Аналіз геостратегічного потенціалу Грузії

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ГРУЗІЇ

курсова робота

Студента ІІІ курсу

спеціальності «Міжнародні відносини»

Кухалейшвілі Георгія Романовича

Маріуполь 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ГРУЗІЇ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАНОВИЩА ГРУЗІЇ

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ГЕОЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ГРУЗІЇ

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РІВНЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

РОЗДІЛ 5. АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ГРУЗІЇ

РОЗДІЛ 6. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ГРУЗІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Згідно геополітичним категоріям держава виступає одним з суб'єктів геостратегії, як практичного відображення геополітики [25], [27]. Саме тому в будь-яких геополітичних умовах ступінь могутності держави, її здатність до проведення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики, а також її обороноздатність та ступінь економічного та політичного впливу завжди визначав геостратегічний потенціал, який складається з особливостей та характеристик географічного положення держави, її демографічного, геоекономічного, геостратегічного становища, рівня внутрішньополітичної стабільності.

Тому геостратегічний потенціал Грузії має прямий вплив на її сучасний економічний, політичний стан, а також проблеми в сфері безпеки, територіальної цілісності, в чому полягає актуальність даного дослідження.

Не менш важливим дане дослідження є тому, що саме завдяки проведенню аналізу геостратегічного потенціалу Грузії можливе не тільки виявлення його стану, проблем які погрожують безпеки Грузії, але можлива розробка конкретних рекомендацій та шляхів до покращення геостратегічного потенціалу даної держави.

Об'єктом дослідження є аналіз геостратегічного потенціалу держави

Предметом дослідження є аналіз геостратегічного потенціалу Грузії

Історіографічна база представлена рядом робот:

· До першої групи слід віднести дослідження Егиазаряна А. Г. [26], в якому надається детальний опис галузей та проблем грузинської економіки.

· До другої групи слід віднести роботи Дугина А. [25], Нартова Н. [27], «Велика Радянська Енциклопедія», довідник «Військовий баланс» [28], в яких аналізується географічне положення, економіка, ВС Грузії, інших держав, розглядаються базові геополітичні категорії.

Метою дослідження є проаналізувати геостратегічний потенціал Грузії та розробити рекомендації для його покращення

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити ряд наукових завдань:

· Проаналізувати географічне положення Грузії

· Проаналізувати демографічне положення Грузії

· Проаналізувати геоекономічне становище Грузії

· Проаналізувати рівень внутрішньополітичної стабільності Грузії

· Проаналізувати геостратегічне положення Грузії

· Розробити певні рекомендації до покращення геополітичного потенціалу Грузії

Джерельна база представлена рядом джерел:

· До першої групи слід віднести урядові та міжнародно-правові документи документи, серед яких Батумська декларація ГУАМ [1], Ялтинська Хартія ГУУАМ [6], Декларація про перспективи розвитку співробітництва між Україною і Республікою Грузія [2], Угода України та Грузією про військове співробітництво [5], Конституція Грузії [22].

· До другої групи відносяться аналітичні записки МЗС [16-18], Міноборони [12], Міністерства економіки та ресурсів [13-14], статистичні дані [15, 21] Грузії.

· До третьої групи слід віднести статистичні дані, аналітичні записки МНПО, інших держав, серед яких дані МЗС РФ про стан російсько-грузинських відносин [3-4], відгуки інформаційно-аналітичних установ США [19-20], [23] та МНПО [7-11] про стан прав людини, релігійної свободи в Грузії.

Методи дослідження. В ході дослідження було використано ряд наукових методів - аналіз (для визначення сучасного геостратегічного потенціалу держави), логічний метод (для послідовного визначення взаємозалежності між геостратегічним потенціалом Грузії та її сучасним економічним, політичним, військовим станом), порівняння (для порівняння військового потенціалу Грузії та її сусідів, для визначення кількості населення, складу), критично-діалектичний, метод структурно-функціонального аналізу (для визначення проблем для геостратегічного потенціалу Грузії, розробки послідовних рекомендацій, шляхів його покращення).

Таким чином досягнення поставленої мети потребує вирішення поставлених завдань.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ГРУЗІЇ

При аналізі геостратегічного потенціалу будь-якої держави важливу роль грає аналіз роль її географічне положення. Оскільки географічне положення держави має вплив на роль держави в певному регіоні (транзитна чи не транзитна, є буфером або державою-воротами), а також від географічного положення залежить наявність природних ресурсів, здатність до оборони держави, яка в деяких випадках також може залежати від рельєфу [25], [27]. Також завдяки визначенню наявності чи відсутності земельних та водних ресурсів, виходу до морського чи океанічного узбережжя ми можемо визначати чи є держава залежною від інших держав в сировинному значенні, або може теоретично існувати як автаркія.

Саме тому аналізуючи географічне положення Грузії, слід відзначити що вона вважається трансконтинентальною державою, оскільки її територія знаходиться як на території Східної Європи так і на території Західної Азії [23], [24]. Досить часто Грузію на рівні з Вірменією та Азербайджаном відносять до буферного регіону т. з. «Закавказзя», який по суті знаходиться на кордоні Європи та Азії. Але все ж таки, якщо брати до уваги факт того, що традиційним поділом та географічним бар'єром між Європою та Азією є Уральський хребет (незважаючи на протилежні та неоднозначні погляди євразійців та неоєвразійців) то слід вважати, що Грузія знаходиться на території Східної Європи, доведенням чого є членство в європейських структурах (РЄ, ОБРЄ). Точними географічними координатами положення Грузії вважається 420 північної широти та 43,300 східної довжини, а загальна площа держави становить 69,700 км2 [23].

Для початку необхідно проаналізувати рельєф держави, який можна умовно підрозділити на високо гірський, середньо гірський, холмістий, рівнинний, плоско гірський, плато образний [24]. Взагалі рельєф держави характеризується складністю та висотною зональністю, оскільки взагалі представляє долину, що оточена гірськими хребтами. Складність рельєфу полягає у наявності різноманітних ландшафтів з різними типами клімату, гідрологічного режиму, грунтового покрову. Слід відзначити, що складність та різноманітність рельєфу та взагалі природних умов обумовлює те, що Грузія знаходиться на рубежі Середземномор'я, Арало-Каспійської впадині а також її територія також розповсюджується на Передньоазійське нагір'я [24]. На півночі держави простирається Великий Кавказький хребет (Кавкасіоні), якій поділяється на північний та південний схил. На північному схилі Великого Кавказького хребту знаходяться Хохський, Шаванський, Кидеганський, Хевсуретський и Пирикитський хребти [24]. На південному схилі Великого Кавказького хребта знаходяться Гагрський, Бзыбський, Кодорський, Сванетський, Харульський, Ламісський, Гудісський, Картлійський и Кахетський хребти. В середньому Великий Кавказький хребет сягає до 4500--5000 м над рівнем моря, а його вищими точками є г. Джангі (5085 м), що свідчить про належність північної частини Грузії до високо гірського рельєфу. На півдні держави знаходиться Малий кавказький хребет, який складають Месхетский, Шавшетский, Триалетский и Локский хребти висотою до 2850 м [24]. Також на крайньому півдні знаходиться Південно-Грузинське або Джавахетське нагір'я, для якого характерні плато, вулкани, розщелини рік, вищою точкою є г. Діді-Абулі (3301 м.) [24]. Це свідчить, що для південної частини Грузії характерним є поєднання середньо гірського та плоско гірського, плато образного рельєфу. На сході Великий Кавказький та Малий Кавказький хребти упираються в гранітний Хрестовий хребет, який виконує роль Каспійського водного розподілу. Тобто можна побачити, що з трьох сторін сухопутних кордонів держава є оточеною природними гірськими бар'єрами, що вплинуло не тільки на особливості клімату, але й на специфічні культурно-релігійні, ментальні особливості грузинського населення, вплинула на певну культурну самоізоляцію від інших народів, що її оточують (єдина православна нація на Кавказі, досить сильно розвинутий індивідуалізм, свободолюбливість та непокірливість). Можна вважати, що гірське оточення з трьох сторін відобразилося також на політичній культурі держави, оскільки особливості зовнішньої політики Грузії досить складно порівнювати з комплементарізмом Вірменії та традиційною багатовекторністю Азербайджану. Так чи інакше, але в більшому ступеню для Грузії характерна моновекторність, а саме проведення про-атлантичного курсу (виключенням є багатовекторна зовнішня політика Е. Шеварнадзе, хоча наприкінці його президентства було розпочато співробітництво з США у військовій сфері). Основна частина держави між обома хребтами знаходяться рівнини (Колхідська низина, Внутрішньокартлийська, Нижньокартлійська та Алазанська рівнини, Іверійська впадина) [24]. Взагалі Колхідська низина схилена на захід, але поступово зростає до 150 м та на сході упирається в Хрестовий хребет. Тобто для місцевості, що простирається з заходу (узбережжя Чорного морю) через центральну частину держави на схід характерна наявність схилястого, рівнинного рельєфу. Але в центральній частині держави розповсюджена т. з. Грузинська глиба, серединний гірський масив [24]. Взагалі, територія Грузіє нагадує своєрідний трикутник, який звужується від морського узбережжя на схід, є оточеною з двох сторін гірськими хребтами, що утворює «фортифікаційне» оточення основної території держави (Колхідська низина).

Щодо аналізу наявності корисних копалин, то слід відзначити, що Грузія в цілому має 450 родовищ корисних копалин 27 видів, проте в державі відсутність енергоносіїв, мінерального палива, що обумовлює енергозалежність держави [24]. Найбільшими є залежи марганцевої руди на території Грузинської глиби у м. Чіатурі (200 млн. т, щорічна здобич до 6 млн. т). Багаті запаси будівельних матеріалів, а саме бентонітової глини (17 млн. т), доломітів, ізвестняку (200 млн. т), глини для виробництва цементу (75 млн. т) та кирпичу (47 млн. м3), гіпсу, тальку, формованого піску, мармуру, сланців, туфу. Важливими є запаси мідних руд в Марнеулі (250 тис. т). Незначними є запаси кам'яного вугілля в Ткібулі, Ткварчелі, нафти в Самгорі, Патардзеулі, Ніноцмінді (30 млн. т) та природного газу.

Грузія має плодючі грунти та колосальні водні ресурси, в основному мінеральні, значний та розвинутий рекреаційний потенціал. Земельні ресурси представлені досить плодючими червоноземними, жовтоземними грунтами в субтропічних районах Західної Грузії (Аджарія, Гурія) [24]. Також є чорноземи, каштанові, коричневі, сіро-коричневі грунти в східної частині держави, підзолісті на території Колхідської низини. В горах бурі лесові грунти. Досить плодючі грунти є свідченням досить різноманітного АПК, особливо субтропічного господарства [24]. Відомо, що 36,7% території держави складають ліси, загальна кількість яких 3 млн. га (низові в Колхідській низині, Алазанській долині, в Західній Грузії, Південній Осетії темнохвойні, в Тушеті, Північній Хевсуреті соснові ліси). Также є степи, які в більшості випадків зайняті культурними рослинами (виноградникі), також знаходяться в Іверійської впадині, на плато Південно-Грузинського нагір'я. В цілому незважаючи на різноманітність природних ресурсів загальна кількість ораної землі складає 11,51%, землі, що зайняті постійними зерновими культурами складають 3,79% [24]. Тобто можна побачити, що Грузія включає досить різноманітні види земельних ресурсів, хоча пригідною до с/г є невелика кількість. Найбільшими в Грузії є водні ресурси, а саме на території держави знаходиться понад 2 тис. мінеральних джерел з загальним об'ємом в 63,3 км3, серед яких є лікарські («Боржомі», «Саїрме», «Набеглаві», «Зваре») [23]. Річкова система є нерівномірною, найбільш густою є в Західній Грузії (річки Чорноморського басейну Ріоні, Інгурі, Кодорі, Аджарісцкалі, Бзыбь, Хобі, Галидзга) [24]. Важливими також є річки Каспійського басейну в Східній Грузії, серед яких Кура, Велика Ліахві, Ксані, Арагві, Иорі та Алазані [24]. Серед озер, основними є Паравані, Карцахі, Палеостомі, Ріца (Абхазія), Амткел. В Грузії також існує 605 льодовиків, серед яких найбільш великими є Лекзірі, Цанері, Твибері, Чалааті, Адиші (в Сванеті), а також Зонхіто, Кіртішо (в Раче) [24]. Найбільш великими є водні ресурсі, а мінеральні води є досить розповсюдженим видом грузинського експорту в 24 державах світу.

Окремо слід розглянути клімат Грузії, який як і рельєф, як і ресурси є також досить специфічним, перехідним від субтропічного до континентального [24]. В

Колхідській низині клімат субтропічний, в основній частині континентальний клімат. Тобто, якщо вважати, що клімат та ландшафт впливає на діяльність населення будь-якої держави, то основна територія Грузії знаходиться в континентальній зоні, що свідчить про те, що даний клімат сприяє розумової діяльності населення [25], [27]. Поєднання двох кліматів, відображує особливість населення Грузії, для якого характерний певний консерватизм та традиційність, як для південного народу, так і розуміння цінностей, характерних для народів коміркового клімату (індивідуалізм, предприємність, рискованість), а це обумовлює поєднання західного та східного в політ культурі, менталітеті, звичаях населення Грузії, обумовлює повільність добровільної вестернізації сучасного грузинського суспільства, яке незважаючи на це не відмовляється від ідентичності.

Слід відзначити, що Грузія має досить зручний вихід к Чорному морю на заході, а берегова лінія простягається на 310 км, від селища Леселідзе (Абхазія, на даний момент не контролюється) до селища Сарпі [23]. Берегова лінія не є зрізаною, не має великих заток, півостровів. Найбільші стратегічні порти - Поті, Батумі [23].

Якщо розглядати природні перепони в колонізації території Грузії, то як вже казалося, Грузія має досить складний гірський рельєф, який оточує державу, тому гори були перепонами для колонізації території. Також фактом є те, що в деякі селища Хевсуреті, Тушеті зовсім неможна ніяк добратися окрім як гелікоптером. Але у вказаних природних бар'єрах є певні недоліки, які чітко відобразилися під час грузино-російського конфлікту 2008 року, а саме наявність Рокського тунелю, який поєднує РФ з сепаратистською Південною Осетією, Військово-Грузинської дороги, через яку можливе перекидання ворожих військ. Зовсім незахищеним є Чорноморське побережжя, яке досить зручно для висадки десанту.

Таким чином географічне положення Грузії характеризується складним рельєфом (поєднання гірського та рівнинного), великою кількістю корисних копалин строй матеріалів, деяких видів металів, водних ресурсів але відсутністю значної кількості енергоресурсів, невеликими земельними ресурсами. Також вигідним є вихід до Чорного моря, гірські перетини до колонізації.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАНОВИЩА ГРУЗІЇ

Велике значення має демографічний аналіз держави, геополітичний потенціал якої досліджується. Важливим є визначення характеру динаміки зміни населення, рівня приросту або зменшення населення для того щоб визначити чи існує проблема т. з. «старіння нації» або перенаселення держави. Не менш важливим є дослідження етнічного та релігійного складу населення, для визначення структури нації (політичної) - чи є держава мононаціональною або багатонаціональною. Для аналізу рівня міжетнічної терплячості, рівня єдності нації необхідно також розглянути будь-які міжнаціональні та міжрелігійні протиріччя, які завжди були джерелом т. з. «розколу» нації, були однією з передумов сепаратизму, який використовується сусідніми державами для зміцнення власного геополітичного положення шляхом використання сепаратистських об'єднань як буферів, з метою подальшої дестабілізації держави, посилення центробіжних тенденцій. Також дослідження інтенсивності міграційних потоків, дає змогу визначити рівень внутрішньої соціально-економічної, політичної стабільності держави, а також можливість існування на території держави що досліджується або сусідніх держав тотальних полів (неперервний простір, що знаходиться під контролем певної етнічної групи, яке не обмежується простором держави, або менше кордону держави), які можуть створюватися під впливом міграції конкретних етносів. Психологічний стан населення, наявність у нього певних національних комплексів також є важливим для аналізу, оскільки вони певною мірою впливають на зовнішньополітичну та геополітичну стратегію держави, є невід'ємною особливістю держави.

Саме тому, по-перше, слід проаналізувати характер динаміки зміни населення, рівня приросту або зменшення населення Грузії. На даний момент загальна кількість населення на 2010 рік складає 4 585 874 чол. [23], займає 121 місце по кількості населення у світі. Але в цілому протягом 20 років незалежності республіки, динаміка рівня приросту населення характеризувалася хвильовими змінами [Додаток 1]. Якщо в 1990 році кількість населення складала 5 424 400 чол., то в подальшому спостерігалося поступове зростання кількості населення - в 1991 році 5 453 300 чол., в 1992 році 5 467 400 чол. [21]. Але у зв'язку з великими людськими втратами під час грузино-осетинського, грузино-абхазького конфліктів, громадянської війни 1993 рр., масовим відтоком біженців з території Абхазії, Південної Осетії за межі Грузії, різким падінням рівня життя, почалося поступове зменшення населення - в 1993 році до 5 345 800 чол., в 1994 році до 4 929 900 чол., в 1995 році до 4 794 200 чол., в 1996 році до 4 674 500 чол., в 1997 році до 4 558 400 чол., в 1998 році до 4 504 900 чол., в 1999 році до 4 469 800 чол., в 2000 році до 4 435 200 чол., в 2001 році до 4 401 400 чол., в 2002 році до 4 371 500 чол., в 2003 році до 4 342 600 чол., в 2004 році до 4 315 200 чол. [21]. Проте з 2005 року почалося знову поступове зростання - в 2005 році до 4 321 500 чол., в 2006 році до 4 401 300 чол., що на наш погляд пов'язано з відносним покращенням рівня життя в держави, з результатами реформ адміністрації М. Саакашвілі [21]. Але у зв'язку з економічною кризою, кількість населення з 2007 року знову почала падати - в 2007 році до 4 394 700 чол., в 2008 році до 4 382 100 чол. [21]. На даний момент з 2009 року спостерігається новий приріст населення, що в якомусь ступеню пов'язано з програмами репатріації, повернення грузин-мігрантів на історичну батьківщину - в 2009 році до 4 385 400 чол., в 2010 році до 4 436 400 чол. [15]. Таким чином результатом аналізу динаміки населення є те, що вона представляє хвилі зростання та падіння населення, коли максимальна кількість населення за всі роки існування незалежної республіки припадає на 1992 рік (5 467 400 чол.), а мінімальна на 2004 рік (4 315 200 чол.). Фактично головним фактором зменшення кількості населення Грузії протягом 1993-2004 рр. слід вважати конфлікти з сепаратистами, які досить якісно були використані головним геополітичним суперником Грузії РФ для підриву не тільки економічного та політичного потенціалу держави, але й демографічного, падіння якого чітко простежувалося протягом президентства Е. Шеварнадзе. Також можна розглянути середній вік населення Грузії, де середній вік чоловіків складає 39 років, а жінок 36 років [23]. Темп приросту населення сягає 0,326 %, займаючи в світі 217 місце. Щодо 9,92 смертного населення / 1000 чол., у світі займає 56 місце.

По-друге необхідно розглянути етнічний та релігійний склад населення, наявність міжетнічних, міжнаціональних та міжрелігійних протиріч. Основну масу населення складають грузини 83,8%, азербайджанці 6,5% (найбільш велика діаспора в Грузії, мешкають на півдні, південному сході, центральних районах держави в Марнеулі, Болнісі, Дманісі, Гардабані, Сагареджо, Каспі, Мцхета, Цалка, Лагодехі, Карелі, Тетрі-Цкаро, Горі та Телаві), вірмени 5,7% (Тбілісі, Самцхе-Джавахеті), росіяни 1,5%, осетини 0,9%, курді, єзіди 0,5%, греки 0,3%, чеченці, кістинці 0,2%, українці 0,2%, євреї (грузинські, курдські, ашкенази), ассирійці, аварці, абхази, німці, поляки, болгари, білоруси, татари (декілька десятків) [21]. Тобто ми бачимо, що етнічний склад Грузії є досить специфічним, оскільки хоча держава і є мононаціональною за кількістю етнічних грузинів в відсотковому відношенні (83,8%), проте останні 12,2% складає багато згаданих національних меншин, які є абсолютно різними в етно-культурному походженні [Додаток 2]. Щодо релігійного складу, то основна маса населення є православною 83,9% (грузини, росіяни, українці, білоруси, греки, частина абхазів, осетин), але також поширеним є іслам 9,9% (грузини-аджарці, азербайджанці, чеченці, кістинці), григоріанство 3,9% (вірмени), католицтво 0,8% (частина грузинів, вірмени, деякі інші), іудаїзм 0,8% (євреї), єзиди 18 тис. (курди), 16 тис. єговістів, 9 тис. п'ятидесятників, 8 тис. баптистів, 1 тис. лютеран [21]. Тобто як і етнічний склад, релігійний склад є досить складним та різноманітним, незважаючи на більшість православних (83,9%) [Додаток 2]. Взагалі православ'я визнано в Грузії державною релігією, оскільки це прописано в конституції. Проте для недопущення виникнення міжрелігійних протиріч, не забороняється будівництво мечетей, синагог, костелів. Державним визнаний мусульманське свято Ураза-Байрам, оскільки іслам є другою релігією після православ'я. Однак незважаючи на етнічну та релігійну терплячість визнаною на державному рівні, на території Грузії існують досить сильні міжетнічні, міжнаціональні і навіть міжрелігійні протиріччя. Для початку проаналізуємо міжетнічні та міжнаціональні протиріччя. В першу чергу, вони мають пряме відношення до грузино-осетинського конфлікту 1991-1992 рр., грузино-абхазького конфлікту 1992-1995 рр., грузино-російським конфліктом на території Південної Осетії, та Кодорській розщелині в Абхазії в серпні 2008 року [12]. Слід відзначити, що дані конфлікти є протистоянням між абхазами, осетинами та грузинами, які з подачі РФ виступають за створення незалежних держав з одного боку та грузинами, процентна кількість яких на території обох автономій до сепаратистських рухів складала меншість по відношенню до грузинів, інших національних меншин на території Абхазії та Південній Осетії. Проте, якщо розглядати дані конфлікти з іншого ракурсу, а саме з точки зору геополітики, то Абхазія та Південна Осетія є об'єктом геополітичного протистояння між Грузією та РФ, дані автономії є т. з. перехресними полями (простір на володіння яким претендують декілька держав), для Грузії важливі з метою збереження територіальної цілісності, а для РФ створення буферних зон, для того щоб утримувати Грузію в орбіті власного впливу, з метою недопущення переорієнтації держави до атлантичного вектору (ЄС, НАТО). В результаті даного протистояння існує проблема грузинських біженців Абхазії та Південної Осетії, більшість з яких мешкає поза межами Грузії. Також та частина абхазів та осетинів, що перебувала на території інших районів Грузії була також змушена їх залишити у зв'язку з конфліктами. Досить складними є відносини з вірменською меншістю регіону Самцхе-Джавахеті на півдні держави, які під приводом належності даного регіону в І тисячолітті до н. е. до Великої Вірменії звинувачують грузинський уряд у дискримінації їх прав, свобод, а Демократичний Альянс «Єдиний Джавахк» вимагає автономію, особливий статус вірменської мови, хоча викладання в більшості учбових закладів ведеться вірменською мовою, офіційно діє вірменська церква [9]. Проблемним моментом є повернення турків-месхетинців, депортованими Сталіним, оскільки для грузинського уряду це не є вигідним, оскільки посилить мусульманську меншину в Грузії, посилить мусульманське лобі в держорганах влади [11]. Щодо міжрелігійного протистояння, то в основному відбувається між Грузинською православною церквою та самопроголошеним Аланським патріархатом (на території Південної Осетії), представники якого вимагають незалежності, вимагають підтримки РПЦ, що в свою чергу створює передумови до конфлікту між Грузинською православною церквою та РПЦ. Аналогійна ситуація відбувається і з Піцундською та Сухумо-Абхазькою єпархією, яка після грузино-абхазького конфлікту не контролюється Грузинською православною церквою, виступає за «відродження» т. з. «Абхазького православного патріархату» [11], [20]. Таким чином в Грузії є досить активними міжнаціональні, міжетнічні та міжрелігійні конфлікти, які грають суттєву роль в дестабілізації внутрішньополітичної ситуації.

Аналізуючи інтенсивність міграційних потоків в Грузії, слід відзначити, що вона була досить активною, особливо після розпаду СРСР [21]. Відомо, що серед 266 тис. росіян, що мешкали на території Грузії (в основному на території Абхазії) на 1989 рік, в РФ повернулася 201 тис. чол., серед 86 тис. греків до 2002 року залишилося 15 тис., серед 26 тис. євреїв до 2002 року залишилося 6 тис., серед 360 тис. вірменів до 2002 року в Грузії залишилося 249 тис. Особливо міграційна активність активізувалася після етнічних конфліктів, а саме після 1992 року 300 тис. грузин залишили Абхазію, серед 164 тис. осетин залишилося 80 тис. до 2002 року.

Щодо психологічного стану населення, наявності будь-яких національних комплексів, то особливою характеристикою громадян Грузії є високий патріотизм, а також яскраво виражене почуття національної гордості. Слід відзначити, що особливістю психологічного стану більшості населення Грузії є національна, ментально-культурна єдність, на відміну від України де простежується чітка поляризація між сходом та заходом. Проте, не слід забувати той факт, що для кожної історико-географічної області (Імереті, Аджарія, Кахеті, Сванеті, Картлі та інші) характерні власні регіональні особливості, а також культурно-ментальне протистояння на побутовому рівні. Проте, дані регіональні особливості не мають на даний момент великого впливу на психологічний стан населення. Також російсько-грузинській конфлікт 2008 року зіграв роль консолідуючого фактору, об'єднання населення проти спільної російської загрози. Так чи інакше але подібний психологічний стан консолідації нації є характерним і в наш час. Якщо розглядати будь-які національні комплекси, то відсутнім є комплекс «неповноцінності», «народу-жертви», але замість нього своєрідним «комплексом» можна назвати надмірне почуття національної гордості, яка базується на факті того, що Грузія в 12-13 ст. за часів правління Д. Будівника та Цариці Тамари була дійсно могутньою державою, яка претендувала на роль регіонального лідеру. Також приводом для надмірної національної гордості серед грузинського суспільства є факт збереження власної ідентичності, православної віри незважаючи на постійні війни з Сасанідським Іраном та Османською Імперією, які прагнули колонізувати територію, насадити мусульманську віру, і навіть після втрати незалежності в 1783 році (Георгівський трактат), знаходження у складі Російської Імперії, грузинська аристократія була зрівняна в правах з російським дворянством, а під час находження у складі СРСР, представники грузинського етносу займали ключові посади (Сталін, Лакоба, Орджонікідзе, під час «Перебудови» Шеварнадзе). Також об'єктом гордості є традиції та звичаї, історія яка триває з кін. ІІ тис. до н.е. (формування картвельських племен, перше державне об'єднання Діаоха). Досить часто в російській пресі Грузія звинувачується у «імперських» і навіть «колоніальних» амбіціях щодо Абхазії, Південної Осетії. Проте ми не можемо погодитися з заявами представників російської політичної еліти, оскільки так чи інакше Грузія ніколи не була імперією, а її зовнішня політика носила більш оборонний ніж експансіоністський характер, що обумовлено, постійним відбиттям османської, персидської агресії в Пізньому Середньовіччі, а також в епоху нового часу, коли грузини оформилися як політична нація, а усі території які контролюються Грузією, а також території сепаратистських об'єднань історично були частиною державних об'єднань картвельських племен, як основи грузинського етносу. Тому т. з. «імперський комплекс» не є об'єктивним по відношенню до Грузії, який знайшов своє класичне відображення в суспільстві РФ.

Таким чином для демографічного положення Грузії характерна хвильова динаміка зростання та зменшення населення, специфічний етнічний та релігійний склад (домінування у відсотковому значенні грузинського етносу та православної віри та наявність багатьох нацменшин, релігій), який впливає на внутрішню політику держави. Міграційні потоки були досить інтенсивними в перші роки незалежності, що було пов'язано з сепаратистськими тенденціями, розпадом СРСР. Особливістю психологічного стану населення є високий патріотизм, почуття національної єдності, а комплексом є надмірна національну гордість.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ГЕОЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ГРУЗІЇ

Економічний потенціал держави є одним з факторів, який визначає ступень її могутності, здатності до економічної експансії, що є важливим для визначення геостратегічного потенціалу держави.

Саме тому важливим є визначення структури ВВП Грузії за галузями економіки, структурою розподілення робочої сили, рівня розвитку промисловості, її характеру. Відомо, що номінальний (по нормі обміну офіційними посланнями) ВВП Грузії складає 11,23 млрд. $, а ВВП по ППС (паритет придбальної сили валют) складає 22,32 млрд. $ [23]. По зростанню ВВП займає 5,5 %, у світі 51 місце. За галузями економіки ВВП поділяється наступним чином - у с/г 55,6 %, в промисловості 11 %, в сфері послуг 62 % [21]. Це є свідченням того, що промисловість в Грузії є слаборозвинутою, та держава є аграрно-індустріальною. Хоча специфікою економіки є те, що на сферу послуг припадає найбільша доля ВВП (62%), оскільки відомо, що подібна тенденція характерна для постіндустріальних держав, де сфера послуг переважає над іншими секторами економіки, хоча Грузія не є постіндустріальною державою. На наш погляд слаборозвинутість промислового сектору грузинської економіки є суттєвим недоліком, оскільки розвинута промисловість є основою міцного ВПК, який є важливим для обороноздатності держави, а також малий обсяг виробництва вітчизняних товарів масового збуту є свідченням неможливості самозабезпечення держави у випадку міжнародної ізоляції. Структура розподілу робочої сили характеризується тим, що 55,6% працездатного населення припадає на с/г, 8,9% припадає на промисловість, 35,5% припадає на сферу послуг [21]. Загальна кількість робочої сили складає 1 918 000 чол., займаючи 123 місце у світі, а рівень безробіття сягає 16,4% (155 місце у світі).

Щодо аналізу промислового сектору економіки Грузії, то взагалі дана галузь є дотаційною, та загалом доля ВВП Грузії в даному секторі протягом 1990-2010 рр. скоротилася з 22,9% до 12,1% [21]. Найважливішими галузями промисловості є харчова, легка промисловість, чорна, кольорова металургія, добувна промисловість, машинобудування, хімічна промисловість, енергетика, виробництво будівельних матеріалів [23]. Найбільш розвинутою є харчова промисловість (виробництво продуктових товарів, напоїв, обробка с/г сировини, виробництво чаю, вин, коньяків, тютюнових виробів, ефіромаслових культур, консервів, мінеральних вод, лесових горіхів), доля якої в усій промисловості складає 36,1% [26]. Легка промисловість знаходиться в стагнаційному стані, оскільки з 20% у промисловості в сер. 1980-х рр. вона скоротилася до 0,4% на поч. 2000-х рр. [26]. В основному існує за рахунок виробництва шовку, шерсті, х/б, взуття, трикотажу. Металургія є слаборозвинутою, оскільки фактично в державі існує один комбінат чорної металургії в Руставі, який спеціалізується на виплавці труб, металопрокату. Кольорова металургія представлена Зестафонським заводом феросплавів (британська власність), та в долі грузинського експорту займає 17%. Взагалі металургія складає 9,8% в промисловості Грузії [26]. Щодо добувної промисловості, то вона заснована на здобичі марганцевих руд компанією «Чіатурмарганець» (британська власність). Гірничо-здобувний комбінат «Маднеулі» (власність російської ФПГ «Промислові інвестори») здобуває поліметалічні руди [26]. Щодо машинобудування, то воно складає в долі промисловості 0,62% (виробництво електровозів, автомобілів, станків). Хімічна промисловість в промисловому секторі економіки складає 5,75% (виробництво азотних, хімічних волокон, лакофарбових виробів, здобрень на комбінаті «Азот») [26]. Виробництво будівельних матеріалів включає виробництво цементу, силікатного кірпичу [26]. Слід відзначити, що енергетика держави в основному полягає в виробництві електроенергії (7,97 млрд. кВт/ч), держава повністю покриває власні потреби у електроенергії за рахунок Варціхського каскаду з 4-х ГЕС (178 МВт), Ладжанурської ГЕС (112 МВт), Гуматських ГЕС (66,5 МВт), Ріоні ГЕС (48 МВт), Жинвальської ГЕС (130 МВт), Храмської-1 (113 МВт), Храмскої-2 ГЕС (110 МВт), Ткібулі ГЕС (80 МВт) [14]. Проте слаборозвинутим є виробництво нафти (995 барелей/рік, у світі держава займає 105 місце, взагалі запаси нафти складають 35 млн. барелей та держава займає 81 місце в світі) та газу (виробництво 8 млн. м3, займає 91 місце, а по запасам газу (8,495 млрд. м3) займає 80 місце [14]. Будівництво в Грузії складає в долі ВВП 8,7% [21]. В цілому промисловість Грузії є слаборозвинутою, а промисловий потенціал держави використовується на 20%, що свідчить про необхідність додаткових дотацій в даний сектор економіки, додаткових іноземних інвестицій [26]. Слабкість промислового потенціалу Грузії є суттєвим недоліком геостратегічного потенціалу держави, що свідчить про залежність від імпорту, привалювання в секторі економіки харчової промисловості, а не продукції металургії, машинобудування, с/г.

Аналізуючи ефективність с/г Грузії, то слід відзначити, що в основному дана галузь економіки розвивається за рахунок фермерських господарств, незважаючи на зайнятість у с/г 50% населення, його продуктивний рівень є відносно низький, низька механізація. Тваринництво характеризується скороченням поголів'я крупної рогатої худоби (в 2003 році 1,24 млн., а в 2010 році склало 1,05 млн.), корів (в 2003 році 728 тис., а в 2010 році 561 тис.), свиней (в 2003 році 474 тис., а в 2010 році 86 тис.), вівець (в 2003 році 629 тис., а в 2010 році 524 тис.), кіз (в 2003 році 93 тис., а в 2010 році 79 тис.), птиці (в 2003 році 9,2 млн., а в 2010 році 6,7 млн.) [21]. Відбувається також скорочення виробництва м'яса, (в 2003 року складало 109 тис. тон, а в 2010 році складає 54 тис. тон), молока (в 2003 році 765 тис. тон, а в 2010 695 тис. тон), яєць (в 2003 році 458 млн. шт., а в 2010 році 438 млн. тон), шерсті (в 2003 році 2 тис. тон, а в 2010 році 1,7 тис. тон) [21]. Рослинництво в якомусь ступеню також є проблемним, оскільки посіви поступово скорочуються у зв'язку нехватки здобрень, ерозії грунту, саме тому грузинське с/г нездатне повністю покрити потреби населення [26]. Головним чином рослинництво представлено виробництвом пшениці (в 2003 році склала 117 тис. гектарів, а в 2010 році 49 тис. гектарів), ячменю (в 2003 році 48 тис. тон, а в 2010 році 49 тис. тон), кукурудзи (в 2003 році 462 тис. тон, а в 2010 році 328 тис. тон), фасолі (в 2003 році 12,1 тис. тон, а в 2010 році 11,6 тис. тон), тютюну (в 2003 році 2,1 тис. тон, а в 2010 році 0,1 тис. тон), насіння (в 2003 році 26 тис. тон, а в 2010 році 15 тис. тон), сої (в 2003 році 4 тис. тон, а в 2010 році 2 тис. тон), картоплі (в 2003 році 415 тис. тон, а в 2010 році 193 тис. тон), овочів (в 2003 році 430 тис. тон, а в 2010 році 165 тис. тон), чаю (в 2003 році 25,5 тис. тон, а в 2010 році 5,4 тис. тон), винограду (в 2003 році 200 тис. тон, а в 2010 році 176 тис. тон), фруктів (в 2003 році 260 тис. тон, а в 2010 році 55 тис. тон), цитрусових (в 2003 році 59 тис. тон, а в 2010 році 55 тис. тон) [21]. Тобто взагалі незважаючи на могутній с/г потенціал, привабливі кліматичні умови, даний сектор економіки також є дотаційним, потребує послідовних реформ с/г структури Грузії. Таким чином с/г важко назвати ефективним, оскільки його потенціал не є розкритим на повну, Грузія не здатна повністю забезпечити себе основними видами с/г продукції, а імпорт даної продукції є відносно невеликим, хоча держава може претендувати на роль крупного експортера с/г продукції.

Щодо аналізу рівня розвитку сфери послуг, то на досить ефективному рівні сфера транспортних, фінансових, телекомунікаційних послуг, а також в сфері туризму. Для початку необхідно проаналізувати транспортні послуги. Відомо, що в Грузії є досить розвинутою залізнична система транспорту, а загальний обсяг залізниць складає 1612 км [23]. Основними залізничними шляхами є Тбілісі -Самтредіа - Поті, Батумі - Тбілісі - Баку, Тбілісі - Єреван, Тбілісі - Телаві, основною функцією яких є перевозка бакинської нафти, нафтопродуктів [26]. Не менш розвинутими є автотранспортні послуги. Взагалі автодороги складають 20 363 км [23]. Грузія є також учасником перспективних проектів, серед яких транспортний коридор «Вікінг», який повинен проходити через Молдову, Україну, Грузію, держави Центральної, Східної Азії, та включати як залізниче так і залізничо-паромне сполучення, ТРАСЕКА, «Баку-Тбілісі-Ахалкалакі-Карс» [26]. Грузія також розвинутий транзитний потенціал, виконує послуги транзиту енергоносіїв, через її територію проходе ряд стратегічних трубопроводів (для нафти 1027 км, для нафтопродуктів 232 км, для газу 1697 км), а саме Баку - Тбілісі - Джейхан, Баку - Супса, Баку - Тбілісі - Ерзурум [13]. В перспективі, через територію Грузії також повинні проходити перспективні трубопроводи, серед яких важливими є Євро-Азійський нафтотранспортний коридор «ЄАНТК» (для постачання каспійської нафти через територію Грузії та через Чорне море до України і подальше її транспортування по системі українських нафтопроводів до ЄС), «Білий потік» (для транспортування газу з країн Близького Сходу і Азії через території Азербайджану, Грузії, України і Польщі до ЄС) [13]. Досить розвинутими є послуги в сфері морських транспортних перевезень. Відомо, що торгфлот Грузії налічує 144 судна, а також через порти Батумі, Поті, Супса здійснюються морські перевезення по морським паромним переправам (Іллічівськ-Поті, Керч-Поті, Батумі-Іллічівськ). Розвинутою є сфера авіатранспортних послуг. Відомо, що в Грузії існує два міжнародних аеропорти в Тбілісі, Батумі, звичайні аеропорти в Кутаїсі, Телаві. Відомими компаніями авіаперевізниками є Airzena - Georgian Airways, Georgian Airlines, National Airlines [26]. Розвинутою є сфера банківських послуг. Відомо, що акціонерами більшості банків Грузії є іноземні інвестори, а загальний обсяг усіх спільних активів склав 2,1 млрд. $ [21]. Взагалі економіка Грузії є досить залежною від іноземних інвестицій, іноземної допомоги, а також грошових переводів із-закордону (в основному через грузин, що працюють в ЄС та РФ, в 2009 році через грузин з держав ЄС поступило 842 млн. $, а з РФ 450 млн. $) [21]. Взагалі загальний обсяг зовнішнього боргу Грузії на 31 грудня 2009 року склав 8,6 млрд. $, що є свідченням фінансової залежності Грузії, яка має подвійне значення, яке полягає у тому, що з одного боку перед державою може встати проблема повернення боргів та загроза дефолту (нездатності їх виплатити), а з іншого боку у держави не має іншої альтернативи для проведення послідовних реформ, розвитку сфери послуг. Щодо послуг в сфері туризму, то держава має великий туристичний потенціал завдяки наявності рекреаційних ресурсів, гірських та морських курортів. В Грузії більш ніж 100 курортів на Чорноморському узбережжі, серед яких найбільш відомі Батумі, Кобулеті. Також досить розвинутими є гірські курорти Бахмаро, Бакуріані, Шові. Всесвітньо відомі курорти мінеральних вод Боржомі, Саїрме. Також популярним серед туристів є курорт Гудаурі [24]. Таким чином сфера послуг в Грузії є найбільш розвинутою, яка виконує роль основного доходу бюджету. Проте суттєвим недоліком є надмірна залежність економіки від кредитів.

Слід відзначити, що важливим є дослідження структури зовнішньоекономічних зв'язків Грузії. Взагалі зовнішньоекономічна діяльність Грузії характеризується імпортною залежністю, що свідчить про те, що імпорт перебільшує експорт. Структура зовнішньоекономічних зв'язків за статтями експорту представлена феросплавами (130 081 $, 11,5%), металолом чорних металів (63 616 $, 5,6%), мідна руда та концентрати (61 868 $, 5,5%), золото (116 189 $, 10,2%), спирт (54 019 $, 4,8%), вино (31 997 $, 2,8%), горіхи (69 956 $, 6,2%), здобрила (60 214 $, 5,3%). Також Грузія реекспортує легкові автомобілі (78 462 $, 6,9%) [21]. Структура зовнішньоекономічних зв'язків за статтями імпорту представлена енергетичним паливом (нафта, масла) (555 312 $, 12,7%), газойль, газ (151 931 $, 3,5%), медикаменти (175 162 $, 4%) транспортними засобами (254 702 $, 5,8%), радіообладнанням (78 560 $, 1,8%), зерном, крупами (104 123 $, 2,4%), обчислювальною технікою (37 944 $, 0,9%), сигаретами (57 425 $, 1,3%), цукром (50 408 $, 1,2%), шоколадом, виробами з какао (42 863 $, 1,0%) [21]. Щодо структури зовнішньоекономічних зв'язків за основними партнерами, то партнерами по експорту є Туреччина (17,6%), Азербайджан (13,7%), Україна (9%), Канада (8,8%), Вірменія (8,2%), Болгарія (7,2%), США (6,8%). Серед основних партнерів по імпорту важливе значення мають Туреччина (14,9%), Україна (10,4%), Азербайджан (9,6%), ФРН (7,9%), США (5,7%), КНР (4,7%) [21], [Додаток 3].

Щодо ступеню економічної експансії грузинських компаній за кордоном, то як вже було визначено, Грузія є орієнтованою на імпорт, саме тому рівень активності грузинських компаній за кордоном не є досить високим, проте можна виокремити декілька активних компаній. Найбільш активною компанією є Georgian glass and mineral waters, яка спеціалізується на експорті мінеральних вод закордон, а її представництва знаходяться в 24 державах світу. Найбільш активним є збут грузинських мінеральних вод та безалкогольних напоїв в Україні, Азербайджані, Туреччині, Болгарії, Молдові, Румунії [21]. Не менш активним є також зовнішньоекономічна діяльність ТОВ «Батоно» ЛТД., яке спеціалізується на експорті в держави СНД, ЄС грузинських вин [21]. Досить активною є зовнішньоекономічна діяльність ТОВ «ТіЕТі», яке спеціалізується на виробництві фруктового варення та маринованої продукції. Активною на зовнішніх ринках є ТОВ «Компанія Грузинського Чаю», що виробляє чорний або зелений йодований чай. Також деякі грузинські компанії спеціалізуються на експорті будівельних матеріалів, а саме ТОВ «Аскана» спеціалізується на експорті бентонітового глинопорошка «Літобент» у держави СНД (Молдова), країни Балтії [21]. Також особливістю зовнішньоекономічної експансії Грузії є реекспорт автомобілів. Основним вектором реекспорту автомобілів імпортованих в США, державах ЄС є держави Центральної Азії, особливо Казахстан, Узбекистан. Найбільш активними в даній сфері є ТОВ «Іберія автоленд», ТОВ «Сілк роду моторс», ТОВ «Саба моторс», ТОВ «Мобі Карі». Щодо рівня контролю за національним ринком з боку іноземних та транснаціональних компаній, то він є високим [21].

Насамперед в 2010 році ПІІ,ТНК та іноземних компаній сягнули 553 000 $ (в 2009 році 658 401 $) [21]. Основними інвесторами серед держав пострадянського простору є Азербайджан 29 824 $, РФ 10 253 $. Серед держав ЄС інвестиції мають Австрія 29 709 $, Британія 72 313 $, ФРН 21 345 $, Італія 1 684 $, Іспанія 137 $, Естонія 5 723 $, Литва 3 560 $, Люксембург 9 497 $, Нідерланди 32 586 $, Греція 1 522 $, Франція 11 958 $, Чехія 45 679 $ [21]. Серед інших держав інвестиції мають ОАЕ 162 756 $, які були лідерами за кількістю інвестицій в 2009 році, Туреччина 97 940 $, Ізраїль 1 230 $, Норвегія 1 005 $, Панама 74 742 $, Сейшельські о-ви 1 482 $ [21]. Взагалі в порівнянні з попередніми роками загальна кількість прямих іноземних інвестицій значно зменшилася (в 2006 році 1 190 375 $, в 2007 році 2 014 842 $, в 2008 році 1 563 962 $, в 2009 році 658 401 $) [21]. Іноземний капітал розповсюджений на промисловість, с/г, енергетику, фінанси, сферу послуг, туризм. Насамперед американська компанія АЕС 1997-1998 була одним з інвесторів нафтопроводу Баку-Супса (370 млн. $), викупила 75% акцій грузинської електроенергетичної компанії «Теласі» за 25,5 млн. $, за обов'язок інвестувати 83,8 млн. $ [26]. Під час будування нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан в 2003 році кількість закордонних інвестицій склала 1803 млн. євро, включаючи фінансовий сектор, агробізнес (36,4 млн. євро), промисловість, транспортну сферу (64,2 млн. євро) [26]. Було вкладено 166 млн. євро в Інгурі ГЭС, в «Теласі» 234,1 млн. євро, в Тбіліський аеропорт 10,7 млн. євро [26]. В виробництво мінеральної води «Боржомі» було вкладено 22,7 млн. євро, грузинських вин 4,1 млн. євро. В 2004 році було вкладено 499,1 млн. $ в будівництво нафтопроводу Баку?Тбілисі?Джейхан, а в будівництво газопроводу Баку?Тбілісі?Ерзурум (72% компанії British Petroleum) [26]. В 2005 році прямі іноземні інвестиції склали 447,8 млн. $. в 2006 році Казахстан інвестував 100 млн. $ в газотранспортну систему [26]. В сферу мобільних послуг в 2006 році компанія Bloomfin Ltd. інвестувала 90 млн. $ [26]. Досить великими є інвестиції Туреччини в економіку Грузії. В 2005 році було зареєстровано 100 турецьких компаній, з капіталом 125 млн. $ [26]. Інвестиції в основному розповсюджуються на виробництво стекло тари (Sisecam), текстиль, розлив води по пляшках. Компанія Turkcell має контрольну долю в Geocell, що використовує мережу GSM в Грузії. Група Sener Arda контролює галузі в важкий промисловості, будівництві, харчової промисловості. Група Arda Enterprises Ltd. побудувала мукомельний завод в Кобулеті. Туреччина вложила 40 млн. $ в Ксанський завод стекло тари АО «Мина». Нафтова компанія Delta Petrol обслуговує нафтосховище в Поті, інвестувала 15 млн. $, планує приватизувати порт Поті. В 2009 році загальна сума усіх контрактних послуг турецьких компаній на території Грузії склала 270 млн. $. В сфері будівництва, в Грузії лідирують компанії Baytur, Borova, Burc, TML, Ustay и Zafer. Туреччина інвестує сферу туризму, с/г [26].

Таким чином проаналізувавши геоекономічне становище Грузії, можна вважати що взагалі національний економічний потенціал не є досить розвинутим, окрім харчової промисловості та сфери послуг. Також певними проблемами є велика заборгованість держави, орієнтована на імпорт економіка, що є свідченням необхідності розвитку промислового та с/г сектору економіки, для створення умов самозабезпечення, проведення активної зовнішньоекономічної експансії.

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РІВНЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ГРУЗІЇ

Окрім економічного потенціалу не менш важливим є внутрішньополітичний потенціал будь-якої держави, який має пряме відношення до внутрішньополітичної стабільності держави, а також її геостратегічного потенціалу. Також відомо, що режим, рівень відкритості, гласності в суспільстві може відображатися в зовнішній політиці, а це є свідченням того, що внутрішня політика є продовженням зовнішньої. Рівень довіри населення до правлячого режиму є показником обороноздатності держави, готовності об'єднатися проти спільної загрози. Важливим є оцінка обороноздатності держави - аналіз військового потенціалу. Тому необхідно провести аналіз внутрішньополітичної стабільності Грузії.

Передусім слід відзначити, що згідно конституції Грузії від 24 серпня 1995 року (з поправками 15 жовтня 2010 року), держава є президентською республікою, оскільки президент Грузії (М. Саакашвілі) є водночас головою держави та головою виконавчої влади [22]. Також президент Грузії є головнокомандувачем Збройних Сил, представляє державу в міжнародних відносинах, відповідає за внутрішню та зовнішню політику, забезпечує роботу усіх державних органів, а також відповідає за функціонування Міністерства оборони, МВС, служби безпеки [22]. Президент Грузії обирається на 5 років, з правом переобрання на другий строк [22]. Щодо функцій прем'єр-міністра Грузії (Н. Гілаурі), то він має обмежені повноваження, то він є головою уряду для усіх міністерств, окрім силових структур, які підпорядковані президенту [22]. Тобто можна побачити, що для виконавчої влади Грузії характерна жорстка та чітка вертикаль, в якій президент грає ключову роль. Щодо законодавчої влади, то вона представлена однопалатним парламентом Грузії, який складається з 150 депутатів, 75 з яких обирається пропорційною системою, а інша частина парламенту (75 депутатів) обирається від одномандатних округів на 4 роки (голова Д. Бакрадзе) [22]. Але влада парламенту, обмежена за конституцією Грузії, парламентами автономних республік Аджарії, Абхазії. Взагалі Грузія є складною унітарною державою, оскільки за конституцією в склад держави включені автономні республіки Аджарія, Абхазія, Південна Осетія. Судова влада представлена Верховним Судом, судді якого обираються Вищою Радою за рекомендацією президента, голови Верховного Суду) [22].

Щодо визначення рівня дотримання законності, демократичності та альтернативності під час виборів, то слід розглянути основні позиції Грузії за міжнародними індексами в даній сфері. Згідно індексу демократії, запропонованого МНПО Economist Intelligence Unit (держави визначаються як повноцінні демократії, недосконалі демократії, перехідні режими, авторитарні режими, за урахуванням характеру виборів та плюралізму, громадянських свобод, діяльності уряду, політичної ангажованості населення та політичної культури) Грузія визначається як перехідний режим та займає 103 місце за рівнем дотримання законності, демократичності та альтернативності під час виборів (4,9% при максимальному 9,80% у Норвегії, яка займає перше місце) [8]. За інформацією Human Rights Watch, при проведенні муніципальних виборів 30 травня 2010 року, більшість голосів набрала правляча партія «Національний рух», а самі вибори відзначилися наближенням до міжнародних стандартів, але з проблемами правового характеру, перебільшену агітацію, використання адміністративного ресурсу, окремі випадки підтасувань [10]. Тобто можна побачити, що в державі не має масових порушень стосовно проведення виборів, на відміну з Білоруссю, Казахстаном, але порушення мають локальний характер. В порівнянні з Україною, слід відзначити, що за показниками рівню демократії вона є недосконалою демократією, що є вищим показником ніж перехідний режим, яким вважається Грузія.