Особливості міжнародних економічних відношень

1. На сучасному етапі розвиток міжнародних економічних відносин характеризуються наступним:

- суттєві зрушення в структурі торгівлі з випереджаючим розвитком торгівлі послугами, насамперед, інформаційними;

- інтенсифікація міграції капіталів;

- зростання масштабів міграції робочої сили;

- прискорення і розширення інтеграції країн і регіонів; розширення ролі міжнародних організацій, зокрема, недержавних.

2. Державний борг - це сума накопичених бюджетних дефіцитів, що підрозділяються на внутрішній і зовнішній борг.

Негативні наслідки державного боргу:

- виплата по боргах збільшує нерівність у доходах через однакове навантаження на осіб з різними доходами;

- виплата боргу провокує збільшення податкового тягаря;

- відбувається витік потенційних капіталів;

- виплата поточних боргів відбувається, у тому числі через нові позики, що збільшують попит на додаткові гроші, збільшуючи процентну ставку в країні, і ведуть до ефектів витиснення і чистого експорту.

Суб'єкти зовнішнього запозичення:

- іноземні держави;

- недержавні економічні суб'єкти за рубежем;

- міжнародні фінансові організації, у т.ч.:

1) МВФ, що представляє коротко і середньострокові позики для подолання платіжно-фінансових диспропорцій;

2) група Світового Банку надає середньо і довгострокові позики для структурної перебудови економіки;

3) Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕБРР) представляє позики країнам з перехідною економікою для структурної перебудови і часто на екологічній меті;

4) Паризький клуб кредиторів - неформальне об'єднання державних кредиторів, що надає позики і здійснює взаємозалік боргів;

5) Лондонський клуб кредиторів - неформальне об'єднання недержавних кредиторів, що надає позики і здійснює взаємозалік боргів.

3. Розвиток міжнародних економічних відносин за сучасних умов спирається на вирішення проблеми зменшення обмежень у торгівлі, тобто лібералізації торговельних відносин. Це передбачає формування зовнішньоекономічної політики відповідно до багатосторонніх правил членства в СОТ.

Світова Організація Торгівлі (WTO) є правонаступником Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (GATT), яка існувала з 1947 по 1994 р. р. СОТ була заснована 1 січня 1995 року в підсумку Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 р.р.). На сьогодні організація нараховує 145 членів, які забезпечують 95% світової торгівлі та понад 85% населення світу. Основним видом діяльності є проведення тривалих багатосторонніх торговельних переговорів, які мають назву “раунди”. Протягом історії існування ГАТТ-СОТ пройшло 8 раундів. Результатом роботи перших семи раундів стало, зокрема, зниження середньої величини митного оподаткування до 4,7% для розвинутих країн і 7,1% для слаборозвинутих країн.

СОТ об'єднала ГАТТ, ГАТС і угоду з торговельних проблем права на інтелектуальну власність.

Наша держава розпочала переговорний процес у 1993 р.

Визначимо основні позитивні наслідки потенційного приєднання до СОТ:

- зменшення тарифних і нетарифних бар'єрів для українських товарів на світових риках;

- зменшення транспортних витрат;

- кращі умови захисту українських експортерів через справедливе вирішення спорів, а також скорочення дискримінаційних заходів, наприклад, антидемпінгових;

- більш стабільні і передбачувані умови зовнішньоекономічної діяльності;

- застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту і введення тимчасових обмежень імпорту з метою збалансування платіжного балансу;

- полегшення доступу на світові ринки товарів, послуг і факторів виробництва;

- членство в СОТ - необхідний практичний крок до членства в ЄС, а також поліпшення відносин з іншими країнами.

Відзначимо головні негативні наслідки приєднання до СОТ:

- відкриття внутрішнього ринку для імпортних товарів може зруйнувати національне виробництво;

- зменшаться надходження до бюджету за рахунок зниження мита;

- збільшиться залежність національної економіки від несталості зовнішніх ринків.

Необхідними кроками є підписання угод про відсутність претензій з кожною з держав-членів СОТ, а також гармонізація національного законодавства згідно з вимогами організації. За деякими оцінками, цифра правових актів в Україні, яка потребує змін, перевищує 2000. У процесі гармонізації законодавства кожна країна-претендент повинна дотримуватися певних правил, насамперед, 4 ключових:

1) захист національних галузей тільки за допомогою тарифних обмежень;

2) зменшення і скасування тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

дотримання правила єдиного національного режиму для вітчизняних та іноземних агентів на внутрішньому ринку після виконання останніми обов'язкових митних процедур;

4) дотримання принципу найбільшого сприяння для усіх країн членів СОТ.

4. На межі ХХ і ХХІ століть треба підкреслити зростаючу роль транснаціональних утворень з мережами філій та дочірніх компаній, насамперед, ТНК і МНК

Транснаціональні корпорації (ТНК) управляються головним акціонером-резидентом однієї країни. Найбільша ТНК світу за обсягом продаж - американська “ Екссон-Мобіл”, яка у випадку існування в якості окремої країни займала б місце в першій сотні світових держав.

Мультинаціональні (багатонаціональні) корпорації (МНК) не мають акціонера з однієї країни, який фактично контролює діяльність, Йдеться про наявність двох або більшої кількості ключових власників з різних країн. Найбільша МНК світу - голландсько-британська корпорація “Ройал- Датч-Шелл”. При цьому голландський учасник “Ройял” має близько 60% акцій, а британська “Шелл” - відповідно 40%.

Тема 9. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ (МЕІ)

1. Витоки інтернаціоналізації господарського життя пов'язані з:

· первісним нагромадженням капіталу;

· великими географічними відкриттями кінця XV та початку XVI століть;

· розширенням національних ринків;

· формуванням світового ринку.

Інтеграція (з латини: integratio) - перекладається як поновлення, доповнювання, або об'єднання в єдине ціле окремих елементів.

Поняття протилежне «інтеграції» - дезінтеграція.

Розвиток продуктивних сил країни неминуче веде їх до виходу на зовнішні ринки. Внаслідок цього відбуваються зростання міжнародних зв'язків і взаємопереплетення національних економік. Все це й сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному її етапі відбувається зближення національних економічних й політичних структур окремих країн, формуються певні форми взаємодії між ними на основі МЕІ.

Теоретичне осмислення МЕІ здійснювали зарубіжні вчені протягом десятиліть:

· ринкова теорія МЕІ (автори: Кассель, Арон, Репке);

· неоліберальна теорія (Вайлер, Алле, Майер);

· структурна теорія (Мюрдаль, Маршал, Майлз);

· неокейнсіанська теорія (Купер, Тінберген, Штоллер);

· функціональна теорія (Хаас, Най, Шуман та ін.)

У своїх працях вони довели, що МЕІ - процес економічної взаємодії національних господарств різних країн, який проявляється у наступному:

· розширенні і поглибленні виробничо-технологічних зв'язків;

· спільному використанні ресурсів;

· об'єднанні капіталів;

· створенні загальних сприятливих умов економічної діяльності;

· усуненні взаємних бар'єрів.

Основними передумовами МЕІ є:

1) формування спільного міждержавного господарського простору;

2) соціально-економічна однорідність національних господарств;

3) наявність тривалого періоду і досвіду взаємного економічного співробітництва;

4) географічна близькість, наявність спільних кордонів;

5) цілеспрямована діяльність державних органів, партій, соціальних груп і класів щодо напрямку інтеграційного процесу.

Теоретики МЕІ визначили такі фактори її розвитку:

· поглиблення МПП та зростання інтернаціоналізації економіки;

· посилення міжнародної конкуренції;

· регіоналізація і глобалізація;

· НТР;

· гуманітарні чинники та інші фактори розвитку МЕІ.

Таблиця 1. Наслідки МЕІ для країн-учасниць

2. Форми МЕІ та їхні характеристики надаються в наступній таблиці

Таблиця 2. Ключові характеристики форм МЕІ

Преференційні торговельні угоди укладаються на двосторонній основі між окремими державами або інтеграційними угрупуваннями.

Вони передбачають надання більш сприятливих умов учасникам угод, ніж третім країнам.

Зона вільної торгівлі - зона, у межах якої група країн здійснює між собою вільну безмитну торгівлю при збереженні митних тарифів по відношенню до третіх країн.

Митний союз - угода групи країн про скасування між ними національних митних тарифів і введення загального митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі по відношенню до третіх країн.

Спільний ринок - угода групи країн про вільне пересування між ними не лише товарів і послуг, а й факторів виробництва - капіталу і робочої сили.

Економічний союз - угода групи країн, що передбачає поряд із загальним митним тарифом і вільним пересуванням товарів та факторів виробництва також координацію макроекономічної політики і уніфікацію законодавства у валютній, грошовій і бюджетній сферах.

Політичний союз - передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у стосунках з третіми країнами наддержавним органам.

Таблиця 3. Головні міжнародні інтеграційні угруповання за рівнями інтеграції

* Без 12-ти країн, які вступили до ЄС з 01.05.2004 р. та з 01.01.2007 р.

3. У сучасному світі існує понад двадцяти міжнародних інтеграційних угрупувань. На них припадає 2/3 світового ВВП. Деякі з них представлені були на розглянутій схемі. Особливо слід виділити організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену у 1989 році. До неї входить 21 держава цього регіону. Це нетипове об'єднання. До нього ввійшли країни, що дуже відрізняються між собою за структурою економіки, культури, релігії тощо.

Одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності України є її участь у Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка була створена після розпаду СРСР у 1991 році. Україна є асоційованим членом цієї організації. Пізніше Україна стала членом організації Єдиного Економічного Простору (ЄЕП) разом з Росією, Казахстаном і Білорусью.

Проблематичним виявилось питання майбутньої участі України в ЄС у зв'язку з її приєднанням до ЄЕП.

Ще одним міждержавним об'єднанням, до діяльності якого залучилася Україна, стала Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). До її складу входять також Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія і Туреччина.

Європейський Союз є найвпливовішим інтеграційним об'єднанням сучасності. Початок його створення пов'язаний з укладанням угоди про функціонування Європейського об'єднання вугілля і сталі у складі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга (1951 рік).

У 1957 році була укладена угода щодо створення Європейського економічного співтовариства. З часом були створені:

· Зони вільної торгівлі (1958 - 1969 рр.);

· Митний союз (1968 - 1976 рр.);

· Європейська валютна система (1979 р.);

· Європейський парламент (1979 р.);

· Спільний ринок (1987 - 1992 рр.);

· Економічний союз (1993 - до сьогодення);

· Європейський валютний інститут (1994 р.);

· Безготівковий обіг євро (1999 р.);

· Введення євро в готівковий обіг в 12-ти країнах-членах ЄС (2002 р.).

Такі основні етапи розвитку європейської інтеграції. Сучасний ЄС є результатом більш, ніж 55-річної інтеграційної діяльності в Європі.

ЄС має парламент. Це представницький консультативний (626 депутатів обираються прямим голосуванням від усіх країн на 5 років).

Європейська Рада - директивний орган ЄС, збирається на періодичні засідання (не менш ніж 2 рази на рік) у склади керівників держав і урядів та голови Комісії ЄС.

Рада ЄС (Рада Міністрів) - міжурядовий орган, представляє національні інтереси окремих країн-членів.

Комісія ЄС - наддержавний виконавчий орган, складається з 20 членів (комісарів), призначених на 5-річний термін урядами країн ЄС.

Європейський суд - вищий судовий орган, забезпечує дотримання права у тлумаченні і застосуванні угод, укладених ЄС.

Європейське ревізійне відомство - вищий контролюючий орган, перевіряє надходження та видатки бюджету ЄС, їх правомірність і реалістичність.

Існують також правові документи, що приймаються органами ЄС, та спільні фінансові інститути ЄС, а саме Європейський фонд розвитку і Європейський інвестиційний банк.

ЄС має власний прапор. На блакитному тлі - коло з дванадцяти золотих зірок, замкнене їх коло символізує союз країн-учасниць європейської інтеграції. Дванадцять - символ досконалості та достатку.

Гімн ЄС - це прелюдія до останньої частини Дев'ятої симфонії Бетховена. ЇЇ назва «Ода радості» - символ свободи, почуття спільноти та миру між громадянами країн, які вирішили об'єднатися.

4. Згідно з теоретичним обґрунтуванням МЕІ для об'єднання країн як мінімум потрібні дві передумови:

1. Близькість рівнів соціально-економічного рівнів розвитку країн та інтернаціоналізація зв'язків між ними.

2. Ці зв'язки вже на початковому етапі інтеграції повинні бути більш розвиненими, а ніж з іншими країнами.

Виходячи тільки з цих двох параметрів, бачимо, що у взаємозв'язках Україна - ЄС існують досить суттєві проблеми економічної сумісності.

Наведемо деякі приклади. У 2005 році в Україні заробітна плата, нарахована з розрахунку на одного штатного працівника промисловості, складала 3 грн. 26 коп. за годину. У той же час у Німеччині такий же самий показник був у 53 рази вищий. Вартість години праці робітника в ЄС у середньому становить 22 євро.

За рівнем економічного розвитку Україна набагато відстала від країн-членів ЄС.

Розрив між аналогічними показниками соціально-економічного розвитку значно перевищує допустимі межі для учасниць інтеграційного об'єднання.

Україна значно відстає за рівнем досягнутої інтернаціоналізації своєї економіки у порівнянні не тільки по відношенню до країн-старожилів ЄС, але й досить істотно від нових країн-членів ЄС, які були прийняті до нього 01 травня 2004 року.

Треба зважувати й на те, що Україна значно більша за населенням і територією, ніж Естонія, Литва, Латвія або Угорщина, Чехія та Словаччина. Тому для ЄС безперечно надто важко, якщо не сказати неможливо у найближчі часи «перетравити» входження України до ЄС.

Таким чином, виходячи з реалій сьогодення, Україна об'єктивно не може бути активним учасником зрілих форм міжнародних (передусім Європейських) інтеграційних процесів.

Більш того, форсоване входження в ЄС завдало б суттєвої шкоди власне Україні, тому процес приєднання України до ЄС повинен мати еволюційний, поступовий характер.

У червні 1994 року між Україною і ЄС була підписана Угода про партнерство і співробітництво. Вона набула сили у 1998 році, а закінчується її дія у 2008 році. Зараз у порядку денному набуття Україною асоційованого статусу та визнання перспективи членства з боку ЄС.

Згідно опитуванню, що було проведено в шести найбільших країнах ЄС в січні 2007 р., 55% європейців підтримують вступ України до ЄС. Це на 4% більше, ніж в 2006 році.

Схема 2. Європейці про вступ України до ЄС

121

121

121

121

121

121

*Загальна кількість опитаних склала 7041 чоловік.

Тема 10. МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У БАГАТОСТОРОННЬОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ СПІВРОБІТНИЦТВІ Й РЕГУЛЮВАННІ МЕВ.

1. Система ООН нараховує у своєму складі багато органів. Економічна і соціальна рада - ЕКОСОР - один з них. Головним призначенням його є координація економічної та соціальної діяльності ООН та її спеціальних установ. ЕКОСОР є центральним форумом обговорення економіко-соціальних проблем глобального характеру. Рада готує всебічні огляди діяльності всієї системи ООН; здійснює загальну координацію діяльності організацій системи ООН; контролює і оцінює здійснення загальної стратегії та першочергових завдань визначених Генеральною Асамблеєю ООН.

Під керівництвом ЕКОСОР працюють п'ять регіональних економічних комісій:

1. Європейська економічна комісія (ЄЕК);

2. Економічна і соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану (ЕСКАТО);

3. Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА);

4. Економічна комісія для Латинської Америки та Карибського регіону (ЕКЛАК);

5. Економічна комісія ООН для Західної Азії (ЕКЗА).

ЄЕК створена у 1947 р. Працює на постійній основі, об'єднує 32 європейські країни, а також США і Канаду. Головні напрямки діяльності:

- сприяння торгівлі;

- довгострокове економічне планування та прогнозування;

- науково-технічна співпраця країн-учасниць;

- захист довкілля.

ЕСКАТО створена також у 1947 р. Об'єднує 37 країн Азії та Тихого океану, а також США, Великобританію, Францію, Нідерланди (детальніше див. [11, с. 248]).

ЕКА існує з 1958 р., включає 51 африканську державу. Найвищім органом є пленарна сесія, яка проводилась раз на два роки.

ЕКЛАК діє з 1948 р. для сприяння економічного та соціального розвитку країн Латинської Америки та Карибського регіону. У складі цієї Комісії 40 держав, за її участю в регіоні створені такі інтеграційні об'єднання, як Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, центральноамериканський спільний ринок.

ЕКЗА з 1957 р. об'єднує 14 держав Арабського Сходу і Організацію визволення Палестини.

У світовому господарстві, налагодженні МЕВ, важливу роль відіграє ще одна організація в системі ООН. Це ЮНКТАД - Конференція ООН з торгівлі та розвитку. Вона створена у 1964 р. з метою обговорення проблем взаємовідносин Півночі (розвинених країн) з Півднем (країнами, що розвиваються).

2. Багатоцільові організації - це союзи держав, цілі та спільна діяльність яких включають комплекс політичних, економічних, культурних, соціальних, військових інтересів тощо. До таких організацій належать OAS (Організація американських держав), OAU (Організація африканської єдності), LAS (Ліга арабських держав), CHD (Співдружність незалежних держав), OSCE (Організація з безпеки та співробітництва в Європі), Британська співдружність націй, Рада Європи, OCAS (Організація центральноамериканських держав), ASEAN (Асоціація південно-східних азіатських націй), NC (Північна рада) та ін.

Розглянемо деякі з них:

· OAS - найстаріша міжнародна організація. Початок створення відбувався в 1890 р. Остаточно сформована в Буенос-Айресі (1967 р).

· OAU - наймолодша міжнародна організація; до неї входять майже всі африканські держави.

· LAS об'єднує 21 ісламську державу. Тут єдиними є релігія, мова і культура арабських країн.

· СНд створена у 1991 році.

Альянси - це союзні об'єднання, чиї військові і політичні орієнтири спрямовані на забезпечення безпеки від зовнішніх ворогів, наприклад, NATO (Організація Північноатлантичного договору), ANZUS (Організація з безпеки Австралії, Нової Зеландії, США).

NATO - найбільший і найорганізованіший сучасний воєнний союз. Після розпаду СРСР в альянсі з'явилися тенденції перетворення військового блоку на військово-політичну структуру.

3. До групи функціональних міжнародних організацій та регіональних фінансових інститутів входять установи, що об'єднані спільною економічною, соціальною і політичною метою. Наприклад, це BENELUX (Економічний союз Бенілюкс), EU (Європейський союз), EFTA (Європейська асоціація вільної торгівлі), Euratom (Європейське співробітництво з атомної енергії), OECD (Організація з економічного співробітництва і розвитку), LAJA (Інтеграційна асоціація країн Латинської Америки), CACM (Центральноамериканський спільний ринок), NAFTA (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі), WTO (Світова організація торгівлі), OPEC (Організація країн експортерів нафти), APEC (Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва) тощо.

До регіональних фінансових інститутів належать:

- Азіатський банк розвитку;

- Африканський банк розвитку;

- Міжамериканський банк розвитку;

- Ісламський банк розвитку та ін.

З 1958 р. на Європейському просторі працює Європейський інвестиційний банк.

У 1994 р. було створено Європейський валютний інститут, який підготовив перехід до євро. З квітня 1991 р. почалася діяльність ЄБРР - Європейський банк реконструкції і розвитку. Його завдання полягає у сприянні переходу до ринкових відносин кран Центральної та Східної Європи.

Особливе місце серед міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій займає Банк міжнародних розрахунків (BIS). BIS створено у 1930 р. Членами його є 29 центральних банків різних країн світу.

Акціонерами банку є, головним чином, промислово розвинуті держави.

BIS виконує роль довіреної особи або агента щодо здійснення міжнародних розрахунків.

До інших міжнародно-економічних організацій належать Паризький клуб країн-кредиторів та Лондонський клуб.

4. ГАТТ - Генеральна угода з тарифів та торгівлі - одна з важливих міжнародних економічних організацій. Відігравала важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі, в подоланні перепон для її розвитку, а також в лібералізації торгівлі.

Договір цей було підписано 23 країнами в 1947 р. Чинності він набрав у 1948 р. Припинила своє існування ця організація 31.XII.1995р. у зв'язку з затвердженням Світової торговельної організації (СОТ).

СОТ охоплює понад 95% обсягу світової торгівлі. Правовий механізм її базувався на таких принципах:

· недискримінація у торгівлі;

· надання усім договірним сторонам режиму найбільшого сприяння;

· використання переважно митних засобів захисту національного ринку; (тобто усунення імпортних квот та інших нетарифних обмежень);

· прогресивне значення митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

· надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

· розв'язання виниклих торговельних спорів шляхом переговорів;

· взаємність у наданні торговельно-політичних поступок.

На початку 1996 р. в ГАТТ налічувалося близько 130 країн. З 1 січня 1996 року ГАТТ замінила СОТ. Її членами-засновниками стали 82 країни.

Система угод СОТ, яка сформувалася після Уругвайського раунду, зараз складається з:

- багатосторонніх угод з торгівлі товарами, до яких відноситься ГАТТ 1994 р. та пов'язані з нею угоди;

- Генеральної угоди про торгівлю послугами (ГАТС);

- Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).

На відміну від ГАТТ СОТ не пов'язана з ООН. Компетенція СОТ поширюється на товарооборот, вартістю понад 5 трлн дол. Діяльність СОТ приносить світовій економіці додатковий доход щорічно близько 250 млрд. дол.

Тема 11. МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

1. Однобічне переміщення певної вартості за кордон держави характеризується як міжнародна інвестиційна діяльність.

Одна й та ж категорія визначається сьогодні фахівцями різними словами: рух, вивіз, переміщення або переливання, міграція капіталу. У кожному з наведених понять одна сутність: певна частина матеріальних або фінансових ресурсів вилучається з обігу однієї країни і включається у виробничий процес іншої.

Міжнародний рух капіталу є сьогодні визначальною ознакою функціонування світової економіки, її найважливішим елементом.

За джерелами походження міжнародні інвестиції бувають:

- державними (позички, гранти, допомога);

- приватними (капіталовкладення, торгові міжнародні кредити);

- наданими міжнародними організаціями;

- змішаними.

За характером використання розрізняють підприємницькі й позичкові міжнародні інвестиції. Перші забезпечують власників капіталу дивідендами, другі - процентами.

За терміном вкладень міжнародна інвестиційна діяльність може бути коротко (менше 1 року), середньо (1-5 років) і довготерміновою (понад 5 років).

За цілями організації МІД (міжнародної інвестиційної діяльності) розрізняють прямі іноземні (ПІІ), портфельні та “інші” інвестиції (до останніх за класифікацією МВФ відносять міжнародні позики і банківські депозити). Розглянемо особливості прямого і портфельного інвестування.

Таблиця 1. Відмінності між прямими і портфельними інвестиціями

Специфічними формами іноземних капіталовкладень є лізинг, інжиніринг, франчайзинг і деякі інші.

Причини зростання вивозу капіталу в сучасних умовах:

1. НТП прискорює економічне зростання, що обумовлює підвищення попиту на капітал.

2. Міждержавний перелив (переміщення) капіталу стимулюється розвитком МЕІ (міжнародні економічні інтеграції).

3. У міжнародну інвестиційну діяльність включилися постсоціалістичні країни, що перейшли до ринкових відносин.

4. Посилення екологічного законодавства у розвинутих країнах обумовлює переміщення виробництва у країни, що розвиваються.

В останні роки міграція капіталів набула таких особливостей:

- зростає роль держави у вивозі капіталу (все частіше держави стають активними фінансовими експортерами);

- посилюється міграція приватного капіталу між промислово розвинутими країнами, (пов'язано це з структурними змінами в економіці, які відбуваються завдяки розвитку капітало- та наукомістких технологій);

- зростає частка прямих іноземних інвестицій (тобто таких капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними).

Цікава динаміка галузевої структури вивозу капіталу. До середини 50^х років XX ст. капітал вкладався переважно в добувні галузі. З другої половини 50^х до середини 60^х років - в обробну промисловість і торгівлю.

З середини 60^х рр.. - переважною сферою вкладання іноземного капіталу стали новітні технології й сфера послуг.

Міжнародне переміщення капіталу має суперечливі наслідки. Приміром, для країн-експортера позитивним є те, що розширюються ринки збуту, зростають надходження у вигляді прибутків.

Одночасно погіршується платіжний баланс країни (на початковому етапі), а також звужується ринок праці, адже виведений капітал створює нові робочі місця за кордоном.

Для країн-імпортера капіталу позитивними моментами є приплив валюти, зростання зайнятості, впровадження нових технологій, розвиток експортного виробництва, включення в інформаційний простір світового ринку.

У той же час підвищується ризик втрати контролю з боку держави над частиною національної економіки.

Головна причина вивозу капіталу - різниця в нормах прибутку в різних країнах. Потенційних інвесторів цікавить рівень процентної ставки у власній країні та за кордоном.

Міграція капіталу триває до моменту, коли норми прибутку в обох країнах зрівняються.

До інших причин міжнародної інвестиційної діяльності відносять:

- відмінності в обсязі отриманого прибутку;

- доступ до нових технологій;

- бажання перемогти конкурентів за кордоном, закріпитися на міжнародному ринку (для цього ідуть на збитковість закордонного виробництва).

2. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

Це може бути 25% іноземної участі в акціонерному капіталі фірми (за міжнародною статистикою), або 10% (за американською статистикою), або 50% (за австралійською та канадською статистикою).

Це можуть бути зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, або асоційованої компанії, або відділення компанії.

Дочірня компанія - реєструється за кордоном як юридична особа з власним балансом (але контролює її батьківська компанія).

Асоційована, або змішана, компанія користується більшою незалежністю від батьківської фірми.

Відділення - повністю належить батьківській фірмі.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) поділяють на такі різновиди:

а) акційний капітал (тобто вкладання компаніями за кордон власного капіталу);

б) реінвестування прибутку (тобто частка доходів інвестора не розподіляється як дивіденди фірми і не переказуються батьківській фірмі);

в) внутрішньо фірмові позики, або заборгованість - що надаються один одному прямими інвесторами (батьківськими компаніями та їхніми філіями).

Перше місце в світі за привабливістю для іноземних інвесторів займає Китай (вже 4^ий рік поспіль). Китай має величезний внутрішній ринок. У 2005 році Китай залучив у свою економіку 60,6 млрд. доларів ПІІ.

Для порівняння наведемо таку цифру: глобальний потік ПІІ у 2004 році становив 648 млрд. доларів.

На другому місці після Китаю - Індія. У 2005 році залучила 5,3 млрд. доларів ПІІ, або 0,8% від глобальних потоків ПІІ. Індія приваблива для іноземного інвестора через високий освітній рівень працівників галузей, в які вкладає гроші іноземний бізнес, а також завдяки дешевої робочої сили (40% населення Індії, а це 400 млн. чоловік, перебиваються сьогодні менш ніж на 1 долар на день (трохи більше 5 гривень)).

Наступні місця за обсягами залучення прямих інвестицій зайняли США, Велика Британія., Польща, Росія, Німеччина, Угорщина, Чехія, Туреччина, Франція, Іспанія, Італія та ін.

3. МВФ співпрацював з Україною за трьома програмами:

· трансформації економіки;

· короткострокового фінансування (програма “стенд-бай”), спрямованого на забезпечення макроекономічної стабілізації;

· розширеного фінансування.

На жаль в Україні недостатня привабливість для іноземного інвестування.

У нас існує сьогодні законодавча невизначеність умов інвестування; само законодавство - нестабільне, включаючи Конституцію, яку збираються деякі політичні сили переглядати.

Існує хиткість політичної ситуації, свідченням цього можуть бути сьогоднішні передвиборчі перегони, проголошення реприватизації об'єктів за часи уряду Тимошенко, непрозорість процедур приватизації за участю іноземців і т.д.

В Україні нерозвинута інфраструктура, особливо транспорт, перш за все дуже погані шляхи, слабкість телекомунікаційних мереж («Дергачі? - Не чую! Кажіть голосніше! Не чую… А Лос-Анджелес… Чую…Добре чую!»).

Визначимо інші перешкоди підвищенню інвестиційної привабливості нашої держави:

- незбалансованість економіки, проблеми з газопостачанням тощо.

- неспроможність влади дотримуватися власних зобов'язань.

- невідповідність організаційно-управлінських форм світовим;

- значна залежність економіки України від колишніх республік СРСР, особливо від Росії;

- корупція …

Україна за рівнем глобальної конкурентоспроможності перебуває на 78 місці з 125 можливих, випередивши Сальвадор, Зімбабве, Нікарагуа і Гондурас..

Україна значно відстає від європейських країн за обсягом ВВП на душу населення, за якістю менеджменту на мікро - і, особливо, на макрорівнях. Тому особливо актуальним є досвід співробітництва з транснаціональними компаніями (ТНК). ТНК виступають сьогодні організаційною формою економічної та фінансової глобалізації. Вони працюють у різних країнах, а контролюються з єдиного центру. Ними виробляється 40% світової продукції на них припадає 90% світового експорту капіталу.

Російський “Газпром” увійшов в 2005 р. у десятку найбільших у світі ТНК. Активи компанії сягнули 200 млрд. дол., це більш як удвічі перевищує рівень ВВП України).

Візьмемо для порівняння відому американську компанію “Форд”: загальна сума активів 219,4 млрд. дол., в тому числі зарубіжні - 60,6 млрд. дол.. Серед великих ТНК є вихідні із країн Латинської Америки і Азії. В Україні формування ТНК тільки започатковується. Частка іноземних інвестицій у розрахунку на душу населення становить в Україні 9 доларів (у цей же час в Угорщині - 1882 дол.).

За такої ситуації українським банкам важко закріпитися на міжнародних фінансових ринках. Між тим відомо, що потребу в значних кредитах можуть задовольнити тільки великі банки. В Україні їх немає. Тому зростає частка іноземного банківського капіталу, що підвищує кредитні рейтинги нашої країни.

Статистичні дані останнього часу свідчать про переорієнтацію фінансової політики України на використання фінансів підприємств та домогосподарств, підвищення капіталізації комерційних банків. Відмічається стабільний приплив ПІІ в харчовій, деревообробній галузях, внутрішній торгівлі та галузі зв'язку. Суттєвим приводом для стрибка іноземних вкладень повинне стати проведення у 2012 р. фінальної частини чемпіонату Європи з футболу в Україні та Польщі.

Наша держава поступово нарощує фінансові ресурси для впровадження нових технологій, розвитку науково-технічного та інтелектуального потенціалу з тим, щоб забезпечити інтеграцію до світової економічної системи.

Тема 12. МІЖНАРОДНІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ВІДНОСИНИ (МНТВ)

1.До МНТВ належать:

• обмін результатами НДДКР, (тобто науково-дослідницьких та досвідно-конструкторських робіт);

• спільне проведення НДДКР;

• спільна розробка та використання науково - технічних нормативів, вимог і стандартів;

• обмін науково - технічною, маркетинговою інформацією.

Форми прояву МНТВ:

1. Накопичення в банках даних науково - технічної інформації для спільного використання (прикладом може бути обмін програмними продуктами).

2. Підписання та реалізація угод щодо проведення НДДКР (з передачею права оформлення патенту і ліцензії на використання результатів НДДКР);

3. Спільне проведення коопераційних НДДКР;

4. Реалізація міжнародних науково - технічних програм (наприклад, в галузі телекомунікаційних технологій, або біотехнології);

5. Використання міжнародних комплексних науково - технічних програм.

Чинниками бурхливого розвитку МНТВ на сучасному етапі є:

а) посилення нерівномірності економічного розвитку держав;

б) монополізація НТП великими фірмами, передусім ТНК (саме вони спроможні сьогодні фінансувати проведення вельми коштовних НДДКР);

в) загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Таким чином, в сучасних умовах потужні ТНК використовують експорт наукових досягнень, високих технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібними фірмами.

У світовій економіці існує дві форми реалізації науково - технічних досягнень: міжнародна передача (трансфер) технологій та міжнародне технічне сприяння.

2. Поняття “технологія” характеризує систему інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

Міжнародна передача технологій має два тлумачення:

1) передача технологій у чистому вигляді;

2) передача матеріалізованої технології.

Технологія у чистому вигляді - це методи, способи, техніка виробництва товарів і надання послуг. Матеріалізована технологія - це вже безпосередньо виготовлені машини обсадження тощо.

Поняття “передача (трансфер) технологій” поєднує обидва тлумачення, як у вузькому розумінні, тобто передачі власне технології, або, як визначили, технології у чистому вигляді, так само й у широкому розумінні, тобто передача матеріалізованої технології.

Треба підкреслити, що міжнародна передача технологій - процес тривалий. Ні в якому разі його не можна уявляти поодиноким заходом.

Етапами такого процесу вважають:

1) вибір і придбання технологій;

2) адаптація та освоєння придбаної технології;

3) розвиток, удосконалення технологій з використанням можливостей національної економіки.

Технології передають двома способами: некомерційним і комерційним.

До некомерційного трансферу технологій належать:

1) надання науково - технічної інформації через: літературні джерела, патенти, інформаційні листи, стандарти, тощо;

2) проведення: виставок, ярмарок, конференцій, симпозіумів;

3) стажування спеціалістів;

4) спільні фундаментальні науково - технічні розробки.

Некомерційна передача технологій спрямована на пошук місць впровадження технологій. Вона передує комерційній передачі технологій.

Комерційну передачу технологій умовно поділяють на три групи:

I - власне передача технологій;

II - спільне розроблення і використання технологій;

III - промислове кооперування та спільне підприємництво.

Розглянемо їх детальніше.

І група включає виконання НДДКР за замовленнями; ліцензування; інжиніринг; закупівлю зразків техніки; закупівля машин і обладнання; лізинг машин і обладнання та ін..

ІІ група містить координацію, кооперування на договірній основі та спільне ведення НДДКР.

ІІІ група являє себе або у формі науково - технічного виробничого кооперування (спільного розроблення і спільного виробництва продукції і різних країнах), або у вигляді спільних підприємств (СП).

Канали передачі технологій бувають внутрішньо фірмовими й міжфірмовими.

Внутрішньофірмовий канал передачі технологій - це реалізація власних науково - технічних досягнень або зарубіжних досягнень в закордонних філіях фірми. Міжфірмовий канал передачі технологій - це укладання ліцензійних, зовнішньоторгових, комерційних угод про спільне підприємництво між незалежними компаніями в різних країнах.

Основою міжнародної передачі технологій є проведення НДДКР.

Лідерами передових наукових досліджень сьогодні є США, Японія, Німеччина, Франція і Велика Британія. Витрати США на НДДКР перевищують в останні роки суму витрат на ці потреби усіх перерахованих країн разом узятих. (Країни, які не мають коштів на НДДКР - купують їх результати у інших країн для підвищення свого економічного потенціалу).

Визначимо форми здійснення міжнародної передачі технологій:

1) патентна угода - це міжнародна торгова операція. Завдяки ній покупець отримує від власника патенту право на використання винаходу;

2) ліцензійна угода - також міжнародна торгова операція. Тут власник винаходу дає покупцеві право його використання в певних межах;

3) «ноу-хау» - передача досвіду і секретів виробництва. Їх використання забезпечує певні переваги у виробництві;

4) угода на інжиніринг - це угода на інженерно - консультаційні послуги для реалізації технічного проекту;

5) франчайзинг - надання великою фірмою права дрібній фірмі певних прав на використання, право реалізувати свою продукцію тощо.

Різновидом міжнародної передачі технології є міжнародне технічне сприяння. Суть його у наданні країнам сприяння в сферах технології, процесів, продуктів та управління.

Спрямовано воно на підвищення технологічного рівня країн, що розвиваються, а також країн з перехідного економікою з метою прискорення їх розвитку та формування основ розвинутої ринкової економіки. Сприяння здійснюється передусім у технічній сфері, а також в економічній та інших сферах.

В економічній сфері це може бути допомога у розробці програм економічного розвитку, розрахунку статистичних показників (визначенні методики здійснення таких розрахунків), визначенні грошової та бюджетної політики, техніко - економічному обґрунтуванні окремих проектів тощо.

Серед організаційних видів технічного сприяння виділяють технологічні гранти та співфінансування технічного сприяння.

Технологічні гранти - це безоплатна передача технології, фінансових засобів для її купівлі та навчання персоналу, перепідготовки його. Співфінансування технічного сприяння передбачає часткову участь утримувача технології у фінансуванні проекту.

Технічне сприяння може бути одностороннім та багатостороннім (тобто декілька країн здійснюють спільний проект щодо однієї країни - утримувача технології).

Прикладом багатостороннього технічного сприяння є програми технічної допомоги, які здійснюють Світовий банк, МВФ та інші міжнародні організації.

Світовий ринок технологій (СРТ) не має спеціальних регулюючих наддержавних органів. Але через СОТ деякі аспекти передачі технологій підлягають регулюванню через окремі угоди, програми та міжнародні організації (приміром, той же СОТ).

Наприклад, спеціальна угода СОТ регулює відносини інтелектуальної власності (відносини передачі, трансферу прав на використання об'єктів інтелектуальної власності на певних умовах).

Так, існують договори з приводу копірайту. Їх суть полягає в уступці виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема друковану продукцію. Аналогічні договори укладаються щодо торгової марки та знака, географічної назви і промислового дизайну.

Спеціальна угода визначає стандарти з охорони інтелектуальної власності для країн-членів СОТ. Вони повинні дотримуватися вимог Паризької конвенції із захисту прав інтелектуальної власності. Існує ще Бернська конвенція із захисту авторських прав на твори мистецтва та літератури.

Міжнародна організація з інтелектуальної власності (МОІВ, англ.. WJPO) - спеціалізоване агентство системи ООН. Воно пов'язано з питаннями передачі технологій і сприяє захисту інтелектуальної власності через розвиток багатостороннього співробітництва, включаючи захист авторських прав на фотографії, відео - та звукозапис. Слідкує за дотриманням країнами вимог конвенцій (як Паризької, так й Бернської).

У 1965 році була створена програма розвитку ООН - ПРОООН (undp).

Її завдання - сприяти передачі технологій країнам, що розвиваються, включаючи розробку природних ресурсів, розвиток підприємництва, вирішення соціальних питань.

Сьогодні здобув визнання процес техноглобалізму. Це планетарний процес інтернаціоналізації створення й освоєння виробничого й комерційного використання трансферу (передачі) і дифузії (поширення) технологій (дістав назву техноглобалізму).

Світовий ринок технологій (СРТ) є сукупністю міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти - технології продуктів, процесів та управління.

СРТ має такі інституційні елементи:

• об'єкти, тобто продукти (товари), чи процеси - носії технологій;

• суб'єкти - юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;

• комерційний та некомерційний трансфер технологій.

Форми трансферу чи дифузії інновацій і технологій:

- торгівля інноваційною продукцією;

- ліцензійна торгівля;

- наукоємний сервіс;

- науково - технічне та інформаційне співробітництво;

- комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвестиції, спільне підприємництво, різні контакти тощо.

Серед основних економічних категорій, що опосередковують еволюцію структури СРТ і трансферу технологій, ключовими є: ринок, власність, конкуренція, ціна, прибуток.

Віссю ринкового перетворення інновацій на технології як товари є процес зміни форм власності.

Рух технологій на світовому ринку з погляду права власності ділиться на три стадії: доринкову, ринково-монопольну, ринково-олігопольну.

Доринкова стадія - набуття нових знань, технологічне застосування яких відбувалося у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної власності.

Ринкова-монопольна стадія - процес комерційно-виробничої дифузії технологій та здійснення їх трансферу у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності.

Ринково-олігопольна стадія - процес комерційно-виробничої дифузії технологій у формі контактів переважно між суб`єктами корпоративної інтернаціональної власності.

Тема 13. МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ

1. «Міграція» з латини перекладається як переміщення, або переселення.

Міграція населення має два основні види: еміграція як виїзд за кордон, імміграція - прибуття до певної країни (території) із-за кордону.

Міграція населення пов'язана сьогодні з інтернаціоналізацією світогосподарського життя та демократизацією суспільно-культурного життя людства.

Рух трудових мігрантів має такі ключові види: природний, територіальний, галузевий, професійний, кваліфікаційний, соціальний.

Існують добровільні мігранти і вимушені. Останні - це працівники з країн з низьким рівнем економічного розвитку. Передусім вони складаються з нелегальної робочої сили, біженців, які змушені покидати насиджені місця і шукати роботу в інших країнах через екологічні негаразди (посуху, землетруси, повені) або через політичні потрясіння, збройні конфлікти (палестинці, чеченці, мешканці Косова можуть бути тому прикладом).

Окремо згадаємо про жертви сучасної работоргівлі. Щороку від торгівлі людьми страждають у світі від 700 тис. до 1 млн. людей. Україна є однією з найбільших у Європі країн-постачальників жертв торгівлі людьми (особливо жінок та дітей) з метою сексуальної експлуатації. За оцінками МВС України за останні 10 років з України було вивезено близько 400 тис. людей. Останнім часом Україна все частіше стає транзитною країною для жертв работоргівлі із Молдови та інших країн.

Сьогодні міжнародний ринок робочої сили є важливим елементом світового господарства.

Порівняймо такі цифри: у 1960 році чисельність трудових мігрантів не перевищувала 3,5 млн. На початку XXI ст. їх було 35 млн.

Країни, що приймають мігрантів, переважно економічно розвинені: США, Канада, деякі Західноєвропейські країни, Австралія.

Нерідко в таких країнах виникають складні проблеми з іммігрантами. Наприкінці 2005 року у Франції виникли заворушення, відмічалися насильницькі дії з їх боку: вибухи на вулицях, підпалювання автомашин, грабування магазинів тощо. У Парижі навіть проголошувався надзвичайний стан. Справа у тому, що іммігранти найменш забезпечена верства населення. Не мають можливості отримати якісну сучасну освіту, безробітні, не мають житла, відсторонені від медичного обслуговування. І все це на фоні зростаючого добробуту корінного населення.

Праця мігрантів використовується переважно на важких, забруднених та непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері послуг. Це хімічна промисловість, чорна металургія, будівництво, громадські роботи. Тут найскладніші умови праці: люди працюють в приміщеннях з підвищеними загазованістю або запиленістю, низькою, чи навпаки, високою температурою; з великою ймовірністю нещасного випадку, каліцтва і навіть загибелі.

В Бельгії 50% шахтарів, в Швейцарії 40% будівельників - іноземці. Значні потоки іммігрантів спрямовуються сьогодні в нафтодобувні країни Близького Сходу (тут 50% усієї робочої сили - іноземці): в ОАЕ - 97%, Катарі - 95,6%, в Кувейті - 86,5%. Трошки менше них у Саудівській Аравії, Бахрейні та Омані.

Протягом останніх 10 років у США щорічно заїжджало 1 млн. іммігрантів (з них тільки 20% були трудовими мігрантами). Частка ЄС у світовому обороті робочої сили становить сьогодні 25%.