Ернесто Че Гевара: політичний портрет

Ознайомлення із життєвим шляхом Ернесто Че Гевари; вивчення його військової, політичної та дипломатичної діяльності. Ознайомлення із комуністичними ідеалами Ернесто в 60-х рр. ХХ ст. Дослідження впливу революціонера на історію Латинської Америки.

Рубрика История и исторические личности
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 15.05.2012
Размер файла 3,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

У Фіделя визрів новий план повалення диктатури. Згідно з ним колона під командуванням Фіделя і колона Рауля повинні були оточити Сантьяго та захопити його. Друга колона під командуванням Каміло Сьєнфуегоса повинна була перебазуватися в західну частину острова - провінцію Пінар - дель - Ріо і розпочати там військові дії. Нарешті, колона Че, якій привласнювався №8 і ім'я героїчного капітана Сіро Редондо, доручалося прорватися в провінцію Лас-Вільяс, захопити її, взяти столицю - місто Санта-Клару, а звідти рухатися на Гавану [30,с. 61].

Фідель призначив Че Гевару "командувачем всіма повстанськими частинами, що діяли в провінції Лас-Вільяс, як в сільській місцевості, так і в містах". Він отримав не тільки найвищу військову владу, але і виконавчу. На нього покладалися обов'язки: збирати податки, що встановлював повстанський уряд і витрачати їх на військові потреби; здійснювати правосуддя і провадити в життя аграрну реформу. 27 серпня 1957 р. Че Гевара зібрав своїх солдат у поселенні Ель-Хібаро і повідомив, що колона спускається з гір і буде боротися в долині [23, с. 217]. "Можливо, половина бійців загине, - сказав Че. - Але якщо навіть один з нас виживе, то це забезпечить виконання поставленого перед нами командуючим Фіделем Кастро завдання. Той, хто не бажає ризикувати, може залишити колону. Він не буде вважатися боягузом" [22, с. 173].

Че Гевара з жорстокими боями вів свою колону до столиці. В нього були улюблені слова: "Вперед - до перемоги". В цих словах був весь Че, з усією залізною волею революціонера і вірою в перемогу [77, с. 19]. Уже в другій половині грудня Че на чолі повстанських загонів спустився з гір Ескамбрая і почав наступ на опорні пункти противників в провінції Лас-Вільяс. 16 грудня повстанці оточили місто Фоменто. Після двух днів бою урядовий гарнізон здався, і місто було звільнено. Слідом за цим 21 грудня повстанці атакували місто Кабайгуан. Тут бій йшов буквально за кожний дім. Зранку 22 грудня почалася битва за місто Пласетас. До вечора гарнізон цього міста здався повстанцям. Частини колони Че оточили місто Санкті-Спірітус. Бій тривав два дні і теж завершився перемогою повстанців. Так одне за одним Гевара звільняв міста на підступі до столиці (Додаток В). Зранку 1 січня гарнізон Санта-Клари здав зброю [31, с. 240]. У своїй праці "Епізоди революційної боротьби" Гевара описав свої дії наступним чином: "Цей бій продемонстрував слабку боєздатність батистівської армії і у той же час свідчив недостачу боєприпасів і зброї у Повстанській армії" [4, с. 317].

12 березня 1958 р. був опублікований маніфест "Руху 26 липня". Маніфест звертався до населення з закликом прийняти участь в загальному страйку проти диктатури. Він був призначений на 9 квітня, однак не вдався. Ненависний народу диктатор Батиста вирішив піти з посади президента, щоб керувати країною з-за куліс. В листопаді 1958 р. на Кубі відбулися президентські вибори. Шляхом насилля над виборцями кліці Батисти вдалося провести на посаду президента свого ставленика Агуеро. Однак дні існування терористичної диктатури Батисти добігали кінця [85, с. 180].2 січня 1959 р. колона Гевари зайняла військову фортецю столиці Ла Кабанья. Диктатура Батисти впала [77, с. 19].

Перемога кубинського народу над диктатурою Батисти була не тільки тріумфом. Ця перемога відкинула застарілу думку про народні маси Латинської Америки, наочно продемонструвала здатність народу шляхом партизанської боротьби звільнитися від уряду, який його пригнічував [3, с. 429].

Охоплені ейфорією від отримання свободи, кубинці приступили до створення свого нового уряду. Президентом країни став Мануель Уррутія, а прем'єр-міністром - Міро Кардона. Кастро, керівник Кубинської революції, на перших парах поступився найважливішими посадами в уряді поміркованим політикам і прихильникам Батісти для того, щоб не ускладнювати стосунки з США [88, с. 125]. Він прагнув також уникнути різких соціальних змін. Звичайно, партизанам все це не сподобалося. Напруга між революціонерами і поміркованими ставала все сильнішою. Кордона пішов на легалізацію реально започаткованого на Кубі переділу землі, в тому числі на конфіскацію великого землеволодіння. Але в лютому 1959 р. його змусили поступитися посадою прем'єр-міністра Фіделю Кастро [41, с. 14].

9 лютого на вимогу керівників повстанської армії уряд видав закон, згідно з яким за заслуги перед кубинським народом Ернесто Геварі надавалося кубинське громадянство і він зрівнювався в правах із вродженими кубинцями [23, с. 260].

Удостоєний вищого військового звання -- команданте, Че як один з керівників повстанців увійшов до уряду. З 1959 по 1965 рр. він займав високі посади [83, с. 216]. Почав Гевара з посади директора Управління промислового розвитку Куби, а в 1959-1961 рр. очолював Національний банк [87, с. 53]. Сам Че так розповідав про своє призначення на цю посаду. Фідель запитав своїх соратників, хто з них є економістом. Че підняв руку. Фідель здивувався: адже Ернесто за освітою був лікарем. Але партизана збентежити було важко: "Я подумав, що ти запитав, хто з вас є комуністом". І отримав призначення на посаду головного банкіра [82, с. 183].

Будучи директором Національного банку Куби, він насамперед скоротив до мінімуму належну йому платню. Випускав валюту зі своїм зображенням (Додаток Г). Займав Гевара невелику квартиру з гранично скромною обстановкою, ведучи, по суті, спартанський спосіб життя. Че вважав, що "впливові особи, які мають те, чого не має народ, є очорнителями революції, що вбивають віру в неї" [84, с. 316].

Очолюючи міністерство промисловості, Че Гевара особисто брав участь у багатьох важких роботах, працюючи і харчуючись разом з простими людьми. Його можна було бачити на Сафра - з мачете в руці або за кермом комбайна, на будівництвах - коли той змішував бетон або викладав цеглу, у глибоких шахтах і в трюмах кораблів під час розвантаження в Гаванському порту [57, с. 86]. Понад усе Че ставив духовні цінності. Він віддавав перевагу моральним стимулам в роботі, які, на його думку, повинні були відігравати важливу роль в процесі формування нової людини [57, с. 88].

За надзвичайно короткий термін (5-6 років), що настав після 1 січня 1959 р., Че встиг зробити для своєї країни дуже багато, займаючись питаннями фінансів, розвитку промисловості, організації збройних сил. Фідель Кастро доручав йому також вирішення найскладніших зовнішньополітичних завдань по відстоюванню інтересів Куби, по захисту латиноамериканських держав, всіх країн, що скинули колоніальні кайдани США та виступали проти неоколоніалістської політики [54, с. 9].

Цю країну він вирішив покинути лише через 6 років після перемоги. Геварі обридла посада президента Національного банку, він зненавидів гроші, критика Радянського Союзу привела його до ізоляції від КП Куби [70, с. 12]. Один з парадоксів Че в тому, що він прагнув до влади, але не прагнув у владу. Із зовнішньою легкістю ця людина відмовилася від міністерської посади і від всіх привілеїв, пов'язаних з положенням одного із найпопулярніших лідерів нової політичної еліти Куби [37, с. 61].

Гевара, який користувався щирою любов'ю кубинців, зник з острова в березні 1965 р. Його шукали і журналісти, і агенти розвідок. Хвора мати Че марно намагалася зв'язатися з сином, що давно залишив рідну Аргентину [61, с. 89]. Селія де ла Серна Гевара померла, так і не дочекавшись дзвінка з Гавани. Дружина команданте розгублено відповіла: "Він повинен бути десь на збиранні цукрового очерету ..." Останній лист Че Гевари старим батькам став відомим набагато пізніше: "Дорогі старенькі! Я знову відчуваю своїми п'ятами ребра Росинанта. Знову одягнувши зброю, я пускаюся в дорогу. Багато хто назве мене шукачем пригод, і це так. Але тільки я - шукач пригод особливого роду, з тих, хто ризикує своєю шкурою, щоб довести свою правоту. Може бути, я намагаюся зробити це в останній раз. Десять років тому я написав вам перший прощальний лист. Пам'ятаю, я скаржився в нім, що не став ні добрим солдатом, ні хорошим лікарем; останнє мене більше не цікавить, а як солдат я не настільки вже і поганий…

Не згадуйте лихом скромного кондоньера XX століття. Поцілуйте Селію, Роберто, Хуан-Мартіна, Пототіна, Беатрис -- загалом, всіх. Міцно вас обіймає ваш блудний і невиправний син" [18, с. 312] (Додаток Д).

Існують різні думки про те, чому Че Гевара таємно залишив Кубу і з жменькою однодумців відправився до Болівії робити соціалістичну революцію. Наприклад, відомий кубинський опозиціонер і письменник К. А. Монтанер в книзі "Напередодні краху" пише: "Як тільки Че усвідомив, що ідея "нової людини" нездійсненна, і що він сам потерпів поразку в реалізації завдань уряду, він кинувся битися з вітряними млинами. Але це була нова спроба піти в утопію. Вона завершилася трагічно". Авторитетний російський латиноамериканіст Н. С. Леонов вважав, що, навпаки, не сумніваючись в остаточній перемозі кубинської революції, Гевара відправився до Болівії, щоб там, в глухому районі Ньянкауасу зібрати і підготувати бойову групу, подібно до того, як Фідель Кастро готував в Мексиці експедицію на Кубу. Аргентина, а не Болівія була, на думку Леонова, метою Че, бо він дуже хотів, щоб і на його першій Батьківщині перемогли, нарешті, свобода і соціальна справедливість. У Че, як відомо, була власна "теорія вогнища", згідно якої Болівія, розташована в центрі Латинської Америки, повинна була стати детонатором континентальної революції, направленої проти панування імперіалізму янкі [64, с. 217].

Як наполегливо стверджували в середині 60-х р. в Гавані, між Че і Фіделем Кастро виникли гострі розбіжності з приводу того, як повинна розвиватися далі революція. Деякі вважали, що ворожнеча ця викликана відчуттям ревнощів, яке кубинський лідер часто зазнавав до своїх обдарованих соратників. А тому, коли Че надовго зник, поповзли чутки, що Фідель просто усунув чергового суперника. Прагнучи припинити їх Кастро, вимушений був оприлюднити прощальний лист Че (в той момент Гевара знаходився із зброєю в руках в джунглях Конго) і публічно зачитати його. "Я відчуваю, - говорилося в цьому посланні, - що виконав ту частину мого боргу, яка прив'язувала мене до кубинської революції на землі Куби...". Виступ Кастро, проте, прозвучав не дуже переконливо. "У Фіделя вражаюча здатність використовувати в своїх цілях людей, а потім, коли він вичавить все, позбуватися від них", - такий коментар дав йому команданте Убер Матос, учасник Кубинської революції, що порвав з Кастро [47, с. 63]. Та судячи із змісту листа, відправленого Че Геварою Фіделю, ніяких розбіжностей між ними не було. "Я зробив формальне відречення від моїх посад в Правлінні Партії, від свого міністерського крісла, від своєї посади командуючого, від своєї кубинської сутності, - писав Ернесто. - Ніщо законне не пов'язує мене з Кубою, лише зв'язки іншого типу, які не можна знищити…" (1 квітня 1965 рік) [13].

Поставивши за мету звільнити від колонізаторів світ, Гевара з 125 бійцями в квітні 1965 р. висадився в Конго, щоб зробити з повстанців Кіншаси справжніх партизан. Кубинці фотографували диких звірів, полювали на мавп і слонів і дивувалися "повній відсутності організації в африканців" [70, с. 41]. На сході Конго існував так званий "звільнений район", що граничив з дружньою Танзанією і лежав в центрі Африканського континенту. Він представлявся Че ідеальним місцем для підготовки борців за свободу [44, с. 56].

23 квітня 1965 р. кубинський загін рушив з Дад-ес-Салама в розташовану на березі озера Танганьіка Кігому. Переправившись на конголезький берег, загін прибув в селище Кібамба. Там його зустріли солдати Конголезької народно-визвольної армії. Ця зустріч справила на Че Гевару хороше враження. 8 травня з Гавани прибула друга група кубинців. Її членам перед відправкою в Конго Кастро натякнув, що там вони зустрінуться з тим, хто користується його повною особистою довірою [69, с. 328].

20 червня змішаний загін з конголезців, тутсі і сорока кубинців відправився з Кібамбі на захід. Він готував напад на електростанцію і казарми в Бендере. Операцію чекала невдача. Якраз через чотири дні після невдалої операції в Кібамбу прибула четверта група кубинців. У ній налічувалося 39 бійців, серед яких був Гарі Вільєгас на прізвисько Помбо, якому Кастро довірив бути охоронцем Че. Тепер серед повстанців налічувалося 105 кубинців [62, с. 173].

Та все ж повстанці не змогли повторити успіх революції на Кубі. Провівши декілька днів в Дар-ес-Саламі, більшість з них повернулася на Батьківщину. Че Гевара затримався в кубинському посольстві в Дар-ес-Саламі, займаючись записом вельми хворобливих спогадів. "Перемога є значним джерелом позитивного досвіду, - писав він, - але те ж саме відноситься і до поразки" [44, с. 69]. Після поразки у Конго Ернесто 4 грудня 1965 р. відправив листа своєму товаришу міністру культури Армандо Харту. У ньому свою поразку автор переклав на неосвіченість кубинців і просив Армадо видрукувати наступні книги, що заповнили б прогалини комуністичного виховання кубинців: "Класики філософії", "Великі діалектики і матеріалісти", "Сучасні філософи", "Класики політекономії і попередники", "Маркс і марксистське вчення", "Соціалістичне будівництво", "Єретичні і капіталістичні автори", "Полеміка" [14].

1 січня 1966 р. почався завершальний етап болівійської епопеї (Додаток Б). До Ла-Пас прибув Рікардо з детальними інструкціями, в долині Ньянкауасу було орендовано ферму "Каламіна" - майбутню базу для табору. Невдовзі сюди починають прибувати бійці [44, с. 74]. Поразка в Конго вилікувала Че від ілюзій про "революційний потенціал Африки". Залишалася "вагітна революцією" Латинська Америка, її слабка ланка - знедолена, відрізана від зовнішнього світу Болівія, що пережила за недовгу історію незалежності близько двохсот путчів [75, с. 163]. Повстанці прибули в "Каламіну", організували неподалеку в джунглях табір, вступили в контакти з місцевими опозиційними силами [65, с. 180]. Підготовча робота із створення бази в Болівії була покладена на двох чоловік, чиї імена сьогодні теж стали легендою латиноамериканської герільї - Інті і Таню [65, с. 214].

Документи свідчать, що Вашингтон знав про підготовку "партизанського вогнища" ще до того, як болівійські власті отримали перші відомості про дії Че. План ліквідації його загону під кодовою назвою "Операція Синтія" затвердили президент Джонсон і директор ЦРУ Хелмс.Було організовано повітряний міст Панама - болівійська провінція Санта-Крус для перекидання "зелених беретів" [73, с. 158].

Через деякий час під виглядом уругвайського комерсанта Адольфо Мени Гонсалеса 3 листопада 1966 р. з'являється і сам Че - сивий, із залисинами, в окулярах, абсолютно невпізнанний. Гевара приступив в Болівії до виконання важливого завдання, яке він сам собі поставив, як писав Фідель Кастро в передмові до Партизанського щоденника. Вдруге у своєму житті Че виявився в самій високогірній столиці, розташованій на висоті 3400 метрів над рівнем моря [57, с. 25].

"Перемога або смерть" - цими словами Че закінчував кожне своє повідомлення. Сам він був вже ближчий до смерті, чим до перемоги. 6 його бійців було убито, 4 дезертирували, половина тих, хто залишився, бродили по Андах, не маючи з ним зв'язку, 1.200 солдатів йшли за ним по п'ятах, а американські інструктори готували 650 рейнджерів для смертельного удару.

У вересні в Ла - Пас прибули давно обіцяні радіостанції. За 8 місяців радіостанція в болівійській столиці лише півгодини вела передачу. Міські партизани не вміли нею користуватися. Другий апарат в штабі Че, застаріла лампова модель з колишнього кубинського посольства в Ла - Пасі, із самого початку був несправний [26, с. 694].

Кубинці, перуанці і болівійці розташувалися на 1200 гектарах в печерах, налагоджували стрілянину і вивчали основні постулати партизанської тактики. Отримавши відповідну підготовку, перуанці почали бойові дії. До Че приєдналися також 18 кубинців і 29 болівійців, які були відряджені своєю компартією [65, с. 217].

Незабаром перша військова частина рушила проти цього дивного зборища, змусивши партизан почати боротьбу на рік раніше, ніж передбачав Гевара. Він був вимушений діяти з жменею на половину навчених людей, що, проте, знищили в перших двох битвах 11 солдат. Незабаром партизани розбіглися по Андах: полювали на свиней, грабували селянські двори і нападали на вантажівки. Місцевих жителів не вдалося підняти на боротьбу, і розчарований визволитель записав в своєму щоденнику, що "про мобілізацію селян не може бути і мови" і що їх доведеться "списати з рахунку" [62, с. 194].

Агенти кубинських спецслужб, яких послали в Ла - Пас з 1965 р., готували партизанам житло, діставали зброю, купували автомашини і вербували союзників з числа болівійських лівих. Грошей було достатньо. У валізах з Гавани прибували пачки доларів (був затриманий аргентинський кур'єр, що провозив 60 тис. доларів в ручній упаковці) [86, с. 219]. Проте, Фідель стверджував пізніше, що це була особиста акція його бойового товариша, хоча шифровані повідомлення, що циркулювали між Гаваною і партизанами викрили причетність до неї кубинського керівництва [70, с. 62].

20 березня 1967 р. військові здійснили наліт на "Каламіну" (запідозривши, що там виробляють або зберігають наркотики - і, отже, є чим поживитися). Боєць-болівієць "Лоро" (Хорхе Васкес Віанья Мачикадо), що раніше відрізнявся недисциплінованістю, пострілом із засідки вбиває солдата. Загін передчасно виявлений. Це початок кінця. Повстанці вимушені піти в джунглі, тепер неможливо навіть послати людей, як планувалося, до Ла-Пас, до Перу, Аргентини і на Кубу.

Уряд Болівії кинув проти партизан регулярні частини. У п'яти провінціях було оголошено військове положення. Барр'єнтос заливає джунглі напалом, запрошує і отримує термінову військову і технічну допомогу від США. А загін Че кружляв по незнайомій місцевості, втрачав в сутичках з урядовими військами людей, безуспішно намагався привернути на свій бік місцеве населення [26, с. 701].

17 квітня 1967 р. Че розбив загін на дві групи: одну очолив сам, іншу (з 13 чоловік, в їх числі 4 розжалуваних болівійця) - "Хоакін" (майор Віло Акунья Нуньес, герой Сьерра-Маестри, начальник школи коммандос в Матансасе, член ЦК КПК). Більше їм зустрітися не довелося. Групу Хоакіна блокувала 4-а і 8-а дивізії болівійської армії, переслідувала авіація. 4 липня гине в бою "Маркос" (майор Антоніо Санчес Діас), 9 серпня - "Педро" (Антоніо Фернандес - один з лідерів Комуністичної молоді Болівії), а 31 серпня в районі Камірі, видана місцевим селянином Онорато Рохасом, потрапляє в засідку і гине вся група Хоакіна, у тому числі - Таня і Мойсес [65, с. 200].

У ніч на 7 жовтня почався останній бій Че Гевари. Сам команданте, хоч і не був сповна упевнений, що їх вистежили, зробив необхідні заходи - розбив загін на маленькі групи, кожна з яких повинна була обстежувати фланги по ходу руху, щоб встановити, чи можна вибратися з лощини. Удосвіта двоє партизан, Бенігно і Пачо, помітили нагорі солдатів - і в чималій кількості.Че належало прийняти рішення або відступати, в надії, що вихід з ущелини не блокований, або зачаїтися і чекати темноти, сподіваючись на те, що урядові війська не виявлять його загін. Він вибрав друге на випадок, якщо його все-таки виявили, і наказав своїм людям зайняти кругову оборону [45, с. 62].

8 жовтня 1967 р. всіма зрадженого і загнаного Че в бою під Ель-Юро поранили в ноги. Влучна куля снайпера розбила рушницю в його руках. Але і тоді не все ще було втрачено. "Досить було Кубі заплатити мільйонний викуп президентові Болівії за Че, і той був би врятований...". Але Гавана мовчала [47, с. 32].

Че Гевара не боявся смерті, з раннього дитинства вона переслідувала його. Він вважав, що для революціонера "смерть - звичайна справа", що ідея, заради якої він бореться, коштує вище власного життя [64, с. 83]. Так і сталося, Ернесто загинув через зраду. Цим зрадником був Чіро Бустос.Саме він розповів болівійським військовим, що невловимим загоном повстанців, який ховається в джунглях, командує сам Че Гевара. І тим самим, фактично, підписав смертний вирок своєму командирові і другу. Ось чому на полювання за партизанами були кинуті добірні сили, яким допомагали спеціально прислані агенти ЦРУ [68, с. 16].

Ореолом романтичної таємниці оповиті обставини загибелі Че. Люди, так чи інакше, причетні до цього, гинули при загадкових обставинах: починаючи від рядового Маріо Терана, що призвів у виконання смертний вирок, до Рене Барьентеса - президента Болівії, який віддав цей наказ [64, с. 22].

Кубинська революція дала світу безцінний досвід. З неї можна винести три основних уроки:

- народні сили можуть перемогти у війні проти регулярної армії;

- не завжди потрібно чекати доки виникнуть усі умови для революції: повстанський центр може сам їх створити;

- в слабко розвинених країнах американського континенту збройну боротьбу потрібно вести переважно у сільській місцевості [3, с. 462].

Розділ IV. Дипломатична місія революціонера

Ернесто Че Гевара був не лише талановитим лікарем, воєначальником, державним діячем, він мав великі дипломатичні здібності, блискуче представляв Кубу і відстоював її інтереси на різних міжнародних конференціях. У своїх виступах він гнівно засуджував агресивні дії США проти Куби та інших країн і народів, викривав неоколоніальну політику імперіалізму. Кубинське керівництво направляло Че в різні країни світу для встановлення ділових контактів, зміцнення міжнародних позицій революційної Куби. Будучи різносторонньо освіченою людиною, він міг успішно справлятися з виконанням будь-якого доручення, яке на нього покладалося. І яку б роботу він не виконував, завжди вкладав в неї весь свій темперамент, всю свою душу [57, с. 87].

Щоб зміцнити міжнародне становище революційної Куби, якій продовжували загрожувати жорстокими покараннями правлячі кола Сполучених Штатів, уряд прийняв рішення направити Че для встановлення дружніх контактів з провідними країнами "третього світу" - Єгиптом, Суданом, Марокко, Індією, Пакистаном, Бірмою, Цейлоном, Індонезією… Протягом цієї подорожі він відвідав також Японію, Югославію і Іспанію. Із більшістю з цих країн у Куби до цього не було навіть дипломатичних відносин. Це була перша подорож до країн Сходу не лише кубинського, але і латиноамериканського діяча. Особливо враховуючи те, що Сполучені Штати намагалися ізолювати Латинську Америку від всього світу [20, с. 183].

Першою країною яку відвідав Че був Єгипет. Тут він вперше зустрівся з радянськими спеціалістами, які надавали країні технічну допомогу в різних галузях економіки. Саме тут Ернесто вперше публічно висловився за відновлення дипломатичних зв'язківіз Радянським Союзом [23, с. 282].

Процес зближення СРСР і Куби йшов швидкими темпами. Разомз Фіделем Кастро Че був ініціатором відкриття в лютому 1960 р. в Гавані радянської промислової виставки. Він вів переговори з А. І. Мікояном, який прибув на її відкриття, в результаті яких було підписано першу радянсько-кубинську угоду про економічне співробітництво. Кубі був наданий на пільгових умовах кредит в сумі 100 тисяч доларів. З того часу на Кубі почала діяти постійна радянська торгівельна місія, що пізніше перетворилася на торгпредство СРСР [34, с. 34].

20 березня 1960 р. Че виступив з лекцією по телебаченню у програмі "Народний університет". Вона називалася "Політичний суверенітет і економічна незалежність". Гевара говорив про те, що національний суверенітет не можливий без завоювання економічної незалежності і що угода з Радянським Союзом направлена на зміцнення економічної незалежності, а значить, і суверенітету Куби [23, с. 294].

Реакцією на ці події стала відмова американців поставляти Кубі нафту. За ініціативою Че в квітні 1960 р. був підписаний контракт про постачання на Кубу радянської нафти, що повністю забезпечила її у паливі на майбутнє. На цій операції Куба, за свідченням Че, заощадила 20 мільйонів доларів. Треба відзначити, що все це відбувалося ще до офіційного відновлення дипломатичних відносин між Кубою і СРСР, що сталося лише 8 травня 1960 р. [34, с. 34].

Ернесто Че Гевара приймав участь у розробці першої Гаванської декларації, яку було оприлюднено у вересні 1960 р. Вона відображала погляди керівників кубинської революції і всього населення країни. Четверта стаття декларації проголошувала, що "допомога, щиро запропонована Кубі Радянським Союзом у випадку нападу на неї імперіалістичних збройних сил, ніколи не може розглядатися як акт втручання, а лише як яскравий прояв солідарності" [23, с. 296].

В жовтні 1960 р. США припинили всі торгові операції з Кубою. У відповідь уряд Кастро конфіскував всі фабрики, шахти, ферми і інше майно, що належало працюючим на острові американським компаніям. Обидві країни опинилися на межі війни. У розпал цієї кризи Гевара очолив делегацію Куби на Міжнародній нараді комуністичних і робітничих партій в Москві. Він розумів, що без допомоги країн соціалістичного табору Куба не зможе протистояти США. Радянське керівництво такий хід подій влаштовував [41, с. 16].

У перший свій приїзд до Москви в 1960 р., коли становище на Кубі було нестабільне і результат революції ще не був визначений, Геварі часто ставили питання про те, чим закінчиться боротьба кубинського народу, чи утримають революціонери владу в своїх руках. Він зазвичай відповідав так: "Не беруся ворожити про результат, але сам зроблю все для остаточної перемоги революції. Якщо знадобиться - візьму автомат і займу своє місце на барикаді. Одне можу гарантувати, в разі невдачі ви не знайдете мене серед тих, що сховалися в іноземних посольствах, шукайте мене серед загиблих. Вистачить з мене поразки в Гватемалі" [54, с. 9].

11 грудня 1960 р. громада Москви зустрілася з Че в Колонному залі Будинку Союзів. Він виступив з промовою. Ернесто коротко розповів про основні етапи Кубинської революції [23, с. 299]. Важко передати словами, з якою щирістю, теплотою, ентузіазмом був зустрінутий Че. Його виступ, вислуханий з величезною увагою і цікавістю, не раз переривався бурхливими оплесками. Ця промова дала всім можливість відчути себе як би учасниками тих революційних звершень, які відбувалися на далекому, але такому, що вже став для радянських людей близьким, острові Свободи [57, с. 88].

19 грудня Ернесто від імені кубинського уряду підписав спільну радянсько-кубинську угоду, в якій обидві країни констатували ідентичність поглядів по міжнародним питанням, а також у питаннях внутрішньої політики цих країн. Засуджувалися агресивні дії імперіалістичних кіл США проти Куби і інших країн, що борються за незалежність [23, с. 302].

Однією із характерних особливостей Че було прагнення і уміння виховувати в своїх товаришах по боротьбі ті якості, які необхідні революціонерові. Саме в Москві стався випадок з членами кубинської делегації на чолі з Че, який як найкраще розкриває усі сторони його характеру. Одного дня увечері в готелі "Радянська", де вони зупинилися, Гевара оголосив, що переговори в Міністерстві зовнішньої торгівлі СРСР почнуться вранці о 10 годині, і що о 9 годині 30 хвилин всі повинні зібратися біля входу в готель. Проте, в призначений час прийшов він один. Почекавши рівно хвилину, Че сів в машину і сказав: "Поїхали!" У Міністерстві Зовнішньої Торгівлі були дуже здивовані, побачивши замість багаточисельної кубинської делегації одного Гевару, який спокійно запропонував почати переговори. Незабаром по одному, по двоє стали приходити збентежені і задихані кубинці. Увечері Че запропонував організувати для делегації відвідини кабінету В. І. Леніна в Кремлі і попросив екскурсовода, щоб він зробив наголос на ленінську концепцію державної і партійної дисципліни. Коли наступного дня його товариші прийшли в музей-квартиру І. Леніна, вони не знали, куди дівати очі від сорому, - екскурсовод розповідав про суворе, вимогливе ставлення Володимира Ілліча до порушників дисципліни. Хоча Че ні єдиним словом не докорив своїм колегам, подібних випадків більше не траплялося [54, с. 10].

Згодом Гевара відвідав Китай, де Мао Цзедун пообіцяв надати Кубі безвідсотковий кредит. Багато інших соціалістичних країн погодилися купувати кубинський цукор, виявивши тим самим економічну і моральну підтримку Кубі. Однак, більшість латиноамериканських країн, підконтрольних США, ускладнили свої відносини з Кубою [41, с. 16].

В квітні 1961 р. американці перейшли до рішучих дій. Вранці 15 квітня американські бомбардувальники здійснили удар по кубинським аеродромам. Після цього Кастро негайно відновив Гевару у званні команданте. Йому було доручено привести до стану боєготовності армію на західному узбережжі Куби. Протягом двох днів організований американський десант був повністю розгромлений [41, с. 17]. Президенту США Кеннеді не залишалося нічого як переключитися на створення "Союзу заради прогресу". Народження цього органу повинно було відбутися на спеціальній сесії Міжамериканської соціальної і економічної ради при Організації американських держав, що скликана в серпні на уругвайському морському курорті Пунта-дель-Есте.

Кубинський уряд прийняв запрошення прийняти участь в даній конференції і призначив головою делегації Ернесто Че Гевару. Це була його перша поява на континенті після перемоги Кубинської революції. Че двічі виступав на пленарних засіданнях конференції, і обидва рази в поміркованих тонах [23, с. 351].

Але згодом, у одній зі своїх праць, що присвячена даній події, Ернесто Че Гевара зазначав: "Сполучені Штати взяли курс на ізоляцію Куби для того, щоб згодом розправитися з нею. Сесія Міжамериканської соціальної і економічної ради в Пунта-дель-Есті була своєрідною підготовкою до цієї ізоляції. Північноамериканська пропаганда навіювала, що з Кубою можна не рахуватися, що кубинська делегація прибула на сесію лише для того, щоб саботувати її, і виконуючи "вказівки Москви", заважати північноамериканцям надати свої щедрі позики країнам Латинської Америки" [8].

В травні 1962 р. М. Хрущов прийняв рішення відправити на Кубу ракети з ядерними боєголовками. Кубинське керівництво погодилося з цим. 14 жовтня американські літаки-розвідувачі помітили ракетну базу що з'явилася на Кубі. 22 жовтня президент Кеннеді оголосив про початок морської блокади Куби. Так почалася Карибська криза, що мало не спричинила світову війну. В кінці-кінців криза була вирішена дипломатичним шляхом. США відмовилися від свого плану вторгнення на Кубу і прибрали свої ракети з Туреччини, а СРСР погодився вивести з Куби свої ракети [41, с. 17].

Куба залишалася в міжнародній ізоляції, а тому все більше ставала залежною від Радянського Союзу. Між країнами було налагоджено безперервний дипломатичний зв'язок. Одним із радянських дипломатів, якому пощастило познайомитися з Че особисто Н. Кудін описав цю зустріч наступним чином: "...Є люди, зустрічі з якими не забуваються. Їх образ знов і знов виникає в пам'яті, заражаючи нас своєю енергією. Пройшло багато років з тих пір, як я бачив Че Гевару, але образ його не меркне в моєму серці. Як найдорожчу реліквію зберігаю я фотографію Че з його дружнім присвяченням: "Товаришеві Кудіну, справжньому кубинцеві серед радянських, "найагресивнішому" економісту. Че Гевара 1.8.62." [50, с. 13].

До Куби було направлено велику кількість перекладачів з Москви, що мали сприяти порозумінню між діячами обох країн. Одним із них був Ю. Певцов. Він мав можливість споглядати за діяльністю Че давши йому високу оцінку. "На засіданнях міністерства промисловості Че дивував всіх своєю здатністю відчувати головне серед безлічі технічних проблем і звертати на це увагу присутніх. На цих засіданнях Че виступав дуже ясно і конкретно, вислуховував своїх службовців дуже уважно, запитував у них поради і, підвівши підсумок зборів, приймав рішення. Мене вразив дух демократизму цих засідань. Че поводився дуже природно, присутні могли поставити будь-яке питання, не боячись викликати його гнів. І одна надзвичайна деталь: він сам просив робити йому зауваження" [60, с. 59].

В лютому 1964 р. Че Гевара на чолі кубинської делегації прибув до Нью-Йорку на генеральну асамблею ООН [41, с. 18]. Він вже тоді був живою легендою, однією з популярних політичних фігур Латинської Америки і всього світу. Тому не випадково, що при першій же своїй появі в будівлі Організації Об'єднаних Націй, Че Гевара опинився в центрі уваги. Молодий (йому тоді було 36 років) невисокого зросту брюнет, з широким відкритим обличчям, обрамленим невеликою борідкою, з живими добрими очима Че Гевара уразив всіх перш за все незвичайною для діячів настільки високого рангу манерою триматися, простотою. Хоча до нього були прикуті всі погляди, і він, очевидно, це відчував, поводився Че виключно невимушено, без тіні награності [42, с. 17].

Його появи чекали з нетерпінням. Трохи дивно було побачити Гевару в Женеві. Коли Че зійшов на трибуну, на його честь гриміли овації. Ніхто не залишився сидіти при цьому загальному пориві, що охопив делегатів і всіх присутніх [58, с. 51]. Як голова делегації своєї країни, він виступив 11 грудня 1964 р. з викладом позиції Куби по питаннях міжнародної політики і обстановки в світі [42, с. 18]. Того дня зал засідань Генеральної Асамблеї ООН був заповненим повністю. Делегатів дивувала його блискавична реакція на багаточисленні питання, які йому задавалися, де б він не з'являвся, його чіткі, ясні відповіді (без якої-небудь дипломатичної "багатозначності"), дотепні репліки. Че Гевара часто посміхався, жартував. В той же час помічена і зосередженість, напруженість на його обличчі, коли він слухав виступи представників інших делегацій [43, с. 41].

З властивим йому революційним пафосом і пристрастю Че Гевара закликав до ділового розгляду серйозних світових проблем. Найбільш пекучою з них він назвав проблему мирного співіснування держав з різними соціальними системами. В той же час він підкреслив, що "як марксисти ми дотримуємося тієї думки, що мирне співіснування між державами не передбачає співіснування між експлуататорами і експлуатованими, між тими, що пригноблюють і пригноблюваними" [58, с. 55].

Представники США і їх партнери по військових блоках відчували себе незатишно, коли з трибуни летіли в зал гнівні слова, що викривали імперіалізм. Че Гевара захищав право кубинського народу на самостійний розвиток, рішуче засуджував політику втручання США у внутрішні справи Куби, політику блокади цієї країни [42, с. 20]. "Як може претендувати на роль захисника свободи країна, - заявив він, - яка вбиває власних дітей і щодня проводить серед них дискримінацію на основі кольору їх шкіри, країна, яка дозволяє залишатися на волі вбивцям негрів, захищає їх і карає негрів за те, що вони вимагають пошани своїх законних прав, права вільної людської особи? Ми розуміємо, що сьогодні Асамблея не в змозі зажадати відповідальності за ці акти, проте слід зі всією ясністю встановити, що уряд Сполучених Штатів не є захисником свободи, а швидше увіковічує експлуатацію і пригноблення багатьох народів світу і багато зі своїх власних громадян". На завершення Че Гевара вигукнув: "Новий лад континенту, новий лад Америки піднімаються і втілюються в категоричній заяві нашого народу про свою непохитну рішучість боротися проти броньованого кулака інтервенції і відвести його. Наша тверда рішучість знаходить розуміння і підтримку у всіх народів світу, і особливо у народів соціалістичних країн. Батьківщина або смерть!".

Ненависть кубинських контрреволюціонерів до Че Гевари була настільки велика, що вони, користуючись потуранням американської влади, зробили під час виступу Че постріл з "базуки" у напрямі будівлі ООН. На щастя, виконавці злочинної акції виявилися поганими стрілками, снаряд впав в річку. Біля будівлі ООН охорона заарештувала також якусь Перес. З'ясувалося, що ця кубинська контрреволюціонерка мала при собі ніж, яким мала намір, за її словами, убити Че Гевару [40, с. 10].

В січні 1965 р. Гевара знову відправився у зарубіжну мандрівку [41, с. 18]. 24 лютого 1965 р., під час Другої афро-азіатської економічної конференції, Че виголосив промову, що стала легендарною. У ній він висловив свої погляди на взаємовідносини між соціалістичними країнами і країнами третього світу. Че звинуватив країни "соціалістичного" блоку у егоїзмі і прихованому переході до капіталістичної економіки. Це був останній публічний виступ Че у якості міністра промисловості Куби. У промові йшлося: "Ми вважаємо, що братні стосунки зобов'язують сильні країни допомагати залежним і тим що розвиваються, та будувати з ними відносини, забувши про "взаємну вигоду" і світовий ринок, комерційні ціни якого розорюють і без того бідні держави. Як можна говорити про "взаємні вигоди", коли і на сировину, видобуту з такими труднощами бідними країнами, і на техніку, створену на гігантських автоматизованих заводах, встановлені одні й ті ж ціни світового ринку? Якщо ми введемо подібні відносини між державами з великим індустріально-технічним потенціалом, і націями, які ще не вийшли на таку високу сходинку розвитку, ми визнаємо, що розвинені соціалістичні країни є в певному розумінні ставлениками імперіалістів" [10, с. 514].

Че намагався встановити прямий контакт з діячами африканського національно-визвольного руху із метою об'єднання зусиль проти імперіалізму, колоніалізму і неоколоніалізму. Ці контакти знадобилися згодом для скликання Трьохконтинентальної конференції в Гавані і створення Організації солідарності народів Азії, Африки і Латинської Америки [67, с. 95-96]. На дану конференцію Ернесто відправив "Послання народам світу". "Створити два, три… багато В'єтнамів - ось наш лозунг" - заявляв Че. Зоною основної імперіалістичної експлуатації являються три економічно відсталих континенти - Азія, Африка і Латинська Америка. Саме перед Латинською Америкою стоїть завдання надзвичайної важливості: створити на планеті другий В'єтнам, чи третій, чи другий і третій одночасно"[10, с. 514]. Таким чином, центральною темою "Послання…" було те, що В'єтнам не повинен продовжувати стояти один у світі в боротьбі проти американського імперіалізму, і що новий фронт потрібно відкрити в Латинській Америці. Було ясно, що автор повідомлення до трьох континентів готувався до бою, і ми знаємо, що Че насправді вже проходив навчання для Болівії. "Ми вважаємо себе", сказав Че, "не більш ніж частиною великої армії пролетаріату" [81, с. 3].

Радянські історики постійно наголошували на тому, що Ернесто Че Гевара завжди був вірним комуністичним ідеалам, та до кінця своїх днів залишався справжнім комуністом. Так, опинившись у центрі ідеологічної боротьби між Москвою і Пекіном, Гевара навесні 1965 р. написав матері листа, де зазначив про свій намір залишити уряд та працювати на полях цукрової тростини чи на фабриках Куби [27, с. 24]. У цей період Ернесто Че Гевара у своїй політичній діяльності відстоював чітку лінію співпраці з СРСР. Він, як людина з надзвичайно загостреним почуттям справедливості, покладав усі надії на комунізм - суспільство рівних. Та Че не був догматиком, а умів критично мислити і реально оцінювати ситуацію [16]. Хоча він міг співпрацювати і з Радами, і з Китаєм, він вже тоді бачив імперіалістичну суть Радянського Союзу і низький революційний дух. Більше поваги він надавав Китаю, що породив його ідейних наставників і активно підтримував революційні рухи у всьому третьому світі [27, с. 24].

В цей період Ернесто переосмислив марксистське вчення. Якщо на початку своєї політичної діяльності, від Гватемальської революції, марксизм уявлявся йому як усталена істина, то вже на початку 60-х років він зрозумів, що в марксистсько-ленінському вченні, у справі побудови соціалізму відбувся певний застій. "До нас швидше приходить апологетика системи - роз'яснював він, - ніж її науковий аналіз". У статті "Соціалізм і людина на Кубі" Че писав: "Якщо до цього додати схоластику, що гальмує розвиток марксистської філософії та перешкоджає систематичному дослідженню соціалізму, політична економія якого так і не була розвинена, то слід погодитися з тим, що ми все ще знаходимося в пелюшках " [16].

Вже з середини 60-х років Ернесто Че Гевара почав публічно висловлювати своє ставлення до марксизму. Він, зокрема, заявив, що Кубинська революція є марксистською постільки, поскільки вона підтверджує дію об'єктивних законів, відкритих К. Марксом і Ф. Енгельсом. "Життя вчить більше, ніж будь-які із знавців книг і найглибший мислитель" - ось кредо Че Гевари в цей час. Звичайно, не можна сказати, що він мав тоді досить інформації про життя в соціалістичних країнах, радянського суспільства, тим більше що і ми самі багато що дізнаємося лише зараз. Ось чому не треба дивуватися, що в 1960 р. в статті "Замітки для вивчення ідеології кубинської революції" він написав: "Услід за революціонером Марксом формується політичний напрям з конкретними ідеями. Спираючись на гігантів - Маркса і Енгельса, розвиваючись у відповідні етапи разом з Леніном, Сталіном, Мао Цзедуном, а також новими радянськими і китайськими керівниками, воно висуває цілісну доктрину і, можна сказати, приклад для наслідування [67, с. 95-96].

Представляючи свою країну на міжнародні арені та захищаючи її економічні інтереси, Ернесто Че Гевара повинен був, перш за все, з'ясувати головні економічні пріоритети для Куби. Цьому питанню він присвятив чимало часу постійно шукаючи шляхи вирішення найгостріших проблем. У праці "Куба, її економіка, зовнішня торгівля та значення у сучасному світі" він яскраво описав важку долю Кубинської держави і гніт іноземних колонізаторів. Паризький мир 1898 р. і поправка Плата 1901 р. - ось на його думку основні знаки, під якими зароджується нова республіка. Внаслідок першого дві держави підсумовують свої військові рахунки і Іспанія покидає Кубу, звільняючи місце північноамериканському втручанню. Другий - встановлює право Сполучених Штатів втручатися на Куби всякий раз, як того вимагатимуть їхні інтереси. Куба перетворюється на економічно залежну колонію США, і це буде її основною характерною рисою протягом півстоліття [9]. Гевара приходить до висновку, що "Куба, будучи слабким ринком, можливо, не має тої ваги, яка б заслуговувала ризику різкого розриву зі Сполученими Штатами, однак, Латинська Америка являє собою гігантський потенційний ринок двох сотень мільйонів людей, і яким би сильним не було бажання закрити очі на дійсність, цей континент піде далі у своїй боротьбі за звільнення і створять одна за одною, групами чи всі разом блок країн, незалежних від імперіалізму, близьких соціалізму" [15].

Діяльність Че як воєначальника, політика і дипломата не пройшла непоміченою для народів світу. Сотні і тисячі людей буквально поклонялися йому як за життя, так, особливо, і після смерті. Гевара проголосив боротьбу з системою, прагнув надавати братню допомогу пригнобленим і нужденним у всьому світі, приймати людей такими, якими вони є, - ось в принципі основні магніти, які залучали до нього і 40-х р. тому, і тепер. Тоді з його ім'ям і його гаслом "Будьте реалістами - вимагайте неможливого!" молодь виходила на вулиці Парижа, Лондона, Західного Берліна, Праги, Америки.

Ось слова одного з учасників "тих" виступів: "Ми не бачили утопій ні на сході Європи, ні на заході. Де ж ще зберігалися чисті, незкомпроментовані ідеї та ідеали? Че був ідеальною фігурою. У ньому бачили справжнього інтернаціоналіста, безкорисливого борця, який не скомпрометував себе зв'язками з урядами або властями. Людину, яка буде боротися до кінця, до перемоги" [78, с. 15].

Пам'ять про Че жива. Живе і справа, якій він беззавітно служив все своє коротке полум'яне життя. Образ Че Гевари надихає всіх, хто не байдужий до яких-небудь проявів зла і несправедливості в світі, хто готовий зробити все можливе і неможливе, щоб їх усунути [43, с. 21]. Та, на жаль, в сучасному світі образ Че використовується для того, щоб збувати будь-який товар - від рок-музики і авторських моделей одягу до лиж Fischer і годинника Swatch. Кубинському уряду належить центральна роль в створенні легенди Че, і своєї вигоди він не пропустить. Власті Куби, що зарахували Че Гевару до переліку святих, тримаються на плаву лише завдяки тому, що піддали забуттю багато принципів, які він вважав непорушними [52, с. 19].

Частина легенди про Че прояснилася, та це ніскільки не перешкодило популярності, яка завжди оточувала його ім'я. Шанувальники Че Гевари прекрасно усвідомлюють те, що його ідеї були чистою утопією, але їх дуже приваблює образ симпатичного молодого бунтаря, що зберіг незаплямленою репутацію революціонера-романтика [62, с. 28].

Таким чином, на початку своєї дипломатичної діяльності Ернесто Че Гевара продовжував дотримуватися раніше визначеної лінії на співпрацю з соціалістичними країнами. Для реалізації даного він здійснював офіційні візити та укладав різного роду договори з державами соціалістичного табору, виступав на самітах і конференціях. Та починаючи з 60-х р. до Ернесто прийшло усвідомлення імперіалістичної суті Радянського Союзу, і його політична спрямованість змінює свій вектор у бік соціалістичного Китаю. Че ніколи не боявся йти проти системи як під час Кубинської революції, так і після неї. У розумінні цього твердження і криється усвідомлення змісту діяльності Гевари.

Висновки

Ернесто Че Гевара був надзвичайно талановитою і обдарованою людиною. Він одним із перших зрозумів усю абсурдність тогочасного світового порядку, вів безперервний пошук шляхів його вдосконалення. Це людина, що відстоювала ідеали людської гідності, свободи і рівності. Гевара ніколи не думав про себе, завжди боровся заради інших. Він не боявся смерті, бо вважав її неминучою. Саме такі якості Ернесто зробили з нього справжню легенду, героя для наслідування багатьох наступних поколінь. І зараз, на початку XXI ст., його образ не померкнув під плином часу, а навпаки, став все яскравішим і чіткішим. Відкрилися нові, раніше невідомі сторінки його біографії.

У одному із своїх виступів Ернесто Че Гевара сказав наступну фразу: "Краще померти стоячи, ніж жити на колінах". У цьому вислові відображена уся сутність його боротьби. Та через кілька десятиліть, керівники різних компаній і уряди багатьох держав, використовують образ коменданте для збагачення і популяризації свого товару. І обличчя, що уособлювало в собі усі чесноти та безмежну віру, перетворилося на розмінну монету. Але є ті, для кого Че Гевара залишився таким самим безмежним романтиком як і раніше.

В процесі дослідження теми реалізовано поставлену мету:

- образ Ернесто Че Гевари відновив втрачені барви та повернувся до числа найактуальніших питань наукової думки;

- відкрито нові факти, що показали зміну зовнішньо-політичної орієнтації вождя Кубинської революції, та його переходу до критики СРСР;

- дано відповідь на актуальні і гострі питання: що спонукало Ернесто приєднатися до революційної боротьби, чому він залишив міністерську посаду і відправився до Болівії, хто винен у смерті Гевари і інші;

- відновлено історичну справедливість, діяльність Ернесто Че Гевари отримала давно заслужене визнання.

Також виконано поставлені науково-дослідні завдання:

- зображено життєвий шлях Ернесто Че Гевари, стосунки у родині, виховання;

- визначено ряд чинників, що найбільше вплинули на формування його особистості і свідомості;

- розкрито хід подій та основні перипетії Кубинської революції, формування партизанської армії та ідеології, складні військові рішення, перемоги і поразки революціонерів;

- досліджено внесок Ернесто до перемоги революції на Кубі, проаналізовано його рішення і стратегію;

- показано діяльність Че на міністерській посаді, його відмінність від сучасних політиків, основні цілі і прагнення;

- дано характеристику основним напрямкам дипломатичної діяльності Ернесто, розкрито вектор зовнішньо - політичної спрямованість і його зміна.

Таким чином, Ернесто Че Гевари немає серед живих вже більше 40 р. Його великі сучасники, такі як Шарль де Голль і Мао Цзедун, Джон Кенеді і Микита Хрущов, зайняли свої почесні місця в підручниках всесвітньої історії, а Че - досі кумир. Розгадка даного криється у тих ідеях, що сповідував революціонер. Вони були близькими кожній людині як тогочасного світу, так і сьогоднішнього, а сам Ернесто став другом для усіх знедолених і нужденних. Він зумів торкнутися серця кожного своїми вчинками, словами. Став прикладом ідеальної людини з кристально чистим серцем і думками, позбавленої вад та пороків. Саме такі діячі заслуговують на вічну пам'ять та пошану.

Список використаних джерел і літератури

I. Джерела:

1. Алейда Гевара Марч. Воспоминание / Алейда Гевара Марч // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://www.facebook.com/notes/че-гевара/отрывки-из-книги-алейды-марч-воспоминание/192534790817361

2. Выступление Президента Республики Куба Фиделя Кастро Руса на торжественном акте в честь дня рождения Масео и Че Гевары. Гавана, 15 июня 2002 г. // Електронний ресурс. - Режим доступу: // http://www.posolstvo-cuba.ru/inform/fidel020615.htm

3. Гевара де ла Серна Эрнесто "Че" Партизанская война / Гевара де ла Серна Эрнесто. - М.: Военная литература, 1961. - 538 с.

4. Гевара де ла Серна Эрнесто "Че". Эпизоды революционной войны / Гевара де ла Серна Эрнесто. - М.: Воениздат, 1973. - 462 с.

5. Эрнесто Гевара Линч. Мой сын Че / Эрнесто Гевара Линч // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://chehasta.narod.ru/chemyson.htm

6. Эрнесто Че Гевара. Боливийский дневник / Эрнесто Че Гевара. - М.: Воениздат, 1968. - 343 с.

7. Эрнесто Че Гевара. Социализм и человек на Кубе / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: chehasta.narod.ru/sbor/911_ru.htm

8. Эрнесто Че Гевара. Куба и "План Кеннеди". Расстановка сил в Пунта-дель-Эсте / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: chehasta.narod.ru/sbor/911_ru.htm

9. Эрнесто Че Гевара. Куба, ее экономика, внешняя торговля и значение в современном мире. Декабрь 1964 г. / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: chehasta.narod.ru/sbor/911_ru.htm

10. Эрнесто Че Гевара. Статьи. Выступления. Письма / Эрнесто Че Гевара. -М.: Культурная Революция, 2006. - 530 с.

11. Эрнесто Че Гевара. Дневник мотоцыклиста / Эрнесто Че Гевара. - Черданцево (Свердловская обл.): ИП "Клепиков М. В.", 2005. - 326 с.

12. Эрнесто "Че" Гевара. "Камень" (рассказ) / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://operetta.com.ua/ernesto-che-guevara-la-piedra/

13. Эрнесто Че Гевара. "Письмо Че Гевары -- Фиделю Кастро. Гавана, 1 апреля 1965 г." / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://kuprienko.info/pismo-che-guevara-fidel-castro-havanna-1-aprelya-1965/

14. Эрнесто Че Гевара. Письмо Армандо Харту Давалосу / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://sov-ok.livejournal.com/28449.html#cutid1

15. Эрнесто Че Гевара. Экономические воззрения / Эрнесто Че Гевара // Електронний ресурс. - Режим доступу: http://chehasta.narod.ru/cheguevara.htm


Подобные документы

  • Адміністративно-територіальний поділ, географічні та економічні відомості про Кубу. Державна символіка Куби, її національно-культурні символи як фіксація ідентичності нації. Ернесто Че Гевара і Фідель Кастро - революційні символи і політичні лідери.

    реферат [46,6 K], добавлен 23.04.2011

  • Ознайомлення з життєвим шляхом та внеском Володимира Залозецького - хірурга, громадського діяча, творця неовізантизму в українському мистецтвознавстві - в розвиток філософії, культурології, мистецького середовища та створення етнографічного музею.

    реферат [22,6 K], добавлен 12.05.2010

  • Формування світогляду А. Бандери. Аналіз громадсько-політичної діяльності видатного представника української суспільно-політичної думки і національно-визвольної боротьби. Ідейний та практичний внесок священика у розвиток українського національного руху.

    дипломная работа [7,1 M], добавлен 01.03.2014

  • Проблема вагомості Конгресу в зовнішньополітичному механізмі - одна з особливостей політичного життя Сполучених Штатів Америки. Причини активної дипломатичної діяльності Г. Кіссінджера на посту радника з національної безпеки президента Р. Ніксона.

    статья [14,1 K], добавлен 07.08.2017

  • М. Драгоманов – "великий прапор з багатьма китицями ідей та думок". Загальна характеристика життєвого шляху, громадсько-політичної діяльності та творчості М. Драгоманова, аналіз його внеску в українське суспільне життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

    курсовая работа [55,2 K], добавлен 28.11.2010

  • С. Петлюра як символ збройної боротьби України за власну державність. Загальна характеристика політичної діяльності Петлюри, його історичне значення. Аналіз політичної діяльності та роль Володимира Винниченка в процесі українського державотворення.

    реферат [36,6 K], добавлен 03.01.2011

  • Личность Че Гевара, начало его биографии и жизненного пути. События, связанные с жизнью Эрнесто Че Гевара в годы Кубинской революции, круто изменившие его жизнь. Последние годы жизни Че Гевара, его участие и роль в неудавшейся Боливийской революции.

    реферат [35,4 K], добавлен 13.06.2011

  • Дослідження впливу міжнародних чинників і змін у внутрішньому стані суспільства на перебіг політичного реформування. Початок політичної демократизації, створення правової держави, громадянського суспільства в Республіці Молдова. Проголошення суверенітету.

    статья [51,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Дослідження особистості Павла Першого, зображення та вивчення зовнішньополітичної діяльності імператора, її позитивних наслідків та прорахунків; фактори, які впливали на становлення його як особистості. Діяльність Павла І як новатора військової реформи.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 13.06.2010

  • Біографія, громадсько-політична та публіцистична діяльність Юліана Бачинського. Перебування на посаді голови Дипломатичної місії України в США. Звинувачення в "об'єднанні контрреволюційного підпілля та формуванні терористичних груп", позбавлення волі.

    реферат [38,5 K], добавлен 29.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.