Народно-республіканський рух спільно з іншими партіями розробило новий проект конституції, який з'явився результатом компромісу між комуністами, соціалістами і самого МРП. Згідно з цим проектом, парламент ділився на дві палати - нижню, Національні збори, і верхню, Рада республіки (або сенат). В руках першої палати була по суті зосереджена вся влада. Саме вона приймала закони і контролювала діяльність уряду. Президенту республіки, який вибирався на сім років непрямим голосуванням (колегією вибірників), відводилися другорядні функції. На 13 жовтня був призначений загальний референдум, на який виносився новий проект. Беззастережно захищати і відстоювати конституційні ідеї, що висунув де Голль, взявся тільки створений восени 1946 р. Рене "Союз голлістів". Проте до нього приєдналися лише найвідданіші прихильники генерала. Значним політичним об'єднанням він стати не зміг. До того ж сам де Голль відкрито не підтримав Союз, вважаючи за краще раніше залишатися "надкласовим" арбітром і не бажаючи ототожнювати себе з яким би то ні було політичним об'єднанням. Тільки від свого імені генерал виступив з різкою критикою нової конституції. Проте у голосуванні висловилися позитивно 52,5 % французів.

27 жовтня конституція набрала чинності.10 листопада пройшли вибори тепер вже в Національні збори Франції. Великого успіху знову домоглися комуністи, соціалісти і МРП. У влади продовжувала залишатися три партійна коаліція. Так почала своє існування Четверта республіка. Вона була, як і Третя, парламентського типу і мало чим відрізнялася від неї.

У 1946 р. де Голль задумав писати "Військові мемуари". Він обговорював їх задум з Франсуа Моріаком. Генерал працював надзвичайно вдумливо і ретельно. Мемуари де Голля розповідали його роздуми про Францію: "За роки мого життя я склав власне уявлення про Францію. Воно породжене як розумом, так і почуттям. У моїй уяві Франція постає як країна, якій, подібно казкової принцесі або Мадонні так на старовинних фресках, уготована надзвичайна доля. Інстинктивно у мене склалося враження, що провидіння призначило Францію для великих звершень або тяжких негараздів. А якщо тим не менш трапляється, що на її діях лежить печать відданості, то я бачу в цьому щось протиприродне, в чому винні помиляються французи, але не геній самої нації. Розум також переконує мене в тому, що Франція лише тоді є справжньою Францією, якщо стоїть в перших рядах; що тільки великі діяння здатні позбавити Францію від згубних наслідків індивідуалізму, властивого її народу; що наша країна перед обличчям інших країн повинна прагнути до великих цілей і ні перед ким не схилятися, бо в іншому випадку вона може опинитися в смертельній небезпеці. Коротше кажучи, я думаю, що Франція, позбавлена величі, перестає бути Францією" [2, с.733]. Він, як завжди, багато читав. Але думки про сучасне становище вітчизни не покидали де Голля. 2 лютого 1947 р. генерал сказав Клоду Моріака: "Я дуже страждаю від того, що Франція знаходиться в такому стані. я спробую створити Об'єднання" [10, с.233].

Колишній голова Тимчасового уряду вирішив діяти. Раз французи не виступають із закликом до нього, він сам покличе їх на бій з ненависною Четвертою республікою. Де Голль запросив в Коломбо своїх вірних соратників Жака Сустель, полковника Ремі, Андре Мальро, Гастона Палевскі, Жака Бомеля, Мішеля Дебре і заявив їм, що хоче створити і очолити об'єднання, що має ціль боротися за відродження Франції і проти її згубної політичної системи. Незабаром вони, виконуючи доручення генерала, здійснили ряд поїздок по Франції і сповістили колишніх учасників руху Опору про те, що де Голль готує створення об'єднання, і подали цю подію як повторення призову. Колишній глава Тимчасового уряду вирішив створити не політичну партію, а саме об'єднання, що має надкласовий характер і включає в себе всі компоненти французької нації. Заснування нової голлістичної організації було проголошено в кілька етапів навесні 1947 р.

30 березня де Голль виступив у нормандському містечку Брюневаль. Туди з'їхалися майже тисяч чоловік. В оточенні своїх соратників - адмірала Тьєррі д 'Аржанлье, генерала Ларміна, полковника Ремі, Сустель, Мішле, Шумана - генерал виголосив промову. У ній він віддав данину подіям минулої війни, але на закінчення в одній кілька хитромудрої фразі сказав саме головне: "Настане день, коли величезна кількість французів об'єднається, щоб відкинути непотрібні політичні ігри і реформувати поганий устрій, при якому нація збивається зі свого шляху, а держава деградує" [9, с.70]. Через тиждень, 7 квітня, де Голль вже в Страсбурзі він прибув туди на святкування другої річниці визволення Ельзаса від німецьких загарбників. Вдень з балкону міської ратуші він виступив перед величезним натовпом присутніх. На цей раз його мова носила політичний характер. Де Голль висловив своє негативне ставлення до Конституції 1946 р., піддав критиці діяльність урядів Четвертої республіки і висунув програму дій з метою зміни французької політичної системи і встановлення "сильної влади". Наприкінці виступу колишній голова Тимчасового уряду заявив: "Настав час, щоб було створено Об'єднання французького народу, яке змогло б здійснити і змусити піднятися над різними думками великий порив загального блага і корінну реформу держави. Таким чином, в найближчому майбутньому, об'єднуючи волю і дію, Французька республіка створить Нову Францію" [13, с.333].

Офіційну заяву про створення своєї організації Шарль де Голль зробив 14 квітня. В опублікованому комюніке говорилося: "Сьогодні створено Об'єднання французького народу. Я взяв на себе керівництво ним. Його мета забезпечити, нехтуючи всякими розбіжностями, єдність нашої нації в її прагненні до відродження і перетворенню держави. Я запрошую приєднатися до мене і мого об'єднання всіх француженок і французів, які хочуть бути разом. як вони це вже зробили один раз для звільнення і перемоги Франції" [12, с.63]. Так він кинув виклик Четвертій республіці і вступив на шлях відкритої боротьби за втілення в життя своїх ідей. Влітку і восени 1947 р. РПФ розгорнув активну пропагандистську діяльність. Прихильники де Голля організовували по всій країні мітинги і маніфестації. Колишній голова Тимчасового уряду майже незмінно на них присутній. Протягом декількох місяців він об'їздив всю Францію. У РПФ багато відомих соратники де Голля Жак Шабан-Дельмас, Мішель Дебре, Едмон Мішле, Луї Терренуа, Раймон дрон, Лео Амон, Крістіан Фуше, Раймон Трибуле, Леон Ноель, Андре Асту, Роже Фрей. До об'єднання приєдналися також деякі діячі французької науки і культури - письменники Поль Клодель, Андре Мальро, Жан Амруш, політолог Раймон Арон, професора Марсель Пріло і Марсель Валін. У всіх департаментах країни були організовані ініціативні комітети. Через них бажаючі могли вступити до лав об'єднання. До кінця літа РПФ вже налічувало в своїх рядах мільйон чоловік. У серпні 1947 р. зусиллями голлістів в Національних зборах була утворена так звана Інтергрупа. У неї вступила 41 людина - депутати МРП, партії радикалів, ЮДСР і ПРЛ, які заявили про своє позитивне ставлення до ідей і діяльності де Голля.

У вересні 1947 р. в країні почалася підготовка до виборів. Глава РПФ ще навесні заявив, що його об'єднання буде брати участь у всіх виборах країни. Тому голлісти розгорнули активну кампанію. Генерал вважав за необхідне виставити кандидатів РПФ в кожному окрузі. Результати виборів, що пройшли в жовтні 1947 р., перевершили всі очікування. Сам де Голль назвав їх "тріумфальними". Об'єднання випередило всі політичні партії країни і зібрало близько голосів виборців 40 %. Голлісти здобули перемогу в тринадцяти найбільших містах Франції, в тому числі Парижі, Марселі, Бордо, Ліллі, Страсбурзі, Нансі, Реймсі, Греноблі. У будь-якому випадку Об'єднання французького народу буде слідувати поставленої перед ним задачі. Відкрите для всіх, хто хоче служити Франції, воно стане неодмінно розширювати свої ряди і організовуватися для того, щоб за будь-яких обставин забезпечити порятунок нації [16, с.333].

Заява де Голля не зустріла ні найменшого ентузіазму в правлячих колах країни. На його вимогу розпустити Національні збори ніхто не вважав за потрібне відгукнутися. У результаті, незважаючи на великий політичний успіх, взяти Четверту республіку першим штурмом не вдалось. Але в голлістських колах нікого це особливо не засмутило. Перемога на виборах настільки надихнула прихильників генерала, що вони жили очікуванням влади й розраховували отримати її в самому найближчому майбутньому. І сам Шарль де Голль вважав, що режиму не обійтися без нього, і політичні діячі Франції будуть змушені закликати його на допомогу.

Саме наприкінці 40-х - початку 50-х р. остаточно склалася ідеологія голлізму, яка стала найбільшою ідейно-політичною течією сучасної Франції. Вона складалася з внутрішньополітичних, зовнішньополітичних і соціально - економічних поглядів.

Головним стрижнем внутрішньополітичних поглядів де Голля стала ідея "сильної держави". Генерал багато говорив про те, що на чолі Франції він хотів би бачити наділеного широкими повноваженнями, незалежного від партій президента республіки. Де Голль вважав, що французькій нації необхідно усвідомлювати свою велич, могутність і авторитет. Для цього зовнішня політика Франції завжди повинна бути спрямована на захист її національних інтересів. Соціально-економічна концепція голлізму розроблялася в дусі реформізму. Необхідність у проведенні соціальної політики де Голль відчув на завершальних етапах війни та в перші повоєнні роки, коли у Франції спостерігався потужний підйом народно-демократичних сил і широких верств робітників та інтелігенції, які вимагали демократичних перетворень у французькому суспільстві. Розробляючи соціально-економічну доктрину, генерал і його прихильники висунули ідею "асоціації праці і капіталу", тобто встановлення системи, що об'єднує осіб, які забезпечують роботу підприємства. Займалися її розвитком так звані ліві голлісти: Рене Капітан, Луї Валлон, Лео Амон. На їх думку, "асоціація" була б єдиним рішенням, що дозволить відокремитись від традиційних капіталізму і соціалізму. В її основі лежав контракт, що укладається між главами підприємств (представниками капіталу) і персоналом (робітниками). Підписуючи його, найманий працівник ставав своєрідним акціонером, чий внесок (праця) зрівнювалася за важливістю і значенням з внеском капіталу, а винагороду в тій чи іншій мірі залежало від продуктивності і прибутків.

Коли де Голль залишив своїх прихильників напризволяще, для них теж настали не найкращі часи. Тільки найвідданіші соратники генерала восени 1955 р. оголосили про свій намір продовжувати боротьбу за голлістської ідеали. Вони проголосили створення нової організації - Національного центру соціальних республіканців. Голлісти заявили, що їх об'єднання - "партія вірності генералу де Голлю" і що воно буде "переслідувати ті ж цілі, що РПФ" [14, с.63]. Головою об'єднання став Жак Шабан-Дельмас, генеральним секретарем - колишній регіональний делегат РПФ Р. Фрей. До них примкнули Жак Сустель, Мішель Дебре, Едмон Мішле, Луї Терренуар, Раймон Трибуле та інші. "Соціальні республіканці" займалися в основному парламентською діяльністю.

У французькій політиці в середині 50-х р. на перший план поступово висувалася "алжирська проблема". Вона виникла, коли в момент правління кабінету Мендес-Франса в Алжирі під керівництвом Фронта національного звільнення (ФНО) спалахнуло національне повстання проти французької влади. Алжир займав особливе місце в системі французької колоніальної імперії. Він був завойований Францією ще в 1830 р. і протягом усього наступного часу заселявся європейцями. У середині 50-х р. ХХ ст. населення країни нараховувало 9,5 млн. осіб з яких більше 1 млн. становили французи. Юридично він не рахувався ні колонією, ні протекторатом, а просто зараховувався до заморських департаментів Франції. Протягом довгих десятиліть багатьом поколінням французів зі шкільної лави торочилося, що Алжир є невід'ємною частиною їхньої країни і що зашита її інтересів на цій землі - патріотичний обов'язок кожного громадянина республіки. Саме тому уряд Мендес-Франса відразу ж після початку повстання взяло курс на його придушення. Почалася кровопролитна колоніальна війна. У січні 1955 р. Мендес-Франс запропонував посаду міністра-резидента Алжиру Жаку Сустель. Він погодився і займав цю посаду протягом року. Шарль де Голль ж продовжував роботу над мемуарами. Влітку 1956 р. побачив світ другий том - "Єдність". У травні 1956 р. колишній голова РПФ писав генералу Жуену: "Я зворушений твоєї вірою в мене. Але зараз я думаю, що моє мовчання - це найбільш вражаюча, що виробляє ефект на громадську думку, позиція. А якщо я одного разу і заговорю, то покличу діяти. І тоді, я впевнений, ми ще раз будемо з тобою разом " [3, с.693]. Поки де Голль вдавався до роздумів, у французькій політиці відбулися деякі зміни. Режим Четвертої республіки почав відчувати серйозні труднощі. Причиною тому була алжирська війна. Французька армія, що пізнала гіркоту поразки в Індокитаї, прагнула взяти реванш в Алжирі, але терпіла невдачі. Пригнічений цим офіцери і солдати поступово переймалися ультра колоніалістськими настроями. Вони стали застосовувати тортури до полонених, розстрілювати. Однак Фронт національного визволення Алжиру уперто продовжував опір і розширював військові дії що сильно дратувало французьке командування. Він був також вкрай незадоволений урядовою політикою. З одного боку, всі кабінети трималися курсу на придушення національно-визвольного руху алжирців а з іншого, за спиною армії, - вели секретні переговори з ФНО [10, с.93].

У лавах армійської верхівки швидко зростало переконання, що уряд взагалі не здатний вирішити "алжирське питання". Такої ж думки дотримувалися і алжирські ультра колоніалісти. Армія і "ультра" почали відкрито покладати відповідальність за невдачі в колоніальній війні на правлячі кола Парижа. Вони по суті перейшли в опозицію до уряду. Де Голль відразу зрозумів всю серйозність ситуації, що створилася. Він хотів сам відвідати Алжир і ознайомитися з тим, що відбувається на місці. Але їхати туди офіційна влада йому не дозволила. Тоді в березні 1957 р. генерал вирушив у французьку Сахару, щоб побувати хоча б поряд з гарячою точкою. Наприкінці червня в листі до племінниці колишній голова РПФ зазначав: "Алжирське справа затяглася, незважаючи на великі зусилля і витрати. Чим довше воно триває, тим більш зловісним і похмурим стає. Я навіть не уявляю, як нинішній режим зможе з ним впоратися" [10, с.97].

Четверта республіка, дійсно, дала тріщину. Це зрозумів не тільки де Голль, але і його вірні прихильники. Вони інтуїтивно відчули, що слабкій системі партій можна, нарешті, нанести вирішальний удар. І ось восени 1957 р. "соціальні республіканці" починають широку кампанію за повернення свого лідера до влади. Вони вирішили розгорнути її в пресі, а також провести по всій Франції серію мітингів з метою пропаганди ідей голлізму. Мішель Дебре в листопаді заснував власний невеликий журнал "Кур'єр гніву", на сторінках якого постійно вимагав негайного створення у Франції уряду громадського порятунку на чолі з де Голлем.

На початку 1958 р. "соціальні республіканці" зрозуміли, що найсприятливіший грунт для їх агітації склався в самому Алжирі. Прихильники де Голля вирішили скористатися тим, що Жак Шабан-Дельмас займав пост міністра оборони і послали в алжирській столиці в якості офіційних представників міністерства голлістів Леона Дельбек і Люсьєна Нейвірт. Основною метою їх діяльності повинна була стати агітація за повернення до влади де Голля, а також залучення на його бік двох основних сил, що відстоюють гасло "французький Алжир", - "ультра" і командування арміі [21, с.303]. Саме в них "соціальні республіканці " побачили своїх можливих прихильників.

У січні 1958 р. Дельбек і Нейвірт з'явилися в Алжирі. Дельбек відразу встановив контакт з організаціями алжирських "ультра". Він зміг об'єднати їх в так званий Комітет пильності під гаслом боротьби за повернення до влади "визволителя Франції". Останнє виявилось непростим, так як лідери "ультра" - П'єр Лагайярд, Жозеф Ортіз, Бернар Лефевр - аж ніяк не вважали своїм завданням сприяння приходу до влади де Голля. Ще складніше було з військовими. Французьку армію в Алжирі очолював Рауль Салан. Йому підпорядковувалися командири різними родами військ - генерали Жак Аллар, Едмон Жуо, Жак Массю і адмірал Обуа. Тим часом алжирська війна ставала все запеклішою. А Дельбек і Нейвірт продовжували робити свою справу. Вони проводили час у нескінченних переїздах між Парижем і Алжиром, давали звіти своїм товаришам по партії і отримували від них інструкції. Сам де Голль зберігав мовчання, хоча дуже пильно стежив за розвитком ситуації.

Навесні 1958 р. ім'я де Голля досить часто згадується в політичних колах країни. Не тільки його прихильники, але представники інших партій говорять про генерала як про єдиний шанс для країни. Матеріали про голлізм раз у раз з'являються на сторінках преси. 7 березня найбільша газета "Монд" опублікувала статтю відомого політолога Моріса Дюверже під назвою "Коли?". У ній автор писав, що питання зараз полягає не в тому, чи повернеться де Голль до влади, а коли це станеться [10, с.67]. З середини квітня в Парижі довго і болісно заглиблювалася політична криза. Коли Франція прожила без нового уряду двадцять днів, президент республіки Рене Коті вирішив 5 травня дізнатися у де Голля, на яких умовах він погодився б сформувати кабінет. Генерал передав через свого секретаря Олів'є Гішар, що прийме пропозицію тільки в тому випадку, якщо влада йому надасть право обійти існуючу процедуру створення. Коті не погодився на такі умови, і справа зайшла в глухий кут. Гішар повідомив про свої переговорах з президентом республіки найближчим прибічникам генерала. Безрезультатність його зустрічі їх анітрохи не збентежила. Вони продовжували розвивати кампанію на користь повернення де Голля. 9 травня Мішель Дебре добився в Парижі зустрічі з верховним головнокомандуючим країни генералом Полем Елі. Він заявив йому, що де Голль твердо має намір знову стати на чолі держави. Елі дав зрозуміти, що нічого проти рішення генерал не має [12, с.93]. У цей час Коті запропонував сформувати уряд представнику МРП П'єру Пфлімлену, який виступав за збереження Алжиру під мастю Франції, але вважав, що "потрібно припинити військові дії і почати переговори з ФНП" [26, с.133]. Зрозуміло, його кандидатура була зустрінута вкрай несхвально серед алжирських "ультра" і командування армії, які вважали, що переговори з ФНП - це початок капітуляції.

Становище в Алжирі досягло критичної точки, ультра колоніалісти шаленіли. Голлісти хотіли, щоб алжирські демонстранти вимагали створення уряду суспільного порятунку на чолі з де Голлем. Але виробити спільну тактику дій ні з ультра колоністами, ні з представниками армійського командування їм не вдалося.

13 травня в Алжирі почався бунт під керівництвом Лагайярда з кількома сотнями "ультра". Бунтівники вимагали створення Комітету громадського порятунку. Влада погодилася на вимоги бунтівників, до Комітету громадського порятунку увійшло близько 30 осіб, в основному представників "ультра". На чолі його Массю вписав себе і трьох полковників своєї дивізії Дюкасса, Тренк'е і Томазо. Але тим часом в Парижі зібрався уряд, зав'язався спір, що робити з Алжиром. Довгі переговори закінчились тим, що влада вирішила скасувати Комітет громадського порятунку і утверджувала уряд Пфлімлена. Члени комітету не очікували такого, але вирішили далі боротися тому, попросили допомоги в де Голля випустивши перше комюніке: "Комітет благає генерала де Голля перервати своє мовчання і створити уряд громадського порятунку, єдине що здатне зберегти Алжир" [18, с.297]. Кабінет Пфлімлена не приймав ніяких заходів для придушення алжирського заколоту, а навпаки, прагнув зберегти контакт з командуванням армії. Урядове комюніке, облямованих 14 травня, доручав "головнокомандувачу алжирських військ підтримувати порядок і забезпечувати охорону громадян" [10, с.113]. Дельбек весь час повторював: "Комітет громадського порятунку не визнає створене в Парижі уряд і виступає за передачу влади де Голлю" [16, с.356]. Для початку генерал виступив з першою декларацією: "Деградація держави неминуче тягне за собою відчуження союзних народів, хвилювання в діючій армії, розкол всередині нації, втрату незалежності. Ось уже 12 років, як Франція намагається вирішити проблеми, непосильні для режиму партій, і йде до катастрофи. Колись, у важкий для нас годині країна довірилася мені, щоб я повів її до спасіння. Сьогодні, коли Францію чекають нові випробування, нехай вона знає, що я готовий взяти на себе владу Республіки" [3, с.476].

19 травня де Голль виїхав з Коломбе в Париж, щоб дати в палаці Орсе прес-конференцію. Насамперед генерал проголосив себе прихильником демократії і республіки, нагадавши, що в післявоєнний період, очолюючи Тимчасовий уряд, він "відновив громадянські свободи" і "провів прогресивні соціально-економічні реформи". В Алжирі травневий рух розширювався. У багатьох містах створили місцеві комітети громадського порятунку, на чолі яких стали військові. 23 травня був утворений об'єднаний Комітет громадського порятунку Алжиру і Сахари. По суті це був комітет, створений ще 13 травня, але розширений за рахунок нових членів. Його основна мета тепер була сформульована так: "Забезпечити прихід до влади уряду громадського порятунку на чолі з генералом де Голлем, щоб провести і захистити корінні реформи інститутів Французької республіки" [21, с.121].

Представники штабу алжирської армії спільно з голлістами і, цілком можливо, з відома самого де Голля розробили так звану операцію "відродження". Вона передбачала висадку парашутистів у паризькому регіоні та захоплення ними влади. Певних строків для проведення "відродження" поки не було призначено. У Парижі уряд Пфлімлена, отримав 20 травня "надзвичайні повноваження", але проти заколотників Алжиру та Корсики нічого не застосовувало. Більш того, в правлячих колах Франції зростало переконання, що відсіч може привести до влади народні сили на чолі з комуністами і що найкращим виходом з положення була б передача влади де Голлю. Тепер політики Четвертої республіки звертають до нього свої погляди. Піне запропонував генералу стати посередником між Алжиром і Парижем. Де Голль заявив лідеру, що візьметься за вирішення цієї проблеми тільки в тому випадку, якщо йому буде надана "вся повнота влади". Після цього співрозмовники обговорили найважливіші проблеми внутрішньої і зовнішньої політики Франції [10, с.79].

1 червня Національні збори 329 голосами "за" та 224 - "проти" схвалили інвеституру Ш. де Голля. Упродовж двох наступних днів парламент схвалив, подані де Голлем, три закони: про спеціальні повноваження уряду в Алжирі, про новий порядок перегляду конституції, про надзвичайні повноваження уряду. Після цього обидві палати парламенту були розпущені. Четверта республіка стала історією.

Основне завдання Шарля де Голля за наданих йому парламентом надзвичайних повноважень полягало у прийнятті нової Конституції, яка б віддзеркалювала його розуміння ролі держави, нації, соціального консенсусу. Проект нової Конституції підготовляв комітет експертів на чолі із соратником де Голля. тодішнім міністром юстиції М. Дебре. На початку вересня Рада міністрів схвалила остаточний текст проекту Основного закону. На 28 вересня було призначено референдум, на якому французи мали висловитися "за" чи "проти" нової Конституції. Шарль де Голль зробив усе, щоб обмежити роль партій у французькому суспільстві. Цим він захистив свій уряд і дав йому можливість нормально працювати. За Конституцією роль партій зводилась до такого: "Політичні партії і групи сприяють висловленню думок у ході виборів. Вони створюються і здійснюють свою діяльність вільно. Вони повинні дотримуватись принципів національного суверенітету та демократії". 21 грудня 1958 р. генерала Ш. де Голля було обрано на семирічний термін президентом Французької республіки.

Отже, генерал будучи головою Тимчасового уряду, ставив собі такі основні цілі: підвищити життєвий рівень французів, відновити господарство, зберегти колоніальні володіння, відновити статус великої країни для своєї Батьківщини. Шарль де Голль очоливши Тимчасовий уряд здійснив такі реформи у внутрішньополітичному аспекті: провів націоналізацію підприємств, створив Верховний Комісаріат плану модернізації і оснащення, ініціював створення Державної вищої школи адміністративних керівників, організував єдине страхування для населення, підвищив заробітну плату.

Розділ 3. Генерал Шарль де Голль президент П'ятої республіки