Аналіз геостратегічного потенціалу Грузії

Якщо аналізувати рівень свободи слова відповідно до світових стандартів, то згідно інформації МНПО «Репортери поза кордонів», по індексу свободи слова Грузія займала 81 місце в 2009 році в світі (Україна 89), та порушення свободи слова складали 18,83%, що є прогресом в порівнянні з попереднім роком, оскільки в 2008 році порушення свободи слова складали 31,25% [19]. Проте за індексом економічної свободи Грузія займає 26 місце (Україна 126), за даними журналу Wall Street Journal, дослідницького центру Heritage Foundation [19]. Але в державі спостерігається погіршення показників індексу свободи ЗМІ, оскільки в 2010 році Грузія займає 99 місце у світі (Україна 131), а порушення складають 27%, коли як у 2009 році складали 18,83% [9]. За інформацією Human Rights Watch, незважаючи на велику кількість друкованих ЗМІ, загальнонаціональне повідомлення обмежувалося проурядовими каналами «Руставі-2», «Імеді» [10]. Також спостерігалися випадки тиску та нападів на журналістів з боку поліції. Був випадок застосування сили проти журналіста Л. Бічашвілі, який зняв демонтаж пам'ятника Сталіну в центрі міста (хоча фактично силове приєднання Грузії в 1921 році до ЗСФСР, а потім включення до СРСР в 1922 році можна розглядати як окупацію, а дії Сталіна, а саме т. з. «дарування» частини території Грузії на північ від річки Псоу, включаючи м. Сочі РСФСР, можна розглядати як анексію, з сучасної точки зору). Журналіст В. Комахідзе отримав притулок в Швейцарії у зв'язку з загрозами від силових структур після початку роботи над документальним фільмом про серпневу війну в Південній Осетії [10]. На наш погляд, середні рейтинги Грузії за міжнародними показниками щодо свободи слова, свободи ЗМІ, деякі випадки їх порушення слід розуміти з об'єктивної точки зору. Насамперед, посилений державний контроль над даними сферами є на даний момент необхідним для недопущення, а також стримування інформаційних атак з боку РФ, які спрямовані на підрив довіри населення до влади, з метою використання будь-яких умов для приведення до влади альтернативної політичної сили існуючому в Грузії режиму, який на даний момент не має іншої альтернативи, серед представників опозиції. Більш того сучасний стан відносин Грузії та РФ, а також з сепаратистськими об'єднаннями можна розглядати як стан «перманентної війни», оскільки конфліктогенний потенціал в Абхазії, Південній Осетії, навіть на території Грузії є вкрай напруженим з часів російсько-грузинської війни в серпні 2008 року, а підписана угода про припинення вогню не є повноцінною, повномасштабною мирною угодою, яка повинна гарантувати незастосування сили обома державами, яка вирішує більшість суперечок між конфліктуючими сторонами (в даному випадку, деокупація РФ території Абхазії, Південної Осетії, проведення розслідування спеціальною комісією ООН щодо визначення статусу Абхазії та Південної Осетії, за відсутністю зацікавлених сторін (у тому числі, РФ, Вірменії, яка має побічне відношення до грузино-абхазького конфлікту (участь батальному ім. Баграмяна на боці абхазьких сепаратистів).

Щодо відносин державної влади Грузії та опозиції (Рух «За Єдину Грузію» І. Окруашвілі, «Рух Л. Гочічеладзе», «Народний форум» К. Шартава, Г. Санікідзе, «Демократичний рух - Вільна Грузія» Н. Буржанадзе), то вони є достатньо складними. Згідно даним спостерігачів Human Rights Watch, проблемним моментом внутрішньої політики Грузії є застосування правоохоронними органами Грузії надлишкової сили по відношенню до політичної опозиції, дії якої досить часто виходять за межі норм суспільної поведінки та моралі (встановлення барикад з клітками в яких без води та їжі добровільно знаходяться опозиціонери, приковування наручниками до пікетів, створення гір сміття в районах пікетів, демонстрації) [10]. Насамперед 14 серпня 2010 року були арештовані представники опозиції І. Какабадзе, Ш. Гагарін, А. Чігвінадзе, під приводом непідкорення поліції під час пікету [10]. 19 серпня 2010 року було затримано двох учасників опозиції під час пікету у парламенту Грузії, кожен з яких був оштрафований [10]. Досить скандальними залишаються події 7 листопаду 2007 року, коли масова демонстрація опозиції в декілька десятків тис. чол. була розігнана поліцією з застосуванням водометів, з застосуванням фізичної сили, коли травми отримали 500 чол. [10] Насамперед дана опозиція була спровокована самими учасниками, оскільки акція протесту що тривала з 2 по 7 листопаду 2007 року на центральній вулиці Ш. Руставелі, учасники якої (60 тис. чол.) вимагали проведення дострокових парламентських виборів, зміни виборчого законодавства, а потім відставки президента, розійшлася до ранку 7 листопаду 2007 року, залишивши за собою гори сміття, 200 опозиціонерів, які заважали транспортному руху, після спроб поліції дати доступ до притиральної техніки почалася бійка і до площі стинулося 20 тис. опозиціонерів проти яких було застосовано силу. Схожим був і розгін пікету у тбіліського поліцейського управління в 2009 році, коли постраждали 17 демонстрантів.

Проте незважаючи на резонансні події 7 листопаду 2007 року, яке стало приводом для звинувачення Грузії в дефіциті демократії, дострокові президентські вибори, проведені 5 січня 2008 року принесли перемогу М. Саакашвілі (53,6 голосів) та поразку основному кандидату від опозиції Л. Гочічеладзе (23,3 голосів). Якщо оцінювати реальний потенціал опозиції, то він не є потужним і взагалі опозиція не є досить впливовою серед суспільних мас.

Щодо можливості контролю за діями гілок влади в Грузії, то взагалі на даний момент, як вже вказувалося в Грузії існує чітка вертикаль влади, підконтрольний президентові кабмін, парламент, Верховний Суд. Проте на початку незалежності держави, відбувся конфлікт президента З. Гамсахурдії з представниками законодавчої влади (фактично спровокований РФ), який переріс у громадянську війну, яка завершилася приходом до влади Е. Шеварнадзе, який був більш злагідливий з РФ з приводу питання Абхазії, Південної Осетії [19].

Щодо рівня корупції в державі, то за даними МНПО «Міжнародна Прозорість», в 2010 році Грузія займає 68 місце за рівнем корупції у світі (Італія 67, Україна 134), що порівнянні з іншими державами пострадянського простору є справжнім досягненням (Молдова, Казахстан 105, Вірменія 123, Білорусія 127, Азербайджан 134, РФ, Таджикистан 154, Киргизія 164, Узбекистан 172,), а також з результатом 2003 року, коли Грузія займала 170 місце за рівнем корупції [7].

Аналізуючи наявність боєздатної армії в Грузії, її оснащеність та рівень підготовки, то загальна кількість Збройних сил Грузії на 2009 рік становила 36 500 чол. [12]. Міністр оборони держави Б. Алахія, а Начальником об'єднаного штабу є генерал-майор Д. Чанкотадзе. Для початку розглянемо структуру Збройних сил Грузії, які складаються з Сухопутних військ, Групи сил спеціального призначення (не входе ні до одного роду військ, а виступає окремо, персонально підпорядковані Начальнику об'єднаного штабу), ВПС та ППС, Військової поліції та Національної гвардії [12]. Основою військового потенціалу є Сухопутні війська (20 548 чол., з мобілізаційним потенціалом в 100 тис.), які включають 5 піхотних, 2 артбригади [12]. Тобто ми бачимо, що вони є досить небагато чисельними у кількісному відношенні, що у випадку конфліктогенного потенціалу Грузії є недостатнім (Ізраїль з більшим конфліктогенним потенціалом має сухопутні війська в 176 500, а мобілізаційний потенціал складає 445 000, а у випадку Грузії мінімальною повинна бути наявність 100 тис. сухопутних військ з мобілізаційним потенціалом в 300 тис. чол., але це є мало можливим враховуючи відносно невелику кількість населення 4,5 млн.). Щодо технічної оснащеності сухопутних військ Грузії, то основу складає радянська техніка, а також деякі імпортовані зразки іноземної бойової техніки 50-х-80-х рр. (танки (255 шт.), БТР та БМП (486 шт.), САУ (85 шт.), РСЗО (178 шт.), артилерія та ПТРО (250 шт.), ППО (31 шт.) [12]. Слід відзначити, що взагалі під час російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року, Грузія зазнала великих матеріально-технічних втрат, проте обороноздатний потенціал швидко відновлюється. Аналізуючи ВПС Грузії, то слід відзначити, що після російсько-грузинської війни в серпні 2008 року, кількість ВПС було збільшено вдвічі, і на 2009 рік вже налічувалося 2971 чол. ( в порівнянні з 2008 роком 1813 чол.). Щодо технічної оснащеності ВПС Грузії, то в основному вони базуються на техніці 50-х-60-х рр. (бойові літаки (7 шт.), транспортні літаки (10 шт.), багатоцільові гелікоптери (19 шт.), транспортно-бойові гелікоптери (8 шт.) [12]. Можна побачити, що ВПС Грузії знаходяться в кризовому стані, їх кількість є недостатньою для захисту повітряного простору держави, особливо в контексті відсутності стратегічних винищувачів. Щодо аналізу Національної гвардії Грузії, то вона представляє воєнізоване формування в складі Збройних сил Грузії, налічує 554 чол., відповідає за підтримку уряду в ЧС природного, техногенного характеру, регістрацію та контроль резервістів, забезпечення призиву громадян в ряди Збройних сил, допомогу під час різних церемоній [12]. Щодо ВМС Грузії, то до серпня вони включали 892 чол., налічували 18 кораблів та катерів. Але в ході російсько-грузинської війни в серпні 2008 року 11 кораблів було повністю знищено ВС РФ, у зв'язку з чим даний рід військ було ліквідовано. 7 кораблів (сторожеві катера «Іверія», «Кутаїсі», «Местія», малі десантні кораблі «Гурія», «Атія», десантні катери), що залишилися були переведені до Берегової охорони МВС Грузії [12]. Взагалі російсько-грузинська війна в серпні 2008 року повністю показала неефективність та небоєздатність ВМС Грузії, а також неможливість виконання даним родом військ будь-яких бойових завдань, не розглядаючи оборону держави. Окремо слід розглянути рівень підготовки Збройних сил Грузії, який характеризується досить неоднозначним характером. З одного боку Грузія до 2008 року проводила активну бойову підготовку власної армії, особливо сухопутних сил за програмами НАТО, при підтримці спеціалістів США. Відомо, що 2002-2004 рр. за допомогою програми США «Навчи та оснасти» було створено 12-й батальйон «Коммандос», 116-й Сачхерський гірсько-стрілецький батальйон, 23-й, 13-й Телавський та Шавнабадський батальйони легкої піхоти, бронетанкові підрозділи. В 2005-2007 рр. спеціалісти США в рамках програми «Забезпечення операцій стабільності» підготовили 3 тис. грузинських миротворців, які в подальшому брали участь в бойових діях в Іраці, а після виведення контингенту в російсько-грузинській війні в серпні 2008 року [12]. Взагалі підготовка грузинської армії триває і в наш час. З іншого боку, досить серйозним випробуванням для грузинської армії стала російсько-грузинська війна в серпні 2008 року, яка виявила усі недоліки грузинської армії. По-перше, грузинська армія при зіткненні з супротивником, що мав більш значний кількісний потенціал, була деморалізована, незважаючи на достатньо якісне оснащення та підготовку сухопутних військ та досить успішні бойові дії проти на пів партизанських загонів осетинських сепаратистів, свідченням чого було захоплення Цхінвалі. Це показує, що грузинська армія за своєю підготовкою була розрахована на наступальні, миротворчі операції, а не на оборонні бойові дії - доказом є деморалізація, відступ грузинської армії вглиб своєї території після зіткнення з ВС РФ, після виникнення загрози знищення живої сили грузинської армії. По-друге, не зважаючи на якісну підготовку сержантів та капралів, в ході російсько-грузинської війни виявилася повна бездарність старшого комскладу, нездатність організувати швидку оборону, забезпечити взаємодію сухопутних сил, військової техніки (під час відступу грузинської армії більша частина військової техніки була залишена на місті бойових дій). По-третє, в ході російсько-грузинської війни виявилася абсолютна незахищеність повітряного простору держави, берегової лінії, національної території в цілому, що обумовлено відсутністю систем берегової оборони, протитанкової оборони, ефективної ППО (хоча навіть завдяки застарілим радянським ЗРК, вдалося нанести суттєвих втрат стратегічній авіації РФ). Взагалі грузинська армія потребує суттєвого змінення, перепідготовки для ведення оборонних дій, а не тільки миротворчих, створення сучасної системи ППО, проти морської, протитанкової оборони, проведення нарощування оборонного потенціалу Збройних сил, збільшення їх людської кількості, оскільки 36 тис. не є достатньою для протидії 100 тис. армії супротивника.

Таким чином проаналізувавши рівень внутрішньої стабільності Грузії можна вважати, що держава займає середнє положення за рівнем дотримання законності, демократичності та альтернативності під час виборів, за рівнем свободи думки, за рівнем корупції за міжнародними показниками. Можна вважати, що відносини державної влади Грузії з опозицією залишаються досить складними та періодично завершуються зіткненням між опозиціонерами та поліцією, що визиває міжнародний резонанс. Але грузинська політична система є консолідованою з чітко побудованою вертикаллю влади, здатною контролювати гілки влади, яка користується підтримкою значної частини населення, а опозиція за сутністю є маргінальною та своїми акціями та діями показує не конструктивність. Також було проаналізовано рівень боєздатної армії, який за кількісними показниками, технічним устаткуванням та тактиці ведення бойових дій (наступальна, а не оборонна), бездарність комскладу зводе нанівець досить якісну підготовку сержантського складу, що проявилися під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року, що в цілому характеризує досить низький рівень боєздатності Збройних сил Грузії.

грузія демографічний геоекономічний потенціал

РОЗДІЛ 5. АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ГРУЗІЇ

Відомо, що геостратегічне положення будь-якої держави напряму впливає на обороноздатність держави, її внутрішній розвиток та відносини з сусідніми державами. Взагалі геостратегічний потенціал залежить від ряду факторів серед яких наявність та протяжність сухопутних кордонів, наявність сусідніх держав та їх потенціал, впливовість у регіоні, природні та техногенні барєри на шляху можливого нападу на державу, наявність військово-політичних союзників та суперників. Саме тому необхідно визначити дані фактори на прикладі Грузії.

Аналізуючи наявність та протяжність сухопутних кордонів (кордон-смуга), слід відзначити, що їх загальна протяжність становить 1461 км [23], [26]. На півдні Грузія граничить з Вірменією (протяжність кордонів 164 км) та Туреччиною (протяжність кордонів 252 км) [23]. На південному сході з Азербайджаном (протяжність кордонів 322 км). На півночі Грузія граничить з РФ (протяжність кордонів 723 км), а з Абхазією та Південною Осетією 894 км) [23]. Щодо морського кордону (кордон-лінія), то він складає 310 км [23]. Територіальні води складають 12 морських міль, а особлива економічна зона 200 морських міль в Чорному морі. Взагалі аналізуючи існуючи кордони, а також форму держави, її географічне положення можна виокремити як певні плюси так і значні недоліки. Згідно геополітичній категорії «кордони», існує особливість яка полягає в тому, що найбільш вигідними для держави є такі кордонні лінії, протяжність яких є мінімальною для держави і максимальною для супротивника [27]. Даний закон не стосується грузино-російського кордону, який є максимально протяжним для Грузії (становить 723 км), при факті того, що РФ (включаючи сепаратистські об'єднання, вздовж російського кордону, контрольовані виключно РФ) є реальним військово-політичним та геополітичним супротивником для Грузії. Хоча відносно протяжними, в контексті територіального розміру Грузії, є і грузино-азербайджанський кордон, і грузино-турецький кордон, проте його протяжність не несе загрози для безпеки Грузії, оскільки як Азербайджан, так і Туреччина (член НАТО) є геополітичними союзниками Грузії. Якщо розглядати територію Грузії, в контексті геополітичної категорії (ідеальною є найбільш округла територія з положенням столиці в центрі держави), то форма території Грузії є досить витягнутою (що в свою чергу створює протяжні кордони з РФ, Туреччиною, Азербайджаном. Також невигідним є знаходження столиці Тбілісі, яка знаходиться на відносно близької відстані від Південної Осетії, контрольованої ВС РФ (від Цхінвалі до Тбілісі 120 км), а також близько з грузино-вірменським кордоном. Проте незважаючи на витягнуту територію та не зовсім вдале з геостратегічної точки зору положення столиці, взагалі якщо розглядати географічне положення Грузії з геостратегічної точки зору то воно є досить вигідним, оскільки Грузія має колосальний транзитний потенціал завдяки виходу до Чорного моря, виконує роль морських воріт для держав Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), держав Центральної Азії (доказом є участь Грузії у перспективному геоекономічному проекті ТРАСЕКА (торгівельний шлях Європа-Кавказ-Азія)). Тобто виходячи з аналізу кордонів держави, можна побачити, що кордони Грузії, як і її територія є витягнутими.

Взагалі згідно геополітичному закону синтезу моря та суші, Грузію можна вважати державою «берегової зони» або Rimland, оскільки вона не є морською державою (теласократією), оскільки не має навіть повноцінного ВМФ, основою безпеки є сухопутні війська, а територія держави розволожена на суші, а в суспільстві, особливо серед покоління після 40 літ досить сильні консервативні настрої. Проте Грузію не можна вважати виключно континентальною державою (телурократією), оскільки незважаючи на континентальне положення, її зовнішньополітичний вектор розвитку спрямований саме на розвиток тісних відносин з атлантичними державами (США, ЄС), зовнішньополітична стратегія спрямована на приєднання до атлантичного блоку (євроінтеграція, євроатлантична інтеграція). Також доказом того, що Грузія не є телурократією (як РФ, Вірменія, Білорусія) є те, що населення держави, грузинське суспільство, політична еліта досить швидко адаптуються до «вестернизації» (а саме, «американізації»), розділяє виключно атлантичні цінності (індивідуалізм, влада закону, застосування на практиці концепції «держава-інструмент» для громадян, а не самоціль (як для РФ)), поступове включення до процесів глобалізації, не протистоїть, а навіть сприяє політиці експорту демократії США. Саме тому Грузію слід вважати саме Rimland, оскільки вона займає серединне положення між таласократією і телурократією. Але якщо порівнювати Грузію з іншими державами Rimland, у тому числі з Україною, то основна маса суспільства, особливо молодь більш схиляється до атлантичних поглядів, цінностей, ніж до континенталістських.

Щодо аналізу сусідніх держав з Грузією, то слід розглянути їх військовий потенціал, ступінь інформаційного та політичного впливу на Грузію [Додаток 4].

Для початку слід розглянути потенціал головного військово-політичного та геополітичного супротивника Грузії, якою є РФ. Аналізуючи військовий потенціал ВС РФ слід відзначити, що вони налічують 1 млн. чол., структурно поділяються на сухопутні війська, ВПС, ВМФ, космічні війська, РВСН (ядерні сили), ВДВ. Основу військового потенціалу РФ складають сухопутні війська, ВПС, ВМФ, РВСН. Сухопутні війська налічують 9 загальновійськових армій та 1 армійський корпус загальною чисельністю в 300 тис. чол. Сухопутні війська мають колосальне кількісне технічне оснащування яке складається зі зразків періоду СРСР та РФ (танки (20 050 шт.), БТР (9 900 шт.), БМП (15 180 шт.), бронеавтомобілі (2394 шт.), САУ (6830 шт.), артилерія (8445 шт.), РСЗО (3690 шт.), ПТРО (600 шт.), тактичні ракетні комплекси (220 шт.). Щодо аналізу ВПС РФ, то загальна чисельність складає 148 тис. чол., технічне оснащення представлено зразками СРСР, РФ (стратегічна та дальня авіація (294 шт.), фронтова авіація (956 шт.), винищувальна авіація (1382 шт.), бойові гелікоптери (1328 шт.), розвідувальна авіація (150 шт.), транспортна авіація і танкери (284 шт.). Щодо РВСН РФ, то вони включають ядерні заряди, загальна кількість яких становить 1258 шт. [28] Окремо необхідно проаналізувати військовий потенціал Південного військового округу ВС РФ (територіально ВС РФ поділяються на Західний, Південний, Центральний, Східний військові округи). Південний військовий округ, включає сухопутні війська ВДВ, морську піхоту загальною кількістю 100 тис. чол., а також ЧФ РФ, Каспійську флотилію РФ. Щодо потенціалу Чорноморського ВМФ РФ, який незважаючи на моральну та технічну відсталість блокував узбережжя Грузії в ході російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року, то він складається з 1 крейсера «Москва» (флагман), 3-х БПК «Очаків», «Керч», «Смітливий», 2-х сторожових кораблів «Ладний», «Питливий», 7-ми БДК, 2-х підводних човнів, декількох кораблів охорони водного простору, тральщиків, ракетних кораблів [28]. Слід відзначити, що військові потенціали РФ та Грузії не можливо порівнювати, оскільки в даній сфері РФ має багатократну кількісну перевагу. Але якщо розглядати техніку підготовки ВС РФ, то все ж таки застосовується застаріла тактика кількісної, а ні якісної переваги, що приводить к відставанню ВС РФ від ВС США, ЦАХАЛ, які є арміями 4-го покоління. Так чи інакше, але Грузія продовжує готувати власні ВС за програмами США, що є позитивним моментом на відміну від низької підготовки звичайних підрозділів ВС РФ, техніка якої мало змінилася з часів СРСР. Якщо розглядати економічний, культурний, інформаційний та політичний вплив РФ на Грузію, то економічний вплив полягає у постачанні в Грузію електроенергії, газу. Проте даний вплив на даний момент вже не грає суттєвої ролі, оскільки після газової війни 2006 року, заборони на експорт грузинської продукції в 2006 році, Грузія змогла діверсифікувати вектори експорту, почала розвивати альтернативні джерела енергії, насамперед ГЕС, позбавивши себе від енергетичної та експортної залежності від РФ мінімізувавши тим самим економічний вплив РФ [4]. Щодо інформаційного та культурного впливу, то з 2004 року між двома державами діє угода «Про співпрацю в області інформації та освіти». Але в останній час він також є незначним, доказом чого можна назвати поразку РФ в інформаційній війні проти Грузії в серпні 2008 року, а також несприятливість та неприязнь до російської культури, інформаційних джерел основної частини грузинського суспільства, у тому числі основної частини рядових опозиціонерів [3]. Також інформаційний вплив РФ є незначним завдяки встановленню державної цензури над ЗМІ в Грузії, зондуванню грузинськими спецслужбами Інтернету. Але досить значним та суттєвим є військовий та політичний вплив РФ, який полягає в розміщенні та утримуванні ВС РФ на території Абхазії та Південної Осетії. В даному випадку можна вважати сепаратистські об'єднання перехресними полями, за якими встановлено військово-політичний контроль РФ, а також тотальними полями, оскільки Абхазія та Південна Осетія знаходяться в інформаційному та соціокультурному полі РФ, і тому російський вплив є встановленим за частиною території Грузії, а саме за Абхазією та Південною Осетією. Слід відзначити, що РФ має повну монополію на здійснення економічного, культурного, інформаційного, військового, політичного впливу над Абхазією та південною Осетією (російські інвестиції, фактична військова окупація, розповсюдження російської мови та інформаційних джерел, надання російського громадянства населенню). В цілому нівелювання російського впливу РФ над Абхазією, Південною Осетією, як ретрансляторів даного впливу над Грузією є стратегічною задачею Грузинського уряду, реалізація якої суто військовими методами є недостатньою, як показала російсько-грузинська війна в серпні 2008 року (недостатній військовий та економічний потенціал Грузії).

Щодо аналізу Вірменії, як південного сусіда Грузії, то слід відзначити, що незважаючи на відсутність будь-яких військово-політичних конфліктів між двома державами існують непрості відносини. Це насамперед обумовлено, непростими відносинами Грузії та Вірменії на початку 90-х рр., що було пов'язано з побічною участю вірменської діаспори Абхазії в бойових діях проти Національної гвардії Грузії на стороні абхазців, введення на територію Грузії добровольчо-парамілітарного вірменського батальйону ім. Баграмяна, який був учасником етнічних чисток серед мирного грузинського населення. Також проблемною є вірменська діаспора Грузії, особливо на території регіону Самцхе-Джавахеті, її вимоги щодо поширення автономії, що приводе до суперечок як з місцевою так і з Центральною владою Грузії [17]. Також дестабілізуючим фактором в грузино-вірменських відносинах грає знаходження на території Вірменії 3624 авіабази РФ в Еребуні, а також 102-ї бази ВС РФ в Гюмрі, оскільки знаходження ВС геополітичного та військово-політичного супротивника на території сусідньої держави свідчить, що дана держава є фактичним потенційним супротивником [17]. Аналізуючи потенціал ВС Вірменії, слід відзначити, що їх загальна кількість складає 46 684 чол., з запасом в 210 000, що кількісно перебільшує Збройні сили Грузії в 1 раз. Основу складають сухопутні війська та ВПС Вірменії. Сухопутні війська Вірменії складаються зі зразків військової техніки СРСР (танки (110 шт.), БМП, БТР, БРМ (285 шт.), ПТРО (22 шт.), тактичні ракетні комплекси (44 шт.), РСЗО (53 шт.), САУ (38 шт.), артилерія (131 шт.), ППО (100 шт.). Також на використанні у прикордонної служби Вірменії знаходиться 70 БТР [28]. Щодо ВПС Вірменії, то її основу також складає техніка СРСР (бойові літаки (16 шт.), транспортні та пасажирські літаки (10 шт.), гелікоптери (42 шт.)) [28]. Таким чином можна вважати, що не можна казати про однозначну перевагу Вірменії чи Грузії у військовому потенціалі. Перевагами Вірменії є більша кількість живої сили (46 тис. чол. проти 36 тис.) та авіації (68 одиниць проти 44). Проте Вірменія суттєво поступається кількістю наземної техніки та озброєнь (783 одиниць проти 1285), а їх якість та стан є набагато нижчим та відсталим ніж грузинська техніка та озброєння, особливо в сфері ППО. Також рівень підготовки вірменських ВС є нижчим ніж грузинських, оскільки Вірменія не має домовленості зі США щодо програм військової підготовки, які діють в Грузії. Слід також відзначити, що як і ВС Грузії (контингент в Афганістані), миротворчі контингенти Вірменії получають практичну військову підготовку на території Афганістану, на території Косово. Якщо аналізувати економічний, інформаційний, культурний, військовий, політичний вплив Вірменії на Грузію, то взагалі вірменський економічний вплив є нульовим, оскільки Вірменія безпосередньо залежить від Грузії в проведенні нормальної зовнішньоекономічної політики. Це обумовлено блокадою Туреччини та Азербайджану вірменського експорту, а також транзиту вірменської продукції через власну територію, саме тому тільки завдяки можливості транзиту через територію Грузії, та завдяки грузинським портам Вірменія позбавлена від міжнародної ізоляції.

На наш погляд, саме факт відсутності прямих кордонів з РФ, а також економічна блокада Туреччини та Азербайджану, економічна залежність від Грузії (транзит) слугують стримуючим фактором та гарантом безпеки на грузино-вірменському кордоні, відсутності спроб Вірменії встановити політичний контроль за регіоном Самцхе-Джавахеті (90 373 вірмен, які вимагають автономії, особливого статусу вірменської мови, вимагають права особливих відносин регіону з Вірменією, під приводом належності даної території колись в 1-х рр. н. е. до т. з. Великої Вірменії, фактично в даному регіону з початку незалежності Грузії в 1991 року тривають про сепаратистські настрої в зачатковому стані), за який був ареною грузино-вірменської війни 1918 року (повний розгром вірменської армії Національною гвардією ДРГ). Щодо інформаційного та культурного впливу Вірменії на Грузію, то він має певне місце, оскільки взагалі вірменська діаспора Грузії складає 248 929 чол. Взагалі вірмен досить багато в Тбілісі (73 229 чол.), Самцхе-Джавахеті [17]. Досить важко казати, що вірмени мають повне власне тотальне поле над будь якою територією Грузії, проте інформаційно-культурне відображення тотального поля Вірменії в Грузії можна віднести до регіону Самцхе-Джавахеті, де в деяких районах вірмени складають більшість, де масово використовується вірменська мова, де існують вірменські школи та церкви. Взагалі можливість будь-якого конфлікту між Вірменією та Грузією є незначною, оскільки у випадку встановлення Грузією економічної блокади над Вірменією, остання опиниться в повній міжнародній ізоляції, буде змушена йти на поступки з приводу питання НКАО. Взагалі єдиною потенційною загрозою для безпеки Грузії слід вважати контингенти РФ на території Вірменії, оскільки дана територія є досить зручною для нанесення авіа ударів, розгортання наступу ВС РФ з бази в м. Гюмрі в тил Грузії, у випадку повторення військового зіткнення, та гіпотетичного стримування наступу ВС РФ з території Абхазії, Південної Осетії (у випадку створення міцного оборонного потенціалу Грузії). Проте будь-які перекидання контингентів РФ з території Вірменії для ведення бойових дій проти Грузії є невигідним для самої Вірменії, оскільки у такому випадку, згідно нормам міжнародного права вона стане побічним агресором, а це може погрожувати реальним опиленням в міжнародній ізоляції (спільно з 102-ю базою РФ в м. Гюмрі), що протиречить національним інтересам Вірменії.

Якщо аналізувати іншу сусідню державу Грузії Азербайджан, то дана держава може вважатися геополітичним та військово-політичним союзником Грузії, оскільки обидві держави мають схожі проблеми з територіальною цілісністю, наявність на власній території перехресних полів (сепаратистські об'єднання Абхазія, Південна Осетія в Грузії, НКАО в Азербайджані), потенційну військову загрозу з боку сусідів (для Грузії РФ, для Азербайджану Вірменія), а також спільні погляди з приводу подальшого проведення безпеки та оборони (тісна співпраця обох держав в військово-політичній сфері зі США). Аналізуючи військовий потенціал Азербайджану, то Національна армія Азербайджану (НАА) на 2010 рік включає 66 940 чол., та складається з сухопутних військ, ВМС, ВПС, військ ППО, Національної гвардії. Сухопутні війська Азербайджану включають 56 840, а також 300 тис. резервістів. Технічне оснащення сухопутних військ НАА складає техніка та зразки озброєння періоду СРСР, а також РФ, України, Ізраїлю, ЮАР, ФРН, Британії (танки (508 шт.), БМП, БТР, БРМ (1105 шт.), САУ (129 шт.), артилерія та ПТРО (386 шт.), РСЗО (162 шт.), тактичні ракетні комплекси (4 шт.), міномети (246 шт.) [28]. Щодо ВПС Азербайджану, то їх загальна кількість складає 7900 чол., включають зразки техніки СРСР, РФ (бойові літаки (25 шт.), транспортні літаки (16 шт.), гелікоптери (29 шт.), БЛА (10 шт.), ППО (120 шт.)) [28]. Щодо ВМС Азербайджану, то їх загальна кількість складає 2200 чол., а серед устаткування 1 сторожовий корабель, 2 торпедних, 2 ракетних, 6 патрульних катерів, 5 тральщиків, 7 малих десантних кораблів [28]. Також НАА готується за програмою США International Military Education and Training, проводе реформування армії за стандартами НАТО. Також миротворчий контингент НАА бере участь у ISAF в Афганістані. Тобто можна побачити, що в кількісному плані, в плані технічного оснащення, рівня підготовки НАА переважає над Збройними силами в Грузії, що є свідченням необхідності навчання прикладу Азербайджану. Якщо аналізувати економічний, інформаційний, культурний, політичний вплив Азербайджану на Грузію, то відомо, що через територію Грузії проходять магістральні трубопроводи «Баку-Тбілісі-Джейхан», «Баку-Тбілісі-Ерзерум», «Баку-Супса», через які Азербайджан транспортує енергоресурси [16]. Вони є не стільки економічним впливом, а скільки взаємозалежністю. Азербайджан залежить від Грузії, оскільки вона забезпечує транзит його енергоресурсів через власну територію, а для Грузії дані трубопроводи є гарантією стабільних, союзницьких відносин з Азербайджаном. Також Економічний вплив Азербайджану проявляється у енергозалежності Грузії, яка імпортує бакинську нафту. Також Азербайджан є залежним від Грузії, оскільки Азербайджан користується грузинськими портами для експорту своєї продукції до Європи. Щодо військового та політичного впливу, то держави є геополітичними та військово-стратегічними союзниками зі спільними проблемами, які активно співпрацюють в рамках ГУАМ (дане об'єднання складається з геополітичних та військово-політичних союзників), оказують один одному дипломатичну підтримку щодо питань територіальної цілісності. Щодо інформаційного та культурного впливу, то можна вважати, що Азербайджан здійснює даний вплив через тотальне поле, яким на території Грузії виступає найбільш чисельна азербайджанська діаспора, загальна кількість якої становить 284 761 чол., яка знаходиться на території регіонів Квемо-Картлі, Шида-Картлі, Мцхета-Мтіанеті [28]. Також в якомусь ступеню азербайджанська діаспора є носієм ісламського впливу, оскільки є найбільшою мусульманською меншиною в Грузії, має мечеті, державні мусульманські свята. Визнання Грузією державними святами нарівні з православними мусульманські є тактичним ходом, спрямованим на зближення з Азербайджаном, що є свідченням політичного впливу. Проте незважаючи на досить тісні, союзницькі відносини, між Азербайджаном та Грузією існує перехресне поле на прикордонній території, яке є об'єктом спору між Азербайджаном та Грузією, яким є монастир «Давид Гареія», що знаходиться як на території Грузії, так і на території Азербайджану [16].

Розглядаючи Туреччину, як сусіда Грузії, то насамперед дана держава є грузинським лобі в НАТО, з якою тривають тісні союзницькі відносини, співпраця в економічній, культурній сфері. Аналізуючи військовий потенціал Туреччини, то слід відзначити, що їх загальна кількість складає 613 тис. чол., яка складається з сухопутних військ, ВПС, ВМС, жандармерії, берегової охорони Туреччини. Загальна кількість сухопутних військ складає 391 тис. чол., а устаткування представлено зразками військової техніки ФРН, США (танки (3137 шт.), БМП, БТР (4625 шт.), САУ (1052 шт.), артилерія та міномети (11 000 шт.), РСЗО (550 шт.), ПТРК (42 604 шт.), ППО (2005 шт.). Щодо ВПС Туреччини, то вона включає зразки військової техніки США, Британії, Канади, ФРН, Франції, Іспанії (бойові літаки (407 шт.), транспортна авіація (103 шт.), бойові гелікоптери (40 шт.) [28]. Аналізуючи ВМС Туреччини, які включають Північну та Південну військово-морські зони, то слід відзначити, що ВМС Туреччини, є наймогутнішим флотом в Чорному морі, представляють досить велику військову силу в Середземному морі. Взагалі вони включають 15 підводних човнів, 18 фрегатів, 6 корветів [28]. Тобто ми можемо побачити, як і у випадку з РФ неможливість порівнювати військові потенціали Туреччини та Грузії, оскільки за військовим потенціалом, економічним розвитком Туреччина претендує на лідерство в Чорноморському регіоні. Щодо впливу Туреччини на Грузію, то економічний вплив полягає у турецьких інвестиціях в грузинську економіку, а також включає власність турецьких компаній на території Грузії, серед яких важливу роль грає Tepe-Akfen-Vie, у власності якої знаходиться Батумський аеропорт [26]. Також Турецькі спеціалісти модернізували аеропорт в Марнеулі. Також Туреччина в 2004-2005 рр. надала 7,5 млн.$ Грузії, для розвитку ВПС [26]. Туреччина має найпотужніший економічний плив, завдяки контролю турецькими компаніями транспортної інфраструктури Грузії, енергетики, деяких галузей промисловості. Слід відзначити, що Туреччина та Грузія в військово-політичній сфері виступають як союзники, тому замість впливу простежується взаємозалежність, оскільки Туреччина для укріплення власних позицій у регіоні зацікавлена в стабільності та цілісності Грузії, її міцних позицій в Закавказзі. Грузія в свою чергу бачить в Туреччині державу яка є надійним партнером не тільки в економічній, військовій сфері (військово-технічне співробітництво, участь у спільних військових навчаннях), але й в політичній, зацікавлена в дипломатичній підтримці Туреччини з приводу територіальної цілісності Грузії. Також фактором досить тісних відносин є спільні проблеми сепаратизму, оскільки Туреччина має суттєві проблеми з сепаратистськими рухами курдів на півдні держави, в районі турецько-іракського кордону. Щодо культурно-інформаційного впливу, то як і Азербайджан, Туреччина має власне тотальне поле в Грузії у вигляді мусульманських народів, що мешкають в Грузії, серед яких популярні турецькі інформаційні джерела. Туреччина також спонсорує будівництво мечетей для мусульман, що мешкають в Грузії. Проте Грузія також має власне тотальне поле на території Туреччини, яким виступає велика грузинська діаспора лазів (грузини-мусульмани), загальна кількість яких складає 1,5 млн. чол., які є носіями грузинської мови та культури (інформаційний, культурний вплив Грузії).

Тобто розглянувши та проаналізувавши усіх сусідів Грузії можна побачити, що Грузія має єдиного реального супротивника, яким в повній мірі є РФ, саме від якої можливий напад на територію Грузії, особливо якщо брати до уваги російсько-грузинську війну в серпні 2008 року.

Аналізуючи наявність природних перешкод у випадку можливого нападу на територію Грузії, як вже і розглядалось більша частина території Грузії (Західна та Центральна) знаходиться між двома гірськими хребтами (Великий Кавказький Хребет та Малий Кавказький хребет), які утворюють природне укріплення. Тому теоретично можна допустити, що вказані гірські хребти здатні виконувати роль своєрідного природного бар'єру, який здатен зупинити гіпотетичний наступ сухопутних військ супротивника з північного напрямку (Великий Кавказький хребет, з боку РФ), з південного напрямку (у випадку наступу Вірменії або Туреччини, що у випадку сучасного геополітичного стану є неможливим). Проте не слід забувати про суттєві виключення, з боку розглянутого вище оборонного потенціалу, природної перетини якою на користь Грузії повинен виступати Великий та Малий Кавказькі хребти. По-перше особливістю Великого Кавказького хребту на користь РФ, а також Південної Осетії, на прикладі російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року, яка обумовила можливість швидкого перекидання на територію Грузії значних військових сил, особливо бронетанкових частин для розгортання наступу сухопутних сил під авіаційним прикриттям в напрямку Горі, і навіть Тбілісі, є наявність штучно створеного в період СРСР, в 1985 році, т. з. Рокського автодорожнього тунелю, через який також проходе Танскавказька автомагістраль, є частиною КПП Рокі - Нижній Зарамаг [24]. Рокський тунель проходе скрізь хребет (під г. Сохс) і тим самим забезпечує пряме з'єднання території Південної Осетії з Північною Осетією, а саме РФ з Грузією. Насамперед великою тактичною поразкою ВС Грузії в ході початкової військової операції на території Південної Осетії було збереження даного тунелю. Теоретично, якщо даний тунель було б зруйновано, РФ не змогла б швидко перекинути на територію Південної Осетії значний збройний контингент, що стримало б наступ ВС РФ (у даному випадку плацдармом для наступу могла б бути тільки територія Абхазії. Тобто ми можемо вважати, що суттєвим недоліком Великого Кавказького хребту як природного перетину між Грузією та Вірменією є саме наявність Рокського тунелю. Саме тому для зміцнення обороноздатності Грузії, покращення її геостратегічного стану з військової точки зору, її оборонного потенціалу теоретично важливим я ліквідація Рокського тунелю у даному випадку РФ змогла б перекинути на територію Грузії власні війська тільки повітряним шляхом, а це було б досить проблематичним у випадку встановлення грузинською стороною ЗРК уздовж хребту паралельно російсько-грузинського кордону. Знищення Рокського тунелю було б гарантією встановлення грузинського військового контролю над Південною Осетією, а значить ліквідації тотального поля, буферної зони РФ на власній території. По-друге суттєвим недоліком Великого Кавказького хребту є також наявність Військово-Сухумської дороги (проходе через Головний Кавказький хребет Черкесськ-Карачаєвськ-Теберда-Сухумі), яка з'єднує РФ та Абхазію, що створює тим самим інший напрямок можливого наступу з боку РФ (як показав російсько-грузинський конфлікт в серпні 2008 року, перекидання ВС РФ через Військово-Сухумську дорогу створило перевагу для РФ у розгортанні наступу на Верхню Абхазію, Зугдіді, створило можливість захоплення Кутаїсі) [24]. Тобто ми бачимо другий недолік Великого Кавказького хребту яким є Військово-Сухумська дорога. По-третє, потенційно можливим напрямком до нападу з боку РФ може стати Військово-Осетинська, яка також проходе через Головний Кавказький хребет, по маршруту Владикавказ-Алагір-Мамісонський перевал (РФ), Гуршеві (Південна Осетія)-Кутаїсі-Ткібулі-Оні (Грузія), відкриваючи тим самим можливість використання дороги для наступу на Західну Грузію в напрямку Кутаїсі [24]. По-четверте, ще одним маршрутом, який може використовуватися для нападу з боку РФ є Військово-Грузинська дорога, яка пересікаючи Головний Кавказький хребет забезпечує пряме з'єднання Владикавказу з Тбілісі [24]. Слід відзначити, що взагалі на даний момент не є можливим знищення Рокського тунелю, закриття Військово-Грузинської, Військово-Сухумської, Військово-Осетинської дороги, оскільки доступ як до Абхазії так і до Південної Осетії є неможливим, оскільки територія сепаратистських об'єднань повністю окупована військами РФ, у тому числі підрозділами ФСБ, ВВ, ВДВ. Слід відзначити, що також реально можливим незахищеним напрямком для наступу на територію Грузії є її узбережжя Чорного моря, яке є пологим та досить зручним для висадки десанту супротивника (насамперед з боку РФ, як показав російсько-грузинський конфлікт 2008 року, коли російський десант окупував м. Поті, підірвав більшість кораблів ВМС Грузії, створив реальні передумови для наступу на Кобулеті, Батумі). Насамперед недоліком незахищеного узбережжя Грузії є відсутність мобільних ракетних або артилеристських засобів берегової оборони, які могли б гарантувати неможливість наближення десантних судів супротивника. Шостим гіпотетичним напрямком для нападу на територію Грузії є місцевість в районі грузино-азербайджанського кордону (район річки Храмі, Червоного мосту), яка є рівниною, позбавлена від значних гірських масивів, які б могли відігравати роль природного бар'єру (Ельдарська низина, частково Гардабанська рівнина) [24]. Проте, даний напрямок є лише теоретично небезпечним оскільки на даний момент Азербайджан є геополітичним союзником Грузії, а для наступу з території Азербайджану військ РФ, або іншого гіпотетичного супротивника не існує реальних можливостей (для початку необхідно добитися від Азербайджану дозволу на пропуск власних військ через його територію, або встановити контроль над усією територією Азербайджану, що є неможливим завдяки значному військовому потенціалу держави). Щодо техногенних бар'єрів на шляху нападу на Грузію то взагалі вони є відсутніми, за виключенням нафто- та газопроводів що проходять по території Грузії, які повинні відігравати роль фактору безпеки держави (їх знищення означає порушення інтересів Азербайджану, Туреччини, через території яких вони також проходять, які є азербайджанською власністю). Але події російсько-грузинської війни показали що ні Баку-Тбілісі-Джейхан, ні Баку-Тбілісі-Ерзурум, ні Баку-Супса не зіграли стримуючої ролі для РФ, яка у випадку їх знищення повинна була б відшкодовувати збитки, а транспортування по ним енергоресурсів було перекрито на час бойових дій. Саме тому вони не грають ролі суттєвих техногенних бар'єрів. Таким чином основним небезпечним напрямком можливого нападу на територію Грузії слід вважати райони російсько-грузинського кордону.

Аналізуючи військово-політичних суперників Грузії слід відзначити, що основним та безпосереднім суперником є РФ. Взагалі дане суперництво найбільш яскраво проявилося в контексті грузино-абхазького конфлікту 1992-1995 рр., грузино-осетинського конфлікту 1991-1992 рр., російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року. Насамперед дане суперництво та підтримка РФ сепаратистських об'єднань обумовлене рядом факторів, серед яких бажання РФ зберегти свій вплив над Грузією, яка з початку незалежності почала проводити прозахідну зовнішню політику, бачення в Абхазії та Південній Осетії союзників, а точніше буферів, які були здатні дестабілізувати внутрішнє положення Грузії, що в свою чергу стало фактором стримування процесу євроінтеграції, євроатлантичної інтеграції Грузії. Слід відзначити, що для РФ, геополітичною стратегією якої є відродження власного впливу над державами пострадянського простору в новій якості, на основі соціально-економічної та політичної інтеграції, вступ Грузії до ЄС, НАТО, і навіть віддалення від РФ, призвели би до остаточної втрати власного впливу над Закавказзям, оскільки так чи інакше Азербайджан та Вірменія пов'язані в транзитно-транспортній системі з Грузією (забезпечує зв'язок з Європою через Чорноморські порти, транзит їх продукції через власну територію). Також можна припустити, що дані держави, а також більшість північнокавказьких суб'єктів РФ змогли би побачити в самодостатньому прозахідному розвитку Грузії незалежно від позиції та постімперських амбіцій РФ альтернативу знаходженню у складі РФ (для Північного Кавказу) та знаходження з РФ в взаємопов'язаному господарському комплексі (для Азербайджану та Вірменії), а це змогло б призвести в кінці кінців слідкування багатьох держав пострадянського простору прикладові держав Балтії, які розірвали тісні відносини з РФ, позбавивши себе від економічної залежності досить успішно провели постсоціалістичну трансформацію, європейську, євроатлантичну інтеграцію. Це також стало б причиною краху актуальності неефективних інтеграційних об'єднань під фактичною верховністю РФ (СНД, пізніше ЄЕП, ЕвраЗЕC). Так чи інакше але сепаратистські об'єднання змогли забезпечити військовий контроль РФ над 20% території Грузії, після введення «російських миротворців» за угодою «Про припинення вогню» в Абхазії в червні 1994 року, за угодою «Про припинення вогню» в Південній Осетії 1992 року, а також після повної окупації Південної Осетії та Абхазії ВС РФ в ході російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року [3]. Слід також відзначити, що РФ також буде залишатися основним джерелом подальшого відриву Абхазії, Південної Осетії від Грузії, оскільки проводе активне надання російського громадянства населенню сепаратистських регіонів, що де-юре, згідно Військовій доктрині РФ, може використовуватися для майбутнього застосування сили по відношенню до Грузії з метою захисту «російських громадян» у вигляді абхазьких, осетинських сепаратистів. Не меншим свідченням подальшого протистояння між Грузією та РФ є створення баз ВС РФ на території Абхазії, Південної Осетії, що також де-юре можна розглядати як порушення територіальної цілісності Грузії, оскільки ні Абхазія, ні Південна Осетія не мають незалежності, оскільки не визнані більшістю держав світового співтовариства, які згідно конституції Грузії є неподільною частиною держави. Взагалі РФ буде залишатися військово-політичним супротивником, оскільки повернення Абхазії та Південної Осетії, євроінтеграція, євроатлантична інтеграція будуть залишатися стратегічними напрямками геостратегії Грузії, особливо якщо наступником М. Саакашвілі стане представник правлячої партії «Національний рух». Також слід відзначити, що відтворення територіальної цілісності Грузії є одним з найбільш важливих інтересів грузинського суспільства, незалежно від політичної влади, оскільки досить потужним є лобі грузин-біженців з Абхазії та Південної Осетії. Також свідченням актуальності російсько-грузинського суперництва є відсутність дипломатичних відносин між двома державами, після їх розриву в серпні 2008 року [3].

Слід відзначити, що окрім РФ, де-юре можна вважати військово-політичними суперниками держави Науру, Гватемалу (розірвані дипломатичні відносини), оскільки дані держави визнали незалежність Абхазії та Південної Осетії, разом з РФ.

Потенційним військово-політичним суперником Грузії також може виступати Вірменія, на території якої знаходиться 102-га база ВС РФ в м. Гюмрі, а також 3624 авіабаза РФ в Еребуні, у випадку якщо дані бази будуть використовуватися ВС РФ для удару по території Грузії [17]. Не менш важливим фактором погрози безпеці Грузії з боку Вірменії є підтримка деякими політичними колами сепаратизму в Самцхе-Джавахеті, ідеї реалізації сценарію НКАО.

Щодо військово-політичних союзників Грузії, то головним є США, які зацікавлені в укріплені власних інтересів в Каспійськом регіоні, особливо в Азербайджані, який згідно З. Бзежинському виступає т. з. «пробкою» в каспійському шельфі. Грузія в даному випадку цікава для США як єдина транзитна держава в регіоні, яка є воротами з території Причерномор'я в Каспійський регіон, Середню Азію, Далекий Схід (фактично є південними воротами в Євразію, економічний контроль над якою є стратегічною геополітичною задачею США). Для Грузії США є противагою впливу РФ. Фактично Грузія йде в фарватері зовнішньої політики США, проявом чого є проведення по власній території нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, який відповідає інтересам США, які полягають в диверсифікації транзиту енергоресурсів Каспійського регіону, через держави-союзниці США в обхід РФ. Грузія також підтримує військові операції США, свідченням чого є участь 3-тис. контингенту Грузії в операції на території Іраку до 2008 року, а також участь грузинського батальйону в Афганістані, в якості миротворців [12]. Більш того Грузія з 2002-2004 рр. надала можливість США в рамках загальної антитерористичної операції «Незборима свобода» розмістити військових спеціалістів на території Панкісської розщелини, які під приводом пошуку міжнародних терористів в даному регіоні фактично почали військову підготовку Збройних сил Грузії, у тому числі для антитерористичних дій [12]. Слід відзначити, що США оказали Грузії дипломатичну підтримку, коли вдалося дійти з РФ до угоди про виведення баз ВС РФ з території держави в 2005 році (виведені в 2006 році), що було не тільки геополітичною перемогою Грузії, але й геополітичною перемогою США, які посилили тим самим власний геополітичний вплив в Закавказзі. Проявом військово-політичного союзу Грузії та США є також активна участь Грузії у процесі євроатлантичної інтеграції, хоча перспективи подальшого членства були віддалені після Бухарестського саміту НАТО в 2008 року. З 1999 року Грузія є учасником програми Партнерство заради миру, Програми індивідуального партнерства, Обзору стратегічної оборони в рамках НАТО. Окремим проявом військово-політичного союзництва Грузії та США є співпраця в військово-технічній сфері в сфері безпеки та оборони. Насамперед США надали Грузії в 1998-2001 рр. 72 млн. $ для реформування пограничних військ Грузії, їх технічного оснащення. З 2002 по 2004 рр. в рамках програми «Навчи та устаткуй», а з 2005 року в рамках «Програми по збереженню стабільності» було підготовлено миротворчі контингенти Грузії [12]. Співпраця США та Грузії, незважаючи на «Перезавантаження» Б. Обами з РФ діє і в наш час, а саме в області реформування Збройних сил Грузії, підвищення їх обороноздатності. Проте неоднозначним моментом є ненадання США військової допомоги Грузії під час російсько-грузинського конфлікту. Хоча досить часто заявлялось про те, що США не мали право оказати Грузії військову допомогу, оскільки вона не є членом НАТО, проте на наш погляд це було обумовлено тяжким військовим положенням США в Афганістані та Іраці, неможливістю на той момент та на даний момент вступити до прямої конфронтації з РФ. Також на нашу думку у випадку проведення США т. з. «демонстрації сили» одраз після вторгнення ВС РФ на територію Грузії в серпні 2008 році вдалося би досить швидко добитися виведення ВС РФ, вирішення конфлікту на умовах Грузії, оскільки РФ і зараз не є готовою до прямого військового зіткнення зі США, існування в якості автаркії у випадку її блокади США та НАТО (рівень підготовки ВС РФ незважаючи на значну кількість військової техніки та ядерної зброї є низьким, економічна блокада, політична ізоляція викликали б громадянські хвилювання, що призвело б до посилення центробіжних тенденцій, а ядерна зброя РФ не виконала б ролі стримуючого фактору, оскільки США також є ядерною державою)