Маркшейдерське забезпечення збійки гірничих виробок в планово-висотному положенні на горизонті – 1045 м центральної частини шахти Артем-1 ВАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг"

УПК-22-8,5

0,00152

126

12,54

8,5

9,24

0,334

3

Вент.-ход. підняттєвий л/б гор. 1045-1035 м

Без кріплення

0,00240

10

6,00

2,25

9,24

1,079

4

Госп. орт 191 вісі гор. 1035 м

УПК-22(17)-4,3

0,00174

5

8,54

4,3

9,24

0,080

5

Акумуляційний штрек 1 південь

УПК-22(17)-6,7

0,00160

5

11,20

6,7

9,24

0,025

6

Орт скреперування №1 в/б а.ш. 1 південь

УПК-22(17)-4,3

0,00174

38

8,54

4,3

9,24

0,030

7

А.ш. 2 південь-2північ

УПК-22(17)-6,7

0,00160

55

11,20

6,7

9,24

0,280

8

Орт скреперування №4 в/б а.ш. 2 північ

УПК-22(17)-4,3

0,00174

28

8,54

4,3

9,24

0,022

9

Вентиляційна збійка

УПК-22(17)-4,3

0,00152

4

12,54

8,5

9,24

0,011

10

Вент.-ход. підняттєвий 3 північ гор. 1045-1035 м

Без кріплення

0,00240

10

6,00

2,25

9,24

1,079

11

Вент. орт 199 вісі гор. 1045 м

УПК-22-8,5

0,00152

180

12,54

8,5

9,24

0,477

12

Ходок на полок

Без кріплення

0,00240

10

6,00

2,25

9,24

1,079

13

Полок на сбор. Штрек-колектор

УПК-22(17)-4,3

0,00152

94

12,54

8,5

9,24

0,249

Разом

4,94

З врахуванням на місцевий опір (15%)

5,68



РОЗДІЛ 3. Топографо-геодезична характеристика планово-висотного обґрунтування на території гірничого відводу

Введення

Топографічні карти і плани створюють за допомогою топографічних зйомок або за матеріалами топографічних зйомок, як правило, більш великих масштабів.

Топографічна зйомка представляє комплекс робіт, виконуваних з метою отримання знімального оригіналу топографічної карти або плану, а також топографічної інформації в іншій формі.

Топографічні знімання виконують такими методами: стереотопографічним, комбінованим аерофототопографічним, мензульним, наземним фототопографічним, тахеометричним і теодолітним. Основними методами зйомки є стереотопографічний і комбінований.

Метою цього розділу є складання проекту планово-висотного обгрунтування для створення карт масштабу 1:5000 з висотою перерізу рельєфу 2 метри. Зйомка буде виконуватися стереотопографічним методом на території, що обмежена рамкою трапеції карти масштабу 1:25000.

3.1 Визначення географічних координат кутів рамки вихідної трапеції. Визначення номенклатури та географічних координат листів карти масштабу 1:5000, що покривають вихідну карту

Для реалізації поставленого завдання перш за все потрібно визначити географічні координати кутів рамки вихідної трапеції карти масштабу 1:25000, а також знайти номенклатури та географічні координати кутів рамок трапецій карт масштабу 1:5000, що покривають результатний двадцятип'ятитисячний аркуш, тобто ті, які вийдуть в результат зйомки.

Розграфка топографічних карт грунтується на аркуші карти масштабу 1:1 000 000. Поверхня Землі в прямокутній поперечно циліндричній проекції Гаусса поділена за широтою на чотирьох-градусні пояси, кожен з яких позначається заголовною латинською літерою від екватора до полюсів (A, B, C ,..., V); і на шести-градусні зони по довготі, які позначаються цифрами від одиниці до шестидесяти в напрямку від Грінвічського меридіану на схід. Однак безпосередньо в номенклатурі мільйонного листа присутній не номер зони, а номер колони, який відрізняється від останнього на 30.

Таким чином, вихідна трапеція карти 1:25000 має у своїй основі лист карти мільйонного масштабу. За наведеними вище положеннями були знайдені географічні координати кутів рамки цієї трапеції. Листи карт великих масштабів (в тому числі і масштабу 1:25000) мають в основі лист масштабу 1:100 000, який виходить шляхом ділення мільйонного листа на 144 частини. Таким чином лист карти масштабу 1:1 000 000 розміром 4х6 градусів утримує в собі 144 стотисячних листів з розмірами рамок 20х30 хвилин (кожен з них пронумерований від 1 до 144). Далі, отримали лист карти масштабу 1:50000, поділивши стотисячний лист на 4 частини (п'ятидесятитисячні листи позначаються заголовними україськими літерами від А до Г), розмірами 10х15 хвилин. І, нарешті, розподілом аркушу карти масштабу 1:50000 на 4 частини розмірами 5х7.5 хвилин (позначаються рядковими українськими літерами а,...,г), визначили географічні координати вихідної карти масштабу 1:25000.

Топографічні карти масштабу 1:5000, як було сказано вище, виходять беспосередньо з листа стотисячної карти, шляхом поділу його на 256 частин (розмірами 1'15"х1'52,5''). При цьому, отримані п'ятитисячні аркуші нумеруються від 1 до 256 і цей номер в номенклатурі береться в дужки. Подвійною лінією показаний лист вихідної карти масштабу 1:25000. Номенклатури і географічні координати двох кутів (північно-західних і південно-східних) рамок трапецій карт масштабу 1:5000, покриває вихідний лист двадцятип'ятитисячного масштабу.

3.2 Складання проекту розміщення планових і висотних розпізнавальних знаків

Для того, щоб виконати аерофотознімальні роботи, необхідно визначити маршрути, по лініях яких повинен буде пролетіти літак зі встановленою на ньому аерофотознімальною апаратурою, масштаб фотографування місцевості та кількість знімків, які необхідно виконати для повного фотографування району зйомки. Аерофотозйомка виконується таким чином, що знімки перекриваються вздовж по маршруту (повздовжнє перекриття) і впоперек маршруту (поперечне перекриття). Значення цих величин встановлюються Інструкцією в залежності від виду зйомки, зовнішніх умов, характеру знімання місцевості та її рельєфу і звичайно виражаються у відсотках від загальної площі аерофотознімку. Для великомасштабних зйомок потрібно, щоб повздовжнє перекриття становило 80-90%, а поперечне - 30-40% від площі аерофотознімання. Для проектувальних робіт встановлена величина повздовжнього перекриття - 90%, а величина поперечного перекриття - 30%.

Масштаби фотографування встановлюються Інструкцією виходячи з масштабу створюваної карти, фокусної відстані аерофотознімального апарату і типу фототрансформаційного приладу. При крупномасштабній зйомці рівнинних територій звичайно роблять аерофотозйомку в масштабi 1:15000. Стандартний розмір знімка, що отримується в результаті фотографування місцевості, становить 18х18 см. Вісь першого маршруту літака поєднується з північною рамкою вихідної карти масштабу 1:25000. Відстань між маршрутами обчислюється за відомою фотограмметричною формулою:

(14)



де: d - відстань між маршрутами аерофотозйомки у проекції на місцевості, q -величина поперечного перекриття, I - ширина аерофотознімку; m - знаменник масштабу фотографування.

При заданих вище умовах, по даній формулі було отримано відстань між маршрутами аерофотозйомки, яке повинно витримуватися при зйомці для забезпечення 30-відсоткового поперечного перекриття. Його величина склала 1890 метрів (7,56 см на вихідній карті). Ця відстань відкладалася на кальці у масштабі вихідної карти, поки маршрути не покрили всю площу зйомки. Таким чином було пораховано необхідну для виконання фотографування кількість маршрутів аерофотознімання - 5.

Останній маршрут виявився за межами знімальної території, проте його неодмінно необхідно виконати для забезпечення виконання заданих умов зйомки, а також для перекриття зі знімками, які будуть отримані з сусіднього району зйомок. На кальці маршрути фотографування показані лініями зеленого кольору.

Далі, необхідно розрахувати кількість знімків, які повинні доводитися на один маршрут, для забезпечення 90-відсоткового повздовжнього перекриття, тобто базис фотографування. Базисом фотографування називають відстань між головними точками аерофотознімків, наведену до відстані на місцевості, при заданій величині повздовжнього перекриття. Базис фотографування розраховується по наступній фотограмметричній формулі:

(15)

де b - базис фотографування в проекції на місцевості, P - величина повздовжнього перекриття, вираженого у відсотках від площі знімка, I - довжина аерофотознімка; m - масштаб фотографування.

При заданих величинах повздовжнього перекриття - 90%, довжини аерофотознімку - 18 см і масштабу фотографування 1:15000, довжина базису, розрахованого за формулою (15), становить 270 метрів в проекції на місцевості (1,08 см на вихідній карті двадцатипя'титисячного масштабу). Ця величина базису фотографування була відкладена на кальці стільки разів, скільки необхідно для повного перекриття аерофотознімками району фотографування, і також було пораховано число базисів (а значить і знімків), що припадають на один маршрут.

На кальці проекції на місцевості головних точок показані маршрутами зеленого кольору, які розташовуються вздовж осі першого маршруту, очевидно, що проекція базису фотографування є відстань від центру одного маршруту до сусіднього. Число знімків, що припадають на один маршрут склало 40 штук, а отже, при п'яти маршрутах загальне число знімків складе 200 штук.

Для того, щоб після виконання аерофотозйомки виготовити фотоплан - загальну фотографію місцевості в межах рамки вихідної карти за аерофотознімками, необхідно усунути спотворення, властиві кожному знімку, і привести їх до одного масштабу, тобто виконати трансформацію знімків. Для цього необхідно мати на знімку, в межах його робочої площини, 4 точки з відомим плановим становищем, причому розташовані приблизно по кутах. Будь-яка чітка контурна точка, яка легко розпізнається на місцевості і аерофотознімку, координати якої визначені геодезичним методом, називається плановим опознаком (ПО), а польові роботи з визначення координат розпізнавальних знаків називаються прив'язкою розпізнавальних знаків.

Визначення положення чотирьох опознаків для кожного аерофотознімку наземними геодезичними способами називається суцільною плановою прив'язкою. Однак такий обсяг робіт відчутно підвищує вартість виробництва зйомки, тому, як правило, використовують розрідженну прив'язку, тобто визначення двох-чотирьох опознаків на кожний маршрут, а координати чотирьох трансформаційних точок для кожного знімка отримують методами графічної фототріангуляції, фотополігонометрії та побудовою мереж на універсальних приладах у камеральних умовах.

Для створення висотної частини фотоплану, на аерофотознімках повинні бути присутні точки з відомими висотами. Ці точки називають висотними розпізнавальними знаками (ВЗ), а визначення їх відміток - висотною прив'язкою.

Інструкція дозволяє поєднувати планові та висотні розпізнавальні знаки для топографічних зйомок з висотами перерізу рельєфу 2 і 5 метрів.

Для опознаків вибирають чіткі контурні точки, положення яких можна визначити на аерофотознімку і утотожнити на місцевості з середньою квадратичною помилкою, що не перевищує 0,1 мм у масштабі складеного плану. Розпізнавальні знаки не можна вибирати на крутих схилах, на округлих контурах лісу і сільськогосподарських угіддях, а також використовувати окремі дерева, кущі і кути високих будівель (через вплив тіні). При відсутності на місцевості природних контурів, які можуть бути використані в якості опознаків, роблять маркування точок, тобто створюють на місцевості геометричні фігури, які чітко зобразяться на аерофотознімках. Інструкція вимагає проектування опознаків в зонах подвійного і потрійного відповідно повздовжнього і поперечного перекриття аерофотознімків. Межі зон поперечного перекриття, розташовані по обидві сторони від вісі маршруту на відстані:

(16)

(1350 метрів або 5,4 см на вихідній карті масштабу 1:25000), показані на кальці суцільними лініями жовтого кольору; в цих зонах надалі будуть запроектовані опознаки. Найближчий до західної рамки карти опознак повинен відставати від неї не менш, ніж на 20% для дотримання умови проектування опознаків в зоні подвійного повздовжнього перекриття.

Опознаки проектуються перпендикулярно осям маршрутів з відстанями між сусідніми 5 км, за винятком крайніх зон - в них розпізнавальні знаки повинні розташовуватися вдвічі частіше. Взаємне положення опознаків між собою також регламентується Інструкцією: опознаки повинні бути запроектовані один під одним як у крайніх, так і в середніх зонах; іншими словами, на лініях, паралельних західній рамці результуючої карти. Відхилення допускається в межах величини одного базису фотографування. Відповідно до цих вимог були запроектовані 16 планово-висотних розпізнавальних знаків на вихідній карті в зонах перекриття. Для опознаків вибиралися, в основному, перетин шосейних доріг, просік. В умовах даної місцевості це вигідно з наступних міркувань: дані контури виглядають на знімках чітко, вони добре визначаются як на знімку, так і на місцевості; по дорогах і просіках промінь частіше за все прокладають полігонометричні і теодолітні ходи при згущенні головної геодезичної основи і прив'язці розпізнавальних знаків; при закріплені геодезичних пунктів поблизу доріг забезпечується їх краще збереження і знижується можливість їх втрати. Такі пункти можна легко відшукати і успішно використовувати в якості вихідних при наступних геодезичних роботах у даному районі. В якості одного з опознаків (а саме ОПВ2) вибраний пункт тріангуляції, скоротить обсяг прив'язочних робіт.

3.3 Згущення геодезичної основи з використанням світлодальномірної полігонометрії 4 класу

Складання проекту полігонометричних ходів, встановлення їх форми та визначення граничної помилки планового положення точки в слабому місці ходу. Розрахунок впливу помилок лінійних вимірів. Проектування базису для уточнення постійного світлодальноміру. Розрахунок впливу помилок кутових вимірів .Розрахунок точності визначення висот пунктів полігонометричного ходу

У межах території підлягають зйомці відомі тільки три пункти тріангуляціі, вони показані на кальці умовним знаком у вигляді трикутника з позначеним центром. Їх явно недостатньо для прив'язки всіх запроектованих розпізнавальних знаків. При цьому необхідно провести роботи по згущенню головної геодезичної основи, щоб мати достатню кількість вихідних пунктів для прив'язки розпізнавальних знаків.

Згущення головної геодезичної основи на об'єктах крупномасштабних зйомок проводиться методом світлодальномірної полігонометрії 4 класу з дещо пониженою точністю, в порівнянні з державною полігонометрією 4 класу. Окремий хід полігонометрії 4 класу повинен спиратися на два вихідних пункти з обов'язковим вимірюванням примичних кутів. На підставі вимог були запроектовані 2 полігонометричних ходи 4 класу від пункту тріангуляції 1 до пункту тріангуляціі 3 - перший, та від пункту тріангуляції 2 до пункту тріангуляції 3 - другий (вихідні пункти тріангуляції показані на кальці умовним знаком у вигляді трикутника чорного кольору). Обидва ходи спроектовані таким чином, що їх пункти розташовуються вздовж шосейних доріг, що, як було вже зазначено вище, забезпечить їх збереження і знизить можливість втрати. На кальці збоку ходи показані тонкими лініями червоного кольору, а пункти полігонометрії - умовним знаком у вигляді квадрату, також червоного кольору. Пункти полігонометрії підписані буквами «ПЗ», що означає «полігонометричних знак» і далі його номер, наприклад, ПЗ12. Довжина першого ходу ([s]) складає 6,650 км, а другого - 6,325 км. Кількість сторін у кожному по 10. Як відомо, більш довгий хід менш надійний, тому розрахунок точності буде вестися саме для такого ходу (тобто для першого); очевидно, що всі виконані розрахунки також будуть справедливі і для меншого довгого ходу, іншими словами, при дотриманні технології, більш короткий хід буде прокладений з точністю, не нижче розрахованої для більш довгого ходу.

Ходи полігонометрії в загальному випадку мають довільну вигнуту форму (звичайно, не суперечить Інструкції). Проте, в деяких випадках ходи можуть мати витягнуту форму - як окремий випадок вигнутих ходів. Тому розрахунок точності починається з установлення форми перегибу. Це пов'язано з фактом використання спрощених розрахункових формул для ходів витягнутої форми.

Хід вважається витягнутим, якщо він одночасно задовольняє трьом критеріям витягнутості полігонометричниого ходу. Якщо хоча б одна з вимог критеріїв не виконується, то хід не можна вважати витягнутим. Для перевірки цих умов, перший хід був скопійований на окрему кальку, щоб не обтяжувати основні креслення хаотичною інформацією. Після цього були перевірені 3 критерії витягнутості полігонометричного ходу. Вони розташовані в порядку посилення вимог до витягнутості ходу, тобто якщо не дотримується критерій № 1, то не має сенсу перевіряти критерій № 2 і так далі.

Критерій № 1: «Співвідношення периметра ходу до довжини замикання не повинно перевищувати 1,3». Перевірка: периметр дорівнює 6,650 км, а довжина останнього - 6,225 км. Їх співвідношення становить близько 1,07, отже, хід відповідає критерію №1.

Критерій № 2: «Відхилення кутів сторін від замикання не повинно перевищувати однієї восьмої частини замикання». Для перевірки цього критерію циркулем-вимірювачем було взято відстань, яка дорівнює 1/8L в масштабі вихідної карти масштабу 1:25000; ця відстань складає - 0,778 км (або 3,1 см на карті). Потім було перевірено відхилення кожного кута сторони. З'ясувалося, що відхилення кута сторони допускається навіть у самому витягнутому місці ходу і не перевищує заданої величини в 1/8L. Значить, хід задовольняє цим критеріям.

Критерій № 3: «Різниця дирекційних кутів сторони і замикання не повинна перевищувати 24 градусів». Для перевірки цього критерію потрібно скористатися транспортиром, а в тих місцях ходу, де неможливо безпосередньо виміряти різницю дирекційних кутів, необхідно продовжити сторону або перенести паралельно самій собі. У ході перевірки з'ясувалося, що хід не задовольнив даного критерію (відхилення дирекційних кутів сторін ПЗ2 - ПЗ3 і ПЗ5 - ПЗ6 від дирекційного кута замикання перевищує допуск). Отже, хід не можна вважати витягнутим, і для його розрахунку необхідно використовувати формули для ходів довільної зігнутої форми.

Розрахунок ходу полягає у визначенні помилок вимірювання кутів, ліній і перевищень по ходу, а потім і у виборі інструментів для вимірювання таких, щоб забезпечувалася необхідна точність, яка задається заздалегідь. Спочатку визначається гранична помилка в слабкому місці ходу після зрівнювання. Розраховується вплив помилок лінійних вимірів. Підставляючи конкретні значення M = 0,133 метра і n = 10, отримаємо середній вплив помилки лінійних вимірювань m = 30 мм. За даним значенням помилки можна вибрати прилад (світлодальномір), що забезпечить задану точність. Світлодальномір СТ5 «Блєск» повністю забезпечує дану точність вимірювання ліній. Його середня квадратична помилка вимірювання ліній розраховується за формулою m=10+5/км; тому навіть при максимальній довжині сторони в 2 км, помилка не перевершить 20 мм, таким чином цей світлодальномір не тільки забезпечує задану точність вимірювання, а й створює певний «запас» цієї точності.

Вимірювати відстані необхідно як мінімум при трьох наведеннях світлодальноміру на відбивач з контролем на додатковій частоті. Для уточнення значень постійного світлодальноміру, а саме постійного приймача-передавача і відбивача на рівній місцевості вибирають базис довжиною 200 - 300 метрів. В якості базису можна використовувати одну зі сторін другого полігонометричного ходу (вона позначена на кальці подвійною лінією).

Базис вимірюється базисним приладом БП-3 з відносною помилкою не менш 1/50000. При найнесприятливих умовах, коли джерела помилок мають систематичний характер впливу на результати вимірювань, граничні помилки одного джерела розраховуються. Отримано, що помилка укладення в створ не повинна перевищувати величини 30 мм, тобто штативи в створі необхідно встановлювати теодолітом, що входить до базового комплекту.

По карті була виміряна довжина запроектованого базису - 275 метрів, і перевищення одного його кінця над іншим - 2,5 метри. Звідки, число уложення мірного приладу в створі базису 12, а середнє перевищення, що припадає на один проліт, 0,21 м.

Розрахована за формулою помилка визначення перевищення одного кінця мірного приладу над іншим не повинна перевищувати граничного значення в 36 мм. Таким чином, досить визначати перевищення технічним нівелюванням. Для цих цілей підійде будь-який нівелір, наприклад, 2Н-10КЛ, обладнаний компенсатором і прямим зображенням; ці переваги нівеліра дозволяють зробити працю спостерігача більш продуктивною.

Отримані значення граничної помилки натягу мірного приладу складають 100 г. Точність натягу гирями - 20-50 г, а динамометром - 150-300 г. Таким чином, для натягування приладу повинні використовуватися гирі. Далі необхідно розрахувати вплив помилок кутових вимірів. Для цього потрібно знайти центр тяжіння ходу.

Є два способи його визначення - графічний і аналітичний. Аналітичний використовується при відомих координатах всіх пунктів ходу, а для графічного способу досить зображення ходу в масштабi. Тому в даній роботі використовується графічний спосіб визначення центру тяжіння. Для цього використовують векторне правило про складання паралельних однаково спрямованих сил. Після знаходження центру ваги ходу були виміряні відстані від нього до всіх кутів ходу і була отримана сума їх квадратів. Отже виходить, що для забезпечення заданої точності ходу середня квадратична помилка вимірювання одного кута не повинна перевищувати 3. Таку точність забезпечує теодоліт серії Т2, наприклад 3Т2КП. Слід зазначити способи вимірювання кутів. На пунктах тріангуляції кути потрібно вимірювати способом кругових прийомів, якщо необхідно на кілька напрямків, ті ж рекомендації справедливі і для засічок. Сутність способу кругових прийомів полягає в наступному.

З пункту спостереження вибираються початковий напрям з хорошою видимістю. Встановивши теодоліт, при крузі ліво послідовно візуються на пункти A, B, C, і т.д., обертаючи алідаду теодоліта по ходу годинникової стрілки і роблячи при кожному візуванні відліки, які записують в журнал. Закінчують спостереження вторинним візуванням на початковий пункт, відлік також записують у журнал. Це повторне спостереження на пункт, прийняте за початкове, яке називається замиканням горизонту, роблять для того, щоб переконатися в нерухомості лімба в процесі вимірювання. За інструкцією величина розбіжності горизонту не повинна перевищувати 7 секунд для полігонометрії 4 класу. Описані дії становлять один напівприйом. Після цього переводять трубу через зеніт і знов проводять спостереження на пункти починаючи з початкового, але в зворотній послідовності, обертаючи аліаду проти годинникової стрілки. Якщо на пункті необхідно зняти тільки два напрямки, то користуються методом окремого кута. Порядок спостережень при цьому такий самий, з різницею: не візують повторно на початковий пункт; алідаду обертають як у першому, так і в другому напівприйомах тільки за годинниковою стрілкою або тільки проти годинникової стрілки. Два напівприйоми вимірювання напрямків складають один повний прийом.

На пунктах полігонометрії при прокладанні ходів кути вимірюються способом кругових прийомів - така система вимірювання кутів дозволяє зменшити помилки центрування і редукціювання. Суть її в наступному. Вісь обертання теодоліта при установці його над центром знаку повинна займати в просторі таке ж положення, яке займала вісь обертання марки до і після установки теодоліта. Для виконання цієї умови в трьох сусідніх вершинах полігонометричного ходу установлюють три штатива з закріпленими на них підставками. На задньому (A) і передньому (C) штативі встановлюються марки, а на середньому (B) - теодоліт. Після вимірювання штатив з маркою (A) переносять через дві точки - на наступну після C точку (D), а два інших штатива (B) і (C) залишаються на місці. Марку, що стояла в точці A, переставляють на штатив в точці B, теодоліт переставляють на штатив у точці C, а марку, що стояла в точці C, переставляють на штатив в точці D. Таким же чином вимірюють і всі наступні кути в ході. Крім того, можна вести одночасно з кутовими і лінійні вимірювання, тобто після вимірювання кута необхідно поставити на задній штатив світлодальномір, а на два інших - відбивачі.

Величина середньої квадратичної помилки виміряного кута m отримає вплив ряду джерел помилок: редукції, центрування, інструментальних, власних вимірювань і зовнішніх умов. В даному випадку величина квадратичної помилки становить 1,3'' Очевидно, що найбільший вплив редукції позначиться на коротких відстанях, у розрахунках береться довжина мінімальної сторони ходу. У розрахунках довжина ходу становить 475 метрів. Для величини середніх квадратичних помилок центрування і редукції беруться величини m_і, тобто максимальний вплив одного виду помилок.

Таким чином випливає, що для забезпечення заданої точності кутових вимірюваннь необхідно, щоб лінійний елемент центрування не перевищував 2 мм, а лінійний елемент редукції не перевищував 3 мм.

Аналізуючи ці значення допусків можна зробити такий висновок: центрувати теодоліт потрібно в корінь з двох разів точніше, ніж марки; штативи перед встановленням на них приладів повинні бути ретельно відцентровані за допомогою лотаппарату, перед початком польових робіт треба дослідити редукцію марок і повірити оптичний центрир теодоліту. Число повних прийомів, якими необхідно виміряти кути на пунтах, залежить від точності, з якою задано визначити ці кути. Відомо, що точність візування залежить від роздільної здатності очей і збільшення приладу. Величину середньої квадратичної помилки відбивання для теодоліту серії Т2 можна прийняти рівною 1 секунді. Значення помилки вимірювання кута приймається рівним m_і, тобто величиною впливу одного джерела помилок.

З перерахованих вище міркувань та за формулою для розрахунку середньої квадратичної помилки власне вимірювання кута обчислюється числом необхідних прийомів. Це число вийшло рівним трьом. Таким чином для забезпечення заданої точності вимірювання кутів, при врахованих впливах помилок, необхідно вимірювати кути трьома прийомами. Кожен пункт Державної геодезичної мережі з мережі згущення обов'язково повинен мати позначку, причому гранична помилка відмітки найбільш слабкого пункту повинна бути менше однієї десятої висоти перерізу рельєфу карти найбільшого масштабу, h в нашому випадку відомо, що нев'язка чисельно дорівнює подвоєній граничній помилці. Очевидно, що IV клас нівелювання повністю забезпечить задану точність. Дійсно, гранична помилка відмітки пункту при довжині ходу в 6,65 км складе 26 мм, а 0,1h є 20 см. Тому, в принципі, для даного ходу можна було цілком обійтися технічним нівелюванням. Однак, Інструкція вимагає передачі висот у полігонометріі 4 класу нівелюванням IV класу з наступної причини: полігонометрічний хід може бути використаний не тільки для прив'язки розпізнавальних знаків, але і в якості згущення знімальної основи та обгрунтування крупномасштабних зйомок. Дані пункти можуть також використовуватися в якості вихідних при технічному нівелюванні. Для виконання робіт по передачі висот у полігонометрії можуть бути використані точні нівеліри 2Н-3Л і Н3.

3.4 Складання проекту планової прив'язки опознаків

Опознаки прив'язуються в плані різноманітними геодезичними способами, серед них розглядаються наступні: багаторазова зворотня засічка, багаторазова пряма засічка, розрядна полігонометрія і прив'язка теодолітними ходами. Для кожного опознаку проектувався, по можливості, оптимальний метод прив'язки, наприклад, для опознаків, розташованих близько до пунктів тріангуляції та полі-гонометріі, прив'язка повинна здійснюватися теодолітними ходами; для далеко розташованих опознаків, з рівномірним розподілом пунктів обгрунтування навколо - багаторазова зворотня засічка, а з нерівномірним розташуванням пунктів (наприклад, ситуація, коли пунктів багато, але вони розташовані в секторі, складає 90 градусів) - багаторазова пряма засічка.

Нижче розглядаються способи планової прив'язки для всіх опознаків.

ОПВ1 прив'язаний теодолітним ходом, що спирається на пункти Т1 і П31.

ОПВ2 суміщений з пунктом тріангуляції Т1, прив'язка для нього не потрібна.

ОПВ3 прив'язаний багаторазовою зворотньою засічкою на пункти Т1, ПЗ6, ПЗ14,Т2.

ОПВ4 прив'язаний багаторазовою зворотньою засічкою на пункти ПЗ1, ПЗ5, ПЗ14 Т2.

ОПВ5 прив'язаний теодолітним ходом, що спирається на пункти Т2 і ПЗ10.

ОПВ6 прив'язаний багаторазовою прямою засічкою з пунктів Т1, ПЗ11 і П37.

ОПВ7 прив'язаний полігонометричним ходом 1 розряду, що спирається на пункти ПЗ6 і ПЗ14.

ОПВ8 прив'язаний теодолітним ходом з опорою на пункти ПЗ12 і ПЗ13.

ОПВ9 прив'язаний багаторазовою прямою засічкою з пунктів ПЗ1, ПЗ5 і

Т3.

ОПВ10 прив'язаний теодолітним ходом з опорою на пункти ПЗ7 і ПЗ16.

ОПВ11 прив'заний багаторазовою прямою засічкою з пунктів ПЗ17, ПЗ14 і ПЗ11.

Слід зазначити, що відносна помилка в теодолітних ходах задавалася виходячи з довжини ходу згідно з вимогами Інструкції: для ходів довжиною до 2,0 км - 1/1000, для ходів довжиною до 4,0 км - 1/2000 і для ходів довжиною до 6,0 км - 1/3000. На кількість сторін Інструкція обмежень не накладає. Після того, як були визначені способи прив'язки для кожного опознаку, необхідно для найгіршого випадку кожного способу розрахувати точність, з якою повинні виконуватися вимірювання для того, щоб точність визначення планового положення опознаку знаходилася в межах заданої. Інструкція вимагає, щоб для планів масштабу 1:5000 з висотою перерізу рельєфу 2 метри середня квадратична помилка в плановому положенні опознаку була 0,5 метра на місцевості. Нижче розглядається розрахунок точності для кожного способу планової прив'язки опознаку , а саме: багаторазової зворотньої засічки, багаторазової прямої засічки, теодолітного ходу і розрядного полігонометричного ходу.

3.4.1 Багаторазова зворотня засічка

Розрахунок, як звичайно, починався з визначення найгіршого випадку. Для засічки взагалі такий випадок є засічка з найменшими кутами. Був обраний такий найгірший випадок, ним виявилася засічка з ОПВ4 на пункти обґрунтування ПЗ1, ПЗ5, ПЗ14 і Т2. На кальці були виміряні транспортиром дирекційні кути направленні на вихідні пункти. Середня квадратична помилка вимірювання одного напрямку задавалася 15 секундам, при цьому середня квадратична помилка в плановому положенні опознаку не перевищує значення 0,279 метра, що не суперечить Інструкції.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що для прив'язки розпізнавальних знаків способом багаторазової зворотньої засічки досить 15-тисекундної точності вимірювання кута. Таку точність забезпечить теодоліт будь-якої марки, але не гірше, ніж Т15, наприклад 3Т5КП. Слід зазначити, що незважаючи на досить низьку, порівняно з попередньою полігонометрією, точність визначення напрямків, вимірювати напрямки при засічках необхідно двома повними прийомами для забезпечення повного контролю результатів вимірювань. Напрями повинні вимірюватися способом кругових прийомів, за методикою, описаною вище. Іноді, при відсутності прямої видимості між пунктами, спостережні пункти доводиться маркувати трубами, стовпами і пірамідами, іншими словами - візирними цілями для вимірювання напрямків.



3.4.2 Багаторазова пряма засічка

Як і в попередньому випадку, розрахунок точності починається з вибору найнесприятливішого випадку. Як і було сказано вище, цей випадок є засічки з мінімальними кутами. Очевидно, що серед них найбільш ненадійним є випадок засічки з пунктів Т1, ПЗ6 і Т3 на опознак ОПВ12. Як завжди, спочатку по кальці транспортиром були виміряні дирекційнні кути напрямів з вихідних пунктів на визначений опознак. Отримані величини аналізують на допустимість і роблять відповідний висновок, а якщо необхідно, то і перерахунок. При заданій середньоквадратичній помилці вимірювання напрямів в 15" необхідна точність визначення планового опознаку не забезпечується, іншими словами розрахункова середня квадратична помилка в плановому положенні опознаку більше максимально допустимої (більше 0,5метра). Отже, потрібно більш точно вимірювати напрямки. Середня квадратична помилка вимірювання кута була зменшена до 10", передрозрахунок був повторений. Отримано, що 10-тисекундна середня квадратична помилка зрівнювання кута забезпечує задану точність визначення планового положення опознаку. Тут варто зробити деякі висновки. Так як комплекс робіт по прив'язці розпізнавальних знаків засічками буде, швидше за все, здійснюватися одним і тим же кутомірним приладом, то теодоліт типу Т15 використовувати не можна - він забезпечить задану точність планового положення опознаків визначених за допомогою багаторазової зворотньої засічки, але не зможе забезпечити необхідну точність планового положення опознаків, визначених способом багаторазової прямої засічки. Таким чином необхідно використовувати теодоліт серії Т5 або Т2.

Теодоліт серії Т2, взагалі кажучи, придатний до робіт даного роду, проте для цільових перевірок доцільно використовувати більш простий за конструкцією і в експлуатації прилад серії Т5, наприклад 3Т5КП.



3.4.3 Прив'язка розрядним полігонометричних ходом

При проектуванні ходу розрядної полігонометрії увага зверталась на моменти, наведені при розгляді ходу полігонометрії 4 класу, як то: положення пунктів, забезпечення їх збереженості, зручності спостережень.

Розряд полігонометричного ходу визначався виходячи з його важливості. Даний хід (він єдиний) має довжину 4,125 км, і тому він буде ходом першого розряду. Для передрозрахунку точності лінійних і кутових вимірювань використовувалась та ж методика, що і для полігонометричного ходу 4 класу. Тут наводяться, в основному, головні розрахункові елементи проектування і передрозрахунку, а також аналіз і висновки з отриманих результатів. Спочатку була встановлена форма ходу за трьома критеріями витягнутості. Перевірка першого критерію: співвідношення [s]/L складає величину рівну 1,2. Хід відповідає критерію № 1. Перевірка критерію № 2: вже друга сторона з будь-якого кінця ходу йде за межі смуги L/8 (434 м), отже, критерій не задовільний, хід не можна вважати витягнутим і перевіряти третій критерій не має сенсу.

Згідно з вимогами Інструкції відносна помилка полігонометричного ходу 1 розряду повинна бути не більше 1/10000. Ставлячи таку точність в якості вихідної була розрахована середня квадратична помилка планового положення кінцевої точки до зрівнювання. Вона склала 0,206 метра. Виходячи з величини цієї помилки можна розрахувати середню квадратичну помилку вимірювання ліній. Її величина склала 5,5 см. Очевидно, що описаний вище світлодальномір СТ-5 забезпечить задану точність зі значним запасом. Використовувати ж для вимірювання довжин ліній інварний дріт, короткобазисний і паралактичний методи при даних умовах економічно недоцільно.

Вимірювати довжини ліній світлодальноміром необхідно при двох режимах: приймально-передавальному і на відбивач. Для точності кутових вимірів був графічно знайдений центр ваги ходу. Після розрахунків отримана величина m склала 8''. Отже, для прокладання ходу може застосовуватися теодоліт серії Т5, наприклад, 3Т5КП.

Розрахуємо кількість повних прийомів для вимірювання кута на станції. Середня квадратична помилка відбивання для теодоліта 3Т5КП складає 4,5 секунди. Повне число прийомів становить 2. Таким чином, при прокладанні полігонометричного ходу 1 розряду при даних умовах необхідно вимірювати кути на станції двома повними прийомами. Кути вимірюють способом повного прийому з трьохштативної системи. Центрування марок і теодоліта досить зробити за попередньо повіреним побудованим оптичним центриром.

3.4.4 Планова прив'язка розпізнавальних знаків теодолітними ходами

Прив'язка розпізнавальних знаків теодолітними ходами застосовувалася в разі безпосередньої близькості опознаку до пунктів геодезичного обгрунтування і в тих випадках, коли неможливо використовувати методи багаторазових засічок.

Наведемо основні вимоги Інструкції до теодолітних ходів. Розрізняють три види теодолітних ходів по відносній помилці: це ходи з відносною помилкою 1/3000, 1/2000 і 1/1000. При масштабі топографічної зйомки 1:5000 встановлена максимальна довжина таких ходів, відповідно 6 км, 4 км та 2 км. Допустимі довжини сторін в будь-якому з трьох типів ходів від 20 до 350 метрів. На число сторін Інструкція обмежень не накладає. Розпізнавальні знаки прив'язані теодолітними ходами. Відносна помилка кожного задавалася виходячи з довжини самого ходу, таким чином, більш довгий хід необхідно прокладати з більшою точністю, ніж короткий. Найгіршим випадком (самим ненадійним з усіх) є хід максимальної довжини. Очевидно, що передрозрахунок точності лінійних і кутових вимірювань необхідно вести саме для такого випадку.

Найдовший хід прокладений від пункту тріангуляції Т1 до полігенометричного знаку ПЗ1 для прив'язки опознака ОПВ1, його довжина складає 5,915 км. Передрозрахунок точності для цього ходу проводився за схемою, аналогічній приведенній для полігонометрії 4 класу. Нижче розглядаються тільки результати розрахунків, їх аналіз і висновки, що випливають з них. Передрозрахунок починається зі встановлення форми ходу. Даний хід не задовольняє першому критерію витягнутості: його периметр складає 5,915 км, а довжина замикаючої всього 0,487 км. Таким чином, хід не можна вважати витягнутим, і в розрахунках повинні використовуватися формули для вигнутих ходів. Гранична помилка в слабкому місці ходу після зрівнювання дорівнює 0,99 метра. Відомо, що середня квадратична помилка пункту в слабкому місці ходу після зрівнювання в 2 рази менше граничної помилки. Таким чином середня квадратична помилка в слабкому місці ходу після зрівнювання, рівна 0,49 метра, не суперечить Інструкції (вимагає не більше 0,5 метра). Отже, даний хід прокладений з відносною помилкою 1/3000, що задовольняє вимогам Інструкції.

Середня квадратична помилка вимірювання довжин ліній, її величина склала 14 см. Середня довжина сторони ходу вийшла рівною 246 м. Відносна помилка вимірювання ліній повинна бути не менше 1/2000. Таку точність нитяним далекоміром забезпечити не можливо (розрахунки також показують, що навіть якщо зменшити середню квадратичну помилку вимірювання кута до величини 1", то нитяний далекомір з відносною помилкою вимірювання ліній 1/500 не забезпечить заданої точності планового положення опознаку), тому необхідно використовувати більш точний прилад для лінійних вимірювань. Можна скористатися далекоміром подвійного зображення або світлодальноміром СТ-5; перевага віддається останньому в силу простоти, легкості і надійності вимірювань. Величина середньої квадратичної помилки вимірювання кута становить 32". Отже, можна зробити висновок, що кути можуть вимірюватися будь-яким теодолітом серій Т5, Т15 і Т30. Так як в основному кутові вимірювання в прив'язочних роботах розраховані на виконання теодолітом 3Т5КП, рекомендується застосування саме цього приладу. На точках ходів кути повинні вимірюватися двома повними прийомами; центрування теодоліта проводиться у вбудованому оптичному ценрирі.

3.5 Складання проекту висотної прив'язки розпізнавальних знаків

Висотна прив'язка розпізнавальних знаків проводиться геометричним нівелюванням і тригонометричним нівелюванням. Перше використовується в основному спільно з прокладанням ходів розрядної полігонометрії та, іноді, при засічках .Друге, як правило, застосовують разом з прокладанням теодолітних ходів і при засічках (при засічках тригонометричне нівелювання економічно більш вигідне, ніж геометричне). Висотна прив'язка розпізнавальних знаків проводилася способом тригонометричного нівелювання, за винятком ходу розрядної полігонометрії, прив'язка в цьому випадку здійснюється геометричним нівелюванням. Після проектування способів висотної прив'язки, передрозраховуючи точність вимірювання вертикальних кутів для тригонометричного нівелювання, виводиться клас геометричного нівелювання. Розрахунок ведеться для найбільш несприятливого випадку. Нижче наводиться розрахунки для кожного способу прив'язки.

3.5.1 Тригонометричні нівелювання при засічках

При плановій прив'язці розпізнавальних знаків способом багаторазових засічок, спільно ведуться роботи з висотної прив'язки тригонометричним нівелюванням. Для цього спостерігають кути нахилу на визначений або вихідний пункт.

Обчислюють перевищення опознаку і отримують його відмітки. Далі при обробці вимірювань знаходять найбільш надійне значення позначки опознаку. Як завжди, розрахунок ведеться для найгіршого випадку. Такий випадок є засічкою з мінімальним значенням [1/s]. Очевидно, що таким найбільш несприятливим випадком є багаторазова пряма засічка на опознаці ОПВ4 з пунктів Т1, ПЗ6 і Т3.

Інструкція задає величину M рівній 0,4 метра. З урахуванням цього значення середньої квадратичної помилки вимірювання вертикального кута складає 27".

З цього факту можна зробити наступний висновок: вертикальні кути при висотній прив'язці розпізнавальних знаків при нагоді засічок можна вимірювати будь-яким теодолітом точніше Т30, але, так як вертикальні кути будуть спостерігатися разом з горизонтальними, рекомендується для вимірювання і тих й інших використовувати один і той самий інструмент, тобто теодоліт 3Т5КП. Цей прилад забезпечує хороший запас по точності у випадках як планової, так і висотної прив'язок. Вертикальні кути необхідно вимірювати двома прийомами.

3.5.2 Тригонометричне нівелювання при прокладанні теодолітних ходів

При прокладанні теодолітних ходів на станції разом з горизонтальними кутами для визначення планового положення точок ходу виміряють також і вертикальні кути для передачі висот на сусідні точки ходу. Тобто має місце визначення перевищень тригонометричним нівелюванням, що не суперечить вимогам, викладеним в Інструкції. При проектуванні висотної прив'язки розпізнавальних знаків тригонометричним нівелюванням, по лініям теодолітних ходів розраховують точність, з якою повинні вимірюватися кути нахилу на станції для дотримання положень Інструкції. Величина M задається Інструкцією і дорівнює 0,4 метра. Випливає, що найгіршим випадком є хід з максимальним периметром. Найгірший із них у цьому відношенні - це хід, прокладений для прив'язки ОПВ1 від пункту Т1 до пункту ПЗ1. Середня квадратична помилка вимірювання вертикального кута складає 1,6'. Таким чином, вертикальні кути можна вимірювати будь-яким теодолітом ,проте внаслідок того, що вертикальні і горизонтальні кути в ході, як правило, вимірюються одночасно, для вимірювання вертикальних кутів необхідно застосовувати теодоліт, рекомендований для вимірювання горизонтальних кутів у теодолітному ході. Вертикальні кути досить виміряти двома прийомами, знімаючи відліки до хвилин.

3.5.3 Геометричне нівелювання по лінії ходу розрядної полігонометрії

Для передачі висот пунктів ходів розрядної полігонометрії, як правило, приймають технічне нівелювання.

Розрахунок точності звичайно зводиться до того, що встановлюють чи забезпечує технічне нівелювання задану точність. Цей розрахунок проводиться з наступних міркувань: гранична нев'язка ходу технічного нівелювання є величина рівна 50ммL, де L - довжина ходу в кілометрах.

Гранична помилка висотного положення точки в слабкому місці ходу після розклинення складає M=25ммL. Довжина ходу розрядної полігонометрії становить 4,125 км. Розрахована величина граничної помилки становить 50 мм, у той час як Інструкція встановлює цю величину рівну 0,4 метра. Звідси можна зробити висновок про те, що технічне нівелювання повністю забезпечує задану точність висотного положення опознаку. Для здійснення нівелювання підійде будь-який технічний нівелір, наприклад, 2Н-10КЛ.

Висновок

У результаті виконаної роботи був створений проект аерофотознімальних і наземних геодезичних робіт для створення планів масштабу 1:5000. Для цього запроектували маршрути аерофотозйомки, зони перекриття, 16 планово-висотних опознаків, 2 полігонометричних ходи 4 класу для згущення геодезичної основи в районі зйомки, 1 полігонометрічний хід 1 розряду, 6 теодолітних ходів, 6 прямих засічок і 2 багаторазові зворотні засічки для прив'язки опознаків в плані і по висоті. Складено проект і передрозрахунок точності для прокладання полігонометричних і теодолітних ходів, а також передрозрахунок і проект виробництва засічок; дані рекомендації щодо виконання цих робіт. Запроектована прив'язка всіх опознаків у плані і по висоті, зроблені висновки про розрахунок точності та надано рекомендації щодо вибору інструментів для проведення робіт.

Після проведення робіт місцевій владі будуть здані по акту на збереження 19 пунктів полігонометрії 4 класу і 6 пунктів полігонометрії 1 розряду, які в подальшому можуть використовуватися в якості геодезичного обгрунтування для проведення великомасштабних зйомочних та інших інженерно-геодезичних задач.



РОЗДІЛ 4. Маркшейдерське забезпечення гірничих робіт на гірничо-видобувному підприємстві

4.1 Загальні положення про маркшейдерські зйомки

Під маркшейдерською зйомкою розуміють сукупність геометричних вимірів та розрахунків, необхідних для складання планів гірничих робіт та іншої маркшейдерської графічної документації, а також для аналітичного рішення різних геометричних та гірничотехнічних задач.

Розробка родовищ корисних копалин проводиться двома способами - відкритим та підземним.

Природно, що способи маркшейдерських зйомок підземних та відкритих гірничих розробок різні.

Об'єктами підземної маркшейдерської зйомки є:

1) гірничі виробки;

2) поверхні залягання корисної копалини, тобто висячий та лежачий боки покладу, що розкриті гірничими виробками, а також поверхні геологічних порушень;

3) окремі характерні точки родовища та гірничих виробок, наприклад місця взяття проб, гирла розвідницьких свердловин, що пробурені з підземних гірничих виробок, і т.п.

Перший об'єкт зйомки охарактеризований постійним зміненням, так як у будь-якій діючій шахті стан гірничих виробок безперервно змінюється: на одних гірничі виробки обрушуються, на других - проходяться знову. Ця особливість даного об'єкту потребує, щоб зйомки проводились систематично в період всього існування шахти. Тільки в одному випадку може бути забезпечене раціональне та безпечне ведення гірничих робіт.

Другий об'єкт зйомки виникає при розкритті гірничою виробкою тектонічного порушення або поверхні висячого і лежачого боків покладу. Маркшейдер повинен зняти зустрічні поверхні та нанести їх на плани гірничих робіт та геологічні розрізи. Результати цих зйомок використовуються при проектуванні гірничих робіт, підрахунку запасів, вивченні геологічної будови, обліку втрат і т.п. Так, параметри зустрічного розривного порушення (амплітуда, простягання та падіння зміщувача) дозволяють прогнозувати розповсюдження його на сусідні дільниці та вибирати раціональні методи розкриття та відпрацювання зміщеної частини покладу.

Третій об'єкт зйомки не потребує особливих пояснень. В підземних гірничих виробках завжди є велика кількість найрізноманітніших точок, які повинні бути нанесені на маркшейдерський план: точки розкриття розвідницьких свердловин, точки суфлярного виділення газу, місця взяття проб тощо.

Підземні гірничі роботи технологічно пов'язані з рядом поверхневих споруд. Крім того, підземна розробка родовища викликає деформації земної поверхні та об'єктів, що розташовані на ній. У зв'язку з цим маркшейдер повинен періодично поновлювати та поповнювати плани земної поверхні. Перш за все зйомці підлягають надшахтні будівлі, копри, будівлі підйомних машин, склади, під'їздні шляхи та інші об'єкти проммайданчику шахти. Ці об'єкти потребують суворої взаємної геометричної ув'язки і тому крупномасштабні плани проммайданчиків використовуються при рішенні багатьох виробничих питань.

Поповнюючій зйомці підлягає також ділянка земної поверхні в межах гірничого відводу шахти. Об'єктами зйомки є будівлі, споруди, водоймища, гирла розвідницьких свердловин, устя гірничих виробок, елементи рельєфу і т.п. Особливу увагу повинно бути приділено об'єктам, що потребують охорони від шкідливого впливу гірничих робіт або тим, що становлять загрозу безпечній розробці родовища.

За призначенням та способам виміру підземні маркшейдерські зйомки можуть бути розділені на п'ять основних видів: горизонтальна з'єднувальна, підземні теодолітна та вертикальна, зйомки очисних та нарізних вибоїв, заміри гірничих виробок.

1. Горизонтальна з'єднувальна (орієнтирно-з'єднувальна) зйомка встановлює геометричний зв'язок земної поверхні. Вона забезпечує єдність системи координат пунктів в шахті та на земній поверхні, що дозволяє суміщати плани гірничих робіт з планами земної поверхні та графічно чи аналітично вирішувати задачі, що потребують взаємної ув'язки гірничих робіт зі спорудами поверхні (наприклад, залишення запобіжних ціликів під деякі об'єкти поверхні). На результатах орієнтирно-з'єднувальної зйомки базується все планове обґрунтування гірничих виробок, так як дирекційні кути і координати X, Y, передані з поверхні в шахту, є вихідними параметрами для розвитку горизонтальних підземних зйомок по всім виробкам.

2. Підземна теодолітна зйомка являє собою комплекс кутових та лінійних вимірів з послідуючими розрахунками, безпосередньо ціллю яких є визначення координат X, Y системи пунктів, закріплених у гірничій виробці спеціальними знаками.

Результати зйомки використовуються при складанні та поповнюванні планів гірничих виробок та іншої графічної документації, а також при вирішенні гірничотехнічних задач (збійка виробок, геометризація родовищ і т.п.).

3. Підземні вертикальні зйомки полягають у визначенні висот (координат Z) пунктів та гірничих виробок. Це необхідно для однозначного визначення положення гірничих виробок у просторі. До вертикальних зйомок відносяться: передача координати Z з земної поверхні в шахту (для ув'язки підземних висотних зйомок зі зйомками поверхні); геометричне нівелювання по горизонтальним виробкам; тригонометричне нівелювання по похилим виробкам.

4. Зйомка очисних та нарізних вибоїв виконується, як правило, в обмежених умовах за допомогою кутоміру (рідше теодоліту) та відрізняється порівняно невисокою точністю. Результати зйомки використовуються для поповнення графічної документації та аналітичного вирішення деяких гірничотехнічних задач.

5. Заміри гірничих виробок полягають у прив'язці вибоїв виробок до найближчих пунктів теодолітної зйомки та є найпростішим видом зйомок. Результати вимірів використовуються для визначення об'ємів виконаних гірничих робіт та поповнення графічної документації. Замір гірничої виробки виконується, як правило, за допомогою рулетки, рідше - за допомогою спеціальних приладів та засобів ( вимірювання свердловин, недоступних камер і т.п.).

4.2 Основні принципи виконання підземних зйомок

Раціональна методика зйомки визначається характером об'єкту, призначенням та потребуємої точності зйомки. В загальному випадку при підземних маркшейдерських зйомках керуються наступними основними принципами.

1. Зйомка повинна проводитись від загального до конкретного, що зменшує можливість накопичення неминучих похибок вимірів та підвищує точність.

Як відомо, такий же принцип покладений в основу топографо-геодезичних робіт на земній поверхні, де спочатку складається мережа тріангуляції, на основі якої розвивається полігонометрія (або аналітичні мережі), і лише після цього виконується зйомка рельєфу та подробиць. У відповідності з цим принципом в шахті від ствола до меж поля по основним виробкам прокладаються опорні мережі, на базі яких розвиваються менш точні зйомочні мережі 1 та 2 розрядів, що прокладаються відповідно по підготовчим та очисним виробкам порівняно невеликої протяжності.