Дитячі програми на українському телебаченні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«ДИТЯЧІ ПРОГРАМИ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕЛЕБАЧЕННІ»

ЛУЦЬК - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕЛЕБАЧЕННЯ

1.1 Поняття, передумови та наслідки створення телебачення

1.2 Поява дитячих програм на українському телебаченні

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТЕЛЕПАЧЕННЯ ДЛЯ ДИТЯЧОЇ АУДИТОРІЇ

2.1 Характеристика аудиторії дитячих програм

2.2 Функціонування дитячих програм на сучасному українському телебаченні

2.3 Порівняльний аналіз дитячих програм на українському телебаченні

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОГРАМ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

телебачення дитячий програма український

Актуальність даної теми обумовлена тим, що сучасне телебачення є найбільш масовим і, напевно, найбільш потужним інструментом для поширення інформації, розваги та освіти. Телеглядачеві доступні десятки, а в деяких регіонах сотні каналів з дуже різноманітним контентом.

Темою даної курсової роботи стало дослідження особливостей дитячих телевізійних програм на українському телебаченні.

Ми вважаємо за необхідне торкнутися найгостріших питань, пов'язаних з дитячими передачами та дитячим телебаченням взагалі, вивчити і привернути до неї увагу не лише представників науки, але й суспільства в цілому.

Сьогодні дитячі програми займають певну частку в сітці мовлення і дозволяють дистанційно навчати, розвивати і розважати величезну кількість дітей одночасно. У цьому головна перевага і гідність телебачення для дітей. Однак для того, щоб конструктивна, освітня спрямованість дитячих передач переважала над їх розважальною функцією, необхідно проводити не тільки роботу з їх створення, а й з дослідження їх ефективності та впливу на дітей.

Об'єктом дослідження виступає українське телебачення.

Предметом дослідження виступають телепрограми для дитячої аудиторії, що наповнюють сітку мовлення українських каналів.

Метою дослідження стало виявлення особливості дитячих телепрограм на українському телебаченні.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

- Огляд історії становлення та розвитку телебачення, появи дитячих передач і каналів;

- Вивчення особливостей дитячої телевізійної аудиторії;

- Огляд дитячих програм на українському телебаченні, визначення їх типологічних особливостей;

- Огляд та аналіз особливостей сучасних каналів;

- Вивчення особливостей дитячих і підліткових програм на сучасних українських каналах;

- Вивчення проблем соціальної відповідальності на дитячому та юнацькому телебаченні.

- Виявлення позитивних та негативних рис дитячих телепрограм;

Новизна дослідження - незважаючи на те, що телебачення як культурний і соціальний феномен, достатньо вивчене на сьогоднішній день, нам не вдалося виявити серйозних досліджень дитячого телебачення, тим більше будь-якого порівняльного аналізу дитячих передач на різних каналах. Наша робота приділяє цим питанням пильну увагу, розкриває проблеми дитячого телебачення і пропонує можливі шляхи його розвитку.

Теоретична база - при вивченні питання і написанні роботи ми використовували наукові статті, опубліковані в українській пресі, довідкову і спеціальну літературу, дослідження, присвячені телебаченню. В основному це праці українських і зарубіжних авторів, які розглядають історію телебачення, його сучасний стан, тележурналістиці і режисерської діяльності, питань створення телевізійних передач і якісного телевізійного продукту. Назвемо декілька, найбільш цікавих, на наш погляд, авторів: Челишева.І., Шаріков. А.В., Чудінова В.П., Ануфрієва О., Бондарчук О., Лозов'юк Л.С., Михалкович В., Когатько Г.Г., Гуляєва Е., Мацько. І., Лізанчук В. В, Шкопоров Н. Б. та ін..

Методологічна основа даної курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: системний аналіз, порівняльно-описовий метод, моніторинг випусків програм досліджуваних каналів, теоретико-методологічне узагальнення результатів аналізу.

Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу; трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕЛЕБАЧЕННЯ

1.1 Поняття, передумови та наслідки створення телебачення

Слід зазначити, що телебачення змінило уявлення людини про інформацію, про способи її передачі. Телебачення змінило цивілізацію, направило її розвиток в нове русло і нам з вами довелося звикнути до цього.

В даному розділі курсової роботи нами коротко розглянуто історію телебачення, основні етапи і факти, достатні для того, щоб зробити нашу роботу більш повною і змістовною не виходячи за рамки даної теми.

Думка про можливість передачі зображення на відстань була підказана людям самою природою, такими оптичними явищами, як відображення предметів у воді, міражі в пустелях і т.д. Наші предки стали замислюватися про можливість передачі зображення на відстань, в результаті з'явилися легенди й казки про магів і чарівників, які нібито володіють даром бачити крізь роки і відстані, про яблучка на тарілочках, кришталеві кулі і подібні пристосування. Найсерйозніші наукові ідеї, реалізовані в сучасному світі, спочатку були осмислені або підказані художніми засобами.

Перші телевізори, придатні для масового виробництва з'явилися наприкінці 30-х років минулого сторіччя. Однак цьому передувало кілька десятиліть наполегливих досліджень і безлічі великих і не дуже відкриттів.

Вперше вплив світла на електрику (це явище називається фотоефект - виривання електронів з речовини, при впливі на нього світлом) виявив німецький фізик Генріх Герц в 1887 році. Він докладно описав свої спостереження, але пояснити це явище так і не зумів. У лютому 1888, російський вчений Олександр Столетов провів досвід, наочно демонструє вплив світла на електрику. Столєтову вдалося виявити кілька закономірностей цього явища. Їм же був і розроблений прообраз сучасних фотоелементів, так званий «електричний очей». Але повністю пояснити природу фотоефекту зміг лише Альберт Ейнштейн в 1905 році. [9, с. 164]

Паралельно з цими дослідженнями відбувалося і безліч інших, що зіграли в підсумку не менш важливу роль в історії створення телевізорів. У 1879 році англійським фізиком Вільямом Круксом були відкриті речовини, здатні світиться при впливі на них катодними променями - люмінофори. Пізніше було встановлено, що яскравість світіння люмінофорів безпосередньо залежить від сили їх опромінення. У 1887 році першу версію катодо-променевої трубки (кінескопа) представляє німецький фізик Карл Браун.

До кінця 19-століття сама ідея телебачення не видається вже чимось абсурдним і фантастичним. Ніхто з учених вже не сумнівається в можливості передачі зображень на відстані.

У 1907 році Борис Розінг теоретично обгрунтував можливість отримання зображення за допомогою електронно-променевої трубки, розробленої раніше німецьким фізиком К. Брауном. Розінгу так само вдалося здійснити це на практиці. І хоча вдалося отримати зображення у вигляді однієї єдиної нерухомої точки, це був величезний крок вперед. В цілому, в справі розвитку електронних телевізійних систем, Розінг зіграв величезну роль. [6]

Перший пристрій механічного сканування розробив в 1884 році німецький інженер Пауль Ніпков. Його пристрій являв собою обертовий непрозорий диск, діаметром до 50 см, з нанесеними по спіралі Архімеда отворами - так званий диск Нипкова (іноді в літературі пристосування Нипкова називають «електричним телескопом»). Таким чином, відбувалося сканування зображення світловим променем, з подальшою передачею сигналу на спеціальний перетворювач. Для сканування же вистачало одного фотоелемента. Кількість же отворів іноді доходило до 200 (зазвичай же від 30 до 100). У телевізорі процес повторювався в зворотному порядку - для отримання зображення використовувався обертовий диск з отворами, за яким перебувала неонова лампа. За допомогою настільки нехитрої системи і проектувалося зображення. Так само построчно, але з достатньою швидкістю, для того щоб людське око бачив уже цілу картинку. [9, с. 182]

У 1925 році шведському інженеру Джону Берда вдалося вперше домогтися передачі розпізнаються людських облич. І знову з використанням диска Нипкова. Дещо пізніше, ним же була розроблена і перша телесистема, здатна передавати рухомі зображення.

У 1933 році, в США, російський емігрант Володимир Зворикін продемонстрував іконоскоп - передавальну електронну трубку. Прийнято вважати, що саме В. Зворикін є батьком електронного телебачення, проте сам він так не вважав і неодноразово заявляв, що головна роль належить професору Борису Львовичу Розінгу, у якого він був тільки консультантом. [6]

Приблизно в той же час, незалежно від Зворикіна, передавальну трубку створює і радянський вчений С. Катаєв.

Перший же електронний телевізор, придатний для практичного застосування був розроблений в американській науково-дослідної лабораторії RCA, очолюваної Зворикіним, наприкінці 1936 року. Дещо пізніше, в 1939 році, RCA представила і перший телевізор, розроблений спеціально для масового виробництва. Ця модель отримала назву RCS TT-5. Вона представляла з себе масивний дерев'яний ящик, оснащений екраном з діагоналлю в 5 дюймів.

У Радянському Союзі перший сеанс телемовлення відбувся 29 квітня 1931. З 1 жовтня того ж року телепередачі стали регулярними. Так як телевізорів ще не в кого не було, проводилися колективні перегляди, з спеціально відведених для цього місцях.

15 листопада 1934 вперше відбулася трансляція телевізійної передачі зі звуком. Досить тривалий час існував лише один канал - Перша програма. На час Великої Вітчизняної Війни транслювання було перервано, і відновлено лише після її закінчення. А в 1960 році з'явилася і Друга програма. [4, с. 29]

Перший, придатний до продажу кольоровий телевізор створила в 1954 році все та ж RCA. Ця модель була оснащена 15 дюймовим екраном. Дещо пізніше були розроблені моделі з діагоналями 19 і 21 дюйм. Коштували такі системи дорожче тисячі доларів США, а отже, були доступні далеко не всім. [8, с. 98]

Стрімкий розвиток телебачення в другій половині 20-го століття призвело до того, що вже виросло кілька поколінь, яке не уявляє своє життя без телевізора. Якість мовлення значно зросло і стало цифровим. Самі телевізори вже перестали сприйматися як «ящики», бо з'явилися плоскі LCD та плазмові моделі. Розміри екрану перестали вимірюватися парою десятків сантиметрів. Телебачення стало нормою.

1.2 Поява дитячих програм на українському телебаченні

На думку А.Я. Юровского, дитяче мовлення почалося в січні 1939 передачею «З новим роком». У січні 1940 діти побачили новорічну виставу «Зайкін дім». [16, с. 83]

Його думку підтримує А. Ожерельева, яка в своїй статті стверджує, що Радянський союз на десятиліття раніше, ніж США, усвідомив необхідність створення телепрограм для дітей, проте до 1950 року передачі показувалися від випадку до випадку, з того ж року регулярне мовлення для дітей початло і американське телебачення, зародивши інститут «суботнього ранку». [12]

Загалом, однією з перших телевізійних програм, які творчо працювали зі своєю аудиторією, була Winky Dink & You Джека Баррі, дитяча передача, яка з 1953 до 1957 виходила на Сі-Бі-Ес. Взаємодія з маленьким глядачем була створена за допомогою целофанового екрану, який можна було придбати в місцевих магазинах і потім прикласти до телевізора, під час програми. Таким чином створювалася нова поверхня, яка і ставала головним полем гри.

При цьому в СРСР з самого початку телебачення оцінювався як виховний і освітній елемент, а в США як хороша можливість розміщення реклами. Пов'язано це, в першу чергу, з особливістю економік двох країн. У той час як у Сполучених Штатах панували ринкові відносини, всією власністю СРСР розпоряджалося державу. Повною мірою це стосувалося і телебаченню, і поява дитячого контенту було обумовлено двома різними цілями у різних країнах - грошовій, з одного боку, і вихованням ідеологічно правильно налаштованого покоління - з іншого.

На радянському телебаченні готувалися передачі для дітей різного віку: «На добраніч, малята», телевізійні олімпіади, «Музичні вечори для юнацтва», «Веселі старти», «Умілі ручки» та ін. У передачах «Лиця друзів », багато з яких готувалися за листами глядачів, розповідається про кращих вчителів, про досвід роботи в дитячих колективах, про радянських людей, що віддають всі сили вихованню підростаючого покоління. Для підлітків та молоді призначені телевізійні програми - «В ефірі - молодість», «В добру путь», «А ну-ка, дівчата» та ін. [5, с. 62]

У рубриках «Сторінки творчості радянських письменників», «Літературні бесіди», «Майстри мистецтв», «Поезія», «Розповіді про художників» та ін. Ведеться велика розмова про роль і місце діячів літератури і мистецтва в житті країни. Особливе місце займають програми навчального телебачення, підготовлювані спільно з органами народної освіти, АПН СРСР, АН СРСР, провідними навчальними закладами. Передачі для середньої школи охоплюють основні теми більшості шкільних дисциплін і передаються як безпосередньо в клас, так і для перегляду школярами у вечірній час. Систематично велися передачі для вчителів («Екран - вчителю»), для абітурієнтів вступників до вузів, студентів заочних і вечірніх вузів. [3]

У 1970-ті - на початку 1980-х років обидві країни отримують результати своєї дитячої політики на телебаченні. У нашій країні цей період вважається періодом найбільшого піднесення, розквіту дитячого телемовлення, коли з екранів проголошувалися вічні цінності в ігровій формі. Формула цього телебачення звучала так: навчаючи, розважай! У той же час в США це формула виглядала інакше: рекламуючи, розважай! Комерційний підхід привів країну до усвідомлення кризи, а перші спроби з ним боротися - до ще глибшого в нього занурення. Як це сталося і в Україні в 1990-х роках.

Українське телебачення в цей же час рухається в протилежний бік. Звичайно, причиною тому - зміна політичного курсу і становлення ринкової економіки. У цей період передачі для дітей стають схожими на американські програми під час їх становлення, з типово відвертою рекламою. Наприклад - програма «Дісней-клуб» (порівняти з «Тіп-топ клуб», який виходив у США в 1950-х роках, переважно для реклами хліба однойменної марки). [12]

Виходить, що країни здійснили рокіровку: у США - від комерційного розважального телебачення до освітнього під державним контролем, а в Радянському Союзі, наразі окремо виділено, Україні - від освітнього до розважального.

У середині 2000-х років в Україні стали з'являтися перші телеканали для дітей. Мабуть, як відповідь на кризу програми на цих каналах відповідають вимогам виховання моральності у підростаючого покоління. Тим не менш, в Україні кількість дитячих каналів досить мала і практично недоступна більшій частині населення.

У США кількість цих каналів така, що їх просте перерахування представляється скрутним - існують і телекомпанії, які займаються виключно дитячим контентом, а також «дорослі канали» зазвичай мають свої проекти, присвячені дітям (ABCKids, PBSKids, DiscoveryKids і т.д.).

Телебачення для дітей, як в США, так і в Україні зберігає властиві йому спочатку риси, хоча і дещо підкориговані. Так, в США на багатьох дитячих каналах можна побачити лише розважальний контент (зазвичай це кабельні мережі як Nickelodeon, Cartoon Network, 4KidsTV), крім того реклама часто присутня прямо в назві шоу. Наприклад, популярний серіал на Nickelodeon «iCarly» оспівує продукцію «Apple» і в назві (техніка «Apple» традиційно має в назві букву i: плеєри »iPod», телефони «iPhone» і т.д.), і за своєю суттю - серіал розповідає про молодь - активних користувачів технічних новинок. [12]

У той же час абсолютно всі українські канали, присвячені дітям, мають у сітці освітні та виховні програми. До сучасного періоду розвитку українського дитячого телебачення ми повернемося далі.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ТЕЛЕПАЧЕННЯ ДЛЯ ДИТЯЧОЇ АУДИТОРІЇ

2.1 Характеристика аудиторії дитячих програм

телебачення дитячий програма український

Першочергово варто підкреслити, що світ сучасної дитини тісно пов'язаний із засобами масової комунікації (медіа), до яких традиційно відносять кінематограф, телебачення, пресу, відео, Інтернет, супутникове телебачення тощо. Їх популярність визначається такими факторами: використання терапевтичної, компенсаторної, рекреативної, естетичної, пізнавальної, інформаційної, комунікативної, моральної, соціальної чи інших функцій мистецтва; опора на видовищно-розважальні жанри, стандартизацію, серійність, сенсаційність, систему «емоційних перепадів», що дозволяє здійснювати розрядку нервової напруги глядачів; гіпнотизм, угадування бажань публіки, інтуїцію тощо.

У дитячому світі спостерігається бездумне, поглинання інформації, що приходить з екранів телевізорів, комп'ютерних моніторів, із радіоприймачів. Школярі віддають перевагу різного роду розважальним шоу, «мильним операм», серіалам, жанровим комп'ютерним іграм тощо. Занурюючись в інформаційний, віртуальний світ, дитина дуже часто навіть й не замислюється над змістом того, що нею сприймається.

Засоби масової комунікації та інформації можуть сприяти позитивному розвитку людини, але в той же час спустошенню, духовній, моральній, естетичній кризі особистості. Засилля низькопробної в художньому та змістовному відношенні дитячої теле - та кіно- продукції, де постійно присутні сцени насильства, вимагають від дитячих ЗМІ, підсилювати увагу до виховання дитини, розвивати високий рівень художнього сприйняття, пізнавальні інтереси та творчі можливості особистості.

Дитячі ЗМІ сьогодні - це «самостійний компонент загальної системи ЗМІ» [7]. А в суспільстві, що трансформується, роль цих засобів масової інформації значно посилюється. Телебачення має великі можливості впливу на дітей, і тому є одним з найвагоміших факторів родинного виховання та розвитку дитини. Значення ЗМІ орієнтованих на дитячу аудиторію, помітно росте з кожним роком.

На початку нового століття виявилося, що телевізор тримає першість у дозвіллі нового покоління. Малята-дошкільники проводять біля екрану близько двох годин щодня, а лідерами перегляду телевізійних передач були підлітки у віці від 13 до 15 років, які дивилися його більше трьох з половиною годин у день. З'ясувалося, що діти дивляться на телебаченні не тільки мультфільми, дитячі серіали, передачі та художні фільми. Вони є найбільш активними реципієнтами рекламного повідомлення (у середньому кожний другий дошкільник дивиться рекламу та телепрограми, що орієнтовані на дорослу аудиторію) [15, с. 63].

Телебачення є не тільки головним джерелом інформації про поточні події, але й, по суті, головним осередком знань, що формує певну картину світу у дітей, випереджаючи в цьому такі традиційні інститути соціалізації, трансляції знань і культурних цінностей, як родина й система освіти. Діти - потенційні глядачі та слухачі, тому мають певну специфіку як окремий сегмент аудиторії: вони слухають і дивляться все. На відміну від більшості дорослих радіослухачів і телеглядачів, смаки й погляди їх ще не сформовані, у них не розвинені критерії оцінки. Зрозуміло, вони бачать і чують у відповідності зі своїм, дитячим, сприйняттям і орієнтовані на дитячі передачі, однак ніхто й ніщо, як правило, не заважає дитині слухати й дивитися будь-які дорослі радіопередачі й телепрограми.

Дослідники виявили кілька стійких вікових особливостей у поводженні дітей і підлітків, що характеризують їх телевізійні смаки. Головна особливість: переваги типів передач міняються в міру дорослішання, і ці зміни відбуваються в середньому кожні три роки.

Телеглядачі-малята (до 3 років) віддають превагу передачам розвиваючого характеру, орієнтовані саме на цей вік, однак їх майже немає. У зв'язку із цим у малят роль вихователя грає реклама. Майже немає й телепередач для дошкільників (від 3 до 6 років), молодших школярів ( 6-8 років). У цьому віці діти чекають від телебачення такі види передач, як лялькові форми програм, цирк (насамперед клоуни й дресировані тварини), а також мультфільми. Молодші школярі ( 9-11 років) найбільше полюбляють мультфільми де в ролі головних персонажів виступають тварини або герої - напівлюди-напівтварини чи фантастичні істоти, а підлітки від 12 років віддають перевагу мультфільмам персонажами яких є люди. Цей вік відрізняється величезним споживанням, великої кількості телепрограм різноманітних жанрів (художніх фільмів, серіалів, ток-шоу, розважальних телепередач), орієнтованих на різні вікові категорії глядачів.

У віці близько 12 років відбувається кардинальна, різка зміна телевізійних переваг, усвідомлення своєї причетності до суспільства, насамперед, до свого покоління. У 15-16 років спостерігається новий стрибок у телевізійних орієнтаціях. [13]

Завданнями дитячого телевізійного каналу є створення самого широкого діапазону пізнавальних, ігрових, дидактичних, виховних, культурологічних, спортивних і інших програм для реалізації за допомогою сучасних засобів медіа культури, адаптованих до дитячого сприйняття, тих високих стандартів інтелектуально-емоційного розвитку, які висуває сьогоднішній час. Крім того, цей канал повинен готовити школярів до включення в сучасну структуру соціокультурних зв'язків, формувати в нових поколіннях те, що сьогодні ми називаємо «національною ідеєю», тобто патріотизм, цивільну позицію, високі моральні переконання. Однієї з важливих функцій Дитячого телевізійного каналу повинне бути створення єдиного інформаційно-образного простору для дітей і їхніх батьків. Програми всіх жанрів і видів повинні будуватися й по змісту, і по виконанню таким чином, щоб вони могли стати об'єднуючим фактором протиставлення «батьки й діти» [2].

Дослідження даної аудиторії показує гіперактивність медіа споживання неповнолітніми телевізійних програм, що в свою чергу, визначає його як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів. Наукові розробки вчених-теоретиків, вітчизняні і зарубіжні соціологічні дослідження говорять про наявність певних вікових груп аудиторії, які відрізняються своїми перевагами у виборі тих або інших телепрограм .Виходячи з цього можна виділити вікову групу, на основі якої й розробляється типологія дитячих телепрограм. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей і молодших підлітків, що характеризують їхній телеперегляд. Головна особливість: переваги у телевізійному перегляді змінюються відповідно до дорослішання дитини, і такі зміни відбуваються приблизно кожні три роки. [25]

Телебачення впливає на аудиторію, пропонуючи візуальну картинку, яку люди сприймають як доволі достовірну. Зорові образи запам'ятовуються краще, ніж вербальні, і довше зберігаються в пам'яті. Телебачення здатне в різних соціальних умовах, переслідуючи різні цілі, або стимулювати соціальну активність людини, або перетворювати людину на бездумного споживача.

У півтора-два роки дитина жваво реагує на бурхливу зовнішню дію. Раннє дитинство. Це найменш вивчена вікова група, якій українське телебачення ніколи не приділяло уваги. Провідна діяльність дитини на цьому етапі - наочна, спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дії з предметами. Відбувається інтенсивний розвиток мовлення та інтелекту. Основне психологічне надбання дитини в цьому віці - можливість порівняти свої дії з діями дорослої людини. У цьому віці дитина досить чутливо реагує на рекламу. Тому вже з раннього дитинства діти перетворюються на зосереджених телеглядачів найрізноманітніших авантюрних сюжетів - незалежно від того, до якої вікової аудиторії вони належать [17].

У віці від 3 до 6 років провідним типом діяльності дитини є гра. Крім того, в цей період дитина цікавиться малюванням, елементарною працею, позитивно реагує на казку. У дитини з'являється перший цілісний світогляд, первинні етичні норми, виникає особиста свідомість. Починаючи з трьох років, діти віддають перевагу мультфільмам і ляльковим виставам. Кінофільми ще сприймаються не зовсім адекватно. У цьому віці починає проявлятися статево-рольова приналежність. Хлопчики віддають перевагу іграм у солдатики, машинки та іншу техніку, а дівчатка обирають «доньки-матусі». У дошкільному віці дітям подобаються персонажі тварини. Проте, варто пам'ятати, що в цьому віці вони ставляться до тварин, як до рівних собі. Діти до 6 років чутливі до дидактики, до нормативних елементів.

У дітей молодшого шкільного віку (6-9 років) домінує учбова діяльність. Важливо пам'ятати про зміни у системі соціальних відносин. Поява рефлексії, розвиток пам'яті, волі. Гра зберігає своє значення, але змінюють свій характер [11, с. 11].

Найпривабливіші типи телепоказу - мультфільми, лялькові вистави, цирк, активні ігри з елементами навчання. У цей період на формування дитини позитивно впливає використання групової форми участі дітей у передачі. Ми нерідко спостерігаємо за тим, як дівчата у віці 5-6 років імітують в іграх героїнь відомих серіалів. Серіали дуже зручні для дитячого сприйняття, оскільки в них усе дуже просто і зрозуміло: хто добрий, хто злий, мотиви вчинків - все однозначно.

На відміну від дівчат, у вільних іграх хлопців переважають ситуації агресії - аварії, вбивства, війни. І якщо на дівчат більший вплив має реклама,то на хлопців - мультиплікаційні фільми і бойовики. [14]

Головним психологічним надбанням молодших підлітків (діти віком 9-12 років) є відкриття власного “Я”, усвідомлення своєї індивідуальності. У цьому віці діти відрізняються високою активністю, потребою у дії. Це період допитливості, подорожей і пригод. Продовжується інтерес до передач про тварин і природу, щоправда з іншими відтінками. Мультфільми як і раніше цікавлять, але тепер частіше з фантастичними героями. З'являється інтерес до розгорненого оповідання. Саме у цьому віці популярними стають художні фільми і серіали. Виникає великий інтерес до ігрових передач. Позитивно сприймаються командні змагання. Обсяг телеперегляду помітно зростає.

2.2 Функціонування дитячих програм на сучасному українському телебаченні

Перш, ніж приступити до дитячих каналів, що з'явилися в Україні після незалежності, хотілося б зробити невеликий історичний екскурс і розповісти про освітні телеканали для школярів, що існували в СРСР. Про те, як вони створювалися і які передачі транслювалися, досить докладно розповів у своїй книзі «Телебачення: Сторінки історії» корифей телебачення Вілен Володимирович Єгоров. [5, с. 202]

Першою навчальною передачею на радянському телеекрані вважається лекційний курс «Автомобіль» студії «Техфільм», який виходив в ефір щотижня в січні-травні 1955 року. У той період в Москві на ЦТ існувала постійна рубрика «На допомогу школі», в Ленінграді - «Телевізійний лекторій для старшокласників». У цих передачах читалися лекції з вищої математики та ряду інших теоретичних дисциплін. Рубрики мали певний успіх у школярів, що змусило керівництво країни турбуватися питанням організації систематичного навчального телемовлення для шкіл, вузів. В результаті в березні 1965 на Центральному телебаченні був відкритий спеціалізований канал, названий третьою (навчальною) програмою. Однак ця програма ніколи не була загальносоюзною.

Створювалися навчальні програми, які, по суті, були наочним посібником для школярів, що вивчають ту чи іншу дисципліну в рамках програми. Ранковий блок третьої програми адресувався школам. Денні факультативні передачі виходили за рамки підручника і адресувалися не лише дітям, а й дорослим.

План нашого мовлення на майбутній навчальний рік стверджувала, крім колегії Держтелерадіо СРСР, колегія Міністерства освіти СРСР. Вирішувалося, які предмети потребують телевізійному підкріпленні, а які ні, на основі цього, приймалося рішення про вибір предметів і тематики.

Ось, що пише про це сам автор: «Перевага віддавалася темам, які мали принципово важливе значення в досліджуваному предметі і могли бути розкриті дохідливо і наочно. Насамперед, це недоступний у звичайній шкільній лабораторії експеримент, показ тих чи інших процесів в динаміці, відеозапису унікальних явищ природи і т.п. Телевізійні уроки вдягалися у форму не тільки лекції чи бесіди, а й інсценування, нарису, екскурсії, репортажу. Незалежно від форми викладу матеріалу автори завжди пам'ятали про специфіку своєї аудиторії і прагнули захопити уяву глядача пошуками вчених, романтикою творчого розвитку людської думки. Для того щоб стимулювати самостійне мислення учнів, іноді в кінці передачі давалися контрольні запитання та завдання.

За двадцять з невеликим років існування навчальної програми з нею пройшли передачі майже з усіх дисциплін програми середньої школи.

Сучасне українське телебачення зазнало значні зміни в останні роки, причому навіть не по відношенню до радянського телебачення, а по відношенню до українського телебачення дев'яностих років.

Сьогодні на першому плані - монетизація і, отже, рейтинги, все інше стає неактуальним. З одного боку це цілком зрозуміло, телеканали повинні заробляти, щоб існувати. З іншого боку вони перестають виконувати ключові функції - культурно-просвітницьку, освітню, інтегративну. Якщо ж говорити про дитячі передачі, то тут ситуація ще складніша. [10, с. 177]

Необхідно зауважити, що багато каналів транслюють мультфільми в саме незручне для дітей час. Відтак чимало каналів показує мультфільми з 5.00 до 7.00 год.

Таким чином, явно видно небажання керівництва телеканалів займати ефірний час нерейтинговими і некомерційними дитячими передачами. Дитяче телемовлення знаходиться в глибокій кризі. Для того, щоб зрозуміти це, достатньо вивчити програму передач. Дитячих програм практично немає ні на основних метрових, ні на дециметрових каналах. Деякі канали намагаються виконати вимогу закону, заповнюючи ефір дешевими та неякісними мультфільмами зарубіжного виробництва, проте ні про яку виховну та освітню функції, тут мови не йде. Діти позбавлені національного телемовлення, що має глибокі культурні традиції, вимушено дивляться дорослі передачі і пізнають світ не з того боку.

Коротко розглянемо історію і концепцію існуючих дитячих українських телеканалів:

Піксель TV ( раніше -- Enter Music) -- український телевізійний канал. Орієнтований на дитячу аудиторію. Входить до складу U.A. Inter Media Group.

«Піксель» - дитячий телеканал номер один в Україні. Канал із задоволенням дивляться малюки різного віку разом зі своїми батьками. «Піксель» зібрав на одному каналі якісні пізнавальні, розвиваючі, навчальні та розважальні проекти від кращих виробників з усього світу. А також першим в Україні запустив цікавий навчальний проект власного виробництва, який навчає малюків українських літер та слів - «ТІВІ Абетка».

Серед програмного продукту телеканалу «Піксель» найкращі мультсеріали та телепередачі таких відомих виробників, як BBC, Aardman, Cyber Group Studios, Rainbow, Sony, Cookie Jar та багато інших.

Телеканал «Піксель» розпочав своє мовлення 15 квітня 2012 року. Станом на грудень 2012 року, канал став абсолютним лідером за аудиторією 4-9 (міста 50 тис.+) серед українських каналів. У листопаді 2012 року «Піксель» було відзначено нагородою «Відкриття року» за версією журі телевізійної премії «Телетріумф». «Піксель» входить до складу медіагрупи «Інтер». [20]

Малятко TV -- перший український національний дитячий телевізійний супутниковий телеканал. В ефірі з 1 серпня 2009 року. Поширення - через сателіт і через міські кабельні мережі.

Цільова вікова аудиторія -- від 3 до 14 років.

Основу мовлення складають анімаційні та художні фільми для дітей, анімаційні телесеріали (зокрема, із циклу «Кінотеатр світових шедеврів»), пригодницькі художні та пізнавальні документальні фільми.

Програми телеканалу зорієнтовані на сімейний перегляд, оскільки в просвітницьких і пізнавальних програмах телеканал висвітлює такі важливі теми як історія, культура, наука і техніка, екологія планети, медицина, природні та рукотворні багатства, спорт, туризм, мандри, традиції, обряди та звичаї народів світу.

Телеканал має на меті розвивати у підростаючого покоління допитливість. Його девіз: «Розважаючи, навчай і виховуй!»

Контент каналу -- вітчизняні та закордонні анімаційні фільми, програми, телесеріали тощо.

Директор і власник -- Кметик Володимир Іванович. [19]

ПЛЮСПЛЮС або ++ (колишня назва "Сіті") -- український дитячий телеканал. Входить до медіахолдингу «1+1 медіа». В ефірі з 4 серпня 2012 року. До 10 серпня 2012 генеральним продюсером телеканалу була Наталія Вашко, а 27 серпня цей пост зайняла Іванна Найда. Заставки телеканалу створені лондонською анімаційною студією "Animade".

Телеканал Сіті був міським (київським), а потім регіональним телеканалом, який мовив з 1 грудня 2006 року по 3 серпня 2012 року. Був заснований Студією 1+1 та входив до медіахолдингу "Група компаній 1+1". На телеканалі загалом демонструвалися просвітницькі програми про Київ та дитячі-сімейні фільми і мультфільми виробництва СРСР. Формат телеканалу був розважально-просвітницький з фільмопоказом. Гасло: "Канал TVого міста". Генеральним продюсером була Наталія Вашко.

З 4 серпня 2012 року канал мовить під назвою "Телеканал ПлюсПлюс" у форматі дитячого всеукраїнського каналу.

«ПлюсПлюс» - розважально-пізнавальний телеканал для сімей з дітьми дошкільного та шкільного віку. У 2012 році був удостоєний Національної телевізійної премії«Телетріумф» у номінації «Відкриття року».

Телеканал «ПлюсПлюс» транслює світову анімації, мультфільми виробництва «Союзмультфільм», а також розвиваючі та пізнавальні програми. 24 грудня 2012 «ПлюсПлюс» уклав угоду з Disney на трансляцію програмного продукту цієї компанії. [21]

Як вже було зазначено, практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [1]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.

Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальний кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.

Приблизно нарівно представлені новини й традиційна тележурналістика (суспільно-політичні, інформаційно - аналітичні програми). Що стосується дитячих телепрограм, то на українських каналах фігурує не значний обсяг дитячого віщання, і становить лише 5% від загального обсягу телевізійного віщання. Як зазначено у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: «Основними завданнями телерадіоорганізацій є створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [1]. Відповідно до умов ліцензії, телеканали зобов'язані включати в сітку своїх програм дитячі телепередачі, загальний час трансляції яких не повинне перевищувати двох годин. Однак українські канали віщають дитячі телепрограми в середньому 1 годину на день.

Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А у вечірній прайм-тайм, фільми що призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора просто «змушені» дивитися «дорослі» фільми. Тому до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства та еротичних сцен.

Таким чином, в умовах недоліку передач, призначених спеціально для дітей, відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим, іноді призначеним для сімейного перегляду. Сьогодні особливо гостро постає питання створення спеціальних каналів і проектів, що розвивають дитяче телебачення. Однієї із ключових функцій телебачення є забезпечення соціально-інтеграційної єдності, і цю функцію сучасне телебачення практично не здійснює. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних передач на зразок каналу «Дискавері». Також відчувається брак цікавих пригодницьких фільмів чи серіалів про підлітків; дуже мало оптимістичних, добрих фільмів.

2.3 Порівняльний аналіз дитячих програм на українському телебаченні

телебачення дитячий програма український

Перш, ніж ми приступимо до аналізу дитячого контенту на українських телеканалах, зазначимо, що огляд технічного покриття українських телеканалів на всій території України, поділений на три основні групи: загальнонаціональні, мультирегіональні (або мережеві), місцеві й кабельні. Загальнонаціональні канали - УТ-1, Інтер і Студія 1+1 - мають найбільше технічне покриття території нашої країни - від 98 до 100%. При цьому всі три канали поєднує визначна характерна особливість - вони використовують технічний потенціал, створений ще під час існування СРСР. Мультирегіональні канали - Новий канал, ICTV і СТБ - будують свою систему віщання за принципом мережі, покриваючи територію країни в міру одержання ліцензій на віщання окремо по областях. На сьогоднішній день технічне покриття цих каналів коливається в межах 95-94 %. В деяких джерелах до складу загальнонаціональних відносять шістнадцять каналів із національним покриттям, з яких можна виділити ICTV, Новий канал, СТБ, «ТРК Україна», K1, НТН, Ера, Тоніс та інші.

Проаналізуємо найдоступніші для загального перегляду канали. Згідно з ліценціями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, дитячі програми в їхньому ефірі мають бути щодоби (від 30 хвилин до двох годин). На практиці ж у програмних сітках деяких каналів їх узагалі не передбачено.

Нині для популяризації дитячих програм, держава проводить низку конкурсів і фестивалів, серед яких - Міжнародний фестиваль фільмів, теле- та радіопрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча», співорганізатором якого є Держтелерадіо. Так у 2014 році Міжнародний фестиваль фільмів і телепрограм для дітей та юнацтва «Золоте Курча» і Міжнародний кінофестиваль «КиТы» вирішили спільно провести "Фестиваль Фестивалів" в інтернет-форматі. Призерами фестивалю є: Телепрограма «Веснянки з Колодяжного», «Рідна школа», «Класна робота», «Кошелопи», Телефільм «Абетка безпеки», «Таємна свобода», «Два життя» , «Чигирин - Дюнкерк», Телепередача «Дитячий калейдоскоп», «Казка Домовуші» , «Рідна хата», «Більше ніж хобі» , «Золота дитина Одеси», «Малявочки», Телепередача для молодшого віку «Маленька перерва», Пізнавальна телепрограма «В гостях у мами Левенятка», Ігрове кіно «Сонечко сміху», «Вужичка», Краща пізнавально-розважальна програма «Міні-мікс» та інші. [18]

У ліцензіях всеукраїнських телекомпаній переважно відсутні програми для дітей. У тих, що за умовами ліцензії мають час, відведений для дитячої аудиторії, він не перевищує двох годин, а в середньому становить 1 годину на добу. Вочевидь, цього недостатньо для належного забезпечення потреб юних глядачів. За даними моніторингу, проведеного Національною радою, повністю дотримувалися вимог ліцензії щодо показу дитячих програм лише одиниці загальнонаціональних телекомпаній, а ще на кількох узагалі не було зафіксовано таких програм.

У вихідні дні телевізор дивляться більша кількість дітей, ніж по будням. Значна частина телепродукту що транслюють телеканали переважно мультфільми закордонного виробництва, серіали, фільми для дітей. Спеціалізовані дитячі передачі телевласники каналів майже не виробляють, тому окрім цих програм, діти дивляться майже все, що пропонує сучасне телебачення.

Спостерігаються деякі зміни популярності багатьох телеканалів в аудиторії країни. Так звані канали «першого ешелону» - «Інтер» і Студія «1+1» - практично залишили лідируючу групу, у порівнянні з минулими роками канали-лідери знизили свої показники та втратили провідні позиції за молодшою аудиторією. Окрім «Інтера» та «1+1» частка впала також у Першого національного і каналу ТЕТ, решті каналів десятки вдалося збільшити свої показники. Варто підкреслити, що сьогодні українські телевиробники орієнтують свій контент переважно на молодіжну або зрілу аудиторію, віком від 14 до 45 років. Тому в рейтингах телеперегляду, та аналізі об'єму загальної аудиторії каналів, можна знайти телеглядачів різного віку, відмінного соціального положення, що різняться за гендерною класифікацією, окрім долі рейтингів, що припадають на дитячу аудиторію. Тобто дитяча цільова аудиторія як окремий сегмент медіаспоживання або об'єкт дослідження, на якого спрямований телевізійний контент (сітка мовлення), частково ігнорується телевиробником або повністю відсутня.

Розглянемо детальніше сітку мовлення п'яти загальнонаціональних українських телеканалів крізь призму дитячого віщання. Для аналізу були обрані українські телеканали, а саме: Перший Національний , ТЕТ, «Інтер», К1, «ТРК Україна».

Щодо каналу «ТРК Україна», то зазначимо, що на дитяче мовлення на телеканалі відведено 1,2-2 години для трансляції програми власного виробництва «Срібний апельсин» та мультфільмів. Дитяча студія телебачення, за участю школярів, щодня в ранковому блоці телеефіру, транслює півторагодинне дитяче шоу «Срібний апельсин». Кілька років тому, ця дитяча передача стала призером Національної Телевізійної Премії «Телетріумф 2006-2007» [23]

У «Срібному апельсині» діти дізнаються про людські відносини, про те, що можна зробити своїми руками. Передача «Срібний апельсин» транслює добрі радянські мультики з колекції «Укранімафільма» та «Союзмультфільма», вона наповнена казковими персонажами й яскравими спецефектами.

Щодо наступного, «Перший Національний» - це єдиний в Україні телевізійний канал, який забезпечує покриття 97% території держави. Тому його програми орієнтовані на всі, без виключення, соціальні верстви населення, враховуючи і національні меншини.

У Першого національного, який має найбільше дитячих програм власного виробництва, чотири години на тиждень в ефірі транслюються наступні дитячі передачі, які орієнтовані переважно на старший підлітковий вік - від 12 до 15 років та юнаків - від 15 до 17 років, тому ми не можемо віднести цей телепродукт до програм дитячої категорії. Сприводу цього до аналізу дитячих телепрограм, вони не увійшли.

Відтак Перший національний не дотримується визначеної кількості годин на програми для дітей.

Щодо каналу «Інтер», то він є незмінним лідером вітчизняного телебачення, завдяки чіткому дотриманню концепції сімейного каналу, що враховує потреби всіх соціальних і вікових груп населення.

Однак, як нами зазначалося раніше, чимало телеканалів показують дитячі телепередачі в незручний час для дітей, а «Інтер» є одним з них. Проаналізувавши програму телепередач за тиждень, на сайті телеканалу [24], можна побачити, що з дитячих передач, є тільки мультфільми, які транслюються о 6.25 по будням та о 6.35 у вихідні.

Проаналізувавши програму каналу «Інтер» з 2008 по 2015 роки, стає яскраво видно, що телеканал, з часом, поступово перестав турбуватися про маленького глядача.

«ТЕТ» -- загальнонаціональний телеканал українського телебачення, що транслює інформаційні, розважальні, гумористичні, телепрограми, реаліті-шоу, програми для ділових людей, художні фільми, серіали тощо. Для дітей транслюються різноманітні дитячі передачі, мультфільми та серіали.

На ТЕТі, відповідно до ліцензії, тривалість дитячого мовлення щодня три з половиною, чотири години. А якщо говорити про всі програми, розраховані на дитячу й підліткову аудиторію: мультиплікаційні фільми, дитячі телесеріали, то їхня частка в ефірі ТЕТ значно більша. Загалом, протягом тижня в ефірі ТЕТ 37 годин займають програми для дітей (по 6 годин щодня в будні і 7 годин у вихідні). Це найвищий показник серед загальнонаціональних телеканалів.

І дійсно відкривши програму телепередач каналу «ТЕТ», ми можемо побачити масу дитячих програм, мультфільмів, підліткових та дитячих кінофільмів, до прикладу програма на 18 травня цього року: 6:20 М/с "Вперед, Дієго, вперед!", 06:50М/с "Машині казки", 07:10М/с "Лалалупсі", 07:40М/с "Чагінгтон", 08:00Мульт MIX, 10:10М/с "Смурфіки", 11:10М/ф "Кукарача", 12:30, Т/с "Та, що говорить із привидами", 16:00Х/ф "Братик і сестричка", 17:10Х/ф "Зоряні таляри", 18:20Х/ф "Артур і мініпути", 20:10Х/ф "Артур і помста Вурдалака", 22:00Х/ф "Створіння", 00:00Х/ф "Австралія", 02:40ТЕТ-Інтернет, 03:05Т/с "Щоденники Темного", 04:15У ТЕТа тато!.

Ми бачимо чимало передач відведених на дитячу та юнацьку публіку, і інші дні не виключення.

«К1» - це сучасне, динамічне, інтелектуальне телебачення. Програмне наповнення каналу - інформаційні програми власного виробництва, які відповідають найвищим професійним стандартам та очікуванням сучасних глядачів, якісне зарубіжне кіно та найкращі російські серіали.

Цільова аудиторія каналу - чоловіки та жінки віком від 14 до 49 років, з середнім та високим рівнем достатку. Ця аудиторія дещо молодша від глядачів інших національних каналів і є активним споживачем товарів та послуг.

Відтак провівши аналіз українських телеканалів, ми спостерігаємо, що відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОГРАМ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Розгортаючи серйозні перспективи цифрових технологій ТБ і «гібридів» ТБ з Інтернетом, які повністю знімуть в XXI ст. проблему обмеженого ресурсу частот і доставлять в будь-яку точку планети скільки завгодно телеканалів, ми не маємо права забувати реальні інтереси сьогоднішніх телеглядачів на українському просторі. Чим менше вибір, тим вище вимоги до телепрограм. Враховуючи справедливі нарікання на те, що багато комерційних телекомпанії в гонитві за рейтингом забувають про моральні орієнтири і про культурно-просвітницьких обов'язки по відношенню до народу, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення з Національною асоціацією телемовників домовилися про те, що видача або продовження ліцензій на мовлення повинні обумовлюватися наявністю в ефірі соціально значущих програм, в числі яких безсумнівно повинні бути присутніми дитячі та підліткові передачі. [22]

Необхідно дуже щільно і цілеспрямовано працювати з телевізійними каналами, наполягаючи на тому, щоб вони збільшували частку дитячих передач, підвищували їх якість, створювали нові, відповідні часу програми. Якщо ці заходи не виявляться дієвими, необхідно передбачити покарання телеканалів за невиконання своїх зобов'язань, виробити дієві важелі контролю.

Особливу важливість має необхідність створення нового телемовлення для дітей у форматі загальноукраїнського каналу (за аналогією з «Малятко ТВ» і «Піксель ТВ»), або загальнонаціонального дитячого каналу, за схемою громадського телебачення.

Для цього необхідно розробити цілісну концепцію по створенню розвиваючого дитячого телебачення, яка передбачатиме покрокові заходи щодо її реалізації. Ядром концепції має стати переконання в затребуваності суспільством і часом виховної функції дитячого телебачення. Помилковим є думка, коли перед телебаченням ставляться завдання, вирішенням яких повинен займатися весь комплекс виховно-освітньої системи держави - школа, сім'я, громадські організації.

Телебаченню під силу багато чого. У XXI столітті живе не тільки за законами нашого суспільства як невід'ємна частина його, а й «розвиває свої закономірності, які, в свою чергу, народжують нові парадокси, зіткнення ідей, методів і форм творчої роботи, а нові протиріччя стають додатковим джерелом руху вперед - неоднозначного, нерівномірного, але однаково відображає на різних своїх стадіях діалектику цього руху від старого до нового, від минулого до майбутнього». [5, с. 192]

Тому діяльність телебачення повинна бути сфокусована на сферах, де завдання виховання та освіти можуть бути вирішені краще, ефективніше за допомогою телевізійного мистецтва. (З максимальною користю для маленького глядача ТБ може підкріплювати, отримані в школі знання, стимулювати дитячу творчість та образне мислення, задавати вірний, «правильний» вектор загального розвитку.)

З точки зору концепції розвиваючого телебачення дитячі передачі повинні вирішувати соціальні завдання, в числі яких, в першу чергу необхідно назвати культурно-просвітницькі та виховно-освітні. Сучасні діти втратили культуру співжиття в багатонаціональному і багатоконфесійному суспільстві. Тому дитяче мовлення має вибудовуватися з урахуванням інтегративної функції телебачення.

Розважальні передачі повиненні відійти на другий план, або інтегруватися з освітніми та виховними програмами. Найбільш повно відповідати розвивальному характеру дитячого телебачення розвага може лише допоміжно по відношенню до основних функцій, виступаючи в якості емоційно-позитивного і мотиваційного підкріплення.

ВИСНОВКИ

Таким чином, ми розглянули в даній курсовій роботі, одну з найактуальніших і проблемних для українського телебачення питання - дитячі передачі. Тема виглядає особливо гостро, якщо говорити про головні канали країни - Перший Національний , ТЕТ, «Інтер», К1, «ТРК Україна». Якщо міркувати в масштабах усього обсягу ЗМІ в Україні, як паперових, так і електронних, то ці канали можна вважати головними джерелами інформації. Щоб повною мірою зрозуміти й оцінити ситуацію, що склалася, нами було розглянуто історію телебачення.