Перший - миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.

Другий - авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.

Третій - розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.

Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом роз-витку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.

На цьому фоні 10-річна програма економічного спів-робітництва між Росією та Україною несе для останньої ряд тактичних переваг (збіль-шення обсягів експорту української продукції до Росії, часткове завантаження виробничих потужностей російськими замовленнями, зниження гостроти проблеми забезпечення енергоносіями тощо). Однак у цілому слід констатувати, що реалізація даної програми принесе Україні стратегічний програш - збіль-шення і без того надмірної економічної залежності від Російської Федерації.

Два інших сценарії, які можна визна-чити як негативні, матимуть характер-ними рисами політичну нестабільність та розвиток сепаратизму у Російські федерації. Для України це вкрай невигідно, бо вона опиниться між двох вогнів, Заходом і Сходом. Такий розвиток подій не піде на користь економіці України і державі в цілому. Отже видно нашу політичну і особливо економічну залежність від Росії, і цю залежність потрібно скорочувати. [3; 44-45]

Із всього сказаного про економічну сторону відносин між Україною і Росією можна зазначити фактори, які б допомогли Україні в майбутньому:

- вихід України та Росії із системної кризи, модернізація їхніх економічних систем і конкурентноспроможне прилучення до світової економіки можливі тільки за радикальної оптимізації їхніх національних економічних і політичних стратегій; [3; 19]

- налагодження економічних стосунків з Росією виходячи з розуміння важливості зв'язків з Росією для економічної і соціальної стабільності, необхідності їх деполітизації та переведення у площину взаєморозуміння і взаємної вигоди;

- створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;

- забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз-няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у тому числі шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопера-ційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційно-го співробітництва;

- реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

- створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов.

Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки. Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.

Розділ ІІІ. Сучасний стан українсько-російських відносин у соціальній сфері

ІІІ.1. Головні напрямки українсько-російських відносин у соціальній сфері

Соціальна сфера в українсько-російських відносинах перебуває не в найкращому стані і в ній склалося не менше проблем ніж в економічній і політичній. Варто згадати відомі вже всім проблеми: стосовно сезонної заробітчанської міграції українців в Росію, щодо діалогу культур України і Росії, щодо визначення статусу російської мови в Україні та ін. Стосовно останньої проблеми зараз точаться гострі суперечки у двох державах. Отже зосередимося на найактуальніших проблемах.

Стосовно досягнень і невдач російської культури в Україні і української в Росії на сьогодні можна стверджувати, що проблема російської мови в Україні штучно створена і підкинута Україні, бо статистика свідчить: школи з російською мовою навчання складають 42,7% всіх шкіл України, не рахуючи змішаних (двомовних), у вузах російською мовою навчається 55,6% молоді. До послуг росіян 24382 масові та універсальні бібліотеки, сукупний фонд яких налічує понад 387 млн. примірників книг і журналів, зокрема російською мовою - понад 240 млн. примірників (62%). Крім того росіяни мають широке представництво у Верховній Раді. Ситуація з книгодруком в Україні більш сприятлива для росіян ніж для самих українців, адже в Україні не видається і чверті книг українською мовою. Росіяни представлені політичними партіями, громадськими рухами, національно-культурними товариствами. [22] І це при тому, що останній перепис населення (грудень 2001р.) засвідчив зменшення кількості росіян. Однак для Росії це питання є складовою її зовнішньої політики.

Стосовно українців в Росії ми маємо такі дані: загальна кількість українців у Росії 4,3 млн чоловік, Проте, в українській (часом і в російській) пресі називаються цифри від 10 до 20 мільйонів українців, які вираховуються авторами шляхом екстраполяції показників природного приросту українського населення та його міграційних припливів. В Росії сьогодні нараховується понад 90 громадських організацій, серед них найбільше було створено у Москві 6, по 2 і більше - в Республіках Комі та Саха (Якутія), Краснодарському, Красноярському та Приморському краях, Магаданській, Мурманській, Новосибірській, Сахалінській і Тюменській областях. І це логічне завершення року України в Росії. Надзвичайно важливу роль в цих умовах покликана відіграти україномовна преса. При відсутності теле- і радіомовлення її значення зростає ще більше. В останні роки у Росії світ побачили такі видання як «Український вибір», «Український кур'єр», «Тинди-Ринди», «Невідома газета», «Український клуб», журнал української фантастики «Брати», «Інформаційний бюлетень Об'єднання українців Москви» (всі - Москва), «Криниця» (Уфа), «Рідне слово» (Челябінськ), «Українець на Зеленому Клині» (Владивосток), «Українське слово» (Мурманськ), «Українська родина» (Сургут), «Козацьке слово» (Краснодар), дайджест «Забута Україна» (Санкт-Петербург), «Український вісник» (Сиктивкар) та інші - всього близько 20 видань. Найстабільніші з них - «Український вибір» (Москва) та «Криниця» (Уфа); інші ж, не маючи будь-якої державної підтримки, після виходу кількох чисел припиняють своє існування. На відміну від російських об'єднань в Україні, діяльність яких характеризується значним рівнем політизації, українські товариства в Російській Федерації - неполітичні об'єднання з яскраво вираженими культурологічними та економічними устремліннями. Серед напрямків їх діяльності:
- взаємодія з органами державної влади та громадськими об'єднаннями України і Росії;
- сприяння збереженню й розвиткові української культури, мови та освіти;
- видання і розповсюдження української преси та літератури, розвиток бібліотечної справи;
- захист інтересів та надання допомоги українцям, зокрема бажаючим переселитися в Україну, турбота про репресованих радянським режимом.

Стосовно заробітчанської міграції: сьогодні в Росії працюють сотні тисяч громадян України, а сезонних робітників, згідно з даними міграційних служб мільйони. В Москві велика кількість вільних робочих місць і зовсім не тому, що там маленькі зарплати, а тому що там проживає до 70% пенсіонерів. Всього в Росії не вистачає 7-8 млн. робочих рук в промисловості, будівництві, сільському господарстві. Саме ці причини та несприятлива економічна ситуація в Україні штовхає сотні тисяч українців шукати щастя в Росії. [19; 5]

ІІІ.2. Проблеми україно-російських відносин соціальній сфері

Найбільшою проблемою у соціальній сфері є невизначеність двох держав стосовно своїх цілей та неузгодженість дій, які штовхають до появи нових проблем та суперечностей. Серед таких проблем: міграції українського населення до Москви, російськомовна проблема в Україні, проблема українців у Росії, проблема спільного вивчення історичного минулого двох народів та ін. Ось, як виглядає сучасна картина відношення до проблеми статусу російської мови у різних регіонах України.

15/03/2002 Опитування населення 02УПЕН034/28-02 [26]

Як видно, у регіонах дуже різні підходи до вирішення проблем, причина цьому контраст політичних орієнтирів між Заходом і Сходом в Україні.

В проживаючих у Росії українців теж є проблеми. Характерним для діяльності українських громад в Росії є й те, що більшість з них все ще перебувають в стадії організаційного становлення. Кількість активістів, як правило, невелика. Високий рівень розпорошеності місць компактного проживання, значна відстань між осередками, відсутність добре налагодженого зв'язку між ними, слабкий фінансово-економічний стан громад створюють труднощі в справі координації діяльності українських товариств. При цьому значній частині організацій притаманні внутрішні непорозуміння серед активу, що нерідко призводить до розколу вже існуючих товариств. Скажімо, в невеликому містечку Приморського краю - Спаську-Дальньому нині діють 2 об'єднання: «Зелений Клин - Україна» та «Зелений Клин - Черемош». [1]

ІІІ.3. Історія виникнення та шляхи вирішення проблем у сфері соціальних відносин

Історія виникнення проблем соціальної сфери ще глибша ніж економічна і політична. Так історія проблем українців у Росії сягає ще періоду заселення території. Близько 5% українського населення Російської Федерації становлять автохтонні українці, які споконвіку проживали або були першими поселенцями на території Курської та Воронізької областей, Кубані, Ставропольського краю, Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу. Тож це було початком асиміляції українського народу до російської культури. Сучасна ж мовна проблема виникла, як в Україні так і в Росії, з-за відсутності дієвих домовленостей між Україною і Росією. [22]

Щодо проблеми сезонної міграції, то вона виникла в результаті того, що в умовах економічних негараздів українці намагаються знайти шляхи для того щоб забезпечити собі життя, а з усіх сусідніх держав найлегше потрапити до Росії. Від виникнення цієї проблеми і до сьогодні не було видно, щоб держави вирішували цю проблему.

Проблеми національно-культурного розвитку росіян в Україні та українців в Росії мають, скоріше за все, морально-психологічні, а не юридично-правові корені. З поглибленням двосторонніх відносин, зростанням довіри один до одного, економічним підйомом ці проблеми знайдуть своє вирішення. Однак, цілком зрозуміло, що крім прийняття правових актів необхідні ще й певні організаційні кроки по створенню відповідних умов для реалізації проголошених прав, в тому числі - забезпечення спеціальних заходів і програм з метою організації закладів освіти, підтримки культури. При цьому важливо використати досвід 20-х - початку 30-х років, коли на території Росії діяла підтримувана державою мережа українських культурно-освітніх та інформаційних закладів. Можливо рік України у Росії та рік Росії в Україні стануть початком позитивних змін у цій сфері. [22]

Українська незалежність є важливим історичним шансом для обох культур (української і російської) у процесі усвідомлення їх спорідненості й відмінності та досягнення нового рівня у національно-культурній самоідентифікації. Вона вимагає зміни принципів українсько-російських відносин у гуманітарній сфері, звільнення від міфів минулого. Також національно-культурна самоідентифікаця вимагає зміни концептуальних основ українсько-російського культурного діалогу, появи нової етики, необхідної для подібного діалогу, етики, яка буде ґрунтуватися на взаємній толерантності, коректності і відкритості один одному. [14; 134]

Потрібний майбутній перехід від задоволення потреб вузького соціального прошарку нових приватних підприємців і пов'язаної з ними державно-політичної бюрократії до задоволення потреб усього населення, національно-орієнтованого капіталу. І це стосується обох країн. [18; с. 20]

Висновки

З проведеного дослідження можна зробити висновок, що Україна і Росія є взаємозалежними у економічній сфері, ця взаємозалежність штовхає обидві країни на співпрацю. Одними з головних проблем, що заважають розвитку українсько-російських відносин у політичній сфері є проблема рівноправності стосунків, невизначеність чітких політичних орієнтирів. В економічній сфері: однобічна залеж-ність від російських джерел енергопостачання, незбалансована інтеграція національного господарства, економічна уразливість та залежність країн одна від одної. У соціальній сфері: міграції українського населення до Москви, російськомовна проблема в Україні, проблема українців у Росії, проблема спільного вивчення історичного минулого двох народів.

Щодо шляхів вирішення цих проблем то проаналізувавши різнопланові дослідження присвячені сучасному стану українсько-російських відносин можна виділити в політичній сфері такі: створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами; потрібно визначити спільні цілі, які б задовольняли обидві держави; відносини мають будуватися на спільній зацікавленості, взаємовигоді та рівноправності, лише за таких умов можлива нормальна співпраця. В економічній сфері: узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків; створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітниц-тва в пріоритетних галузях; остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р. У соціальній сфері: з поглибленням двосторонніх відносин, зростанням довіри один до одного, економічним підйомом ці проблеми знайдуть своє вирішення, однак, цілком зрозуміло, що крім прийняття правових актів необхідні ще й певні організаційні кроки по створенню відповідних умов для реалізації проголошених прав, в тому числі - забезпечення спеціальних заходів і програм з метою організації закладів освіти, підтримки культури.

У результаті дослідження українсько-російських відносин можна зробити деякі узагальнюючі висновки:

1) Українсько-російські відносини є одним з визначальних факторів для подальшої історії України.

2) Головними напрямками українсько-російських відносин є стосунки в економічній та політичній сфері.

3) У кожній з цих сфер склалися свої проблеми.

4) На сучасному етапі в українсько-російських відносинах стоїть питання вирішення цих проблем.

5) Кожна з сторін у тій чи іншій мірі зацікавлена у їх вирішенні, при чому кожна з сторін пропонує свої шляхи їх вирішення.

6) Вирішення існуючих проблем мають стати основою для подальшого розвитку в українсько-російських відносинах.

7) Існуючі перспективи заслуговують на увагу як з боку України, так і з боку Росії. Кожна з сторін зацікавлена в активізації відносин.

8) Розвиток українсько-російських відносин має сприяти посиленню позицій обох країн у світі. Цьому можуть допомогти лише спільні дії двох держав.

Визначаючи майбутнє українсько-російських відносин, слід зауважити, що Україні слід співпрацювати з Росією за принципом: «У нас не має друзів, у нас не має ворогів - у нас є власні інтереси». Тобто Україні слід уникнути різних “братерських” стосунків з Росією і на перший план висунути власні інтереси, це послужить шляхом до розв'язання проблеми рівноправності (див. Діаграму 3) та багатьох інших політичних і економічних проблем, бо на державному рівні не може бути людських емоційних почуттів, тобто Україна і Росія можуть бути лише партнерами та добрими сусідами.

Список використаних джерел

1. Бжезинский З. Великая шахматная доска.-- Москва: Международные отношения.-- 1999.-- С. 114-135.

2. Богацька Е. Державно-політичні, церковні та виховно-вишкільні питання // Визвольний шлях.-- 1996.-- №8.-- С. 940-948.

3. Гончар М. Відгомін серпневого струсу // Політика і час.--1999.--№2.-- С. 33-45.

4. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння?-- Львів: Інститут народознавства НАН України.--1997.-- 348 С.

5. Гудима О. Які подарунки готує Україні Росія у новому, 2002 році // Голос України.-- 2002.-- №10(2761).-- С. 6.

6. Демчук Р. Євген Марчук: Нормалізація наших відносин з Росією буде сприяти інтеграції України в європейські структури // День.-- 2000.-- №207.

7. Дністрянський М. Місце України на політичній карті світу // Дзвін.-- 1999.-- №2.-- С.84-89.

8. Дубина О. Велике призначення: мрії про минуле // Людина і влада.-- 2000.-- №1.-- С. 96-105.

9. Жангожа Р. Україна і Росія на пострадянському просторі. Інтереси спільні і специфічні // Віче.-- 1998.-- №7(76).-- С.16-29.

10. Косикова Л. Производственное сотрудничество России с Украиной: тенденции и противоречия // Российский экономический журнал.-- 2001.-- №10.-- С. 70-76.

11. Криза владних інститутів. Аналітична доповідь. / ред. Юрчишин В.-- Київ.-- 2002.-- С. 13-14.

12. Кудряченко А. Українсько-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва // Нова політика.-- 1998.-- №1.-- С. 12-17.

13. Лузан А. Украина и Россия: факторы отчуждения и сближения // Віче.-- 1998.-- №6 (75).-- С.96-111.

14. Пирожков С. Деякі проблеми українсько-російських відносин в контексті великого договору // Сучасність.-- 1999.--№9.-- С. 128-135.

15. Пирожков С. От украинско-российской конфронтации несут потери обе стороны // День.-- 1997.-- №187.

16. Пирожков С. Українсько-російські відносини в Євроатлантичному інтер'єрі. // Політична думка.-- 1999.-- №3.-- С. 87-95.

17. Послання президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2001 році / ред. Гальчинський А.С.-- Київ.-- 2002.-- С. 122-140.

18. Пронін с. Перспективи соціально-економічного розвитку й господарської інтеграції Росії та України // Політична думка.-- 1999.-- №3.-- с. 19-23.

19. Тимошенко В. Россия нуждается в квалифицированных украинский рабочих // Тижневик 2000.-- 2002.-- 8.XI.-- С. 5.

20. Храмов В. Українсько-російкі відносини: моделі національної безпеки // Віче.-- 2000.-- №3(96).-- С. 10-30.

21. Шерр Д. Коли ж росіяни усвідомлять реальність незалежності України? // Політика і час.-- 1998.-- №6.-- С.17-20.

22. http://apopok.narod.ru/business.html

23.http://www.razom.org.ua/news/2print/?news_id=283

24.http://www.niss.gov.ua/iso/book/panorama/vusatiuk.htm

25. http://www.niurr.gov.ua/ru/conference/communication/virtual_field.htm

26. http://www.fom.ru/reports/frames/body/u0202407.html

27. http://www.e-journal.ru/p_bzarub-st3-6.html

28. http://db.socionet.nw.ru/RuPEc/xml/rus/article-polstd/ruspolstd2000-6-110.xml

29. http://www.niurr.gov.ua/ukr/ainst.htm

30. http://www.korrespondent.net (22 листопада 2001)

Додатки

Діаграма 1 ( в опитуванні брало участь 100 осіб)

Діаграма 2

Діаграма 3