Особливості взаємовідносин між ЄС і Росією та їх вплив на євроінтеграційні наміри України

У світлі євроінтеграційних прагнень України варто згадати також поведінку стосовно інтеграційних проектів Росії. Як зазначають російські науковці в колективній доповіді "Россия и Украина: вопросы социально-экономического развития в контексте взаимных отношений" стосовно участі України в структурах СНД, то впритул до 2012 р., вона залишалась в амбівалентному стані "членства-не членства", розглядаючи СНД в основному як інструмент цивілізованого розлучення. Стосовно цієї тези можна частково погодитись, оскільки така багатовекторність української зовнішньої політики була їй притаманна ще з 1991 р., що є наслідком унікального геополітичного становища. Іншою причиною була нездатність української політичної еліти визначитись остаточно стосовно основного вектору розвитку - європейського чи євразійського, що також диктувало політику "утримання зв'язків".

Сьогодні ми маємо новий Закон України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" від 1 липня 2010 року зі змінами 2014 та 2015 року, в якому в ст. 11 зазначається: "Україна як європейська держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне рівноправного взаємовигідного співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, виходячи насамперед з необхідності гарантування безпеки, суверенітету та захисту територіальної цілісності України".

Однією з основних засад зовнішньої політики визначено забезпечення інтеграції нашої держави до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі. Тому для України, котра проголосила свою незалежність і стала на шлях демократичних перетворень і побудови правового суспільства, членство у Світовій організації торгівлі (СОТ), Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та інших, подальша співпраця з Європейським Союзом, Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) має стратегічне значення, позаяк європейський вектор зовнішньої політики України, особливо співробітництво з різними, передусім економічними, організаціями, є одним із пріоритетних.

Зовсім нещодавно про пріоритетність цього напрямку було закріплено на законодавчому рівні. Так, абзац одинадцятий статті 6 в якій йдеться про пріоритети національних інтересів, Закону України "Про основи національної безпеки України", який змінений 23 грудня 2014 року, говорить про наступне: "Інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України". Це свідчить про виключну зацікавленість і спрямованість України в бік Європейського Союзу, а віднедавна й Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).

Прослідкувавши процес взаємовідносин України та ЄС бачимо, що стосунки між нашими державами налагоджувались поступово і великою мірою залежали як і від внутрішньополітичного становища, так і від процесів всередині ЄС. Період 1990-х рр. був своєрідним часом очікування і спостереження з боку ЄС за подіями в Україні.

Розпад СРСР і виникнення на його руїнах півтора десятка незалежних держав вселяло з одного боку в представників ЄС надію на поповнення власних рядів, а з іншого локальні конфлікти попереджали про складність трансформаційних процесів. Україна перші 20 років своєї незалежності успішно проходила випробування на мирний характер розв'язання конфлікту, а перемога революції 2004 р. взагалі додавала оптимізму як України, так і ЄС.

Хоч очікуване реформування країни за президенства В. Ющенка так і не відбулось, але його намагання в справі євроінтеграції України не залишились безслідними, оскільки його наступник продовжував тісну співпрацю з ЄС, попри відновлення дружніх стосунків з Росією, які в попередні роки були дещо зіпсовані.

Проте відступ від євроінтеграційної риторики у найвідповідальніший момент був програшним з боку В. Януковича, за що він поплатився посадою Президента України. Після обрання нового Президента України П. Порошенка було підписано економічну частину Угоду про асоціацію (політична підписана ще раніше).

3.2 Підписання Угоди про Асоціацію між Україною і ЄС та вплив російського фактору

Переговори між Україною та Європейським Союзом щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочалися у березні 2007 р. відповідно до Плану дій Україна-ЄС, коли Президентом України був В. Ющенко, а прем'єр-міністром В. Янукович.

Перший саміт, який відбувся після започаткування означеного процесу став 11-й, що відбувався у вересні 2007 р. Києві. На ньому політичні лідери відзначили, що головною подією у розвитку відносин Україна-ЄС стало започаткування переговорів щодо нової посиленої Угоди та всеохоплюючої і поглибленої зони вільної торгівлі.

На дванадцятому саміті, який відбувся у вересні 2008 р. в Парижі, було досягнуто компромісного рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоційоване членство і домовилися укласти її в 2009 р.. Проте питання про можливе приєднання до ЄС сторони не піднімали. Сторони також досягли домовленостей про започаткування діалогу з визначення умов для запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав-членів Євросоюзу. Також було відзначено, що переговори щодо зони вільної торгівлі, швидко просуваються "у дуже конструктивній атмосфері". "У контексті перемовин між ЄС і Україною президенти сподіваються, що амбітна Угода про асоціацію буде завершена швидко та підписана настільки швидко, наскільки це можливо", - йшлося у спільній заяві В. Ющенка, Ж.М. Баррозу та президента Франції Н. Саркозі.

24 листопада 2009 року набув чинності "Порядок денний асоціації Україна - ЄС", на заміну плану дій між Україною та ЄС (2005-2008, подовжений на один рік до 2009). Впродовж 2007-2012 рр. відбулися 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундів переговорів щодо розділу Угоди про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Ще в листопаді 2011 р. у Брюсселі відбувся завершальний двадцять перший раунд переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, у ході якого були узгоджені всі положення тексту Угоди. А 19 грудня 2011 р., у м. Київ під час П'ятнадцятого Саміту Україна-ЄС лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію. У березні наступного року у Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду (зі сторони України підписував П. Клімкін, нинішній Міністр закордонних справ України).

З початком президентства В. Януковича, налагодились стосунки між Україною та Росією. Слід констатувати, що "оптимізація" взаємовідносин була досягнута переважно ціною однобічних поступок української сторони - (а) офіційної відмови Києва від перспектив вступу до НАТО; (б) пролонгації перебування ЧФ РФ у Криму; (в) відмови від власного трактування ряду історичних подій; (г) вилучення з порядку денного двосторонніх відносин проблеми забезпечення національно-культурних потреб українців у РФ; (д) розширення присутності та посилення впливу РФ у ключових галузях національної економіки; (е) підтримки Україною окремих зовнішньополітичних ініціатив Кремля тощо. Проте, ці поступки не призвели до зміни ставлення російської політичної еліти до України, яка розглядає сусідню країну переважно як об'єкт власних геополітичних інтересів, зокрема - як важливу складову своїх інтеграційних конструкцій. Навпаки, поступки Києва лише посилили активність Росії на українському напрямі.

Незважаючи на те, що в період президентства В. Януковича взаємини України з ЄС складались не кращим чином, у зв'язку з низкою гучних політичних судових справ навколо лідерів опозиції і безпосередньо Ю. Тимошенко, сумнівів щодо результатів останніх парламентських виборів, геополітична ситуація в регіоні змусила Європейський Союз переглянути своє ставлення до України. Втратити свій вплив над найбільшою європейською країною з багатомільйонним населенням і відповідним ринком збуту, яка до того ж знаходиться між ЄС і Росією, Європейський Союз не захотів. Торгові війни оголошені Росією з метою провчити Україну, загрози щодо припинення подачі газу, розірвання контрактів в авіабудівній сфері і т.д. дали зовсім протилежний ефект, на який ніяк не розраховував Кремль. Україна опинилася, таким чином, у важкій ситуації, але саме з цими проблемами країна знайшла підтримку в Європейському Союзі. ЄС закрив очі на невирішені проблеми всередині держави та невідповідність всім вимогам до кандидатів на приєднання або підписання Угоди про Асоціацію.

Виходячи з цього, можна припустити, що офіційний Кремль, своєю жорсткою політикою щодо "братньої" сусідньої держави остаточно підштовхнув Україну на користь "європейського вибору" і дав привід Європейському Союзу все-таки погодитися підписати угоду про Асоціацію. Підтвердженням вищесказаного стало екстрене засідання зовнішньополітичного комітету Європарламенту наприкінці серпня 2013 р. в Брюсселі. На цьому засіданні була прийнята резолюція, яка засуджує тиск Росії на Україну і закликає якнайшвидше підписати угоду про Асоціацію з Україною. Євродепутати практично одноголосно підтримали резолюцію.

Неприйнятність втручання Росії у євроінтеграційні наміри України висловлювали і високопосадовці ЄС. Так, президент Єврокомісії Ж.М. Баррозу заявляв, що для двосторонньої Угоди про асоціацію між ЄС і Україною не може бути тристороннього формату "Україна-ЄС-РФ". "Тристоронні переговори для нас неприйнятні. Ми провели переговори і парафували Угоду з Україною, і коли ти укладаєш двосторонню угоду, втручання третьої сторони є неприйнятним. Для двосторонньої угоди між ЄС та Україною не може бути тристороннього формату", - заявив Ж.М. Барозу.

Проте, 28 листопада 2013 р. Угоду мали підписати на XVII саміті. Однак 21 листопада уряд несподівано призупинив підготовку до підписання документу. Хоча, європейські представники висловлювались однозначно стосовно підписання Угоди, наголошуючи, що чекають дій з боку України. Наприклад, Ян Томбінські, Посол ЄС в Україні сказав: "Наша пропозиція все ще актуальна. Угода про асоціацію готова до підписання одразу, як тільки до цього буде готова Україна. Ми дуже сподіваємося, що це відбудеться радше швидше, ніж пізніше. Адже робота з трансформації української економіки терміново потрібна уже зараз". цим самим спровокувавши українських громадян вийти на вулиці своїх міст, оскільки вони були незгодні з таким розвитком подій. Події Євромайдану тривали три місяці, результатом чого стала зміна влади.

Шантаж і опір з боку Росії підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС стали також однією з причин повстання на київському Майдані і зміни влади. В той час російські офіційні особи заявляли, що Угода може завдати економічної шкоди Росії і стане катастрофою для української економіки. Українці ж відповідали, що це, по-перше, не так, а по-друге, мова вже давно - не про економіку, а про політичний вибір.

У березні 2014 р. Кабінет міністрів відновив роботу над Угодою про асоціацію з Євросоюзом. І вже 21 березня у Брюсселі відбулася церемонія підписання політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. З української сторони Угоду підписав прем'єр-міністр України А. Яценюк, з боку Євросоюзу - президент Ради ЄС Г. ван Ромпей, президент Європейської комісії Ж.М. Баррозу і голови всіх держав, що входять у ЄС. Підписано лише ті частини Угоди, які стосуються політичної взаємодії, питань безпеки та боротьби з тероризмом.

"Не важливі економічні наслідки, у нас їх ніхто вже не обговорює. Після ситуації з Кримом, ситуації з Донбасом вже ніхто не міркує про економічні втрати і вигоди", - сказав напередодні підписання Угоди колишній представник України в Митному союзі В. Суслов. "Геополітична битва між Росією і Заходом. Може, росіянам буде неприємно це чути, але Росія програє цю битву. Вплив західних країн посилюється, і підписання цих угод - відображення геополітичної перемоги Заходу", - додав Суслов.

Український аналітик М. Золкіна вважає, що Росія поступово втрачає свій геополітичний вплив. Країни, вплив на які Росія сподівалася закріпити після розпаду СРСР, вже вийшли (Прибалтика) або намагаються вийти (Україна, Молдова, Грузія (принаймні донедавна) з орбіти російського домінування. Незалежно від рівня ефективності відносин з ЄС, нинішня українська влада аж ніяк не прагне до російських політичних чи економічних обіймів. Небажання стати повноцінним учасником Митного союзу чи Євразійського Економічного Союзу - це доказ того, що персональні політичні та економічні втрати для української влади були б значно відчутнішими, в порівнянні з підписаною Угодою з ЄС. Це очевидно і зрозуміло всім, окрім хіба що тієї закоренілої частки електорату, яка консервативно продовжує виступати за зближення з РФ. Росія на геополітичній мапі світу відчуває тиск і наближення безпосередньо до її кордонів тих міжнародних гравців, з якими вона конкурує. Це і розширення зони впливу Китаю, і нові віхи у Європейській політиці сусідства - перспектива ще тісніших зв'язків з Україною, Молдовою та Грузією найближчими роками.

Хоча, попри власну втрату позицій на світовій арені, в регіональному плані Росія ще залишається домінуючим гравцем, а свої точки впливу на ЄС вона знаходить в газових питаннях, а на США - володінням ядерною зброєю. Російська влада здійснила хоч і цинічні кроки з порушенням норм міжнародного права, але свої цілі з недопущення повного випадання з орбіт власного впливу України, Грузії та Молдови вона все ж таки досягає. Це було досягнути шляхом ініціювання та підтримки локальних збройних конфліктів, які перейшли у статус "заморожених".

Для врахування позицій Росії під час підписання, а далі і впровадження Угоди, ЄС проводило спільні з Росією консультації. Наприклад, вже напередодні підписання економічної частини 17 червня 2014 р. на 3-й консультації у Брюсселі дискусії велися навколо питань, пов'язаних, з одного боку, із глибокою і всеосяжною зоною вільної торгівлі (ГВЗВТ), яку включає в себе Угода про асоціацію між ЄС і Україною, а з іншого - з торговельними угодами у рамках СНД.

Під час консультацій ЄС заявив, що Угода про асоціацію, включаючи ГВЗВТ, цілковито сумісна з участю України в угодах про зону вільної торгівлі у рамках СНД. Також європейська сторона наголосила, що припинення преференційних торговельних відносин між Україною та Російською Федерацією було би кроком, який не мав би під собою жодних підстав. Росія, своєю чергою, підкреслила важливість українського ринку для російських експортерів сільськогосподарської продукції та промислових товарів. Москва запропонувала створити механізм, який би гарантував прозорість майбутніх змін у технічних регламентах України.

Також ЄС і Росія обговорили низку економічних аспектів: від правил конкуренції і державної допомоги до промислової співпраці, правил походження продукції та запобігання шахрайству під час торговельних обмінів. Також вони детально зупинилися на можливих наслідках нормативно-правового зближення, передбаченого Угодою про асоціацію, включно із ГВЗВТ, між ЄС та Україною. Тобто бачимо, що попри неконструктивні кроки з підриву стабільності всередині України, на міжнародній арені Росія намагалась зберегти імідж країни, яка зацікавлена у діалозі та пошуків компромісних шляхів реалізації євроінтеграційних намірів України.

Повертаючись до думок М. Золкіної, то, на її переконання, мають місце й економічні причини російських страхів. І питання стосується не тільки і не стільки можливих змін обсягу імпорту-експорту з Україною внаслідок впровадження Угоди про асоціацію з ЄС. Проблема, з російської точки зору, полягає в тому, що українська економіка за глибокої економічної інтеграції з ЄС вийде на якісно інший та більш сучасний рівень функціонування, технологічного оновлення, коли болісно і поступово, але все-таки змінюватиметься і структура виробництва, і пріоритетність тих чи інших галузей, і як результат - основні показники економічного розвитку. Після адаптаційного періоду українська економіка буде більш конкурентоспроможною й інтегрованою з розвиненими й успішними економіками, аніж російська. А це матиме соціальні наслідки, а згодом і культурні, коли підхід і оцінка громадянами результатів інтеграції з ЄС може суттєво змінитися. Ось цього найбільше боїться російська сторона. Експерт прогнозує, що через 5-7 років після підписання Угоди про асоціацію Україна відрізнятиметься і в економічному, і в соціальному плані від Росії набагато більше, ніж будь-коли за останні кілька десятиріч. Якщо під тиском ЄС в Україні почнуть-таки працювати більш прозорі правила ведення бізнесу, то старі непрозорі схеми, наразі звичні для українських та російських ринків, поступово відходитимуть у небуття. З'являться підприємці нового покоління, а це, як відомо - одна з умов появи стабільного середнього класу.

Присутнє і символічне підґрунтя у політиці й діях Росії щодо України. Часто говорять, що сучасного Євразійського об'єднання за формулою "Росія плюс" не може бути без України (на підтвердження вже згадуваний нами З. Бжезінський). Виходячи з подій сьогодення, можна сказати дещо інакше: Росії не так важливо, аби Україна вже сьогодні, через рік чи через 5 років була одним із цих плюсів, що входитимуть на правах міноритарних учасників до Митного Союзу чи Євразійського Економічного Союзу - значно важливіше, аби Україна в принципі не була безнадійно втраченою для російських інтеграційних задумів й не інтегрувалася в ЄС навіть у рамках Угоди про асоціацію. Це суто символічний підхід: Україна, навіть якщо не буде частиною керованого Росією об'єднання, не може, з російської точки зору, бути частиною спільноти, що якісно відрізняється від російських стандартів і практик.

В принципі немає чому дивуватися: підхід Росії до вирішення проблеми з євроінтеграційними прагненнями України, звичайно, невиважений і непродуктивний перш за все для Росії. Але він є свідченням того, що в РФ розуміють, наскільки важливим для майбутнього України є впровадження Угоди про асоціацію і що зміни в рамках імплементації цієї Угоди будуть незворотними.

Ще один український науковець С. Федуняк вважає, що євроатлантична інтеграція України - це запорука її безпеки. Як не парадоксально, але після завершення "холодної війни" впродовж більше двадцяти років Україна змогла обійтися без належних механізмів забезпечення безпеки при цьому не втративши державний суверенітет. Тут є декілька причин пояснення цього явища. Перш за все, низька політична активність населення у поєднанні з відсутністю досвіду інституціолізованого спротиву зокрема із застосуванням зброї значною мірою убезпечувала країну від соціальних зіткнень та від зародження передумов тероризму. Суспільне невдоволення проявлялося у вигляді спорадичних масових протестів та трудовою міграцією за кордон. Іншою обставиною, що сприяла підтриманню відносної внутрішньої стабільності, стала відсутність впливової військової еліти з політичними амбіціями та загальний низький рівень боєздатності Збройних Сил, що унеможливлювало військовий переворот у країні.

Досить сприятливою для України була й міжнародна ситуація, оскільки після розпаду комуністичної системи та СРСР сусіди вирішували нагальні проблеми внутрішнього розвитку та вибору геополітичної орієнтації і тому зовнішня експансія не знаходилася у їхньому арсеналі в якості політичного інструменту. Ще однією обставиною стало те, що усі суміжні країни окрім РФ мали менший рівень економічного і військового потенціалу, ніж наша держава. Мабуть головну роль у відсутності реальної загрози з боку сусідніх країн центральноєвропейського регіону зіграла та обставина, що вони орієнтувалися на вступ до НАТО і ЄС, що вимагало відмови від територіальних претензій до інших держав і, зокрема, України. З більшістю цих країн було створено договірно-правову базу безпеки, що спиралася на підтверджені договори про державний кордон. З іншого боку східні сусіди-країни пострадянського простору переймалися внутрішніми проблемами становлення державності та стабілізації соціально-економічного становища і тому вони не мали можливостей для зовнішньої експансії.

Проте вже з другої половини 90-х р. відносно сприятлива для України ситуація у сфері безпеки почала погіршуватися, що пов'язувалося з наступними субрегіональними процесами. По-перше, розпочалося розширення НАТО і ЄС на схід. Обидві організації змінили характер геополітичного середовища, встановивши контроль над колишніми радянськими сателітами. При цьому після експансії обох організацій на схід виник феномен "сірої зони", внаслідок чого Україна виявилася поза існуючими системами безпеки. Вона не увійшла до "Ташкентського пакту" і створеної на його основі Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), зважаючи на домінування в них Росії та відсутності спільних безпекових інтересів з більшістю членів вказаних інституцій. Україна також залишилася поза рамками НАТО і ЄС внаслідок неможливості повноправного вступу до них з одного боку і неготовності країн Заходу бачити Україну в них з іншого.

Все це не могло не заохочувати неоімперський тиск з боку Росії, яка впродовж останнього десятиліття значною мірою відновила свій економічний потенціал, а також суттєво просунулася у напрямку формування авторитарної моделі політичного режиму. Це створило сприятливі умови для відновлення політичного контролю пострадянського простору через формування єдиного економічного (ЄЕП) та оборонного (ОДКБ) простору. Єдиною перешкодою на шляху реінтеграційних процесів виявилася Україна і тому вона стала основним об'єктом дестабілізації з боку північного сусіда.

Загалом, у становленні міжнародної суб'єктності України слід виділити ряд аспектів, що залишаються постійними чинниками двосторонніх відносин із Росією, а саме:

- проросійські культурні та політичні орієнтації частини населення України, що створюють для Росії додаткові можливості політичного впливу на Україну;

- непрозорі політико-економічні зв'язки між бізнес- елітами України та Росії, що також обумовлені впливом пострадянської політичної культури;

- гостро негативне ставлення Росії до гуманітарної політики України, спрямованої на культурну та історіографічну суверенізацію держави;

- вплив Росії на проблему кримського сепаратизму, яка була використана під час анексії півострову та далі під час "розкачування" Донбасу;

- проблема делімітації та демаркації російсько-українських кордонів;

- проблема нормалізації двосторонніх відносин в енергетичній галузі та зниження енергозалежності України від російського газу як важеля політичного впливу з боку Росії;

- проблема статусу Чорноморського Флоту РФ на території України.

Отже, процес переговорів стосовно Угоди про асоціацію між ЄС та Україною був тривалий і тривав з 2007 р. Попри усвідомлення українським суспільством та владними структурами розуміння того, що європейська інтеграція - це, насамперед, внутрішня, а не лише зовнішня політика, ця парадигма недостатньо закріпилася в їхніх діях. Попри усвідомлення українським суспільством та владними структурами розуміння того, що європейська інтеграція - це, насамперед, внутрішня, а не лише зовнішня політика, ця парадигма недостатньо закріпилася в їхніх діях.

Так звані реформи, які повинні б наблизити Україну до ЄС, мають непереконливий вигляд і для самих українців, і для європейців.

Стосовно російського фактору у процесі підписання Угоди про асоціацію, то нинішня позиція і політика Росії щодо України в світлі євроінтеграційних прагнень останньої виглядає неконструктивною та непродуктивною.

Коли українська влада почала демонструвати певну зацікавленість у виконанні умов ЄС і підписанні Угоди про асоціацію, Росія відповіла політичними погрозами, торговельними війнами і блокадами. Більше того, ця позиція переросла у ворожість та агресивність, що відобразилось на анексії Криму в 2014 р. та підтримці терористів на сході України.

Висновки

Здійснене дослідження дало змогу зробити наступні висновки у відповідності до поставлених завдань.

1. Міжнародні відносини почали досліджуватись за допомогою загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин як цілісної системи, що динамічно розвивається. Процес дослідження міжнародних відносин відповідає загальній логіці наукового пізнання, хоч їхня специфіка зумовлює певні особливості у застосуванні підходів та окремих методів. Дослідження міжнародних відносин відбувається як на концептуальному, так і на емпіричному рівнях, тому одні методи застосовуються на теоретичному, а інші - на емпіричному рівнях. Методи, що застосовуються на теоретичному рівні дослідження, мають здебільшого узагальнено-логічний характер. Серед них особливого значення надають методам аналізу, синтезу та абстрагування. Водночас варто зазначити, що методи аналізу та синтезу виступають базовими для системного підходу. Системний підхід є одним із найпоширеніших підходів у суспільних науках, але який часто застосовується у єдності з іншими підходами. Підійти до вивчення міжнародних відносин із сучасних наукових позицій дає змогу діалектичний підхід, що охоплює загальні особливості розвитку будь-яких явищ і сприяє об'єктивному вивченню рушійних сил міжнародних процесів. Також виокремлюють американську традицію аналізу міжнародно-політичних процесів у своїй методологічній основі не є цілісною і побудована на принципах плюралізму. Характерною особливістю американської традиції є раціоналізм і прагматизм при дотриманні одного важливого концептуального підходу - розглядати світополітичні процеси крізь призму американських національних інтересів. Європейська науково-методологічна традиція також пройшла стадії парадигмальної еволюції і наразі представлена французькою соціологічною, британською комунітаристською та німецькою нормативною школами аналізу міжнародних відносин. Складовими частинами європейської традиції аналізу політичних процесів і міжнародних відносин є соціологізм, нормативізм і ціннісний компонент, що робить її доволі заангажованою стосовно ролі соціокультурних цінностей, національної ідентифікації та правових норм.

2. Україна є найбільшою державою Європи з надзвичайно потужним потенціалом. Тому, не дивлячись на наявні проблеми у політичному управлінні державою, в геополітичному плані Україна посідає важливе місце у геостратегіях своїх потужніших сусідів - Європейського Союзу та Росії. Пострадянський простір традиційно розглядається Москвою як платформа для підвищення свого міжнародного впливу. Прагнення Росії зберегти власне домінування в регіоні СНД залишається незмінною складовою її зовнішньої політики, починаючи з середини 1990-х рр., коли розрахунок російських лібералів на швидке приєднання Росії як держави-нації до родини західних демократій не дав очікуваних результатів і зазнав жорсткої критики всередині країни. Війна на Південному Кавказі, безперечно, мала найбільш потужний демонстраційний ефект, виявивши не лише вакуум регіональної безпеки, а й ситуативну неспроможність Заходу дати відсіч Росії у її геополітичних претензіях на пострадянському просторі. Перемога Росії на Південному Кавказі скоріше вказує на неготовність Заходу йти на значні політичні та економічні втрати задля відстоювання своїх інтересів у цьому регіоні (аніж його військово-політичну неспроможність), попри всю гостроту подальшої риторики на адресу Росії. Проте ситуація з Україною вже є іншою. Хоча Європа і далі покладає сподівання на політику "м'якої" сили, особливо, що стосується внутрішніх перетворень України, підписання Угоди про асоціацію стало певною точкою неповороту євроінтеграційних прагнень України. Росія, звичайно, вдається до всіх доступних їй інструментів задля того, аби ця точка неповороту була такою для якомога меншої частини української території.

3. На початку ХХІ ст. країни пострадянського простору опинились в новій геополітичній ситуації. Після розширення 2004-2007 рр. кордони ЄС досягли бувших радянських республік. Таким чином, пострадянський простір набув для ЄС великого значення. Росія ж, вийшовши з кризового становища середини 1990-х рр. заявила про свою зростаючу роль на міжнародній арені - і в першу чергу в рамках пострадянського простору. Республіки колишнього СРСР (за виключенням країн Балтії) опинились в зоні перехресних інтересів двох потужних гравців. ЄС розглядає пострадянський простір як регіон, що знаходиться в стані трансформації, вважаючи, що може зробити свій внесок у цей процес. На практиці це означає, що трансформація повинна здійснюватися у відповідності до вимог та інтересів ЄС, яка досягалась шляхом широкого співробітництва, але без можливостей приєднання. Ініційована програма "Східне партнерство" в рамках Європейської політики сусідства включала шість країн (Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Вірменія та Азербайджан), а в рамках цієї програми ЄС намагається, з однієї сторони, проводити ціннісно-орієнтовану політику співпраці, а з іншого, забезпечити збереження власних економічних і геополітичних інтересів. Росія на початку в тій чи іншій мірі ініціювала та підтримувала формати співпраці на пострадянському просторі, але останні роки різко інтенсифікувала свою інтеграційну активність і чітко сформулювала пріоритети взаємодії (Митний союз, Єдиний економічний простір). Формально участь в одному з проектів не виключає можливості взаємодії з іншим. Проте крайня політизованість дискусії про шляхи розвитку країн пострадянського простору, взаємна критика ЄС та РФ по ряду питань, все це сприяє до розгляду інтеграційних проектів як конкуруючих. Конкуренція ця виявилась якнайкраще у процесі підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Росія намагалась впливати як на українську владу шляхом політичного тиску та економічних війн, так і на ЄС, відстоюючи позицію того, що вона також має бути включеною в переговорний процес, оскільки це прямо впливає на її інтереси. Підписання Угоди взагалі штовхнуло Росію на пряму агресію проти України, цим самим підтверджуючи важливість останньої у геополітичній стратегії першої. Збройним конфліктом на сході України Росія прагне мінімізувати свої втрати і максимізувати втрати України, ускладнити, а то й унеможливити її повноцінне приєднання до ЄС.

4. За час від оформлення своєї незалежності Українська держава вже встигла пройти свій шлях до Європи. На початку відносини будувались з позиції "байдужості та спостереження" з боку ЄС. Згодом ці відносини починають переходити у стадію "декларацій і формального заохочення", що виявлялось у спільних нарадах, підписаних, але не ратифікованих документах. Лише починаючи з 1996-1997 рр. відзначається початок зближення, реального співробітництва. Європейські лідери почали бачити в Україні "повноправну державу". У 1998 р. розпочала діяти Угода про партнерство та співробітництво. На початку нового тисячоліття відносини знову стали дещо напруженими, що пов'язувалось з політичною ситуацією в Україні (акції "Україна без Кучми"), дотриманням міжнародних стандартів під час виборів, цензурою (зникнення журналіста Г. Гонгадзе, "касетний" скандал). Значне поліпшення відносин з ЄС відбулося після подій під час президентських виборів 2004 р. і обрання Президентом України В. Ющенка, який висловлював чіткі проєвропейські погляди. Новий етап відносин між Україною та ЄС розпочався в 2007 р., коли держави розпочали обговорення питання приєднання України на правах асоційованого членства. Поряд з налагодження діалогу з ЄС, стосунки з Росією погіршувались. Проте з обранням В. Януковича Президентом, ситуація виправлялась, але часто зі збитком для національних інтересів України. Налагоджуючи діалог з північним сусідом, Україна при цьому не відступала і від євроінтеграційного шляху, готуючись до підписання Угоди про асоціацію. Проте, за часів президентства В. Януковича, цього так і не сталося, але після повалення його режиму внаслідок народного повстання на Євромайдані, спочатку Верховною Радою України була підписана політична частина Угоди, а згодом новообраний Президент П. Порошенко підписав і економічну частину. Україна стала на шлях реальних перетворень, інакше підтримка з боку ЄС може бути втрачена.

5. Протягом наступного десятиріччя глобальний і регіональний порядок денний Росії вочевидь визначатиметься її прагненням до утвердження статусу великої європейської держави, але ключове значення матиме зміст, який вона в це вкладатиме: велика - тобто з неоімперськими амбіціями чи активно залучена до міжнародних інститутів задля спільного вирішення глобальних проблем; європейська - тобто з претензіями на особливий шлях розвитку як "третя гілка європейської цивілізації" чи безпосередній учасник загальноєвропейських процесів на засадах спільних цінностей. Саме обрана під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників траєкторія подальшого розвитку Росії та відповідний рівень співпраці чи суперництва із Заходом вирішальним чином впливатимуть на характер українсько-російських відносин. Ми вже зазначали про важливість України для реалізації інтеграційних проектів Росії. Проте після підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС залучення нашої держави до російських проектів видається сумнівною, а тим паче тепер, після анексії Криму та підтримки сепаратистів на сході. Конфлікт якраз і був розв'язаний Росією, для дестабілізації України, таким чином робилась ставка на недопущення входження України в орбіту впливу ЄС. Але ЄС пішов на крок тісної співпраці з державою, що має локальний конфлікт з усвідомленням того, що втрата України означатиме програш Росії на Сході Європи. Україна в цій ситуації показує власну міжнародну силу, протиставляючи свої національні інтереси, міжнародним інтересам Росії.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики". [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2411-17

2. Закон України "Про основи національної безпеки України". [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15

3. Мінська Угода [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://uk.wikipedia.org/wiki/_(2015)

4. План дій Україна - Європейський Союз. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_693

5. Представництво Європейського Союзу в Україні (офіційний сайт). [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/about_us/delegation_role/index_uk.htm

6. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/998_012

7. Андреев А.Л. Оценка населением образа современной России и ее положение в мире / А.Л. Андреев // Мониторинг общественного мнения. - №4 (92). - 2009. - С. 45-57.

8. Бостан С.И. Место и роль Украины в современных геополитических процессах в восточноевропейском регионе / С.И. Бостан. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://st-hum.ru/content/bostan-si-mesto-i-rol-ukrainy-v-sovremennyh-geopoliticheskih-processah-v

9. Бостан С.И. Особенности внешней политики Украины: Европейская интеграция или присоединение к Таможенному Союзу / С.И. Бостан. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://st-hum.ru/content/bostan-si-osobennosti-vneshney-politiki-ukrainy-evropeyskaya-integraciya-ili-prisoedinenie-k

10. Булик М. Поняття "європейська інтеграція" та "європеїзація" у сучасній науковій думці / М. Булик [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://istfak-gu.at.ua/publ/procesi_regionalizaciji_ta_globalizaciji_jak_dominanta

_svitovogo_rozvitku/ponjattja_evropejska_integracija_ta_evropejizacija_u_suchasnij_naukovij_dumci/1-1-0-18

11. Валіон О. Об'єднана Європа: теорія, історія та перспективи для України (погляд на сучасний українсько-німецький євроінтеграційний діалог) / О. Валіон. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1355/1/Valion.pdf

12. Вахудова А.М. Нерозділена Європа: демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму / А.М. Вахудова // Пер. з англ. Тараса Цимбала. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. - 379 с.

13. Войтенко Ю. Взаємовідносини України з Європейським Союзом: історичні нариси / Ю. Войтенко. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe.pdf

14. Гавел В. "Я готовий завжди підтримати Україну" / В. Гавел // Дзеркало тижня. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/vatslav_gavel_ya_gotoviy_zavzhdi_pidtrimati_ukrayinu.html

15. Герасимчук Т.Ф. Теоретико-концептуальні основи та методи дослідження міжнародних відносин / Т.Ф. Герасимчук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://library.ua/m/articles/view/

16. Грибаускайте: Мінські домовленості абсолютно слабкі // Українська правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2015/02/12/7030797/

17. Гриценко А. "Нормандський" формат пора згорати, бо він веде до капітуляції / А. Гриценко // Українська правда. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/grytsenko/552cf8f8363a7/

18. Грицяк І. Політико-правові засади державної політики у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції / І. Грицяк // Україна дипломатична. - 2013. - Вип. 14. - С. 641-661.

19. Гришаніна О. Розвиток відносин між Україною та Європейським Союзом: здобутки та перспективи / О. Гришаніна // Історія науки і біографістика. - №2. - 2010. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://inb.dnsgb.com.ua/2010-2/10_gryshanina.pdf

20. Громыко А. Россия и Евросоюз: динамика отношений / А. Громыко. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.ieras.ru/pub/gromyko/7.pdf

21. Денисюк В. Далекий обрій європейський / Політика і час. - 2001. - №9. - С.19-29.

22. Европейская интеграция: учебник / под ред. О.В. Буториной. - М.: Издательский Дом "Деловая литература", 2011. - 720 с.

23. Епістемологія і методи досліджень теорії міжнародних відносин [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://ruthenia.info/txt/drgluck/irteo/2T9.html

24. Європейський проект та Україна. - К.: НІСД, 2012. - 64 с.

25. ЄС і Росія обговорили вплив Угоди про асоціацію з Україною на російську економіку. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://eeas.europa.eu/delegations/ukraine/press_corner/all_news/news/2014/2014_06_17_02_uk.htm

26. ЄС-Україна-Росія: політичні аспекти відносин // Журнал "Національна безпека і оброна". - №4-5. - 2012. - С. 4-18.

27. ЄС відкинув можливість переговорів про асоціацію України за участю Росії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dt.ua/POLITICS/yes-vidkinuv-mozhlivist-peregovoriv-pro-asociaciyu-ukrayini-za-uchastyu-rosiyi-132840_.html

28. Зевелев И. Новая внешнеполитическая доктрина Росии / Игорь Зевелев // Ведомости. - 2014. - 7 апреля (№ 60 (3564)). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vedomosti.ru/newspaper/2014/04/07

29. Золкіна М. Чому українська євроінтеграція стала російським кошмаром / М. Золкіна. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dif.org.ua/ua/commentaries/expert_opinion/marija-zolkina/wkgojwerogopwigoowgio.htm

30. Зубко Д.В. Механізми та важелі впливу ЄС на держави Східного партнерства в рамках Європейської зовнішньої політики / Д.В. Зубко // Наукові записки / Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.". - К., 2010. - Т. 108. Політичні науки. - С. 62-66.

31. История Панъевропейского союза [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.paneuropa.ru/home.php?id=1&id2=3&lang

32. Картунов О., Лаптєв С. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу / О. Картунов, С. Лаптєв // Зовнішня торгівля. - 1999. - №3-4. - С. 140-143.

33. Кирчів А. Росія у відносинах з ЄС: український погляд / А. Кирчів. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://soskin.info/ea/2007/9-10/200709.html

34. Кіш Є. Пошуки теоретичних моделей європейської інтеграції / Є.Кіш // Політичний менеджмент. - 2004. - №6 (9). - C. 103-114.

35. Коваленко Є. Комплексний підхід до проблем аналізу євроінтеграційної політики / Є. Коваленко // Теорія та практика державного управління. - 2008. - Вип. 3. - С. 427-433.

36. Ковзиридзе Т., Коппитерс Бр., Нутчева Г., Точчи Н., Хёйссен М., Эмерсон М. Европеизация и сецессионистские конфликты и теории / Т. Ковзиридзе, Бр. Коппитерс, Г. Нутчева, Н. Точчи, М. Хёйссен, М. Эмерсон [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://poli.vub.ac.be/publi/orderbooks/ecr/ecr_19-72.pdf

37. Копійка В.В. Європейський Союз: Досвід розширення і Україна / В.В. Копійка. - К.: Юрид. Думка, 2005. - 445 с.

38. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. - 447 с.

39. Крапівін О. Євроатлантична інтеграція України: Навчальний посібник / Олександр Крапівін, Ігор Тодоров; Донецький нац. ун-т. - Донецьк: "Вебер" (Донецька філія), 2008. - 328 с.

40. Кротюк С.Ф. Східний напрям політики "Нового сусідства" Європейського Союзу / С.Ф. Кротюк. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kymu.edu.ua/vmv/v/04/krotjuk.htm

41. Кухалейшвили Г. Центрально-Восточная Европа: опора Украины в ЕС / Г. Кухалейшвили. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sd.net.ua/2012/06/30/print:page,1,centralno-vostochnaya-evropa-opora-ukrainy-v-es.html

42. Куц Г.М. Формування спільної європейської ідентичності: проблеми та перспективи / Г.М. Куц // Вісн. Національного унів. "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого". - №3 (22). - 2014. - С. 120-127.

43. Лагутов Ю. Україна між ЄС та Росією: стратегічний погляд / Ю. Лагутов. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://blogs.lb.ua/yuriy_lagutov/185648_ukraina_mizh_ies_rosiieyu.html

44. Международные отношения: социологические подходы / [под ред. П.А. Цыганкова]. - М.: Гардарики, 1998. - 352 с.

45. Методика, методологія і методи досліджень в теорії міжнародних відносин [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://sr.ksu.edu.ua/component/content/article/58-teorya-mzhnarodnix-vdnosin/1328-2-metodika-metodologya--metodi-dosldzhennya-v-tmv.html

46. Методологія дослідження міжнародних відносин [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://5fan.info/rnaujgjgeqasujgjge.html

47. Миронов В.И. Специфика развития промышленной интеграции в Российской Федерации / В.И. Миронов // Эконом. вестник Ростовского гос. ун-та. - 2007. - Т. 5. - №4. - Ч. 3. - С. 21-25.

48. Міжнародна економіка. Конспект лекцій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://buklib.net/books/27736/

49. На шляху до європейської інтеграції / [ред.: А. Вонторський, С. Серьогін, В. Пузина, Т. Чубара]. - Щецін, Дніпропетровськ: ZAPOL Szczecin, 2009. - 208 с.

50. НАТО: Росія й надалі підтримує сепаратистів бійцям і технікою. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/134091

51. Новакова Н. Геополітичний вимір відносин України та ЄС / Н. Новакова // журнал "Віче". - №2. - 2011. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2375/

52. Оржель О. Європейська інтеграція та європеїзація: тотожність і відмінність / О. Оржель [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dbuapa.dp.ua/vidavnictvo/2011/2011_02(9)/11ooyetv.pdf

53. Панасюк В. Проблемні питання взаємовідносин Україна - НАТО / В. Панасюк // Часопис "Ї". - №39. - 2005 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n39texts/panasyuk.htm

54. Петер ван Хам Европа и трансатлантические отношения: туманное будущее / Петер ван Хам // Геополитика. Антология / Н.Н. Ашенкампф, С.В. Погорельская (сост.). - М.: Академический проект: Культура, 2006. - 1004 с.

55. Политология: хрестоматия / Сост. проф. М.А. Василик, доц. М.С. Вершинин. - М.: Гардарики, 2000. - 843 с.

56. Політологічний енциклопедичний словник / [за ред. Шемшученко Ю.С.]. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

57. Президент Чехии назвал экономическую поддержку Украины "бессмыслицей". [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zn.ua/WORLD/prezident-chehii-nazval-ekonomicheskuyu-podderzhku-ukrainy-bessmyslicey-159011_.html

58. Премєр-міністри Польщі та Угорщини обговорили ситуацію в Україні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.5.ua/svit/Premierministry-Polshchi-ta-Uhorshchyny-obhovoryly-sytuatsiiu-v-Ukraini-70921.html

59. Пугачевська О.В., Журавльова Н.М. Дослідження інтеграційних проблем в Україні / О.В. Пугачевська, Н.М. Журавльова // Економіка: реалії часу. Науковий журнал. - 2013. - №1 (6). - С. 122-126.

60. Розширення ЄС: Ширша Європа - нові рамки відносин Україна-ЄС. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://delukr.sdv.com.ua/page24478.html

61. Россия и Украина: вопросы социально-экономического развития в контексте взаимных отношений: Научный доклад / Под общей ред. Л.Б. Вардомского. - М.: Институт экономики РАН, 2013. - 60 с.

62. Рябінін Є. Процеси інтеграції у XX столітті: основні концепції їх вивчення / Є. Рябінін // Політичний менеджмент [Електронний ресурс]. - Режим-доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=63&c=1411

63. Саат Й. Отношения ЕС-Россия: настоящее и будущее / Й. Саат. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.politex.info/content/view/323/30/

64. Саміти Україна-ЄС: 16 років євроінтеграційних декларацій та тупцювання на місці. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/73314

65. Семененко И.С. Метаморфозы европейской идентичности / И.С. Семененко // Полис. - 2008. - №3. - С. 80-96.

66. Семенюк Е. Особливості диференціації та інтеграції в сучасній науці / Е. Семенюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/21224/1/3-12-16.pdf

67. Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень / В.К. Сидоренко, П.В. Дмитренко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukped.com/statti/onpd/3589-dyferentsiatsiia-ta-intehratsiia-zakonomirni-tendentsii-rozvytku-nauky.html

68. Словник іншомовних слів Мельничука [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/42/53383/283032.html

69. Смитиенко Б., Титов В. Особенности взаимодействия объединенной Европы и России в условиях формирования полицентричной системы мироустройства / Б. Смитиенко, В. Титов. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://analyticsmz.ru/?p=785

70. Соболєв А. Нова зовнішня політика Кремля на українському напрямку / А. Соболєв // Стратегічні пріоритети. - №3 (32). - 2014. - С. 14-22.

71. Сорока С.В., Волчецький Р.В. Еволюція взаємовідносин України з Європейським Союзом / С.В. Сорока, Р.В. Волчецький. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/252/11.pdf

72. Ставлення українців до Росії більш позитивне, ніж росіян до України - опитування. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26624885.html

73. Стратегия развития отношений Российской Федерации с Европейским Союзом на среднесрочную перспективу (2000-2010 годы). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ieras.ru/journal/journal1.2000/9.htm

74. Тиркус Ю.С. Теоретичні засади досліджень процесів політичної інтеграції / Ю.С. Тиркус // Вісник СевНТУ: зб. наук. пр. Вип. 145/2013. Серія: Політологія. - Севастополь, 2013. - С. 100-105.

75. Ткаченко І. Європейська перспектива: тернистий шлях України до Європи / І. Ткаченко // журнал "Віче". - №2. - 2011. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2376/

76. Тодд Е. Після імперіалізму. Есе про загнивання американської системи / Е. Тодд; пер. з фр. Зої Борисюк. - Львів: Кальварія, 2006. - 185 с.

77. Толкачов О. Європейська ідентичність України [Електронний ресурс] / О. Толкачов. - Режим доступу : http://eu.prostir.ua/library/236196.html

78. Толкачов О. Європейський вимір України / О. Толкачов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrassociation.eu/2009/12/04/

79. Томбінські Я. Угода про Асоціацію - це вирішення, а не проблема / Я. Томбінські. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://www.pravda.com.ua/articles/2013/11/28/7003436/

80. Угода України з ЄС як поразка Росії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ukr.media/politics/206184/

81. Федуняк С. Євроатлантична інтеграція - запорука безпеки України / С. Федуняк // Буковинський вісник державної служби та місцевого самоврядування. - №3. - 2009. - С. 40-43.

82. Франция через "Твиттер" отказала России в передаче "Мистралей". [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.spbdnevnik.ru/news/2014-11-25/frantsiya-cherez-tvitter-otkazala-rossii-v-peredache-mistraley/

83. Хабермас Ю. Расколотый Запад / Ю. Хабермас // М.: Издательство "Весь мир", 2008. - 192 с.

84. Цыганков П. Теория международних отношений: Учебное пособие / П. Цыганков. - М., 2002. - 400 с.

85. Шемякин Я.Г. Россия в западном восприятии. (Специфика образов "пограничных" цивилизаций) / Я.Г. Шемякин // Общественные науки и современность. - №1. - 2007. - С. 133-144.

86. Шергін С. Парадигмальна еволюція в політології міжнародних відносин / С. Шергін [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://social-science.com.ua/article/739

87. Шергін С. Політологічний дискурс науки про міжнародні відносини / С. Шергін // Освіта регіону. - №4. - 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://social-science.com.ua/article/660

88. Шиммельфенніг Ф. Розширення на Схід: стратегічна дія та колективні ідеї / Ф. Шиммельфенніг // Європейська інтеграція / Уклад.: М. Яхтенфукс, Б. Колєр-Кох; Пер. з нім. М. Яковлєва. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2007. - 394 с.

89. Шинкарук К. Компас 2020. Україна-Росія: сценарії розвитку відносин / К. Шинкарук. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/07748.pdf

90. Шлях України до підписання Угоди про асоціацію з ЄС: з 1991 і до сьогодні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://24tv.ua/ukrayina/shlyah_ukrayini_do_pidpisannya_ugodi_pro_asotsiatsiyu_z_yes_z_1991_i_do_sogodni/n457687

91. Шпакович О. Вступ України до Європейського Союзу: переваги та перспективи / О. Шпакович // журнал "Віче". - №14. - 2011. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2651/

92. Шульга М.А. Новий світовий порядок: європейський дискурс / М.А. Шульга // Вісн. Київ. нац. унів. ім. Т. Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - №109. - 2012. - С. 77-80.

93. Яковюк І. Європейський Союз і Україна: еволюція взаємовідносин / І. Яковюк // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - №3. - С. 14-28.

94. "Bull H. International Theory: The Case of a Classical Approach // World Politics, Vol. 18, No. 3 (Apr.1966), p. 361-377. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rochelleterman.com/ir/sites/default/files/bull%201966.pdf

95. EU relations with Russia. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eeas.europa.eu/russia/about/index_en.htm