Умансько-Ботошанська операція

Другий Український фронт, історія та цілі його створення. Біографія генерал-лейтенанта І.С. Конєва, його участь у Другій світовій війні. Дії Другого Українського фронту в Умансько-Ботошанській операції. Спогади фронтовиків та цивільного населення.

Рубрика История и исторические личности
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.02.2012
Размер файла 55,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ I. ОПИС 2-ГО УКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ. ЙОГО ГОЛОВНОКОМАНДУЮЧИЙ

1.1 Другий Український фронт

Створений на південно-західному напрямку радянсько-німецького фронту 20 жовтня 1943р. на підставі наказу Ставки ВГК від 16 жовтня 1943 шляхом перейменування Степового фронту.

На момент формування до складу фронту входили: 4-а, 5-а та 7-а гвардійські, 37-а, 52-а, 53-я, 57-а загальновійськові армії, 5-а гвардійська танкова та 5-а повітряна армії. У подальшому до складу фронту входили 27-а, 40-а, 46-а загальновійськові армії, 6-а (з вересня 1944 - 6 гвардійська) та 2-а танкові армії, кінно-механізована група, румунські 1-а і 4-а армії. В оперативному підпорядкуванні 2-го Українського фронту знаходилася Дунайська військова флотилія.

В ході наступу в січні - квітні 1944 року з'єднання фронту провели кілька успішних фронтових наступальних операцій, звільнили значну частину Правобережної України, у взаємодії з 1-м Українським фронтом здійснили розгром оточеного угрупування противника в районі Корсунь-Шевченковського, до кінця квітня 1944 року розітнули фронт групи армій «Південь», звільнили частину Молдавії і вступили на територію Румунії.

У серпні 1944 року у взаємодії з 3-м Українським фронтом була звільнена Молдавія, розгромлені румунські війська, а сама Румунія виведена з війни на стороні Німеччини. В ході наступальних боїв восени 1944 року з'єднання фронту розгромили групу армій «Південь», зайняли вигідне положення для продовження наступу на Будапешт. Протягом жовтня 1944 року - лютого 1945 року фронт у взаємодії з частиною сил 3-го Українського фронту брав участь у Будапештській операції, в районі столиці Угорщини і в самому місті, в ході якої був звільнений Будапешт. У березні - квітні 1945 року війська фронту брали участь в боях зі звільнення Угорщини, значної частини Чехословаччини, східних районів Австрії і її столиці Відня. У травні 1945 року з'єднання фронту брали участь в розгромі угрупування противника в Чехословаччині.10 травня 1945 року війська фронту зустрілися з американськими військами в районі міст Пісек і Чеське Будейовіце.

Розформований фронт 10 червня 1945 року на підставі директиви Ставки ВГК від 29 травня 1945 року. Управління фронту виведене до резерву Ставки ВГК і на його базі сформовано управління Одеського військового округу.

Командували фронтом : з жовтня 1943 по травень 1944 - Конєв І.С. , з вересня 1994 до кінця війни - Малиновський Р.Я.

Військові угрупування у складі 2-го Українського фронту перед початкомУмансько-Ботошанської операції складалися з армій, з'єднань фронтового підпорядкування (стрілецькі, повітряно-десантні та кавалерійські), бронетанкових, механізованих, артилерійський та мінометних з'єднань, інженерних військ. [11]

1.2 Конєв Іван Степанович

умансько ботошанська операція український фронт

Народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, нині Подосиновского району Кіровської області у родині селянина. Закінчив земське училище в сусідньому селі Пушма в 1912 р. З 12 років працював сплавником лісу. Учасник Першої світової війни. Навесні 1916 року пішов в армію. Після навчальної команди унтер-офіцер Конєв був спрямований на Південно-Західний фронт. Демобілізований в 1918 році. У тому ж 1918 вступив до комуністичної партії, був вибраний повітовим військовим комісаром у місті Нікольське Вологодської губернії. Після цього воював у рядах Червоної Армії. Командував військом бронепоїзда, стрілецької бригади, дивізії, штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки. Після закінчення Громадянської війни -- військом 17- го Приморського стрілецького корпусу, потім -- комісар і начальник політичного відділу стрілецької дивізії. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу в 1926 р. Був командиром полку й заступником командира дивізії. Кілька років командував стрілецькою дивізією. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе в 1934 році. В 1938 році був призначений командиром стрілецького корпусу, потім командувачем 2-ю Червонопрапорною армією, що дислокувалася на Далекому Сході. В 1940--41рр. командував військами Забайкальського й Північно-Кавказького військових округів.

Велика Вітчизняна війна

У Велику Вітчизняну війну генерал-лейтенант І. С. Конєв почав командувати 19-й армією. Командував військами Західного фронту (вересень -- жовтень 1941 р.), де зазнав найтяжчої поразки під Вязьмою; від суду й розстрілу Конєва врятував Жуков. У якості командувача Калінінським фронтом успішно діяв під час контрнаступу під Москвою. В Курській битві війська Степового фронту Конєва звільнили Білгород і Харків. В 1944 р. за вмілу організацію й відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточене й розгромлене велике вороже угруповання, Конєву було присвоєне військове звання Маршала Радянського Союзу (20.02.1944), під час його перебування в селі Бовтишка. 26 березня 1944 р. війська 2-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У липні -- серпні вони розгромили групу армій «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Манштейна у Львівсько-Сандомирській операції й захопили Сандомирський плацдарм, що став одним із трамплінів для удару по гітлерівській Німеччині. Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» надане Конєву 29 липня 1944 року за вміле керівництво військами фронтів у великих операціях, у яких були розгромлені сильні угруповання противника, проявлена особиста мужність і героїзм. У січні 1945 р. війська фронту в результаті стрімкого удару й обхідного маневру перешкодили противнику, що відступав, зруйнувати промисловість Сілезії, що мала велике економічне значення для дружньої Польщі. Війська Конєва брали участь у Берлінській операції й у звільненні Праги. Другою медаллю «Золота Зірка» нагороджено 1 червня 1945 року за зразкове керівництво військами в завершальних операціях Великої Вітчизняної війни.

Після війни

Після війни в 1946 --50рр. -- головнокомандувач Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР, в 1950 --51рр. головний інспектор Радянської Армії -- заступник військового міністра. В 1953році голова Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, що судила Л. Берію. Знаходився на високих військових посадах у Східній Європі з 1956 року: у 1956 --1960рр. 1- й заступник міністра оборони, командуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору (у цій якості керував придушенням угорського антикомуністичного повстання 1956року). В 1961--1962рр. головнокомандувач Групою радянських військ в Німеччині. З 1962 року у фактичній відставці (у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР).

Помер 21 травня 1973 року. Похований на Красній площі в Кремлівській стіні. Бронзове погруддя встановлене на батьківщині. Його ім'я надане Алматинському вищому загальновійськовому командному училищу, судну ВМФ, іменем Конєва названі вулиці в Москві, Донецьку, Слов'янську, Києві, Харкову, Черкасах, Кіровограді, Бєлгороді, Вологді, Омську, Іркутську, Празі, площа в Кірові.

РОЗДІЛ II. ДІЇ 2-ГО УКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ В УМАНСЬКО-БОТОШАНСЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ

2.1 Підготовка до операції

2-й Український фронт повинен був завдати удару з фронту Кіровоград --Звенигородка --Шпола в загальному напрямі на Умань із завданням розбити уманське угрупування супротивника і опанувати рубежем: Ладижин, Гайворон, Новоукраїнка. Надалі війська фронту повинні були розвивати наступ і вийти на Дністер, на ділянці Могилев -- Подольській -- Ягорлик. Наступ повинен був початися 8 --10 березня 1944 р.[ 6,287]

Таким чином, війська фронту повинні були завдати розтинаючого удару по стратегічному фронту супротивника на півдні і вийти на Дністер, притиснувши супротивника до Карпат.

Як правило, командувачі військами фронтів і армій після віддачі наказів знов зустрічалися, перевіряли і уточнювали завдання і якщо дозволяв час, то заздалегідь програвали рішення або на картах крупних планів, або на ящику з піском, а іноді і на місцевості.

Зустрічалися командувачі і перед початком Умансько-Ботошанської операції.Ось, як про це згадує Маршал Радянського Союзу І.С. Конєв:

«…Цей досвід, який виробився в ході операцій в період Великої Вітчизняної війни, був цілком доцільним і розумним. І хоча іноді часу було недостатньо, проте повне з'ясування командуванням армій і командуванням фронту порядку виконання поставлених завдань і розгляд всіх деталей, пов'язаних з плануванням, було необхідне.

І в даному випадку я вирішив зустрітися з командармами і членами військових рад. На цій зустрічі хотілося розкрити їм свої думки про майбутню операцію і ті особливості, про які в директиві не було сказано. І хотілося дізнатися, як командарми оцінюють ситуацію, як вони враховують негоду і бездоріжжя, за яких буде наступ, як вони долатимуть труднощі.

Командарми були різними за характером, за манерою поведінки, але у всіх було те загальне, що властиво генералу Червоної Армії, що дала їм служба в її рядах. Високий рівень знань і багатий бойовий досвід командармів дозволяли мені сподіватися, що вони вірно оцінять вказані в директиві цілі. Але треба було, щоб вони, з'ясувавши загальні плани фронту, визначили завдання для своїх армій…

… Я повинен був почути від кожного командувача, наскільки боєздатна його армія, на які зусилля здатні війська, що вже понесли втрати в Корсунь-Шевченківській операції, напередодні нових виняткових труднощів.

Нам необхідно було визначити сильні і слабкі сторони своїх військ і військ супротивника. На цю загальну вимогу треба було відповісти конкретним аналізом обстановки, знайти і застосувати кращі методи поразки ворога.

У рішеннях і планах була головна мета: досягти перемоги з мінімальними втратами. Для цього було потрібне майстерне використання всіх військ і перш за все їх вогняних засобів, надійне забезпечення взаємодії, тверде і гнучке управління арміями…» [2,348]

Cили ворога до моменту початку Умансько-Ботошанської операції:

У березні 1944 р. в смузі 2-го Українського фронту оборонялася 8-а армія і частина сил 6-ої німецької армії, що налічували 20 дивізій, зокрема 4 танкові і 2 моторизовані.[7,3]

Найбільш сильне угрупування військ супротивника діяло на уманському напрямі. У першому ешелоні знаходилося 17 дивізій, в резерві -- 5 дивізій, з яких 3 танкові, такі, що знаходилися на доукомплектуванні, розташовувалися на північний схід від Умані, за 20 -- 60 км від лінії фронту. Глибші резерви супротивника зосереджувалися у віддаленні 80 --150 км від лінії фронту на важливому природньому рубежі, що проходив по Південному Бугу, в районі східніше Брацлава і в районі Тульчина. [2,376]

У складі ворожого угрупування в цілому було до 400 тис. солдатів і офіцерів, близько 3,5 тис. снарядів і мінометів, до 450 танків і штурмових снарядів і близько 500 літаків[2,377]. Хоча війська супротивника були дуже пошарпані в період Корсунь-Шевченківської битви, проте вони зберігали боєздатність і могли чинити нашим військам наполегливий опір.

Командуванню і штабу фронту було відомо, що гітлерівці продовжували поповнювати свої дивізії людьми, зброєю і бойовою технікою.

Сили 2-го Українського фронту до моменту початку Умансько-Ботошанської операції:

До складу фронту були включені 40-а армія, 6-а, 2-а танкові армії, що перейшли з 1-го Українського фронту. Склад військ фронту до цього часу збільшився до 691 тис. чоловік. З них безпосередню участь в бою брали 480 тис. чоловік. Фронт складався з 7 загальновійськових, 3 танкових і повітряної армії, які налічували 56 стрілецьких, 3 кавалерійських, 6 танкових і 4 механізованих корпуси.

Ми мали 8890 снарядів і мінометів всіх калібрів (зокрема 836 зенітних снарядів), 670 справних танків і самохідно-артилерійських установок, 551 літаків.

Перед початком операції у нас була перевага в людях, в артилерії і в танках. У авіації сили сторін були приблизно рівні. Наші дивізії, на жаль, ще не встигли поповнитися, в них налічувалося до 4,5 --5 тис. чоловік, тоді як фашистські дивізії мали по 9 --10 тис. чоловік кожна.[2,383]

2.2 План операції

27-а армія, завдаючи удару на своєму лівому фланзі в загальному напрямі на Розіно, Христинівку, повинна була прорвати оборону супротивника на ділянці Чемериське(ширина ділянки прориву 8 км.) і до результату першого дня операції головними силами вийти до річки Гірський Тікич, а передовими загонами опанувати переправами через цю річку. До результату другого дня операції армії належало вийти на рубіж Кишинці, Монастирище.

У перший же день наступу на 27-у армію покладалося завдання забезпечити введення в прорив 2-ої танкової армії генерала. І. Богданова. До артилерійської підготовки прориву на ділянці 27-ої армії притягувалося додатково 300 знарядь і мінометів з 40-ої армії генерала Ф. Ф. Жмаченка.

52-й армії генерала К. А. Коротеєва наказувалося прорвати оборону супротивника на ділянці Рижанівка, Попівка (ширина прориву 8 км) і, завдаючи удару правим флангом в загальному напрямі на Рижанівку --Янівку --Молодецьку --Умань, до результату першого дня операції головними силами вийти на річку Гірський Тікич, на другий день настання опанувати рубежем виключно Маньківка, Роги.

4-а гвардійська армія отримала завдання прорвати оборону супротивника на ділянці Попівка, Вільхівець (ширина прориву 9 км) і, завдаючи удару в загальному напрямі на Тальне--Бабанка, до результату першого дня наступу головними силами вийти на рубіж Веселий Кут, Соколовочка, а передовими частинами опанувати переправами через річку Гірський Тікич. На другий день атаки армії належало вийти на рубіж Тальянки, Зеленьків. У перший же день наступу армія повинна була забезпечити введення в прорив 5-ої гвардійської танкової армії П. А. Ротмістрова. До артилерійської підготовки прориву на ділянці 4-ої гвардійської армії притягувалося 200 знарядь і мінометів 53-ої армії.

Таким чином, 27-а і 52-а армії завдавали удару своїми внутрішніми флангами, а 4-а гвардійська -- правим флангом, примикаючи до лівого флангу 52-ої армії.

40-а армія силами п'яти стрілецьких дивізій повинна була почати наступ з ділянки прориву 27-ої армії у напрямі Шубенний Став, на Антонівку, Красний, Сарни із завданням згортати оборону супротивника у бік флангу в західному напрямі.

53-й армії ставилося завдання силами п'яти стрілецьких дивізій з ділянки прориву 4-ої гвардійської армії розвивати атаку по західному берегу річки Гірський Тікич в загальному напрямі на Колодисте -- Кальніно -- Болото і таким чином забезпечити головне угрупування фронту від можливого флангового удару супротивника.

Загальновійськові армії в перший день наступу повинні були просунутися на 14 --16 км.

2-й танковій армії було поставлене завдання в перший день операції увійти до прориву в смузі наступу 27-ої армії генерала С. Г. Трофименка і, розвиваючи удар на Христинівку, до кінця першого дня атаки форсувати річку Гірський Тікич і вийти в район Попівка, Монастирок, Чорна Кам'янка, а передовими загонами захопити Христинівку і Войтівку. Завдання першого дня наступу складало для армії 25 км.

Для зв'язку з 5-ою гвардійсько-танковою армією висувалася група розвідки в район Машурова.

5-а гвардійська танкова армія отримала завдання в перший день операції увійти до прориву в смузі наступу 4-ї гвардійської армії і, розвиваючи удар в загальному напрямі на Умань, до результату першого дня операції форсувати річку Гірський Тікич і вийти в район Машурів, Майданецьке, Тальне, а передовими загонами -- на річку Ревуха, Доброводи, Бабанівка. Глибина наступу армії досягала 30 км. На другий день операції головним силам наказувалося опанувати районом Умань, Кочержиці, Громи, Степківка, а передовим загонам вийти на Південний Буг в районі Юзефполь, Голоськово.

6-а танкова армія, складаючи другий ешелон головного угрупування фронту, намічалася для нарощування удару і розвитку успіху в напрямах на Христинівку.

Допоміжний удар завдавався силами 5-ої і 7-ої гвардійських армій. 5-й гвардійській армії генерала А. С. Жадова було наказано завдати удару в загальному напрямі на Новоукраїнку, обходячи її з півночі. 7-й гвардійській армії генерала М. С. Шумилова ставилося завдання завдати удару правим флангом також в напрямі на Новоукраїнку. Крім того, М. С. Шумилову було наказано атакувати однією дивізією в напрямі на Антонівку на стику з 57-ою армією.

Початок наступу 5-ї і 7-ї гвардійських армій призначався на 8 березня, щоб дати можливість цим арміям розвернути наступ в сприятливіших умовах.

Фронт прориву 5-ї і 7-ї гвардійських армій був 18 км. Обидві армії мали великий досвід атакуючих і оборонних дій. Вони брали участь в Сталінградській битві і були добре підготовленими, стійкими арміями, з високою організацією управління.

Цей удар на лівому крилі фронту, націлений в загальному напрямі на Первомайськ, мав велике значення в атакуючій операції фронту.

На лівому фланзі 2-го Українського фронту знаходилася 57-а армія генерала Н. А. Гагена, яка рішенням Ставки від 18 лютого 1944 р. передавалася 21 лютого 1944 р. з 24 годин 3-му Українському фронту. Її ділянка була трохи відтягнута назад в порівнянні з 5-ю і 7-ю гвардійськими арміями і своїм правим флангом примикала до Новгородки.[2,395]

Артилерійська підготовка планувалася і була проведена тривалістю 56 хв. Цей час розподілявся так: на вогняний наліт -- 10 хв., на методичний вогонь--35 хв. і ще на вогняний наліт -- 11 хв. Для того, щоб супротивник не розгадав момент початку атаки, характерним в даному графіку було її маскування. Він виключав паузи між атакою піхоти і артилерійським вогнем. Цього разу відмовилися від традиційного завершуючого залпу гвардійських мінометів як сигналу початку атаки. Графік був складений не за шаблоном і був втіленням накопиченого досвіду.

Артилерійська підтримка атаки піхоти і танків проводилася методом послідовного зосередження вогню і велася протягом 40 хв. Вогонь артилерії був направлений головним чином на основні опорні пункти, уцілілі вогневі точки, осередки опору і інженерні споруди супротивника з постійним перенесенням вогню вглиб.

2.3 Наступ 2-го Українського фронту

5 березня почався артилерійський наступ, який продовжувався 56 хвилин і знищив вогневу систему противника, приголомшив та паралізував його спроможність до опору. Німецькі війська відступали зі значними втратами, в 2-ї авіадесантної вони становили 50%.

Переможний рух наших військ гальмувався повньою відсутністю шосейних доріг та непролазним багном на грунтових, глибина якого місцями сягала 60-70 см.

Для підвезення всього необхідного для наступаючих військових частин використовувалися трактори, виділялися танки, бронетранспортери, створювалися бригади з місцевого населення для проштовхування машин, застосовувався гужовий транспорт, виділялися спеціальні команди для підносу вантажів на руках.

Для форсування з ходу р. Гірський Тікич, що має стрімку течію, скелясті береги висотою до 40 м та ширину до 30 м, воїни інженерних частин побудували, працюючи в крижаній воді та доставляючи на собі будматеріали під вогнем ворога, 11 мостів, що повністю забезпечило переправу військ ударного угрупування і прорив оборони противника на тиловому рубежі річки.

Намагаючись зупинити стрімкий наступ наших військ та забезпечити відхід своїх основних сил із району Умані, німецькі війська (11, 13, 14 танкової дивізії, підсилені 228-ю і 261-ю бригадами штурмових гармат) здійснили 7 березня із району Маньківки невдалу спробу контратаки. Не вдалося німецькому командуванню ліквідувати прорив на уманському напрямку навіть кинувши у бій, що розгорівся 8 березня в районі ст. Поташ, резерви. Радянські війська захопили 500 німецьких танків, із них 200 були цілком придатними і пішли на укомплектування радянських танкових дивізій. Також було захоплено 10 тис. автомашин, більше 350 гармат, до 50-ти складів зі зброєю, боєприпасами, продуктами,сотні тонн пального та велику кількість різного майна.[8,105]

«Від Маньківки до Умані вся грунтова дорога ,- пише ветеран 2-ї танкової армії Сандул В.І.,- була забита технікою. Справа та зліва від дороги в три, місцями в чотири ряди стояла суцільна колона техніки, машина до машини».

Про ці важкі бої газета «Правда» писала: «…якого височезного накалу повинен бути наступальний порив, щоб кожен день, за будь-якої погоди, і вдень, і вночі, без відпочинку йти з боями по багну, переслідувати ворога, коли він утікає, зламувати оборону, коли він чинить опір, та гнати його, гнати геть з нашої землі - до Бугу, за Буг, за Дністер - до кінця. Для такого наступального пориву лише натхнення і ентузіазму мало. Треба волю мати більшовицьку, треба силу мати богатирську».

В зв'язку із відступом фашистів до Умані наші воїни отримали наказ оволодіти містом не пізніше 10 березня.

Згідно розпорядження німецького командування від 8 березня про створення на східному фронті системи «фортець» м. Умань оголошувалося «фортецею», яку наказувалося утримувати за всяку ціну, навіть у випадку оточення. В місті, вщерть заповненому військами 8-ї армії, встановлювалися вогневі точки на дахах будинків та в підвалах, на вулицях та у провулках. На околицях міста німці розташували важку артилерію, в засадах танки та САУ - самохідні артилерійські установки (за прикладом радянських військ на Курській дузі), великокаліберні зенітні гармати для боротьби із радянськими танками.

На підступах до міста, на рубежі Кочубіївка-Дмитрушки-Тальянки, чинили сильний опір радянським військам три танкові дивізії та дві бригади штурмових гармат противника.

Вранці 9-го березня жорстокий бій розгорівся за село Війтівка (нині Роднівка). 4 танкова рота 13 окремого гвардійського важкого танкового полку 3 танкового корпусу 2-ї гвардійської армії, що мала на озброєнні танки «Йосип Сталін» - машини із посиленою бронею, із підвищеною прохідністю та маневруванням, із 85-мл гарматою намагалася з ходу, без прикриття артилерії та авіації, що було вкрай небезпечно, звільнити село.[8,124]

Із відстані 800 м «ісівці» дали семикратний залп по позиціях противника із усіх 11 танків. Німці відповіли вогнем. Між танком старшого лейтенанта Фомічова та німецьким «Тигром», закопаним у землю, почалася вогнева дуель.Тільки іскри розліталися в усі сторони від ударів снарядів по броні обох машин. На танку Фомічова заклинило башню, розірвало гусеницю,через велику кількість пострілів вентиляційна система не могла впоратись із очищенням повітря, у танкістів почалися крововиливи із вух, а в декого кров була і на руках. Битва не вщухала, аж доки на німецькому танку не розірвало дуло його власним снарядом, перетворивши це дуло на тюльпан із сталі.

Зранку ввірватися в село радянським військам так і не вдалося.Сім «ісів» було підбито, а після того, як підійшла колона Т-34 3-го танкового корпусу, наступ на село взагалі призупинили.

На кінець 9-го березня війська 2-ї танкової армії, оволодівши населеними пунктами Війтівка, Дмитрушки, Піківець, вели бої безпосередньо на околицях та вулицях Умані. Крім того, 29 танковий корпус 5 танкової гвардії армії, діючи із району Мошурова, здійснив 40-кілометровмй кидок в тил противника, розбивши частини 13-ї, 14-ї німецьких танкових дивізій, оволодів Тальянками, Легедзеним, Доброводами, Гереженівкою, і вийшов на південно-східну околицю міста. Звільняла села Уманщини 4-та гвардійська армія, начальником штабу якої був генерал Дерев'янко К.М.[8,136]

В боях за Умань воїни ударного угрупування проявили зразки мужності, відваги, героїзму. 28 воїнам було надано високе звання Героя Радянського Союзу, а 20-ти військовим частинам присвоїли почесне звання «уманських».

Війська 2-ї танкової армії, 5-ї танкової армії, 52-ї армії, 5 повітряної армії до кінця 10 березня повністю оволоділи Уманню і фактично виконали завдання першого етапу фронтової операції.

Протягом п'ятиденних боїв глибина прориву німецької оборони становила 65 км, а фронт прориву розширився до 170 км.

10 березня війська 6-ї танкової і 27-ї армій заволоділи містом Христинівка. [2,394]

Коли радянські війська минули Гірський Тікич і Умань, вони йшли на захід.

Противник, який зазнав великих втрат, почав швидко відступати. Поспішав він так, що залишались покинуті танки, автомашини, штабні автобуси, зброя, снаряди, воєнне майно.

Далі на шляху наступу військ 2-го Українського фронту була нова проблема - річка Південний Буг. Форсування Південного Бугу через весняний розлив було нелегким.

Командирам армій було наказано стрімко форсувати річку на будь-яких плавзасобах, не чекаючи підходу інженерних засобів, і захопити плацдарми. Виконуючи цей наказ, війська 2-ї, 5-ї гвардійських танкових армій, а також 27-ї, 52-ї і 4-ї гвардійських армій до кінця 11 березня вийшли до Південного Бугу та заволоділи районними центрами Джулинка і Гайворон. Передовий загін 2-ї танкової армії з десантом стрілків та саперів на танках, що мав завдання захопити міст через Південний Буг, в 23 години 11 березня вийшов до річки. [6,273] B цей час по мосту переправлялись утікаючі частини противника. Врізавшись в колони ворога і поділившись на дві групи, наші танки відрізали противника від переправи і розпочали бій. Перша група танків з піхотою зайнялась знищенням гарнізону ворогів в районі Джулинки і новоприбулих частин противника, а друга - пішла до мосту для його захоплення. Але міст виявився замінованим і був підірваним фашистами.

До кінця дня 11 березня прорив 2-го Українського фронту досяг 300 км по фронту і до 100 км углиб.[6, 276]

Ось як про це згадує В.І. Несвестайлов :

«Отримавши завдання, ми 10 березня 1944 р. вирушили з-під Умані у бік Джулинки. Дороги як такої не було. Від березневого потепління сніг розтанув, грунт розкис. Німецькі військові колони і всі технічні засоби противника, які рухалися в бік Джулинки, вгрузли в чорнозем. Та і наші машини, для яких практично не було перешкод, пересувались тут з великими труднощами. Ми йшли прямо по неораних полях, бо дорога була закидана німецькою технікою. Машини, гармати, тракторні та важкі тягачі, підводи - все це завмерло у в'язкому грунті, і все це горіло, тліло, вибухало.

Обставини, які склалися на той час у цім місці бойових дій, були такими: німецькі стратеги, зазнавши поразки під Москвою, Сталінградом, Курськом, вирішили оголосити так званий «східний вал», який вони утворили на Дніпрі. Він, мовляв, буде недосяжний і нездоланний для радянських військ. Галасливо заявили, що цей рубіж не здолає ніхто, що тут і закінчиться війна.

Та коли в кінці 1943 р. наші війська форсували Дніпро, визволили Київ, німці поспіхом заходились будувати подібний «нездоланний вал» на річці Південний Буг. Перекинули на правий берег резерви і розпочали будувати укріплення. Але Корсунь-Шевченківський «котел» вніс в ці задуми свої корективи. Частини, які будували фортифікаційні споруди на правому березі Південного Бугу, були поспіхом дислоковані під Корсунь.

Втікаючи з-під Корсуня, німецькі війська вчинили опір біля Умані на початку березня 1944-го. Але й тут наші підрозділи подолали опір німців і погнали далі на захід. Більша частина німецьких військ пішла на Вінницю через Гайсин, а інші - на південний захід у напрямку Джулинки.

Увечері 10 березня наша танкова рота, маневруючи бронемашинами, йдучи в обхід заслонів (берегли людей, техніку й боєзаряди), прийшла в с. Теофілівку. За короткий час здолали майже 50 км. Не встигли відпочити, як нам по рації передали наказ - змінити маршрут і йти на Джулинку в обхід не з північного сходу, як йшли, а з північного заходу. Наказ виконали. Коли зайшли в село, вже темніло. Біля залізничної станції горіли склади із зерном. Без пригод дійшли до центральної дороги, що вела до переправи. На цій дорозі було таке велике скупчення німецьких вояків, що ми своїми танками просувались по живому натовпу фашистів. Коли прийшли до переправи, було вже темно. Сходу направились на міст.

Німецькі сапери на протилежному боці переправи, мабуть, сприйняли нас за своїх, бо перший наш танк перескочив на правий берег. Та другий, вискочивши на міст, який за мить вибухнув, пішов під воду (два члени екіпажу цього танка, що затонув, врятувалися, залишилися живими. Про це розповіла телепрограма Останкіно 8 травня 1995 року о 15 годині 50 хвилин за московським часом).

У нас залишилося вісім бронемашин. Переправи нема, одна секція мосту була повністю знищена вибухом.

Потік німців, які йшли на переправу, не припинявся, і вони вишукували засоби, щоб налагодити перехід через міст на правий берег.

Я віддав наказ не стріляти, берегти боєзаряди. Танкіста, який замикав колону, послав назад у село розвідати, чи нема переправи вбрід. Інші машини по команді відійшли від дороги, в темряві чекали вістей від розвідника».

Коли від сонячних променів засіріло небо на сході, рота Несвестайлова мала лише три боєздатних машини. Згодом і вони вийшли зі строю. Екіпаж командира роти хотів викликати вогонь на себе, але в цей час був перерваний зв'язок із батальйоном. Залишилось одне - до останнього снаряда бити по «тигру», що підкрадався до «Т-34». Раптом - пряме попадання в ходову частину танка. Осколками броні вбиті заряджаючий Василь Циган, стрілець-радист Олександр Макаренко, механік-водій Сергій Івлєв, поранений в праву руку командир. Несвестайлова негайно відвели в лікарню Джулинки, там йому ампутували праву руку.Пройшов якийсь час, і Володимиру Івановичу за бій під Джулинкою було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

Свідок тих бурхливих подій джулинчанин Онисим Івасик:

«О 23 годині до залізничного переїзду підійшла велика група важких танків (це був 7-й танковий полк прориву під командуванням Івана Олександровича Землякова). Мене спитали: «Знаєш дорогу до переправи? Сідай на танк і веди нас до мосту».

Так і ми попрямували до мосту. Коли були вже в центрі села, побачили, що з боку мосту йде танк. Ми зійшли з дороги, замаскувавшись за гіллям акацій. Стрілець-наводчик приготував танкову гармату до бою. Коли танк підійшов ближче, ми побачили, що то «Т-34». За нашим сигналом він зупинився. Ми дізнались, що міст підірваний, і що наші воїни шукають переправу вбрід.

Я сказав їм, що влітку, коли вода мала, є брід, а зараз, коли весна, повінь - річка розлилась, танки вбрід не пройдуть.

Була вже дванадцята година ночі. З боку місця, де церква, піднялась страшна стрілянина, чути було вибухи гранат. То наш десант, який пішов від залізничної станції понад Бугом, прийшов до дороги, яка була заповнена натовпом німецьких вояків.

Німецькі танки, що перебували на північному сході, за селом у яру біля Балабушкової криниці розстріляли нашу «катюшу», яка встигла дати один-єдиний залп на правий берег річки, висунулись із свого укриття і посунули в Джулинку. Два німецьких танки, чи то злякавшись, чи з іншої причини, відлучились і пішли полями в бік Чернятки, а інші - їх було 23 - «пантери», «фердинанди» і один «тигр» - направились у село, і в центрі Джулинки розгорівся жорстокий танковий нічний бій, який тривав до сходу сонця 11 березня. Було знищено всі німецькі танки».

Великі руйнування і вогневі атаки ворога затримували ремонт мосту до 13 березня. Проте це не зупинило наші війська.

Стрімко розпочалося форсування річки. Не даючи ворогу відпочинку, наші армійці на човнах, плотах, понтонах почали переправу. Сама переправа сягала 100 км.

Переплавляти танки було значно важче, ніж піхоту. Винахідливість виявили танкісти 2-ї танкової армії в районі Шумилова. Вони знайшли відносно неглибоке місце глибиною до 2 метрів. Місце було ретельно виміряне та обладнане покажчиками. Вихлопні труби танків були виведені нагору, всі люки наглухо задраєні, законопачені і промазані солідолом. До середини дня 12 березня, по дну глибиною 2 метри, пройшло 7 танків. Вони неочікувано з'явились перед ворогом. Гітлерівці запанікували. Стрімко відтіснивши ворога, ці танки забезпечили розширення плацдарму на ділянці Шумилово - Березки. В цей же день від ворога були звільнені села Соломії, Юзефполя, Казовчини.

В цей час по селу Джулинка від хати до хати пішла коротка мобілізаційна команда: «Всі дорослі чоловіки повинні з'явитися в районі соснового лісу». Невдовзі там зібралося 3-4 сотні чоловіків і юнаків.

Військові сапери вже заготовляли в лісі палі. Після короткої промови військового комісара були створені ланки по 8 чоловік у кожній. Люди брали заготовлені палі на плечі і несли до місця, де розпочалося будівництво другого мосту. Утворився суцільний живий ланцюг, що рухався з палями на плечах.

Німецькі літаки, що панували в небі над Джулинкою (крім кількох зеніток, ніхто не чинив їм опір), налітали партіями по 40-50 машин і, скинувши смертоносний вантаж, повертали назад, а їх місце займали інші. І так цілими днями. Душу розривали сирени, ревіли двигуни, гриміли вибухи, викликали жах касетні бомби. На деякий час живий ланцюг завмирав, хвиля літаків відкочувалася, і чоловіки знову продовжували рух.

Сапери працювали позмінно, міст будували вдень і вночі, а джулинчани забезпечували їх будівельними матеріалами. За дві з половиною доби міст був споруджений. 13 березня о 13 годині по ньому пішли перші обози. Розпочалося форсування Південного Бугу в районі с. Джулинки. Всі чоловіки, які допомагали будувати міст, були мобілізовані і майже всі полягли смертю хоробрих під Яссами. Мобілізували і юнаків 1926-1927 рр. народження, видали їм зброю. Юнаків називали коротко (істрибки), вони охороняли всі державні заклади, крім того, здійснювали операції по затримці людей, які заблукали в лісах. Ці події є черговим прикладом використання цивільного населення, яке ціною лише своєї кількості, без спеціальної піготовки змушене було вступати в нерівний бій з противником.

До ранку 18 березня мости в Джулинках, Березках і Шумилові були побудовані, що забезпечило переправу всіх військ 52-ї та 2-ї танкових армій.

Після форсування Південного Бугу і захвату плацдармів війська без відпочинку йшли доДністра.

17 березня правофлангові з'єднання фронту безпосередньо вийшли до Дністра, а передові частини 2-ї танкової армії, що прошли за чотири доби 130 км, заволоділи Ямполем.

В цей день 5-та гвардійська армія заволоділа Новоукраїнкою, а 7-ма гвардійська армія визволила залізничний вузол Помощная і вела бій на рубежі Герасимівка - Ровенці.

До кінця 18-го і дня 19 березня передові частини 27-ї армії генерала С. Г. Трофименка і 6-ї танкової армії генерала А . Г. Кравченка вийшли до Дністра на ділянці Могилев-Подільський , 18 березня до Дністра підійшов 25-й армійський інженерний батальйон.

Але противник встиг підірвати міст в Могилев-Подільському і знищити всі переправні засоби в цьому районі. Проте передовий загін виготовив і підтягнув підручні переправні засоби, разом з дивізійними і армійськими саперами побудували 110 плотів на 2-3 особи та 40 плотів - на 12-15 осіб.[2,425]

На цих плотах в ніч на 19 березня в районі Серебрія - Яруга переправилась піхота і частина артилерії передових загонів. Крім того, вдень і вночі було побудовано 10 плашкоутів, на яких були зібрані пороми важкопідйомностю кожен 4 -5 тонн. Вони забезпечували форсування Дніста передовими загонами і головними силами армії. Одночасно почали будувати мости біля Могилев-Подільського і Яруги. Гітлеровці намагались атакувати авіацією райони переправ, але всі їх спроби не могли призупинити будівництво. Спорудження мостів у Могилев-Подільському під вантажі до 45 тонн, довжиною 240 метрів і в Ярузі - під вантажі до 30 тонн, довжиною 272 метри було закінчене, і через них розпочалася переправа танків і артилерії.[6,256]

Передові загони 52-ї і 2-ї танкових армій вийшли на Дністер вдень 18 березня на ділянці Яруга і Сорок. На цій ділянці німці мали два понтонних мости. Один з них розібрали і більшу частину вивезли. Другий міст, що був довжиною 210 метрів, противник встиг підірвати лише з правого берега. Вибухом було знищено 60 метрів мосту.

В ніч на 18 березня сапери відбудували цей міст. За ніч під вогнем противника мотопіхота передових загонів переправилась на правий берег ріки, стала в бій із противником і до ранку 18 березня захопила плацдарм. Використовуючи цей успіх, сапери захопили понтонний міст у ворога. Зробили необхідний ремонт і на цьому понтоні почалася переправа артилерії передових загонів 2-ї танкової армії. У смузі 52-ї армії одночасно в ніч на 19-те і вдень 19 березня сапери організували 5 десантно-паромних переправ. За допомогою цих переправ інженери повністю перевели на правий берег передові загони 52-ї армії і приступили до переправи головних сил армії.

З 20 березня почалося будівництво постійного мосту, для нього вдалося зосередити шість інженерних батальйонів. Через 5 днів будівництво було завершене. Через міст важкопідйомністю 45 тонн, довжиною 255 метрів і шириною проїзної частини 4,1 метра почалася переправа танків, артилерії і транспорту з боєприпасами.

Всьго з 18 березня до 1 квітня через Дністер на ділянці Ярово - Сорок було побудовано шість мостів. Ці мости повністю забезпечили переправу військ правофлангових армій і підвіз необхідних для них вантажів.[6,263]

20 березня фельдмаршал Манштейн вдався до надзвичайних засобів для відтворення групування перед 2-м Українським фронтом. Ворог,намагаючись зупинити наш наступ, зібрав все, що було під рукою: тилові частини, резервні і окремі батальйони, унтер-офіцерську школу 8-ї армії. Деякі розбиті дивізії були зведені в бойові групи. Різні частини, що були зібрані з усіх ділянок групи армій «Південь», свідчили про те, що положення противника було важким. Гітлеровці намагалися за будь-яку ціну затримати наступ Червоної армії на рубежі Дністер, Савранка, Південний Буг. Але їм це не вдалося.

20 березня війська 5-ї гвардійської армії вийшли на Південний Буг і вели бої за Первомайськ. 21 березня на річку вийшли війська 7-ї гвардійської армії і зав'язали бої за переправу.

Війська правого фронту продовжували форсувати Дністер і вели бої за плацдарм на правому березі, розширивши його до 80 км по фронту і до 40 км - в глубину.Тут ворог ввів свіжу дивізію - 14-ту руминську в районі Сорок для того, щоб не допустити розширення плацдарму. Але наступом наших військ румуни були відкинуті на південний захід. На первомайському напрямку ворог посилив свій правий фланг 24-ю піхотною дивізією румунів і полком власовців, сподіваючись не допустити прориву наших військ в напрямку Балти і Котовська.[6,304] Але і тут він був розгромлений.

Конєв у своїй книзі «Записки комондуючого фронтом» згадує про свою телефонну розмову із Й. В. Сталіним, яка відбулася 22 березня:

«В цей час до мене подзвонив Й.В.Сталін.

- Які ваші подальші плани?-запитав він.

Я доповів, що, виходячи із директив, заданих фронту, основний удар буду наносити на Бельці і Яссах, а потім поверну дві загальновійськові і дві танкові армії центру фронту для удару вздовж обох берегів Дністра і для підтримки 3-го Українського фронту.

- А що ви думаєте відносно Одеси?Ваше положення дуже вигідне. Можливо, ви зумієте, хоча б захопити станцію Роздільну, а частину сил повернути прямо на південь, на Одесу?

Я відповів Й. В. Сталіну, що, на жаль, перегрупувати на цей фланг частину військ фронту я не зумію, танкові армії довелося б повертати назад і до того ж, через важкі умови місцевості і непролазне багно з технічних причин вийшло із ладу багато танків. А що стосується дій 7-ї гвардійської армії генерала М. С. Шумилова, то я дав командарму наказ швидше форсувати Південний Буг і заволодіти районом станції Роздільна .Але, оскільки у М.С.Шумилова ніяких засобів маневрування, крім піхоти не було, то маневр від Роздільної йому виконати не вдалося.

Ця розмова, по суті, була як перевірка можливостей фроту. Верховний Головнокомандуючий хотів вияснити мої плани з приводу подальших дій після виходу військ фронту до Дністра і захвату плацдармів на його західному березі.

Тут створювалася дуже сприятлива обстановка для дій 2-го Українського фронту. Фронт глибоко врізався в розташування противника. Виникла вигідна перспектива нанести удар по південному угрупуванню німців».

22-23 березня війська правого крила фронту продовжували бої з метою розширення плацдармів на правому березі Дністра.

На лівому фланзі в результаті дводенних наполеглевих боїв 5-та гвардійська армія 22 березня звільнила важливий залізничний вузол і важливий опорний пункт оборони ворога на середній течії Південного Бугу - Первомайському, форсувала в цьому районі Південний Буг і вела бої з метою розширення плацдарму. За день битви було захоплено в полон більше 1000 німецьких солдатів і офіцерів.

В ананьєвському напрямку ворог, як і раніше, стримував наступ наших армійців, поспішно відводячи тили і техніку на західний берег Дністра.

23 березня війська Радянського Союзу просунулися ще на 20 км , звільнили залізничні станції Тирново і Флорешти. В цей же день німці почали тікати із району Котовська. [8,96]

У смузі 40-ї армії гітлеровці різко збільшили свій опір, боячись удару нашого флангу. 23 березня їх частини з підтримкою авіації почали наступ на Муровані Куриловці, але успіху не досягли. Наступ зупинили.

25 березня, через 20 днів після початку прориву оборони противника в уманському напрямку, 40-ва, 27-ма, і 52-га армії передовими загонами вийшли на Державний кордон Радянського Союзу- річку Прут і сходу форсували її.

26 березня, розвиваючи атаку, в 85-кілометровій смузі на Прут вийшло ударне групування 2-го Українського фронту, радянські воїни форсували річку і перенесли бойові дії на територію Румунії. Першими в ході Умансько-Ботошанської операції 2-го Українського фронту на територію Румунії зайшли війська 27-ї армії генерала С.Г.Трофименка і 52-ї армії генерала К.А . Коротеєва. Визволену ділянку державного кордону по Пруту взяв під охорону 24-й прокордонний полк, яким командував полковник Г.Капустин.[8,97] Підрозділ цього полку тут прийняв перший бій із ворогом ще на початку війни.

Про ці події згадує і офіцер 52-ї армії капітан А. Жариков:

«Я один з перших, випередивши на «студебеккері» з боєприпасами, що підходили до Пруту, бойові частини, вночі під' їхав до річки, коли відходив останній пором з відступаючими румунськими солдатами. В темноті прийняв румунів за своїх.Я наказав вантажити на пором машину і з декількома солдатами став переправлятися на протилежний берег. Румунів було близько 40 осіб. Оцінивши ситуацію, я звернувся до них:

- Серед вас є молдовани?

Знайшлися троє солдат із Молдови.

- Ви повинні допомогти мені розвантажити боєприпаси і пригнати назад пором. Всім румунам передайте, що я відпускаю їх додому, якщо вони не хочуть потрапити до полону…Зброю скласти на поромі».

ВИСНОВКИ

Результати Умансько-Ботошанської операції

Війська 2-го Українського фронту першими вийшли на державний кордон Радянського Союзу, і Москва салютувала на їх честь 24 залпами з 324 знарядь. Передова газета "Вісті" від 28 березня 1944 року писала:

"Гітлер намагався підошвами чобіт німецьких солдатів стерти державний кордон СРСР. Але радянський народ присягнувся винищити всіх німецьких окупантів, що пробралися на нашу Батьківщину для її поневолення. У єдиному гнівному пориві він піднявся на жорстоку битву з ворогом, і сьогодні німецькі полчища вже відкидаються за межі Радянської країни..."

В честь перемоги 2-го Українського фронту багато людей стало на вахту, вони віддали свій трудовий салют. На багатьох заводах робітники перевищили встановлену норму, щоб своєю працею відзначити перемогу. Ось як про це писала газета "Вісті":

"... Звістка про те, що радянські прапори розвіваються над Лозиною, зустрінута трудящими СРСР з величезним піднесенням. Коли в Москві прозвучав салют Батьківщини на честь доблесних частин 2-го Українського фронту, що вийшли на державний кордон СРСР, десятки тисяч трудящих встали на почесну вахту і віддали свій трудовий салют славним Дністровським дивізіям.

На мітингу тульських шахтарів наваловідбійник т. Петінов заявив:

-- Я рядовий радянський шахтар, сьогодні стаю на вахту на честь доблесних військ 2-го Українського фронту і зобов'язуюся виконати норму на 160 відсотків.

Петінов перевищив своє зобов'язання -- він виконав норму на 180 відсотків.

На заводах Москви, Ленінграда, Уралу робочі взяли на себе додаткові зобов'язання, щоб своєю працею відзначити чудову перемогу Червоної Армії".

Мітинги і збори проходили і в військах:

Червоноармієць 849-го артилерійського полку 294-ої стрілецької дивізії Мерцалов, виступаючи на зборах, заявив:

"Тепер кожному з нас стало ясно, як слід поводитися на румунській території. Ми, воїни Червоної Армії, повинні показати і покажемо, що Червона Армія -- найкультурніша армія світу".

Центральні газети 28 березня 1944 р. публікували наказ Верховного Головнокомандуючого Й. В. Сталіна. Починався він так:

"Наказ Верховного Головнокомандуючого Маршалові Радянського Союзу Конєву.

Війська 2-го Українського фронту, продовжуючи стрімкі атаки, кілька днів тому форсували річку Дністер на ділянці протягом 175 кілометрів, опанували містом і важливим залізничним вузлом Бельци і, розвиваючи наступ, вишли на наш державний кордон -- річку Прут -- на фронті протяжністю 85 кілометрів".

Потім перераховувалися прізвища командувачів і командирів, чиї війська найбільш відзначилися в боях, визначалися час і розряд салюту. І далі мовилося:

"За відмінні бойові дії оголошую подяку всім військам, якими ви керували, військам, що брали участь в боях при форсуванні Дністра, оволодінні Бельцем і виході на державний кордон. Вічна слава героям, полеглим в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини!

Смерть німецьким загарбникам!".

Бойові дії Червоної Армії по звільненню Правобережної України стали вирішальною подією зими і весни 1944 р. і мали велике політичне, економічне і стратегічне значення. Радянські війська вУкраїні протягом січня-квітня 1944 р. завдали великої поразки головному угрупуванню гітлерівців, що налічувало понад 100 дивізій, і відкинули її на 250-- 450 км. до заходу.

Розгром супротивника в битвах на Правобережній Україні зменшив стійкість оборони німецько-фашистської армії на всьому радянсько-німецькому фронті. Німецько-фашистське командування протягом січня-квітня 1944 р. було вимушене перекинути на Правобережну Україну з Німеччини, Румунії, Угорщини, Франції, Югославії і Данії 34 дивізії і 4 бригади, а також 9 дивізій з резерву головного командування сухопутних військ і з інших ділянок радянсько-німецького фронту.

Поразка найбільшого німецько-фашистського угрупування корінним чином змінила стратегічну обстановку на півдні нашої країни. З виходом до Карпат наші війська розкололи стратегічний фронт супротивника, порушивши взаємодію груп армій "Південна Україна" і "Північна Україна" (з 5 квітня група армій "А" була перейменована в групу армій "Південна Україна", а група армій "Південь"--в групу "Північна Україна").

Просування Червоної Армії в межі Румунії дуже загострило політичне положення в країнах південно-східної Європи, викликало паніку і сум'яття серед правлячих кругів цих країн. Антонеску, Хорті і інші гітлерівські маріонетки зрозуміли, що близький і неминучий крах фашистської Німеччини. Побоюючись народного повстання і прагнучи утримати своїх союзників, гітлерівська кліка в березні 1944 р. була вимушена ввести до Угорщини, Румунії і Болгарії додаткові контингенти своїх військ. Але ніщо не могло врятувати фашизм від катастрофи.

Все виразніше виявлялася нездатність гітлерівців стримати натиск радянських військ. Це з очевидною визначеністю відбилося в листі Антонеску Гітлеру 26 березня 1944 р. і в телеграмі генерал-фельдмаршала Клейста від того ж числа. У своєму листі ватажок румунських фашистів визнавав, що положення на фронті від Тернополя до Бузького лиману дуже серйозне.

Вважаючи положення критичним, Антонеску наперед висловлюав невіру в успіх контрнаступу, який в цей час готувало німецьке командування. Відомо, що цей контрнаступ дійсно не дав ніякого результату, окрім затяжних боїв на північ від Ясс, в яких німецький-румунські війська понесли великі втрати.

Гітлер, відкидаючи попередження свого васала, не відвів свої війська до Лозина, а наказав наполегливо обороняти Бессарабію. Це надалі було однією з причин розгрому німецький-румунських військ в Яссько-Кишинівській операції.

Рішення, прийняті Гітлером у зв'язку з положенням, що створилося, і витікаючий з них план дій німецьких військ видно з телеграми командуючого групою армій "А" генерал-фельдмаршала Клейста, адресованої командуючим арміями. Цією телеграмою військам ставилися оборонні завдання. Таким чином, німецько-румунські воєначальники були вимушені визнати свою поразку і з неприхованою тривогою дивилися в майбутнє.

В результаті наступу військ 2-го Українського фронту супротивник на Умансько-Ясському напрямі був розгромлений і відкинутий за Дністер, в передгір'я Карпат. Просунувшись на захід і південний захід на 350--400 км, наші війська звільнили сотні радянських міст і тисячі населених пунктів України і Молдавії; форсували Лозин, вийшли на державний кордон СРСР і звільнили північну частину Румунії.

Рішучими бойовими діями радянські війська розчленували ворожий фронт, розгромили його резерви і тим самим позбавили супротивника можливості оперативного маневру. А вихід військ 1-го і 2-го Українських фронтів в передгір'я Карпат розірвав фронт німців, повністю ізолював їх війська на півдні від військ, що діяли на західному напрямі.

Вихід військ 2-го Українського фронту на державний кордон і захоплення ними плацдарму на Румунській території відкривновий етап війни.

За період Умансько-ботошанської операції Москва сім разів салютувала доблесним військам 2-го Українського фронту: за прорив оборони супротивника на Уманському напрямі, за оволодіння Вадняркою, за оволодіння Новоукраїнкою і Помощною; за оволодіння Могильов-Подільським і форсування Дністра; за оволодіння Першотравневим, за форсування Дністра на фронті 175 км., за оволодіння Бельцамі і вихід на державний кордон; і нарешті за успішне форсування Лозина, прорив оборони супротивника, оволодіння містами Дороха, Ботошані і іншими населеними пунктами і вихід до річки Серет.

Створення військами 2-го Українського фронту оперативного плацдарму в Північній Румунії великою мірою сприяло успішному проведенню Яссько-Кишинівської операції.

Перемоги воїнів 2-го Українського фронту були результатом їх високого наступального бойового духу, морально-політичного підйому, непохитної рішучості розгромити ворога і звільнити радянську землю від гітлерівських окупантів.

Незліченні героїчні подвиги радянських воїнів є яскравим прикладом глибокого патріотизму, беззавітної відданості солдатів, сержантів, офіцерів і генералів Червоної Армії своєму народу, своїй великій Батьківщині, рідній Комуністичній партії і Радянському уряду.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

Література

1. Герої-визволителі Черкащини // Березовський О. О. Зудіна А. М. - Дніпропетровськ: Промінь. - 1980. - 334 с.

2. Конєв І. С. Нотатки командуючого фронтом 1943 -1945. - 4-е вид. - М.: Воєнвидав. - 1989.- 520 с.


Подобные документы

  • Сторінки життя Й.В. Сталіна, його партійна діяльність. Створення СРСР та боротьба за владу. Індустріалізація та колективізація країни. Вплив Сталіна на духовне життя населення. Його роль у Другій світовій війні, напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

    реферат [30,2 K], добавлен 15.11.2011

  • Походження військового діяча Денікіна Антона Івановича. Початок військової служби. Досягнення у Першій світовій війні. Діяльність у добровольчій армії. Вивчення обставин, що змусили генерал-лейтенанта емігрувати до Європи. Організація добровольчої армії.

    презентация [2,2 M], добавлен 07.09.2014

  • Аналіз життя великого полководця Великої Вітчизняної війни Ватутіна М.Ф. Події життя та секрети смерті особи. Його участь у війні та військові здібності генерала. Перемоги та поразки на лінії фронту та у особистому житті. Військовий талант Ватутіна М.Ф.

    контрольная работа [57,2 K], добавлен 24.03.2015

  • Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах. Пластунський та січовий рух в Україні. Збройні Сили Української Народної Республіки. Діяльність Української Повстанської Армії (УПА). Партизанський рух на окупованій Україні.

    реферат [25,7 K], добавлен 19.11.2005

  • Початок Великої Вітчизняної війни. Бойовий шлях Південно-Західного фронту першого формування. Львівсько-Чернівецька операція. Танкова битва під Дубном. Битва під Уманню. Сумсько-Харківська операція та друга харківська битва. Київська катастрофа.

    реферат [45,1 K], добавлен 20.05.2014

  • Початок операції "Тайфун". Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) між Західним і Брянським фронтами. Танкові частини Брянського фронту та фронтовi резерви. Атака через Кокош, головна ударна сила танкової частини. Рiшення командування Західного фронту.

    реферат [14,8 K], добавлен 11.08.2010

  • Історія нещасливого для України гетьманування молодшого сина великого Богдана Хмельницького - Юрія: його біографія та влада. Зовнішнє політичне становище та внутрішні негаразди у лавах українського гетьманства, його розвиток за життя Ю. Хмельницького.

    реферат [28,6 K], добавлен 12.09.2008

  • Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.

    реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016

  • Дитинство та юність Адольфа Гітлера, його участь у Першій світовій війні, звички, малювання картин. Шлях Гітлера до влади, мюнхенський "пивний" путч. Титул фюрера - верховного вождя "Третього рейху". Друга світова війна - найжахливіша світова трагедія.

    презентация [7,7 M], добавлен 08.04.2013

  • Специфічні особливості збройних сил держав, що приймали участь у першій світовій війні. Причини удосконалення озброєння й системи комплектування армій. Порівняльна характеристика збройних сил різних країн з метою доведення важливості якісного озброєння.

    курсовая работа [79,9 K], добавлен 27.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.