Духовний світ носіїв трипільської культури

Про тривожний, неспокійний час і особливу повагу до воїнів свідчать багаті поховання воїнів зі зброєю. Саме тоді з'явилися масові родові могильники з трупоспаленням (Софіївка, Чернин, Червоний Хутір, Завалівка поблизу Києва) Пошивайло І. Спадкоємність трипільського світовидіння // Образотворче мистецтво. - 2002. - № 2. - С. 91-92..

Поширений у софіївських племен обряд трупоспалення був характерним лише для них. Разом з тим у матеріальній культурі софіївські племена зберігали багато специфічних рис, притаманних трипільській культурі в цілому. Зокрема, у них простежується трипільська традиція розписувати фарбами глиняний посуд. Збереглася також традиційна трипільська антропоморфна пластика.

Софіївські племена продовжували розвивати землеробсько-скотарське господарство. Особливої майстерності вони досягли у виготовленні серпів з великих крем'яних пластин. Софіївці не втрачали зв'язків із сусідніми й віддаленими трипільськими племенами. Шляхом обміну вони одержували різноманітні вироби, переважно прикраси, з Кавказу, а також сировину та мідні вироби з Балкан і Прикарпаття.

Небагато відомо про історичну долю софіївських племен. Цілком ймо вірно, що вони, як і решта пізньотрипільських племен, приблизно наприкінці III тисячоліття були підкорені, а з часом й асимільовані іншими племенами, можливо - племенами так званої середньодніпровської культури.

Протягом певного часу пізньотрипільські племена в інших районах, зокрема на Волині та Верхньому Побужжі, ще зберігали деякі особливості своєї культури та побуту. Але в другій половині III тисячоліття до н. е. в матеріальній культурі всіх пізньотрипільських племен простежується нівелювання. Колись такі досить своєрідні в етнографічному відношенні райони, як Верхнє Подністров'я, Побужжя та Волинь, на фінальному етапі історії трипільських племен за характером матеріальної культури вже мало чим відрізнялися один від одного. Під впливом навислої небезпеки як з заходу (з боку племен культури кулястих амфор), так і зі сходу (з боку племен ямної культури) відбувся процес консолідації пізньотрипільських племен, який знайшов відображення в однотипності матеріальної культури на всій території їх поширення Попова Т.О. Культура Гумельница и Триполье в Поднестровье по данным Поливанова Яра //Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР: Тези доповідей ХХ Респ. Конф., Одеса, жовт., 1989 р. / АН УРСР. Ін-т археології та iн.; Ред. кол.: П.П. Толочко (відп. ред.) та ін. - К: Наук. думка, 1989. - С.189.

В Україні виявлено величезну кількість - понад тисячу - пам`яток трипільської культури. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1млн. осіб Давня історія України: в 3-х. т. - Т.1. Первісне суспільство. - К: Наук. думка, 1997. - С. 265.. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування - всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд-святилищ. Від майдану радіально розходились вулиці, обабіч яких були розташовані і садиби. Житла трипільців були переважно наземними і різними за розмірами (площею від 30 до 150 мІ). Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев`яному помості з глиняних опалених вальків і зверху замазувалася глиною. Стіни споруджувалися на дерев`яному каркасі-плетенці і теж обмазувалися глиною, двосхилий дах перекривався солом`яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Зовні стіни жител розмальовувались вертикальними смугами червоного жовтого та білого кольорів. Розмальовувалися карнизи віконта дверей, стіни в середині.

На Уманщині, в середині течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей Круц В.А. К истории населения трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. - К.: Наук. думка, 1989. - С.19..

Високий розвиток землеробства, скотарства, зачатки ремесел привели до соціальної диференціації суспільства. Важливо сказати про структуризацію праці, про що свідчить наявність трипільців, що займалися суто малярством, а особливо виникнення поселень малярів. Наявність скарбів свідчить про нагромадження багатства в руках окремих індивідуумів.

Отже, проаналізувавши попередній матеріал можна сказати, що трипільські племена були доволі сильно розвинутими у культурному, соціальному та економічному плані, враховуючи час у який існували трипільські племена.

Антропологічні дослідження. В 1901 р. під час розкопок біля с. Верем'є в Середній Наддніпрянщині він виявив обгорілий чоловічий череп, пізніше досліджений московським антропологом Георгієм Дебецем Дебец Г.Б. Палеоантропология СССР // Труды Института Этнографии им. Н.Н. Миклухо-Маклая АН СССР. - М.- Л.: Изд.-во АН СССР, 1948. - Новая серия. - Т. 4. - С. 391.. Майже одночасно у печері Вертеба поблизу с. Більче Золоте у Верхній Наддністрянщині були знайдені кісткові рештки 17 осіб, які загинули під час обвалу склепіння. Певний час вони зберігалися у фондах Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, де були досліджені польським вченим Казимиром Стояновським. У 1948 р. він опублікував результати краніологічних досліджень цієї серії в одному із археологічних видань м. Кракова Stojanowski K. Antropologia prehistoriczna Polski. - Prace i materialy antropologiczne. - Krakоw, 1948. - T. II, № 1.. У наступні десятиліття на місцях трипільських поселень були виявлені черепи з поодиноких поховань, обстежені Іллею Гохманом, Георгієм Дебецем і Михайлом Герасимовим. Значний матеріал із поховань трипільської культури отриманий московською дослідницею Мариною Великановою та українськими фахівцями Костянтином Зіньковським і Інною Потєхіною під час розкопок колективних некрополів поблизу с. Вихватинців та сіл Усатого і Маяків поблизу Одеси Зиньковский К.В. Антропологическая характеристика материалов из второго грунтового могильника у с. Усатово // Новые археологические исследование на Одесчине. - К., 1984. - С. 34-43; Потехина И.Д. Антропологические материалы из могильника Маяки // Патокова Э.Ф., Петренко В.Г., Бурдо Н.Б., Полищук Л.Ю. Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье. - К., 1989. - С. 125-133.

Антропологічний склад людності раннього етапу трипільської культури залишається невідомим внаслідок відсутності вихідних даних - кісткових решток. Що ж до середнього періоду, то він представлений передусім краніологічною серією із Більче Золотого, чоловічі черепи якої (12 од.) характеризуються видовженою формою мозкової коробки, помірним розвитком м'язового рельєфу, середнім нахилом лоба, вузьким і низьким ортогнатним обличчям, добре профільованим в горизонтальній площині, низькими орбітами, виразним випинанням носа. Наведене поєднання ознак властиве давньосередземноморському типу, різні варіанти якого були здавна поширені у Великому Середземномор'ї. Зауважимо, що вони вперше з'явилися на теренах Північного Причорномор'я принаймні в добу мезоліту: саме цим часом датується могильник поблизу с. Волоське в Надпоріжжі, де були виявлені черепи з південноєвропеоїдними рисами

Черепи із поодиноких поховань на трипільських поселеннях Лука-Устинська, Солончени, Верем'є, Незвисько, Траяни, які також датуються середнім етапом розвитку Трипілля, мають різну морфологічну будову

Наступним - пізнім етапом розвитку трипільської культури датуються матеріали із безкурганного могильника біля с. Вихватинці, розташованого на високому березі Дністра в Рибницькому районі Молдови. Під час розкопок цієї пам'ятки, проведених у п'ятдесятих роках минулого століття під керівництвом відомої дослідниці Трипілля Тетяни Пассек, були отримані кісткові рештки, які походять із 60 чоловічих, жіночих і дитячих поховань. Більшість із них (63 %) належало дітям до 14 років. Серед поховань дорослих переважали чоловічі (60 %). Середня тривалість життя в цій групі пізньотрипільської людності, за даними Марини Великанової, складала 20,2 роки Великанова М. C. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья. - М., 1973. - С. 12.

Аналіз краніологічних матеріалів із Вихватинського могильника показав, що як чоловічі (5 од.), так і жіночі (6 од.) черепи характеризуються видовженою формою мозкової коробки, середнім нахилом лоба і помірним розвитком м'язового рельєфу, середньою висотою обличчя, ортогнатністю, низьким орбітами і виразним випинанням носа. Разом із тим, між ними простежуються і певні відмінності: чоловічі черепи мають вузьке, а жіночі - доволі широке обличчя, перші - доліхокранні, а другі - мезокранні і мають більшу висоту. Є істотні відмінності і в розмірах довгих трубчатих кісток і загальних показниках фізичного розвитку: чоловіки відзначались грацильною, а жінки - масивною будовою. Ці відмінності настільки значні, що, на думку Марини Великанової, свідчать про приналежність чоловічої і жіночої вибірок із Вихватинців до різних антропологічних варіантів: перша близька до "класичних" грацильних західних середземноморців, друга тяжіє до носіїв масивних протоєвропеоїдних типів. Згаданий феномен має лише одне пояснення, а саме: він спричинений інтенсивними шлюбними контактами носіїв трипільських культурних традицій зі своїми сусідами-степовиками, в антропологічному складі яких беззастережно домінував масивний протоєвропейський компонент.

Вплив цього компонента ще яскравіше простежується в племенах пізньотрипільської усатівської культури. Аналіз краніологічних матеріалів із чоловічих поховань в курганному могильнику поблизу с. Маяки Біляївського району Одеської області показав, що в їхньому антропологічному складі наявні два компоненти, а саме: грацильний середземноморський, який характеризується доліхокранією, тонкими стінками мозкового черепа, що має невеликі розміри, вузьким і невисоким обличчям (поховання 1/6, 2/8, 2/9, 6-1/8, 6-2/8, 8/8), та масивний протоєвропеоїдний, якому властива доліхомезокранія, тонкі стінки склепіння, відносно вузький лоб й непропорційно широке обличчя (поховання 1/9, 2-2/10, 2-1/10, 3/10). Крім того, тут наявний ще один краніологічний варіант з контрастнопротилежним поєднанням ознак (поховання 6-1/8, 1/9, 2-2/10), який, за висновками Інни Потєхіної, утворився в результаті взаємодії двох попередніх компонентів, "успадкувавши від одного із них розміри і пропорції черепної коробки і обличчя, а від другого - типи обміну речовин, котрі визначають масивність чи грацильність кісток скелета" Потехина И.Д. Антропологические материалы... - С. 129 .

Ці два компоненти - грацильний середземноморський і масивний протоєвропейський, за даними Костянтина Зіньковського, характеризують і знахідки ґрунтового могильника Усатово. Збірна вибірка черепів із поховань усатівської культури є проміжною між вихватинською серією і серіями черепів із поховань творців сусідніх енеолітичних культур 12, що свідчить про збільшення в антропологічному складі пізньотрипільських племен Північно-Західного Причорномор'я долі масивного протоєвропеоїдного компонента.

Згаданий компонент зафіксований і серед небіжчиків ґрунтового некрополя початку пізнього періоду трипільської культури поблизу села Чапаївка на південній околиці м. Києва, де було досліджено кісткові рештки 15 чоловіків і 6 жінок. Більшість із них померли у віці від 30 до 50 років, середня тривалість життя дорослого населення - 36,8 років. Візуальне обстеження краніологічних матеріалів незадовільної збереженості, проведене київською дослідницею Світланою Круц, показало, що чоловічі черепи належали до двох морфологічних варіантів, а саме: масивного доліхомезокранного, який характеризується товстими стінками черепа і розвинутим м'язовим рельєфом надбрів'я і потилиці (поховання 7, 10, 12, 15, 22, 26), і грацильнішого доліхокранного, з середнім розвитком м'язового рельєфу (поховання 8, 9, 17, 23, 25) Круц С.И. Антропологические материалы позднетрипольского могильника у с. Чапаевка // Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине. - К., 1990. - С. 103.. Наявність першого з цих антропологічних компонентів і особливості поховального обряду Чапаївського некрополя вказують на пряме проникнення в середовище пізньотрипільських племен окремих груп людності дніпродонецької історико-культурної спільності, що склалась в добу неоліту.

Загалом аналіз краніологічних даних свідчить про те, що фізичний тип людності Трипілля склався на основі західного варіанта давньосередземноморського антропологічного типу, який в добу неоліту-енеоліту домінував серед їхніх південно-західних сусідів, а саме: людності культур Хамаджія (могильник Черновода-Колумбія в Добруджі), Боян (могильник Черніка в Олтенії), Гумельниця (могильники Дріду та Русе в Подунав'ї) та ін., поширених в басейні Дунаю. Вже в середній період розвитку трипільської культури він включав у себе й певний протоєвропеоїдний компонент (поховання в Солонченах і, можливо, в Незвисько), "питома вага" якого повільно, але невпинно зростала по лінії середнє Трипілля - Вихватинці - Усатів-Маяки - Чапаївка. Поява даного компонента була зумовлена передусім впливом східних і південних сусідів трипільських племен, що склались на протоєвропеоїдній основі, зокрема: нащадків носіїв києво-черкаської культури дніпро-донецької спільноти, ареал якої охоплював Середню Наддніпрянщину; творців середньостогівської й ямної культур лісостепової та степової зон України.

З антропологією Трипілля пов'язано ще одне питання, яке викликає жвавий інтерес серед науковців, причетних до вивчення цього яскравого історико-культурного явища. Йдеться про роль т.зв. "вірменоїдного" компонента (округла форма голови, сплощена формою потилиці, різке випинання носа, спинка котрого має опуклу форму), який, на думку Тетяни Пассек, домінував в антропологічному складі трипільських племен. Підставою для цього висновку став стилістичний аналіз антропоморфних статуеток, виявлених на поселеннях трипільської культури Пассек Т.С. К вопросу о древнейшем населении в Днепровско-Днестровском бассейне // Советская этнография. - 1947. - № 6-7. - С. 29-38.

Справді, серед них є чимало зображень "носатих" круглоголових людей. Однак їх реалістичність викликає серйозні сумніви: відомо, що прадавні скульптори в своїй творчості часто керувались мистецькими канонами, які формувались під впливом ідеологічних уявлень. Крім того, форма носа на трипільських статуетках могла визначатись суто технологічними прийомами, які використовуються й сучасними митцями при зображенні носа на глиняних статуетках. Хиткість своєї аргументації, очевидно, розуміла й Тетяна Пассек, а тому згодом зробила спробу залучити до неї й антропологічний матеріал.

Під час розкопок поселення середнього етапу розвитку Трипілля поблизу с. Незвисько в Прикарпатті було знайдено череп, що мав дуже цікаву і незвичну будову, а саме: округлу форму голови і плескату потилицю - риси, які сформувались під впливом штучної деформації мозкової коробки; широке, дещо сплощене обличчя, з площини якого виразно випинається ніс, спинка котрого має опуклу форму. За висновками Михайла Герасимова, він належав воїнові 60-65 років, який за 10-12 років до смерті зазнав тяжких травм. Під час бою він був поранений тричі: два удари, сліди яких залишились на лобній кістці, припали на голову, а третій - на зуби верхньої щелепи. "В момент поранення, - писав московський дослідник, - рот… був широко розкритий, тільки цим і можна пояснити те, що були вибиті усі зуби верхньої щелепи… Характер поранення (удар по зубах) опосередковано вказує на те, що знаряддя, яким було завдано удару, мало вузьке тонке лезо, це могла бути кам'яна сокира з вузьким лезом, типова для кам'яних культур пізнього неоліту і ранньої бронзи" Герасимов М.М. Внешний облик человека из Незвиско // Материалы и исследования по археологии югоЗапада СССР и Румынской Народной Республики. - Кишинев, 1960. - С. 85.

Втрата зубів спричинила повну облітерацію альвеолярного відростка верхньої щелепи, що спотворила обличчя людини. Прагнучи відтворити його риси до і після травми, Михайло Герасимов створив не один, а два графічних портрета чоловіка із Назвисько.

Знахідка черепа із Незвисько й була використана Тетяною Пассек для обґрунтування тези про "вірменоїдність" трипільців. Однак за висновками Георгія Дебеца, властиве йому поєднання ознак є "скоріше, індивідуальною особливістю" і не є типовим для вірменоїдів. До того ж, за його словами, "характерна для вірменоїдного типу форма мозкової коробки сформувалась, вірогідно, значно пізніше, ніж існувала трипільська культура. У давнього населення Передньої Азії принаймні до кінця І тис. до н. е. явно переважали доліхокранні типи".

Отже, знахідка в Незвисько, так само як й інші антропологічні матеріали, не дає підстав для висновків про "вірменоїдність" творців трипільської культури, що й досі мають своїх прибічників серед фахівців-археологів.

І, нарешті, останнє: чи мають, за даними антропології, трипільські племена якесь відношення до етногенезу українців?

Відома московська дослідниця, академік РАН Тетяна Алексєєва вважає, що відносно вузьколиці трипільці як носії південноєвропеоїдних рис не належать до фізичних пращурів слов'ян, найдавніші антропологічні витоки яких пов'язані з носіями широколицих масивних типів, поширених в Центрально-Східній Європі в добу енеоліту-бронзи. Однак це твердження є надто безапеляційним. Чому?

Перше. Палеоантропологічні дані свідчать про те, що фізичний тип сучасних слов'янських племен сформувався за участі багатьох морфологічних компонентів, що мають як північне, так і південне походження. В антропологічному складі деяких з них (наприклад, росіян) переважають північноєвропеоїдні, а інших (наприклад, болгар) - південно-європеоїдні риси. Що ж до українців - представників дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, - то за комплексом морфо-фізіологічних ознак вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх. Стверджено, що південноєвропеоїдний компонент широко представлений в більшості, а саме: в трьох із чотирьох антропологічних зон (центральній, західній та південній), які виокремлюються на етнічній території українського народу. Виняток складає лише четверта зона - північна, де зберігаються релікти масивних антропологічних варіантів, що мають північне походження.

Друге. Антропологічний склад трипільських племен, які впродовж кількох тисячоліть мешкали на теренах України, не був чимось сталим, включаючи різні за походженням компоненти. Як було показано вище, серед них були носії як вузьколицих, так і відносно широколицих антропологічних варіантів.

Третє. Згідно з палеодемографічними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на середньому етапові її розвитку сягала 400 тис. осіб

Це дуже багато. І жодних підстав говорити про повну зміну населення на Правобережній Україні після занепаду трипільської культури немає.

З наведеного можна зробити висновок, що велелюдні трипільські племена відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу - автохтонного етносу Півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи слов'янства на історичній арені.

Таким чином, на території України відомо понад 1000 поселень трипільської культури. Протягом своєї історії, яка тривала більше 2000 р. вони створили високо розвинуту культуру з розвинутим господарством, яке базувалось на землеробстві і тваринництві. Трипільці першими на території України почали використовувати метал (мідь), а також створили багатогранну світоглядну системо, про що мова йтиме нижче.

2. Релігійні уявлення носіїв культури Трипілля-Кукутені

Період енеоліту характеризується багатством і розмаїттям релігійних вірувань тогочасного населення. Не була виключенням тут і трипільська культура, яка вражає своєю багатогранністю і неповторністю.

Монолітна ранньотрипільська культура на пізній фазі розвитку тяжіє до диференціації. Локальні особливості, що проявилися у цей час, дозволили окреслити два регіони, кордон між якими проходив у Пруто-Дністровському межиріччі. Аналіз основних ознак, що характеризують західний і східний ареали, вказує на значну різницю за всіма показниками матеріальної та духовної культур. Протягом всього розвинутого Трипілля формувались своєрідні, самобутні риси східного ареалу. Цей процес включав розвиток ранньо-трипільських традицій, а також запозичення окремих рис сусідніх, як родинно-близьких, так і іноетнічних масивів. В результаті місцеві племена створили лише їм притаманні прийоми домобудівництва, керамічний комплекс, своєрідні форми прояву ідеологічних уявлень.

Систематизація матеріалів розкопок поселень східного ареалу дає можливість розкрити деякі грані релігійних поглядів і специфіку культової обрядності населення Трипілля.

Минуло понад півстоліття з того часу, як на Середньому Дністрі С.М. Бібіковим було відкрито еталонну пам'ятку раннього Трипілля - Луку-Врублівецьку. Ці матеріали, що збагатили науку і давно отримали світове визнання, зберігаються у відділі археології Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого Російської Академії наук як безцінне зібрання відділу і Кунсткамери Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // МИА.- 1949.- № 10; Бибиков С.Н. Культовые женские изображения раннсземледельчесик племен Юго-Восточной Европы // СА.- 1951.- № 12; Бибиков С.Н. Раннетрипольсное поселение Лука-Врублевецкая на Днестре // МИА.- 1953.- № 38; Рыбаков Б.А. Космогония я мифология земледельцев энеолита // СА.- 1965..- №1,2.

Як відомо, їх аналіз і наступні теоретичні розробки, історичні інтерпретації і узагальнення, зроблені С.М. Бібіковим, внесли багато принципово нового у вивчення господарства та ідеології носіїв культури Трипілля-Кукутень. Після розкопок у Луці-Врублівецькій розпочався якісно новий етап у дослідженні давньоземлеробських суспільств Південно-Східної Європи, в тому числі трипільсько-кукутенського.

Оригінальні ідеї вченого стимулювали неординарні підходи у дослідженнях багатьох спеціалістів.

Вивчення культури Трипілля-Кукутень набуло необоротно-поступального характеру.

Втім, як справедливо зазначає С.М. Бібіков, чимало аспектів трипільської культури лишається ще не вивченими. Повною мірою це положення стосується кола питань, пов'язаних з висвітленням такої архіскладної сфери життєдіяльності племен трипільсько-кукутенської культури, як їх світоглядна система. Важливість розробки цієї теми очевидна. Зазначимо, що проблема духовної культури, шляхів її розвитку, естетичних ідеалів, а також відображення в ній мислення і поглядів людини епохи відтворюючого господарства, незмінно перебувають у центрі уваги українських, російських та інших зарубіжних дослідників. Не торкаючись історіографічної частини теми, досить повно висвітленої в археологічній літературі, зауважимо, що в працях з проблем нео-енеоліту Південно-Східної Європи для аналізу звичайно залучаються дві групи виробів - посуд та антропо-зооморфна пластика. Як правило, вони класифікуються з позиції типологічної класифікації і меншою мірою аналізується їх семантика. І все ж трипіллязнавство має цікаві розробки багатьох дослідників (Т.С. Пассек, С.М. Бібікова, Б.О. Рибакова, Т.Г. Мовші, О.В. Цвек, К.К. Черниш, В.І. Маркевича) Рыбаков Б.А. Язычество древних славян.- М., 1982; Мовша Т.Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры // СА.- 1969.-№ 2; Маркевич В.И. Позднетршюльские племена Северной Молдавии.- Кишинев, 1981; Черныш Е.К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР.- М., 1982. Більше того, за останні роки до наукового вжитку впроваджено немало інших цікавих робіт, у яких розглядаються нові аспекти цієї проблематики (Т.М. Ткачук, М.О. Чмихов та ін.) Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси.- К., 1990; Ткачук Т.М. Знакова система трипільської культури //Археолопя.- 1993.- №3.- С. 91-100. Цьому сприяє відкриття значного числа пам'яток трипільсько-кукутенських племен, які містять масу артефактів культового характеру. Як цінне історичне джерело, вони дають можливість відтворити деякі уявлення давніх землеробів-скотарів про світ і час.

За матеріалами Трипільської культури досліджуваного району реконструюються два боки соціальної організації культу, які представлені домашніми ритуалами та ритуалами святилищ поселенських общин. Існування на трипільських пам'ятках вівтарів відзначає ряд дослідників Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений // МИА.- М.-Л., 1949.- № 10; МовшаТ.Г. Святилища Трипольской культуры // СА,- 1971.- № 1.- С. 201-205; Цвек Е.В. Религиозные представления населения восточного ареала трипольско-кукутенской области // Религиозные представления в первобытном обществе.- М., 1987.- С. 160.. Вівтарі як організуючий елемент родинних святилищ, а також культові атрибути навколо них фіксуються на багатьох поселеннях (Шкарівка, Веселий Кут, Кліщів, Миропілля, Копіювата, Тростянчик). Різноманітні за формою (прямокутні, п'ятилисті, округлі, хрестоподібні) вони були центром будинку, де проходили обряди, необхідними атрибутами яких були ритуальні посудини, виявлені в районі цих підвищень. Вівтарі як правило розміщувались у центральному будинку житлово-господарського комплексу і доглядались в сім'ї, про це свідчать постійні ремонти.

Свідчення общинного культу - святилища, виявлені в Сабатинівці II Макаревич М.Л. Об идеологических представлениях у трипольсхих племен // ЗОАО - Одесса, I960.- 1(34).- С. 291, 292 і Шкарівці. Сабатинівське святилище і його інтерпретація дають підставу вважати, що воно пов'язане з культом родючості. Таке ж святилище виявлене і на Шкарівському поселенні. Споруда № 5 збереглась частково, її північна частина зруйнована при будівництві каналу. Вціліла частина (53 мІ мала прямокутну форму. Вздовж західної стіни був розташований багатошаровий глинобитний подіум, який повільно знижувався до центру. Нижній ярус "плитчастого настилу" переходив у товстий настил з бурої обпаленої розсипчастої глини, завдяки якому західний бік площадки виявився трохи піднятим. На заполірованій похилій площині глинобитного подіуму знаходились два вівтарі, повернуті на схід. Один з них (малий), у формі прямокутника із заокругленими кутами, був двоступінчастий. Нижній його ярус мав площу 1,6 мІ, верхній - 0,56 мІ. У центрі верхнього яруса (висота - 8-10 см) чашеподібне заглиблення діаметром 0,09 м. Другий вівтар зберігся фрагментарно. Третій (великий) прямокутної форми із заокругленими кутами (площа 3,3 мІ, висота до 12 см) був виявлений у північній частині площадки біля підніжжя подіуму. Його поверхня покрита тонким шаром відмуленої, добре обпаленої та ретельно загладженої обмазки. Простежуються сліди кількох поновлень. Первісно вівтар мав форму квадрата (1,7 мІ), але при подальших ремонтах його площу дещо збільшено. У північно-західному куті будівлі виявлене овальне в плані відкрите вогнище, глибиною 15 см із заполірованим і обпаленим бортиком та челюстю, зверненою в бік великого вівтаря. У заповненні вогнища - перепалені кістки, фрагменти кераміки, мініатюрні посудини, глиняні конуси.

Вздовж східної стіни будівлі зафіксована одношарова плитчаста вимостка висотою до 10 см, на якій стояли посудини. Привертає увагу значна за розміром світлоглиняна посудина, яка ретельно залощена та прикрашена вишуканим орнаментом, виконаним зубчастим штампом. У південно-східному куті приміщення неподалік великого вівтаря розміщене округле заглиблення (діаметр - 0,45 м, глибина - 0,4 м) з добре загладженою та обпаленою глиняною обмазкою, на дні якого знаходились велика червоноглиняна миска і кубок. Під ними підсипка з кальцинованих кісток великої рогатої худоби (можливо бика). Інвентар та конструктивні деталі дають можливість виділити цю споруду з ряду інших і вважати її культовою.

Святилища відомі й на інших трипільських поселеннях: Сабатинівка II, Солончени І, Коломійщина, Стіна, Коновка, Володимирівка Мовша Т.Г. Глинобитные жилища раннетрипольского поселения Солончены I // Изв. Молл. ФАН СССР, 5 (25).- Кишинев, 1955 - С. 9.; Макаревич М.Л. Исследования в районе с. Стена на Среднем Днестре // КСИА.- 1950.- № 10.- С. 24, 28,- Рис. 5, 1.; Шмаглій М. М.. Рижов С.М.. Дудкін В.П. Трипільське поселения Коновка в Середньому Подністров'ї // Археология.- 1985.- N 52.- С. 46. та ін.

Звернуті на схід два вівтарі, священне вогнище, кальциновані залишки черепа бика, посудини з "живою водою" Шкарівського святилища мають особливе значення для розкриття світогляду місцевого трипільського населення. Інтер'єр святилища і його атрибути знаходять аналогії у священних будинках сільських общин куро-аракської культури Арешан Г.Е. Элементы религиозных представлений эпохи зарождения городской циви-лизации // Идеологические представления древнейших обществ.- М., 1980-- С. 53-58. Вівтарі з сакральними заглибленнями, знахідка у вогнищі конуса - найбільш раннього символу зрисами Великої богині-матері, дозволяють вважати, що тут проходили релігійні церемонії, пов'язані зі святом вогню та води, одним із найважливіших літніх свят землеробів.

Про існування храмових будівель можуть свідчити деякі глиняні моделі. Так, на Володимирівській зображено в приміщенні лише хрестоподібний жертовник, немає ні печі, ні інших звичайних деталей інтер'єру. Зате стіни розписані в дві фарби як зовні, так і всередині. Навіть підлога вкрита дугоподібними лініями. У стіні навпроти входу прорізане округле вікно. Але ця модель не має даху. Т. Пассек, публікуючи цю унікальну знахідку висловила припущення, що дах міг бути зроблений окремо, можливо навіть з дерева та соломи. В цьому немає нічого дивного. В матеріалах європейських культур цього часу є знахідки глиняних моделей... дахів.

На фасаді моделі з поселення Ворошилівка у Побужжі фронтон моделі було прикрашено схематичними зображеннями рогів бика. Бічні стіни, розділені на метопи напівколонами (каркас стіни) прикрасили монохромним розписом із схематичними зображеннями змій. Сама будівля стоїть на платформі, яка спирається на чотири фігурні ніжки -колони.

Фасади культових будівель відтворено, можливо, і на глиняних виробах, що походять з розкопок у Трушешті (Румунія). Цікава серія моделей храмів зібрана нині в колекції С.Платонова. Без перебільшення, вони вносять важливі зміни в уявлення про трипільську архітектуру і варті того, щоб описати кожну з них Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. - К.:Академперіодика, 2004. - С. 102..

Перша керамічна модель умовно зображає прямокутну в плані споруду, ймовірно храм. Склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом, тоновані, орнамент реконструйовано. Будівля зображена на невисокій платформі, яка спирається на шість ніжок. Дах куполоподібний, на торцях фронтони увінчані горизонтальними зображеннями місячних серпанків, які нагадують роги бика. Поверхня моделі була пофарбована в червоний колір. Орнамент нанесений врізними лініями, які були заповнені білою пастою. Вхід до будівлі оформлений високою аркою. Арка прикрашена врізними зображеннями п'яти символічних серпанків, кожен з яких складається з двох дуг. Ці зображення розташовані симетрично, по дві зліва та справа від входу, а одна - вгорі, над ним. Крім того на арці, в інтервалах між лунницями, розміщено чотири невеликих напівсферичних наліпи. Стіни будівлі виведені з рівня платформи. На кожній з них наліпами передано по три фігурних стовпи. Кожен з стовпів має конічний верх, підкреслений виїмкою. По нижній частині конуса зроблено ямки. На стовпах - по три горизонтальні насічки.

В проміжках між стовпами на стінах врізними лініями зроблені парні стилізовані зображення змій. У торцьовій стіні навпроти входу прорізане кругле вікно. Вікно оточене прокресленим колом з трикутними орнаментальними композиціями. Стилістика виготовлення та орнаментація моделі вказує на те, що вона могла бути виготовлена на одному з поселень трипільської культури етапу В -II, у межиріччі Південного Бугу та Дніпра (Володимирівська група пам'яток). Саме тут знайдені грушоподібні посудини - зерновики з аналогічними стилізованими зображеннями змій, виконаними прокресленими лініями з наступною інкрустацією білою пастою. Зауважимо, що така орнаментація відома в даному регіоні з етапу ВІ -II (пам'ятки Східнотрипільської культури), отже не можна виключати і більш раннє датування моделі.

Друга модель зображає багато оздоблену монументальну споруду, яка стоїть на платформі, що спирається на чотири масивні стовпи - колони. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані, частково відновлено втрачені фрагменти розпису. Поверхня моделі була вкрита помаранчевим ангобом, бічні стіни та стіна перед входом зберегли сліди червоної фарби. Платформа по периметру оздоблена малюванням у вигляді трикутників, які складаються з ліній шириною біля 2 мм. Трьома наліпками, кожен діаметром біля 1 см, розміщеними на обох торцях передано дерев'яні конструкції - поздовжні лаги, які складали основу платформи.

Будівля має округлий дах, прикрашені згори рогами - серпанками портали. На моделі показано, що ці портали складалися з двох елементів у вигляді витягнутої по вертикалі латинської літери З, перехрещення яких вгорі утворило горизонтально розташований символ місяця, який має форму букранія. Реальні прототипи цих елементів могли бути виконані з дерева. У точці перетину конструкцій, а також на нижніх їх кінцях округлими наліпками діаметром біля 1 см показані виходи поздовжніх дерев'яних деталей даху. Дах вкритий малюванням з широких (1-1.8 см) стрічок, розміщених паралельно. Форма і оздоблення даху можливо вказує на те, що він був перекритий м'якою покрівлею, зробленою з очеретяних матів.

Споруда має два приміщення - невеликий портик під арочним перекриттям та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі в плані двері. Навколо входу зовні поверхня стін була пофарбована в червоний колір. По червоному тлу темно-коричневою фарбою внизу стіни нанесено орнамент з трикутників, які обведені тонкими білими лініями. Сліди орнаменту збереглися навколо дверей, але реконструювати його неможливо через погану збереженість. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Бічні стіни розділені вертикальними стовпами на три площини кожна. Фігурні стовпи, які мають навершя, подібні по горщиків, піднімаються над краєм даху. На лівій бічній стіні в середньому простінку прорізане округле вікно діаметром біля 2 см. З цього боку крайній зліва простінок покритий червоною фарбою, на якій збереглися білі горизонтальні ліній товщиною 1 -1.5 мм. Тут, можливо, показано реальну конструкцію стіни будинку, яка складалася із закріплених між вертикальними стовпами відрізків колотого дерева, проміжки між якими були замазані глиною. В нижній частині простінків з обох сторін моделі нанесено орнамент у вигляді заштрихованих трикутників Відейко М.Ю. Вказ праця… С. 104..

На задній стіні в нижній частині зображена широка коричнева стрічка - хвиля, обведена з двох сторін білими тонкими лініями. Навколо вікна по колу розмішені малі трикутники з білим облямуванням -вершинами назовні. Справа від вікна збереглося горизонтальне зображення лунниці, всього таких зображень на задній стіні могло бути два, вони були намальовані симетрично відносно вікна.

Стилістика виготовлення та орнаментація моделі вказує на те, що вона могла бути виготовлена на одному з поселень трипільської культури етапу В -II, у межиріччі Південного Бугу та Дніпра (Володимирівська група пам'яток).

Третя модель зображає будівлю, яка стоїть на платформі. Платформа спирається на чотири масивні стовпи - колони. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані, частково відновлено втрачені фрагменти розпису. Поверхня моделі була вкрита світло - коричневим ангобом, розпис нанесений темно - коричневою фарбою.

На платформі зверху помітні сліди ліплення моделі, коли стіни прикріплювалися по периметру. Дах вкритий малюванням з 4 розміщених паралельно стрічок, які складаються з двох широких ліній, простір між якими заповнений тонкими. Форма і оздоблення даху можливо вказує на те, що він був перекритий м'якою покрівлею, можливо зробленою з очеретяних матів.

Споруда має два приміщення - невеликий передпокій під арочним перекриттям та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі в плані двері. Стіна навколо дверей розписана тонкими горизонтальними лініями, які обрамлені широкими. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Бічні стіни вертикальними стовпами розділені на три площини кожна. На кожній з стін напівкруглими наліпками показано по три вертикальних стовпи, вгорі зафарбовані коричневою фарбою.

На стінах розпис складається з вертикальних ліній. При цьому стовпи обведені широкими, а в проміжку між ними йдуть тонкі лінії.

На задній стіні, в якій прорізане кругле вікно, розпис навколо нього складається з прямокутника, що займає верхню частину стіни. Він утворений широкими лініями, простір між якими заповнений тонкими. Нижче вікні йде панель, оздоблена стрічками з навкісних тонких ліній, які утворюють трикутники.

Модель може бути віднесена до етапів ВІІ або СІ Трипільської культури, можливо межиріччя Південного Бугу та Дніпра (Небелівська або Томашівська групи пам'яток).

Четверта модель зображає багато оздоблену монументальну споруду, можливо - храм, який стоїть на платформі, яка спирається на чотири масивні стовпи. Модель склеєна з фрагментів, втрачені частини доповнені гіпсом і тоновані. Поверхня моделі була вкрита світло - коричневим ангобом. Ніжки платформи звужені посередині. Будівля має двосхилий дах, прикрашений на передньому фасаді вгорі рогами - лунницями. Крім того нижче на стіні знаходиться рельєф у вигляді стилізованої голови бика (корови) з великими рогами.

Споруда має два приміщення - невеликий передпокій та велику кімнату - зал, до якої з передпокою ведуть широкі, округлі вгорі плані двері, аналогічні дверям передпокою. У великому приміщенні навпроти входу прорізане овальне в плані вікно.

Дах двосхилий, вкритий тонкими прокресленими лініями, які імітують покриття з очерету. Рельєфом передані поздовжні дерев'яні конструкції.

На бічних стінах рельєфно показані стовпи каркасу по два посередині, з'єднані внизу горизонтальною перемичкою. Вгорі показана довга горизонтальна балка по всій довжині споруди. На задній стіні, в якій у центрі прорізане кругле вікно, показана вгорі така ж балка.

Всередині великого приміщення, на підлозі, виліплено хрестоподібний вівтар. На кінцях хреста видавлено по ямці, а в центрі стоїть чаша напівсферичної форми. В даному випадку маємо унікальну композицію, яка є свідченням способу використання жертовників під час обрядів.

Модель, можливо, походить із західних регіонів поширення трипільської культури в Україні.

Описані вище три перші моделі є принципово новими для трипільської архітектури, якщо не рахувати певної подібності фасадів до фасаду відомої моделі з Розсохуватки. Враховуючи їх хронологічний діапазон, йдеться про тривалий відрізок часу, протягом якого робилися подібні моделі - приблизно між 4200 та 3700 - 3600 рр. до н.е., а отже могли будуватися подібні споруди. Насамперед вражає незвична конструкція даху аркоподібної форми, а також різьблені стовпи з навершями.

Більшість раніше знайдених моделей мала дво- або чотирисхилий дах, конструкція якого є цілком зрозумілою і практичною для території поширення трипільської культури. На цьому тлі аркоподібні дахи, виготовлені, можливо, з очеретяних матів, виглядають досить екзотично.

Особливістю культової обрядності общин регіону, про який іде мова, є обмежене вживання в релігійному церемоніалі антропоморфної пластики, яка досить широко використовувалась у західному ареалі. Антропоморфні фігурки, що сидять, південнобузького типу зустрічаються в незначній кількості лише на поселеннях початку розвинутого Трипілля (Зарубинці). В комплексах пізніших пам'яток (Красноставка, Жакчич, Шкарівка, Верем'я), виявлені пласкі (хрестоподібні) статуетки, які отримали місцеве етнографічне оформлення. Семантика їх орнаментальної символіки, як і сам факт виготовлення, пов'язані з культом родючості. Окремими екземплярами антропоморфні статуетки представлені у Веселому Куті та Миропіллі. Досить незвичне і своєрідне трактування миропільської фігурки. Дещо частіше жіночі схематичні зображення зустрічаються на пам'ятках кінця розвинутого Трипілля (Гарбузин, Гордашівка). Статуетки згаданого типу значно поширені на пам'ятках типу Володимирівки, звідки вони, найвірогідніше, і потрапили в середовище населення Буго-Дніпровського межиріччя.

Зооморфні скульптурні зображення (баран, вівця, дикий кабан, ведмідь, риба) виявлені лише на пам'ятках типу Веселий Кут - Пеніжкове.

Декор посудин східного ареалу - складна продумана система, яка за допомогою піктограм передавала світогляд, що склався в середовищі населення цієї території. Небо із запасами вологи, зміна сезонів, кругообіг часу - головні ідеї трипільського орнаменту, розкриті Б. 0. Рибаковим на прикладі розписної кераміки. Ці ідеї знаходять відображення і в орнаментальних схемах, які прикрашали посудини поселень східного ареалу. Композиції на них виконані в техніці графіки, що характерно для цього племінного об'єднання. Складний орнамент, що повторюється на кераміці всіх локальних варіантів східнотрипільської культури, свідчить про формування своєї міфологічної системи. За допомогою певних орнаментальних композицій давні традиції передавались майбутнім поколінням, що сприяло збереженню культурної єдності цього племінного об'єднання.

Центральне місце у віруваннях давніх землеробів даного регіону займав культ родючості у різних його обрядових проявах. З порою тривожного очікування врожаю пов'язувалась ідея існування на небі безмежних запасів води, що знаходяться у розпорядженнупіох богинь, небесних благодійниць, які сприяють урожайності. Дуалістичне уявлення про двох богинь було значно поширене у землеробських народів і має давні витоки. Воно притаманне багатьом архаїчним віруванням. Уявлення про двох богинь існувало у населення західно-анатолійської культури (зображення жіночих грудей у святилищі Чатал-Гуюка) Антонова E. 8. К реконструкции мировосприятия неолитических обитателей Анатолии (на материалах Четал Хуюка) // Идеологические...- С. 49-53.. На багатьох енеолітичних поселеннях Європи, а також на поселеннях раннього Трипілля зустрінуті посудини з рельєфним зображенням чотирьох жіночих грудей, що свідчить про сталість уявлень про двох богинь. Такі посудини знайдені біля вівтаря Сабатинівського святилища. З раннього Трипілля ці уявлення прийшли в середовище населення східного ареалу. Міф про двох повелительок неба, поширений у населення цього регіону протягом усього розвинутого Трипілля, знайшов втілення у посудинах з рельєфним зображенням жіночих грудей, яке часто облямоване солярними знаками чи відображенням змії. Ідея двох богинь у Шкарівському святилищі передана двома вівтарями, розташованими на високому подіумі. Важлива частина аграрного культу - моління про небесну воду, про дощ - також пов'язана з дуальним божеством. Вода з'єднувала небо з землею, давала їй життя. Ритуали молінь про "дощ багатогранні. Невід'ємною їх частиною були біноклеподібні посудини, в які здійснювались жертовні узливання, присвячені двом богиням, з проханням про родючість землі, стада і дарування дощу. Особливо цікаві у цій площині антропоморфні перемички посудини із Шкарівки та Верем'я ХеойкоВ. В. Каменный гек Среднего Приднепровы // Труды XI АС- М., 1901.- Т. 1.-Табл. XXVI., на біноклеподібній посудині з Володимирівки розпис верхніх чаш також передає символи двох богинь. Майже завжди посуд із зображенням чотирьох грудей і "біноклі" знаходять разом біля домашніх вівтарів або на них. У цьому плані цікаві вівтарі із Липкан і Трушешт, які передають зображення двох богинь з чашами для ритуальних узливань. Біноклеподібні посудини значно поширені в зоні трипільських пам'яток східного ареалу. Багатоваріантність трактовки їх функціонального призначення зводиться до ритуалу, пов'язаного з культом родючості Рыбаков Б. А Космогония и мифология земледельцев энеолита // СА.- 1965 - № 2.- С. 16.- Рис. 28., чому не суперечить і наш висновок. В обряді "волхвування" водою, що мав місце у населення східного ареалу, застосовувались, мабуть, кратери, орнамент яких має символи, пов'язані з цим ритуалом. У мистецтві племен східного ареалу відбита сцена ритуального танцю (Гребені). У потоках води, серед снопів, дві жінки виконують магічний танок дощу В.И. Позднетриюльские племена Северной Молдавии,- Кишинев, 1981.- С. 50- Рис. 78, 4. На посудинах західного ареалу культурної спільності Трипілля - Кукутені цей сюжет також зустрічається, але виконаний він у техніці розпису.

Цікава обрядність зафіксована в спеціалізованих будівлях для зберігання та розмелювання зерна (Веселий Кут, Миропілля, Гарбузин). У кожному такому приміщенні є спеціальні місця, де, очевидно, здійснювався обряд, пов'язаний з плодоносною силою зерна. Про це свідчать знайдені в коморі Миропілля спеціальне блюдо, виконане з глини зі значними домішками зерна, глиняні моделі хлібців, а також вохра та пластика. Особливо цікава антропоморфна статуетка зі своєрідним трактуванням голови. Аналогічну форму голови має й статуетка з Верем'я. Подібне зображення, виконане в техніці розпису, ряд дослідників пояснюють як рогатий головний убір чи рогату маску, а сам образ ототожнюють з прототипом богині полювання Маркевич В.И., Черныш В. К Исследования в Пруто-Днестровском междуречье // АО 1973.- М., 1974- С. 423; Маркевич В.И. Указ. соч.- С. 166; Мовша Т.Г. Новые данные по идеологии трипольско-кукутенских племен // Первобытная археология. Поиски, находки.- К., 1980.- С. 194; Рыбаков Б. А Указ. соч.- С. 18. Артеміда - богиня, яка дає життя, турбується про все живе на землі, благословляє роди, весілля і одруження. Миропільська статуетка, мабуть, відтворює образ "породіллі". Аналогії цій теракоті знаходимо в пам'ятках культури Алдень II. У подібному приміщенні з Веселого Кута (площадка № 9) також зафіксовані сліди близького за змістом обряду. В східній половині цієї будівлі знаходилось глинобитне підвищення, на якому розміщені зерновики з покришками, декоровані космогонічним орнаментом - оберегом, кілька зернотерок з розтиральниками. Тут же знайдено фрагмент розписної антропоморфної статуетки та вохру. Мабуть, у цих приміщеннях відзначались сезонні свята Цвек Е.В. Некоторые вопросы становления идеологических представлений трипольеккх племен Буго-Днепровского междуречья // Идеологические представления древнейших обществ.- М., 1980.- С. 101.. Навесні, можливо, відкупорювали зерновики, мололи зерно і пекли священні хлібці. Символи головних божеств - стилізовані антропоморфні статуетки брали участь у здійсненні ритуалу. Витоки змісту обрядів, що проводились у зерносховищах, походять з вірувань, відбитих у святилищі із Сабатинівки II, обрядів Берегівського поселення і, певно, з глибшої давнини - малоазійських культів.

У зерносховищах та культових приміщеннях, як правило, знаходиться посуд з космогонічним орнаментом - оберегом. Часто в складних композиціях присутнє зображення змії, культ якої яскраво проявляється в орнаментиці раннього Трипілля і стійко зберігається протягом усього розвинутого етапу. Образ змії в декорі посудин привертав увагу багатьох дослідників Рыбаков Б.А. Указ. соч.- С. 36. Значення цього символу полісемантичне. В.Я. Пропп вважає, що первісно добрий змій, пізніше перетворився у свою протилежність Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки.- Л., 1986.- С. 216-280.. Але новий образ не заміщує попередній повністю. Вони чудово співіснують у народному фольклорі пізнішого часу. Співіснують ці образи і в міфології трипільського суспільства. Змій, який охороняє посіви чи вміст посудини, викликає дощ - це символи, відтворені в декорі кераміки досліджуваного нами регіону. Пара змій зображена на амулеті, виявленому поруч із зерновиками (Веселий Кут), зображення змії розміщене на пласкій статуетці-оберезі з Красноставки. Цей символ часто декорує культові предмети (Березівка). Композиційна схема з мотивами змії, яка інколи переходить у спіраль, з'явившись у ранньому Трипіллі, стає однією з основних і найпоширеніших в орнаментиці посудин східного ареалу.

Магія родючості полів, зерна тісно переплітається з магією родючості людини. У цьому плані цікаві посудини з антропоморфними рисами. У Березівці знайдено посуд, який скульптурно передає жіночий образ. Його тулуб декоровано зображенням змія. Перемичка біноклеподібної посудини із Шкарівки відтворює жіночий образ. На аналогічній посудині з Веселого Кута розтруби з'єднуються ромбом з округлим отвором у середині. Ромб пов'язується дослідниками з символом жінки та родючості. З другого боку він відтворює чотири сторони світу, простір Антонова Е.В. Указ. соч.- С. 14.. Округлий отвір у перемичці, мабуть, символізує солярний знак. Поєднання між собою символів родючості та астральних знаків підтверджує нашу думку про використання біноклів у ритуалах, пов'язаних з культом родючості та вказує ще раз на полісемантичність релігійних уявлень трипільців. У плані цього сюжету цікаві знахідки антропоморфних посудин, які мають жіночі та чоловічі ознаки. Посудини з рельєфними чоловічими ознаками виявлені на поселеннях Веселий Кут і Верем'я. На цих же пам'ятках знайдені антропоморфні посудини, в орнаментиці яких присутні символи, що передають образ жінки. Аналогічна кераміка зустрічається на поселенні Кліщів. Розписна посудина з цього поселення доповнена рельєфною чоловічою ознакою, а інша декорована розписом, що передає образ жінки Заец И.И. Трипольское поселение Клищев на Южном Буге (BI-BID // СА- 1974 - № 4.- С. 180-199.- Рис. 5. 1; 20, 7; Заец И.И.. Рыжов С.Н. Поселение трипольской культуры Клищев на Южном Буге - К., 1992- С. 96 - Рис. 47.