У 2010 році Китай обійшов США за обсягами світового виробництва продукції обробної промисловості (19,8% і 19,4% відповідно). Зростання виробничого сектора КНР в 2008-2010 рр. становило у середньому 20,2% на рік, у той час як у США - 1,8%, Японії - 4,2%.

Протягом останніх 32 років середньорічні темпи зростання китайської економіки становили 10% - небувалі за світовими мірками, що сприяло підвищенню рівня добробуту населення, збільшенню середнього класу країни. Сьогодні число китайців із річним прибутком понад 17 тис дол. в рік перевищує 100 млн чол., а 625 млн чол. забули про злидні. Китай займає друге місце в світі (після США) за кількістю мільйонерів, кількість яких перевищила 1 млн чол, а мільярдерів - збільшилася вдвічі з 130 чол. в 2009 р. до 271 чол. в 2010 р. Водночас нижче межі бідності (1 дол. на день) в країні мешкає 128 млн чол., а мільйони робітників і селян на заході Китаю заробляють лише 50-100 дол. на місяць. Середня тривалість життя в КНР за період з 1981 по 2009 рік збільшилася з 68 до 73,5 років.

Китайська модель розвитку продемонструвала свою високу ефективність і результативність, зберігши високі темпи зростання навіть під час світової кризи. Китай називає свій нинішній економічний лад "будівництвом соціалізму з китайською специфікою", проте близько 70% ВВП країни забезпечується приватними підприємствами. Разом із тим держава контролює практично всі основні галузі промисловості та банки. При цьому ступінь такого контролю широко варіюється: від повного володіння енергетичними та телекомунікаційними підприємствами; секторальної участі в авіаційній і суднобудівній галузях, а також у сфері страхування, транспорту та ЗМІ; до часткового контролю в машинобудуванні, металургії, будівництві й розвитку інформаційних технологій[5;c.108].

Для проведення структурних змін Китай здійснює трансформацію економічної системи, заохочує імпорт технологій, що розвивають такі провідні сектори економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів, телекомунікаційну індустрію та біотехнології; розвиває систему освіти, стимулює навчання студентів за кордоном (тільки в США навчається 158 тис. китайських студентів). Для організації сучасних високотехнологічних виробництв в КНР створена своя "Силіконова долина". Китай збільшує частку внутрішнього ринку і переходить на випуск продукції з більшою доданою вартістю. Бюджетні субсидії існують в КНР тільки в енергетиці та сільському господарстві (60 млрд дол.).

Важливу роль у розвитку Китаю відіграють вільні економічні зони. Сьогодні в КНР діють 4 спеціальні економічні зони, 14 зон вільної торгівлі, 53 зони високих і нових технологій, більше 70 науково-технічних зон для фахівців, які отримали освіту за кордоном, 38 зон переробки продукції, орієнтованої на експорт[6].

Для недопущення перегріву економіки керівництво КНР у 5-річній програмі розвитку передбачило зниження зростання ВВП країни з 9,2% у 2011 р. до 7,5% у 2015 р., більш жорстку кредитно-грошову політику, зменшення частки експорту в китайській економіці, зробивши при цьому головний наголос на розвиток внутрішнього споживання.

Бурхливе економічне зростання Китаю ставить його у все більшу критичну залежність від імпорту енергоносіїв, металів і стратегічної сировини. Водночас КНР, зі свого боку, все більше впливає на світові ринки енергоресурсів та енергетичну політику інших країн. При цьому забезпечення країни енергоносіями й металами стає питанням національної безпеки для збереження темпів економічного розвитку та добробуту гігантського населення країни. Вже сьогодні Китаю споживає 46% вугілля, 25% заліза, цинку, сталі, свинцю, міді та алюмінію, 15% урану, 10% світового видобутку нафти. Він є найбільшим споживачем електроенергії. У 2020 році на КНР буде припадати 22% глобального споживання.

При вирішенні проблеми енергетичної безпеки керівництво Китаю робить наголос на диверсифікацію джерел постачання. Сьогодні КНР забезпечує себе енергоносіями за рахунок поставок з 35 країн Близького Сходу, Африки, Середньої Азії, Південної Америки, а також Росії. Водночас Китай сам є великим видобувачем нафти (170 млн тонн на рік, 38% внутрішніх потреб, 5-е місце в світі). За прогнозними оцінками обсяг споживання нафти в КНР у 2020 р. складе 450 млн тонн, а в 2025 р. - 710 млн тонн[1;c.500].

У цьому зв'язку важливим завданням для Китаю є забезпечення вільного доступу до світових морських шляхів для постачання сировинних ресурсів уздовж азіатського материка через стратегічні Ормузьку (20%) і Малаккську (80%) протоки. При цьому особливу заклопотаність у лідерів КНР викликає постійна присутність авіаносних ударних груп США в цих районах, які в разі загострення міжнародної обстановки або погіршення американо-китайських відносин можуть закрити ці протоки для китайських суден. У разі блокади проток Китай за тиждень вичерпав б свої запаси енергоресурсів. Крім того, якщо сьогодні КНР сплачує за імпортну нафту 500 млн дол. на день, то при тривалому конфлікті ціна на неї може зрости в кілька разів та привести до кризових явищ у китайській економіці. Для запобігання цьому Пекін реалізує стратегію "низки перлин", яка передбачає формування зони впливу Китаю в басейні Індійського океану. Її основними завданнями є будівництво портів уздовж ключових маршрутів руху китайських нафтотанкерів - від Пакистану до М'янми, забезпечення безпеки поставок енергоресурсів до Китаю і його проникнення на ринки країн регіону. Пекін також активно працює над пошуком і створенням альтернативних сировинних маршрутів, що проходять через безпечні сухопутні транзитні коридори[5;c.44].

Пекін широко залучає іноземні інвестиції для економічного розвитку, їх обсяг за останні 10 років перевищив 700 млрд дол. Кількість підприємств за участю іноземного капіталу досягло 450 тис., їх статутний капітал становить 1,7 трлн дол., а частка в китайському експорті - 55%. Іноземні фірми відкрили в Китаї понад 1400 науково-дослідних центрів. Особливу увагу при цьому КНР приділяє отриманню в рамках співпраці передових іноземних технологій.

Одним з варіантів вирішення економічних проблем КНР може бути збільшення внутрішнього попиту, що становить зараз 33% від ВНП, нарощування виробництва товарів з високою доданою вартістю. Китай зможе забезпечити стійке економічне зростання і в майбутньому, хоча й з меншими темпами. Рушійними силами його зростання будуть величезні людські ресурси, високі темпи інвестицій, підвищення продуктивності праці та економіка, що широко відкрита для міжнародної торгівлі, інноваційних проектів і технологій[4;c.63].

Поштовхом посилення зазначених тенденцій стала світова фінансово-промислова криза 2007-2008 рр., коли практично всі країни з розвиненою економікою зіткнулися з гострою необхідністю оздоровлення банківської системи і державних фінансів. У той же час Китай, завдяки колосальним державним інвестиціям та значним масштабам внутрішнього ринку, відносно швидко подолав наслідки кризи і продовжив нарощувати економічну і фінансову міць. За підсумками 2010 року Китай за обсягами економіки вийшов на друге місце в світі, при цьому за обсягом міжнародних резервів Центрального банку Китай впевнено утримує світове лідерство. За різними оцінкам, до 2030 р. Китай може обійти США і стати першим. В даний час Китай також є одним з джерел зростання світової економіки. У 2011 році на частку КНР прийшлося 22 % приросту світової економіки і більше 9 % - розвитку світової торгівлі [2, c. 150-153].

Зовнішньоекономічний вплив Китаю проявляється переважно через міжнародну торгівлю товарами. За даними СОТ, в 2011 р. КНР стала головним світовим експортером товарів з часткою в світовому експорті 9,6 %. Китай є другим у світі імпортером товарів (частка КНР у світовому імпорті в 2011 р. склала 7,9 %) [3, c. 174].

За останні кілька років для більшості країн Європи, Азії, Америки і Африки Китай став одним з головних торговельних партнерів. У світовій торгівлі послугами частка Китаю поки незначна (менше 3 %). В інвестиційній сфері підвищення ролі Китаю полягає в залученні іноземних інвестицій. В 2011 р. Китай залучив 5,5 % світових інвестицій (5-е місце). Разом з тим, в останні роки китайські корпорації стають все більш потужними і впливовими у світі. У 2011 р. в рейтинг Fortune Global-500 увійшли вже 54 китайські корпорації, в тому числі - у першу десятку. Завдяки позитивному сальдо платіжного балансу Китай накопичив значні валютні резерви (в основному в доларах і американських облігаціях), які стали символом економічної сили КНР [3, c. 174].

Розглядаючи зовнішньо економічну діяльність Китаю та посилення його позицій як глобального лідера, необхідно звернути увагу на таку компоненту його розвитку, як міжнародне інвестування. Китай активно проводить політику інвестиційної експансії, тому в середньостроковій перспективі неминучим є вихід китайського капіталу на міжнародні ринки, наслідком чого може стати нова хвиля китайської експансії - тепер уже експансія капіталів. Об'єм китайських інвестицій в інші країни постійно зростає і становлять більшу половину від інвестицій, що надходять в економіку Китаю. За даними Міністерства комерції КНР прямі інвестиції Китаю до Європи і Африки в 2011 році склали 6,76 млрд і 2,1 млрд дол., збільшившись порівняно з 2010 р. на 57,3 % і 58,9 %, відповідно. Інвестиції в країни ЄС склали 4,278 млрд дол. з приростом на 94,1 % [5].

В оцінці можливостей глобального економічного лідерства Китаю в світовій економіці існує дві головних точки зору аналітиків. Одні малюють апокаліптичні картини - пророкуючи недовговічність "китайської моделі” економіки, оскільки економічне зростання неодмінно припиниться, питання лише в часі. На їх думку вже до кінця 2013 році, китайська економіка істотно уповільнить зростання, існує навіть небезпека краху, оскільки Китай виробляє більше, ніж вимагає попит. Інші експерти вважають, що якщо говорити про тренд довгострокового економічного розвитку, то він позитивний, хоч би тому, що країна, що переходить із стану аграрної в стан урбанізованої, приречена на зростання, подальший успішний розвиток та домінування у світовій економіці.

Прихильники песимістичного прогнозу наголошують на цілий перелік проблем в китайській економіці, що можуть стати на шляху Китаю до глобального лідерства. В першу чергу, це високий рівень заощаджень населення, який становить 30-35 % доходів. Це пояснюється тим, що соціальний захист, включаючи пенсійне забезпечення та систему охорони здоров'я, недостатньо розвинений і китайські родини змушені відкладати на оплату навчання дітей, комунальних послуг, лікування, пенсію тощо. [7, c. 43]. Якщо в найближчі роки не почнеться суттєве зростання споживчих витрат, виникне серйозна проблема використання надлишку виробничих потужностей. Ще однин чинник, який може перешкодити перетворенню Китаю у світового економічного лідера, є низька продуктивність економіки. Продуктивність китайської робочої сили складає лише 12 % від аналогічного показника американських працівників [4, c. 19]. Ще один виклик для Китаю полягає в зростанні соціальної напруги в суспільстві: останнім часом осередки невдоволення спалахують у різних районах Китаю. На шляху до світового економічного лідерства Китаю належить подолати також і проблему слабкої енергоефективності економіки країни та гострої нестачі енергоресурсів.

Серед інших важливих загроз китайської економіки називають ризики банківського сектора. Тільки минулого року китайські банки видали нові кредити на загальну суму 1,4 трлн доларів, що є абсолютним світовим рекордом. Значне зростання кредитного ринку в 2010-2011 рр.. робить китайську банківську систему все більш схильною до надування «кредитної бульбашки», а це, в свою чергу означає, що її може спіткати та ж доля, яка спіткала американську економіку [6; с. 39].

Відповідно до більш оптимістичного прогнозу попри труднощі та проблеми в китайській економіці, феномен економічного зростання Китаю не втратив своєї потенційної енергії і продовжується. Маючи значні валютні резерви, торговельний профіцит, інвестиції, Китай має необхідні ресурси щоб продовжити шлях економічного розвитку. Колосальний потенціал, що був сформований в докризовий період, дає змогу мінімізувати глобальні виклики та ризики сьогодення.

3.2 Технологічне лідерство Китаю

За три десятиліття реформ Китай в 2011 році вийшов на друге місце в світі за обсягом валового внутрішнього продукту, який до цього часу досяг 7,5 трильйона доларів. А річний дохід кожного жителя Піднебесної виріс за цей же час майже в 20 разів[8].

Це дозволило на черговому, XVIII з'їзді КПК поставити нову мету: до 2021 року, тобто до сторіччя Компартії Китаю, знову подвоїти не тільки ВВП, а й середній дохід на душу населення. Це означатиме створення суспільства середнього достатку.

Нинішній голова КНР Сі Цзіньпін назвав це великим відродженням нації, перетворенням у життя "китайської мрії".

Починаючи політику реформ і відкритості, її ініціатор - Ден Сяопін намітив три стратегічних кордону. Перший - за 80 -ті роки подвоїти валовий внутрішній продукт на душу населення, підняти його з 250 до 500 доларів. Адже тоді кожен четвертий житель Піднебесної недоїдав і ходив в латках.

Другий етап передбачав за 90 - і роки знову подвоїти ВВП. За загальним обсягом це зробити вдалося. Але оскільки населення країни з початку реформ збільшилася на 300 мільйонів, показника 1000 доларів на людину Китай досяг лише в 2002 році.

Нарешті, третій рубіж намічав до 100-річчя КНР - до 2049, збільшити ВВП ще в чотири рази - до 4000 доларів на людину при півторамільярдному населенні[7].

Завдяки вдалому поєднанню державного регулювання економіки з приватним підприємництвом Китаю вдалося не тільки зберігати високі темпи зростання (7,5 відсотка ВВП щорічно), а й перетворитися на провідну торгову державу. Піднебесна стала головним торговим партнером США, Європейського Союзу, Японії, Росії.

За річним виробництвом сталі (716 млн. тонн), вугілля (3,7 млрд. тонн), нафти (205 млн. тонн), газу (107 млрд. кубометрів), електроенергії (4,7 трильйона кіловат - годин) Китай лідирує в світі.

Причому на відміну від Японії, де економічне диво 60 -х - 80 -х років у вирішальній мірі залежало від експорту, генератором зростання китайської економіки служить воістину бездонний, неухильно зростаючий внутрішній попит.

Нещодавно Китай перейшов з категорії аграрно- індустріальних країн в розряд індустріально - аграрних. Частка міського населення збільшилася в 11 разів і досягла 52 відсотків. А городяни купують набагато більше, ніж жителі села.

Зрозуміло, лідерство країни з 5000 -річною історією народжує чимало парадоксів. Наприклад, в Китаї більше ніж де-небудь користувачів Інтернету - понад 500 мільйонів. Але там же досі близько 150 млн. неписьменних.

Засудивши довічне перебування на вищих державних постах, пекінське керівництво обмежило термін двома п'ятиріччя. Нині при владі перебуває вже п'яте покоління лідерів. Причому у них складається традиція домагатися того, щоб за кожне таке десятиліття країна подвоювала загальний обсяг ВВП.

Тепер в Пекіні поставили завдання: до сторіччя КНР - до 2049, перетворити Китай в багате, могутнє, демократичне, цивілізоване, гармонійне, модернізоване соціалістичну державу. Неухильно рухатися вперед по шляху соціалізму з китайською специфікою, боротися за повне побудова суспільства середнього достатку[6].

Китай має намір інвестувати до 1,5 трлн. доларів в 7 стратегічно важливих напрямків промисловості протягом наступних п'яти років.

Уряд Китаю сподівається зробити країну світовим постачальником високих технологій.

В якості галузей інвестування влади КНР називають розробку альтернативного палива, біотехнології, інформаційні технології нового покоління, виробництво високоякісного обладнання, сучасні матеріали, біопаливо для автомобілів і енергозберігаючі та екологічно чисті технології.

Китай є членом авторитетних західних та регіональних міжнародних об'єднань включно із СОТ, АТЕС, Регіонального форуму АСЕАН, АСЕМ, ШОС. Проекти східноазіатської інтеграції на кшталт АСЕАН+3 (Японія, Китай, Південна Корея) або АСЕАН + Китай розглядаються у Пекіні з погляду реалізації відразу декількох національних інтересів - забезпечення подальшого економічного розвитку і “прив'язування” до себе південно-східних сусідів через дружні взаємовигідні відносини. Що більшою буде економічна взаємозалежність між Китаєм та країнами Південно-Східної Азії (ПСА), то малоймовірніше, що у випадку конфлікту малі країни стануть на бік США.

За класифікацією ООН КНР відноситься до групи держав, що динамічно впроваджує нові технології, проте за індексом технологічних досягнень країна посідає лише 45-е місце у світі (1999). Доволі «скромними» виглядають позиції Китаю і щодо показника ділової конкурентоспроможності національної економіки - 47-е місце (2004). Екстенсивний напрямок економічного зростання, що був притаманний господарству країни у 90-ті роки перестав відігравати вирішальну роль у ХХІ ст. (хоча окремі галузі продовжують зростати саме таким чином), це призвело до того, що ця держава почала втрачати темпи зростання конкурентоспроможності. За показником індексу конкуренції що зростає (методика WEF) Китай перемістився з 44-го місця (2003) на 46 (2004).

У глобальній економіці КНР є лідером у виробництві багатьох видів продукції, зокрема, вугілля, сталі, цементу, зерна, м'яса, бавовни, а також має провідні позиції щодо видобування нафти, виробництва електроенергії тощо. Майже 40% взуття, що виробляється в світі також припадає на цю державу. Разом з тим, країна має невисокі позиції у випуску інноваційної продукції та її експорті до постіндустріальних держав.

Китаю притаманна висока мілітаризація економіки, щорічно на забезпечення обороноздатності країна витрачає близько 4% свого ВВП (у 2001-му році це становило 46 млрд. дол., тобто по 36 дол. на кожного жителя). Багато західних фахівців вважає, що реальні витрати на оборону є значно вищими за офіційні.

Не зважаючи на значні економічні успіхи КНР відстає від провідних держав світу за продуктивністю праці та більшістю соціальних показників. Приміром середній рівень доходів на місяць в країні у першому кварталі 2004-го року становив у міських районах 880 юаней (85 євро), проте в сільських регіонах він був утричі меншим - 280 юаней (27,4 євро). Фактично це означає, що більша половина населення країни живе на межі бідності (коефіцієнт Джині у 1998 р. становив 40,3), у першу чергу це відноситься до сільських районів, в яких гостро відчувається надлишок робочої сили, а нехватка робочих місць компенсується тимчасовими заробітками, міграцією у вільні економічні зони та за кордон тощо.

Сучасний Китай відноситься до числа країн з найбільшими регіональними контрастами соціально-економічного розвитку. Включення до складу КНР у 1999 р. бувших колоній Великобританії - Гонконгу (Сянган) та Португалії - Макао (Аоминь), які зберегли відповідну модель економічного розвитку, посилило диспропорційність між слабкорозвинутим Заходом країни та промислово розвинутим Сходом. Приміром Гонконг, макроекономічні показники якого ще й досі у світовій статистиці рахують окремо, посідає провідні позиції у глобальній економіці, а ВВП на душу населення в ньому становить 24850 дол. (ПКС, 2001), а за показником ІЛР він також вийшов на 26-е місце в світі. Разом з тим, динаміка економічного зростання дозволяє уряду КНР прогнозувати вихід країни на провідні позиції у глобальній економіці вже у 2025 році, а до 2050-го - досягти рівня благополуччя трійки лідерів[13;c.130].

Висновки

Китайська нація, яка має тисячолітню історію, завжди була миролюбною і прагнула гармонії. Відомо, що вже в давнину Конфуцій дуже цінував ритуал, тому що він приводив людей до згоди. Здійснення мирного розвитку і зараз є щирим бажанням китайського народу, до виконання якого він прагне всіма силами. Величезні успіхи Китаю в економічному будівництві, досягнуті за більш ніж 30 років з початку проведення політики реформ і відкритості, приковують увагу всього світу.

Список використаної літератури

1.Barry Naughton. The Chinese Economy: Transitions and Growth. [Текст] - Cambridge: the MIT Press, 2007. - 528 p. ISBN 978-0-262-14095-9

2. Peerenboom R. China modernizes: The threat to the west or model for the rest? [Текст] - Oxford university press, 2007. - 406 p. - ISBN 978-0-19-920834-0

3. Huang Y. Capitalism with Chinese characteristics: Enterpreneurship and the State. [Текст] - Cambridge: Cambridge University Press, 2008. - 348 p.- ISBN 978-0-521-89810-2

4. Kynge J. China Shakes the World: A Titan`s Rise and Troubled Future - and the Challenge for America. [Текст] - N.Y.: A Mariner Book, 2006. - 270 p -. ISBN 978-0-618-91906-2

5. Шенкар О. Китай: вік ХХІ: Розвиток Китаю, його вплив на світову економіку та геополітичну рівновагу / Пер з англ.. - Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2005. - 208 с. - ISBN 966-8644-60-3

6. China. Country analisys report. [Електронний ресурс] - Електрон. текстові дані (3 Мбайт). - Режим доступу: <www.marketlineinfo.com/library>.

7. World Statistics Research [Electronic resource]. - Access mode: http://worldstat.org/

8. UNCTAD Statistics [Electronic resource]. - Access mode: http://www.unctad.org

9. Allen Ch. Confucius and the Scholars // Atlantic Monthly. August 1999. - Vol. 283.- № 4. - Р. 78-83.

10. China Statistical Yearbook 2009.-Beijing: China Statistics Press2009.-1073p.

11. The China Circle. Economic and Technology in the PRC, Taiwan, and Hong Kong./ Edited by Barry Naughton.- Brookings Institution Press, Washington, D.C., 2000.-316p.

12. Chen Wen-hung. China's export miracle: origins, results, and prospekts.-N.Y., St. Martin's Press, 1999.-180p.

13. Dixon John. Entering the Chinese market: the risk and discount rewards. N.Y., 1998.-135p.

14. Eichengreen B., Wyplosz and Yung Chul Park. China, Asia, and the New World Economy.- N.Y., Oxford University Press, 2008.-405p.

15. Fewsmith Joseph. The Political and Social Implications of China's Accession to the WTO.// The China Quarterly, September 2002, N167, pp.573-592.

16. Harner Stephen M. China's New Political Economy. -Westview Press, Colorado, 1999.-327p.

17. Harner Stephen M. Financial Services and WTO: Opportunities Knock.// The China Business Review.- 2002.-№2.- p. 10-12.

18. Henderson Callum. China on the Brink. The Myths and Realities of the World's Largest Market.-N.Y., 2003.-278 p.

19. Lapres Daniel Arthur. The EU-China WTO Deal Compared. // The China Business Review, 2000, N4, p.8-14.164

20. Lardy Nicholas R. China's Unfinished Economic Revolution.-Brooking Institution Press, Washington, D.C., 2000.-304p.

21. Lu Jianren. A New Asian Alliance// Beijing Review.-2010.-№3.-p.4.

22. Moga Thomas T. The Trips Agreement and China. // The China Business Review, 2002, N6, p. 12-18.

23. Nayan Chanda. Clinton's WTO Deal. President Offered Beijing a Compromise: Join now, settle with U.S. later.// Far Eastern Economic Review, 1999, N43, p. 14.

24. Nixon warns China's Leaders over split with West.// Far Eastern Economic Review, 1989, N46, p.20-21.

25. Okcenberg M. China joins the World:Progress and Prospects.-N.Y.2006.-306p.

26. Pan Tao. Globalization and Its Effect on International Relations. // Beijing Review, February 15, 2001. Vol.44, N7, pp.8-10.

27. Peng Zengjun. Zhu's US Trip: Dialogue for Understanding.// Beijing Review, 1999, N19,p.l3.

28. Powers Patrick. Distribution in China: The End of the Beginning. // The China Business Review, 2001, N4, p.8-12.

29. US-China Business Council Staff. China's WTO Implementation Efforts.// The China Business Review, 2002, N 4, p.40-41.

30. Zeng Xianwu. Trading Rights After China's WTO Entry.// The China Business Review, 2002, N 1, p. 16-20.

31. Шенкар О. Китай: век XXI. Развитие Китая, его влияние на мировую экономику и геополитическое равновесие.-Днепропетровск: Баланс Бизнес Букс, 2005.-193 с.

32. Салицкий А.И. Пекинский консенсус -смена вех в мировой экономике// Центральная Азия.-2007.-15 мая.

33. Наумов И.Н. Стратегия экономического развития КНР в 1996-2020гг. и проблемы ее реализации.-М., ИДВ РАН, 2001, -200с.

34. Лю Ли. Оценка рынка нефти и газа Китая и его потенциальных участников. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук.-М., 2005, 23 с.

35. КузыкВ.Н., Титаренко M.J1. Китай-Россия 2050: стратегия соразвития,-М.:ИДВ РАН, 2006.-653 с.

Размещено на Allbest.ru