Наполеонівські війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• План

Вступ

Розділ 1. Військове мистецтво Наполеона

Розділ 2. Військові кампанії

2.1 Італійська кампанія

2.2 Завоювання Єгипту, похід у Сирію

2.3 Англо-французьке суперництво.

2.4 Розгром Прусії

2.5 Тільзітський мирний договір

Розділ 3. Назрівання кризи Наполеонівської армії

3.1 Похід у Іспанію

3.2 Внутрішня криза

3.3 Війна з Росією

Висновки

Література

Вступ

наполеон війна росія армія

Актуальність теми: Воєнні переваги Франції на континенті Європи виявилися ще в результаті революційних воєн, та з особливою силою проявилися в роки Консульства й імперії. Франція була тоді найбільшою централізованою державою Західної Європи. Революція привела до встановлення в ній передового буржуазного ладу і дала сильний поштовх розвиткові її економічних ресурсів.

Величезна французька армія була створена на базі масових наборів і складалася в основному з селян, що звільнились від феодального гніту. Французькі війська мали першокласну артилерію і стрілецьку зброю. Нова військова організація, успадкована з часів революції, була ще більш удосконалена за Наполеона. Наполеонівська армія з численною кіннотою і кінною артилерією могла легко пересуватися. Це дало змогу відмовитись від колишніх прийомів стратегії і лінійної тактики - розтягування військ вздовж кордону і тривалих облог фортець. Зосередження і перевага сил на вирішальному напрямі, швидкий маневр і знищення армії противника у вирішальному бою стали основною рисою стратегії Наполеона і його маршалів.

Наполеон розвинув і удосконалив ведення війни за допомогою масових армій, створених буржуазною Францією. Його великий військовий і адміністративний талант поєднувався з безмежним владолюбством, жадобою завоювань, нещадною жорстокістю і повною зневагою до народних мас. Спираючись на армію, Наполеон завжди дбав про зміцнення своєї влади новими перемогами та завоюваннями. Величезну воєнну могутність доповнювала дипломатія наполеонівської імперії, побудована на використанні незгод серед противників, на погрозах і віроломстві.

Через воєнну перевагу Франції інші держави могли успішно воювати з нею, тільки об'єднавшись у коаліції. Але учасники коаліцій ворогували між собою. Інтереси Росії і Англії стикались на Близькому Сході і в питаннях про недоторканність нейтральної морської торгівля. Австрія і Пруссія ворогували здавна, вони вели боротьбу за панування в Німеччині. Англію й Іспанію роз'єднувала ворожнеча через колонії. Наполеон Бонапарт довго користувався цими чварами для роз'єднання сил противника, щоб розгромити їх поодинці.

Об'єктом дослідження є Західна Європа в період наполеонівських війн

Мета роботи: проаналізувати політичне становище у Франції періоду наполеонівських воєн, їх економічні та політичні чинники, внутрішню та зовнішню політику Франції того часу.

Мета роботи визначає такі завдання:

Вивчити наукову, документальну та науково-публіцистичну літературу по даній темі, вивчити історичний період часів наполеонівських воєн, розкрити суть бонапартизму, причини тимчасового успіху завойовницької політики Французької імперії та причини поразки Першої імперії.

Розділ 1. Військове мистецтво Наполеона

Складові військового генія Наполеона - це безмежна впевненість у собі, у те, що він називав своєю «зіркою»; це швидка і багата уява; майже надприродна інтуїція, що допомагає йому вгадувати реакцію супротивника; це ретельне перетворення в практику стратегічних принципів і дивовижна сила волі, яка проявляється в момент прийняття тактичних рішень.

Ці якості втілилися в людині, яка виграла більш 50 боїв і пов'язала зі своїм ім'ям численні тактичні принципи. Прусський військовий письменник Карл фон Клаузевиц, стверджував в трактаті «Про війну», що Наполеон був «уособленням бога війни».[9, c.127]

Але більше всього дивує те, що цей бог умів залишатися зовсім простою людиною і відчував деяке задоволення, пояснюючи свій геній позбавленими всякої пихатості словами:

“Військове мистецтво - це просте мистецтво, уся суть його у виконанні; воно не допускає невизначеності; у ньому усе від здорового глузду, нічого -- від ідеології...

Воно не вимагає складних маневрів, кращі найпростіші; вище над усе потрібен здоровий глузд... Це як кулачний бій: чим більше наносиш ударів, тим краще... Усе мистецтво війни полягає в добре продуманому, винятково обачному відступі і зухвалому та швидкому наступі... Треба вміти бути повільним у процесі ухвалення рішення і стрімким у виконанні.”[5 , c. 237]

Cьогодні це здається простим і природним, але для кінця ХVIII -- початку XIX століття це означало повний переворот у принципах і способах ведення війни. Скінчився час неспішних і величних воєн епохи Людовика XIV з їхніми тривалими облогами і розміряними боями, з розшаркуваннями й уклонами типу: «Стріляйте першими, добродії англійці». Молодий артилерійський лейтенант Бонапарт почерпнув свої ідеї зі скарбниці людини, якою він палко захоплювався, називав його «тактиком насамперед», -- це король Пруссії Фрідріх II -- «Фрідріх Великий». Його наука -- воювати слід з легко рухливою армією і за рахунок сміливих маневрів перемагати супротивника, що чисельно перевершує, але не вміє пересуватися. [2, c. 67]

Наполеон пристосує цю науку до своїх потреб і виробить тактичні принципи, від яких ніколи не відступить: затягти супротивника на розвідану місцевість, зайняти своїми військами залишені їм порожнечі, прижати його до природної перешкоди -- висоти чи ріки і, піймавши його в такий спосіб у пастку та зробивши беззахисним перед вогнем артилерії, обрушитися на ворога і роздавити його, атакуючи спочатку по усьому фронті, щоб знайти слабку ланку, зробити пролом, а потім остаточно розтрощити ворога за допомогою резервів. Наполеона почнуть перемагати лише тоді, коли його супротивники досить повно вивчать його мистецтво і розроблять ефективні засоби захисту.

Тактика піднімається до рівня стратегії. Наполеон стверджує, що немає необхідності наносити супротивнику поразку по всій ширині фронту, досить попросту завдати сильного удару на одній його ділянці, яку він називає «засувом».

“Як тільки пролом пророблений, - говорить він, - рівновага порушена; все інше стає марним”. [5, c. 122]

Саме такий сильний удар, іменований ним «вирішальною атакою», має він на увазі, коли пише, що «доля битви вирішуються миттю». Як підготовляє він її? Як вибирає мету? Він відповідає гранично стиснутою формулою:

“Спочатку треба вплутатися -- усюди, - а потім буде видно”. [5, c. 129]

Насправді план завжди готовий заздалегідь, і імператор, поклавши палець на карту, спокійно повідомляє застиглому в мовчанні оточенню: “Я поб'ю ворога тут”.

Атака, яка захвачує один із флангів, майже відрізає шлях до відступу, приводить противника до сум'яття, змушує вводити в бій нові резерви та розширювати фронт. В результаті де-небудь утворюється слабка ланка, і туди Наполеон обрушує всю масу прориву. Він підтягується непомітно і вступає в бій без зволікання. Артилерія відкриває пролом, а кавалерія розширює його і переслідує відступаючого ворога.

Для того, щоб привести в виконання цей тактичний задум, Наполеон, як правило, має в розпорядженні армію в 200 тисяч чоловік, яка розділена на сім корпусів, в кожному з яких по три дивізії, які нараховують по 10 тисяч солдат і від 36 до 40 гармат. Кавалерія складається з двох дивізій карасірів, чотирьох - драгунських і однієї - легкої кавалерії.

Розділ 2. Військові кампанії

2.1 Італійська кампанія

Усе починається в 1793 році, коли англійці захоплюють Тулон. Двадцятичотирьохрічному артилерійському капітану Бонапартові протистоїть армія, що нараховує 7 тисяч іспанців, 6 тисяч неаполітанців, 2 тисячі пьемонтців і 2 тисячі англійців. Цю значну силу підтримують численна артилерія і кораблі, що стоять у порту.

“Фортеці добуває артилерія, - рішуче заявляє ця худа, маленького росту молода людина, чия енергія усіх дивує, -- а піхота входить слідом”. [2, c. 33]

Тому він розмістить поблизу порту 13 батарей, обрушить на позиції ворога бомбовий удар, піде на штурм, заволодіє пануючим над бухтою укріпленням, і двома днями пізніше ворожі ескадри побіжать, боягузливо віддавши вогню порт та французькі кораблі. Капітан стає бригадним генералом. «Тут історія опанує ним, щоб більше вже не розлучатися. Тут почнеться його дорога до безсмертя». [9, c. 46]

Італійська кампанія 1796--1797 років - це тріумф тактичних ідей Бонапарта: треба відшкодувати недолік численності швидкістю пересування й ефектом раптовості. Він прибуває в Ніццу в березні і знаходить там розбиту, охоплену панікою армію. Він мобілізує її за допомогою однієї з тих «прокламацій», секретом складання яких він володіє повною мірою і використання яких робить його майстром «психологічної» війни. Обставини аж ніяк не сприяють цій маленькій, нервовій, абияк одягненій людині, яка жодного разу ще не командувала навіть дивізією. Директорія поставила його на чолі армії, призначеної лише для здійснення відволікаючого маневру, що повинний дозволити головній силі - Німецькій армії - ринутися на Відень.

Маючи, таким чином, доручення здійснити другорядну місію на допоміжному театрі воєнних операцій, двадцятисемирічний воїн перетворить його в бойовище, до якого будуть прикуті всі погляди, а назви здобутих ним перемог незабаром будуть в усіх на вустах: Монтенотте -- звідкіля Наполеон-імператор поведе родовід своєї «знатності», Лоди, Кастильоне, Бассано, Арколе і Ріволі. За один рік він нанесе поразки австрійцям і пьемонтцям та примусить сардинців укласти перемир'я. Ставши хазяїном Італії, він змушує Австрію підписати Кампоформійський мирний договір, який віддав Франції Бельгію, лівий берег Рейну й Іонічні острови, а також засновував Цизальпинську республіку.

Друга італійська кампанія в 1800 році була ще більш швидкоплинна. Поки Бонапарт знаходиться в Єгипті, Європа формує нову коаліцію, що виставила 360 тисяч солдатів проти 170 тисяч у Директорії. Національна територія в небезпеці: англійці висаджуються навіть у Голландії.

Бонапарт спішно повертається і здійснює вдалий переворот 18 брюмера. Злякані Росія і Пруссія відступаються, але підкуплена Лондоном Австрія - їй обіцяють висадження 20 тисяч англійських солдатів на Лігурійському узбережжі - впирається в прагненні врятувати Європу від «корсиканської напасті».

Довіривши Моро війська, які стоять у Німеччині, Бонапарт проводить свою армію скелястими дорогами Великого Сен-Бернара, що саме по собі є унікальним подвигом, і як блискавка обрушується на австрійські тили.

Резюмуємо коротенько хід бою. Не знаючи розташування військ супротивника, Наполеон розділив свою армію на три колони. Та, яку вів він сам нараховувала 22 тисячі чоловік і 14 гармат, раптово натикається на австрійську армію - 30 тисяч солдат і 100 гармат. Через недостачу боєприпасів перший консул змушений відступити, і в 3 години дня битва здається програною. У цей момент підходить Дезе, якого Бонапарт послав у напрямку Генуї, щоб перерізати ворогу шлях до відступу, але з завданням спостерігати, коли почнеться артилерійська канонада. У 5 годин пополудні битва відновляється за участю 800 кавалеристів Келлермана, які прийшли на підмогу . У мить ока австрійці розбиті і просять про перемир'я.

Австрія готова негайно почати переговори, але Англія пропонує Австрії субсидії, і необхідний вирішальний наступ французів у напрямку Відня, щоб домогтися підписання мирного договору.

Чи означало це, що без солдатів, що прийшли на підмогу, Дезе та кавалерії Келлермана Наполеон був би розбитий і його кар'єра закінчена під Маренго? «Будь я розбитий, - напише він пізніше, - я переправився б по п'ятьох прикритих моєю артилерією мостах через По, так що супротивник не зміг би цьому перешкодити; я з'єднався б моєю першою дивізією з корпусами Монсе, Лекки і Тюрро; я дозволив би переправитися через По одному з корпусів Меласа (а він тільки того і хотів); і тоді, одержавши кількісну перевагу, я зміг би атакувати його всіма моїми силами». [2, c. 56]

Наслідком Маренго став Люневільський мир, підписаний 9 лютого 1801 року і доповнений 25 березня Ам”єнським трактатом з Англією.

2.2 Завоювання Єгипту, похід у Сирію

В історії французьких колоніальних завоювань, в історичній кар'єрі Наполеона єгипетський похід - друга велика війна, яку він вів, - має особливу роль.

Буржуазія Марселя і всієї північної Франції з давніх пір вела обширні і досить вигідні для французької торгівлі та промисловості відносини з країнами берегів Балканського півострова, з Сирією, Єгиптом, з островами Середземного моря. З давніх пір постійними намаганнями французького уряду були спроби зміцнення політичного становища Франції в цих країнах.

Тільки що заволодівши Венецією, Бонапарт приказав одному із своїх генералів захватити Іонічні острови і тоді вже говорив при цей захват як про одну з деталей в справі завоювання Єгипту.

Захват Англією французьких колоній, а також голландських та іспанських колоніальних володінь фактично привів майже до повної зупинки колоніальної торгівлі. Незаперечним було також військово-стратегічне значення Єгипту в конкурентній боротьбі великих європейських держав, які намагалися розширити свої колоніальні володіння.

Вивчивши можливості вторгнення на Британські острови, Наполеон відкинув цей план. Поразка в битві проти Англії на очах всієї Європи могла мати катастрофічні наслідки для Республіки і для самого Бонапарта. Відкинувши ідею десанту на Британські острови, він зразу ж повернувся до старої думки про Схід, Єгипет.

19 травня 1798 року флот Бонапарта відплив з Тулона. Бонапарт опинився в Єгипті, але не зустрів підтримки в народі цієї країни. В Єгипті він опинився в повній ізоляції від всього населення. Він провів цілий ряд досить сміливих реформ, але не отримав підтримки у арабів.

На відміну від Італії армія Бонапарта в Єгипті могла розраховувати тільки на вузько воєнні засоби досягнення успіху. Це мало трагічні наслідки для французько армії: перетворившись з армії визволителів, якою вона була в Італії та намагалась стати на Сході, в армію завойовників, вона стала непомірно слабшою; при своїй мало численності і великій віддаленості від основних баз вона була приречена рано чи пізно на поразку. Бонапарт з його сильним розумом досить швидко це зрозумів.

Тим часом адмірал Нельсон знайшов французьку ескадру, яка стояла в Абукирі, напав на неї і повністю знищив. Таким чином, армія Наполеона, яка воювала в Єгипті, опинилася надовго відрізаною від Франції. Турецький уряд посилає в Сірію с свою армію.

Його похід в Сирію був продиктований не стільки вузько тактичними (назустріч турецькій армії), скільки стратегічними міркуваннями. Похід в Сирію був надзвичайно важким, особливо внаслідок недостачі води. Але місто за містом, починаючи з Ель-Ариша, здавалися Бонапарту. Перейшовши через Суецький перешийок, він вирушив до Яффи і 4 березня 1799 року взяв її в осаду. 6 березня після штурму французькі солдати ввірвались в місто.

Зразу ж після цього Бонапарт вирушив дальше, до фортеці Акр. Облога Акра тягнулася рівно два місяці і закінчилася поразкою. 20 травня прийшлось зняти облогу, за час якої французи втратили 3 тисячі чоловік. Після цього французи пішли назад в Єгипет.

В цей час відбулася ніким не передбачена подія. Довгі місяці відрізаний від усяких новин в Європі Бонапарт із випадково попавшої йому в руки газети узнає приголомшливі новини: поки він завойовує Єгипет, Австрія, Англія, Росія та Неаполітанське королівство відновили війну проти Франції, що Суворов появився в Італії, розбив французів, знищив Цизальпійську республіку, рухається до Альп та погрожує вторгненням у Францію; в самій Франції - розбої, невдоволення, повний розлад.

Рішення було прийняте відразу. Він передає верховне керівництво армією генералу Клеберу, наказує спорядити чотири судна і 23 серпня 1799 року виїздить у Францію, залишивши Клеберу велику, добре оснащену армію, справно діючий (створений ним самим) адміністративний та податковий апарат та покірне, збідніле, залякане населення величезної завойованої країни.

2.3 Англо-французьке суперництво

Дізнавшись про незгоди між Англією і Росією, Бонапарт розпочав переговори з Павлом І про союз, запропонувавши йому план поділу Туреччини й походу в індію для повалення англійського панування.

Англія на цей час залишилась самотньою і не могла успішно проводити війну. 27 березня 1802 року був підписаний мир із Францією в Ам”єні. Англія погоджувалася покинути Єгипет і Мальту, а Бонапарт зобов'язався зберегти існуюче становище в Європі й укласти торговельний договір з Англією.

Проте обидві сторони розглядали Ам”єнський мир як тимчасовий перепочинок і не збирали додержуватись його умов. Англія і далі утримувала за собою Мальту, але залишила Єгипет. Бонапарт продовжував політику завоювань і підкорення сусідніх країн.

У 1803 році війна з Англією відновилася. Союзником Франції була Іспанія. Бонапарт задумав висадити десант на англійському узбережжі й сподівався здійснити цей план при підтримці іспанського і французького флотів.

У серпні 1805 року проти наполеонівської імперії утворилась третя коаліція, до якої увійшли Англія, Росія, Австрія і Королівство Обох Сіцілій. Наполеон поспішав розбити своїх противників поодинці, не чекаючи, поки з'єднаються їхні армії. Думку про висадження в Англії довелось відкинути.

21лиспопада 1806 року Наполеон підписав Берлінський декрет про континентальну блокаду. За цим декретом заборонялося всім залежним від Франції державам торгувати з Англією. Втративши надію на вторгнення в Англію, Наполеон вирішив задушити її економічно, закривши для неї всі ринки Європи. Оголошення континентальної блокади було важливим переломним моментом у завойовницькій політиці Наполеона й надало їй нових, значно ширших масштабів. Континентальна блокада вела до безмежного розширення воєн Франції за європейське і світове панування, оскільки, не змусивши взяти участь у цій блокаді всі країни Європи, не можна було досягти поставленої мети. Ще важче було покласти край контрабандній торгівлі з Англією, яка велася повсюди, навіть у Франції, і припинити торгівлю англійськими товарами на нейтральних суднах.

У 1807 році Наполеон наказав конфісковувати нейтральні судна, які заходили у порти Англії та її колоній. Англія і собі оголосила блокаду портів Франції та її васалів. Англійський флот перехоплював нейтральні судна, що пливли з товарами у Францію.

Важко знайти більш неміцний мир, ніж Ам”єнський. Текст резолюції, прийнятої при його ратифікації англійським парламентом, був цинічно загрозливим: «Парламент схвалює договір, але виражає досконалу довіру мудрості і пильності Його Величності з тим, що будуть прийняті всі міри, що можуть стати необхідними у випадку, якщо розвиток подій одержить більш сприятливий поворот». [2, c. 79] І дійсно, у травні 1803 року війна відновляється. Наполеон, що став імператором, вирішує нанести Англії удар у саме серце і зосереджує з цією метою в Бретані 200-тисячну армію. Лондон захищається, сколотивши третю коаліцію за участю Австрії, Росії і Швеції. Усім дістанеться щедра винагорода -- один лише російський цар буде щорічно одержувати від уряду Пітта по 250 тисяч фунтів стерлінгів за кожні 100 тисяч солдатів.

Оскільки висадження в Англії виявляється неможливим - не вдається контролювати Ла-Манш 24 години на добу, -- Наполеон повертає на 180 градусів і обрушується на головного союзника Лондона -- Австрію. Його план готовий.

“Раз моїм адміралам бракує характеру, -- скаже він Талейрану, -- я піду з берегів океану, ввійду в Німеччину на чолі 200-тисячної армії і не зупинюся, поки не фінішую у Відні... Я не дозволю австрійцям і росіянам з'єднатися, завдам удару першим.”[2, c. 83]

Прийнявши рішення, Наполеон закривається й одним духом, за кілька годин, диктує план німецької кампанії. 25 серпня 1805 року він повідомляє своєму міністру закордонних справ: «Рішення мною прийняте. Я починаю наступ. 30 (вересня) з 200 тисячами солдатів я буду в Німеччині». [2, c. 85]

7 вересня австрійці без оголошення війни відкривають воєнні дії, вступивши в Баварію, і Наполеон приводить в виконання свій план. Він розділяє армію на сім корпусів, очолюваних Бернадоттом, Мармоном, Даву, Сультом, Ланном, Неїм і Ожеро. Кавалерійський резерв поставлений під командування Мюрата -- кращої шаблі Європи. Гвардія, як завжди, залишається безпосередньо при імператорі. 30 вересня зі Страсбурга він звертається до армії:

«Солдати, ваш імператор серед вас. Ви -- лише авангард великого народу. Він весь підніметься, якщо необхідно, по моєму заклику, щоб привести в сум'яття і розсіяти цю нову лігу, збиту ненавистю і золотом Англії. Але нам, солдати, прийдеться зробити важкі і тривалі марші, винести втому і всілякі позбавлення. Які б перешкоди не вставали на нашому шляху, ми їх здолаємо і не будемо знати відпочинку, поки не встановимо наших орлів на землі наших ворогів». [9, c. 347]

Він переправляється через Рейн. Австрійська армія чекає його біля Ульма, розраховуючи, що Наполеон піде через Шварцвальд. Він обходить її з тилу, відрізає їй шлях до відступу і блокує в місті, де вона і змушена капітулювати.

Вся кампанія зайняла 14 днів. Австрія втратила 60 тисяч чоловік, 200 гармат та 80 знамен. Вечором Наполеон пише Жозефіні: “Я виконав своє призначення; я знищив австрійську армію за допомогою простих маршів. Тепер я обрушуся на росіян, вони приречені ”. [9, c. 352]

У результаті цієї кампанії, за умовами Пресбургського договору Австрія віддавала Венецію, Істрію і Далмацію, що приєднувалися до Італійського королівства, а також Тіроль і Швабію, що відійшли під владу герцогів Баварського і Вюртембергського.

2.4 Розгром Прусії

Маренго було хрещенням першого консула. Аустерліц зробив Наполеона імператором Заходу. Наполеон, що вже носить титул короля Італії і «посередника» Швейцарії, проголошує себе протектором Рейнського союзу (конфедерації), що включав Баварію, Вюртемберг, Баден, Гессе, Берг і ще одинадцять держав, - усі вони зобов'язуються бути вічними союзниками Франції. Відновляються переговори з Англією і Росією, як раптом Пруссія, у якій Наполеонові хотілося бачити природну спільницю Франції і якій він тільки що подарував Ганновер, повідомляє війну Франції. Утворюється четверта коаліція в складі Англії, Росії і Пруссії.

Лондон, як звичайно, надає фінансові кошти, а Росія і Пруссія можуть виставити могутні і добре навчені армії. Крім того, є підстави побоюватися, що Австрія, бажаючи звільнитися від твердих обмежень, накладених на неї Пресбургським договором, виступить на їхній стороні. Пишаючись своєю репутацією, заробленою перемогами геніального Фрідріха, Пруссія з помпою проводить мобілізацію, а король заявляє, що прожене «французьких собак» з території Німеччини, де вони ще стоять гарнізонами, і покінчить з «бунтівником спокою Всесвіту». [5, c. 264]

Не втрачаючи часу, Наполеон кидає на Саксонію свою Велику армію, що нараховує 170 тисяч солдатів і розділена на три колони. «Мої справи йдуть добре, - пише він Жозефіні,-- з божою допомогою справи, я думаю, незабаром приймуть поганий оборот для бідного прусського короля, якого я особисто шкодую, тому що він добрий. Королева в Ерфурті, разом з королем. Якщо вона хоче битви, вона одержить це жорстоке задоволення». [2, c. 89]

Йому 37 років, він дивовижно витривалий і з разючим умінням справляється з обов'язками полководця і глави держави. 5 жовтня 1806 року він починає рух по Вюрцбургській дорозі на Бамберг. Він знає, що прусські сили нараховують 75 тисяч солдатів у центрі під командуванням короля, 62 тисячі на правому крилі і 50 тисяч - на лівому, всього - 187 тисяч. Його план готовий: він спонукає ворога просуватися до Рейну, а свої війська сконцентрує в районі Байройта і ринеться потім через Саксонію на Берлін, щоб виявитися в тилу в пруссаків і, що ще важливіше, у стратегічно центральному пункті на той випадок, якщо у війну вступлять росіяни й австрійці. Прусський король, наляканий просуванням французів до його столиці, може статися, у поспіху поверне назад і сам поставить себе в невигідне положення, його бойові порядки виявляться розсипаними. Так і відбувається. Пруссаки поспішно направляються до Ефурта, щоб перекрити єдину вільну дорогу на Берлін через Магдебург.

“Нарешті завіса впала!” - вигукує Наполеон. [2, c. 156]

8 жовтня пруссаки знаходяться до півночі від гірського масиву Тюрингського лісу, французи - на півдні. Прусська армія починає маневр, щоб обійти Наполеона з тилу, але той передбачає їхній задум і сам атакує їхній фланг під Ієною. Прусський король на чолі 75 тисяч солдат відступає, а генерал Гогенлоє з 46 тисячами прикриває його. За одну ніч Наполеон установлює на висотах свою артилерію, кидає в атаку 40 тисяч французів і розбиває Гогенлоє, у той час як Даву на чолі усього лише 26 тисяч солдатів наносить під Ауерштедтом поразку силам короля. Французька кавалерія довершує розгром, переслідуючи втікачів і забираючи їх тисячами в полон.

Кинута в цю битву прусська армія втратила 25 тисяч убитими і пораненими і 100 тисяч полоненими, у тому числі близько 20 генералів. Почата 8 жовтня 1806 року саксонська кампанія закінчена 14-го!

2.5 Тільзітський мирний договір

захопивши Берлін і оголосивши континентальну блокаду, Наполеон вирядив свої війська проти російської армії, яка перебувала у Східній Прусії. 6 лютого 1807 року під Прейсіш-Ейлау відбулася кривава битва. Обидві армії зазнали великих втрат, але російські війська вистояли на полі бою. Вперше Наполеонові не вдалося перемогти.

Становище Росії ускладнювалося тим, що вже з 1804 року вона воювала з Іраном, а 1806 року почалась російсько-турецька війна. Не маючи союзників і не дістаючи допомоги від Англії, російський уряд вирішив змінити курс своєї політики й укласти угоду з Наполеоном.

Армія Наполеона також була виснажена. У неї не вистачало сил напасти на Росію. Крім того, Наполеона тривожила позиція Австрії, що тільки й чекала слушного моменту для реваншу.

Між Олександром І і Наполеоном зав'язались мирні переговори. Зустріч обох імператорів у Тільзіті завершилася 7 липня 1807 року підписанням між обома сторонами договорів про мир і союз. Франція дістала повну свободу дій у Західній Європі. Наполеон погрожував зовсім ліквідувати Прусію і тільки на настійну вимогу Олександра І повернув частину її володінь на схід від Ельби.

За союзним договором із Францією, Росія зобов'язувалась приєднатися до континентальної блокади, примусити Швецію взяти участь у ній і порвати з Англією. Наполеон давав непевні обіцянки на поділ у майбутньому частини європейських провінцій Туреччини і надав царю свободу дій щодо Швеції.

Тільзітський мир викликав велику тривогу в Англії, хоч її власна бездіяльність значною мірою допомогла Наполеонові здобути перемогу над четвертою коаліцією. Англійський уряд побоювався, що Франція захопить датський флот. 2 вересня 1807 року британська ескадра, не оголошуючи війни, бомбардувала Копенгаген, захопила 16 кораблів і багато невеликих суден. Незабаром після цього Росія оголосила Англії війну, але воєнні дії фактично не велись.

Розділ 3. Назрівання кризи Наполеонівської армії

3.1 Похід у Іспанію

У 1807 році Наполеон вирішив змусити Португалію взяти участь у континентальній блокаді, але та відмовилась. Тоді він добився від Іспанії згоди на прохід у Португалію французьких військ. У Португалії французький напад було відбито в результаті повстання в цій країні і висадження англійських військ, підтримуваних флотом. Після цього Наполеон вирядив великі сили в Іспанію і призначив її королем свого брата Жозефа.

Жозеф Бонапарт, «зведений у ранг» короля Іспанії, запанував на своєму троні після перемоги, здобутої маршалом Бессьєром у Медіна дель Ріо Секо. Прикриттям Жозефу служили 80 тисяч французьких солдатів, здебільшого призовників, що не мали бойового досвіду. У той же час один боязкий генерал на прізвище Дюпон зазнає поразки від іспанців в Андалузії і змушений капітулювати в місті Байлен. Новина негайно облітає всю Європу, тому що це перша невдача переможців при Риволі й Аустерліці, сигнал до загального відступу французьких армій і до втечі короля Жозефа. Англійці під командуванням Веллінгтона висаджуються в Португалії й очищають її від французів, якими командує Жюно. Наполеон, що знаходиться в той момент у Бордо, приходить у лють:

“Що значить жменька повстанців, мої драгуни знищать їх! Навіть якщо я знайду в Іспанії Геркулесові стовпи, я не знайду там меж своїй могутності.”[9, c. 287]

Угода з Росією, яка передбачала, що вона разом із Францією запропонує Англії почати переговори про мир, дійсно залишить Наполеонові свободу дій на Іберійському півострові. Усього за 50 днів Велика армія буде перекинена з глибин Польщі до підніжжя Піренеїв! Імператор теж там, разом з армією, 8 листопада він прибуває у Віторію, щоб зустрітися з Жозефом, правлінню якого з усіх боків загрожують банди розбійників, оплачуваних Англією. Як завжди, присутність Наполеона докорінно змінює ситуацію: за два тижні іспанці три рази зазнають поразки. 29 листопада 1808 року відбувається бій під Сомосьеррою, що нагадує про перехід через Великий Сен-Бернар, але з битвою в додачу. В ущелині Сьерра Гвадаррама, іспанці наштовхуються на французьку піхоту, яка рухається вузькими звивистими стежками. Наполеон, у якого під рукою тільки 150 шабель його особистого ескорту легкої кавалерії, командує: “Заберіть мені це з дороги, галопом!” [9, c.288]

Іспанці біжать, відкриваючи дорогу на Мадрид, що упаде на початку грудня. Відтіля Наполеон має намір виступити на Лісабон. У Наполеона гарний план, на кінець він зможе провести «регулярну битву» (класичну битву, в якій дві регулярні армії протистоять одна одній по фронту) у червоних мундирах. Наполеон прискорює рух своїх військ, прагнучи перешкодити здійсненню задуму ворога. Імператор вже усього в дванадцятьох годинах маршу від англійців, як раптом 1 січня 1809 року він змушений перемінити план: прийшла звістка про те, що Австрія переозброюється, а в Парижі Талейран і Фуше інтригують і хочуть, у випадку загибелі Наполеона, замінити його Мюратом. Імператор не може більше затримуватися в глибині Іспанії і вирішує доручити Сульту завершити кампанію, яку вважає вже виграною -- «скинути англійців у море». На жаль, з його від'їздом командування військами поступово розладжується, і англійцям удається вислизнути, утративши, щоправда, свого командуючого й обоз.

З політичної точки зору цей похід був катастрофою: війна незабаром відновиться і за допомогою Лондона охопить весь півострів. Але з військової точки зору - і тут є відбиток військового генія Наполеона - його присутність у похідних колонах або на полі битви і справді коштує декількох дивізій. Так, йому не вдається знищити бойовий потенціал іспанців, але це вперше в житті і тому, що перед ним супротивник, що не приймає регулярної битви, оскільки в нього немає регулярних частин. Ніяких гармат Великої армії не вистачить, щоб справитися з армією тіней, що не відає інших способів ведення воєнних дій, крім як з настанням темряви заколоти солдата кинджалом і кінчати поранених і заблудлих, попередньо покалічивши їх з нечуваною жорстокістю.

У 1809 році Австрія, що мріє взяти реванш за поразки 1805 року і користується субсидіями, наданими Англією, починає війну. Австрія може виставити 500 тисяч добре навчених солдатів проти 300 тисяч у Наполеона, з яких 200 тисяч французів, зібраних завдяки достроковому призову. Кращі ж війська імперії числом у 300 тисяч, у тому числі гвардія, зав'язнули в Іспанії.

Австрійські війська билися завзято й завдали противникові величезних втрат - воєнний запал французької армії підупав. “Це, - говорив Наполеон, - вже не солдати Аустерліцу”. [3, c. 152]

5-6 липня 1809 року Наполеонові з великими труднощами вдалося завдати поразки австрійській армії біля Ваграма. Загальна кількість убитих і поранених з обох сторін у цьому бою перевищила 40 тис. чоловік. Після цього Наполеонові довелось ще кілька місяців вести переговори про мир. 14 жовтня 1809 року було підписано Шенбрунський мирний договір. Австрія втрачала величезну територію і вихід до моря, зобов'язувалася приєднатись до континентальної блокади, зменшити сою армію до 150 тис. чоловік і сплатити Франції контрибуцію.

3.2 Внутрішня криза

У 1808-1811 роках могутність наполеонівської імперії досягла своєї вершини. Та в цей самий час намітився й початок внутрішньої кризи і стала очевидною нерозв'язність завдань її завойовницької політики.

Англія - найсильніша промислова й торговельна держава залишалася недоступною для Наполеона. Її перевага на морі зросла ще більше. Хоч внаслідок к континентальної блокад створювалися серйозні труднощі для англійської торгівлі і промисловості, проте с сподівання Наполеона перемогти Англію таким способом не справдились.

Росія відновлювала й зміцнювала свої сили. Наполеонові не вдалося остаточно зломити навіть менш сильних противників - Австрію і Прусію. Воєнна перевага Франції в Європі слабшала. Тим часом для завоювання європейського і світового панування потрібні були нові війни.

Проти наполеонівської імперії піднімалась нова могутня сила - визвольна війна поневолених Францією європейських народів за національну незалежність.

Поступово почала назрівати і внутрішня криза наполеонівської імперії. З 1808 року зростало незадоволення різних верств суспільства безперервними війнами і континентальною блокадою. Розорення країн Європи, поневолених наполеонівською Францією, ослабило попит на французькі товари. З 1811 року у Франції почалася економічна криза.

З кінця 18-го століття в Європі йшли безперервні війни. Вони почалися тоді, коли коаліція європейських держав на чолі з Англією виступила проти республіканської Франції. Ветхі феодально-аристократичні режими континентальної Європи терпіли поразку за поразкою від французької армії. У Франції владу захопив генерал Наполеон Бонапарт. Тепер Франція вела війни, по - суті, за світове панування.

3.3 Війна з Росією

В європейські війни втягувалися все нові і нові держави. Поступово до боротьби залучалася Росія. В 1805 році вона вступила у військовий союз з Англією і Австрією проти Франції. В кінці того ж року російські і австрійські війська потерпіли важку поразка від наполеонівської армії під Аустерліцем.

Після цього турецький уряд закрив для російських судів Босфор. В 1806 році почалася російсько-турецька війна. Театром військових дій стали Молдавія, Валахія і Болгарія.

Тим часом продовжувалася боротьба з наполеонівською Францією. Проти неї сформувалася коаліція у складі Англії, Росії, Пруссії, Саксонії і Швеції. Головною силою коаліції були армії Росії і Пруссії. Союзники діяли неузгоджено, і протягом 1806-1807 років були піддані ряду серйозних ударів. В червні 1807 року російська армія зазнала поразку під Фрідландом. Через декілька днів в містечку Тільзіт Наполеон і Олександр І уклали Тильзітський мирний договір.

Росія не зазнала яких-небудь територіальних втрат, але була вимушена слідувати в руслі політики Наполеона і приєднатися до Континентальної блокади, тобто порвати торгові відносини з Англією. Цього Наполеон вимагав від всіх держав, з якими укладав угоди. Таким чином, він намагався розладнати англійську економіку.

Приєднання до блокади поставило Росію у ворожі відносини з Англією. Тим часом Швеція відмовилася припинити торгівлю з Англією і продовжувала з нею союзницькі відносини. Для Санкт-Петербурга виникла загроза з моря і суші. Росія була вимушена піти на війну з Швецією, яка була проведена достатньо успішно і в результаті до Росії відійшла Фінляндія.

Континентальна блокада була невигідна для російської економіки. Тильзітський мир, укладений між Росією і Францією, після поразки російських військ під Аустерліцем (1807), приєднання до континентальної блокади привело до того, що за 1808 - 1812 роки зовнішня торгівля Росії скоротилася на 43%. Франція не могла компенсувати цього збитку, оскільки економічні зв'язки з Росією носили поверхневий характер. Врешті-решт, в обхід угоди з Наполеоном, торгівля з Англією стала здійснюватися на американських судах, а між Росією і Францією розвернулася митна війна.

Відносини з Францією різко погіршувалися. Тим часом, значна частина російської армії була задіяна на півдні, де продовжувалася війна з Туреччиною. В 1811 році командуючим армією, діючою на півдні, був призначений М.І. Кутузов. Йому вдалося нанести ряд серйозних поразок супротивнику. Потім, проявивши неабияке дипломатичне мистецтво, Кутузов зумів схилити Туреччину до підписання мирного договору. В травні 1812 року, менш ніж за місяць до вторгнення французів військовий конфлікт з Туреччиною був улагоджений.

До червня 1812 року французька армія налічувала близько 600 тисяч чоловік і мала 1200 артилерійських знарядь. Російська армія була розділена на три частини, які були розосереджені на фронті в 600 кілометрів уздовж західної межі. Всього до початку війни тут було близько 240 тисяч чоловік і тисяча гармат.

Перша західна армія під командуванням військового міністра генерала М. Б. Барклая-де-Толлі налічувала 110 - 127 тисяч чоловік при 558 знаряддях розтягнулася на 200 кілометрів. Вона повинна була охороняти дороги на Москву і Санкт-Петербург і з початком військових дій відступати до укріпленого табору на річці Дріссе. 2-а західна армія під командуванням генерала П. И. Багратіона у складі 45 - 48 тисяч чоловік при 216 знаряддях. Її задачею був удар з флангу по супротивнику, затриманому 1-ою армією. 3 - я західна армія, що стояла на Волині під командуванням генерала від кавалерії А. П. Тормакова - 46 тисяч чоловік при 168 знаряддях. Його армія охороняла шляхи на Київ.

В ніч на 12 (24) червня 1812 року французька армія, виконуючи наказ Наполеона, почала перехід російської прикордонної річки Німан. Війна 1812 року почалася.

У Наполеона на головному напрямку було в три рази більше сил. Перша армія, яку тіснив більш сильний супротивник, відступала. Багратіон зумів уникнути оточення і йшов на з'єднання з першою армією.

22 липня перша і друга армії з'єдналися у Смоленську. Тут відбулася перша велика битва російських і французьких військ. Спочатку французи були зупинені біля стін міста основними силами, потім, коли було ясно, що місто утримати не вдасться, були залишені корпуси Раєвського і Дохтурова для прикриття відступу. Взяття Смоленська обійшлося Наполеону в 20 тисяч солдатів, втрати росіян склали 6 тисяч чоловік.

Відступ армії, що продовжувався, викликав незадоволеність в царському дворі. Барклай-де-Толлі був зміщений з поста головнокомандуючого і на його місце був призначений Кутузов. Очікувалося, що Кутузов негайно дасть генеральну битву супротивнику. Але він наказав продовжувати відступ. Проте було ясно, що далі зволікати битву не можна. Кутузов дає наказ виконуючому обов'язки начальника головного штабу Л. Л. Беншсену знайти відповідну позицію. Командування зупинилося на Бородінському полі, до якого армія стала підходити вранці 22 серпня. Місцевість в районі Бородіно, розташованому в 12 кілометрах на захід від Можайська, має багато горбів і перетнута значною кількістю річок і струмків, що утворили глибокі яри. Східна частина поля більше піднесена, ніж західна. Через село протікає річка Колоч, яка в 4-х кілометрах від села впадає в річку Москва. Річка має високий і обривистий берег, який добре прикривав правий фланг позицій російської армії. Лівий же фланг підходив впритул до лісу, сильно порослого дрібним чагарником і місцями заболоченого.

Більшість приток Колоча густо порослі чагарником. Через село проходило дві смоленські дороги: Нова і Стара. Зайнявши позицію при Бородіно, російська армія мала багато переваг.

Російська армія налічувала сто тридцять дві тисячі чоловік (у тому числі двадцять одна тисяча погано озброєних ополченців). Французька армія - сто тридцять п'ять тисяч. Штаб Кутузова, вважаючи, що в армії супротивника біля сто дев'яносто тисяч чоловік вибрав оборонний план.

Французи підійшли до Бородіно наступного ж дня, але були затримані біля села Шевардіна. Ворог штурмував Шевардінський редут, захищений невеликим загоном російських військ. В цей час на Бородінському полі спішно зводилися укріплення. В центрі оборони на Курганній висоті, була розташована батарея з вісімнадцяти гармат. Вона входила до складу корпусу, яким керував генерал Н.Н. Раєвський, згодом її стали називати батареєю Раєвського. Вліво від неї, недалеко від села Семенівське були вириті земляні укріплення (флеші), на яких розмістили тридцять шість гармат. Це був ключовий пункт оборони лівого флангу, яким командував П.І. Багратіон.

Двадцять шостого серпня 1812 року в половині шостого ранку почалася знаменита Бородінська битва. Наполеон мав намір прорвати російські позиції в центрі, обійти лівий фланг, відкинути російську армію від Старої смоленської дороги і звільнити шлях на Москву. Але обхідний маневр не вдався: біля Утиці французи були зупинені. Основний же удар Наполеон задумав на Багратіонові флеші. Її штурм продовжувався майже безперервно протягом шести годин. Багратіон одержав важке поранення, командування флангом перейшло генерал-летейнанту П.П. Коновніцину. Біля полудня, ціною величезних втрат французи оволоділи укріпленнями. Російські війська відійшли на найближчі горби. Спроба французької кавалерій збити росіян з нової позиції успіху не мала.

В цей же час були відбито дві атаки французів на батарею Раєвського. Поки готувалася третя атака, в тилу французів виявилася російська кавалерія на чолі з отаманом М.І. Платоновим і генералом Ф.П. Уваровим. Пройшло декілька годин, поки французи організовували відсіч. Цей час Кутузов використовував для перекидання підкріплень в «гарячі місця». Третя, вирішальна, атака французів на батарею Раєвського була зроблена близько двох годин дня. Сутичка тривала більше півтори годин. Під натиском перевершуючих сил росіяни були вимушені відійти. Наполеон кинув їм услід кавалерію. Але російська кавалерія відповіла контратакою і французи були зупинені. Вклинившись в оборону російських військ, вони не змогли добитися прориву. Шлях на Москву як і раніше був для них закритий. Наполеон не зважився ввести в бій резерв - Стару гвардію, хоча за оцінкою деяких істориків, зробивши це, він міг би виграти битву. В боях з двадцять четвертого по двадцять шосте серпня Наполеон втратив п'ятдесят вісім з половиною тисяч солдатів і офіцерів, втрати росіян - сорок чотири тисячі. З погляду великих втрат і беручи до уваги, що у Наполеона залишився незайманий резерв (стара гвардія), Кутузов наказав вранці двадцять сьомого серпня відійти з поля битви.

Французька армія підійшла до Москви, в якій на той час залишилося приблизно четверта частина населення. Першого вересня в селі Філі під Москвою відбулася військова рада, на якій Кутузов поставив питання: дати під стінами стародавньої столиці ще одну битву чи відступити без бою. Ряд генералів наполягали на битві. Барклай заперечував: у разі невдалого результату армія не зможе швидко відступити по вузьких вулицях великого міста і відбудеться катастрофа. Кутузов теж був незадоволений позицією, зайнятою російською армією. Було ухвалено рішення продовжувати відступ по рязанській дорозі

Залишивши столицю, російська армія дійшла до річки Москви, перейшла на її правий берег і, круто звернувши на захід, рушила уздовж річки Пахри на Подольськ і далі на стару калузьку дорогу. Ніхто в армії, окрім корпусних командирів не знав напряму руху.

На рязанській дорозі був залишений козачий загін. Його переслідував французький кавалерійський корпус. Тим часом Кутузов перевів свою армію до села Тарутіно за річкою Нарвою і добре там укріпився.

Так він виконав свій Тарутінський марш-маневр. В результаті цього маневру російська армія, відірвавшись від супротивника і вчинивши крутий поворот, буквально нависнула над його комунікаціями, загрожуючи ударом у фланг або в тил. Російська армія прикрила південні губернії з їх запасами хліба і фуражу і з тульським збройовим заводом.

В залишеній російськими військами збезлюднілій Москві орудували мародери з французької армії і звичайні грабіжники. Французьке командування спочатку не надало значення пожежам, що почалися в різних місцях. Але в суху і теплу погоду вогонь швидко розповсюджувався. І ось вже суцільно зажевріли Арбат і Замоскворіччя, спалахнули дерев'яні будинки на Моховій. Вогонь охопив торгові ряди Китай-міста. На величезні багаття перетворилися баржі з сіном на річці Москва.

Вогняне кільце стискалося навколо Кремля, де зупинився Наполеон. Пізно увечері імператор з свитою виїхав з Кремля.

Москва горіла шість днів. Пожежа знищила три четверті міських споруд і провіантські склади. Французька армія відразу виявилася на межі голоду.

Наполеон влаштувався в Москві, вважав, що кампанія закінчена і чекав пропозиції про мир. Але ніхто не слав до нього послів. Наполеону довелося самому звернутися із запитами до Кутузов і Олександра. Кутузов відповідав ухильно, посилаючись на відсутність повноважень. А при дворі йшла закулісна боротьба. Вдовуюча імператриця Марія Федорівна, брат царя Костянтин і царський улюбленець Аракчєєв очолили придворну кліку, що вимагала миру з Наполеоном. Але вступати в переговори з Наполеоном цар відмовився.

Становище наполеонівської армії швидко погіршувалося. Відірвавшись від своїх тилових баз, вона існувала за рахунок вилучення продуктів у місцевого населення. Всюди безчинствували мародери. Підмосковні селяни, як раніше смоленські, йшли в ліси. На смоленській землі і в Підмосков'ї розвернувся партизанський рух. Загонами партизан керували солдати, що втекли з французького полону, місцеві поміщики, авторитетні селяни. Партизани висліджували і знищували окремі невеликі групи наполеонівських солдатів.

Кутузов швидко оцінив значення партизанської війни, став засилати в тил ворога кавалерійські загони. Користуючись підтримкою населення, вони завдавали чутливого удару по ворогу.

Наближалися холоди і Наполеон розумів, що зимувати на московських попелищах було б безумством. На початку жовтня біля села Торутіно відбулася битва між французьким авангардом і частинами російської армії. Французи відступили з великими втратами. Ніби для того, щоб покарати росіян Наполеон сьомого жовтня вивів свою армію з Москви. Передові частини двох армій зустрілися біля Малоярославця. Поки місто переходило з рук в руки, підійшли головні сили. Перед Наполеоном став вибір: дати генеральну битву, щоб прорватися на калузьку дорогу або відступати по смоленській, де його чекали розграбовані села і озлоблене населення. Цього разу Наполеон вирішив не спокушати долю і дав наказ відступати на Смоленськ.

Французька армія йшла до Смоленська. Російська армія, не відстаючи, переслідувала ворога по паралельній дорозі з лівого боку. Це забезпечувало зв'язок з хлібородними губерніями і не дозволяло Наполеону зупинитися щоб дати відпочинок армії. Легка кавалерія росіян завдавала безперервного удару по французах, захоплювала зброю, грабувала обози. З відчайдушною сміливістю діяли партизани.

До Смоленська підійшла армія, яка зменшилася наполовину. Наполеон сподівався в Смоленську дати армії відпочинок, підтягти резерви. Але продовольства тут виявилося менше ніж думали французи. Те, що було, негайно розграбували натовпи солдат, які першими увійшли до міста. Довелося продовжувати відступ.

Завершився розгром французької армії при переправі через річку Березіну. Тут Кутузов хотів оточити і полонити Наполеона. Тільки помилки і повільність адмірала Чичалова і генерала Вітгенштейна врятували від полону залишки французької армії. Але це були жалюгідні залишки. Через Березіну переправилися 10 тисяч голодних, хворих і обморожених людей.

Вітчизняна війна закінчилася. «Хоробрі і звитяжні війська! - звернувся Кутузов до солдатів. Нарешті ви на межах імперії, кожний з вас рятівник Вітчизни. Росія вітає вас цим ім'ям».

Наполеонівське нашестя було величезною бідою для Росії. Були повністю зруйновано багато міст, у вогні московської пожежі навіки зникли багато дорогоцінних реліквій минулого. Величезного збитку завдано промисловості і сільському господарству. Згодом московська губернія швидко оправилася від спустошення, а в смоленській і псковській чисельність населення була менше ніж в 1811 році аж до середини століття.

Але загальна біда, як відомо, зближує людей. В боротьбі з ворогом тісно об'єдналося населення центральних губерній, що складало ядро російської нації. Не тільки губернії, безпосередньо потерпілі від нашестя, але і примикаючі до них землі, що приймали біженців і поранених, відправляючи ратників, продовольство і озброєння, жили в ті дні одним життям, однією справою. Це значно прискорило тривалий і складний процес консолідації російської нації. Тісніше зближувалися з російським і інші народи Росії.

Російські війська не обмежилися вигнанням французів з своєї території. До весни 1813 року була звільнена значна частина Польщі і російська армія вступила до Пруссії.

В лютому 1813 року Росія і Пруссія уклали союзний договір, а потім французи були вигнані з Берліна.

Надалі обстановка змінилася. Наполеон зібрав нову армію, і навіть наніс ряд поразок військам союзників, але врешті-решт був розбитий і лише завдяки слабкій взаємодії союзних військ уникнув полону. В кінці 1813-початку 1814 року союзні армії переправилися через Рейн і вступили на територію Франції. В березні після наполегливого опору капітулював Париж.

Наполеон був засланий на острів Ельба в Середземному морі. Але через рік він висадився на французькому березі і без єдиного пострілу вступив до Парижа. Цього разу його правління продовжувалося всього сто днів. В червні 1815 року на полях поблизу селища Ватерлоо в Бельгії він зазнав поразки від сполучених сил англійської, голландської і прусської армій.

Війна спричинила за собою ряд дипломатичних угод між країнами, що виступали проти наполеонівської Франції. В 1814 році у Відні був скликаний конгрес для вирішення питання про післявоєнний устрій. В австрійську столицю з'їхалися представники 216 держав, але головну роль грали Росія, Англія і Австрія. За віденськими угодами до складу Росії перейшла значна частина Польщі разом з Варшавою.