Несприятливі екзогенні процеси в літосфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

зі спеціальності 7.040104 - Географія

Несприятливі екзогенні процеси в літосфері



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНАЛЬНИХ ТИПІВ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЕКЗОГЕННИХ ПРОЦЕСІВ У ЛІТОСФЕРІ

1.1 Гляціальні несприятливі явища

1.1.1 Характеристика несприятливих льодовикових процесів.

1.1.2 Вплив гляціальних процесів на життя та діяльність людини

1.2 Кріогенні несприятливі процеси у літосфері

1.2.1 Характеристика кріогенних процесів

1.2.2 Вплив кріогенних процесів на життєдіяльність людини

1.3 Флювіальні несприятливі процеси

1.3.1 Несприятливі процеси, спричинені діяльністю площинного змиву та тимчасових водотоків

1.3.2 Вплив несприятливих флювіальних процесів на господарську діяльність людини

1.4 Еолові несприятливі процеси

1.4.1 Денудаційні процеси

1.4.2. Акумулятивні процеси

1.4.3 Вплив еолових несприятливих процесів на життя та діяльність людини

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА АЗОНАЛЬНИХ ТИПІВ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЕКЗОГЕННИХ ПРОЦЕСІВ У ЛІТОСФЕРІ.

2.1 Карст

2.1.1 Умови утворення касту та його характеристика

2.1.2 Вплив карстового процесу на життя та діяльність людини

2.2 Суфозійні процеси

2.3 Гравітаційні несприятливі процеси

2.3.1 Види і характеристика гравітаційних процесів

2.3.2 Вплив гравітаційних несприятливих процесів на життєдіяльність людини

2.4 Берегові несприятливі процеси

2.4.1 Абразія берегів

2.4.2 Вплив берегових несприятливих процесів на життєдіяльність людини

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи власної все ще нами не підкорені. У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних процесів і явищ, які досить часто мають досить несприятливий і катастрофічний вплив на його життя та діяльність.

Поняття «катастрофічний» обов'язково носить соціально-економічний відтінок, а тому вже не може характеризувати природний процес сам по собі.

В умовах швидкого розвитку господарства і переміщення його у нові природні області наслідки стихійних процесів проявляються все сильніше. Це пов'язано із тим, що, по перше, господарська діяльність проникає в такі області (насамперед, у високогірні і полярні райони), де частота і сила їх прояву дуже висока, а, по-друге, вплив людини на навколишнє середовище, порушення сформованих зв'язків у природі часто призводить до інтенсифікації процесів, що носять стихійний характер.

В останні десятиліття дослідження закономірностей розвитку несприятливих процесів у літосфері набуває виняткового значення при оцінці екологічної безпеки. Особливо це стосується великих міст, де техногенний тиск істотно підсилює природний розвиток небезпечних екзогенних процесів і створює загрозу їх активізації або катастрофічних проявів. У результаті цього із небажаними наслідками певного масштабу постійно погіршується здатність геоморфосистем виконувати інженерні та екологічні функції. Це призводить до загострення протиріч у взаємодії природи і суспільства і створює загрозу безпеки проживання та господарської діяльності людини. У багатьох випадках стихійні геоморфологічні явища є екстремальним екологічним чинником.

Група стихійних екзогенних геоморфологічних процесів включає селі, зсуви, обвали, карст, просадки ґрунту, абразію, ерозію, дефляцію тощо. Слід також усвідомлювати, що ці несприятливі процеси впливають на життєдіяльність людства не менше ніж ендогенні, призводячи до величезних жертв. Коли ж ці два генетично відмінні процеси об'єднуються (каталізують одне одного), відбувається зростання їх руйнівної сили в геометричній прогресії. Так, 16 грудня 1920 року в китайській провінції Шаньсі стався зсув, який був викликаний землетрусом. Він засипав міста і поселення, що призвело до загибелі 200 тис. осіб.

Дослідження несприятливих природних явищ є однією з найактуальніших проблем сьогодення, вирішення якої потребує синтезу знань про причини та розповсюдження стихійних лих, аналізу наслідків енергетичної взаємодії природних та природно-техногенних процесів на основі системного підходу до їх вивчення.

Проблемами несприятливих екзогенних процесів займається дуже багато вчених. Серед них Баринов А.В. [4], Бондарев Л.Г. [7], Вахручев Б.О. [8], Говорушко С.М. [11], Голубчик М.М., Ковилов В.П. [12] та інші [16, 23, 27, 33, 37].

Багато дослідників не досить детально висвітлюють сутність і причини цих явищ, не вказують на їх стихійний і несприятливий характер для людини. Так, наприклад, Ананьєва Г.С., Симонова Ю.Г., Спірідонова А.І. [13], Неклюкова Н.П. та ін [3, 9, 21] розгядають екзогенні процеси лише в контексті рельєфоутворення, не говорячи про їх нищівні наслідки. Деякі вчені (Голубчик М.М., Ковилов В.П. [11]), лише декількома словами згадують про ці явища.

Досить детально окремими видами несприятливих екзогенних процесів займалися Бондарев Л.Г. [6], Говорушко С.М. [10], Іванов В. [17], Сенченко В., Кириченко О. [30]. Проблеми впливу на життєдіяльність людини вивчало не багато вчених, ця тема досить обмежено висвітлена у літературі. Так, наприклад, це питання досліджували Бабосов Е.М. [2], Говорушко С.М. [10], Залигін С. [14], Спірідонов А.І., Сладкопєвцев С.А. [10], Філіповський Н. [1, 5] та інші [18, 20, 24, 25] Більше описується зворотній аспект цієї проблеми, тобто вплив людини на літосферу, який здебільшого слугує каталізатором для розвитку несприятливих екзогенних процесів у працях Ситник К.М. [32], Родзевича М.М. [28], Розанова Л.Л. [29].

Багато науковців розглядають вплив екзогенних процесів на господарську діяльність людини дуже однобічно, вказуючи, лише на негативні наслідки [7,10, 11, 15 та ін.]. Зовсім не згадується у літературі про позитивні впливи несприятливих екзогенних процесів (флювіальні, гляціальні та ін.), які є відстроченими у часі.

У цілому питання про причини і сутність несприятливих екзогенних процесів у літосфері у літературі висвітлена досить добре, проте недостатньо систематизованими залишаються впливи цих процесів на життя та діяльність людства на планеті Земля. Усе зазначене дозволило виокремити проблему нашого дослідження, котра стосується несприятливих стихійних процесів у літосфері в екологічному аспекті.

Мета дослідження - розкрити сутність несприятливих екзогенних процесів у літосфері та проаналізувати їх вплив на життя та діяльність людини.

Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань:

ь охарактеризувати зональні несприятливі екзогенні процеси в літосфері у контексті їх впливу на життєдіяльність людини;

ь з'ясувати особливості азональних несприятливих стихійних процесів у літосфері та обґрунтувати їх значення у життєдіяльності людини.

Об'єктом дипломної роботи є - літосфера.

Предмет дослідження - несприятливі стихійні явища в літосфері.

При написанні дипломної роботи ми користувалися такими методами обробки вже накопиченої наукою географічної інформації: метод географічного порівняння, наукового пояснення на основі знання законів природи, системного аналізу; історичний метод.

Наукова новизна роботи полягає у систематизації впливів несприятливих екзогенних процесів у літосфері на життєдіяльність людини.

Практичне значення дослідження - робота може бути використана на уроках географії та основ безпеки життєдіяльності людини у школі та у вищих навчальних закладах при вивченні землезнавства, геології, геоморфології та основ охорони праці.

У ході написання роботи ми систематизували та узагальнили дані про причини виникнення несприятливих екзогенних процесів, проаналізували та розкрили руйнівний вплив несприятливих явищ у літосфері на життя людини.

Дипломна робота складається з вступу, двох розділів (у кожному по два підрозділи), висновків, п'яти додатків та 40 використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНАЛЬНИХ ТИПІВ НЕСПРИЯТЛИВИХ ЕКЗОГЕННИХ ПРОЦЕСІВ У ЛІТОСФЕРІ

1.1 Гляціальні несприятливі процеси

1.1.1 Характеристика несприятливих льодовикових процесів

Природно, що інтенсифікація освоєння гірських і полярних районів супроводжується посиленням контактів людини із гляціосферою, що призводить до неочікуваних, а іноді катастрофічних наслідків. Забезпечення безпеки людей і нормального функціонування споруд у при льодовикових районах неможливе без повного уявлення про стихійні явища у світі снігу та льоду.

Німецький природодослідник О. Гумбольдт першим обґрунтував вертикальну поясність природи, виділив нівально-гляціальний пояс і вказав на його значення для життя людей.

Слід відзначии, що найбільш пагубні наслідки пов'язані не лише із самим рухом льодовиків. Говорячи про несприятливі гляціальні процеси в аспекті їх взаємодії з літосферою, слід розуміти, що найстихійнішими і найнесприятливішими процесами для життєдіяльності людини є ті, які відбуваються внаслідок танення льодовика, тобто в перигляціальній зоні.

Талі льодовикові води виконують значну ерозійну роботу, що призводить до значного розчленування рельєфу, роблячи його непридатним для господарської діяльності людини у при льодовиковій зоні. Все це забезпечується великою живою силою, різко вираженою турбулентністю, великою кількістю доступного розмиву і транспортуванням моренного матеріалу та інших пухких порід. Інтенсивності ерозії також сприяє сильний корозійний вплив потоків на своє ложе. При потужному зосередженому стоці талі води здатні виробляти системи долиноподібних форм (дренажних каналів), іноді поглиблюючи їх зі швидкістю до кількох метрів за рік. Так, в умовах гірсько-долинного зледеніння енергійна ерозійна діяльність потоків талих вод пов'язана з утворенням глибоких щілиноподібних врізів і каньйонів. Наприклад, Аарська ущелина в Швейцарії, яка була «пропиляна» потоком підльодовикових талих вод на глибину до 200 м. З ерозійною діяльністю пов'язане також утворення маргінальних і субмаргінальних каналів (швидкість врізання становить близько 1 м/рік).

До особливої категорії льодовикових ерозійних каналів, які можуть нанести значної шкоди для людини належать спідвеї (утворюються в результаті скидання вод льодовиково-підпружених озер по долинах) і кулі (виникають внаслідок величезної руйнівної роботи, яка здійснюється при катастрофічно швидких проривах великих підпрудних озер, виробляючи при цьому цілу систему ерозійних форм глибиною до 100 м).

Із усіх стихійних нівально-гляціальних явищ, мабуть, найбільш грізними є селеві. Селі - це низхідні потоки, в яких, крім води, наявна і тверда фракція - каміння, дрібнозем, лід. Вони часто виникають після дощів і особливо злив, але найбільш потужні і небезпечні своїм походженням зобов'язані снігу, льоду та гірським породам, які вони несуть. Виділяються два види селів.

Перший вид - це грязьо-кам'яні потоки, що виникають при розмиві найновіших моренних відкладів із крижаними ядрами всередині. Такі селі викликаються сильним таненням льодовиків, що призводить до розмивання льодово-моренних перегородок між окремими порожнинами з водою. Подібні селі виникають і після різких зрушень льодовиків, у результаті яких у долину викидаються великі маси льоду, які потім стають мертвими, і досить швидко тануть. Імовірність таких селів зростає в міру відступання льодовиків. Існують випадки, коли разом із снігом та льодом лавини переносять значні ґрунтові маси, включаючи брили вагою близько 3000 т, і провокують формування грязьо-кам'яних потоків.

Селі цього генезису характерні зараз для багатьох гірничо-льодовикових районів, до них належать і небезпечні малоалма-атинські селі, які тепер зупиняє гігантська гребля в урочищі Медео.

Але найстрашніший другий тип - водно-льодово-кам'яні потоки, що виникають при обвалі льодовикових язиків під час їх переміщень, як це мало місце на Памірі при переміщеннях льодовика Равак у 1960 р. і Дідаль в 1974 р. До таких же селів можуть призвести і прориви льодовиково-підпрудних озер, як це неодноразово спостерігалося на льодовику Ведмежому. Причиною можуть бути також пульсуючі льодовики. Зараз відомі сотні пульсуючих льодовиків у багатьох льодовикових районах. Найбільше їх на Алясці, в Ісландії і на Шпіцбергені, в горах Центральної Азії, на Памірі.

Водно-льодово-кам'яні потоки, які супроводжують льодовикові зрушення, можуть досягати колосальних розмірів. Витрата невеликої річки раптово досягає тисяч кубометрів на секунду, а у вузьких місцях рівень річки піднімається на десятки метрів. Гігантський потік при цьому знищує все на своєму шляху. Так, наприклад, 20 вересня 2002 в долині річки Геналдон в Північній Осетії відбулася катастрофа. Із верхів'їв долини вирвалися величезні маси льоду, змішаного з водою і кам'яним матеріалом, стрімко пронеслися вниз по долині, знищуючи все на своєму шляху, і утворили завал, який розпластався на всій Кармадонській улоговині перед грядою Скелястого хребта. Винуватцем катастрофи став пульсуючий льодовик Колка, зрушення якого неодноразово відбувалися і в минулому. Перетворившись на пульпу з льоду, води і морени, крижаний викид перетворився на нищівний швидкісний сель, який промчав у лічені хвилини. Очевидно, вода «відірвала» льодовик від ложа і сформувався потужний водно-льодово-кам'яний сель.

Таким чином, гляціальні несприятливі процеси в літосфері, в основному, спричинені внаслідок відступання льодовика і відповідно його танення. Спостерігаючи за сучасними тенденціями потепління клімату на планеті Земля, можна впевнено сказати, що ці процеси будуть проявлятися все більш частіше і наноситимуть значної шкоди суспільству.

1.1.2 Вплив гляціальних процесів на життя та діяльність людини

Області поширення льодовиків до цього часу залишаються одними із небагатьох районів Землі, де грізні сили природи непідвладні людині. Повне негод та небезпек життя у цьому середовищі наклало глибокий відбиток на традиції і життя людей, які тут проживають.

Гляціальні несприятливі процеси призводять перш за все до значних людських жертв. Так, наприклад, у результаті сходження сніго-кам'яного потоку було повністю зруйновано місто Юнгай, яке знаходилося за 14 км від гори. Тоді загинуло 25 тис. осіб.

Несприятливі гляціальні процеси значною мірою ускладнюють сільськогосподарську діяльність людини на при льодовикових територіях. Часто в передльодовикових районах формуються опустелені ділянки, території з густою мережею ярів, бедленди, дуже глибокі каньони тощо.

Талі льодовикові води містять велику кількість розчинених і підвішених частинок, які надають воді різноманітного забарвлення і цим самим роблять її не придатною для пиття. Це навіть відображається у місцевих назвах річок. (Кара-су - «Чорна вода», Ак-су - «Біла вода», Кизил-су - «Червона вода» і т.д.). Мутність річок льодовикового живлення в Середній Азії вимірюється кілограмами на м³. При сходженні селів мутність зростає в декілька разів.

Як і всяка галузь науки про природу, гляціологія має інженерні проблеми, які своїми коріннями йдуть сягають древніх часів.

Існує ще один важливий аспект, який пов'язаний з твердим стоком річок льодовикового живлення. З ним зіткнулися в середині ХХ ст., коли для освоєння земельних фондів необхідно було створювати багато водосховищ. Виявилось, що об'єм цих водосховищ катастрофічно швидко зменшується, оскільки там відкладається велика маса дрібних часток. Так, щорічно у водосховище річки Сирдар'я надходить близько 32 млн. т. дрібнозему, із них наносів льодовикового походження 88%. Боротьба із замуленням носить поки що пасивний характер.

Значну руйнівну силу мають селеві потоки, вони все знищують на своєму шляху - будинки, лінії електропередач, автомобільні і залізничні шляхи тощо. Іноді під селями зникали цілі поселення.

1.2 Кріогенні несприятливі процеси у літосфері

1.2.1 Характеристика кріогенних процесів

Говорячи про несприятливі кріогенні процеси cлід зазначити, що вони потенційно можуть існувати на площі 32 млн. км² суходолу [Додаток А. Рис. А.3.]. Головною причиною несприятливих кріогенних процесів у літосфері є зміна теплового режиму ґрунту.

При наявності мерзлого шару талі і дощові води, просочуючи шари, які над ним лежать, викликають збільшення їхньої ваги і повільне сповзання навіть по дуже пологих (3-5°) схилах. У цьому процесі, найбільшу роль відіграє не лише «стікання» перезволоженого ґрунту, але і зміна його об'єму при перемінному замерзанні і розтаванні у перехідні (весна, осінь) сезони. Цей процес отримав назву соліфлюкції, а форми, які утворюються при цьому - соліфлюкційними [Додаток А. Рис. А.2.]. Це вали, язики, гряди, соліфлюкційні (натічні) тераси [Додаток А. Рис. А.1.]. В областях розвитку багаторічної мерзлоти соліфлюкція, будучи основним денудаційним процесом, відіграє дуже важливу роль у рельєфоутворенні, цим самим ускладнюючи господарську діяльність людини.

Цей кріогенний процес найбільш активно розвивається в зоні тундри, що характеризується відсутністю деревної рослинності й покриву, річним перезволоженням порід сезоннорозваваючого шару. У помірному кліматі навесні сповзання по схилах виникає тому, що верхні шари «ґрунту» вже відтанули і сильно насичені водою, тоді як глибше ще знаходиться сезонна мерзлота.

Багато мерзлотних несприятливих процесів пов'язано із таненням підземних льодів, яке може бути викликано змінами клімату, порушенням природних умов: вирубка лісу, розорювання, створення водойми і т. п. З цим може бути пов'язано нерівномірне танення багаторічних мерзлих ґрунтів. У результаті виникають явища термокарсту - формування посадочних і провальних форм рельєфу і підземних пустот внаслідок витаювання льоду або відтавання мерзлого ґрунту при підвищенні середньорічної температури повітря або при збільшенні амплітуди коливання температури ґрунту.

Типові форми рельєфу, які утворюються в результаті термокарсту: озерні улоговини, аласи, западини, блюдця та інші негативні форми рельєфу, а також провальні утворення і поглиблення у підґрунтовому шарі (гроти, ніші, ями) [Додаток А. Рис. А.4.]. Термокарст, як правило, супроводжують інші процеси (наприклад, теплова усадка і гравітаційне переміщення відталих порід); він може поєднуватися з площинним і підґрунтовим змивом, соліфлюкцією, суфозією, ерозією і абразією. Всі ці процеси по своєму впливають на освоєння районів, де поширена багаторічна мерзлота.

Однією з причин сучасної активізації процесу вважається діяльність людини, що виявляється насамперед у руйнуванні ґрунтово-рослинного покриву, промисловому та цивільному будівництві, що тягне за собою різке збільшення глибини сезонного протавання порід, іноді у 2-4 рази.

Процес відтавання багаторічної мерзлоти і ерозійна діяльність талих вод призводять до утворення системи ярів. Тут вони зазвичай короткі, широкі і розгалужені, приурочені головним чином до схилів південної експозиції.

Для областей поширення багаторічної мерзлоти характерні процеси, викликані обдиманням (пученням), тобто деформацією поверхні під дією грунтової води, яка розширюється при сезонному промерзанні діяльного шару. Якщо вода не знаходить виходу, то місцями вона припіднімає шар, який на неї давить - утворюються горби пучення - гідролакколіти (болгуняхи - в Якутії, пінго - у Північній Америці) [Додаток А. Рис. А.6.]. Кріогенне пучення спостерігається в районах розповсюдження сезонно і багатолітньо мерзлих порід і тому становить небезпеку для значних територій земної поверхні. Під впливом цього процесу поверхня землі відчуває щорічне циклічне підняття при промерзанні і опускання при відтаванні. Це призводить до постійної пульсації, яку прийнято називати гідротермічним рухом. За зовнішнім виглядом це пагорб із приплюснутою вершиною і несиметричними схилами, висотою до 50 м (частіше 8-20 м) і шириною до 200 м. У Росії гідролаколіти відомі у Східному Сибіру, на Таймирі, на Забайкаллі, у Західному Сибіру, на Північному Уралі, на півночі Європейської частини.

Морозобійне розтріскування є одним з найпоширеніших геокріогенних процесів як в області багаторічномерзлих порід, так і глибокого сезонного промерзання ґрунтових товщ. Морозобійні тріщини є результатом дії напружень, які виникають у масиві мерзлої породи внаслідок його стиснення при охолодженні. Різноманітні форми мікрорельєфу, відомі під назвою структурних ґрунтів - особливість районів багаторічної мерзлоти [Додаток А. Рис. А.5.]. При замерзанні насиченого водою грунту обсяг його збільшується майже до 50%, при цьому уламковий матеріал виштовхується нагору й у сторони. При багаторазовому чергуванні процесів замерзання і відтавання ґрунту виникають кам'яні кільця, багатокутники, смуги і т. п. Різноманітність форм полігонального рельєфу залежить від ступеня насичення ґрунту водою, характеру ґрунту, нахилу поверхні, інтенсивності процесів замерзання і танення. Сукупність таких форм значно ускладнює освоєння територій.

1.2.2 Вплив кріогенних процесів на життєдіяльність людини

Значне поширення багаторічної мерзлоти й суворі кліматичні умови регіонів обумовлюють різноманітні мерзлотні процеси: соліфлюкцію, пучення ґрунтів, термокарст і ін. Тому вивчення багаторічної мерзлоти має велике практичне значення в різних галузях народного господарства.

Про наявність багаторічної мерзлоти стало відомо у першій половині XVII ст., коли з'явилися повідомлення про те, що в Якутії, навіть, влітку вся земля повністю не відтає.

Великий вплив кріогенні процеси мають на будівництво. Більшість споруд у цих районах побудовані на пальових фундаментах, використовуючи багаторічномерзлий ґрунт у якості підстав і розраховані на експлуатацію в певних температурних умовах. При збільшенні температури мерзлих ґрунтів змінюються їхні фізико-механічні властивості (об'ємна вага, вологість, пористість тощо), що, у кінцевому рахунку, зменшує несучу здатність фундаментів, призводячи до пошкодження побудованих на них споруд. Наприклад, в умовах Якутська при збільшенні середньорічної температури повітря на 2° C несуча здатність пальових фундаментів може скоротитися на 50%. Із початку 1970-х років більше 300 будівель отримали серйозні пошкодження в результаті осідань мерзлого грунту. У період із 1990 р. по 1999 р. число таких будівель збільшилася, в порівнянні з попереднім десятиліттям, на 61% в Якутську, на 42% у Норильську і на 90% у Амдермі. Більше чверті стандартних житлових п'ятиповерхових будинків в Якутську, Воркуті і Тіксі, побудованих у 1950-70х роках, можуть стати непридатними до експлуатації вже в найближчі одне-два десятиліття.

Існує точка зору, згідно з якою багато проблем стійкості споруд на крайній півночі Росії обумовлені більшою мірою невиконанням експлуатаційних умов, ніж зміною клімату. Це частково так і є, але слід врахувати, що причиною пошкодження або ж руйнування будівель у кінцевому підсумку є ослаблення фундаментів, що стоять на вічній мерзлоті, за рахунок зменшення її несучої здатності незалежно від того, чи викликано воно витоками води, засоленням ґрунтів, відсутністю необхідної вентиляції або ж зміною клімату. Треба при цьому зазначити, що аналогічні проблеми існують і в інших північних країнах, зокрема, в США на Алясці і на півночі Канади, де експлуатаційні вимоги виконуються набагато суворіше, ніж у Росії.

Найбільш складно при будівництві не допускати порушення дерново-рослинного покриву і природного ходу снігонакопичення.

Несприятливі кріогенні процеси негативно впливають на сільськогосподарську діяльність людини. У зв'язку з наявністю несприятливих процесів, вирощування культурних рослин досить ускладнене. Якщо мерзлота представлена щільним льодистим шаром, то вона може призвести до перезволоження та оглеєння ґрунтових горизонтів.

Так, наприклад, недалеко від одного з сіл в Якутії була розорана ділянка, яка засівалася протягом п'ятнадцять років. Потім на її місці утворилося озеро, в якому стали розводити карасів. І це не одиничний випадок. Іноді на місці ріллі через кілька років з'являлося болото. Відбувається це тому, що темний колір ріллі різко підсилює надходження тепла в грунт, що призводить до розтоплювання викопного льоду в цьому районі і перетворення його у воду.

У районах поширення багаторічної мерзлоти урожаї з сільськогосподарських угідь мізерні. Тому цим видом господарства займатися тут недоцільно.

Термокарстові процеси завдають значної шкоди трасам наземних магістральних трубопроводів, автомобільним і залізничним шляхам, на схилах відкритих гірських виробок при видобутку корисних копалин.

Якщо через ділянку із полігональними ґрунтами прокладається полотно дороги або вона підрізається на достатню глибину укосом фундаменту, із розрізаних, порушених жил може початися надходження пливуна - суміші піску і води, а на решті площі ділянки утворюються пониження і провали. Відповідно дорога на такій ділянці може з часом порушитись і перетворитись на серію вибоїн і канавок, які особливо «оживають» навесні і восени.

У зоні багаторічної мерзлоти прісні артезіанські води проморожені повністю або фрагментарно. У районах, де поширені кріогенні несприятливі процеси водопостачання повинні забезпечувати забір води з максимально високою температурою для здешевлення її підігріву і повинні бути розташовані поблизу споживача. Використання підземних вод у північних районах переважно більше у порівнянні з поверхневими.

У районах поширення несприятливих кріогенних процесів ускладнюється видобуток корисних копалин.

Комплекс заходів із попередження та боротьби з термокарстом включає запобігання розтавання багаторічномерзлих порід і підземних льодів при будівництві та експлуатації споруд, дренаж територій.

Учені та інженери працюють над розробкою заходів, спрямованих на збереження або усунення багаторічної мерзлоти в ґрунті, для захисту від руйнування і деформації житлових та промислових споруд тощо.

1.3 Флювіальні несприятливі процеси

1.3.1 Несприятливі процеси, спричинені діяльністю площинного змиву та тимчасових водотоків

Флювіальні несприятливі процеси формуються водою, що тече по поверхні суходолу. Рухома вода розмиває (ерозія), переносить (транспортування) і відкладає (акумуляція) продукти руйнування, створюючи відповідно ерозійні та акумулятивні форми рельєфу. Хімічний вплив поверхневих вод, до яких відносяться і води річок, мінімальний. Основною причиною ерозії є механічний вплив на гірські породи води і транспортуючих нею уламків, раніше зруйнованих порід. За наявності у воді уламків ерозія різко посилюється. Чим більше швидкість течії, тим більші уламки переносяться, і тим інтенсивніше йдуть ерозійні процеси.

Несприятливі флювіальні процеси можна поділити на ті, які спричинені діяльністю поверхневого змиву та тимчасових водотоків.

Поверхневий змив (площинна ерозія) - руйнування і знесення верхнього шару ґрунту чи продуктів вивітрювання гірських порід дощовими й талими водами, що стікають по схилу суцільним шаром або дрібними струмками. Він залежить від таких умов: опади мають бути інтенсивними; схили повинні бути пологими (1-5°); слабка задернованість території; антропогенна діяльність.

Ґрунтознавці і спеціалісти, у галузі ерозіознавства рекомендують вживати термін «поверхнева ерозія» мотивуючи це тим, що площинна ерозія можлива тільки на ідеально рівній поверхні схилів (тобто на схилах без мікроулоговин). А таке у природі буває рідко. Вода зі схилів, особливо коли вони розорані, майже завжди стікає не пластовим потоком (плащем), а дрібними струменями, виробляючи струменеві розмиви різної величини - у глибину від кількох міліметрів до всієї товщини ґрунтового покриву і до десятків сантиметрів у ширину (іноді до 2-3 м).

При русі води вниз по схилам (схиловий стік), особливо позбавлених рослинності і слабозадернованним, відбувається змив тонких частинок породи і ґрунту, їх переміщення і відкладення біля підніжжя схилу. У результаті схили виположуються, а біля їх підніжжя формуються такі форми рельєфу як делювіальні плащі, що згладжують перегини схилів.

Із діяльністю тимчасових потоків, що виникають після сильних злив або танення снігового покриву, пов'язана поява численних ерозійних вимоїн різного масштабу.

Найменшою денудаційною формою є ерозійна борозна (довжина 2-3 м, ширина 5-20 см, глибина 30 см) [Додаток Б. Рис. Б.1.]. Із ерозійної борозни може утворитися ерозійна ритвина або промоїна (довжина 10-20 м, ширина 1-2,5 м, глибина 1-3 м) [Додаток Б. Рис. Б.2.]. Із неї може утворюватися яр [Додаток Б. Рис. Б.3.]. Для збереження ґрунтового покриву важливо враховувати не тільки розвиток ярів як найбільш активних лінійних ерозійних форм, але і стан та потенційний розвиток початкових форм лінійного розмиву.

Яр - це від'ємна форма флювіального рельєфу, що представляє собою лінійно-витягнуту, вузьку вибоїну із крутими не задернованими схилами, яка створена тимчасовими водотоками переважно у пухких, але в'язких гірських породах (глина, суглинки, селоподібний суглинок, лес). Швидкість росту яру в довжину рідко перевищує кілька метрів на рік, але відомі випадки, коли вона досягає 60-80 м і більше. Загальна довжина яру з розгалуженнями іноді може бути більше 10 км.

Умови для утворення ярів: наявність крутих схилів (? 5°); низьке розташування базису ерозії; наявність пухких гірських порід; достатня кількість опадів (зливовий характер або інтенсивне танення снігу); слабка задернованість території; антропогенний вплив.

Утворенню ярів сприяють люди, підрізаючи схили і знищуючи при цьому рослинність і розпушуючи верхній шар ґрунтів. Посилений ріст ярів стався в Росії та Україні у 60-ті роки XIX століття, коли селяни, отримавши свободу в результаті скасування кріпосного права, отримали не дуже зручну землю - на схилах.

У міру просування вершини зростаючого яру вглиб вододільного плато, вона починає гілкуватися. Рівень річки або дна долини, до якого спускається яр, називають базисом ерозії - це горизонтальна поверхня, на рівні якої водний потік втрачає силу і нижче якої не може заглиблювати своє русло.

Вище за течією донна ерозія буде йти до тих пір, поки руйнівна сила потоку перевищує опір, який чиниться розмиву породами ложа. Коли поздовжні похили на всьому протязі яру досягнуть значень, при яких швидкості течії будуть недостатні для подолання опору порід ложа, глибинна ерозія припиниться, закінчиться і зростання яру, настане стан його рівноваги. Ця гранична форма поздовжнього профілю, до якої він прагне в ході глибинної ерозії, отримала назву профілю рівноваги (або кривої рівноваги).

Раніше всього поздовжні ухили наблизяться до рівноважного значення у нижній течії, так як тут потужність потоку найбільша, ерозія протікає швидше за все, а тому і рівноважний стан досягається раніше. Навпаки, у верхів'ях яру ерозія йде повільніше, і рівноважний стан встановлюється пізніше. Коли яр уже почав заростати в гирлах, у вершині він ще інтенсивно росте - це звичайне явище, яке спостерігається часто в природі.

Виробивши профіль рівноваги схили яру починають виполохуватись делювіальними плащами і заростають, дно вирівнюється, яр перетворюється в балку - негативну форму флювіального рельєфу, що представляє собою лінійно-витягнуте пониження з дуже пологими задерновані схилами [Додаток Б. Рис. Б.5.].

Поширені яри на Європейській частині Росії в межах лісостепової і степової зон (на Середньоросійській, Приволзькій, Волинській, Подільській і інших височинах), в Середній Азії (Фергана), на лесових областях Китаю, ряді районів США і тропічних країн. Яри і балки зустрічаються на різних континентах і в різних природних зонах. Вони типові для передгір'їв низьких периферійних частин гірських країн і складених осадовими породами. Але особливо розвинена ярково-балкова мережа на піднесених ділянках платформ з легкорозмиваючим чохлом, зайнятих степами і лісостепами і освоєних людиною.

Місцями поверхня так сильно розчленована стрімкостінними ярами, що схили, які їх перетинаються і вододіли представляють собою гострі гребені. Такі ділянки поширені в гірсько-пустельних і напівпустельних районах із дуже нерівномірним випаданням атмосферних опадів, наприклад у передгірних районах Середньої Азії і Казахстану. У Північній Америці (східне підніжжя Скелястих гір) цей тип яркового рельєфу отримав назву бедленд - погані землі, сильно розчленовані і еродовані території, що мають складний і вигадливий рельєф [Додаток Б. Рис. Б.5.]. Вони формуються в семиаридних районах, де на поверхню виходять не закріплені ґрунтовим покривом або рослинністю пухкі водонепроникні відклади. Під час опадів вода швидко стікає по схилах, розмиваючи пухкі породи і прорізаючи численні глибокі яри, які з часом поглиблюються. Такі райони перетворюються на скупчення гострих піків і крутосхилих останців і непридатні для поселень і сільськогосподарського використання. Деякі бедленди в районах поширення кольорових глин і пісковиків завдяки незвичним колірним сполученням і мальовничим формам рельєфу перетворилися на туристичні об'єкти. У США є декілька районів розповсюдження бедлендів. Найбільший - Біг-бедленд на межиріччі Уайт-Рівер і Шайєнн (південно-східна окраїна гір Блек-Хіллс в Південній Дакоті) - займає територію протяжністю 200 км і шириною 40-65 км. Цей регіон, частково включений в національний парк Бедлендс, знаменитий завдяки великій кількості залишків доісторичних тварин, розкритих ерозією. Серед інших великих бедлендів виділяються долина р. Мала Міссурі (на заході Північної Дакоти), долина р. Грейбулл у басейні р. Бігхорн (Вайомінг), долина р. Хіла (на сході Арізони). Бедленди зустрічаються також в Азії і Південній Америці.

За підрахунками С.С. Соболєва, сумарна протяжність яружної мережі в деяких районах України досягає 100-150 км на кожні 100 км І.

1.3.2 Вплив несприятливих флювіальних процесів на життєдіяльність людини

Площинний змив - слабо помітний, але найбільш розповсюджений і підступний тип ерозії. Він проявляється повсюдно і тому піддається безпосередньому розпізнаванню значно важче, ніж швидка ярова ерозія. Проте результати площинного змиву часто перевершують негативні наслідки, спричинені яровою ерозією. Це підтверджують дослідження, проведені в різних природних зонах (О. Болюх та ін., 1976; А. Панков, 1934; X. Беннетт, 1958; Л. Бауер і X. Вайничке, 1971; В. Євцихевич, 1973 та ін.)

Негативно тимчасові водотоки впливають на сільське господарство. При обробці ґрунтового покриву плугами і культиваторами струменеві розмиви частково або повністю засипаються, але поновлюються після наступної зливи або сніготанення. Ґрунтовий покрив помітно зменшується, а потім і зовсім може зникнути. Ґрунти за класифікацією переходять у змиті або еродовані. Їх, в залежності від величини втрати гумусного горизонту, підрозділяють на слабо-, середньо- і сильно (іноді надто сильно) змиті. Сильно змиті ґрунти добре можна спостерігати в багатьох районах лісостепової і степової зон України після оранки восени або навесні на схилах долин балок, де на ділянках змитих ґрунтів на поверхню виходять світліші материнські породи.

Інтенсивність руйнування та деградації ґрунтів, стан яких визначає не тільки ефективність агропромислового комплексу, здоров'я довкілля вцілому, а й рівень національної безпеки та економічної незалежності країни, прискорено зростає. Як відмічає професор С. Ю. Булигін, вона обумовлена такими процесами:

· Дегуміфікація (від 0,6 до 1,0 т/га щорічно; 0,4% в середньому втрачено за останні 35-40 років (3,5 і 3,1 - відповідно у 1960 і 1996 роках).

· Еродованість (до 40% від загальної площі країни). Щорічно змивається більш як 500 млн. т ґрунту, з якими втрачається 24 млн. т гумусу, 1 млн. т азоту, 700 тис. т фосфору, 10 млн. т калію. Площа еродованих земель щорічно збільшується більш як на 80 тис. га. Повний збиток від ерозії вже перевищує 10 млрд. умовних одиниць за рік.

Нині уже еродовано понад 15 млн. га, і ерозія продовжує наступати далі на кожний п'ятий гектар із тих, що ще цілі. Проте і на цих землях втрати органічної речовини (гумусу) з ґрунту досягли 25-35%.

За підрахунками, на землях, що розміщуються на схилах крутістю понад 1°, а їх у складі ріллі близько 52%, в Україні без користі для врожаю, а той зі шкодою для навколишнього середовища й самого ґрунту втрачається до 60% талих та зливових вод, з якими виноситься в річки, озера і ставки 15-25% біогенних речовин, добрив і пестицидів. У середньому на Україні з кожного гектара змивається до 15 т ґрунту щороку. Внаслідок цього втрачається 500 кг/га гумусу, 500-700 кг елементів живлення, що в 2-3 рази більше, ніж їх вносять з добривами.

На більшій частині Лісостепу, особливо в Західноукраїнській Дністровсько-Дніпровській фізико-географічних провінціях, заданими О.Г. Тараріко, змив ґрунту на сучасних агроландшафтах становить 31-36 т/га, а в окремі роки під просапними культурами він сягає 200 т/га при допустимому рівні 4-6 т/га.

При цьому енергетичний потенціал агроекосистеми знижується, а її функціонування стає нестійким. Загальна площа сільськогосподарських угідь, розміщених на схилах різної крутизни, в країні становить майже 20 млн. га, зокрема орних земель - 14 млн. га.

· Від'ємний баланс елементів живлення (досягає 100 кг/га і більше);

· Переущільнення (майже на всій площі ріллі);

Серед спектру геоморфологічних процесів, які вливають на формування рельєфу, одним із найнебезпечніших є яружна ерозія. Під впливом ерозії відбуваються значні зміни у навколишньому середовищі.

Вплив тимчасових водотоків на життєдіяльність людини:

ь на сільське господарство. Утворюються від'ємні форми рельєфу - яри, довжиною від кількох десятків метрів до кількох кілометрів, а яружна мережа з вершинами і боковими відгалуженнями розчленовує поля, погіршує умови використання земель. Вони виводять з ладу великі масиви земель, особливо сільськогосподарських, руйнують ґрунтовий покрив, зменшується родючість і погіршуються водно-фізичні та водно-хімічні властивості ґрунту. Тільки через 400-500 років на схилах ярів формуються справжні ґрунти. Продукти змиву замулюють сільськогосподарські угіддя, родючі заплавні землі.

ь на будівництво і транспорт. Від ярів страждають дороги, траси трубопроводів і багато міст, розташованих на височинах і на високих берегах річок. У 1300 році Торжковий яр, що утворився за одну годину під час зливи, зніс вщент кілька будинків.

При таненні ґрунтів у населених пунктах утворюється мережа ярів. Це явище часто супроводжується утворенням зсувів і процесами в ґрунті, які пов'язані з їх перезволоженням. У багатьох посушливих передгірних районах яри розташовані так густо, що їх схили перетинаються. Такі землі ні для чого не придатні. Вони не рідкість у Канаді, на передгірних пагорбах Середньої Азії та Кавказу, а також у деяких інших областях.

При прокладанні залізничного полотна в околицях м. Харкова була зроблена виїмка на схилі зарослої балки. Це стимулювало відновлення ерозії і зростання двох ярів. За 18 років один з них подовжився на 120 м при глибині 15 м, інший - на 221 м. Щорічно з першого яру виносилося близько 340 м зруйнованого матеріалу, з другого за той же період - близько 900 мі. Наведений приклад показує, що у формуванні і зростанні ярів найчастіше винна людина. Борозни, проведені вздовж схилу трактором, колії грунтових доріг, канави тощо слугують початковими вибоїнами, перетворені потоками дощових і талих вод у промоїни та яри.

ь на стан гідрологічних об'єктів та якість води. Зниження рівня підземних вод, забруднення річок і водойм, чим погіршується якість води.

Для оптимізації протиерозійного захисту таких територій пропонується використати алгоритм: аналіз стану і динаміки ярів - визначення типу яру і стадій розвитку - визначення основних чинників розвитку яру - розрахунок потенціалу лінійного росту - оцінка потенціалу та інтенсивності денудаційно-акумулятивних процесів у днищі і на схилах - вибір видів протиерозійних заходів та обгрунтування схеми їх застосування - реалізація комплексу протиерозійних заходів - моніторинг стану ярів та підтримка ефективності і корекція протиерозійного захисту.

Проте флювіальні несприятливі процеси мають не лише негативний вплив, але й позитивний. Так, зазвичай, на дні ярів і балок часто протікають струмки, на поверхню пробиваються джерела. Із часом схили балок покриваються рослинністю (деревною і чагарниковою). В Україні багато поселень виникло саме в балках і називаються байраками.

1.4 Еолові несприятливі процеси

1.4.1 Денудаційні еолові процеси

Геологічні процеси і форми рельєфу, пов'язані з діяльністю вітру, тобто роботою, яку він виконує, називаються еоловими процесами. Ця робота, за іменем давньогрецького бога вітрів Еола називається еоловою. Існує три види такої роботи: еолова ерозія - руйнування, еолове перенесення - транспортування та еолова акумуляція - відкладання гірських порід.

Руйнівна (денудаційна) робота вітру визначається такими процесами як дефляція і коразія.

Дефляцією називається видування, розвіювання, виніс пухких гірських порід на поверхні Землі повітряними потоками. Відомий російський дослідник пустель Б.А. Федорович розрізняє два види дефляції: площинну і локальну. Площинна дефляція особливо поширена в сухих степових районах та в пустелях. Прикладом локальної дефляції може слугувати борознова дефляція, яка розвивається в тріщинах гірських порід, ритвинах, коліях доріг. При цьому у лесових породах, наприклад, можуть утворюватись рови до 20 м завглибшки. Багато дослідників схильні вважати, що саме локальна дефляція є причиною утворення глибоких безстічних улоговин у пустелях Середньої Азії, Аравії та Північної Африки, дно яких місцями знаходиться на багато десятків і навіть сотень метрів нижче рівня Світового океану. Локальна вітрова ерозія спостерігається і на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри.

Із вузьких щілин, у тому числі з дорожніх виїмок, вузьких заглиблень, що залишаються колесами транспорту, вітер виносить пухкі частки, і ці поглиблення ростуть. У Китаї, де широко розвинені м'які лесові породи, виїмки старих доріг перетворюються на справжні ущелини глибиною до 30 метрів (хольвеги). Цей вид руйнування ще називають борозновою діяльністю.

Дефляція виникає за умови сильних вітрів, які видувають ґрунт. Інтенсивність видування ґрунту значною мірою залежать від його гранулометричного складу і вмісту в ньому гумусу, а також там, де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари ґрунту, розораного на великих площах.

Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліматичних умов є руйнування зернистої структури ґрунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надійного його захисту. Надмірне випасання худоби в посушливих степах, яке призводить до знищення дернини теж може спричинити вітрову ерозію.

Розрізняють також інші типи вітрової ерозії: повсякденну і пилові бурі.

Повсякденну дефляцію спричинюють вітри навіть малих швидкостей (5 м/с), відбувається вона повільно і непомітно, переважно на піщаних, супіщаних і карбонатних ґрунтах. За умов цього виду дефляції можуть спостерігатись оголення насіння, загорнутого у ґрунт, а також пошкодження молодих сходів рослин. Найсильніше повсякденна дефляція проявляється на підвітряних схилах, які не захищені лісосмугами. Узимку до зазначених факторів додається відсутність снігового покриву, неглибоке промерзання і слабка цементація ґрунту.

Пилові, або чорні бурі найактивніший і найшкідливіший вид дефляції [Додаток В. Рис. В.1.]. Такі бурі виникають під впливом сильного вітру (зі швидкістю понад 12-15 м/с) і можуть поширюватись на великі території, знищувати посіви на сотнях тисяч гектарів, знести багато родючого ґрунту. Пил, що підіймається під час бур на значну висоту, може перенестися на великі відстані.

Вони бувають у степових, напівпустельних територіях планети. Виникнення пилових бурь зумовлено багатьма чинниками, серед яких головне місце посідають: сильний вітер (понад 10-15 м/сек), сухість і розпиленість верхнього шару ґрунту, відсутність або слабкий розвиток рослинного покриву на полях, наявність великих відкритих ділянок.

Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься, бувають: чорні (чорноземи) бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окисів заліза) та білі (солончаки). Висота підйому пилу може досягати 2-3 км, але найчастіше це 1-1,5 км.

Пилові бурі охоплюють великі площі. Так, площа поширення пилової бурі 1960 р. на Україні та прилеглих до неї районах досягла 1 млн. квадратних кілометрів. Кількість видутого і переміщеного чорнозему становила 25км³. Дуже сильними і тривалими були пилові бурі взимку 1969 р. За площею свого поширення і інтенсивністю вони перевершували всі попередні пилові бурі, які спостерігались на Україні у цьому столітті.

Пилові бурі і пов'язана з ними дефляція виникають і посилюються внаслідок діяльності людини, коли система землеробства або її окремі прийоми не відповідають особливостям ґрунтів і клімату даного району. Так, у пустельному Закаспії улоговина Карагіє має глибину до 300 метрів, дно її лежить нижче рівня Каспійського моря. Багато улоговини видування в Лівійській пустелі в Єгипті заглибилися на 200-300 м і займають величезні простори. Так, площа западини Каттара 18000 квадратних кілометрів.

Форми рельєфу, створені в процесі дефляції: дефляційні котловини, ярданги, коміркові піски, западини - фульджі.

Корозія (від лат.- зіскрібаю, здряпую) або еолова абразія (від лат. зіскрібати) - це процес обточення, шліфування, полірування і руйнування твердих порід уламковим матеріалом, який переноситься вітром. Дефляція і коразія взаємопов'язані процеси.

Піщинки піднімаються вітром на різну висоту, але максимальна їх кількість концентрується у приземній частині повітряного потоку, висотою приблизно до 1,0-2,0 м. Цьому сприяють також процеси вивітрювання, які порушують монолітність породи, що супроводжується швидким вилученням продуктів руйнування.

Необхідно також зазначити, що коразія та дефляція проявляються і на горизонтальних глинистих поверхнях пустель, де при постійних однонаправлених вітрах піщаний струмінь утворює окремі борозни або жолоби глибиною від десятків сантиметрів до десятків метрів, розділені паралельними гребнями.

Форми рельєфу, створені в процесі еолової коразії: кам'яні гриби, кам'яні стовпи, вітрові гранники [Додаток В. Рис. Б.2.].

1.4.2 Несприятливі акумулятивні еолові процеси

Транспортуюча діяльність вітру має величезне значення. Вітер піднімає з поверхні Землі сипкий дрiбноуламковий матеріал і переносить його на великі відстані по всій земній кулі, тому цей процес можна назвати планетарним. В основному вітер переносить дрібні частки пелітової (глинистої), алевритової (пилувата) і псаммітової (піщаної) розмірності. Галька, уламки і гравій під час бурь та ураганів можуть відриватися від землі, підніматися вгору, потім падати і знову підніматися, тобто вони переміщаються по поверхні стрибкоподібно, сумарно на великі відстані. Піски складають один із найважливіших компонентів еолового перенесення. Основна маса піщинок переноситься поблизу поверхні Землі на висоті 3-4 метра.

Пилуваті і глинисті частки (вулканічний попіл тощо) іноді становлять головну частину твердого еолового потоку. Вони можуть насичувати всю тропосферу і навіть виходити за її межі. Дальність перенесення цього матеріалу може бути безмежною. Особливо далеко переносяться тонкі частинки, які піднялися на велику висоту. Наведемо кілька прикладів далекого переміщення уламкового матеріалу. Пил, піднятий вітром у пустелях Дашті-Марго, Дашті-Арби в Афганістані, переноситься в район Каракумів. Пил із районів Західного Китаю осідає в Північному Афганістані і в республіках Середньої Азії. Чорнозем, підхоплений вітром у Східній Україні 1 травня 1892 року, 2 травня частково випав у районі Каунаса, 3 травня осаджувався з чорним дощем у Німеччині, 4 травня в Балтійському морі, а потім у Скандинавії.

Кількість перенесеного вітром піску та пилу буває іноді дуже велика. У 1863 році на Канарських островах в Атлантиці випав пил із Сахари, маса його становила 10 млн. тонн. Загальна кількість еолового матеріалу, що переноситься з суші в море, за підрахунками А. П. Лисицина, перевищує 1,6 млрд. тонн на рік.

Швидкість накопичення еолових відкладів дуже різна. Одного разу на палубі напівзатонулого судна виявили шар пилу потужністю 1,76 м. Він утворився за 63 роки, тобто в середньому відкладалось близько 3 см на рік. Бували випадки, коли шар потужністю в кілька сантиметрів накопичувався за 1 день.

Еолові відклади можна зустріти практично в будь-якій частині суходолу, в будь-якій ландшафтній зоні. Але великі і потужні скупчення еолового матеріалу утворюються в зонах аридного клімату, сприятливих для розвитку всіх видів еолового процесу.

Ще одним несприятливим процесом, який викликаний еоловою діяльністю є опустелювання - процес, при якому екосистема втрачає рослинний покрив і не в змозі його відновити без участі людини. До опустелювання схильні в основному ті райони, які страждають від нестачі вологи, де ґрунт не здатний забезпечити рослини необхідними мікроелементами і т.д. 20% поверхні землі представляють собою пустелю. Опустелені райони утворюють два пояси: у Північній півкулі між 10° і 45° пн.ш. і в Південній півкулі між 10° і 45° пд.ш.

Опустелювання виявляється як практично повне виснаження рослинності на великих територіях, які згодом займають рухливі піски. Це явище являє собою основну причину масштабного скорочення родючих земель.

Площа пустель може значно змінюватися. В останні роки внаслідок сильної посухи на Африканському континенті південна межа пустель стала зміщатися на південь, перетинаючи 45-ту паралель (так пустеля Сахара рухається на південь, її швидкість складає 6 км на рік.).

Залежно від характеру ґрунтів розрізняють декілька типів пустель: піщані, лесові, суглинкові, глинисті такирові, глинисті, галечні та піщано-галечні, щебнисті гіпсовані, кам'янисті, солончакові.

За видом еолової геологічної діяльності пустелі поділяються на дефляційні і акумулятивні.

Дефляційні пустелі (в Африці їх називають гамадами, в Середній Азії - кірамі) являють собою ділянки оголених гострокутних скель, часто химерних обрисів.

Акумулятивні пустелі за типом матеріалу, який їх складає поділяються на піщані, іменовані в Середній Азії кумами, а в Північній Америці - ергами; глинисті-такири, лесові - адир і солончакові - шори.

Форми рельєфу, створені в процесі еолової акумуляції: еолові брижі, бархани, дюни, горбокоси.

Найбільш характерною формою скупчення пісків у пустелі є бархани. Рухаючись вони можуть засипати поселення, які розташовані в оазисах і при пустельних районах.

Пустелі помірних широт займають величезні області у внутрішніх частинах Європи і Азії.

У даний час площа всіх пустель постійно збільшується. Швидше за всіх збільшується Сахара. Щорічно її південний кордон просувається майже на 50 км. Тому людство повинно врахувати цю тенденцію для того, щоб наша планета не отримала назву Пустеля.