Зміни клімату та значення його в господарській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Кліматоутворюючі чиники і основні кліматичні показники

1.1 Радіаційні чинники

1.2 Особливості циркуляційних процесів

1.3 Розміщення на материку і характер підстилаючої поверхні

1.4 Розподіл температур повітря, ґрунту і опадів по території України

РОЗДІЛ ІІ. Зміни клімату та значення його в господарській діяльності

2.1 Фактори, що впливають на зміну клімату

2.2 Несприятливі погодні явища

2.3 Значення клімату в господарській діяльності

РОЗДІЛ III. Кліматичні ресурси

3.1 Енергетичні ресурси

3.2 Агрокліматичні ресурси

3.3 Рекреаційні ресурси

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

циркуляційний клімат температура україна



ВСТУП

Навколишнє середовище, у якому розвивається все живе на Землі, є сукупністю множин факторів, до яких належить як погода, так і клімат. Наявність біологічного різномаїття Землі найчастіше пов'язана з коливаннями метеорологічних умов. Істинність знань про нашу планету та країну і її природне середовище досяжна за умови, коли буде змога пізнати фундаментальні закономірності атмосферних процесів та їх вплив на оболонки.

Клімат -- це багаторічний режим погоди, який спостерігається вданій місцевості. Практичне уявлення про клімат одержують на основі статистичної обробки метеорологічних спостережень за багаторічний період (декілька десятків років). Клімат визначають не тільки за середніми значеннями метеорологічних показників, а враховують і їхній річний, добовий хід, їхні крайні значення, середні відхилення від середніх величин, повторюваність певних явищ, середні і крайні строки початку явищ та ін. [2].

Об'єктом виступає сукупність атмосферних процесів і явищ, що формують клімат України, а предметом - вивчення закономірностей розвитку і протікання цих процесів в Україні, їх зв'язок з іншими процесами та явищами, вплив на інші сфери людського життя. Метою даної роботи є дослідження загальних рис клімату України, простеження закономірностей та тенденцій змін клімату.

Згідно поставленої мети, поставлені наступні завдання:

v детально вивчити кліматоутворюючі чинники та основні кліматичні показники, звернувши особливу увагу на радіаційну складову, циркуляційні процеси, географічне положення України та температурні показники;

v простежити зміни в кліматі на сьогоднішній день, визначити їх наслідки;

v оцінити роль клімату для ведення господарської діяльності та в інших сферах людського життя;

v ознайомитися з забезпеченістю України основними кліматичними ресурсами - енергетичними, агрокліматичними, рекреаційними.

v зробити висновки, в яких зазначити типи клімату, що наявні на території України, виділити під області, зробити загальний аналіз отриманих даних.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що у будь-яку історичну епоху, на будь-якому етапі розвитку людського життя кліматичні умови відіграють важливу роль у житті людей, а так як останнім часом набуває поширення тенденція зміни клімату, що може негативно вплинути на всі процеси життєдіяльності, то є необхідним дослідити сучасну кліматичні ситуацію, ресурси, антропогенну діяльність, та вжити необхідних заходів задля запобігання жахливих та незворотних наслідків.



РОЗДІЛ І. Кліматоутворюючі чиники і основні кліматичні показники

1.1 Радіаційні показники

Рис. 1 Чинники, що впливають на формування клімату

Сонячна радіація є природним джерелом для різнобічних процесів в атмосфері. Дослідження її просторових змін на території проводиться для визначення кліматоутворюючих властивостей, вирішення сучасних завдань теорії клімату, складання кліматичних і екологічних прогнозів. До складу сумарної сонячної радіації входить пряма радіація, що надходить на горизонтальну поверхню від Сонця і розсіяна радіація небосхилу. Надходження сумарної радіації зумовлено висотою Сонця, тривалістю дня, прозорістю атмосфери і хмарністю. Сумарна радіація і альбедо (відбивна здатність підстильної поверхні) формують кількість радіації, що засвоюється підстильною поверхнею.

За ясного неба місячні і добові суми сумарної радіації відзначаються широтним розподілом по території. Найбільші градієнти виявляються взимку, коли різниця у січні між північчю і півднем дорівнює більше 60%, а влітку вона істотно менша і у липні становить близько 10%. У річному ході найбільше зростання сумарної радіації відбувається від зими до весни. У березні вона підвищується порівняно з лютим від 48- 50% на півночі до 43-45% у південному Степу і Криму. Восени істотне зменшення прямої радіації від жовтня до листопада призводить до послаблення на 32-45% сумарної сонячної радіації. Добові суми збільшуються від грудня до червня у 10-12 разів на півночі, а на півдні і в Криму - у 7-8 разів. За ясної погоди добовий і річний хід сумарної радіації простий: протягом доби - з одним максимумом у години, близькі до полудня, і протягом року - з максимумом влітку. За середніх умов хмарності місячні суми сумарної радіації у річному ході змінюються від мінімальних сум у грудні до максимальних у червні- липні. [10]

Рис. 2. Схема формування сумарної сонячної радіації

Зимою контрасти сумарної радіації незначні внаслідок однорідного розподілу хмарності. Мінімальні суми сумарної сонячної радіації спостерігаються у грудні і змінюються від 50 МДж/м 2 на півночі до 110 МДж/м 2 на півдні, що становить 5-7% річної суми (рис. 3). У складі сумарної радіації у цьому місяці переважає розсіяна радіація, яка на півночі, заході і сході становить 80-85%, а в південному Степу і Криму зменшується до 60-70%.



Рис. 3. Сумарна сонячна радіація (МДж/м²). Грудень

У січні на більшій частині території країни сумарна радіація зростає на 35-48%, а на узбережжі морів та в Криму - на 15-25%. Вона коливається від 80 МДж/м² на північному сході до 150 МДж/м² у південному Степу. Розсіяна радіація у її складі зменшується до 55-75% внаслідок збільшення висоти Сонця і тривалості світлої частини доби і зменшення хмарності. Весною сумарна радіація істотно зростає, а її розподіл по території країни значно ускладнюється. Найменші суми у березні спостерігаються в Українських Карпатах (Міжгір'я - 278 МДж/м²), а найбільші на сході (Велико-Анадоль - 367 МДж/м²). Від лютого до березня відмічається найбільший приріст сумарної радіації (46-50%). У квітні приріст сумарної радіації уповільнюється до 27-34% (342-463 МДж/м²). Травень характеризується майже однаковим додатком сумарної радіації, як і у попередньому місяці, - на 26-32%. Найменші суми відмічаються в Українських Карпатах (Міжгір'я - 439 МДж/м²), а найбільші у південному Степу (Асканія-Нова - 633 МДж/м²). Влітку формуються найбільші суми сумарної радіації. Максимальними вони бувають у червні-липні і коливаються від 530 МДж/м² на північному заході до 700 МДж/м² у Криму (рис. 4.) [7]



Рис. 4. Сумарна сонячна радіація (МДж/м²). Липень

Внаслідок збільшення хмарності мінімальні суми сумарної радіації спостерігаються в Українських Карпатах (Міжгір'я - 425 МДж/м²). У прибережній зоні морів на надходження сумарної радіації впливає бризова циркуляція, яка зумовлює збільшення прямої радіації до 10%. Розподіл сумарної радіації влітку формується внаслідок впливу фізико-географічних особливостей окремих ландшафтів. Істотні термічні контрасти зумовлені неоднорідністю підстильної поверхні (моря і гори, різний ступінь лісистості, річкові заплави, болота і луки, сільськогосподарські угіддя), що призводить до розвитку місцевої хмарності. Великі промислові центри і міста стають джерелами помутніння атмосфери. Це зумовлює появу осередків підвищених і знижених сум сумарної радіації. До того ж, строкатому розподілу радіації сприяє антициклональний тип погоди, характерний літом для більшої частини території. Найбільші суми сумарної радіації у червні-липні майже повсюдно у 8-10 разів перевищують грудневі значення. Восени надходження сумарної радіації істотно зменшується внаслідок зниження висоти Сонця і тривалості дня та посилення циклонічної діяльності, що призводить до збільшення хмарності. За цих умов вплив місцевих особливостей не відіграє помітної ролі у формуванні режиму хмарності і сонячної радіації. Рівномірний розподіл хмарності зумовлює територіальні зміни сум сумарної радіації, близькі до широтних. Кожного осіннього місяця порівняно з попереднім сумарна радіація істотно зменшується. Початок осені (вересень) відзначається зменшенням сум на 20-40% порівняно із серпнем і коливанням по території від 310 МДж/м² до 460 МДж/м². У жовтні скорочення сумарної радіації становить 30-45%, а найбільше послаблення спостерігається у листопаді (70% і більше), коли вона удвічі-тричі менша, ніж у жовтні, і на півночі близька до грудневих сум (66-78 МДж/м²). За рік розподіл сум сумарної радіації на більшій частині території країни наближається до широтного, окрім західних і східних областей. Широтний розподіл сумарної радіації порушується внаслідок особливостей режиму хмарності у теплий період року. Річні суми змінюються від 3536 МДж/м² на північному заході до 4780 МДж/м² на Південному березі Криму і коливаються у межах 16-24% (рис. 5). Найменші значення за рік спостерігаються в Українських Карпатах (Міжгір'я - 3250 МДж/м²), що зумовлено послабленням сумарної радіації влітку, коли тут інтенсивно розвивається хмарність (рис. 6). Коливання сумарної радіації відбувається і в окремі роки. Для річної суми - середнє квадратичне відхилення коливається у межах 220-580 МДж/м², а в літні місяці воно у 2-3 рази перевищує аналогічні відхилення для розсіяної радіації. Максимальні добові суми сумарної радіації відмічаються у червні, а в Українських Карпатах (Міжгір'я) та на Закарпатській низовині (Берегове) - у липні. Неоднорідність підстильної поверхні і термічні контрасти спричиняють розвиток місцевої хмарності, що зумовлює строкатість у розподілі добових сум сумарної радіації. Найменші вони в Українських Карпатах (Міжгір'я - 14,6 МДж/м²), а найбільші - на Південному березі Криму (Карадаг - 23,1 МДж/м²). У добовому ході в першу половину дня надходить на 2-3% більше сумарної радіації, ніж у другу. [10]



Рис. 5. Сумарна сонячна радіація за середніх умов хмарності

Рис. 6. Сумарна сонячна радіація (рік)

1.2 Особливості циркуляційних процесів

На розподіл і перерозподіл тепла та вологи впливає циркуляція атмосфери -- переміщення повітряних мас різних типів. [9]

Повітряні маси, які визначають кліматичні умови в Україні, мають як місцеве походження, так і надходять здалеку -- з регіонів, віддалених на тисячі кілометрів (рис. 7). В основному упродовж року над територією України панують помірні, насамперед морські повітряні маси з Атлантичного океану. Вони надходять із заходу і північного заходу завдяки постійним західним вітрам. Узимку перенесення повітряних мас з Атлантики супроводжується потеплінням, улітку -- деяким похолоданням. Крім того, це повітря завжди несе вологу. Його вплив особливо відчутний на заході і північному заході України. З просуванням на схід і південний схід повітря поступово трансформується (перетворюється) на континентальне. Завдяки цьому чиннику клімат України змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід. Помірні континентальні повітряні маси, які надходять в Україну, формуються над центральними районами Євразії. Вони завжди сухі і приносять холодну погоду взимку та спекотну влітку. Найбільш відчутний їх вплив на сході і півдні країни.[18]

Рис.7. Переміщення повітряних мас над територією України

Час від часу в межі України проникають сухі й холодні арктичні повітряні маси, з якими пов'язані різке зниження температури повітря взимку, пізні весняні й ранні осінні заморозки. Сухі й жаркі тропічні повітряні маси, що надходять з пустельних районів Африки чи Південно-Західної Азії, приносять спекотну погоду влітку, теплу й погожу восени.

Зміна повітряних мас з різними властивостями (насамперед температурними) спричиняє проходження через територію України атмосферних фронтів. Атмосферний фронт -- це перехідна зона між теплими і холодними повітряними масами, яка під невеликим кутом нахилена до земної поверхні в бік холодного повітря. Залежно від того, яке повітря активніше -- тепле чи холодне, -- такий і фронт (рис. 8). Теплий атмосферний фронт формується під час наступу теплого повітря. При цьому тепле повітря, як легше, напливає на холодне, поступово витісняючи його. Холодний атмосферний фронт переміщується в бік теплого повітря. Холодне повітря приходить на зміну теплому, підпливаючи під нього. І в теплому, і в холодному фронтах утворюються хмари, з яких випадають опади. [16]

Рис. 8. Формування атмосферних фронтів: а)теплий; б)холодний

Атмосферна циркуляція в Україні зумовлюється також частою зміною циклонів та антициклонів -- величезних атмосферних вихорів діаметром кілька тисяч кілометрів і заввишки кілька тисяч метрів (рис. 10). У центрі циклону формується область зниженого атмосферного тиску, в якій циркулюють висхідні потоки повітря. Вона охоплена навколо кільцем підвищеного тиску, а отже, вітри в циклонах дмуть від країв до центру, відхиляючись у Північній півкулі проти годинникової стрілки. Більшість циклонів виникають над північною Атлантикою, Середземномор'ям чи Баренцовим морем. Вони досить швидко переміщуються над територією України, формуючи протягом кількох діб нестійку хмарну і вітряну погоду з великою кількістю опадів. В антициклоні в центрі утворюється замкнута область підвищеного атмосферного тиску з низхідними потоками повітря. Вітри дмуть від центра до країв за годинниковою стрілкою. [11]



Рис. 9. Циклони та антициклони

На територію України антициклони надходять зі сходу, півночі або тропічної частини Атлантичного океану. Вони малорухливі, над територією України затримуються на тривалий час, зумовлюючи малохмарну суху погоду, влітку спекотну, узимку холодну. Усього за рік над територією країни буває до 45 циклонів і до 40 антициклонів (рис. 9) Проте за кількістю днів різко переважає антициклональна погода. [14]

Рис. 10 Атмосферні вихори: циклон і антициклон

У теплий період року виникає місцева циркуляція: бризи на берегах Чорного та Азовського морів, водосховищ, озер, лиманів, великих річок; гірсько-долинні вітри у Карпатах і Кримських горах.



1.3 Розміщення на материку і характер підстилаючої поверхні

Географічне положення території - це розташування її щодо екватора, Гринвіцького меридіана, різних географічних об'єктів, що мають на нього вплив. Особливістю фізико-географічного положення України є розташування щодо великих природно-територіальних комплексів - материків та океанів, кліматичних поясів, природних зон, найбільших форм рельєфу та ін. (рис. 9) [2]

Україна розташована в центрально-східній частині Європи. Її територія лежить у помірних широтах Північної півкулі приблизно між 44° і 52° пн. ш., на схід від Гринвіцького меридіана - між 22° і 40° сх. д. Великі розміри території і значна протяжність у широтному і меридіональному напрямках зумовлюють різноманітність природних умов і багатство ресурсів.

Україна розташована на стику двох великих тектонічних структур - давньої платформи і молодої складчастої області, яким відповідають великі форми рельєфу: рівнина і гори. Гори в Україні займають незначну частку території і є середньовисотними та легкодоступними. Країна розташована в межах помірного кліматичного поясу, в природних зонах мішаних і широколистих лісів, лісостепу і степу, де формується сприятливий клімат і поширені родючі ґрунти. Все це створює комфортні умови для проживання людей, сприяє значному господарському (передусім землеробському) освоєнню території. [12]

Надзвичайно важливе значення для України має широкий вихід на півдні до Чорного й Азовського морів. Через протоки Босфор і Дарданелли та Мармурове і Середземне моря Україна має морське сполучення з країнами всіх материків. Берегова лінія в межах України досить розчленована. Є багато зручних заток, бухт, лиманів. Островів небагато, серед них зовсім немає великих. Проте далеко в море вдається Кримський півострів, який витягується на захід Тарханкутським, а на схід Керченським півостровами. Крайній південь Криму заходить у широти, де сформувався клімат, подібний до субтропічного. Це сприяє розвитку курортно-санаторного господарства країни. [11]

Рис. 9. Географічне положення України на материку

Підстильна поверхня впливає на кліматичні умови території, насамперед, через поглинання і перетворення сонячної радіації. Ґрунти, рослинність, сніг, вода неоднаково поглинають і відбивають сонячну радіацію. Наприклад, вкрита свіжим снігом поверхня відбиває понад 90 % всієї сумарної сонячної радіації, що надійшла до неї, а поглинає лише 10 %. Відношення відбитої радіації до сумарної називають альбедо. Найменший показник альбедо мають водойми і вологий чорнозем (10 %), найбільший - сніг. Улітку в зонах лісів і лісостепу альбедо становить до 19 %, у степах - до 17 %. [7]

На формування клімату впливає рельєф поверхні і віддаленість території від океану. Рівнинність території України сприяє вільному проникненню і поширенню над нею помірних морських і континентальних мас, а також арктичних. Водночас значна протяжність України в меридіональному напрямку зумовлює трансформацію морських повітряних мас у континентальні з просуванням на схід. Бар'єрами на шляху переміщення повітряних мас виступають Українські Карпати і Кримські гори. Вони перешкоджають проникненню холодного арктичного чи помірного континентального повітря в Закарпаття і на Південний берег Криму. Тому температура повітря взимку в степовому Криму може бути на 20 °С нижчою, ніж на Південному березі. У горах температури повітря нижчі, ніж на прилеглих рівнинах. Вологе повітря затримується на навітряних схилах гір. Гори посилюють висхідні рухи повітря, над ними формується більша хмарність і випадає більше опадів, ніж на рівнині. І навіть над невисокими Донецькою та Приазовською височинами річна сума атмосферних опадів, кількість гроз і туманів більша порівняно з навколишніми районами. [13]

1.4 Розподіл температур повітря, ґрунту і опадів по території України

Температура повітря. Показниками термічного режиму є середні температури повітря. Характерною рисою їх річного ходу в Україні є незначні середньомісячні зміни в літні й зимові сезони, а також різкі зміни у весняний і осінній час. У річному ході температур спостерігається майже пряма кореляція із сумами сонячної радіації, що надходять на земну поверхню. Однак "зональний" розподіл температур порушується сезонними змінами атмосферної циркуляції та адвекцією повітря. Взимку на територію України надходять теплі повітряні маси з Атлантики, Середземномор'я, Чорного моря і поширюються на південно-західні райони. Тому січневі ізотерми (\ тут і в північній частині території прямують з північного заходу на південний схід і тільки на півдні мають близький до широтного напрямок. Найнижчі середні січневі температури повітря (рис. 10) характерні для східних, північно-східних районів рівнинної частини території. Українських Карпат і становлять -7, -8°С. Найвища середня місячна температура спостерігається на Південному березі Криму і становить 2-4°С. А на значній території країни середні січневі температури повітря коливаються від -4 до -6°С. [16]

Рис. 10. Температура повітря (січень)

Починаючи з березня температура повітря зростає і в травні встановлюється літня погода. Підвищення температури повітря влітку (рис. 11) зумовлюється надходженням сонячної радіації. Найвищі середні температури спостерігаються в липні. У їх розподілі територією є такі особливості: у зоні мішаних лісів і лісостепу вони становлять +18...+20 °С, у степовій зоні сягають +21...+23 °С. У Кримських горах і Українських Карпатах вони становлять відповідно +16і+14°С на висотах до 1000 м. За час із вересня до жовтня знижуються на 5-7 °С. За даними спостережень, середні місячні температури відхиляються від середніх багаторічних. Річні й добові амплітуди температур повітря характеризують ступінь континентальності клімату України. На більшій частині її території з листопада до лютого спостерігається найменша добова амплітуда, яка становить 2-3 °С. А найбільші добові амплітуди температури повітря характерні з квітня по вересень і коливаються від 10-12 °С на півдні до 4 °С у гірських районах. [4]



Рис. 11. Температура повітря (липень)

Екстремальними характеристиками термічного режиму є максимальні й мінімальні температури повітря. У просторі та часі вони дуже мінливі, що зумовлюється атмосферною циркуляцією та місцевими чинниками. Максимальні температури повітря в їх річному ході корелюють із середніми температурами. Протягом року в Україні абсолютний максимум -- вище 0 °С, найнижчий взимку -- 10-15 °С, найвищий -- влітку, коли його значення сягають +39 °С, а на півдні та південному сході -- +41 °С (рис.12, 13). При надходженні влітку сухого континентального повітря помірних широт, тропічного повітря із Середньої Азії на території України формуються високі температури повітря, які сягають +25 °С і вище. Найбільша повторюваність днів з високими температурами характерна для степової зони. Південного берега Криму, найменша -- для західної частини зони мішаних лісів, лісостепу. [4]



Рис.12 Абсолютний максимум температур

Коли надходить континентальне арктичне повітря, температури різко знижуються. Найнижчі мінімальні температури сягають -42 °С на сході, на південному заході -- -28 °С, на Південному березі Криму -- -17 °С. На розподіл мінімальних температур повітря істотно впливають місцеві умови -- наявність річкових долин, улоговин, ущелин, в які опускається і де застоюється холодне повітря. Тому температура повітря на днищі долин може бути нижчою, ніж на схилі, вершині. Небезпечним явищем погоди в Україні є температури, які становлять -10 °С і нижче. Вони зумовлюються надходженням холодного арктичного повітря, яке може поширюватися на всю територію України в разі впливу відрогу Сибірського антициклону. Найбільше число днів з температурами -10 °С і нижче на північному сході, а в Закарпатті й на Південному березі Криму така температура буває не щороку.[10]



Рис. 13. Абсолютний мінімум температур

Морозонебезпечними є північні й гірські райони України, де можливі весняні заморозки пізніше першого травня. А на більшій частині території вони закінчуються в останній декаді квітня. Небезпечними є ранні заморозки, які на більшій частині території фіксуються 15-20 вересня. Для північних і гірських районів тривалість безморозного періоду становить 160 днів, на півдні він збільшується до 250 днів, а в теплі роки -- до 270 днів.

Таблиця 1. Середня тривалість безморозного періоду та періодів з температурами повітря, що забезпечують вегетацію рослинності

Одиниці фізико-географічного районування	Середня тривалість безморозного періоду, днів	Середній багаторічний період (дні) з температурами повітря вищими за
		0 °С	+5 °С	+10 °С	+15 °С
Мішанолісова зона	140--170	230--270	190--205	150--160	95--110
Лісостепова зона	150--180	230--275	190--210	155--170	100--125
Степова зона	150--225	230--240	190--245	160--195	115--145
Українські Карпати	110--190	240--195	180--240	125--190	30--140
Південний берег Криму	225--255	--	275--290	200--210	140--155

Із середніми температурами повітря корелюють середні температури ґрунту. Так, середні температури ґрунту в січні коливаються від -4...-8 °С на північному сході до 0...+3 °С на півдні. Влітку на більшій частині території температура ґрунту підвищується до +25 °С, а найбільших показників досягає в липні -- +29 °С. Весняні заморозки на поверхні ґрунту закінчуються в першій декаді травня, а перші осінні заморозки спостерігаються наприкінці вересня. При переході температури через 0 °С ґрунт промерзає. Глибина промерзання коливається в середньому від 50 до 100 см. Тривалість промерзання ґрунту становить 150-125 днів у північно-східних районах і 100-50 днів у південних і південно-західних. [9]

Опади. У розподілі річних сум опадів по території України спостерігається така закономірність: вони поступово зменшуються із заходу і північного заходу на південь і південний схід (рис. 14). Це пов'язано з циклонічною діяльністю і надходженням повітряних мас. Територію України влітку охоплюють південні ділянки фронтів атлантичних антициклонів, які переміщуються із заходу на схід.

Зимові опади пов'язані з середземноморськими циклонами, що рухаються з Чорного моря на північ і північний схід. Річні суми опадів змінюються від 600 мм і більше на заході й півночі рівнинної частини України до 500-400 мм на півдні й південному сході. У зоні мішаних лісів середні суми опадів зменшуються в напрямку із заходу на схід від 650 до 550 мм, у лісостеповій зоні -- 550-500 мм, у степовій зоні -- від 450 до 380мм і менше на Азово-Чорноморському узбережжі. В Українських Карпатах за рік випадає 1000-1700 мм опадів, у Кримських горах -- 700-1000 мм.

Таблиця 2. Розподіл сум опадів по території України

Одиниці фізико-географічного районування	Середня багаторічна сума опадів, мм
	За рік	Холодний період (XІ ІІІ)	Теплий період (ІУ-Х)	Січень	Липень
Мішанолісова зона	510--610	150--195	355--490	25--35	65--105
Лісостепова зона	455--690	130--205	320--515	25--40	60--110
Степова зона *"5	405--500	120--190	180--340	20--45	25--65
Українські Карпати	605--1410	130--525	405--1000	20--85	65--130
Південний берег Криму	425--635	300--400	225--240	55--95	30--40



Напрям ізоліній річних сум опадів свідчить про вплив на їх розподіл рельєфу. Так, на навітряних схилах Волинської, Подільської, Донецької височин випадає на 15-20 % опадів більше, ніж на решті їх території. У Присивашші, на Азово-Чорноморському узбережжі спостерігаються найменші річні суми опадів -- 380-350 мм. В окремі роки суми опадів та їх розподіл територією і протягом року можуть відрізнятися від середніх багатолітніх. Так, у 1975 р. опадів було на 20-30 % менше норми, у 1978 р. перевищення їх норми становило від 10 до 30 %. Основна кількість опадів (75-85 % річної суми) на рівнинній території випадає протягом теплого періоду (з квітня до жовтня). У цей час розподіл опадів територією подібний до річного і їх кількість зменшується від 500 до 200 мм з північного заходу на південний схід. Найменші суми опадів спостерігаються в січні -- лютому, їх кількість збільшується з березня по липень. Максимум опадів спостерігається в червні й становить 75-100 мм у зоні мішаних лісів, 60-70 мм у лісостепу і північному степу, 40-50 мм у південному степу. Показово, що на загальному фоні зменшення кількості опадів у зоні мішаних лісів спостерігається їх річний максимум. Найсухішим місяцем теплого періоду в Україні є вересень. За цей місяць у зоні мішаних лісів випадає 50-60 мм, у лісостеповій зоні 40-50, у степовій зоні 40-30 мм. Деяке збільшення місячних сум опадів спостерігається в жовтні, а кількість їх зменшується в листопаді й грудні. [5]

Наведені характеристики свідчать про те, що в Україні річний хід опадів належить до континентального типу: опадів більше випадає в теплий період року. Однак в окремі роки максимальні й мінімальні суми опадів можуть спостерігатися в інші місяці. Найбільші місячні суми опадів перевищують середньомісячні їх показники вдвічі або втричі. Влітку і восени спостерігається найбільша мінливість опадів. Сніговий покрив в Україні найраніше формується в гірських районах і на північному сході (перша декада грудня).

А в другій декаді грудня сніговий покрив спостерігається в лісостеповій зоні; на більшій частині території сніг наявний наприкінці листопада. У Закарпатті й Причорномор'ї сніг з'являється на початку грудня. В окремі роки сніговий покрив на території України з'являється на початку листопада. Стійким він буває 60-70 днів, а в окремі роки його тривалість може змінюватися від 20-30 до 130-160 днів. Найраніше сніг сходить у Причорномор'ї і Північному Криму (друга декада березня). У зоні мішаних лісів, гірських районах сніг розтає на початку квітня. Висота снігового покриву на більшій частині території в лютому становить 12-15 см, а в окремі зими сягає 50 см і більше. Від запасів води в снігу та його танення залежать розміри і тривалість повені, запаси вологи в ґрунті та ін. [14]

Рис. 14. Розподіл опадів на території України



РОЗДІЛ ІІ. Зміни клімату та значення його в господарській діяльності

2.1 Фактори, що впливають на зміну клімату

Проблема зміни клімату сьогодні надзвичайно актуальна. Клімат на нашій планеті змінюється досить швидко, що не заперечує вже жоден учений. Однак на порядку денному стоять побоювання, що до природних змін клімату додалося потепління, викликане діяльністю людини.

Наслідки кліматичних змін проявляються вже зараз, в тому числі у вигляді збільшення частоти та інтенсивності небезпечних погодних явищ, поширення інфекційних захворювань. Вони завдають значних економічних збитків, загрожують стабільному існуванню екосистем, а також здоров'ю та життю людей. Висновки вчених говорять про те, що кліматичні зміни, які зараз тривають, можуть у майбутньому привести до ще більш небезпечних наслідків, якщо людство не вживе відповідних попереджувальних заходів. [8]

Факт глобального потепління вже не викликає сумнівів. Дані метеорологічних спостережень свідчать про те, що за останні 100 років середня температура поверхні Землі зросла на 0,74 є С, причому темпи її росту поступово збільшуються.

До причин кліматичних змін відносять:

· Парниковий ефект

Зміни в кліматичній системі , які ми зараз спостерігаємо, вчені пов'язують з аномальним зростанням концентрації в атмосфері так званих «парникових газів» (вуглекислий газ, метан, оксид азоту та ін.). Ці гази затримують інфрачервоне випромінювання, яке випускає земна поверхня, створюючи тим самим «парниковий ефект». Явище парникового ефекту дозволяє підтримувати на поверхні Землі температуру, при якій можливі виникнення і розвиток життя. Якби парниковий ефект був відсутній, середня температура поверхні земної кулі була б значно нижчою, ніж вона є зараз.Однак при підвищенні концентрації парникових газів збільшується непроникність атмосфери для інфрачервоних променів, що призводить до підвищення температури Землі.

· Антропогенна теорія зміни клімату

В Доповіді Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) говориться, що з 90%-ною вірогідністю зміни клімату, які ми зараз спостерігаємо, пов'язані з діяльністю людини.

Антропогенне походження сучасних кліматичних змін, зокрема, підтверджують палеокліматичні дослідження, основані на аналізі вмісту парникових газів в бульбашках повітря, що замерзли в льоді. Вони показують, що такої концентрації СО₂ як зараз не було за останні 650 000 років (а за ці роки відбувалося не одне потепління нашої планети). Причому в порівнянні з доіндустріальною епохою (1750 рік) концентрація вуглекислого газу в атмосфері зросла на третину. Сучасні глобальні концентрації метану і оксиду азоту також істотно перевищили доіндустріальні значення. [8]

Зростання концентрації цих трьох основних парникових газів з середини 18 століття, на думку вчених, з дуже високим ступенем імовірності пов'язане з господарською діяльністю людини, в першу чергу - спалюванням вуглецевого викопного палива (тобто нафти, газу, вугілля тощо), промисловими процесами, а також знищенням лісів - природних поглиначів CO₂ з атмосфери.

Тим не менше, точну відповідь на питання: «Який внесок людини в глобальну зміну клімату?» не в змозі сьогодні дати жоден учений. Очевидно лише те, що людина своєю господарською діяльністю дійсно впливає на клімат. А враховуючи складність і крихкість глобальної кліматичної системи, може бути достатньо лише маленької краплі, яка могла б переповнити чашу...

Кліматичні зміни вже відбуваються і, як стверджують прогнози вчених, у майбутньому, ймовірно, будуть лише посилюватися. Тому незалежно від того, чи причетна до них людина чи ні, необхідно вживати заходів з протидії цим змінам, стримувати темпи зростання температури для того, щоб уникнути небезпечних і необоротних наслідків для природи, економіки і суспільства в майбутньому. Також вже зараз треба намагатися пристосуватися (адаптуватися) і мінімізувати негативні впливи прогнозованих кліматичних змін і максимально ефективно використовувати вигоду від них там, де це можливо. [19]

До можливих наслідків змін клімату відносять урагани, засухи, аномальне спекотне літо в Європі, катастрофічні зливи і повені. Екстремальні природні явища б'ють всі рекорди практично у всіх регіонах світу. А природні катаклізми тягнуть за собою економічні наслідки. З кожним роком збиток від стихійних лих зростає.

В цілому клімат на планеті стане більш вологим. Але кількість опадів не пошириться Землею рівномірно. В регіонах, які й так на сьогоднішній день отримують достатню кількість опадів, їх випадання стане інтенсивніше. А в регіонах з недостатнім зволоженням почастішають посушливі періоди.

Протягом ХХ століття середній рівень моря підвищився на 0,1-0,2 м. За прогнозами вчених, за XXI століття підвищення рівня моря складе до 1 м. У цьому випадку найбільш уразливими виявляться прибережні території і невеликі острови. Такі держави як Нідерланди, Великобританія, а також малі острівні держави Океанії і Карибського басейну першими підпадуть під небезпеку затоплення. Крім цього почастішають високі припливи, посилиться ерозія берегової лінії, що стосується й України.

Види та екосистеми вже почали реагувати на кліматичні зміни. Мігруючі види птахів стали раніше прилітати навесні і пізніше відлітати восени.

Існують прогнози зникнення до 30-40% видів рослин і тварин, оскільки їх середовище проживання буде змінюватися швидше, ніж вони можуть пристосуватися до цих змін. [21]

При підвищенні температури на 1 °С прогнозується зміна видового складу лісу. Ліси є природним накопичувачем вуглецю (80% всього вуглецю в земній рослинності і близько 40% вуглецю в ґрунті). Перехід від одного типу лісу до іншого буде супроводжуватися виділенням великої кількості вуглецю.

Вплив потепління на продуктивність сільського господарства неоднозначне. У деяких районах з помірним кліматом врожайність може збільшитися у разі невеликого збільшення температури, але знизиться в разі значних температурних змін. У тропічних і субтропічних регіонах врожайність в цілому, за прогнозами, буде знижуватися.

Одним з наслідків кліматичних змін може стати нестача питної води.

Кліматичні зміни, за прогнозами вчених, призведуть до підвищення ризиків для здоров'я людей, перш за все менш забезпечених верств населення. Так, скорочення виробництва продуктів харчування неминуче призведе до недоїдання і голоду. Аномально високі температури можуть призвести до загострення серцево-судинних, респіраторних та інших захворювань.

Підвищення температури може призвести до зміни географічного поширення різних видів, які є переносниками захворювань. З підвищенням температури ареали теплолюбних тварин і комах (наприклад, енцефалітних кліщів і малярійних комарів) будуть поширюватися на північ, в той час як люди, що населяють ці території, не будуть мати імунітету до нових захворювань. [8]

2.2 Несприятливі погодні явища

Стихійні природні явища -- це ті, прояв яких має аномальний характер і завдає великої шкоди господарству. На території України через складність фізико-географічних умов характерною є значна повторюваність небезпечних метеорологічних явищ (злив, великого граду, пилових бур, завірюх і снігопадів, морозів, спеки, суховіїв, заморозків тощо). В Україні досить часті сильні дощі, коли за 12 год (і менше) випадає 50 мм та більше опадів. Для гірських районів сильними є дощі за випадіння 30 мм та більше опадів за той же час. Вони випадають на західних холодних фронтах, їх можуть приносити південно-західні та стаціонарні циклони. Найчастіше (35 %) такі дощі випадають протягом одного дня, а також 2--5 днів. Вони починаються на заході та поступово змішуються на схід. їх розподіл по території має плямистий характер, частіше випадають на території однієї адміністративної області. [13]

Несприятливим для господарювання явищем є випадіння граду (рис. 15) Повторюваність випадіння граду найбільша в Українських Карпатах і Кримських горах; вона становить 4--6 днів на рік. Цьому сприяє розвиток висхідних потоків перед горами, посилення турбулентності в приземному шарі повітря, наслідком чого є збільшення хмарності. На більшій частині території України середнє число днів із градом сягає двох, дещо більше їх на височинах. Одначе в окремі роки число днів із фалом у горах досягає 12, а на решті території 4--5 днів. У більшості випадків інтенсивно випадає дрібний град. Повторність випадіння фалу діаметром 30 мм становить близько 20 %. Великий град трапляється від кінця квітня -- початку травня до кінця серпня -- середини вересня. На Кримському півострові він може випадати і взимку. [12]

Випадіння граду частіше буває протягом одного дня, в окремих областях -- двох днів, іноді трьох, і випадає град по території плямами або смугами.

В Україні в теплий період року в південних, південно-східних і східних районах температури повітря можуть бути небезпечними (+35°Сі вище), а також особливо небезпечними (+40 "С і вище). Для північних, західних і північно-східних районів небезпечними є температури +30 °С і вище, особливо небезпечними +35 °С і вище. Ці температури встановлюються в областях підвищеного тиску під час надходження сухих і жарких континентальних повітряних мас, а також тропічних мас із південної чи західної периферії антициклонів із Середньої Азії та Північної Африки, з відрогів антициклонів Азорського максимуму. [13]

Рис. 15. Грози. Град

З переважанням антициклональної сонячної погоди на всій території України відбувається висихання й нагрівання поверхні грунту, що сприяє прогріванню нижніх шарів атмосфери.

В такі роки у степовій і лісостеповій зонах, а також у районах зони мішаних лісів бувають суховії, посухи й пилові бурі. Виникнення посушливих явищ в Україні залежить від тривалості Й частоти бездощових періодів.

Дослідження показали, що несприятливий вплив сухості повітря і ґрунту на рослини фіксується через 10 днів після припинення випадіння опадів, тому важливо передбачити бездощові періоди тривалістю понад 10 днів. Упродовж теплого періоду року в середньому в Україні буває 3--9 бездощових періодів різної тривалості, а в окремі роки кількість їх може досягати 13--15.

Найтриваліші бездощові періоди в західній частині України досягають 50--60 днів, на південному сході -- 80, а в приморській смузі --100 днів. В Українських Карпатах максимальна тривалість бездощових періодів становить 39 днів. [5]

Посушлива погода, збільшення швидкості вітру викликає пилові (чорні) та піщані бурі, які супроводжуються переносом пилу й піску на значні відстані. Пилові бурі можуть виникати і взимку, за відсутності снігового покриву. У цьому столітті найтриваліші пилові бурі було зафіксовано взимку 1969 p., коли на мерзлому ґрунті не було снігу, а швидкість вітру досягала 28-35 м/с.

Розвіювання пісків спостерігається на терасах і зандрових рівнинах. Піщані кучугури утворилися внаслідок перевіювання флювіогляціальних і давньоалювіальних пісків. Розвіювання пісків відбувається також на ділянках розбитих, сипучих пісків, які утворились після знищення лісів і пошкодження трав'янистого покриву через випасання худоби, прокладання шляхів та ін. Для запобігання негативному впливові несприятливих фізико-географічних процесів застосовується комплекс природоохоронних агротехнічних, меліоративних, гідротехнічних та організаційних заходів.

Більше 50 % території України охоплюється посухами, які бувають один раз на 10--12 років, особливо в південно-східних і південних районах. За останні 50 років посухи в Україні траплялися через 3--4 роки. Суховії (сухі та спекотні вітри, коли відносна вологість повітря менше 30 %, а температура повітря вища +25 °С) спостерігаються в Україні переважно при антициклональній погоді в теплий період. Значна кількість днів із суховіями (15--25 днів) припадає на Херсонську, Миколаївську і Дніпропетровську області, Степовий Крим, східні райони Луганської і Донецької областей.

На території України в середньому за рік буває 10--25 діб із сильними вітрами (швидкість більше 25 м/с). Сильними вітрами зумовлюються пилові (чорні бурі), що виникають при посушливій погоді, коли швидкості вітру збільшуються й переносять пилуваті й піщані частки ґрунтів, ступінь зволоження яких низький (в шарі 0--25 см ґрунту вміст вологи становить 10--25 мм). Найбільше число днів з пиловими бурями буває в степовій зоні (25-- 40 днів), виникають вони з березня по вересень. Перенесення снігу сильним вітром зумовлює хуртовини. Найчастіше вони бувають на північному сході України (20--25 днів щорічно), а в напрямку на захід кількість днів з хуртовинами зменшується до 4--5. [10]

Рис. 16. Швидкість вітру по регіонам України

У поширенні гроз (рис. 15) на території України спостерігаються такі особливості:

1) на її рівнинній частині в середньому за рік буває 25--30 днів з грозами;

2) менше їх на Азово-Чорноморському узбережжі, при долинах великих річок і водосховищах;

3) грози спостерігаються з квітня по вересень, найбільше їх буває в червні -- липні, однак в степовій зоні, Кримських горах їх максимум припадає на червень, а в зоні мішаних лісів, лісостепу. Донецькій височині, Українських Карпатах -- на липень. [1]

Випадіння граду (рис. 15) в Україні пов'язано з проходженням атмосферних фронтів. Найчастіше град випадає в Українських Карпатах і Кримських горах (4--6 днів у середньому за рік). На решті території середня річна кількість днів з фалом становить 1--2 дні. Влітку спостерігаються тумани, найгустіші вони 0 4--6 годині, розсіюються між 6 і 10 годиною, поновлюються о 18--20 годині. В Українських Карпатах, Кримських горах, на Донецькій, Приазовській, Перед карпатській, Волинській, Подільській, Придніпровській височинах -- протягом року фіксується від 60 до 100 днів з туманом.

У холодний період року в Україні спостерігається ожеледиця (рис. 17). З жовтня по березень буває від одного до десяти днів з ожеледицею. Найбільше (30--40 днів щорічно) це явище спостерігається на Приазовській і Донецькій, Придніпровській, Подільській височинах, Кримських горах. На більшій частині території України спостерігається від 10 до 20 днів з памороззю. Вона утворюється з листопада по березень. [5]

Рис.17 Ожеледь

2.3 Значення клімату в господарській діяльності

На відміну від погоди, клімату властива певна сталість. Відповідно до умов зволоження клімат розрізняють аридний і гумідний. Залежно від дії певного типу повітряних мас -- морський і континентальний. Для характеристики клімату використовують також поняття макроклімат та мікроклімат. Макроклімат -- клімат Землі в цілому або великих територій (природних зон, материків, океанів та їхніх частин). Мікроклімат -- кліматичні умови невеликої території (наприклад, міста).

Клімат впливає на різні природні процеси і господарську діяльність людини. Він зумовлює живлення і режим рік, озер, боліт, впливає на життя морів і формування рельєфу суші. В залежності від клімату утворюються певні гірські породи, формуються ґрунти, рослинність.

Зміна клімату впливає на діяльність різних галузей господарства і життя людей. Від посухи, наприклад, страждають мільйони людей. У деяких тропічних районах тропічні циклони знищують врожаї культур на значних площах. Риболовство також дуже залежить від коливання клімату. Зміна клімату впливає на використання транспорту, споживання енергії та ін. [15]

У межах великих міст зменшується швидкість вітру, проте особливості забудови та озеленення міст, наявність водних об'єктів, термічні відмінності між окремими районами та приміською зоною зумовлюють формування місцевих циркуляцій атмосфери. Цей фактор враховується у містобудуванні.

Погодно-кліматичні умови на території України позитивно впливають на господарську діяльність, розвиток туризму та рекреаційних галузей, дозволяють використовувати екологічно чисті енергетичні ресурси вітру і сонця.

Надра української землі багаті на різноманітні корисні копалини, серед яких вугілля, залізні руди, нафта і газ, каміння, солі тощо. За покладами нерудних корисних копалин Україна посідає провідне місце у Європі і світі.

Одним з природних багатств нашої держави є її земля, 2/3 якої становлять чорноземи. За оцінками спеціалістів, на території України зосереджено чверть світових чорноземів.

Територія України покрита густою сіткою великих і малих рік, загальна кількість яких становить близько 63 тисячі. На її території також розташовуються близько 20 тисяч озер. Найбільші річкові системи - Дніпровська, Дунайська, Дністерська, Південнобузька та Сіверськодонецька. Найбільша ріка України - Дніпро. Дніпро також третя за довжиною і площею басейну ріка Європи. На ній споруджено каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське і Каховське), які підвищують ефективність використання гідроенергетичних ресурсів Дніпра.

Флора України налічує близько 30 тисяч рослин. Природні рослинні комплекси широко використовуються як база для тваринництва, бджільництва, мисливських господарств, заготівлі дикорослих лікарських трав. Внаслідок господарської діяльності рослинний світ України зазнав значних змін. З метою його збереження і відтворення в країні функціонує мережа об'єктів природно-заповідного фонду. [15]

Різноманітні природні умови України зумовили багатий видовий склад тваринного світу. На теренах України нараховується близько 44,8 тисячі видів тварин.



РОЗДІЛ III. Кліматичні ресурси

3.1 Енергетичні ресурси

До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації й вітру (енергетичні ресурси), суми температур і кількість опадів за певний періоді Вони є визначальними для вирощування сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси).

Сонячна радіація - основне джерело енергії в географічній оболонці. Промениста енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) - в період з 20 по 24 грудня. З цим пов'язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1700-1800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1900-2000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2300-2400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі - 2453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього - і атмосфери, випарування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін. [20]

3.2 Агрокліматичні ресурси

Агрокліматичні ресурси - це співвідношення тепла, вологи, світла, яке необхідне для вирощування сільськогосподарських культур. Вони визначаються географічним положенням території в межах кліматичних поясів і природних зон (рис. 18). Характеризують агрокліматичні ресурси три показники - сума активних температур повітря, тривалість періоду з активними температурами, коефіцієнт зволоження.

Агрокліматичні ресурси оцінюються переважно за сумою активних температур та зволоженістю території. Середньодобові температури, що перевищують 10 °С, називають активними. Їхню величину за рік підсумовують. Найбільша сума активних температур спостерігається на Південному березі Криму (3600 °С). На рівнинах вона зменшується до 2400 °С на півночі і до 1600 °С - у верхів'ях Карпат. Отже, рівнинні території України є достатньо теплими для вирощування більшості культур помірного поясу. Середньо- і пізньостиглі сорти соняшнику, кукурудзи, винограду можуть достигати лише у південних районах країни і на Закарпатті. [15]



Рис. 18. Агрокліматичне районування України

Щодо зволоження території, то воно надмірне у Карпатах та Західному Поліссі, де плоскорівнинний рельєф зумовлює потребу в осушенні земель. Територія решти Полісся та більшості Лісостепу достатньо зволожена і сприятлива для вирощування льону, картоплі, цукрових буряків. Східна частина Лісостепу та Степу мають недостатнє зволоження і потребують зрошення. [15]

Найбільша величина сонячної радіації і кількість сонячних днів в Україні характерна для Кримського півострова. Тому тут ресурси сонячної енергії можуть використовуватись для виробництва електроенергії. У Криму та Карпатах спостерігається найбільше вітрів, що часто характеризуються великою швидкістю (40 м/с), використання енергії вітру у гірських та деяких рівнинних районах (будівництво вітряних двигунів, електростанцій) має значну користь для господарства. [15]

3.3 Рекреаційні ресурси

Велике значення в рекреаційній оцінці території має клімат. Клімат, як і рельєф, екзотичність, пейзажне різноманіття місцевості, визначає різні аспекти рекреаційного використання території. Одним з об'єктивних показників для оцінки впливу погоди на тепловий стан людини є рівень комфортності кліматичних умов.

Крім цього, узагальнюючим показником, який характеризує сприятливість кліматичних умов для рекреаційної діяльності, є оцінка контрастної зміни погоди, яка властива гірському клімату і залежить від висоти над рівнем моря, крутизни та орієнтації схилів, форм рельєфу і закритості горизонту. Цей показник включається в путівники і рекламні буклети.

Для клімату найкраще - сприятливі кліматичні умови протягом 9,5-10,5 місяця: тепле літо і помірно холодна зима з стійким сніговим покривом або спекотне тривале літо і коротка тепла зима без стійкого снігового покриву. Добрий - сприятливі кліматичні умови протягом 7-9 місяців: спекотне і сухе літо і м'яка зима зі стійким сніговим покривом. Задовільний - сприятливі кліматичні умови протягом 3-6,5 місяця: прохолодне дощове літо і м'яка зима з нестійким сніговим покривом або спекотне засушливе літо і сувора зима. Поганий - сприятливі кліматичні умови менше 3 місяців: спекотне засушливе літо і нестійка зима з незначним сніговим покривом або без нього. Дуже поганий - сприятливі кліматичні умови протягом 1-2 місяців: коротке прохолодне літо і тривала зима або спекотне літо і безсніжна зима. [19]