Міжнародна інформація. Міжнародні інформаційні відносини

- успішно розпочата лібералізація телекомунікаційного сектору;

- вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;

- сформульований план дій у сфері освіти;

- надана підтримка європейській індустрії виробництва змісту, яка, як очікується, створить додатково приблизно один мільйон робочих місць протягом наступних 10 років;

- успішно втілені програми наукових розробок;

- Європейська Комісія стала важливим інструментом створення загальних правил, які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства. [12, 3]

Враховуючи вже досягнуте, перед європейськими країнами ставляться нові завдання:

- Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для втілення електронної торгівлі.

- Необхідний перехід до навчання протягом всього життя. У цьому напрямку працює ініціатива «Навчання в інформаційному суспільстві».

- Значні наслідки інформаційного суспільства для конкретної людини зумовили дискусію, направлену на те, щоб поставити людей в центр перетворень, що відбуваються. За результатами обговорення видана Зелена книга «Життя і робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди». Мова в ній йде про створення нових робочих місць, охорону прав і свобод громадян, передусім недоторканності приватного життя.

- Сьогодні зрозумілою є важливість глобального співробітництва, встановлення правил створення інформаційного суспільства. Вони стосуються права на інтелектуальну власність, захист даних і таємницю приватного життя, розповсюдження шкідливого і незаконного змісту, проблеми оподаткування, інформаційну безпеку, використання частот, стандартів. Для встановлення загальних правил у цих сферах необхідні багатосторонні угоди в рамках Всесвітньої Торгової Організації.

Пріоритетні напрямки в політиці інформації та комунікації ЄС такі:

- Створення інтегрованої кампанії, що охоплює фундаментальні основи ЄС

- Переслідування цілей інформаційної політики через її представництва, офіси і створення інформаційних і документаційних центрів у співпраці з національними і регіональними авторитетами

- Розвиток нових послуг у сфері мас-медіа, особливо в аудіо-відео просторі, який є головним джерелом інформації для більшості громадян

- Постачання інформації, пристосованої до культур і мов різних країн чи навіть цілих регіонів. [13, 253]

Програма «Інформаційна стратегія ЄС у галузі комунікацій» була підготовлена 20-ма членами Групи на Найвищому Рівні з питань Інформаційного Суспільства на чолі з Бангманом.

Програма спонукає ЄС звернути увагу на приближення Інформаційного Віку, у зв'язку з чим уже зараз необхідно закладати підвалини для впровадження нових процесів в Інформаційному Суспільстві.

Члени Групи Бангмана вважають, що у всьому світі інформаційні і комунікаційні технології уже зараз являються складовими факторами якісно нової індустріальної революції, революції яка є більш значною і направленою на майбутній розвиток усього суспільства, ніж революції в минулому. Це є революція, що базується на інформаційних технологіях, і сама є вираженням людських знань, - у цьому полягає унікальність цієї революції і її відмінність від минулих революцій. Ця революція додає значні, нові можливості людським поглядам і визначає ті фактори, які змінять способи, якими ми живемо і працюємо. Європа, вважає Група Бангмана, уже приймає участь в цій революції, але ще частково, не на повну потужність. Члени Групи вважають, що якщо не прийняти до уваги ті поради, які вони викладають в своїй програмі, то очікувані вигоди від впровадження новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій можуть стрімко і дуже помітно знизитися, що значно відобразиться на розвитку Інформаційного Суспільства в цілому і неодмінно нанесе шкоду усьому світовому співтовариству. Саме тому, вважають Члени Групи, ЄС, в першу чергу, має прислухатися до порад Програми.

Європа, сказано у Програмі, має колосальні можливості для вироблення нових та для впровадження вироблених інформаційних розробок. Для ціленаправленого використання цих потужностей в Європі, необхідно, перш за все, об'єднати можливості працівників та роботодавців, фізичних та юридичних осіб, урядів та організацій для взаємовигідної співпраці, і, перш за все, у галузі інформатизації та телекомунікації.

В Програмі підкреслюється, що, неодмінно, ті європейські країни, які першими сформують ядро Інформаційного Суспільства, отримають колосальні переваги над іншими. Але, це не є першочерговою метою. Інформаційне Суспільство мають складати усі європейські держави без виключення. Це принесе користь усім країнам без виключення. Отже, одним з найбільш важливим завданням на першому етапі, є формування якомога ширшого ядра майбутнього Інформаційного Суспільства. Крім того постає питання часу формування такого ядра.

Члени Групи наголошують, що Інформаційне Суспільство має можливість покращити рівень життя Європейських громадян, і підготовка європейців до наближення Інформаційної Ери є першочерговим завданням. Навчання та освіта неодмінно зіграють основну роль в формуванні поглядів громадян Європи.

В Програмі сказано, що політична увага до цих процесів не є неперервною, що є негативною рисою у формуванні інформаційного суспільства. Приватний сектор очікує нового сигналу, нового поштовху для подальшого розвитку суспільства в цілому.

Важливу роль в Програмі приділено ролі уряду в цих процесах. Група на чолі з Бангманом вважає, що ринок сам зможе визначити переможців і програвших, основною ж задачею урядів є контроль за перебігом економічних процесів, гарантування вільного конкурентного середовища усім учасникам економічної діяльності. [14, 521]

В Програмі розкривається можливість утворення нових ринків на базі функціонуючих:

- ринок покупців;

- ринок продавців;

- ринок малих та середніх підприємців;

- аудіовізуальний ринок.

Обґрунтовується, що на цих ринках відбудуться істотно нові переміни.

В Програмі вважається, що в майбутньому буде можливим покласти край монополіям, особливо в телекомунікаційній сфері.

Значна увага в Програмі приділяється захисту прав на інтелектуальну власність, захисту електронної інформації, напрямкам політики держави для забезпечення цих прав і технологіям, направленим на цей захист.

Чи не основною проблемою в Програмі є укріплення існуючих та заснування нових електронних мереж. Значна увага приділяється розвитку цифрової мережі ISDN (Integrated Service Digital Network), особливо EURO-ISDN, що почала функціонувати на загальних засадах наприкінці 1993 року. Але, крім того, відзначається серйозний вплив мережі INTERNET на розвиток інформаційного суспільства, пропонуються шляхи покращення роботи цієї мережі, шляхом розгалуження існуючої мережі, збільшення числа користувачів та шляхом впровадження інших наукових розробок.

Окрім передачі інформації через всесвітні інформаційні мережі та через мультимедійні системи, в програмі особливе місце відводиться проблемі розвитку мобільного зв'язку, де голову позицію займає стандарт GSM.

Програма «Шлях Європи до Інформаційного Суспільства. План Дій» (Europe's Way to the Information Society. An Action Plan) була прийнята в Брюсселі 19.07.1994.

В Програмі сказано, що інформаційне суспільство знаходиться на шляху свого розвитку. «Цифрова революція» щойно розпочалася і вже починають відбуватися структурні зміни, які можна порівняти хіба що зі змінами після індустріальної революції минулого століття з відповідною реакцією світової економіки.

Цей процес не можливо зупинити і він обов'язково приведе до економіки, що буде базуватися на знаннях, на володінні тією чи іншою інформацією.

Цей процес є надзвичайно складним, підкреслюється у Програмі, він вимагає чіткого дотримання існуючих правил і міжнародних угод, контролю з боку усього міжнародного співтовариства.

Важливим аспектом у Програмі є роль Європи в майбутньому інформаційному суспільстві.

В Програмі наголошено, що розвиток Європейського Співтовариства на сучасному етапі значною мірою буде мати відображення в майбутньому. Тому, не слід зволікати, адже у Європи є усі можливості для того, щоб стати центральною частиною майбутнього Інформаційного Суспільства.

В Програмі сказано, що гонка за це місце вже почалася і в ній, очевидно, лідерами є США та Японія.

Європі, сказано у Програмі, необхідно досягти їхнього розвитку, і, особливо в комунікаційній та інформаційній сфері, адже, ті країни, які вирвуться в лідери de facto, будуть диктувати технологічні стандарти тим країнам, які будуть за ними слідувати.

Значна увага в Програмі приділяється розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, захисту продуктів інтелектуальної праці, широкому розповсюдженню аудіовізуальної та мультимедійної продукції, соціальним та культурним аспектам розвитку інформаційного суспільства, передачі інформації на відстань та її захисту та іншим проблемам, що виникли та проблемам, що можуть виникнути при переході суспільства до інформаційного.

Загалом, ця Програма є підсумком багатьох відомих програм та документів, що стосуються інформаційного суспільства, узагальненням матеріалів, що були викладені в попередніх програмах та документах і являє собою план дій для світового співтовариства, а в першу чергу - для Європи щодо подальшого розвитку суспільства та його трансформування у інформаційне.

В програмі «Європейське Інформаційне Суспільство у Дії» наголошується на тому, що процес перетворення Європи у Інформаційне Суспільство розпочався з 1994 року з прийняттям наступних документів:

- The White Paper

- The Bangemann Report

- The Corfu Conclusions

- Action Plan

- The Essen Conclusions

Прийнявши ці документи ЄС працювало над тим, щоб 1995 рік став часом дій, проривом у розвитку Інформаційного Суспільства в Європі.

Наголошується, що процеси перетворення Європи у Інформаційне Суспільство розпочалися в 1980-х роках, необхідно далі розвивати європейський телекомунікаційний ринок, що стане основою трансформування європейської, а згодом - і світової економіки.

В даному Документі основна увага приділяється виключно розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, інформаційних технологій, електронному видавництву, аудіовізуальним та мультимедійним розробкам, захисту результатів інтелектуальної праці, освоєнню нових ринків, пов'язаних з розвитком телекомунікації.

Необхідною складовою рисою для переходу Європи в Інформаційне суспільство є налагодження зв'язків для інформування населення через різноманітні теле-, радіомережі. Значну роль відіграє телефонізація населення.

В додатках до Програми підкреслюється, що в Європі кожного року кількість абонентів мобільного зв'язку збільшується на 30-40%. За таких тенденцій, до 2000 року абонентами системи GSM стане 50 млн. європейців. Значну роль в Програмі приділяється створенню транс'європейської телевізійної мережі. На цю потребу було знайдено 700 млн. ЕКЮ.

Характерним є те, що Європейський Інформаційний Ринок за період 1992-1998 розширювався на 10-14% в рік. Це є солідним показником і задачею ЄС є підтримка цієї тенденції в подальшому.

Наголошується увага на консолідації зусиль урядів Європейських держав.

Як було сказано вище ЄС передбачало, що 1995 рік стане стрибком Європи у новий стан, початком якісно нових змін, передбачалося, що сотні проектів та програм побачать світ у цьому році у сфері інформаційних та комунікаційних технологій, для чого ЄС консолідувало 3,4 млрд. ЕКЮ за програмою R&D, що передбачала розвиток цих процесів. Загальний бюджет цієї Програми складав 9,4 млрд. ЕКЮ.

Отже, наприкінці Програми говориться, що США, Японія, Канада та ЄС вже запровадили в дію новітні ініціативи щодо Інформаційного Суспільства. Їхньою метою є об'єднання людей, бізнесу, шкіл, університетів, бібліотек, лікарень у всесвітню мережу, яка згодом стане частиною Глобального Інформаційного Суспільства.

2.2 Світова електронна мережа правових документів

GLIN (Global Legal Information Network)

Окремі підсистеми СІАЗ «Законодавство» підключено до міжнародної мережі Інтернет, що дає можливість користувачам в Україні та за її межами ознайомлюватись із нормативно-правовими актами України, а також брати участь у формуванні та використанні світової електронної мережі правової інформації (Global Legal Information Network), мати доступ до інших світових інформаційних ресурсів, здійснювати порівняльний аналіз нормативних актів України з нормативними актами інших країн, використовувати їх досвід, гармонізувати нормативно-правову базу з міжнародним правом.

Світова правова інформаційна мережа (Global Legal Information Network (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законів країн - членів асоціації GLIN.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства законотворча правозастосовна діяльність не може розвиватись ізольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобутків світової системи правової інформації. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн світу, що вже сьогодні значною мірою забезпечується стрімким розвитком електронних засобів телекомунікацій.

Державні й недержавні структури отримують велику користь від усе ширшого використання глобальних електронних мереж, що у свою чергу створює потребу володіння якомога більшою інформацією один про одного з тим, щоб рішення про взаємовідносини приймалися на основі повної інформації.

Українські дослідники в галузі права часто вже не можуть спиратися у своїх дослідженнях тільки на вітчизняне законодавство. Сьогодні не викликає подиву потреба знати нормативні акти інших країн для вирішення окремого питання.

Створення у 1976 р. Міжнародної правової бази даних у Правничій бібліотеці Конгресу США було чітко вмотивоване бажанням задовольнити такі потреби. Як виявилося, ця база виправдала себе як простий та ефективний засіб швидкого і точного доступу до складових правового середовища різних країн і з часом видозмінилась у Світову електронну мережу правової інформації (GLIN).

Систему було засновано на таких принципах:

- достовірності джерел;

- простоти пошуку юридичних документів;

- багатонаціональної орієнтації.

Принцип достовірності джерел вимагає, щоб індекс містив тільки записи, що належать до законодавчих документів з офіційного джерела: конкретно до офіційного національного журналу із законодавства кожної країни.

Принцип індексування - «простота пошуку юридичних документів» - це система, яка, хоч у першооснові й призначена для осіб з досвідом роботи з юридичними документами, може без труднощів використовуватися тими, хто має малий досвід або зовсім його не має в роботі з доступу до автоматизованих баз даних, і є зрозумілою для осіб з різних культурних та освітніх середовищ.

Проект GLIN у своїй основі реалізує такі завдання:

- Зменшення витрат часу на отримання юридичних документів для створення резюме шляхом збільшення кількості національних робочих станцій для комп'ютерного опрацювання юридичних документів, передачі та отримання їх.

- Об'єднання резюме та індексуючих термінів національною, а також англійською мовами для створення доступу до інформації обома мовами.

- Розширення наявних пошукових можливостей до пошукової функції «слово в тексті» щодо вже чинних юридичних документів, а не тільки індексованих резюме.

- Розширення кількості дозволених юридичних джерел для включення до обігу вибраних матеріалів, виданих інструктивними установами або судами.

Згідно з технічною ідеологією та технологією виконаних робіт, прийнятою у GLIN, Секретаріат Верховної Ради України здійснив аналітико-синтетичне опрацювання інформаційних бюлетенів «Відомості Верховної Ради України»; з використанням тезауруса GLIN готуються англійською мовою реферати законів України та постанов Верховної Ради України, які у вигляді архіву разом зі сканованими повними текстами цих документів надсилаються мережею Інтернет до Бібліотеки Конгресу США. Триває робота з підготовки нових термінів до тезауруса GLIN, пропозиції щодо яких надсилаються до Правничої бібліотеки Конгресу США.

Функціонування інформаційної системи GLIN у Верховній Раді України розглядається як важлива складова інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної діяльності, розширення інформаційного забезпечення парламенту України, реалізації міжпарламентських інформаційних обмінів, гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством.

2.3 Проблеми становлення інформаційного

суспільства в Україні

Інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності є нині одним із найважливіших глобальних і визначальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів розвитку людства. Цей процес характеризується наступними рисами:

а) обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

б) значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

в) суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

г) спроби урядів обмежити вільне розповсюдження інформації всередині їхніх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;

д) відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема, формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно-інтелектуально орієнованих типах робіт;

е) безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування трансдержавних і транснаціональних спільнот.

Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище - інформаційне суспільство, яке формується нині у світі і характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки, різким збільшенням доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами економічного зростання. Зважаючи на пріоритетність розвитку інформаційно-комунікативної сфери у загальнолюдському поступі, 27 березня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 17 травня Всесвітнім Днем інформаційного суспільства.

У 2005 році в Декларації принципів інформаційного суспільства, що була прийнята на Всесвітньої зустрічі з питань інформаційного суспільства, було закріплення нове визначення: інформаційне суспільство - це таке суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, з тим, щоб дати окремим особам, общинам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму стійкому розвитку і підвищуючи якість свого життя.

Передові країни нині усіляко сприяють подальшому розвитку елементів інформаційного суспільства, у той час як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає т. зв. "цифровий розрив" (або "інформаційна нерівність") - відставання у даній галузі. Основна загроза цього відставання у сьогоднішніх умовах полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмування її розвитку і перетворення її на залежного "донора" розвинутих держав. Для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним.

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентоздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.

Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні повинно відбуватися за такими стратегічними напрямками:

- Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов'язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації (наочний приклад - надмірне застосування спеціальних грифів у нормативно-розпорядчий діяльності КМУ та указах Президента України, що суперечить раніше задекларованим принципам).

- Підвищення ролі громадськості і мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії - здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадських прав и свобод (свободи слова, зокрема) - в умовах інформаційного суспільства набуває нового забарвлення. Держава повинна стати координатором дій різних суб'єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що спрямує їхню діяльність в річище, сприятливе для розвитку суспільства і особистості.

- Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

- Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв'язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп'ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп'ютерними мережами.

- Подолання поширеної у суспільстві "комп'ютерофобії", застарілих стереотипів сприйняття ЕОМ та сучасних засобів комунікації, забезпечення комп'ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.

- Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримку демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності.

- Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

Думаю треба розглянути види і мету юридичної відповідальності в інформаційному праві.

За вищенаведеними прикладами можна зробити висновки про те, що інформаційне право набуває від цілого комплексу інших галузей певні правові інститути, в тому числі й інститут інформаційно-правової відповідальності, що формується з норм, які розташовані в адміністративному, цивільному, кримінальному праві та в самому інформаційному праві і відповідно інформаційному законодавстві. З одного боку це дає додаткових підстав відносити інформаційне право до комплексної галузі права. З другого - це підтверджує неможливість розірвання тісних взаємозв'язків між різними галузями права і законодавства. Головна мета інформаційно-правової юридичної відповідальності - максимальний захист та відновлення порушеного права на інформацію суб'єктів інформаційно-правових відносин.

Можна також визначити суто галузевий різновид інформаційно-правової відповідальності Так спираючись на положення національного законодавства, що стосується певних форм акредитації представників ЗМІ в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, сформована практика позбавлення акредитації таких представників рішенням відповідних керівників таких владних структур.

Законом встановлюється, що порядок допуску журналістів і технічних працівників до приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, доступу до інформації та їх документів і технічних засобів здійснюється з урахуванням загального режиму (регламенту) роботи цього органу, умов і можливостей, які він має реально. Про цей порядок заздалегідь повідомляється акредитованим журналістам і технічним працівникам; їм видається посвідчення (перепустка) на право входу у приміщення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього порядку акредитованим журналістом або технічним працівником засобу масової інформації їх акредитація може бути припинена за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, при якому вони акредитовані. Письмове повідомлення із зазначенням підстав припинення акредитації вручається журналісту чи технічному працівнику засобу масової інформації і таке ж повідомлення одночасно надсилається до засобу масової інформації, в якому вони працюють. Журналіст, технічний працівник, редакція засобу масової інформації, який вони представляють, можуть оскаржити це рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку. Втім, слід зазначити, що право визначати факт порушення означених правил органи державної влади, де акредитуються співробітники ЗМІ, оставляють за собою. Це певною мірою можна характеризувати як перетягування владних структур на себе функцій, що не завжди є для них природними.

Таким чином - інформаційно-правова відповідальність - це система заходів примусового характеру, передбачених чинним законодавством, що призводять до претерпування порушником інформаційного законодавства певних обмежень в інформаційних правах і свободах.

Водночас така характеристика і розуміння інформаційно-правової відповідальності дає підстави вважати, що основною метою такого виду відповідальності виступає забезпечення більшої повноти реалізації інформаційних прав і свобод іншим суб'єктам інформаційних правовідносин.

Щодо перспектив розвитку загального інформаційного законодавства зазначу наступне. Аналіз показує, що в процесі формування й розвитку інформаційного простору України мають бути досягнуті такі цілі: забезпечення конституційних прав громадян на інформацію; створення й підтримка інформаційного потенціалу, достатнього для стійкого й безпечного розвитку українського суспільства; забезпечення оперативного доступу до наявних інформаційних ресурсів та їхнє включення в інформаційний простір України за умов доступності до них на законній підставі органів державної влади, господарюючих суб'єктів і громадян; подолання інформаційного монополізму управлінських і комерційних структур на відкриті інформаційні ресурси - перехід від презумпції закритості інформації до презумпції відкритості інформації; підвищення рівня узгодженості рішень, що приймаються органами державної влади, регіональними (обласними) органами влади й органами місцевого самоврядування; надання можливості громадянам і громадським організаціям на законних підставах здійснювати контроль за діяльністю органів державної влади й органів місцевого самоврядування; підвищення рівня правосвідомості, ділової й суспільної активності громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових і нормативних документів, які визначають їхні права й обов'язки, а також рівної можливості користуватися відкритою науково-технічною, соціально-економічною, суспільно-політичною інформацією, інформаційними фондами сфер освіти, культури і т. ін.; побудова інформаційного суспільства в Україні та її входження у світове інформаційне співтовариство за умов забезпечення захисту всіх елементів національного інформаційного простору, прав і свобод суб'єктів України, що діють у ньому, як важливому чинникові збереження інформаційного суверенітету України.

Національний інформаційний простір (НІП) є важливою ознакою суверенної й незалежної держави, яка дбає його про формування й розвиток на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави. Тому на рівні законодавчого акту НІП слід розглядати як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Подальше зволікання з правовим визначенням понять «інформаційний суверенітет України», «інформаційний простір України», «інформаційна безпека України», «правовий режим інформації», «принципи міжнародного інформаційного співробітництва», «інформацій-простір держави» не сприяє подоланню розбіжностей у розумінні різними політичними силами напрямів державної діяльності щодо його забезпечення та наближає Україну до критичної межі, за якою втрата інформаційного суверенітету, неможливість захистити національні інформаційні ресурси, власну інформаційну інфраструктуру і суспільство від негативних інформаційних впливів як важливих складових національної безпеки держави.

Висновок до розділу 2

В другому розділі дипломної роботи були розглянуте питання глобалізація міжнародної інформації. становлення інформаційного суспільства.

В підрозділі 2.1. ми доторкнулися до проблем глобалізації міжнародної інформації.

Вирішення глобальних проблем людства вимагає координованих зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, вимагає високого рівня взаємовідносин, що в сучасному розумінні називають обміном інформацією.

Міжнародна інформації послуговується двома термінами: міжнародна інформація і міжнародна комунікація.

Інформація є стратегічним ресурсом людства і у багатьох законах розвинених держав світу вона визначається як стратегічний ресурс держави, який охороняється системою національної безпеки.

В підрозділі 2.2. глобалізації міжнародної інформації була показана на прикладі світової електронної мережі правових документів GLIN (Global Legal Information Network).

Світова правова інформаційна мережа (Global Legal Information Network (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законів країн - членів асоціації GLIN.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства законотворча правозастосовна діяльність не може розвиватись ізольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобутків світової системи правової інформації. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн світу, що вже сьогодні значною мірою забезпечується стрімким розвитком електронних засобів телекомунікацій.

В підрозділі 2.3. мною були освітлені проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні.

Національний інформаційний простір (НІП) є важливою ознакою суверенної й незалежної держави, яка дбає його про формування й розвиток на всій території України на основі єдиних принципів і за загальними правилами з додержанням балансу інтересів особи, суспільства, держави. Тому на рівні законодавчого акту НІП слід розглядати як сукупність національних інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, які дозволяють на основі єдиних принципів і загальних правил забезпечувати інформаційну взаємодію громадян, суспільства, держави з їх рівним правом доступу до відкритих інформаційних ресурсів та максимально повним задоволенням інформаційних потреб суб'єктів держави на всій її території з додержанням балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір та забезпечення інформаційної безпеки відповідно до Конституції України та міжнародних правових норм.

Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

3.1 Зовнішньополітичні комунікації

Інформаційно-аналітичне забезпечення міжнародних відносинах є складовою зовнішньополітичних комунікацій, які є одним з елементів сучасного міжнародного співробітництва. Інформаційно-аналітичне забезпечення відображає реагування міжнародного співтовариства на політичні процеси у системі, на зміну економічної ситуації, забезпечує адекватний вплив на небажані зміни. Від інформаційного забезпечення залежить якість урядових рішень, передбачення і випередження подій, прийняття спільних рішень із глобальних проблем міжнародного товариства.

Недостовірність інформації, неточність, можуть породжувати серйозні проблеми в міжнародних відносинах.

Зовнішньополітична комунікація - це процес передачі міжнародної інформації у системі міжнародного співтовариства між окремими її компонентами, а також між суспільними групами та індивідами.

Кожна політична система і кожна держава розгортає власну систему і мережу зовнішньополітичної комунікації відповідно до національних інтересів. Ця мережа розвивається паралельно з політичними структурами, економічною базою та інфраструктурою комунікації.

Зовнішньополітична комунікації поєднує в собі політичний аналіз та інформаційний моніторинг дво- та багатосторонніх відносин і передбачає моделювання ситуації та прогнозування певних наслідків.

Зовнішньополітична інформація передається трьома основними способами:

- через спеціалізовані установи та інші організації - йдеться про комунікаційні можливості зовнішньополітичних відомств, політичних партій і громадських рухів, неурядових організацій і так званих груп тиску;

- через посередництво засобів масової комунікації - йдеться про друковані, телекомунікаційні та інтерактивні засоби комунікації, які є розповсюджувачами інформації зовнішньополітичних відомств;

- через неформальні контакти - йдеться про неформальні комунікації у межах міжнародних організацій на двосторонньому рівні, на міжнародних форумах та зустрічах.[15,4]

Зовнішньополітичні комунікації пов'язані із міжнародною політикою держав, вони відтворюють систему міжнародних відносин і враховують:

- зовнішньополітичні інтереси;

- політико-психологічну культуру лідерів держав;

- традиції і ціннісні орієнтації суспільства;

- нормативно-правову систему;

- культурну самобутність.

За останні роки надзвичайно зросла інформаційна функція дипломатичних представництв. Посольства та місії завжди були важливими та надійними джерелами інформації про найрізноманітніші аспекти життя країни перебування. Необхідно підкреслити, що здобуття такої інформації має здійснюватись лише законними засобами відповідно до норм міжнародного права. Звичайно, без сприйняття з боку країни перебування дипломатичним представництвам здійснювати цю функцію було б неможливо. Саме дипломатичні представництва широко користуються такими легальними, звичайними засобами отримання інформації, як ретельна обробка численних друкованих видань, зокрема періодичної преси, а також іншої інформації, що проходить по каналах ЗМІ. Поінформованості сприяє також участь іноземних дипломатів у прийомах, прес-конференціях, військових парадах, тощо, які влаштовуються державними органами країни перебування.

Проте, окрім міжнародно-правової бази, для успішної роботи посольства та місій необхідна й відповідна матеріально-технічна база, тобто ті конкретні засоби та можливості, за допомогою яких дипломатичне представництво могло б ефективно здійснювати свої функції.

Інформаційне забезпечення міжнародних відносин пов'язане з діяльністю установ, які забезпечують інформацією політичних і державних діячів, дипломатів тощо.

Для забезпечення участі Президента України у роботі Всесвітнього економічного форуму у Давосі інформаційно-аналітична служба Адміністрації Президента підготувала спеціальний бюлетень (подібні бюлетені випускаються кожного разу). До такого бюлетеню входить:

- довідка про Всесвітній економічний форум;

- інформаційна довідка про країну, де проводиться форум;

- економічна та інша статистика по основним напрямкам, по яким буде проводитися обговорювання на форумі;

- історичний нарис по подібних форумах;

- деякі риси економіки Швейцарії (оскільки форум проводиться в Швейцарії);

- інформаційно-аналітична довідка по українсько-швейцарським двостороннім відносинам;

- інформаційна довідка по основним символам Швейцарії;

- аналітична довідка по можливостям економічного співробітництва. [16, 4]

Під візити та під інші заходи, в Україні випускається Український бізнесовий журнал, який має спеціальні випуски до економічних напрямків візитів до найбільш розвинених країн світу. В цьому журналі подається:

- виступи послів обох сторін (країни перебування і України);

- стратегія зовнішньої політики;

- напрямки економічної співпраці;

- характеристика економіки, проблеми з інвестиціями або запрошення до інвестування;

- перелік спільних підприємств, що вже працюють та що проходять етап створення. [17, 2]

В аналітичне забезпечення візиту входить багато документів, серед яких головним є Робоча концепція візиту до певної держави, в якій зазначено усі важливі напрямки цього візиту і підкреслюються ті моменти, які є особливо цікавими для держави. Треба сказати, що в самому тексті навіть зазначаються моменти, де можна домовитися, «натиснути», «пошантажувати», попросити тощо.

Для прикладу, для візиту Президента України до Республіки Корея було підготовлено 69 обов'язкових документів і 15 додаткових.

В ході візиту відбуваються різні види комунікації: протокольні заходи, неформальні зустрічі, зустрічі один на один, зустрічі з пресою. І від того, яким бачить лідера держави суспільство залежить успіх його дипломатичної діяльності.

Діяльність дипломатичних представництв закріплена в багатьох нормах загального міжнародного права, зокрема у Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 1961 року. Серед центральних державних органів зовнішніх зносин усіх країн світу чільне місце займають Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків та торгівлі. Безпосередньо «дипломатичну діяльність» МЗЕЗТ здійснюють через торговельно-економічні місії. За цією конвенцією діяльність торгово-економічних представництв полягає в забезпеченні зовнішньоекономічних інтересів держави та прав суб'єктів підприємницької діяльності в країні перебування. Діяльність торговельних представництв виявляється через функції, які вони виконують: торговельно-політичну; оперативну; інформаційну; статистичну. [18, 187]

3.2 Державна інформаційна політика і національні

інформаційні ресурси

Протягом останнього десятиріччя в українському суспільстві здійснюється поступовий перегляд парадигми національної безпеки - політики і вчені, у своїй більшості, відійшли від вузького трактування національної безпеки як безпеки держави, якій підпорядковані безпека особи і суспільства. В Україні, як і в інших демократичних державах, безпека особи все більше сприймається як основоположний компонент національної безпеки, що викликало необхідність наукового опрацювання проблем співвідношення безпеки особи та суспільної безпеки, безпеки особи та державної безпеки, суспільної та державної безпеки. Необхідність взаємодії владних структур при вирішенні соціально-політичних, економічних, оборонних та інформаційних проблем ставить вимоги щодо узагальнення вітчизняного та світового досвіду в цій сфері та переведення цього наукового надбання в площину практичних дій - удосконалення діючого законодавства, вжиття на державному, регіональному та місцевому рівнях організаційних та інших заходів.

Загалом, національна безпека - це стан країни, при якому відсутні реальні зовнішні та внутрішні загрози її національним цінностям, інтересам та образу життя, або дія цих загроз усунута. У такому разі забезпечуються необхідні умови для практичної реалізації життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави.

Тобто, національна безпека є основою природного розвитку людського суспільства і є запорукою історичного розвитку народів і створених народами держав.

Зазначимо, що стрімкий і глобальний розвиток інформаційної сфери, сучасних інформаційних технологій, значною мірою впливає на політичну, економічну, соціокультурну, оборонну та інші складові процесів розвитку суспільства і держави, а інформаційні ресурси в сучасних умовах стають системоутворюючим фактором їхньої життєдіяльності.

Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їхнім захистом значною мірою визначає, в умовах науково-технічного прогресу та переходу до постіндустріального суспільства, загальний рівень національної безпеки, а будь-які недоліки в структурі й функціонуванні системи державного управління цими процесами призводять до непоправних збитків суспільству й державі. Наприклад, відомо, що втрати економіки Німеччини від індустріального шпигунства перевищують 40 млрд. марок на рік, втрата торгових і технічних секретів США (за неофіційними даними) обійшлась американським компаніям у 1992 році в 100 млрд. дол. Вважається, якщо не буде вжито рішучих заходів щодо припинення промислового шпигунства, вказані втрати, за оцінками фахівців, до 2003 року складуть 150 млрд. дол. [14, 243].

Все це визначає проблему формування організаційно-правових засад системи управління і захисту інформаційних ресурсів, як найактуальнішу і невідкладну. створення збалансованої інформаційної інфраструктури, спроможної забезпечити формування, поширення й ефективне використання і захист інформаційних ресурсів залежить від чіткого законодавчого визначення системи поглядів на цілі, завдання і основні напрями інформаційної політики.

Необхідність вирішення вищезазначених питань обумовлено тим, що:

- в сучасних умовах значно розширилися можливості для реалізації конституційних прав громадян на інформацію та свободу інформаційної діяльності, суттєво зросли потреби потенційно активної частини суспільства в інформаційній взаємодії як всередині країни, так і з зовнішнім світом;

- інтенсивний розвиток глобальної інформаційної інфраструктури, необхідність інтеграції України у світове інформаційне співтовариство на рівноправних умовах посилили залежність ефективного функціонування суспільства та держави від стану розвитку інформаційної сфери, перед усім, системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

- інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура в сучасних умовах стають ареною міжнародної боротьби за світове лідерство, за досягнення певних стратегічних і тактичних політичних цілей. І, що необхідно підкреслити особливо: володіння інформацією, належне інформаційне забезпечення органів державного управління, є основою успішної боротьби із сучасним тероризмом;

- інформаційна революція перетворилася на революцію у воєнній справі - вона надала можливості вивести з відчутної сфери, віртуалізувати багато які складові війни, як мінімум, передвоєнний період, підготуватися до нанесення удару без звичайного загрозливого періоду, а в деяких випадках і всю воєнну кампанію провести у віртуальному варіанті. Водночас, не зважаючи на віртуальність ведення війни тільки в інформаційних мережах і системах обробки інформації, можливо, не залучивши жодного солдата, здійснити заходи, наслідком яких буде повне підкорення економіки та політики супротивника [32, 122].

Тобто, основне геополітичне питання, що постає перед кожною державою на початку третього тисячоріччя, звучить так: здатна країна реалізувати свої порівняльні конкурентні переваги в глобальному економічному просторі чи вона буде позбавлена реальної самостійності і національного суверенітету і скотиться на периферію світового ринку?

Прорив в галузі інформаційно-комп'ютерної індустрії, що забезпечує перетин і злиття дійсної і віртуальної реальностей, найширше впровадження “Інтернету” і використання програмування в складних суспільних і економічних процесах перетворюють світ у чітко прораховану керовану структуру, а розвиток інформаційних технологій, які впливають на психіку людей, і моделювання людської свідомості за допомогою електронних засобів масової інформації дозволяють прийти до найжорстокішого диктату над кожною окремою особистістю.

Водночас усе більш віртуальною стає сама навколишня щодо людини соціально-економічна реальність. Частина суспільного багатства, що швидко зростає, концентрується в «фінансових пірамідах», що розкручуються на електронних торгах без якогось зв'язку з реальною економікою. Грошові потоки замикаються у віртуально-спекулятивних операціях, що висмоктують із виробничої сфери утворюваний у ній прибуток. Все це веде до виникнення якісно нової всеохоплюючої ієрархічної структури суспільних зв'язків, що буде цілком підпорядковуватися тому, хто перший розробить її базові правила.

Перед таким загрозливим викликом стоїть зараз і Україна - політично залежна, економічно розорена, світоглядно спустошена. Ігнорувати цей виклик неможливо, а підпорядкування чужій волі означає повну втрату державного суверенітету. За цих умов, спроба копіювати чужі досягнення - даремна витрата часу.

Тому, на мою думку, визначення, правове і організаційне закріплення напрямів державної політики управління національними інформаційними ресурсами повинно випливати з об'єктивних законів розвитку інформаційної сфери та державної управлінської діяльності. Тобто, в процесі формування системи державного управління національними інформаційними ресурсами доцільно забезпечити цілісність такої системи, ієрархію побудови, стабільність організації та погодженість її зв'язків, враховуючи якість інформаційних ресурсів і засобів їх збереження, обробки і передачі.

Державна інформаційна політики має створювати умови для реалізації конституційного права громадян своєї держави вільно отримувати і використовувати інформацію для вирішення таких важливих завдань, як формування національного інформаційного простору, включення його до світового інформаційного простору на засадах забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки і формування демократично орієнтованої свідомості.

Головною метою державної інформаційної політики стосовно національних інформаційних ресурсів, на мою думку, є створення необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і організаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави. Функції державного управління інформаційними ресурсами можна сформулювати, як:

- розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення системи управління національними інформаційними ресурсами та удосконалення механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;

- визначення і здійснення повноважень державних органів, органів регіонального й місцевого самоврядування щодо оперативного управління (володіння, розпорядження, користування) державними інформаційними ресурсами;

- розробка і реалізація організаційних заходів і нормативно-методичного забезпечення відомчих і регіональних структур та недержавного сектора в сфері формування та використання інформаційних ресурсів за умови координації діяльності згаданих структур;

- розробка і реалізація фінансово-економічних засад регулювання процесів формування та використання інформаційних ресурсів;

- здійснення державної реєстрації інформаційних ресурсів, забезпечення повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на засадах використання інформації, що виникає (створюється) у процесі діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

- введення технологічно та методологічно єдиних засад формування інформаційних ресурсів за результатами діяльності державних органів, органів регіонального та місцевого самоврядування, державних підприємств і організацій для надання їх у вільний доступ громадянам і організаціям (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та до іншої інформації з обмеженим доступом);

- забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів для діяльності державних органів, органів регіонального і місцевого самоврядування та державних підприємств, установ і організацій;

- оптимізація державної політики інформатизації щодо забезпечення науково-технічних, виробничо-технологічних і організаційно-економічних умов створення та застосування інформаційних технологій, інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку і ефективного використання інформаційних ресурсів та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

- забезпечення функціонування ефективно діючої комплексної системи захисту інформаційних ресурсів;

- забезпечення захисту громадян, суспільства і держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;

- забезпечення розробки та застосування правових, організаційних і економічних механізмів стосовно форм та засобів обігу інформаційних ресурсів України (ринку інформації, інформаційних технологій, засобів обробки інформації та інформаційних послуг);

- регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання національних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну, здійснення єдиної державної політики наукової підтримки системи державного управління формуванням, розвитком і використанням національних інформаційних ресурсів;

- кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

- інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;

- контроль за встановленим порядком і правилами формування, розвитку і використання інформаційних ресурсів;

- нагляд за додержанням законодавства в сфері формування, розвитку, використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

- організаційно-правова система державного управління інформаційними ресурсами в контексті викладеного, на думку автора, має функціонально три основних рівні:

Перший - стратегічний рівень - є рівнем прийняття політичних рішень, законодавчого та нормативно-правового забезпечення державної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами України.