Українсько-польські відносини 1991-2011 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ВР - Верховна Рада

ЄС - Європейський Союз

ЗМІ - засоби масової інформації

ККП - Консультаційний комітет президентів

ЛитПолУкрбат - Литовсько-польсько-український батальйон

МЗС - Міністерство закордонних справ

НАН - Національна Академія Наук

НАТО - Північноатлантичний альянс

ОБСЄ - Організація з безпеки і співробітництва в Європі

ООН - Організація Об'єднаних Націй

УкрПолбат - Українсько-польський миротворчий батальйон

РЄ - Рада Європи

РКО ВР - Польський акціонерний банк «Загальна ощадна каса»

РП - Республіка Польща

СЕЗ - Спеціальна економічна зона

СЕРТА - Центральноєвропейська зона вільної торгівлі

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік

УЄФА - Союз європейских футбольних асоціацій

УРСР - Українська Радянська Соціалістична Республіка

ЦЄІ - Центральноєвропейська ініціатива

ЦСЄ - Центрально-Східна Європа

FARE - Футбол проти расизма в Європі

INTERREG - ініціатива, спрямована на стимулювання міжрегіонального співробітництва в рамках Європейського Союзу

TACIS - Технічна допомога Співдружності Незалежних Держав

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

1.1 Аналіз джерельної бази дослідження

1.2 Історіографічний аналіз проблеми

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО МІЖДЕРЖАВНОГО ПАРТНЕРСТВА

2.1 Договірно-правова основа міждержавних українсько-польських стосунків

2.2 Політичне співробітництво України та Польщі

2.3 Економічні зв'язки України та Польщі

2.4 Співпраця в галузі культури

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ЄВРОАТЛАНТИЧНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН

3.1 Військово-політичне співробітництво між Україною і Польщею в умовах глобалізації

3.2 Роль Європейського Союзу у поглибленні українсько-польських відносин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Із отриманням Польщею політичної свободи та здобуттям Україною незалежності розпочався активний процес формування нової моделі міждержавних відносин, як незалежних та демократичних держав. Нова сторінка в багатовіковій історії зв'язків українського та польського народів головним чином пов'язана з процесом формування та реалізації стратегічного партнерства на сучасному етапі в об'єднаній Європі. Тому, в умовах розбудови і утвердження як України, так і Польщі виникає необхідність об'єктивно дослідити складний процес налагодження і розвитку сучасних українсько-польських двосторонніх відносин. Входження Польщі в євроатлантичні та європейські структури ще більше посилило значення повноцінного розвитку стратегічних українсько-польських відносин. Із вступом Республіки Польща до Північноатлантичного альянсу та Євросоюзу українсько-польський державний кордон перетворився у важливу частину нових східних кордонів НАТО та ЄЄ, тому спільна партнерська діяльність України та Польщі повинна й надалі підтверджувати стратегічний характер українсько-польських взаємин та сприяти подальшому поглибленню процесу євроінтеграції.

Мета і завдання дослідження: проаналізувати основні етапи процесу налагодження і розвитку українсько-польських міждержавних взаємин їх проблеми та перспективи розвитку, визначити основні закономірності та тенденції становлення стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польщею (РП).

Метою роботи визначаються й основні завдання:

- проаналізувати джерельну базу та стан дослідження проблеми;

- висвітлити історико-політичні передумови та чинники налагодження українсько-польської співпраці в нових геополітичних умовах;

- дослідити основні тенденції процесу становлення і розвитку політичних зв'язків, механізми формування й реалізації повноцінних двосторонніх відносин та їх трансформацію на рівень стратегічного партнерства;

- вивчити економічні відносини та їх вплив на економіки обох держав;

- розглянути культурні взаємини;

- простежити вплив євроатлантичних процесів інтеграції на розвиток українсько-польських взаємин.

Об'єктом дослідження є зовнішня політика країн Центрально-Східної Європи.

Предмет дослідження становлять головні напрями та пріоритети двосторонніх відносин між Україною та Республікою Польщею, визначення основних закономірностей і тенденцій зародження та розвитку міждержавних взаємин, їх місце в структурі міжнародних відносин.

Методи дослідження. В основу роботи покладено хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію стосунків між Україною та Польщею. Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від грудня 1991р. до 2011 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Україною та Польщею як повноцінними суб'єктами міжнародних відносин, двома незалежними державами. Верхня межа означена співпрацею двох держав в рамках проголошеного стратегічного партнерства та за умов членства Польщі в Європейському Союзі та НАТО.

Наукова новизна дослідження полягає в тому що, на основі аналізу значної кількості джерел та літератури, частину з яких вперше введено до наукового обігу, розглянуто особливості партнерства між Україною та Польщею, в дослідженні найновішої інформації, що подається засобами масової інформації (ЗМІ), аналізу як українських, так і польських джерел, статей та наукових праць.

Структура диплому зумовлена його метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів (восьми параграфів), висновків, списку використаних джерел (128 найменувань ). Обсяг основного тексту роботи 60 сторінок.

РОЗДІЛ 1/ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ

1.1 Аналіз джерельної бази дослідження

Аналізуючи джерельну базу дослідження, треба зауважити, що, вона значною мірою обмежена. З огляду на недоступність, а подекуди й відсутність повноцінної документальної бази, джерельна основа роботи представлена здебільшого опублікованими офіційними матеріалами українського та польського зовнішньополітичних відомств, опублікованими документами офіційних установ, нормативними документами, концептуальними розробками із розвитку міжнародної діяльності представників відповідних державних інституцій. Джерельна база крім того заснована на матеріалах виступів, заяв, доповідей, програмних документів політичних партій, комюніке, урядових програм, протоколів, офіційних тостів, соціологічно-інформативних видань тощо.

Безпосередньою джерельною базою дослідження є сукупність офіційних документів і матеріалів зовнішньополітичних відомств України та Польщі. Нормативними документами, що склали основу як для формування українсько-польських взаємин, так і для їх всебічного аналізу, є: "Декларація про основні принципи та напрямки розвитку українсько-польських відносин"від 13 жовтня 1990 року, "Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво" від 18 травня 1992 року, "Угода між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Республіки Польща про військове співробітництво" від 3 лютого 1993 року, "Спільна декларація Президента України і Президента Республіки Польща" від 25 червня 1996 року, "Спільна заява Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" від 21 травня 1997 року, "Декларація Міністрів закордонних справ України та Республіки Польща про принципи формування українсько-польського партнерства" від 21 березня 1994 року, "Угода між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій" від 6 квітня 2000 року та ін.

Підписання "Спільної заяви Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" від 21 травня 1997 року започаткувало розвиток стратегічного партнерства між Україною та Польщею. У документі висловлюється спільне прагнення до остаточного подолання складної українсько-польської історичної спадщини. Обидві держави зобов'язались опікувати і всіляко підтримувати розвиток національних громад в Україні та Польщі. Президенти обох країн заявили, що беруть під свій патронат ідеї українсько-польського порозуміння і єднання.

Вивчення офіційних документів, ухвалених законодавчими органами влади України та Польщі в перші роки незалежності, які опубліковані в збірниках документів і періодичній пресі, становить особливий інтерес з точки зору їх впливу на формування і розвиток українсько-польських стосунків.

Зокрема, це такі документи, як "Декларація про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року, "Акт проголошення незалежності України" від 24 серпня 1991 року, "Постанова Верховної Ради України про основні напрямки зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 року та ін. Прийняття цих документів стало важливим кроком Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) на шляху до національної незалежності та загальновизнаної правосуб'єктності. Ухвалення цих документів було важливою подією в процесі здобуття Україною незалежності та першим кроком у формуванні її відносин з іншими державами як суверенної держави.

Окреме джерело, яке висвітлює окремі питання політичного співробітництва, є інтерв'ю політичних лідерів України і Польщі: президентів, надзвичайних і повноважних послів, міністрів закордонних справ представникам періодичної преси. Інтерв'ю дають можливість прослідкувати еволюцію ідеї стратегічного партнерства між Україною та Польщею, зрозуміти розбіжності у підходах до її реалізації української та польської сторін. Особливу групу складають інтерв'ю послів Польщі в Україні, а саме: Є. Бара "Наше стратегічне партнерство має багато вимірів" та "Польща може бути хорошим союзником для України", М. Зюльковського "Польсько-українські взаємини як складова архітектура сучасної Європи", посла України в Польщі Д. Павличка "Українсько-польські відносини на сучасному етапі", "Шляхом порозуміння", Президента Республіки Польща А. Кваснєвського "Україна - важливий наш партнер у європейських відносинах", міністрів закордонних справ України та Польщі А. Зленка, В. Бартошевського "Україна та Польща - на порозі нового тисячоліття" та ін.

Таким чином, проведений аналіз джерельної бази дослідження свідчить, насамперед, про потребу подальшого глибокого теоретичного осмислення проблеми розвитку українсько-польських відносин. А також про недостатню кількість досліджень з питань політичного співробітництва між Україною та Польщею у 1991-2011 рр., що потребує подальшого об'єктивного, цілісного й ґрунтовного узагальнення історичного процесу формування та розвитку нової моделі українсько-польських політичних відносин сучасного періоду, в контексті європейського інтеграційного процесу.

1.2 Історіографічний аналіз проблеми

Історія становлення і розвитку українсько-польських відносин займає помітне місце в українській та польській історіографії. Багато вчених, як українських, так і зарубіжних, вивчають складні процеси розвитку українсько-польських взаємин в різні історичні періоди. Здобуття справжньої політичної незалежності України і Польщі привело до кардинальної перебудови української та польської історіографії, до нового етапу у її розвитку, що є закономірним явищем становлення і розвитку історичної науки. Велика кількість різноманітного, змістовного та доступного документального матеріалу дозволяє вдатися до поглибленого розгляду історії України і Польщі, українсько-польських стосунків.

Процеси формування та поглиблення двосторонніх відносин між Україною і Польщею сучасного періоду вже знайшли певне відображення в працях науковців. Наукова історична думка поступово нагромаджує потенціал вивчення зовнішньополітичного, внутрішньополітичного, соціально-економічного розвитку України й Польщі в час становлення української та польської національної державності в кінці XX - на початку XXI століття та формування і розвитку двосторонніх відносин. Наукові дослідження з даної проблеми дозволяють простежити основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики обох держав, їх реалізацію зовнішньополітичної стратегії в нових геополітичних умовах для забезпечення своєї національної безпеки та встановлення і розвитку повноцінних партнерських стосунків.

Проте проблема формування та розвитку українсько-польських відносин сучасного періоду в контексті європейського інтеграційного процесу ще не знайшла окремого спеціального висвітлення в українській історичній науці. Такий стан речей пояснюється незначною віддаленістю у часі, незавершеністю процесу, варіативністю відносин, що вимагає подальшого ґрунтовного, цілісного і об'єктивного дослідження. Започаткований у 1991 р. процес формування нової моделі відносин між Україною і Польщею, як незалежними та демократичними державами, триває і досі, в процесі подальшого розвитку відносини видозмінюються, внаслідок чого первинні оцінки втрачають своє значення. Актуалізація та динаміка українсько-польських відносин кінця XX- на початку XXI ст. вимагає більш повного висвітлення та аналізу.

Дослідження сучасного періоду (1991-2009 роки) у розвитку українсько-польських відносин істориками, економістами, політологами розпочалося паралельно до активізації цих взаємин у політичному житті. Активний процес нагромадження інформації стосовно формування відносин сучасного періоду та підкреслення важливості повноцінного розвитку українсько-польської співпраці, як важливого стабілізуючого чинника в Центрально-Східній Європі, розпочався після 1991 року. Політологи, історики, політики, журналісти, громадські діячі намагаються проаналізувати процеси останнього десятиріччя XX ст. та визначити перспективи українсько-польського співробітництва у XXI ст., про що свідчить проведення міжнародних наукових семінарів, симпозіумів, конференцій, круглих столів. Протягом 1990-2011 рр. українськими та польськими науковими центрами було організовано велику кількість наукових конференцій, які проводились почергово в Україні та Польщі. Серед багатьох варто виділити такі: "Українсько-польські відносини у XX столітті: державність, суспільство, культура" (Тернопіль, квітень 1999 р.), "Україна і Польща у Східно-Центральній Європі : спадок і майбуття" (Київ, 1999 р.), "Україна і Польща - стратегічне партнерство. Історія. Сьогодення. Майбутнє" (Київ, 2002 р.), "Україна - Польща: шлях до європейської співдружності" (Тернопіль, 2002 р.), "Україна - Польща - Литва: до нових перспектив співробітництва" (Чернівці, 2008 р.) "Україна - Польща: перспективи інтеграційних процесів" (Київ, 2009 р.) та ін. Участь в конференціях взяли представники світу науки і політики, які порушували питання актуальних аспектів та перешкод в українсько-польській співпраці, місця держав нашого регіону у новому європейському устрої. Опубліковані збірники матеріалів названих та інших наукових конференцій, в яких вміщено доповіді, статті, матеріали сотень істориків і політологів України та Польщі є значним доробком історіографії. Здійснений обмін інформацією, поглядами та оцінками дозволив окреслити сучасний стан досліджень проблематики, узгодити спільні підходи, створити підстави для узгодження розбіжностей і протилежних версій інтерпретації подій й формулювання висновків, що привело до поступового вироблення спільних позицій обох сторін.

Проаналізувавши рівень вивченості досліджуваної теми в українській та зарубіжній історіографії можна дійти висновку, що література, яка висвітлює українсько-польські відносини поділяється на дві групи.

Перша група - це теоретичні роботи загального характеру істориків і політологів, в яких проблеми українсько-польських відносин згадуються лише побіжно, проте висновки та оцінки авторів допомагають зрозуміти значення і причини багатьох подій та процесів, пов'язаних з розвитком відносин між Україною та Польщею в нових геополітичних умовах.

До цієї групи відносяться дослідження, в яких аналізуються зовнішня політика країн Центрально-Східної Європи, праці з проблем української і польської політики, зовнішньополітичних зв'язків, наукові розвідки,в яких досліджують питання євроінтеграції, політичної та економічної трансформації України і Польщі, проблеми геополітичної орієнтації обох держав в нових умовах розширення ЄС і НАТО, участі України та Польщі в цих процесах. Серед праць, які стосуються проблем міжнародних відносин сучасного періоду, варто відзначити колективну роботу українських дослідників "Міжнародні відносини та зовнішня політика 1980-2000 рр.". Тут аналізуються кардинальні зміни міжнародного становища та геополітичної ситуації в світі протягом цього періоду: завершення епохи "холодної війни", зникнення біполярної структури світу, формування системи міжнародної безпеки. Висвітлюється розвиток міжнародних відносин в основних регіонах планети. Значна увага приділяється зовнішній політиці незалежної України. Автори згаданої роботи надають важливого значення для України розвитку відносин з державами Центральної та Східної Європи, які вони називають "містком між Україною та Заходом", а відносини з Польщею визнають показовими.

В останні роки з'явились ряд досліджень про місце та діяльність України в новій системі міжнародних відносин. Ці роботи носять комплексний характер, в яких поряд з оцінкою зміни міжнародної ситуації розробляються сценарії відносин України з світовими та регіональними державами, Польщею зокрема. Поряд з цим вони торкаються і деяких аспектів розвитку українсько-польських відносин в нових геополітичних умовах. У цьому плані варто відзначити монографії С. Лотоцького, С. Трохимчука "Україна в світовому геополітичному просторі", авторського колективу київських науковців під загальною редакцією С. Віднянського "Зовнішня політика України в умовах глобалізації", О. Івченка "Україна в системі міжнародних відносин: історичні ретроспективи та сучасний стан". Остання присвячена проблемам участі України у світовій системі міжнародних відносин у другій половині XX ст. У дослідженні робиться спроба накреслити перспективи розвитку України в кінці XX ст. - на початку XXI ст. У четвертому розділі монографії "Україна і світ наприкінці XX століття. Реалії і перспективи" автор пропонує власні моделі взаємовідносин України зі світом: економічної і політичної інтеграції з Росією і Білоруссю; інтеграції з Центральною та Західною Європою і зміцнення на цій основі політичних зв'язків; розвиток державності України лише через опору на власні сили; розвиток держави через балансування між Сходом і Заходом. Проаналізувавши усі схеми, автор висловлює думку, що найбільш перспективний шлях балансування між Сходом та Заходом.

Дуже цікавими є праці в яких досліджується економіка України, а також зарубіжний досвід державного регулювання економіки. Такою монографією, де досліджується польський досвід регулювання економіки є праця Захарченко В.І., Іваніщева А.В., Борісова О.Г. "Зарубіжний досвід державного регулювання економіки для сучасної України", Турецького О.А. "Національна економіка та її регулювання".

О. Малиновська у статті "Українсько-польське стратегічне партнерство: геополітичний вимір" також розкриває геополітичні аспекти стратегічного партнерства України та Польщі, дає оцінку національних інтересів і пріоритетних завдань сторін в контексті європейської інтеграції.

Заслуговують на увагу й інші наукові дослідження, присвячені українсько-польським відносинам на тлі стосунків цих держав з міжнародними політичними та економічними інститутами. Ґрунтовними в цьому плані є статті С. Павленка "Відносини України та Польщі в контексті європейської інтеграції" та "Сучасний стан українсько-польських взаємин та перспективи співпраці України і Республіки Польщі в контексті майбутнього членства Польщі в ЄС", де він аналізує відносини України та Польщі в контексті європейської інтеграції, розкриває значення поглиблення двосторонніх відносин, особливо після вступу Польщі до НАТО та ЄС як важливого чинника підтримання Польщею інтересів України в розширеній Європі. Порушує питання удосконалення існуючих організаційно-правових механізмів реалізації українсько-польського стратегічного партнерства та можливі наслідки для розвитку українсько-польських стосунків після вступу Польщі до ЄС.

У цьому контексті варто відзначити також роботи посадових осіб України, дипломатів та працівників зовнішньополітичних відомств. Як правило, в них розкриваються особливості вироблення геополітичної стратегії України після розпаду СРСР. Висвітлення українсько-польських стосунків також не є предметом дослідження цих праць, але вивчення їх допомагає зрозуміти політичну орієнтацію держави та місце в ній українсько-польських взаємин. Зокрема, це роботи В. Кременя "Політична стратегія України. Порівняльні перспективи", цикл статей В. Литвина "Зовнішня політика України 1990-2000", Т. Грищенка "Зовнішньополітична стратегія держави: проблема визначення", В. Дергачова "Нові геополітичні реалії та зовнішньополітична стратегія України" та ін. Ці праці розглядають різні концепції зовнішньополітичної орієнтації України з урахуванням історичних факторів. В цих історико-політологічних розвідках також наголошується на пріоритетність українсько-польських взаємин в справі реалізації західного вектора зовнішньої політики України, а сучасний стан і перспектива відносин оцінюється дуже високо.

Друга група літератури з досліджуваної проблеми - це праці науковців, предметом дослідження яких є власне розвиток українсько-польських відносин сучасного періоду. На сьогоднішній день відбувається активний процес нагромадження інформації з даної проблеми, що дозволяє вдатися до ґрунтовного, цілісного та всебічного аналізу. З'являються роботи, які мають багато спільних рис. Вони, як правило, висвітлюють в комплексі політичні, економічні, культурні аспекти українсько-польського співробітництва, також в них підкреслюється необхідність розвитку повноцінних партнерських українсько-польських відносин як важливого стабілізуючого чинника у Центрально-Східній Європі. Проте є й роботи, які розглядають лише якийсь один аспект співробітництва: політичний, культурний, науковий чи економічний, серед багатьох варто назвати дослідження І. Ільюшина "Деякі теоретичні проблеми дослідження українсько-польських відносин", що розкривають сучасні підходи і інтерпретацію методологічних аспектів дослідження актуальних теоретичних проблем українсько-польських відносин двадцятого сторіччя, В. Колесника, М. Кучерепи "З історії українсько-польських наукових взаємин", В. Будкіна і 3. Петренко "Співробітництво прикордонних регіонів України і Польщі: сучасний стан та можливі перспективи", І. Винниченка "Про перспективи розвитку гуманітарних та культурних польсько-українських взаємин", С. Мякушко та А. Мирончука "Стан та перспективи українсько-польського міжакадемічного співробітництва", Г. Щерби "Україна - Польща: проблеми та перспективи регіонального співробітництва Україна - Польща", Я. Ісаєвича "Українсько-польська наукова і культурна співпраця: сучасний етап". В останні роки також з'явилось чимало досліджень, в яких висвітлюється розвиток українсько-польських відносин в контексті стратегічного партнерства та в процесі розширення НАТО та ЄС.

Значним здобутком української історіографії є поява у 2002 р. першого українського монографічного дослідження з історії українсько-польських відносин в 1991-2001 роках: "Українсько-польські стосунки на зламі тисячоліть". Автори цієї праці львівські вчені К. Кіндрат, С. Трохимчук показують становлення і розвиток відносин між Україною та Польщею протягом зазначеного періоду. Аналізують соціально-економічне, регіональне співробітництво між державами, спільну діяльність України та Польщі в напрямку інтеграції з європейськими і євроатлантичними структурами, порушують питання становища національних меншин. Проте, розкриваючи політичний аспект співробітництва, вони лише оглядово показали основні здобутки протягом 1989-2001 рр., а події з 1998 р. до 2001р. подали у вигляді хроніки, докладно не аналізуючи основні етапи та періоди у розвитку відносин. Ґрунтовними є й інші праці С. Трохимчука, присвячені українсько-польському партнерству: "Польсько-українські відносини на сучасному етапі", "Геополітична роль і місце України в контексті польсько-українського партнерства".

Дослідженням проблеми зовнішньої політичної діяльності України і Польщі та окремих аспектів українсько-польських стосунків у контексті вивчення питань європейської й регіональної безпеки займались і зарубіжні фахівці, особливо західні. Увагу привертають дослідження спеціаліста-аналітика держдепартаменту США Стівена Р. Буранта, секретаря ради національної безпеки Польщі М. Сівця, та екс-держсекретаря США 3. Бжезинського. У своїх численних наукових публікаціях Стівен Р. Буран, використовуючи велику кількість фактів, ґрунтовно висвітлює процес становлення та динаміку розвитку українсько-польських стосунків. Автором запропоновано власну періодизацію відносин між Україною та Польщею та робиться спроба проаналізувати причини застою в українсько-польських відносинах. М. Сівець підводить підсумки українсько-польського співробітництва протягом 1991-2007 рр. 3. Бжезинський також звертає увагу на актуальність, перспективність і необхідність стратегічних українсько-польських відносин. Особливістю цих робіт є підкреслення впливу міжнародних і регіональних організацій та провідних західних країн на розвиток українсько-польських стосунків, а також те, що їх автори поєднують збереження загальної безпеки з процесом встановлення стратегічних відносин між Україною та Польщею.

Значна кількість матеріалів з даної проблеми міститься на сторінках періодичних видань,зокрема,"Урядовий кур'єр", " Голос України" друкують на своїх сторінках хроніку подій й інші матеріали, що містять інформацію про поточні на час публікації події, а також матеріали двосторонніх зустрічей, коментарі та заяви українських та польських політичних лідерів, прийняті рішення, інтерв'ю, що відображають офіційну позицію української і польської політичної еліти відносно стану та перспектив розвитку двосторонніх відносин. Тут також можна знайти публікації прийнятих законів та постанов законодавчого органу України, найважливіших міждержавних документів.

Матеріали названих вище видань не містять ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникають критичних оцінок дій керівних державних органів - як українських, так і польських. У них лише коротко характеризуються основні напрямки двосторонньої політичної та економічної співпраці, наводяться окремі факти, повідомляються нечисленні дані стосовно динаміки товарообігу між Україною та Польщею, взаємного інвестування тощо. Провідною у цих публікаціях є теза про стратегічне значення двосторонніх відносин для обох країн, про взірцевість цих відносин, значні успіхи і великі перспективи співробітництва України та Польщі в усіх сферах двосторонніх відносин. Негативно оцінюється лише стан прикордонної інфраструктури; недостатня кількість і низька пропускна спроможність кордонних переходів називаються однією з головних причин того, що, як постійно повторювалося під час офіційних та робочих зустрічей і прес-конференцій, рівень торгово-економічного співробітництва не відповідав потенціалу сторін. Але тенденцією публікацій "Урядового кур'єра" та "Голосу України" було висвітлення відносин України з Польщею як одного із стовпів української дипломатії, як таких, що перебувають у стані, близькому до ідеального, і мають ще кращі перспективи.

На сторінках газет "День", "Дзеркало тижня", "Україна молода" також міститься значна кількість інформації з даної проблеми, яка дозволяє простежити поступову еволюцію українсько-польських відносин. Дані періодичні видання, на відміну від більшості українських засобів масової інформації, в яких при розкритті сучасного стану українсько-польських відносин переважають позитивні оцінки, відзначаються значною критичністю у висвітленні зовнішньої політики України та розвитку українсько-польських відносин. Слід згадати статтю С. Гончаренка у тижневику "Дзеркало тижня" "Міфи української дипломатії". Публікація спричинилась до досить гучного скандалу, оскільки в ній надзвичайно гострій критиці було піддано діяльність МЗС України і особисто колишнього міністра закордонних справ Б.Тарасюка. Один з розділів статті, під назвою "Міф про роль Польщі в європейському векторі України", був цілком присвячений критиці політики України щодо Польщі. Автор статті стверджував, що керівники українського зовнішньополітичного відомства переоцінювали роль Польщі у зміцненні української економіки.

Зовсім інші оцінки були висловлені у статті В.Піховшека "Стратегічний партнер", яку надрукувало "Дзеркало тижня". В.Піховшек назвав відносини нашої держави з Польщею зразком того, які стратегічні відносини потрібні Україні. Усім діям польської сторони цей автор дав дуже високу оцінку. З української ж сторони, в цілому, на думку В.Піховшека, також було проявлено добру волю до співробітництва, але розвитку двосторонніх відносин заважала відсутність кардинальних реформ в українській економіці.

Значний практичний інтерес становлять матеріали спеціальних періодичних видань: часописів "Політика і час", "Незалежний культурологічний часопис", " Всесвіт", "Людина і політика", "Політична думка", "Стратегічна панорама", "Віче", "Нова політика". Серед авторів українських публікацій, найбільш великих за обсягом, глибоких за змістом і багатих фактичним матеріалом слід назвати праці С. Заброварного, Є. Бершеди.

Для повного і всебічного висвітлення та аналізу досліджуваної проблеми були використані й матеріали польської преси, зокрема газети: "Річ Посполита", "Газета виборча", "Тигоднік Повшехний", в яких оперативно докладно висвітлювались основні події українсько-польських зв'язків сучасного періоду. Часописи "Ньюзвік", "Політика", спеціальні видання з міжнародної діяльності Польщі, зокрема "Щорічник польської зовнішньої політики", "Східна політика Польщі", квартальник, присвячений проблемам Центрально-Східної, де вміщені десятки публікацій, що стосуються досліджуваної проблеми. У статях та працях А. Талаги, З. Найдера, Б. Керскі, Я. Курона і багатьох інших аналізуються різноманітні напрямки польської та української зовнішньої політики, фактори міжнародного характеру, які стимулювали або гальмували розвиток двосторонніх стосунків. Польські дослідники здебільшого погоджуються із тезою, що зовнішньополітична роль і позиція незалежної Української держави відіграє надзвичайно важливе значення як для пост-біполярної системи загальноєвропейської і регіональної безпеки у цілому, так і для польської національної безпеки зокрема. На думку польських фахівців, стабільність стратегічних двосторонніх взаємин є важливою основою для збереження політичних, економічних та інших інтересів двох країн. Різні аспекти польсько-українського співробітництва у своїй професійній і науковій діяльності розробляли й такі відомі польські дипломати як Є.Бар, В. Бартошевський.

Таким чином, проведений аналіз української і зарубіжної історіографії та джерельної бази дослідження свідчить, насамперед, про потребу подальшого глибокого теоретичного осмислення проблеми розвитку українсько-польських відносин. Загальними рисами української історіографії є підкреслення важливості розвитку українсько-польських відносин у справі реалізації західного вектора зовнішньої політики України, розуміння важливості підтримки Польщею України на міжнародній арені, підкреслення необхідності запозичення польського досвіду економічних та демократичних трансформацій, процесу євроатлантичної інтеграції.

Позитивним у розвитку як української, так і зарубіжної історіографії є те, що на сьогоднішній день накопичено достатню кількість матеріалу з даної проблеми, на основі чого реконструйовано канву подій кількарічної давності, встановлено чинники та фактори, які сприяли формуванню нової моделі українсько-польських відносин, основні етапи їх розвитку та загальні закономірності. Тому узагальнення наявного фактичного матеріалу з даної проблеми, а також дослідження нових етапів розвитку українсько-польських відносин, особливо протягом 2000-2009 рр., які ще не знайшли достатнього відображення в працях науковців, стає важливим завданням вітчизняної історичної науки. Тим більше, що огляд існуючих та доступних на сьогодні джерел із сучасних українсько-польських відносин, їх проблем та перспектив розвитку свідчить про достатню забезпеченість матеріалами і створення значної джерельної бази для дослідження даної проблеми.

український польський міждержавний стратегічний

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО МІЖДЕРЖАВНОГО ПАРТНЕРСТВА

2.1 Договірно-правова основа міждержавних українсько-польських стосунків

Основою будь-яких двосторонніх відносин є створення змістовної та широкої політично-правової бази відносин та організаційно-правових механізмів співпраці. Цей необхідний для обох сторін процес побудови інфраструктури взаємних стосунків включає підписання двосторонніх документів, що регламентують співпрацю у політичній, економічній, науково-технічній, військовій і гуманітарній сферах та побудову інститутів українсько-польського співробітництва консультативних комітетів, комісій, форумів, парламентських груп та ін. На сьогоднішній день між Україною та Республікою Польща підписано близько 200 двосторонніх документів, які створюють засади для інтенсивного розвитку усіх напрямків українсько-польського співробітництва.

Формування договірно-правової бази двосторонніх відносин відбувається протягом усього періоду розвитку і поглиблення відносин, але найбільш фундаментальними документами, є перші міждержавні документи, які закладають основу відносин і розвитку їх в майбутньому.

Особливістю підписання перших українсько-польських документів є те, що їх укладення відбувалось в умовах неповного суверенітету України, коли Україна ще не була повноцінним суб'єктом міжнародних відносин.

Важливим кроком Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) на шляху до національної незалежності та загальновизнаної правосуб'єктності стали зовнішньополітичні акти 1990 р., насамперед "Декларація про державний суверенітет України", яку Верховна Рада України прийняла 16 липня 1990 р. Декларація проголошувала державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Прийняття "Декларації про державний суверенітет України" було важливою подією в процесі здобуття Україною незалежності та першим кроком у формуванні її відносин з іншими державами як суверенної держави. Цей документ де-юре дозволив Україні проводити більш самостійну зовнішню політику та диференціювати її в залежності від обставин стосовно Центру та інших окремих радянських республік. Але в Декларації йшлося здебільшого про наміри і прагнення, а не про фактичний статус республіки, яка продовжувала залишатись в складі СРСР. Фактично вона декларувала суверенітет УРСР у складі СРСР, а не державну незалежність України.

Першим сигналом про готовність польського уряду до діалогу на урядовому рівні був візит міністра закордонних справ Польщі К. Скубішевського в Київ, Мінськ та Москву 12-15 жовтня 1990 р. У ході візиту у Києві 13 жовтня 1990 р. міністри закордонних справ Польщі К. Скубішевський та України А. Зленко підписали "Декларацію про основні принципи та напрямки розвитку українсько-польських відносин".

Підписаний документ містив елементи державного договору і, насамперед, сторони декларували в ньому своє прагнення до утвердження між ними як суверенними державами добросусідських відносин, підтримання і розвитку взаємного співробітництва, що відповідають їх національним інтересам. Обидві сторони виходять з того, що всебічний розвиток мирних добросусідських відносин є конкретним внеском у зміцнення регіонального співробітництва та будівництва Європейського дому. У Декларації стверджувалося, що сторони не мають територіальних претензій одна до одної і що українсько-польський кордон, закріплений у "Договорі між СРСР і Польською Республікою про радянсько-польський кордон від 16 серпня 1945 р." і скорегований у "Договорі між СРСР і Польською республікою про обмін ділянками державних територій від 15 лютого 1951 р.", є непорушним, визнавши це важливим елементом спокою і стабільності в Європі. Крім того, вони домовились про проведення переговорів щодо обміну консультаційними, дипломатичними та торговими представництвами. В Декларації також передбачалося налагодження політичної, економічної, культурної та науково-технічної співпраці. Обидві сторони підтвердили свою повагу до прав людини, основних свобод, зобов'язалися дотримуватися законів про права національних меншин і покращити становище етнічних поляків в Україні та етнічних українців у Польщі. У цьому контексті сторони домовились приділяти належну увагу охороні пам'яток польської культури в Україні і українських в Польщі, розглянути питання про створення центрів інформації й культури в Києві та Варшаві. Враховуючи роль молоді у формуванні відносин, сторони домовились про співробітництво в галузі молодіжного обміну та здійснення заходів, необхідних для спрощення процедури переходу через кордон. Вони заявили про своє прагнення сприяти процесам зменшення воєнного протистояння, скорочення озброєнь, загрози застосування сили в міжнародних відносинах. Окрім того, було домовлено проводити консультації між Міністерствами закордонних справ України і Польської Республіки з усіх проблем, що стосуються їх двосторонніх відносин, співробітництва на міжнародній арені, в рамках ООН та інших міжнародних проблем.

Підписана в Києві Декларація відрізнялася від проекту, який запропонувала польська сторона. Українська сторона підготувала свій проект, а остаточний варіант з'явився в результаті поєднання обох текстів. Проблеми, які порушувалися міністром закордонних справ Польщі К. Скубішевським, але щодо яких не вдалося дійти згоди, торкалися подвійного громадянства та повернення культурних надбань.

Підписання першого офіційного документа між Українською РСР та Республікою Польща в нових умовах, мало важливе значення для налагодження добросусідських відносин та розвитку їх у майбутньому. Декларація визначала основні принципи та засади встановлення добросусідських відносин, що було першим кроком на офіційному рівні до формування принципово нової українсько-польської співпраці. Крім того, підписання цієї угоди стало для України першим справжнім досвідом зовнішньополітичної діяльності як суверенної держави.

22 червня 1991 р. в результаті візиту делегації Міністерства освіти України до Польщі було підписано "Угоду між урядом Республіки Польща та урядом УРСР про співробітництво молоді і молодіжні обміни".

У ході офіційних візитів українськими посадовими особами Польщі восени 1991 р. було обговорено широкий спектр важливих питань, які мали б становити основу майбутніх двосторонніх відносин. Внаслідок взаємного обговорення основних проблем сторони підписали 7 вересня 1991 р. "Протокол про консультації між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ Республіки Польща". У ньому сторони домовилися, що з метою вирішення питань, що виникають, регулярно проводити консультації з міжнародних, загальноєвропейських та регіональних проблем, а також проблем двосторонніх відносин на рівні Міністерств закордонних справ та інших рівнях, включаючи заступників міністрів. Було обумовлено, що за згодою договірних осіб можуть створюватись експертні або робочі групи, рівень, порядок денний, строки проведення консультацій визначатимуться завчасно за взаємною домовленістю договірних сторін при дотриманні регулярності і відповідної черговості взаємних контактів. Зустрічі міністрів закордонних справ або інших осіб, які мають їх повноваження, проводитимуться один раз на рік почергово в кожній країні, а також в ході чергових засідань сесій Генеральної Асамблеї ООН.

8 вересня 1991 р. міністр закордонних справ України Анатолій Зленко та міністр закордонних справ Польщі Кшиштоф Скубішевський узгодили засади розвитку українсько-польських відносин на основі визнання суверенності обох держав, домовились про встановлення консульських відносин і в перспективі перенесення їх до рівня дипломатичних. За результатами переговорів сторони підписали "Спільне комюніке", в якому було домовлено налагодити найближчим часом дипломатичні відносини, до цього часу обидві держави вирішили обмінятися спеціальними посланниками урядів з метою практично розпочати процес налагодження добросусідських відносин та всебічного співробітництва двох найбільших посткомуністичних країн в Центрально-Східному європейському регіоні. Від України ним став Теодозій Старак, від Польщі Єжи Козакевич, який прибув до Києва вже в середині жовтня 1991 р. Теодозій Старак прибув до Варшави в листопаді 1991 р.

8 вересня 1991 р. міністри закордонних справ підписали також "Консульську конвенцію". У ній були наведені умови відкриття консульських установ, призначення глави консульської установи і консульських посадових осіб та визначалися терміни вступу до виконання своїх обов'язків глави консульської установи. У Конвенції розкривалися пільги, привілеї та імунітети консульських посадових осіб, а також визначалися консульські функції.

Польща першою визнала незалежність України після референдуму 1 грудня 1991 року, а 4 січня 1992 року відбулося встановлення повноцінних дипломатичних стосунків. Незалежність України стала історично завершеним фактом. Це в свою чергу відобразилось на українсько-польських відносинах, в розвитку яких розпочався новий етап стосунків, як незалежних держав та повноцінних суб'єктів міжнародної політики.

23 грудня 1991 р. в Польщі було сформовано новий уряд на чолі з Я. Ольшевським. Посаду міністра закордонних справ в уряді зберіг за собою К. Скубішевський. У Польщі в цей час тривали пошуки нової концепції відносин з Україною, оскільки існуюча раніше концепція "двотуровості" К. Скубішевського після розпаду Радянського Союзу стала неактуальною.

Важливим етапом у формуванні нової системи двостороннього співробітництва став перший офіційний візит Президента України Л. Кравчука до Республіки Польща, який відбувся 18-19 травня 1992 р. Під час візиту у Варшаві президентами України Л. Кравчуком і Польщі Л. Валенсою було підписано основоположний міждержавний "Договір про добросусідство, дружні відносин та співробітництво". Дана угода складається із 21 статті; 1-6, 10, 16 статті торкаються сфер політичного співробітництва на міжнародному та регіональному рівнях, відсутності територіальних претензій між двома державами, відмови від війни як засобу вирішення спірних питань та проблем міжнародної безпеки.

У договорі сторони заявили, що вони зобов'язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, у тому числі принципів суверенної рівності, незастосування сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, самовизначення народів, поваги прав людини - основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов'язань. Угодою визнавалось, що суперечності мають регулюватися європейськими нормами, а Україна і Польща прагнуть з метою зміцнення безпеки, довіри, стабільності та співробітництва активно співпрацювати у відповідних європейських механізмах та структурах.

Окрім статей, які торкаються політичного співробітництва, в договорі містяться і статті, які стосуються співробітництва між державами також і в інших галузях. Так, у статті 5 стверджувалось, що сторони сприятимуть політичному, економічному, екологічному, культурному, науковому, гуманітарному і правовому співробітництву між Україною та Республікою Польща. Умови співробітництва визначали окремі статті, зокрема стаття 7 стосувалася економічного співробітництва, 9 стаття - екологічної безпеки, 11 стаття визначала права національних меншин. Статті 12 і 13 торкалися гуманітарного співробітництва. Стаття 14 визначала співробітництво в галузі освіти, а стаття 17 - розвиток співробітництва в галузі охорони здоров'я.

З українського боку договір отримав найвищу оцінку як такий, що закладає правовий фундамент польсько-українських взаємовідносин. З польської сторони позитивна оцінка підписаного договору була надана політичній сфері - відмові від вживання сили та гарантії того, що з території сусідньої держави не атакує третя країна, та культурному співробітництву - гарантії прав національних меншин.

В ході візиту Л. Кравчука було підписано також ряд угод і домовленостей, які створювали повноцінну договірно-правову базу українсько-польських торгово-економічних відносин, зокрема, "Угоду про господарське і науково-технічне співробітництво"; "Угоду про економічне, науково-технічне та виробниче співробітництво між Міністерствами сільського господарства України та Польщі" а також "Угоду про міжнародні автомобільні перевезення".

11 липня 1992 р. в Польщі було обрано уряд X. Сухоцької, де посаду міністра закордонних справ Польщі знову отримав К. Скубішевський. Він запропонував проводити політику "рівної дистанції" щодо країн на сході Європи, що означало врівноважені відносини Польщі з Росією та Україною.

У грудні 1992 р. до України з офіційним візитом прибув міністр закордонних справ Польщі К. Скубішевський. Відбувся обмін ратифікаційними грамотами "Договору між Україною та Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини та співробітництво". Для налагодження міжрегіональних відносин 18 грудня 1992 р. було підписано "Угоду про співробітництво прикордонних воєводств, областей України та Польщі".

12-13 січня 1993 р. відбувся робочий візит до Києва X. Сухоцької, яку прийняв Прем'єр-міністр України Л. Кучма. Сторони обговорили проект Консультаційного комітету президентів (ККП) України і Польщі та підписали протокол про утворення цього комітету. Комітет був створений для обміну поглядами та інформацією щодо способів розвитку добросусідської співпраці і підготовки відповідних пропозицій для президентів обох держав і складався з двох комісій - з політичних питань та безпеки і у справах національних меншин. Зараз ККП займається проблемами регіональної безпеки, стратегією економічної співпраці, проблемами національних меншин, питаннями регіональної співпраці та створення нових магістралей для транспортування енергоносіїв, що дає можливість проводити поточні двосторонні консультації з найбільш актуальних для обох сторін проблем.

31 січня - 3 лютого 1993 р. відбувся візит міністра національної оборони Польщі Я. Онишкевича в Україну. Була підписана "Угода між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Польщі про військове співробітництво". У документі сторони погодились, що співробітництво буде охоплювати такі галузі: 1) роззброєння та співробітництво в забезпеченні взаємної, європейської та міжнародної безпеки; 2) організаційні структури, проблеми керівництва міністерством оборони, командування збройними силами, а також комплектування військ у мирний час; 3) навчання штабів і військ; 4) тилове і технічне забезпечення військ (логістика), співпраця між ремонтними підприємствами; 5) соціальні питання, виховна і культурна діяльність у збройних силах; 6) правова діяльність у збройних силах; 7) науково-дослідницька діяльність у збройних силах; 8) питання співробітництва військ протиповітряної оборони, авіації та військово-морських сил; 9) питання військового зв'язку, принципи його організації, а також використання технічних засобів; 10) військова топографія та геодезія; 11) спорт, туризм, відпочинок, санаторно-курортне лікування; 12) участь збройних сил у вирішенні завдань цивільної оборони та охорони навколишнього середовища.

24-26 травня 1993 р. відбувся візит президента Республіки Польща Л. Валенси в Україну. У ході візиту було підписано низку українсько-польських документів, зокрема "Договір про правову допомогу з цивільних і кримінальних справ", "Угоду про міжрегіональне співробітництво", "Угоду про передачу осіб, які нелегально перетнули кордон", "Договір про оперативне повідомлення про ядерні аварії, обмін інформацією про ядерні установки та наукове співробітництво у галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту".

У контексті все більшого поглиблення процесу євроатлантичної інтеграції цілі обох країн стали співпадати і отримали стратегічний вимір. Центральним документом та легітимною, (хоча і декларативною) підставою для переходу українсько-польських відносин на рівень стратегічного партнерства стала укладена в ході візиту Л. Кучми у Польщу "Спільна Декларація Президента України і Президента Республіки Польща"[ від 25 червня 1996 р.

У Декларації сторони підтвердили обраний ними курс на розвиток стратегічного партнерства і заявили, що Україна і Республіка Польща виступають за реалізацію ідеї спільної Європи і створення нової системи європейської безпеки, в якій обидві держави займуть місце, що відповідатиме їхнім прагненням і потребам. Аналіз даної декларації показує, що, як і раніше, політичні відносини між державами перебувають у пріоритетному становищі. Так, із 13 статей декларації 8 стосуються розвитку політичних взаємин. З них чотири (статті 1,2,4,8) підтверджують перспективність двосторонніх відносин. Інші присвячені різним аспектам співробітництва з такими організаціями, як ОБСЄ, Рада Європи та Центральноєвропейська ініціатива, Північноатлантичний альянс, ООН.

У Декларації сторони домовились поглиблювати українсько-польські економічні стосунки та розвивати співробітництво з державами євроатлантичного регіону. Україна та Польща, підтримуючи стратегічні пріоритети співробітництва, зобов'язалися надавати взаємну допомогу в прагненні інтегруватись у європейські політичні, економічні структури та структури безпеки. Республіка Польща погодилася сприяти приєднанню України до угоди про Центральноєвропейську зону вільної торгівлі (СЕРТА). Підкреслювалася важливість транскордонної, в тому числі і економічної співпраці в межах єврорегіонів "Карпати" і "Буг". У дев'ятій статті декларації Україна і Республіка Польща проголошують, що жодна держава не має права вето на суверенні рішення іншої країни у справі приєднання до обраного нею оборонного союзу.