Валютне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН

1. Сутність валютних відносин

2. Валютні умови зовнішньоторговельних контрактів

3. Валютні ризики і способи їх усунення

1. Сутність валютних відносин

валютний платіж ризик контракт

Становлення і розвиток світогосподарських зв'язків не можливо уявити без функціонування системи валютних відносин, основою якої є розвиток законів грошового обігу, що діють у національній економіці. Під впливом інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення міжнародного поділу праці, внутрішні закони грошового обігу трансформуються, модифікуються і починають обслуговувати світогосподарські зв'язки.

Валютні відносини -- це форма організації грошових відносин (розрахунків та платежів) на міжнародному, міждержавному рівні. Тобто, це економічні відносини, які пов'язані з реалізацією однієї з функцій грошей функціонуванням світових грошей. За допомогою даних відносин здійснюється міжнародний платіжний обіг, формуються валютні ресурси для відтворення як усередині країни так і в рамках світового господарства. Формами прояву даних відносин є: валютні цінності, валютні операції, валютний обмін, зовнішня торгівля, експорт та імпорт капіталу, надання займів та субсидій, інвестування прибутків, науково-технічний обмін, міжнародний туризм, державні та приватні перекази та ін.

Під валютними цінностями розуміють грошові знаки зарубіжних держав, а також цінні папери -- платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, коштовне каміння тощо)

До валютних операцій належать:

--операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, які здійснюються між резидентами у валюті країни;

--операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передачею заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

--операції, пов'язані зі ввезенням, перерахуванням та вивозом з території країни валютних цінностей.

Маючи відносну самостійність валютні відносини через сферу розподілу та обміну, платіжні баланси, валютні курси, кредитні і розрахункові операції здійснюють вплив на економіку країни, на відтворювальний процес, на темпи і пропорції економічного розвитку.

Розрізняють світову і національну валютні системи. Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, обумовлених розвитком світового господарства і зафіксованих у міждержавних угодах. Основними елементами якої є:

· Національні і колективні резервні валютні одиниці;

· Склад і структура міждержавних і ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви);

· Механізм валютних паритетів і курсів;

· Умови взаємного обертання валют; (наявність чи відсутність валютних обмежень);

· Форми міжнародних розрахунків;

· Режим міжнародних валютних ринків і світового ринку золота;

· Статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Основним суб'єктом регулювання міжнародних валютних відносин на міждержавному рівні є Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Головними цілями даної організації є:

--забезпечення співробітництва у розв'язанні міжнародних валютних проблем;

--сприяння стабілізації валют;

--створення багатосторонньої системи платежів та розрахунків;

--досягнення рівноваги платіжних балансів країн-учасниць.

При цьому МВФ виконує наступні функції: відслідковує розвиток міжнародної валютної системи, забезпечує її ефективне функціонування, а також здійснює аналіз виконання кожною країною спільних зобов'язань.

Країни-учасниці, вступаючи до Фонду, добровільно беруть на себе зобов'язання співробітничати з Фондом та одна з одною по розв'язанню питань стабілізації валютних відносин. Особливу увагу приділено системі заходів з регулювання валютних курсів, які б забезпечували найбільш сприятливі умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць, зниження валютного ризику та кон'юнктурної невизначеності тощо.

При цьому основними принципами, якими мають керуватися країни-учасниці Фонду є:

1. Не допускати такої маніпуляції валютними курсами, яка б надала можливість отримати несправедливі конкурентні переваги перед іншими країнами.

2. Здійснювати валютне регулювання, спрямоване на зменшення руйнівних наслідків, викликаних короткочасними коливаннями обмінних курсів.

3. При проведенні політики валютного регулювання валютного курсу мають ураховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валюті яких здійснюється інтервенція.

МВФ має можливість активно впливати на країни-учасниці у питаннях дотримання ними певних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми та механізм взаємних консультацій. Стабілізаційні програми пов'язані з наданням кредитів на покриття дефіциту платіжного балансу деяких країн. При цьому надання кредиту супроводжується оцінюванням Фондом економічної ситуації у країні та вимогами проведення жорстких стабілізаційних заходів.

Суттєвий вплив на світову валютну систему мають регіональні об'єднання, в межах яких проводиться узгодження валютних політик держав-членів, або здійснюється спільна валютна політика. У цьому випадку спільне валютне регулювання спрямоване на розвиток торговельних відносин усередині інтеграційного об'єднання, на вільне переміщення факторів виробництва, а також сприяє зниженню впливу зовнішніх факторів на коливання обмінних курсів країн регіонального об'єднання. Прикладом може слугувати СС, країни-члени якого проводили спільну стабілізаційну політику щодо національних валют, на основі цього встановили їх співвідношення (паритети), а також ввели в обіг спільну грошову одиницю.

Під національною валютною системою розуміють частину грошової системи, форму організації валютних відносин країни, яка визначається національним законодавством. Основними елементами національної валютної системи є: національна валютна одиниця; склад офіційних золотовалютних резервів; паритет валюти і механізм формування валютного курсу; умови обертання валюти (наявність чи відсутність валютних обмежень); порядок зовнішніх розрахунків країни; режим національного валютного р інку і ринку золота; положення національних органів регулювання валютних відносин країни.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційна структура, принципи та норми встановлюються законодавчими актами кожної країни з урахуванням принципів та рекомендацій, установлених МВФ та регіональними союзами.

Сукупність економічних та адміністративних заходів, які реалізуються державними органами і міждержавними організаціями у сфері валютних відносин відповідно до концепції економічного розвитку, представляють собою валютну політику.

Головна мета валютної політики це досягнення стабільності валютних курсів для створення оптимальних умов зовнішньоекономічної діяльності і перш за все зовнішньої торгівлі, забезпечення стійкого економічного зростання, стримання інфляції, підтримання рівноваги зовнішньоекономічного обігу і платіжного балансу. Основними складовими валютної політики є: валютне регулювання, міжнародне валютне співробітництво та валютний контроль.

Система валютного регулювання представляє собою діяльність державних органів у сфері обігу валюти, контролю за валютними операціями, впливу на валютний курс національної грошової одиниці, обмеження використання іноземної валюти.

Так, в Україні здійснення валютного регулювання та контролю покладено на такі державні органи:

ь Національний банк України є головним органом системи валютного регулювання. Він безпосередньо реалізує валютну політику, здійснює зберігання та використання золотовалютного резерву, контролює дотримання ліміту зовнішнього боргу;

ь Кабінет Міністрів України забезпечує виконання бюджетної політики в частині, що стосується руху валютних цінностей, бере участь у складанні та контролі за виконанням платіжного балансу країни;

ь уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через їхні банки;

ь Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями;

ь Міністерство зв'язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі України;

ь Державна митна служба України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. У практиці валютного регулювання розрізняють економічні та адміністративні інструменти валютного регулювання.

Розрізняють дві основні групи інструментів валютного регулювання: адміністративні та економічні. Адміністративні інструменти, як правило, це законодавче закріплені та обов'язкові для виконання норми й нормативи. Перевага цих методів полягає у тому, що вони вимагають менше матеріальних витрат, ніж економічні, при цьому ефект впливу відчувається сильніше та швидше. Однак зловживання адміністративними заходами регулювання валютного ринку часто веде до зруйнування механізмів ринкової саморегуляції, встановлення штучної рівноваги на ринку, фінансових криз та інфляції.

Економічні інструменти використовують ринкові закони та закономірності розвитку міжнародних взаємозв'язків. При застосуванні економічних інструментів валютного регулювання держава виступає одним із суб'єктів ринку. До економічних інструментів відносяться: девальвація валюти, ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція облікових ставок, валютні обмеження, встановлення режимів конвертованості валют, диверсифікація валютних резервів.

Девальвація валюти -- передбачає дії відповідних інституційних структур, спрямовані на зниження обігового курсу валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого -- для підвищення конкурентоспроможності та покращання торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація валюти -- протилежна девальвації. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку метою є стримування попиту на внутрішньому ринку та стимулювання товарного імпорту і припливу інвестицій.

Валютна інтервенція являє собою цілеспрямований вплив центрального банку країни на валютний ринок та валютний курс, який здійснюється шляхом продажу або закупівлі банком на валютному ринку великих партій іноземної валюти. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту та пропозиції певної валюти й викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютні інтервенції активно використовуються у світовій практиці валютного регулювання, однак вони пов'язані зі значними витратами. Зокрема, валютні інтервенції здійснюються:

· за рахунок використання власних валютних резервів;

· з допомогою своп-угоди -- договору з певною країною щодо отримання кредиту у валюті цієї країни, необхідній для проведення валютної інтервенції;

· за рахунок продажу цінних паперів в іноземній валюті;

· за рахунок продажу кредитних позицій країни в СДР.

Корекція облікових ставок Національного банку є достатньо поширеним способом впливу на курсові співвідношення. Підвищення облікових ставок Національного банку призводить до зростання (завдяки підвищеному попиту) курсу валюти, а скорочення -- до зниження курсу. Механізм впливу процентної ставки Національного банку на курс валюти здійснюється через операції Національного банку з комерційними банками та іншими кредитними установами з обліку короткочасних державних зобов'язань та комерційних векселів.

Валютні обмеження -- це методи прямого втручання в механізм формування обмінних курсів. Це системи нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних осіб щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження -- це система державних заходів (адміністративних, законодавчих, економічних, організаційних) зі встановлення порядку проведення операцій з валютними цінностями. Розглянемо основні обмеження, які застосовуються найчастіше.

У цілому валютні обмеження можна розподілити за сферами їх застосування:

1. Обмеження у сфері здійснення поточних операцій:

-- обмеження можливості експортерів використовувати валютну виручку або обов'язковий (повний чи частковий) продаж її центральному банку;

-- обмежувальний характер продажу іноземної валюти імпортеру;

-- заборона розрахунків у національній валюті з нерезидентом та за кордоном;

-- регламентація термінів платежів та поставок по експортно-імпортних операціях.

2. обмеження у сфері фінансових операцій:

-- лімітування вивезення іноземної чи національної валюти, цінних паперів, золота;

-- контроль за здійсненням інвестицій за кордон;

-- контроль за залученням іноземних кредитів;

-- регулювання інвестицій нерезидентів;

-- обмеження ввезення валюти до країни.

Валютні обмеження тісно переплетені з торговельним та кредитним регулюванням. Необхідно враховувати, що валютні обмеження негативно впливають на розвиток зовнішньоекономічного співробітництва країн. Вони застосовуються у випадку, коли в країні бракує іноземної валюти, при істотній зовнішній заборгованості та розладі платіжного балансу лише ці заходи можуть дозволити стабілізувати курс національної валюти. Тому прийнято вважати, що валютні обмеження слід використовувати у критичних ситуаціях для призупинення спаду або різких коливань обмінних курсів валюти і створення вихідних умов для подальшого регулювання.

Встановлення режимів конвертованості валют характеризує здатність до вільного обміну національної валюти на інші валюти. Застосовують режими повної та часткової конвертованості.

При режимі повної конвертованості всі іноземні та вітчизняні фізичні та юридичні особи, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість вільно використовувати ці гроші з будь-якою метою: вільно здійснювати як поточні, так і інвестиційні валютні операції по всіх видах операцій платіжного балансу.

При частковій конвертованості в операціях купівлі-продажу використовуються певні обмеження. Відповідно до вимог МВФ, такі обмеження не повинні стосуватися платежів по поточних міжнародних операціях (платежів за результатами зовнішньої торгівлі, короткочасних банківських операцій, платежів з погашення позик і відсотків, перерахування прибутку від інвестицій, грошових переказів некомерційного характеру).

Диверсифікація валютних резервів спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют.

Валютне регулювання передбачає: регулювання курсу національної валюти; організацію розрахунків в іноземній валюті; механізм відкриття рахунка в іноземній валюті; купівлю іноземної валюти; розрахунки по експортно-імпортних операціях; здійснення резидентами іноземних інвестицій; операції купівлі-продажу іноземної валюти готівкою; порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України; правила переказу іноземної валюти.

Основним об'єктом системи валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Валютний курс -- це ціна грошової одиниці валюти, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Основними економічними факторами, що впливають на валютний курс, є: стан платіжного балансу країни, рівень процентних ставок, рівень інфляції, міграція короткочасних капіталів між країнами тощо.

Різкі зміни курсу валюти суттєво впливають на розвиток як внутрішніх господарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух короткочасного та довгочасного капіталу, розміри заборгованості, платіжний баланс тощо.

Встановлення та регулювання валютного курсу -- одна з найважливіших частин валютного регулювання і зовнішньоекономічної політики, оскільки відбиває міру втручання держави у ринкові відносини. Обмінний курс валюти та його стабільність, передбачуваність його змін можуть створювати додаткові витрати, або навпаки, переваги від зовнішньоекономічної діяльності і таким чином стимулювати або обмежувати її.

У залежності від того, як встановлюється валютний курс, можливі два крайніх варіанти: курс може бути жорстко фіксований до іноземної валюти або може вільно плавати в залежності від співвідношення попиту на іноземну валюту та її пропозиції. Зрозуміло, що між цими двома полярними варіантами можливі численні комбінації елементів плаваючого і фіксованого курсів. По класифікації, схваленій МВФ у 1982 р., усі валюти країн світу в залежності від міри свободи зміни їх курсів діляться на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.

Фіксований валютний курс -- це офіційно встановлене співвідношення між валютами, котре допускає тимчасове відхилення від нього в одну або іншу сторону не більш ніж на 2,25%. Курс може фіксуватися одним із таких способів:

· Фіксація курсу до однієї валюти, тобто прив'язка курсу національної валюти до курсу найбільш значимої валюти у сфері міжнародних розрахунків. Курс, фіксований до долара США, мають багато країн: Латинської Америки (Аргентина, Барбадос, Беліз, Венесуела та ін.), Африки (Ліберія, Нігерія), деякі країни з перехідною економікою (Литва, Туркменістан).

· Валютне правління -- фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.

· Фіксація курсу загальної валюти до однієї зарубіжної валюти. До французького франка зафіксований курс загальної валюти зони франка, що використовується 14 франкомовними африканськими країнами (Бенін, Буркина-Фасо, Камерун і ін.). Курс східнокарибського долара, що використовується вісьма державами Карибського басейну (Антігуа, Барбуда, Домініка, Гренада, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія і Сент-Вінсент і Гренадіни), зафіксований до долара США.

· Фіксація курсу національної валюти до валют інших країн головних торгових партнерів: Бутан до індійської рупії, Лесото, Намібія і Свазіленд до південноафриканському ранду. У цих випадках грошові власті країн звичайно підтримують запаси іноземних валют, до яких фіксовано курс, на повну суму національної валюти, випущеної в обіг, що іноді дозволяє вважати цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.

· Фіксація курсу до валютного композиту -- прив'язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць, таких як СДР, або до різних кошиків валют країн основних торговельних партнерів. До СДР фіксують курс своєї національної валюти Лівія та Сейшельські Острови. До інших кошиків валют, на розсуд самих країн, фіксують свої курси Бангладеш, Ботсвана, Бурунді, Кіпр, Фіджі, Ісландія, Йорданія, Кувейт, Мальта, Мавританія, Марокко, Непал, Соломонови Острови, Таїланд, Тонга. Питома вага валют у кошиках, що складаються для фіксації курсу, звичайно відображає питому вагу країн, що використовують цю валюту в зовнішній торгівлі товарами і послугами.

Обмежено гнучкий валютний курс -- це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Такий курс може встановлюватися такими основними способами:

· Обмежено гнучкий курс до однієї валюти, тобто підтримка коливань валютного курсу в певних межах (7,25%) від офіційно зафіксованого паритету до якої-небудь однієї іноземної валюти. Бахрейн, Катар, Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати визначають обмінний курс своєї національної валюти як обмежено гнучкий по відношенню до долара США.

· Обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики, тобто спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу. Цей спосіб визначення валютних курсів використовувався 10-ма із 15 західноєвропейських країн членів ЄС в рамках Європейської валютної системи (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія).

· Плаваючий валютний курс -- це курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції валют. Держава може впливати на формування курсу шляхом проведення валютної інтервенції.

Звичайно плаваючим вважається валютний курс, який може змінюватися в будь-яких межах, причому ці межі законодавчо не встановлюються. Відомі такі різновиди плаваючого курсоутворення:

· Корегований валютний курс -- це курс автоматично змінний у відповідності зі зміною певного набору економічних показників. Поточний валютний курс може автоматично змінюватися, наприклад, унаслідок зміни рівня інфляції в даній країні чи в країні -- основному торговому партнерові. Такий метод встановлення курсу застосовується в Чілі, Еквадорі і Нікарагуа.

· Керований плаваючий валютний курс -- це курс, що встановлюється центральним банком, а не валютним ринком, але з частою його зміною. Причому ці зміни не носять автоматичного характеру, тобто беруться до уваги такі загальні макроекономічні показники, як стан платіжного балансу країни, обсяги золотовалютних резервів, розвиток паралельного ринку валюти. Такий метод встановлення валютного курсу застосовується 38 країнами світу, як промислово розвинутими (Норвегія, Греція), чи країнами що розвиваються (Алжир, Ангола, Бразилія, Камбоджа, Колумбія, Єгипет, Пакистан і ін.), так і країн з перехідною економікою (Хорватія, Латвія, Польща, Словенія, В'єтнам, Грузія, Росія).

· Незалежно плаваючий валютний курс -- це курс, що визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку при невтручанні держави в даний процес. Держава в особі уряду може також торгувати на валютному ринку, здійснюючи валютну інтервенцію з метою згладжування дуже сильних коливань курсу національної валюти. Таким чином встановлюють курси своїх валют переважна більшість промислово розвинутих країн.

Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курсів полягає в збільшенні кількості країн, які використовують різні види плаваючих курсів, і скороченні кількості країн, що дотримуються політики фіксованого валютного курсу. Фіксація курсу, як правило, носить односторонній характер: факт фіксування малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що власті малої країни коштами грошової політики зобов'язуються захищати і підтримувати курс, але це не означає, що його також будуть підтримувати власті великої країни.

Механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу діляться на: чисте плавання, тобто курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок та "брудне плавання", коли курсоутворення відбувається при активній інтервенції центрального банку на валютному ринку країни.

З метою визначення офіційного курсу гривні в Україні всі іноземні валюти розподілено на три групи, які описані у спеціальному класифікаторі. Це:

1) вільно конвертовані валюти. Вони без обмежень обмінюються на інші валюти і курси яких визначаються НБУ (долари США, канадські долари, японські ієни, англійські фунти стерлінгів, німецькі марки, іспанські пезети, італійські ліри, французькі франки, естонські крони, євро, СДР та ін.);

2) валюти з обмеженою конвертованістю, крос-курси яких визначаються НБУ (валюти окремих країн, що розвиваються, країн Центральної та Східної Європи, країн колишнього СРСР);

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти, курси яких не визначаються НБУ.

Механізм встановлення валютного курсу в Україні має певні особливості. Так, офіційний курс української валюти до долара США визначається НБУ на підставі результатів торгів на Українському міжбанківському валютному ринку; офіційний курс гривні до всіх інших валют першої групи Класифікатора іноземних валют визначається через крос-курси Франкфуртської валютної біржі та Московської міжбанківської валютної біржі, а офіційний курс української гривні до національних валют країн колишнього СРСР визначається через крос-курси Центрального банку Росії при встановленні офіційного курсу рубля. Стосовно інших валют другої групи курс української валюти визначається через крос-курси, що публікуються у "Financial Times".

Офіційний курс української гривні використовується в усіх безготівкових операціях купівлі та продажу іноземної валюти, в бухгалтерському обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті, в розрахунках з бюджетом, митницею, в ціноутворенні, статистичній звітності.

Важливою рисою валютного регулювання в Україні є організація розрахунків в іноземній валюті. Відповідно до законодавства валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Тому нерезиденти-роботодавці повинні здійснювати оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі.

У розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торгового обігу використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються тільки через уповноважені банки.

Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученнями та за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов'язань резидентів.

Здійснення розрахунків між резидентами та нерезидентами в межах торгового обігу у валюті України допускається лише за умови наявності індивідуальної ліцензії НБУ. Валютні цінності резидентів, що знаходяться поза межами України, підлягають обов'язковому декларуванню в НБУ.

В Україні з метою валютного регулювання широко використовується такий інструмент як ліцензування. Це дозволяє здійснювати безпосередній контроль над переміщенням валютних цінностей. Ліцензування здійснюється НБУ та його регіональними відділеннями.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій (таких як ведення валютних рахунків клієнтів, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками, операції з міжнародних торгових розрахунків, операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку та ін.) на весь період чинності режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції. Індивідуальні ліцензії необхідні для таких операцій:

-- вивезення та переказування валютних цінностей за кордон понад встановлені норми;

-- отримання та надання резидентам кредитів в іноземній валюті, якщо терміни та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

-- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу;

— здійснення іноземних інвестицій за кордон та ін.

Характерною особливістю валютного регулювання в нашій країні є відкриття рахунків в іноземній валюті. Відповідно до законодавства України передбачено, що рахунки в іноземній валюті юридичним та фізичним особам, резидентам чи нерезидентам відкриваються в уповноважених банках, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Право на відкриття рахунків в іноземній валюті отримують юридичні особи, у статутних документах яких передбачено здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Приватні підприємці (без створення юридичної особи) отримують таке право на підставі реєстраційної картки, в якій також передбачене здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Рахунки в іноземній валюті відкриваються юридичним особам-нерезидентам: дипломатичним та іншим офіційним представництвам в Україні, а також іноземним фірмам, міжнародним організаціям, іноземним інвесторам.

Банк, який відкрив розрахунковий рахунок в іноземній валюті, про відкриття такого рахунка повідомляє податковим органам та банку, де клієнт має розрахунковий рахунок у національній валюті.

Важливою рисою валютного регулювання в Україні є купівля іноземної валюти.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами та нерезидентами-юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою НБУ, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Для придбання іноземної валюти потрібно надати документи, що підтверджують необхідність цієї операції. Це може бути:

-- відповідним чином оформлений контракт на імпорт товарів, робіт або послуг;

-- документи, які свідчать про правомірність переказування за кордон прибутку, отриманого іноземним інвестором від інвестицій в Україні;

-- документи щодо руху капіталу, проліцензовані НБУ;

-- документи, що свідчать про правомірність купівлі іноземної валюти для погашення та обслуговування резидентом кредиту, отриманого в іноземній валюті у встановленому порядку в уповноваженому банку.

Операції купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються уповноваженими банками за письмовими дорученнями клієнтів та з оплатою комісійної винагороди на договірних умовах, при цьому до доручення додаються необхідні документи, що підтверджують характер угоди.

Придбана або зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана у повній відповідності до контракту або інших необхідних документів протягом 5 банківських днів. У випадку порушення цього терміну придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, яка може виникнути при такій операції, спрямовується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця зараховується до результатів господарської діяльності резидента.

У випадку, якщо після оплати контракту залишилися кошти, сума яких не перевищує одного біржового лота, вони повинні бути зараховані на поточний валютний рахунок клієнта. Залишок валюти в сумі, що перевищує один біржовий лот, має бути проданий на найближчих біржових торгах.

Придбання фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України здійснюється: під належним чином оформлені угоди (контракти) та інвойси з юридичною особою; для власного вжитку; лише за наявності посередника -- юридичної особи; у безготівковій формі; на суму не більше 8000 дол. США.

Основні функції валютного контролю при купівлі іноземної валюти здійснюють уповноважені банки, які повинні отримувати від клієнтів необхідні документи на придбання іноземної валюти та контролювати її цільове використання. Уповноважені банки також здійснюють функції агента валютного контролю при переказуванні іноземної валюти за кордон.

Існують певні особливості валютного регулювання в Україні іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції можуть здійснюватися лише за рахунок власних коштів. Здійснення інвестицій за рахунок кредитів, отриманих від уповноважених або іноземних банків, забороняється. Здійснення іноземних інвестицій за рахунок бюджетних коштів дозволено лише за відповідними постановами Верховної Ради України.

Для здійснення резидентами іноземних інвестицій необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, яка видається як юридичним особам України, так і фізичним особам, які зареєстровані як підприємці. Іноземні інвестиції резидентів України повинні здійснюватися лише в безготівковій формі і виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків України.

Всі надходження від іноземних інвестицій на користь резидентів мають бути зараховані на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках після сплати усіх податків, які вимагаються за законодавством країни, що приймає. При цьому уповноваженому банку та податковій інспекції подається офіційне підтвердження сплати податків за кордоном. Суми податків зараховуються, тільки якщо між Україною та країною, що приймає, укладено угоду про уникнення подвійного оподаткування.

Прибуток, отриманий резидентами за кордоном у будь-якій формі, підлягає обов'язковому декларуванню. Всі валютні цінності, доходи та майно, які знаходяться за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню суб'єктами підприємницької діяльності.

Характерною рисою валютного регулювання в нашій країні є також проведення операцій купівлі продажу готівкової іноземної валюти. Обмінні пункти відкриваються для обслуговування фізичних осіб--резидентів та нерезидентів. Вони відкриваються кредитними установами, які мають ліцензію НБУ на даний вид операцій, а також іншими юридичними особами--резидентами, які уклали агентську угоду з уповноваженим банком, в якому відкрито їхній гривневий або валютний рахунок.

В окремих випадках дозволяються розрахунки між резидентами та нерезидентами в іноземній валюті готівкою, у тому числі й за експорт товарів та послуг. Розрахунки готівкою здійснюються за умови надання безпосередньо нерезидентом валютної готівки в касу банку на рахунок резидента. При цьому оплата у готівковій формі має бути передбачена у контракті і нерезидент має надати декларацію про ввезення на територію України іноземної валюти.

Крім цього, дозволяється придбання за іноземну валюту деяких товарів на території міжнародних портів, аеропортів, вокзалів України. Нерезиденти можуть оплачувати в іноземній валюті страхування та готельні послуги, дорожні збори.

2. Валютні умови зовнішньоторговельних контрактів

Важливим елементом зовнішньоторговельного контракту виступають валютно-фінансові умови, які регулюють розрахунки між контрагентами. При визначенні валютно-фінансових умов контрактів, як правило, проявляється протилежність інтересів експортера, який прагне отримати максимальну суму валюти в найкоротший термін, і імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валют, швидкому отриманні товару та відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових умов контрактів залежить від характеру економічних та політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

До валютних умов зовнішньоторговельних угод відносяться: встановлення валюти ціни та валюти платежу, а у випадку їх неспівпадання -- курсу, перерахунку валюти ціни в валюту платежу, а також способів усунення можливих валютних ризиків.

Валютні умови безпосередньо впливають на ефективність укладеної угоди. У зв'язку з цим контрагенти уважно слідкують за станом міжнародних валютних ринків, за коливанням валютних курсів, за валютно-фінансовим становищем країни свого контрагента. Вони прогнозують стан курсу валют на перспективу, прагнуть зробити правильний вибір валюти ціни та валюти платежу.

Валюта ціни -- це валюта, в якій виражена ціна товару, зафіксована в контракті. Як правило, валюту ціни виражають у найбільш стабільній на момент укладення угоди валюті.

Ціна товару може встановлюватись у валюті країни експортера, у валюті країни імпортера, чи у валютах третіх країн. Специфіка вибору валюти ціни в зовнішній торгівлі країн колишніх республік СРСР обумовлена частково конвертованістю національних валют, у зв'язку з чим у розрахунках використовуються іноземні валюти. При цьому в торгівлі з переважною більшістю країн розрахунки здійснюються у вільноконвертованій валюті. Це може бути валюта контрагента чи третьої країни.

В імпортних контрактах при купівлі продукції в промислово розвинутих країнах, валюта яких являється конвертованою, ціни, як правило, встановлюються в національній валюті цих країн. При імпорті із каїн, що розвиваються, які мають замкнуті та частковоконвертовані валюти, ціни фіксуються у ВКВ провідних країн світу: доларах США, англійських фунтах стерлінгів, марках ФРН, французьких та швейцарських франках, японських ієнах. При експортних операціях вітчизняні підприємства валюти ціни вибирають із числа цих чи найбільш розповсюджених валют.

Визначення валюти ціни являється дуже важливою умовою контракту, оскільки валюти не рівноцінні за своєю якістю: є стійкі валюти зі стабільною купівельною спроможністю та слабкі (м"які) валюти, курс яких постійно змінюється. Тому від вибору валюти ціни залежить ризик валютних втрат, тобто можливість не отримати еквівалент вартості, передбачений у момент фіксації Ціни і підписання контракту. Тому покупець виграє при встановленні ціни в слабкій валюті і валюті, курс якої має тенденцію до пониження. Експортер, навпаки, прагне до найсильнішої валюти чи валюти, курс якої має тенденцію до підвищення.

Якщо ціна імпортного контракту буде встановлена в твердій валюті, то щоб компенсувати втрати потрібно вимагати від продавця зробити знижку з ціни чи поступку за іншими умовами контракту. В експортному ж контракті, якщо ціну встановлено у відповідності до інтересів імпортера, тобто в слабкій валюті, продавцю слід підвищити ціну товару.

З валютної точки зору, експорт доцільно орієнтувати на країни з "сильними" валютами, а імпорт -- зі "слабкими" валютами. Але це можливо лише при інших рівних умовах: якість, ціна і т. ін.

Валюта платежу -- це валюта, в якій проходить оплата товару за контрактом (або погашення кредиту, якщо в контракті передбачено його використання).

У торгівлі з фірмами промислово розвинутих країн, і особливо європейських, валютою платежу, як правило, являються національні валюти цих країн. У торгівлі з країнами, що розвиваються, -- ВКВ основних промислово розвинутих країн, причому в експортних контрактах валюта тих із них, у банках котрих зберігаються надходження країн, що розвиваються від експорту.

Однією із суттєвих ознак валютного регулювання в нашій державі є терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями.

При експортних контрактах виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, що вказані у контрактах, але не перевищують 90 календарних днів від дати митного оформлення продукції, а у випадку робіт, послуг або передачі прав інтелектуальної власності -- від моменту підписання акту або іншого документа, які свідчать про їх виконання.

Отримання продукції по імпортних контрактах не повинне перевищувати 90 календарних днів від моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується.

Порушення резидентами термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями призводить до нарахування пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3% від суми недоотриманої виручки або недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованій у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день заборгованості. Нарахування пені здійснюється на підставі вантажних митних декларацій, отриманих на митниці, а також журналу обліку розрахунків за імпортними контрактами.

Перевищення 90-денного терміну отримання валютної виручки або продукції відповідно до імпортного контракту можливе лише при індивідуальному дозволі обласного управління НБУ за місцем реєстрації резидента. Підставою для продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях є висновки відповідних міністерств та відомств, які підтверджують належність контракту резидента з іноземною фірмою до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, постачання складних технічних виробів та товарів спеціального призначення. Продовження термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях дається на термін, що, як правило, не перевищує 90 календарних днів. В окремих випадках обласні управління НБУ можуть продовжувати строки вже наданих індивідуальних дозволів на загальний термін не більше 270 днів.

Валюта ціни і валюта платежу, як правило, збігаються, але є випадки, коли вони не збігаються, особливо при проведенні клірингових операцій, чи при встановленні контрактних цін у традиційних валютах (у торгівлі біржовими товарами, на аукціонах). Валюта ціни та валюта платежу не співпадають також при фіксації ціни в будь-якій розрахунковій одиниці (наприклад СДР). Неспівпадання валюти ціни і валюти платежу є також однією із форм страхування валютного ризику.

Якщо валюта ціни та валюта платежу не співпадають, то в контракті мають бути зафіксовані умови перерахунку першої в другу.

У контракті необхідно встановити:

-- час перерахунку валют. Розрахунки завжди здійснюються за поточним курсом валюти -- частіше всього за ринковим курсом за день до платежу чи за 2--3 дні, що передують дню платежу, або на день платежу;

-- ринок, котирування якого беруться за базу перерахунку;

-- курс перерахунку (курс продавця, курс покупця, середній курс);

-- курс якого виду платіжних засобів використовується (курс телеграфічного переказу, початкового переказу, векселів та ін.).

Якщо валюта ціни і валюта платежу співпадають, то її називають валютою контракту.

Відповідно до законодавчих та нормативних актів України, у розрахунках між резидентами та нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Використання національної валюти допускається в розрахунках країнами, колишніми республіками СРСР, крім Естонії, якщо це передбачено контрактами.

3. Валютні ризики і способи їх усунення

При укладенні довготривалих контрактів виникають валютні ризики, що пов'язано зі змінами курсу валюти, унаслідок чого змінюється реальна вартість платежу.

Умовно валютні ризики можна поділити на курсові та інфляційні. У першому випадку експорт отримує суму в національній валюті меншу, ніж ту, на яку він розраховував при укладенні контракту. У другому -- зменшується купівельна спроможність валюти платежу. Масштаби ризику, пов'язаного з падінням купівельної спроможності валюти, залежать від розриву в часі між укладанням контракту та моменту здійснення самого платежу. Даний вид валютного ризику має суттєве значення при довгострокових та кредитних угодах і являється одностороннім, оскільки в умовах інфляції збитки виникають лише у продавців (кредиторів)

Таким чином, валютні ризики, які виникають при експортно-імпортних операціях, обумовлені зміною валютних курсів та падінням купівельної спроможності валют.

Валютні ризики, які виникають унаслідок зміни курсів валют, впливають як на становище продавця, так і покупця. Експортер несе збитки при пониженні курсу валюти ціни стосовно валюти платежу, оскільки він отримає меншу реальну вартість порівняно з контрактною; або при пониженні курсу валюти контракту, тому що в цьому випадку отримає меншу суму в національній валюті. Для імпортера валютні ризики виникають, якщо підвищується курс валюти ціни стосовно валюти платежу, або зростає курс валюти контракту, оскільки для її купівлі він повинен витратити більше національної валюти.

Існує декілька основних методів страхування валютних ризиків:

1)односторонні дії одного із контрагентів;

2)операції страхових компаній, банківські та урядові гарантії;

3)взаємна домовленість учасників угоди.

На практиці досить широко використовується така форма страхування валютних ризиків, як захисні застереження, тобто договірні умови, які включаються в контракти та передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання договорів. У відповідності з валютними застереженнями, сума платежу підлягає перегляду пропорційно зміні курсу валюти платежу стосовно валюти ціни, або іншої стабільної валюти, тобто валюти застереження. Застереження можуть бути з двосторонньою направленістю, коли корекція платежу здійснюється і від зниження курсу валюти, і від його зростання, і також з односторонньою направленістю, яка передбачає корекцію платежу тільки при підвищенні, або тільки при зниженні валютного курсу. Двосторонні застереження захищають інтереси обох партнерів, а односторонні -- одного з них.

Є декілька способів, за допомогою яких суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності можуть уникнути валютних ризиків, які обов'язково фіксуються в контракті як застереження. Важливими з них на сьогоднішній день є пряме валютне застереження і побічне. При співпаданні валюти ціни і валюти платежу використовуються прямі застереження, де розмір платежу ставиться в залежності від зміни іншої стабільнішої валюти. Експортери, наприклад, наполягають на її застосуванні, у тому випадку, коли валюта контракту, має тенденцію до пониження.

Різновидом прямого застереження вважається мультивалютне застереження, у відповідності з яким сума платежу ставиться в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу та корзиною валют, яка визначається угодою сторін. Мультивалютне застереження може бути двох видів -- на базі середньоарифметичного процента відхилення курсів заданого набору валют чи на базі зміни їх умовного середньоарифметичного курсу.

Переважним є перший вид, оскільки забезпечує певну пропорційність зміни курсів валют. Кількість валют у наборі валютної корзини коливається від двох і більше. Вибір валют переважно визначається з огляду на характер зовнішньої торгівлі даної країни. Використовують курси декількох провідних валют світу. Широко застосовується і така практика, коли в якості базисної одиниці виступають міжнародні, колективні валюти (наприклад СДР). Мультивалютні застереження мають деякі переваги порівняно з одновалютними:

1) валютна корзина як метод виміру середньозваженого курсу валюти платежу знижує вірогідність різної зміни суми платежу;

2) вона значною мірою забезпечує інтереси обох контрагентів угоди з точки зори валютного ризику, оскільки включає валюти, що мають різний рівень стабільності.

Захисні якості багатовалютного застереження залежать, звичайно, не від кількості, а від якості набору валют.

З побічних способів захисту від валютних ризиків суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності найчастіше обирають визначення курсу перерахунку валюти ціни у валюту платежу. Як курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, найчастіше використовується ринковий курс на день, що передує дню платежу. На жаль, повної гарантії захисту від валютних ризиків ці застереження не дають, крім того, іноді вони призводять до зниження цін контракту.

При неспівпаданні валюти ціни і валюти платежу застосовується непряме застереження, у відповідності з яким сума платежу змінюється пропорційно зміні курсу валюти ціни до валюти платежу, яка відбулася у визначений термін в узгодженому місці. Таким чином, як уже підкреслювалось, саме використання різних валют для вираження ціни та здійснення платежу виступає однією із форм страхування валютного ризику. При цьому для непрямого валютного застереження, так як і для прямого повинна бути вибрана найстійкіша валюта. Подібне застереження формулюється таким чином: "Валюту розрахунку (найменування валюти) визначено виходячи з співвідношення валютного курсу на день підписання договору (контракту) і становить... X... одиниць валюти ціни договору (контракту) (найменування валюти). Якщо на день розрахунку валютний курс зміниться, суму платежу буде відповідно змінено у співвідношенні... X...".

Потрібно зазначити, що одним з способів забезпечення незмінної купівельної спроможності платежів за поставлені товари являються товарообмінні операції. Для страхування валютних ризиків при кредитуванні використовуються компенсаційні угоди: сума позики прив'язана до ціни валютного товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту, у зв'язку з можливою зміною суми кредиту із-за коливання цін та валютних курсів.

Великими фірмами використовується і такий метод страхування валютних ризиків, як регулювання валютної позиції по контрактах із тим, щоб вона була закритою. Наприклад, якщо в діяльності підприємства чітко простежується переваження експортної чи імпортної орієнтації, то ризик можна скоротити, укладаючи контракти в різних валютах, динаміка зміни курсу яких має протилежні тенденції. Але цей метод ефективний тільки в тому випадку, якщо підприємство має широкі зовнішньоторговельні зв'язки. Можливо також укладання одночасно експортного та імпортного контрактів, в одній і тій же валюті і таким чином, щоб строки платежів були як можна ближче один до одного. Регулювання валютної позиції як метод страхування валютних ризиків часто застосовується спільно з іншими методами і при правильному його використанні може звести до мінімуму валютний ризик.

Застосування валютних застережень, з низки причин, не в змозі повною мірою забезпечити валютні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Уже в самому застереженні закладений ризик, оскільки таке застереження може призвести до валютних втрат у зв'язку з тим, що ситуація на валютному ринку може змінитися не так, як прогнозувалось. Необхідно врахувати і те, що не завжди такі обмеження можуть бути застосовані на практиці, оскільки окремі країни забороняють їх використовувати. І навіть у тих випадках, коли застереження використовується, воно може призвести до погіршення інших умов контракту, насамперед, цінових. Що стосується використання мультивалютних застережень, то на практиці у зв'язку з їх складними підрахунками зовнішньоторговельні партнери можуть отримати різні результати, що викличе розбіжності між ними.

Крім зазначених, способами захисту є страхування за допомогою валютних опціонів, міжбанківських операцій "своп", форвардних валютних операцій, валютних ф'ючерсів.

Валютні опціони вперше було застосовано в 1973 р. на Чикагській біржі. Валютний опціон -- угода між покупцем та продавцем валют, яка дає право покупцю опціону купувати чи продавати за узгодженим курсом певну суму валюти на протязі обумовленого періоду часу за винагороду. Опціонами торгують не тільки на міжбанківському ринку, але й на біржах фондових та товарних.

"Своп" -- це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негативної поставки з одночасною контругодою на певний строк з тими самими валютами. При цьому домовляються про зустрічні платежі два партнери (банки, корпорації та ін.). За операціями "своп" готівкова угода здійснюється по курсу "спот", який у контругоді (строковій) коригується з урахуванням премії чи дисконту в залежності від руху валютного курсу. При цьому клієнт економить на маржі -- різниці між курсами продавця та покупця по готівковій угоді.

Форвардні та ф'ючерсні валютні операції-- це строкові валютні угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після укладання угоди за курсом, який зафіксовано в момент її укладання. Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу за операціями "спот", хоча, як правило, напрямок динаміки курсів за готівковими та строковими угодами співпадає.

Різниця між курсами валют за угодами "спот" та "форвард" визначається як знижка (дисконт чи депорт) з курсу "спот" у тому випадку, коли курс строковї угоди нижчий, або як премія (репорт), якщо він вищий: форвардні угоди укладаються, як правило, на строк від 1 тижня до 6 місяців.

Порівняльна характеристика Ф'ючерсного та форвардного ринків

Критерій порівняння	Ф'ючерсний ринок	Форвардний ринок
1. Учасники	Банки, корпорації, індивідуальні інвестори	Банки та крупні корпорації. Доступ для невеликих фірм до індивідуальних інвесторів обмежений
2. Метод спілкування	Учасники угоди зазвичай не знають один одного	Один контрагент угоди знає іншого
3. Посередники	Учасники угоди діють через брокерів	Учасники угоди, як правило, діють без посередників

Подобные документы

• Міжнародні розрахунки та валютні операції

  Сутність та визначення валютних відносин. Методологічні та практичні аспекти організації та механізму міжнародних розрахунків та валютних операцій з урахуванням світового та вітчизняного досвіду. Основи діяльності комерційних банків на валютних ринках.
  
  учебное пособие [3,2 M], добавлен 20.12.2009
  

• Удосконалення системи управління ризиками зовнішньоекономічної діяльності підприємств з урахуванням впливу невизначеності середовища

  Система зовнішньоторговельних ризиків України та методи їх страхування. Розвиток, ризики та напрями розвитку міжнародної співпраці в сфері альтернативної енергетики та шляхи мінімізації ризиків. Класифікація джерел ризику зовнішньоторговельних операцій.
  
  курсовая работа [159,1 K], добавлен 26.01.2015
  

• Валютний курс у системі міжнародних кредитно-розрахункових та валютних операцій

  Валютний курс як економічна категорія, основні фактори впливу на зміни обмінного курсу валют. Купівельна спроможність (сила валюти). Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні курси. Державне регулювання валютних відносин.
  
  лекция [36,1 K], добавлен 10.08.2011
  

• Розвиток двосторонніх міжнародних економічних зв’язків України

  Теоретичні аспекти нормативно-правової бази зовнішньоекономічної діяльності, характеристика зовнішніх зв’язків, тенденції їх розвитку. Характеристика діяльності та особливості ООО "ЮНІТРЕЙД". Аналіз розвитку торгівельних відносин із країнами СНД.
  
  дипломная работа [121,8 K], добавлен 06.04.2009
  

• Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод

  Міжнародно-правові джерела регулювання зовнішньоекономічної діяльності, універсальні правила врегулювання відносин між сторонами міжнародних комерційних контрактів. Регулювання укладання договору купівлі-продажу, прав і зобов'язань продавця і покупця.
  
  реферат [23,9 K], добавлен 07.06.2010
  

• Регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

  Механізми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Тарифне і нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Застосування високих імпортних тарифних ставок. Формування єдиної системи зовнішньоекономічної інформації.
  
  дипломная работа [230,2 K], добавлен 07.08.2012
  

• Митне регулювання ЗЕД

  Зміст, основні принципи, порядок та органи митного контролю зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Сутність та принципи митного регулювання ЗЕД. Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин. Рівні митного регулювання.
  
  презентация [61,5 K], добавлен 23.04.2015
  

• Ризики у зовнішньоекономічній діяльності, способи їх усунення

  Типи ризиків, які виникають у процесі міжнародного товарообміну, заходи, що дають змогу їх мінімізувати або усувати зовсім. Засоби банківського страхування економічних ризиків. Основні підходи до страхування валютних ризиків, обліково-дисконтні операції.
  
  контрольная работа [21,6 K], добавлен 09.05.2010
  

• Міжнародні контракти: сутність структура види

  Поняття та характеристика зовнішньоторговельних контрактів. Класифікація та види зовнішньоторгових договорів. Структура, зміст та особливості оформлення зовнішньоторгових контрактів купівлі-продажу. Базисні умови поставки "Інкотермс 2000".
  
  курсовая работа [46,5 K], добавлен 23.05.2004
  

• Вдосконалення системи організації зовнішньоекономічної діяльності

  Сутність та структура зовнішньоекономічної діяльності, показники її ефективності. Використання міжнародного маркетингу в управлінні. Аналіз фінансових і маркетингових показників. Методи вдосконалення організації зовнішньоекономічної діяльності фірми.
  
  курсовая работа [416,3 K], добавлен 20.05.2011
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам