Діяльність транснаціональних компаній в Україні

Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно для довгострокових цілей. Хоча вони часто швидко перекидають величезні фінансові ресурси з одного регіону земної кулі в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих регіонах, не можна забувати, що ТНК - це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК може бути оцінена як переважно сприятлива стабілізація світових ринків капіталу. Адже це великі компанії, яким потрібне стабільне господарське середовище, у тому числі фінансове.

Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи.

Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності.

Наприкінці 90-х років спостерігалося стійке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій ТНК. Збільшення інвестиційних потоків сприяло подальшому розширенню міжнародного виробництва. Так, у 2001 році валовий продукт 63 тисяч ТНК і 690 тисяч їхніх іноземних філій (у 1998 році у світовій економіці налічувалося 60 тисяч ТНК і 500 тисяч закордонних філій) становив 3,045 трлн. дол. і зріс порівняно з 1990 роком більш як у два рази.

Таблиця 1.3

Прямі іноземні інвестиції ТНК та міжнародне виробництво, 1986-2001рр.

Інші показники також указують на подальше розширення міжнародного виробництва: загальний обсяг експорту іноземних філій становить понад 3 трлн. дол., їхні сукупні активи - 17,68 трлн. дол.

Наведені показники є вражаючими у порівнянні з розміром світової економіки: загальний обсяг увезених ПІІ відповідає тепер 14% сукупних світових інвестицій (20 років тому - лише 2%); обсяг експорту товарів іноземними філіями - 46% від загального обсягу світового експорту; на частку іноземних філій припадає майже 10% світового ВВП.

Темпи зростання обсягу продажів іноземних філій у 2001 році значно випереджали темпи зростання світового експорту товарів і послуг, а відношення загального світового обсягу увезених і вивезених ПІІ до світового ВВП збільшувалося в кілька разів швидше, ніж відношення сукупного обсягу світового імпорту й експорту до світового ВВП. Звідси висновок: розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці значно більшою мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі.

Іноземний капітал, глибоко проникнувши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Частка підприємств, що контролюються іноземним капіталом, в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в Австралії, Бельгії, Ірландії, Канаді перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%, у СІЛА підприємства, що контролюються іноземним капіталом, виробляють понад 10% промислової продукції.

Ще істотнішу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються. У них на компанії з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в окремих країнах він переважає. Вивчаючи географічну структуру іноземних інвестицій, доходимо висновку, що переважна їх частина припадає на розвинуті країни: як на країни-експортери капіталу, так і на приймаючі країни.

У сучасних умовах приймаючі країни (розвинуті й ті, що розвиваються), як правило, схвалюють ТНК на своїй території. Більше того, в світі існує конкуренція між країнам" за залучення прямих зарубіжних інвестицій, у процесі якої ТНК отримують податкові знижки та інші пільги.

У таблиці 1.4 відображено найтиповіші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни, що вивозить капітал.

Таблиця 1.4

Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни

Діяльність ТНК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Однак усі вони визнають факт широких можливостей ТНК і неухильного розширення їх діяльності за національними кордонами, а також істотну роль ТНК у вкладеннях капіталу в національну економіку. Найбільш проблемними в діяльності ТНК для країн базування є взаємовідносини ТНК і національних урядів та реалізація корпоративних інтересів ТНК.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні.

Більше того, американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну із зарубіжними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому ТНК розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту та глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації або певного обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

Оскільки ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими структурами, крім перелічених вище функцій вони виконують і функцію дипломатії у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал:

1) наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;

2) присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

3) поширення контролю ТНК на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;

4) створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану діяльності ТНК в Україні

2.1 Роль ТНК в процесі іноземного інвестування в економіці України

Прямі іноземні інвестиції ТНК в економіку України

Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.

Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

* забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;

* стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

* створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;

* здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

* надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;

* заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

форми іноземних інвестицій;

вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора;

інвестиційні пільги та обмеження;

гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Більша частина питань, що пов'язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.

Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

* факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

* спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

4) переведення платежів (коштів);

5) розв'язання суперечок господарського характеру;

6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними об'єктами кожної країни - учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватись найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що укладається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись

При Президентові України 11 квітня 1997р. створено “Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні" з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України у систему міжнародних господарських зв'язків. Рада є дорадчим органом і зосереджує свою роботу по наступних напрямах:

сприяє формуванню державної політики щодо залучення та використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки;

аналізує та узагальнює проблеми, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначає політичні, організаційні, юридичні, економічні та інформаційні шляхи їх вирішення;

розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проекти державних програм та актів законодавства з цих питань;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки і впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України;

пропонує державні заходи щодо активізації залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг;

сприяє формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів.

Проведення річних зборів ЄБРР у м. Києві та 2-го засідання Консультативної ради у травні 1998р. сприяло підвищенню інвестиційного іміджу України, інтенсифікувало зв'язки українських підприємств з іноземними фірмами. Продовжували активну діяльність компанії, що вже закріпилися на ринку. Серед них спільні підприємства, в які у 1998 році були спрямовані значні кошти: “Кока-Кола Аматіл Україна" - 92,1 млн. дол. США, ВАТ “Прилуки” - 25,2 млн. дол. США, “Реемтсма Київ” - 17,2 млн. дол. США, “Макдональдс Юкрейн ЛТД" - 12,0 млн. дол. США, “АвтоЗАЗ-Деу” - понад 170 млн. дол. США. Корпорація Деу є найбільшим прямим інвестором в Україну. По загальному обсягу інвестицій - понад 300 млн. дол. США - Деу обійшла компанію Кока-кола та іноземних інвесторів в СП “Утел", “УМЗ” та інші Див. “До третього пленарного засідання Консультативної ради з питань іноземних інвестицій в Україні” Київ, 21 травня 2002 року . Держінвест України - http://www.di.com.ua/zasid.htm

Лідерами серед країн-інвесторів залишаються - США, Німеччина, Корея, Нідерланди, Великобританія, Росія, Кіпр.

В 2001 консорціум Flemings/SARS представив результати опитування іноземних інвесторів про причини низького рівня прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну. Див. Объем инвестиций в Украину - 65 долларов на брата //Галицькі контракти №30, 2001. Незважаючи на порівняльні природні переваги, в України один з найнижчих показників ПІІ серед країн Центральної і Східної Європи і СНД, обсяг якого складає $65 залучення на душу населення (за даними на 2001 рік) і перевищує аналогічний показник тільки таких країн, як Біларусь, Узбекистан і Таджикистан.

Крім відповідей на питання про основні перешкоди для залучення інвестицій (див. таблицю 2.5) і винесення власної оцінки впливу приватизації на обсяг ПІІ, Flemings/SARS запропонував опитаним інвесторам указати власні мотиви інвестування, схильність до ризику і механізми прийняття рішень про інвестування в українську економіку.

Таблиця 2.5

Основні перешкоди для ПІІ

("1" - головна причина, "2" - другорядна причина, "3" - не є причиною)

Таблиця 2.6

Пріоритети державної політики

На думку респондентів, низький рівень залучення ПІІ в Україну частково викликаний її несприятливим інвестиційним кліматом (у правовому, економічному й інфраструктурному аспектах), а також недоліками політики приватизації. Непрямим свідченням помилок у приватизаційній політиці може служити той факт, що більшість респондентів (зокрема 60% транснаціональних корпорацій) інвестували в Україну через новостворені проекти чи спільні підприємства з приватними компаніями, а не через приватизаційний продаж. Див. там же.

Результати опитування показали, що визначальним стимулом для іноземних інвесторів в Україні є пошук нових ринків. Цей стимул істотно переважає над іншими, зокрема над можливістю використовувати дешеву і кваліфіковану робочу силу. Більшість інвесторів залучає великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів. При цьому наявність дешевої робочої сили виявилося істотним тільки для інвесторів-підприємців, що завжди дуже реагують на дешеві фактори виробництва.

Хоча заробітна плата в Україні менше, ніж в інших країнах Східної Європи, цю важливу перевагу нівелює більш низька продуктивність праці, недостача капіталу, слабкий менеджмент і регуляторні перешкоди, адже ці фактори визначають більш високу, у порівнянні із сусідніми країнами, собівартість продукції.

Хоча Україна і є однією із самих ризикованих для ведення бізнесу країн Східної Європи, бажана внутрішня ставка прибутковості для гнітючої більшості інвесторів коливається в межах від 10 до 30%. Великі транснаціональні компанії, що можуть залучати капітал під більш низькі відсотки, звичайно вимагають меншої ставки прибутковості (нижче 20%), чим інституційні інвестори й інвестори-підприємці. Міжнародні фінансові організації, що також оперують капіталом порівняно низької вартості і які враховують політичні цілі, роблять інвестиції в Україну, орієнтуючись на прибутковість, виражену однозначним числом. Утім, їхні фінансові ресурси не покривають інвестиційних потреб України. Тому часто ці організації не можуть робити інвестиції без участі західного підприємства, що працює у відповідній галузі.

Згідно даним Flemings/SARS, за станом на день опитування респонденти інвестували чи зобов'язалися інвестувати в Україну понад $6 млрд. Ця сума складає майже 2/3 загального обсягу прямих іноземних інвестицій, притягнутих в Україну.

Серед опитаних 34 компаній 19 мають штаб-квартири в США, одна - у Канаді, інші - у країнах ЄС і інших європейських країнах.

Транснаціональні компанії складали 2/3 респондентів опитування. У межах вибірки був установлений широкий спектр обсягів інвестицій. Але найчастіше мова йде про прямі іноземні інвестиції середнього обсягу ($10-100 млн), що, власне, і домінують в Україні.

У число опитаних не ввійшли російські компанії, що складають вагому групу інвесторів в українську економіку. Чому? Як пояснює Flemings/SARS, - "ми намагалися зосередити увагу на компаніях з передовою світовою практикою ведення бізнесу". Крім того, на думку іноземних дослідників, російським компаніям властива велика, у порівнянні з західними компаніями, міра закритості в питаннях надання інформації про свою діяльність.

2.2 Обсяги та розподіл іноземних інвестицій в Україні

Частка прямих іноземних інвестицій ТНК у ВВП та

Перебудова української економіки, трансформація її у ринкову серед інших якісних перетворень включають налагодження зовнішньоекономічних зв'язків та відкритість.

На прикладі табачної промисловості України розглянемо обсяги та розподіл внесків іноземних інвесторів у розвиток виробництва.

Світовий тютюновий ринок в останні роки живе під постійним тиском антитютюнових рухів - як суспільних так і державних. По прогнозах об'єми ринку вже не будуть збільшуватись за рахунок зростання числа палільників. Великі тютюнові компанії нарощують свої виробничі потужності в основному завдяки освоєнню нових ринків: в останньому десятилітті 20 ст. ними стали ринки Східної Європи. За допомогою мільйонних інвестицій і нових технологій тютюнові ТНК контролюють сьогодні на цьому просторі більше 70% ринку.

Однак повністю монополізувати нові ринки так само, як і ринок США, американським тютюновим компаніям не вдалось: абсолютно рівну конкуренцію їм створила німецька REEMTSMA. Це стало можливим внаслідок того, що в останні роки американські тютюнові монстри переживали період внутрішніх структурних змін (BRITISH AMERICAN TOBACCO тепер володіє ROTHMANS, а JAPAN TOBACCO INTERNATIONAL управляє міжнародним бізнесом R. J. REZNOLDS TOBACCO), а також зазнали втрат у війні з антитютюновими активістами в себе на батьківщині - мусили виплатити мільярдні суми окремим штатам і федеральному урядові у вигляді компенсацій їх виплат на лікування палільників.

Локальні ринки, які відкрились в країнах Східної Європи вимагали від усіх тютюнових компаній неординарних рішень. Найбільшою популярністю тут користуються давно відомі місцеві, а також нові марки, випущені спеціально для місцевого ринку. Саме ці марки найбільш оптимально відповідають вимогам споживачів в категорії ціна/якість. Так, в Польщі конкуренцію місцевим маркам JAN SOBIESKI (BAT), CARO, MOCHE і MARS (REEMTSMA) складають тільки MALBORO L&M (PMI). В Україн і безперечними лідерами залишаються “ПРІМА” і ”ПРІМА ЛЮКС” (REEMTSMA), а в Росії впевнено лідирують “ПРІМА” і “БІЛОМОР", вслід за якими йдуть “ПЕТРО 1" (RJR) і “ЯВА ЗОЛОТА” (BAT).

Оцінити об'єм українського ринку тютюну сьогодні можна лише приблизно, оскільки значна частина продукції поступає на ринок нелегально, тобто не відстежується ні одним із контролюючих органів. За даними Асоціації СОПАТ, в 2000 році нелегальна частка тютюнового ринку країни збільшилась на 20% і сьогодні складає майже 35% всього об*єму ринку тютюну в Україні.

На українському ринку утворилась група лідерів, котра контролює 92% виготовлення тютюнових виробів. Це підприємства, які знаходяться під контролем транснаціональних корпорацій: Прилуцька тютюнова фабрика - BRITISH AMERICAN TOBACCO (BAT), Харківська тютюнова фабрика - PHILIP MORRIS, Кременчуцька тютюнова фабрика - JTI, Київська і Черкаська тютюнові фабрики - REEMTSMA. Розстановка сил на українському ринку дещо відрізняється від загальносвітових тенденцій: стабільне лідируюче становище вже декілька років займає німецька корпорація REEMTSMA, яка займає четверте місце в світі. Доречі, на російському ринку ця компанія за останні два роки завоювала лише 5% ринку. Світовий лідер BAT знаходиться сьогодні на третій позиції в Україні, PHILIP MORRIS займає другу позицію, а четверту - JTI, яка так і не змогла задіяти потужності Львівської тютюнової фабрики.

З 1998 до 2001 року йшло досить різке падіння виробництва цигарок. Це було пов'язано із загальним економічним спадом, порушенням звичних зв'язків з постачальниками сировини і енергоресурсів, традиційними споживачами, зменшенням посівних площ тютюну (в Криму) і відповідно різким скороченням його виробництва, відсутністю державного фінансування і, як наслідок, неможливістю модернізації застарілого виробництва, відтоком частини кваліфікованого персоналу, а також невмінням керівництва пристосуватись до нових економічних умов.

Але головною причиною такого різкого падіння стали імпортні більш якісні сигарети (в основній масі своїй нелегально завезені, а тому і не дуже дорогі). Вони в найкоротші терміни наповнили ринок, сильно потіснивши вітчизняну продукцію. Імпорт в ті роки становив близько половини всього тютюнового ринку, причому не менше 97% всього імпорту було завезено нелегально чи напівлегально.

Для боротьби з контрабандою тютюнових виробів та підтримки вітчизняного виробника державою було вжито ряд заходів. В липні 1995 року в світ виходить Указ Президента “Про марки акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби", в вересні Верховна Рада приймає закон “Про акцизний збір…", в листопаді - закон “Про деякі питання оподаткування" і, на кінець, в грудні - закон “Про визнання недійсними деяких законодавчих актів з питань оподаткування підакцизних товарів".

Цими законодавчими актами регламентувався новий порядок акцизного збору з імпортерів шляхом продажу їм акцизних марок і усувались пільги по оподаткуванню всіх підакцизних товарів, що ввозились в Україну. Тільки акцизна марка, без якої з 1 грудня 1995 року не можна було ввезти сигарети в Україну, а з 1 січня 1996 року не можна було ними торгувати, підтверджувала оплату акцизного збору в повному об'ємі.

В січні 1997 року Кабінет Міністрів встановлює мінімальні митні вартості імпортних тютюнових виробів і прив'язує їх до курсу ЕКЮ. Основною метою цієї постанови було забезпечення надходження коштів до бюджету. Другою ж задекларованою ціллю був захист вітчизняного виробника.

І третім ударом по “сірій” контрабанді стала Постанова, згідно з якою пропуск імпортних тютюнових виробів через митний кордон України здійснюється після сплати всіх необхідних платежів: ввізного мита, акцизного збору, ПДВ і митних зборів. До цього часу йшло плавне зниження цін на імпортні сигарети з марками. З 1 березня 1997 року вступили в дію індикативні ціни і ціни на імпортні акцизні цигарки підскочили на 60 - 80%, знову виріс попит на вітчизняні ліцензійні сигарети та на нелегальну продукцію.

До 2000 року основні об'єми контрабанди поступали із Молдавії (Придністров'я) та Румунії. За даними Державної митної інспекції в 1999 році легально в Україну було ввезено не більше 1-2% сигарет, а в 2000 - легальний імпорт складав 8 мільярдів сигарет, нелегальний оцінювався в 11-15 мільярдів. В 2001 році внутрішній ринок України заполонив потік дешевих цигарок нелегально завезених із Росії.

Введення з 1 січня 1998 року єдиного акцизного збору (2 ЕКЮ за 100 сигарет) для всіх сортів сигарет в значній мірі прискорило процес переходу тих хто палить на фільтрові цигарки, оскільки різниця в ціні їх з безфільтровими скоротилась.

Об'єми офіційного імпорту тютюнових виробів в 2000 році були невеликими. З одного боку, великі компанії-виробники налагодили випуск міжнародних цигарок в Україні і перестали їх офіційно завозити, щоб не конкурувати самим з собою. Так, наприклад, найбільший в минулому постачальник - PHILIP MORRIS, почав виробляти в Харкові цигарки L&M в звичайному і в полегшеному варіанті, перестала їх офіційно завозити, як і CHESTERFIELD і BOND STREET, випуск яких був освоєний раніше. Те ж саме можна сказати і про цигарки WEST компанії REEMTSMA і виробництва MAGNA виробництва R. J. REZNOLDS.

За даними Держмитослужби офіційний імпорт цигарок в Україну знизився із 6 млрд. шт. в 1999 році до 3.4 млрд. шт. в 2000 році.

Зате суттєво (на 84,4%) збільшився експорт. В минулому році з України в країни ближнього зарубіжжя було відправлено майже шість мільярдів цигарок. Основними покупцями були Росія (3,95 млрд. шт) і Білорусія (1,19 млрд. шт.). Вивіз української продукції в інші країни (Латвія, Грузія, Молдова та ін.) був незначним.

Основними експортними товарними позиціями стали цигарки інтернаціональних марок, що виробляються на вітчизняних фабриках з іноземними інвестиціями (WEST, MONTE KARLO, MAGNA, L&M, BOND). Досить активно експортувались і деякі власні українські сорти тютюнових виробів (в першу чергу - “ПРИМА ЛЮКС”).

А ось експорт вітчизняних цигарок без фільтру практично не відмічений. В загальній структурі вивозу його об'єм склав трохи більше 3%.

Причина цього в самій структурі українського експорту. Ринок основного покупця - Росії - затоварений власними цигарками без фільтру понадмірно. В результаті дешева продукція із РФ “зливається" не тільки в Україну, але і на ринки інших потенційних покупців вітчизняних “ПРІМИ", “ПОЛЬОТУ” і “ВАТРИ".

Характеристика ЗАТ “ТЮТЮНОВА КОМПАНІЯ В.А.Т. - ПРИЛУКИ”.

Після злиття BRITISH-AMERICAN TOBACCO (B. A. T) з ROTHMANS INTERNATIONAL на світовому ринку з'явилась перша по величині компанія з об'ємом виробництва більше 900 млрд. цигарок на рік. Таким чином, частка об'єднаної BRITISH-AMERICAN TOBACCO складає 16% світового виробництва цигарок. Тепер такі популярні марки цигарок, як STATE EXPRESS 555, BENSON&HEDGES, LUCKY STRIKE, KENT, ROTHMENS, DUNHILL, випускає одна компанія. На сьогоднішній день В.А.Т., в якій працюють 100 тис. чоловік, проводить торгові операції в 180 країнах світу, має власне виробництво в 68 країнах світу.

Компанія першою прийшла в Україну і в березні 1993 року створила СП з Прилуцькою тютюновою фабрикою, інвестувавши в неї 28 млрд. $. Зараз 65% акцій підприємства належать В.А.Т., а 35% - трудовому колективу. На фабриці крім традиційних сортів цигарок освоєно випуск міжнародних марок PALL MALL і PALL MALL LIGHT, ліцензійних GOLD DOLLAR, а також нових українських марок цигарок “ОТАМАН", “КОЗАК", “ГЕТМАН” і “ПРИЛУКИ ОСОБЛИВІ”.

У 1998 було вирішено запустити на український ринок стратегічний продукт - “ПРИЛУКИ” і “ПРИЛУКИ ОСОБЛИВІ ЛЕГКІ". Успіх цієї марки очевидний., і об'єми її виробництва планується збільшувати.

Характеристика ЗАТ ”R. J. REZNOLDS TOBACCO - КРЕМЕНЧУК".

Материнська компанія: В 1999 році компанія R. J. REZNOLDS TOBACCO INTERNATIONAL (R. J. R) була куплена міжнародною компанією JAPAN TOBACCO INC. В результаті угоди з'явилась нова компанія JAPAN TOBACCO INTERNATIONAL, що працює в 170 країнах світу.

Компанія виробляє три із п'яти найбільш популярних в світі марок сигарет MILD SEVEN, WINSTON і CAMEL, а також найпопулярніші в світі сигарети SALEM.

Частка JAPAN TOBACCO INTERNATIONAL в світовому виробництві тютюнових виробів складає 8%.

В Женеві знаходиться підрозділ цієї всесвітньовідомої тютюнової компанії, зі штаб-квартирою в Північній Кароліні (США), який займається світовим ринком тютюну поза межами США. Саме ця Женевська компанія прийшла в 1993 році в Україну і організувала спільні підприємства з Львівською (70%) і Кременчуцькою (93%) тютюновими фабриками. В модернізацію обладнання і реконструкцію фабрик було інвестовано більше 26 млн. доларів, після чого сумарна продуктивність була доведена до 22 млн. цигарок в рік. В 1998 році Львівська фабрика була закрита. З міжнародних марок в Україні виробляються MONTE CARLO в м'якій і твердій упаковці і MONTE CARLO LIGHTS, MAGNA і MAGNA LIGHTS, а також NORTH STAR.

Минулі два роки стали переломними для компанії. Відмова від роботи у Львові і концентрація всіх виробничих потужностей в Кременчуці дозволили оптимізувати роботу компанії. В результаті модернізації фабрика в Кременчуці отримала можливість випускати увесь спектр продукції компанії в Україні: від безфільтрових цигарок (“ПРІМА", “ВЕРХОВИНА", “БАРС”) до цигарок середнього класу (MAGNA, MONTE CARLO, “АРСЕНАЛ”).

Серед 11 українських тютюнових фабрик 5 - поки що не “приглянулись" іноземним інвесторам. Серед “невдах" - Дніпропетровська, Одеська, Кам'янець-Подільська, Феодосіївська і Монастерищинська тютюнові фабрики. Частка їх виробництва в загальному об'ємі невпинно зменшується, по даних на 1997 рік вона складала всього 8%. При цьому ні одній з фабрик не вдалось уникнути падіння виробництва. Найгірше справи йдуть на Дніпропетровській фабриці, де в 1997 році було вироблено всього 314 млн. сигарет (в 1996 році - 1,7 млрд.) і на Одеській фабриці, діяльності було вироблено і того менше - всього 200 млн. (в 1996 році - 360 млн.)

В основному ці фабрики на старому зношеному обладнанні виробляють сигарети без фільтру і папіроси. Якість тютюну, тютюнового паперу, зовнішній вигляд пачок примушують людей, які палять згадувати часи 10-літньої давності. Їх єдиним козирем до останнього часу залишалась ціна, яка була суттєво нижчою за ціни аналогічних марок, що виробляються на підприємствах з іноземними інвестиціями.