Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему :

Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

Студентки 4 курсу

заочної форми навчання

спеціальності

«Міжнародна економіка»

групи 6.503

Науковий керівник:

Москаленко О.М., к.е.н., доцент

Кривий Ріг - 2012



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

1.1 Форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці

1.2 Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній в міжнародному бізнесі

1.3 Транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини та результати

1.4 Законодавча база регулювання міжнародного бізнесу в Україні та на міжнародному рівні

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

2.1 Загальна характеристика України як країни-торговельного партнера на світовому ринку

2.2 Аналіз тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі

2.3 Проблеми та особливості ведення міжнародного бізнесу в економіко-правовому та політичному середовищі України вітчизняними та іноземними суб'єктами ЗЕД

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ШЛЯХІВ ПОДОЛАННЯ МОЖЛИВИХ ПРОБЛЕМ

3.1 Прогноз обсягів активізації міжнародного бізнесу за галузевими напрямками вітчизняної економіки

3.2 Шляхи вирішення проблем ведення міжнародної економічної діяльності компаніями з українським та іноземним капіталом

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність даної теми визначається тим, що в умовах глобалізації світового ринку Україна розвивається, та стає сильним торговельним партнером, а також як суб'єкт міжнародних економічних відносин, а саме міжнародного бізнесу. Останнім часом у світовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансової інтеграції. Процеси концентрації виробництва та об'єднання різних секторів господарства відбувалися об'єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невід'ємно пов'язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.

Так, Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає на інтеграцію у систему міжнародних зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.

З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного встановлення держави і як суверенного суб'єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основою життєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення, оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножити його, впевнена, буде неможливо.

Крім цього, проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьох спеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань. Тому для її дослідження використано систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику.

Дослідженню теоретичних і практичних питань різних аспектів розвитку легкої та зокрема текстильної промисловості присвячено значну кількість досліджень вітчизняних вчених, таких як: О.Наумов, Б.Кваснюк, Я.Базилюк, І.Крючкова, А.Гречан, Я.Ромусік та інші. Незважаючи на проведення ґрунтовних досліджень недостатньо уваги приділялося системному визначенню проблем функціонування галузі в умовах посткризової ситуації та шляхів виходу з неї.

Мета роботи - розкрити поняття міжнародного бізнесу; охарактеризувати його розвиток в Україні в галузевому розрізі; дослідити проблеми, а також шляхи вирішення проблем, щодо адаптації України до умов глобалізації світового ринку.

Завдання курсової роботи: визначити форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці; охарактеризувати механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній в міжнародному бізнесі; розкрити поняття транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини та результати; проаналізувати регулювання міжнародного бізнесу в Україні та на міжнародному рівні; охарактеризувати Україну як країни-торговельного партнера на світовому ринку; проаналізувати тенденцій розвитку міжнародного бізнесу України у галузевому розрізі; розкрити проблеми та особливості ведення міжнародного бізнесу в економіко-правовому та політичному середовищі України вітчизняними та іноземними суб'єктами ЗЕД; зробити прогноз обсягів активізації міжнародного бізнесу за галузевими напрямками вітчизняної економіки; запропонувати шляхи вирішення проблем ведення міжнародної економічної діяльності компаніями з українським та іноземним капіталом.

Предметом дослідження є безпосередньо міжнародний бізнес, та його розвиток в Україні в час економічної кризи, а також розвиток бізнесу в галузевому розрізі, проблеми його розвитку та шляхи вирішення цих проблем.

Об'єктом дослідження є відносини, які виникають під час здійснення міжнародного бізнесу, а також методи регулювання цих відносин.

В основу роботи були покладенні праці авторів: Галанова В.А, Гречан А.П., Дідківський М.І., Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В., Гребельник О.П., Романовський О.О., а також офіційні сайти міністерств та законодавство України.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

1.1 Форми, види та причини міжнародного бізнесу в світовій економіці

Міжнародний бізнес (міжнародна підприємницька діяльність) становить собою науково-технічне, виробниче, торговельне, сервісне та інше співробітництво господарських суб'єктів двох або більше країн. В сучасних умовах він зв'язаний з міжнародною торгівлею товарами і послугами та міжнародним рухом і використанням факторів виробництва.

Основними суб'єктами міжнародного бізнесу виступають фізичні та юридичні особи, їх інституціональні та добровільні об'єднання, є держави та міжнародні організації.

На підставі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності розрізняють два типи міжнародного бізнесу: приватний і державний. Приватний бізнес здійснюють фізичні та приватні юридичні особи. Державний бізнес здійснює держава та її представники.

За галузево-технологічною і функціональною ознаками виокремлюють такі основні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий.

В сучасних умовах найбільш швидко розвиваються такі види міжнародного бізнесу як промисловий, торговий і фінансовий.

Головною рушійною силою розвитку міжнародного бізнесу є економічні інтереси суб'єктів міжнародних відносин, які можна об'єднати у такі три групи:

· економічні інтереси окремих держав та їх підприємств,

· економічні інтереси міжнародних економічних організацій,

· економічні інтереси інтеграційних об'єднань.

Економічні інтереси спонукають названих суб'єктів міжнародних економічних відносин до розвитку міжнародного бізнесу, оскільки він дає можливість розширювати продаж товарів, отримувати доступ до нових технологій, джерел сировини та робочої сили і, як наслідок, одержувати більш високі прибутки.

Розрізняють два механізми здійснення економічних інтересів суб'єктів міжнародних економічних відносин: механізм погодження і механізм реалізації.

Механізм погодження полягає у виробленні конкретних стратегічних принципів, форм та методів здійснення економічних інтересів. Він знаходить своє виявлення у політичних, економічних та правових документах, які регламентують процес погодження економічних інтересів суб'єктів міжнародних економічних відносин.

Механізм реалізації полягає у впровадженні тих чи інших погоджених рішень у практику міжнародних економічних відносин.

На реалізацію економічних інтересів суб'єктів міжнародного бізнесу роблять вплив дві групи факторів: загальні, до яких відносяться географічні, історичні, політичні, економічні, правові, соціальні і культурні умови; конкретні, до яких відносяться швидкість пристосування виробництва до зміни попиту, розмір виробництва, кількість покупців, обсяг закупівлі продукції, рівень конкуренції, транспортні витрати. Зрозуміло, що всі ці фактори є різними в різних країнах та регіонах і можуть діяти в протилежних напрямках.

Розвиток міжнародного бізнесу здійснюється на мега-, мета- макро- і мікро- рівні. На мега- рівні, тобто на рівні міжнародного співтовариства, об'єднаного в систему ООН, формуються найбільш загальні положення щодо суті та змісту міжнародного бізнесу. На метарівні (тобто на регіональному і міждержавному) - загальні положення ООН пристосовуються до особливостей регіонального й міждержавного співробітництва/Адже не секрет, що, скажімо, у країн Західної Європи проблеми розвитку міжнародних економічних зв'язків інші в порівнянні з проблемами постсоціалістичних країн Східної Європи. Це ж саме можна сказати й про країни Африки, Азії, Америки.

На макрорівні (тобто на рівні економіки окремо взятої країни) - міжнародний бізнес відображає особливість організаційно-економічних і правових відносин тієї чи іншої країни, її суспільно-економічний і політичний устрій, традиції, географічні та природнокліматичні умови, місце в системі міжнародного поділу праці тощо. Без врахування названих особливостей неможливо забезпечити розвиток і ефективне функціонування міжнародного бізнесу.

На мезорівні (тобто на рівні галузі або сфери виробництва) - розвиток міжнародного бізнесу відображає особливості галузі чи сфери виробництва народного господарства країн-партнерів. Сукупність організаційно-економічних і правових норм мезо- та макрорівня утворюють необхідне зовнішнє середовище для реалізації бізнесових проектів на мікрорівні.

На мікрорівні (тобто на рівні фірми, підприємства) - реалізується конкретний бізнес-план щодо взаємодії з фірмами і підприємствами зарубіжних країн. На сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин значно інтенсифікували свою діяльність підприємства, фірми, виробничі об'єднання, товариства, асоціації. Названі суб'єкти міжнародних господарських зв'язків реалізують конкретні економічні проекти, які відповідають завданням їх власного економічного розвитку та розвитку країни, їх функціонування й інтенсифікації господарських зв'язків зарубіжних партнерів.

1.2 Механізм злиття та поглинання як спосіб розвитку компаній в міжнародному бізнесі

Останнім часом відомі фінансові періодичні видання досить часто публікують інформацію про злиття чи поглинання компаній у різних сферах бізнесу. Залежно від розмірів компаній-учасників цих угод, їх вартості та ринкового впливу інформація про злиття та поглинання може зумовити різні резонанс і реакцію як у бізнес-колах, так і на фондовому ринку.

Сьогодні практика укладання угод про злиття чи поглинання компаній поширилась і на український бізнес. Це зумовило зростання інтересу до цієї проблеми з боку фінансових аналітиків, менеджерів компаній та інших фахівців.

Пропонуємо ознайомитися з основними мотивами та аспектами процесу злиття чи поглинання в зарубіжному і вітчизняному бізнесі, а також оцінити його ефективність у цілому.

У найбільш поширеному розумінні злиття чи поглинання (mergers/acquisitions) є одним із додаткових способів укрупнення бізнесу, розширення компанією своєї діяльності та сфер впливу на окремому ринку.

Злиття чи поглинання, як угоди щодо придбання одних компаній іншими, в різні часи, незалежно від країни, привертали до себе увагу, породжували тривалі дискусії, обговорення та прогнози у фінансових колах. Це пов'язано з тим, що здійснювались вони у переважній більшості між відомими компаніями, які до того ж були конкурентами. Залежно від мети та налаштованості компанії-ініціатора такі альянси з конкурентами мають дружній чи ворожий характер.

Перші хвилі угод про злиття компаній мали місце ще в ХІХ ст. і зумовили процеси горизонтальної інтеграції компаній-учасників та появу потужних монополій в індустріальній економіці. Характерною особливістю моделей злиття чи поглинання у цей період був множинний характер укладених між компаніями угод. Так, у 75% укладених угод учасниками в середньому були п'ять компаній, а в решті - більше десяти компаній. Створення монополістичних гігантів у різних галузях не могло лишатися непомітним, тому розпочалась активна робота законодавчих органів ряду країн із вдосконалення існуючого та розробки нового антимонопольного законодавства. [6]

Введення обмежень на деякий час зменшило кількість укладених угод і створених альянсів між компаніями-конкурентами. Однак із часом, а саме у 30-х роках ХХ ст., бізнес пристосувався до нових умов, і процес злиття чи поглинання компаній перейшов до іншого етапу свого розвитку - створення олігополістичних альянсів шляхом диверсифікації та вертикального злиття.

Якісно новим етапом розвитку процесу злиття чи поглинання стали 70-ті роки минулого століття, коли почали створюватися альянси конгломератного типу між компаніями різних галузей економіки.

Зауважимо, що практично всі укладені угоди про злиття компаній характеризувались взаємною заінтересованістю учасників, тобто мали дружній характер. Починаючи з 80-90-х років характер угод про злиття та поглинання змінився: виникає тенденція ворожих поглинань та укладення угод із чітким стратегічним розрахунком отримати синергічний ефект від нового бізнес-альянсу.

Сьогодні феномен злиття та поглинання перейшов до нового етапу розвитку, характерними ознаками якого є злиття транснаціональних корпорацій, тобто підвищення рівня концентрації бізнес-альянсів у світовому масштабі. У кінці 1999 року, за оцінками аналітиків, було зафіксовано близько 40 000 угод про злиття чи поглинання загальною вартістю понад $3,4 трлн. Масштаби цих угод спричинили фундаментальні зміни у ряді галузей економіки, зокрема хімічній, телекомунікаційній, а також у банківській сфері.

Оцінюючи тенденції існування феномену злиття та поглинання як варіанту розвитку компаній, можна дійти висновку, що способи їх здійснення ускладнювалися з кожним наступним етапом розвитку світової економіки. З цього приводу логічним стає питання, якими ж є сучасні мотиви укладання угод про злиття чи поглинання між компаніями-конкурентами?

Досліджуючи проблему злиття та поглинання, різні аналітики по-своєму пропонують групувати їх мотиви та причини.

Змусити чи спонукати компанію піти на укладання угоди з конкурентом можуть три групи чинників:

- внутрішня потреба компанії, зумовлена необхідністю пошуку нового напрямку чи способу свого розвитку;

- зовнішні умови, спричинені зміною бізнес-середовища, що загрожує зниженням ефективності діяльності компанії та змушує її шукати нові шляхи розвитку;

- власні бажання, плани та амбіції менеджменту компанії. [1]

Дія внутрішніх мотиваційних чинників проявляється у прагненні компанії-ініціатора злиття чи поглинання отримати нові навички (наприклад, технологічні досягнення, кращі способи організації бізнес-процесів чи досвід персоналу компанії-конкурента). Найчастіше внутрішніми мотивами компанії створення альянсу з конкурентом шляхом злиття є бажання отримати доступ до нових продуктів, ринків, каналів дистрибуції та фінансових ресурсів іншої компанії. Цей мотив, зокрема, є домінуючим при купівлі іноземними компаніями вітчизняних підприємств-конкурентів у харчовій промисловості (наприклад, галузь виробництва пива). Компанія-ініціатор планує таким чином отримати додаткову перевагу від розширення ринку збуту, економії на витратах входу на ринок тощо. Менш поширеним, але не менш значущим мотивом є бажання компанії-ініціатора злиття отримати податкову економію за рахунок придбання збиткового конкурента.

Вплив зовнішніх мотивів злиття чи поглинання пояснюється прагненням компанії максимально використати власні виробничі потужності в умовах загального скорочення ринку. Така можливість виникає у разі злиття з компанією, яка виробляє диференційовану щодо даної компанії продукцію. Придбання такої компанії дозволить уникнути процесу скорочення чи згортання власного виробництва завдяки використанню надлишкових потужностей для виробництва продукції іншої компанії.

Мотиви, викликані власним бажанням менеджерів, проявляються в основному в їх прагненні отримати певні фінансові вигоди від купівлі компаній-конкурентів (наприклад, розширення контролю над компанією-конкурентом та її персоналом і впливу на них, отримання додаткової винагороди від власників за рахунок зростання обороту та курсу акцій після поглинання чи злиття тощо). Зауважимо, що в більшості випадків злиття чи поглинання, що зумовлені саме таким мотивом, є ворожими щодо компаній-конкурентів і найменше керуються досягненням економічної чи фінансової ефективності для бізнесу в цілому.

У практиці злиттів та поглинань є також приклади, коли мотивом для укладання угоди було спільне бажання компаній-учасників отримати практично однакову вигоду. Приміром, злиття компаній однієї галузі дозволяє їм вести переговори з постачальниками про зниження закупівельних цін та отримати вигоду від зниження витрат за рахунок здійснення великих партій закупівель. [22]

Одним із внутрішніх спонукальних мотивів обох компаній може бути їхнє прагнення знизити власні витрати на здійснення науково-дослідних робіт і розробок нових продуктів чи технологій.

Зовнішніми мотивами, що спонукають компанії об'єднуватися, є також вимоги кредиторів до розмірів компанії, обсягу обороту та прибутку останньої в разі оформлення великих позик, а також у разі її виходу на світовий ринок капіталу. Злиття ж двох чи більше компаній, що мають спільні інтереси, дозволяє підвищити кредитний рейтинг і скористатися перевагами компанії-ініціатора.

У разі, якщо цілі, мотиви та бажання компаній збігаються, їх злиття чи поглинання набуває статусу дружнього. Ключовим чинником дружнього поглинання є правильна оцінка перспектив злиття та процедура оформлення угоди про купівлю.

Як і будь-яке інше інвестиційне рішення, висновок про доцільність здійснення процедури злиття чи поглинання має обгрунтовуватися конкретними розрахунками. Рівень їх деталізації залежить, у першу чергу, від того, яку величину фінансових ресурсів компанія збирається витратити на укладення цієї угоди.

Загальний висновок про доцільність здійснення злиття чи поглинання можна зробити, розрахувавши одномоментний синергічний ефект за формулою:

ЗОСЕt = СЕМt + СЕКt + СЕНt + СЕМоt + СЕЦt + СЕУt + СЕДt, (1.1)

де ЗОСЕt - загальний одномоментний синергічний ефект у момент часу t після здійснення злиття чи поглинання; СЕМt - синергічний ефект масштабів при досягненні більш оптимального обсягу виробництва та взаємодоповнення ресурсів. Розраховується як сума різниць неоптимальних та оптимальних витрат на одиницю продукції, помножених на реальний обсяг виробництва за всіма видами продукції; СЕКt - синергічний ефект, який досягається на ринках капіталів. Це, зокрема, прибуток на акціонерний капітал, різниця у відсотках за кредит до злиття/поглинання та після нього тощо; СЕПt - синергічний ефект, який досягається за рахунок зниження рівня податків, мита та інших платежів до бюджету; СЕМоt - синергічний ефект, який досягається за рахунок «монопольного» становища на ринку та можливості впливати як на споживачів, так і на постачальників; СЕЦt - синергічний ефект, який досягається за рахунок централізації, виключення дублюючих функцій та економії поточних витрат. Розраховується як різниця між сумою витрат окремих бізнес-одиниць до злиття/поглинання та після нього (тобто між витратами централізованої одиниці); СЕУt - синергічний ефект, який досягається за рахунок організації кращого управління та формування оптимальної структури бізнес-процесів; СЕДt - синергічний ефект, який досягається за рахунок диверсифікації, що отримується за рахунок підвищення попиту на продукцію ширшого асортименту; збільшення обсягів реалізації за рахунок розширення каналів збуту тощо. [22]

На жаль, не завжди результати укладених угод свідчать про ефективність і доцільність здійсненого злиття чи поглинання. Дослідження доводять, що кількість невдалих угод становить близько 60% загальної кількості. Основною причиною цього є те, що отримані в результаті злиття компаній доходи не покривають всіх витрат процесу об'єднання (наприклад, придбання акцій, викуп зобов'язань тощо). Негативні наслідки угод про злиття чи поглинання зумовлені не лише фінансовими втратами, а й зниженням ефективності системи управління об'єднаної компанії.

Однак, на думку фахівців, більшість негативних результатів укладених угод пов'язана з низькою якістю підготовки та проведення інтеграції. Так, до основних передумов успіху угод про злиття чи поглинання компаній належать: обґрунтованість вибору об'єкта злиття чи поглинання; ідентифікація можливостей досягнення синергічного ефекту від об'єднання (для цього проводиться due diligence - розкриття детальної інформації про фінансову модель компанії-претендента, здійснення початкової оцінки її вартості); визначення факторів створення майбутньої вартості інтегрованої компанії; формулювання основних принципів інтеграції.

Крім того, для досягнення максимального ефекту та отримання вигоди від угоди про злиття чи поглинання слід вивчити кращий зарубіжний і вітчизняний досвід укладених угод. Так, успіх більшості угод про злиття чи поглинання серед американських компаній зумовлюється зростанням фондового ринку США в останні десятиріччя минулого століття. Це дозволило компаніям акумулювати достатні фінансові ресурси та спрямувати їх на придбання акцій інших компаній галузі. Варто зауважити, що паралельно зростала кількість компаній, що ставали потенційними об'єктами угод про злиття чи поглинання. Це пояснюється періодичними фінансовими кризами на ринках окремих країн, які призвели до втрати досягнутих позицій тими чи іншими компаніями на ринку. У таких умовах їхні менеджери найкращим варіантом уникнення банкрутства вбачали приєднання своєї компанії до більш потужного конкурента.

У країнах Європейського Союзу поштовхом до збільшення кількості укладених угод про злиття та поглинання стало розширення кордонів єдиного європейського ринку, що відкрило для крупних компаній можливість отримати вигоди від ефекту масштабів виробництва, а дрібним компаніям - увійти до складу крупних компаній-конкурентів.

Досить поширеною практика злиття чи поглинання є в банківському секторі. Так, середня вартість останніх угод про злиття чи поглинання у європейському банківському секторі становила $15-17 млрд.

Практика укладення угод про злиття банків має місце і в Україні. Основною метою при цьому є укрупнення банків, збільшення їх активів, а також доступ до клієнтської бази банку-контрагента. Досвід укладання угод про злиття вітчизняних банківських структур показує, що в середньому тривалість їх оформлення сягає півтора-два роки. Основна частина часу припадає на здійснення ґрунтовної експертної оцінки та аудиту банку, що розглядається як об'єкт майбутньої угоди. Паралельно банк-контрагент аналізує фінансові можливості банку-покупця щодо виконання умов угоди. Після приєднання дрібніші банки перетворюються у філії основного банку. Одним з останніх прикладів організації процедури злиття є ініціатива банку «Дністер» щодо приєднання банку «Західбудгазбанк».

Взагалі, оцінюючи приклади та досвід компаній, що уклали угоди про злиття чи поглинання, можна стверджувати, що ця процедура є особливо привабливою для компаній, які перебувають у скрутному фінансовому становищі. Для вітчизняних компаній, що стоять на межі банкрутства, злиття з потужним конкурентом, на нашу думку, є більш прийнятною перспективою, ніж тривала та часто безрезультатна санаційна процедура.

Однак необхідною умовою для укладення взаємовигідних угод про злиття чи поглинання вітчизняними компаніями є більш динамічний розвиток фондового ринку. Одним зі способів організації та здійснення взаємовигідних розрахунків за подібними угодами є випуск опціонів. На відміну від України, у зарубіжній практиці цей похідний фінансовий інструмент широко використовується як механізм розрахунку в процесі злиття компаній. Тому вивчення європейського досвіду та зразків укладання угод про злиття чи поглинання має важливе значення для їх цивілізованої організації у практиці заінтересованих українських компаній. [32]

1.3 Транснаціоналізація міжнародного бізнесу, її причини та результати

Основним мотивом і передумовою виходу бізнесу за національні кордони є вузькі рамки національного ринку і відносний « надлишок» капіталу , коли з метою прибуткового інвестування він спрямовується за кордон. Прагнення окремих індивідуумів, організацій, фірм забезпечити собі кошти, необхідні для відтворення національного капіталу, здійснюється через посередництво : а) міжнародні торгівлі; б) прямого володіння або акціонерної участі у видобутку природних багатств за кордоном; в) отримання права на повну або часткову власність виробничих потужностей, підприємств сфери послуг, фінансово - кредитної сфери тощо.

2. Перехід бізнесом національних кордонів безпосередньо мотивований двома групами чинників: вартісними і маркетинговими.

а) в міру загострення конкуренції на глобальному рівні і краху торговельних бар'єрів дедалі гострішою для кожної фірми стає потреба в максимальному зниженні витрат виробництва за рахунок доступу до дешевої робочої сили, сировини , землі, а також наближення до джерел постачання та клієнтів. Міжфірмова кооперація в рамках транснаціонального капіталу використовується як засіб зниження витрат виробництва. Наприклад у 1983 р. фірми « Дженерал Моторс» і « Тойота»підписали угоду про створення спільного підприємства для виробництва автомобілів в районі Сан -Франциско. Згідно з угодою, « Тойота» оплачує інженерно-проектувальні роботи, забезпечуючи тим самим фірмі « Дженерал Моторс» економію приблизно в 1 млрд дол.., котрі вона повинна була б , в іншому разі , вкласти в дослідження і розробки. У свою чергу « Тойота» економить 1,25 млрд дол..,оскільки їй не потрібно купувати землю в США і будувати там свій власний завод. У США виготовляють кузови, сидіння, інтер'єр і оздоблення; решту , включаючи двигун, виготовляє Японія. До ради директорів входить однакова кількість представників фірм « Дженерал Моторс» і « Тойота», хоча президент призначається від «Тойоти»;

б) внутрішній ринок дедалі більше ставить кордон зростанню корпорацій, особливо в тих країнах, де діють антимонопольні закони. Так, у США антитрестівські закони обмежують максимальну частку ринку, яку може мати компанія. В результаті найбільші корпорації концентрують свою увагу на міжнародному секторі ринку. Бізнес шукає по всьому світі ринки ( і формує їх для себе) , а також середовище зі сприятливим податковим та інвестиційним кліматом.

3. Неабияку роль у переміщенні бізнесу за кордон відіграють ділові зв'язки між фірмами. Часто слідом за міжнародною фірмою просуваються пов'язані з нею кооперацією фірми та обслуговуючі організації типу банків, бухгалтерсько - ревізорських фірм.

4. Сильним стимулом переміщення частини виробничих потужностей за кордон є й екологічні чинники. Промислово розвинуті країни прагнуть переміщувати в країни, що розвиваються, такі виробничі потужності, котрі значною мірою призводять до забруднення навколишнього середовища.

У цілому ж секторі міжнародної економіки надає бізнесу ширші можливості для отримання вигод, хоч і приховує в собі більше ризику.

До найпоширеніших видів міжнародного бізнесу звичайно відносяться:

- експорт;

- ліцензування;

- франчайзинг;

- контракти на управління;

- проекти « під ключ»;

- прямі іноземні інвестиції;

Експорт продукції - найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту або експертний відділ, або незалежну торговельну компанію, або посередницьку службу, котра має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.

Ліцензування - це надання іншим фірмам певних прав . наприклад, на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок або ноу - хау за певну плату. Це спосіб організації виробництва за кордоном, котрий зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту або інвестицій . ліцензування також використовується фірмою. Якщо вона хоче одержати прибуток від виробів, що не відповідають стратегічним пріоритетам фірми. Поширеним є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології порівняно з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.

Франчайзинг- спосіб діяльності , згідно з якими франчайзер ( продавець) передає франчайзі ( покупцеві) право на використання своєї торговельної марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі. В цьому відмінність франчайзингу від ліцензування. [50]

Слід відзначити , що ТНК розглядає свої технології і торговельні марки як важливі частини базових активів. У США 1/3 обігу роздрібної торгівлі -це франчайзинг. Близько ? таких продаж припадає на дилерів, що займаються збутом легкових та вантажних автомобілів, бензоколонок, та розливанням у пляшки безалкогольних напоїв.

Найбільш розповсюджений спосіб ( 60%) проникнення франчайзера в іншу країну - це вибір головної франчайзі і передача цій організації ( звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торговлю або торговлю через субфранчайзі. За такою схемою працюють японські підприємства « Мак - Дональдс».

Приблизно у 20 % випадків франчайзери ( продавці0 проникають на іноземні ринки, укладаючи угоди безпосередньо з франчайзами за кордоном.

Контракти на управління . Один із найважливіших активів фірми - це талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств слаборозвинутих країн відчувають труднощі через погано підготовлених керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить насамперед від іноземних інвестицій, які забезпечують направлення в інші країни менеджерів та фахівців.

Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом певного періоду за встановлену плату.

Контракти на управління використовуються , насамперед, коли:

- підприємство фірми в іншій країні експропрійоване4

- фірма починає управління новим підприємством4

- фірма береться за управління підприємством, що бідує

Проекти « під ключ» - це вид міжнародного бізнесу , який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягнута повна їхня гот овність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти « під ключ», найчастіше є виробниками промислового устаткування: вони ж постачають частину устаткування за проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Інколи в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять в країні підхожого об єкта для інвестування.

Замовником часто виступає державна установа, котра вирішила виготовляти певний вид продукції на місці під своїм покровительством.

До найважливіших умов контракту « під ключ» звичайно відносять:

- ціну контракту;

- фінансування експорту;

- якість технології та управління;

- досвід та репутацію фірми.

Ліцензування, франчайзинг, управлінські контракти, проекти « під ключ» тощо, створюють можливість організації однієї країни отримати доступ до технології виробництва або управління, розробленою в іншій, і тим самим підвищити свою конкуренто - спроможність на внутрішньому та світовому ринках.

Фірми, вибираючи ці види міжнародного бізнесу , керуються не лише економічними, а й політичними та правовими мотивами.

1. Вони використовуються найчастіше за наявності торговельних обмежень або обмежень на придбання іноземцями власності в країні.

2. Їх використовують як проміжні можливості ті фірми,корті не бажають зразу ж переходити від експорту до створення власної філії та спільного підприємства.

Привабливість цих видів міжнародного бізнесу в тому, що вони здатні захистити активи фірми.

Проте вони продовжують ряд проблем. По - перше , фірма до певної міри втрачає контроль. По - друге , можливе неадекватне використання ліцензій та ін.. По - третє, ці види можуть породжувати майбутніх конкурентів.

Наприклад, американські фірми останнім часом з усього набору можливостей обмежують свою участь високотехнологічними проектами , оскільки фірми з таких країн, як Індія, Південна Корея, Туреччина виявились більш конкурентоспроможними у звичайних будівельних проектах, для реалізації яких вимагається передусім дешева робоча сила. В міру накопичення досвіду міжнародних операцій фірми збільшують свою безпосередню участь у них у формі ПІІ ( матеріальні активи).

Досвід діяльності міжнародних концернів показує, що завоювання нового ринку звичайно проходить в три етапи.

Перший етап - це вивчення ринку шляхом проведення детальних і глибоких аналізів.

Другий етап - експорт, спочатку через місцевого представника, а потім через власні комерційні організації.

Експорт та імпорт товарів звичайно є:

- ключовими статтями в міжнародних угодах будь - якої країни;

- першими з міжнародних операцій будь - якої компанії;

- операціями, які продовжуються у випадку диверсифікації компанією своїх методів ведення міжнародного бізнесу.

Третій етап - створення власної філії

Якщо фірма дійшла до висновку, що в даній країні необхідно створити філію, то для неї дуже важливо вирішити питання: або створити повністю власну філію, або знайти партнера і разом з ним заснувати підприємство. Щоб прийняти раціональне рішення відносно участі у власності , фірма повинна оцінити оптимальну з точки зору міжнародного маркетингу частку контролю для досягнення успіху.

Повна власність буває необхідною саме тоді, коли існують тісні зв'язки всередині корпорації, жорстка залежність філій від рішень, що приймаються штаб- квартирою корпорації. Вона доцільна і в тому випадку, якщо корпорація орієнтується лише на внутрішній ринок приймаючої країни. В цілому ж сучасні умови функціонування світового ринку в зростаючому ступені не сприймають повній власності ТНК. Дедалі більше чинників діє на користь створення спільних підприємств.

Спільне підприємство - це володіння на пайових засадах,коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик. [51]

Стимулом до заснування СП може бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. можливість отримати певні пільги збоку місцевої влади або використати наявні переваги місцевого партнера ( ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. У тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому ринку. Об єднуючи ресурси , фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Так , 20 % пакет акцій фірми «Вольво» в компанії « Рено» і 25 % пакет акцій « Рено» в філії « Вольво» сприяють спільним розробкам і виробництву технічно більш в досконалих компонентів за менших витрат, що дозволяє обом фірмам успішно конкурувати з такими автомобільними велетнями, як «Дженерал Моторс» і « Фольксваген». Поєднувати можна активи практично всіх типів( виробничі потужності, розподільчі мережі, наукові дослідження), які доповнюють один одного.

У мірі глобалізації бізнесу та глобалізації конкуренції фірми дедалі охочіше створюють спільні підприємства, що відомі як стратегічні альянси. Їх найрозвинутіша форма - міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково - дослідні об єднання на зразок тих, які існують у сферах високої технології. Прикладом може бути міжнародний консорціум, створений у 1983 р. з капіталом в 1 млрд. дол.. щодо розвитку нового реактивного двигуна. Юнайтед Текнолоджіс Тратт енд Уітней Дивіжн ( США) та британська Роллс - Ройс мають по 30 % у цьому об'єднані , до якого входять представники 5 країн. Моторен- уед- Турбінне Юніон ( ФРН), ФІАТ ( Італія), Аеро Енджім ( Японія) поділяють решту 40 %. Конкурентоспроможність компанії дедалі більше не від неї самої, а від альянсів, котрі вона може створити.

Переваги спільних підприємств:

- СП є єдиним способом функціонування на ринках країн, в яких заборонена або опосередковано обмежена діяльність іноземних фірм участі місцевого партнера.

- СП має перевагу в тому випадку, коли об єднання дає більший ефект, ніж у випадку організації індивідуальної діяльності.

- СП дозволяє підтримувати добрі відносини з місцевим урядом та іншими організаціями, такими як профспілки. Якщо місцевим партнером виступає уряд або цей партнер політично впливовий та підприємству можуть бути встановлені податкові пільги, субсидії та урядова підтримка.

- Добре знання місцевої культури та навколишнього середовища місцевого партнера можуть дозволити спільному підприємству отримати вигоду від кращого розуміння зміни ринкових умов і потреб.

- У багатьох країнах економічні та політичні умови різко змінюються . СП дозволяють мінізувати ризик від довгострокових інвестицій і одночасно максимізувати віддачу від вкладеного капіталу.

Недоліки спільних підприємств:

- Зіткнення інтересів партнерів. Причиною суперечностей можуть бути питання накопичення і розподіл прибутку, а також такі аспекти ведення справ, як загальна стратегія фірми, науково- дослідна діяльність , стиль управління, облік і контроль, маркетингова політика і стратегія, особовий склад фірми.

- Спільне підприємство означає поєднання двох і більше корпоративних культур ( ліній поводження; методів ведення справ тощо), котрі часто можуть бути досить різними. Якщо не вдається подолати ці відмінності , добитися взаєморозуміння і довіри, якщо один з них або обидва партнери наполягають на голосуванні з вирішальних питань, то підприємство приречене на провал.

Це основні чинники, які негативно впливають на діяльність СП, але можуть бути і інші. Наприклад, американські партнери часто виражають незадоволення з приводу того, що їхні японські колеги посилають до спільних підприємств не найкращий персонал. Японці ж, завдяки практиці довічного найму, звільняються таким чином від менш компетентних менеджерів, посилаючи їх до спільних підприємств.

Під час переговорів про створення СП необхідно дбайливо враховувати інтереси сторін і провести всебічне дослідження всіх напрямів взаємовідносин і взаємодії партнерів.

Свобода вибору форми міжнародних операцій тим вища, чим нижча ймовірність конкуренції.

При виборі способу ведення міжнародного бізнесу фірма враховує: 1) правові аспекти; 2) величину витрат; 3) наявність досвіду; 4) рівень конкуренції та ризику; 5) розподіл контролю та характер активів; 6) часто при виборі в міжнародному бізнесі на перше місце ставиться імовірність політичних та економічних змін, які можуть знизити захищеність доходів і активів фірми.

Один із способів розподілу і зниження ризику від конфіскації, ведення валютного контролю і коливання валютних курсів, скорочення збуту, річних коливань доходів та ін.. - використання різних видів бізнесу і розміщення міжнародних операцій у різних країнах.

1.4 Регулювання міжнародного бізнесу в Україні та на міжнародному рівні

Розвиток міжнародного бізнесу обумовлює необхідність існування ефективного механізму регулювання його на державному, міжнародному та наднаціональному рівнях. Метою такого регулювання є:

· забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів їх виробництва;

· стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;

· створення передумов для широкої інтеграції національної економіки у світове господарство;

· захист національних економічних інтересів в цілому і окремих суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема;

· створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного бізнесу.

На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство економіки, Державне управління митного контролю.

Звичайно, кожен з названих органів державної влади наділений відповідною компетенцією, в межах якої він і здійснює регулювання міжнародного бізнесу. Так, законодавчий орган приймає і скасовує закони щодо зовнішньоекономічної діяльності, визначає основні напрями зовнішньоекономічної політики, визначає структуру органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ратифікує міжнародні договори країни, встановлює порядок та умови оподаткування зовнішньоекономічної діяльності тощо. Виконавчі органи влади здійснюють конкретні заходи в галузі зовнішньоекономічної діяльності, приймають підзаконні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності, заключають відповідні угоди з іноземними представниками влади, забезпечують реєстрацію міжнародних спільних підприємств і таке інше.

До державного регулювання міжнародного бізнесу причетний і центральний банк країни. Він забезпечує зберігання та ефективне використання золотовалютного резерву та інших цінностей, задіяних у міжнародному бізнесі, а також представляє інтереси країни у відносинах з центральними банками та іншими фінансово-кредитними установами зарубіжжя, регулює курс національної валюти стосовно грошових одиниць інших держав тощо.

В структурі органів виконавчої влади є спеціальні відомства (міністерства), які забезпечують єдину зовнішньоекономічну політику у процесі виходу суб'єктів міжнародного бізнесу на зовнішній ринок та безпосередню координацію і контроль їх діяльності.

На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку.

На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо.

Регулювання бізнесу на міжнародному рівні здійснюється головним чином для того, щоб забезпечити країні базування правовий захист її інвестицій від можливих некомерційних ризиків і сприяти зміцненню стабільності й надійності зовнішньоекономічних зв'язків між партнерами.

Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.

При здійсненні регулювання міжнародного бізнесу використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу в суспільному відтворенні.

Названі методи регулювання міжнародного бізнесу в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від того, якому із них тимчасово надається перевага, всі вони покликані сприяти суб'єктам міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, сповна використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства - працівника.

Міжнародний бізнес регулюється нормами Міжнародного права та Конвенціями, такими як: Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.); Уніфіковані правила для договірних гарантій (МТП, 1978 р.); Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів (УНІДРУА) (Женева, 1983 р.); Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1983 р.); Конвенція з міжнародного факторингу (Оттава, 1988 р.); Конвенція з міжнародного фінансового лізингу (Оттава, 1988 р.); Конвенція ООН про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Женева, 1988 р.); Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються накладення арешту на морські судна (Брюссель, 10 травня 1952 р.); а також законодавство України, а саме Господарський Кодекс України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність України» та ін.. [16]

Висновки до розділу 1

міжнародний бізнес світовий економіка

З розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами. Населення все більше і більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше і менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Міжнародна торгівля дозволяє зменшити витрати на виробництво необхідних товарів або при наявних виробничих ресурсах споживати більше продуктів праці. Торгівля окремими товарами може бути вигідною країнам незалежно від ступеню їх економічного розвитку. Ефективність міжнародної торгівлі визначається наявністю абсолютних або відносних переваг. Кожна держава намагається мати експорт більший за імпорт, що призводить до збільшення іноземної валюти і сприяє розвитку національної економіки. Торговельний баланс держави залежить від цін на світовому ринку. Світові ціни на продукцію обробляючих галузей високі, а на сировину ? низькі порівняно з витратами на їх виробництво. Тому при збільшенні експорту конкурентоспроможних готових товарів (якісних, нових, дешевих) торговельний баланс поліпшується. Якщо національні товари менш конкурентоспроможні, їх невигідно імпортувати, бо це призводить до закриття своїх підприємств. Для зменшення імпорту вживаються методи протекціонізму: підвищуються мита, встановлюються кількісні обмеження імпорту та інше. Держави, в яких виробляється більш конкурентоспроможний товар, наполягають на скасуванні обмежень імпорту цих товарів іншими країнами. З метою зменшення протекціонізму в зовнішній торгівлі створено Всесвітня торговельна організація (ВТО), яка сприяє впровадженню політики вільної торгівлі. На сучасному етапі визначились тенденції у розвитку світової торгівлі. Обсяг зовнішньої торгівлі зростає значно швидше національного виробництва. Зменшується доля сировини і збільшується частина продукції обробляючих галузей у торговельному балансі. Зростає торгівля наукоємними товарами. Посилюється спеціалізація держав з виробництва деталей та вузлів і обмін ними на світовому ринку.



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

2.1 Загальна характеристика України як країни-торговельного партнера на світовому ринку

Після проголошення незалежності одним із пріоритетних завдань України стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнародних ринках товарів і послуг України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна реструктуризація промисловості призвели до погіршення структури зовнішньої торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна так і залишилась експортером переважно сировини та напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою доданою вартістю в загальній структурі експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД (насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами України.