Валютні та кредитні ризики: сутність та механізм мінімізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема. Валютні та кредитні ризики: сутність та механізм мінімізації

План

1. Суть валютних та кредитних ризиків

2. Класифікація валютних ризиків

3. Валютна позиція банків

4. Система захисних застережень

5. Методи страхування валютного ризику

6. Методи страхування кредитного ризику

1. Суть валютних та кредитних ризиків

Валютний ризик - можливість грошових втрат суб'єктів валютного ринку у результаті зміни курсів валют.

Кредитний ризик - ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по кредиту, які належать кредитору. Цей ризик несе кредитор при неплатоспроможності позичальника.

Процентний ризик - небезпека втрат, пов'язаних зі зміною річної процентної ставки у порівнянні із ставкою, передбаченою кредитною угодою в період між її підписанням і здійсненням платежу. Позичальник несе ризик зниження ринкової процентної ставки, а кредитор - ризик її підвищення.

Трансфертний ризик - ризик неможливості переказу коштів у країну кредитора (експортера) у зв'язку із валютними обмеженнями в країні позичальника та іншими причинами.

В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов'язання у вказаний період. Експортер несе втрати при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, бо він отримає меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. Аналогічним буде валютний ризик для кредитора, який ризикує не отримати еквівалент вартості, що була передана у тимчасове користування позичальнику. Для імпортера і боржника валютні ризики по позиці виникають, якщо підвищується курс валюти ціни (позики) по відношенню до валюти платежу. В обох випадках еквівалент у національній валюті боржника буде менше суми, на які контрагенти розраховують при підписанні угоди.

Проблема валютного ризику вперше відчутно постала наприкінці 70-х років ХХ століття після підписання Ямайської угоди, відповідно до якої була офіційно здійснена демонетизація золота і введений режим вільного курсоутворення на базі плаваючих валютних курсів - флоатинг. Найвищої гостроти ця проблема набула у 80-х рр. ХХ ст. і залишається актуальною в перспективі у зв'язку із різким збільшенням обсягів міжнародних торгових і фінансових операцій, непрогнозованими коливаннями валютних курсів, збільшенням масштабів валютних спекуляцій, що викликає різке підвищення залежності кінцевих фінансових результатів діяльності суб'єктів господарювання від валютного ризику.

Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виділити такі:

· загальна економічна ситуація в країні;

· політична ситуація;

· рівень відсоткових ставок;

· рівень інфляції;

· стан платіжного балансу;

· система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику.

2. Класифікація валютних ризиків

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

· операційні;

· трансляційні (бухгалтерські);

· економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати при експорті чи імпорті інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірних компаній чи філій. За складання консолідованого звіту про активи, пасиви і розмір прибутків відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в окремих національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю втрати доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

· прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

· опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

3. Валютна позиція банків

Унаслідок здійснення валютних операцій в банках постійно змінюється співвідношення балансових і позабалансових вимог та зобов'язань із кожної іноземної валюти. Це співвідношення називають валютною позицією.

Активи та позабалансові вимоги - це активи, які обліковуються на певний день у балансі, тобто є у розпорядженні банку на цей час, та активи, які банк одержить у майбутньому (купівля певної валюти за угодами форвард, ф'ючерс, опціон та майбутні надходження у валюті у вигляді доходу).

Балансові та позабалансові зобов'язання - це зобов'язання банку на певний день у балансі перед клієнтами та контрагентами, а також зобов'язання банку у майбутньому (продаж певної валюти за угодами форвард, ф'ючерс, опціон, майбутні витрати в певній валюті).

Валютну позицію вважають закритою, якщо активи та позабалансові вимоги в іноземній валюті збігаються з сумою балансових та позабалансових зобов'язань. Коли сума вимог і зобов'язань не збігається, позиція вважається відкритою.

Валютна позиція відкрита довга - сума активів та позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може зазнати втрат у разі підвищення курсу національної валюти відносно іноземної.

Валютна позиція відкрита коротка - сума балансових та позабалансових зобов'язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті. Банк із такою позицією може зазнати додаткових втрат у разі підвищення курсу іноземної валюти відносно національної.

Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюс, короткої - зі знаком мінус.

До операцій, що впливають на відкриту позицію банку, належать:

1) купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні і строкові операції (на умовах “своп”, “форвард”, “опціон” та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2) купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

3) одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

4) надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду за умови, що банк несе зобов'язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті;

5) погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

6) інші операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті у разі розрахунків за ними в іншій валюті, що приводять до зміни активів за незмінності пасивів, і навпаки).

Загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритих валютних позицій банку з кожної іноземної валюти. Кожна відкрита валютна позиція щодня переоцінюється та може показати як збитки, так і прибуток, але це - валютний ризик, тобто при зміні курсу валюти можна зазнати значних втрат.

В Україні переоцінювання відкритих валютних позицій проводиться за курсом Національного банку до іноземних валют. Для запобігання валютному ризику для комерційних банків України НБУ встановлює ліміти відкритої валютної позиції.

Так, згідно з Інструкцією “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” Національний банк України тривалий час застосовував норматив загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), що розраховується як співвідношення загальної відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами та банківськими металами до регулятивного капіталу:

З серпня 2005 року нормативне значення цього показника не повинно перевищувати 30%. При цьому загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше, ніж 20%, а загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) - не більше, ніж 10%.

З 1 жовтня 2005 року Національним банком встановлено такі ліміти відкритої валютної позиції банку в безготівковій та готівковій формах:

· ліміт загальної відкритої валютної позиції банку (Л13) - не більше 30%;

· ліміт довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті (Л14-1) - не більше 15%;

· ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) - не більше 10%;

· ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у неконвертованій валюті (Л15-1; Л15-2) та в усіх банківських металах (Л16-1; Л16-2) - не більше 5% на розсуд банку;

· ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку за операціями “форвард” (Л17-1; Л17-2) - не більше 10%.

У лютому 2009 року Національний банк України приймає рішення щодо скорочення переліку лімітів відкритої валютної позиції банку, які із зазначеного моменту набувають такого вигляду:

· ліміт загальної відкритої валютної позиції банку (Л13) - не більше 30%;

· ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Л13-1) - не більше 20%;

· ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Л13-2) - не більше 10%.

Розрахунок середньоарифметичної величини вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за звітний місяць здійснюється за такою формулою:

,

де ВБВП за звітний місяць - середньоарифметична величина вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за звітний місяць;

ВБВПі - фактичне значення вираженої у відсотках відкритої валютної позиції за i-й робочий день, у який відкривалася довга/коротка валютна позиція;

n - кількість робочих днів у звітному місяці, у які відкривалася довга/коротка валютна позиція.

Середньоарифметичні величини виражених у відсотках відповідних відкритих валютних позицій за звітний місяць є звітними даними, що використовуються Національним банком України для контролю за дотриманням банком установлених лімітів.

4. Система захисних застережень

Одним із методів страхування ризиків є захисні застереження.

Валютне застереження - умова в міжнародній торговій, кредитній чи іншій угоді, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування експортера чи кредитора від ризику знецінення валюти.

В умовах нестабільності плаваючих валютних курсів розповсюдження отримали багатовалютні (мультивалютні) застереження, у відповідності з якими сума грошового зобов'язання перераховується в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу і корзиною валют, що заздалегідь вибираються за згодою сторін. При застосуванні багатовалютного застереження для захисту від валютних ризиків застосовується принцип порівняння курсу валюти на момент платежу і курсу ціни по відношенню до валютної корзини на день підписання контракту.

Товарно-цінове застереження - умова, яка включається у міжнародні економічні угоди з метою страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику. До таких застережень відносяться:

1) застереження про динамічну (змінну) ціну, яка підвищується в залежності від ціноутворюючих факторів;

2) індексація, основана на включенні в угоду особливого індексного застереження про перерахунок суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання зобов'язань.

Застосовуються також компенсаційні угоди для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту пов'язується з ціною в певній валюті товару, що поставляється в рахунок погашення кредиту, з метою уникнення змін цієї суми внаслідок коливань цін і курсів валют.

Комбіноване валютно-товарне застереження використовується для регулювання суми платежу в залежності від змін як товарних цін, так і валютних курсів.

5. Методи страхування валютного ризику

У світовій практиці страхування валютного ризику називають хеджуванням (hedging), тобто впровадженням чітко визначених контрзаходів, спрямованих на упередження несприятливої тенденції на валютному ринку. З-поміж методів хеджування валютних ризиків найбільш поширеними є такі.

1. Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.

Полягає в тому, щоб підтримувати таку структуру активів та пасивів, яка б дозволила перекрити збитки від зміни валютного курсу прибутком, який отримується від зміни цього курсу, але по інших позиціях балансу. Тобто це тактика, яка зводиться до отримання максимально можливої кількості “закритих” позицій, мінімізуючи таким чином валютні ризики. Так як мати “закритими” всі позиції не завжди доцільно і раціонально, то треба бути готовим до структурного збалансування. Одним з найбільш простих і найбільш поширеним способом балансування є контроль валютних потоків, які відображають доходи та збитки. Тобто, кожен раз при укладенні контракту, який передбачає або отримання, або виплату іноземної валюти, банк повинен зупинитися на виборі такої валюти, яка поможе йому повністю або частково закрити існуючі відкриті валютні позиції.

2. Зміна строку платежу.

Цей метод передбачає маніпулювання строками здійснення розрахунків, при різких змінах курсів валюти ціни або валюти платежу. Найбільш вживані тактики платежу:

дострокова оплата товарів та послуг;

прискорена чи затримана репатріація прибутків, погашення основної суми кредиту, виплата процентів та дивідендів;

регулювання строків конверсії виручки отримувачем, інвалютних коштів в національну валюту.

3. Форвардні угоди.

4. Операції «своп».

5. Опціонні угоди.

6. Фінансові ф'ючерси.

7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті.

8. Реструктуризація валютної заборгованості.

9. Паралельне кредитування.

10. Операція лізинг.

Лізинг також може виконувати функції страхування від валютних ризиків, якщо орендодавець та орендар знаходяться в різних країнах. Лізинг може бути більш вигідний, ніж звичайне придбання обладнання в кредит, так як у випадку несприятливої зміни курсів валют орендар може розірвати контракт лізингу або переукласти його на нових умовах.

11. Форфейтингові операції.

12. «Валютний кошик».

Представляє собою набір валют, які взяті у відповідних пропорціях. В таку «корзину», якщо метою її використання є хеджування, підбираються валюти, курси яких плавають в протилежних напрямках, взаємно врівноважуючи «корзину», роблячи її більш стабільною. Хеджування здійснюється шляхом включення в торговий або кредитний договір «мультивалютної обмовки», у відповідності до якої сума грошового зобов'язання перераховуються в залежності від зміни курсового співвідношення між валютою платежу та відповідною «валютною корзиною». «Корзина» як метод визначення середньозваженого курсу валюти платежу по відношенню до визначеного набору валют понижує ймовірність різкої зміни суми платежу. При цьому, з точки зору валютного ризику, обидва контрагента опиняються в однакових умовах.

13. Здійснення іноземними філіалами платежів в «зростаючій валюті», по-суті означає лише перенесення валютного ризику. Але це відіграє значну роль, коли в країні місцезнаходження існують більш сприятливі умови хеджування (розвинутий валютний ринок, пільгова система оподаткування валютних доходів, кількість банків, які мають досвід проведення валютних операцій і т.д.).

14. Самострахування.

Суть самострахування полягає в тому, що величина можливого збитку від зміни валютного курсу, наперед включається в ціну контракту і використовується для утворення страхового фонду.

В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують, як правило, не один, а водночас декілька методів.

6. Методи страхування кредитного ризику

валютний кредитний ризик

Основними методами захисту від кредитних ризиків є гарантії (уряду чи першокласного банку) і спеціальна система страхування міжнародних кредитів (в основному експорту).

Страхування міжнародних кредитів - це різновид майнового страхування, направленого на зменшення чи зникнення кредитного ризику. Суть такого страхування полягає в тому, що страховик зобов'язується за певну платню відшкодувати втрати (збитки) страхувальника - кредитора експорту і експортерів, пов'язані з комерційними, політичними, форс-мажорними ризиками.

Страхування оформляється договором між страховиком і страхувальником з видачею страхового полісу. Повна сума страхового об'єкту (за ринковою ціною) називається страховою вартістю. Платежі, що вносяться страхувальником у страховий фонд називаються страховою премією. Ставка премії визначається у процентах до страхової суми чи до непогашеної суми кредиту і диференціюється (від 0,25 до 10% річних) в залежності від страхової суми, регіону, де знаходиться імпортер чи позичальник, ступеня ризику, терміну і графіку погашення кредиту, виду товару і послуг. Страхування повертає втрати у вигляді страхового відшкодування.

Держава здійснює страхування міжнародних кредитів за рахунок бюджетних коштів.

З розповсюдженням страхування на всі елементи зовнішньоторгового контракту, опосередкованого кредитом, виникли нові види гарантій:

1) страхування кредитів на період виробництва експортних товарів;

2) гарантія експорту на новий ринок - держава бере на себе витрати на дослідженню ринку, рекламу та ін;

3) страхування фабрикаційного ризику, тобто ризику розірвання контракту покупцем протягом періоду виробництва важкого обладнання;

4) гарантія повернення наданих коштів, якщо банки відмовились надати кредит під товарні запаси за кордоном;

5) кредитування іноземного покупця за рахунок Агентства експортних кредитів з використанням угоди «своп» і т.д.

Размещено на Allbest.ru