Сталінські репресії

Не минуло й двох тижнів з дня смерті Сталіна, як ГУЛАГ був у корені реорганізовано. Він перейшов у відання Міністерства юстиції. Що ж стосується економічних інфраструктур, то вони були передані під юрисдикцію відповідних цивільних відомств. Ще більше вражає, що всі ці адміністративні зміни, які означали явне ослаблення всесильного Міністерства внутрішніх справ, супроводжувалися оголошеної в «Правді» від 28 березня 1953 широкомасштабної амністією. На підставі указу, ухваленого напередодні Президією Верховної Ради СРСР і підписаного його головою, маршалом Ворошиловим, амністії підлягали:

1. Всі, хто був засуджений до позбавлення волі терміном менше, ніж на п'ять років.

2. Всі особи, засуджені за посадові та економічні правопорушення, а також за зловживання владою.

3. Вагітні жінки і матері, які мають дітей віком до десяти років, неповнолітні, чоловіки старше п'ятдесяти п'яти і жінки старше п'ятдесяти років.

Більш того, Указ про амністію передбачав скорочення наполовину терміну позбавлення волі для всіх інших в'язнів, крім тих, хто був засуджений за «контрреволюційні злочини», розкрадання в особливо великих розмірах, бандитизм і навмисне вбивство.

У лічені тижні ГУЛАГ покинули майже 1 200 000 в'язнів, або близько половини всіх укладених таборів і виправних колоній. Більшість з них були або дрібними правопорушниками, засудженими за незначні крадіжки, або рядовими громадянами, які виявилися жертвами одного з незліченних репресивних законів, які передбачали покарання практично в будь-якій сфері діяльності, починаючи з «самовільного відходу з робочого місця» і закінчуючи «порушенням паспортного режиму» . Ця часткова амністія (під неї не потрапили саме політичні в'язні і так звані переміщені особи) самою своєю суперечливістю відображала ще не цілком визначилися тенденції та складність політичної ситуації тієї пам'ятної навесні 1953 року.

Якими міркуваннями була продиктована ця масова амністія? За словами Емі Найт, біографа Берії, амністія 27 березня 1953, оголошена за ініціативою самого міністра внутрішніх справ, вписувалася в цілу серію політичних кроків, які свідчили про «крутому повороті ліберальному» Берії, який включився в боротьбу за успадкування влади після смерті Сталіна. Ця боротьба передбачала розкручування спіралі політичних обіцянок. Щоб виправдати амністію, Берія направив 24 березня в Президія Центрального комітету розлогого листа, де він пояснює, що з 2526402 в'язнів ГУЛАГу лише 221 435 осіб насправді є «особливо небезпечними державними злочинцями», містяться, головним чином, в «таборах особливого призначення ». У переважній же більшості, зауважує Берія, ув'язнені не представляють для держави серйозної небезпеки Широка амністія була потрібна, щоб швидко розвантажити пенітенціарну систему, надто обтяжливу і нерентабельну.

Проблема все більш і більш складного управління неосяжним ГУЛАГом регулярно піднімалася вже з початку 50-х років. Криза ГУЛАГу, який визнавало більшість політичного керівництва ще задовго до смерті Сталіна, пояснює амністію 27 березня 1953. Виняток політичних ув'язнених з числа амністованих 27 березня 1953 послужило причиною бунтів і заколотів серед в'язнів таборів особливого режиму системи ГУЛАГу, Речлага і Степлаг.

Масова відмова від примусових робіт брав все більший і більший розмах. 14 липня більше 12 000 ув'язнених воркутинського табору оголосили страйк. Часи змінилися, і у Воркуті, як і в Норильську, з бунтівниками велися переговори, а репресивні заходи проти них багато разів відкладалися. Заворушення в таборах особливого режиму не припинялися з літа 1953 року аж до лютого 1956, коли відбувся XX з'їзд КПРС. Найбільш значний і найтриваліший бунт вибухнув у травні 1954 року в третьому таборі пенітенціарної системи Степлаг, в Кенгірі, поблизу Караганди. Він тривав сорок днів і був придушений лише після того, як у табір увійшли війська особливого призначення Міністерства внутрішніх справ, посилені танками. Близько чотирьохсот ув'язнених були повторно засуджені, а шестеро вижили членів комітету, який очолив бунт, - розстріляні.

Як свідчення політичних змін, що настали після смерті Сталіна, слід відзначити ту обставину, що ряд вимог, висунутих повсталими в'язнями у 1953-1954 роках, все ж таки був задоволений: робочий день в'язнів був скорочений до дев'яти годин, а умови утримання і повсякденне життя суттєво змінилися в кращу сторону. Були зроблені заходи і для полегшення життя спецпоселенців. Головне, їм було дозволено відлучатися з своїх населених пунктів і не так часто відзначатися в комендатурі, до якої вони були приписані.

У 1954-1955 роках уряд робить цілу серію заходів, що обмежують всевладдя органів держбезпеки, вже й без того добряче реорганізованих після усунення Берії. Були скасовані трійки - особливі трибунали, котрі розглядали справи, пов'язані з політичною поліцією. Сама політична поліція була реорганізована і перетворена в автономний орган, який отримав назву Комітет державної безпеки. У результаті «чистки» з нього було звільнено близько 20% особового складу, числився там до березня 1953 року.

Після XX з'їзду було звільнено переважна більшість ув'язнених, заарештованих за політичними статтями. Якщо в 1954-1955 роках лише менше 90 000 з них були випущені на свободу, то в 1956-1957 ГУЛАГ покинули вже близько 310 000 «контрреволюціонерів». На 1 січня 1959 року в таборах залишалося 11 000 політичних в'язнів. Щоб прискорити процедуру їх звільнення, у табору було направлено більше двохсот спеціальних ревізійних комісій, амністованих велика кількість ув'язнених. Проте звільнення поки ще не означало реабілітації. За два роки (1956-1957) було реабілітовано менше 60 000 чоловік Переважній же більшості довелося чекати багато років, а іншим і десятиліття, щоб отримати бажану довідку. Тим не менш 1956 залишився в пам'яті людей як рік «повернення», що чудово описано Василем Гроссманом в повісті «Все тече».

Мало-помалу зійшла нанівець і роль ГУЛАГу як піонера в заселенні Крайньої Півночі і радянського Далекого Сходу і в розробці їх природних багатств. Велика система виправних таборів сталінського періоду розпадалася на установи куди більш скромних масштабів. Змінювалася і сама географія ГУЛАГу: здебільшого табору відновлювалися на європейській частині СРСР. Одночасно і позбавлення свободи знову знаходило регулюючі функції, як в будь-якому суспільстві, зберігаючи, однак, в постсталіністском СРСР деякі особливості, властиві системі, яка не була істинно правовою державою. Насправді, до числа злочинців періодично, в залежності від кампаній, раптово оголошували поза законом ті чи інші провини або шкідливі звички (пияцтво, хуліганство або дармоїдство, наприклад), додавалися і рядові громадяни. По так званим політичним статтями засуджувалася незначне - кілька сотень на рік - кількість осіб.

Різні заходи щодо амністіям і звільненню були доповнені істотними змінами у кримінальному законодавстві. Серед найперших заходів щодо реформи законодавства сталінських часів фігурував Указ від 25 квітня 1956 року, який скасовував антиробітничий закон 1940 року, який забороняв змінювати місце роботи за власним бажанням. За цим першим кроком на шляху до нормалізації трудових відносин пішло і багато інші постанови. Всі ці часткові заходи були систематизовані з прийняттям 25 грудня 1958 нових «Основ кримінального права». У цьому документі зникли основоположних статей кримінального законодавства колишніх кодексів і такі поняття, як «ворог народу» і «контрреволюційний злочину». Крім того, вік, з якого можна залучати до кримінальної відповідальності, був збільшений з чотирнадцяти до шістнадцяти років; насильство і тортури не могли більше застосовуватися, щоб домогтися визнання; обвинувачений повинен був неодмінно сам бути присутнім на судовому розгляді, що захищається адвокатом, попередньо ознайомилися з його справою; судове слухання, за особливим винятком, має бути відкритим.

Таким був результат десятиліття репресивних заходів, що застосовувалися партією і державою до значної частини суспільства.

Статистика репресій 30-х-50-х років

Для наочності хочеться представити таблицю, в якій дана статистика політичних репресій в 30-50-х років XX століття. У ній відображено кількість ув'язнених у виправно-трудових і виправно-трудових колоніях на 1 січня кожного року. Аналізуючи цю таблицю, видно, що з кожним зростала кількість ув'язнених у таборах ГУЛАГу.

Висновок

Важким спадком минулого стали масові репресії, свавілля і беззаконня, які чинились сталінським керівництвом від імені революції, партії, народу.

Розпочате з середини 20-х років наругу над честю і самим життям співвітчизників тривало з найжорсткішою послідовністю кілька десятиліть. Тисячі людей були піддані моральним і фізичним катуванням, багато хто з них винищені. Життя їх сімей і близьких була перетворена у безпросвітну смугу принижень і страждань. Сталін і його оточення привласнили практично необмежену владу, позбавивши радянський народ свобод, які були даровані йому в роки революції. Масові репресії здійснювалися здебільшого шляхом позасудових розправ через так звані особливі наради, колегії, «трійки» і «двійки». Однак і в судах зневажалися елементарні норми судочинства.

Відновлення справедливості, розпочате XX з'їздом КПРС, велося непослідовно і, по суті, припинилося у другій половині 60-х років.

Сьогодні ще не підняті тисячі судових справ. Пляма несправедливості до цих пір не знято з радянських людей, невинно постраждалих під час насильницької колективізації, підданих висновку, виселених з сім'ями у віддалені райони без засобів до існування, без права голосу, навіть без оголошення терміну позбавлення волі. 2

Особисто ж моя думка з цієї теми вкрай негативно, тому що насильство породжує насильство, і не будь тієї смерті Сталіна, ще невідомо в що б перетворилася наша країна.

І нам напевно ніколи не зрозуміти того, для чого ж все-таки це робилося? У яких цілях?! Доводиться лише здогадуватися, і дивитися в майбутнє і думати, що такого жаху ми і наші діти ніколи не зазнають.

Список використаної літератури

1. Лисков Д. Ю. «Сталінські репресії». Велика брехня XX століття-, 2009. - 288 с.

2. Чорна книга комунізму. Злочини, терор, репресії. 2001, 780 стор

3 В.В. Луньов Злочинність XX століття: світові, регіональні та російські тенденції, 2005, с.365-372)

4. Ратьковський І. С. Червоний терор і діяльність ВЧК у 1918 році .- СПб, 2006. - 286 стор

5. Система виправно-трудових таборів в СРСР, 1923-1960: Довідник. М., 1998.

Размещено на Allbest.ur