Українська держава за гетьмана Павла Скоропадського та Директорії

Однак тяжке економічне становище більшості населення, залежність уряду П. Скоропадського від германської окупаційної влади призвели до того, що від гетьмана відвернулась значна частина народу та політичних партій України. 13 листопада 1918 року на таємних зборах опозиційного Українського Національного Союзу за участю селянської спілки, профспілки залізничників і командирів загону січових стрільців було створене нелегальне урядове формування - Директорія, яка очолила боротьбу проти гетьмана.

Революція, що спалахнула у Німеччині у листопаді 1918 року, зумовила падіння уряду П.Скоропадського. 14 грудня 1918 року гетьман змушений був зректися від влади, передавши її своєму уряду, який у свою чергу передав повноваження Директорії. 19 грудня 1918 року Директорія урочисто в'їхала до Києва, де була відновлена Українська Народна Республіка.

До Миколаєва на початку грудня 1918 року прибули французькі й англійські кораблі. Представники Антанти заявили, що Миколаїв знахо-диться у сфері їхнього впливу.

Водночас у Миколаєві зріс вплив українських національних організацій, які 11 грудня 1918 року відновили демократичну думу. Представники гетьманської влади втекли з міста, а цензова дума склала свої обов'язки. 17 грудня Миколаївська рада українських об'єднаних організацій прийняла платформу Директорії, війська якої увійшли на територію північніше Вознесенська. Наш край, як і вся Україна, стояв на порозі нових випробува.

ВИСНОВКИ

Отже, організаторами повалення Центральної Ради були не німці та австрійці, як твердили радянські історики. Лише за 5 днів до перевороту, коли в казармах з'явилися листівки й агітатори, а до Києва почали заїжджатися учасники з'їзду хліборобів, із П.Скоропадським виявив бажання зустрітися начальник штабу німецьких військ в Україні генерал Гренер. Він заявив, що німці не втручатимуться у внутрішні справи України, хоча й натякнув на їхню зацікавленість у встановленні авторитетної влади. Союзники висунули цілу низку ультимативних вимог до майбутнього уряду, частину яких П.Скоропадський одразу ж відхилив (зокрема, про виключне право Німеччини та Австро-Угорщини на «лишки харчового продукту» в Україні). Сторони погодилися з необхідністю відновлення приватної власності та встановлення міцного ладу в країні. До 29 квітня залишилося кілька днів.

У “Спомина” П. Скоропадський зазначав: “28 квітня після обіду я замінив свою звичайну військову черкеску на цивільне вбрання... вийшов з дому і візником поїхав до скверу, де стоїть пам'ятник Святому Володимирові. Мені хотілося на самоті обдумати те велике діло, що я звалював тепер на свої плечі; мені хотілося розібратися в своїх власних думках і намірах. Я почував, що переживаю дуже важливі моменти свого життя; усвідомлював... яка колосальна відповідальність ляже на мене і я вже змушений буду забути про особисте життя і особисті інтереси. Я наблизився до пам'ятника і сів на лавку... Переді мною чудово вимальовувався наш Дніпро, свідок не таких ще переворотів! Поза Дніпром розгорталася безмірна далечінь рідної мені Чернігівщини. Я довго, довго сидів, милувався краєвидом, образи минулого мого краю один за другим виникали перед моїми очима; я намагався уявити собі його майбутнє. Я відчував, що починаю якусь нову сторінку в історії мого народу, і хотілося усвідомити собі всі обставини цього початку. Хай буде, що буде, а йти на це діло я мушу. Потраплю врятувати мій край -- буду щасливий, не здолаю цього зробити -- буду мати чисту совість, бо не маю я особистих цілей”.

1921 р. П.Скоропадський разом з сім'єю (в нього було три дочки І син, гетьманич Данило, що помер 1957 р. у Лондоні) поселився у Ванзеє--мальовничому передмісті Берліна. Він бере активну участь в політичному та культурному житті української еміграції, зокрема засновує у Берліні Український науковий інститут. Працює над своїми «Споминами», листується із гетьманцями. До речі, його листи до В.Липинського спростовують твердження, що він буцімто не володів українською мовою. Інша річ, що рідною з дитинства йому була російська, якою вів свій і досі не опублікований щоденник.В часи 2-ї світової війни П.Скоропадський, користуючись впливом і зв'язками в німецьких військових колах, визволив із тюрем та концентраційних таборів чимало українських патріотів, причому не лише гетьманців (наприклад С.Бандеру). Щоправда, його спроби об'єднати навколо себе всі українські національні партії та організації, а також провести до німецької адміністрації в Україні своїх людей не мали успіху.

Початок Другої світової війни вніс різкі зміни у життя колишнього гетьмана, -- він був поставлений перед необхідністю зробити вибір між двома коаліціями держав, що воювали. Змушений зупинитися на німецькій орієнтації, гетьман вважав це одним із кроків до створення незалежної монархічної України -- мрія, що супроводжувала його останні 27 років життя і котрій так і не судилося здійснитися.

Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії. Немає ніяких сумнівів, що якби він залишився у житті хоча б декілька місяців, його б чекали суд і страта за присудом більшовицького воєнного трибуналу. Але доля подарувала колишньому гетьманові смерть хоча і від поранення, але у родинному оточенні. Загинув він випадковою і безглуздою смертю. У квітні 1945 р., їдучи машиною, потрапив під бомбардування авіацією союзників. Був поранений і через кілька днів помер. Останній гетьман України похований у м. Меттен (Баварія).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко О.Д.: Історія України: Посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 656 с.

2. Наталья Полоньська-Василенко Історія України, видання 1991 року.

3. Павло Скоропадський: Спогади (кінець 1917 - грудень 1918) - К.: Київ - Філадельфія, 1995. - 493 с.

4. Субтельний О. "Україна. Історія" - К -"Либідь" 1993 р.

5. Василенко-Полонська Н. "Історія України" -К -"Либідь" 1993 р.

6. Музиченко П. “Історія держави і права України” - Одеса 1998 р., ч.2.

7. Юрій М.Ф. Історія України: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2004. - 252 с.

8. Мицик Ю.І. та ін. Історія України. - К., - 2000. - 247 с.

9. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення: навчальний посіб-ник. - К., 2006. - 422 с.

Размещено на Allbest.ru