Главная База знаний "Allbest" Международные отношения и мировая экономика Українсько-російське транскордонне співробітництво

Українсько-російське транскордонне співробітництво

Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва. Організаційно-правові засади, основні напрями та сучасний стан. Співробітництво у галузі туризму.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.10.2012
Размер файла 123,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

багаторівневість (на наш погляд, оцінка ефективності транскордонного співробітництва повинна включати три рівні: мікро-, мезо - та макрорівень).

Ключовим моментом у методиці оцінки ТКС є саме принцип багаторівневості.

Перший, або мікрорівень методики охоплює конкретні проекти транскордонного співробітництва, які реалізуються в межах транскордонного регіону. Це пояснюється тим, що на практиці ТКС здійснюється саме через окремі затверджені проекти. На цьому рівні або етапі доцільно користуватися загальними принципами, методами та алгоритмами, прийнятими у теорії і практиці бізнес-планування, цільового програмування, проектного менеджменту. Використання цих методів надає ряд переваг, оскільки:

передбачає аналіз можливих проблем та перешкод, які можуть виникнути у ході його реалізації та визначення шляхів їх долання;

демонструє технічну обґрунтованість та економічну доцільність проекту;

висвітлює питання реалізації (майбутніх ринків збуту товарів, або послуг) та надає оцінку конкурентних переваг проекту;

встановлює обсяги необхідних витрат та дозволяє прогнозувати, включаючи оцінку терміну окупності проекту;

вирішує питання фінансового забезпечення;

визначає ймовірні фінансові ризики та інструменти їх зниження.

Зарубіжний досвід свідчить про широке застосування у різних сферах життя методики, запропонованої експертами Організації з промислового розвитку ООН (UNIDO) для оцінки ефективності інвестиційних проектів. В її основі лежить системний підхід до визначення ступеня обґрунтованості (доцільності), економічної, соціальної, екологічної або іншої ефективності проекту, що цілком узгоджується зі специфікою транскордонного співробітництва [5, 6]. Така методика дозволяє враховувати особливості проекту та передбачає розкриття таких питань:

1) формулювання сутності, основної мети, завдань і напрямків реалізації проекту;

2) здійснення аналізу поточного стану ринку, оцінку можливостей підприємства та перспектив його діяльності;

3) визначення необхідних ресурсів (матеріальних, енергетичних);

4) оцінювання виробничих площ, екологічних умов;

5) проектно-конструкторське обгрунтування;

6) формування організаційної структури забезпечення реалізації проекту;

7) дослідження потреб у трудоресурсному потенціалі;

8) встановлення планових термінів завершення проекту;

9) оцінку доцільності та ефективності реалізації проекту.

В Російській Федерації центральними органами виконавчої влади затверджені методичні рекомендації щодо оцінки ефективності проектів і відбору їх для фінансування [7]. Дані рекомендації містять систему показників, критеріїв та методів оцінки ефективності інвестиційних проектів нз усіх етапах реалізації, якими можна користуватись як на мікро-, мезо-, так і на макрорівні. Ефективність проектів за цією методикою розраховується за допомогою трьох груп параметрів: фінансових (відображають результати реалізації проекту та їх вплив на безпосередніх виконавців - прибуток, валовий дохід, фонд заробітної плати, рентабельність тощо); бюджетних (віддзеркалюють вплив реалізованого проекту на державний, регіональні або місцеві бюджети - у вигляді податкових платежів та зборів); економічних (показують взаємозв'язок витрат та результатів реалізації інвестпроекту з розвитком галузі, регіону, держави) [8].

Для визначення ефективності /Е/ індєстиційного проекту необхідно співвіднести вартість здійснюваних витрат /В/ (сировина, матеріали, паливо, устаткування, транспортні засоби, грошові кошти, трудові ресурси тощо) з очікуваними результатами /Р/ (реалізація продукції, витрати та відходи виробництва, собівартість, виручка від реалізації, прибуток, валовий дохід, суми, сплачені до бюджету, заробітна плата одного працюючого та ін.) [9]. У такому разі рівність Е = Р/В повинна прямувати до максимального значення.

Слід підкреслити, що специфіка проектів транскордонного співробітництва не дозволяє обмежуватись аналізом виключно економічних параметрів. Сучасна концепція сталого суспільного розвитку вимагає обов'язкового врахування таких наслідків реалізації проектів, як екологічні (організація безвідходного виробництва, введення очисних споруд, технологій раціонального використання природних ресурсів ін.) та соціальні (створення та збереження робочих місць, підвищення продуктивності праці та соціальних стандартів життєдіяльності населення тощо).

Багатоаспектність проектів у транскордонній сфері, зокрема, полягає у тому, що вони можуть укладатися як суб'єктами, так і учасниками ТКС. Чіткий розподіл проектів за цією ознакою важливий, оскільки дозволяє встановити характер транскордонного співробітництва, тобто визначити наступне:

ТКС відбувається між територіальними громадами, органами влади, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування у форматі налагодження добросусідських взаємовідносин, їх нормативно-правового врегулювання, а також декларування пріоритетних сфер діяльності, ідентифікація спільних проблем або тотожних інтересів; транскордонна діяльність здійснюється за власною (випереджаючою відповідні дії місцевих органів влади) ініціативою учасників ТКС, тобто конкретних суб'єктів господарської діяльності, науково-дослідних, освітніх та культурних закладів, медичних установ, громадських та релігійних організацій, трудових колективів, окремих громадян прикордонних регіонів суміжних держав у різних сферах людської життєдіяльності;

ТКС реалізується учасниками транскордонного співробітництва внаслідок створених суб'єктами ТКС достатніх підстав для налагодження взаємовигідної співпраці.

За рівнем реалізації пропонується розрізняти спільні (такі, що реалізуються суб'єктами та/або учасниками ТКС у межах транскордонного регіону за участю усіх або декількох сторін) та односторонні (виконуються суб'єктами та/або учасниками ТКС у прикордонному регіоні однієї з суміжних країн) проекти. Перші можуть бути спрямовані на вирішення суб'єктами та учасниками ТКС тотожних проблем, інтересів по різні боки кордону, а також на розв'язання проблем однієї з сторін, які вимагають поєднання зусиль всіх зацікавлених прикордонних регіонів, оскільки мають транскордонний вплив (це, наприклад, стосується екологічних питань). Другі проекти передбачають забезпечення умов (створення передумов, додаткових можливостей) для подальшої безперешкодної транскордонної діяльності у певній сфері (галузі або виді діяльності).

Проекти можна виділяти за джерелами фінансування. Обов'язковим є фінансування проектів за рахунок власних ресурсів суб'єктів ТКС (20%). решта коштів може надходити з європейських програм з питань регіонального розвитку, в тому числі транскордонної співпраці. У рамках державної підтримки заходів транскордонного співробітництва фінансове забезпечення може здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету (проте на сьогодні у його статтях поки що не передбачені такі напрямки витрат). Останнім часом активізується участь у проектах та програмах ТКС інвестиційних та кредитних ресурсів суб'єктів господарювання.

Транскордонне співробітництво відбувається у всіх сферах життєдіяльності регіонів, саме тому проекти можуть бути економічними, соціальними, екологічними, інфраструктурними, культурно-освітніми, адміністративними, режимними, у сфері безпеки тощо. Необхідно підкреслити, що проекти, які реалізуються у одних напрямках, опосередковано обумовлюють або визначають розвиток інших. Зростання рівня розвитку прикордонних регіонів може стати економічною підставою для інтенсифікації укладання проектів та програм у соціальній або культурно-освітній сферах. Крім того, на динаміку транскордонного співробітництва значною мірою справляє вплив психологічний фактор. Тому важливе значення мають у ТКС проекти, які дозволяють налагоджувати міжлюдські взаємовідносини, сприяють розумінню культури сусідніх народів, їх менталітету, традицій, релігійних вірувань тощо.

Також, слід розмежовувати проекти транскордонного співробітництва за строком реалізації. За усталеною практикою проектного менеджменту та планування прийнято виділяти коротко - (до трьох років), середньо - (від 3 до 5 років) та довгострокові (від 5 років і більше) проекти ТКС [9].

Незважаючи на наведену вище складну класифікацію проектів транскордонної співпраці, усі вони мають аналізуватися за загальними правилами (підходами або критеріями) як на стадії проектування та погодження, так і в процесі моніторингу та здійснення результуючих оцінок. Загальною для оцінки ефективності усіх проектів є необхідність:

1) визначення відповідності пріоритетам залучених прикордонних регіонів;

2) оцінювання ступеню розв'язання базових завдань та мети, які спрямовані на розв'язання спільних проблем або задоволення тотожних інтересів прикордонних регіонів та їх територіальних громад/общин;

3) порівняння показників понесених витрат та отриманих результатів;

4) співставлення власних ресурсів суб'єктів, учасників ТКС з залученими з програм Tacis, Fare, INTERREG, державного бюджету та ін.;

5) встановлення цільового та результативного використання коштів як європейських програм, фондів, так і місцевих органів влади, суб'єктів господарювання тощо.

Конкретний набір показників, які слід застосовувати для оцінки проектів транскордонного співробітництва, має визначатися в залежності від сфери діяльності, що дозволить адекватно оцінити результати реалізації тих чи інших проектів.

З комерційної точки зору доцільно визначати традиційні параметри оцінки проекту, які відображають отримані фінансові результати, а саме: термін окупності; внутрішня норма дохідності (рентабельності); чистий дисконтований дохід; рентабельність проекту; обсяги податкових зборів і платежів до регіональних та місцевих бюджетів, які здійснюються у ході реалізації проекту; сума отриманих податкових пільг в частині податків і зборів до місцевого бюджету; співвідношення власних та залучених коштів.

Розділ 2. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва

2.1 Організаційно-правові засади розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва

Установлення режимів на кордоні між Україною і РФ розірвало налагоджені протягом десятків років взаємозв'язки прикордонних територій у всіх сферах життєдіяльності. Місцеві органи влади, орієнтуючись на європейський досвід розвитку взаємовигідних відносин суміжних територій сусідніх держав, розробили основні концептуальні й організаційні засади стратегії прикордонного співробітництва, основою яких була якісна зміна моделі україно-російських прикордонних зв'язків, її зміст полягав передусім у зближенні методів адміністративно-самоврядного управління територіальними одиницями, розробленні нормативно-правових актів на основі європейських конвенцій, розвитку демократії та органів управління на регіональному рівні, спрощенні взаємозв'язків між населенням по обидві сторони кордону, подоланні різниці у рівні життя громадян центральних і прикордонних територій.

Правовою основою для розроблення правових актів і формування організаційних структур щодо розвитку прикордонного співробітництва, яке сприяє благоустрою прикордонних регіонів, стала Європейська рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, підписана 21 травня 1980 р. в м. Мадриді. Виходячи з її положень, місцеві органи влади Харківської та Бєлгородської областей з метою врахування набутого досвіду співробітництва за радянських часів і сприяння розширенню прикордонних зв'язків в умовах незалежних держав 28 червня 1993 р. на основі спільно підписаної Угоди сформували Раду керівників прикордонних областей України і РФ. В основу діяльності цієї організаційної структури було покладено такі основні принципи: розвивати співробітництво лише у тих сферах, які становлять взаємний інтерес; утримуватися від дій, що завдають збитків іншій стороні; всебічно сприяти створенню необхідних умов для встановлення і збереження нових економічних зв'язків між підприємствами й організаціями (незалежно від форм власності); удосконалювати співпрацю між органами територіального (муніципального) і державного управління; проводити узгоджені заходи щодо зміцнення традиційних дружніх, інтернаціональних зв'язків між населенням своїх країн; сприяти зовнішньоекономічній діяльності й співпраці з міжнародними організаціями на користь регіонів і держав.

Сформовані робочі групи Ради за досить короткий термін підготували пропозиції урядам щодо активного розвитку міжрегіонального і прикордонного співробітництва та його правового оформлення.

27 січня 1995 р. в м. Харкові було підписано міжурядову Угоду про співробітництво прикордонних областей України і РФ. У преамбулі цієї угоди уряди двох держав акцентували увагу на тому, що одним із найважливіших чинників її підписання було створення і діяльність Ради керівників прикордонних областей, і зобов'язували державні органи обох країн сприяти розвитку співробітництва між прикордонними областями України (Донецькою, Запорізькою, Луганською, Сумською, Харківською та Чернігівською) і РФ (Бєлгородською, Брянською, Воронезькою, Курською, Ростовською областями та Краснодарським краєм). Згідно з укладеною угодою Росія і Україна визнавали Раду як легітимну самоврядну організацію, яка створюється з метою координації діяльності виконавчих державних органів та органів місцевого самоврядування щодо розвитку взаємовигідного прикордонного економічного, науково-технічного й культурного співробітництва. ЗО жовтня 1997 р. було підписано Протокол між урядами України і Росії про внесення змін до цієї угоди, за яким до зазначених адміністративно-територіальних одиниць у реалізації завдань прикордонного співробітництва приєднувалася АР Крим.

У 1997 р. у процесі реалізації указу Президента України від 31 березня 1994 р. було укладено міжурядову Угоду про прикордонне співробітництво з

Республікою Білорусь, у результаті якої керівники Вітебської, Гомельської та Могильовської областей стали членами Ради.

До Ради керівників прикордонних областей за посадою входять перші керівники державних виконавчих органів та органів місцевого самоврядування обласних рівнів. Статут Ради визначає, що її вищим органом є збори, які проводяться згідно з планом в одній із прикордонних областей не рідше двох разів на рік під головуванням органу виконавчої влади приймаючої сторони. У разі непроведення чергових зборів протягом місяця після встановленого терміну виконавчий комітет Ради визначає та погоджує місце й дату їх проведення. Позачергові збори Ради збираються за ініціативою одного з членів Ради, за умови, що згоду на їх проведення дали не менше двох третин членів Ради. Пропозиції про позачергові збори надсилаються до виконавчого комітету не пізніше ніж за два тижні до їх проведення з переліком питань порядку денного й обґрунтовуванням їх необхідності. Позачергові збори Ради проводяться на території області, що є ініціатором проведення позачергового засідання.

Беруть участь у зборах не менше двох представників від кожного прикордонного регіону, і вони є правомочними за наявності трьох четвертих членів Ради. Рішення Ради мають рекомендаційний і консультативний характер, а обов'язковості вони набувають через розпорядження голів місцевих державних адміністрацій в Україні та відповідних актів державних органів Росії на її території.

Рада керівників на території прикордонних областей здійснює такі повноваження:

визначає пріоритетні сфери багатостороннього співробітництва;

створює необхідні умови для збереження наявних і розвитку нових економічних зв'язків між підприємствами й організаціями всіх форм власності, включаючи транснаціональні структури;

підтримує і розвиває науково-технічні зв'язки, сприяє підготовці спеціалістів і науково-педагогічних кадрів, організовує обмін студентами та викладачами, їх стажування на провідних підприємствах і в навчальних закладах;

здійснює узгоджені заходи з охорони навколишнього середовища, а також контроль за його станом;

розвиває та зміцнює дружні зв'язки та культурний обмін між населенням;

ухвалює термінові рішення щодо надання взаємної допомоги при ліквідації наслідків катастроф, стихійних лих на прикордонних територіях;

забезпечує і розвиває інформаційні, оперативні й інші зв'язки між правоохоронними органами з метою організації боротьби зі злочинністю;

готує спільні пропозиції до вищих органів держав Республіки Білорусь, Росії та України щодо зміни нормативно-правових актів з метою поглиблення співробітництва прикордонних областей при збереженні загальнодержавних інтересів.

Для проведення роботи між зборами Ради керівників прикордонних областей (розроблення проектів рішень, механізму їх реалізації, вирішення інших організаційних питань) сформовано виконавчий комітет, який діє на постійній основі. Він створений на правах відділів при органах виконавчої влади Бєлгородської та Харківської областей (в Україні - при обласній державній адміністрації), які відповідно представляють білорусько-російську і українську сторони.

Діяльність Ради, її виконавчого комітету, робочих груп, спрямовується передусім на розроблення пропозицій щодо вдосконалення розвитку прикордонного співробітництва на основі гармонізації законодавчої бази України та РФ. Обласні державні адміністрації, керівники яких входять до Ради, розробили Комплексні програми співробітництва з прикордонними областями Росії. На їх виконання укладено двосторонні угоди з виконавчими органами обласного рівня суміжних територій РФ.

Виходячи з положень Указу Президента України від 31 березня 1994 p., за поданням Ради Державною митною службою введено в дію накази № 200 від 8 травня 1997 р. та № 295 від 3 липня 1997 р. "Про спрощення процедури митного контролю". За ними на митному кордоні України запроваджено вибірковий контроль предметів, валюти та цінностей, які належать громадянам. Це сприяє спрощеному переміщенню товарів у прикордонних районах. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1331 від 29 листопада 1997 р. "Про обсяги товарів та інших предметів, які можуть вивозитися громадянами за митний кордон України без сплати мита та митних зборів", за якою у разі вивезення за митний кордон України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, у кількості, що не перевищує товарну партію (до 100 тис. євро), мито та митні збори не сплачуються.

За ініціативою Ради керівників прикордонних областей з метою вивчення стану розвитку регіонального співробітництва (у тому числі й прикордонного) між Україною та РФ, Білоруссю, Молдовою та розроблення пропозицій щодо його активізації МЗЕЗтор України надіслав лист-анкету на адресу уряду АР Крим та всіх облдержадміністрацій (лист № 23-22672 від 11 листопада 1998 p.). Матеріали анкетування свідчать, що області України набули певного позитивного досвіду прикордонного співробітництва. Усі щість прикордонних областей України конкретизували розроблену Мінекономіки України "Комплексну програму співробітництва між прикордонними областями України і РФ з питань інвестиційної політики, вдосконалення податкової і митної політики, взаєморозрахунків, координації дій сторін для залучення іноземного капіталу, збереження навколишнього середовища" в обласних програмах співробітництва з прикордонними російськими областями.

Найбільш плідним у діяльності Ради керівників виявився період 1994-2001 pp., коли було напрацьовано певні теоретичні та практичні проекти у правовій та організаційній сферах і винесено для обговорення та реалізації на рівень глав держав і урядів.

16 лютого 2001 р. у Харкові відбулася зустріч міністрів закордонних справ України та Росії з керівниками ІЗ прикордонних регіонів двох держав, де було підписано ряд ключових документів, що стали основою для підтримки регіональних зусиль прикордонної співпраці. Тут уперше на такому високому рівні виникло питання про проведення експерименту на Харківсько-Бєлгородській ділянці кордону з реалізації пілотного проекту організації "зеленого коридору" для пропуску легкових транспортних засобів за спрощеним митним і прикордонним режимом з метою забезпечення першочергових потреб жителів прикордонних районів Харківської та Бєлгородської областей, яке підтримали міністри закордонних справ двох держав. На цій зустрічі керівники 13 прикордонних областей прийняли звернення до урядів РФ та України з пропозицією сприяти ухваленню відповідних нормативних актів і підписанню міжурядових угод для вирішення ряду транскордонних проблем, а саме:

включити до відповідних законів України та РФ поняття такого виду діяльності, як прикордонна торгівля;

визначити правовий статус прикордонних регіонів РФ та України, розробити систему пільг для прикордонної торгівлі й спільної прикордонної господарської діяльності.

13-14 грудня 2001 р. у Харкові в рамках україно-російського економічного форуму відбулося засідання круглого столу "Міжрегіональна співпраця" з участю президентів двох країн, де було прийнято ряд документів, у тому числі "Рекомендації за результатами роботи "круглого столу" "Міжрегіональна співпраця". Цей документ передбачає підписання відповідної угоди для проведення вищезгаданого експерименту Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ у 2002 p., щоб надалі розповсюдити такий досвід на суміжні прикордонні райони областей України та РФ.

25 березня 2002 р. у Харкові, з огляду на взаємну зацікавленість сторін, було підписано звернення голови адміністрації Бєлгородської області та голови Харківської обласної державної адміністрації до Президента РФ В.В. Путіна і Президента України Л.Д. Кучми з проханням активізувати процес підписання угоди між урядом РФ і Кабінетом Міністрів України про спрощення митного і прикордонного режимів з метою забезпечення першочергових потреб жителів прикордонних районів Харківської (Україна) і Бєлгородської областей (РФ).

За поданням Ради узгоджується міжурядова угода про порядок перетину україно-російського державного кордону мешканцями прикордонних районів поза пропускними пунктами. У 2004 р. це питання двічі розглядалося на спільних засіданнях керівників Харківської і Бєлгородської областей і було ухвалено узгоджене рішення про відкриття й функціонування трьох додаткових пунктів пропуску (Стрелечьє - Журавльовка, Бударки - Тиран, Олександрівка - Грайворон), призначених спеціально для перетину державного кордону жителями Харківської та Бєлгородської областей. На літній період передбачене виділення окремої смуги руху в міжнародному пункті пропуску "Гоптовка" для оформлення транспортних засобів громадян України і РФ (жителів Харківської та Бєлгородської областей), які перетинають кордон без вантажу. Під час роботи координаційної групи, сформованої Радою, Харківська облдержадміністрація і Східне регіональне управління Держкордонслужби України розробили та внесли до проекту угоди між урядами України й РФ "Про порядок перетину україно-російського державного кордону жителями прикордонних районів України і РФ" пропозиції, згідно з якими для перетину державного кордону жителями прикордонних районів Бєлгородської та Харківської областей передбачене відкриття-понад 50 місцевих пунктів пропуску. Проект вищезгаданої угоди перебуває у стадії узгодження між МЗС України і РФ.

Для вирішення екологічних проблем прикордоння, на засіданні Ради керівників прикордонних областей 21 лютого 2001 р. було прийнято Меморандум з охорони і використання вод басейну річки Сіверський Донець. Його положення дали змогу реалізувати організаційні та програмні завдання щодо гармонізації природоохоронних стратегій держав, зближення нормативно-правової бази для формування комплексу заходів, націлених на оздоровлення екологічної обстановки, раціонального використовування водних ресурсів басейну річки Сіверський Донець. На виконання Меморандуму провідні науково-дослідні установи України і Росії підготували Міжрегіональну екологічну програму, яка була узгоджена та затверджена 24 жовтня 2004 р. в м. Курську на засіданні Ради. Проведення організаційних заходів для втілення в життя завдань цієї програми покладалося на сформовану Міжрегіональну комісію з екологічного оздоровлення басейну річки Сіверський Донець, до якої ввійшли перші керівники прикордонних областей та їх заступники, а також на постійно діючий орган у її складі - Координаційну Раду з управління Міжрегіональною екологічною програмою.

Під егідою Ради 23 квітня 2003 р. у Харківському національному університеті ім.В.М. Каразіна відбулося підписання Меморандуму про створення прикордонного білорусько-російсько-українського універси-тетського консорціуму, до складу якого ввійшли: з української сторони - Донецький, Таврійський, Харківський, Східноукраїнський національні університети і Запорізький державний університет, з російської - Бєлгородський, Воронезький і Ростовський державні університети, з білоруської - Гомельський державний університет. Метою проекту є об'єднання зусиль з підготовки фахівців і підвищення конкурентоспроможності вищої освіти, яку одержують в університетах україно-російського прикордоння.

Діяльність Ради керівників прикордонних областей дає змогу місцевим органам державної влади та самоврядування розвивати й координувати політичні та економічні зв'язки прикордонних територій сусідніх держав, удосконалювати нормативно-правову базу, брати участь у розвитку основ європейського регіоналізму. Виходячи з цього, слід вирізнити такі принципові моменти: перший - суб'єкти прикордонних відносин сформували власну нормативно-правову базу (статути, розпорядження голів місцевих адміністрацій, рішення місцевих рад, угоди між місцевими органами суміжних прикордонних територій), яка дає змогу з'ясувати через практику результати їх виконання і врахувати в майбутньому державно-правовому регулюванні позитивні підходи до вирішення прикордонних проблем; другий - практичний досвід діяльності Ради дав змогу напрацювати суттєві рекомендації для прийняття нормативних актів державного рівня (Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України із суміжними прикордонними областями РФ, Закон України "Про транскордонне співробітництво" та ін.), які розмежували повноваження і предмет відання органів державної влади центрального та місцевого рівня у сфері міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків; третій - активна лобістська політика членів Ради до своїх урядів сприяла прийняттю міждержавних нормативних актів (Угода між Урядом РФ та Урядом України про співробітництво прикордонних областей РФ й України від 27 січня 1995 p.; Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про співробітництво прикордонних областей від 12 травня 1997 р. та ін.), які забезпечили і конкретизували міжнародно-правові зобов'язання України з регіональними суб'єктами сусідніх суміжних територій; четвертий - ефективність створення Ради підтверджується також організаційними заходами цієї структури: систематично проводяться засідання Ради; для оперативного регулювання прикордонного співробітництва сформовано виконавчий комітет; для вирішення транскордонних екологічних проблем створено Координаційну Раду Міжрегіональної програми з екологічного оздоровлення басейну річки Сіверський Донець; при деяких обласних радах створено постійні комісії з прикордонного співробітництва. Але найбільшим успіхом Ради в організаційному аспекті є заснування єврорегіону "Слобожанщина", до якого ввійшли Харківська (Україна) і Бєлгородська (Росія) області.

Прикордонна співпраця в європейських державах зведена в ранг державної політики та всебічно заохочується Радою Європи, а євро регіональне співробітництво розглядається як "будівельний майданчик" загальноєвропейського будинку. Підключення України та Росії до цього процесу сприятиме реалізації стратегічної лінії на зближення з Євросоюзом і створення єдиного європейського простору, дасть додаткові можливості для розвитку прикордонних територій, які зазнають сьогодні певних економічних і соціальних труднощів.

2.2 Основні напрями українсько-російського транскордонного співробітництва

Основні сфери діяльності єврорегіонів, утворених за участю адміністративно-територіальних одиниць України є:

адміністративна;

економічна;

соціальна;

культурно-освітня;

екологічна;

інфраструктурна;

у сфері безпеки;

режимна.

Адміністративна сфера. Співпраця у цій сфері означає взаємодію та фактично створює організаційне підґрунтя для розвитку транскордонних відносин у решті сфер і означає співпрацю та обмін досвідом між суб'єктами ТКС. Цей вид транскордонного співробітництва відбувається досить активно у формі проведення спільних зустрічей, засідань, тематичних конференцій, взаємних візитів офіційних делегацій. Ці заходи дозволяють сформувати правове, інформаційне, методичне забезпечення для налагодження транскордонної діяльності у економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Під час їх проведення на дво - або багатосторонньому рівні обговорюються стратегія, перспективи та можливості розвитку транскордонних взаємовідносин, а також шляхи долання наявних проблем та перешкод. До цієї ж сфери відноситься правова та нормотворча діяльність місцевих органів виконавчої влади та самоврядування.

Економічна сфера. В економічній сфері через конкретні програми та проекти транскордонного співробітництва, створення спільних підприємств, розвиток торгівлі, механізми виробничої спеціалізації та кооперації, трудову міграцію і т.п. у транскордонному регіоні здійснюється більш інтенсивне залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій, забезпечується доступ до прогресивного зарубіжного досвіду управління економічною діяльністю, розв'язуються проблеми зайнятості тощо. Основними досягненнями транскордонного співробітництва у сфері економіки є: зростання економічної активності прикордонних регіонів; активізація інвестиційно-інноваційних процесів; забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку регіонів ЄР; оптимізація інфраструктури; створення нових та збереження існуючих робочих місць; сприяння підвищенню рівня якості продукції та послуг; розв'язання питань стандартизації та взаємного визнання сертифікатів на товари і послуги; розвиток транскордонного туризму.

У єврорегіонах України у сфері економіки діють спеціально уповноважені робочі групи (комісії).

За оцінками експертів, транскордонне співробітництво суттєво вплинуло на зростання зовнішньоекономічної активності прикордонних областей. На нашу думку, оцінити розмір такого впливу неможливо, оскільки транскордонне співробітництво в економічній сфері не слід ототожнювати з зовнішньоекономічною діяльністю прикордонної області України з суміжними державами в цілому, оскільки це призводить до некоректних висновків (не виокремлюється транзит, не аналізуються відправники та отримувачі експортно-імпортних вантажів тощо).

Соціальна та культурно-освітня сфери. Здійснення соціально-орієнтованих програм є пріоритетом усіх без виключення євро-регіонів України. Для цього при Раді ЄР створені робочі органи, які опікуються соціальними питаннями: група освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, туризму і молоді; група науки, освіти, культури, охорони здоров'я і спорту, група демографії; комісія з соціальної інфраструктури (ЄР "Ярославна"); спеціально призначені Радою єврорегіону цільові групи. Вони відповідають за розробку загальної політики (стратегії), поточних програм та практичну реалізацію конкретних проектів або заходів у соціальній сфері.

Соціальне транскордонне співробітництво покликане вирішувати такі питання:

запровадження дієвих механізмів соціального захисту населення;

розв'язання проблем національних меншин;

координація заходів культурної політики;

забезпечення обміну спеціалістами;

регулювання трудової міграції та ринку робочої сили;

формування інформаційної бази трудових ресурсів;

всебічний моніторинг історичного, етнографічного, соціально-економічного середовища регіону;

забезпечення системи охорони здоров'я населення прикордонних регіонів. Важливе значення має проведення спільних заходів гуманітарного спрямування, співробітництво наукових, культурних та освітніх закладів, що набуває актуальності також у зв'язку з приєднанням України до Болонського процесу, який означає створення спільного освітнього і наукового простору та розробки єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах Європи.

Слід підкреслити, що питання соціального розвитку регіонів цілком обґрунтовані, своєчасні та мають юридичну регламентацію у чинному законодавстві. Так, стратегія інтеграції України до Європейського союзу передбачає адаптацію соціальної політики України до відповідних норм та стандартів ЄС. Пріоритетними напрямами визначено систему страхування, охорону здоров'я, праці, пенсійне забезпечення, політику зайнятості [7].

Екологічна сфера. Єврорегіони значну увагу приділяють питанням екологічної безпеки. Для цього створені спеціалізовані робочі органи: група охорони і покращання стану навколишнього середовища; комісія з навколишнього середовища, ліквідації наслідків стихійних лих та боротьби з організованою злочинністю (ЄР "Дніпро"); комісія з запобігання природних катастроф та (окремо) з охорони довкілля (ЄР "Слобожанщина"); цільові групи.

Основними позиціями в екологічній сфері, на які робиться наголос у транскордонній діяльності, є: раціональне природокористування та організація екологічно чистих виробництв; моніторинг стану навколишнього середовища; запобігання стихійних лих.

Прикладом активної реалізації екологічних проектів та програм є діяльність так званого екоєврорегіону в ЄР "Дніпро". Основними напрямами його роботи є такі: інформування про стан навколишнього середовища, рівень екологічної безпеки; проведення випробувань та районування нових сортів сільськогосподарських культур за екологічно чистими технологіями; опрацювання пропозицій щодо оптимізації діяльності природно-заповідних об'єктів єврорегіону; формування системи підготовки кадрів; гармонізація природоохоронної діяльності з нормами та стандартами ЄС; реалізація пілотного проекту управління водокористуванням та станом техногенно-екологічної безпеки в басейні річки Дніпро; підготовка комплексного проекту з раціонального природокористування та послідовного покращання стану техногенно-екологічної безпеки у басейні р. Дніпро; створення умов для розвитку "зеленого" туризму; запровадження конкурентоспроможних екологічно чистих технологій на підприємствах основних галузей єврорегіону (у рамках програм UNIDO/ UNEP і GEF "Cleaner Production Centre").

Інфраструктурна сфера. Транскордонне співробітництво в інфраструктурній сфері є важливим, оскільки спрямоване на вирішення такої актуальної (як на національному, так і міждержавному рівні) проблеми як підвищення рівня безпеки державного кордону, будівництво та модернізація об'єктів прикордонної інфраструктури, розбудова транспортної системи (зокрема міжнародних транспортних коридорів).

Україна та її регіони беруть недостатньо активну участь у подібного роду програмах, що слід оцінювати негативно, оскільки це може призвести до втрати комунікаційних та транзитних позицій нашої держави та, відповідно, - вагомого скорочення надходжень до державного та місцевих бюджетів від обслуговування транспортних потоків.

Покращання стану інфраструктури передбачається досягти шляхом реалізації Україною і сусідніми державами заходів стосовно державного кордону, будівництва та модернізації пунктів пропуску через державний кордон, співробітництва та взаємодопомоги з прикордонних питань, організації спільного контролю в пунктах пропуску на державному кодоні, взаємної допомоги у митних справах, автомобільного, залізничного сполучення через державний кордон, будівництво мостів тощо.

Іншою, ніж у державі в цілому, є ситуація з інфраструктурним співробітництвом в рамках єврорегіонів. Розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури для ЄР є одним із пріоритетних напрямів діяльності. Ним опікуються спеціальні робочі органи, а саме: група територіального планування, комунікації, транспорту і зв'язку; комісія з транспорту і комунікації; комісія з питань регіонального розвитку; цільові групи. Загалом їх діяльність спрямована на створення, розвиток і забезпечення умов для безперешкодного функціонування мереж транспорту та зв'язку, узгодження планів і будівництво транспортної та прикордонної інфраструктури.

Сфера безпеки. Співробітництво у цій сфері передбачає реалізацію проектів або заходів з узгодження дій органів, які забезпечують громадський порядок, безпеку, здійснюють боротьбу зі злочинністю, а також погодження планів та організацію служб з попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Актуальним напрямом транскордонного співробітництва є спільне розв'язання проблем, пов'язаних з охороною державного кордону та вирішення завдань з його нормативно-правового, адміністративного, політичного оформлення тощо. Найближчим часом необхідно завершити процедури делімітації та демаркації кордонів України з суміжними державами. Це обумовлюється вимогою ущільнення західних кордонів у зв'язку з розширенням Європейського союзу та їх приведення до відповідних стандартів, а також потребами власної безпеки, цілісності та недоторканності. Безперечно, від рівня захисту державного кордону України як транзитної держави великою мірою залежать також інтереси окремих зарубіжних країн.

Режимна сфера. Розвиток взаємовідносин у цій сфері передбачає координацію прикордонної та прибережної торгівлі; визначення спеціальних режимів торгівлі та товарообігу; встановлення особливих умов для суб'єктів господарювання; вдосконалення порядку і правил перетину державного кордону у межах, передбачених національним законодавством тощо. Такого роду заходи у практиці транскордонного співробітництва українських регіонів практично не застосовувалися, оскільки відповідні повноваження місцевих органів виконавчої влади прямо обмежені або нечітко визначені законодавче.

Розділ 3. Сучасний стан українсько-російського транскордонного співробітництва

3.1 Співробітництво у галузі туризму в межах прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро"

умовах заохочення державою місцевої управлінської ініціативи прикордонні регіони України все частіше включаються до безпосередньої участі у міжнародних відносинах, тим самим прискорюючи інтеграцію до системи міжнародного поділу праці.

29 квітня 2003 р. у м. Гомель (Білорусь) керівниками - Чернігівської, Гомельської та Брянської областей було підписано установчі документи щодо створення прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро". Цей крок був обумовлений необхідністю забезпечення більш тісного соціально-економічного, гуманітарного й екологічного співробітництва областей. Одним із напрямів співробітництва прикордонних територій статутом співтовариства визначено туризм [1].

Необхідність налагодження транскордонних контактів у галузі туризму викликана об'єктивними чинниками, серед яких:

зовнішньополітична стратегія збереження контактів України з Росією та Білоруссю;

утворення територіями Чернігівської, Гомельської і Брянської областей компактного транскордонного регіону, об'єднаного традиційними зовнішньоекономічними зв'язками, рівнем розвитку людських ресурсів, спорідненими типами рекреаційних ресурсів, станом екологічних систем тощо;

існуванням спільних проблем, які можна ефективно вирішувати в рамках транскордонного співробітництва, що вимагає термінового вироблення спільного стратегічного підходу.

Основною проблемою розвитку туризму на території прикордонного співтовариства є те, що регіон не користується значною популярністю серед туристів. Проте рівень забезпеченості єврорегіону туристичними ресурсами, як природного, так і антропогенного походження, є дуже високим.

На території Гомельської області функціонують 34 заклади санаторно-курортного господарства, що об'єднуються в зони відпочинку, найвідомішими з яких є "Терюхи" і "Сож"; організовано 14 ландшафтних і біологічних заказників, що спеціалізуються на обслуговуванні туристів на маршрутах екотуризму, фотополювання, водного та велосипедного туризму, діє три садиби-музеї, лісове мисливське господарство "Лясковичі" [2].

Брянська область відома туристичними ресурсами антропогенного походження. Серед них найвідомішими своєю історико-культурною спадщиною є міста Брянськ, Мглин, Трубчевськ, Карачев, Новозибков, Жуковка. В області розвинені самобутні ремесла та промисли: гончарство, різьбярство, зодчество, рушникарство. Популярними серед відвідувачів є музеї Брянська: краєзнавчий, художній, літературний, дерев'яної скульптури, "Брянський ліс", музей-садиба О.К. Толстого (Красний Рог), Ф.І. Тютчева (Овстуг), музей кришталю (Дятьково). Діє мережа закладів санаторно-курортного лікування та відпочинку [3].

На території Чернігівської області теж зосереджено чимало туристичних ресурсів. Відомими своїми архітектурними пам'ятками й історичним минулим є міста Чернігів. Ніжин, Прилуки, Батурин, Новгород-Сіверський. Архітектурно-парковим ансамблям Чернігова, Новгород-Сіверського, Батурина, Качанівки надано статус державних архітектурно-історичних заповідників. Вдалим поєднанням природних та юторико-архітектурних рекреаційних ресурсів відомі села Сокиринці. Дігтярі, Вишеньки, Тиниця та інші. На території Чернігівської області збереглось чимало ^культових споруд, що являють собою неабияку архітектурну та художню цінність: серед найбільш відомих - монастирі, собори та церкви м. Чернігів, Батурин, Ніжин, Остер смт Козелець та багато інших. В області функціонує дев'ять санаторіїв, будинків та пансіонатів відпочинку, 23 заміські дитячі оздоровчі табори, 28 музеїв та чотири театри [4]. Природно-заповідний фонд області нараховує 646 об'єктів загальною площею 217,1 тис. га (6,8 % її загальної площі).

Серед основних причин невисокого рівня популярності єврорегіону "Дніпро" серед туристів можна назвати проблемну екологічну ситуацію (мається на увазі забруднення деяких територій Чернігівської, Гомельської та Брянської областей радіонуклідами); зношену матеріально-технічну базу, експлуатація якої розпочалася ще за радянських часів; подекуди низьку якість туристичних послуг, що надаються в регіоні, вузький їхній асортимент; незадовільний стан туристичних ресурсів; незадовільний стан інформованості потенційних споживачів про туристичні можливості єврорегіону. Виходом з цієї ситуації може бути розробка і реалізація в межах цього територіального утворення чіткої програми дій, спрямованої на розвиток туристичної галузі, у напрямах оптимізації та активізації інвестиційної, інноваційної, маркетингової діяльності.

Серед завдань розвитку туризму, вирішення яких можливе в межах єврорегіону "Дніпро", виділимо такі:

пошук внутрішніх і зовнішніх джерел інвестування для реалізації у співтоваристві спільних проектів із розвитку туризму;

охорона та відновлення природних рекреаційних ресурсів, обмін досвідом з цього виду діяльності;

поліпшення стану навколишнього середовища не тільки на рекреаційних, але й на інших територіях;

пошук та впровадження у практику надання туристичних послуг інновацій;

поширення інформації про туристичні можливості регіонів, що входять до складу співтовариства, як на внутрішніх, так і зовнішніх ринках туристичних послуг;

організація спільних туристичних ярмарків, аукціонів, форумів тощо;

популяризація видів відпочинку, організація яких можлива в регіоні;

налагодження контактів з іншими регіонами, державами, регіональними утвореннями, міжнародними організаціями в галузі туризму;

розробка спільних туристичних проектів;

сприяння співробітництву між туроператорами і турагентами областей-членів співтовариства.

Таким чином, реалізація спільними зусиллями членів єврорегіону "Дніпро" вищезазначених завдань допоможе не лише більш ефективному їх вирішенню, а відтак - збільшенню масштабу в'їзного та внутрішнього туризму, але й сприятиме підвищенню рівня соціально-економічного розвитку Брянської, Гомельської і Чернігівської областей.

3.2 Транскордонне співробітництво екологічних організацій України, Росії та Білорусі в басейні Дніпра

Враховуючи геополітичне положення, розвиток транскордонного співробітництва для України є одним із пріоритетних напрямів розвитку міжнародного співробітництва й ефективним засобом інтеграції у світову економіку.

Великого значення набуває транскордонне співробітництво на східних та північних кордонах із Росією та Білоруссю, оскільки масштабність, складність і комплексність екологічних проблем Дніпра потребують вирішення на міжнародному рівні.

За останні 10 років в Україні сформувався досить потужний екологічний рух, що складається з кількох сотень організацій національного, регіонального та місцевого рівнів. Подібна ситуація склалась у Білорусі й Росії. Разом з тим для успішного розвитку екологічного руху і зростання ролі неурядових організацій (НУО) в суспільстві їхня діяльність повинна бути узгодженою як на національному, так і міжнародному рівнях [2, 31].

Програма ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення Дніпра, яка впроваджувалася у 2001-2004 pp. у трьох придніпровських країнах, надала громадським організаціям Білорусі, України і Росії можливість налагодити транскордонне співробітництво та сприяла поліпшенню координації дій громадських організацій у справі збереження Дніпра [1,16].

Ця програма містить такі головні завдання:

створення науково-організаційного базису для прийняття в рамках Дніпровського басейну важливих політичних рішень;

підготовка транскордонного діагностичного аналізу (ТДА) басейну Дніпра;

розробка і прийняття Стратегічної програми дій (СПД) на рівні Кабінетів Міністрів трьох придніпровських країн;

розробка і прийняття в кожній країні Національного плану дій (НПД);

створення у трьох країнах тематичних робочих центрів;

створення регіональної бази даних щодо екологічного стану басейну Дніпра тощо.

Програмою ПРООН-ГЕФ із метою розширення участі громадських організацій у прийнятті рішень щодо вирішення проблем Дніпра, сприяння нарощуванню потенціалу громадських організацій, розвитку транскордонних взаємозв'язків між НУО, що працюють у басейні Дніпра, було передбачено фінансування кількох зустрічей громадських організацій, присвячених проблемам Дніпра - проведення національних і міжнародних форумів громадських організацій.

У травні-червні 2002 р. відбулися національні форуми громадських організацій у Брянську, Києві і Раубичах. На цих форумах учасники обговорили національні й транскордонні, екологічні проблеми басейну Дніпра, обмінялися досвідом участі НУО в їх розв'язанні і підготували пропозиції до Стратегічного і Національного плану дій.

У жовтні 2002 р. у Києві відбувся перший Міжнародний дніпровський форум громадських організацій, організатором якого став Національний екологічний центр України. Головна увага учасників цього форуму зверталася на процес підготовки Транскордонного діагностичного аналізу. Оскільки рівень інформування широких верств населення був недостатній, то вирішено продовжити термін громадського розгляду, результатом якого стала зустріч НУО з розробниками ТДА в грудні 2002 р. у Москві і включення до нього окремого розділу "Участь громадськості та зацікавлених сторін", підготовленого екоНУО трьох країн. На Київському форумі було прийнято декларацію про створення Міжнародної дніпровської річкової мережі, мета якої - формування механізмів участі громадськості у вирішенні екологічних проблем басейну Дніпра і сприяння позитивним змінам в екологічній політиці України, Білорусі та Росії у галузі збереження біологічного і ландшафтного різноманіття та збалансованого природокористування в басейні Дніпра.

У жовтні 2003 р. у Раубичах (Білорусь) відбувся другий Міжнародний дніпровський форум громадських організацій, організований молодіжною громадською організацією "Екологічна ініціатива Біла Русь". Головною темою сроруму була участь громадськості трьох країн у процесі створення Стратегічної програми дій та Національних планів дій з оздоровлення басейну Дніпра. У подальшому обговоренні також став у пригоді досвід діяльності українських економічних неурядових організацій із підготовки "Громадської оцінки екологічної політики в Україні".

У травні 2004 р. у Брянську відбувся третій Міжнародний дніпровський форум, організований Брянською регіональною громадською організацією "Еріка", на якому прийнято "Положення про Міжнародну дніпровську річкову мережу" й обговорювалися перспективи діяльності цієї мережі. Проектні пропозиції цього положення передбачають [1,17]:

налагодження системи інформаційного обміну, тобто створення бази даних неурядових організацій, підтримка веб-сайту мережі тощо;

моніторинг процесу реалізації Стратегічного Національного плану дій;

проведення програми малих грантів для екоНУО з метою реалізації екопросвітніх та екоінформаційних програм для різних груп населення.

Необхідно зазначити, що відповідно до Рамкової водної директиви ЄС є три головних етапи участі громадськості у розробці та реалізації політики в галузі водних ресурсів: інформування, консультування й участь громадськості у прийнятті рішень. Протягом трьох років екоНУО трьох країн мали змогу отримувати Інформацію про хід виконання Програми ПРООН-ГЕФ (зокрема, через бюлетень, веб-сайт Програми та електронні розсилки) і брали участь у численних зустрічах (зокрема й у роботі Міжнародної дніпровської басейнової ради), які мали консультаційний характер. Проте процес врахування пропозицій громадськості відбувався дуже складно, досягаючи іноді рівня значного протистояння представників громадськості і керівництва Програми. Тому громадським організаціям слід звернути увагу на розробку механізму врахування пропозицій громадськості під час прийняття рішень, оскільки саме це питання е визначальним у процесах участі громадськості.

Необхідно зазначити, що одним із важливих результатів транскордонної співпраці екоНУО трьох придніпровських країн стало те, що представники громадських організацій відчули свою належність до басейну Дніпра, зрозуміли, що і в сусідніх країнах громадськість переймається долею Дніпра, що є потенціал для взаємовигідної співпраці громадських організацій та спільне громадське бачення того, яким чином можна вирішувати проблеми Дніпра і поліпшувати стан басейну великої слов'янської ріки.

Програма ПРООН-ГЕФ надала можливість вирішення певних екологічних проблем у басейні Дніпра, на основі створення регіональної бази даних щодо екологічного стану річки та проведеному діагностичному аналізу, з також створення структур, діяльність яких визначена в рамках цього проекту, продовжилась і після його закінчення.

Отже, міжнародно-економічна орієнтація діяльності Української держави у сфері екологічної і техногенної безпеки повинна визначатися цілями збереження природного потенціалу країни, його оздоровлення та створення кращих умов.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены