НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра обліку і фінансів

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Керівник роботи,

к.е.н. І.М. Колесніченко

Студент факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

ІІІ курсу, групи 36-Ф,

спеціальності 6.050100

"Фінанси" О.С. Труховська

Харків-2008

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИТКИ

Розділ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

2.1 Економічні і політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі

2.3 Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види, принципи функціонування

Розділ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

31 Історія виникнення спільних підприємств

3.2 Розвиток і нормативно-правова база діяльності спільних підприємств в Україні

3.3 Аналіз діяльності вітчизняних спільних підприємств

Розділ 4 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Останнім часом у світовій економіці практично відбувся перехід до промислово-фінансової інтеграції. Процеси концентрації виробництва та об'єднання різних секторів господарства відбувалися об'єктивно впродовж розвитку людської цивілізації. В умовах тотальної глобалізації ці процеси набули гіпертрофічних масштабів. Тим більше, що вони невід'ємно пов'язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відбивають зміни в факторах структури виробництва, техніці та технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці загалом.

Так, Україна свій вибір ринкової трансформації зробила разом із проголошенням незалежності. Йдеться про утвердження основного принципу державотворення, за яким суверенність держави можлива лише на основі ринкової трансформації в економіці. Тому головним завданням даної наукової роботи є вивчення міжнародної політики держави, яка включає створення сприятливих міждержавних умов для розширеного відтворення економіки, розробку механізмів її модернізації, засвоєння досягнень міжнародного спілкування, обмін досягненнями науково-технічного прогресу з іншими країнами. Все це стає можливим у процесі встановлення стабільних та широких контактів з країнами розвинутої ринкової економіки, що, в свою чергу, можливо за умови виробництва порівняно конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього потрібне вдосконалення відкритої економіки, запровадження інших елементів соціально орієнтованої ринкової економіки.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, великі надії покладає на інтеграцію у систему міжнародних зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міждержавному поділі праці та ефективному використанні його переваг. Усі урядові та альтернативні програми антикризових заходів і ринкової трансформації української економіки передбачають необхідність якнайшвидшого перетворення колишніх міжреспубліканських зв'язків у зовнішньоекономічні, розширення господарської взаємодії з активними центрами світового господарства та міжнародними фінансово-економічними інститутами, розгортання широкомасштабного ділового співробітництва на взаємовигідних засадах з усіма країнами світу.

З прийняттям Конституції України в основному завершився період політичного встановлення держави і як суверенного суб'єкта міжнародної спільноти, і як цілісного організму. Тепер аспекти зміщуються в бік вирішення соціально-економічних проблем. Тим більше, що ця сфера є основою життєдіяльності всього суспільства, а тому без її інтенсивного вивчення, оновлення й ефективного розвитку закріпити досягнуте, а тим більше примножити його, впевнена, буде неможливо.

Крім цього, проблема розвитку міжнародного бізнесу в нашій країні цікавить багатьох спеціалістів і є досить актуальною, адже містить багато неврегульованих питань. Тому для її дослідження я використовувала систематизацію, узагальнення, конкретизацію та детальний аналіз як існуючої законодавчої бази, так і праць вітчизняних та закордонних учених на дану тематику.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ ТА ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКИ

Вивчення специфіки міжнародного бізнесу доцільно розпочати відповіді на запитання: "Що змушує бізнес виходити за межі власної країни?"

Однією з головних цілей міжнародного бізнесу, як і окремих підприємств, є отримання прибутку. Проте міжнародний бізнес базується на можливості здобуття прибутку саме з переваг міжкрайових економічних операцій, тобто з того факту, що продаж якогось товару в іншій країні або налагодження підприємством однієї країни виробництва товарів в іншій забезпечує залученим у бізнес сторонам значно більші переваги ніж вони б мали при здійсненні бізнесу тільки у своїх країнах. Цей висновок є ключовим моментом не тільки в розумінні власне міжнародного бізнесу, але й пояснює виникнення і розвиток міжнародного менеджменту як такого.

Таким чином, міжнародний бізнес - це економічна взаємодія підприємств (організацій) або їхніх підрозділів, що знаходяться в різних країнах.

Взагалі, міжнародний бізнес, будучи потужним інструментом економічної інтеграції, а відтак і глобалізації, визначається такими характеристиками, як:

1. Доступність і загальність. На сьогодні бізнес практично кожного підприємства будь-якої країни має широкі можливості для виходу в міжнародне середовище і розширення своєї ділової активності.

2. Ієрархічність розвитку. Входження підприємств до міжнародного бізнесу починається з простих форм зовнішньої торгівлі і по мірі розвитку може досягти найвищої форми його організації - мультинаціональної корпорації.

Загальновідомо, що транснаціональні корпорації сьогодні контролюють до половини світового промислового виробництва, понад 60% зовнішньої торгівлі, утримання приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технологію і ноу-хау. Сучасні тенденції розвитку ТНК пов'язані насамперед із запровадженням нових інформаційних технологій, завдяки яким стали можливими організація так званих "горизонтальних" ТНК і виникнення різноманітних структур управління.

3. Технологічна глобалізація. Можливості інформатизації принципово змінили характер міжнародного бізнесу, який в сучасних умовах набув нових рис. Він може:

- ефективно здійснюватися "не виходячи з офісу" на основі застосування електронних бізнес-технологій;

- здійснюватися в режимі реального часу;

- за допомогою телекомунікаційних мереж зв'язку (державні провідні зв'язки з комутацією каналів, глобальні супутникові системи зв'язку, мережі ЕОМ_: локальні щільникові мережі телерадіозв'язку тощо) збирати, опрацьовувати і передавати бізнес-інформацію. Так, наприклад, у 1999 році корпораціями Ford i General Motors був створений єдиний центр продажу автомобілів в Інтернеті. Завдяки цьому понад 300 тис. постачальників компанії Ford реалізують її матеріали і напівфабрикати на суму, що перевищує 80 млрд. дол. США, через електронну систему Autochange, а корпорація General Motors створила самостійну систему MarketSite, яка дає можливість виготовляти кожний виріб за індивідуальним замовленням і доставляти його замовнику протягом кількох днів.

4. Фінансіаризація. Міжнародні фінансово-економічні операції стають серцевиною міжнародного бізнесу. Пошук і використання міжнародних конкурентних переваг повинні жорстко спиратися на досягнення фінансового менеджменту.

5. Взаємодія національного й інтернаціонального менталітету. Ефективна стратегія будь-якого підприємства в епоху глобалізації повинна сполучити в собі максимальне використання національних особливостей скрізь, де це можливо, оскільки зростає національна і культурна диференціація, що може проявлятися в різних конфліктах. Знання культурно-національних особливостей закордонного бізнесу й уміння використовувати ці знання дозволять одержати позитивний ефект діяльності в країнах перебування.

6. Знання і компетентність. Успіх діяльності будь-якого підприємства значною мірою залежить від того, наскільки його персонал обізнаний з міжнародним бізнесом, уміє практично використовувати всю суму знань, умінь і навичок, без яких входження до міжнародного бізнесу неможливе. Особливого значення для фахівців, що укладають зовнішньоекономічні угоди підприємства, набувають знання національно-культурних особливостей міжнародного бізнесу.

Необхідно відмітити, що частка підприємств, які здійснюють міжнародну діяльність у загальному обсязі вітчизняного товаровиробництва, постійно збільшується. Така тенденція значною мірою зумовлена проведенням усе більшої кількості торгівельних операцій у межах регіональних торгівельних спілок Європейського Союзу (ЄС), Асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN), Асоціації Вільної торгівлі держав Північної Америки (NAFTA) й інших.

Більшість сучасних підприємств діють у глобальному масштабі. Наздоганяючи іноземних конкурентів, вони намагаються здійснювати свою виробничу і торговельну діяльність на основних закордонних ринках. Глобалізація знаменує вступ до нової фази ділової активності і характеризується такими особливостями:

- зростаючими темпами залучення прямих іноземних інвестицій;

- збільшенням обсягів внутрішньофірмової торгівлі, коли підприємство одержує або виготовляє компоненти в одній країні, а експортує їх в інші;

- зростанням складності систем постачання, створенням стратегічних союзів, різноманітних альянсів і спільних підприємств з іншими місцевими або транснаціональними корпораціями.

Серед змін, що характеризують сучасний світовий бізнес, найістотнішою є створення транснаціональних корпорацій (ТНК), які вважаються головною структурною характеристикою світової економіки. У середньому на 60 тис. ТНК та їх 500 тис. філій припадає близько 1/3 усіх виробничих фондів приватного сектору і близько 40% загального обсягу промислового виробництва, біля 50% операцій світового зовнішньоторговельного обороту і майже 60% операцій в експорті капіталу розвинутих країн.

Детальний аналіз міжнародного бізнесу в контексті проблем ефективного управління міжнародною діяльністю, підприємства дозволяє виділити такі особливості міжнародного бізнесу:

1. Прагнення використовувати для економічно ефективної діяльності підприємства переваги виходу за межі національних кордонів.

2. Прагнення реалізувати переваги виходу за межі національних кордонів шляхом використання потенціалу економічних можливостей:

- доступності ресурсів;

- ємності закордонних ринків;

- сприятливого політичного, економічного і правового клімату тощо.

3. Істотне варіювання міжнародного бізнесу в залежності від одного з головних параметрів його розвитку - рівня інтернаціоналізації (глибини залучення): від разових експортно-імпортних постачань до створення мультинаціональної корпорації.

4. Забезпечення доступу міжкрайового бізнесу до глобального бізнес-сервісу, особливо через систему Інтернет.

5. Урахування в бізнесі культурного фактору, тобто сукупності вимог і обмежень, викликаних особливостями національної культури країни перебування. Гострота цієї проблеми варіюється в залежності від ступеня розрізненості національних культур.

6. Глобалізація міжнародного бізнесу, що охоплює світову систему. По мірі просування бізнесу від одного рівня інтернаціоналізації до іншого зростає значення того, як визначається ефективність цього бізнесу в аспекті глобалізації. Сама ж глобалізація органічно переплітає в собі ті характерні ознаки, про які йшлося вище (доступність і загальність; ієрархічність розвитку; технологічна глобалізація; фінансіаризація; взаємодія національного й інтернаціонального менталітету, знання і компетентність).

7. Інформація є головним стратегічним ресурсом бізнесу, адаптація якого до зовнішнього швидкозмінюваного середовища виступає головним стратегічним знаряддям.

8. Можливість так званої оберненої оцінки країнової ситуації. Негативні тенденції в економіці будь-якої країни, в якій здійснюється бізнес, можуть бути по-іншому оцінені конкурентним підприємством, оскільки саме ці тенденції зможуть надати йому додаткові можливості для успішного бізнесу.

9. Міжнародний бізнес, на відміну від міжкрайової конкуренції, може відчувати нагальну потребу в підтримці держави у боротьбі з конкурентами. Оскільки на міжнародний рівень бізнесу впливають такі два фактори, як інтернаціоналізація та рівень культури країн-партнерів.

Міжнародний рівень бізнесу підприємства визначається ступенем його інтернаціоналізації (глибини залучення в бізнес інших країн). Якщо мова йде про разовий продаж товару через посередницьку експортно-імпортну фірму країни перебування, то такий рівень залучення не потребує ніякого співробітництва.

Міжнародний рівень залежить і від рівня культурної спорідненості країн. Якщо країнами-партнерами є Україна і Росія, то, ніяк не зменшуючи особливостей кожної з цих культур, слід визнати, що рівень їхнього порозуміння настільки високий, що міжнародна адаптація в культурному плані, як найскладнішому, буде достатньо легкою. Якщо країнами-партнерами є Україна і Польща, то міжнародна адаптація буде більш складною. Високий рівень міжнародності буде потрібний у взаємодії України і Японії

Отже, ера глобалізації приводить до того, що міжнародні економічні зв'язки охоплюють практично всі країни планети, в тому числі й Україну, і кожна з них неодмінно залежить від міжнародного бізнесу.

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

2.1 Економічні й політичні передумови виходу незалежної України на світовий ринок

Як відомо, незалежна Україна проводить курс на поступове зближення з європейським і світовим співтовариством, на входження у світову економічну систему ринкового типу. Однак інтеграція України в систему світових господарських зв'язків є досить складною. Складнощі полягають у тому, що, з одного боку, країни з ринковою економікою розвивалися постійно на основі приватної власності, сформували відповідно до своїх потреб національні самодостатні господарські механізми, встановили і збалансували зв'язки з іншими країнами. З другого боку, господарство України практично було відірване від економіки країн ринкового типу, його було сформовано на основі суспільної власності, воно мало відповідний механізм управління, виробництва і розподілу. Для того, щоб інтегрувати економіку України в систему світової економіки, необхідні час і переорієнтація її відповідно до вимог, які ставлять передумови такої інтеграції.

Світова економічна система розвивається на базі політично незалежних держав. Інтеграція господарських систем таких країн у світову економічну систему не передбачає політичної інтеграції з позбавленням незалежності якоїсь із країн. Навпаки, політична самостійність країни є важливою умовою розвитку національної економіки та її адаптації до міжнародних зв'язків. Тому, на мою думку, для швидкої інтеграції України в систему світової економіки необхідне створення як низки політико-правових передумов усередині країни, так і відповідних підвалин до становлення світового господарства. До таких політико-правових передумов належать:

1) політичне визнання України. Проголошення Україною своєї політичної незалежності знайшло підтримку світової громадськості, її визнали як самостійну незалежну державу, понад сто країн світу встановили з нею дипломатичні зв'язки. Україна стала повноправним потенційним суб'єктом у системі міжнародних політичних та інших зв'язків і сама визначає свій політичний курс. Це дає можливість проводити їй свою зовнішню політику в інтересах взаємного розвитку на основі партнерства і співробітництва з іншими країнами;

2) забезпечення територіальної цілісності. У Конституції України зазначено, що територія України є недоторканою і неподільною. Водночас уряд України підтримує політику недоторканості кордонів усіх інших країн світу, не має територіальних претензій до своїх сусідів і не визнає територіальних претензій з їхньої сторони. Свою зовнішню політику країна формує на основі загальноприйнятих у світовому співтоваристві угод і принципів, що дає можливість брати участь у світових інтеграційних процесах;

3) створення адекватної системи національної безпеки;

4) побудова демократичної держави. Світові господарські зв'язки розвиваються на демократичних засадах свободи підприємництва, переміщення капіталів і всіх видів ресурсів. Україна проголосила себе демократичною державою і поступово проводить політику демократизації в усіх сферах суспільного життя;

5) безумовне виконання міжнародних зобов'язань. Економічні інтеграційні процеси відбуваються на основі взаємовигідних інтересів у розвитку національних економік. Останні можуть розвиватися ефективно, якщо ґрунтуються на теорії економічно вільної людини, її прав і свобод, забезпечення вільного підприємництва;

6) участь у глобальних і регіональних політичних процесах. Економічна інтеграція тісно пов'язана з політичними процесами глобального регіонального характеру, в яких дотримуються принципів підпорядкованості. Участь у таких процесах зближує політичні погляди учасників на вирішення економічних проблем, зокрема на інтеграцію;

7) формування відповідного законодавства і опрацювання ефективних механізмів його виконання. Особливу роль у посиленні інтеграційних процесів відіграє відповідне законодавство, що посилює чи послаблює як внутрішні, так і зовнішні зв'язки національної економіки. Національні законодавчі акти повинні сприяти співробітництву країн, що вступають у міжнаціональні господарські зв'язки, забезпечувати вільний рух капіталів, товарів як із країни, так і в країну.

Входження України в систему світової економіки вимагає радикального реформування господарської системи, тобто надання їй економічних рис, характерних для інтегрованих у світову систему національних економік. Цей процес складний і тривалий, оскільки пов'язаний з реорганізацією відносин власності, структури виробництва, системи розподілу, створення ринкової інфраструктури. Тому для входження України в світову економічну систему їй необхідне виконання таких передумов:

1) забезпечення економічної й інституційної підтримки національного суверенітету, тобто формування самодостатньої економічної системи, здатної функціонувати для забезпечення потреб свого суспільства. Економічна система повинна бути гнучкою, здатною адаптуватися до вимог інтеграційних світогосподарських зв'язків і водночас відстоювати національний суверенітет. Крім того, згадана передумова передбачає розвиток мережі національних інститутів владного і господарського характеру, які забезпечували б самостійність країни у міжнародних господарських зв'язках;

2) проведення оцінки економічного потенціалу і визначення напрямків структурної перебудови. Ця передумова визначає предмет входження України в систему світової економіки, готовність господарської системи включитися в міжгосподарські зв'язки, визначити напрямки структурної перебудови виробництва;

3) розробка і забезпечення реалізації обґрунтованої програми переходу ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення і приватизації, соціального захисту населення. Нагадаю, що національні економіки країн, інтегровані у світову економічну систему, сформовані як господарства ринкового типу. Міжнаціональні, або ж світові господарські зв'язки також побудовані на засадах ринкових відносин. Тому для входження української економіки у світову систему необхідно проводити політику ринкових реформ, тобто переходу від жорсткого державного управління господарством до вільного підприємництва суб'єктів виробництва, до лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків, виробників тощо. При тому ринкові реформи передбачають роздержавлення засобів виробництва та їх приватизацію, створення стимулів ефективного виробництва і підвищення якості продукції, до зниження збитковості виробництва, підвищення його прибутковості, забезпечення соціального захисту тим верствам населення, які цього потребують. Співвідношення між приватними і неприватними видами власності повинно бути таким, щоб забезпечити високоефективне функціонування всього господарського механізму, зокрема фінансово-кредитну й інвестиційну діяльність, зростання продуктивності і підвищення якості продукції, оновлення основних фондів і технологій;

4) оцінка експортного потенціалу, вироблення експортно-імпортної стратегії адекватного механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Особливе значення в зовнішньоекономічній діяльності будь-якої країни має ЇЇ експортний потенціал, тобто наявність у національній економіці виробництва, продукція чи послуги якого є предметом експорту. Світова практика доводить, що експорт готових виробів, надання послуг наукового характеру, вивезення "ноу-хау", інвестицій сприяє завоюванню провідних позицій на світових ринках. Вивезення ж сировинних та енергетичних ресурсів завжди ставить країну в залежність від більш розвинених держав. На стан національної економіки в цілому також впливає експортно-імпортний баланс, тобто співвідношення між вивезенням і ввезенням товарів та їх структурою. Якщо товарів більше вивозиться, ніж ввозиться, то це сприятливо впливає на загальноекономічну і соціальну ситуацію в країні. Така країна не переживає надмірних криз та соціальних напружень, відзначається загальносуспільною стабільністю і особливо - фінансовою. Для здійснення позитивної для національної економіки зовнішньоекономічної діяльності необхідно створити гнучкий механізм регулювання насамперед її фінансово-кредитних і валютних відносин;

5) зміцнення національної грошової одиниці з її включенням у систему міжнародних розрахунків. Повноцінною незалежна національна економіка вважається за наявності в ній міцної національної грошової одиниці. У свою чергу, національна грошова одиниця може зміцнитися за умови високоефективної національної економіки, в якій повинні бути зацікавлені держава й окремі виробники. Сприятливий вплив на розвиток як національної економіки в цілому, так і зовнішньоекономічної діяльності має включення національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків, тобто забезпечення її конвертованості щодо валюти інших країн або функцій платежу на ринках світу,

6) вирішення проблеми зовнішньої заборгованості. Відсутність зовнішніх боргів сприяє швидкому розвитку економічних і соціальних процесів усередині країни і в міжнародному співробітництві. Україна отримала у спадщину від колишнього СРСР зовнішніх боргів на суму близько 17 млрд. доларів США. Однак західні держави можуть зважитися на залучення України до системи світових господарських зв'язків, врахувавши потенційні можливості її економіки, позитивне ставлення до ринкових реформ, вирішення політичних проблем, пов'язаних із ядерним роззброєнням;

7) формування почуття власної національної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності національних меншин України. Сьогодні в Україні ще дається взнаки колишнє колоніальне минуле, яке залишилося в психології людей, мові, побуті, культурі тощо. Тому в Україні необхідно формувати свою державну ідеологію, а проведенням реформування в економіці виховувати покоління, здатне відстоювати власну національну гідність, пишатися своїм суспільством.

У розвитку світогосподарських зв'язків визначальним є рівень мобільності капіталів, ресурсів, товарів, робочої сили. Швидкість їх руху, зниження витрат на переміщення визначають престиж на світових ринках тієї країни, яка зуміє їх забезпечити, вказуючи на вигідність співробітництва з нею.

Для розвитку національної економіки та її надходження до світової економічної системи недостатньо мати відповідний виробничий потенціал, для цього необхідна розвинена виробнича і соціальна інфраструктура, яка б відповідала світовим зразкам. Тому для плідного розвитку світогосподарських зв'язків необхідно забезпечити такі інфраструктурні передумови:

розвиток транспортних комунікацій (морських, наземних, повітряних), необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної держави. До таких комунікацій належать національні авіакомпанії, флот, транспортні корпорації, сервісне обслуговування транспортних перевезень. В Україні достатньо розвинені транспортні комунікації, але необхідно провести їх демонополізацію та постійно підвищувати їх якість, зокрема підтримувати належний стан транспортних засобів, сервісного обслуговування тощо;

розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням до міжнародних систем. Для розвитку системи світових господарських зв'язків надзвичайно важливого значення набуває інформаційне забезпечення. Сучасна інформатика - це складні технологічні засоби, широко розвинена їх мережа, яка потребує високої мобільності та об'єктивності самої інформації, професіоналізму спеціалістів з інформаційних технологій. Україна, хоч повільно, але розвиває свою систему інформатики.

Успіх економічної інтеграції України в світове співтовариство значною мірою залежатиме від того, яким шляхом піде політична інтеграція, тобто які політичні сили всередині України та за її межами прагнутимуть до реалізації того чи іншого напряму інтеграції.

Уже з перших днів політичної незалежності стало очевидним, що уникнути політичної інтеграції з країнами колишнього СРСР Україні не вдасться. Для цього є кілька причин:

по-перше, різко відійти від зв'язків із колишніми республіками неможливо через деформованість структури економіки і необхідність протягом певного часу зберігати технологічні й економічні відносини;

по-друге, на час відокремлення України були відсутні власні державні структури військового, господарського характеру, здатні захистити політичну й економічну незалежність;

по-третє, при владі в Україні залишилися чиновники колишньої командної економіки, які намагалися зберегти колишні риси зовнішніх зв'язків;

по-четверте, Росія виявила себе монополістом щодо енергоресурсів серед держав колишнього Союзу, за постачання яких вимагала тієї чи іншої політичної компенсації. Отже, Україна змушена була врахувати ці причини, оцінити реальну як власну, так і навколо себе політичну й економічну ситуації, і піти на політичну інтеграцію з країнами колишнього Союзу. Таким чином, наприкінці 1991 року в Білорусії, в Біловезькій Пущі, Україна, Білорусія і Росія денонсували попередній союзний договір і підписали угоду про створення нової форми політичної інтеграції - Співдружності незалежних держав (СНД), до якої згодом приєдналася решта республік, крім країн Балтії.

Разом з тим, Україна заявила, що створення СНД не обмежує її як члена цієї організації у встановленні політичних зв'язків з іншими країнами, міжнародними організаціями, союзами тощо. Вона налагоджує з країнами Західної Європи співробітництво в економічній, політичній і військовій сферах. Особливо пильно вивчається можливість входження України до системи європейської інтеграції. Адже Україна була штучно ізольована від Європи і не мала можливості повноправного спілкування. На шляху її входження в європейську спільноту стояло декілька бар'єрів. Один із них - ядерна зброя, яка залишилася в Україні після розпаду СРСР. Західні держави, зокрема, США, за підтримки Росії вдалися до політичного тиску на Україну, змушуючи її відмовитися від цієї зброї і підписати угоду про її знищення, оскільки Україна сама в Декларації про державний суверенітет проголосила свій без'ядерний статус у майбутньому. Зважаючи на надмірні економічні труднощі всередині країни, необхідність технічного обслуговування ядерної зброї підприємствами Росії, враховуючи прагнення швидше інтегруватися у світове співтовариство, Україна в січні 1994 року підписала тристоронню заяву (Україна, СІІІА, Росія) про ліквідацію стратегічної ядерної зброї в Україні. Це певною мірою відкрило дорогу до швидкого економічного співробітництва з країнами Заходу, зокрема, з Європейським співтовариством. Про це яскраво свідчить зовнішньо торгівельний баланс України [14](див. додаток А (всі дані в млн.дол.США)).

Політика, яку проводить Україна, знаходить підтримку і розуміння у світі. Відчувається все більший інтерес до України і зацікавленість у співробітництві з нею. Орієнтири західних політиків змінюються кардинально, що зумовлено насамперед її важливим геополітичним становищем і великим потенціалом. У багатьох офіційних документах зазначено, що незалежна, демократична й економічно міцна Україна є важливим чинником стабільності й безпеки в Європі. Проводиться все більше робочих зустрічей і консультацій з керівництвом НАТО з питань формування системи безпеки в Європі та участі в ній України, з європейськими фінансовими та іншими організаціями щодо залучення України до взаємовигідного господарського співробітництва. Україна першою серед країн СНД підписала угоду про участь у реалізації програми "Партнерство заради миру", ініційованої США. Презентаційний документ, розроблений Україною, відображає бачення нею аспектів входження до НАТО.

2.2 Особливості міжнародного бізнесу в нашій державі

Демонополізація міжнародного бізнесу, якою супроводжувався перехід економіки України до ринкових засад функціонування економіки, надав підприємствам України широкі можливості отримання прибутку за рахунок пошуку нових ринків збуту своєї продукції, придбання більш дешевої та якісної сировини, використання нових технологій, залучення ресурсів світових фінансових ринків тощо.

Керуючись принципом свободи міжнародного підприємництва, законодавство України передбачає суб'єктам господарювання, як уже зазначалося, незалежно від форм власності, права здійснення зовнішньоекономічної діяльності в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законодавством України, та виключного права власності підприємств на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

До основних видів міжнародної діяльності українських підприємств систематизовано можна віднести слідуючі [3]:



Рис. 2.1. Міжнародна діяльність підприємства.

На цьому рисунку представлена класифікація напрямків міжнародної діяльності підприємства. Слід зазначити, що, незважаючи на наявність законодавчого забезпечення певних видів діяльності, більша частина підприємств обмежує міжнародну діяльність експортом-імпортом товарів, не використовуючи інших напрямків і тим самим звужуючи можливості отримання прибутку.

Іншим недоліком міжнародної діяльності підприємства є географічне обмеження ринків, з якими працюють підприємства: як правило, - це ринки, з якими фірми звикли працювати в межах Радянського Союзу. Відсутність диверсифікації товарних та фінансових ринків, використання ринків країн з нестабільним політичним та економічним станом підвищує підприємницький ризик, призводить до втрат або додаткових витрат на страхування ризиків. Тому аналіз прибутковості фірм з урахуванням витрат на страхування ризиків є однією з найактуальніших теоретичних та практичних проблем розвитку міжнародної діяльності українських підприємстві держави в цілому.

Однією з проблем є також незабезпечення позитивного сальдо торгівельного балансу. Зокрема, вартість товарів, що експортуються до інших країн світу перевищує вартість товарів, що Україна імпортує до цих країн, що обумовило позитивне сальдо. Разом з тим країни СНД імпортують в Україну продукцію, вартість якої значно перевищує вартість товару, що експортується Україною до цих країн, що призводить до від'ємного сальдо торгівельного балансу.

Також наявність широкого спектру можливостей підприємства у використанні іноземних ринків збуту та постачання викликає низку проблем, як на рівні підприємства, так і на рівні держави. А саме, на рівні держави - це розробка збалансованої митної політики, яка, з одного боку, повинна в певній мірі захистити вітчизняного виробника, а з іншого - не обмежувати прав громадян на отримання товарів і послуг згідно з їх потребами; укладання угод між Україною та іншими державами, які сприятимуть підвищенню ефективності міжнародної діяльності вітчизняних підприємств; інформаційно-аналітичне забезпечення бізнесу з метою підвищення обґрунтованості рішень. На рівні підприємства - це вибір найефективніших напрямків його діяльності в умовах відкритої економіки, тобто в умовах дії принципу свободи зовнішньоекономічного підприємництва, проголошеного законодавством України.

Отже, найголовнішими шляхами боротьби з зазначеними проблемами є:

- вибір найбільш раціональних сфер взаємодії національної економіки зі світовою;

- визначення напрямків розвитку кожної зі сфер взаємодії;

- розробка і забезпечення правовою регулюючою базою учасників відносин;

- організація управління міжнародними зв'язками;

- створення умов для гнучкого перетворення механізму включення у міжнародний розподіл праці як на макро-, так і на мікрорівні та на рівні підприємств.

Дотримання цих вимог, на мою думку, значно полегшить входження України до міжнародної спільноти та досягнення успішних результатів на міжнародній арені.

2.3 Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності: поняття, види і принципи функціонування

Взагалі, зовнішньоекономічна діяльність -- це господарювання суб'єктів України та іноземних суб'єктів, яке ґрунтується на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. До суб'єктів належать: галузі, підгалузі, об'єднання, підприємства, виробничі кооперативи і організації, що систематично виробляють і реалізують експортні ресурси всіх видів, споживають імпортні товари (послуги) і здійснюють усі види зовнішньоекономічної діяльності.

Як відомо, головною підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з чинним законодавством України, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак.

До основних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відносяться:

- фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження в Україні;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участі іноземних суб'єктів господарської діяльності, що зареєстровані в Україні;

- Україна в особі її органів -- місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Підставою функціонування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності є внесення даного виду діяльності до статуту підприємства або установчого договору, що надає право підприємствам здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності.

Сукупність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності можна систематизувати за такими критеріями: за рівнями, дієздатністю, способом привласнення результатів діяльності та відповідальністю.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, можна систематизувати за п'ятьма рівнями:

- мікрорівень -- рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб -- це підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги;

- мезорівень -- рівень різного роду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це передусім міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки України, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, Торгово-промислова палата України), а також міністерства та відомства, які відіграють досить активну роль, особливо стосовно питань регулювання експорту чи імпорту (Агропромисловий комплекс, Міністерство промислової політики України та ін.);

- макрорівень -- рівень держави. Основними суб'єктами даного рівня є, безперечно, уряд країни та парламент;

- метарівень -- становлення зовнішньоекономічних пріоритетів у процесі міжнародної регіональної інтеграції. Особливо це стосується співпраці органів управління на стадії створення і розвитку інтеграційних об'єднань.

- мегарівень -- рівень міжнародних об'єднань, організацій. Це передусім Генеральна угода з торгівлі і тарифів (ГАТТ), Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародна торгова палата, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Рада митного співробітництва.

Еволюція системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності засвідчує, що на певних періодах розвитку міжнародних економічних відносин відбувається домінування того чи іншого суб'єкта. При цьому активність однієї сторони залежить від поведінки іншої. Якщо суб'єкти макрорівня не стають рушійними силами в системі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, то активну позицію посідають суб'єкти мікро- або мезорівня. На мікрорівні це виявляється у пошуку шляхів мінімізації податкових платежів безпосередньо суб'єктами господарювання, а на мезорівні йде пряме лобіювання економічних інтересів окремих відомств. Як правило, даний процес відбувається врозріз із загальноекономічними інтересами держави.

Якщо країна вибирає автократичну модель побудови економічної системи, то зовнішньоекономічні відносини регулюються винятково на макрорівні, якщо ж провадиться політика лібералізації стосовно зовнішньоекономічних зв'язків, то необхідністю стає не тільки уніфікація національного законодавства з міжнародним, а й переноситься Рівень регулювання багатьох питань з макрорівня на мегарівень.

За дієздатністю суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності поділяються на фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб відносяться підприємці, наймані працівники, туристи, тобто ті, хто безпосередньо бере участь у здійсненні даного виду діяльності. До юридичних осіб відносяться різнобічні організаційно-правові форми створених та функціонуючих підприємств: організації, фірми, корпорації, асоціації тощо.

За способом привласнення результатів діяльності суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можна згрупувати таким чином: держава, в особі не тільки державних органів регулювання, а й міждержавних та міжнародних організацій, власників, тобто безпосередніх засновників підприємств та найманих працівників, які працюють за контрактами зовнішньоекономічної діяльності.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають однакове право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форми власності та інших ознак.

Серед основних видів зовнішньоекономічної діяльності виділяють:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

- науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- спільна підприємницька діяльність;

- підприємницька діяльність, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій та інших подібних заходів, що здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- товарообмінні (бартерні) операції;

- орендні операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності;

- операції з придбання, продажу та обміну валюти;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законодавством України.

Щодо принципів зовнішньоекономічної діяльності, то це поняття належить до найпоширеніших у літературі з бізнесу, адже найчастіше воно означає ґрунтовні підвалини тієї чи іншої діяльності. Коли такі підвалини відсутні в діяльності якогось підприємця або він їх порушує, то його називають "безпринципним підприємцем".

Загальний зміст поняття "принцип" пов'язується з певними загальновизначеними правилами тієї чи іншої діяльності, які можуть бути закріплені в законодавчих актах, що регламентують певну галузь бізнесу. Зокрема в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 2) закріплено шість принципів цієї діяльності:

суверенність;

свобода підприємництва;

юридична рівність і недискримінація;

захист інтересів суб'єктів господарювання;

еквівалентність обміну;

неприпустимість демпінгу.

Зазначені принципи є результатом творчості вітчизняних законодавців, які на початку 1991 року узагальнили деякі загальновизнані міжнародні основи організації зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, думаю, слід звернути увагу на відмінність між принципами господарювання і принципами управління. Якщо принципи господарювання визначають поведінку підприємства (організації), а також його функціонування як цілісної структури, то принципи управління стосуються, головним чином, відносин між співробітниками. На цьому робить наголос німецька концепція менеджменту, яка пов'язує його принципи саме з управлінськими стосунками, що виникають між керівниками і працівниками. Погляди фахівців на принципи менеджменту, що існують сьогодні, можна умовно розподілити на дві групи: універсальні та прикладні. До першої групи належать ті з них, які прагнуть узагальнити існуючу практику менеджменту і визначити найважливіші риси управлінської діяльності провідних корпорацій світу. У новій редакції зазначені принципи були викладені П.Дракером - американським дослідником економічних і соціальних проблем сучасного менеджменту:

1. Орієнтація менеджменту на людину. Головне для менеджерів налагодити ефективне співробітництво, подолати обмеження і вади окремих працівників та досягти найбільшого внеску кожного з них у загальну справу.

2. Культурна природа менеджменту. Менеджмент є лише частиною загальної культури кожної з країн, хоч і випливає з аспектів суспільної праці та сучасного виробництва. Як свідчить досвід Японії, менеджерам важливо враховувати традицію народу, поєднувати загальносвітові тенденції з місцевими особливостями.

3. Інтегрування інтересів працівників організації навколо загальних цілей. Без такої орієнтації не тільки неможливо вийти в лідери, а й існує загроза втратити позиції лідера. Саме така загроза постала, наприклад, перед всесвітньо відомою фірмою "Ксерокс", яка ледве не була усунута з ринку 15 років тому японськими компаніями. Визначення своїх цілей, пов'язаних із новими стандартами якості і поверненням обличчя до споживачів, дало змогу корпорації в кінцевому підсумку відновити свої позиції на ринку. А для менеджерів інших підприємств (організацій) - це корисний досвід.

4. Розвиток здібностей усіх працівників організації та ефективне їх використання на всіх рівнях менеджменту. Наведений приклад із "Ксероксом" переконливо показав, що запобігти банкрутству компанії дали змогу не тільки правильні стратегічні рішення її нового керівництва, а й, насамперед, творча ініціатива персоналу всіх підрозділів. Найважчим виявилося саме створення атмосфери загального пошуку, прагнення вчитися новим методам діяльності.

5. Поєднання комунікацій між працівниками та їхньою індивідуальною відповідальністю. Оскільки кожне підприємство складається з працівників із різними навичками, знаннями та досвідом, головне джерело зростання пов'язане з використанням ефекту синергії.

6. Уникнення спрощених підходів до визначення ефективності менеджменту за допомогою показників продажу, прибутку тощо. Найголовнішими в цій ситуації стають управлінські відносини згрупованості.

7. Цілеспрямованість у досягненні кінцевого результату. Позитивні результати діяльності підприємство в змозі одержати лише у зовнішньому середовищі, будуючи відносини співробітництва з іншими суб'єктами господарювання.

Інший підхід до принципів менеджменту є прикладним, тобто вважається, що такі принципи розробляються для потреб конкретного підприємства (компанії). Оскільки останні відрізняються одне від одного напрямком свого бізнесу, історією тощо, то подібних принципів може бути безліч. Підприємства мають створити такі правила менеджменту, які забезпечували б успіх. Головною метою є не проголошення цих принципів, а підкріплення їх реальними діями. У.Томас - молодий американський бізнесмен, президент компанії ІВМ, підкреслив: "Для того, щоб вижити і досягти успіху, будь-якій фірмі потрібен набір здорових принципів, на яких би вона ґрунтувала свою політику й усю діяльність. Але ще важливіше - неухильне дотримання цих принципів".

На завершення розгляду питання слід звернути увагу і на успішні спроби вітчизняних підприємців. Зокрема, закрите акціонерне товариство "Оболонь" керується двома основними принципами у своєму менеджменті: багатопрофільність виробництва та формування масового попиту на продукцію, які дали змогу не тільки вижити після виходу з монопольної структури "Укрпиво", а й вийти на зовнішні ринки.

Для ефективного управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємствам потрібна адекватна умовам їх роботи структура управління. Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства визначається передусім тими цілями та засадами, які вона покликана здійснювати. Тож структура підприємств може включати три групи функціональних відділів і служб:

1. Групу відділів та служб, які здійснюють планування.

2. Групу відділів, що займаються маркетингом.

3. Групу відділів, що забезпечують прийняття та виконання управлінських рішень.

Створення такої розгалуженої структури управління зовнішньоекономічною діяльністю характерне для всіх підприємств (незалежно від їх організаційно-правової форми), коли їх діяльність повністю зосереджена на зовнішніх ринках. Однак кількість таких підприємств значно менша ніж кількість підприємств, що займаються виробництвом. На промислових підприємствах, що беруть активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат існує, як правило, у двох формах:

1. Зовнішньоекономічний відділ як структурний підрозділ підприємства.

2. Зовнішньоторговельна фірма як відносно самостійний підрозділ.

Таким чином, подібна спеціалізація в межах організаційної структури різко збільшує потенційну ефективність підприємства (організації). Однак для того, щоб реалізувати цей потенціал, керівництву необхідно ввести до організаційної структури механізм координації та інтеграції всіх підрозділів. Для інтеграції підприємств (організацій), що діють у стійкому навколишньому середовищі підходять методи, пов'язані з розробкою правил та процедур, ієрархічними структурами управління підприємствами (організаціями), які функціонують у більш мінливому навколишньому середовищі, віддають перевагу проведення інтеграції шляхом установлення індивідуальних взаємозв'язків, організації роботи різних робочих груп та проведення нарад між ними.

РОЗДІЛ 3. СПІЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОДНА З НАЙЕФЕКТИВНІШИХ ФОРМ ВЕДЕННЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

3.1 Історія виникнення спільних підприємств

Відомо, що найпоширенішою та найефективнішою формою здійснення підприємництва в міжнародній діяльності країни є спільне підприємство, яке сприяє промисловому розвитку країни, наближення її виробничої та соціально-економічної інфраструктури до світового рівня.

Сам термін "спільне підприємство" виник по аналогії з англійським "joint venture", яким позначався цей тип підприємств на заході. За даними вчених, це позначення виникло у Великобританії для визначення існуючих в ті часи об'єднання "Мерчант Венчерс", "Джентльмен Адвенчерс", що займалися торгівлею в XVI-XVII ст. "Едвенчерс" (adventures) - об'єднання, сфера діяльності яких поширювалася на спільну закупівлю і обіг товару з їх перепродажем і розподіленням ризиків серед партнерів. В результаті цих видів домовленостей виникли "joint stock companies", які в свою чергу дали поштовх виникненню "incorporated joint stock companies".

Перші спільні підприємства (СП) були створені в епоху так званої "вільної конкуренції" в ІХ ст. В ХХ ст. спільні підприємства отримали широке розповсюдження в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формою організації виробництва монополістичним капіталом. За даними вчених, до 1959 року близько 1000 американських корпорацій створили 345 спільних підприємств.

Якщо спочатку такі підприємства виникали для здійснення крупномасштабних проектів в галузях видобувної промисловості США і будівництві, то з 60-их років спостерігається процес інтенсивного створення спільних підприємств у галузях обробної промисловості. Так, за період із 1960 по 1969 роки 1131 американська фірма створила 520 спільних підприємств переважно в галузях обробної промисловості.

Слід відмітити, що в дослідженнях учених на дану тему не існує єдиної думки з приводу визначення цього типу підприємств. В спеціалізованій економічній та юридичній літературі поширені різноманітні терміни - "спільні підприємства", "змішані підприємства", "спільні компанії", "підприємства з участю іноземного капіталу". Самим же терміном "спільне підприємництво" позначаються в сучасній західній економічній літературі різноманітні форми співробітництва або кооперації між фірмами. Це поняття тлумачиться розширено, що відбиває зростаюче число угод, які заключаються компаніями не на принципі участі в капіталі.

У працях деяких вітчизняних авторів спільне підприємство позначається через "усі форми узгоджень, посередництвом яких діяльність двох чи більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції в сфері купівлі-продажу, наукових досліджень, добування ресурсів, виробничого процесу НТП і основних засобів, надання послуг". У більш вузькому змісті спільне підприємство визначається вченими-економістами західних країн як створена двома чи більше партнерами економічна одиниця - підприємство, де обидві сторони мають крім вкладу, вираженого умовним капіталом, право на прийняття рішень, які впливають на управління даним підприємством. Деякі дослідники визначають в якості основної ознаки спільних підприємств паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, позначаючи спільне підприємство як "знову створені і формально самостійні… акціонерні товариства, засновані на паритетних початках, - така основна їх відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де доля акцій… може бути різною".