Навчально-виховний процес у Полтавському кадетському корпусі (на матеріалах спогадів Михайла Домонтовича)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Навчально-виховний процес у Полтавському кадетському корпусі (на матеріалах спогадів Михайла Домонтовича)

В. В. Швець

На матеріалах спогадів М. Домонтовича, проаналізовано навчально-виховний процес у Полтавському кадетському корпусі. Ключові слова: М. Домонтович, Полтавський кадетський корпус, навчально-виховний процес, кадети

У зв'язку з розвитком міждисциплінарності гуманітарного знання, все більш актуальним стає осмислення місця людини в історії. У проблемному полі науки акценти зміщуються на вивчення соціокультурних процесів, основним ядром яких виступають особистість, мікрогрупа і спільноти різних типів. Професійний історик, дотримуючись корпоративних норм, розглядає та намагається зрозуміти свого героя в контексті тієї епохи, сучасником якої був. Актуальність нашого дослідження, скерованого на переосмислення і реконструкцію реалій навчально-виховного процесу у Полтавському кадетському корпусі, зумовлюється тим, що об'єктом є випускник цього навчального закладу, генерал російської армії Михайло Олексійович Домонтович. Мета статті зумовлена недостатньою розробкою теми сучасною історіографією, що, безумовно, актуалізує її наукову значущість.

А. Кривицький, спираючись на матеріали, роботи військових публіцистів, звернувся до характеристики офіцерського корпусу російської армії, вказуючи, що традиції мають важливе значення для духу армії: в них відображені і бойовий досвід, і національний характер. За багато років наукового забуття дається позитивна оцінка М. Драгомирова і його системи виховання. Вчений підкреслював вагомий моральний авторитет, що був властивий російському офіцерові в духовному вихованні солдатів [1]. Позитивний досвід морального виховання у військово-навчальних закладах Росії розглядався також у статті В. Рунова [2].

Нормативно-правовою базою функціонування кадетських корпусів у Російській імперії слугувало «Положение о кадетских корпусах» від 1886 р. [3]. У його вступній частині зазначалося, що кадетські корпуси отримали перший приблизний Статут з ініціативи Миколи I ще 1830 р. Після їх перетворення на військові гімназії, в 1866 р. було розроблено нове Положення. Однак учні військових гімназій набували недостатньо ґрунтовні військово-теоретичні знання, зокрема військово-практичні навички, тому продовжували навчання у військових училищах, націлених на підготовку стройових офіцерів. Відтак, визнавалося необхідним повернення до кадетських корпусів. У липні 1882 р., за рішенням Олександра III, проведена масштабна реформа військово-навчальних закладів. Створені в період реформ Олександра II військові гімназії, були трансформовані в закриті середні військово-навчальні заклади - кадетські корпуси.

Устрій кадетських корпусів більш повно відповідав їх призначенню як військово-навчальних закладів, що мали на меті всебічно готувати вихованців до переходу у військові училища. Для досягнення цієї мети було прийнято «Положение о кадетских корпусах» [3], в якому відображалися засадничі принципи організації навчально-виховного процесу. На посади офіцерів- вихователів у цих закладах призначалися офіцери, які відповідали необхідним вимогам як за моральними якостями й отриманій освіті, так і за службою. У кадетських корпусах зберігався поділ вихованців за віком, з присвоєнням їм найменування рот і призначенням у кожній з них ротного командира з-поміж найбільш досвідчених наставників, зобов 'язаних скеровувати службову діяльність окремих офіцерів-вихова- телів довіреної йому роти, а також завідувати її майном. Підготовка стройового навчання кадетів покладалася безпосередньо на офіцерів-вихователів, під керівництвом ротного командира. В літній період навчання кадети двох старших класів зі стройової підготовки займалися прикладними військовими вправами. Визнавалося необхідним всебічне зміцнення роти, у тому числі виведення в літні навчальні табори, де основний час присвячували фізичній підготовці кадетів. Ці заходи мали покращити військову дисципліну і бойовий вишкіл, необхідний майбутньому офіцеру. Для заміщення унтер- офіцерських посад у ротному строю і для виконання обов'язків старших кадетів на посади віце-фельдфебеля і віце-унтер-офіцера стройової роти призначалися кращі вихованці останнього (сьомого) класу. Нарешті, визнавалося за доцільне зберегти в кадетських корпусах той же загальноосвітній навчальний курс, яким він був у військових гімназіях. До кінця XIX ст. у Російській імперії діяли вже 22 кадетських корпуси.

У контексті нашого дослідження вважаємо доцільним звернутися до безпосереднього досвіду діяльності кадетських корпусів, зокрема в Україні. За основу нами взято працю М. Домонтовича - «Полтавский кадетский корпус в первые годы его существования» [4], де в хронологічній послідовності подано спогади про перебування у Полтавському кадетському корпусі. Вельми прислужилася і робота І. Павловського - «Исторический очерк Петровского Полтавского кадетского корпуса. 1840-1890» [5], присвячена півстолітній історії цього закладу. Значну частину праці займають характеристики керівників навчального закладу, аналіз їхньої діяльності з удосконалення організації та методів викладання, а також розповіді про випускників училища - учасників багатьох воєн другої половини XIX ст.

Полтавський кадетський корпус було засновано 1840 р., з ініціативи імператора Миколи I, який окреслив стратегічне завдання підготовки юнаків так: «Я уверен, кадеты, что сей новый знак внимания Нашего молодым дворянам, посвятившим себя воинскому поприщу, усугубят в каждом из вас пламенную ревность сделаться верным слугой Царю Вашему и Отечеству». Батьки дворян ще з дитинства наставляли дітей до військової кар'єри. «Старайтесь учиться прилежно и хорошо, чтобы служить и дослуживаться, - таков уж был клич среднего и особенно мелкопоместного дворянства в Малоросии, не задолго до открытия Полтавского корпуса» [4, 447]. Поряд із військовою справою, цінувалася й освіченість.

У Полтавському кадетському корпусі мала місце тенденція до заохочування кадетів. Авторитет вихователів серед курсантів посідав чільне місце у моральному вихованні. Вони шанували їх, а ті, у свою чергу були авторитетами для вихованців. Віталося самолюбство, у природному значенні цього слова. У методиці навчання не було рівняння на середньостатистичного кадета класу, натомість практикувався свого роду індивідуалізм, заохочувалася змагальність [4, 448]. Виховний процес у Корпусі спрямовувався на компенсацію родинного спілкування, що слугувало для неповнолітніх учнів фактором психологічної підтримки та було невід'ємною складовою соціалізації. По суті, впродовж навчання педагоги й офіцери-вихователі ставали для кадетів сім'єю [4, 465].

Звільнення для кадетів були рідкістю і, як правило, лише для місцевих полтавців, як назвав їх М. До- монтович - «внутрішні». Для урізноманітнення майже ізольованого життя кадетів, звісно успішних, часто командири-вихователі запрошували їх на світські посиденьки до місцевих «начальників» - у власні сім'ї на великі свята, а інколи й до губернатора - читати вірші, на заздалегідь запропоновані теми. Серед них був і М. Домонтович [4, 464].

У навчальному закладі кадети готували й перші наукові роботи. «Очень хорошо помню, что первое мое сочинение было о германском императоре Фридрихе Барбароссе, этом покровителе наук, в глубокой старости принявшем участие в крестовом походе и о смерти которого существует столько поэтических легенд. Помню также, что в этот вечер читал свое довольно длинное стихотворение Ив. Ал. Боголюбов, нынешний директор Оренбурского корпуса, а тогда кадет Полтавского корпуса», - згадував М. Домонтович [4, 449].

У кадетському середовищі виявлялася взаємодопомога та підтримка як у навчальному процесі, так і буденному житті [4, 450]. Для старших класів, у перші роки після відкриття корпусу, застосовувалася практика, за якої для викладання запрошувалися викладачі з університетською освітою. На відміну від корпусних вихователів і вчителів, вони відрізнялися доброчесністю, присвячували весь вільний час корпусу і з сердечним теплом ставилися до розвитку і успіхів підлеглих [4, 451]. М. Домонтович взяв на себе сміливість констатувати, що випускники перших років існування Корпусу були більш свідомими і намагалися отримувати знання, здебільшого, шляхом саморозвитку та самоудосконалення. Не дарма він навів факти, які відрізняли сучасне йому покоління від покоління другої половини ХІХ ст.: кадети читали багато додаткової літератури із різних навчальних предметів і це за умов власної ініціативи, що сприяло глибшому засвоєнню знань і розвиткові аналітичного та логічного мислення: «Читающих сочинения по математике и физике было несколько; по географии и истории еще больше» [4, 452].

Перші чотири випуски полтавських кадет відрізнялися ерудованістю і вправністю у володінні іноземними мовами. Тому, приїжджаючи в Дворянський полк, вони привертали до себе увагу і непереборну цікавість. «Я очень хорошо помню, как почтенный преподаватель тактики в Дворянском полку, полковник И. Клуген, слушая наши ответы из военной истории, сперва сердился, а потом переменял гнев на милость, когда мы пускались в подробности, давно нам известные из Данилевского, Батурлина и других», - згадував М. Домонтович [4, 452-453]. Отже, аналіз його спогадів свідчить, що роки навчання в Кадетському корпусі запам'яталися на все життя, а також демонструють глибоку повагу та вдячність до вчителів і вихователів.

Враховуючи історичний досвід Російської імперії другої половини XIX ст., варто відзначити, що в закритих навчальних закладах, значна увага приділялася вихованню. Закономірно вважають, що здійснювати цей невід'ємний процес у таких закладах, як кадетський корпус, є справою досить нескладною, адже всі умови цьому активно сприяли. Взяти хоча б до уваги той факт, що всі вихованці перебували в однорідному середовищі, яке саме стимулювало дотримання військової дисципліни. За основу тут було взяте моральне виховання та фізична підготовка, які, внаслідок «систематичної дифузії», мали «шліфувати» професійні якості кадетів. Пріоритетним завданням вихователів Корпусу було сприяння розвиткові таких рис у підопічних, як вірність царю і державі, релігійність, доброчесність у сім'ї, а також всіляко розвивати і поглиблювати патріотичні якості юнаків. На вихователів покладалася серйозна відповідальність, оскільки, будучи взірцем для наслідування, більшість кадетів брала за приклад їхні вчинки, поведінку, манеру спілкування [4, 454-455]. Зі спогадів М. Домонтовича, їхні вихователі, командири рот постають авторитетними педагогами, дисциплінованими, відповідальними і добросовісними у ставленні до справи підготовки молодої генерації офіцерів.

Першим директором Полтавського кадетського корпусу був В. Святковський, який до того часу служив командиром батальйону в Московському корпусі. Саме за його ініціативи й активної підтримки, в Полтавському корпусі заохочувалося вивчення іноземних мов, зокрема французької. «Святковский лично следил только за занятиями кадет по иностранным языкам; чтобы побудить и заохотить их к этому, он, почти ежедневно являлся к обеду и ужину кадет, с которыми и заговаривал на ломаном французском языке с польским акцентом. По его же настоянию, мы должны были в известные часы обьясняться между собой тоже по- французски», - підкреслював М. Домонтович [4, 456]. За своїми поглядами і переконаннями, перший директор був лібералом.

Наступним директором корпусу, після смерті В. Святловського, був призначений Струммило. За складом характеру він був повною протилежністю: суворий, вимогливий, любив дисципліну і порядок. Тим- ченко-Рубан у спогадах підкреслював, що за Струм- мила у навчальному закладі поширилися тілесні покарання, наслідком чого стало погіршення дисципліни кадетів. [4, 457-458]. З ним не погоджувався М. Домон- тович, який репрезентував власну версію плину кадетського життя за нового директора: «Может быть, это было позже, но при мне такого резкого перелома: ни в наказаниях, ни в нравственности кадет я не помню. Секли и наделяли кадет всяческими пинками в достаточном числе и до назначения директором Струммило» [4, 458].

Зі спогадів вихованців Полтавського кадетського корпусу дізнаємося про релігійність кадетів. Учнівські страхи, дитячу невпевненість частина вихованців намагалася подолати примітивними символічними діями. Приміром, М. Домонтович згадував свого сусіда по молодшому класу, який вважав хрести з воску на парті надійним засобом не бути опитаним на уроці німецької мови. Це не поодинокий випадок. Кадети приносили на уроки, так би мовити «для моральної підтримки», свічки та ладан [4, 460]. З часом, різного роду забобонність почала трансформуватися в поетичну набожність. Кадетів часто помічали біля церкви і саме тому відвідування церковної служби стало набувати обов'язкового, певною мірою примусового, формального характеру. На підтвердження цього, наведемо слова М. Домонтовича: «Затем, очень уж усердно начали соблюдать все праздники и водить нас часто в церковь... В церкви же мы должны были стоять на вытяжку... Такой формализм не замедлил дать свои плоды; из церкви, то и дело, стали выводить десятками мнимобольных; после церкви начинались насмешки, передразнивание и пр.» [4, 461]. Переломною датою в контексті релігійного життя та виховання кадетів став 1845 р., коли «поручено было свыше произвести в Полтавском корпусе дознание о причинах проявления среди его воспитанников свободомыслия. Не знаю, что выяснило это дознание, от себя же могу добавить, что в некоторых из нас религиозное настроение стало заметно слабеть именно с того времени, как началась указанная мною формалистика» [4, 461].

Закритий навчальний заклад, яким був Полтавський кадетський корпус, накладав відбиток на формування особистості вихованців. Ізольованість від зовнішнього світу й окремих аспектів побуту, зокрема вміння самостійно розпоряджатися грошима, мала наслідком складнощі для випускників у дорослому житті: «Мы выходили из корпуса совершенными младенцами, что нередко печально отзывалось на наших финансовых бюджетах, в особенности, когда мы попадали в гвардейские и кавалерские части», - підсумовував колишній кадет [4, 465]. Справді, «корпусна атмосфера» поєднувала життя кадетів. Спілкування із родиною було рідкістю. Всі радощі і труднощі вихованці Корпусу переживали разом, що, з іншого боку, сприяло розвитку корпоративності серед них. Поступово колектив учнів і вихователів трансформувався у своєрідну сім'ю зі спільними турботами і переживаннями.

Підсумовуючи, зазначимо, що кадетські корпуси як закриті військові навчальні заклади призначалися для підготовки молоді до військової кар'єри. Атмосфера в Полтавському кадетському корпусі, режим роботи, виховання - все це, у системному та гармонійному поєднанні, сприяло виробленню в кадетів військового характеру, сили волі, духу та принципів колективізму: взаємопідтримки та допомоги. На нашу думку, М. Домонтович був успішним кадетом, адже немає жодних письмових згадок про порушення ним навчально-виховної дисципліни. Можливо наше судження гіпотетичне, враховуючи, що він сам є автором спогадів. Проте, його успішна військова кар'єра дає нам підстави вважати авторський виклад подій наближеним до реалій.

домонтович кадетський корпус навчальний

Література

Кривицкий А. Традиции русского офицерства. -- М., 1945.

Рунов В. А. Престижность профессии офицера //ВИЖ.

1991. -- № 6.

Положение о кадетских корпусах. -- СПб., 1886.

ДомонтовичМ.А. Полтавский кадетский корпус в первые годы его существования //Исторический вестник.1890. -- Т. 42.

Павловский И.Ф. Исторический очерк Петровского

Размещено на Allbest.ru