яких вміст крупних і дрібних уламків знаходяться приблизно в однаковому співвідношенні; водно-кам'янні, в яких переважають великі уламки порід валунної та брилової розмірності і грязьові потоки, представлений сумішшю води та глинистого матеріалу, а великі уламки зустрічаються дуже рідко.

Селеві потоки в умовах континентального клімату виникають здебільшого під час або після сильних зливових дощів. Найчастіше місцем зародження селевих потоків є гірські області. Вони поширені на Кавказі, в Середній і Центральній Азії, а в межах території України селеві потоки поширені в Карпатах і Гірському Криму [Додаток Д. Рис. Д.5.].

2.3.3 Вплив гравітаційних несприятливих процесів на життєдіяльність людини

Гравітаційні процеси ускладнюють багато видів людської діяльності. У найбільшій мірі вони загрожують наступним об'єктам:

ь населеним пунктам. Випадки впливу зсувів на населені пункти надзвичайно багато численні [Додаток Д. Рис. Д.2.]. У ХVІ ст. у Болівії зсув відбувся в поселенні Ханко, при цьому загинули всі його жителі (2 тис.). У 1620-х рр.. при обвалі частини гори Конто на швейцарське місто Плерс загинуло 2430 осіб. У липні 1938 року зсуви, які обумовлені зливовими дощами зруйнували більше 100 тисяч будинків у японському місті Кобе, загинуло 600 осіб. У Саратові у 1884 році в результаті зсуву на березі Волги було зруйновано 300 будинків.

ь Зсуви можуть руйнувати населені пункти, знищувати сільськогосподарські угіддя, створювати небезпеку для трубопроводів, ліній зв'язку, електропередач тощо. Крім того, вони можуть перегородити долину, створити завальне озеро і сприяти утворенню паводків. Наприклад, у 1911 р. на Памірі сильний землетрус викликав гігантський зсув. Сповзло близько 2,5 млрд. м³ гірської породи. Був завалений кишлак Усой із його 54 мешканцями. Зсув перегородив долину річки Мургаб і створив завальне озеро, яке затопило кишлак Сараз. Висота цієї природної дамби досягла 300 м, максимальна глибина озера - 284 м, довжина - 53 км. Зсув 1961 р. у житловому масиві Києва (Куренівка) призвів до значної кількості людських жертв. Радянська влада замовчувала цей факт. Зсувні процеси відбуваються і зараз у м. Чернівці.

ь Кількість жертв зсувів ґрунту, що стали наслідком сильних дощів улітку 2010 року, на північному заході Китаю становила 1042 особи.

ь залізницям. Вплив на залізницю проявляється як на безпосередній вплив на рухомий склад, так і на пошкодження рельсових шляхів та інфраструктури. Вплив на рухомий склад здійснюється двона шляхами: 1) ударна дія зсунутої маси або перекриття шаром відкладів; 2) аварія потягів внаслідок зіткнення з тілом зсуву або сходження з рельсів. Прикладом першого роду є сходження зсуву 18 липня 1948 року на 53-му кілометрі залізничної лінії Іркутськ-ст. Байкал (на місці сучасного Іркутського водосховища), коли невеликий зсув об'ємом 600-800 м³ ударив у середину пасажирського потягу. Прикладом другого роду є аварія пасажирського потягу в квітні 1985 року внаслідок пошкодження рельсових шляхів поблизу Гренбі в штаті Колорадо, США. Випадки впливу на залізницю шляхом пошкодження рельсових шляхів значно більш багаточисельні. У 1906 році зсували було зруйновано 5 км залізниці південніше Сан-Франциско. Відомий випадок, коли зсув поблизу Осло (Норвегія) за декілька десятків секунд перемістив значну частину території на відстань 11-12 м по горизонталі, при цьому залізниця перемістилася на місце шосе.

ь автошляхам. Вплив зсувів на автомобільні шляхи також досить поширений [Додаток Д. Рис. Д.3.]. Досить часто від нього страждає Пан-Американське шосе. Так, у 1986 році зсувами було пошкоджено 18 км цієї автомагістралі в Коста-Ріці, в березні 1983 року зсув об'ємом 1 млн м³ зруйнував ділянку даного шосе в Еквадорі. У липні 1987 року в центральній частині італійських Альп під зсувом об'ємом 35 млн м³ була похована головна автомагістраль, при цьому загинуло 27 осіб і були зруйновані 4 села. Існують оцінки збитків, які наносять зсуви дорогам в деяких країнах. Так, збитки для США оцінюються у 200 млн. дол. на рік, для Індії - 1 млрд дол./рік. Проте реальні витрати порахувати досить складно (зсув 1955 року в Саратові).

ь мостам. Вплив на мости, зазвичай, заключається в тиску зсувного блоку на берегові опори.

ь Тунелям - можливі варіанти перекриття вхідних отворів шаром відкладів або їх зрізом.

ь лініям електропередач і зв'язку. Вплив ЛЕП і зв'язку аналогічний впливу на мости.

ь каналам. В багатьох випадках зсуви ускладнюють будівництво та експлуатацію каналів, що пояснюється, по-перше, підрізанням, а по-друге, підвищенним рівнем ґрунтових вод. Наприклад, зсуви створили масу проблем при будівництві Панамського каналу. У 1915 році він був заблокований зсувами.

ь дамбам. Вплив на гідротехнічні об'єкти, який проявляється як на вплив безпосередньо на дамби і машинні зали, так і на водосховища. Відомий випадок повного руйнування будівні ГЕС Вело у Новій Зеландії у 1982 році, пошкодження ГЕС Клебучет у Румінії у 1991 році, що призвело до порушення водопостачання Бухареста.

ь водосховищам. У літературі описано сходження зсуву Вайонт у Північній Італії. Він трапився 9 жовтня 1963 року, мав об'єм 240 млн. м³ і рухнув у водосховище поблизу дамби висотою 265,5, коли у ньому знаходилось 120 млн. м³ води. Швидкість була 15-30,5 м/с, зсув тривав менше 30 с. Хвиля піднялася на 100 м вище дамби, не пошкодивши її, проте протягом 7 хвилин вона знищила містечко Лангароне і декілька сіл. За різними даними загинуло від 2100 до 3000 осіб.

ь гірничодобувним підприємствам. Великий вплив відчувається на кар'єри та відвали. Наприклад, 19 липня 1985 року внаслідок інтенсивних дощів (близько 300 мм за 3 тижні) відбувся зсув у районі хвостосховища комбінату по видобуванні хлористого кальцію в Північній Італії. Далі він перетворився в селевий потік, який виніс близько 300 тис. м³ хвостів і зруйнував декілька будівель, загинуло 197 осіб.

ь сільськогосподарським угіддям. Вплив на сільське господарство проявляється через скорочення площ оброблюваних і пасовищних земель у внаслідок перекриття шаром відкладів.

ь риболовству. Вплив на рибальство проявляється в погіршенні умов існування гідробіотопів, що призводить до зменшення їх чисельності. Дослідження проведені в басейні р. Томікі-Крік (Каліфорнія, США), показали, що в результаті сходження зсуву виробництво форелі і лосося в цій річці знизилося на 80 %.

ь водному транспорту. Виражаєтьсяу зміні глибин в руслі річки або прибережної зони водосховищ, озер або морів, що створює проблеми для судно плавання.

ь лісовому господарству. У деяких випадках зсуви впливають на лісове господарство шляхом знищення деревної рослинності, утрудненням доступу до місць вирубок. Наприклад, при землетрусі 1976 року в Панамі в сусідній Коста-Ріці відбулася активізація зсуву, який охопив площу 450 км². На 12 % цієї площі (54 км²) тропічні ліси були практично знищені. Згідно з дослідженнями, які були проведені на островах Королеви Шарлотти, в Британській Колумбії (Канада), продуктивність лісів на ділянках ушкоджених зсувами була знижена на 70 %.

Максимальний економічний збиток від зсувів характерний для Японії (4 млрд. дол.), США, Італії, Індії (1-2 млрд. дол.), Китай (500 млн. дол.), Іспанія (220 млн. дол.) і т. д. Враховуючи, що проблема зсувів існує більше ніж у 100 країнах світу, очевидно, що сумарні збитки будуть складати 10-15 млрд. дол. щороку. Загальна кількість загиблих (без врахування зсувів при землетрусах) становить 100 тис осіб.

Із екологічної точки зору вони впливають на чистоту поверхневих вод (підвищена каламутність, забруднення органічними речовинами), знищують рослинний покрив та тваринний світ.

Сильні зливи у цьому році охопили цілий ряд районів китайського південного заходу. За ніч в окремих місцях випало до 100 міліметрів опадів. Тим часом тривають пошуково-рятувальні роботи у постраждалій від зсувів і повені північно-західній провінції Ганьсу. За останніми даними, від сходу обвалів у повіті Чжоуцюй 7 серпня 2010 року загинуло більше 1144 людей, ще понад 600 як і раніше числяться зниклими безвісті. Тривалі дощі загрожують повторенням трагедії в інших частинах провінції, в окремих регіонах вже є людські жертви. За даними міністерства цивільної адміністрації КНР, із зони лиха евакуйовано понад 45 тисяч осіб - понад третини населення повіту.

Селеві потоки справедливо відносять до класу природних надзвичайних ситуацій, тому що вони наносять велику шкоду і нерідко призводять не тільки до значних матеріальних, але й людських втрат [Додаток Д. Табл.Д.1.]. Так, у 1921 році селевий потік, який затопив і зруйнував частину міста Алма-Ати в Казахстані сприничив загибель декількох сотень людей. У 1940 р. селевий потік, який пройшов по долині р. Баксан на Північному Кавказі виніс у підніжжя гір близько 3 млн. м³ твердого матеріалу серед якого була велика кількість брил розміром більше 1 м³. На Памірі сель, маса якого складала сотні кубічних метрів глинистого матеріалу, валунів і інших уламків гірських порід за декілька хвилин перекрив русло гірської ріки і «збудував» греблю, вище якої впродовж трьох діб утворилося озеро довжиною більше 2,5 км.

Влітку 2010 року потужні селеві потоки на південному заході Китаю забрали життя щонайменше п'яти людей, доля ще 500 жителів невідома.

2.4 Берегові несприятливі процеси

2.4.1 Абразія берегів

Берегова зона - це складний різноманітний світ дії геоморфологічних процесів. Дослідження взаємодії озер, морів і океанів земною поверхнею призвело до утворення поняття берегової зони.

Берегові зони взагалі можна вважати унікальними ділянками, оскільки тут ми маємо справжній фронт між субаквальним і субаеральним середовищами (і режимами формування структури поверхні), активно взаємодіючими між собою. Умови берегової зони сприяють виникненню флювіальних, гравітаційних, карстових, мерзлотних та інших режимів, ускладнених дією еолових ґрунтових, нівальних процесів тощо. Головним процесом, який характеризує несприятливу діяльність у береговій зоні є абразія - один із провідних процесів руйнування корінного берега і дна. Основна її властивість - це безповоротність змін, які відбуваються: жодна із зруйнованих ділянок берега не може бути відновлена у попередньому вигляді. Швидкість і масштаби цього процесу залежать від багатьох факторів, найбільш важливе значення із них мають будова і склад порід берега і дна, сила і повторюваність штормів, крутизна підводного схилу.

Розрізняють три види абразії - механічну, хімічну та термічну.

Механічна абразія - руйнування порід, що складають берега, під дією ударів хвиль і прибою та бомбардування уламковим матеріалом, стерпним хвилями і прибоєм. Це основний вид роботи моря, який завжди присутній при хімічній і термічній абразії.

Хімічна абразія - руйнування корінних порід, що складають берег і підводний береговий схил, у результаті розчинення їх морською водою. Основною умовою прояву хімічної абразії, подібно карсту, є розчинність порід, що складають берег.

Термічна абразія - руйнування берегів, складених мерзлими породами або льодом, у результаті відтеплюючої дії морської води на лід, що міститься в мерзлій породі або з якого складається прибережні льодовики.

Так, наприклад, у тропічних широтах руйнуванню берегів сприяють хімічне розчинення порід, діяльність фіто-і зообентосу, вивітрювання. У полярних областях вагому роль відіграють теплова енергія морської води і морозне вивітрювання.

Хвилі підходять до берегів із великими запасами енергії і обрушуються з величезною силою. У місці удару, зазвичай, утворюється заглиблення, яке згодом перетворюється на хвилеприбійну нішу [Додаток Ж. Рис. Ж.1.]. Нависаючі породи в кінцевому підсумку обвалюються, і утворюється майже прямовисна стіна (кліф). Скупчення уламків кам'яного матеріалу біля підніжжя кліфа поступово перетираються хвилями, і процес триває за тією ж схемою. Але абразія не нескінченна. У міру розширення прибережного мілководдя хвилі, що приходять до берега, втрачають енергію. Їх вплив слабшає і практично сходить нанівець, коли підводний береговий схил досягає крутизни 0,01-0,005 (тут і далі в тангенса). Виробляється, так званий, абразійній профіль рівноваги.

Хвилі швидко руйнують береги складені пухкими осадовими породами (алювіальними, озерно-лагунними, морськими, флювіогляціальними тощо). Берегові обриви із таких порід, зазвичай, відступають зі швидкістю до 15-20 м, а іноді і до 50-60 м. На берегах зі стійких гірських порід швидкість абразії невелика і складає лише декілька сантиметрів на рік. Більш повільними темпами протікає абразія і при відсутності в береговій зоні кам'яного матеріалу.

При стійких рівнинних умовах абразія протікає більш швидкими темпами на берегах із крутим дном. Внаслідок дії цього процесу утворюється абразивна поверхня - бенч. При розширенні бенча ділянка підводного схилу з малими ухилами також збільшується, що сприяє зменшенню абразії, яка, врешті-решт, припиняється.

Про величину абразії берегів за історичний час можна судити по картах і описах місць, які порівняно недавно перебували на значній відстані від моря. Сильній абразії протягом багатьох століть піддаються берега США, Польщі, Англії. Багато міст і сіл вже давно поглинуло море. Відомий геолог Чарлз Лайєль писав у 1829 році, що глибина бухти під Шерінгемом складає 6 метрів, а всього лише 48 років тому на цьому місці стояв обрив висотою понад 15 метрів. Зараз не існує і бухти. Неподалік від Кромера (Англія) морський кліф довгий час відступає зі швидкістю до 5 метрів на рік; приблизно із такою ж швидкістю відступають береги в Ковехайте і Саутволде. У Росії високі темпи абразії на берегах арктичних морів, на Україні в Криму, на Азовському морі. На східному узбережжі Азовського моря глинисті уступи на деяких ділянках змістилися з початку століття вглиб суходолу на 2-4 кілометри.