Хрестові походи європейців на близький схід у кінці XI–XIII століття

Тим часом до армії хрестоносців приєднався папський легат кардинал Пелагій і наполіг на тому, щоб командування армією передали йому. Король Іоан II погодився без особливого захоплення, за умови, що за ними залишиться тактичне керівництво військом.

Більше року, відкидаючи всі пропозиції єгипетського султана про мир, хрестоносці просиділи в Дамієтті в очікуванні прибуття Фрідріха II Гогенштауфена з підкріпленням.

Тільки на початку 1221 р. прибули з військами Герман фон Зальц, великий магістр Тевтонського ордена, а також Людовік, герцог Баварський. Тепер кількість хрестоносців перевищувала 46 тис. чоловік, з яких приблизно 10 тис. складала кавалерія.

У розпорядженні аль - Каліма, що став султаном після смерті батька, знаходилось 70 тис. чоловік. В червні, не дивлячись на сильну спеку і розлив Нілу, Пеагій наказав виступити на Каїр. Наступ просувався помалу, але все ж до червня армія, що рухалась вздовж притоки Нілу, досягла єгипетської фортеці на Нілі, поблизу Ель - Мансури.[5. С. 193].

Аль - Каміл знову запропонував хрестоносцям мир і пообіцяв поступитись їм Єрусалимом, а також іншими територіями Святої землі в обмін на Домієтту. Іоан II Брієнський з радістю погодивс б, але Пелагій вимагав на додаток здачі фортець Крак - де - Шевальє і Монреаль, а також виплатити грошової контрибуції. Переговори були зірвані.

Хрестоносці зробили спробу переправитись через канал Ашмун, але були відбиті. Одночасно єгипетський флот перекрив річку, по якій хрестоносцям постачались з Дамієтти припаси.

Під загрозою голоду Пелагій погодився поступитись Дамієтою в обмін на те, що хрестоносцям не будуть чинити перешкод при відступі. Також він вимагав повернення декількох священних реліквій.

Лише після того як Аль - Каміл прийняв ці умови, було укладено мирний договір терміном на вісім років. Для закріплення договору боки обмінялись заручниками.[9. С. 31].

Султан Каїрський віддав в якості заручника свого сина, а хрестоносці - короля Єрусалимського, герцога Баварського і кардинала Пелагія, про подальшу долю яких історія замовчує. [23. С. 203].

П'ятий хрестовий похід закінчився повним провалом і призвів до нових переслідувань християн на Сході, які були позбавлені свого майна, а деякі і життя. Мусульмани знов знищували кругом християнські храми і глумились над святинями.

3.2 Шостий хрестовий похід ( 1228 - 1229) і Сьомий хрестовий похід (1248 - 1254 )

Іоан Брієнський, повернувшись з Єгипту побачив навколо тільки розорення: бідність, в які загнав народ останній хрестовий похід. Не маючи можливості самому захистити землі Єрусалимського королівства, Іоан Брієнський вирішив знову шукати допомогу на Заході.

Папа прийняв Іоана з великим почестями і обіцяв йому допомогу Фрідріха - імператора Німеччини, який до того часу вже прийняв хрест і навіть відіслав багато рицарів для надання допомоги християнам Святої землі. Вся Європа завмерла в очікуванні того дня, коли сам Фрідріх зі своїм військом рушить на Схід. Це слугувало б сигналом до початку нового Хрестового походу. Для того, щоб прискорити процес, папа вирішив одружити Фрідріха з дочкою короля Єрусалимського Іолантою. Весілля це було незабаром відсвятковане в Римі за благословення самого папи.[26. С. 167-173]

Фрідріх прийняв титул короля Єрусалимського, почав готувати Хрестовий похід. На нього здійснювали сильний вплив з Риму, так як папа вважав і небезпідставно, що П'ятий хрестовий похід був би вдалим, якби Фрідріх ІІ взяв в ньому участь, як і обіцяв.

Чутки про наступний похід досягли навіть віддалених країн. Так, наприклад цариця Грузії обіцяла відіслати до Палестини своїх кращих солдатів. [42. С. 26]

У всіх країнах Європи продовжувалось проповідування ідеї нового Хрестового походу. Французи, хоч і знаходились в стані війни з альбігойцями, відгукнулись на заклик. Такий же войовничий дух панував в Англії, Італії, Німеччині.

В кінці кінців в 1227 р. Фрідріх відплив з Сицілії. Але під час плавання серед хрестоносців розповсюдилась епідемія лихоманки, захворів Фрідріх ІІ. Він повернувся на Сицілію одужувати. Вважаючи, що це ще одна відмовка, папа Римський Григорій ІХ відлучив Фрідріха ІІ від церкви. Стосунки між папою і імператором, які й без того були доволі напружені через спроби Фрідріха ІІ внести його Південно королівське королівство до складу „Священної римської імперії", зіпсувались повністю.

Навіть не попросивши у папи прощення, в 1228р. Фрідріх ІІ знову відплив до Святої землі. Щоб покарати імператора за непокірність, Григорій ІХ вдруге оголосив про відлучення, проголосивши, що позбавляє Фрідріха ІІ на ленні володіння Південною Італією і закликав всіх до Хрестового походу проти августійшого хрестоносця. [44. С. 145-150]

Папські війська взяли в облогу Неаполь. Фрідріх ІІ прибув в Святу землю. Оскільки він був відлучений від церкви, більшість місцевих хрестоносців відмовили йому в сприянні - наказам його підкорялись тільки його власні війська і неапольські Германа фон Зельца. Фрідріх ІІ почав переговори з аль - Камілом. Проявивши себе вмілим і винахідливим дипломатом, Фрідріх ІІ добився, щоб Єгиптяни поступились Єрусалимом, Лазаретом і Віфлиємом, смужкою землі, що зв'язувала Єрусалим з морем. Прибувши до Єрусалиму він коронувався 18 лютого 1229 р.[ 11. С. 97-100.]

В травні, повернувшись до Італії, Фрідріх ІІ вигнав з Півдня півострова папські війська, а потім в серпні уклав мир з папою. Оскільки кульмінацією походу було укладання домовленості між двома досвідченими торговцями, деякі історики відмовляються визнавати експедицію Фрідріха ІІ справжнім хрестовим походом. Тим не менше, за декілька місяців, проведених в Святій землі, він досяг більшого ніж будь - хто інший з керівників хрестоносців з часів Готфірда Булонського.

На початку ХІІ ст. Татаро монгольська орда під керівництвом Чингізхана підкорила практично всю Азію. Пізніше татари перейшли Волгу і підкорили майже всі землі Східної Європи. Після того як татаро монголи розорили всі поселення, що знаходились на берегах Дунаю і Вісли, загроза нависла над Італією і Німеччиною.[30. С. 387-394]

Папа намагався об'єднати європейських монархів в боротьбі з ворогом, але всі його заклики залишалися без відповіді. Однак, не дивлячись на те, що ідея Хрестових походів вже досить себе дискредитувала, багато хто ще не залишили надію завоювати Константинополь і Єрусалим.

Татаро монголів мало турбувала Візантія, про яку вони навіть нічого не знали, і ще менше приваблювала їх Свята земля, оскільки ніяких святих цінностей вона для них не таїла. Однак, саме про те не відаючи, Чингізхан став в якомусь сенсі винуватцем початку Сьомого Хрестового походу.

Справа втому, що в поході завоювань татаро- монголів один з народів, що пооживав в Персії, був ними з відти вигнаний. Нескінченні блукання мамелюків вирішив припинити султан Єгипту, який запросив їх набути нову Батьківщину в Сирії. Необхідно відзначити, що сам султан в той час воював з данайськими і едемськими мусульманами, а також з палестинськими франками. Саме з цими своїми ворогами з допомогою зброї мамелюків і вирішив розправитись султан.

Незабаром орди мамелюків досягли іудеї, обіцяної їм султаном Єгипту, і без труднощів захопили Єрусалим, в який тільки почали повертатись християни.[8. C. 213-217]

Християни виявились безсильними перед натиском, войовничих мамелюків. З останньою нацією на позбавлення від раптової напасті вони вирішили вступити в союз з сірійськими емірами. Але об'єднана армія сірійців і християн була розгромлена і знищена в страшній битві біля Гізи.

Реакція християнського світу на взяття мамалюками Єрусалиму була настільки бурхливою, що король Франції Людовик ІХ (Людовик святий0 очолив черговий Хрестовий похід. Благородний монарх навіть поспішив повідомити султана єгипетського про свої плани, відіславши листа, в якому написав, що оголошує йому війну. Арабські історики з свого боку стверджують, що Єгипетський султан, будучи сином Малік - кашіла, який колись одержав перемогу над Іоанном Брієнським, плакав над листом французького монарха, однак нічим, крім зустрічних погроз, відповісти йому не міг. [36. С. 234-238]

Незабаром флот християн виступив з Лімасолу. Складався він приблизно з 1800 суден. 4 червня кораблі, нагнані бурею, змушені були стати на якір недалеко від Дашієти. Мусульмани дуже скоро перемогли противника, і через декілька годин увесь берег вже був зайнятий ворожими воїнами.

Хоча кораблі християн були розсіяні бурею, Людовік не захотів чекати їх підходу і, висадившись на берег, подав сигнал до наступу. Кіннота мусульман декілька разів робила спроби атакувати хрестоносців, але всі вони закінчились безрезультатно. В кінці кінців ворог змушений був відступити.

Наступного ранку Людовік віддав наказ про штурм Дашієти. Однак до підступах до міста хрестоносці не зустріли ніякого опору, а вдершись в місто побачили, що воно порожнє - мусульмани залишили його, з жахом втекли. Сам султан Єгипту, який був дуже хворий, був дуже роздратований і стратив багато з тих своїх воїнів, що втекли з Дашієти.

Багато хто тоді радив Людовику продовжувати завойовницький похід, користуючись тим, що мусульмани досить налякані. Але французький монарх вирішив дочекатись прибуття графа Пуатьєрського з підмогою, як раніше, спокійні воїни втрачали дисципліну, займаючись розпутством і грабіжництвом.

Тим часом султан перебрався в Мантур і почав збирати там військо. Люди стікались до нього з усього Єгипту. Бездіяльність хрестоносців розсіяла страх мусульман, і вони були готові чинити достойний опір армії Людовика.

Нарешті французький король дочекався прибуття графа Пуатьєрського з ополченням. Скликавши раду, керівники хрестового походу вирішили підкорити Каїр.

Спочатку похід хрестоносців був істинно переможним - мусульмани дахом розбігались. Але потім розрізнені загони ворога об'єднались разом під командуванням Бібарса - вождя мамелюків. Сам султан помер, але це трапилось в суворій таємниці, і від його імені правила одна із його дружин, Шаджар - ад - Дурр. Багато відважних рицарів, із загону Роберта, графа Артуаського, були захоплені в полон в першому ж бої. Потім відбулась грандіозна битва всієї армії хрестоносців з мусульманами. Перший день приніс перемогу християнам, але куплена вона була дорогою ціною - загинув граф Артуаський, майже весь загін, що складався з рицарів - тамплієрів, велика кількість англійських і французьких хрестоносців.[36. С. 239]

Другого дня битва була ще жахливішою. Не дивлячись на те, що багато рицарів отримали поранення в попередньому бою, боролися вони героїчно. Але хоч мусульмани не змогли повністю розгромити християнське військо, вони завдали йому таких втрат, що подальше просування на Каір стало неможливим. Незабаром в таборі хрестоносців почались епідемії, які завершили те, що не змогли зробити мусульмани. Хрестоносці залишили Мансурську долину і повернулись до свого попереднього табору. Тут становище їх ніяким чином не покращилось.

В квітні армія знову виступила в напрямку Дашієти. Біля стін цього міста мусульмани отримали перемогу над хрестоносцями. Атаковано переслідувачами французька піхота впала в паніку. Мусульмани замкнули оточення і знищили майже всю армію Людовіка ІХ, а самого короля полонили.

В травні Людовік погодився заплатити викуп 800 тис. ліврів золотом і піти з Дашієтти. Відіславши залишки армії у Францію, сам він відплив в Акру. Подальші переговори ні до чого не призвели. Так безславно закінчився Сьомий хрестовий похід.

3.3 Восьмий хрестовий похід (1270р.)

Християнські колонії продовжували бідувати. Не було більше ні короля, ні королівства Єрусалимського. Кожне місто мало свого правителя, але сильної виконавчої влади в країні не було. Населення приморський міст складалося з венеціанців, гендейців, пузанців, які принесли з собою з Європи дух заздрості, суперництва і релігійних сутичок.

Втрачену могутність імперії Аладіна намагався повернути її новий правитель Бір - бас, і всі його сили були застосовані на боротьбу з колоніями франків. Бір-бас безжально винищував всіх християн в своїй країні, знищуючи їх міста. Зайнявши Яффу, укріплену Людовіком Святим, мамелюки перерізали всіх її жителів і спалили місто. Найбільшою втратою для християн було взяття мусульманами Антіохії. Це місто, що коштувало стільки крові хрестоносцям Готфріда Булонського, впродовж двох століть відбиваючи напади варварів з берегів Євфрата і Тигра, не зміг чинити опір Бір - басу далі одного тижня. Населення було перебите, палаци і церкви розграбовані, жінки і діти відіслані в рабство.

В мусульманський мечетях закликали до війни проти християн. На користь священної війни з народу зібрали десятину, яка на давалась „божий податок". Чутки про бідування християнських колоній свідчили про те, що влада заходу вже не мала тієї сили, яка була в попередніх походах, і від завойовувань хрестоносців майже нічого не залишилось.

Після падіння Антіохії Візантія знову була під владою греків. Воїни Палеолога увійшли до імператорського міста не з боєм, а скориставшись хитрістю і побравшись туди через стічну трубу, що знаходилась недалеко від Золотих воріт.

На Захід повернувся імператор Балдуїн, принижено просивши милостиню і благаючий папу про допомогу. В той же час прибули сюди з берегів Сірії архієпископ Тірський і великі магістри храмовників і іонітів, які повідомили, що імперія франків за морем загине, якщо їй не буде надана допомога.

В багатьох державах почали знову проповідувати хрестовий похід, але ніхто не проявив активності. Багато пілігримів із всіх країн з метою поклонитись Гробу Господньому приходили в Єрусалим, доки його ворота були відчинені для християн. Але після того, як Єрусалим знову опинився в мусульман, християни припинили замислюватись над долею Святого гроба. Попередній ентузіазм до продовження священної війни пославився остаточно.

Становище християнської колонії на Сході цікавило по - справжньому тільки одного французького короля, тому що він власними очима бачив ці бідування і відчув на собі тяжкість боротьби за їх звільнення. Людовік ІХ сказав папі Клименту ІІ про свої наміри відновити війну з „невірними". Папа довго вагався стосовно позитивної відповіді, намагаючись переконати себе в богоугодності цього заходу.[ 34. C. 2]

На початку березня 1268 р. в Луврі французький король в супроводі папського легата, який ніс терновий вінок Ісуса Христа, оголосив про свій рішучий намір виступити в Хрестовий похід. Людовік ІХ звернувся до всіх оточуючих з проханнями прийняти хрест.

Приклад батька взяли 3 сини короля. Легат також прийняв клятву від багатьох прелатів, графів і баронів, серед який історія згадує про Іоанна, графа Бретонського, і герцога Бургундського. Їх дружини висловлювали бажання вирушити за своїми чоловіками в цей тяжкий шлях. [14. C. 451-457]. Але на той момент вже не релігійний ентузіазм впливав на їх рішення йти в похід, а любов до свого короля і повага до його волі. Ніхто не збирався завойовувати багатих володінь в країні сарацинів, тому що досвід попередніх Хрестових походів говорив про те, що тільки терновий вінок мученика чекає їх на святий землі.

Майже 3 роки йшли приготування до походу, виступ був при значений на 1270 рік. Папа приписав духовенству сплачувати десятину. Людовик ІХ ввів податок, який королі могли отримати зі своїх васалів у випадку війни. Багаті хрестоносців вже не збирались продавати свої землі і розорятись заради звільнення Святого гробу. Людовик ІХ взяв на себе втрати і призначив жалування знатним рицарям. Під час Хрестових походів Людовик VІІ Філіпа Августа рицарів піклувала тільки слава в ім'я Ісуса Христа.

Французький король, залишаючи свою країну на доволі тривалий час, намагався застосувати всі можливі заходи для того, щоб забезпечити спокій і порядок в королівстві. В той же самий час були обнародувані укази Людовика ІХ , які підтримували славу його царювання протягом декількох віків.

На Нортгемптонському соборі в Англії принц Едуард, старший син Генріха ІІІ, також дав обітницю йти битись з „невірними". Своїм мужнім поривом він подав приклад багатьом багатим рицарям, які змушені були призупинити війну заради священної мети. Наталонія і Настилія надали також багатотисячне ополчення хрестоносців. Король Португальський і Яків Арагонський висловили бажання боротись під знаменом Людовика Святого. Новий король Неаполітанський Карл Антуйський наказав також проповідувати священну війну у своїх володіннях.[44. C. 238-245]

На цей час французькі хрестоносці виступили в похід з усіх провінцій і вирушили до морських портів Марсельського і Егмортського. Там їх вже чекали генуезькі кораблі. Французький король, передавши управління королівством, Матвію, аббату Сен - Денійському і Сімону, сіру Нельїському, вирушив разом з ним.

З Венсену Людовик вирушив у свою далеку мандрівку, не знаючи достовірно, куди він саме попрямує. Вплив, який здійснював Карл Антуйський на французького короля, примусив Людовика змінити своє рішення битись за Єрусалим.[24. С. 286-297]

Климент ІХ в своєму листі до палестинських християн повідомив про скору допомогу з Заходу. Хрестоносці багатьох країн вже відпливли до берегів Сирії. В той же час Людовік ІХ, піддавшись умовлянням Карла Антуйського, на своєму флоті попрямував до берегів Африка. В середині липня, виселившись без всіляких перешкод поблизу Карфагена, хрестоносці заволоділи сторожовою вежею, і почали готуватись до довготривалої облоги Туніса, які з добре розвиненою місцевою промисловістю і успішною торгівлею, був одним з най квітучіших міст Африки.[22. C.169-173]

Місто було надійно захищене вежами і стінами. Людовік ІХ очікував сицилійського короля, який повинен був прибути з флотом і армією. Людовік сподівався на те, що мусульманський правитель, обіцявши прийняти християнську віру, попередить бідування війни щирим звернення в лоно православної церкви.

Сицилійський король примусив чекати себе декілька тижнів. А туніський король замість того щоб прийняти християнську віру, оголосив, що хрещення вони приймуть на полі бою. В останні дні липня і в першу половину серпня натовпи маврів і аравітян з'явились біля табору хрестоносців, але ще не насмілювались відкрито напасти на них.

Хрестоносці не звертали уваги на вилазки ворога. В аравійській пустелі воїни Хреста вже почали відчувати нестачу води і харчів. Дизентерія і лихоманка буквально косили воїнів в християнському таборі. Через деякий час були вириті величезні могили, які буквально засипали трупами. [13. C. 45-47]

Людовік ІХ доки сили не зовсім покинули його, намагався підтримувати бойовий дух у війську своїм словом і прикладом, але сам захворів на дизентерію. Король особисто брав участь у всіх організаційних питаннях, а коли відчув наближення смерті, велів поставити перед собою хрест і почав молитись Тому, хто постраждав за рід людський. Через деякий час Людовік ІХ помер. Його син Філіп, будучи теж хворим, прийняв присягу вірності від керівників армії баронів і знатних володарів, які знаходились в таборі.

Сицилійський король почав командувати армією, і війна відновилась. Хрестоносці знудились без військової справи і в багато численних сутичках звернули у втечу не один загін мусульман.

Правитель Туніса, злякавшись за безпеку міста, відіслав до хрестоносців пропозицію про перемир'я. Він пропонував сплатити данину і покрити військові утримки. У якості платні правитель віддав частину своїх скарбів.

Нарешті, 31 жовтня було укладено перемир'я на 15 років між халіфом Абу - Абдулою Махмедом і хрестоносцями. Цей договір передбачав обмін полоненими і християнами, що знаходились в ув'язненні. Християнським монахам і священникам було дозволено селитись в цих містах і вільно проповідувати в своїх церквах. Їм також було дозволено відправляти богослужіння і здійснювати обряди.[5. C. 352-355]

Флот з залишками хрестового ополчення вийшов в море в кінці жовтня. На підході до Сицилії, потрапивши в сильний шторм, багато кораблів потонуло і загинуло більше 4 тис. хрестоносців. Король Наварський помер незабаром після того, як висадився на берег в Дрепані.Філіп прибув у Францію тільки в січні, з залишками колись могутньої армії, хворий. Філіп привіз з собою залишки батька, брата і молодої дружини.

Франція зустріла свого молодого короля в глибокій скорботі.

Одна християнська держава на Сході Кіпрське королівство, засноване під час Хрестових походів, довше інших змогла існувати в оточенні мусульман. Кіпр перейшов під владу Венеції.

Незабаром після завоювання турками кіпрського королівства християнський світ завдав їм останню страшну поразку, після якої зовсім склав зброю, не скориставшись досягнутими успіхами. Це був бій при Лепанто, коли флот під командуванням Хуана Австрійського, який підняв над своїм кораблем знамено церкви і знамено Хреста, розбив османський флот.

Після цього перед Європою постали зовсім інші цілі. Це була епоха великих відкриттів, зародження буржуазії і промисловості, в цей час винайшли книгодрукування, відкрили Новий світ, Європа пізнала порох. Хрестові походи і Священні війни більше не притягували до себе людський розум [25. C. 244-247].

В той же час відбувалось послаблення османської могутності. Імперію, створену силою зброї, виснажили нескінченні походи. Конфліким між Заходом і Сходом тепер вирішувались не лише з допомогою сили, а й з допомогою дипломатії.

ВИСНОВКИ

Хрестові походи, що продовжувались майже 200 років, не минули зовсім безслідно. Очевидним є інше: безпосередніх цілей, які ставили перед собою їх організатори і учасники, не було досягнуто, а загальні результати виявились недовготривалими.

Дійсно, феодальні держави, засновані західноєвропейськими феодалами в Східному Середземномор'ї, проіснували в більшості порівняно короткий час. Під тиском внутрішніх соціальних і релігійно - етнічних протиріч вони не зуміли встояти перед мусульманським, а потім грецьким світом і незабаром зійшли зі сцени.

Папство, що розв'язало священні війни, отримало від них лише недовготривалий виграш: апостольський престол зумів зміцнити свою фінансову базу - вона розширилась за рахунок хрестоносних поборів і податків. В підсумку невдача хрестових походів і пов'язаних з нею планів церковної унії (об'єднання католицької та православної церков) ґрунтовно підірвали до кінця XIII ст. престиж папства і сприяли його наступному занепаду.

Деякі сучасники хрестових походів дивились на них, як на справу самого Бога; вони були впевнені, що успіх цих окремих походів сприяє славі Божій. При звістці про полон в Єгипті Людовіка IX, багато хрестоносців перейшли в пануючу релігію Магомета. Нещастя і не успіхи цих експедицій приписували карі Божій за злочини хрестоносців. Самі пілігрими в тяжкі дні звинувачували себе і усвідомлювали, що своєю поведінкою заслуговували на ті біди, від яких їм доводилось так сильно страждати, до страждань примішувались муки совісті. Коли перемога поверталась до їх знамен, вони вірили, що зробив їх гідними Його милосердя.

По - різному відобразились рицарські заходи, що здійснювались під релігійними знаменами, на долях окремих західноєвропейських держав. Відтік у східні країни бідняків, а також крупних сеньйорів деякою мірою сприяли політичній консолідації Франції під владою її государів. Цьому сприяв і ріст національної самосвідомості, частково також обумовлений хрестовими походами: адже саме французи становили основний контингент учасників. Навпроти, будучи органічною складовою частиною експансивного курсу імперії Гогенштауфенів, що прагнули до встановлення світового панування, ті ж хрестові походи ще більше погіршили негативні наслідки цього курсу для Німеччини, форсувавши перевагу в ній децентралізуючих тенденцій, прискоривши розпад Німеччини на самостійні територіальні князівства. За те держави Піренейського півострову досягли - не без підтримки хрестоносців - певних успіхів у відвоюванні земель у арабів.

Від хрестових подів безсумнівно виграли Венеція і Генуя. Правда, до кінця XIII ст. вони втратили свої опорні пункти на сірійсько - палестинському узбережжі, але ще довго в їх руках залишалась величезна колоніальна держава, яку грошовиті люди північно італійських республік зуміли створити, допомагаючи хрестоносному рицарству в його завоюваннях[20. C. 201].

Головним учасником цих воєн виступало рицарство. Його контингенти були взагалі цілком обширні. Число ж найбільш знатних феодальних сімейств, які підтримували стійкі зв'язки зі Святою землею, навпаки, уявляється порівняно невеликим. Та і взагалі чисельність „благородних" хрестоносців, що міцно осіли на Сході, і вірогідно не відповідала очікуванням їх натхненників. З кінця XII ст. і особливо з початку XIII ст. багатьох сеньйорів більше притягували до себе візантійські землі. Крім того, немала частина рицарів з часом знайшла вихід своїй войовничості, вступаючи у військово - чернечі ордени, діяльність яких була пов'язана не лише з захистом Латинського сходу. В результаті хрестові походи потягли за собою переміщення, інколи досить помітні, в розподілі земельної власності в країнах Заходу. Зокрема, відхід рицарів „за моря" сприяв розширенню церковного землеволодіння.

Одним з наслідків участі феодалів в хрестоносному русі було підвищення рівня їх класової самосвідомості: беручи участь в якості вирішальної сили в боях зі спільним ворогом, вони ясно усвідомлювали приналежність до єдиного суспільного прошарку, маючи спільність інтересів. Отже, хрестові походи провели ще глибшу борозду, що відділяла сеньйорів від селянської бідноти, рицарям поневолі доводилось триматися згуртовано.

Знайомство зі Сходом сприяло змінам у способі життя сеньйорів на Заході. Рицар - хрестоносець, повернувшись додому, був охоплений новими прагненнями, в нього з'являлись нові ціннісні орієнтації. Коротше кажучи, потреби феодалів зросли, і в той же час входив у вжиток вірний засіб забезпечення задоволеннями нових потреб - гроші.

У зв'язку з цим намітились нові зрушення і в становищі залежних селян. Колись сотні тисяч з них не могли встояти перед привабливим міражем Єрусалимської землі, колись вони прийняли жваву участь в хрестових походах. В кращому випадку ці землероби повернулись до дому, де потрапили в ще більшу бідність. Сеньйоральний гніт в результаті хрестових походів не послабився, а навіть посилився. Адже участь в заморських війнах і в паломництвах вимагала витрат і звісно, ці витрати покладались на залежне селянство. Лише дуже небагатьом вдалось в тій чи іншій мірі реалізувати свої сподівання на краще життя в заморській землі.

Ріст потреб феодалів в грошах призводив до того, що кріпосне право мало - помалу відмирало, оброки натурою, поступово змінювались грошовими внесками ( комутаціями ), а деякі селяни за викуп навіть отримували особисту свободу.

Приблизно теж саме стосується і становища міст на Заході. Безумовно, арабський Схід і його культура здійснили вплив на різні сторони матеріального і духовного життя західноєвропейського середньовічного суспільства. Захід багато запозичив у східних народів в області техніки; європейці перейняли на Сході деякі раніше невідомі їм польові та садові культури ( гречку, рис, абрикоси, кавуни, лимони ), окремі види квітів.

Вплив Сходу доволі широко вбачався в сфері побутових установ. З часу хрестових походів європейці почали носити бороду і тюрбан, влаштовувати гарячі бані, порівняно часто змінювати верхній одяг і білизну.

Чи не найважливішим - саме в всесвітньо-історичному масштабі - з пагубних плодів хрестових воєн був розгром Візантії в 1204 році, встановлення та панування західних феодалів і південно європейського купецтва. Зруйнувавши Візантію, яка протягом століть слугувала південно - східним бастіоном Заходу проти натиску різних варварських орд, хрестоносці тим самим відкрили шлях османському вторгненню.

Хрестові походи розширили горизонти географічних уявлень західно європейців. Безсумнівний є й те, що в результаті хрестових походів дуже ускладнилась і стала більш розгалужена система міжнародних відносин Заходу і Сходу в цілому.

Хрестоносний рух коштував народам Європи величезних сил: під час цих виснажливих війн загинули сотні тисяч людей; були втрачені мільйонні суми, значна частина яких осіла в кишенях римських первосвящеників. В народних масах на Заході хрестові походи залишили по собі скорботну пам'ять: в старовинних французьких піснях, складених за часів хрестових походів, звучить печаль про загиблих без сенсу, чується протест проти повторення в майбутньому таких воєн.

В хрестових походах загинули не тільки багато з тих паломників, які самі стали жертвою релігійного фанатизму або власної корисливості. Мечем Хрестоносців, учасників перших чотирьох походів, були знищені і десятки тисяч людей в Південно - Східній Європі.

Було б однобічним задовольнитись характеристикою негативних або позитивних наслідків хрестових походів, залишаючись в рамках тільки західноєвропейського регіону. Об'єктивна оцінка таких наслідків передбачає обов'язків аналіз питання з іншої позиції - з точки зору наступного розвитку мусульманського і Візантійського Сходу. В цьому відношенні оцінка значення хрестових походів може бути доволі однозначною: хрестові походи були для країн Східного Середземномор'я справжньою катастрофою. Хрестоносці протягом десятиліть несли їм розорення, спустошення, грабіж міст і сіл Малої Азії, Сирії, Палестини, Єгипту, чим заслужили до себе величезну ненависть і презирство народів Переднього Сходу.

Економічно і культурно процвітаючі центри Близького Сходу були приведені завойовниками до занепаду. Що стосується глибинних областей мусульманського світу, то вони і не були зачеплені хрестовими походами. Хрестоносні вторгнення і завоювання захопили лише його окраїни, але й тут держави хрестоносців, відносно широко простягнувши свої кордони на протязі не більш сотні років, доволі рідко виступали скільки - не будь вагомим і активним політичним фактором.

З точки зору загальноєвропейського прогресу ці релігійні війни означали пряме знищення значних цінностей і людських ресурсів.

Таким чином у всесвітньо - історичному плані хрестові походи в цілому зіграли негативну , а не позитивну роль.

МЕТОДИЧНИЙ РОЗДІЛ

Тема дипломної роботи вміщена в шкільній навчальній програмі по курсу всесвітньої історії в сьомому класі. Дану тему можна використати при розробці уроку.

Тема: Хрестові походи

Мета уроку:

ознайомити учнів з причинами хрестових походів, цілями їх учасників і підсумками;

висвітлити роль католицької церкви як організатора походів на Схід;

розвивати вміння учнів аналізувати історичні факти і події, працювати з історичною картою, узагальнювати історичний матеріал, роботи висновки;

показати грабіжницький, загарбницький характер хрестоносного руху.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Основні поняття, терміни: хрестові походи, хрестоносці.

Обладнання уроку: карта „Західна Європа за часів хрестових походів".

Хід уроку

І. Вивчення нового матеріалу за планом:

1. Перший хрестовий похід (1096 - 1099рр.):

а) причини хрестових походів;

б) Клермонський собор (1095р.);

в) учасники походу їх цілі.

2. Результати І хрестового походу.

3. Наступні хрестові походи.

4. Наслідки хрестових походів.

Варіант А.

Вчитель викладає основний матеріал уроку максимально наближаючись до художньої розповіді.

При цьому учні отримують завдання : „Слухаючи розповідь вчителя, заповнити таблицю „Причини і результати участі в хрестових походах різних прошарків населення".

Причини : результати участі в хрестових походах різних прошарків населення.

Учасники походів	Які цілі ставили?	Чого досягли?
Католицька церква
Король і крупні Феодали
Рицарі
Міста
Селяни і бідняки

Таблиця заповнюється і перевіряється в ході розповіді вчителя.

Варіант Б.

Самостійна робота з текстом хрестоматії (уривок з виступу папи Урбана ІІ на Клермонському соборі), настінною картою і картою в підручнику. Прочитавши або прослухавши уривок речі Урбана ІІ, ячні відповідають на запитання:

- Визначте, до яких груп населення звертається папа?

- До чого він їх закликав?

- Що обіцяв?

- Найдіть на карті м. Єрусалим. Чи правий папа, стверджуючи, що дорога до Єрусалиму коротка, і до нього не і важко дістатися?

- Знайдіть у виступі папи, що було причиною, а що приводом хрестового походу?

Підводячи підсумки, вчитель переходить до розповіді про похід бідноти і про рицарів, супроводжуючи свою розповідь показом по настінній мапі. Кульмінацію повісті про перший хрестовий похід є розповідь про штурм і взяття хрестоносцями Єрусалиму, в якій вчитель використовує описи Вільгельма Тірського ( хрестоматія).

Висвітлюючи питання про держави хрестоносців, вчитель стисло повідомляє про порядки, встановлені хрестоносцями, показує на мапі Єрусалимське королівство, графство Єдесса, князівство Антіонія, графство Тріполі. Щоб зрозуміти, як учні засвоїли матеріал, можна задати запитання: „визначте, устрій зберегли і зміцнили західні феодали в завойованих країнах?", „Які бідування принесли хрестові походи народам східних країн?".

Характеризуючи наступні хрестові походи, вчитель підкреслює, що мусульмани не змирились з пануванням європейців, і вели проти них боротьбу, яка закінчилась звільненням в 1187 р. Єрусалиму. Це призвело до подальших хрестових походів.

В ІV хрестовому поході особливо яскраво проявились загарбницькі, грабіжницькі цілі хрестоносців. Учням пропонується подивитись на мапу і розглянути наступні питання:

- В чому полягає особливість ІV хрестового походу?

- Куди прямували хрестоносці?

- Зробіть припущення, чому венеціанські купці запропонували кораблі хрестоносцям?

- Що являв собою Константинополь на початку ХІІ ст.?

- Візантія було християнською чи мусульманською державою7

Вчитель зачитує уривок з твору візантійського письменника Німіти Хоні ата про розграбування хрестоносцями Константинополя і задає питання :" Чому саме ІV хрестовий похід з особливою переконливістю доводить, що хрестоносці переслідували не тільки релігійні, скільки загарбницькі цілі?"

Підводячи підсумки висновками учнів, вчитель підкреслює, що останні хрестові походи носили характер військових авантюр і закінчились крахом.

Наслідки хрестових походів заносяться до таблиці, якщо вчитель використовує варіант Б.

Наслідки хрестових походів

Для народів Західної Європи	Для народів Сходу

ІІ. Закріплення

1. Назвіть справжні причини хрестових походів.

2. В чому ви бачите цинізм ІV хрестового походу?

ІІІ. Домашнє завдання:

Прочитати і переказати відповідний параграф підручника і відповісти на запитання. Можна запропонувати пізнавальні задачі:

І. Васали Єрусалимського короля не мали права покидати володіння королівства. Вони повинні були приводити з собою озброєних людей і служити королю стільки часу, скільки потрібно буде, тоді, як в Західній Європі термін служби васала обмежувався 40 днями на рік. Чим пояснюються відмінності в порядку васальської служби.

ІІ, Італійські купці отримали в портових містах Сирії і Палестини широкі права: хрестоносці надали їм цілі квартали в цих містах і судити купців могли лише судді з їхніх міст; купці за ввіз і продаж товарів платити невеликий податок. Чому правителі держав хрестоносців надавали ці пільги італійським купцям?

ІІІ. з початку ХІІІ ст., після ІVхрестового походу, церква переписала феодалам і містам в залежності від їх багатства виставляти для участі в хрестовому поході певну кількість воїнів і постачати їх грішми на 3 роки. Чому в ХІІІ ст. Потрібні були також приписи церкви ?

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела:

1. Виллардуэн. Жофруа де. Завоевание Константинополя / Перевод с Французского. Статьи и комент. М.А.Заборова. - М.: Наука, 1993. - 269 с.

2. История средних веков: Хрестоматия: Пособие для учителя. / Составители В.Е. Степанова, А.Я. Шевеленко.- 3 - е изд. - М.: Просвещение, 1988. - 360 с.

3. Клари, Роберт де. Завоевание Константинополя. / Перевод, статьи и коментарий. М.А. Заборова. - М.: Наука, 1986. - 175 с.

4. Книга для чтения по истории средних веков / Под. Ред. П.Г.Виноградова. - М.: Просвещение, 1972. - Вып.II. - 650 с.

5. Усама ибн - Мункыз. Книга для назидания. / Пер. М.А. Салье ( Под. ред. и с примеч. И.Ю. Крачковского ). - М.: Наука, 1958. - 240 с.

6. Хрестоматия по истории средних веков. В 3 - х т. Под ред. акад. С.Д. Сказкина. - М.: Соцэкгиз, 1965. - 751 с.

7. Хрестоматия средневековых латинских источников. - М.: Высшая школа, 1964. - 560 с.

Література:

8. Андреев Н. Священные войны или крестовые походы. - Спб.: Изд. Ф.Павленко, 1908. - 126 с.

9. Вазолд, Манфред. Крестоносцы. - М.: "Слово", 1994. - 48 с.

10. Васильев А.А. История Византии. Византия и крестоносцы. - Пб., 1923. - 340 с.

11. Васильев А.А. История Византии, латинское владычество на Востоке. Эпоха Никейской и Латинской империи ( 1204 - 1261 ). - Пб, 1923. - 280 с.

12. Вайнштейн О. Л Западноевропейская средневековая историография. - М. - Л.: Высшая школа, 1964. - 368 с.

13. Воины средневевековья. Рыцари креста. - М.: Вече, 2003. - 140 с.

14. Всемирная история. Крестовые походы. У истоков ренессанса. (Редколегия: И.А. Алябьев и др.). - М.: АСТ; Минск, Харвест, 1999. - 871с.

15.Голяндин А. Крестовый поход против Европы.// Знание - Сила. - 2002. -

16. Добиаш - Рождественская О.А. Эпоха крестовых походов. Запад в крестоносном движении. - М.: Эксмо. - 2003.

17. Егер Оскар. Всемирная история. - М.: АСТ, 2000. - Т. 2. - 450 с.

18. Заборов М.А. Введение в историографию крестовых походов ( Латинская хронология XI - XIII в.в. ). - М. "Наука", 1966. - 381 с.

19. Заборов М.А. История крестовых походов в документах и материалах.

20. Заборов М.А. Концепция крестовых походов в истории, политике, литературе. // Вопросы истории. - 1981. - № 11. - С. 99-109

21. Заборов М.А. Крестовые походы в работах русских историков нач. XX в. // Византийский временник. - 1964. - Т. 25. - С. 121 - 141.

22. Заборов М.А. Крестовые походы. - М.: Наука, 1956. - 450 с.

23. Заборов М.А. Крестом и мечом. - М.: Знание, 1979. - 260 с.

24. Заборов М.А. Крестоносцы на востоке. - М.: Знание, 1980. - 140 с.

25. Заборов М.А. Крестоносцы и их походы на Восток в XI - XIII вв. - М.: Учпедиз, 1962. - 360 с.

26. Заборов М.А. Папство и крестовые походы. - М.: Изд - во АН СССР, 1960. - 263 с.

27. Заборов М.А.Советская историография крестовых походов // Средние Века. - Вып. 25. - 1964. - С. 221 - 282.

28. Заборов М.А. Современники - хронисты и историки крестовых походов. // Византийский временник. - Т.26. - 1965. - С. 137 - 161.

29.История Европы ( под. ред. Ж.Альбедер, Й. Бендер, И. Груша и др. ) - Минск: Вышэйш. шк.; М.: Просвещение, 1996. - 380 с.

30. История крестовых походов.- М.: МГП Вос., 1995. - 312 с.

31. История папства.- М.: Наука, 1986. - 460 с.

32. История средних веков: Европа и Азия. Под ред. А.Н. Бодак. - Минск, "Харвест", 2000. - 255 с.

33. История Франции./ Под общей редакцией Ж. Карпантье, Ф. Лебрена. -

СПб.: Евразия, 2008. - 607 с.

34. Карпов С.П. Латинская Романия // Вопросы истории, 1984. - № 12. -

35. Куглер Б. История крестовых походов. - Ростов-на-Дону, 1996. - 360 с.

36. Лависс Э., Рамбо А. Всеобщая история с IV ст. до нашего времени. - М.: Солдатенков , 1987. - Т.2. - 548 с.

37. Логинова Р. Хрестові походи та духовно - рицарські ордени. // Людина і світ. - 1996. - № 8 - С. 39-43; - № 9. - С. 33 - 34.

38. Мишо Г. История крестовых походов. - Киев: Основа, 1995. - 430 с.

39. Монашеские ордена. Власть над душами. - М.: Эксмо, Алгоритм, 2005.

40. Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних веков -.Л. :

41. Петрушевський Д.М. Очерки из истории средневекового общества и государства. - М.: Кн. Находка, 2003. - 509 с.

42. Постиков М.М. Критические исследования хронологии древнего мира ( в 3 - х томах ) - М.: Крафт + ПЕАН, 2000 - Т. 3 - Восток и средневеквье.

43. Поснов М.Э. История Христианской церкви. - Киев : Освіта, 1991.

44. Романько О.В. Государства крестоносцев на Востоке // Культура народов Причерноморья. - 1997. - № 2. - С. 196 - 201.

45. Романько О. Б., Бельский А. Б. К проблеме составления корпуса государей стран Черноморского бассейна .Крымский контекст -1996 .

46. Рицарство и его происхождение . // Клинок .- 2003 - № 1 .- С.50-53 .

47. Рюкуа Аделина. Средневековая Франция. - М.: Вече, 2006. - 384 с.

48. Сбитнева Е.М. Тайны крестовых походов и рыцарскмх орденов. - М.,

49. Семенова Л .А . Из истории фатимидского Египта . Очерки и материалы

50. Сидорова Н.А. Очерки по истории ранней городской культуры во Франции. - М.: Высшая школа, 1953. - 680 с.

51. Соколов Н.П. Образование Венецианской колониальной империи.

52. Удальцова З.В. Советское византиеведение за 50 лет. - М., 1969. - 360с.

53. Успенский Ф.И. Истории крестовых походов. - Спб.: "Брокгауз

54. Черняк Е.Б. Невидимые империи. - М.: Знание, 1987. - 260 с.

55. Шарпантье Л. Тайны тамплиеров. - М.: Вече, 1998. - 2006 с.

56. Шаскольский И.П. Борьба Руси против крестоносной агрессии на

берегах Балтики в ХІІ - ХІІІ веках. - Л.: ЛГУ, 1978. - 340 с.

57. Шлоссер Ф.К. Всемирная история, 2 - е изд., Спб; М.: Вольф., 1868

58. Шолохов А.В. Некоторые черты западногерманской историографии

крестовых походов // Весник Ленинградского ун - та. - 1989. - Вып. 2. - С.

59. Юзбашян К .Н . Классовая борьба в Византии в 1180 -1204 гг. и

Четвертый крестовый поход. - Ереван , 1957. - 360 с.

60. Ястребицкая А.Л. Западная Европа XI - XIII веков. - М.: Искуство,

Додаток А

Карта Першого хрестового походу

Карта Близького Сходу



Приниження християн

Відправлення у Перший хрестовий похід



Готфрід Бульонський

Додаток Б

Орден хрестоносців

Держава хрестоносців



Держава хрестоносців в ХІ - ХІІІ ст.

Печатка тамплієрів



Герб госпітальєрів

Герб тевтонів

Додаток В

Салладин

Салладин в бою



Завоювання Салладина перед Третім хрестовим походом

Фрідріх І Барбаросса



Ричард І Левове Серце

Філіп ІІ Август

Додаток Д

Четвертий хрестовий похід

Четвертий хрестовий похід



Візантія в 1204 р.

Взяття Константинополя в 1204 р.

Розграбування міста

Додаток Е

Фортеця Алеппо

Фортеця хрестоносців в Сирії

Рис. 3 Реконструкція фортеці Крак де Шевальє

Размещено на Allbest.ru