Роль ЗМІ в процесі політичної модернізації

Беручи до уваги те, що мас-медіа забезпечують суспільство здебільшого інформацією про політичні структури, неважко зрозуміти, що саме вони формують уявлення про ці структури; іншими словами, створюють «образ політичної реальності». Якщо говорити образно, то засоби масової інформації «малюють картинки в головах глядачів». Незалежно від того, відповідають ці картини реальності або є оманливими, сам факт їх впливу на суспільну думку не викликає сумніву. Яка ж політична реальність формує засоби масової інформації? В Україні, як і в безлічі інших країн світу, відбувається процес «деромантизації» політичних структур. Урядові органи вже не настільки віддалені від суспільства дистанцією недосяжності, як раніше, і не мають беззастережного авторитету та привілей всемогутністі. Засоби масової інформації зривають з політичних лідерів урочисті покрови і роблять їх об'єктом всенародного обговорення. Верховна Рада, що раніше вважалася найбільш шановним інститутом України, постала перед суспільством як гніздо інтриг і підступу. У свідомості суспільства виникла якась нова політична реальність, безумовно, менш приваблива, ніж колись.

Зростаюча присутність на політичній арені засобів масової інформації дає суспільству все більш різноманітні можливості стежити за подіями, що відбуваються. Прийняття рішень, що впливають на долю кожного громадянина, вже не є перевагою невеликої групи політиків. Діяльність засобів масової інформації дозволяє суспільству з близької відстані спостерігати за дискусіями у парламенті, засіданнями уряду або взаєминами між різними секторами економіки. Подібні спостереження формують відносини причетності кожного члена суспільства до поточного політичного процесу. Крім того, засоби масової інформації слугують агентами соціалізації, адже саме вони знайомлять громадян з нормами і принципами демократичного ладу [36, с. 52]. Оприлюднення засобами масової інформації всіх фактів, що стосуються діяльності політичних структур, знімає з політичних процесів не тільки ореол святості, а й статус надмірної таємності. Зазначена тенденція призводить до змін у характері діяльності уряду, руйнує традиційну дипломатію і підриває сформовану систему статусів.

3.3 Проблеми та перспективи розвитку ЗМІ в контексті демократизації та розвитку політичної системи

Для формування у громадян політичної та правової культури необхідний постійний потік інформації про політичні процеси, і вона стає доступною для суспільства з ряду причин.

Перша - внутрішня конкуренція між засобами масової інформації породжує інформованість, коли кожен із них постійно співпрацює з політичними структурами з метою одержання ексклюзивної інформації.

Друга - внутрішні розбіжності і напруженість в політичних структурах, нездатність регулюючих механізмів послабити їх перетворюють засоби масової інформації на альтернативні канали рішення внутрішньоструктурних конфліктів. Відомі випадки, коли внутрішньопартійні і навіть внутрішньоурядові розбіжності вирішуються завдяки впливу засобів масової інформації, оскільки учасники не можуть прийти до позитивного вирішення проблеми в рамках існуючих процедур.

Третя - розвиток нових технологій, насамперед у сфері теле - чи радіомовлення, дозволяє вести багато передач у прямому ефірі. Засоби масової інформації стають сценою, на якій розгортається політична дія - обговорюються кризи, ведуться переговори, відбуваються суспільні протести. Ці політичні «арени» впливають на самі події. Крім того, засоби масової інформації можуть навіть поглибити існуюче політичне суперництво, тому що в ході репортажу іноді перебільшується гострота конфлікту, підсилюється його драматизм задля того, щоб матеріал був більш цікавим для глядача чи слухача. Надлишок інформації, що отримується громадянами, ускладнює процес сприйняття реальних подій і може призвести їх викривлення та зовсім до несподіваних результатів. Наприклад, наслідком надлишкової уваги до конфліктів у політичних структурах може стати реакція у вигляді негативної оцінки демократії в цілому, що не виключає виникнення сумнівів у доцільності або висновку про доцільність заміни демократії іншою системою влади (не виключаючи тоталітарної), що гарантує стабільність і безконфліктний розвиток [51, с. 8]. Часто у свідомості політиків мас-медіа також можуть створити перекручену картину, особливо якщо у того або іншого політичного діяча немає додаткових джерел інформації: на телеекрані будь-який суспільний або політичний протест виглядає значно більш гострим, ніж є насправді.

Можна зробити висновок, що засоби масової інформації - один із головних засобів впливу діючої влади на формування громадської думки - специфічного стану суспільної свідомості, який містить приховане чи реальне ставлення різних соціальних спільностей до події, фактів або процесів соціальної дійсності, включаючи політичну діяльність. Громадська думка фіксує насамперед сприйняття дійсності через призму масової свідомості. В ній віддзеркалюються як спільні, так і специфічні інтереси класів, національних, професійних, духовних та інших спільностей, у цілому суб'єктів політичного процесу. Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади. Це важливий механізм прийняття поличних рішень на всіх рівнях [12].

Оскільки громадська думка виступає знаряддям політики, то її формування є сферою боротьби за владу, яка і формує політичну систему. Крім того, в демократичному суспільстві засоби масової інформації забезпечують важливі права громадян: право на отримання інформації; право на свободу висловлювати думки та ідеї. Вони також дозволяють громадянину, що входить до складу меншості (опозиції), висловлювати свою думку. В демократичній державі (а ми вважаємо Україну саме такою) право приймати рішення має більшість, тому публічна дискусія дає можливість висловитися приватним особам та організованій меншості, опозиційним партіям - всім тим, хто думає по-іншому, ніж більшість - і все ж таки опосередковано чи прямо впливати на формування рішення. Вони можуть критикувати більшість, що перебуває при владі, і переконувати слухачів і читачів у правдивості власних стверджень. А це є ефективним інструментом механізму демократичного правління, який безпосередньо впливає на формування типу політичної системи, на яку впливає політична ідея.

Безперечно, національна ідея (національно-етнічний погляд на минуле, сучасне і майбутнє України) має бути повною мірою врахована в політико-ідеологічній доктрині державотворення. Але в багатонаціональній державі, якою є Україна, вона - надто делікатний інструмент, невміле поводження з яким може зруйнувати соціально-політичну стабільність.

Прихильники іншого підходу вважають, що пріоритет у державотворенні має належати громадянсько-правовій ідеї. В Україні суб'єктом права на самовизначення проголошено не націю, яка дала назву країні, а її народ загалом, тобто не етнічну спільність, а поліетнічне громадянське суспільство. За громадянським принципом, який відображено в Конституції України, формуються владні структури, здійснюється адміністративне і військове будівництво [1].

Перехід від командної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність відповідної політичної культури населення, формування національного менталітету, адекватного ринковій економіці та плюралістичній демократії. І якщо європейська політологічна думка орієнтує громадян на дотримання ними своїх обов'язків і повагу до держави та її законів, а американська на передній план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати власні проблеми в цивілізованому співробітництві зі співвітчизниками, то в Україні на перехідному етапі її розвитку важливим є врахування як потреб окремої особи, так й інтересів держави.

Національна ідея має сприйматися більшістю населення України, позаяк вона, за словами академіка П. Толочка, - не етнічна, а державно-політична категорія. Для національної ідеї, спроможної консолідувати народ України на будівництво нового суспільного устрою, потрібна політична нація, до якої в Україні належать українці, росіяни, білоруси, румуни, угорці, євреї, кримські татари та інші етнічні групи. Становлення політичної нації можливе лише на загальноцивілізованих принципах громадянського суспільства. І лише їй під силу вивести з кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, підняти до рівня державної українську мову, сприяти розвитку мов інших етнічних груп, позбутися відчуття меншовартості тощо.

Проте сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображується у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

Якщо узагальнити вищезазначене, то політична система України характеризується як:

перехідна від неправового до правового типу;

легітимна для більшості населення;

перехідна до втілення консенсуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);

миролюбна, неагресивна;

позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи «соціальної держави»;

світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

етатизована (одержавлена);

система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

система з політичним домінуванням певних соціальних верств «реформованої традиційної номенклатури» та ін.

Проте залишилося багато невирішених питань, пов'язаних з формуванням і розвитком політичної системи України. Основними напрямками розвитку є:

- побудова демократичної соціальної правової держави;

- утвердження громадянського суспільства;

- подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

- зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

- вдосконалення діяльності засобів масової інформації як однієї з складових політичної системи.

Певні кроки в рішенні цих питань вже зроблені. Проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних угод. Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас-медіа і спрямовані на розширення гласності та інформованості суспільства [1]. Створена розгалужена інформаційна мережа, де суб'єктами інформаційних відносин є окремі громадяни, юридичні особи, держава. Прогресивні норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом «Про інформацію». Економічні взаємини між суб'єктами інформаційних відносин регулюються Законами України «Про власність», «Про рекламу», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» тощо. Невирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн. Система забезпечення інформаційної безпеки України досить розгалужена. (Додаток В)

Пропозиції з покращання ситуації з ЗМІ наводить Олександр Чекмишев, Комітет «Рівність можливостей» (Спостерігач», №17, вересень 1995 р., ст. «Державна преса: для кого, за скільки, як»), які «з бородою», але актуальні. Автор вважає, що незалежні видання об'єктивніші, ніж державні й напівдержавні. Між ними точиться запекла конкуренція, яку поступово виграють останні. Тобто загальнонаціональний інформаційний простір загалом сформований і йому не загрожує зовнішня експансія, як це було в 1991-1993 роках. Відтак, продовження дотацій центральним виданням слід пояснювати не бажанням захистити українську пресу, а прагненням залишити важелі впливу на неї і за її допомогою маніпулювати громадською думкою. Але регіональна й районна преса потребує радикального оновлення. Поштовхом для цього може стати скорочення державних дотацій, дотацій з місцевого бюджету та державних підприємств. Подальша підтримка газет стане відчутним тягарем для української економіки, а також перепоною процесу демократизації. Реальна державна підтримка незалежної преси, за його думкою, повинна здійснюватися у формі контрактів про оприлюднення важливих офіційних документів за ринковими розцінками [55]. За роздержавлення ЗМІ висловлюється і Ольга Сушко, яка вважає, що засновники чи співзасновники державних і комунальних ЗМІ часто справляють чи прямий, чи опосередкований адміністративний тиск на керівників ЗМІ та журналістів з метою надання переваги для ведення передвиборної агітації для окремої політичної сили [54].

Висновки

Держава активно сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов'язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати суперечності між потребами суспільства, вільний обмін інформацією окремими обмеженнями на її поширення.

Інформаційне законодавство визначає процедури та умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально-психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є гарантії інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію.

Державна політика гарантій інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян, організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення, поширення інформації у будь-який законний спосіб.

В Україні політика гарантування інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

- обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації та реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;

- відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

- доступ до будь-якого інформаційного ресурсу, так само як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;

- держава формує нормативно-правову базу, регламентуючи права, обов'язки і відповідальність усіх суб'єктів, діючих в інформаційному просторі;

- суб'єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за її збереження і використання;

- держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації; - держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов'язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

- держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;

- держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж; - держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об'єднує зусилля всіх зацікавлених суб'єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;

- держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;

- держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань на інформаційний ресурс України.

Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Усі ці умови необхідні для:

- створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;

- розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;

- гарантування безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної політики будь-якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері. Державна політика у сфері суспільних відносин повинна спрямовуватися на забезпечення права на достовірну, повну та своєчасну інформацію, свободу слова та інформаційної діяльності в національному інформаційному просторі України [38, с. 107].

Для становлення демократичного суспільства важливим є недопущення втручання у зміст та внутрішню організацію інформаційних процесів, крім випадків, визначених законом відповідно до Конституції України.

Зберігаючи національно-культурні та духовні цінності України, необхідно забезпечити створення вітчизняного (національного) інформаційного продукту, який би гідно репрезентував нашу країну у світовому інформаційному просторі. Необхідна всебічна державна підтримка національних засобів масової інформації, забезпечення соціально-правового захисту професійних творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю.

У виробничій сфері державна політика повинна сприяти розробці та впровадженню новітніх інформаційних технологій, конкуренції, унеможливленню монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, створенню сприятливих умов та економічної підтримки розвитку об'єктів національного інформаційного простору України, захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на ці об'єкти. Доцільно визначити серед об'єктів національного інформаційного простору України об'єкти стратегічного значення і закріпити їх законодавчо [37].

Діяльність держави в організаційній сфері інформаційної політики - це, передусім, створення, умов для своєчасного, якісного та ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян; по-друге, адміністративний, технічний, судовий, міжнародно-правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, загалом її інформаційних ресурсів.

У сфері інформаційної безпеки державна інформаційна політика має бути спрямована на захист населення України від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, порнографії, вплив на свідомість тощо); на всебічне сприяння інформаційному забезпеченню правоохоронних відомств для виконання ними своїх функцій; на охорону державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а також на здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації.

Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави у міжнародній сфері: фінансова і правова підтримка створення і поширення українськомовної інформаційної продукції, розповсюдження у світі вітчизняної культурно-мистецької та друкованої продукції; дотримання принципів Європейської конвенції прав людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Глобальна інформатизація спричинила принципові зміни в галузі науки, культури та освіти. В Україні потребують державної підтримки вітчизняні фундаментальні та прикладні дослідження, розробки у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, необхідні активні загальнодержавні зусилля, спрямовані на освіту, підтримку та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.

Дієвість інформаційної політики може бути набагато кращою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації.

Розвитку інформаційної сфери, зокрема вітчизняних інформаційних технологій, сприятиме чітке визнання її на державному рівні як стратегічної сфери та комплексне ресурсне (фінансове, організаційне, матеріальне, технічне, кадрове тощо) забезпечення.

Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України.

Підвищення ефективності державного управління діяльністю державних засобів масової інформації вимагає створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, прийняття і реалізації державних програм розробки систем національних інформаційних ресурсів, загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів.

Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і гарантій інформаційної безпеки автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікативних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери.

Розвиток інформаційної сфери має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства. Демократична держава повинна дотримуватися динамічного балансу між правом на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання, поширення інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки. Такий баланс дозволить захистити інтереси держави, підтримувати моральну і духовну стабільність у суспільстві, сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної та якісної інформації.

Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних науковців та виробників до вирішення проблем інформаційної сфери. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, безпеку роботи у світовому інформаційному просторі. Для цього треба створити сучасну систему сертифікації і стандартизації, систему національних інформаційних ресурсів, динамічну інформаційну інфраструктуру.

Сьогодні в усьому світі відбувається інформаційно-технологічна революція. Серед основних тенденцій розвитку суспільства на сучасному етапі слід відзначити процес глобалізації щодо інформатизації практично всіх сфер діяльності. При цьому особливо важливим є запровадження інформаційного забезпечення в державному управлінні, і, зокрема, розробка та впровадження наукового підходу до нього. Постає необхідність системного вивчення та вирішення проблем, за допомогою впровадження сучасних методологій, розробки механізму взаємодії держави та науковців, формування умов для забезпечення функціонування наукових установ при виконанні державних програм та апробації і впровадженні інформаційних розробок.

Відповідно до Закону України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [4], інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності досягається шляхом створення і розвитку інформаційно-аналітичних, обчислювальних та автоматизованих систем, центрів і мереж, які забезпечують роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливість завдання цього напряму полягає в його складності та пов'язана з необхідністю оброблення великого обсягу різноманітної інформації, що надходить із значної кількості джерел, а також із високими вимогами до швидкості і форми її надання, достовірності, актуальності та безпеки.

Об'єктом дослідження даної роботи є процес політичної модернізації держави, що здійснюється під впливом процесів глобалізації, розширення міжнародної співпраці, відкритості і ринково-демократичних реформ, які супроводжуються появою нових або актуалізацією раніше не таких гострих і масштабних загроз і викликів національним державам та усій світовій спільноті в цілому.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Либідь, 1997. - 48 с.

2. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Голос України. - 1992. - 8 грудня.

3. Про телебачення і радіомовлення: Закон України // Українське законодавство: Засоби масової інформації. - К.: IREX ПроМедіа. - 2000. - С. 57-92.

4. Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1998. - №27-28. - 182 с.

5. Про вдосконалення порядку передплати періодичних друкованих видань: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2001 р. №1198 // Урядовий кур'єр. - 2001. - 19 вересня.

6. Абетка українського політика: довідник / М. Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.

7. Актуальні проблеми інформаційної безпеки України: аналітична доповідь УЦЕПД // Національна безпека і оборона. - 2001. - С. 3-38.

8. Андреева Г.М. Психология социального познания. - М.: Аспект Пресс, 1997.

9. Аристотель: сочинения: в 4 т. / Пер. с древнегреч. / Аристотель. - М., 1983. - Т. 4. - 830 с.

10. Арон Р. Мнимый марксизм. - М.: Прогресс, 1993. - 384 с.

11. Багерстам Э. Свобода прессы в демократическом обществе. Настольная книга по этике прессы / Э. Багерстам - Тарту: Вяллингби, 1992. - 91 с.

12. Багиров Э.Г. Очерки истории телевидения / Э.Г. Багиров - М.: Искусство, 1978. - 152 с.

13. Базар І. M. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.

14. Бауэр Я. Законы о печати в Канаде. Законы и практика средств массовой информации в Европе, Америке и Австралии / Я. Бауэр - М.: Права человека, 1995. - С. 72-73.

15. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: монографія / В. M. Бебик - К.: МАУП, 2000. - 384 с.

16. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України / В.М. Бебик, О. І. Сидоренко - К.: Либідь, 1996. - 154 с.

17. Берлін І. Чотири есе про свободу. - К.: Основи, 1994. - 272 с.

18. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.: АМУПП, 1997, 1997. - 198 с.

19. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К.: Основи, 1995. - 174 с.

20. Брегеда А.Ю. Політологія: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.Ю. Брегеда. - К.: КНЕУ, 2000. - 108 с.

21. Вебер М. Избранное. Образ общества / пер. с нем. - М.: Юрист, 1994. 704 с.

22. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: доповідь римському клубові / Б. Гаврилішин. - К.: Основи, 1993. - 238 с.

23. Гаджиев К.С. Политическая философия / К.С. Гаджиев; Отд-ние экон. РАН. - М.: Экономика, 1999. - 606 с.

24. Гаєвський Б. Українська політологія. - К.: МАУП, 1995. - 144 с.

25. Гаєвський Б. Філософія політики. - К.: МАУП, 2001. - 176 с.

26. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі?: наочне видання / А.С. Гальчинський. - К.: Українські пропілеї, 1996. - 160 с.

27. Гелей С., Рутар С. Основи політології. Навч. Посібник / С. Гелей, С. Рутар. - К.: Знання, 1996. - 426 с.

28. Горбатенко В. АВ ОVО: друге народження ідеї модернізації або синтагма пост модернізації / В. Горбатенко // Людина і політика. - 1999. - №1.

29. Даль Р. О демократии / Р. Даль / пер. с англ. А.С. Богдановского. - М.: Аспект-Пресс, 2000. - 321 с.

30. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. - М.: Алгоритм, 2004. - 528 с.

31. Катаєв С. Трансформація сучасного українського суспільства: постмодерністський контекст / С. Катаєв // Людина і політика. - 1999. - №3. - С. 17-21.

32. Кремінь В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації: монографія / В. Кремінь, В. Ткаченко - К.: Видавничий центр Друк. - 1998. - 446 с.

33. Криворучко С.В. Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні: дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / С.В. Криворучко - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2003. - 181 с.

34. Ласуэлл Г. Психопатология и политика. - М.: Изд-во РАГС, 2005.

35. Лебон Г. Психология народов и масс. - М.: Академический проект, 2011. - 238 с.

36. Липман М. Свобода слова і майбутнє російських ЗМІ / Росія: найближче десятиліття / за ред. Э. Качинса, Дм. Тренина. - М.: Московський Центр Карнеги, 2004.

37. Москаленко А. Теорія журналістики: навчальний посібник / А. Москаленко. - К.: ЕксОб, 2002. - 334 с.

38. Павленко Ю. І. Трансформація суспільства та проблеми соціальної політики: монографія. / Ю.І. Павленко. - К.: НІСД, 1997.

39. Перший рейтинг свободи слова // «Обрій». - 2002. - №47 (105).

40. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 1997.

41. Політологія: посібник для студентів ВУЗів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. - К.: Академія, 1997. - 528 с.

42. Політологічний енциклопедичний словник: навч. посібник для студентів вузів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

43. Постригань Г.Ф. Маніпулювання як політична дія / Г.Ф. Постригань // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2000. - №29. - С. 107.

44. Потульницький В. Історія української політології. - К., 1992.

45. Почепцов Г. Йшов дощ і 15 кандидатів у Президенти / Г. Почепцов // ПІК. - 1999. - №24. - С. 4-7.

46. Професійна етика журналіста на сучасному етапі розвитку демократії в Україні: автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.08 / С.В. Криворучко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2003. - 20 с.

47. Прохоров Е.П. Введение в журналистику. - М.: Высшая школа, 1988. - 279 с.

48. Прохоров Е.П. Журналистика и демократия. - М.: РИП-холдинг, 2001. - 296 с.

49. Пугачёв В.П. Введение в политологию: учебник для студентов высших учебных заведений / Пугачев В.П., Соловьев А.И. - М.: Аспект Пресс, 1997. - 261 с.

50. Тойнби А. Постижение истории / А. Тойнби - М.: Прогресс, 1990. - 389 с.

51. Яковлев Д.В. Роль засобів масової інформації в конструюванні політичної реальності: автореф. дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Д.В. Яковлев; Одес. нац. юрид. акад. - О., 2003. - 16 с.

52. Буренин С. Новый Налоговый кодекс сделает чиновников и олигархов еще богаче, а простых украинцев - беднее / С. Буренин // Панорама. - 2010. - №40. - С. 13.

53. Дацюк Л. Нова податкова конституція: як збалансувати інтереси держави та бізнесу? [Електронний ресурс] / Л. Дацюк, В.ЧЕПІЖКО, А.ШИКАНОВА // Урядовий кур'єр. - 2010. - №237. - Режим доступа: www.ukurier.gov.ua/index.php? articl=1&id=12753

54. Сушко О. Чи готова влада розповісти про фінансування державних ЗМІ? [Електронний ресурс] / Інститут Медіа Права. - Режим доступа: http://www.medialaw.kiev.ua/

55. Чекмишев О. Державна преса: для кого, за скільки, як. [Електронний ресурс] / Спостерігач. - 1995. - №17. - Режим доступа: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php? op=modload&name=News&file=article&sid=1049&mode=thread&order=0&thold=0

56. Шемяткін О. Спасибі, що майже не гірше… Але де ж податкова реформа? [Електронний ресурс] / Дзеркало тижня. - 2010. - №45. - Режим доступа: http://www.dt.ua/1000/1550/70980/

57. Яценко Н. Олександр Пасхавер: «Я співчуваю цій владі» [Електронний ресурс] / Дзеркало тижня. - 2010. - №46. - Режим доступа: http://www.dt.ua/2000/2020/70989/

58. Black S. The essentials of Public Relations. London, 1993. - P. 169

59. Pannwitz. Die Krisis der europischen Kultur, N? rnberg 1917. - P. 64

60. Rueschemeyer D. The State and Economic Transformation / D. Rueschemeyer, Evans P. - Р. 727

61. Economist Intelligence Unit Democracy Index 2008 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.economist.com/node/12499352? story_id=12499352

62. РиаНовости http://www.rian.ru/infografika/20101126/301156545.html

63. Лист ЦК Профспілки до Прем'єр-міністра України М.Я. Азарова http://pon.org.ua/novyny/563-ck-profspilki-spryamovano-zvernennya-shhodo.html

Размещено на Allbest.ru