Зовнішньоекономічна політики Республіки Корея на сучасному етапі

Передумови, фактори формування зовнішньоекономічної політики Республіки Корея. Товарна структура експорту та імпорту країни. Інвестиційна політика Південної Кореї. Товарна структура експорту України до Республіки Корея. Прогноз динаміки світової торгівлі.

Рубрика Международные отношения и мировая экономика
Вид магистерская работа
Язык украинский
Дата добавления 09.09.2012
Размер файла 771,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Південнокорейські компанії закупляють за кордоном значну частину спеціального обладнання і машин високої складності. Обсяги ввозу машин та устаткування сягають 37 % загального об'єму імпорту. Для Пiвденної Кореї характерний iмпорт технологiй. Зареєстровано майже 5 тис. випадкiв отримання iноземних технологiй, з них 90 % японських [104].

В основі конкурентних переваг південнокорейських товарів є низькі витрати на робочу силу, а також пряме і непряме субсидування. В експортних галузях вдвічі знижені податки, ліквідовані мита на ввіз сировини та напівфабрикатів, необхідних для виробництва товарів на експорт. На здійснення експортних операцій надаються пільгові позики [13].

Основні партнери Республіки Корея по експорту в 2007 р.: Китай (22,1%), ЄС (14,8 %), США (12,4 %), Японія (7,1 %) (рис. 2.2). На частку Японії в 1998 р. припадало 9,2 % південнокорейського експорту і 18,8 % імпорту, а на США відповідно - 17,2 і 21,9 %. У зв'язку зі зміцненням конкурентних переваг південнокорейські компанії на світових ринках США зробили жорсткішою свою зовнішньоекономічну політику. Порівняно з 2003 р., значення США і Японії дещо послабло, а натомість зміцнюються зв'язки з КНР, країнами ЄС (рис. 2.1, 2.2).

Рис. 2.1 - Країни-партнери Республіки Корея по експорту (2003 р.)

Рис. 2.2 - Країни-партнери Республіки Корея по експорту (2007 р.)

Основними партнерами Республіки Корея по імпору в 2007 р. були: Китай (17,7 %), Японія (15,8 %), США (10,5 %), ЄС (10,3 %) (рис. 2.3, 2.4). Частка імпорту з країн Середнього Сходу зросла з 14,8 % у 2003 р. до 18,4 % у 2007 р. у зв'язку з підвищенняям міжнародних цін на нафту. Порівняно з 2003 р., імпорт в Республіку Корея зріс з таких країн, як Китай (з 12,3 % у 2003 р. до 17,7 % у 2007 р.), Австралія (з 3,1 % у 2003 р. до 3,9 % у 2007). З іншого боку, зі США, Японії, країн ЄС імпорт зменшився.

Рис. 2.3 - Країни-партнери Республіки Корея по імпорту (2003 р.)

Рис. 2.4 - Країни-партнери Республіки Корея по імпорту (2007 р.)

Щодо торгівлі Республіки Корея послугами, то експорт і імпорт послуг здійснювався в сфері транспортування, бізнес-послуг, подорожей. Зокрема, частка послуг транспортування складає більше половини від усього експорту, що свідчить про велике значення транспортних послуг в експорті послуг Республіки Корея. Дефіцит торгівлі послугами, починаючи з 2005 р., становить більше 10 млрд дол. і продовжує зростати, досягнувши 20,6 млрд дол. у 2007 р. (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Торгівля послугами Республіки Корея

Експорт

Імпорт

2004

2005

2006

2007

2004

2005

2006

2007

Загальний обсяг, млн дол.

41,8

45,1

49,8

63,0

Загальний обсяг,

млн дол.

49,9

58,7

68,8

83,6

Транспортування, %

22,5

(54)

23,9

(53)

25,8

(52)

33,8

(54)

Транспор-

тування, %

17,7

(35)

20,1

(34)

23,1

(34)

29,8 (36)

Бізнес - послуги, %

8,12

(19)

9,4

(21)

10,5

(21)

14,1

(22)

Бізнес - послуги, %

13,2

(26)

15,5

(26)

17,7

(26)

22,5

(27)

Подорожі, %

6,06

(15)

5,8

(13)

5,78

(12)

5,79

(9)

Подорожі, %

12,4

(25)

15,4

(26)

18,8

(27)

20,8

(25)

З метою підвищення ефективності своєї зовнішньоекономічної політики в Південній Кореї здійснюється державне регулювання експорту та імпорту.

Імпорт здійснюється за ліцензіями. Для більшості статей імпорту ліцензії видаються після подачі заявки. Імпорт поділяється на дві категорії: автоматично дозволений і обмежений. Ліцензії видаються автоматично після отримання заявки на імпорт, якщо позиції імпорту не включені до списку обмежень [73, 457].

Імпорт сировини для виробництва експортних товарів дозволений автоматично, незалежно від класифікації. Деякі ліцензії видаються тільки зареєстрованим комерсантам. Для отримання цього статусу комерсант повинен експортувати чи імпортувати товарів мінімум на 0,5 млн дол. США, принаймні протягом двох календарних років. Комерційні умови оплати, за якими може бути заключний контракт на імпорт, контролюється [38].

Для обмеження росту лібералізованих статей імпорту можуть бути введені поправки, навіть до 100 %, тарифи в додатку до основних тарифних ставок. Відредаговані тарифні ставки можуть бути введені лише відносно лібералізованих статей імпорту, вони повинні переглядатися кожних 6 місяців.

Відповідно до Закону про торгівлю в Республіці Корея запроваджено ряд заходів, спрямованих проти напливу імпорту. Згідно положень цього Закону, створена Комісія з торгівлі, яка приймає рішення, чи не завдає імпорт даних товарів шкоди промисловості Південній Кореї. У випадку встановлення негативних наслідків Комісія рекомендує скоротити ввіз цих товарів. До можливих засобів зменшення імпорту належить введення квот чи інших обмежень на такі категорії імпорту, як кількість, якість чи аналогічні показники [69, 35].

Деякі статті експорту, на які введені обмеження, також вимагають отримання індивідуальної ліцензії. Експорт решти товарів здійснюється вільно згідно автоматично отриманого дозволу. Надходження від експорту в іноземній валюті повинні або здаватися в банк, який проводить обмін валют за його щоденно оголошеним котируванням з продажу іноземної валюти клієнтам, або депонуватися на валютні рахунки в банки [53].

В Республіці Корея існують деякі особливості зовнішньої торгівлі дорогоцінним камінням. Так, імпорт будь-якого золота, крім золотих монет, які є в обігу, не потребує ліцензій чи дозволу. Це означає, що деякі пам'ятні монети, які є законним платіжним засобом, але не знаходяться в обігу, можуть вільно вивозитися. Експорт золота в довільному вигляді, крім готових виробів, основною сировиною яких є золото, потребує дозволу Банку. Видобуте в країні золото може продаватися на вільному ринку [57].

Отже, зовнішня торгівля як головна складова зовнішньоекономічної політики Республіки Кореї на сучасному етапі характеризується високими темпами зростання, а за зовнішньоторговельним оборотом країна посідає 10-те місце в світі. Головні статті експорту - це продукція машинобудування, продукція текстильної промисловості. В структурі імпорту висока частка палива та сировини. Головні зовнішньоторговельні партнери: США, Японія, країни Східної та Південно-Східної Азії. Зовнішньоторговельна політика передбачає державне регулювання експорту та імпорту за допомогою запровадження ліцензій, поправок, різноманітних заходів проти напливу імпорту.

2.3 Інвестиційна політика Південної Кореї

В Республіці Корея прямі іноземні інвестиції (ПІІ) визначаються як корпоративна діяльність іноземців з метою отримання права прямої участі в управлінні підприємствами в результаті акцій.

Основними завданнями залучення ПІІ в Республіці Корея є підвищення конкурентоспроможності країни, розвиток зовнішньої торгівлі, стимулювання зайнятості, отримання доступу до високих технологій. Починаючи з 1960 р., коли був прийнятий "Заключний акт про залучення іноземних інвестицій", і до недавнього часу політика щодо залучення ПІІ зводилась, в основному, до розширення сфер для інвестицій, спрощення інвестиційних процедур, зниження податків і надання різноманітних стимулів і пільгів іноземним інвесторам.

У лютому 1997 р. влада Республіки Корея прийняла "Закон про ПІІ залучення іноземних інвестицій", який надав більшої універсальності внутрішньому інвестиційному законодавству і зробив його більше відповідним до міжнародних стандартів [7, 366].

На перших етапах економічного розвитку це була допомога. Найбільшим донором допомоги були США, а також країни Західної Європи. Іноземна допомога, отримана Південною Кореєю за 1954?1962 рр., склала 8,1 % ВВП. Японія тільки з 1966 р. почала надавати економічну допомогу [23, 158].

При обмеженості ресурсів отримана допомога сприяла пом'якшенню труднощів в процесі реорганізації сільського господарства і стабілізації життя народу. Вона служила важливим джерелом ресурсів для індустріалізації у формі імпортозаміщення, прискорення формування нової структури економіки. З 1955 по 1960 рр. зовнішня допомога дорівнювала 78 % імпорту Південної Кореї. Надання прямої економічної допомоги було припинено в 1980 р.

Разом з економічною допомогою важливу роль в економічному розвитку відіграв позичковий капітал [22, 143].

Під час індустріалізації, особливо в 1960-ті роки при здійсненні експортно-орієнтованої політики особливе місце посідали державні позики. З кінця 1970-х років частка державних позик значно скоротилась.

Широке залучення позичкового капіталу призвело до різкого зростання зовнішньої заборгованості, але норма обслуговування боргу утримувалась на прийнятному рівні 15-16 %. В 1990-ті роки абсолютні і відносні показники зовнішньої заборгованості зросли в результаті фінансової лібералізації. Її обсяг в 1990 р. перевищив 178 млрд дол. [23, 159].

З 1970-х років зростаючу роль у зовнішньоекономічних зв'язках почав відігравати рух прямих капіталовкладень. За сукупним обсягом прямих іноземних інвестицій (20,5 млрд дол. в 1999 р.) країна поступається ряду східноазіатських і південно-східних країн. За відносними показниками іноземні інвестиції також поступаються вищеназваним країнам. В 1971?1980 рр. середньорічний притік прямого іноземного капіталу складав 1,34 % валових інвестицій в основний капітал країни, в 1981?1990 рр. - 0,54 %, в 1991?1998 рр. - 3,2 % [26].

Іноземні капіталовкладення в основному були зосереджені в експортних зонах, які були встановлені в 1966 р. для виробництва товарів на експорт. На іноземних підприємствах в 1997 році вироблялось 6 % ВВП (для порівняння: Тайвань - 8,1 % ВВП), 22,5 % продукції обробної промисловості. В деяких галузях компанії, які контролюються іноземним капіталом, забезпечували основну частку промислового виробництва - в електромашинобудуванні та електроніці - 65?73 %.

Наприкiнцi 1993 р. корейським урядом прийнята "Стратегiя iнтернацiоналiзацii для нової економіки", розрахована на п'ять pоків. Цей програмний документ виходить iз характеристики сучасного світового розвитку як дедалі швидших темпiв руху до "єдиної економіки". З економiчної точки зору - це зникнення економiчнпх нацiональних меж i поступове злиття національних економік у єдину світову економіку. В цих умовах багато нацiональних пiдприємств переносять виробництво в кpaїни, де можуть випускати товари з найменшими витратами. План "нової економіки" передбачає подальшу iнтернацiоналiзацiю економiчноi системи Республiки Корея з одночасним розширенням експорту й корейських iнвестицiй за кордоном, вiдкриття внутрiшнього ринку i стимулювання iноземних iнвестицiй. 3 цією метою законоположення, що стосуються нацiональних та iноземних пiдприємств, переглядаються в бiк забезпечення максимальної свободи пiдприємницької дiяльностi. По суті, план "нової економiки" спрямований на обмеження адмiнiстративного регулювання та державного втручання в господарську дiяльнiсть, на створення таких умов, за яких корейськi пiдприємці будуть ще активнiше виходити на свiтовий ринок з товарами й капiталом. Всерединi країни iнвестицiйний клiмат не вiдрiзнятиметься вiд того, що є в країнах, якi далеко просунулись у сферi використання iноземних інвестицій [8].

З новою політикою корейського уряду щодо управлінням іноземним капіталом утвердився принцип рівного ставлення до іноземних та національних інвестицій. Відповідно до нового положення про стимулювання іноземного капіталу, що увійшло в дію 1 березня 1991 р., система прямих іноземних капіталовкладень передбачає два важливих моменти: заміну системи затвердження урядовими органами проектів системою повідомлення, яка поступово впроваджувалась протягом 1991?1993 рр.; істотне обмеження податкових пільг для спільних підприємств з метою забезпечення принципів справедливої конкуренції між іноземними та національними компаніями.

Сьогодні промисловий сектор став практично відкритим для вкладання іноземного капіталу. В сфері обслуговування цей процес відбувається із зростаючими темпами. Істотно полегшено процедуру капітальних вкладень у галузь транспортування товарів та її фінансового обслуговування. Лібералізується також процес інвестицій у такі технологічно складні сфери, як телекомунікації, інженерне будівництво [58].

На початку 1990-х pоків уряд Пiвденної Кореї ухвалив рiшення про лiбералiзацiю законодавства, яке реryлювало здiйснення ПII в цю країну. Мотивом до ухвалення такого рiшення було бажання одержати доступ до капiталу, управлiнського досвiду й технологiй, якi iноземнi компанiї могли принести до Кореї. Дехто також вважав, що iноземнi iнвестицiї створять у цiй кpaїнi такі необхiднi їй стимули для конкypeнції. У сiчнi 1996 р. уряд Пiвденної Кореї зняв практично вci законодавчi обмеження на iноземнi iнвестиції у сферi роздрiбної торгiвлi.

Внаслiдок цих заходiв, починаючи з 1993 р., в кpaїнi спостерiгалося рiзке збiпьшення припливних потоків ПII. З року в piк прирiст ПII до Пiвденної Кореї збiльшувався i становив 16,8 % в 1993 р., 26,2 % в 1994, 47,4 % в 1995 та 65 % у 1996 р. За першi шiсть мiсяцiв 1997 р. iноземцi iнвестували в Пiвденну Корею рекордну суму 4,46 млрд дол., що на 34 % перевищувало 3,32 млрд дол., iнвестованих в eкономіку цієї країни за попереднiй, 1996 p. [60].

Мінфін дозволить південнокорейцям більше інвестувати за рубежем. Південна Корея планує підвищити для своїх громадян обмежувальну планку на інвестиції в нерухомість за межею з 500 тис. до 1 млн дол. Нововведення торкається приватних осіб, які мають намір знаходитися за кордоном тривалий час. Це - тимчасовий захід, і діяти це послаблення буде тільки до кінця 2008 р.

Це рішення ухвалене під головуванням Заступника міністра фінансів Квон Тхе Сина як частина заходів, спрямованих на перенаправлення потоку дол. США за кордон, у зв'язку зі зміцненням позиції корейської вони. Нововведення торкнеться тих, хто збирається знаходитися за кордоном більше двох років, а зокрема тих, хто вчиться в іноземному вузі, працює за рубежем або супроводжує дітей, які навчаються за кордоном.

Уряд також підвищив планку для приватних осіб, охочих здійснювати прямі іноземні інвестиції в ресторанний бізнес, готельне господарство, роздрібну торгівлю та інші види діяльності з 3 до 10 млн дол. [71].

З приходом до влади сьогоднішньої адміністрації в Республіці Корея почався процес реформування всіх сфер економіки з метою залучення прямих іноземних інвестицій. Хоча за перші чотири місяці 2001 р. зарубіжні інвестиції в економіку Республіки Корея склали 1,91 млрд дол., що на 48 % менше в порівнянні з аналогічним показником минулого року, то у 2007 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в Республіку Корея склав 10,5 млрд дол., що в 10 разів більше, ніж у 2001 р. (рис. 2.5). Аналізуючи дану діаграму, видно, що найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій вкладено у 1999 р., а найменший - у 2003 р.

Рис. 2.5 - Прямі іноземні інвестиції в Республіку Корея, млн дол.

Щодо експорту прмих іноземних інвестицій Республіки Корея, то більше половини всіх інвестицій були спрямовані в країни Азії, зокрема Китай. Найбільними реципієнтами були також США, Гонконг, В'єтнам. Більше 50 % інвестицій спрямовані в машинобудування (теле- і радіообладнання, засоби транспорту) (рис. 2.6).

Рис. 2.6 - Прямі іноземні інвестиції Республіки Корея, млн дол.

Таблиця 2.4 - Розподіл прямих іноземних інвестицій по секторах економіки Республіки Корея, (%)*

Сектор економіки

2003

2004

2005

2006

2007

Промисловість

26.3

48.6

26.6

37.8

40,5

Електрика, газ вода

9.8

3.4

1.6

3.3

4,0

Послуги

63.9

48.0

71.8

59.0

66,8

Готелі та ресторани

3.3

0.4

2.7

9.9

13,7

Транспорт, будівництво і комунікація

9.6

3.2

8.7

5.5

7,7

Фінансові послуги та та страхування

25.5

25.2

33.9

26.9

25,9

Бізнес-послуги

4.3

3.7

8.3

6.4

7.0

Культура і розваги

0.4

3.7

2.7

2.7

4.1

Інші послуги

1.0

0.9

0.3

0.2

0,5

Порівнюючи сучасні дані розподілу ПІІ по секторах економіки Республіки Корея з 2003 р.,видно, що притік інвестицій у такі галузі економіки Республіки Корея, як електрика, газ,вода, транспорт, комунікація зменшився, а в промисловість, розвиток готелів та ресторанів, бізнес-послуги, культури та розваги - збільшився. Найбільша частка ПІІ вкладається в фінансові послуги та страхування (25,9 %), а найменша - в культуру та розваги (4,1 %) (табл. 2.4).

Таблиця 2.5 - Розподіл прямих іноземних інвестицій по секторах економіки з Республіки Корея, (%)

Сектор економіки

2003

2004

2005

2006

2007

Сільське господарство і риболовство

0.7

0.6

0.5

0.4

0,5

Гірничодобувна промисловість

7,7

5,1

8,4

14,2

18,1

Промисловість

50.8

56.8

53.4

47.8

45,5

Електрика, газ вода

0.0

0.0

1.1

-0.3

0,1

Послуги

39.6

36.2

34.5

32.1

29,8

Готелі та ресторани

2.1

1.8

3.6

2.0

3,1

Транспорт, будівництво і комунікація

2.2

1.7

2.9

3.8

4,5

Фінансові послуги та та страхування

0.1

0.1

0.0

0.0

0,1

Бізнес-послуги

6.8

9.8

7.8

12.3

15,7

Інші послуги

2.7

3.4

3.0

2.8

3,3

Щодо прямих іноземних інвестицій, вкладених Республікою Корея по секторах економіки за кордон, то найбільша частка припадає на гірничо видобувну промисловість (18,1 %) і бізнес-послуги (15,7 %), а найменше - на сільське господарство (0,5 %), фінансові послуги та страхування (0,1 %). Динаміка інвестування Республікою Корея є досить стабільною, з постійним збільшення обсягів по всіх секторах економіки (табл. 2.5).

Одним з видів інвестиційної політики Республіки Корея є функціонування вільних економічних зон на прикордонних територіях. Вільні економічні зони у Республіці Корея є районами митних пільг. Вони встановлюються та діють у відповідності з Законом про створення вільних експортних зон, що вступив у силу 1 січня 1970 р. Створення таких зон у Республіці Корея задумувалось як складова частина політики по залученню іноземного капіталу до економіки. На перших етапах свого економічного розвитку країна відчувала помітну нестачу сучасної техніки та капіталу. З метою збільшення наявних ресурсів уряд зробив ставку на розвиток трудомістких галузей. Зокрема, передбачалось, що вільні економічні зони розвиватимуть трудомісткі галузі у сільських районах [38].

На сьогодні на території Республіки Корея функціонують дві вільні економічні зони. Проте можна сміливо сказати, що певною мірою всю країну можна розглядати як вільну економічну зону, оскільки всі підприємства за участю прямих зарубіжних інвестицій користуються податковими пільгами. Митні збори, виплачувані іноземними інвесторами, відшкодовуються під час експорту, що надає стимули для скорочення часу, необхідного для обробки імпортних факторів виробництва та експорту. У цих обставинах зони не викликали великих надій як з боку приймаючої країни, так і іноземних інвесторів. Режими, встановлені в зонах, не дуже відрізнялися від тих видів заохочення, які поширювались на всю територію країни. Більше того, у кількісному відношенні вплив, який справляли вільні економічні зони, був мінімальним: фактично їх частка у загальному експорті залишалася незначною [12, 356].

Проблему створення вільних економічних зон у Республіці Корея можна осягнути лише в контексті стратегії економічного розвитку країни, яка грунтувалась на швидкому зростанні інвестиційного капіталу. Намагаючись залучити іноземних інвесторів, які перш за все були зацікавлені у експортному виробництві, а не у місцевому ринку, уряд прийняв рішення про заснування вільних експортних зон. Вони розглядалися як засіб забезпечення розвитку трудомістких галузей у сільських районах та сприяння розвитку національного експорту. Тому були відокремлені від індустріальних зон, створених поблизу таких великих міст, як Інчхон, Пусан та Куро [50].

Як у індустріальних, так і у вільних експортних зонах було надано право розвивати окремі галузі; наприклад, Масанська зона зосередилась на виробництві іграшок та текстилю, а зона Ірі - на коштовних виробах. Зони спеціально розташовувались у районах із зручним доступом до транспортної мережі, системи електро-та водопостачання тощо. Проте після початку функціонування підприємства діяли без особливого втручання з боку уряду. Вважалося, що інвесторам буде краще, якщо вони діятимуть в обстановці вільного розвитку ринкових сил [2, 222].

Як уже зазначалося, уряд прагнув використати вільні економічні зони як інструмент регіонального розвитку. Внаслідок цього зони Масан та Ірі були розташовані далеко від основних економічних центрів:

* Масан, Кьонсан-Намдо. З точки зору матеріально-технічного постачання ця зона має певні переваги. Вона розташована поблизу шляхопроводів південного узбережжя, приблизно за 60 кілометрів на захід від Пусану. її площа становить близько 814 тис. мІ, там є порт потужністю 20 тис.метричних тонн.

* Ірі, Чолла-Пукдо. На відміну від попередньої зона Ірі розташована у внутрішньому районі. Вона менша за розмірами (близько 319 тис. мІ) і досягла менших успіхів у залученні інвесторів [8].

Вільні експортні зони мають значний вплив на розвиток через створення великої кількості робочих місць, підвищення доходів та витрати на допомоги працівникам. Однак відносне значення зон останніми роками знижується - перш за все завдяки тому, що в безпосередній близькості розвиваються великі промислові райони, а згодом внаслідок інтеграції національної економіки у світове господарство [50].

Отже, залучення іноземних капіталовкладень на сучасному етапі досягло значного рівня і становить приблизно 7 млрд дол. Основними інвесторами виступають компанії США, Нідерландів, ФРН, Японії. Найбільша частка інвестицій вкладається в експортні галузі, зокрема електромашинобудування та електроніка. Основними реципієнтами південнокорейських інвестицій виступають Китай, США та ЄС. Республіка Корея найбільше інвестує у гірничодобувну промисловість та бізнес-послуги. Особливою формою інвестиційної політики Республіки Корея є функціонування вільних економічних зон, які є ефективним засобом для сворення експортної індустрії, передаіі технологій, зміцнення міжнародної довіри до інвестиційного клімату країни.

2.4 Багатонаціональні підприємства як особливий напрям зовнішньоекономічної політики Республіки Корея

Імідж Пiвденної Кореї як однiєї з сучасних iндустрiальних держав упродовж ocтaннix 25 pоків значною мiрою пiдтримується завдяки зусиллям великих диверсифiкованих бiзнесових груп, якi називають "чейбол" (chaebоl).

Найбiльша з чеболів - "Samsung" - почала свою історію з невеликої фабрики, яка займалася очищенням рису, була заснована Лі Бен Чулем у 1935 р. В 1990-ті роки фірма стала світовим лідером в електронній промисловості, з 1991 р. - найбільшим у світі виробником кінескопів для кольорових телевізорів, яка займала 17 % світового ринку [8]. У 2007 р. оборот "Samsung" становив 196,1 млрд дол., i дiяла в широкому спектрі галузей, зокрема, в електронiцi ("Samsung" є найбiльшим у cвiтi виробником мікpocxeм пам'ятi для комп'ютерiв), автомобiле- i суднобудуваннi, аерокосмiчнiй галузi та машинобудуваннi [31].

Недалеко вiдстає за розмiрами вiд "Samsung" центр "Hyundai", яка була створена у 1948 р. Чон Джу Еном як авторемонтна майстерня. Завдяки американським військовим контрактам і програмам розвитку інфраструктури, які надходили від влади, "Hyundai" стала основною машинобудівною фірмою в Кореї. Міжнародне визнання прийшло з виконанням військових замовлень США під час війни з В'єтнамом. Потім діяльність "Hyundai" поширилась і на такі високі технології, як електроніка, напівпровідники, телекомунікації. У 2006 р. "Hyundai" досяг рівня випуску автомобілів - 20 млн одиниць і 14 млн - експорт їх.

Група "LG" (колишня "Lucky GоІdstаr”) є однією з найстаріших фінансово-промислових корпорацій Республіки Корея, до складу якої входить 55 компаній, які представлені в усіх галузях промисловості, за винятком автомобіле- і суднобудування. Основні промислові підгрупи: електроніка, продукція хімічної промисловості, машинобудування, виробництво товарів загального споживання, текстильна промисловість. На сучасному етапі "LG" разом з "Samsung" є лідером національного бізнесу, проводить активну експансію завоювання ринків закордоном [45].

Ще одна важлива корпорація Республіки Корея - "Daewoo" - одна із наймолодших чеболь, утворена лише у 1967 р. як фірма з експорту продукції текстильної промисловості в Сінгапур. У 2006 р. "Daewoo" мала свою міжнародну мережу із 470 представництв і 600 зарубіжних дочірніх компаній.

"Samsung", "Hyundai", "LG" та "Daewoo" разом з шiстьма iншими, дрiбнiшими чеболь, забезпечують близько 40 % ВНП Пiвденної Кореї [100, 42].

Iсторично склалося так, що пiвденнокорейські чеболі скористалися наявнiстю в цiй кpaїнi дешевої робочої сили й налагодили експорт широкого спектра товapiв в iндустрiалiзованi кpaїни. Однак oстаннім часом цiни на землю та вapтiсть робочої сили у Пiвденнiй Кореї значно зросли i тим самим лiквiдували основні джерела конкурентних переваг чеболь в умовах глобальної економiки. Проведений нещодавно швейцарським Мiжнародним iнститутом розвитку менеджменту аналiз конкурентних переваг окремих кpaїн поставив Пiвденну Корею на 24 мiсце у рейтингу 41 країни з числа розвинутих та кpaїн, що розвиваються, одразу пiсля Таїланду й Чилi, але перед Iспанiєю та Мексикою. (Першi три мiсця у цьому рейтингу займають США, Сингапур i Японiя) [70].

Управління чеболь зосереджено в руках голови, котрий може бути першим засновником, і він призначає директорів кожної з компаній у чеболі. Чеболь субсидуються підтримуваними урядом банківськими позиками, що мають низькі процентні ставки, значний строк виплати і позбавлені ризику неповернення завдяки урядовим гарантіям [89, 444].

На вiдмiну вiд японських компанiй, з яким часто порiвнюють пiвденнокорейськi чеболь, деякi з oстаннix характеризуються вiдносно низькою якiстю продукцiї та застарiлими її конструкцiями. Отже, вони неспроможнi вiдреагувати на пiдвищення витрат перенесенням cвoєї експортної процукцiї у верхнiй сектор ринку та пiдвищенням цiн, як це свого часу зробили чимало японських фiрм. Hатомість у спробах зберегти cвoї конкурентнi позицiї чеболь можуть вiдреагувати на збiльшення витрат на батьківщині створенням пiдприємств за кордоном, де прямi витрати на оплату працi нижчi, а продуктивнiсть працi ? вища, нiж у Пiвденнiй Kopeї. Наприклад, у 1996 р. "Daewoo" здiйснила iнвестицiї у завод з виробництва вiдеомагнiтофонiв у Пiвнiчнiй Ірландiї частково для того, щоб скористатися дешевшою робочою силою. Керiвництво "Daewoo" дiйшло висновку, що середня заробiтна платня працiвникам заводу в Кумi (Пiвденна Корея), яка становила 1300 дол. на мiсяць є вищою, у порiвняннi з 1200 дол. на мiсяць, якi сплачують працiвникам аналогiчного заводу у Антримi (Пiвнiчна Iрландiя), тодi як продуктивнiсть праці на iрландському пiдприємствi на 20 % вища.

Iншою причиною, яка спонукае чеболь до iноземних iнвестицiй, є те, що в такий спосiб вони стають власниками iноземних пiдлриємств, котрі можуть забезлечити якiсть продукції, її сучасний дизайн та присутнiсть на тому чи iншому ринку, або власниками iнженерних ноу-хау, яких бракує корейським компанiям. Наприклад, на початку 1995 р. "Samsung" за 378 млн дол. придбала 40% акцiй компанії "AST”, одного з найбiльших у США виробникiв персональних комп'ютерiв. Подiбним чином дiяла i "Hyundai” [87].

Electronic Industries - фiлiя "Hyundai", другої за величиною чеболь, - яка нещодавно за 165 млн дол. купила виробника комп'ютерних дискiв "Maxtor" зi США, а за 340 млн дол. - нaпiвnpoвiдникове вiддiлення компанії "АТ&Т”. Тим часом "Daewoo" в рамках своєї стратегії перетворення на найбiльшого постачальника автомобілiв у кpaїни, що розвиваються, скуповувала автомобiльні заводи у Схiднiй Євponi, B'єтнaмі та Бразилiії, щоб використати маловитратну виробничу базу для органiзацiї експорту автомобiлiв у iншi кpaїни, що розвиваються [31].

Основна сфера діяльності чеболь включає машинобудування, приладобудування, текстильну, електротехнічну, суднобудівну, автомобілебудівну, нафтохімічну галузі промисловості, капітальне будівництво, транспорт тощо. Коротко можна розбити ведучі конгломерати за наступними галузями: Автомобілебудування - “Hyundai Motors” (47 %), “Daewoo Моtors” (18 %) і “Кiа Моtors”. Суднобудування - “Hyundai”, “Daewoo”, “Samsung” і “Коreа shipbuilding and engineering” - 90 % всіх потужностей. Електротехнічна - “Lucky Goldstar” (“LG”), “Samsung”, “Daewoo” і “Hyundai” - охоплюють практично все виробництво мікроелектроніки, комп'ютерів, телевізорів тощо. Ця ж четвірка займає лідируюче положення в хімічній індустрії і машинобудуванні, проте в цих галузях експортна діяльність не така активна і результативна. Освоєння цих ринків почалося досить недавно [87].

Що стосується будівельної індустрії, то ступінь монополізації в цій галузі значно нижчий. Тут діє більше 40 крупних компаній. В основному це спеціалізовані підрядчики, які пропонують повний цикл послуг ? від проектування до будівництва. Проте і в цій галузі відчувається вплив “Великої четвірки”.

Частково, “Samsung” став першою корпорацією, якій вдалося в 1970-ті роки вийти на ринок будівельних послуг Лівії, Ірану, Іраку, а в 1980-ті роки - на ринки Близького Сходу, Південної Америки, Південно-Східної Азії і Африки.

Слід також відмітити текстильну промисловість, де 65 % південнокорейського експорту парипадає на “Korea Textile Company”. Як і інші чеболь, ця компанія також змінює свою економiчну політику і переходить до експорту капіталу в місця збуту продукції. Таким чином, створюються спільні підприємства в країнах-імпортерах [8].

Отже, чеболь - це конгломерати, які утворилися для відродження економіки після Корейської війни. У Південній Кореї їх налічується приблизно 50, а 4 найбільші з них - це “Samsung”, “Daewoo”, “ Hyundai” і “LG” - дають 70 % південнокорейського експорту.

Таким чином, основними складовими зовнішньоекономічної політики Республіки Корея є зовнішньоторговельна, інвестиційна та функціонування багатонаціональних підприємств. За зовнішньоторговельним оборотом країна посідає 10-те місце в світі. Зовнішньоторговельна політика передбачає державне регулювання експорту та імпорту за допомогою запровадження ліцензій, поправок, різноманітних заходів проти напливу імпорту. Інвестиційна політика Республіки Корея спрямована на застосування різноманітних заходів для залучення інвестицій і створення сприятливого інвестиційного клімату в країні.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ВЕКТОРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЯ

3.1 Економічні зв'язки Республіки Корея і США

Економічні відносини Республіки Корея і США мають досить давню історію. Згідно офіційного підходу до визначення початкової фази встановлення політичних, економічних, а також інших форм міждержавних відносин Республіки Корея і США, ці країни приступили до формування таких контактів в 1950 р., коли спільно виступили в збройному конфлікті проти Північної Кореї. З того часу поступово склалася сучасна система їх зв'язків в економічній сфері, яка на сучасному етапі все більш тяжіє до відносин взаємозалежності.

Так, все більш визначеною виглядає практично обопільна зацікавленість сторін в подальшому нарощуванні співпраці в різних сферах. Зараз Республіка Корея є для США шостим за величиною зарубіжним ринком збуту товарів і восьмим за важливістю торговельним партнером [46, 25].

США чудово розуміють, що країна, яка демонструє останнім часом середньорічні темпи економічного зростання майже 9 % та вийшла на 12-у позицію в світі за об'ємом вироблюваного нею валового національного продукту (ВНП) і має низькі показники по безробіттю (3, 2 % в 2007 р.) і зростанню інфляції (менше 5 % в 2007 р.), не може не викликати певного інтересу і як торговий партнер, і як реципієнт прямих інвестицій.

Тому США експортують в Республіку Корея своїх експортних товарів на суму, яка в 2 рази перевищує американський експорт до Китаю при існуючій різниці в місткості внутрішнього ринку цих азіатських країн, а також поступово збільшують об'єм своїх прямих інвестицій в Республіку Корея, прагнучи лідерства серед її найбільших іноземних вкладників. Зокрема, обсяг прямих іноземних інвестицій в республіку Корея зі США досяг 2,3 млн дол. (2007 р.), що на 37 % більше у порівнянні з 2006 р. Південна Корея інвестувала у США 3,4 млн дол. (2007 р.), що на 90 % більше, ніж у 2006 р [44].

Зі свого боку і Республіка Корея в даний час розглядає США як найважливіший для себе зарубіжний ринок (вартість її експорту в США більше, ніж на 41 % перевищує її експорт в Японію), а також джерелом отримання нових технологій і прямих інвестицій з-за кордону (рис. 3.1).

Рис. 3.1 - Динаміка американо-південнокорейської торгівлі (млрд дол.)

Так, серед закордонних ринків, що представляють для Республіки Корея особливий інтерес унаслідок експортної спрямованості її економічного розвитку, США займають пріоритетну першу позицію. Протягом всього відзначеного періоду південнокорейський товарний експорт в США значно перевищував об'єми вивозу в такі країни, як Японія і Гонконг, Китай і Німеччина. Це відбувалося особливо помітно в другій половині 1990-х років, коли виразно виявилися результати досить швидкого економічного розвитку Республіки Корея та інших нових індустріальних країн (НІК), що було помічене і ідентифіковане в США як феномен появи джерела "нової хвилі" товарного експорту з Далекосхідного регіону [23, 156].

Темпи зростання експорту Республіки Корея в США в цей період були приголомшуючими: в 1994 р. вони дорівнювали 27,1 %, в 1996 р. ? 29,1, в 1997 р. ? рекорд ? 31,9 %. Проте, не дивлячись на явне уповільнення темпів зростання південнокорейського експорту в США на початку 2000-х років, як і раніше сюди прямувала істотна частина (близько 25 % в 2001 р.) його загального об'єму (рис. 3.1).

Безперечний інтерес представляє також товарна структура експортно-імпортних зв'язків Республіки Корея і США (табл. 3.1., 3.2).

Розраховані на основі американської статистики дані табл. 3.1. і 3.2. явно демонструють переважання в даний час таких товарів, як різне устаткування виробничого призначення. В експорті Республіки Корея до США електротехнічне і інше промислове устаткування склали близько 60 %, а транспортні засоби і одяг - лише по 6-7 %.

Таблиця 3.1 - Товарна структура експорту Республіки Корея в США (млн дол., %)

Показники

2001 р.

2003 р.

2005 р.

2007 р.

ВСЬОГО

17778

20374

24891 (100,0)

8332 (100,0)

у тому числі:

електротехнічне устаткування і частини

5585

7272

10420 (41,9)

3348 (40,1)

реактори ядерні, бойлери, промислове устаткування

2843

3234

4726 (19,0)

2033 (24,2)

транспортні засоби (безрейкові)

922

1717

1894 (7,6)

688 (8.1)

одяг

2049

1986

1745 (7,0)

432 (5,1)

чавун і сталь

784

990

1022(4,1)

322 (3,8)

взуття і супутні товари

1086

708

536 (2,2)

115(1,3)

шкіра і вироби з неї

810

573

396(1.6)

81 (0,9)

пластмаса і вироби з неї

282

320

376(1,5)

111 (1,2)

Інші

3417

3574

3766(15,1)

1302 (15,3)

Таблиця 3.2 - Товарна структура імпорту Республіки Корея із США (млн дол.)

Показники

2001 р.

2003 р.

2005 р.

2007 р.

ВСЬОГО

14776

18028

25413 (100,0)

8663 (100,0)

у тому числі:

реактори ядерні, бойлеры, промислове устаткування

2416

3321

5170 (20.3)

1972 (22,8)

електротехнічне устаткування і частини

2427

3410

4345 (17,1)

1604 (18,5)

аерокосмічна техніка і частини

1496

1688

2200 (8,7)

336 (3,9)

продукція органічної хімії

685

771

1124 (4,4)

317 (3,7)

оптика і оптичне устаткування

685

905

1068 (4,2)

398 (4,6)

паливо мінеральне

631

580

663 (2,6)

276 (3,2)

транспортні засоби (безрейкові)

399

504

659 (2,5)

246 (2,8)

пластмаса і вироби з неї

405

450

594 (2,3)

196 (2,3)

м'ясо і м'ясопродукти

186

272

393(1.6)

113(1,3)

риба і морепродукти

102

111

120 (0,5)

69 (0,8)

озброєння і боєприпаси

53

87

113(0,5)

33 (0,4)

Інші

5291

6379

8964 (35,3)

3103 (35,7)

Схожа ситуація спостерігається в даний час і в структурі південнокорейського імпорту із США - питома вага різних видів устаткування промислового призначення складає більше однієї третьої його загальної вартості. Це робить дану номенклатуру товарів в цілому претендуючою на досить помітне становище в структурі імпорту Республіки Корея зі США.

Цікавою є динаміка ввезення в Республіку Корея окремих товарних груп. В 1995 р. Республіка Корея була третім за величиною зарубіжним ринком збуту для сільськогосподарської продукції США. На першій позиції з п'яти найбільших таких ринків знаходилася Японія, далі - Канада і Республіка Корея, Мексика і Тайвань. Не дивлячись на деякий прогрес в знятті Республікою Корея існуючих обмежень на ввезення американських сільськогосподарських і продовольчих товарів, поки-що в Республіці Корея збереглося загальне негативне відношення до можливості подальшого відкриття південнокорейського ринку для подібної продукції із США [103].

Проте лібералізація ринку сільськогосподарської продукції в даний час в Республіку Корея необхідна перш за все для споживачів, оскільки ціни на неї усередині країни істотно вищі за світові. Це не тільки дозволило б значною мірою урізноманітити вибір продовольчих товарів в цілому, але й реалізовувати їх населенню за більш низькими цінами, ніж зараз, що сприяло б подальшому зростанню добробуту громадян Республіки Корея.

Не дивлячись на те, що автомобільний ринок Республіки Корея на сучасному етапі є одним з самих швидкозростаючих в світі і другим серед країн Азії (після Японії), він практично закритий для імпорту автомашин.

В 2006 р. Республіка Корея експортувала 1,9 млрд своїх автомобілів, що майже на 40 % перевищило рівень її автоекспорту 2005 р. Проте імпортних машин в Республіку Корея було продано всього 6921, що склало не більше 0,44% об'єму продажів автотехніки на внутрішньому ринку Республіки Корея, незважаючи на практично подвоєння з 1994 р. імпорту автомобілів (3866). (Для порівняння: автомашини, що імпортуються, складають до 26,8 % авторинку США і 5,6 % ? продажу автомобілів в Японії) [44].

Практично повна закритість внутрішнього автомобільного ринку в даний час привела до того, що такі американські автогіганти, як "Крайслер", "Дженерал Моторз" і "Форд", змогли реалізувати в 1995 р. на ринку Республіки Корея тільки 1962 своїх автомашин. У свою чергу провідні південнокорейські автомобілебудівники ? "Hyundai" і "Кia" лише за один місяць того ж року продали майже в чотири рази більше своїх автомашин на американському ринку [107].

З 27 вересня 1995 р., коли сторони досягли певного рівня взаєморозуміння, відображеного в спеціальному Меморандумі Республіка Корея ? США, почалися лише перші кроки у напрямі лібералізації і цього ринку країни. Автовиробники США активно підтримують ці заходи, сподіваючись на подальший прогрес в непростому процесі відкриття південнокорейського внутрішнього ринку для їх продукції [100, 56].

На південнокорейському аерокосмічному ринку, як і раніше домінують компанії США. З 1990 р. об'єм їх продажів продукції військового призначення склав майже 10 млрд дол. США, а південнокорейські авіакомпанії "KOREAN AIR" і "ASIANA AIRLINES" успішно експлуатують до 100 одиниць літальної техніки виробництва американських авіагігантів "BOEING" і "McDONNELL DOUGLAS".

Динамічно розвиваючись, аерокосмічна промисловість Республіки Корея спирається на підтримку держави. Так, проходять розробку нові моделі цивільної авіатехніки (лайнер на 100 посадочних місць) і спецтехніки військового призначення (літак КТХ-2). Найбільші південнокорейські корпорації "SAMSUNG", "DAEWOO" і "HYUDAI" виступають партнерами аерокосмічної промисловості США [44].

Так, багато в чому завдяки успішному проведенню виставки "SEOUL AIR SHOW" восени 1996 р., на думку південнокорейського тижневика "Korea Economic Weekly", досить солідними замовленнями нині забезпечені основні виробники цієї досить перспективної продукції в Республіці Корея, що відкриває і перед ними і галуззю в цілому непогані перспективи, виводячи її в найближчому майбутньому на провідні позиції в світі. При цьому перед галуззю ставиться завдання увійти до першої десятки світових виробників авіатехніки до 2010 р. (поки вона знаходиться на 21-й позиції в світі) [46, 25].

Прагнучи забезпечити собі допуск до сучасних високих технологій, південнокорейські гіганти аерокосмічної галузі підписали в ході проведення виставки контракти з найвідомішими зарубіжними компаніями. "SAMSUNG AEROSPACE IND." уклала угоду з "NORTHROP GRUMMAN" (США) про розробки окремих вузлів для "Боїнгу 747-Х", укладений і контракт з "GENERAL MOTORS" на виробництво газотурбінних двигунів, що в цілому дозволить корпорації "SAMSUNG AERO-SPACE IND." вийти на світовий технологічний рівень.

"KOREAN AIR" (KAL) об'єднала зусилля з американською авіаційною корпорацією "Сикорській" з тим, щоб стати виробником південнокорейського багатоцільового вертольота (КМН), масове виробництво яких може початися з 2008 р., а також забезпечила свою участь в програмах розвитку "Боїнгу 747-Х".

Досить перспективні плани південнокорейських авіакомпаній забезпечують підвищення попиту на авіатехніку в найближчому майбутньому.

Так, "KOREAN AIRLINES" має намір знизити термін експлуатації повітряних суден на своїх лініях до 7 років, сподіваючись на те, що її повітряний флот стане одним з "наймолодших" в світі. Це, згідно розрахункам, вимагає закупівлі додатково 150 ?200 літаків в найближчі 5?7 років, що, у свою чергу, означає вкладення від 15 до 30 млрд дол. США в даний проект. Чималі засоби (до 2,7 млрд дол. США) будуть направлені на реалізацію оголошеної урядом Республіки Корея перспективи супутникової програми [72].

Але в цілому передбачуване в найближче п'ятиліття зниження частки постачальників із США у військових продажах до 50 % з рівня 90 % в недавньому минулому викликає наростання заклопотаності у американських авіа корпорацій [62].

Істотну роль відіграє в економічних відносинах Республіка Корея ? США і проблема передачі технології. Постійно орієнтуючись на захист своїх національних інтересів, фірми США здійснюють передачу технологій південнокорейській стороні. Так, за даними "Korea Industrial Technology Association", Республіка Корея в період 1988?1999 рр. отримала із США на комерційній основі технологічні розробки на загальну суму близько 3,5 млрд дол. (1217 проектів), що склало приблизно 61,5 % сукупній вартості подібних придбань-закупівель Республіки Корея за кордоном (5,6 млрд дол.) [98].

Отже, США і Республіка Корея співпрацюють ще з 1950-х років. Головною сферою їх діяльності була торгівля продукцією обробної промисловості і сільського господарства. Зараз США є найбільшим донором технологій для Республіки Корея серед іноземних держав протягом всього періоду її новітньої історії. На них припадає близько половини вартості всіх технологій, що імпортуються Республікою Корея, причому за цим показником США значно випереджають другого найбільшого іноземного донора технологій для Республіки Корея - Японію. Дані країни нині прагнуть, не зупиняючись на досягнутому, до подальшого вдосконалення взаємовигідної співпраці в господарській сфері, віддаючи пріоритет новим її формам.

3.2 Роль Південної Кореї в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Новий етап співробітництва в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) обумовлений кількісними і якісними змінами в розвитку торговельно-економічних зв'язків між східно-азіатськими країнами.

Ще в першій половині 1990-х років серед корейських і ряду західних експертів був поширений скептицизм відносно перспектив співпраці країн Північно-Східної Азії. В числі негативних чинників, перешкоджаючих розвитку регіонального співробітництва, називалися: значна диференціація рівнів розвитку розташованих тут держав, інституційні відмінності між країнами, збереження економічної гегемонії Японії, яку не могла поколивати жодна країна. Певною мірою ці проблеми, як і раніше, існують. Разом з тим, просування Китаю по шляху реформ, зростання його економічного впливу в Північно-Східній Азії і перспективи перетворення в одного з лідерів світової економіки створили нові умови для зближення сусідніх держав [32, 178].

Інтенсифікації співпраці в Північно-Східній Азії значною мірою сприяла активізація в 1990-ті роки торгових, інвестиційних і технологічних зв'язків на двосторонній основі, перш за все Південної Кореї з Великим Китаєм (материковий Китай і Гонконг) і Японією.

Протягом останнього десятиріччя виразно виявляється вплив КНР на економіку Південної Кореї, що розвивається. Дія ця неоднозначна: з одного боку, Китай виступає як конкурент інтересам Республіки Корея, з іншого - розширення ємного китайського ринку відкриває для південнокорейського бізнесу нові можливості зростання [81, 5].

Починаючи з 2003 р. Китай перетворився на найважливішого зовнішньоторговельного партнера Південної Кореї, об'єм товарообігу з яким збільшився у 2007 р. до 145 млрд дол. і, за найобережнішими прогнозами, здатний вирости до 2010 р. до 100 млрд дол. (рис. 3.2.). Успішному просуванню на китайський ринок сприяла конкурентоспроможність південнокорейських виробників телекомунікаційного устаткування, електроніки, автомобілів, високоякісних сталей.

Рис. 3.2 - Основні країни-партнери по експорту Республіки Корея в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в 2007 р.

За період 2004-2007 рр. експорт Республіки Корея до Китаю збільшився на 64,7 % і зараз складає 82 млрд дол., тоді як імпорт з Китаю подвоївся і становить 63 млрд дол. Щодо прямих іноземних інвестицій, то їх обсяг з Республіки Корея в Китай у 2007 р. досяг 5,2 млрд дол., тоді як прямі іноземні інвестиції Китаю у 2006 р. становили лише 40 млн дол., а в 2007 р. досягли 385 млн дол. [100, 51].

Японсько-південнокорейський товарообіг складає 71 млрд дол. і має значний потенціал зростання. Південна Корея зберігає тісну залежність від економічних процесів, що відбуваються в Японії. Сукупний об'єм дефіциту в двосторонній торгівлі за останні п'ять років становить 56 % і складає 29,9 млрд дол. (2007 р.).

Політика Японії на підтримку валютного курсу на рівні 130 ієн за долар, що проводилася в 2000?2001 рр. продовжує негативно позначатися на південнокорейських експортерах. У зв'язку з цим, з метою уникнути торгових перекосів і добитися у взаємостосунках з провідними партнерами відносної стабільності і передбаченості, Південна Корея прагне укладання договорів з чітко сформованими зобов'язаннями сторін. Саме в цьому контексті слід розглядати готовність Південної Кореї до обговорення з Японією можливості формування двома державами зони вільної торгівлі, що виявилася ще під час візиту президента Ким Де Чжуна до Японії в 1998 р. [98].

Хоча міждержавні контакти, що активізувалися слід за цим, не привели до появи узагальнюючого документа, що фіксує розповсюдження на Японію і Південну Корею статусу зони вільної торгівлі, робота з оновлення і розвитку юридичної бази двосторонніх господарських зв'язків дозволила підписати ряд важливих документів, що регламентують економічні відносини двох країн [15, 234]. Зокрема, Токіо і Сеул уклали угоди про умови врегулювання конфліктів в області трудових відносин і фінансів. Особливе значення має двостороння інвестиційна угода, метою якої є введення між двома країнами полегшеного режиму руху капіталу і прибутку, отриманого в результаті його діяльності. Це перший документ такого роду, укладений Республікою Корея з іноземною державою, і він набув чинності в 2002 р. Документ фіксує надання інвестиціям партнера статусу національних і покликаний забезпечити гарантії юридичного захисту інтересів іноземних інвесторів. В договорі закріплюється пріоритет міжнародного арбітражу по інвестиційних суперечках. Під дію цієї угоди підпадають всі галузі економіки, за винятком оборонно-промислового комплексу, кіноіндустрії, засобів масової інформації, рибної промисловості і ряду сільськогосподарських виробництв [81, 7].

В Республіці Кореї розглядають інвестиційну угоду з Японією в більш широкому контексті. Взаємодіючи з Токіо, Сеул розраховує, по-перше, успішніше розширювати свою економічну присутність на перспективному китайському ринку, по-друге, намагається виробити злагоджену політику відносно створення регіонального економічного союзу з участю Південної Кореї, Японії і Китаю.

Тому в Сеулі порівнюють підписаний японо-південнокорейський документ про інвестиційну співпрацю з договором про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, що з'явився п'ятдесят років тому і заклав основу європейської інтеграції [91].

Велике значення для економіки Республіки Корея мають відносини в трикутнику Корея - Японія ? КНР. Починаючи з 1999 р., проводяться щорічні зустрічі на рівні глав держав і урядів Японії, Китаю і Республіки Корея, де велика увага надається обговоренню економічних проблем. Сумісні дії повинні допомогти поступовому зняттю перешкод, що заважають економічному зближенню трьох держав. А це дозволило б додати могутній додатковий імпульс регіональним торговим, інвестиційним і науково-технічним обмінам, що відповідає довгостроковим інтересам Японії, Китаю і Південної Кореї. Набираючи силу, інтеграційний процес стимулює економічне зростання. Згідно існуючих прогнозів, частка валового регіонального продукту Північно-Східної Азії в світовому ВВП збільшиться з 16 % в 1990 р. до 27 % в 2010 р. і основна його частина припаде на "трійку". При цьому кожна з країн не забуває про вирішення власних завдань [81, 6].

Унікальну позицію в регіоні займає Сеул. Поступаючись КНР першістю у виробництві трудомістких товарів, Південна Корея прагне за рахунок кооперації з Японією активніше розвивати високотехнологічні галузі. Особливі надії Південна Корея пов'язує з вигодами свого географічного положення. Південнокорейська економіка опиняється в епіцентрі одного з найперспективніших районів світового господарства, і завдання полягає в тому, щоб максимально ефективно скористатися цією перевагою в цілях розвитку [103].

Слід також розглядати розвиток співробітництва Сеула, Токіо і Пекіна з країнами Південно-Східної Азії (в рамках діалогу "АСЕАН плюс три"). Країни Південно-Східної Азії займають важливе місце в зовнішньоекономічних зв'язках Республіки Корея. Товарообіг Південної Кореї з АСЕАН в 2007 р. перевищив 72 млрд дол., поступаючись за своїм об'ємом лише торгівлі з США, Китаєм і Японією. Південна Корея є третім за величиною інвестором в економіку "десятки" [98].

Офіційні регулярні контакти Республіки Корея з АСЕАН беруть початок з 1989 р. З другої половини 90-х років вони проводилися в рамках діалогу "АСЕАН + три", коли партнерами 10 південно-східних держав виступали одночасно Японія, КНР і Республіка Корея. За ініціативою президента Ким Де Чжуна в 1998 р. була утворена Східно-Азіатська група перспективного планування (ВГПП), що включає по два представники від кожної країни і покликана підготувати пропозиції про стратегію розвитку співпраці країн АСЕАН з Японією, Китаєм і Південною Кореєю. Найважливіша проблема, на вирішенні якої повинні, на думку південнокорейської сторони, концентруватися східно-азіатські країни - це пошук оптимального шляху поєднання регіоналізму і глобалізму [64].

Республіка Корея відіграє важливу роль у розвитку угрупування АСЕАН+3. Під час святкування 10-ї річниці функціонування даного об'єднання, Саміт якого відбувався у листопаді 2007 р. у Сінгапурі, було прийнято “Другу Спільну Угоду про Співпрацю у Східній Азії” і “Робочий план”, який містив завдання Спільної Угоди. Крім цього, в ході Саміту було утворено Фонд Співпраці АСЕАН+3 як спільні фінансові ресурси, необхідні для виконання проектів АСЕАН+3 [62].


Подобные документы

  • Характеристика економічного розвитку Республіки Корея: структура, основні показники, провідні галузі економіки. Основні торгівельні партнери Республіки Корея: міжнародні організації, США, Китай. Співпраця Республіки Корея з Україною в економічній сфері.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 20.11.2014

  • Зовнішня політика Фінляндської Республіки на сучасному етапі. Співпраця країн Північної Ради та Балтійського моря. Діяльність Фінляндії в Європейському Союзі, відносини країни з Російською Федерацією, Китаєм та Сполученими Штатами Америки, Україною.

    дипломная работа [533,3 K], добавлен 28.12.2013

  • Особливості економічного розвитку Іспанії: загальна характеристика країни; політика соціального ринкового господарства, його інвестиційна привабливість; зовнішньоекономічні стосунки, товарна і географічна структура експорту і імпорту; актуальні проблеми.

    дипломная работа [30,4 K], добавлен 03.01.2011

  • Політика стимулювання експорту та імпорту як частина зовнішньоекономічної політики. Нормативно-правова база та понятійний апарат стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. Світовий досвід стимулювання експорту та імпорту і його використання в Україні.

    контрольная работа [44,2 K], добавлен 10.08.2009

  • Структура зовнішньоекономічної торгівлі в Європейському Союзі, сумарні показники зовнішньоекономічної торгівлі країн Союзу. Показники зовнішньоекономічної торгівлі окремих країн ЄС. Зовнішньоекономічна інвестиційна політика в Європейському Союзі.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 15.06.2013

  • Характеристика економічного розвитку Республіки Корея. Міжнародні організації в якості торгівельних партнерів. Перспетиви розвитку співробітництва в галузях економіки, науки, міжнародних питаннях (співпраця у межах ООН, нерозповсюдження ядерної зброї).

    курсовая работа [100,8 K], добавлен 20.11.2014

  • Характеристика нових індустріальних країн: чинники появи та закономірності розвитку. Основні внутрішні й зовнішні фактори, що спричинили економічне зростання. Економіка Республіки Корея. Особливості економіки азіатських "драконів" та азіатських "тигрів".

    реферат [32,2 K], добавлен 10.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.