Українсько-словацькі відносини: формування системи міждержавного співробітництва (1990-ті роки)

1

87

ЗМІСТ

Сторінки

Вступ

Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин

1.2 Рівень вивчення проблеми і методологія засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва

Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

2.1 Українсько-словацькі політичні контакти; формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки

2.2 Чинники розвитку українсько-словацьких зовнішньоекономічних зв'язків

2.3 Проблеми інвестиційного співробітництва України і Словацької Республіки

Розділ 3. УКРАЇНСЬКО-СЛОВАЦЬКІ ЗВ`ЯЗКИ І ВЗАЄМОВПЛИВИ В ГУМАНІТАРНІЙ І КУЛЬТУРНО-ДУХОВНІЙ СФЕРАХ

3.1 Українсько-словацькі культурні, наукові і освітні взаємозв'язки

3.2 Проблеми гарантії прав національних меншин в українсько-словацьких стосунках

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Додатки

ВСТУП

Україна і Словацька Республіка - нові незалежні європейські держави, які виникли внаслідок вікових національно-визвольних змагань українського і словацького народів, краху тоталітаризму на зламі 80-90-х років ХХ століття, кардинальної зміни міжнародних відносин і припинення двополюсного протистояння в Європі і світі. Принципово схожим є становлення суверенної державності України та СР: вони обидві усамостійнилися мирним шляхом в процесі розпаду колишніх соціалістичних федерацій-радянської і чехословацької.

Актуальність теми: Завдяки зваженим скоординованим і цілеспрямованим спільним зовнішньополітичним діям Україна і СР сформували впродовж 90- х років хх століття не тільки стійкі двосторонні міждержавні зв`язки на різних рівнях, але й основу цілісної системи стратегічного партнерства. Вона охоплює весь комплекс українсько-словацького співробітництва і базується на збігу головних національно-державних інтересів наших країн та погодженій реалізації їх через механізми координації діяльності двох суверенних держав на міжнародній арені.

Розвиток двосторонніх міждержавних відносин визначений Постановою Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 р. першим з-поміж головних напрямів української зовнішньої політики [74.- с 40] У цій парламентській постанові пріоритетними стратегічними напрямами у сфері двосторонніх міждержавних відносин вказано розвиток політичних, економічних, науково-технічних, культурних та інших стосунків насамперед з так званими прикордонними державами в тому числі Центрально-Східної Європи, до яких належать і Словаччина [74.- с.41] З часу схвалення вищим законодавчим органом України основоположного документу зовнішньополітичної діяльності держави пройшло майже десятиліття. Це дозволяє підвести певні підсумки реалізації його положень на практиці. Тому актуальним є наукове дослідження процесу становлення і розвитку системи і механізму функціонування міждержавного партнерства України і СР в 1990-ті роки з метою подальшого зміцнення двосторонніх стосунків та позицій української держави в Європі.

Зміна геополітичної ситуації на європейському континенті в перші роки третього тисячоліття внаслідок розширення трансатлантичних і загальноєвропейських структур на Схід, згідно з рішенням Паризького саміту НАТО (листопад 2002 р.) та Копенгагенського саміту Європейського Союзу (грудень 2002 р.) потребує, однак, серйозного переосмислення стану і перспектив стосунків між Україною і державами Центрально-Східної Європи. У цьому контексті назріла необхідність і глибокого наукового аналізу українсько-словацьких відносин. Словаччина, разом із 7-ми країнами регіону включена до чергової хвилі розширення НАТО і в групі 10-ти європейських держав до розширення ЄС. Україна залишилася поза євроатлантичними структурами, зберігши партнерство з НАТО і набуваючи статусу безпосереднього сусіда ЄС. Центрально-Східна Європа новими східними кордонами ЄС поступово сегментується на дві частини. Майбутній шенгенський режим на цих кордонах, несе в собі ризики виникнення жорстких бар`єрів, які суттєво ускладнять і українсько-словацьке співробітництво. З огляду на такі зміни в геополітичному становищі України і СР, актуальними є узагальнення досвіду їх міждержавного співробітництва впродовж 1990-х років для збереження і розвитку найбільш ефективних його напрямків, видів і форм на двосторонньому рівні і адаптації українсько-словацьких стосунків до нової системи взаємодії України з державами-членами ЄС.

Новітня історія становлення і розвитку українсько-словацьких відносин ще не стала предметом і об`єктом спеціальних наукових досліджень як в українській, так і в словацькій історичній науці. Тому актуальним і важливим з науково-теоретичного і практичного погляду є конкретно-історичний, комплексний аналіз процесу формування системи співробітництва між незалежними українською та словацькою державами впродовж 1990-х років, що дозволяє підсумувати як позитив співпраці, так і розрити гальмуючі чинники двостороннього співробітництва.

Джерельну базу дипломної роботи складають:

Комплекс опублікованих джерел складають, зокрема, договори, угоди, протоколи та інші міжнародно-правові документи, які регулюють українсько-словацьке міждержавне співробітництво, вміщені в офіційних публікаціях законодавчих актів України і СР і спеціальних збірниках документів.

Опубліковані офіційні статистичні матеріали, зокрема, статистичні щоденники України і СР, матеріали загальнодержавних переписів населення Словаччини в 1991 р. та 2001 р., України - в 1989 р. і 2001 р., зовнішньоекономічна і регіональна статистика.

Преса та періодичні видання.

Монографічні видання.

Підручники, довідкова література.

Історіографічний огляд: Висвітлення теми дипломного дослідження в українській історіографії залишається поки що недостатнім. Вагомих спеціальних праць монографічного характеру з комплексним аналізом проблем історії українсько-словацького співробітництва 90-х років хх століття в Україні до теперішнього часу не опубліковано. Загалом тематика становлення і розвитку взаємин незалежної України із Словаччиною та іншими країнами Центрально-Східної Європи значно поступається за рівнем уваги з боку вітчизняних істориків і спеціалістів-міжнародників, порівняно із пріоритетним висвітленням ними еволюції, наприклад, українсько-російських стосунків або відносин із США та великими європейськими державами. До середини 1990-х років з`являлися лише окремі наукові розвідки щодо джерел формування зовнішньополітичних стосунків між Україною та Словаччиною, процесу усамостійнення СР і її розвитку та окремих аспектів українсько-словацького співробітництва [16;47;56;57].

У другій половині 1990-х років кількість публікацій, що торкалися тим чи іншим чином проблем українсько-словацького, суттєво зросла. Побачили світ видання загального характеру про зовнішню політику України та місце незалежної української держави в глобальній системі міжнародних відносин, де українсько-словацькі стосунки розглядалися у загальноєвропейському і регіональному контексті [10;27]. Глибокий історичний екскурс в українсько-словацькі та українсько-чеські взаємини зробив у декількох роботах С.В. Віднянський, визначивши вплив їх минулого на сучасність [11;19]. Були опубліковані і перші спеціальні історичні статті з проблем становлення українсько-словацьких відносин, зокрема, В. Приходька - водночас і автора монографії з історії чехословацької “ оксамитової революції” 1989 р. [60;62]. Етнополітичний аспект українсько-словацьких взаємин вперше в український історіографії висвітлили М.П. Макара та І.І. Мигорич [45-с.160].

На зламі другого і третього тисячоліть, а, точніше, в 1999-2001 рр. поява цілої низки публікацій про двосторонні стосунки, переважно політологічного характеру, була викликана дипломатичним суперництвом України і СР за місце непостійного члена Ради Безпеки ООН та введенням Словаччиною візового режиму. [4-с.6].

Стійкий ріст інтересу українських вчених до історії країн регіону, в цілому, та Словаччини, зокрема, і до розвитку Україною добросусідського співробітництва з ними став, однак, помітним лише з 2000-2002 рр., коли з нагоди 10-річчя незалежної української державності та її зовнішньої політики і дипломатії, а також 10-річчя встановлення Києвом офіційних дипломатичних відносин з країнами Центральної і Південно-Східної Європи почав підсумовувати досвід першого етапу двосторонніх зв`язків та результати європейської і регіональної політики України. Саме в такому ракурсі розглядають українсько-словацькі відносини вчені історики С.В. Віднянський, П.П. Брицький та А.Ю. Мартинов у роботах, присвячених зовнішньополітичній діяльності України в 1991-2001 рр. [14;15]. В Інституті історії України НАН України було підготовлено ґрунтовну двотомну анотовану історичну хроніку “Україна і Європа” [76-с.308] Тут в частині першій міститься і узагальнений хронологічний матеріал з історії українсько-словацьких стосунків 1990-2000 рр. з ініціативи істориків провідних вищих учбових закладів України розгорнулася реалізація масштабних дослідницьких проектів з історії країн Центрально-Східної Європи, в цілому, та Словаччини, зокрема. Під егідою Львівського національного університету ім. І. Франка в 2001 р. було опубліковано першу в Україні ґрунтовну історію Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до сучасності, де стисло відображено і розвиток СР у 90-ті роки хх століття [31-с.206]. У 2002 р. львівські вчені ініціювали роботу над підготовкою і виданням “Історії Словаччини”. Вивчення новітньої історії СР протягом останніх років здійснюється також у Рівненському інституті слов`янознавства .

Об`єктом дослідження в дипломній роботі є процес становлення і розвитку цілісної системи добросусідських, партнерських відносин між суверенними українською і словацькою державами в 1990-ті роки.

Предметом наукового аналізу охоплює основні рівні, напрямки, види і форми взаємодії головних складових елементів системи міждержавного українсько-словацького співробітництва протягом вказаного періоду: співпрацю глав держав, урядів, міністерств і відомств та інших органів державної влади і управління, діяльність змішаних українсько-словацьких комісій, механізми міждержавного зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного і культурно-освітнього співробітництва, взаємної гарантії прав національних меншин. Разом з тим, не залишено поза увагою безпосередню взаємодію суб`єктів господарської діяльності, політичних і громадських організацій та об`єднань, культурно-національних товариств, неурядових організацій та ініціатив, міжлюдські контакти і загалом масову взаємодію в гуманітарній сфері. Це дозволяє розглядати міждержавні стосунки комплексно.

Хронологічні рамки роботи - 90-роки хх століття обумовлені набуттям національно-державної незалежності Україною в 1991 р., а СР - в 1993 р. та перетворення їх внаслідок цього у суверенних суб'єктів міжнародних відносин і міжнародного права. Головні принципи і напрями двосторонньої взаємодії заклав Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю між Україною і Словацькою Республікою (29 червня 1993 р.). Еволюція українсько-словацьких стосунків з початку 1990-х років склала перший етап становлення і розвитку основ стратегічного двостороннього партнерств. Рубіжним для завершення цього етапу був 2000 р., коли в другому півріччі-внаслідок ведення Словаччиною візового режиму суттєво змінився характер стосунків в гуманітарній та інших сферах, а наприкінці-підписанням 5-6 грудня 2000 р. в Братиславі комплексу нових двосторонніх угод обидві сторони зробили вагомий крок до інтенсифікації співпраці на сучасному-другому етапі співробітництва.

Методологічна основа дослідження складає загально наукові методи історизму та об`єктивності у підході до висвітлення явища на основі комплексного використання джерел у поєднанні з методами історичних досліджень, а саме, систематизації, синтезу, порівняльного аналізу, періодизації, класифікації.

Апробація дослідження - здійснена шляхом виступів на звітних-наукових конференціях професорсько-викладацького складу РДГУ. Тема: Формування основ українсько-словацького стратегічного партнерства у 1990-ті роки.

Структура роботи: визначається метою і завданням дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, основної частини, яка містить 3 розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків.

Мета дослідження - розкрити еволюцію основних напрямів, видів і форм українсько-словацького міждержавного співробітництва на основі конкретно-історичного аналізу процесу становлення і розвитку добросусідських відносин і основ системи стратегічного партнерства між Україною та Словаччиною у 1990- ті роки.

Основними дослідницькими завданнями в контексті головної мети роботи, які автор намагалася вирішити в ході дослідження, є наступні:

- визначити місце і роль українсько-словацького міждержавного

співробітництва в системі міжнародних відносин і зовнішньої політики України та СР;

- простежити передумови і головні історичні чинники становлення відносин співробітництва між Україною і СР;

- проаналізувати чинники розвитку зовнішньоекономічних зв`язків між Україною та СР впродовж 1990 х років;

- розкрити українсько-словацькі взаємозв`язки і взаємовпливи 1990-х років у культурно-духовній сфері;

- вказати на особливості підходів сторін до взаємної гарантії прав національних меншин;

- узагальнити досвід українсько-словацького міждержавного співробітництва 90-х років хх століття, виділити його головні завдання із вдосконалення системи партнерських відносин між Україною та СР на початку третього тисячоліття.

Практичне завдання дипломної роботи, полягає в тому, що методологічні підходи, апробовані в роботі, доцільно застосовувати для вивчення проблем співробітництва України з іншими державами Центрально-Східної Європи; а також у навчальному процесі вищих та середніх-спеціальних навчальних закладах, ліцеях, гімназіях та школах.

Розділ 1. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТОСУНКІВ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СР У 90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Джерела, концептуально-теоретичні підходи, методи та інструментарій, які доцільно застосувати для глибокого наукового дослідження новітніх відносин міжнародного співробітництва України і Словацької Республіки в 1990-ті роки, у контексті конкретно-історичного аналізу мають суттєві особливості. По-перше, сучасний незначний часовий відступ від перебігу подій та процесів становлення системи українсько-словацького співробітництва на першому етапі їх розвитку поки що не дозволяє з усією повнотою практично і теоретично осягнути значення здійснених стратегічних кроків, так як їх реальні наслідки проявляються лише в перспективі. По-друге, молоді держави не відразу засвоюють всі принципи і методи відкритості дипломатії та політики, тому рівень інформування громадськості з боку владних і дипломатичних структур України і СР щодо формування зовнішньополітичного курсу і двостороннього співробітництва бажає бути кращим, зокрема, заслуговує публікації хоча б договірна база українсько-словацьких відносин. Вона недостатньо відображена в опублікованих збірках зовнішньополітичних документів України та Словаччини. По-третє, в українській історіографії ще в продовж 70-80-х років хх століття склалася домінуюча заідеологізована методика дослідження міжнародних відносин із сусідніми країнами, які входили до колишнього радянського табору, з акцентом на “інтернаціоналізм” і виключно дружні зв'язки. Певні стереотипи такого дещо спрощеного підходу за інерцією проявляється і в деяких сучасних дослідженнях.

Але системні суспільні зміни і фундаментальна перебудова глобальних і європейських міжнародних відносин з межі 80-90-х років хх століття вплинули на характер і принципи міждержавних стосунків, у тому числі між Україною та СР.

Аналіз становлення і розвитку українсько-словацьких міждержавних відносин 1990-х років потребує розгляду чинників їх еволюції у ракурсі новітніх теорій “конфлікту цивілізацій” і геополітики, позаяк, згідно з їх положеннями, Україна і СР знаходяться на цивілізаційному “розломі” та геополітичному перехресті Сходу і Заходу. Для більш глибокого історичного аналізу розвитку українсько-словацьких відносин доцільно застосовувати синтез стадіального і цивілізаційного підходів. Конкретно-історичне вивчення проблем становлення і розвитку українсько-словацьких стосунків потребує також використання спеціальних науково-історичних методів: історико-генетичного - для вивчення характерних рис попередньої моделі співробітництва і особливостей підготовчого періоду двосторонніх стосунків; історико-порівняльного - для оцінки місця і ролі двосторонніх взаємин у системі міжнародних відносин України і СР; історико-системного - для узагальнення досвіду і уроків функціонування системи українсько-словацького співробітництва.

1.1 Джерельна база дослідження новітньої історії українсько-словацьких відносин

Основною групою джерел для вивчення історії відносин між Україною та СР періоду 90-х рр. хх століття є неопубліковані матеріали з українських та словацьких архівів. Гальмуючим чинником введення в науковий обіг цих джерел є те, що значний масив документального матеріалу з проблем сучасного українсько-словацького співробітництва поки що не систематизований і не сконцентрований у центральних архівних установах. Більшість його перебуває в поточних архівах міністерств і відомств та інших установ і організацій, де знаходиться у непридатному або недоступному для вивчення і використання з науковою метою стані.

До групи опублікованих джерел відносяться насамперед офіційні видання національних законодавчих і зовнішньополітичних актів, які регулюють співробітництво між Україною та СР. Крім комплексу дво- і багатосторонніх договорів, угод, протоколів, конвенцій та ряду інших документів, які були укладені в 1990-ті роки між двома державами, сюди входять також рішення українського і словацького парламентів з ратифікації таких міжнародно-правових актів, закони і програмні документи, зокрема, урядові програми і заяви стосовно принципів зовнішньої політики як України, так і СР. Основні з цих нормативних документів опубліковані в 1990-ті роки в офіційних виданнях - “Відомостях Верховної Ради України” та “Зводі законів СР”. В якості джерел заслуговують особливої уваги документи головних інституйованих суб`єктів міждержавного українсько-словацького співробітництва як міжнародного - договори, угоди, протоколи, програми, плани, концепції, так і внутрішнього характеру - розпорядження, постанови й інші матеріали кабінетів міністрів, відповідних міністерств і відомств України та СР, спрямовані на реалізацію досягнутих двосторонніх домовленостей. Більшість з них публікується в офіційних урядових і відомчих виданнях.

Критичного підходу потребують матеріали преси, як джерела з вивчення процесу розвитку співробітництва між Україною та СР у досліджуваний період. У 1990-ті роки в обох країнах суттєво змінився характер преси - навіть існуючі ще з минулого режиму щоденні і тижневі видання в більшості втратили офіційно-заполітизоване обличчя, стали більш-менш об`єктивними та інформаційно-плюралістичними. Разом з тим, як результат становлення багатопартійності, з`явилося маса нових видань - різноманітних за ідейною спрямованістю та партійною приналежністю. Трансформація преси в Україні, порівняно із Словаччиною, в 1990-ті дещо затягнулася через більш загальмований характер українських реформ. Значна частина особливо регіональних українських газет залишилися фактично офіційними виданнями місцевої влади, виходячи за її фінансової підтримки. А офіційними друкованими органами центральної влади України стали газети Урядовий кур`єр” та Голос України”. Тому матеріали щодо українсько-словацького співробітництва, які друкувалися у цих виданнях, відображали у більшості позицію української влади і мають переважно офіційний характер.

У Словаччині впродовж 1990-х років центральних видань такого характеру уже майже не було. Уряд СР не має і не мав власної газети. Правда, з 1993 р. почав виходити журнал Національної Ради - “Parlamentny Kurier”. До кінця 2000 р. побачили світ майже 80 його номерів. Причому на сторінках цього парламентського видання міститься матеріал переважно політико-публіцистичного і аналітичного характеру. Законодавчі матеріали там не публікуються. Є лише рубрика про хроніку парламентських подій. Більш конкретні офіційні матеріали щодо проблем українсько-словацького співробітництва публікуються на сторінках центральних партійних видань СР.

З середини 1990-х років конкурентна боротьба на ринку щоденних і тижневих видань СР значно загострилася. У неї втрутилися зарубіжні медіальні концерни, насамперед німецькі та австрійські. Вони активно скуповували контрольні пакети акцій газет та журналів СР. І на кінець десятиріччя більшість словацької центральної та регіональної преси знаходилася уже в руках іноземних видавців. Це не могло відбитися і на характері самих видань та матеріалів, які публікуються в них. Занадто спрощено було б говорити, що іноземні тримачі контрольних пакетів акцій провідних словацьких газет диктують редакціям та журналістам - що і як потрібно писати. Свобода слова діє і в ринкових умовах. Але нові власники газет зацікавлені, щоб їх справа була прибутковою. Тому обсяг внутрішньо політичної і міжнародної інформації значно скорочений, зрозуміло, що зменшилась і кількість інформації про Україну та українсько-словацьке співробітництво.

Повертаючись до українських видань, слід зазначити, що більшість українських видань мають проблеми такого ж характеру, проте є ряд видань які висвітлюють політичну хроніку необмежено і тому, на мою думку, було доцільно використати при написанні дипломної роботи. До таких видань насамперед я хтіла б віднести, періодичні видання: “Нове життя”; “Політика і час”; “Український історичний журнал”; “Науковий вісник Дипломатичної Академії України”; “Дукля”; “Політична думка”. В цих видання увага була сконцентрована насамперед на питаннях економічного характеру, введення візового режиму для українських громадян в 2000 році на територію СР, питання розвитку культурних зв`язків між Україною та СР, офіційні зустрічі глав і прем`єр-міністрів держав, входження СР до складу ЄС та НАТО.

Ці матеріали української преси і за період 1990-2004 рр., з критичною оцінкою їх змісту і спрямованості, склали важливу частину джерельної бази дипломної роботи.

Наступним важливим джерелом висвітлення українсько-словацьких відносин є упорядковані збірники документів; “Україна на міжнародній арені”, “Статистичний щоденник”, “Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне видання (видання публікується спеціальними томами за кожен рік). Проте, слід зазначити, що ці видання мають також свої недоліки, насамперед документи не повністю висвітлюють зміст угод і договорів, відсутні коментарі і тлумачення упорядника до більшості з наведених документів.

Частково заповнюють прогалину в справі видання зовнішньополітичних документів щодо розвитку міжнародно-правової основи українсько-словацьких стосунків періоду 1990-х років публікації міжнародних договорів і угод та хроніки співробітництва України з іноземними державами у спеціальних рубриках друкованого органу МЗС України - журналу “Політика і час”. Водночас, доступ через мережу Інтернет до текстів основних міжнародно-правових документів, які регулюють українсько-словацьке співробітництво, забезпечено через розміщення їх на сайті “rada. кiev”.

Однак, у цілому вже давно назрів час для систематизації, узагальнення і публікації в Україні існуючої договірної бази українсько-словацького співробітництва в окремому документальному збірнику, що під силу МЗС України та його управлінням. Таке видання матиме практично-прикладне значення для багатьох суб`єктів українсько-словацьких стосунків. Можливо, воно стане і взірцем для публікації аналогічних документальних збірок про дво- і багатосторонні стосунки України хоча б з найближчими сусідами і стратегічними партнерами.

1.2 Рівень вивчення проблеми і методологічні засади конкретно-історичного аналізу українсько-словацького співробітництва

Проблеми становлення і розвитку системи партнерського, добросусідського співробітництва між новими європейськими державами - Україною та Словацькою Республікою привертають до себе все більше уваги політиків, вчених і представників громадськості в Україні та Словаччині. Але до теперішнього часу в українській історіографії немає узагальнюючих, ґрунтовних робіт з питань новітніх українсько-словацьких відносин.

Сучасна українська історіографія відносин між Україною та Словацькою Республікою використовує нові підходи і методологію дослідження проблеми, але водночас і базується на позитивних традиціях національної історичної школи радянського періоду [61-с.111-128]. Українська славістика 50-80 років хх ст. безумовно зробила багато для висвітлення вузлових питань новітньої чехословацької та словацької історії. Провідні українські історики постійно залучалися до написання фундаментальних робіт з чехословацької, чеської і словацької історії [34-с.115;35-с.665]. Національна славістична школа публікувала й інтегровані монографії та підручники з історії південних і західних слов`ян, в т.ч. чехів і словаків [30-с.387;32-с.448]. Цінність даних наукових робіт полягає в тому, що в науковий обіг вводився великий масив фактографічного матеріалу з доступних радянських і зарубіжних джерел , в т. ч. архівних, формувалася логічно взаємозв`язана хронологічна послідовність перебігу історичних подій та еволюції міжнародних відносин, діяльності конкретних осіб.

Найбільший інтерес у ракурсі досліджуваної в дипломній роботі проблематики щодо історичних джерел становлення і розвитку новітніх українсько-словацьких зв'язків представляють публікації вчених 50-80-х років хх ст. з питань участі України в системі співробітництва СРСР із європейськими державами. Варто стверджувати, що в радянській Україні під егідою академічного Інституту історії склалася оригінальна історична школа дослідження “ітернаціональних зв`язків” [23;44;63-с.135]. Однак, і її представники в більшості розглядали українсько-словацьке співробітництво, по-перше, в основному лише як підпорядковані центральним радянсько-чехословацьким відносинам міжреспубліканські зв'язкі Києва і Братислави, тобто на порядок нижчого - “другого” гатунку, ніж взаємини між Москвою і Прагою, а, по-друге як “побратимське” співробітництво що здійснювалося виключно під керівництвом правлячих компартій. Не могла піддаватися сумніву теза про те, що: “Співробітництво КПРС і КПЧ … є вирішальним фактором зміцнення братерського союзу і дружби наших держав і народів” [33-С.14]

Виходячи з такого постулату, в якості складової частини інтернаціональних міжпартійних і “побратимських” зв`язків у 80-ті роки хх ст. аналізувалося і т. зв. “прикордонне співробітництво” між Україною та Словаччиною. Проблематика прикордонних зв`язків почала вивчатися українськими вченими уже в першій половині 1980-х років. Узагальнюючу монографію з питань співробітництва прикордонних адміністративно-територіальних одиниць опублікував у 1984 р. волинський вчений В.П. Колесник, який у співавторстві з Калениченком П.М. видав дещо раніше і роботу про радянсько-польське прикордонне співробітництво[36;39-с.176]. У жовтні 1980 р. в м. Ужгород було проведено першу міжнародну нараду з питань розвитку прикордонних економічних зв`язків СРСР з європейськими партнерами по РЕВ [49-с.512]. Комплексно результати розвитку прикордонного співробітництва в економічній, громадській та культурних сферах розглядалося на всесоюзному семінарі в Ужгороді в 1988 р. Проблематика українсько-словацьких прикордонних зв`язків стала у 80- ті роки предметом спільних досліджень вчених Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР та Інституту суспільних наук САН. Слід зазначити, що це питання розглядали вже за наперед заданою схемою “того часу”; і лише з другої половини 80- х років українські вчені в своїх дослідженнях почали надавати аналізу системи т. зв. “прямих звязків” в тому числі були питання виробничого кооперування з словацькими прикордонними адміністративно-територіальними одиницями.

За появи в СРСР елементів ідейного та політичного плюралізму в період горбачовської перебудови мало хто із дослідників українсько-словацького співробітництва ризикнув вийти за рамки ортодоксального положення про керівну роль компартії в “інтернаціональних зв`язках”. Тобто це був лише “косметичний ремонт”, так як кардинально змінити відносини країн “соціалістичної співдружності” не можна було, позаяк взагалі вся суспільна система ”розвинутого соціалізму” не піддавалася реформуванню.

У контексті досліджуваної теми становлення і розвитку українсько-словацьких відносин найважливіше значення мали наступні принципові зміни в методології української історичної науки за минуле десятиліття:

Перше - у методологічному сенсі в українській історіографії відбувся кардинальний перелом - більшість серйозних дослідників відмовилися від аксіом ортодоксального марксизму і одномірного стадіального підходу до вивчення історичного процесу та перейшла на позиції історичного плюралізму і аналізу минулого й сучасності на базі цивілізаційного підходу або конструктивного поєднання методології цивілізаційності і стадіальності.

Друге - історія і теорія новітніх міжнародних відносин незалежної України почала вивчатися із застосуванням загальноприйнятих у світовій науці методів дослідження глобальної системи взаємовідносин як цілісної системи, що динамічно розвивається.

Щодо останнього положення - значний вплив на становлення новітньої української школи аналізу міжнародних відносин суверенної України мали теоретичні положення робіт найвідоміших західних істориків і політологів. Значна частина з них була опублікована в перекладі українською і російською мовами впродовж минулого десятиліття. Зокрема, праці Р. Арона, З. Бжезінського, П. Кальвокорессі [1-с.668;5;37].Вони спричинилися на формуванні української історико-політологічної науки міжнародних відносин, значну організаційну роль в становленні якої в Україні впродовж 1990- х років зіграв журнал “Політична думка”. На його сторінках публікувалася низка робіт, частина з яких потім синтезовано вийшла у трьох найвагоміших колективних монографіях “Політичної думки” з питань політології поскомунізму, української державності та глобальних міжнародних відносин[24;58;78].

Дещо вищим є науковий рівень вивчення проблеми в Російській Федерації. Сучасна російська історіографія приділяє значну увагу трансформації процесам в країнах Центрально-Східної Європи та змінам іх геополітичного становища. Зокрема, публікації 1999 року, журнал “Славяноведение” [53;55]; наукова конференція в Москві присвячена 10-річчю антитоталітарних революцій, з аналізом їх політичних соціальних і економічних наслідків та видано книгу “Революція 1989 року в країнах Центральної (Східної) Європи: Погляд через десятиліття”[67-с.204]; побачили світ ряд колективних робіт російських дослідників: “Післявоєнна Європа: економічні орієнтири і політичні коалізії” під ред. Новопашина Ю.С.; “Політичний ландшафт країн Східної Європи середини 90- х років”. за ред. Зудінова Ю.Ф.; Політична трансформація країн Центральної і Східної Європи” [65-с.215]. Але найвагомішим доробком стало трьохтомне колективне видання “Центрально-Східна Європа в другій половині хх ст.

Слід, однак, зазначити, що впродовж останнього десятиріччя хх ст. і перших років хх1 ст. українська історична і політична наука сконцентрувалися в основному на глобальних і континентальних проблемах розвитку міжнародних відносин та визначенні ролі й місця незалежної України в оновленій Європі і світі. Частково під впливом сучасної західної та російської політології, українські вчені з середини 1990-х років у дослідженні міжнародних відносин почали надавати перевагу геополітичним конструкціям. Глобалізм, регіоналізм, та геополітика у підході до вивчення міжнародних відносин відсували на другий план нагальні проблеми розвитку стосунків України з такими відносно невеликими, як Словаччина. Тому, зовсім не випадково, що і в сучасних публікаціях українських вчених з проблем міжнародних стосунків питання новітніх українсько-словацьких відносин майже не розкриті. До прикладу можна взяти підручники: “Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980- 2000 роки)” [51-с.300-334]; “Україна в сучасному геополітичному просторі” - 2002 року видання [77-С.60, 369].

Генератором зовнішньої політики України інколи не бралося до уваги, тісна співпраця із безпосередніми сусідами, до яких відноситься і СР, - перший і необхідний крок до зміцнення міжнародних позицій і покращення геополітичного становища власної держави. Хоча, як, відомо добросусідські відносини і співробітництво з межуючими державами, визначено як важливий критерій прийому країн-претендентів повноправними членами Євросоюзу і НАТО. Для успішної реалізації стратегічних інтересів України варто повністю позбутися стереотипів ігнорування і найменших сусідніх держав.

Зміцнення добросусідських відносин між Україною і Словацькою Республікою відповідає національно-державним інтересам обох країн. Такого погляду притримується і більшість словацьких дослідників. У цьому контексті значний науковий і практичний інтерес представляє хоча б стислий історіографічний огляд робіт словацьких вчених щодо становлення і розвитку стосунків між незалежними Україною та СР, які побачили світ в 90-ті роки хх ст. та впродовж 2000-2003 рр. [70-С.89-99].

Опубліковані роботи в СР, що стосуються українсько-словацьких відносин доцільно розділити на декілька тематичних груп: перша - це публікації із питань двостороннього співробітництва у контексті кардинальних змін геополітичної ситуації на європейському континенті, у цілому, і в регіоні Центрально-Східної Європи, зокрема; друга - робота з конкретних проблем політичного і економічного міждержавного співробітництва; третя - публікації щодо нових форм, видів і напрямків співпраці між Україною і СР, насамперед на міжрегіональному і транскордонному рівні та в сфері гуманітарних відносин.

Найвагомішими роботами такого системного плану з проблем українсько-словацьких стосунків є дві індивідуальні монографії відомого словацького політолога-міжнародника Олександра Дуліби, видані у 1998 і 2000 рр.; зокрема, “Кінець сучасної Центральної Європи? Україна і Словаччина після першої хвилі розширення НАТО на Схід”; “Україна і Словаччина. Геополітичні характеристики розвитку і міжнародного становища України. Імплікація для Словаччини”.

Суть обох монографій О. Дуліби полягає не в простому описі подій чи переліку фактів - дослідник концентрується на аналітичному формуванні варіантів впливу зміни геополітичного становища України на майбутній розвиток Центрально-Східної (нової Центральної - за визначенням словацького вченого) Європи, у цілому, та Словаччини і українсько-словацького співробітництва, зокрема. Словацький дослідник підкреслює, що в Україні і навколо неї відбуваються такі процеси, які кардинальним чином можуть змінити обличчя і карту Європи, як і майбутнє Словаччини.

У роботах сучасних словацьких вчених з питань становлення і розвитку відносин між Україною і СР 1990-х років обов`язково аналізується вплив т. зв. “російського фактору” на їх двостороннє співробітництво. При цьому зазначається тим же О. Дулібою, що навіть після внутрішньословацьких демократичних змін у 1998 році., РФ і надалі займає більше місце у словацькій східній політиці, ніж безпосередній сусід СР - Україна. [80-С.36].

Специфікою словацької історіографії є те, що більшість публікацій з проблем сучасних українсько-словацьких відносин підготовлені експертами незалежних дослідницьких центрів та неурядових організацій СР. Відомим незалежним словацьким аналітичним центром генерування ідей розвитку співпраці з Україною впродовж тривалого часу є Асоціація зовнішньої політики Словаччини (далі - АЗПС). Це недержавне громадське об`єднання, що було засноване у травні 1993 року, об`єднує незалежних експертів і організації, які займаються проблемами міжнародних відносин. Так, наприклад, 24-25 жовтня 1997 року в Братиславі відбулася організована АЗПС конференція “Україна, Центральна Європа і Словаччина. Інтереси і перспективи співробітництва 14 лютого 1998р. з доповіддю виступив колишній президент України Л.М. Кравчук: “Місце України в системі європейської безпеки”. АЗПС постійно публікує матеріали проведених нею зустрічей, дискусій та конференцій [51-С.254].

Еволюція українсько-словацьких відносин другої половини 1990-х років у контексті внутрішньополітичного розвитку і зовнішньої політики СР надзвичайно ретельно проаналізована на сторінках унікального в Центрально-Східній Європі видання ще однієї незалежної словацької інституції - Інституту громадських питань (ІГП), м. Братислава. Експертами неурядового ІГП з 1995 р. готуються об`ємні аналітичні доповіді про стан та основні тенденції розвитку словацького суспільства, які виходять у вигляді книги-щорічника .У кожному із щорічників ІГП окремо виділено підрозділи, де в хронологічній послідовності викладено оглядово-аналітичний матеріал про основні події українсько-словацьких відносин.

Таким чином, сучасною словацькою історичною і політичною наукою новітні відносини між Україною і СР досліджуються комплексно і багаторівневе. Домінує, однак, політологічний або геополітичний підхід до вивчення двосторонніх зв'язків Українсько-словацькі міждержавні взаємини періоду поч. 1990-х років аналізується переважно через призму реалізації головних національно-державних інтересів СР - вступу до ЄС і НАТО та інтеграції в загальноєвропейський або євроатлантичний простір безпеки та економічного розвитку.

Отже, сучасна українська і словацька історіографія розглядає питання становлення системи міждержавного співробітництва України і СР переважно в контексті геополітичних змін на європейському континенті і в регіоні Центрально-Східної Європи.

Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКО - СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Становлення системи українсько-словацьких міждержавних відносин нерозривно пов`язане із трьома найважливішими групами чинників. Перша - проголошення незалежності України (1991р.) і Словацької Республіки (1993 р.) та подальша розбудова української і словацької державності. Друга - перетворення суверенних України і СР із об`єктів у суб`єкти міжнародних відносин. Третя - становлення нової постбіполярної системи міжнародних відносин як у глобальному вимірі, так і на європейському континенті.

Розвиток відносин міжнародного співробітництва, які з межі 1980- 1990-х років поступово формувалися між Україною і Словаччиною, був складовою частиною всіх трьох вказаних процесів - усамостійнення двох держав, перетворення їх у активних суб`єктів міжнародних відносин і кардинальної зміни глобальної та регіональної системи стосунків. Аналіз джерел свідчить про взаємну підтримку державних снаг українського і словацького народів ще до проголошення незалежності двох країн. Україна одна з-поміж перших держав світу визнала незалежність Словаччини і була співініціатором резолюції про прийняття СР до ООН [75-С.5] Україна й Словаччина впродовж 1990-х років тісно співпрацювала в ході розбудови регіональних інтеграційних структур і в рамках міжнародних організацій, спільно формували систему та механізм добросусідського співробітництва.

Становлення цілісної системи українсько-словацького співробітництва у 1990- ті роки було б неможливим без тісної співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері. Як справедливо вказують українські спеціалісти-міжнародники, міжнародні відносини - насамперед політичні, головною ланкою яких є взаємодія між державами.[40-С. 11].

Важливим чинником становлення і розвитку міждержавного співробітництва України і СР є економічна сфера діяльності. Основними складовими частинами системи зовнішньоекономічних України і Словаччини є взаємна торгівля товарами і послугами, виробнича і науково-технічна кооперація, інвестиційне, фінансове та інше господарське співробітництво. Для двох держав, які безпосередньо межують, важливе значення має також спільна розбудова транспортної і прикордонної інфраструктури, розширення її пропускної спроможності для забезпечення нарощення обсягів як двосторонніх економічних зв`язків, так і виконання важливої транзитної ролі в міжнародних товаропотоках.

Становлення системи економічного співробітництва України і Словаччини впродовж першої половини 1990-х років відбулося в досить складних умовах. По-перше, з розпадом радянської федерації в 1991 р. українська і, відповідно, з конституційним припиненням чехословацької в 1993 р. - словацька економіка втратили порівняльні вимоги функціонування в рамках єдиного, на порядок масштабнішого ринку без митних та інших перепон. Вони перетворилися в самосійні, але значно менші сегменти світового ринку і вимушені були завойовувати для себе на ньому нові позиції в жорсткій конкурентній боротьбі.

Порівняно з Україною, Словаччина опинилась в дещо кращому стані, відразу після “розлучення” уклавши із колишнім партнером по федерації - Чеською Республікою митну унію. Невдовзі країни Вишеграду заснували Центральноєвропейську асоціацію вільної торгівлі ( абревіатура англійською - CEFTA). А на теренах СНД до теперішнього часу нема вагомих інтеграційних економічних структур за участі України, стагнують українсько-російські господарські зв`язки, більш ніж десятиліття точаться безрезультатні дискусії про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.

По-друге, розпад федеральних народногосподарських комплексів на початку 1990- х років супроводжувався після розпуску Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і розвалом українсько-словацьких економічних, науково-технічних та інших господарських зв`язків у рамках системи колишньої “соціалістичної економічної інтеграції”.

По-третє, повна переорієнтація Словаччини у зовнішньоекономічних зв`язках на Захід в 1990-ті роки, що надалі посилюється і зараз - напередодні вступу СР до ЄР, дещо відсунула на другий план для словацького державного керівництва доцільність розгортання інтенсивного економічного співробітництва СР з Україною.

2.1 Перші українсько-словацькі політичні контакти; формування основ стратегічного партнерства у 1990-ті роки

Формування системи відносин між Україною та Словаччиною у політичній сфері розпочалися на зламі 1980-1990-х років в основному на базі системи так званих “дружніх” або “побратимських” радянсько-чехословацьких зв`язків попереднього періоду . Але це були за характером неінституйовані стосунки поки що не суверенних складових частин федерацій, що знаходилися на порозі занепаду і розвалу. Певний час після демократичної чехословацької революції 1989 р. до 1993 р. - Словаччина та до розпаду СРСР і отримання незалежності в 1991 р. - Україна не могли виступати повноправними суб'єктами міжнародних відносин. Це однак не завадило представникам української і словацької сторін встановити перші політичні контакти. Та сама система українсько-словацьких стосунків у цей час мала ще характер “напівсуверенітетної” або перехідної.

У проаналізованих мною доступних історичних і політологічних працях вчених України питанню становлення Українсько-словацьких відносин на їх початковому етапі приділяється досить мало уваги. В найбільш повній, з виданих до теперішнього часу, роботі з питань співробітництва України з європейськими державами в 1990-2000 рр. - історичній хроніці, підготовленій у Інституті історії України НАН України, зафіксовано лише один факт офіційних двосторонніх контактів до 1993 р. - візит міністра закордонних відносин Словаччини П. Демеша до Києва у листопаді 1991 р. [76-С.257]. На думку відомого словацького політолога Олександра Дуліби події 1989- 1992 рр. не висвітлено тому, що з формально-наукового погляду до 1 січня 1993 р. ще не існувала незалежна словацька державність і було б не доцільно говорити про українсько-словацькі відносини цього періоду.

Відправним пунктом для аналізу становлення та розвитку двосторонніх відносин у політологічній та частині історичних досліджень зазвичай береться визнання Україною незалежності Словаччини 1 січня 1993 р. і встановлення офіційних стосунків та укладання базового двостороннього договору про дружбу і добросусідство 29 червня 1993 р.

Проте, на мою думку, важливим аспектом у співпраці держав на перехідному етапі є переговори українського і словацького прем`єра в березні 1991 р. - словацькою стороною було висвітлено бажання взяти участь у ліквідації негативних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В зоні радіоактивного забруднення і в районах біля неї у Волинській та Житомирській областях мешкали колишні так звані оптанти та їх нащадки, які переселилися до України у перші повоєнні роки [18;41]. В більшості своїй вони виявили бажання повернутися на історичну батьківщину. Рух повернення було інспіровано активністю нащадків “волинських чехів”, яким Прага допомагала переселитися до чеських земель . Тому уже в квітні 1991 р. і уряд Словаччини призначив своїх уповноважених по переселенню колишніх оптантів та їх сімей з України. 19 листопада 1991 р. Кабінет Міністрів Словаччини ухвалив концепцію переселення і проживання в Словаччині громадян словацького походження з України, виділивши на її реалізацію майже 170 млн. крон. Реально, однак, виконати план переселення краян з України вдалося лише після усамостійнення СР. У період 1993- 1998 рр. з України до СР переселилося 306 сімей у складі 1194 чол. Словацька влада подбала про виділення їм житла, надання фінансової та іншої матеріальної допомоги [6.-С.117-122].

Формування основ стратегічного партнерства між державами починається уже з весни 1991 р. - за декілька місяців до усамостійнення України в Києві відбулися українсько-словацькі переговори на рівні глав урядів, де були досягнуті домовленості про формування принципово нової системи двостороннього співробітництва.

Тому після здобуття незалежності, Київ намагався інтенсифікувати діалог насамперед із Прагою. 27 листопада 1991 р. міністри закордонних справ двох країн А. Зленко та Ї. Дінтстбір у Празі підписали Протокол про співробітництво між Міністерством закордонних справ України та Федеральним міністерством закордонних справ Чеської і Словацької Федеративної республіки.

Завдяки проведеній зовнішньополітичними відомствами двох підготовчій роботі, 30 січня 1992 р. Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР) офіційно визнали незалежну Україну і встановила з нею дипломатичні відносини; сторони домовилися розвивати відносини на основі принципів рівності, взаємної поваги до самовизначення, незалежності і суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи одна одної. Але потрібно зважити на те, що у червні 1992 р. чесько-словацька федерація почала рух до конституційного саморозпуску і лише 1 січня 1993 р. було проголошено незалежність Словацької Республіки . Тому з міжнародно-правового і державно - конституційного погляду відлік новітнього українсько-словацького співробітництва як міждержавного дійсно розпочинається з цього часу. Слід зазначити, що саме Україна була першою з-поміж держав світу, яка визнала суверенну СР, це і було початковим кроком українсько-словацького міждержавного співробітництва.

Колективом вчених відділу всесвітньої історії та міжнародних відносин Інституту історії України НАН України в анотованій історичній хроніці скрупульозно проаналізовано у хронологічному плані українсько-словацьких міждержавних відносин 1993- 2000 рр. У хроніці двосторонніх стосунків наведено перелік майже 30 головних акцій українсько-словацької співпраці цього періоду [76.-С.257-261]. У іншій - найбільш об`ємній частині цього видання “Україна в міждержавних відносинах з країнами регіону” також наведено факти двостороннього і багатостороннього українсько-словацького співробітництва, зокрема, матеріали щодо офіційного візиту до України 29- 30 червня 1993 р. президента СР Міхала Ковача, прем`єр-міністра СР Владіміра Мечіара (14- 15 червня 1995 р.), зустрічей урядових делегацій України і Словаччини на Штрбському Плесі (22-23 січня 1996 р.) та в м. Ужгород (6-7 березня 1997 р.) тощо [76.-С.163- 232].

Враховуючи такий детальний виклад подій і фактів українсько-словацьких відносин періоду 1990-х років у вказаній та інших публікаціях, автор вважала більш доцільним в першу чергу сконцентрувати увагу в тексті дипломної роботи на аналізі системних проблем міждержавного співробітництва України з Словаччиною - взаємодії головних суб`єктів, становленню основних напрямів, рівнів, договірно-правової основи і механізмів співпраці, а не на простому переліку хроніки стосунків. Тобто, перевага в дослідженні надається проблемному підходу, але, безумовно, у зв`язку із хронологічним.

Хроніка подій міждержавних взаємин України і СР за 1990-ті роки викладена і в інших документальних публікаціях. двотомника “Україна на міжнародній арені”, наприклад, міститься декілька документів про українсько-словацьке співробітництво першої половини 1990-х років. А саме: інформація про прийом словацького міністра П. Демеша 14 листопада 1991 р. Верховній Раді України, про офіційний візит Президента Словацької Республіки М. Ковача 29-30 червня 1993 р. до Києва, про перебування в Словаччині (і ФРН) з офіційним візитом міністра закордонних справ України А. Зленка у лютому 1994 р., про перебування в Україні у червні 1995 р. з офіційним візитом голови уряду СР В. Мечіара [74.-С.221,296-297,313-314,378-379].

У другій частині цього документального видання поміщено проект резолюції “Прийом Словацької Республіки у члени ООН”, внесений делегаціями 98 країн, тому числі України, на 47- й сесії Генеральної Асамблеї ООН 15 січня 1993 р. З- поміж документів про міжнародно-договірні відносини України наводяться постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору про добросусідство між Україною та СР (24 лютого 1994 р.), Договору між Україною і СР про спільний державний кордон (15 липня 1994 р.), та Договору між Україною і СР про режим українсько-словацького державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань (15 липня 1994 р.) [75.-С.5,402,404-405].