Історія виникнення українського козацтва

Особливо виявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни. Перемігши польські війська 1620 р. під Цецорою, Туреччина вирішила остаточно зруйнувати польську державу. З цією метою було організовано грандіозний похід, у якому задіяно понад 150 тис. осіб, багато артилерії, навіть чотири бойові слони. На чолі цієї воєнної експедиції виступив сам султан. Проти турецької армади Річ Посполита могла виставити 30 - 40 тис. польських вояків [8, С. 142]. І хоча багато хто з тодішньої польської еліти поділяв позиції гетьмана С. Жолкевського, який казав: «Не хочу я з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свині пасти», - все ж польський уряд був змушений звернутися до козаків по допомогу. Козаки, чудово розуміючи, що султан не зупинить агресії і за Польщею настане черга України, до того ж, враховуючи, що польський уряд пообіцяв їм платню в поході, а також поступки в релігійному питанні, погоджуються взяти участь у боротьбі проти турків. У вирішальній битві під Хотином поряд з 35-тисячним польським військом стояло 40-тисячне козацьке під проводом Сагайдачного.

Бойові дії тривали понад місяць. Втративши майже 80 тис. осіб, турки так і не змогли здобути перемоги і в жовтні 1621 р. змушені були піти на укладення миру з поляками. Проте, відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, козаки від цього ж і постраждали, оскільки їх «союзники» поляки за умовами підписаного договору брали на себе зобов'язання заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допустити їхніх походів до турецьких берегів [31, С. 382].

Про активний вихід козаків наприкінці XVI - початок XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, розширюють своє світобачення, стають спроможними розв'язувати державні проблеми і тому інколи навіть виступають самостійно. Зокрема, 1577 р. після загибелі молдавського господаря Івоні козацький ватажок Іван Підкова оголосив себе братом убитого і розпочав боротьбу за молдавський престол. Уже у вересні запорожці захопили столицю Молдавії - Ясси, але надовго втримати міста не змогли. Під тиском турків Підкова змушений був відступати на Запорожжя, проте в дорозі був по-зрадницьки схоплений поляками і страчений на вимогу турецького султана у Львові. Ця невдача не відбила бажання в козаків поборотися за молдавський престол. Вже навесні 1578 р. двохтисячне козацьке військо рушило до Молдавії, а в червні сюди прибув ще один козацький загін з новими претендентами на господарський престол - Олександром і Петром.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку протягом 1604 - 1605 pp. запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву. Незабаром чимало козаків приєднуються до загонів другого російського самозванця - Лжедмитрія II (1607 - 1610). У 1618 р. П. Сагайдачний з 20-тисячним козацьким військом вирушив на Москву з метою визволення з Тушинської облоги королевича Владислава. Підтримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти вигідне для неї Деулінське перемир?я з Московською державою (польськими ставали Смоленськ, Чернігів та Сіверщина). Козаки ж знову були ошукані: реєстр скоротився більш як утричі, козацьку старшину мав призначати король, до того ж у черговий раз почала діяти заборона виходити козакам у Чорне море.

Сміливі походи козацтва проти турків та татар, віртуозна військова майстерність сприяли зростанню його авторитету та популярності на міжнародній арені. В Італії, Німеччині, Франції та Англії у цей час виходить понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Високо цінував козаків персидський шах: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. Вони - ті, що домінують на Чорному морі» [8, С. 145].

Отже, на зламі XVI - XVII ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарської загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. У критичні періоди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежали від позиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостійний чинник міжнародного життя: воно не розв'язувало, а лише допомагало розв'язувати (інколи навіть відіграючи головну роль) певній державі її проблеми.

козацтво загарбник право етнічний

ВИСНОВКИ

Важливу ланку еволюції українського суспільства пізнього середньовіччя та початку нової доби становила козацька верства, що позначилося на всіх сторонах його життя: економічному, політичному та соціальному розвитку, етнокультурних процесах. В умовах іноземного панування козацтво виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення і духовної асиміляції. Сформувавшись із представників різних соціальних станів, воно стало виразником загальнонародних інтересів, мало визначальний вплив на становлення національної свідомості українців.

Незважаючи на відсутність державності, жорстку політику уряду Речі Посполитої, козацтво зуміло добитися визнання за собою окремого юридичного статусу, який визначав місце козаків у системі соціально-економічних та політичних відносин. Одночасно утвердилися морально-етичні цінності "людей лицарських", що позначилося на їхньому світобаченні та нормах поведінки. Все це дає підставу констатувати, що на середину XVII ст. козацтво остаточно сформувалося як соціальний стан українського суспільства.

Ґенеза козацтва була закономірним результатом вікової боротьби осілого землеробського населення зі степовими кочівниками в зоні "Великого кордону", який розділяв європейську та азійську цивілізації. Наявність типологічно подібних соціальних явищ у Болгарії, Угорщині, Трансільванії, Волощині, Московії свідчить про певні закономірності організації вільної людності, не обмеженої державними правовими нормами. Всі вони виникли і розвивалися в межах одного хронологічного періоду (XV - XVI ст.) і мали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських і військових занять, соціального становища.

Водночас, подібність українського козацтва до аналогічних явищ не виключала його специфіки та унікальності щодо місця й ролі у вітчизняній історії. Адже еволюція козацтва в Україні сприяла утворенню вищої форми суспільної організації - держави, в формуванні якої воно відіграло провідну роль.

Аналоги козакування відомі на українських теренах з давніх часів. Проте наявні джерела дають підставу стверджувати, що лише з другої половини XV ст. охоронці південного прикордоння й уходники-промисловці дістали назву козаків. При цьому вони не виходили за межі своєї становості, не звільнялися від обумовлених нею обов'язків. По суті, в литовську добу козакування проявляло себе як побутове явище. Чисельне зростання і консолідація козаків, зокрема через організацію Запорозької Січі, привертали увагу властей. Тим паче, що вже в середині XVI ст. на Подніпров'ї та Поділлі козацтво переросло в окрему групу населення з певним видом занять і специфічним способом життя.

Різноманітні суспільні процеси мали безпосередній вплив на джерела формування козацтва. Необхідність відсічі татарської агресії в кінці XV - на початку XVI ст. зумовило створення литовським урядом контингенту військово-службової людності на південному прикордонні. Таким чином, до козакування прилучалися старостинські й магнатські служебники і самі представники місцевої адміністрації. уходництво покликало на широкі степові простори велику хвилю людей, мало пов'язаних з безпосереднім матеріальним виробництвом, переважно вихідців із міст та містечок. Хоча цілком ймовірно, що козацьким промислом займалися й селяни.

Поглиблення суспільного поділу праці та розвиток товарно-грошових відносин в першій половині XVI ст. супроводжувалися консолідацією панівних верств, що проявлялося в ліквідації численних ступенів феодальної ієрархії. В результаті переважна більшість українського боярства південних областей склала нову хвилю формування козацтва.

Польська експансія і посилення соціального та національно-релігійного гноблення наприкінці XVI - в першій половині XVII ст. привели до покозачення широких верств селянства та міщанства, частина яких здобула козацькі права. Ряди козацтва поповнювалися також представниками шляхти як українського, так і польського походження.

Право на політичну діяльність козацтво здобуло шаблею лише в середині XVII ст., створивши власну державу.

Вагомим чинником зростання чисельності козацтва з другої половини XVI ст. стала Запорозька Січ як форпост боротьби проти татарської агресії, а згодом - центр визвольного руху в Україні. Запорозька громада поповнювалася вихідцями з різних соціальних верств української людності та представниками інших народів. Адекватним її відображенням постало й реєстрове військо, перебуваючи на державній службі. При цьому переважну більшість козаків становили українці. Розширення козацьких рядів супроводжувалося започаткуванням родинних династій майбутньої суспільної еліти - Байбузів, Волевачів, Ворон, Гирь, Голубів, Гордієнків, Дорошенків, Кулаг, Сулим, Федоровичів, Хмельницьких. Перед Національно-визвольною війною кожний четвертий мешканець Центральної України належав до козацтва. В процесі його генези реально постало два прошарки: старшина і рядові козаки. Їх матеріальне, а, відповідно, й суспільне становища, помітно різнилися. Козацька верхівка походила, як правило, з бояр та шляхти, що вплинуло на формування рис її соціального обличчя. До рядового козацтва, основним джерелом прибутків якого було лицарське ремесло, входили не лише нереєстрові, але й городові, приватні козаки, більшість перебуваючи на королівській службі.

Формування козацького стану нерозривно пов'язане з відродженням української державності. Демократичні засади суспільних відносин, вироблених в запорозькій громаді, активно поширювалися на волості під час козацьких повстань в кінці XVI - першій половині XVII ст. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчої функції у представників князівських родин та шляхти. Очоливши національно-визвольний рух, воно зробило значний поступ в еволюції політичної думки українського етносу. Прагнення козацтва здобути автономію в межах Речі Посполитої трансформувалося в ідею створення власної держави, яка реалізувалася в ході Національно-визвольної війни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

1. Боплан Г.Л. Опис України, кількох провінцій королівства, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн / Г.Л.Боплан. - Львів. - 1990. - 252 с.

2. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. -- К.: Т-во «Знання» України, 1992. - 192 с.

3. Самійло Величко. Літопис. - К., 1991.- Т. 1. - С. 371.

4. Літопис Самовидця / Відп. ред. Я.І. Дзира. - К. : Наукова думка, 1971.-- 206 с.

Література

5. Абліцов В. Гетьманат /В. Аблідов // Голос України - 2002. - 2 листопада. - С.8

6. Антонович В.Б Про козацькі часи на Україні. / В.Б. Антонович. - К., 1991. - С. 18.

7. Боєчко В.Ф., Чабан А.Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва / В.Ф.Боєчко, А.Ю. Чабан Український історичний журнал. - 1999. - №2. - С. 48-54.

8. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / О.Д.Бойко. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999. - 568 с.

9. Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХІ ст.: Навч. посіб / В.Й.Борисенко. - К.: Либідь, 1996. - 616 с.

10. Голобуцький В.О. Запорізька Січ в останні часи свого існування / В.О. Голобуцький. - К. : Видавництво АН УРСР, 1961. - 436 с.

11. Горобець В.М. Українсько-російські політичні відносини другої половини ХVІІ - ХVІІІ ст. : тенденції, характер, стани / В.М. Горобець, О.К. Струкевич // Український історичний журнал. - 1997. - № 1.

12. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVII ст.: кордони, населення, право / О.Гуржій - К.,1996. - 223 с.

13. Гуслистий К.Г. Визвольна боротьба українського народу проти гніту шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст. / К.Г.Гуслистий // Нариси з історії України. - К., 1941 - Вип. 3. - 212 с.

14. Дмитрієв В.С. Серби в Україні XVII-XIX ст. / В.Дмитрієв - К., 2006. - С. 19 - 24.

15. Заруба В. М. Студії з історії України В. М. Заруба - К., 1995. - 192 с.

16. Калакура Я.С. Українська історіографія Я.С. Калакура. - К., 2004. - 496 с.

17. Кислюк О. Походження козацтва в хроніці С. Грондського / О.Кислюк // Мандрівець. - 2005. - С.36-42.

18. Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва XVI -XIX ст.). - Київ-Запоріжжя, 1998. - 252 с.

19. Костомаров М.И. Черты народной южно-русской истории / М.И. Костомаров . - СПб., 1903. - 245 с.

20. Крип'якевич І. П. Українська історіографія / І.П. Крип'якевич - К. : Наукова думка, 1992. - 324 с.

21. Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні / С.Леп'явко. - Чернігів, 1996. - 311 с.

22. Лиман І.І. Церковний устрій запорозьких вольностей (1734 - 1775 рр.) : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.06 «Джерелознавство та історіографія» / І.І. Лиман. -- Запоріжжя, 1996. -- 17 с.

23. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності / Я.Малик, Б.Вол, В.Чуприна. - Львів, 1993. - 608с.

24. Мицик Ю. Опис України в хроніці О. Гваньїні / Ю. Мицик // Всесвіт. - 2000. - №11-12. - С. 152 - 155.

25. Мірошниченко В. Запорізьке козацтво в англомовній періодиці та історіографії / В.Мірошниченко // Київська старовина. - 1992. - №3. - С.78-81.

26. Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка / Д.С.Наливайко. - К., 1992. - 495 с.

27. Пірко В.О. Наступ царату на землі Війська Запорозького / В.О. Пірко // Схід. -- 1998. -- № 3. -- С. 50 - 54.

28. Полонська-Василенко Н.В. Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя Н.В. Полонська Василенко. - К. : Наукова думка, 1982. - 426 с.

29. Полонська-Василенко Н.В. Історія України Н.В. Полонська-Василенко - К. : Либідь, 1992. - Т.2. - 608 с.

30. Сас П. Політична культура українського суспільства (кінець XVI - перша половина XVIII ст.) / П.Сас. - К., 1998. - 456 с.

31. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник / В.П.Шевчук, М.Г.Тараненко. - К.: Либідь, 1999. - 480 с.

32. Січинський В.Ю. Чужинці про Україну / В.Ю. Січинський - К., 1992. - 245 с.

33. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького / А.О. Скальковський. - Дніпропетровськ : АСТ, 1994. - 152 с..

34. Смолій В.А. // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжнар. наук. конфер., присвяч. 500-річчю укр. козацтва./ В.А.Смолій та ін. - К., 1993. - С. 164-172.

35. Смолій В.А. Українська козацька держава / В.А. Смолій // Український історичний журнал. - 1997. - № 4. - С. 5 - 15.

36. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті / В.А. Смолій // Український історичний журнал. - 1991. - № 1. - С. 22 - 43.

37. Соловйов С.М. Малороссийское казачество до Хмельницького / С.М. Соловйов // Русский вестник.- М. : Университ. тип., 1859 - Т. 23. - C. 178 - 179.

38. Українське козацтво. Мала енциклопедія. - К-Запоріжжя, 2002. - 508 с.

39. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1999. - 480с. Шпитальов Г.Г. Військова служба запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько турецьких війнах : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» Г.Г. Шпитальов. -- Запоріжжя, 200 -- 17 с.

40. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. / В.О.Щербак. - К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2000.-- 300 с.: іл.

Размещено на Allbest.ru