Умансько-Ботошанська операція

Другий Український фронт, історія та цілі його створення. Біографія генерал-лейтенанта І.С. Конєва, його участь у Другій світовій війні. Дії Другого Українського фронту в Умансько-Ботошанській операції. Спогади фронтовиків та цивільного населення.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.02.2012
Размер файла 55,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3. Кроки великої Перемоги. Альбом. - М.: воєнвидав. - 1978. - 472 с.

4. Черкащина в контексті історії України . Матеріали Другої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 рр. - Черкаси: Ваш Дім. - 2005. - 476 С.

5. Данилов Ф. Уманско-Ботошанская операція - “ВИЖ”-1969- № 3

Джерела

6. Черкаський обласний архів - Ф№ Р-5624 ОП №1 СПР№199 АРК 272-337

7. Черкаський обласний архів - Ф№ Р-5624 ОП №1 СПР№ 110 АРК 1-6

8. Черкаський обласний архів - Ф№ Р-5624 ОП№1 СПР№108 АРК 1-168

9. Черкаський обласний архів - Ф№ Р-3074 ОП»№2 СПР№6 АРК 1-137

10. Черкаський обласний архів - Ф№ Р-4319 ОП№2 СПР№2 АРК 18-23

11. www. wikipedia.org

Додаток

Спогади фронтовиків та цивільного населення

Василь Паливода

«…Десь в кінці березня чи на початку квітня 1944 р. на Великій Україні радянські війська прорвали німецький фронт і німці панічно тікали на захід. Це продовжувалось кілька днів, аж поки вони не зупинили той прорив. Але в паніці втікали німецькі тилові частини, поліція, всякі команди, охоронні відділи, а також регулярні частини. Всі дороги на захід були заповнені відступаючими обозами, технікою та награбованим добром. Тим хаотичним положенням скористалися наші сотні та курені. Вони вибирали на дорогах, по яких відступали німці, стратегічно вигідні позиції, влаштовували засідки, зупиняли німців та роззброювали, забирали в них все те, що було потрібне для оснащення нашої армії. Треба зазначити, що такі акції не завжди вдавалися без пролиття крові, були випадки, що за цю зброю, амуніцію та військове спорядження платили головами. Але в результаті таких операцій наша армія стала виглядати справжньою армією. Зникли цивільний одяг і різновидні озброєння. Здобули важкі кулемети, гармати, міномети, коней, вози, брали також машини та мотоцикли. Багато зброї та амуніції замагазинували по криївках та на чорну годину…»

Леонід Легкий

«…З початком 1944 року стало все відчутніше наближення фронту. У Бучачі збільшилася кількість німецьких військових і польової жандармерії. Посилилося "відловлювання" молодих людей як для відправлення у Німеччину, так і для будівництва військових укріплень. Усі придатні для штабів і шпиталів будинки, в першу чергу школи, були виселені і пристосовані для військових потреб, а дітей вчили в непристосованих для цього приміщеннях. У середині березня керівництво Торговельної школи дотерміново видало учням свідоцтва про закінчення курсу і школи. Заняття припинено.

24 березня 1944 року радянськими військами був захоплений Бучач. Не передбачаючи біди, в останній день березня я вийшов у місто. Центральною вулицею проїздила валка возів. Погода в ці дні була дуже нестійкою, і дорога вкрилася сумішшю болота й снігу, тому вози, коні і люди мали жалюгідний вигляд. Задивившися на це видовисько, я не звернув уваги на військового в накидці, який підійшов до мене, взяв за плече і потягнув до останнього воза валки, не звертаючи ніякої уваги на мої протести і просьби.

- Вот тєбє памощнік. Смотрі штоб нє сбєжал! - звернувся до червоноармійця, який сидів на возі. Залишивши мене, пішов до переду обозу. Солдат передав мені віжки в руки і при цьому сказав: "Будєш єздовим".

З Бучача майже польовою дорогою поїхали в напрямку Коропця. Залишивши позаду село Зубрець, під вечір зупинилися на якомусь хуторі. Тут ми розвантажились і пішли шукати місця для нічлігу. Коней з возом загнали у шопу. Солдат доручив мені розпрягти, нагодувати і напоїти коней, а сам пішов шукати щось поїсти. Спали у шопі разом з кіньми. Ніч була холодна, а я був тільки у кожушку. Тому солдат дозволив взяти шинель, яка лежала на возі. Удосвіта він розбудив мене, наказав запрягати коней і готуватись у дорогу. Намагання підняти коня, який попереднього дня шкутильгав, виявилися марними, тому прийшлося запрягти до воза тільки одного коня. Хворого залишили в шопі. Возом під'їхали на подвір'я, де була польова кухня і склад зі стрільнами. Завантажившися посудом з їжею та бойовими припасами, поїхали в напрямі фронту. Дорога була польовою, дуже розбитою і тому часто треба було допомагати коневі тягнути воза. На узліссі на нас уже чекали червоноармійці. Забрали від нас привезене. Ми ж возом повернулися назад на хутір. Коня, якого ми рано не змогли підняти і залишили у шопі, вже не застали. Солдат наказав мені доглядати нашого коня, а решту часу бути у розпорядженні кухаря і без його дозволу нікуди не відлучатися. Ми щоденно робили по два рейси на фронт зі стрільнами та їжею. Так було і 5-го квітня. Завантажилися вдосвіта, поїхали, як завжди, на фронт, де на нас уже чекали червоноармійці. Віддали привезене, повернули назад. У цей час щось зашуміло у повітрі, солдат крикнув і зіштовхнув мене з воза. Пролунав вибух. Коли я підвівся, то побачив, що солдат стоїть з другої сторони воза і тримається рукою за плече, а кінь валяється на землі, б'ючи ногами. Рана у солдата виявилася невеликою і нам швидко вдалося зупинити кровотечу. Кінь, мабуть, був серйозно покалічений, бо після його огляду солдат наказав мені взяти з воза гвинтівку і застрілити коня. Я, звичайно, відмовився, бо ніколи такого не робив. Прийшлося йому самому виконати цю тяжку процедуру. Він пояснив, що робить це, щоби скотина не мучилася. А мені наказав взяти гвинтівку і йти разом з ним за солдатами, які виднілися вдалині. Тут доречно нагадати, що над фронтом і прилеглою місцевістю постійно висіли "ліхтарі" (ракети на парашутах), які всю ніч освітлювали прифронтову територію. Для освітлення використовувалися також прожектори і ракети.

До фронтової лінії добирались яром, далі починались окопи. На командирському пункті "мій" червоноармієць доповів ситуацію. Старшина в накидці вислухав його і показав мені, до кого я тепер маю звернутися. Всі військові командири були у накидках, тому визначити їхні звання було неможливо. Новий наставник, не розпитуючи нічого, вказав місце, яке я повинен зайняти в окопі, додавши тільки, щоби без команди не стріляти. Коли я пояснив, що ніколи з гвинтівки не стріляв і навіть не знаю, як нею користуватися, він спочатку подивився на мене з якоюсь незрозумілою посмішкою. Взяв від мене гвинтівку, показав як перезаряджати. Віддаючи її мені, сказав, щоб я так робив та стріляв, але тільки тоді, коли пролунає команда, бо як я не буду стріляти, то мене застрелять. У ситуації, в якій я опинився, винен сам. Через свою легковажність і недосвідченість недооцінив підступности і жорстокости нового окупанта, тому став невишколеним фронтовиком-червоноармійцем. Зрештою, недооцінили цього окупанта і наші батьки, коли у вересні 1939 року зустрічали його при в'їзді у Бучач за Чорним мостом квітами і жовто-блакитними та червоними прапорами. За це багато хто з них поплатився життям. А ми, одинадцятилітки, зустрічали їхню кавалерію і танки коло Білого хреста (він стоїть на сходженні доріг, що виходять з Бучача і Нагір'янки). На цьому ж місці 5 липня 1941 року ми, підлітки, зустрічали німецьких мотоциклістів. А дві години до того тут розігралася трагедія. Нагір'янські хлопці, члени організації "Січ", вирішили перегородити дорогу останнім частинам відступаючих енкаведистів. Сили були нерівні, тому хлопцям прийшлося відступати разом з пораненими. Залишеного на полі бою тяжкопораненого Олеся Федущака енкаведисти так скололи штиками, що неможливо було його впізнати. Ще одного хлопця (Олександровича) енкаведисти зловили вже при виході з Бучача і також закололи штиками. Хоронили їх 7 липня на св. Івана Хрестителя при невиданому до цього здвигу народу не тільки з Бучача і Нагір'янки, а й з довколішніх сіл.

З протилежної сторони фронту почувся гул моторів, який постійно наростав. Уздовж окопу поступила команда: приготуватися! Стріляти тільки в "живі" цілі. На горизонті появилися німецькі танки, які швидко наближалися. За ними бігла німецька піхота. Почулися поодинокі вистріли. Я і собі вирішив попробувати вистрілити. Відчув сильний біль у лівому плечі. Гвинтівка випала мені з рук на землю, а я схопився рукою за плече, щоб пересвідчитися, чи воно ціле. У цей час окопом пробігав якийсь офіцер. Як побачив гвинтівку на землі, а мою праву руку на лівому плечі, накинувся на мене з криком, чому не стріляю, а кинув гвинтівку на землю. Мої пояснення ще більше його розлютили. Він, мабуть, подумав, що я придурююся, показуючи на ліве плече. Тільки моє пояснення, що я - лівша і що вперше вистрілив з гвинтівки, трохи охолодили його. Порадив мені стріляти з правого плеча і при цьому сильніше притискати кольбу. У цей час німецькі танки підійшли зовсім близько. Їхній гул, розриви стрілен, випущених танками, свист куль - усе змішалося з криками поранених. Машинально перезарядив гвинтівку, але вистрілити не встиг. Щось блиснуло в очах, почувся вибух і мене відкинуло назад.

Я втратив свідомість. Коли опритомнів, почав вибиратися з-під накиданої на мене землі і каміння. Перше, на що звернув увагу, це те, що сонце світило дуже яскраво високо над головою. Було неймовірно тихо і сильно шуміло в голові й ушах. Руки і ноги заніміли так, що боляче було ними рухати. У перші хвилини ніяк не міг зрозуміти, де я і що зі мною сталося? Поволі почало прояснюватися. Я машинально підняв руки до голови, щоб переконатися, чи вона там є. Хотів зняти шапку, але біль не давав мені цього зробити. Розтираючи руки і ноги, поволі почав згадувати події, які відбулися на світанку. Оглянувся довкола, побачив багато трупів і ні однієї живої душі.

Виникла проблема, що робити далі? Вирішив йти вздовж гусеничної колії німецького танка. Ходити по ріллі, вкритій подекуди ще латками снігу, в подертих черевиках на дерев'яній підошві було неймовірно тяжко. Рухався поволі, обережно, щоби, по-перше, знову не попасти в якусь халепу, а по-друге, не був впевнений, що йду у правильному напрямі. Через якийсь час ходьби бездоріжжям нарешті на узліссі побачив бабусю, яка збирала хмиз. Від неї довідався, як вийти на дорогу, що веде до Бучача. Бабуся ще додала, що до міста йти зо дві милі (близько 14 км). На щастя, як виявилося, потрібна мені дорога була недалеко. Легко віднайшовши її, я приспішив, щоби ще за дня добратися додому. Перед самим Бучачем знову лежали побиті червоноармійці. Побачене повернуло мене до дійсности. Я побоявся добиратися найкоротшою дорогою через Бучач, щоб уникнути біди, обійшов місто. Через це примандрував додому пізно вночі і майже босий…»

Сільніцька Л. Я.

«…Як тільки вигнали румунів із селища, батьки, діти прийшли до школи. Через бомбардування залізниці у вікнах майже не було цілого скла. Отож потрібно було все очистити, щоб до школи було безпечно добратися. Скла не було і довелося замуровувати вікна цеглою, лишивши у кожному вікні по великій шибці. Та це не довго задовольняло. Пізньої осені до класів уривався холодний вітер, залітали сніжинки. Учні сиділи одягнені, мерзли. Несподівано надійшов порятунок: залізничники-вантажники в одному з товарних вагонів виявили кілька ящиків "дивного" скла, що не мало чомусь адресата. Це було грубе скло, яке слабо пропускало світло, та від холоду рятувало. Це на деякий час влаштовувало всіх. Невдовзі привезли і справжнє скло, і все стало на свої місця.

Вдруге я прийшла до своєї школи в жовтні 1944 року на роботу, Вапнярку було звільнено у березні 1944 року, але жителям селища два місяці потрібно було перетерпіти по-німецькому пунктуальне бомбардування станції, що припинилося із відкриттям другого фронту в Європі. Потроху почало налагоджуватись мирне життя. Найголовніше завдання - відбудувати, поновити все, пошкоджене війною. Над цим працювали всі, навіть старшокласники нашої школи…»

Валентина Крангач

«… Вранці 5 березня гуркіт кількох тисяч гармат сповістив про початок наступу головного угруповання 2-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу І.С.Конєва з району Звенигородки на Уманському напрямі. Цей наступ був несподіваним для ворога. Війська лівого крила фронту у складі 5-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта О.С .Жадова і 7-ї гвардійської армії генерал-полковника М.С. Шумилова 8 березня перейшли в наступ із південного і північного заходу від Кіровограда в загальному напрямку на Новоукраїнку - Первомайськ.

Піхотинці 20-го стрілецького корпусу генерал-лейтенанта Н.І.Бірюкова і частини 31-ї танкової бригади підполковника В.С.Молчанова 11 березня після стрімкого удару увійшли в м.Гайворон. Того ж дня з'єднання 5-ї гвардійської і 53-ї армій визволили понад сорок населених пунктів.

У цих боях брали участь і бійці стрілецького батальйону 18 танкового корпусу 170-ї танкової бригади. Ветеран цієї бригади Валентина Крангач ділиться спогадами про цей бій:

- На світанку 13 березня 1944 року бійці 18-го танкового корпусу у взаємодії з підрозділами повітряно-десантної дивізії зламали опір противника у с.Хащуватому і пробились до мосту на р. Південний Буг. Після того, як сапери лейтенанта А.В.Гольцева розмінували його, танковий екіпаж молодшого лейтенанта В.І.Пономаренка стрімко перетнув його і на правому березі ріки гарматним вогнем і гусеницями знищив вогневі точки.

В атаку кинулись наші автоматники. Вони швидко оволоділи Буговим та увірвались у Казавчин. Зав'язався жорстокий нерівний бій.

Коли воїни 170-ї танкової бригади звільнили с.Казавчин, то побачили жахливу картину. На землі, скошені ворожими кулями, лежали наші автоматники. Серед них, затиснувши в руці автомат, був командир батальйону Зіновій Осадчий. В кишені його гімнастерки були пробиті кулями і залиті кров'ю документи, фотографії і лист до матері. А навколо - десятки трупів гітлерівців.

У листі до матері комбат писав:

“Дорога матусю! Ми стали суворими людьми. Ми рідко сміємося. Ми не маємо права сміятися, доки окупанти чинять криваві звірства у наших містах і селах. Ідучи в бій, ми беремо з собою зброю. І якщо попадемо в полон, то краще пустити кулю у себе! Це не означає, що ми не любимо життя. Ще й як ми його любимо! І чим більше ми любимо життя, тим сильніше ставимося з презирством до нього. Послухай мене: ми перемагаємо смерть тому, що... б'ємося не тільки за своє життя. Ми виходимо на поле бою, щоб відстоювати святе-святих - Батьківщину! Іноді, мамо, буває важко, дуже важко. Горе згинає плечі. Серце стогне у грудях, коли з бою не повертаються товариші, з якими рік прожив на фронті, їв з одного казанка, накривався однією ковдрою, ділився останнім пучком махорки. За тугу свою, за смерть друга ми б'ємо ворога з потрійною силою. Гудуть танкові двигуни. Швидко підемо ми в бій. То ж благослови мене, матінко, на перемогу! Твій син Зіня”.

Три доби ми не могли поховати бойових друзів; три доби (і вдень, і вночі) нас бомбили німецькі стерв'ятники. А коли бомбардування вщухло, ми поховали їх у садку жителя Казавчина Прокопа Ревеги. А після війни їх перепоховали у братській могилі с.Казавчина…»

Тимофій Гавлинський

«…Тільки встиг вирити окоп - пішов дощ зі снігом. Вода вже по щиколотку, ось вже до колін піднімається, а з окопу не вийти - ворог активізувався і стріляє по наших позиціях невпинно. Задубнула набрякла від води шинель, а вода в окопі покрилася кіркою льоду... Мене, закляклого, витягнули наші бійці, коли пішли в атаку. А розповідаю я це, щоб люди знали, в яких умовах доводилося нам воювати. Але допомагали вижити кмітливість, любов до Батьківщини, до своїх рідних і близьких, які чекали нас удома, і бажання перемоги. Вижив я і, як бачите, стою перед вами - як співається в тій пісні: живий, здоровий, не поранений, не убитий. Хоча пораненим я був неодноразово...»

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сторінки життя Й.В. Сталіна, його партійна діяльність. Створення СРСР та боротьба за владу. Індустріалізація та колективізація країни. Вплив Сталіна на духовне життя населення. Його роль у Другій світовій війні, напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

    реферат [30,2 K], добавлен 15.11.2011

  • Походження військового діяча Денікіна Антона Івановича. Початок військової служби. Досягнення у Першій світовій війні. Діяльність у добровольчій армії. Вивчення обставин, що змусили генерал-лейтенанта емігрувати до Європи. Організація добровольчої армії.

    презентация [2,2 M], добавлен 07.09.2014

  • Аналіз життя великого полководця Великої Вітчизняної війни Ватутіна М.Ф. Події життя та секрети смерті особи. Його участь у війні та військові здібності генерала. Перемоги та поразки на лінії фронту та у особистому житті. Військовий талант Ватутіна М.Ф.

    контрольная работа [57,2 K], добавлен 24.03.2015

  • Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах. Пластунський та січовий рух в Україні. Збройні Сили Української Народної Республіки. Діяльність Української Повстанської Армії (УПА). Партизанський рух на окупованій Україні.

    реферат [25,7 K], добавлен 19.11.2005

  • Початок Великої Вітчизняної війни. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування. Львівсько-Чернівецька операція. Танкова битва під Дубном. Битва під Уманню. Сумсько-Харківська операція та друга харківська битва. Київська катастрофа.

    реферат [45,1 K], добавлен 20.05.2014

  • Початок операції "Тайфун". Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) між Західним і Брянським фронтами. Танкові частини Брянського фронту та фронтовi резерви. Атака через Кокош, головна ударна сила танкової частини. Рiшення командування Західного фронту.

    реферат [14,8 K], добавлен 11.08.2010

  • Історія нещасливого для України гетьманування молодшого сина великого Богдана Хмельницького - Юрія: його біографія та влада. Зовнішнє політичне становище та внутрішні негаразди у лавах українського гетьманства, його розвиток за життя Ю. Хмельницького.

    реферат [28,6 K], добавлен 12.09.2008

  • Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.

    реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016

  • Дитинство та юність Адольфа Гітлера, його участь у Першій світовій війні, звички, малювання картин. Шлях Гітлера до влади, мюнхенський "пивний" путч. Титул фюрера - верховного вождя "Третього рейху". Друга світова війна - найжахливіша світова трагедія.

    презентация [7,7 M], добавлен 08.04.2013

  • Специфічні особливості збройних сил держав, що приймали участь у першій світовій війні. Причини удосконалення озброєння й системи комплектування армій. Порівняльна характеристика збройних сил різних країн з метою доведення важливості якісного озброєння.

    курсовая работа [79,9 K], добавлен 27.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.