Євреї в історії Волині

Другий етап Голокосту на теренах Волині розпочався масовими розстрілами мешканців Дубно й Корця. Злочин проти тих, хто мешкав в останньому, відбувся 21 травня 1942 р., коли неподалік міста в с. Козак вбито 2,5 тис. євреїв. 27 травня 1942 р. вбито 3,8 тис. євреїв - мешканців Дубно. Найбільша ж акція геноциду в Дубно відбулася 5-12 жовтня того ж року, коли загинуло 10 тис. тамтешніх євреїв. Ще тисячу дубнівчан убито 24 жовтня 1942 року. [6, ст.15]

20 серпня 1942 року чоловіків із луцького гетто примусили копати ями біля лісів, розташованих у селі Гірка Полонка. Не приховуючи своїх намірів, окупанти знущалися над ними і цинічно казали., що наступного дня туди ляжуть їх дружини і матері. 21 серпня жінок і дітей забрали з Луцька, роздягнених, їх змушували повторювати, що вони не мають права жити, при цьому кати пили алкоголь, їли, сміялися. Того ж дня єврейських чоловіків зігнали на подвір'я луцького замку і розстріляли. Остаточна ліквідація луцького гетто почалась через 3 дні - 24 серпня 1942 р.. Розстріли проводили в урочищі Пречищизна поблизу с. Гірка Полонка. Тут було знищено також 5 тисяч євреїв із навколишніх територій. Загальна кількість розстріляних сягнула 25 658 осіб.[22,ст.28]

Про процес кривавої розправи збереглись свідчення очевидців. Зокрема, жителька Луцька В.Мартинюк розповідає таке: "Розстріл відбувся спекотного серпневого дня 1942 р. Напередодні рано-вранці німці привезли в ліс під с. Полонка єврейських фахівців і дорожників, що ремонтували трасу Луцьк - Дубно. Їм видали лопати й веліли копати рови. Копали цілий день і ніч (німці світло провели). Рови були глибиною два, а шириною три метри. Один мав довжину 300, другий - 250, а третій - 150 метрів. На світанку загули машини. Це везли на розстріл. Через перекладача копальникам скомандували присісти в одному з ровів і не підіймати голови. Людей було так багато, що вони не могли поміститися. Крик, плач… Наказали роздягатися й складати одяг на купу. Потім рабин підійшов до ями, проговорив щось на зразок молитви, обернувся до своїх і сказав: "Бог велів прийняти цю кару". А тоді до німців: "Cтріляйте, але посімейно". Їх розстрілювали - спочатку сім'ю рабина, потім почали підходити й інші. Так і падали в ями з діточками на руках. Кого вбили одразу, кого поранили, а кого й живим закопали. Операцію успішно виконували два дебелі німці. Почергово, один з кулеметом строчить, а другий відпочиває - п'є лікер чи коньяк, шоколадом заїдає."[1, ст. 81]

3-5 червня 1942 р. відбулося знищення 8 тис. бранців гетто старого міста в Ковелі. Через місяць - в середині серпня того ж року - позбавлено життя ще 5 тис. євреїв - тих, хто перебував у новій частині Ковеля. Виявлених втікачів та тих, хто переховувався в заздалегідь підготовлених сховках доставляли до однієї з тамтешніх синагог. На її стінах залишились прощальні надписи, у яких виснажені поневіряннями євреї просили помсти за їхні смерті. Ще близько 2 тис. євреїв, яких зігнали у синагогу було розстріляно на єврейському кладовищі.

На початку осені 1942 р. знищено одне з найбільших гетт на Волині - у Володимирі-Волинському. Як і в більшості випадків, їх бранців не розстрілювалися на місці, а вивозили з нього неподалік містечка. Володимир-волинських євреїв страчували в с. П'ятидні, що в 6 км від нього. Першими жертвами, котрі загинули тут, були ті, кого схоплено в ніч з 31 серпня на 1 вересня 1942 р., коли гетто оточили поліцаї. Розстріли тривали два тижні. В ході першої акції розстріляно більше 15 тис. чоловік. У другій - 13 листопада 1942 р. - ще 2,5 тис. чоловік. 500 євреїв Володимира-Волинського убито 14 грудня 1943 р.

Ліквідація гетто Любомля розпочалася 1 жовтня 1942 р. Прах майже п'яти тисяч тамтешніх євреїв покоїться в 4-х великих ямах. Гетто Камінь-Каширського було ліквідоване 10 серпня 1942 року, було вбито близько 4 тисяч євреїв. У Любешівському гетто загинуло 2тис.495 євреїв, 300 вдалося втекти. У Маневичах розстріляно було 1,8 тис. чоловік. У Олиці - 4,5 тис. чоловік, 130 євреям-ремісникам вдалося залишились живими, так як німці використовували їх на різноманітних роботах. [12,ст.3]

За підрахунками дослідників, на Волині у серпні 1942 року було вбито близько, 87 тисяч євреїв, приблизно 15 тисячам осіб вдалося врятуватися, але більшість була не в змозі вижити після майже двох років голоду, холоду, хвороб, постійних репресій. В період з травня по грудень 1942, було знищено понад 140 тисяч волинських євреїв.

Отже, втілюючи антисемітську політику проти єврейського населення, нацисти створювали нестерпні умови для його існування, на шляху до смерті євреїв примушували пройти через багато принижень і страждань, які у сукупності являють собою злочин проти людства, цілий народ піддавався систематичному знищенню, над його почуттями знущалися і глумилися, і врешті, у нього забирали останнє - життя. Наслідки Другої світової війни були для євреїв Волині невиправно тяжкими, особливо у демографічному плані, загинули найдавніші єврейські громади з їх культурою, звичаями, носіями мови, традиціями. Під час окупації вдалося врятуватися лише близько 2% єврейського населення.

Реальне становище на протягом всієї окупації було таким, що за національним складом бандерівське крило націоналістів було досить строкате, і в його складі налічувався не один загін, сформований із національних меншин. Це зумовлювалося перш за все, тим що Провід ОНУ(б) постійно трансформував власну ідеологічну програму стосовно ставлення до питання про нацменшини, та подальшого його вирішення. Все ж таки варто наголосити, що документальне забезпечення, яке б характеризувало українсько-єврейські відносини періоду окупації як дружні не є дослідженим. Початкове ставлення бандерівців до євреїв було відображено у прийнятих постановах ІІ Великого Збору в квітні 1941р. в Кракові. Цілком очевидно, що на рішення Збору значним чином вплинула ідеологія нацистської партії. Відповідно до прийнятих матеріалів на цьому Зборі, відомо, що оунівці розраховують на допомогу лише німецької сторони, та чітко встановлюють противника - московський імперіалізм. Відповідно до цієї постанови євреї класифікувалися як "опора більшовицького режиму в регіоні".[18,ст.89] Тому, потрібно наголосити, що не національність виступала основним критерієм, який слугував важелем відбору - це була попередня причетність до співпраці з більшовиками. Далі можна простежити, що офіційна позиція ОУН(б) до євреїв уже з липня 1941 р. трансформується: можна простежити відсутність ототожнення євреїв з радянським режимом та звинуваченням їх у ряді нещасть українців. Однак, подальша доля єврейства цими постановами не була визначеною. Це можна пояснити тим, що українські націоналісти ще не визначили місця євреїв у майбутній Українській державі.

Відповідно до цих позицій, можна припустити, що заклики до повстанців з уникнення їх участі в антиєврейських акціях Проводом ОУН(б) були зумовлені не через наявний антисемітизм, а через пропагування боротьби за ідею незалежності, де участь у єврейських погромах вважалася способом відволікання їхньої уваги.

Питання толерантного ставлення до євреїв серед лав ОУН(б) є досить спірним, так як через шовінізм, який був характерний на початку визвольного руху, окремі групи бандерівців поширювали антиєврейські листівки, але це були поодинокі акції. Складна міжнаціональна ситуація зумовлювалася також тим фактором, що євреї були ототожнені із радянський режимом, оскільки в основі раніше сформованих відносин в регіоні та пропагандистської політики німців досить часто вживався термін "жидо-більшовик", а євреї класифікувалися як "опора більшовицького режиму в регіоні". Проте, здійснивши спробу адекватного пояснення агресії українського підпілля стосовно євреїв, можна стверджувати, що антисемітські настрої бандерівців були швидше ситуативним явищем окремих представників підпілля, аніж одним із напрямків боротьби визвольного руху.

Один із керівників Проводу ОУН(б) М.Лебедь у власних спогадах стверджує, що залучені до підпілля євреї завжди сумлінно виконували власний обов'язок, лікуючи як партизанів, так і місцеве населення. Дослідивши спогади членів Українського Червоного Хреста (УЧХ) та безпосередньо самих повстанців, можна стверджувати, що участь євреїв-лікарів була найчастіше добросовісною та виконувалося добровільно. Таке клопітливе ставлення до власних обов'язків самі врятовані згодом пояснили тим, що збереженням власного життя вони завдячують саме для УЧХ, який знаходився під захистом УПА. [25, ст.233]

Стосовно роду зайнятості, то перш за все, євреї компенсували відсутність кваліфікованої робочої сили серед українців: вони були лікарями в місцевих шпиталях чи спеціалістами в інших галузях. Лише у тому випадку, коли євреї не мали професійних навичок їх зараховували в число повстанців.

Варто сказати, що методи залучення євреїв у систему українського визвольного руху мало різні підходи. Основними шляхами залучення підтримкою з боку єврейської меншини було викрадення спеціалістів з районів гетто. З спогадів одного з командирів УПА-Північ на псевдо "Омелько", відомо, що з Луцького гетто було викрадено одного лікаря, який отримав спевдо "Білий". Це був єврей на ім'я Білобрам Мойсей (інше псевдо "Гнат"). Він є уродженцем Луцька. У 1942 таємно вивезений СБ ОУН з єврейського гетто Луцька в смт. Колки Маневицького району. З евакуацією шпиталю з Колок "Омелько" вивіз "Білого" у Скулинські ліси, під Каменем-Каширським, де тоді будувався найбільший шпиталь Військового Округу "Турів". Саме єврей "Білий" став головним лікарем у шпиталі повстанців. У 1946 році "Білий" та "Омелько" випадково зустрілися у м. Інгольштадті, Німеччина, де лікар розповів про свої наміри переїзду до Ізраїлю. Подальша його доля невідома. В м. Кременець на курсах підготовки медсестр Українського Червоного Хреста медицину викладало подружжя євреїв, яке раніше було викрадене бандерівцями із гетто.

Надзвичайно важливим є факт включення на добровільній основі євреїв, яким вдалося вижити під час розстрілів чи втекти із гетто самотужки. Одним із проявів такого єврейського протистояння був випадок втечі із гетто Острога понад 700 євреїв, які потім приєдналися до українського підпілля.

Про мотиви, що спонукали євреїв долучитися до бандерівців, можна дізнатися у спогадах, залишених лікарем Абрагом Штерцером. Врятований повстанцями, він стверджує, що від участі у антиєврейських акціях нацистів, врятувало його та інших одновірців перехід до лав УПА. У спогадах лікар повідомляє, що бандерівці постійно перебували в скрутному становищі - їм доводилося боротися проти радянських партизан та нацистських загарбників. Тому бандерівцям не було часу і бажання в той час займатись "єврейський питанням. Навпаки, багато бандерівців старались надавати допомогу євреєм, навіть під загрозою розстрілу. Відомо, що ставлення крайового провідника ОУН (б) І.Климова-"Легенди" до участі українців у антиєврейських акціях було вкрай негативним, адже на його думку серед євреїв було й ті, хто міг допомогти українському підпіллю.[25, ст.80]

Саме через таку позицію повстанців зумовлювався перехід значної частини єврейських фахівців в українське підпілля з метою уникнення участі в антиєврейських акціях. Одним із головних факторів, який їх штовхав на цей крок було поширення закликів бандерівців про приєднання до підпілля всіх, хто мав професійні навички. В цьому випадку євреї розуміли, що через необхідність у спеціалістах, бандерівці захистять їх, і тому часто переходили у підпілля цілими сім'ями. Багато євреїв-чоловіків воювало і зі зброєю в руках. Відомо понад 2 тис. імен євреїв, які воювали пліч-о-пліч з українцями.

Поза тим, саме українське підпілля проявляє своє дружелюбне ставлення до євреїв ще й тим, що надавали особам, які до них зверталися, фальшиві документи. Відповідно до німецьких звітів, які засвідчують про таку допомогу, найчастіше змінювалися дані про національність - з єврея та поляка чи українця.

Також відомі випадки, коли повстанці створювали табори для євреїв. В червні 1943 року загін УПА, під керівництвом "Дубового", йшов рейдом через Сарненщину та наткнувся на велику групу людей і негайно приготувався до бою. Але, як виявила розвідка, це було 40 євреїв, більшість яких - жінки й діти. За наказом командира, їх поселили на біля Костополя. Єврейським родинам створили побутові умови, роздали худобу, одяг, взуття, реманент, натомість євреї шили повстанцям одяг, взуття, збирали врожай та інше. Солдати УПА постійно охороняли єврейське поселення від поліцаїв та фашистів. Там же єврейська дівчина Доба Цукерман вийшла заміж за повстанця "Майданця". Згідно з єврейськими джерелами, такі табори існували біля Ратного, біля Порицька, в Криничках, у лісах біля Торчина.[24, ст. 878]

Спроби продовжити спільну українсько-єврейську співпрацю не завершилися і після Другої світової війни. Нещодавно у Галузевому державному архіві Служби безпеки України знайдено листівку "Євреї - громадяни України!"

Це поки що єдиний відомий документ ОУН, адресований спеціально представникам цієї національності. Він написаний у березні 1950 року, тобто в час, коли український та єврейський народи знову на повну силу відчули на собі силу радянської тоталітарної машини. Адже це період остаточного придушення збройного руху ОУН та УПА, масових репресій та депортацій.

Таким чином, участь євреїв в УПА засвідчено багатьма повстанськими документами та спогадами. Тут вони рятувалися від нацистських переслідувань і водночас надавали активну допомогу визвольному рухові. Їхня доля склалася по-різному. Чимало євреїв-партизанів легалізувалися після повернення радянської влади, а окремі воювали пліч-о-пліч з українськими побратимами й гинули під час облав каральних військ НКВД. Однак усупереч цій співпраці, ненависть між двома народами намагалися штучно роздувати два тоталітарні режими. Багато чоловіків-євреїв полягло разом з українцями у лавах УПА. Можна сміливо робити висновки, що незважаючи на жорстокість війни, особливо до єврейського народу, багато з них не втрачало віру та боролись за право жити у лавах Української Повстанської Армії. Кваліфіковані лікарі-євреї рятували життя як повстанцям, так і звичайним людям. Про взаємовідносини євреїв і УПА, можна зробити висновок, що ніякого широкого прояву антисемізму не було, незважаючи на широку пропаганду цього питання як зі сторони Німеччини, так і радянської машини.

Роблячи висновок до всього розділу, варто виділити два аспекти єврейського питання у період Другої світової війни. Перший - це пригнічення людських прав до євреїв зі сторони нацистської Німеччини. Але не тільки німці робили з євреїв винних у всіх "бідах світу", а й пропаганда радянської влади також. Арешти та погроми у єврейських будинках - це тільки мала частина звірств, які мусив терпіти єврейський народ. Вилучення практично усього майна, примусові трудові повинності, заточення у гетто, а згодом - найстрашніша трагедія, не тільки для єврейського народу, а я для всього людства - Голокост. За підрахунками дослідників, за період геноциду загинуло приблизно 6 мільйонів євреїв. Саме волинських євреїв загинуло близько 140 тисяч. Ті, хто залишилися живими в Україні, урятувалися насамперед завдяки місцевим жителям-неєвреям. Незважаючи на смертельну небезпеку, вони мали мужність здійснити моральний подвиг. Цих людей назвали "праведниками світу", серед них є 1755 українців, яких в Ізраїлі дуже шанують.

Другим аспектом єврейського питання - є взаємовідносини українців та євреїв під час війни. Радянські пропагандисти говорили, що УПА і євреї є несумісними речами. Що бандерівці люто ненавиділи єврейський народ та підтримували німецьку "расову теорію". Проводячи аналіз спогадів націоналістів та євреїв, ми бачимо як все було насправді. Звісно ставались випадки, які могли дискредитувати повстанську армію, але це були поодинокі акції. Єврейський народ, тікаючи від звірств нацистів шукав прихисток у лавах бандерівців, який їм залюбки надавали. Молоді євреї воювали пліч-опліч з українськими повстанцями. Лікарі-євреї рятували життя бійцям, ті ж у свою чергу намагались хоч якимось чином рятувати єврейських жінок та дітей, створюючи для них табори у лісах Полісся, та охороняючи їх.

Розділ 4. Євреї в радянському суспільстві і незалежній Україні

Перші повоєнні роки позначилися досить високою міграційною активністю єврейського населення України. Більшість із тих, кому пощастило евакуюватися 1941 в східні регіони СРСР, намагалися повернутися до рідних місць. Реевакуація ускладнювалась штучними перепонами, які вчиняла влада, а також спалахами в окремих містах УРСР антисемітизму. Чимало євреїв виїхали з СРСР до інших країн. Згідно з угодою між Польським комітетом національного визволення й урядом УРСР з України могли переселятися до Польщі громадяни польської та єврейської національності, які до 17 вересня 1939 були польськими громадянами. У період від 10 жовтня 1944 до 15 вересня 1946 р. 30 408 євреїв перетнули українсько-польський кордон. [25, ст.415]

Після утворення Держави Ізраїль (1948) та початку проведення нею політики, орієнтованої на США, становище євреїв у СРСР значно погіршилося. Після розпуску Єврейського антифашистського комітету почалися репресії проти єврейської інтелігенції. Найбільших обертів вони набули під час кампаній проти "безрідних космополітів" та в "справі лікарів". Багато єврейської інтелігенції було відправлено до Сибіру. Тільки смерть Й. Сталіна в березні 1953 врятувала радянське єврейство від чергової хвилі масового терору.

Період "хрущовської відлиги" істотно не позначився на розширенні прав і свобод радянського єврейства, скоріше навпаки. Від 1957 в СРСР починається масований наступ на синагогу - єдиний легальний інститут єврейського життя в повоєнний період. За кілька років припинили свою діяльність 28 синагог із 41, що були зареєстровані станом на 1959.

Все це призвело до еміграції євреїв з УРСР. 1959 в УРСР мешкало до 840 тис. євреїв, а вже у 1989 році - 486 тисяч.[17, ст. 436]

Єврейський національний рух у УРСР набув певних органічних форм з поч. 1970-х рр. Найбільш поширеними й впливовими в ньому стали течії "еміграційників" і "культурників". Перші здебільшого ставили вимоги реалізації прав євреїв на еміграцію, другі вбачали своєю основною метою проведення заходів, спрямованих на розвиток єврейської мови і культури, організацію єврейської вищої та середньої національної освіти, створення мережі культурних закладів, поширення іудейських релігійних громад. Важливу роль у постанні та розвитку руху "культурників" відіграв єврейський "самвидав".

У піднесенні активності "еміграційників" виняткове значення відіграли "відмовники" - група громадян, яким через об'єктивні, а здебільшого суб'єктивні причини було відмовлено у виїзді з СРСР. Кількість "відмовників" на рубежі 1960-70-х рр. зростала пропорційно кількості поданих заяв на виїзд. Наприкінці 1970-х рр. кількість відхилених заяв уже становила по областях УРСР від 30 до 60% загального числа порушених клопотань. Форми протесту "відмовників" проти триваючих утисків з боку радянських властей були різноманітними: мітинги, демонстрації, інші публічні акції, які, як правило, знаходили широкий резонанс і в СРСР, і за кордоном. Єврейський національний рух досить часто перегукувався з українським десиденським рухом.

У 1-й половині 1980-х рр., у період гострої конфронтації між СРСР і США, масову еміграцію євреїв було припинено.

У 2-й половині 1980-х рр., з початком перебудови, в обласних центрах УРСР почали засновуватися культурно-просвітницькі єврейські товариства та інші самодіяльні єврейські організації. Одним із перших виникло Товариство ім. Шолом-Алейхема у Львові. В жовтні 1988р. було засноване Київське міське товариство єврейської культури. Започатковувалися єврейська преса та видавнича діяльність єврейських товариств. У русі за національну незалежність України брала участь і єврейська інтелігенція, чимало євреїв приєдналося до Народного руху України. В червні 1991 року в Києві була проведена міжнародна конференція "Проблеми українсько-єврейських відносин", що започаткувала на українській землі конструктивний діалог науковців та громадськості щодо спільних трагічних сторінок історії двох народів.

Із здобуттям незалежності України почали діяти єврейські громадянські, культурно-освітні та благодійні організації. На даний час в Україні діє понад 40 релігійних громад, 24 синагоги, 15 єврейських дитячих та 70 недільних шкіл, 11 дитячих садків, 8 єшив, 70 ульпанів. Наладжене наукове співробітництво між українськими та закордонними дослідниками, щодо повноцінного вивчення проблемно-дискусійних питань з історії євреїв в Україні. На даний час в Україні мешкає близько 400 тис. євреїв.

Отже, у повоєнні роки життя євреїв України не сильно покращилось. Продовжились репресії зі сторони радянської влади. Позитивним явищем є те, що у період 1945-1946 років євреї західної України практично безперешкодно могли переселятись до Польщі. У 50-70 роках права євреїв притискались радянським режимом. Але за цей досить велика частка євреїв емігрувала до Ізраїлю та США. Єврейський національний рух часто співпрацював з українським десиденством. Вже у незалежній Україні єврейські громади отримали повну свободу і цілісно виражають її, створюючи різні культурні та освітні організації. На даний час можемо простежити, що ніякого антисеметизму в українському суспільстві не простежується, навпаки ж - українці і євреї зрозуміли скільки історичних процесів пройшли разом, і стараються залагодити всі проблемні питання шляхом їх наукового вивчення.

Висновки

За результатами опрацьованого та дослідженого матеріалу необхідно зробити висновки. На меті стояло вивчення питання та систематизація знань про історію єврейського народу на теренах Волині та Полісся, їх відносини з українцями та як вони змінювались залежно від тих чи інших історичних подій. З роботи можна зробити висновок, що історія євреїв завжди була досить тяжкою, постійне гноблення через національність згуртовувало єврейський народ і такі обставини змусили євреїв триматись один одного. Відносини з українським населенням не завжди були добрими - причинами цього були релігійні розбіжності, соціальний стан євреїв, їх спосіб життя. Також каталізатором конфліктів часто була пропаганда держав, чи то Царської Росії, чи радянських політиків - завжди єврейське населення хотіли зробити винним у всіх бідах держави.

"Щоб гарантувати своєму синові мучеництво, Бог народив його бути євреєм" - це вислів польського поета Станіслав Єжи Лєца. На тлі історичних подій, які розгортались у ХХ ст. можемо прослідкувати в повній мірі трагічні сторінки єврейського народу. На поч. ХХ євреї старались виходити на політичну арену, задля відстоювання своїх прав. Масовий сплеск еміграції єврейського народу до США та до Ізраелю був викликаний антисеміською політикою царизму у кінці ХІХ- поч. ХХ століть.

Перша Світова війна знову змушувала євреїв змінювати своє місце попереднього проживання. Самі ж військові дії також принесли горе у єврейські сім'ї - гинули і чоловіки які йшли на фронт, також голод і хвороби завдали чимало проблем євреям. У міжвоєнний період поляки намагались використовувати євреїв для контролю над українцями.

У Другій світовій війни бачимо найжахливішу трагедію для єврейського народу - Голокост. Мільйони беззахисних єврейських жінок, дітей, людей похилого віку безжалісно знищувала німецька військова машина - нацисти хотіли взагалі знищити таке поняття як "єврей". Це була найстрашніша з усіх цивілізованих епох єврейського існування, коли здійснювалось тотальне винищення єврейського народу. Гостро також стояло питання взаємовідносин євреїв та УПА, так як радянська пропаганда дискредитувала бандерівців величезним антисемітизмом. Але проаналізувавши спогади та історичні факти можемо бачити, що євреї та УПА часто співпрацювали разом - багато єврейських лікарів рятувало повстанців, звичайні єврейські чоловіки воювали разом з бандерівцями проти нацистів та радянських військ. Бандерівці намагались допомагати і рятувати єврейських жінок та дітей, так як розуміли, що німецька расова політика знищить їх. Після війни у 1947 році було утворена єврейська держава Ізраель - це найменше, що могли тоді зробити світові лідери, щоб загладити провину, за те що допустили таку трагедію як Голокост.

У післявоєнний період єврейське пригнічення у радянському суспільстві хоч і не було таким жорстоким, але воно не припинилось. Тільки зі здобуттям незалежності Україною євреї, які ще залишились могли вдихнути повітря на повні груди. Демократична держава не пригнічувала єврейство, а навпаки піднімала єврейське питання, тому що українці розуміли, що за всю свою історію євреї пережили багато горя, але змогли зберегти свою релігію, мову, культуру - і на даному етапі становлення вже українського етносу нам потрібно навчитись бути такими ж згуртованими як єврейський народ.

Список джерел і літератури

1. Арад Ицхак. Холокауст. Катастрофа европейского єеврейства (1933-1945): Сб. статей. - Иерусалим, 1990.

2. Білоус Л.В. Депортації єврейського населення на території Російської імперії під час Першої світової війни / Л.В. Білоус. // Український історичний журнал. - 2009.

3. Валерій Д. З історії єврейського громадського життя на Волині у міжвоєнний період (1921- 1939) / Дмитрук Валерій.

4. Енциклопедія українознавства - Т.2. - К., 1994.-С.670

5. Зек Б.М. Луцьк у роки нацистської окупації (1941-1944 рр.) / Богдан Миколайович Зек. - Луцьк, 2016.

6. Зиль В. Друга світова війна і доля єврейської національної меншини Волині / Володимир Зиль. // Наукові записки: Серія "Історія". - 2004.

7. Крамар Ю.В. Освітнє життя єврейської громади на Волині у міжвоєнний період / Юрій Вікторович Крамар - Луцьк, 2013.

8. Ласінська М. Еміграція єврейського населення з українських земель наприкінці XIX - на початку XX ст. / Маріанна Ласінська. // Всесвітня історія. Емінак. - 2015.

9. Лутай М. До історії єврейських поселень в Україні і на Волині / М. Лутай. - Житомир, 2013.

10. Мазурик Ю. Розстріл євреїв 26 червня 1941 року у місті Луцьку. Маловідомий факт чи фальсифікація? / Юрій Мазурик // Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині / Юрій Мазурик. - Луцьк, 2014. - С. 57.

11. Новак В. Дещо про медичну службу в во УПА "Турів" / Віктор Новак // Літопис УПА т. 23 / Віктор Новак. - Торонто - Львів: "Літопис УПА", 1995. - (Медична опіка в УПА). - С. 81-82.

12. Пась Н.О. З історії єврейської громади Каменя-Каширського на початку ХХ століття [Електронний ресурс] / Наталія Олександрівна Пась. - 2017. - Адреса ресурсу: http://kamin.rayon.in.ua/topics/1024-shcho-tsikavilo-evreyiv-iz-haifi-v-kameni.

13. Петренко Р. За Україну, за її волю (спогади) / Роман Петренко // Літопис УПА т. 27 / Роман Петренко. - Торонто - Львів: "Літопис УПА", 1997. - С. 173, 189.

14. Попович М. Єврейський геноцид в Україні: історія та уроки//Філософська і соціологічна думка. - 1994. № 5,6. - С. 160.

15. Романюк Н. Підприємницька діяльність євреїв Волині (друга половина XIX - початок ХХ ст.) / Неля Романюк // Волинські історичні записки. - Житомир, 2009.

16. Рудницька Н.В. Громадське життя євреїв Волинської губернії в роки Першої світової війни // Матеріали VІІІ Волинської Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції / Наталія Василівна Рудницька. - Житомир, 2015.

17. Самарцев І. Г. Євреї в Україні на поч. ХХ ст. / І. Г. Самарцев - Київ.

18. Скокова Н. Участь євреїв в українському національно-визвольному русі в період німецької окупації (на прикладі Волині) / Надія Скокова // Минуле і сучасне Волині та Полісся. З історії національних меншин на Волині / Надія Скокова. - Луцьк, 2014. - С. 86.

19. Слободянюк П. Голокост на Правобережній Україні / П. Слободянюк.

20. Сорока Ю.М. Населення західноукраїнських земель: етнополітичний та демографічний вимір (1939-1950-ті рокі): монографія / Ю.М. Сорока. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2013. - 415 с.

21. Субтельний О. Україна. Історія. - Київ, 1991. - С.100

22. Трофимович В.В. Голокост на окупованій Волині / В.В. Трофимович, С.С. Іванов. - Львів, 2015. - 96 с.

23. Трофімук Т. Виникнення "єврейського питання" в Російській імперії наприкінці ХVІІІ ст. / Тетяна Трофімук // Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. - 2013.

24. Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. Документы: в 2 т. Т. 1: 1939-1943 / под ред. А.Н. Артизова. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. - 878 с.

25. Шайкан В. Повсякдення українців у роки німецької окупації. 1941-1944 / В. Шайкан. - Житомир.: ОП "Житомирська облдрукарня", 2010. - 80 с.

26. Щербак Н.О. Єврейське питання у внутрішній політиці царизму наприкінці XVIII - у першій чверті XIX ст. / Н.О. Щербак. // Український історичний журнал. - 2004.

Размещено на Allbest.ru