Стан та перспективи розвитку транскордонного співробітництва регіонів України

Поняття та основні принципи транскордонного співробітництва. Правова основа здійснення транскордонного співробітництва в Україні. Аналіз стану прикордонної інфраструктури та класифікація проблем розвитку транскордонного співробітництва Одеської області.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.04.2012
Размер файла 3,0 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

транскордонний співробітництво інфраструктура

Актуальність теми. Транскордонне співробітництво (ТКС) являє собою спільні дії місцевих органів влади та територіальними громадами прикордонних регіонів, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин у межах компетенції, визначеної законодавством. Транскордонне співробітництво сприяє рухові робочої сили, обміну технологіями, створенню прикордонної інфраструктури та розвиткові торговельних відносин між суміжними державами.

Транскордонне співробітництво позитивно впливає на інтеграцію економік прикордонних територій і, як наслідок, економік сусідніх країн в цілому. Транскордонне співробітництво сприяє збалансованому та гармонізованому розвитку економік прикордонних регіонів, підвищує рівень зайнятості та дає можливість ефективній реалізації певних проектів.

Останнім часом області України приймають активну участь у створенні єврорегіонів та здійсненні транскордонного співробітництва із регіонами Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Молдова та Європейського Союзу. З огляду на сучасне підвищення ролі транскордонних утворень в Європі та, зокрема, в Україні актуальним завданням є пошук шляхів підвищення ефективності та пошук нових форм здійснення транскордонного співробітництва.

Крім того, насущним завданням влади на рівні обласних державних адміністрацій є вирішення проблем розвитку та подолання негативних чинників транскордонного співробітництва - факторів, що існують давно, але досі дієвих кроків на шляху до їх усунення не робилося. Такий стан справ не дає можливості ефективно використовувати наявність позитивних факторів розвитку транскордонного співробітництва та втілювати нові форми здійснення єврорегіонального співробітництва.

Що стосується Одеської області, то вона була одна із піонерів здійснення транскордонного співробітництва, але сьогодні така взаємодія із регіональною владою суміжних прикордонних територій сусідніх країн - Румунії та Республіки Молдова - досі залишається заходами, що здійснюються у політичній площині на рівні культурних міжетнічних фестивалів та взаємних конференцій та нарад - діяльності, що ніяк не впливає на розвиток прикордонної інфраструктури та економік прикордонних регіонів. Такого роду співробітництво в Україні здійснюється переважно у формі єврорегіонів, що сприймаються лише як інструменти європейської інтеграції країни, а не як інструменти розвитку периферійних територій за рахунок використання вигідного геоекономічного та геополітичного розташування областей. Саме тому сьогодні актуально знайти засіб переходу у такому співробітництві на якісно новий рівень, що включатиме, перш за все, економічне співробітництво у торговельній та фінансовій сферах.

Саме тому сьогодні доцільно змусити владу (починаючи із самого верху до самого низу), бізнес та місцеві громади сприймати транскордонне співробітництво як інструмент, що дозволить ліквідувати негативні наслідки периферійного розташування економік прикордонних територій, навчити правильно використовувати близькість розташування до потужних торговельних та інвестиційних партнерів у власних інтересах.

Сьогодні треба починати із переосмислення ролі транскордонного співробітництва, правильного розуміння його сутності та переходити до запозичення європейського досвіду використання єврорегіонів та нових форм здійснення єврорегіонального співробітництва - транскордонних кластерів.

Що стосується доцільності такого переосмислення ролі транскордонного співробітництва, то доцільно прорахувати вплив такого співробітництва, що здійснюється саме в економічній площині: у торговельній сфері (зовнішньоторговельний оборот, експорт, імпорт в рамках єврорегіональних утворень), у фінансовій площині (прямі іноземні інвестиції із суміжних регіонів сусідніх країн) та у питаннях з надання міжнародної технічної допомоги (кошти міжнародних організацій, що надаються в рамках певних програм розвитку). Навчитися використовувати таке співробітництво для соціально-економічного розвитку області: будівництва прикордонної, транспортної та соціальної інфраструктури, зростання показника валового регіонального продукту, збільшення кількості робочих місць, утворення великих транскордонних кластерів у найрозвинутіших галузях економіки регіону - означає взяти правильний вектор у здійсненні регіональної політики. Тобто обрана тема дипломної роботи досить актуальна через підвищення ролі транскордонного співробітництва областей при тому, що досі існують негативні чинники розвитку такого співробітництва, що заважає використанню ТКС як інструменту економічного розвитку прикордонних регіонів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Транскордонне співробітництво є об'єктом дослідження багатьох вітчизняних та закордонних вчених. Основою роботи є наукові публікації наступних вчених: Бєлєнького П.Ю., Волошка В.О., Єрмоліна В.М., Кухарської Н.О., Сілічаєвої Н.Є, Шилепницького П.І.,- та інших авторів.

Велика кількість наукових публікацій досліджень стану та форм здійснення транскордонного співробітництва, що існують сьогодні, тим не менш, не розкривають систематизованого переліку проблем розвитку транскордонного співробітництва і, як наслідок, не містять необхідного послідовного плану їх вирішення. Крім того, не розроблено стратегії підвищення ефективності транскордонного співробітництва за рахунок використання більш сучасних форм його здійснення та нарощенні обсягів економічного співробітництва в рамках транскордонних утворень.

Мета і завдання дослідження полягає у розробці послідовного плану кроків вирішення проблем та подолання негативних чинників розвитку транскордонного співробітництва в Одеській області та у пошуку шляхів підвищення ефективності транскордонного співробітництва області із суміжними прикордонними регіонами Румунії та Республіки Молдова в економічній сфері.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження виступає Одеська область та її діяльність у сфері транскордонного співробітництва із сусідніми територіями Румунії та Республіки Молдова.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є транскордонні економічні відносини між Одеським регіоном та регіонами Румунії та Республіки Молдова.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, праці вітчизняних та закордонних вчених з питань транскордонного співробітництва.

В роботі використані методи логічного та емпіричного пізнання, статистичний аналіз кореляційно-регресійний аналіз, методи синтезу, побудови ліній тренду, порівняння, прогнозування, дедуктивної аргументації, абстрагування, застосований системний підхід при викладенні вивченого та напрацьованого матеріалу.

Наукова новизна дослідження роботи полягає в систематичній оцінці та узагальнені даних, опублікованих в наукових працях вчених, що займаються даним питанням, офіційних статистичних даних, що характеризують економічну складову транскордонного співробітництва, та розробці шляхів вирішення проблем розвитку транскордонного співробітництв та підвищення ефективності його здійснення в Україні на прикладі Одеської області.

Очікувані результати та їх практичне значення. Дана магістерська дисертація має практичну значущість, оскільки результати проведених досліджень та напрацьовані варіанти вирішення актуальних проблем розвитку транскордонного співробітництва та підвищення ефективності його здійснення можуть бути використані обласними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування при реалізації державної політики у сфері транскордонного співробітництва.

1. Теоретичні засади дослідження транскордонного співробітництва регіонів України

1.1 Поняття та економічна сутність транскордонного співробітництва

Необхідність вирішення спільних проблем, що виникають у суміжних прикордонних територіях сусідніх держав (розбудова прикордонної інфраструктури, спільне використання водних ресурсів, спільні екологічні проблеми тощо), розширює сферу державної регіональної політики на міжнародний рівень і потребує спільної розробки стратегій розвитку сусідніх територій [19, с. 683]. Тому важливим чинником економічного зростання та розвитку прикордонних територій є транскордонне співробітництво (ТКС), що в останні роки активізувалося на усіх кордонах України.

В таких умовах актуальною проблемою постає необхідність вивчення економічної сутності ТКС. Серед вітчизняних вчених дослідженню проблеми транскордонного співробітництва присвятили свої праці Н. І. Біляк, О. І. Дацій, П. В. Луцишин, Ю. В. Макогон та інші. Але окремі питання ще недостатньо вивчені та вимагають поглибленого дослідження. Крім того, на нашу думку, не існує єдиного підходу до визначення стану транскордонного співробітництва регіонів України, єдиної методики визначення ефективності ТКС та не розроблено шляхів її підвищення, не в повній мірі сформульований список проблем розвитку транскордонного співробітництва в регіонах. В багатьох публікаціях транскордонне співробітництво розглядається не як дієвий засіб економічного розвитку прикордонного регіону, а лише як чинник, що сприяє інтеграції України до Європейського Співтовариства.

Транскордонне співробітництво являє собою спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади та територіальними громадами певного регіону із відповідними органами влади інших держав у межах визначеної їх національним законодавством компетенції [6].

Транскордонне співробітництво здійснюється на основі трьох основних принципів. По-перше, не повинні порушуватися державний суверенітет, територіальна цілісність чи кордони держав-учасниць такого співробітництва. По-друге, під час укладення угод про транскордонне співробітництво повинні враховуватися повноваження суб'єктів: місцевої влади, громад тощо. Третій принцип полягає в узгодженому усуненні політичних, економічних, правових, адміністративних та інших перешкод для взаємної співпраці [6].

По суті, ТКС включає три взаємопов'язані складові. Перша складова, що визначає сутність транскордонного співробітництва, пов'язана із вирішенням локальних задач і регіональних проблем, наприклад, підтримкою культурних зв'язків населення прикордонних регіонів, прикордонної торгівлі, спільного вирішення екологічних питань та таке інше. Друга складова являє собою співробітництво прикордонних територій у сфері виконання загальнодержавних функцій, таких як транспортне сполучення, охорона кордонів, запобігання та ліквідація наслідків стихійних лих тощо. Третя, остання, складова транскордонного співробітництва пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю прикордонних територій [32]. В рамках даної роботи нас, в основному, цікавитиме остання складова транскордонного співробітництва.

Тобто транскордонне співробітництво являє собою механізм зовнішньоекономічної співпраці регіонів, що здійснюється в інтересах регіонів-учасників такого співробітництва. Ці інтереси, здебільшого, полягають у вирішенні спільних проблем в різних галузях економіки, суспільного життя та екології прикордонних територій, і транскордонне співробітництво постає найбільш дієвим інструментом здійснення розвитку прикордонних територій саме через їх розташування на периферії своїх країн та певну залежність та схожість. Крім того, транскордонне співробітництво сприяє мобілізації місцевих ресурсів та дає змогу взаємно вирішувати спільні чи схожі проблеми, що виникають у прикордонних територій різних країн.

Транскордонне співробітництво - це специфічна сфера зовнішньоекономічної, політичної, екологічної, культурно-освітньої та інших видів міжнародної діяльності, яка здійснюється на регіональному рівні. Особливостями такого роду співробітництва є наявність спільного кордону і необхідність його облаштування, спільне використання природних ресурсів і відповідно спільне вирішення проблем екологічної безпеки, широкі культурні та особисті зв'язки населення сусідніх держав, велике навантаженням на інфраструктуру (на дороги, зв'язок, сферу обслуговування, придорожню інфраструктура тощо) [19].

Сутність транскордонного співробітництва полягає в тому, що прикордонні території співпрацюють на основі створення договірних відносин та зв'язків з метою пошуку шляхів подолання спільних проблем та розробки спільних пріоритетів розвитку. Крім того, подібна діяльність полягає в тому, щоб в такому співробітництві були задіяні не тільки органи державної влади, але і усі соціальні групи населення та підприємці.

Своєрідними етапами транскордонного співробітництва на практиці є встановлення партнерських відносин між фірмами, розташованими по різні боки кордону, групування технологічно пов'язаних підприємств, суміжних та підтримуючих їх організацій, намагання ефективніше використати економічне середовище, кадровий потенціал та наукові здобутки і укладання транскордонних угод територіальними органами влади (тобто співробітництво бізнес-влада-наука) [22, c. 264].

Необхідність здійснення транскордонного співробітництва для прикордонних територій можна проілюструвати наступним чином (див. рис. 1.1). Для регіону, розташованому всередині країни, систему забезпечення благами можна умовно позначити колом із центром О, а для прикордонної області це коло буде урізане лінією кордону, як бачимо з малюнку (коло із центром О1). Але слід розуміти, що незалежно від ступеня закритості кордону на рівні домашніх господарств відбуваються контакти (коло з центром О2, сектор «а») - транскордонне співробітництво відбувається у формі «прямих контактів». На цьому рівні міжнародні двосторонні угоди не укладаються. З розвитком співробітництва укладаються транскордонні угоди, що розширюють коло отримання благ до сектору «а + b» і згодом - «а + b + с». До процесів розвитку транскордонного співробітництва залучається, наприклад, ЄС, формуючи свою регіональну політику (сектор «d»). Коло системи благ розширюється до «а + b + с + d». Тобто за повністю інтегрованого транскордонного простору коло забезпечення благ збігається з повним колом для будь-якого внутрішнього регіону. [22, c. 263] Як бачимо. Транскордонне співробітництво дає можливість для прикордонних регіонів подолати вади свого периферійного розташування - тобто ТКС виступає дієвим засобом розвитку прикордонних територій.

Рис.1.1 Просторова локалізація забезпечення благами у прикордонних регіонах [19, c. 263].

Основне спрямування транскордонного співробітництва направлене на подолання негативних наслідків того, що прикордонні території розташовані далеко від центру країн, що часто робить їх периферійними, негативно впливає на розвиток інфраструктури, рівень життя населення та таке інше. Такі проблеми виникають у всіх прикордонних областей, і транскордонне співробітництво надає можливість перетворити цей мінус на плюс за рахунок усунення політичних та адміністративних бар'єрів між сусідніми країнами, створення спільної господарської, соціальної та культурної інфраструктури тощо. Транскордонне співробітництво сприяє також взаємній інтеграції країн, що його здійснюють. Але транскордонне співробітництво не вирішує усі проблеми у прикордонних регіонах, воно охоплює лише коло завдань, що не виходять за межі регіонального виміру, проте транскордонне співробітництво дуже наближене до щоденних людських потреб і його необхідно досліджувати, сприяти його розвитку та використовувати можливості, які відкриваються у рамках співпраці для покращання життєдіяльності населення у прикордонних регіонах [19, c. 291].

1.2 Правова основа та форми організації транскордонного співробітництва в Україні

Правовою основою здійснення регіонами України транскордонного співробітництва є ряд нормативно-правових актів і міжнародних угод, ратифікованих українською стороною, а також двосторонні міжнародні договори із країнами-сусідами України. Основним і першим документом, що визначає правові, економічні та організаційні засади транскордонного співробітництва, є прийнятий 24 червня 2004 року із змінами, внесеними 21 січня 2010 року, є Закон України «Про транскордонне співробітництво». Цей Закон визначає загальні положення та засади організації транскордонного співробітництва в Україні, основи державної підтримки розвитку ТКС та фінансове його забезпечення [6].

Крім того, основу здійснення транскордонного співробітництва в Україні створюють такі постанови Верховної Ради, як то: "Про рекомендації парламентських слухань «Зовнішня політика України як інструмент забезпечення національних інтересів держави: здобутки, реалії і перспективи» (від 19 лютого 2004 року) та «Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва» (від 27 червня 2007 року).

Серед постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, важливих для здійснення транскордонного співробітництва, треба виділити наступні: Постанова КМУ "Про концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" (від 16 серпня 1999 року, визначає основні положення процесу гармонізації законодавства України із законодавством ЄС), Постанова КМУ "Деякі питання транскордонного співробітництва та єврорегіонів" (від 29 квітня 2002 року, згідно із якою було утворено Міжвідомчу комісію з питань розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів та затверджено Програму розвитку єврорегіонів), Розпорядження КМУ "Про схвалення Концепції Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів" (від 14 жовтня 2009 року, Концепція Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів визначає можливі варіанти виявлення транскордонних кластерних ініціатив та розвитку транскордонних кластерів та результати від її здійснення на період до 2015 року), та Постанова КМУ «Положення про проведення конкурсного відбору проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва» (від 11 травня 2005 року, визначає порядок організації і проведення конкурсного відбору проектів транскордонного співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва)».

Також частиною нормативно-правової бази ТКС є Укази Президента України «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації» (від 25 березня 1994 р., «Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними областями Республіки Білорусь і адміністративно-територіальними одиницями Республіки Молдова» (від 3 червня 1994 р.), "Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва" (від 19 грудня 2007 року, визначає заходи із активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва та підвищення конкурентоспроможності економіки прикордонних територій).

Серед інших документів, що регулюють транскордонне співробітництво в Україні також «Концепція державної регіональної політики», прийнята у 2008 році, що визначає основні інструменти здійснення міжрегіональної інтеграції; а також «Методичні рекомендації щодо координації на національному та регіональному рівнях проектів у галузі транскордонного співробітництва за Європейським Інструментом Сусідства і Партнерства», прийняті Міністерством регіонального розвитку і будівництва України того ж року, що визначають порядок виявлення, ідентифікації та встановлення відповідності проектних ініціатив суб'єктами і учасниками транскордонного співробітництва та визначено порядок координації Мінрегіонбудом та іншими центральним органами виконавчої влади України заходів з формування, узгодження і моніторингу виконання транскордонних проектів у регіонах для забезпечення їх державної підтримки відповідно до вимог законодавства України і положень діючих актів та інструментів ЄС, Ради Європи та інших міжнародних структур, взаємодія з якими визначається міжнародними договорами України [46].

Важливими міжнародними нормативними актами, що створюють основу здійснення ТКС в Україні, є «Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями», що набула чинності в Україні 22 грудня 1993 року, та два протоколи до неї: «Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами та властями» та «Протокол №2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва», ратифіковані Україною 24 червня 2004. Значення цих документів полягає в тому, що вони належним чином ознайомлюють із практикою і напрямками співпраці на кордонах Західної Європи, що сформувалися там, систематизовано інформують про існування, засоби і заходи, що сприяють розвитку прикордонних регіонів, а також дають можливість рівноправного внесення доповнень, зауважень і проблем, пов'язаних із досвідом країн у міжнародній співпраці [19, c. 693]. Крім «Європейської рамкової конвенції», серед міжнародних нормативно-правових актів, що створюють засади здійснення транскордонного співробітництва регіонами України, ще такі: «Європейська хартія місцевого самоуправління» (набула чинності в Україні 15 липня 1997 року, визначає конституційні та законодавчі засади місцевого самоврядування, задачі та сфери компетенції органів місцевого самоуправління, порядок здійснення адміністративного контролю за ними та джерела їх фінансування, а також обов'язки сторін-учасниць хартії між собою та перед ЄС), «Хартія Конгресу місцевих і регіональних влад Європи» (що була ухвалена на 506-х зборах заступників міністрів Комітетом міністрів від 14 січня 1994 р. і визначає основні положення та засади діяльності Комітету місцевих і регіональних рад Європи), «Концепція міжрегіонального та прикордонного співробітництва держав-учасників СНД» (прийнята державами-членами СНД у Астані 15 вересня 2004 року, цей документ визначає загальні положення здійснення транскордонного співробітництва в рамках Співдружності Незалежних Держав, види та напрями міжрегіонального та прикордонного співробітництва, заходи із його стимулювання та план реалізації самої Концепції) [46].

Крім того, правову основу здійснення транскордонного співробітництва складають двосторонні міжнародні угоди та договори із сусідніми державами. Наприклад, «Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією», підписаний сторонами 2 червня 1997 року, визначає основні напрямки співробітництва України та Румунії, а також є основою для підписання інших, галузевих, угод між країнами.

Як бачимо, транскордонне співробітництво України, в тому числі діяльність єврорегіонів, базується на укладених Договорах та Угодах міждержавного рівня та угодах і рішеннях про співпрацю між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади з адміністративно-територіальними одиницями країн, що входять до складу єврорегіонів. Угоди реалізуються як в цілому на території областей, так і на території єврорегіонів.

Нормативно-правові акти, що регулюють ТКС та європейська практика регіоналізму виділяють наступні форми здійснення транскордонного співробітництва.

- єврорегіони - організації прикордонного міжрегіонального співробітництва, що поєднують адміністративно-територіальні одиниці європейських держав, створення і діяльність яких здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво [6]. Метою створення єврорегіонів є розвиток добросусідських відносин, а також вирішення спільних проблем, визначених установчими документами;

- білатеральні організації - організації прикордонного міжрегіонального співробітництва, до складу яких входять території двох суміжних держав, створені з метою встановлення і зміцнення добросусідських відносин, а також вирішення спільних проблем, визначених установчими документами [20];

- договори про співробітництво у визначених сферах між суміжними і несуміжними територіями. Ця форма ТКС часто передбачає створення інститутів координації дій;

Найпростішою формою транскордонного співробітництва є прямі контакти між територіальними громадами, які здебільшого носять неформальний характер та спрямовані на спільні дії у випадку виникнення надзвичайних ситуацій.

Співпраця на неформальній основі можлива завдяки відсутності взаємних фінансових зобов'язань [20]. Але у разі здійснення довгострокових відносин між органами місцевої влади двох держав і виникнення на цій основі взаємних зобов'язань щодо надання послуг, продукції, інформації чи фінансових коштів, транскордонне співробітництво формується на договірній основі. У разі виникнення договірних відносин ТКС може здійснюватися безпосередньо за укладеними транскордонними угодами або шляхом формування органу транскордонного співробітництва [20]. Серед форм транскордонного співробітництва в Україні найбільшого поширення набуло співробітництво у межах створених єврорегіонів.

Єврорегіон представляє собою організаційну форму співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво [6]. Метою створення єврорегіонів є активізація транскордонного співробітництва сусідніх держав, що сприяє зближенню локальних спільнот та органів місцевої влади прикордонних регіонів, поглибленню соціально-економічної та гуманітарної співпраці, розвиткові прикордонної інфраструктури, туризму, захисту довкілля та таке інше. Першим єврорегіоном, створеним за участю українських областей став «Карпатський єврорегіон», коли 14 лютого 1993 року у місті Дебрецен (Угорщина) міністрами закордонних справ України, Угорщини та Польщі було підписано відповідну угоду [50].

Сьогодні на території України діють ще сім єврорегіонів: «Буг», «Нижній Дунай», «Верхній Прут», «Дніпро», «Слобожанщина», «Ярославна» та «Донбас»,- і передбачається створення інших [36, c. 125]. Динаміку створення єврорегіонів за участю українських прикордонних областей розглянуто в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Єврорегіони, створені за участю України

Назва єврорегіону

Дата створення

Учасники

Розміри

«Карпатський єврорегіон»

14 лютого 1993 р.

Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області України та прикордонні регіони Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії

Загальна площа: 148 095 км?

Населення: 16 млн

«Буг»

29 вересня 1995 р.

Волинська область України, Люблінське воєводство Республіки Польща та Брестська область Республіки Білорусь. Асоційовані члени: Жовківський та Сокальський райони Львівської області

Загальна площа: 81 000 км?

Населення: 5 млн

«Нижній Дунай»

14 серпня 1998 р.

Одеська область України та прикордонні регіони Румунії та Республіки Молдова

Загальна площа: 53 550 км?

Населення: 4 млн

«Верхній Прут»

22 вересня 2000 р.

Чернівецька область України та прикордонні регіони Румунії та Республіки Молдова. Асоційованим партнер - федеральна земля Карінтія (Австрія)

Загальна площа: 42 850 км?

Населення: 4 млн

«Дніпро»

29 квітня 2003 р.

Чернігівська область України, Гомельська область Білорусі та Брянська область РФ

Загальна площа: 107 200 км?

Населення: 3,9 млн

«Слобожанщина»

7 листопада 2003 р.

Харківська область України і Бєлгородська область РФ

Загальна площа: 58 500 км?

Населення: 4,3 млн

«Ярославна»

24 квітня 2007 р.

Сумська область України та Курська область РФ

Загальна площа: 54 000 км?

Населення: 2,5 млн

«Донбас»

29 жовтня 2010 р.

Луганська та Донецька області України та Ростовська область РФ

Загальна площа: 153 000 км?

Населення: 11,4 млн

Для України головною метою створення єврорегіонів на західних її кордонах було сприяння за допомогою такої форми транскордонного співробітництва європейській інтеграції. Єврорегіони сприймалися як засіб досягнення стратегічної мети вступу до Європейського Союзу, і регіональне співробітництва розглядалося здебільшого крізь політичну призму. Сьогодні відбувається певне переосмислення значення створення єврорегіонів для України. Транскордонне співробітництво виступає дієвим чинником економічного розвитку прикордонних регіонів і передбачає велику зацікавленість у створенні і функціонуванні єврорегіонів представників місцевих влади, бізнесу і громад.

Що стосується створення Україною єврорегіонів із прикордонними областями Республіки Білорусь та Російської Федерації, подібне транскордонне співробітництво являє собою східний вектор інтеграції, що особливо актуально з огляду на домовленість про створення зони вільної торгівлі в рамках СНД. Серед мотивів створення єврорегіонів на північних та східних кордонах слід виділити культурну, соціальну та економічну спорідненість прикордонних регіонів, а також схожі проблеми, пов'язані із необхідністю пошуку дієвого засобу економічного зростання, і саме єврорегіони можуть дати депресивним прикордонним областям цей поштовх.

Стосовно перспектив розвитку транскордонного співробітництва в Україні треба відмітити, що сьогодні на стадії розробки знаходяться проекти створення єврорегіонів «Дністер» (Одеська область та регіони Молдови та Придністров'я) та «Сян» (Львівська область та Підкарпатське воєводство Польщі) [36]. Із створенням останніх завершиться процес формування єврорегіонів по всьому кордону України.

Крім класичних форм здійснення транскордонного співробітництва із метою підвищення ефективності співпраці та усунення негативних наслідків прикордонного розташування регіонів використовуються нові форми ТКС. У європейській практиці єврорегіональне співробітництво вже являє собою уніфіковану структуру, що координує співробітництво та у багатьох випадках виконує роль організаційно-фінансового центру реалізації транскордонних проектів [22, c. 262]. Але в умовах підвищення ролі регіонів в рамках ЄС, розвитку міжнародної конкуренції та процесів глобалізації відбувається відхід від ієрархічних структур управління, бо ці структури перестають бути настільки ж дієвими та ефективними, як вони були раніше. Сьогодні існує слушна думка, що конкурентоспроможність і процес кластеризації нерозривно пов'язані й взаємно обумовлені [22, c. 263]. Використання кластерів, в тому числі транснаціональних, довело свою ефективність, тому сьогодні, в нових реаліях, кластери постають новою, найбільш дієвою формою здійснення транскордонного співробітництва.

Взагалі, бізнес-кластери являють собою географічно концентровані об'єднання взаємопов'язаних підприємств, постачальників та пов'язаних з ними установ в конкретній області, що формуються із метою збільшення рівня продуктивності та конкурентоздатності на національному та глобальному рівнях [17]. Транскордонний кластер, в свою чергу, розглядається як географічно сконцентрована мережа компаній, що співпрацюють разом у галузях, що доповнюють одна одну, та організацій інфраструктури у певному транскордонному регіоні [34, c. 4]. Тобто основою для створення транскордонного кластеру може стати існування, наприклад, єврорегіону. Транскордонні кластери мають наступні ознаки: компанії кластеру географічно зосереджені у транскордонному регіоні; співпрацюють та конкурують; спеціалізуються у різних галузях; пов'язані спільними технологіями та навичками і взаємодоповнюють одна одну. Особливістю транскордонних кластерів є те, що учасники кластерів розміщені у різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою і функціонують насамперед на транскордонних ринках [25].

1.3 Методи визначення (оцінки) стану транскордонного співробітництва

Основні теоретичні роботи з розробки методики оцінки стану та визначення ефективності транскордонного співробітництва належать таким вітчизняним економістам, як Мікула Н.А., Терещенко Т.В., Шилік Л.В., Корольчук Л.В. Наприклад, Мікула Н.А. сформувала основні напрями оцінки ефективності транскордонного співробітництва та діяльності єврорегіонів і визначила загальні показники транскордонної співпраці. Базові принципи оцінки розвитку та основні складові логічної схеми оцінки стану ТКС на основі принципу багаторівневості охарактеризовані в роботах Терещенко Т.В. В роботах Шилік Л.В. та Корольчук Л.В. основну увагу сконцентровано на характеристиці основних етапів аналізу та оцінки реалізації ТКС від локального до загальноєвропейського рівнів. Але у вітчизняній літературі наразі не існує єдиної комплексної методики визначення стану та оцінки ТКС, тому деякі автори пропонують використовувати певний синтез запропонованих вищезазначеними економістами методик, що, на нашу думку, є найбільш виправданим і ефективним засобом, для визначення та оцінки стану транскордонного співробітництва регіонів України.

Складність транскордонного співробітництва як системи відносин зумовлює необхідність проведення систематизованої та багаторівневої оцінки ефективності його реалізації, причому, оцінка ТКС не може бути визначена прямими методами. Як непрямі методи оцінки ефективності можуть використовуватися показники прикордонної торгівлі, взаємної зовнішньої торгівлі та інвестиційної діяльності, обсяги фінансової підтримки з міжнародних фондів та структур, суспільні ефекти від реалізації заходів та транскордонних проектів тощо. Розвиток транскордонного співробітництва призводить до підвищення якості життя, тому показники якості життя мешканців прикордоння, а також темпи їх зростання у порівнянні із іншими регіонами та середніми по країні - це теж показники, що мають бути використані для оцінки стану та ефективності ТКС [25, с. 208].

Взагалі, існує чотири непрямі напрями оцінки стану ТКС:

а) оцінка прикордонної торгівлі в межах транскордонного регіону;

б) оцінка розвитку зовнішньоекономічної діяльності прикордонних регіонів-учасників транскордонного співробітництва;

в) оцінка реалізації спільних проектів у прикордонних регіонах;

г) оцiнка стану комунiкацiйної та прикордонної інфраструктури в прикордонних регіонах суміжних держав [25].

Існує доволі комплексна методика, запропонована Терещенко Т.В., побудована на принципі багаторівневості, що дозволяє оцінити розвиток транскордонного співробітництва на мікро-, мезо- та макрорівнях. Згідно із цією методикою, на мікрорівні пропонується проводити оцінку результатів реалізації конкретних проектів, програм та заходів транскордонного співробітництва. На мезорівні відбувається збір інформації про результати реалізованих проектів, здійснюється розрахунок показників ТКС та оцінка його ролі у вирішенні регіональних проблем, а також аналіз отриманих результатів у динаміці. Показники транскордонного співробітництва - це сукупність економічних, соціальних, екологічних, інфраструктурних, культурно-освітніх та інших результатів прикордонних областей, які відображають наслідки реалізації проектів та програм ТКС на певній території у визначений період часу. Якщо оцінка транскордонного співробітництва здійснюється у рамках єврорегіону (до складу, якого може входити декілька прикордонних областей), то показники повинні визначатись таким чином: для абсолютних - як сумарні по прикордонних адміністративно-територіальних одиницях, що входять до складу єврорегіону; для середніх, - залежно від економічного та математичного змісту показника [33, с. 408]. На макрорівні проводиться сукупна оцінка транскордонного співробітництва прикордонних областей у цілому у державі, визначається роль транскордонного співробітництва у вирішенні проблем регіонів на загальнодержавному рівні, а також здійснюється підведення підсумків за отриманими результатами та приймаються щодо підтримки та подальшого розвитку ТКС.

Існують і інші методики. Шилік Л.В. [37, с. 302], Корольчук Л.В. [23, с. 152] вважають, що дослідження транскордонного співробітництва слід здійснювати не лише на локальному, регіональному, державному, а й на загальноєвропейському рівнях. При цьому на кожному з рівнів необхідно визначити окрему мету, об'єкт, предмет, цілі, методи та показники такої оцінки. Але формулювання «загальноєвропейський» рівень дослідження ТКС варто було б замінити на більш коректніше поняття «міждержавний». Це пов'язано із тим, що транскордонні процеси є характерними не тільки для країн Європи, тому, формуючи загальну методику оцінки транскордонного співробітництва, недоцільно обмежуватись певними географічними межами [38].

Визначення результатів транскордонного співробітництва повинне ґрунтуватися на чотирьох базових принципах:

а) цільової спрямованості - узгодження здійснюваних проектів і заходів транскордонного співробітництва з базовими цілями та завданнями, визначеними під час створення єврорегіонів, а також з відповідними регіональними, галузевими, загальнодержавними стратегіями, програмами та пріоритетами;

б) комплексності - визначення сукупного впливу ТКС на соціально-економічний розвиток прикордонного регіону через оцінку економічних, соціальних, екологічних, фінансово-бюджетних, інфраструктурних, культурно-освітніх показників транскордонного співробітництва;

в) ефективності - перевірка налагодження добросусідських взаємовідносин між суб'єктами транскордонної діяльності; долання різного роду бар'єрів між прикордонними регіонами суміжних країн; вирішення проблем не лише прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, але й держави в цілому;

г) багаторівневості [33, с. 406 - 407].

Тобто, методика визначення (оцінки) стану транскордонного співробітництва повинна включати п'ять основних етапів.

Етап перший полягає у визначенні мети, об'єкта, предмета та завдань аналізу. Метою аналізу є об'єктивна оцінка реалізації ТКС. Об'єкт аналiзу - транскордонне співробітництво. Предмет - рівень ефективності діяльності ТКР. Основними завданнями аналітичного дослідження є:

1. дослідити існуючий рівень ефективності ТКС регіонів в певному часовому проміжку;

2. визначити основні тенденції розвитку ТКС регіонів;

3. виявити шляхи активізації ТКС регіонів [23, с. 61].

Другий етап заключається у виборі форм ТКС для проведення дослідження залежно від рівня розвитку такого співробітництва на досліджуваній території. Розглядаються, як правило, базові, інституціональні, функціональні та інноваційні форми здійснення співробітництва.

Третій етап передбачає проведення аналізу по кожній із досліджуваних форм співробітництва за допомогою відповідної системи показників та системи інформаційного забезпечення.

Система показників, що повинні враховуватись при здійсненні оцінки стану транскордонного співробітництва включає такі показники: загальні статистичні дані (площа транскордонного регіону, його населення та рівень зайнятості тощо), що характеризують розміри транскордонного регіону та основні сфери здійснення транскордонного співробітництва в рамках цього об'єднання; показники соціально-економічного та екологічного розвитку транскордонного регіону (рівень доходу на душу населення, обсяг інвестицій, вкладених в дану територію, зовнішньоторговельний оборот даного регіону), що визначають, в першу чергу, ступінь розвитку економічного співробітництва в межах транскордонного регіону; заходи у різних сферах співробітництва (загальна кількість реалізованих проектів в рамках транскордонного регіону, використання міжнародної фінансової допомоги тощо), що визначають обсяги зовнішньої фінансової підтримки ТКС; показники розвитку прикордонної інфраструктури (кількість пунктів перепуску через кордон, їх статус та пропускна здатність, наявність прикордонної інфраструктури, забезпеченість перевезення вантажів та людей у прикордонному регіоні), що характеризують наявність умов і факторів розвитку транскордонного співробітництва між прикордонними регіонами сусідніх держав (див. таблицю 1.2).

Таблиця 1.2. Загальні показники транскордонної співпраці

Група показників

Показники

Загальні статистичні дані

Площа транскордонного регіону, населення та зайнятість, разом з іншими специфічними даними щодо демографічних процесів, транспорту, прикордонної комунікаційної інфраструктури, довкілля, туризму та сільського господарства

Показники, що стосуються соціально-економічного та екологічного розвитку транскордонного регіону

Рівень доходу на душу населення, по території, середній по країні; рівень безробіття по територій, середній по країні; номінальна заробітна плата, по території, середня у країні; кількість суб'єктів підприємництва (за галузями); інвестиції на територію в т.ч. від учасників єврорегіону, динаміка їх до утворення єврорегіону та після утворення, а також інвестиції з території за кордон, в т.ч. на території учасників єврорегіону; зовнішньоторговельний оборот території з суміжними країнами (товарами та послугами) та динаміка його до утворення єврорегіону і після; прикордонна торгівля тощо.

Заходи (проекти) у різних сферах співробітництва

Загальна кількість реалізованих заходів (проектів) за рік, за сферами співробітництва, співвідношеннями у різних сферах (за кількістю та за витратами); соціальні наслідки реалізації заходів; використання фінансової допомоги міжнародних організацій

Прикордонна інфраструктура

Довжина спільного кордону; кількість пунктів перепуску через кордон (існуючі та запроектовані), в тому числі залізничних, автомобільних, пішохідних, водних, повітряних, туристичні стежки, та їх статус (міжнародний, міждержавний,

місцевий, спрощений); потужність переходу (з обох сторін); рівень технічного забезпечення (високий, середній, низький) з обох сторін; рівень розвитку під'їзних шляхів; інтенсивність руху через кордон пасажирів та транспорту (кількість автобусів: рейсових та туристичних, кількість вантажних та легкових автомобілів, кількість потягів: пасажирських та вантажних, електропоїздів); прикордонний рух пасажирів та вантажів за визначений період часу через усі існуючі пункти перепуску.

Система показників обирається у відповідністю із формою транскордонного співробітництва, що є предметом дослідження. Наприклад, при дослідженні єврорегіонів слід враховувати інформацію щодо проведення взаємних консультацій органів влади та органів державного самоуправління, співпрацю з іншими єврорегіонами, європейськими міжнародними міжрегіональними організаціями, співпрацю в екологічній, економічній, туристичній, культурно-освітній сферах, в розбудові транспортної інфраструктури тощо [38]. Для оцінки діяльності єврорегіону можуть бути також використані показники щодо загальної кількості реалізованих проектів за рік чи використання фінансової допомоги ЄС, наприклад.

Система показників, що використовуються при вивченні функціональних форм, різниться за окремими напрямками. Наприклад, при дослідженні транскордонної торгівлі варто врахувати обсяги експорту та імпорту у сусідню державу чи її прикордонний регіон, динаміку та темпи змін цих показників тощо. При оцінці інвестиційної діяльності у прикордонному регіоні аналізують інвестиції прикордонної області у сусідню державу чи регіон та навпаки, їхню динаміку. У деяких випадках може враховуватись також кількість спільних підприємств з партнерами сусідніх держав чи учасниками єврорегіонів [38].

Четвертий етап проведення аналізу стану транскордонного співробітництва охарактеризує безпосередній вплив ТКС на соціально-економічний розвиток територій за обраними напрямками: на міждержавному рівні, загальнорегіональному, галузевому та соціальному, бо саме транскордонне співробітництво сприяє подоланню диспропорцій у розвитку прикордонних регіонів (регіональний аспект), покращує стан галузей суспільного життя, в якій реалізується (галузевий аспект), забезпечує пріоритети соціального характеру (соціальний аспект), та активізує інтеграційні процеси між прикордонними регіонами (інтеграційний аспект) [25].

На заключному, п'ятому, етапі відбувається підсумок визначених тенденцій із метою визначення тих напрямків, де доцільно було б зайнятися активізацією транскордонної співпраці, та виявленням вузьких місць прикордонних відносин.

Тобто оцінка визначення стану та ефективності транскордонного співробітництва включає п'ять основних етапів:

1. визначення мети, об'єкта, предмета та завдань аналізу;

2. обрання форм ТКС;

3. проведення аналізу по кожній із обраних форм;

4. визначення впливу ТКС на соціально-економічний розвиток;

5. підведення підсумків, визначення проблем та перспектив розвитку.

Така методика базується на таких принципах, як цільова спрямованість, комплексність, ефективність та багаторівневість. Більше того, вона дозволяє проаналізувати ефективність реалізації конкретних форм розвитку транскордонного співробітництва та їхній різносторонній вплив на соціально-економічний розвиток країни [38].

Транскордонне співробітництво являє собою спільні дії органів місцевої влади, територіальних громад та представників бізнесу прикордонних регіонів однієї країни із відповідними резидентами прикордонних адміністративно-територіальних одиниць сусідньої країни у межах визначених їх національним законодавством повноважень, що здійснюються у взаємних інтересах у економічній, соціальній, науково-технічній, екологічній, культурній та інших сферах. Принципами транскордонного співробітництва є принцип не порушення державного суверенітету, територіальної цілісності чи кордонів держав-учасниць ТКС; принцип врахування повноважень суб'єктів транскордонного співробітництва; принцип узгодженого усунення політичних, економічних, правових, адміністративних та інших перешкод для взаємної співпраці.

Значення транскордонного співробітництва полягає в тому, що воно являє собою ефективний механізм економічного, соціального, культурного, туристичного та екологічного співробітництва між прикордонними регіонами сусідніх країн, стимулює розвиток периферійних територій за рахунок власних сил та із місцевої ініціативи.

Правовою основою транскордонного співробітництва в Україні є ціла низка нормативно-правових актів, головним з яких в цій сфері є Закон України «Про транскордонне співробітництво». Цей закон, зокрема визначає форми здійснення такого співробітництва: у формі єврорегіону, шляхом укладання угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах, шляхом встановлення взаємовигідних контактів між суб'єктами транскордонного співробітництва та таке інше. Європейська практика також виділяє створення транскордонного кластеру як дієву форму здійснення ТКС.

Що стосується методики визначення стану транскордонного співробітництва, то вона повинна включати п'ять основних етапів: визначення мети, об'єкта, предмета та завдань аналізу; обрання форм ТКС; проведення аналізу по кожній із обраних форм; визначення впливу ТКС на соціально-економічний розвиток; підведення підсумків, визначення проблем та перспектив розвитку. Така методика базується на принципах комплексності, ефективності та багаторівневості, тому її доцільно використовувати в даній роботі.

2. Аналіз транскордонного співробітництва Одеської області

2.1 Стан транскордонного співробітництва Одеської області

Завдяки своєму геоекономічному та геополітичному положенню, Одеська область має усі можливості для успішного використання інструменту транскордонного співробітництва як засобу економічного та соціального розвитку. З усіх областей Україні Одеський регіон має найбільшу довжину кордону - 1234 км, з яких 176 км - кордон з Румунією по річці Дунай, 268 км - по Чорному морю з Туреччиною, Румунією та Болгарією, і нарешті 790 км - сухопутний кордон з Молдовою, з якої 386 км - кордон з невизнаною Придністровською республікою. На території області діють 62 прикордонних пунктів пропуску, майже половина з яких є міжнародними [53].

Метою транскордонного співробітництва для Одеської області є усунення негативних наслідків периферійного, прикордонного її розміщення, тобто віддаленості від Києва та інших головних економічних центрів країни та водночас використання можливостей, що відкриваються у зв'язку із близькістю території країн-сусідів. Таке співробітництво повинно стати одним із найважливіших засобів ліквідації диспропорцій в економічному і соціальному розвитку регіону. Крім того, враховуючи той факт, що Румунія входить до складу ЄС, транскордонна співпраця із її прикордонними територіями може бути використана як інструмент євроінтеграції та розвитку політичної та соціально-економічної взаємодії із Європейським Союзом.

Транскордонне співробітництво Одеської області як вид міжнародної діяльності координується та здійснюється Головним управлінням зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської обласної державної адміністрації, а саме його структурним підрозділом - Управлінням європейської інтеграції, зовнішньоекономічної діяльності та транскордонного співробітництва, до складу якого входять два відділи: Відділ євроінтеграційної політики та транскордонного співробітництва та Відділ зовнішньоекономічної діяльності та міжрегіонального співробітництва [46].

Безпосередньо питання транскордонної співпраці із Румунією та Республікою Молдовою в рамках єврорегіону «Нижній Дунай» належать до компетенції Відділу євроінтеграційної політики та транскордонного співробітництва. Тобто у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва Головному управлінню зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції Одеської ОДА належать функції виконання заходів щодо розвитку транскордонного та міжрегіонального співробітництва, сприяння реалізації міжнародних угод та законодавчих актів з питань транскордонного співробітництва, в тому числі у рамках єврорегіонів [46].

Транскордонне співробітництво Одеської області здійснюється здебільшого із прикордонними регіонами Румунії та Республіки Молдова в рамках єврорегіону «Нижній Дунай».


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.