Аналіз міжнародної конкурентоспроможності США

1.3 Методи оцінки міжнародної конкурентоспроможності країни

Реальністю сьогодення стала глобалізація, котра охоплює всі країни не залежно від рівня їх розвитку. Національна економіка не може розвиватися, здобути високий конкурентний статус, базуючись тільки на власній матеріально-технічні базі, в замкнутому циклі. Світовий розвиток передбачає відкритість національних кордонів -- для вільного переміщення факторів виробництва, робочої сили, інформації, технології.

В основі економічної глобалізації лежить уніфікація й інтеграція світової економіки та її особливий синергічний ефект, який базується на загальній теорії динамічних систем, здатних самоорганізувати. Він проявляється в тому, що ефективність функціонування системи не дорівнює сумі ефективностей функціонування її компонентів. Однак якщо система високоорганізована, то сума властивостей системи вища, ніж сума властивостей її компонентів (тобто склад параметрів, їх взаємозалежність та зміна в часі). Різниця між сумою властивостей системи і сумою властивостей її компонентів стає додатковим ефектом творчої взаємодії компонентів.

Сучасна міжнародна економіка поступово набуває властивостей глобальної, хоча все ще обмежена за масштабами та саморегулюванням. Глобальні процеси еволюційно створили загальнопланетарні контури оберненого зв'язку, які уможливлюють відновлення планетарної рівноваги при відносно незначних зовнішніх збуреннях, що відбуваються в тому чи тому регіоні. Це свідчить про виникнення нової ситуації в світовому господарстві, котре становить єдину глобальну економічну систему, яка саморегулюється на основі механізмів оберненого зв'язку. Так, глобалізація високих технологій, виробництва, споживання, фінансування, призводить до зростання обсягів реалізації продукції, зниження цін, підвищення продуктивності праці суб'єктів господарювання та їх ефективності.

Під економічною глобалізацією розуміють значне збільшення масштабів усіх процесів міжнародного обміну за відкритості та інтегрованості світової економіки. Основу її функціонування утворює ринковий механізм, закони якого діють у міжнаціональному масштабі -- на світових ринках капіталів, товарів, послуг, праці.

Відомо, що глобалізація має як кількісні, так і якісні характеристики. Якщо до кількісних, здебільшого, відносять обсяг зовнішньої торгівлі, прямих та портфельних інвестицій, темпи зростання ВВП та інші, то до якісних -- процеси регіоналізації та глобальної інституалізації (утворенні міжнародних економічних і торгівельних організацій). Нині визначальне значення відіграють не стільки найсильніші держави, скільки -- наддержавні структури. Створились потужні інтеграційні утворення в Європі -- ЄС, Північній Америці - НАФТА, Південній Америці -- МЕРКОСУР, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТЭС), які мають зони вільної торгівлі, а отже й значно вищий рівень інтеграції, ніж у ЄС.

Індекс глобамльної конкурентоспромомжності (англ. The Global Competitiveness Index) -- глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній -- великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій -- провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 2004 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:

Якість інститутів.

Інфраструктура.

Макроекономічна стабільність.

Здоров'я і початкова освіта.

Вища освіта і професійна підготовка.

Ефективність ринку товарів і послуг.

Ефективність ринку праці.

Розвиненість фінансового ринку.

Рівень технологічного розвитку.

Розмір внутрішнього ринку.

КС компаній.

Інноваційний потенціал.

Отже, дослідження особливостей конкуренції в умовах глобалізації уможливили виявлення наступних факторів, які здійснюють безпосередній вплив на її розвиток та зростання конкурентоспроможності суб'єктів МЕВ:

розвиток нових технологій дає змогу створювати потужні інформаційно-комунікаційні системи з допомогою яких усі процеси між суб'єктами можуть організовуватись швидше, дешевше і ефективніше, що підвищує їх конкурентоспроможність.

регіоналізація та лібералізація торгівлі розширює можливість одночасно отримувати вигоди споживачам як щодо ціни, так і щодо якості завдяки високій інформованості через мережу Інтернет. Загострюється конкуренція між фірмами, виникають стратегічні альянси, відбуваються злиття й поглинання компаній. Стає агресивнішою поведінка торгівельних посередників щодо технологічних товарів (виключаються товари із скидками).

глобалізація попиту і пропозиції характеризує швидке зростання кількості глобально діючих споживачів і збутових посередників.

зростання кількості учасників міжнародного поділу праці загострює конкуренцію між ними. «Нові гравці» на світовому ринку -- це Індія, Південна Америка, Китай, нові індустріальні країни. Понад 50 % усього населення світу стали новачками в міжнародній торгівлі та інвестиціях. Це означає, що країни «першого світу» набули не тільки нових споживачів своїх товарів і послуг, а й нових конкурентів, особливо, через низьку вартість робочої сили (і відповідно -- високий рівень цінової конкурентоспроможності)

зростання транснаціональних мереж розширює масштаб конкуренції, переміщення капіталу, збільшує кількість учасників світового виробництва, сприяючи появі нових конкурентів, зростає конкуренція як за споживачів, так і за постачальників товарів, різко знижується собівартість продукції, завдяки досягненню ефекту масштабу та можливостям застосування ТНК новітніх технологічних процесів.



2. Аналіз міжнародної конкурентоспроможності США

2.1 Загальна оцінка економічного розвитку США

Економіка Сполучених Штатів Америки має глибинні структурні проблеми, при яких зайнятість в США в промислових секторах під тиском імпорту з Китаю і перенесення робочих місць в країни, що розвиваються, падає. Перед економікою США стоять декілька економічних проблем, серед яких одна дуже серйозна - криза у сфері іпотечного кредитування. Саме тому економіка США в даний час перебуває у стані спаду й для виходу з цього стану США необхідно перш за все зосередитися на подоланні іпотечної кризи, щоб вона не переросла у загальнофінансову. У найближчі роки США залишатимуться одним із пріоритетних партнерів України в торговельно-економічному співробітництві, займаючи 10-те місце за обсягами зовнішньої торгівлі товарами серед країн-партнерів (при чому в структурі експорту українських товарів США займає 6-те місце).

Економіка США продовжує зростати дещо повільними темпами. Згідно останніх розрахунків, зростання ВВП у третьому кварталі 2013 року склало 3,1%. За прогнозами експертів, у 2013 році зростання ВВП країни складе близько 1,7% (в 2012 році - 1,8%). Станом на вересень 2013 обсяг ВВП США складає приблизно 16,7 трлн.дол.



Рівень безробіття на початку 2013 року складав 8,5%, однак станом на листопад ц.р. він знизився до 7,7% (або близько 12 млн. осіб). Враховуючи невисокі тенденції економічного зростання, рівень безробіття знижуватиметься достатньо повільними темпами.

Побоювання щодо настання «фіскальної прірви» (одночасне припинення низки податкових пільг для населення і бізнесу та скорочення бюджетних видатків, які можуть вступити в дію з січня 2013 року), знижує довіру бізнесу і призводить до скорочення обсягів виробництва та капітальних витрат. У той же час, декілька останніх місяців поспіль відбувається зростання цін на житло, що означає поступове відновлення ринку житла, та тримаються на високому рівні показники довіри споживачів, що забезпечує високий рівень споживчих витрат. Рівень інфляції тримається на досить низькому рівні, зокрема, завдяки зниженню цін на сиру нафту, та, за прогнозами Федеральної резервної системи США, не перевищить 2% у середньостроковій перспективі.

Рецесія в країнах єврозони та уповільнення економічного зростання в Китаї, не мали значного ефекту на зовнішньоторговельний баланс США. За результатами десяти місяців 2013 року зовнішньоторговельний дефіцит США сягнув -452,5 млрд. дол. (-459,3 за цей же період минулого року), при цьомузагальний експорт США склав 1828,7 млрд. дол., а імпорт - 2281,2 млрд. дол.

Наявність значних ризиків для підтримки економічного зростання, спонукають ФРС США пом'якшити монетарну політику та влити додаткові кошти в банківську систему країни. Так звана програма «Операція Твіст» (щомісячний викуп з ринку державних облігацій з періодом погашення від шести до тридцяти років на суму 45 млрд. дол. США і продаж еквівалентного обсягу облігацій з термінами погашення три роки і менше) буде продовжена наступного року і передбачатиме лише викуп довгострокових облігацій, не продаючи короткострокові.

Крім того, у вересні 2013 ФРС США запровадила нову програму, яка передбачає викуп іпотечних цінних паперів на суму 40 млрд. дол. США щомісяця на невизначений термін в залежності від стану економіки. При цьому відсоткова ставка на федеральні фонди утримуватиметься на рівні близько нуля, доки рівень безробіття не знизиться до 6,5% або показник інфляції не досягне 2,5%. Передбачається, що ці заходи сприятимуть збільшенню споживчих витрат та стимулюванню ділової активності в країні.

Зважаючи на виняткову роль економіки США у припиненні світової кризи і початку глобального економічного відновлення, доцільним є послідовний аналіз чинників і складових поточної економічної динаміки (США).

Динаміка промислового виробництва, хоча ще залишається негативною, проте рівень зниження суттєво уповільнився. Більше того, в обробних галузях з весняного періоду відбувається послідовне нарощування ділової активності.

Покращення ділової активності підтверджується й очікуваннями економічних агентів та їх сприйняттям найближчих перспектив економічного розвитку. Помітним є покращення як індексу споживчих настроїв (хоча ще залишається відносно низьким), так і очікувань бізнесу стосовно можливих шоків (діаграма «Індекс споживчих настроїв та Індекс очікування фінансових стресів»).

Поточні низькі рівні інфляції (як на споживчих, так і виробничих ринках - «Зміна споживчих цін і цін виробників»), всупереч побоюванням інфляційних шоків внаслідок антикризової монетарної експансії восени-взимку минулого року, вказують на те, що економічне зростання в посткризовий період (2009-2010рр.), найвірогідніше, не супроводжувався інфляційним тиском (навпаки, для США залишаються високими дефляційні ризики). Слід вказати, що загалом неіфляційне зростання в середньостроковій перспективі зазвичай пов'язується з тим, що у кризовий період з'являються надлишкові (незадіяні) виробничі потужності, «перезапуск» яких (у період по закінченні кризи та початку виходу із рецесії) дозволяє розширювати виробництво без додаткових (відносно докризових) витрат.

Пожвавлення на ринках житла є одним із вагомих чинників покращення показників економічного розвитку США загалом, і мали особливо проявитися у ІІ-ІІІ кв. 2009р. Таке пожвавлення також є стимулюючим чинником для розширення бізнес-інвестицій у виробничі потужності, комп'ютерне і програмне забезпечення (що в попередні роки ставало складовою покращення економічної динаміки країни). Так само збільшення продажів автомобілів (зважаючи на місце авто в житті американців) може означати розширення споживчих витрат, а з ними і агрегованого попиту (на задоволення якого «відреагує» пропозиція) загалом.

Скорочення обсягу програми купівлі активів ФРС у цьому напрямі обумовили масштабну нестабільність на фінансових та валютних ринках країн, що розвиваються.

Премія за ризик для України за свопами на суверенний борг упродовж кварталу неодноразово перевищувала критичний рівень у 1 000 б. п. Відновлення зовнішнього попиту відбувалося повільними темпами. Економіка країн ОТП (Росії та Єврозони) зростала нижчими темпами, ніж світ в цілому. Підвищення цін на сталь відновилося в IV кварталі з низького рівня за одночасного зниження цін на нафту. Валюти основних країн - торговельних партнерів України укріпилися відносно долара США: євро - на 2.8%, російський рубль - на 0.8 %.

Тенденція до відновлення світової економіки закріпилася в умовах синхронного зростання провідних економік світу, покращення індикаторів ділової довіри та завдяки подоланню рецесії в країнах Єврозони. МВФ покращив прогноз зростання світової економіки на 2014 рік до 3.7% (3.9% у 2015 році) з урахуванням цих тенденцій, а також унаслідок позитивного впливу інших чинників. Таких як менш жорстка бюджетна політика, які очікуються у США та Єврозоні у 2014 році, припинення зниження боргового навантаження фінансовими установами та чинник відкладеного попиту, як інвестиційного, так і споживчого.

Водночас відновлення світової економіки відбувалося повільно та нерівномірно. Позитивні зрушення торкнулися більше економічно розвинених країн. У IV кварталі минулого року темп зростання ВВП США уповільнився до 2.4% порівняно з попереднім кварталом у перерахунку на рік, однак, залишався близьким до потенційного рівня. Зростання економіки країн Єврозони відбувалося вищими від очікуваних темпами (0.3% за квартал) в умовах одночасного зростання провідних економік блоку та поновлення зростання у периферійних країнах.

Рис. 2.1. Світове економічне зростання (% у річному вимірі)

Погіршення умов зовнішнього фінансування, тривале зниження цін на світових товарних ринках та структурні перепони обмежували темпи економічного зростання країн, що розвиваються, та нових ринкових економік.

Глобальні монетарні умови посилювалися в умовах синхронного згортання стимулів центральними банками США та Китаю, скорочення обсягу балансу ЄЦБ, підвищення відсоткових ставок центральними банками нових ринкових економік для захисту власних валют. ФРС за підсумками засідання у грудні та січні 2012 скоротила обсяг програми кількісного пом'якшення з 85 млрд. дол. США до 65 млрд. дол. США. Зросло число центральних банків нових ринкових економік, які підвищили ключові відсоткові ставки. Темп зростання економіки США складе приблизно 2%, а в країнах Єврозони в кращому випадку очікується збереження показників на рівні минулого року.

Фондові індекси країн, що розвиваються, перебували під негативним впливом інформації щодо потреби Кіпру в рефінансуванні банківського сектору, яке призвело до спаду на їх фондових ринках, зокрема України. Провідні фондові індекси зросли на фоні публікацій переважно позитивних статистичних даних із США.

Найбільш важливі фактори:

А - підписання Президентом США Б. Обамою наказу щодо приведення в дію плану секвестру витратних статей бюджету (скорочення видатків урядових міністерств та відомств з 2 березня до 1 жовтня 2013 року на суму 85 млрд. дол. США);

В - зростання індексу РМІ від Інституту ISM у невиробничому секторі США у лютому до 56 пунктів (55,2 пункту в січні), очікувалося незначне зниження до 55 пунктів;

С - стабілізація реального ВВП Японії в IV кв. до 0% з -0,9% у ІІІ кв. 2012 року; - зниження рівня безробіття в США до 7,7% у лютому з 7,9% у січні; - зростання кількості новостворених робочих місць у несільськогосподарському секторі США у лютому на 246 тисяч (на 140 тисяч у січні), очікувалося на 170 тисяч; - покращення агентством Standard&Poor's (S&P) прогнозу за коротко- та довгостроковими рейтингами Португалії з “негативного” до “стабільного”;

D - зниження агентством Fitch Ratings (Fitch) кредитного рейтингу Італії з “А” до “ВВВ+”, прогноз “негативний” (на фоні малоймовірного формування нового кабінету міністрів Італії внаслідок того, що немає результатів парламентських виборів 24, 25 лютого);

E - зростання обсягу роздрібної торгівлі в США у лютому до 1,0% (0,2% у січні), очікувалося - до 0,5%;

F - зниження, усупереч очікуванням аналітиків, індексу споживчих настроїв від Університету Мічигану в США (за попередньою оцінкою) у березні до 71,8 пункту (77,6 пункту в лютому), очікувалося зростання до 78,2 пункту;

G - зростання індексу настроїв у діловому середовищі Німеччини від Інституту ZEW у березні до 48,5 пункту (48,2 пункту в лютому), очікувалося незначне зниження до 47,9 пункту; - зростання кількості виданих дозволів на будівництво в США в лютому 946 тисяч (904 тисячі в січні), очікувалося - 925 тисяч; - зростання кількості закладок нових фундаментів у США в лютому 917 тисяч (910 тисяч), очікувалося зростання до 915 тисяч;

H - погіршення ФРС США оцінки зростання ВВП США на 2013 рік (2,3-3,0% до 2,3-2,8%);

I - негативні очікування інвесторів щодо введення урядом Кіпру значного податку на незастраховані депозити більше 100 тис. євро як однієї з умов отримання фінансової допомоги від ЄС та можливе вжиття таких заходів щодо Італії та Іспанії;

J - зниження агентством Moody's Investors Service “кредитної стелі” Кіпру до “Саа2”.



2.2 Оцінка міжнародної конкурентоспроможності США

Рада конкурентоспроможності США вважає, що конкурентоспроможність країни визначається її можливістю виробляти товари і послуги, що успішно реалізуються на міжнародних ринках, забезпечуючи таким чином стійке зростання рівня життя у довгостроковій перспективі. Міжнародний інститут розвитку менеджменту (ІМД) конкурентоспроможність країни визначає як здатність створювати додаткову вартість і таким чином збільшувати національне багатство шляхом управління активами і процесами, привабливістю та агресивністю, глобальністю та оточенням, інтегруючи ці відношення в економічну і соціальну модель. Всесвітній економічний форум визначає конкурентоспроможність країни як її здатність досягати постійних (підтримуваних) високих темпів зростання ВВП на душу населення.

Всесвітній економічний форум продовжує розширювати свою географію , включаючи до щорічного звіту все нові країни. Цього року до рейтингу, складеного на основі індексу глобальної конкурентоспроможності, були включені Оман , Саудівська Аравія, Сирія, Узбекистан, Пуерто -Ріко, а Сербія і Чорногорія були представлені в ньому як дві незалежні держави. Таким чином, в нинішньому рейтингу фігурує 131 країна світу, в той час як минулого року - 125.

Індекс глобальної конкурентоспроможності було створено для ВЕФ ще в 2004 році. Його автор - професор Колумбійського університету Ксав'є Сала- і -Мартін став співредактором Звіту про глобальну конкурентоспроможність 2007-2008. Цього року після відповідних консультацій з провідними фахівцями індекс удосконалили. Внаслідок змін у методології, а також включення до рейтингу нових країн торішні рейтингові позиції було перерахунку.

У ході підготовки звіту кожна з країн проходила оцінювання за такими параметрами, як якість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров'я і початкова освіта, вища освіта та професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку, конкурентоспроможність компаній та інноваційний потенціал. Було опитано понад 11 тис. респондентів, які представляють великий бізнес.

Отже, групу лідерів (країн, що увійшли до першої десятки) представляють США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Великобританія і Нідерланди.

Сполучені Штати Америки , отримавши лаври переможця, в черговий раз підтверджують статус найбільш конкурентоспроможної економіки світу. «Ефективність національних ринків, конкурентоспроможність компаній, вражаюча здатність до технологічних інновацій , заснована на першокласної системі університетів і дослідницьких центрів, - все це сприяє високому рівню конкурентоспроможності економіки США. Однак деякі слабкі позиції, особливо пов'язані з макроекономічними дисбалансами, як і раніше становлять ризики не лише для загального потенціалу конкурентоспроможності країни, а й для всієї глобальної економіки. Ці небезпечні моменти зовсім недавно проявили себе в ланцюжку наслідків розвитку кризи ринку іпотечних позик», - підкреслив Ксав'є Сала- і -Мартін.

Швейцарія - країна шоколаду, сиру, годинників і мільйонерів - посіла другу рейтингову позицію, продемонструвавши свої значні конкурентні переваги за такими параметрами, як якість інституцій, рівень розвитку інфраструктури, конкурентоспроможність компаній та інноваційний потенціал. Серед країн СНД найвище місце - 58-ме - посіла Росія, піднявшись на одну позицію порівняно з торішнім показником. Далі йдуть Казахстан (61-е місце), Узбекистан (62-е), Азербайджан (66-е). Грузія займає 90-е місце, Вірменія - 93-е, Молдова - 97 -е.

« Значні природні ресурси Росії і вміле макроекономічне регулювання відкривають для країни перспективи підтримки порівняно високого рівня добробуту в найближчому майбутньому. Однак самі по собі ці чинники недостатні, якщо країна має намір бути серйозним гравцем у глобальній економіці: Росія терміново потребує розвитку конкурентоспроможності на рівні компаній, щоб повністю використовувати свій ресурсний потенціал і створити більш диверсифіковану й динамічну економіку » , - цитує Reuters одного з укладачів звіту, професора Гарвардської школи бізнесу Майкла Портера.

Рис. 2.3. Динаміка ВВП на душу населення США, доларів

Як явні конкурентні переваги економіки Росії названо макроекономічну стабільність, гнучкість ринку праці, розмір ринку і частину індикаторів, що характеризують інноваційний потенціал. А найбільш проблемні явища - це корупція й оподаткування, а також злочинність та неефективна бюрократична структура. Також слабкими сторонами Росії на тлі інших країн є низька конкурентоспроможність російських компаній і нездатність економіки «вбирати» сучасні технології.

Серед країн, що розвиваються лідируючі позиції займають Китай та Індія - 34 -е і 48 - е місця відповідно. Останнє, 131-е місце в рейтингу займає Чад .

Що стосується країн Єврозони, то вони взагалі не зроблять внеску в забезпечення зростання світової економіки в 2013 році. Основний висновок такий: необхідно адаптуватися до мінливих умов ведення бізнесу. Як показує проведений нами аналіз, роль країн з перехідною економікою в забезпеченні зростання світової економіки збережеться.

Рис. 2.4. Ключові проблеми конкурентоспроможності США

Наприклад, за прогнозами, ще до 2020 року Китай випередить США за обсягом ВВП з урахуванням паритету купівельної спроможності. Комерційним підприємствам в економічно розвинених країнах, які зацікавлені в зростанні ринку більш ніж на 2% в рік в реальному вираженні(що являє собою прогнозний щорічний приріст економіки розвинених країн на довгострокову перспективу), необхідно виходити за межі своїх традиційних вітчизняних ринків. У 2014 році розширення діяльності компаній за рахунок виходу на ринки, що розвиваються вже не буде розглядатися як здійснення спекулятивних інвестицій, а буде вважатися центральним питанням стратегії росту компанії. Однак у результаті такого розширення діяльності виникнуть нові ризики, які необхідно враховувати і якими потрібно керувати.

В своїх попередніх матеріалах «Борисфен Інтел» вже порушував тему сучасного стану та перспектив економічного розвитку провідних країн світу, включно Європейського Союзу, групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка), а також нафтогазових монархій Близького Сходу (Об'єднаних Арабських Еміратів, Саудівської Аравії, Кувейту та Катару).

Та не меншу цікавість викликає стан економіки Сполучених Штатів Америки, які по праву вважаються найбільш розвиненою державою, що має тісні зв'язки з іншими провідними країнами та фактично визначає напрями розвитку світової економіки. Так, за більшістю оцінок, однією з головних причин світової фінансово-економічної кризи у 2008 році стали проблеми боргів в США, які, по суті, і спричинили так званий «ефект доміно» щодо всієї світової фінансово-економічної системи. Це згодом мало низку воєнно-політичних наслідків глобального характеру, основні з яких -- зміна балансу сил у світі, а також посилення нестабільності на світовому та регіональному рівнях.

Насамперед, зменшилась роль США, як світового лідера, та послабився ЄС, що вважався провідною міжнародною організацією. Завдяки цьому зміцніли позиції країн групи БРІКС, яким притаманна позитивна динаміка розвитку. Негативні наслідки світової фінансово-економічної кризи стали своєрідним каталізатором «арабської весни» в країнах Північної Африки та Близького Сходу, території яких швидко охопили соціальні заворушення та збройні конфлікти.

Позитивне значення для економічного розвитку США має започаткування переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Перший раунд переговорів пройшов у Вашингтоні під егідою Офісу Торгівельного представника США. Відповідну угоду з даного питання передбачається укласти за 1,5-2 роки. На погляд експертів, ліквідація ввізних мит між Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом, а також уніфікація правил експорту та імпорту основних видів товарів і послуг (автомобілів, ліків, медичного обладнання, сільськогосподарської продукції, транспортних перевезень тощо) сприятиме зростанню ВВП США на 0,4 % та ВВП ЄС -- на 0,5 %, що становитиме приблизно 116 млрд. дол. США за рік. Крім того, це дасть змогу створити близько 2 млн. робочих місць.

Адміністрація Сполучених Штатів Америки активізувала також переговори щодо укладання угоди про Тихоокеанське партнерство за участю країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), в тому числі США, Японії, Австралії, Брунею, Чилі, Малайзії, Нової Зеландії, Перу, Сінгапуру, В'єтнаму, Канади та Мексики. Підписання цієї угоди сприятиме створенню зони вільної торгівлі в АТР за рахунок зниження митних бар'єрів, а також узгодженню законодавств країн-учасниць щодо торгівлі.

Важливим досягненням США стало також виведення на новий рівень стратегічного партнерства з КНР. Це стало можливим після зустрічі Президента Сполучених Штатів Америки Б. Обами з Головою КНР, Генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії КНР Сі Цзіньпіном у Вашингтоні. Зокрема, передбачається покращити координацію макроекономічної політики США та КНР, що позитивно позначиться на розвиткові національних економік обох країн та сприятиме сталому і збалансованому економічному зростанню АТР та світу загалом.

Продовженням зазначеного процесу став п'ятий раунд переговорів між США та Китаєм в рамках Стратегічного та економічного діалогу двох країн. За підсумками зустрічі сторони домовились розпочати переговори про підписання угоди щодо взаємних інвестицій в усіх напрямах економічної галузі.

В цілому все це створює сприятливі умови для усунення тенденції послаблення США як провідного центру сили у світі. Наприклад, економічне зміцнення надає Сполученим Штатам Америки відповідні можливості для відновлення своїх воєнно-політичних позицій. Про це свідчить активізація політики США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а також інтенсифікація заходів оперативної та бойової підготовки американських збройних сил, які скорочувалися через зменшення військових видатків. Зокрема, виділення оборонному відомству США додаткових майже 300 млн. дол. в повній мірі відновило інтенсивність польотів американської бойової авіації.

Покращення стану справ у американській економіці позитивно позначається також і на економічному розвитку партнерів США, що розширює можливості торгівельно-економічної співпраці сторін. Так, з початку цього року спостерігається поступове покращення економіки Європейського Союзу, який вважається основним партнером США. А це зміцнює економіку ЄС, сприяє врегулюванню внутрішніх проблем організації, а також успішній реалізації основних програм Європейського Союзу, в т. ч. «Східного партнерства», у якому бере участь Україна.

2.3 Ключові фактори забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країни

Американська державна політика щодо конкурентоспроможності проводиться найбільш системно і ефективно, адже протягом останніх років США посідають найвищі місця у рейтингах авторитетних міжнародних організаціях, таких як Всесвітній економічний форм, Світовий банк та інші. Її суть і механізм функціонування, безсумнівно, представляють неабиякий інтерес для вітчизняної практики.

США зуміли відповісти на виклик часу і вийти на нову траєкторію руху, вступивши в ХХІ століття з новою економікою. Економічну загрозу у 90-х роках для них представляла Японія, котра, не маючи власної фундаментальної науки, обігнала цю країну за темпами освоєння і виведення на міжнародні ринки нових товарів. Її продукція стала витісняти американські товари і в самих США. В подальшому до Японії приєднались «нові індустріальні країни» -- Сінгапур, Тайвань, Південна Корея і Малайзія, кинувши тим самим серйозний виклик американській економіці. Конгрес, уряд, американська вчені, проаналізувавши цю ситуацію, утворили спеціальні групи з вивчення причин зниження конкурентоспроможності.

Крім того, адміністрацією Б. Клінтона була створена Рада з питань конкурентоспроможності -- з метою розробки рекомендацій стосовно довгострокових стратегій забезпечення міжнародної конкурентоспроможності промисловості США. Офіційними колами цієї країни, вперше після кризи 1929--1933 рр., зниження економічної конкурентоспроможності американської економіки було проголошено як загрозу національній безпеці. Державна політика щодо забезпечення конкурентоспроможності виявилась неадекватною змінам світової кон'юнктури та непослідовною щодо використання міжнародних фінансових ресурсів і зовнішньої торгівлі; наукових досліджень і розробок; освіти й перепідготовки кадрів; антимонопольного законодавства й державних закупівель. Тому передбачалося сконцентрування зусиль уряду, бізнесу, академічного сектора, суспільних організацій для забезпечення стійкого зростання міжнародної конкурентоспроможності країни. Для цього було проаналізовано сильні та слабкі сторони промисловості США, а також -- стратегії конкурентоспроможності промислово розвинених країн світу.

Основний висновок, який було зроблено експертами США, полягав у необхідності сформувати концепцію «національної інноваційної спроможності». Здатність нації генерувати передові технології є передумовою забезпечення економічної безпеки американської економіки. Але національна сприйнятливість до нововведень не може бути зведена лише до спонтанних досліджень і розробок інновації, а має включати в себе все, пов'язане з сучасним виробництвом, маркетингом, збутом і споживанням, а найголовніше -- фінансуванням.

У документах Конгресу Ради з питань конкурентоспроможності США були накреслені такі напрями державної науково-технологічної політики для підвищення конкурентоспроможності американської економіки, науки, а також технологій на світовому ринку у ХХІ ст. [3--15]:

здійснення довгострокової політики стимулювання цивільних НДДКР у передових сферах науки і технології;

створення сприятливого підприємницького клімату для здійснення НДДКР;

активізація формування й діяльності дослідних партнерств для розширення промислових інновацій;

орієнтація федеральних досліджень на задоволення потреб економіки у зв'язку з можливостями бюджету;

сприяння промисловості в розвитку технологій;

заохочення розвитку, комерціалізації і використання технологій;

інтеграція військових і промислових технологій, які здатні ефективно вирішувати різні завдання;

надання підтримки університетам США і вдосконалення вищої і шкільної освіти.

Широко впроваджується в цій країні практика пільгового оподаткування витрат на освіту з метою зробити вищу освіту доступною для широких верств населення. Так, у бюджетному посланні Конгресу 2001 р. президент Дж. Буш визначив пріоритетом бюджету 2002 р. підтримку шкільної освіти. Приріст коштів, порівняно з попереднім роком, які виділило міністерство освіти, становив майже 12 %. Крім того, приділяється увага перепідготовці робітників у спеціальних навчальних закладах, де навчають професій, які виникають під час інформаційної революції.

Отже, нова інноваційна стратегія США базується на стимулюванні залучення приватних інвестицій для розроблення й ефективного використання технологій в економіці країни. При цьому зростає фінансування фундаментальної науки та інвестицій у людський капітал, а також у галузі «нової економіки», продовжується високоефективне партнерство держави і приватного сектору у сфері комерціалізації нововведень з допомогою венчурного капіталу. Завдяки високим витратам на НДДКР, які складають близько 50 % загальних світових витрат, США в різний час належало майже 22 із 50 макротехнологій, які утворюють світовий ринок високотехнологічної продукції.

Пришвидшений розвиток науки сприятливо вплинув як на продуктивність праці, так і на структуру зайнятості. Економічне піднесення США забезпечувалося, перш за все, наукомістким сектором економіки. Ця країна лідирує у світовому виробництві основних наукомістких галузей: питома вага експорту високотехнологічної продукції в загальному обсязі продукції промисловості склала, за підсумками 2001 року, 32 % (для прикладу, Японія -- 26 %, Велика Британія -- 31 %, Фінляндія -- 23 %).

Одним із важливих механізмів, що забезпечує інноваційні процеси ресурсами, є венчурне фінансування. Виникнення венчурного капіталу, як специфічної форми фінансового капіталу, пов'язане з тим, що за переходу економіки на інноваційний тип розвитку підвищується ризик у створенні та освоєнні нових технологій, виробів (послуг), спричинений недостатністю засобів для фінансування.

У 1980 році прийнято закон, що передав права на державні патенти, отримані в результаті досліджень за рахунок федерального бюджету, у власність університетів і фірм, де ці дослідження були проведені. В підсумку, ефективність використання інтелектуальної власності, створеної за рахунок бюджету, підвищилась у декілька разів. Експерти Національної академії стверджують, що роль держави повинна бути обмежена створенням загальних умов, сприятливих для розробки ідей і їх комерціалізації, а саме: охорона авторських прав, загальна політика стандартизації, використання антимонопольного законодавства, створення системи венчурного фінансування і пільгового оподаткування інноваційної діяльності. Безпосередній контроль і регулювання держава має здійснювати в тих сферах, від яких залежить національна безпека та соціальних.

У 1988 р. Конгресом був прийнятий «Закон про торгівлю і конкурентоспроможність» із введенням якого почався сучасний етап технологічної політики США. Він характеризується зміцненням партнерства між федеральними, місцевими і приватними структурами щодо підвищення конкурентоспроможності країни, яку координує Рада з конкурентоспроможності, підпорядкована Президенту.

Для стимулювання технологічних нововведень прийнятий закон Стівенсона-Уайдлера «Про технологічні нововведення», в якому передбачені заходи щодо вивчення і стимулювання промислових інновацій: створення спеціальних організацій у рамках апарату виконавчої влади, сприяння в обміні науковим і технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними лабораторіями тощо. В ньому стверджується, що технологічні й промислові нововведення сприяють підвищенню життєвого рівня і конкурентоспроможності товарів США. З 1989 р. законодавчо узгоджена передача конкурентоспроможної технології, згідно з якою федеральним лабораторіям дозволяється укладати договори з венчурними фірмами про проведення спільних наукових досліджень.

У лютому 1993 року президент Б. Клінтон проголосив нову науково-технологічну політику «Технології для економічного зростання Америки: новий курс на створення економічної могутності». Уряд спрямовував усі зусилля на використання досягнень науки і техніки для розв'язання проблем підвищення конкурентоспроможності американської промисловості та зростання добробуту населення, основну увагу приділяючи приватному сектору економіки, здатному утримати передові позиції американського бізнесу на світових ринках. Держава стає гарантом економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності економіки.

Адміністрацією президента США в 1994 році була прийнята програма «Стратегія національної безпеки США», в якій декілька розділів присвячені конкурентоспроможності і продуктивності праці. Найважливіше завдання на сучасному етапі в американській економіці -- це збільшення інвестицій в науково-технічний сектор за рахунок всіх можливих джерел (особливо, венчурний бізнес). У США постійно розширюються пільги і стимули для інвестування у венчурний бізнес і тим компаніям, які інвестують в новітнє обладнання тощо.

Сучасна промисловість високих технологій чутливо реагує на інформаційне середовище і якість людського потенціалу. Тому нові кластери високотехнологічних фірм кооперуються один з одним, що призводить до зростання ефективності як окремих суб'єктів, так і об'єднання. Американський уряд розробив спеціальні програми, які заохочують утворення регіональних технологічних альянсів і розширення інформаційного обміну між фірмами. Розроблена спеціальна програма підтримки інтеграції промислових підприємств, які об'єднуються на контрактній основі у тимчасові партнерства для виготовлення конкурентоспроможних товарів. Створюються віртуальні об'єднання, існуючі як система договорів і потоків ресурсів та інформації. Це дає змогу гнучко використовувати потенціал кожної фірми та швидко реагувати на зміну умов ринку.

Особливо важлива ініціатива адміністрації щодо розширення сфери дії закону (1984 р.) «Про кооперативні дослідження», що виводила із-під дії антитрестівського законодавства науково-дослідницькі консорціуми, які стали створюватися в цій країні головним чином в електроніці, інформатиці, щоб конкурувати з японськими фірмами. Так, у 1980-х роках утворений міжгалузевий консорціум СЕМАТЕК для розробки напівпровідникових технологій майбутніх поколінь. Були створені аналогічні консорціуми в інших критичних сферах, таких як автомобілебудування, будівництво контрольно-вимірювальних систем на основі штучного інтелекту та інші.

Американськими експертами зроблений важливий висновок про те, що конкурентоспроможність національної промисловості на межі століть меншою мірою залежить від продуктивності праці, а більшою -- від здатності компаній брати участь у багатосторонній міжнародній інтеграції. Роль уряду в цьому випадку полягає в створенні на території своєї країни умов для участі національних компаній в такій інтеграції [81].

Спеціалісти різних галузей стверджують, що сприятливе середовище для нової економіки було створене перш за все в США, звідки почалось поширення по всьому світі як сучасних електронних інформаційних технологій, так і мережі Інтернет. За допомогою інформаційних технологій в промисловості США вироблялося понад три четвертих із новоствореної вартості, а компанії США контролювали 40 % всесвітнього комунікаційного ринку, біля 75 % обороту інформаційних послуг і чотири п'ятих ринку програмних продуктів. Основна тенденція в цій сфері -- швидкий розвиток мережі Інтернет. Можна стверджувати про створення масового ринку, який обслуговується з допомогою електронної мережі.

Останнім часом у США 47,5 % всіх інвестицій у венчурні проекти були пов'язані з новими технологіями (програмне забезпечення та інформаційні послуги і комунікації). Нова економіка, на думку багатьох експертів, прискорила нагромадження критичної маси інновацій і сприяє виникненню інформаційно-інноваційного буму, оскільки кожне нововведення створює передумови для наступних інновацій, генеруючи ланцюгову реакцію. Це й зумовлює постійний і швидкий ріст «нової економіки» США.

Особливо необхідно виділити роль політики уряду США, спрямованої на створення глобальної інформаційної системи, яка передбачала: розширення ринкового доступу до інформації; забезпечення безпеки та захист авторських прав і інтелектуальної власності. Співробітництво із міжнародними організаціями (ГАТС, ВОІВ, ОЕРР) дало змогу збільшити доступність інформаційних служб для користувачів у всьому світі.

Одним із методів захисту інноваційних переваг національних товаровиробників є експортний контроль за високотехнологічними товарами. Так, у 1999 р. була розроблена нова програма ліцензування і контролю за експортом, що передбачала видачу експортних ліцензій на обладнання і технології подвійного призначення, а за їх реалізації на міжнародних ринках, -- проведення контролю. Експорт потужних суперкомп'ютерів заборонений в країни 4-ї групи, до якої входять Іран, Лівія, Ірак, КНДР та інші, а в країни 3-ї групи обмежений та вимагає урядових гарантій щодо їх кінцевого використання.

Уряд здійснює вплив на інноваційну діяльність як з допомогою прямих витрат на НДДКР, так і через створення сприятливих інституційних умов серед яких найважливішу роль відіграє Національна інноваційна система, що складається із розвинутої системи університетів, дослідницьких лабораторій, котрі забезпечують національні пріоритети у фундаментальній науці. Мережа фондів, які діють з метою залучення талановитих учених із різних країн для роботи в США, є ще однією важливою інституціональною умовою конкурентоспроможності держави. Це підкріплено і відповідним імміграційним законодавством.

Економічна політика американського уряду за останні десять років показала, що використовувались різні важелі підтримки конкурентних переваг. Так, підтримка інноваційних конкурентних переваг у США здійснювалась внаслідок:

1. Ефективної Національної інноваційної системи:

застосування системи фінансово-кредитних механізмів стимулювання НДДКР, а саме: пільгові кредити на НДДКР, інвестиційний податковий кредит, пільгове оподаткування венчурних фірм та інші;

захисту інтелектуальної власності та авторських прав;

інтеграції всіх інституцій щодо розробки та комерціалізації технологій;

сприяння розвитку венчурного капіталу.

Просування системи стандартів якості в міжнародній торгівлі (санітарні стандарти; стандартизація продукції).

Експортного контролю.

Просування нових товарів на світові ринки.

Угоди про взаємний доступ на ринки високотехнологічних товарів.

Захист інформації.

Активний вплив на зниження інформаційних бар'єрів.

Угоди про інформаційні технології (відміна імпортних мит на товари виготовлені з допомогою інформаційних технологій).

Сприяння залученню кваліфікованої робочої сили з-за кордону.

Американська економіка відрізняється і потужними високотехнологічними компаніями та корпораціями, які

безперервно ведуть масштабні НДДКР;

підвищують гнучкість та ефективність виробництва;

враховують внутрішній і зовнішній попит;

використовують ефект масштабу;

розміщують виробництва за кордоном.

Так, виробництво комп'ютерної техніки розвивалося під впливом розмаїття факторів, а саме: короткі життєві цикли виробів; висока цінова конкуренція з азіатськими країнами; ріст числа користувачів Інтернета; високий попит на міжнародних ринках і супутніх галузях та інші. У зв'язку з цим і стратегії комп'ютерних компаній щодо підвищення конкурентоспроможності, передбачали наступні пріоритетні напрямки:

високі витрати на НДДКР;

створення спільних підприємств;

ріст злиття та поглинань;

диверсифікація виробництва;

трансферт технологій та інше.

Здійснюється і значна урядова підтримка галузей первинного сектора промисловості (добувної промисловості, сільського господарства). Хоча питома вага цих сфер в американському ВВП постійно знижується (так, питома вага сільського господарства у ВВП складає 2 %), проте характерною особливістю урядової політики стало підтримання ресурсних конкурентних переваг національних товаровиробників. Так, введені мита, квоти на імпорт сільськогосподарської продукції, однак на тропічну продукцію мита скасовані. Підтримка національних виробників здійснюється і з допомогою кредитно-фінансових важелів. Для цієї мети створена високоефективна Система фермерського кредиту, Федеральна сільськогосподарська іпотечна корпорація, Лізингова компанія та інші. Завдяки цим структурам у фермерів є можливість отримати кредити, відстрочити борги, списати відсотки по кредитах, отримати нову техніку тощо.

Поступово США почали виступати за вільну міжнародну торгівлю навіть для сфери, яка традиційно захищалась урядом. Вступ країни до СОТ означає, що можливості держави у підтриманні ресурсних переваг її товаровиробників різко обмежуються. Відповідно зростають переваги країн -- торгівельних партнерів, які теж мають аналогічні переваги, але не могли їх реалізувати через дію торгових бар'єрів. Для досягнення своєї мети американські політичні кола використовують багатосторонні угоди в межах СОТ чи створенні регіональних груп вільної торгівлі. Однак, на противагу обмеженню ресурсних конкурентних переваг, США вдається посилити реалізацію своїх інноваційних впливів.

Не зважаючи на те, що уряд робить спроби захищати виробників металів від імпорту через антидемпінгові заходи, металургійні компанії стикаються з новими екологічними обмеженнями. Економічна політика нині спрямована на витіснення цих підприємств за кордон, оскільки вони забруднюють довкілля. Так, у 1999 р. Конгресом прийнято закон, що обмежує розробку земель. Ця галузь стала підзвітною Агентству з охорони довкілля щодо відповідності стандартів токсичних викидів. Таким чином, політика держави, перш за все, націлена на підвищення якості життя американського народу.

Таким чином, місткий внутрішній ринок, сталий внутрішній попит США дають можливість успішно розвиватись і зміцнювати конкурентні переваги національним компаніям ще до виходу на зовнішні ринки. Нерідко висока вимогливість до якості продукції споживачів цієї країни сприяє виникненню розвинутих ринків нових товарів, що також ставить національних виробників у значно вигідніше становище в конкурентній боротьбі.



3. Стратегічні напрямки розвитку міжнародної конкурентоспроможності США

3.1 Сучасні виклики досягнення міжнародної конкурентоспроможності країни

міжнародна конкурентоспроможність америка

Сучасна картина світового інтеграційного процесу збагачується новими явищами, котрі спричинені змінами в системі світогосподарських зв'язків і виникненням відповідних передумов для формування інтеграційних угруповань у різних регіонах світу.

Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, що набули характеру стійкої планетарної тенденції. Вона є продуктом прогресуючого процесу інтернаціоналізації господарського життя, взаємопроникнення і взаємопереплетення національних економік, значна частина яких перетворилася в потужні продуктивні сили, що переросли можливості внутрішнього сукупного попиту й активно шукають нових ринків (товарів, послуг, капіталів, новітніх технологій) за межами власних державних кордонів.

Північноамериканська економічна інтеграція є також результатом входження світового господарства в якісно новий етап розвитку, на якому зовнішньоекономічні зв'язки втрачають свою допоміжну відносно політики роль і перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор існування (точніше - виживання) світового співтовариства.

У такому просторі роль Північної Америки визначається тепер уже не силою впливу США на світогосподарські зв'язки, а силою спільних потенційних можливостей трьох по-своєму великих національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.

Так у Західній півкулі інтеграційні тенденції знайшли своє продовження в Латиноамериканському регіоні у спільному ринку групи країн Південного Конусу - МЕРКОСУР, а на Північноамериканському континенті в зоні вільної торгівлі - НАФТА, що заявила про себе як тристороннє економічне інтеграційне об'єднання континентальних масштабів, що включає Мексику, США і Канаду.

Найбільше розвиненим інтеграційним угрупованням у Північноамериканському регіоні є НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, утворена в січні 1994 р. США, Канадою, Мексикою (назва НАФТА складається з перших букв слів North American Free Trade Association) [10].

Якщо говорити про витоки формування НАФТА, то вони обумовлені вже зазначеними планетарними тенденціями, конкретизованими в посиленні економічної взаємозалежності й поглибленні взаємопроникнення трьох північноамериканських держав. Саме на цих засадах на Північноамериканському континенті виникає прообраз майбутнього єдиного господарського комплексу, в якому національні економіки (Мексики, Канади і США) інтегруються і починають функціонувати як складові єдиної господарської системи в зародковому її вигляді.

Модель розвитку інтеграційних процесів у Північноамериканському регіоні інша в порівнянні з західноєвропейською інтеграцією. У Західній Європі інтеграційні процеси починалися з Римського договору 1957 р., тобто ініціатива, імпульси інтеграції йшли зверху вниз - від урядів, національних державних органів, а потім міждержавних органів країн-членів ЄЕС. У Північній Америці імпульси до створення господарського комплексу йшли знизу вверх, від прагнення до співробітництва на мікрорівні, між американськими та канадськими компаніями. З початку XX сторіччя поступово розмивалися межі між США і Канадою шляхом щодо вільного прямування товарів, капіталу, робочої сили. Якісна зміна економічних відносин між США і Канадою відбулася в 1988 р., коли на міждержавному рівні була укладена американо-канадська угода про вільну торгівлю. Воно передбачало взаємні зобов'язання двох країн ліквідувати обмеження в торгівлі товарами і послугами (на транспорті, у телекомунікаціях, комп'ютерних, фінансових системах, у сфері туризму), скасувати обмеження на іноземну власність у кредитно-фінансовій системі Канади і для канадських банків у США та ряд інших положень.

Про тісний зв'язок економіки Канади з економікою США свідчить хоча б той факт, що північноамериканські монополії контролюють майже половину гірничодобувної та понад 40% обробної промисловості в канадській економіці. У свою чергу США значною мірою залежать від імпорту з Канади сировинних ресурсів, не говорячи вже про те, що Канада традиційно є великим торговельним партнером США.

Одночасно в 80-і роки, початку 90-х років йшов процес взаємопроникнення економік США і Мексики. Звичайно ж, Канада не могла залишитися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА.