Міжнародні стратегії економічного розвитку

ВВП на душу населення, дол.

Населення за межею бідності, %

Бурунді

3,241

300

68

Гаїті

11,97

1 200

80

Того

5,653

900

32

Нігер

10,07

700

63

Афганістан

26,98

900

36

Ліберія

1,635

500

80

Мадагаскар

20,12

1 000

50

Мозамбік

20,19

900

70

Ефіопія

77,36

900

38,7

Малі

15,68

1 200

36,1

Сомалі

5,665

600

…

Зімбабве

4,161

100

68

Головною стратегічною метою більшості країн цієї групи є індустріалізація економіки. Сьогодні промислове виробництво в них представлено переважно переробкою сільськогосподарської продукції, харчовою промисловістю. Промислове виробництво зосереджено, в основному, на малих підприємствах. По числу зайнятих малі підприємства займають друге місце після аграрного сектору й багато в чому з ним пов'язані.

Можливість дрібних підприємств пристосуватися до нестабільної економічної ситуації знайшла відбиток в особливих формах - в об'єднанні промислової і сільськогосподарської діяльності. Це так звані «сільська індустріалізація» і «мала індустріалізація», що створюються за межами великих міст для максимального наближення до сировинної бази. Такі форми підприємництва дають можливість розширити масштаби використання місцевих природних ресурсів, а за рахунок розвитку трудомістких виробництв знизити відтік робочої сили із сільської місцевості. У ряді країн стали створюватися кластери - групи підприємств, територіально пов'язаних між собою, що здійснюють спільну закупівлю сировини й збут готової продукції.

Починаючи з 60 - х років минулого століття найменш розвинуті країни здійснюють політику імпортозамінної індустріалізації. До раніше сформованої харчової, тютюнової і текстильної промисловості додаються металообробка, сільськогосподарське машинобудування (в основному на рівні складання), складання з імпортних вузлів і деталей холодильників, пральних машин, кондиціонерів. Як правило, у їх виникненні бере участь іноземний капітал. Але іноземних інвестицій у ці країни надходить дуже замало.



Розділ 7. Стратегії макрорегіональних інтеграційних об'єднань

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів все більшого значення набувають стратегії, що розробляються й здійснюються на макрорегіональному рівні, в міжнародних регіональних об'єднаннях. Нагадаємо, що на сьогоднішній день існує п'ять рівнів регіональної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз. Ступінь впливу стратегій макрорегіональних об'єднань на світове співтовариство залежить переважно від рівня інтегрованості об'єднання: чим глибше процес інтеграції, тим більший вплив. Іншим чинником впливу стратегій на світові економічні процеси є склад учасників регіонального угруповання; якщо воно складається з економічно потужних держав, то стратегічні політика такого об'єднання може істотно вплинути не тільки на економіку країн регіону, але й на розвиток світової економіки в цілому.

У світі нараховуються вже десятки макрорегіональних об'єднань різного рівня інтеграції. Стратегії більшості з них мають вузько локальний характер або слабко виражений вплив на економічний розвиток регіону, не говорячи вже про світову економіку. Серед найвпливовіших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: Європейський Союз; ПівнічноАмериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); АзіатськоТихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Латино-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Співдружність Незалежних Держав (СНД). Для України найбільшу зацікавленість становлять стратегії Європейського Союзу, до якого вона прагне вступити, а також СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) і ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), членами яких вона є.

Кожне макрорегіональне інтеграційне об'єднання має свою стратегічну мету, заради здійснення якої об'єднання утворюються. З поглибленням інтеграційних процесів в об'єднання, з виходом на наступний рівень інтеграції, а також з огляду на зміни економічної й політичної ситуації стратегічна мета може доповнюватися, уточнюватися або змінюватися.

Європейський Союз - макрорегіональне об'єднання з найвищим рівнем міжнародної економічної інтеграції, що пройшов усі стадії інтеграційної еволюції..

Із завершенням формування спільного ринку ЄС постала нова стратегічна мета. У Договорі про Європейський Союз декларується, що він знаменує собою новий етап в процесі утворення згуртованого союзу народів Європи, в якому рішення, що приймаються, спрямовані на якомога більше задоволення потреб громадян. Завдання Союзу, полягає в тому, щоб організувати за допомогою методів, що характеризуються згуртованістю й солідарністю, відносини між державами-членами та їх народами.

Конкретизуючи мету, договір визначає, що співтовариство має своїм завданням, шляхом утворення спільного ринка, економічного й валютного союзу, спільної внутрішньої і зовнішньої політики, сприяти гармонійному й збалансованому розвитку економічної діяльності, стійкому і безінфляційному зростанню, яке б зберігало навколишнє середовище, досягненню високого ступеня конвергенції (зближення) економічних показників, високого рівня зайнятості й соціального захисту, підвищенню життєвого рівня і якості життя.

Союз ставить перед собою такі цілі:

сприяти стійкому й гармонійному економічному й соціальному прогресу, особливо шляхом утворення простору без внутрішніх кордонів, економічного й соціального згуртування й утворення економічного й валютного союзу;

сприяти утвердженню індивідуальності Союзу на міжнародних мережах, особливо шляхом здійснення спільної зовнішньої політики й політики безпеки;

посилити захист прав та інтересів громадян держав-членів за допомогою введення громадянства Союзу;

розвивати тісне співробітництво в галузі правосуддя й внутрішніх справ;

повністю зберігати досягнутий рівень інтеграції Співтовариства.

Відповідно поставленій меті й визначеним цілям формується політика Європейського Союзу по різних напрямках діяльності.

Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямками: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулювання відносин між суб'єктами міжнародної економіки в межах ЄС (конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.).

Спільна торговельна політика ґрунтується на митному союзі. Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані; це стосується як протекціоністського мита, так і фіскального. Ставки митних тарифів щодо третіх країн - єдині і затверджуються Радою ЄС за рекомендації Комісії. Забороняються кількісні обмеження (квоти й таке інше) в торгівлі між державами-членами.

Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється політика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікавлений Союз. Спільна торговельна політика базується на єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країнами.

Промислова політика спрямована на підвищення конкурентоспроможності промисловості країни ЄС. Для цього створюються такі умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науковотехнічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впровадження наукових досліджень і нової технології у виробництво.

Одним із ефективних заходів підтримки виробників країн-членів є застосування протекціоністського тарифу на імпорт товарів з третіх країн; середній митний тариф ЄС становить понад 5%.

У регулюванні промислового розвитку країн ЄС головна роль належить економічним заходам, адміністрування зведено до мінімуму. Одним з найдієвіших інструментів регулювання є податкова політика. Зміна податкових ставок здійснюється вибірково з огляду на конкретну ситуацію. Іншими заходами підтримки підприємства є: дотації підприємцям; пільгові довгострокові кредити й гарантії; залучення державних коштів для фінансування проектів у галузі будівництва, оновлення технології й реорганізації підприємств; забезпечення державними контрактами, що гарантує ринок збуту. Ю.Н. Пахомов, А.С. Филипенко, Д.Г. Лукьяненко, Ю.В. Макогон, С.В. Громенкова. Международные стратегии экономического развития. - Киев-Донецк. - 2001. - С. 65, 70.

Аграрна політика є важливою складовою частиною економічної стратегії ЄС. Метою політики є збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва шляхом підтримки технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства , оптимального використання факторів виробництва, особливо людської праці. Важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок і збуту продукції за доступної для споживача ціни.

Для досягнення означених цілей заснована спільна організація сільськогосподарських ринків. Ця організація займається регулюванням цін, надає виробникам маркетингові послуги, сприяє стабілізації обсягів експорту та імпорту сільськогосподарської продукції. Впроваджується єдина цінова політика.

Завдяки ефективній сільськогосподарський політиці країни ЄС не тільки забезпечили себе практично всіма сільськогосподарськими продуктами, які притаманні кліматичним поясом Європи, але й стали їх важливими експортерами. Політика стимулювання виробництва й обмеження імпорту призвела до того, що ціни на продовольчі товари на ринках ЄС стали вищими, ніж ціни світового ринку. Див.: Международные экономические отношения/Под ред. В.Е. Рыбалкина. - М.: ЮНИТИ. - 1999. - С. 256

Політика в галузі транспорту й зв'язку спрямована на утворення Єдиної інфраструктури в просторі ЄС. З цією метою розроблено й впроваджено спільні правила щодо перевезень вантажів і пасажирів між державами-членами, встановлено єдині тарифи. Ліквідуються всі будь-які перешкоди на шляху перевезень від країни до країни. Водночас для найменш розвинутих регіонів ЄС дозволяються пільгові тарифи; обумовленість таких тарифів вивчає Комісія, вона ж дає висновки з цього приводу.

Згідно з метою зменшення відмінностей між регіонами і встановлення єдиного економічного простору в ЄС будується система трансєвропейських мереж у сферах транспорту, телекомунікацій та енергетичного комплексу. Особливо увага приділяється взаємодії національних мереж. Утворення єдиних транс'європейських мереж включає технічну стандартизацію, розробки проектів впровадження здобутків науково-технічного прогресу в сфері комунікацій. Такі проекти фінансуються відповідними органами й фондами ЄС.

Великого значення приділяється сприянню міжнародному рухові факторів виробництва. Ліквідуються обмеження на пересування капіталу та робочої сили між державами-членами. Лібералізується також рух капіталу між державами-членами і третіми країнами. Лібералізація руху капіталу включає прямі і портфельні інвестиції, надання фінансових послуг і допуск цінних паперів на ринки капіталу. Договором передбачено, що у випадках, коли переміщення капіталу в треті країни або з них погрожує економічній безпеці Союзу, щодо третіх країн можуть бути запроваджені обмеження.

Валютно-кредитна система Європейського Союзу є однією з найважливіших сфер регулювання. Утворення валютно-кредитних і фінансових інститутів Європейського Союзу пов'язано з процесом економічної інтеграції. Основними елементами валютної інтеграції є: спільна валюта; валютна інтервенція; спільні фонди взаємного кредитування країнчленів; валютно-кредитне регулювання.

Соціальна політика ЄС має на меті сприяння зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, на встановлення партнерських відношень між правліннями й працівниками, на боротьбу з безпідставним звільненням робітників.

Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць займає поліпшення умов праці, захист здоров'я та безпека трудівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінчені строку дії їхнього контракту.

Європейська комісія координує співпрацю держав-членів у таких напрямках:

зайнятість;

трудове законодавство та умови праці;

соціальний захист;

запобігання нещасним випадкам під час роботи та професійним хворобам;

гігієна праці;

права на асоціації та колективні договори між управліннями та працівниками.

Важливим елементом соціальної політики є сприяння професійній підготовці. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптації до змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграції у ринок праці.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впровадження єдиного європейського громадянства; житель кожної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більше сприяє адаптації мігрантів всередині ЄС, активізує мобільність робочої сили.

Зовнішньоекономічна політика ЄС спирається на угоди, що укладено з іншими країнами в контексті міжнародних правових норм, зокрема, норм і принципів, що розроблені ООН, СОТ, МВФ. Спільна зовнішня політика спрямована на захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямками:

визначення принципів спільної зовнішньої політики;

узгодження спільних дій;

узгодження спільних позицій;

зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері. Європейський Союз. Консолідовані договори. - К.: Port-Royal. - 1999. - С. 21.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД , який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку державчленів. Таке співробітництво має перетворитися у перспективі на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Були підстави очікувати швидкий розвиток інтеграційних процесів між державами Співдружності, оскільки на початку 90-х років ще збереглися виробничі зв'язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального розподілу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов'язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж, відсутність мовного бар'єру, культурні, навіть сімейні зв'язки сприяли успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

Цілями економічного союзу проголошувалося стабільний розвиток економіки країн-членів, утворення спільного економічного простору, сприяння взаємним інвестиціям, утворення платіжного союзу із взаємним визнанням внутрішніх валют, взаємну конвертованість валют, що необхідно для переходу до валютного союзу.

Незважаючи на далекоглядність рішень щодо поглиблення інтеграційних процесів більшість з них залишилася на папері і не втілюється у життя. Більше того, з'явилася тенденція до ослаблення взаємних економічних відносин. Є декілька причин такого явища. З одного боку, - це наслідок глибокого падіння економік всіх країн СНД, розрив економічних зв'язків між суб'єктами економіки колишнього СРСР і труднощі переходу до ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація утворюється з політичних причин. Політичні лідери, партії й деякі соціальні верстви країн побоюються втрати частки незалежності країни через необхідність передачі деяких суверенних прав до наднаціональних органів. Незважаючи на багаторазову задекларованість необхідності знижувати митні бар'єри , уряди країн СНД часто діяли у зворотному напрямі - утворювали митні пости, уводили квоти, ліцензування взаємної торгівлі. Неодноразові зустрічі голів держав і урядів не надають інтеграційному прогресові належного імпульсу через неоднакове трактування національних інтересів кожного члена СНД.

Однією з головних перешкод в процесі поглиблення інтеграції у межах СНД є небажання країн-членів передати частку суверенності до наднаціональних структур. Проте практика існування інтеграційних об'єднань свідчить, що без цього справжня інтеграція взагалі неможлива. Саме ефективно створена система наднаціональних органів Європейського Союзу надала суттєвого імпульсу європейській інтеграції. Справжня причина в тому, що уряди деяких країн СНД (насамперед, України та Грузії) побоювалися гегемонії Росії в економічному союзі, що планується. Якщо в Європейському Союзі чотири країни - Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія - приблизно рівні за економічним потенціалом й жодна з них не може в односторонньому порядку заблокувати рішення, то в СНД Росія має безсумнівну перевагу. (табл. 9.2.)

Таблиця 7.1. ВВП країн СНД в 2009 р. www.cia.gov

Країни	ВВП, млрд. дол. (за ПКС)	частка в ВВП СНД, %	ВВП на душу населення, тис. дол.	в % до середнього показника СНД
СНД	2 957	100,0	7,04	100,0
Росія	2 116	71,5	15,1	214,3
Україна	289,3	9,7	6,3	89,4
Казахстан	182,0	6,1	11,8	167,4
Білорусь	120,7	4,1	12,5	177,4
Узбекистан	78,37	2,6	2,8	39,7
Азербайджан	85,65	2,9	10,4	147,6
Туркменістан	32,52	1,1	6,7	95,1
Вірменія	16,25	0,5	5,5	78,1
Молдова	10,13	0,3	2,3	32,6
Киргизстан	12,09	0,4	2,2	31,2
Таджикистан	13,65	0,4	1,9	26,9

Через такі обставини СНД й досі перебуває на стадії зони преференційної торгівлі. Щоб надати імпульсу для розвитку інтеграційного процесу, були здійснені проби сформувати локальні угрупування всередині СНД для більш високого ступеня інтегрованості. Найбільше зближення відбулося між Росією й Білоруссю. В 1998 р. була підписана Декларація про тісну економічну й політичну інтеграцію обох країн. В 1999 р. була підписана угода про створення Союзної держави між двома країнами, а в 2000 р. прийнято рішення про утворення між ними валютного союзу і впровадження єдиної валюти. Слід зазначити, що незважаючи на повільність реалізації цих договорів, економічні взаємини між Росією та Білоруссю значно пожвавилися; Білорусь сьогодні вийшла на перше місце серед держав

СНД як торговельний партнер Росії, обійшовши Україну. Правда, за деякими розрахунками, за інтегральним показником рівня економічного співробітництва Україна все ж таки є першим партнером для Росії серед країн СНД: її частка становила в 2009 р. 28,3% (частка Білорусі - 27.6%, Казахстану - 24,%). МЭ и МО. - №8. - 2010. - С. 39

В 1996 р. між Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном і Росією було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях. Договір передбачав утворення у перспективі співтовариства інтегрованих держав, формування економічного простору, розвиток єдиних транспортних, енергетичних, інформаційних систем, гармонізацію законодавства, узгодження зовнішньополітичного курсу, а також утворення митного союзу.

В 1999 р. між цими чотирма державами було підписано Договір про митний союз і Єдиний економічний простір (ЄЕП). Основними цілями ЄЕП є ефективне функціонування спільного ринку товарів, послуг, капіталу та праці, утворення умов для єдиної структурної перебудові економіки в інтересах суттєвого підвищення рівня населення; проведення узгодженої податкової, грошово-кредитної, валютно-фінансової, торговельної, митної і тарифної політики; формування єдиних транспортних, енергетичних та інформаційних систем; створення спільної системи заходів державної підтримки пріоритетних галузей економіки, виробничої й науковотехнологічної кооперації К. Астапов. Формирование единого экономического пространства стран СНГ//МЭ и МО. - №1. - 2005. - С. . Передбачалося, що реалізація договору дозволить збільшити товарообіг між країнами на 50-70%. Але ні митний союз, ні Єдиний економічний простір тоді не були реалізовані.

В 2000 році Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія й Таджикистан заснували міжнародну організацію під назвою «Євразійське економічне співтовариство» (ЄврАзЕС), яке утворювалося для реалізації угод про митний союз і Єдиний економічний простір. Формування об'єднання забезпечувалося утворенням таких органів управління, як Міждержавна рада, Інтеграційний комітет, Міжпарламентська асамблея, Суд співтовариства, Наголошувалося, що передача певних повноважень цим органам не зменшує національного суверенітету країн, що входять до ЄврАзЕС.

Цілями формування ЄврАзЕС як митного союзу визначено:

забезпечення спільними діями соціально-економічного прогресу своїх країн шляхом усунення між ними перешкод для вільної економічної взаємодії між господарськими суб'єктами;

гарантування стійкого розвитку економіки, вільного товарообміну та добросовісної конкуренції;

зміцнення координації економічної політики держав-учасниць та забезпечення всебічного розвитку національного народного господарства;

створення умов для активного виходу держав-учасниць Митного союзу на світовий ринок.

Головними рисами ЄврАзЕС проголошуються: єдиний економічний простір; спільна політика економічної безпеки; скоординована зовнішньоекономічна політика держав-учасниць; спільні законодавчі засади; тісне співробітництво в гуманітарній сфері.

Розроблено стратегію розвитку ЄврАзЕС до 2015 р. До цього часу має бути узгоджена прикордонна політика, облаштовано пункти пропуску на зовнішніх кордонах країн-учасниць, буде скасовано митний контроль на кордонах між державами - учасницями і створено єдину систему управління прикордонними службами в межах ЄврАзЕС.

В 2003 р. ідея створення Єдиного економічного простору одержала нове наповнення. В м. Ялта було підписано угоду про його утворення між Білоруссю, Казахстаном, Росією й Україною. Зміст ідеї полягав у тому, що інтеграція буде просуватися скоріше й глибше тоді, коли в інтеграційне об'єднання будуть сполучені найрозвиненіші країни СНД; вони стануть своєрідним локомотивом, який активізує інтеграційний процес на усьому просторі СНД.

Основними принципами функціонування ЄЕП проголошується: забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили через кордони країн-учасниць. ЄЕП передбачено формувати поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої й різношвидкісної інтеграції; справа в тому, що не всі держави-члени мають однакову готовність до кожного рівня інтеграції. Кожна держава-учасник самостійно визначає, в яких з напрямків розвитку інтеграції вона буде брати участь і в якому обсязі. Завершення формування зони вільної торгівлі є першочерговим і базовим етапом формування ЄЕП.

Ялтинська угода визначає ЄЕП як зону вільної торгівлі; на цьому наполягала українська делегація. Передбачається, що простір формується поетапно з урахуванням можливостей держав, що входять в нього. Угода враховує різні ступені інтеграції держав ЄЕП (Росія і Білорусь - союзна держава; Росія, Білорусь і Казахстан - члени ЄврАзЕС); строки можливого переходу до більш високих ступенів інтеграції визначаються кожною державою самостійно.

Угодою були визначені принципи ЄЕП - забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили через кордони держав-учасниць, а також узгоджена макроекономічна політика і спільна політика по окремим галузям. Принцип вільного руху товарів передбачає усунення вилучень у режиму вільної торгівлі й усунення обмежень у взаємній торгівлі на основі уніфікації митних тарифів.

Об'єктивно Єдиний економічний простір має непогані умови стати інтеграційним осередком, до якого можуть приєднатися інші члени СНД . На чотири країни, що підписали угоду (Білорусь, Казахстан, Росію й Україну), припадає 90% сукупного ВВП Співдружності Незалежних Держав, 92,6% внутрішньо регіонального експорту. МЭ и МО. - №2. - 2004. - С. 96 Проте сьогодні реальне майбутнє ЄЕП досить не визначене. Хоч Верховна Рада України ратифікувала Угоду, уряд нашої країни підкреслює, що головний вектор наших інтеграційних устремлінь - Європейський Союз, а інші вектори є другорядними, а отже можуть заважати досягненню головної мети. Втім, ідея ЄЕП в принципі не відкидається; мова йде про максимальний захист інтересів України в цьому об'єднанні.

Українська сторона наполягає на дотриманні таких головних елементів зони вільної торгівлі в межах ЄЕП www.minfin.gov.ua :

скасування експортного мита;

незастосування вилучень;

незастосування кількісних обмежень;

незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів.

Докладніше про політику України в сфері економічної інтеграції та її участі в інших інтеграційних угрупуваннях - у наступному розділі.

У 2010 р. між Росією, Білоруссю й Казахстаном підписана нова угода про створення митного союзу, який має розпочати дію з 2011 року, а також про формування Єдиного економічного простору, що, нарешті, має реалізуватися.

На теренах СНД утворилася ще одне об'єднання Шанхайська організація співробітництва (ШОС). Крім країн СНД - Росії, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану й Узбекистану - до неї входить також Китай. Спостерігачами при ШОС є Індія, Пакистан, Іран і Монголія.

Шанхайська організація співробітництва офіційно була проголошена в 2001 р. в китайському місті Шанхай (звідси назва організації). В 2002 р. голови держав-учасниць прийняли «Хартію Шанхайської організації співробітництва», в якій були зафіксовані цілі, принципи й основні напрямки співробітництва в рамках організації. В 2003 р. було підписано «Програму багатостороннього торговельно-економічного співробітництва держав-членів ШОС». Програма визначила основні цілі й завдання економічного співробітництва, особливо виокремивши курс на створення протягом 20 років системи вільного руху товарів, послуг, капіталів і технологій. В 2005 р. було утворено Фонд розвитку ШОС і Ділову раду ШОС.

Основними цілями ШОС проголошено:

зміцнення взаємної довіри й добросусідських відносин між країнамиучасницями;

організація ефективного співробітництва в політичній, торговельноекономічній, науково-технічній і культурній областях;

спільне забезпечення й підтримка миру, безпеки й стабільності в регіоні.

Основними принципами ШОС є: повага суверенітету, рівність усіх держав-членів, відкритість і не спрямованість проти інших держав і міжнародних організацій.

В рамках реалізації «Програми багатостороннього торговельноекономічного співробітництва» в 2005 р. досягнуто домовленостей по проектам в галузі гідроенергетики, розвитку автотранспортних маршрутів, в науково-технічній і сільськогосподарській сферах. Того ж року була підписана угода про міжбанківське співробітництво.

Особлива увага приділяється співробітництву в енергетичній сфері. Росія, Казахстан і Узбекистан є значними постачальниками нафти й газу, а Китай - їх споживачами. Якщо взяти до уваги, що зацікавленість в цій сфері проявляють спостерігачі Іран (постачальник) та Індія (споживач), то може у перспективі сформуватися регіональне «енергетичне співтовариство».

В 2007 р. була прийнята Бішкекська декларація, яка підвела підсумки діяльності ШОС за минулі роки й підтвердила основні цілі й принципи. Зокрема, знову було наголошено на важливості спільного ефективного використання енергоресурсів і розробки спільної енергетичної стратегії. Іншими пріоритетними напрямками взаємодії підтверджено сформування єдиної транспортної й інформаційної систем. www.sng.ru; www.shos.ru

Україна, що не належить до Центральноазійського регіону, не претендує на вступ до ШОС. Але вона могла б мати статус спостерігача при цій організації, бо має економічні інтереси в цім регіоні. Насамперед, це енергоресурси Росії, Казахстану й Узбекистану. Крім того, це обсяжні внутрішні ринки Росії й Китаю, що приваблюють українських товаровиробників.



Висновок

«Міжнародні стратегії економічного розвитку» вивчають формування й реалізацію довгострокової економічної політики, спрямованої на суттєве покращення соціально-економічних показників, стимулювання динамізму економічного розвитку на національному, регіональному та глобальному рівнях.

Обрання ефективної стратегії розвитку особливо важливе для країн з перехідною економікою, які перебувають на серйозному зламі своєї економічної історії. Їм доводиться відкидати моделі соціалістичної економіки, які опрацьовувалися протягом багатьох десятиліть, і шукати нові моделі, розробляти нові стратегії, які були б адекватними сьогоднішнім напрямкам розвитку світової економіки. Наші урядовці й бізнесмени певний час були погано пристосовані до «правил гри» ринкової економіки. Через це економічна політика, яка здійснювалася в країнах з перехідною економікою в перше десятиліття постсоціалістичної епохи, була неефективною (за виключенням деяких країн Центральної Європи, про що мова буде йти далі). В Україні в першій половині 90-х років, по суті, взагалі не існувало чіткої стратегії переходу на ринкові відносини. Тому аж до кінця десятиліття країна знаходилася в стані глибокої кризи. Сьогодні вже у нас розробляються різні варіанти економічних стратегій. Їх ефективність залежатиме від того, в якій мірі вони узагальнюють і особливості національного розвитку, і накопичений досвід економічної політики інших країн. Ось чому необхідно вивчати міжнародні стратегії розвитку, їх суть, умови і наслідки їх реалізації.

В той же час слід мати на увазі, що економіка кожної країни розвивається не в узамкненому просторі. В умовах глобалізації відбувається дедалі зростаюча інтеграція національних економік в єдине ціле, в систему світової економіки. Формуються наднаціональні рівні й механізми регулювання економіки, якими підпорядковується певна частина національних інтересів країни. В цьому процесі особливо значною є роль міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій. З цим явищем слід рахуватися, розробляючи стратегії. Таким чином, національні стратегії стають частиною системи міжнародних стратегій. В першу чергу, ця система функціонує за рахунок тих елементів національних стратегій, які безпосередньо пов'язані з міжнародними економічними відносинами: це політика в галузі зовнішньої торгівлі, валютно-кредитних відносин, міжнародного обміну технологіями тощо.



Список літератури

Козак Ю.Г., Єхануров Ю.І., Ковалевський В.В. та ін. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 353с.

Макогон Ю.В. Міжнародні стратегії економічного розвитку: Підручник. - К.: Кондор, 2009. - 420с.

Задоя А.О. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 416с.

Капица Л. Экономическая дипломатия в условиях глобализации: Книга. - М.: Юнацтва, 2010. - 624с.

Райнерт Э. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными: Книга. - Х.: Грамота, 2014. - 384с.

Мэнкью Н. Принципы макроэкономики: Книга. - четвертое издание. - К.: Кондор, 2010. - 544с.

Размещено на Allbest.ru