Міжнародна інформація. Міжнародні інформаційні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

74

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ І МІЖНАРОДНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття інформації та аспекти інформаційної культури

1.2 Міжнародна інформація

1.3 Міжнародні відносини у сфері інформації

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1

Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ. СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Глобалізація міжнародної інформації

2.2 Світова електронна мережа правових документів GLIN (Global Legal Information Network)

2.3 Проблеми становлення інформаційного суспільства в Україні

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2

Розділ 3. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

3.1 Зовнішньополітичні комунікації

3.2 Державна інформаційна політика і національні інформаційні ресурси

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 3

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема даної дипломної роботи «Міжнародна інформація. Міжнародні інформаційні відносини» є надзвичайно актуальною. Її актуальність полягає в тому, що нинішнє суспільство перенасичене інформацією, яка не завжди є достовірною і правдивою, тому в таких умовах загострюється проблема її фільтрації. Очевидним є вплив інформаційних потоків на характер міжнародних відносин. Один неправильний вислів, або навіть акцент можуть зірвати підписання важливого міжнародного документу, чи навіть розв'язати збройний конфлікт. Вищезазначене й актуалізує тему дипломної роботи.

Функції міжнародної інформації полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Джерелами дезінформації можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані джерела, які видають неперевірену інформацію. Ці джерела найчастіше використовуються для перевірки на політичні, економічні та військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних інтересів.

В сучасних умовах, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має світовий, міжнародний характер.

Інформація стала складовою інших глобальних проблем, таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біженців, проблема розподілу світових енергетичних ресурсів.

Сучасні засоби зв'язку глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, що впливає на суспільні процеси в світі.

Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим третє тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства (ІС).

Інформаційно-аналітичне забезпечення міжнародних відносинах є складовою зовнішньополітичних комунікацій, які є одним з елементів сучасного міжнародного співробітництва. Інформаційно-аналітичне забезпечення відображає реагування міжнародного співтовариства на політичні процеси у системі, на зміну економічної ситуації, забезпечує адекватний вплив на небажані зміни. Від інформаційного забезпечення залежить якість урядових рішень, передбачення і випередження подій, прийняття спільних рішень із глобальних проблем міжнародного товариства.

Проблема міжнародної інформації та міжнародних інформаційних відносин знайшла висвітлення в роботах зарубіжних та вітчизняних авторів. Разом з тим аналіз стану дослідження дипломної роботи дозволяє твердити про те, що вона є малодослідженою.

Мета дипломної роботи полягає в обґрунтуванні таких понять, як міжнародна інформація та міжнародні інформаційні відносини. Лише з початком глобалізації суспільства, а згодом і всіх процесів в ньому, ця тема набула актуальності і становить собою не аби який інтерес.

Досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішуються наступними задачами:

- Розкрити сутність понять «міжнародна інформація» та «міжнародні відносини»;

- Проаналізувати глобалізацію міжнародної інформації та становлення інформаційного суспільства;

- Проаналізувати стан інформаційно-аналітичного забезпечення міжнародних відносин;

- Визначити основні напрямки державної інформаційної політики.

Об'єктом дослідження є міжнародна інформація і міжнародні інформаційні відносини.

Предметом дослідження виступають події, процеси і навіть реформи, які відбулися і продовжують відбуватися в міжнародній інформації (як в процесі) і міжнародних інформаційних відносинах.

Методичну основу дослідження складають компаративістський, системний та дедуктивний методи. Їх використання дозволило порівняти поняття «міжнародна інформація» та «міжнародні інформаційні відносини» та знайти вірний підхід до проблемі становлення інформаційного суспільства.

Структура роботи зумовлена специфікою вирішення основних дослідницьких завдань. Робота складається зі вступу, основного тексту та висновків.

Обсяг роботи сімдесят одна сторінка, з них п'ятдесят дев'ять сторінок основного тексту.

Розділ 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ І

МІЖНАРОДНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття інформації та аспекти інформаційної

культури

Інформація - це відомості про об'єкти та явища навколишньої дійсності, про їхні параметри, властивості та стан, які знижують ступень невизначеності та неповноти знання про ці об'єкти та явища. Крім того, інформація - це дані, що використовуються для отримання нових знань чи прийняття рішень. Даних, що зберігаються, завжди більше, ніж інформації. Таким чином, інформація - це цілеспрямовані знання про об'єкти, представлені в різноманітних моделях.

Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин. На сьогодні терміном «Міжнародна інформація» позначають такі поняття.

Міжнародна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному співтоваристві (міжнародному інформаційному просторі), зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості.

Коли говоримо про сукупність якихось явищ, то ці явища можуть ставати суб'єктами міжнародного права. Та коли явища зафіксовані на матеріальних носіях, то вони будуть ставати предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними матеріальними речами. Тому з одного боку ми говоримо, що інформація - це не матерія, а з іншого боку - інформація може бути об'єктом міжнародного права. Незважаючи на приватний характер власності інформації, на те, що є фірми, є приватні особи, які володіють тими чи іншими масивами інформації, відповідальність, за міжнародним правом, на міжнародній арені несе держава. І тому держава в спеціальному законодавстві контролює ті інформаційні ресурси, які перебувають на території певної країни.

Міжнародна інформація визначається як сукупність відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації і питання, пов'язані з пошуком, збиранням, аналізом, зберіганням та розповсюдженням інформації у системі міжнародних відносин.

Процес одержання, зберігання та використання міжнародної інформації тісно пов'язаний з процесом глобальної комунікації між суб'єктами міжнародних інформаційних відносин, які виникають у всіх сферах діяльності держави і суспільства при одержанні, зберіганні та використанні інформації.

Таким чином, міжнародна інформація є складовою глобальної комунікації, метою якої є з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики дер жав, економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики, в якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин.

Так, наприклад, в США інформаційна політика держави спрямована на забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, вона входить до воєнної доктрини США та американської стратеги безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект інформаційної політики США орієнтований на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав певних верств суспільства.

Функції міжнародної інформації полягають в узагальненні та професійній оцінці інформації, в прогнозуванні міжнародних правових та економічних наслідків прийняття рішень у створенні обґрунтованих рекомендацій для їх реалізації. Через обмін та інтерпретацію інформацію аналізуються і плануються політичні дії.

Країни Європи та Америки розглядають міжнародні інформаційні процеси як об'єктивну реальність і шукають можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами, які володіють 85% міжнародної інформації. МІ концентруються в міжнародних інформаційних потоках з безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропагандою ідей і створення іміджу. Цей контроль дає можливість формувати зміст МІ: добирати інформацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї.

Найбільші корпорації: CNN, RCA, Ascett, DPA, BBC, RTL, Rater, Франспрес, AcosiatiolPress.

Міжнародні інформаційні відносини - це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб'єктів міжнародного права в галузі інформації. Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

Суб'єктам міжнародних інформаційних відносин виступають:

1. Міжнародні організації:

- універсальні

- регіональні

- субрегіональні

2. Країни учасниці міжнародних співтовариств

3. Транснаціональні компанії

Фізичні та юридичні особи (установи, організації, підприємства, фірми, вищі посадові особи держави, які впливають на прийняття рішень в міжнародній політиці.

Щодо аспектів інформаційної культури - визначивши зміст та сутність категорії «культура», поєднаємо (генеруємо) її з категорією «інформація». З'ясуємо, які формулювання може мати термін «інформаційна культура». Проведений аналіз різних наукових і популярних джерел дав змогу зробити такі узагальнення. Інформаційна культура (від лат. cultura - освіта, розвиток та information - роз'яснення) - це:

1) множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);

2) відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;

3) множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура - це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи й організації, що забезпечують функціонування їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо);

4) ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності;

5) метод формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин;

6) множина умов, які забезпечують високий рівень, продуктивність, безпеку інформаційних правовідносин;

7) рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої організованості їх:

8) рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин;

9) галузь загальної культури (як науки), що вивчає проблеми унормування суспільних інформаційних відносин;

10) множина духовних цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії;

11) рівень, ступінь досконалості певної галузі розумової діяльності.

Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії «культура поведінки у сфері інформаційних відносин». Зазначена категорія також має багатоаспектний зміст.

1.2 Міжнародна інформація

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інформаційними процесами і мають суб'єкти і об'єкти міжнародного співробітництва. Тому виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

Інформаційні ресурси - це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни. Так, наприклад, в Конституції України та у Законі про інформацію написано: «Інформація є національною цінністю».

Міжнародна інформація - це інформація документована і зафіксована на матеріальних носіях з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.

Міжнародна інформація - це документовані відомості про події та явища навколишнього світу і процеси в ньому.

Міжнародна інформація - це інформація пов'язана із інформаційно-аналітичним забезпеченням зовнішньоекономічної політики і обертається без кордонів з метою інформування керівництва держав. [1, 250]

Міжнародна комунікація - це процес безпосереднього обміну інформацією від джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес - тобто реакція на наслідки цього процесу.

Міжнародний інформаційний обмін - це глобальний інформаційний процес який впливає на зовнішню політику міжнародного співтовариства, виступає каталізатором суспільства, стимулює розвиток економіки і обмін надбаннями.

Мета міжнародного інформаційного обміну - забезпечення міжнародних і національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності держави.

Міжнародний інформаційний простір - визначається як система спільного використання міжнародних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками.

Характеристики міжнародного інформаційного простору:

- Наявність території,

- Інфраструктура,

- Наявність урядової інформаційної політики,

- Наявність міжнародних угод між суб'єктами які регулюють санкції щодо порушень,

- Наявність механізму контролю за здійсненням міжнародної комунікації. [2, 30]

Інформаційний потенціал - це сукупність засобів інформаційних ресурсів, а також сукупність різновидів інформації які визначають політичні, економічні та соціокультурні можливості країни.

Національний інформаційний продукт - це сукупність матеріальної та інтелектуальної діяльності спільнот та індивідуумів на основі інформаційних технологій.

Національний інформаційний продукт включає:

- засоби зв'язку,

- національні інформаційні потоки,

- національні інформаційні товари і послуги,

- можливості накопичення масивів інформації для використання національних інтересів.

Міжнародне інформаційне право - це система міжнародних документів які регулюють міжнародні відносини відповідно до певної сфери діяльності.

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації. [3, 3]

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації, а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої - з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

- територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;

- інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;

- наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;

- наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права - інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм);

- можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін «інформаційна територія держави» - це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією «Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі», країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Нещодавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чен Іра. У тій же Північній Кореї видається журнал «Корея», він яскраво оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна стаття починається словами «Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чен Ір …». [4, 300]

Інформаційний простір має кілька визначень:

- Інформаційний простір - це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи,зокрема системи міжнародних відносин.

- Інформаційний простір - це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.

- Інформаційний простір - це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві.

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

У 1992 році в Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії.

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% - для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі. [5, 40]

Інформаційні ресурси - це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

«До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення» - Закон України «Про інформацію».

- Інформаційний потенціал - це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.

- Національний інформаційний продукт - матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім - у локальні системи.

- Конвергенція засобів зв'язку - це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.

- Джерела інформації - це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору. [6, 14]

Міжособистісні - це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні, економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів один на один, зустрічі дипломатів. До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточних, конфліктних та кризових проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

Опосередковані - це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковані джерела інформації - джерела із других або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

- Офіційні - органи державної виконавчої влади, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно-аналітичну, економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії (та інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації: це дві великі різниці.

- Неофіційні - це джерела, які використовують суб'єктивні, оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологічні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концесій та національних меншин.

Більшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до Pади Європи включав в себе:

- представлення самої Pади Європи,

- висновки експертів,

- особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленостями та торгами з конкретними представниками), ці зустрічі дали більше, ніж загальні виступи.

+Зараз Україна має здійснити тиск на Велику Сімку, з метою вимагання грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в уста», тобто наприклад приїжджає посол і розповідає усно економічну інформацію, яку не можна довірити загальним засобам передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфесій.

Крім того офіційні та неофіційні джерела поділяються на:

1. Відкриті - інформація, яка публікується в офіційних дослідженнях, відомостях (ВР, Кабмін), повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи.

Поділяються на:

- Інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави Така інформація використовуються для складання прогнозів на довготривалий період а також для прийняття рішень політичними, економічними та воєнними органами. Ця інформація потрібна для політичної, економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків у майбутньому.

- Спеціальна інформація, яка стосується конкретної галузі. Вона може мати відношення до економіки, науки, сировинних ресурсів, військової справи. Ця інформація - частина загального стратегічного планування а також призначена для аналізу і прогнозування вузьким колом спеціалістів.

- Інформація про окремих осіб. Цей розділ присутній в аналітичних центрах майже всіх міністерств, відомств, розвідки. Цю інформацію збирають підслуховуванням, та іншими неконституційними методами. Інформація про конкретних осіб лягає в основу діяльності дипломатичних представництв, оскільки робота з окремими особами дає великі результати на міжнародному рівні.

2. Закриті: до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела (наприклад статистика про продукцією військового комплексу, інформація про кількість народжених і померлих), інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також всю інформація, яка вважається таємною. До закритої інформації (джерела) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з політичних питань; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння. Кожна країна має закон «Про державну таємницю і національну безпеку», і додаток «Звіт відомостей, що становлять державну таємницю». Цей додаток встановлюється Кабміном, публікується у офіційних виданнях і змінюється відповідно змінам пріоритетів держави.

3. Конфіденційні - джерела, які захищаються законом і які володіють інформацією спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. Під конфіденційними джерелами розуміють документи, публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти промислової, інтелектуальної політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної інформації. До них відносять джерела розвідки, закриті джерела міністерств і відомств (є 3 ступені секретності 5, 10, 15 років, після закінчення цього стоку інформацію можуть розсекретити - оприлюднити). Конфіденційні джерела інформації, на які посилаються при вирішенні тих чи інших питань (оприлюднені) завжди не називаються. Конфіденційне джерело розкривається тільки у випадку проведення судового слідства із санкцій прокурора, або коли інформація має характер, що стосується життєдіяльності всієї цивілізації, життєдіяльності і існування людства (наприклад, розробка бактеріологічної зброї в Іраку, аварія на ЧАЕС).

Джерелами дезінформації можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані джерела, які видають неперевірену інформацію. Ці джерела найчастіше використовуються для перевірки на політичні, економічні та військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних інтересів. [7, 3]

Витік інформації (пробні шари) - це метод дезінформації для вивчення думки громадськості. «Веер» - методика, коли інформація спочатку розповсюджується в інших країнах, а потім звідти просочується в нашу із посиланням на зарубіжні джерела.

Отже, методи дезінформації дуже поширені, їх використовували (і будуть) на макрорівні для певних цілей.

1.3 Міжнародні відносини у сфері інформації

Від найдавніших часів передавання повідомлень про реальні події міжнародного життя було надзвичайно важливим як у внутрішній, так і у зовнішній політиці держав. Упродовж тисячоліть головними засобами передавання інформації були гінці, які забезпечували, передусім, потреби політичного керівництва та формували основу для прийняття ним рішень у сфері зовнішньої політики. У XVIII ст. у Франції для потреб швидкого передавання інформації було засновано кур'єрську пошту, що використовувала з цією метою сполучення за допомогою диліжансів. Однак між подією та реакцією на неї зацікавлених держав завжди минав досить тривалий час, що унеможливлювало динамічну та ефективну зовнішню політику. Широкі кола громадськості отримували інформацію зі ще більшим запізненням і лише таку, яка відповідала інтересам керівної верхівки. [34, 147]

Починаючи з XIX ст., розвиток міжнародних інформаційних відносин зазнав революційних змін, що полягали в удосконаленні старих і винайденні нових технічних засобів передавання інформації. Розвиток транспорту, винайдення телеграфу, телефону, радіо і, нарешті, впровадження сучасних комп'ютерних мереж не лише свідчили про ступінь прогресу суспільства, а й призвели до справжніх інформаційних революцій.

Інформованість урядів воюючих держав та громадян уперше суттєво змінилась під час Кримської війни (1851-1855). Характеризуючи цю ситуацію, М. Говард писав: "Війна більше не являла собою пригоду в далеких краях, про яку цивільне населення дізнавалось із коротких офіційних повідомлень та із солдатських байок, коли подія вже відходила у далеке минуле. Тісніший контакт між фронтом і тилом було встановлено завдяки паралельному розвиткові електричного телеграфу. Можливість миттєвого зв'язку отримали не лише політичні лідери та їхні польові командири, а й редактори газет, які ставали дедалі впливовішими та амбіційнішими".

Інформаційна революція середини XIX ст. фактично повторилася в другій половині XX ст., оскільки створення глобальних комп'ютерних мереж стало якісно новим кроком порівняно з існуючими системами зв'язку.

А. Дудек зазначає, що сучасні міжнародні інформаційні відносини відбуваються одночасно у трьох площинах: міжурядовій, неурядовій (через засоби масової інформації) та міжособистісній. Інформація у цих площинах передається за допомогою найрізноманітніших каналів - від усного спілкування до використання сучасних інформаційних мереж. Міжнародні відносини у сфері інформації пов'язані зі стосунками між її виробниками та споживачами щодо отримання останніми повідомлень про реальні події, що становлять для них інтерес. Споживачі інформації можуть використовувати її операційно, але також і для подальшого передавання іншим споживачам. У першому випадку йдеться про стосунки між інформаційними службами (інформаційні та прес-агенції, спеціальні служби тощо) та споживачами, а в другому - між виробниками щодо обміну, на певних умовах, отриманою інформацією (рис. 1.).

Рис. 1. - Міжнародні інформаційні відносини

Інформація є способом відображення реального середовища у вигляді фактів і їх первинних коментарів та інтерпретацій. З огляду на специфіку використання споживачами, виокремлюють такі різновиди інформації, як:

1. Секретна, яку використовує політичне керівництво у процесі прийняття найважливіших рішень і розголос якої може завдати серйозної шкоди інтересам держави.

2. Спеціалізована, яка має вузьке операційне застосування і може бути використана лише фахівцями у тій сфері суспільної діяльності, якої вона стосується. Режим застосування такої інформації не завжди відкритий, позаяк окремі відомості можуть становити державну службову або приватну комерційну таємницю.

3. Масова, яка є загальною та доступною для будь-яких споживачів. Вона поширюється за допомогою преси, радіо, телебачення та глобальних інформаційних мереж.

У практиці прийняття політичних рішень уряди використовують усі перелічені вище види інформації, оскільки у цьому процесі ніколи не буває абсолютної впевненості у вихідних даних, а порівняння відомостей, взятих із різних інформаційних потоків, дає змогу з'ясувати картину реальних подій. Інформаційні потоки є постійним рухом повідомлень у межах технологічних каналів. Вони виражаються у створенні міжнародного глобального інформаційного "поля" і потоках різнопланової інформації через світові інформаційні системи.

Держава традиційно контролює входи та виходи, через які циркулюють інформаційні потоки, намагаючись не допустити у національне інформаційне поле інформацію, яку її політична еліта розглядає як ворожу, спрямовану на підривання конституційного ладу, цінностей національної культури тощо. Державну політику у світовому інформаційному полі можна охарактеризувати так:

1. Ліберальна побудована на принципах невтручання в інформаційний процес, визнання права громадян отримувати інформацію з будь-яких джерел, сприяння вільному обігові інформації.

2. Активна інформаційна політика полягає у намаганні встановити контроль (того чи іншого ступеня жорсткості) за засобами масової інформації, за допомогою контрпропаганди, активного сприяння поширенню за межами держави інформації, що відображає погляд національної керівної еліти.

3. Автаркічна інформаційна політика пов'язана 3S "закриттям" національного інформаційного поля, повною забороною чи певним обмеженням права громадян користуватись інформацією іноземного походження та її сприйняттям як ворожої.

Ще у 1976 p., під час V конференції Руху неприєднання в Коломбо, країни "третього світу" констатували інформаційну нерівноправність та задекларували прагнення до створення "нового інформаційного порядку". У декларації ЮНЕСКО від 22 листопада 1978 р. як його найважливіші принципи були названі свобода та рівноправність держав у світовому інформаційному полі. На засіданні Міжнародної Координаційної Ради у справах інформації країн Руху неприєднання в Багдаді 1980 р. було сформульовано концепцію фундаментальних прав суверенних держав у сфері інформації, серед яких: право кожної держави на створення власної інформаційної системи; право осіб і народів отримувати об'єктивний образ реальності; право кожної держави світу об'єктивно висвітлювати її інтереси та обов'язок усіх учасників інформаційного процесу щодо збереження об'єктивності.

Концепцію "нового інформаційного порядку" гостро критикували СІЛА та Велика Британія, і вона не була плідною з огляду на бідність країн, що розвиваються.

Реальний міжнародний порядок у сфері міжнародних інформаційних відносин визначається фінансовими і, відповідно, технічними можливостями держав світу. На зламі XX-XXI ст., через широке впровадження супутникового телебачення, міжнародних комп'ютерних інформаційних мереж, національні держави втрачають можливість здійснювати ефективний контроль за інформаційними потоками, що перетинають їхні кордони. У формуванні глобальних інформаційних потоків вирішальною є позиція провідних держав світу та власників засобів масової інформації, які контролюють зміст та інтерпретацію повідомлень. Ведення пропагандистських кампаній, які спочатку стосувались лише громадян власної держави, у сучасних умовах набуло світових масштабів та виявилося у маніпулюванні громадською думкою у більшості країн світу.

Висновок до розділу 1

інформація міжнародний зовнішньополітичний комунікація

В першому розділі дипломної роботи були розглянуті основні поняття міжнародної інформації і міжнародних інформаційних відносин.

В підрозділі 1.1. було розкрито поняття інформації взагалі та наведено аспекти інформаційної культури.

Інформація - це відомості про об'єкти та явища навколишньої дійсності, про їхні параметри, властивості та стан, які знижують ступень невизначеності та неповноти знання про ці об'єкти та явища. Крім того, інформація - це дані, що використовуються для отримання нових знань чи прийняття рішень. Даних, що зберігаються, завжди більше, ніж інформації. Таким чином, інформація - це цілеспрямовані знання про об'єкти, представлені в різноманітних моделях.

В підрозділі 1.2. мова йшла про міжнародну інформацію.

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інформаційними процесами і мають суб'єкти і об'єкти міжнародного співробітництва. Тому виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

Міжнародна інформація - це інформація пов'язана із інформаційно-аналітичним забезпеченням зовнішньоекономічної політики і обертається без кордонів з метою інформування керівництва держав.

Міжнародний інформаційний обмін - це глобальний інформаційний процес який впливає на зовнішню політику міжнародного співтовариства, виступає каталізатором суспільства, стимулює розвиток економіки і обмін надбаннями.

В підрозділі 1.3. міжнародні відносини були розглянуті у сфері інформації.

Міжнародні інформаційні відносини - це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб'єктів міжнародного права в галузі інформації. Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

Суб'єктам міжнародних інформаційних відносин виступають: міжнародні організації (універсальні, регіональні, субрегіональні), країни учасниці міжнародних співтовариств, транснаціональні компанії.

Фізичні та юридичні особи (установи, організації, підприємства, фірми, вищі посадові особи держави, які впливають на прийняття рішень в міжнародній політиці.

Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Глобалізація міжнародної інформації

Вирішення глобальних проблем людства вимагає координованих зусиль всіх учасників міжнародного співтовариства, вимагає високого рівня взаємовідносин, що в сучасному розумінні називають обміном інформацією.

Міжнародна інформації послуговується двома термінами: міжнародна інформація і міжнародна комунікація.

Міжнародна комунікація - це процес безпосереднього обміну інформацією від джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес - тобто реакція на наслідки цього процесу.

Розглядаючи інформацію та комунікацію, треба підкреслити два таких моменти:

- По-перше, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має світовий, міжнародний характер.

- По-друге, значно зросла роль інформації у вирішенні інших глобальних міжнародних проблем, тобто вона стала складовою інших глобальних проблем, таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біженців, проблема розподілу світових енергетичних ресурсів.[8,100]

Інформація відтворює явища та закони зовнішнього світу і створює можливості передбачення і перетворення дійсності в інтересах міжнародного співтовариства. На відміну від інших ресурсів, які мають здатність вичерпуватись, інформаційні ресурси не тільки відтворюються, але й збільшуються протягом їх використання (тобто накопичення інформації у вигляді фундаментальних та спеціалізованих знань, у вигляді необхідної інформації зростає, і протягом останніх 10 років зросло майже в 30 разів). Інформаційний фактор здійснив у житті міжнародного співтовариства найбільш глибоку зміну за всю її історію. В реальному часі інформація об'єднала світ в єдину інформаційну систему і зараз обумовлює технічні, суспільні, політичні, соціальні та економічні системи. Існує вислів: «Хто володіє інформацією, той володіє світом».

Інформація є стратегічним ресурсом людства і у багатьох законах розвинених держав світу вона визначається як стратегічний ресурс держави, який охороняється системою національної безпеки.

За класифікацією дослідників глобальних проблем людства, віднесення до глобальних проблем відбувається за такими критеріями:

1) глобальні проблеми стосуються всього людства в цілому, кожної соціальної групи і кожної людини, тобто мають всецивілізаційний характер;

2) ці проблеми виступають як об'єктивний фактор, що певною мірою обумовлює розвиток усього світу;

3) глобальні проблеми вимагають для свого вирішення постійного міжнародного співробітництва усіх держав і максимальних об'єднаних зусиль усього людства. Невирішеність цих проблем створює загрозу для існування цивілізації майбутнього планети.

За цими критеріями інформація набула статусу глобальної проблеми, оскільки сучасні засоби зв'язку глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, що впливає на суспільні процеси в світі.

Кожна держава розглядає глобальні проблеми через призму своїх національних інтересів. Наприклад, для країн Латинської Америки та Карибського регіону проблема розвитку інфраструктури комунікацій є важливою і актуальною, в той же час в країнах Північної Америки, Західної та Північної Європи ця проблема є вирішеною. Таким чином на міжнародних форумах, в міжнародних організаціях та інших міжнародних інституціях розробляються лише загальні принципи сприйняття глобальних проблем. Тобто держави узгоджують свої інтереси: одні надають можливості для розвитку цієї галузі, а інші просто розвивають цю галузь у себе. Таким чином забезпечується рівномірний розвиток комунікацій у всьому суспільстві, у всіх країнах.

4) Ще один аспект інформації як глобальної проблеми полягає у тому, що глобальні проблеми міжнародного співтовариства мають завжди як складову і проблему комунікацій. До таких глобальних проблем відносять на сьогодні врегулювання міжнародних конфліктів, підтримання миру і безпеки у світі, проблему голоду, проблема захисту навколишнього середовища, проблема біженців, проблема стихійних лих та епідемій. І звичайно інформація є складовою таких глобальних проблем, як розподіл сировинних, продовольчих, енергетичних ресурсів та розподіл інформаційних ресурсів, проблеми демографії. Жодна з цих проблем не може бути вирішена без збору та аналізу інформації по цій проблемі, а це є прерогативою процесу комунікацій.

5) Інформація за останній час сприяла тому, що нагальні проблеми стають у центрі уваги міжнародного співтовариства у зв'язку з миттєвим обігом інформації. Таким чином з'являється можливість швидше мобілізувати ресурси усього міжнародного співтовариства і допомогти постраждалим.

6) Інформаційна криза. [9, 5]

Інформаційна криза виявляється у таких моментах:

- існує протиріччя між обмеженими можливостями людини по переробці інформації і світовими інформаційними потоками;

- виробництво значної кількості надлишкової інформації, що обмежує доступ до корисної інформації;

- порушення цілісності інформаційної системи внаслідок приватних, відомчих і регіональних інтересів.

Інформаційна криза супроводжується інформаційним голодом, що став характерним для усієї світової спільноти. Інформаційна криза може розглядатися тільки у контексті міжнародних, соціальних і економічних відносин.

Серед нормативних документів, за якими здійснюються міжнародні інформаційні відносини можна визначити документи, які забороняють розповсюдження інформації (вони є обов'язковими до виконання усіма країнами-членами ООН і вони входять до національного законодавства кожної держави). До таких документів належать:

- Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №110 частина 2 від 3.11.1947 - засудження пропаганди агресивних війн;

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, ст. 20 - заборона законом пропаганди агресії та насильства;

- Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1972 року - заборона пропаганди расової вищості;

- Загальна декларація прав людини (1948 р.), ст. 19

- Конвенція про авторське право (Україна приєдналася до неї у 1995 році). [10, 76]

Але міжнародні документи ООН можуть носити як зобов'язуючий, так і рекомендаційний характер. Якщо порушується зобов'язуючий документ, то на державу накладаються штрафні санкції, в основному політичні і економічні. У випадку порушення рекомендаційного документу, держава може відчути на собі моральний або політичний тиск інших держав. Тобто рекомендаційні документи створюються для того, щоб держава створила певні положення в національному законодавстві.

Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим 3 тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства (ІС).

Автори, що розглядали інформаційне суспільство: Збігнев Бжезинський, Махлюен, Понятовський, Тофлер, Масуда, Белл.

Вони розглядали ІС як новий рівень в історії людства і основні цілі нової концепції визначали дуже чітко:

- створення єдиної комп'ютеризованої нації;

- глобалізація інформаційного простору;

- розвиток комунікаційних мереж;

- вільний потік інформації незважаючи на кордони держав. [11, 65]

З точки зору розвитку суспільства, в даній характеристиці існують положення, які зараз здаються неможливими (наприклад створення єдиної комп'ютеризованої нації вважається утопічним). Справа в тому, що створення інформаційної цивілізації залежить не лише від дослідників, а і від самого суспільства. Зараз кожен із індивідуумів визначає для себе рівень насичення інформацією: чи побутовий (на рівні мильних опер), чи спеціалізований. І звичайно не можна заставити всіх користуватися інформацією на спеціалізованому рівні.

Однак вже зараз певні положення цієї концепції починають реалізовуватись. Так японський дослідник Масуда розробив «План інформаційного суспільства - національна мета Японії до 2000 року». На цей план було асигновано десятки мільярдів доларів, і Японія реалізувала його майже повністю (крім створення регіональної системи життєдіяльності людини). Компонентами цього плану є:

- створення баз даних для управління від найвищого до місцевого рівня;

- комп'ютеризація усіх соціальних сфер суспільства;

- створення системи інформаційного контролю за виконанням рішень на всіх рівнях;

- створення комп'ютерної системи охорони навколишнього середовища і регіональної системи життєдіяльності людини.

Європейське співтовариство з 1994 року поставило завдання побудови інформаційного суспільства в числі найбільш пріоритетних. Досягнутий значний успіх у реалізації Плану дій (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), який визначив стратегію просування Європи до інформаційного суспільства: