Главная База знаний "Allbest" Международные отношения и мировая экономика Українсько-російське транскордонне співробітництво

Українсько-російське транскордонне співробітництво

Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва. Організаційно-правові засади, основні напрями та сучасний стан. Співробітництво у галузі туризму.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 04.10.2012
Размер файла 123,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Українсько-російське транскордонне співробітництво"

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва
  • 1.1 Огляд літератури з питань транскордонного співробітництва
  • 1.2 Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва
  • 1.3 Мета, функції, завдання та моделі транскордонного співробітництва
  • 1.4 Методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо - та макрорівні
  • Розділ 2. Передумови та чинники розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва
  • 2.1 Організаційно-правові засади розвитку українсько-російського транскордонного співробітництва
  • 2.2 Основні напрями українсько-російського транскордонного співробітництва
  • Розділ 3. Сучасний стан українсько-російського транскордонного співробітництва
  • 3.1 Співробітництво у галузі туризму в межах прикордонного співтовариства Єврорегіон "Дніпро"
  • 3.2 Транскордонне співробітництво екологічних організацій України, Росії та Білорусі в басейні Дніпра
  • 3.3 Співробітництво в межах єврорегіону "Слобожанщина"
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Один з інструментів успішної політики регіонального розвитку, який останнім часом набуває поширення, - активізація прикордонного та транскордонного співробітництва, тому актуальним сьогодні є аналіз розвитку транскордонного співробітництва з часу отримання Україною незалежності, на основі якого визначені відповідні проблеми та шляхи їх розв'язання.

Увага до розвитку прикордонних регіонів пояснюється їхнім інфраструктурним навантаженням у системі міжнародних економічних зв'язків, що охоплює реалізацію контрольних, бар'єрних, контактних і розподільних функцій. У зв'язку з цим тенденції світового господарського розвитку у найбільш конкретизованому вигляді позначаються на специфіці господарювання прикордонних територій.

В умовах розгортання світових інтеграційних процесів національні інтереси України вимагають поглиблення взаємозв'язків з сусідніми державами. У поточному часі вони отримали нових відтінків у зв'язку з розширенням кордонів Європейського союзу. На нашу думку, доцільним та економічно обґрунтованим у такому разі є використання нових механізмів регіональної політики, серед яких чільне місце належить транскордонному співробітництву (ТКС).

Переважна більшість областей України (19 із 25) мають прикордонне або прибережне розташування. Проте слід констатувати: прикордонні регіони України приєднуються до сучасних транскордонних процесів нерівномірно та досить повільними темпами. Проте, лише близько 1/3% території нашої держави бере участь у транскордонній діяльності, тоді як частка регіонів, що характеризуються прикордонним розташуванням, становить 76,4%.

Характер розвитку продуктивних сил України на сучасному етапі значною мірою залежить від ефективного залучення регіональних факторів та повноцінного здійснення міжрегіонального співробітництва у широкому розумінні, включаючи транскордонне (ТКС) і між територіальне. Подібне співробітництво дозволяє не лише формувати нові та укріплювати існуючі зв'язки між територіями всередині України та з сусідніми державами, але урешті-решт сприяє підвищенню рівня життя населення завдяки поєднанню зусиль місцевих громад спрямованих на спільне вирішення нагальних соціально-економічних, гуманітарних, екологічних та інших проблем.

Однак міжрегіональне, у т. ч. транскордонне, співробітництво до певної міри стримується недостатнім рівнем економічного розвитку держави, слабкістю фінансової бази місцевих бюджетів та іншими факторами.

З досвіду зарубіжних країн та спеціальної літератури відомо, що ТКС сприяє інтенсифікації зовнішньоторговельного обороту, розвитку спільного підприємництва, стимулює транзитні перевезення, забезпечує зростання економічної активності у регіоні, а також розбудову соціальної, інформаційної, транспортної, прикордонної інфраструктури, підтримує наукову і культурну співпрацю, охорону довкілля тощо.

Незважаючи на труднощі щодо становлення єврорегіонів та достатньо короткий, за європейським виміром, час їх існування, Україна має перші позитивні набутки у політичній, економічній, екологічній, освітньо-культурній, туристичній і гуманітарних сферах. З часу заснування єврорегіонів за участю України на сьогодні реалізовано близько півтисячі проектів, започатковано створення української правової бази, основного підґрунтя функціонування єврорегіонів та розвитку транскордонного співробітництва.

Останнім часом участь прикордонних регіонів нашої держави у транскордонній діяльності активізується. Так, вже вісім областей нашої держави (Волинська, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська, Чернігівська, Харківська) входять до складу ЄР "Буг", "Карпатський", "Верхній Прут", "Нижній Дунай", "Дніпро" та "Слобожанщина".

У поточному часі триває робота над проектами єврорегіонів "Дністер" (Вінницька, Одеська області України та прикордонні області Республіки Молдова), "Сян" (Львівська область України та Підкарпатське воєводство Республіки Польща), а також вирішується питання про включення Миколаївської області до складу ЄР "Померанія" (землі Мекленбург-Предпомеранія, Бранденбург Німеччини та гміна Західне Помор'я Польщі).

Актуальність транскордонного співробітництва в сучасних умовах полягає у взаємному прагненні територіальних громад та їх самоврядних органів до розширення і поглиблення взаємозв'язків із суміжними прикордонними територіями щодо розвитку наявного господарського потенціалу, створенні оптимальних умов у галузі охорони спільного навколишнього середовища, мінімізації негативних явищ у торгово-економічних стосунках після розпаду Радянського Союзу та розширенні можливостей для гуманітарних і родинних зв'язків.

Зважаючи на актуальність даного дослідження, ми обрали наступну тему дипломної роботи: "Україно-російське транскордонне співробітництво"

Об'єктом дослідження є українсько-російські транскордонні регіони.

Предметом дослідження є закономірності, особливості, проблеми та перспективи українсько-російського транскордонного співробітництва.

Мета дослідження - вивчення особливостей функціонування українсько-російських транскордонних регіонів, економічних, соціальних та екологічних ефектів від їх діяльності.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

1) узагальнити теоретико-методологічні аспекти транскордонного співробітництва;

2) проаналізувати методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо - та макрорівні;

3) дослідити законодавчу базу створення транскордонних регіонів;

транскордонне співробітництво україна росія

4) розглянути і проаналізувати ефективність функціонування єврорегіону "Дніпро", "Слобожанщина", "Ярославна";

5) дати оцінку сучасного українсько-російського транскордонного співробітництва;

6) розглянути проблеми та перспективи українсько-російського транскордонного співробітництва.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Теоретико-методологічною базою дослідження були праці таких вчених як П. Бєлєнького, В. Будкіна, О. Вишнякова, М. Долішнього, О. Жул-канича, Д. Клімонта, Б. Клімчука, М. Лендьєл, П. Луцишина, Ю. Макогона, С. Максименка, Н. Мікули, В. Пили, С. Писаренко, Д. Стеченка, І. Сту-деннікова, Б. Суховірського, С. Федонюка, О. Чмир, а також І. Бусигіної, Т. Вертинської, В. Гудака, І. Іванова, Н. Левра, Ш. Пурича, С. Романова, Р. Федана, А. Яроша та інших.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані для подальших транскордонних досліджень.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 90 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 60 найменувань на 4 сторінках.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади транскордонного співробітництва

1.1 Огляд літератури з питань транскордонного співробітництва

Однією із найважливіших тенденцій розвитку національних економік європейських країн у другій половині XX ст. стало посилення їхньої взаємозалежності і визрівання на цій основі регіональної економічної інтеграції. Взаємопереплетіння економік і формування спільного економічного простору для переміщення між державами ресурсів, товарів та капіталів сприяють досягненню макроекономічної стабільності та економічному зростанню країн. Усі посткомуністичні країни - західні сусіди України - вступили до Європейського Союзу або здійснюють заходи для вступу. Україна також прокладає свій шлях до економічної інтеграції з розвинутими європейськими країнами. Однією із форм зближення вітчизняної економіки із національними економіками сусідніх держав є транскордонне співробітництво. Усе це актуалізує дослідження проблеми транскордонного співробітництва України в умовах ринкової трансформації її економічної системи.

Міжнародні економічні стосунки та зближення національних економік здавна були об'єктом досліджень економічної науки. Як особлива складова національної економіки зовнішня торгівля, форми зовнішньоекономічної діяльності розглядалися такими видатними вченими у галузі економіки, як А. Сміт і Д. Рікардо, Дж.С. Мілль і Дж. Кейнс, Е. Гекшер і Б. Олін, а у XX ст.Р. Вернон, Дж. Данінг, Л. Ліндберг, Е. Хаас, Л. Шейнеман, Ф. Шмітер, Д. Мітрані, Дж. Най, Г. Готліб, С. Гросбі, Дж. Камільєрі, Ф. Жілберто, П. Робсон, М. Портер, Ф. Рут, А. Ругман та ін.

Наприкінці XX - початку XXI ст. економічна наука приділяє значну увагу різним формам розвитку європейської економічної інтеграції. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати Н. Мікулу, А. Поручника, В. Приходька, Ю, Пахомова, Д. Лук'яненка, Д. Губського, С. Максименка, О. Білоруса та ін. Дослідженню проблеми транскордонного співробітництва як форми і чинника розвитку європейської економічної інтеграції присвячені праці Б. Бієна, М. Долішнього, П. Беленького, В. Кравціва та ін.

Проте у працях як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників основна увага приділяється швидше прикладному значенню даного феномена, без урахування взаємовпливу економічної, політичної, соціальної та науково-культурної сфер інтеграції. Сьогоднішні дискусії в Україні навколо стратегії розвитку міжнародної інтеграції мають дуже істотній недолік: часто вони ґрунтуються на нечіткому розумінні теорії міжнародної економічної інтеграції, і транскордонного співробітництва, особливо тоді, коли інтеграція розглядається переважно у політичному аспекті. До того ж не береться до уваги проміжний рівень інтеграційних процесів (мезоінтеграція), а здебільшого інтеграційні процеси розглядаються на макро - та мікрорівні. Як наслідок, висуваються абсолютно нежиттєздатні концепції розвитку інтеграції, які вважають, що вона розвивається в основному завдяки послідовній реалізації певного геополітичного вибору керівництва країни чи її правлячої еліти.

Однією із провідних наукових установ України, що займається проблемами транскордонного співробітництва, є Інститут регіональних досліджень НАН України (директор - академік НАН України М. Долішній). Інститут має значний досвід та напрацювання у цій сфері, зокрема, з дослідження проблем розвитку транскордонного співробітництва за участю областей України, розробки та реалізації програм єврорегіонів "Карпати", "Буг", "Верхній Прут", розвитку нормативно-правової бази тощо. Протягом останніх років Інститут значно розвинув співпрацю в дослідженні цих питань із рядом закордонних наукових установ.

В статтях, а також доповідях академіка НАН України М. Долішнього (Львів), проф.Ю. Макогона (Донецьк), проф.С. Писаренко (Львів), чл. - кор. НАН України Б. Буркинського (Одеса) зосереджено увагу на аналізі стратегічних напрямів розвитку транскордонного співробітництва в контексті активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів. В статтях відзначається, що в сучасних умовах для України вкрай важливим є реалізація нових підходів щодо державної політики розвитку регіонів, які б стимулювали використання власного потенціалу регіонів, забезпечували зміцнення їх економічної і соціальної єдності, сталий розвиток та збалансовану конкурентоспроможність. В статті к. е. н.М. Мінченко (Суми) була також розглянута проблема інноваційно-орієнтованого розвитку транскордонної співпраці.

Сталий соціально-економічний розвиток прикордонних областей України неможливий без ефективної митної і тарифної політики, розвитку інфраструктури, сприятливих умов для розвитку підприємництва та залучення інвестицій, вирішення питань міграції та пересування громадян у прикордонних територіях тощо. В статтях проф.З. Зьоли (Краків) та д-ра Н. Мікули (Львів), д-ра З. Гавронської, д-ра Р. Федана (Ярослав) зроблено розгорнутий аналіз сучасного стану прикордонних територій України та Польщі, їх облаштування та розвиток комунікаційної інфраструктури.

Питання нормативно-правого, інституційного забезпечення та державної підтримки транскордонного співробітництва висвітлювалися в статтях проф.В. Пили (Київ) та к. е. н.Т. Вертинської (Мінськ).

Більшість статей присвячена розгляду різноманітних аспектів та напрямів транскордонної співпраці, спектр яких дуже широкий: економіка, транспортні перевезення, охорона навколишнього середовища, енергетика, туризм, проблеми зайнятості та міграції, культури тощо. Багато уваги транскордонному співробітництву приділяють чл. - кор. НАН України О. Амош (Донецьк), проф. П. Кузмішин (Пряшів), д-р І. Моленда-Гриса (Кельці), д-р В. Янік та д-р Я. Курис (Люблін), проф.М. Козоріз (Львів) питанням розвитку підприємництва в прикордонних регіонах і його впливу на прискорення інтеграційних процесів.

Ще одне важливе питання - розвиток різних форм транскордонного співробітництва. В першу чергу це стосується розвитку співпраці в рамках єврорегіонів. Питанню діяльності єврорегіонів зокрема присвячені статті професорів П. Луцишина (Луцьк), З. Макели (Краків), В. Євдокименка (Чернівці), в яких відзначається, що різноманіття форм співпраці великою мірою залежить від розвитку інфраструктури інституцій для реалізації регіональної політики, до яких належать торгово-промислові палати, технопарки, агентства регіонального розвитку, бізнесові та інформаційно-консультативні центри тощо. Необхідно використовувати весь "соціальний капітал" регіонів та заохочувати громадські ініціативи щодо розвитку територій.

Отже, як бачимо питанню транскордонного співробітництва на сучасному етапі розвитку нашого суспільства присвячується значна частина літератури як українських, так і зарубіжних вчених.

1.2 Суть, принципи та організаційні форми транскордонного співробітництва

Світові інтеграційні процеси значною мірою набувають регіонального відтінку, оскільки все більша роль у міждержавних відносинах надається регіонам. У цьому зв'язку зростає значення таких нових механізмів регіонального розвитку, як транскордонне та міжтериторіальне співробітництво.

Для системного розуміння сутності транскордонного співробітництва потрібно, перш за все, розкрити зміст базових понять, що стосуються такого співробітництва. Тож вважаємо за необхідне більш детально зупинитися на дефініції "транскордонне співробітництво" та пов'язаних з нею - "транскордонний регіон", "суб'єкти та учасники транскордонного співробітництва", "форми ТКС" тощо.

Слід зазначити, що поняття "транскордонне співробітництво" у англійських аналогах trans-bord-er/trans-boundary cooperation дослівно тлумачиться як "черезкордонне співробітництво" [зустрічаються також варіанти - transfrontier або cross-border co-operation].

При визначенні транскордонного співробітництва, як правило, користуються формулюванням, зафіксованим у Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 року (м. Мадрид), а саме - "це будь-які дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або владами, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох держав і укладання з цією метою необхідних угод або досягнення домовленостей".

У національному законодавстві не сформульоване визначення даного поняття, за винятком постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. №587 "Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро-регіонів", у якій міститься адаптоване до європейського тлумачення [7]. Трактування ТКС, запропонованого Європейською конвенцією, дотримується більшість провідних українських дослідників транскордонного співробітництва.

Поряд з цим зазначимо, що відповідно до закладених основ ТКС за участю регіонів України деякими вітчизняними авторами подається власне бачення даного поняття. Зокрема, вчені Західного регіонального центру НАН України М. Долішній та П. Бєлєнький транскордонним співробітництвом називають "специфічну сферу зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів діяльності, котру здійснюють на регіональному рівні. Таке співробітництво охоплює всі форми зазначених видів діяльності та націлене на якомога активніше їх вико-ристання. Воно має і низку особливостей, що визначені наявністю кордону та необхідністю його облаштування, спільним використанням природних ресурсів і спільним вирішенням проблем екологічної безпеки, ширшим взаємним спілкуванням населення сусідніх держав та особистими зв'язками людей, вищим навантаженням на інфраструктуру (дороги, зв'язок, сферу обслуговування, склади тощо" [2].

У свою чергу, B. Будкін у своїх працях виділяє транскордонне економічне співробітництво і розуміє під ним специфічну підсистему економічних відносин, що виступає як конгломерат окремих форм інтеграційної взаємодії, які виділяються на основі локального підходу до їх здійснення, наявності ряду загальних елементів управління на регіональному рівні, спільності цільової функції - задоволення місцевих потреб прикордонних територій в зовнішньоекономічних зв'язках. Цілком слушним є його трактування транскордонного співробітництва у широкому та вузькому розумінні. Виходячи з широкого розуміння такої співпраці ТКС передбачає певною мірою тотожність з загальною системою зовнішньоекономічної діяльності держави та й регіонів.

У вузькому розумінні - це співробітництво прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних країн на регіональному або місцевому рівні [1]. Професор Д. Стеченко розглядає транскордонне співробітництво одночасно як "інтенсивне прикордонне співробітництво у всіх сферах життя" та господарську форму, яка "сприяє пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ" [9].

Слід зазначити, що до основних принципів транскордонного співробітництва належать такі: незалежності та суверенності; територіальної цілісності; рівноправності; ієрархічності; законності; самостійності; узгодження інтересів; комплексності та системності; проблемності; солідарності; концентрації (див. рис.1.1). Базовим принципом, який найбільше віддзеркалює саму сутність транскордонного співробітництва, є те, що ТКС відбувається у межах повноважень та функцій органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади та територіальних общин або органів влади інших європейських країн, що беруть участь у співробітництві відповідно до компетенції місцевих органів влади, визначеної внутрішнім законодавством.

Європейською конвенцією встановлено, що суб'єктами транскордонного співробітництва виступають територіальні общини або органи влади, які здійснюють місцеві або регіональні функції та визнаються такими внутрішнім законодавством кожної держави-учасниці співробітництва. Закон України "Про транскордонне співробітництво" містить адаптоване до діючих законів нашої держави про місцеве самоврядування, державні місцеві адміністрації та інших нормативно-правових актів тлумачення суб'єктів, а саме: "суб'єкти ТКС - це територіальні громади, їх представницькі органи, місцеві органи виконавчої влади України, що взаємодіють з територіальними громадами та відповідними органами влади інших держав у межах своєї компетенції, встановленої чинним законодавством та угодами про транскордонне співробітництво".

Поряд з цим слід визначитися з поняттям "учасники транскордонного співробітництва". У економічній літературі фактично відсутнє чітке тлумачення та розуміння даного терміну. Пропонується учасниками транскордонного співробітництва вважати суб'єктів господарської діяльності, науково-дослідні, освітні і культурні заклади, медичні установи, громадські та релігійні організації, трудові колективи, окремих громадян прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, які здійснюють транскордонну співпрацю.

У поточному часі з огляду на набутий європейський вітчизняний досвід постає можливим виділення цілої низ організаційних форм транскордонного співробітництва: одноразові заходи транскордонної співпраці, спрямовані на реалізацію певної мети (коли вона досягається, співпраця припиняється); довготривала транскордонна співпраця, яка ґрунтується на використанні внутрішніх переваг і можливостей або наявних ресурсів прикордонних регіонів; транскордонна діяльність, яка базується на розробленій транскордонній або міжрегіональній концепції або стратегії налагодження добросусідських взаємовідносин у різних сферах.

Європейський та вітчизняний досвід оперує, як правило, чіткими інституціональними, правовими або програмними формами транскордонного співробітництва. Саме тому виокремлюють форми транскордонного співробітництва залежно від їх організаційного змісту: угоди про транскордонне співробітництво; спільні проекти та програми; єврорегіони; робочі співдружності; безпосередні взаємозв'язки учасників транскордонного співробітництва; інші форми, які суб'єкти транскордонного співробітництва можуть обирати (або в які можуть перерости довготривалі транскордонні взаємовідносини) в межах повноважень, наданих їм національним законодавством (за взаємним погодженням сторін).

Європейська практика транскордонного співробітництва оперує, головним чином результатами діяльності такої організаційної форми, як єврорегіони.

На сьогодні ще немає усталеного трактування поняття "єврорегіон". Зокрема, відсутнє правове закріплення даного поняття в базових нормативно-правових документах Європейського союзу, які регламентують основні засади транскордонного співробітництва в Європі, зокрема в Європейській конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 р., Додатковому протоколі 1995 р. та Протоколі №2 1998 р. до Європейської конвенції; Європейській хартії прикордонних і транскордонних регіонів 1981 р.; Декларації Асамблеї Європейських регіонів щодо регіоналізму в Європі 1996 p.; Європейській хартії місцевого самоврядування 1985 p.; в робочих документах Парламентських зборів Ради Європи, присвячених питанням транскордонного співробітництва між країнами ЄС.

Рис.1.1 Основні принципи транскордонного співробітництва

(Джерело: Терещенко Т.В. Теоретичні засади транскордонного співробітництва)

Поряд з цим термін "єврорегіон" зустрічається у методичних матеріалах з організації прикордонного співробітництва місцевих та регіональних влад Європи, виданих Комітетом експертів з прикордонного співробітництва у Страсбурзі у 1995 р. В цьому документі ЄР трактуються як "структури, що виникають на основі муніципальних та "муніципальних ініціатив або ініціатив, що виходять від регіональних та міжрегіональних утворень" (п.2.3 1). Це поняття також знайшло відображення у Європейській хартії прикордонних і транскордонних регіонів у розділі 3 "Регіони як рушійна сила транскордонного співробітництва", пункті 3.1 "Партнерство і субсидіарність": "Транскордонне співробітництво відцурається на різних рівнях через урядові комісії, регіональні комісії розвитку, міжнародні єврорегіони або муніципалітети. Вони працюють на договірній основі або без неї. Транскордонні структури можуть бути національними, регіональними або місцевими".

Визначення терміну "єврорегіон" дається італійським дослідником Дж. Деллі Зотті. Він вважає, що "майбутнє транскордонного співробітництва - єврорегіони". Вчений характеризує їх як "жорстке інституціональне утворення" [10].

На думку українських дослідників, "єврорєгіон - організаційна форма транскордонних відносин, де у межах своєї компетенції та з згодою центральних державних органів (на базі спеціальних розширених повноважень на міжнародне співробітництво) місцеві органи впади прикордонних областей мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, реалізувати конкретні транскордонні економічні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології" [2; 6]. Відомий науковець Луцишин П. пропонує під поняттям "єврорегіон" розуміти певне просторове формування, до складу якого входять частини щонайменше двох держав, яке має за мету спільно і узгоджено стимулюаати соціально-економічний розвиток своїх територій. Спільні дії - це результат добровільних угод, укладених між представниками урядової адміністрації обох держав, не порушуючи суверенітету територій, які входять до асоціації. Він також наголошує, і ми а цьому погоджуємося, що єврорегіон не становить наддержавного утворення, а є структурою, створеною з метою сприяння співробітництву серед її членів [5].

В економічній літературі ЄР також пропонується називати формальну структуру (створену на добровільних началах), що функціонує з метою задоволення потреб транскордонного співробітництва на регіональному і місцевому рівні або міждержавну транскордонну регіональну асоціацію, яка охоплює прикордонні області і розвивається за погодженими планами та проектами" [5].

Повною мірою охоплює усі суттєві риси та специфічні особливості транскордонного співробітництва і діяльності єврорегіонів визначення ЄР, відповідності з яким єврорегіон - це "форма транскордонного співробітництва між територіальними общинами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних аферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для розв'язання спільних проблем і в інтересах людей, які населяють його територію по обидва боки державного кордону" [9].

В ряді установчих документів єврорегіонів, до складу яких входять прикордонні адміністративно-територіальні одиниці України, також тлумачиться поняття "єврорегіон". Зокрема, у статуті ЄР "Верхній Прут" під євро-регіоном розуміють "форму співробітництва адміністративно-територіальних одиниць межуючих країн відповідно до двосторонніх та/чи багатосторонніх угод держав і наявного європейського досвіду для розв'язання спільних проблем за узгодженими механізмами, які визначаються Угодою про створення та Статутом Єврорегіону". Статут ЄР "Нижній Дунай" містить формулювання цього об'єднання як". форми прикордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади. розташованими в прикордонній зоні, в якій Сторони беруть участь у загальних заходах, що проводяться відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права. Єврорегіон створюється не для підміни місцевих адміністрацій або для створення нової адміністрації, не діє проти інтересів національної держави". Для обох трактувань характерний принаймні один недолік - чітко не визначені суб'єкти транскордонного співробітництва.

Румунський дослідник транскордонного співробітництва Штефан Пурич у своїх працях аналізує такі визначення єврорегіону [8]:

1)"це територія, що входить до складу різних держав і має суттєві історичні відмінності від більшої їх частини. Населення таких регіонів, окрім національної ідентичності, зберігає і виразну регіональну ідентичність";

2)"це форма регіонального транскордонного співробітництва на рівні місцевих влад, що має високий рівень інституціоналізації серед всіх форм, відомих для даного виду міждержавної співпраці". Цілком логічною є думка науковця про те, що основний зміст єврорегіону найбільше відображений у другому тлумаченні, оскільки акцент зроблений на таких сутнісних характеристиках транскордонного співробітництва: співпраця здійснюється на регіональному рівні місцевими органами влади, а також передбачається на явність спеціальної інституціональної бази (спеціального органу транскордонного співробітництва).Ш. Пурич небезпідставно вважає, що відсутність чіткого формулювання поняття "єврорегіон" стримує розвиток транскордонної взаємодії сусідніх держав.

Переважна більшість трактувань феномену транскордонної співпраці та суміжних понять в цілому відображає його основний зміст. Проте, вони не охоплюють весь спектр специфічних особливостей транскордонної взаємодії та, зокрема, функціонування євро регіонів, що може призвести до хибного визначення самої сутності ТКС та виникнення перешкод на шляху його успішного налагодження або поглиблення.

Ряд вчених відмітило відсутність пояснення того, що ТКС здійснюється саме прикордонними адміністративно-територіальними одиницями сусідніх європейських держав. Вказане є суттєвою умовою, оскільки відрізняє транскордонну діяльність з-поміж інших видів регіональної взаємодії, зокрема - від міжтериторіального (міжрегіонального) співробітництва.

Окрім цього, чітко не визначені суб'єкти транскордонного співробітництва. У такому разі типовим є необгрунтоване територіальне обмеження ТКС лише у межах областей або прикордонної зони, тоді як брати участь у транскордонній співпраці можуть адміністративно-територіальні одиниці, що прилягають до державного кордону будь-якого рівня.

Ще одним недоліком у понятійному апараті є те, що в межах єврорегіону не передбачається обов'язкова умова створення органу транскордонного співробітництва.

Суттєвим є також той факт, що головна ціль транскордонної діяльності визначається як стимулювання соціально-економічного розвитку прикордонних територій. В той час коли визначальною метою ТКС як механізму регіональної інтеграції є усунення різного роду бар'єрів, спричинених кордонами, згладжування диспропорцій у рівнях розвитку прикордонних регіонів, а також налагоджування добросусідських взаємовідносин між суміжними державами.

Повністю суперечить самій сутності транскордонного співробітництва теза, у відповідності з якою органи місцевого самоврядування або місцеві органи виконавчої влади з межах єврорегіону повинні діяти за згодою центральних органів виконавчої влади Разом з тим транскордонна співпраця здійснюється виключно органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади у межа" наданих їм повноважень. На наш погляд, подібні твердження грунтуються на існуванні ієрархічної структури інституціонально-правового забезпечення транскордонної діяльності. Багатоукладність законодавчої бази із регламентації ТКС не розширює коло суб'єктів транскордонного співробітництва (які функціонують виключно на регіональному та місцевому рівні) до загальнодержавного рівня, а передбачає можливість укладання міжнародних угод на рівні центральних органів виконавчої влади. Що, у свою чергу, створює додаткові передумови для ефективного провадження транскордонного співробітництва - правове, організаційно-інституціональне. методичне та програмне забезпечення.

З огляду на відсутність чіткого понятійного апарату щодо транскордонного співробітництва та єдиних підходів до розуміння сутності ТКС Н. Мікула пропонує наступне тлумачення базових понять у даному напрямку наукових досліджень.

Зокрема, під транскордонним співробітництвом слід розуміти сукупність економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших взаємозв'язків (як правило, у вигляді конкретних проектів та програм), що налагоджені на регіональному та місцевому рівнях з метою реалізації спільних інтересів територіальних громад прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних країн. Відповідно транскордонний регіон - це територія, що охоплює прикордонні адміністративно-територіальні одиниці сусідніх держав та характеризується подібними географічними, історичними, природними, економічними або екологічними умовами.

У свою чергу, єврорегіоном слід вважати організаційну форму співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць сусідніх європейських держав, що здійснюється відповідно до угод про транскордонне співробітництво та передбачає створення органу ТКС.

Запровадження базових термінів стосовно транскордонного співробітництва дозволить: чітко встановити територіальні межі такого співробітництва - прикордонні регіони суміжних держав; визначити суб'єктів ТКС - органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади та територіальні общини або органи влади вищевказаних регіонів; розмежувати функції та повноваження місцевих та центральних органів виконавчої влади у транскордонному співробітництві; представити можливі сфери здійснення ТКС; уточнити організаційно-управлінський механізм діяльності єврорегіонів.

1.3 Мета, функції, завдання та моделі транскордонного співробітництва

Транскордонне співробітництво здійснюється на суміжних територіях принаймні двох сусідніх держав. У цьому випадку мається на увазі транскордонний регіон - певна територія, що охоплює прикордонні адміністративно-територіальні одиниці сусідніх держав.

Транскордонне співробітництво, згідно з уявленням Ради Європи, не є:

1) зовнішньою політикою даної держави, а стосується зв'язків між органами влади на локальному та регіональному рівнях;

2) засобом, за допомогою якого територіальні самоврядування здобули б компетенції, якої не можуть мати згідно їх внутрішнього законодавства.

Щоб укласти угоду про транскордонне співробітництво, локальні поєднання двох або більше держав повинні мати відповідні повноваження. Тільки внутрішнє законодавство даної держави може вказати, чи ці спільності їх мають;

3) засобом для створення нової форми локальних чи регіональних органів влади.

Основною метою транскордонного співробітництва є усунення економічних, соціальних, правових та адміністративних бар'єрів, спричинених кордонами, згладжування диспропорцій у рівнях розвитку прикордонних регіонів. Транскордонне співробітництво означає співпрацю суміжних територій сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими територіями.

Метою створення єврорегіону є розширення існуючих субрегіональних зв'язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць у сферах економіки, науки та освіти, культури, спорту, а також побудова і впровадження нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний і сталий розвиток регіону, законодавчо-правова адаптація до умов ЄС.

Основні завдання транскордонного співробітництва можна визначити так.

По-перше, транскордонне співробітництво в інтеграційних процесах забезпечує можливість прискорення процесів вирівнювання життєвого рівня населення прикордонних територій та досягнення вільного руху товарів, людей і капіталів через кордон до повної інтегрованості простору.

По-друге, транскордонне співробітництво сприяє мобілізації місцевих ресурсів та їх ефективному використанню з метою підвищення життєвого рівня населення прикордонних територій.

По-третє, транскордонне співробітництво робить можливим об'єднання зусиль для вирішення спільних проблем у транскордонному регіоні, зокрема для вирішення питань національної безпеки.

По-четверте, транскордонне співробітництво відіграє важливу роль як "полігон" для випробовування та адаптації європейського законодавства, інструментарію підвищення ролі регіонів, імплементації механізмів фінансової підтримки.

Особливостями діяльності єврорегіональних об'єднань є:

1) правові; створення єврорегіону не передбачає виникнення адміністративно-територіального утворення зі статусом юридичної особи; правова регламентація діяльності єврорегіону здійснюється відповідно до чинного законодавства країн-учасниць; керівний орган єврорегіону - орган транскордонного співробітництва - виконує лише координаційну функцію і не має владних повноважень, а також не підміняє собою місцеві органи влад;

2) політичні; не вступає у протиріччя до загальнодержавних інтересів і не є наддержавним об'єднанням;

3) культурно-історичні; для прикордонних територій, що входять до складу єврорегіону, як правило, властиве спільне історичне минуле та проживання етнічних груп, які мають споріднену культурну спадщину, родинні зв'язки;

4) географічні; єврорегіони розташовані на території прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних європейських держав і мають периферійний характер та доволі часто є депресивними;

5) наявність спільних проблем та інтересів транскордонного характеру; для розв'язання існуючих проблем прикордонних регіонів необхідне об'єднання зусиль територіальних общин або органів влади по обидва боки кордону (можливими проблемами є напруження екологічної безпеки, слабкий розвиток інфраструктури, нераціональне використання природних ресурсів, високий рівень безробіття тощо.

Рівень співробітництва прикордонних регіонів зумовлюється багатьма чинниками:

ступенем господарського розвитку та відмінностями в структурі економічного потенціалу регіонів-партнерів;

інтенсивністю і всебічністю зв'язків цих регіонів зі своїм національним центром;

наявністю транспортних наземних шляхів на кордонах;

відмінностями в митних і податкових зборах, кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі тощо.

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві чотири етапи:

налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону;

визначення стратегії розвитку;

розробка і забезпечення програм розвитку;

створення вільних економічних зон.

Результатами діяльності транскордонного співробітництва е інтенсифікація зовнішньоторговельного обороту, розвиток спільного підприємництва, стимулювання транзитних перевезень, забезпечення зростання економічної активності у регіоні, а також розбудова соціальної, інформаційної, транспортної, прикордонної інфраструктури, підтримка наукової і культурної співпраці, охорона довкілля тощо.

З метою створення умов для успішної реалізації базових завдань єврорегіонів укладаються угоди на двосторонньому та (або) багатосторонньому рівні з таких питань:

режим і спрощений порядок перетину державного кордону, відкриття та модернізація пунктів пропуску, співробітництва та взаємодопомоги з прикордонних, митних питань;

забезпечення торговельно-економічного співробітництва, взаємне визнання прав власності;

проведення ефективно діючої інвестиційної політики з заохочення та взаємного захисту інвестицій;

співробітництво у галузі культури, науки і освіти;

сприяння контактам між окремими фізичними особами тощо.

Функції з управління, координації та безпосередньої реалізації проектів і програм транскордонного співробітництва у межах єврорегіонів представлені на рис.1.2.

Входження до єврорегіону є добровільним. На прийняття рішень найбільший вплив має очікування передусім економічної вигоди. Важливе значення має також співробітництво в галузі науки і культури. Значна роль відводиться сподіванням на інвестиції, введення пільгових податків тощо. Найістотнішим з позиції європейської інтеграції є взаємне пізнання і порозуміння між представниками певних територій та створення сприятливіших умов життєдіяльності. У Західній і Центральній Європі налічується майже 100 єврорегіонів.

Транскордонне співробітництво відбувається у межах державних структур на певній географічній території. Метою такого співробітництва є подолання державного кордону як соціального, господарського, інфраструктурного і культурного бар'єру. Транскордонне співробітництво є засобом, за допомогою якого регіони чи органи територіального самоврядування об'єднують свої зусилля з метою розв'язання спільних проблем.

Рис.1.2 Типова схема управління транскордонним співробітництвом у рамках єврорегіонів України.

(Джерело: Регіональна економіка: Підручник)

Економічні, політичні, культурні і географічні обставини дуже різноманітні та бувають своєрідними у різних країнах. Деякі регіони, такі як, наприклад, на кордоні між Німеччиною і країнами Бенілюксу вже мають добре розвинуті національні інституції для транскордонного співробітництва. В інших регіонах, таких як Франція та Іспанія, існують труднощі в пошуку моделі для співробітництва на управлінському рівні.

Все це було враховано при розробці програми INTERREG для розвитку структури транскордонного співробітництва на регіональному рівні у рамках Європейського Союзу.

Транскордонному співробітництву на регіональному рівні властиві чотири етапи процесу розвитку. На першому етапі (ознайомлення та встановлення існуючих зв'язків) партнери досліджують прикордонні регіони, зближуються з інституційними структурами в межах обох країн, визначають переваги і напрямки співробітництва.

На другому етапі (визначення стратегії розвитку) визначають сильні і слабкі сторони в можливостях співробітництва й окреслюють території для діяльності. Цей етап вимагає більш розвинутих Інституційних структур, зокрема діяльності робочих груп, створених на об'єднаній основі. Фінансування проводиться паралельно чи спільно, нерідко за підтримкою Європейського Союзу.

Третій етап (розробка і забезпечення програм транскордонного розвитку) вимагає формальних Інституційних структур, які організовуватимуть співробітництво на локальному та регіональному рівнях своїх країн, а також в інтересах Європейської Співдружності. Тут є широка мережа вибору. Вона може включати як існуючі структури з об'єднаними проектами, так і спеціально створені транскордонні інституції із значними фінансовими і технічними функціями. Нерідко створюються секретаріати, які виконують координуючі і виконавчі функції.

Четвертий етап - наставництво й оцінка. Транскордонне співробітництво відбувається у кількох напрямках, зокрема, урядово - регіональному і регіонально-локальному.

Урядово-регіональне співробітництвом основному базується на міжнародних угодах, що виконуються урядовими чи регіональними комісіями з планування. Інші форми цього співробітництва практикуються в дуже децентралізованих країнах, де регіональний рівень має майже урядову владу, так як, наприклад, у німецьких федеральних землях.

Регіонально-локальне співробітництво розвивається досить спонтанно і не тільки як результат змін у Центральній і Східній Європі; більш розвинуте в Західній Європі. Позитивними рисами такого співробітництва були особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співпраця в галузі культури. Але така співпраця завжди знаходила правові засади, і тому створення такої форми як "єврорегіон", а також прийняття Мадридської Концепції (1990 р.) склали міцний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях.

Співробітництво прикордонних регіонів охоплює всі сфери життя. Налагодження зв'язків у сфері культури має таке ж значення, як встановлення контактів у сфері економіки, інфраструктури і комунікацій, охорони навколишнього середовища.

Європейський Союз активно почав розвивати прикордонне співробітництво в економічній сфері в 1990 р. за допомогою програм INTERREG. Східна Свропа теж залучається до цього процесу. Співробітництво між програмою INTERREG і PHARE на зовнішніх кордонах Європейського Союзу і Східної Європи дає можливість вирішувати деякі проблеми. Це стосується, передусім, Польщі, Чехії тощо.

Співробітництво прикордонних територій стає "мостом" між сусідами, є неминучим елементом міжлюдських, культурних та економічних зв'язків. Тому розвиток співробітництва в прикордонних районах на зовнішніх кордонах Європейського Союзу і Східної Європи є дуже важливим напрямом швидкої інтеграції до нього Польщі, Чехії, Угорщини й України. Це випливає зі знання ситуації в цих регіонах і сусідських з ними територіях. Отже, єврорегіони є "локомотивами" процесу європейської інтеграції.

1.4 Методичні підходи до оцінки транскордонного співробітництва на мікро-, мезо- та макрорівні

Сьогодні в Україні багато фахівців опрацьовують принципи ТКС за участю прикордонних регіонів. Оскільки ТКС відбувається переважно у вигляді конкретних проектів і програм, в основу методики його оцінки ставиться критерій ефективності реалізації проектів транскордонного співробітництва. А порівняння цілей та фактично отриманих результатів характеризуватиме вирішення поставлених завдань.

Послідовність дій за звичай має бути такою [1]:

по-перше, оцінюється обгрунтованість, системність, логічність, ув'язування окремих елементів проектної пропозиції, програми, аналізуються її якісні параметри, визначаються джерела та механізми фінансування заходів, встановлюються базові цілі, показники, результати і передбачуваний ефект від реалізації;

по-друге, аналізується ступінь виконання завдань окремих етапів проекту або програми, вчасності проведення робіт за графіком, досягнення визначених підцілей;

по-третє, визначається загальний вплив програми або її окремих заходів на вирішення поставлених завдань стосовно розв'язання проблем або задоволення інтересів учасників ТКС. Така узагальнена (результуюча] оцінка визначає, у якій мірі реалізована програма або проект, чи відповідають досягнуті результати поставленій генеральній меті.

Оцінювання проектів та програм передбачає використання спеціальної системи показників: фінансових (витрати і доходи); натуральних (кількість виконаних робіт, фізичні характеристики побудованої інфраструктури]; ефективності (кількість укладених контактів, договорів тощо).

На наш погляд, недоцільним є обмеження лише оцінкою самих проектів. Такий варіант методики не передбачає визначення сукупного впливу від реалізації окремих проектів ТКС на соціально-економічний розвиток регіону або держави в цілому та не надає цілісне уявлення про транскордонні процеси, що відбуваються на мезо - та макрорівні.

Слід зазначити, що вітчизняними науковцями також опрацьовано ряд методичних підходів до оцінки ефективності транскордонного співробітництва. Проте, їх переважна більшість ґрунтується на визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності регіонів (найчастіше із суміжними країнами в цілому) або оцінюванні відкритості економіки держави, її прикордонних регіонів [2, 3].

Як свідчить транскордонна практика, вітчизняні науковці дещо однобічно підходять до оцінювання ТКС, оскільки не враховують можливість соціальних, екологічних та інших взаємовідносин між прикордонними регіонами сусідніх держав. Необхідно враховувати також ступінь налагодження добросусідських взаємовідносин між територіальними громадами, долання бар'єрів, спричинених наявністю державних кордонів тощо.

Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, на яке згідно з Законом України "Про транскордонне співробітництво" покладено функції загальної координації ТКС, надання організаційної, методичної, нормативної та іншої його підтримки [4], у поточному часі не розроблено методику оцінки транскордонного співробітництва. Хоча окремі кроки у цьому напрямку вже здійснені. Так, у робочому порядку опрацьований перелік показників для запровадження статистичної звітності з питань транскордонного співробітництва та діяльності єврорегіонів. У ньому наводяться дані про: кількість пунктів пропуску та інтенсивність руху через державний кордон (пасажирів та транспорту); кількість підприємств за участю іноземного капіталу; обсяги інвестицій; зовнішньоторговельний оборот у рамках єврорегіону; валову додану вартість на душу населення; рівень зайнятості та безробіття населення; середньомісячну заробітну плату у розрізі задіяних прикордонних регіонів.

Запропонована система показників, на наш погляд, не відображає результуючий вплив транскордонної діяльності на соціально-економічний стан прикордонного регіону, вона епізодично характеризує лише. окремі його сторони. Більше того, дана система в основному містить показники, які лише опосередковано залежать від ТКС та не дозволяють у повній мірі оцінити місце ТКС у соціальному та економічному розвитку прикордонних областей. Важливим недоліком є також відсутність цілої низки суттєвих показників, а саме: обсяги та джерела фінансування проектів та програм транскордонного співробітництва; характеристика результатів реалізації соціальних, екологічних та культурно-освітніх проектів, заходів тощо.

Загалом слід відмітити: досі не існує єдиних та достатньо обґрунтованих підходів до проведення комплексної оцінки транскордонного співробітництва, розглянуті варіанти методики оцінки ТКС значною мірою вступають у протиріччя з адекватним розумінням його сутності, основних завдань та сфер.

У результаті детального вивчення ми сформували власне бачення того, якою має бути методика оцінки транскордонного співробітництва за участю прикордонних адміністративно-територіальних одиниць України. Ця позиція виходить з аналізу вже набутого досвіду євро-регіональних утворень.

На наш погляд, оцінка транскордонного співробітництва повинна ґрунтуватися на таких базових принципах:

цільова спрямованість (узгодженість здійснюваних проектів і заходів транскордонного співробітництва з базовими цілями та завданнями, визначеними під час створення єврорегіанів, а також з відповідними регіональними, галузевими, загальнодержавними стратегіями, програмами та пріоритетами);

комплексність (визначення сукупного впливу ТКС на соціально-економічний розвиток прикордонного регіону на основі аналізу економічних, соціальних, екологічних, фінансово-бюджетних, інфраструктурних, культурно-освітніх показників транскордонного співробітництва);

ефективність (налагодження добросусідських взаємовідносин між суб'єктами транскордонної діяльності; подолання різного роду бар'єрів між прикордонними регіонами суміжних держав; вирішення проблем соціально-економічного розвитку не пише прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, але й на макрорівні; посилення економічної активності, соціальної захищеності та екологічної безпеки у транскордонному регіоні: ефективну реалізацію проектів та програм транскордонного співробітництва; активну участь в європейських програмах та фондах підтримки ТКС та регіонального розвитку, а також державне сприяння транскордонній діяльності);

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены