Главная База знаний "Allbest" Геология, гидрология и геодезия Впорядкування території сільськогосподарських угідь Баївської сільської ради Луцького району

Впорядкування території сільськогосподарських угідь Баївської сільської ради Луцького району

Принципи земельних відносин і землеустрою: історичний, соціально-економічний і приватно-правовий аспекти. Характеристика землеустрою у с. Баїв Луцького району: перевпорядкування території, механізм використання земель сільськогосподарського призначення.

Рубрика Геология, гидрология и геодезия
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2012
Размер файла 52,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсовий проект

із земельного проектування

на тему:

Впорядкування території сільськогосподарських угідь Баївської сільської ради Луцького району

Зміст

Вступ

Розділ 1. Правове забезпечення землеустрою

1.1 Історико-правовий аспект землеустрою

1.2 Сучасне правове забезпечення землеустрою

Розділ 2. Характеристика існуючого стану землеустрою

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Ефективний розвиток економіки неможливий без організації раціонального використання й охорони землі. Важливу роль в цьому процесі відіграє землеустрій, який дозволяє при допомозі системи правових, інженерно-технічних, економічних і юридичних заходів організувати екологічно й економічно доцільне використання земель, забезпечити ефективну організацію території та розміщення виробництва.

Особливого значення землеустрій набуває у періоди "широкомасштабних" земельних перетворень, коли проходить масовий перерозподіл земельного фонду, реорганізація сільськогосподарських підприємств, створення нових і упорядкування землекористування існуючих господарств. У цих умовах потрібні спеціальні заходи, щоб уникнути нераціонального землекористування, незручностей в організації виробництва і території, розвитку ерозії та інших деградаційних процесів грунтів та небажаних екологічних наслідків, нанесення збитків ефективно працюючим підприємствам і економіці держави в цілому.

Станом на 1 січня 2001 року земельний фонд України складав 60,3 млн. га. Землі сільськогосподарських підприємств і громадян становлять 77,3% (від земельного фонду України); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення - 3,4%; землі лісогосподарських підприємств - 11,9%; водогосподарських підприємств -0,9%; організацій, установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення - 0,5%; у віданні міських, селищних і сільських рад - 0,5%. Площа сільськогосподарських угідь на вказану дату складала 36,7 млн. га (60% від загальної шгощі земель України), із них ріллі - 32,5 млн. га (54%).

Якісний стан сільськогосподарських угідь у багатьох регіонах України незадовільний. Із них більше 29% - еродовані, 25% - заболочені, перезволожені, мають підвищену кислотність, засолені, біля 50% сільськогосподарських угідь знаходяться в зоні нестійкого, ризикового землеробства, 35% - радіоактивно забруднені. Таким чином, завдання раціонального використання та охорони земель в Україні, природно, набуває першочергового значення. У 1991-2001 pp. більша частина земель країни зазнала земельних перетворень. Зокрема, в результаті перерозподілу земель у державній власності залишилось 48,2% загальної площі країни. Здійснено паювання 29,5 млн. га земель колективної власності в 10967 господарствах. Власниками права на земельну частку (пай) стали 6,4 млн. громадян. За роки земельної реформи приватизували свої земельні ділянки 10,6 млн. громадян на площі 3,1 млн. га. Створено біля 42 тис. фермерських господарств на площі 1,1 млн. га сільськогосподарських угідь. На базі приватної власності на землю створено понад 18 тис. агроформувань. Частка господарських товариств у структурі аграрних підприємств збільшилась до 47%, приватних - до 20%.

Всі вони сформовані на приватно-орендних умовах і використовують 21,4 млн. га землі.

Земельна реформа торкнулась, в основному, земель сільськогосподарського призначення. Але не проведено розмежування земель права державної та комунальної власності. Не виділені землі з особливим правовим режимом використання. Не впорядкована територія нових агроформувань. Відсутні комплексні заходи з охорони земель.

Досвід зарубіжних країн і України показує, що реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, перевпорядкування території і регулювання земельних відносин може бути тільки землеустрій, в ході якого повинен забезпечуватись перехід до повного земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування.

Аналіз стану землеустрою на сучасному етапі вказує на відсутність чіткої програми розвитку землеустрою, як на даний час, так і на перспективу. Разом з тим, практика показала, що в основі всіх перетворень повинна лежати теоретико-методологічна основа, яка визначає головну мету, завдання і шляхи їх розвитку.

Розділ 1. Правове забезпечення землеустрою

1.1 Історико-правові засади землеустрою

Землеустрій у своєму розвитку пройшов декілька етапів розвитку та, безумовно, представляє собою історичне явище. Його зміст та завдання залежать від суспільно-політичних умов певного періоду, обумовлюються особливостями та характером земельного ладу. З урахуванням зазначеного у зв'язку зі змінами основи земельного ладу можна виділити три головні етапи розвитку цього явища.

Зміст і завдання землеустрою залежать від суспільно-політичних умов певного періоду, обумовлюються особливостями та характером земельного ладу. З урахуванням зазначеного й у зв'язку зі змінами засад земельного ладу виділяються три головні етапи розвитку цього явища. Перший етап обмежується часовими рамками - 1906-1917 рр., коли основний вплив на землеустрій мали столипінські реформи, спрямовані на вихід селян з общин і створення ними власного приватного господарства.

Другий етап охоплює 1917-1990 рр., протягом яких землеустрій забезпечував перерозподіл земель в інтересах держави і функціонування виключної державної власності на землю.

Третім етапом доцільно вважати період з 1990 р. до сьогодення; він, у свою чергу, складається з низки більш коротких за часом періодів: а) 1990-1992 рр. - початок загального реформування земельних відносин й у сфері землеустрою, зокрема; б) 1992-2001 рр. - прийняття Земельного кодексу (1992 р.) і подальше реформування відносин у розглядуваній сфері, з переходом до ринкової економіки землеустрою відводиться головна роль у реформуванні земельних відносин; в) 2001 р. - нинішній час - прийняття нового Земельного кодексу України, а згодом і Закону України “Про землеустрій” (22 травня 2003 р.). Із прийняттям і введенням у дію 1 січня 2002 р. Земельного кодексу України намітилися позитивні тенденції щодо цього явища, підвищується його роль, зростає значущість його приписів, з'являються нові суб'єкти й об'єкти, збагачується його зміст. Реформування земельних правовідносин в Україні значною мірою має сприяти запровадженню єдиної системи землеустрою в державі як основи територіального планування продуктивних сил, забезпечення якості земель та екологічної безпеки, відтворення й охорони останніх. На сучасному етапі суспільного розвитку висловлюються думки, що землеустрій є комплексним явищем і включає в себе три взаємопов'язані аспекти: юридичний, економічний і технічний. З погляду дисертанта, до них необхідно додати ще й екологічний.

Третій етап починається з 2001 р. -- нинішній час обумовило прийняття нового Земельного кодексу України [31], а згодом і Закону України "Про землеустрій" 22 травня 2003 року [14]. Прийняття нової редакції Земельного кодексу України було зумовлене необхідністю формування єдиної правовової основи для регулювання земельних відносин, яка б спиралась на принципові положення Конституції України та враховувала набутий досвід проведення в країні земельної реформи. З прийняттям і введенням у дію 1 січня 2002 р. Земельного кодексу України намітилися позитивні тенденції щодо землеустрою, підвищується його роль, зростає значущість його приписів, уявляються нові суб'єкти, об'єкти землеустрою, розширюється його зміст.

Отже, слід зазначити, що практично кожний етап розвитку земельного законодавства за радянських часів знаменував розширення кола завдань землеустрою.

1.2 Сучасне правове забезпечення землеустрою

Визначення землеустрою в Земельному кодексі й Законі України “Про землеустрій” стосується лише його соціально-економічного аспекту, що не лише не характеризує всю сутність цього явища, а й не узгоджується навіть із загальним положенням теорії земельного права. Адже землеустрій, будучи сукупністю земельних відносин щодо організації використання землі, не може регулювати останні, оскільки відносини, які складаються у цій сфері, є різновидом суспільних земельних відносин і потребують правового регулювання нарівні з ними. З урахуванням викладеного пропонується авторське тлумачення цього поняття: землеустрій - це система правових норм, які спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері управління використанням й охороною земель та здійснення комплексу відповідних дій щодо виникнення і припинення права власності і права користування ними, забезпечення раціонального, сталого, екологічно збалансованого їх використання й охорони та мають за мету забезпечення гарантій прав на землю. Йдеться в тому числі про дії, які стосуються організації території адміністративно-територіальних утворень, раціонального використання й охорони земельних ділянок, формування нових і впорядкування існуючих або частин останніх і встановлення їх меж з метою забезпечення раціонального, екологічно збалансованого використання й охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів.

Правові норми, які регулюють відносини у сфері землеустрою, можна розглядати як самостійний інститут земельного права, остаточне формування якого поки що не завершено.

Пропонується всі суспільні відносини в досліджуваній царині класифікувати залежно від їх безпосередньої спрямованості та підкреслюється, що правові приписи інституту землеустрою регламентують переважно публічні інтереси. Зазначається, що можна вести мову і про приватно-правовий аспект землеустрою, наприклад, при добросусідських або договірних відносинах.

Зазначається, що на сучасному етапі земельної реформи продовжується подальше реформування агропідприємств та організацій, які використовують землі сільськогосподарського призначення. Підкреслюється, що в умовах реформування відносин власності в сільському господарстві, при явній застарілості відповідної проектної документації й необхідності розробки нової з урахуванням екологічного чинника землеустрій виступає оптимальною формою забезпечення використання й охорони цих земель.

Саме завдяки проведенню заходів із землеустрою конкретна земельна ділянка набуває статусу об'єкта права власності.

Нинішній землеустрій щодо земель сільськогосподарського призначення має характеризуватися новими рисами: максимально задовольняти економічні інтереси власників і користувачів земельних ділянок; сприяти економічній ефективності виробництва; забезпечувати екологічно збалансоване і стале землевикористання; підвищувати родючість ґрунтів; організовувати оптимальну структуру сільськогосподарських угідь; зберігати й поліпшувати природні ландшафти.

Визначальну роль на таких землях відіграє внутрішньогосподарський землеустрій і новий його різновид, що здійснюється на господарському рівні, дрібноконтурний, формування якого пов'язано з земельною реформою і який стосується надання громадянам України земельних ділянок у приватну власність, розмір яких складає менше 5 га.

Обґрунтовується точку зору, згідно з якою він може як виконувати роль базового елемента певної гарантії права на землю (при складанні проекту відводу земельної ділянки), так і виступати головною гарантією такого права (при встановленні охоронних, санітарно-захисних зон, зон санітарної охорони, особливого режиму використання земель, охорони об'єктів культурної спадщини, територій природно-заповідного фонду тощо). Розроблення деяких державних стандартів, норм у сфері землеустрою також є відповідною гарантією, що, у свою чергу, дозволить якісно й з урахуванням вищевказаних умов реалізовувати заходи у цій сфері, що позитивно впливає на їх проведення. Аналізуючи землеустрій як гарантію суб'єктивних земельних прав, всебічно досліджується суб'єктивне право у розглядуваній сфері, становлення якого зараз відбувається.

Розділ 2. Характеристика існуючого стану землеустрою

Село Баїв Луцького району знаходиться на півдні Волинської області.

Географічні координати: північна широта - 50°41?48?, східна довгота - 25°12?49?, висота над рівнем моря - 198 м.

За матеріалами економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році, територія, на якій розташований населений пункт, відноситься до шостого земельно-оціночного району.

Баїв є адміністративно-територіальним центром Баївської сільської ради, за даними, чисельність населення в ньому складає 659 чоловік. Населений пункт займає площу 149,28га.

Основною структурно-планувальною одиницею населеного пункту е квартали з одно-, дво-, трьохсторонньою забудовою. Забудова одноповерхова, в основному, садибного типу.

Село електрифіковане, централізоване водопостачання проведено частково, теплопостачання та каналізація відсутні. Високовольтні лінії електропередач проходять за межами житлової забудови.

Ґрунтові води залягають на глибині понад 5 м, але на понижених місцях ґрунтові води залягають до 2 м тільки на сільськогосподарських угіддях. Підстилаючі породи - лесовидні суглинки.

ІІланово-картографічною основою села Баїв є план в масштабі 1:10000, складений у 1990 році Волинським філіалом Інституту землеустрою

Згідно з проектом загальна площа земель села складає 149,28га.

Коригування планово-картографічного матеріалу території населеного пункту проведено в 1998 році. Внаслідок проведеного коригування, на планово-картографічний матеріал нанесені квартали нової забудови та особистих підсобних господарств. В межах кожного кварталу окремо відображені землі житлової забудови та землі загального користування уточнена і доповнена мережа вулиць,провулків та проїздів.

Визначена належність земельних ділянок до певних категорій земель.

В результаті проведення робіт складено план села Баїв в масштабі 1:10000 з відображенням меж земельних угідь та категорій земель, визначено площі земель різних категорій та угідь, складена експлікація земель

Клімат на території Баївської сільської ради помірний, вологий, з м'якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню.

Сонячна радіація є одним з основних факторів формування клімату, характеристика радіаційного режиму розкриває закономірності розподілу сонячної радіації і радіаційного балансу в часі і простори

Сонячна радіація, яка поступає на поверхню Землі від сонця, називається прямою, і величина, її залежить від висоти сонця над горизонтом та ступеня хмарності. Річний прихід сонячної радіації при ясному небі становив би 117 ккал/см кв, але хмарність зменшує величину прямої сонячної радіації втроє і за рік становить - 40,3 ккал/см кв.

На земну поверхню сонячна радіація приходить не тільки у формі прямої, але й розсіяної радіації. Хмарність збільшує розсіяну радіацію. Розподіл розсіяної сонячної радіації за рік становить 52,4 ккал/см кв. Разом величини прямої і розсіяної сонячної радіації творять сумарну радіацію, якої за рік область одержує 92,7 ккал/см кв. Поглинання земною поверхнею сумарної радіації залежить від характеру поверхні. За рік кожний квадратний сантиметр поверхні території села вбирає 70,5 ккал. Здатність поверхні до нагрівання залежить від величини її альбедо, тобто від величини відбиття променів поверхнею, що виражається в процентах від сумарної радіації.

Отже, за рік кожний квадратний сантиметр поверхні відбиває 29% радіації, яка приходить на неї. Різницю між прихідною і витратною частинами сонячної радіації називають радіаційним балансом (ккал/см кв).

Радіаційний баланс в області за рік додатний і становить приблизно 34 ккал/см кв. Період з додатним радіаційним балансом триває вісім місяців. Перехід радіаційного балансу від від'ємного до додатного відбувається в третій декаді лютого. Величина від'ємного радіаційного балансу в середньому досягає 1,7 ккал/см кв. Максимальна сума радіаційного балансу спостерігається в червні - 6,8 ккал/см кв.

Тривалість сонячного сяйва протягом року в області становить 1738 год. Тепловий режим виражається тепловим балансом, до якого, крім радіаційного балансу, відноситься кількість тепла, яка витрачається на випаровування, на турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті.

Отже, основна кількість тепла, яку одержує поверхня населеного пункту витрачається на випаровування, а турбулентний теплообмін підстилаючої поверхні з атмосферою і теплообмін у ґрунті порівняно невеликий. Тому в межах Волинської області формується помірно вологий клімат з невеликими коливаннями температури. Кількість опадів перевищує випаровування.

У зв'язку з рівнинним характером поверхні села тут не спостерігається значних контрастів у розподілі по території температури повітря. Зниження температури повітря відмічається взимку в напрямку з заходу на схід. Із зимових місяців найтеплішим є грудень, середньомісячна температура якого становить по області -1,9…-2,6°С. (табл. 3).

Найхолоднішим зимовим місяцем є січень, причому найнижчі середньосічневі температури повітря -5,1°С.

Липневі температури коливаються в межах 18,4-18,8°С. Інколи в липні трапляються відхилення від середньої багаторічної.

Середньорічні температури повітря становлять 7,0-7,5°С, а амплітуда річних коливань - від 23 до 24,9°С. Величини річної амплітуди збільшуються на схід у зв'язку зі зростанням континентальності клімату області в цьому напрямі.

Характеристика термічного режиму області буде неповною, якщо не зважати на екстремальні температури: найнижчі (абсолютний мінімум) і найвищі (абсолютний максимум). Крайні значення температур характеризують ступінь денного нагрівання повітря і нічного охолодження.

Найнижчі температури повітря спостерігаються при вторгненнях континентального арктичного повітря. Тільки три літні місяці: червень, липень і серпень - мають додатний абсолютний мінімум (0-5°С), дев'ять місяців - від'ємне значення абсолютного мінімуму. В окремі роки абсолютні мінімуми коливаються в широких межах, особливо в січні і лютому, коли вони досягають -31…-39°С. Такі абсолютні мінімуми температури повітря спостерігаються приблизно один раз на 50 років. Низьким температурам сприяють форми рельєфу.

Абсолютний максимум температури повітря спостерігається з приходом теплих повітряних мас з Атлантичного океану або з Малої Азії. При таких умовах циркуляції взимку температура повітря може підніматися до 10-14°С, а влітку до 30-39°С

Важливою характеристикою термічного режиму є суми температур, якими визначаються потреби рослин в теплі.

Суми температур за період зі стійкими температурами, вищими від 5°С, тобто за вегетаційний період, досягають 2840-2930°С, а кількість тепла, яку одержують рослини в за період активної вегетації (суми температур за період з температурами, вищими від 10°С), становить 2495-2580°С.

Глибина промерзання ґрунту незначна і в середньому становить 20-25 см. Навіть у найсуворіші зими промерзання ґрунту не перевищує 110 см, але в окремі роки він не промерзає і сніг випадає на мокрий ґрунт.

Вологість повітря села Баїв залежить від особливостей атмосферної циркуляції, температури повітря, температури та вологості ґрунту.

Абсолютна вологість повітря перебуває в прямій залежності від температури повітря (мінімум у січні, максимум у липні). Найменші значення абсолютної вологості за місяць спостерігаються взимку (4-5 мб), найбільші - влітку (14-15 мб).

Проте найбільш вживаною характеристикою є відносна вологість повітря - показник «сухості» повітря (дощі переважно випадають при відносній вологості 80-100%).

Відносна вологість повітря є найбільшою взимку, навіть у полудень вона перевищує 80%. Улітку відносна вологість повітря досягає 65-70%. Отже, відносна вологість повітря обернено пропорційна його температурі.

Надмірно вологих днів (відносна вологість повітря о 13 год - 80% і більше) за теплий період року налічується від 30 до 32. Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, коли відносна вологість о 13 год становить 30% і менше, у теплий період року мало (п'ять-шість), причому найбільше їх у травні.

Річні суми опадів становлять 550-600 мм. Найбільше опадів спостерігається в червні, липні та серпні (до 80-90 мм за місяць), найменше - у січні 24-32 мм. Отже, протягом року опади розподіляються нерівномірно. Приблизно 70% всієї їх кількості випадає в теплий період року (з квітня по жовтень) і тільки 30% - в зимовий.

За теплий сезон відмічається в середньому 60-65 днів з опадами, що дають за добу не менше 1 мм, з них 25-28 днів з опадами не менше 5 мм. Протягом року спостерігається 160-180 днів з опадами. Взимку днів з опадами більше, ніж влітку, але інтенсивність зимових опадів незначна. Влітку опади часто супроводжуються грозами, рясними дощами, інтенсивність яких становить 0,10-0,28 мм/хв. В середньому за рік на населений пункт припадає 81% рідких 10% - твердих і 9% - змішаних опадів.

Буває по два-три бездощових періоди в теплу половину року, які тривають до 10 днів. Бездощові періоди тривалістю понад 20 днів спостерігаються не кожний рік. Значно рідше - один раз на десять років відсутні опади протягом 30-36 днів.

Взимку всю територію сільради вкриває сніговий покрив, який з'являється в кінці другої декади листопада - на початку грудня.

Перший сніг дуже рідко зберігається цілу зиму, найчастіше він тане і з'являється новий.

Висота снігового покриву протягом усієї зими невелика. Середня з максимальних декадних висот за зиму становить 11-13 см. Найбільші декадні висоти спостерігаються в лютому. Сніговий покрив наростає нерівномірно в зв'язку з частими відлигами, під час яких сніг осідає або й зовсім тане.

Руйнування снігового покриву відбувається в середньому в кінці лютого і протягом першої декади березня, а повне зникнення - в третій декаді березня. Проте в окремі зими після танення стійкого снігового покриву ще в квітні бувають снігопади.

Характерною рисою весни є повернення, після додатних температур, холодної погоди.

Вітер на території села Баїв обумовлюється, з одного боку, характером поверхні, а з другого - розподілом над нею атмосферної циркуляції. Напрямок і швидкість вітру над територією села визначається місячним і сезонним режимом баричних центрів, які виникають над північною частиною Євразії і Атлантики.

Континентальне повітря помірних широт (полярне) спостерігається протягом цілого року і є панівною повітряною масою над територією села, яка формується з арктичного або морського повітря помірних широт над територією СРСР.

Прихід морського повітря помірних широт спостерігається в усі пори року. Взимку цей прихід пов'язаний з інтенсивною циклонічною діяльністю над Північно-Західною Європою, а влітку - з антициклоном.

Арктичне повітря (як морське, так і континентальне) вторгається рідко, але в температурному режимі села відіграє важливу роль. Коли вторгається арктичне повітря, то спостерігаються найбільш низькі мінімальні температури, особливо зимою і на початку весни. При таких входженнях арктичного повітря відбувається різке зниження температури, яке за добу може досягти 20°С і більше.

В літньо-осінній час надходить морське арктичне повітря, і настає холодна волога погода. В теплу половину року, особливо влітку, спостерігається континентальне тропічне повітря, яке є причиною найбільш високих максимальних температур.

Морське тропічне повітря приходить у Баївську сільську раду з Середземного моря і приносить теплу, похмуру погоду з туманами і мрякою. Морське тропічне повітря затримується ненадовго.

Умови атмосферної циркуляції визначають напрямки вітрів: взимку - західні і південно-західні, влітку - західні і північно-західні.

Швидкість вітру великою мірою залежить від характеру поверхні, величини градієнту і умов циркуляції. Середня річна швидкість вітру невелика - 3,8-4,0 м/сек.

Найбільшу повторюваність в річному ході мають вітри з швидкостями 2-3 м/сек. ймовірність швидкості вітру 8-10 м/сек невелика і становить 9% від загального числа випадків. Такі вітри спостерігаються дуже рідко. Не часто трапляється вітер зі швидкістю 10 м/сек.

На території населеного пункту виділяються чотири природні пори року, які можна поділити на періоди, що обумовлюються річним ходом сонячної радіації, умовами атмосферної циркуляції і станом підстилюючої поверхні (фенологічні явища).

Зима триває три з половиною місяці, починаючись переходом середньодобової температури нижче 0°С.

Зима м'яка, похмура, з частими відлигами і невеликими опадами.

У результаті тривалих відлиг сніговий покрив іноді сходить повністю, відтає поверхня ґрунту (температура під час відлиг підвищуються до 10-14°С).

Залежно від інтенсивності та тривалості зимових процесів виділяються такі періоди зими:

а) початок зими - період, який починається в середньому 27 листопада. Це найпохмуріший і найтемніший період року, коли сонце над горизонтом буває недовго (до 8 год) і за місяць спостерігається до 26 похмурих днів і один-два світлі дні. Сніговий покрив ще незначний (висота його за декаду досягає 4 см);

б) справжня зима починається 13 січня (дата переходу середньодобової температури нижче від -5°С). Це період стійких морозів, тривалих заметілей (п'ять-шість днів), похмурих днів (63-75%), високого снігового покриву і найнижчої температури повітря;

в) спад зими - останній період зими починається 7 лютого. У цей час збільшується тривалість сонячного сяйва (9-10 год.), кількість сумарної радіації (4-5 ккал/см кв). Йому властиві деякі фенологічні явища - початок весняних пісень зимуючих птахів, капіж з дахів у морозні дні, утворення лійок навколо стовбурів дерев у кінці періоду. Сніговий покрив починає відтавати.

Весна починається 8-13 березня, швидко зростає сонячна радіація і температура повітря, середньодобові температури стають вищими від 0°С, але ще можливі приморозки, які є важливою особливістю весняного температурного режиму. Всі сільськогосподарські культури реагують на такі похолодання: приморозки інколи на досить тривалий час гальмують ріст і розвиток рослин та викликають часткове їх пошкодження.

Для весни характерна велика мінливість погоди - холодна погода змінюється дуже теплою (особливо це спостерігається в квітні). Протягом весни спостерігається інтенсивний розвиток фенологічних явищ: набухання бруньок, утворення листя і квіток, тому виділяють такі періоди:

а) передвесна починається з 8-13 березня. Ця дата збігається з датою зникнення снігового покриву. Рослинний покрив має ще зимовий вигляд, але деякі явища свідчать про початок пробудження живої природи - сокорух у берези і клена, набухання бруньок у більшості дерев і кущів, приліт перших птахів (шпаки, жайворонки). В затінених місцях (ярах, балках) лежить сніг, ґрунт вологий і сільськогосподасьркі роботи ще не проводяться;

б) початок весни настає 2-4 квітня, що збігається з початком цвітіння ліщини, осики, вільхи, верби козячої і постійним переходом середньої температури понад 5°С. Порівняно з передвесною стає тепліше, бо немає перешкод для нагрівання повітря (сніговий покрив відсутній). У цей період проводять деревоочищувальні і деревопосадочні роботи. Наприкінці періоду висівають деякі зернові культури;

в) зелена весна починається 22-24 квітня. Середньодобова температура перевищує 5°С, постійно зростає тривалість дня (до 15 год), сонячне сяйво і температура повітря. Проте ще можливе повернення холодної погоди, часом випадає мокрий сніг, бувають приморозки. Протягом зеленої весни майже всі дерева і кущі (за винятком акації білої, ясеня і дуба) покриваються листям, появляються різноманітні комахи. Вечорами чути жаб'ячі «концерти». На полях іде напружена робота - оранка, сівба ярих, технічних та овочевих культур;

г) справжня весна починається датою зацвітання черемхи - 4-7 травня, що збігається з датою переходу середньодобової температури понад 10°С, а мінімальної - понад 5°С. Протягом справжньої весни дерева та кущі повністю покриваються листям, починається цвітіння квітів, дерев, кущів (конвалій, тюльпанів, нарцисів, піонів, ірисів, черешень, вишень, слив, яблунь, груш, бузків, каштанів). Повертаються з теплих країн останні птахи. Висівають і висаджують в ґрунт теплолюбні культури: кукурудзу, гречку, просо, огірки, картоплю, помідори.

Тривалість дня зростає до 15 год 57 хв. Проте і в цей період можливі приморозки на поверхні ґрунту, які можуть викликати часткове і навіть повне пошкодження розсади, плодів, квітів [4].

Оскільки крупномасштабні обстеження ґрунтів та територіях населених пунктів /в т. ч. села Баїв/ не проводилися, інформація про їх ґрунтовий покрив відсутня.

Базуючись на даних про ґрунтовий покрив прилеглих масивів, охоплених ґрунтовою зйомкою, враховуючи відображений на топокартах рельєф, було складено умовну екстраполяційну карту ґрунтового покриву території с. Баїв.

Здійснене обстеження території села для візуального уточнення виділених ґрунтових контурів та уникнення ґрунтових помилок при складанні такої карти.

Одним з найважливіших показників ґрунтової родючості є вміст гумусу, запаси якого в значній мірі визначають агрохімічні, агрофізичні та біологічні властивості ґрунту. У багатій гумусом ґрунті підвищується доступність рослинам фосфору, знижуються втрати елементів живлення від вимивання, підвищується швидкість розкладання пестицидів, знижуються витрати на обробку ґрунту.

Вміст гумусу залежить від ґрунтово-кліматичних умов, структури посівних площ, інтенсивності обробки ґрунту, кількості застосовуваних добрив і меліорантів. При сільськогосподарському використанні ґрунтів гумус безперервно мінералізується, а елементи живлення відчужуються з урожаєм. Найбільші втрати гумусу внаслідок його мінералізації і ерозійних процесів відбуваються в паруючому ґрунті і під просапними культурами в порівнянні із зерновими культурами і багаторічними травами.

Тому при розробці адаптивно-ландшафтної системи землеробства в сівозміні необхідно проводити розрахунки гумусового балансу.

Баланс гумусу в ґрунті може бути бездефіцитним, коли його прихід в результаті гуміфікації свіжих рослинних залишків та органічних добрив повністю врівноважує витрата за рахунок мінералізації і ерозії ґрунту. Баланс вважається позитивним, коли прихід новоутвореної гумусу перевищує його витрати, і негативним, коли прихід гумусу не компенсує його втрати. Витрата гумусу розраховують за інтенсивністю його мінералізації в конкретних умовах.

Встановлено, що в Нечорноземної зоні на піщаних і супіщаних ґрунтах під зерновими культурами щорічно мінералізується 1,8 .... 2,2%, суглинних і глинистих ґрунтах - 1,2% гумусу від валових запасів. Під просапними культурами коефіцієнти мінералізації органічної речовини ґрунту звичайно в 2 рази вище. Щорічні втрати органічної речовини торфу при обробітку сільськогосподарських культур складають, т / га: багаторічні трави - 2 ... 4, зернові - 5 ... 7, просапні - 9 ... 11.

Зразкова витрата гумусу можна також розрахувати за методом, запропонованим І.В. Тюріним, в основу якого покладено винос азоту з урожаєм та коефіцієнт використання мінералізованого азоту ґрунту рослинами за період вегетації. Оскільки близько 50 ... 60% азоту, відчужуваного з урожаєм основної та побічної продукції, припадає на азот гумусу (інша частина припадає на азот органічних і мінеральних добрив; азот, що поступає з опадами, пожнивними залишками і за рахунок азотфіксації), а коефіцієнт використання азоту ґрунту рослинами становить приблизно 70%, можна визначити кількість мінералізуватися гумусу, якщо врахувати, що частка азоту в ньому становить 5% (1 / 20 частина).

Наприклад, винос урожаєм озимої пшениці азоту гумусу (50%) - 60 кг. Виходячи з того, що використовується близько 70% азоту ґрунту, загальний розмір мінералізованого азоту дорівнює 60:0,7 = 85 кг / га, а кількість мінералізованого гумусу - 1700 кг / га. Коефіцієнти мінералізації гумусу в сірих лісових ґрунтах орієнтовно рівні 0,8-1,2%, чорноземах - 0,4-0,8%.

Прихід гумусу в ґрунті розраховують, виходячи з маси пожнивно-кореневих залишків, внесених органічних добрив і коефіцієнтів гуміфікації з органічної речовини.

Зразкові коефіцієнти гуміфікації післязбиральних рослинних залишків та органічних добрив вказані в додатку 3.

Кількість пожнивно-кореневих залишків залежить від врожайності, біологічних особливостей сільськогосподарських культур і визначається за масою основної продукції з урахуванням поправочних коефіцієнтів.

Провівши аналогічні розрахунки по всіх культурах сівозміни, визначають баланс гумусу (різниця між приходом і витратою) по полях і в цілому за ротацію. У нашому прикладі негативний баланс гумусу в середньому склав 5,3 ц / га, для покриття якого з урахуванням коефіцієнта гуміфікації (0,25) буде потрібно вносити на 1 га 2,1 т органічної речовини гною, або 10,6 т підстилкового гною в природному фізичному стані, так як вміст органічної речовини в ньому приблизно 20% сирої маси.

За даними численних досліджень, для підтримки гумусового рівноваги дерново-підзолистих ґрунтів легкого гранулометричного складу забезпеченість органічними добривами повинна становити 12-15 т / га, середньо-і важкосуглинистих - 10-12 т / га. У сірих лісових ґрунтах і чорноземах збереження вмісту органічної речовини ґрунту на вихідному рівні (стабілізація) можливе при забезпеченості гноєм відповідно 8-10 і 6-8 т / га. Систематичне застосування більш високих (низьких) норм органічних добрив, що необхідно для підтримки бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті, призводить спочатку до помітного підвищення (зниження) його змісту, а потім вміст гумусу стабілізується на новому кількісному рівні.

При розрахунку виносу азоту з урожаєм вводяться поправочні коефіцієнти на гранулометричний склад ґрунту і оброблювану культуру.

Коефіцієнти використання азоту з мінеральних добрив становлять 0,5; гною - 0,25, рослинних залишків - 0,5.

Винесення азоту з ґрунту за даною методикою розрахунку становить 50% від загальної потреби.

При негативному балансі гумусу визначають додаткові дози і джерела органічних добрив для покриття його дефіциту.

На підставі річного плану застосування добрив складають календарний план потреби та внесення добрив. У ньому відбивається сезонна черговість внесення добрив, їх форми, сезонна і загальна потреба в добривах. Правильно складений календарний план дає чітке уявлення про потребу в добривах протягом року та відповідно до сезонів - у зимовий період для безперебійного внесення добрив протягом весняно-літніх польових робіт, а в літній період - для літньо-осінніх (додаток 4).

Розміри складу для зберігання мінеральних добрив визначають за довідковими даними на підставі загальної потреби різних видів і форм мінеральних добрив за рік. Для внесення добрив в оптимальні і стислі терміни необхідно визначити потребу господарства у сільськогосподарській техніці, використовуючи матеріали з механізації внесення добрив. Загальну потребу в сільськогосподарських машинах для внесення добрив у господарстві визначають, виходячи з максимальної сезонної потреби в техніці.

На території села Баїв було виділено такі ґрунти:

· темно-сірі опідзолені легкосуглинкові /шифр 40г/;

· чорноземи опідзолені легкосуглинкові /шифр 41г/;

· темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені легкосуглинкові сильнозмиті /шифр 49г/;

· темно-сірі опідзолені легкосуглинкові середньозмиті /шифр 50г/;

· темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені легкосуглинкові сильнозмиті /шифр 51г/;

· чорноземи типові слабогумусовані легкосуглинкові /шифр 52 г/;

· чорноземи типові легкосуглинкові слабозмиті /шифр 55г/;

· чорноземи типові легкосуглинкові середньозмиті /шифр 56г/;

· лучні глейові середньозмитісуглинкові /шифр 133д/;

· лучно-болотні карбонатні неосушені /шифр 143;

· намиті опідзолені легкосуглинкові /шифр 208г/.

За результатами виконаних робіт складено експлікацію агровиробничих груп ґрунтів території села Баїв в розрізі сільськогосподарських угідь (додаток 2).

Коротко охарактеризуємо основні ґрунти на території села.

1. Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0% гумусу.

2. Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти нерівномірно. Вчені вважають, що в своєму розвитку темно-сірі опідзолені ґрунти пройшли дві фази: спочатку степову (дерновий процес ґрунтоутворення), потім лісову (процес опідзолення). Ознаки опідзолення виражені слабко, а процеси нагромадження гумусу наближаються до чорноземів. За гранулометричним складом темно-сірі опідзолені ґрунти переважно середні та важкі суглинки. Вони більше оструктурені порівняно із ясно-сірими та сірими лісовими ґрунтами. Кількість продуктивної вологи в метровому шарі становить 150-175 мм. Вміст гумусу в орних ґрунтах досягає 2-4,9, а в цілинних -- 6- 10%. Для темно-сірих опідзолених ґрунтів характерна досить висока кислотність (рНсол = 4,5...5,0), а ступінь насичення ґрунту основами -- нижче 80%. Ступінь забезпечення темно-сірих опідзолених ґрунтів на рухомі форми азоту, фосфору і калію -- середній або високий. Для підвищення родючості темно-сірих опідзолених ґрунтів потрібно проводити вапнування та вносити органічні й мінеральні добрива. Практика використання цих ґрунтів свідчить, що при внесенні лише мінеральних добрив темно-сірі опідзолені ґрунти втрачають обмінний кальцій, внаслідок чого підкислюється ґрунтовий розчин. Сумісне внесення гною у нормі 9-12 т/га разом з помірними нормами NРК забезпечує сталий урожай сільськогосподарських культур без погіршення властивостей темно-сірих опідзолених ґрунтів.

3. Чорноземні ґрунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в ґрунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші ґрунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

4. Опідзолені чорноземи ззовні подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу - 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими. Чорноземи опідзолені порівняно з темно-сірими опідзоленими ґрунтами характерні інтенсивнішою і глибшою гумусованістю і менш виявленими ознаками опідзолення. Їхній однорідний гумусовий горизонт (Не) здебільшого сягає глибини 40 см, а перехідний (Нрі) -- 60-70 см. За механічним складом ґрунти цієї групи є грубопилувато-легкосуглинковими, але дещо важчими, ніж сірі опідзолені. Серед чорноземів опідзолених трапляються зрідка пилувато-середньосуглинкові різновиди; їхні фізичні властивості, зокрема структурність, кращі, ніж у сірих опідзолених. Порівняно з останніми вони багатші на гумус, особливо чорноземи опідзолені. У них більша ємність вбирання, здебільшого вищий ступінь насиченості основами.

5. Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6% гумусу. Родючість їх також є високою. Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5%. Профіль чорнозему типового потужного характерний, він малогумусного, важкосуглинисті.

6. Болотні ґрунти поширені на території Волинської області, особливо в межах Поліської низовини, в долинах Прип'яті, Турії, Циру, Стоходу. їх загальна площа на землях колгоспів та радгоспів становить 374 тис. га. Значному розвиткові болотного процесу сприяє велика кількість опадів, рівнинність території, слабка дренуюча роль річок. За ступенем вираження болотного процесу ґрунтоутворення та глибиною торфового горизонту розрізняють такі типи болотних ґрунтів: лучно-болотні, болотні, торфувато-болотні, торфово-болотні та торфові ґрунти (торфовища).

7. Лучно-болотні ґрунти розташовані на окраїнах великих болотних масивів, на середньому рівні заплав з періодичним перезволоженням. Вкриті вони гідромезофільною лучною рослинністю з перевагою осок. Неглибоке залягання ґрунтових вод (1-2 м) викликає оглеєння ґрунтового профілю, погіршує аерацію ґрунтів. В профілі лучно-болотних ґрунтів виділяється оторфовіла дернина потужністю 3-6 см. Гумусовий горизонт - темно-сірий, має неміцну зернисту структуру, надмірно зволожений, містить багато напіврозкладених рослинних решток. Перехідний горизонт - виразно оглеєний з сизо-іржавим відтінком, іноді з великою кількістю залізистих скупчень, з яких в минулому добували залізну руду. Материнська порода дуже оглеена, водоносна, сизого кольору. Лучно-болотним ґрунтам властива висока потенціальна родючість, вони добре забезпечені поживними речовинами. Потребують регулювання водного режиму. Найбільш доцільно їх використовувати як високопродуктивні кормові угіддя.

8. У долинах рік поряд з болотними поширені дернові, глеюваті й глейові ґрунти з гумусовим горизонтом до 35-50 см і вмістом гумусу 2,0-3,0%. Вони використовуються під сінокоси і випаси, сіяні луки високої продуктивності. На притерасних заплавах у зниженнях їх центральної частини поширені лучні, глейові ґрунти з вмістом гумусу 6-7% і яскраво вираженою зернистою структурою; використовуються як сінокісні угіддя і під городні культури.

9. Лінійно-деревоподібні ареали опідзолених намитих ґрунтів приурочені до днищ балок і широких улоговин стоку. агалом для розряду змито-намитих площинних мезоструктур ґрунтового покриву характерна значна частка еродованих компонентів. Збільшення площі еродованих ґрунтів простежується на випуклих частинах схилів, зі зростанням крутості. Зі збільшенням крутості схилів зростає також ступінь еродованості ґрунтів. Мезоструктури мають округлу накладено-деревоподібну форму [4].

Висновки

У сучасних умовах реформування земельних відносин землеустроєм слід вважати систему правових норм, які спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері управління використанням й охороною земель та здійснення комплексу відповідних дій щодо виникнення і припинення права власності і права користування ними, забезпечення раціонального, сталого, екологічно збалансованого їх використання й охорони та мають за мету забезпечення гарантій прав на землю. Йдеться в тому числі про дії, які стосуються організації території адміністративно-територіальних утворень, раціонального використання й охорони земельних ділянок, формування нових і впорядкування існуючих або частин останніх і встановлення їх меж з метою забезпечення раціонального, екологічно збалансованого використання й охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища й поліпшення природних ландшафтів.

Правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері землеустрою, характеризуються всіма ознаками самостійного правового інституту, остаточне формування якого поки що не завершено. Правові приписи цього інституту регламентують переважно публічні інтереси. Приватно-правовий аспект землеустрою знаходить свій прояв у добросусідських або договірних земельних відносинах.

Землеустрій - історичне явище, зміст і завдання якого залежать від суспільно-політичних умов певного періоду, зумовлюється особливостями й характером земельного ладу. У зв'язку з цим виокремлюються три головні етапи організаційного і правового розвитку цього явища.

На сучасному етапі здійснення земельної реформи землеустрій має враховувати екологічний, юридичний, економічний і технічний аспекти. Зокрема, екологічний аспект землеустрою спрямований на забезпечення оптимального складу і співвідношення земельних угідь, екологічно збалансованого землевикористання, створення сприятливого екологічного стану, поліпшення природних ландшафтів та дотримання технологій, що сприяють збереженню якісного стану земель (особливо ґрунтів) в процесі їх використання.

Уся сукупність дій, пов'язаних зі здійсненням землеустрою, повинна ґрунтуватися на певній принципіальній основі, спиратися не лише на загальноюридичні, а й специфічні земельно-правові принципи. Поряд з відомими принципами, закріпленими у ст. 5 Земельного кодексу, самостійного значення набувають специфічні принципи землеустрою як інституту земельного права, які теж потребують свого законодавчого закріплення.

Аналіз правових норм, присвячених землеустрою і землевпорядному процесу, свідчить, що вони не тотожні. Перший передбачає наявність норм матеріального права, другий забезпечує реалізацію цих норм, гарантує їх правильну реалізацію. Ці явища є взаємозалежні та взаємоозумовлюючі, мають єдину мету - організацію раціонального використання й охорони земель.

В умовах проведення земельної реформи, при трансформації відносин власності на землю землеустрій слід розглядати як гарантію прав землевласників та землекористувачів. Він може виконувати роль як базового елемента певної гарантії права на землю (при складанні проекту відводу земельної ділянки), так і виступати головною гарантією такого права, наприклад, при встановленні територій обмеженого використання.

У процесі здійснення земельної реформи виникає необхідність уточнення класифікації дій у сфері землеустрою (перш за все відповідно до їх безпосередньої спрямованості, специфіки змісту, суб'єктного й об'єктного складів), з'являються нові різновиди землеустрою: міжгосподарського - землеустрій спеціального призначення і внутрішньогосподарського - дрібноконтурний, який стосується лише земель сільськогосподарського призначення, наданих в оренду чи у власність ринково орієнтованим аграрним суб'єктам.

Серед суб'єктів землеустрою слід виокремити дві категорії: до складу першої належать ті, які безпосередньо здійснюють землеустрій або мають певні повноваження у цій сфері; друга категорія - це ті, які використовують його результати. У свою чергу, серед суб'єктів першої категорії доцільно розрізняти основні й допоміжні. При визначенні об'єкта землеустрою необхідно виходити зі складної сукупності матеріальних і процесуальних відносин, притаманних цьому явищу. Об'єктом матеріальних правовідносин у царині землеустрою виступає відповідна територія, процесуальних (землевпорядного процесу) - сукупність певних видів процесуальної діяльності відповідних суб'єктів. При цьому земельні природні ресурси, щодо яких виникають процесуальні відносини у сфері землеустрою, слід вважати додатковим елементом об'єкта цих правовідносин.

Окремі послуги при здійсненні землеустрою не належать до категорії суто “державних” послуг, оскільки вони можуть надаватися й недержавними суб'єктами. У деяких випадках (наприклад, надання ліцензії на право проведення робіт із землеустрою) такі послуги відповідають ознакам адміністративних послуг.

У перебігу земельної й аграрної реформ в аграрному секторі землеустрою відводиться вирішальна роль. Землеустрій необхідно розглядати як оптимальну форму забезпечення використання й охорони земель сільськогосподарського призначення. Відповідні дії, пов'язані з перерозподілом земель сільськогосподарського призначення, утворенням нових землеволодінь і землекористувань, організацією використання і охорони цих земель, повинні здійснюватися лише в порядку землеустрою на підставі детального екологічного й соціально-економічного обґрунтування.

Забезпечення раціональної організації територій шляхом землеустрою полягає не лише в розмежуванні земель державної й комунальної власності, а й у встановленні меж адміністративно-територіальних утворень, у визначенні й встановленні меж прибудинкових територій у населених пунктах. Вбачається за необхідне внести зміни до ст. 173 чинного Земельного кодексу України, а також врахувати їх при прийнятті Закону України “Про адміністративно-територіальний устрій” щодо визначення межі адміністративно-територіального утворення як зовнішньої межі його території, на якій здійснюються повноваження відповідного органу місцевого самоврядування, що відокремлює ці землі від суміжних територій.

баїв сільськогосподарський правовий землеустрій

Список використаних джерел

1. Лісова Т.В. Правові питання землеустрою та його принципи // Держ. будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. / Гол. ред. Ю.П. Битяк. - Х.: Право, 2002. - С. 123 - 128.

2. Варламов А.А. История земельных отношений и землеустройства: Учебник для вузов / А.А. Варламов. - М.: Колос, 2000. - 336 с.

3. Волков Н.Т. Законы 9 ноября 1906 - 14 июня 1910 / Волков Н.Т. - М.: Тип. П.П. Рябушинского, 1910. - 178 с.

4. Волков СМ. Економіка землеустрою.- М.: Колос, 1996.- с.10.

5. Закон України від 24 червня 2004 року «Про екологічну мережу» // Офіційний вісник України. - 2004. - № 29. - Ст. 1950.

6. Земельний кодекс УРСР від 18 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991.-№ 10. - Ст. 98.

Додаток 1

Експлікація земель в межах плану Годищенської сільської ради

Назва угідь

Площа

Загальна площа

3173.9

Рілля

1809,7

Пасовищ - всього

89,1

в.т.ч. а)суходільних

240.6

з них а) поліпшених

234.0

б)чистих

12.0

в)заболочених

5.2

Всього сільськогосподарських угідь

1319.1

Присадибних земель - всього

205,0

Лісів - всього

17.0

в.т.ч. лісосмуг

1.1

Деревно-чагарникових насаджень

6.3

Боліт - всього

323.3

Під водою - всього

18.2

в.т.ч. а)під річками

1.2

б) під ставками та ін. водоймами

5.1

в)під канавами

11.9

Під шляхами і прогонами

28

Під вулицями і площами

28

Під громадськими будівлями і дворами

53.6

Інших земель всього

0.6

Сторонніх землекористувачів - всього

153.7

Всього земель в межах плану

3173.9

Додаток 2

Експлікація агровиробничих груп ґрунтів території села Баїв в розрізі сільськогосподарських угідь

Угіддя

Загальна площа, га

В т. ч. по агро-виробничих групах ґрунтів

40 г

41 г

49 г

50 г

51 г

52г

55г

56г

133д

143

208г

1. Землі, які надані у власність і користування - всього

97.1

0,6

32,5

27,1

22,3

64,1

26,1

3,1

7,8

0,1

-

8,5

в т.ч. рілля

45,3

0,4

28,4

25,7

22,3

68,6

24,9

3,1

5,5

0,1

9,1

сади

16,1

0,1

4,1

1,3

7,43

1,2

2,3

2,0

3,3

0,2

2. Землі, які надані у власність або користування / землі загального користування для сінокосіння та випасання худоби / - всього

6,3

2,1

0,2

0,3

2,6

3,3

в т.ч. пасовища

6,3

2,1

0,2

0,3

3. Землі, які не надані у власність або користування / землі резервного фонду населеного пункту / - всього

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены