Гуманістична та християнська основа журналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки, освіти, молоді та спорту України

Східноукраїнський національний університет имені Володимира Даля

Інститут праці та соціальних технологій

Кафедра журналістики

Курсова робота (НДРС)

Гуманістична та християнська основа журналістики

Виконала:

студентк групи СТ - 281

Науковий керівник:

Кошман І. М.

Луганськ

2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості та порівняння гуманістичної та біблійної журналістської основи

1.1 Мораль журналістської етики

1.2 Біблійна журналістська основа

1.3 Гуманістична журналістська основа

Розділ 2. Порівняльна характеристика гуманістичної та біблійної основ журналістики

2.1 Ідеологічна основа - теоцентризм та анропоцентризм

2.2 Зображення людини в журналістиці - роль людини

2.3 Ставлення до прав та обов'язків в журналістиці

2.4 Положення покори чи марнославства в журналістиці

Заключення

Бібліографія

гуманістичний біблійний журналістський антропоцентризм

Вступ

Актуальність теми визначена тим, що дослідниками теми моральної основи в журналістиці при порівнянні гуманістичної та біблійної основи не було доведено певну точку зору матеріалами ЗМІ.

Новизна дослідження полягає у першому порівнянні гуманістичної та християнської журналістських основ по прикладах з журналістських матеріалів.

Об'єктом дослідження сучасні періодичні електронні видання, серед яких "Дзеркало тижня", "Газета.ua", "Аргументы и факты в Украине" та інші.

Предметом дослідження аналіз гуманістичної та біблійної основи за кількома критеріями: ідеологічна основа - теоцентризм та анропоцентризм, зображення людини в журналістиці - роль людини, ставлення до прав та обов'язків в журналістиці, положення покори чи марнославства в журналістиці.

Мета роботи: скласти порівняльну характеристику гуманістичної та біблійної журналістської основ по матеріалах ЗМІ.

Теоретична база дослідження. Інформацію зібрано по матеріалах дослідників явища гуманізму в журналістиці та основ християнської журналістики, таких як П. Александров, Пономаренко Л., Приступенко Т., Іванов В., Дорофєєва О. та інші.

Структура. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, заключення та бібліографії.

У даній роботі в контексті сучасної журналістики як науки ми розглянемо її дві діаметрально протилежні філософські основи: гуманістичну і християнську. Одразу уточнімо терміни: гуманізм ми розглядаємо як систему цінностей, моральних норм і правил, які почали своє формування в епоху Відродження і були розвинені просвітниками, раціоналістами тощо. Християнську основу ми розглянемо як систему цінностей, першоджерелом якої було вчення Ісуса Христа і продовжено християнськими мислителями, починаючи від ранніх Отців Церкви і донині. Термін "християнська журналістика" в цій праці вживається не тільки у значенні журналістики церковної, але й усіх тих журналістських напрямів, що грунтуються на християнській основі. Загалом, можна сказати, що християнська журналістика - це християнські основи журналістики у практичному застосуванні.

Необхідність порівняння гуманістичної та християнської шкіл полягає в тому, щоб зобразити, наскільки далекими від євангельського світобачення є філософські основи сучасної журналістської освіти і показово-наслідувальний вплив більшості українських ЗМІ. Також це порівняння допоможе зрозуміти причини низьких моральних якостей багатьох журналістів, змусить замислитися над сучасними тенденціями розвитку інформаційного світу.

Ми пропонуємо особистий погляд на проблему сучасної журналістської основи етики. Проаналізовано історичний розвиток двох морально-філософських баз сучасної журналістики: гуманістичну і християнську. Проведено паралелі до сучасної практики. Порівнюючи абсолютні християнські засади з релятивістськими, можна дійти висновку, що християнська концепція віри у Всемогутнього Бога і любов до всіх людей стане моральною ідеологією модерного інформаційного простору.

Сучасний інформаційний світ - несправедливий, керується подвійною мораллю та відносними істинами. Абсолютна істина - не потребує захисту чи доведення. Абсолютна істина потребує тільки проголошення. У нинішню епоху інформаційних війн засоби масової інформації стають потужною силою, яка здатна переважати над виконавчою, законодавчою і судовою владами. І оскільки сьогодні ЗМІ здатні маніпулювати масовою свідомістю і диктувати свою політику, дедалі гострішим стає питання: ким обрана четверта влада, кому підзвітна і яких моральних норм повинна дотримуватися? Незважаючи на всю складність формування журналістської деонтології, можна з упевненістю ствердити, що критерії відповідальності журналіста знаходяться, передусім, в його світоглядній позиції, морально-оціночна основа якої формує власні мірила добра і зла.

Отож, особиста світоглядна основа є визначальною в діяльності журналіста, його добросовісності та відповідальності. Адже якщо оперувати трансцендентними категоріями, то навряд чи знайдеться журналіст, який відверто скаже, що служить злу. В Україні працює чимало журналістів, які намагаються жити за найвищими стандартами чесності, але не завжди в їхній праці можна побачити добрі плоди. Виправдовуючи свою недобросовісність, можна звинуватити жорсткий диктат ринку, адміністративний тиск на вільну пресу, "кучмівський режим" тощо. Проте найглибша причина аморалізації медіа лежить не в економічній моделі країни чи політичному режимі, а в моральній основі журналістики. Бо ж, яким би чесним і порядним не був журналіст, коли в корінні його фаху лежить хибна система цінностей, то хіба здатен він бути тим аристократом духу, речником моралі, яких так потребує наше суспільство. Хіба зможе підняти інтелектуальну, моральну, культурну, цивілізаційну планку буття нації?

Розділ 1. Особливості та порівняння гуманістичної та біблійної журналістської етики

1.1 Мораль журналістської етики

Спочатку розглянемо декілька визначень етики загалом у різних словниках.

Етика - філософське вчення, предметом якого є мораль, а центральною проблемою - Добро і Зло. Етика дає відповідь на питання як має правильно жити.

"Этика - это: наука нормативная; учение о нравственности; система правил, осуществляющих контроль и коррекцию поведения людей; способ оценки человеческих поступков, их одобрения или осуждения; "социальный регулятор" поведения и отношений между людьми".

Журналістську етику можна схарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотримуватися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію.

У журналістському середовищі давно точаться запеклі дискусії щодо журналістської етики. Одні її повністю відкидають, інші, навпаки, вважають її обов'язковим атрибутом професійної діяльності. На наше переконання, журналістська етика -- це не обов'язково кодекси чи інші закріплені на папері правила. Насамперед це внутрішні переконання тих, хто займається журналістським ремеслом, їхнє розуміння того, що можна і чого не можна робити. Причому журналісти мають враховувати не тільки і не стільки свої особисті або корпоративні інтереси, а % передусім інтереси суспільства загалом та окремих соціальних груп зокрема. Ці норми значною мірою залежать від суспільної практики -- від виховання до виробничої діяльності та міжособистісного спілкування.

Стало вже загальноприйнято говорити про невдоволення суспільства діями та моральними чеснотами журналістів. Мовляв, більшість журналістів безвідповідальні, їхні дії ведуть до моральної кризи у суспільстві, до проблем з вихованням гідного підростаючого покоління тощо. З одного боку, журналісти часто дають привід для таких закидів. Кожен може пригадати десятки випадків, коли колеги діяли всупереч нормам етики.

За два останні десятиліття відбувся різкий злам свідомості населення України. Це стало наслідком, а частково й причиною зовнішніх процесів: розвалу Радянського Союзу, руйнування соціалістичного ладу, краху комуністичної системи цінностей. Непростий шлях України до незалежності, проблеми, пов'язані з її становленням, поглибили цей процес. Закономірним є те, що наше суспільство переживає кризу суспільної свідомості, зокрема моральних цінностей. При цьому багато людей втрачають моральні орієнтири. Не випадково на початку 90-х років минулого століття при опитуванні старшокласників найпрестижнішими виявилися "професії" рекетира та повії. Все це покладає на журналістів особливий суспільний обов'язок: не тільки самим не втратити загальнолюдські та професійні орієнтири, а й допомогти суспільству подолати моральну кризу, вибудувати нові та відновити частину старих поведінкових та життєвих, світоглядних цінностей.

Побутує думка, що етика має регламентувати поведінку, виробити норми прийнятного та неприйнятного. Проте завдання та функції моралі значно ширші -- вони стосуються цінностей та ідеалів. Це можна вважати ідеологічною стороною моралі. Слід чітко усвідомлювати, що мораль -- це не тільки поведінкові, а й світоглядні норми. Мораль дає людині орієнтири не лише в повсякденній поведінці, а й у виборі поведінки стратегічної -- яким ми прагнемо побудувати власне життя та життя всього суспільства.

Отже, етика загалом та журналістська етика зокрема -- це інструмент як регулювання, так і орієнтування.

1.2 Біблійна журналістська етика

Існує декілька різновидів етики, за підручником Іванова та Сердюка. Але ми зупинимося на релігійній етиці.

Релігійна етика вчить, що етичні цінності -- норми, принципи, ідеали, поняття про добро і зло, а також здатність людини їх дотримуватися -- даються Богом. А тому вони абсолютні, вічні та непохитні. В релігійних моральних вченнях авторитет моралі спирається на віру у всемогутність Творця. Саме Бог є тим джерелом, яке надає моралі об'єктивності, всезагальності, духовності. Без віри в Бога існування людей на землі перетворилося б на примітивну боротьбу за власні дрібні егоїстичні інтереси. Існування Бога дає змогу людині, що ним створена, бути "подобою Бога", адже вона є носієм Божого духу, через який Творець постійно спілкується зі своїм творінням, нагадуючи про себе людині голосом совісті, водночас залишаючи за нею право вибору. Джерелом етичних цінностей і вимог з погляду релігійної етики є воля Божа. А без віри в Бога, без посилання на беззаперечність божественного одкровення не існуватиме спільна загальнолюдська мораль, людина не зможе стати моральною. Релігійне трактування походження моралі також наголошує на універсальному її характері. Етика підпорядковується релігії. Божі заповіді стосуються усіх без винятку, і перед вимогами моралі усі є рівними.

Натомість, християнське віровчення майже не зазнавало доктринальних змін упродовж історії. Незважаючи на розкол на католицизм і православ'я в XI ст., виникнення протестантизму в XV ст., християнство завжди зберігало поняття абсолютної моралі та абсолютної істини. Беручи за друковані першоджерела християнства книги Святого Письма, слід відзначити, що біблійні тексти залишаються незмінними й актуальними сьогодні, як і майже 2000 років тому.

За цей час Біблія пережила найрізноманітнішу і найпотужнішу критику, більшу ніж будь-яка інша книга. За словами італійського релігієзнавця, автора бестселеру "Гіпотези про Ісуса Христа", Вітторіо Месорі, жодна інша релігійна чи філософська ідеологія не витримала б такого шквалу критики, яку пережила Біблія і християнство.

Вольтер, визначний французький антирелігійник, який помер 1778 року, казав, що за сто років по ньому християнство буде зметене з землі і стане надбанням історії. В історію пішов сам Вольтер, а через п'ятдесят років по його смерті Женевське біблійне товариство заходилося друкувати Біблію на його власному друкарському верстаті у його домі. Яка іронія історії. Це нагадує всім відомий напис в американському метрополітені:

"Бог помер". Ніцше.

"Ніцше помер". Бог.

Одже мораль не виникає в людському суспільстві, а властива йому спочатку!

Християнство вважає в історії етики нову еру. Якщо розглядати окремі положення християнської моралі, то ми не знайдемо в них якихось зовсім нових, раніше не позначалися моральних принципів. Основні заповіді християнства - любов до Бога і до ближнього - висловлювалися вже в тій чи іншій формі, з більшим чи меншим свідомістю їх значення, вищими моральними вченнями філософії та релігій Сходу. Біблійна основа у демократичній журналістиці стала абсолютно новим етичним вченням і новою моральною силою.

Деякі мислителі (наприклад, Л.М. Толстой) вважають саме етику найважливішим істотним у християнстві. Однак, митрополит Антоній Сурозький говорить інакше: "Найголовніший, Найважливіший в християнстві Сам Господь. Центр усього Євангелія не в етичному вченні. Етичне вчення - похідне і майже другорядне для мене. Мені здається, що для християнина абсолютний центр Євангелія - історична особистість Христа, Який був і Бог, і людина, і якщо це вилучити, то вчення Христа є одним з навчань, яке можна сприймати в більшій чи меншій мірі. Проповідь Христа і апостолів спричиняла за собою тисячі, приклад подвижників благочестя древнього християнства породжував покоління послідовників і учнів".

Розглядаючи етику як окрему науку, людина отримує знання, але знання без мотивації.

Християнська етика - це життя у Христі, у Дусі.

Якщо ми уважно будемо вивчати Євангеліє ми побачимо, що є найголовніше і наполегливе у проповіді Христа, і що, тим не менш, разюче не сприймається сучасним читачем Євангелія.

Христос не сприймав Себе Самого як просто Вчителя. Такого Вчителя, який заповідає людям якесь "Навчання", яке можна розносити по світу і по століттях. Він не стільки "вчить", скільки "рятує". І всі Його слова пов'язані з тим, як саме ця подія "порятунку" пов'язана з таємницею його власного життя.

Все, що є нового в навчанні Христа, пов'язано лише з таємницею його власного буття. Єдиний Бог був уже проповіданий пророками, і монотеїзм вже давно встановився. Про ставлення Бога і людини чи можна сказати словами пророка Михея: "Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно". (Мих. 6:8)? В моральній проповіді Ісуса практично присутні "паралельні місця" з книг Старого Завіту. Він надає їм більшу афористичність, супроводжує дивовижними і дивує прикладами і притчами - але в Його моральному вченні немає нічого такого, чого не містилося б у Законі і у пророків.

Якщо ми уважно прочитаємо Євангелія, то побачимо, що головним предметом проповіді Христа є не заклики до милосердя, до любові або до покаяння. Головним предметом проповіді Христа є Він Сам. "Я путь, і істина, і життя" (Ін. 14:6), "Віруйте в Бога, і в Мене віруйте" (Ін. 14:1), "Я світло для миру" (Ін. 8:12), "Я хліб життя" (Ін. 6:35), "Ніхто не приходить до Отця, як через Мене" (Ів. 14:6), "Досліджуйте Писання: вони свідчать про Мене" (Ін. 5:39).

Ось саме сперечається місце в Євангелії: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний і хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той Мене недостойний і хто не бере хреста свого і йде слідом за Мною, той Мене недостойний" (Матв. 10:37-38). Тут не сказано - "заради істини" або "заради Вічності" або "заради Шляхи". "Заради Мене". І це аж ніяк не рядові стосунки між вчителем і учнем. Ні який вчитель не претендував цілком на владу над душами та долями своїх учнів: "Хто душу свою погубить її, а що втратив душу свою ради Мене збереже її" (Матв. 10:39).

Навіть на Останньому Суді поділ проводиться за відношенням людей до Христа, а не просто за ступенем дотримання ними Закону. "Що Мені зробили ..." - Мені, а не Богу. І суддя - це Христос. За відношенням до Нього відбувається поділ. Він не говорить: "Ви були ласкаві і тому благословенні", але - "Я був голодний і ви Мені дали їсти". Для виправдання на Суді буде вимагатися, зокрема, не тільки внутрішнє, але й зовнішнє, публічне звернення до Ісуса. Без зримості цьому зв'язку з Ісусом порятунок неможливий: "Всякого, хто Мене визнає перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним" (Матв. 10:32-33). Сповідування Христа перед людьми може бути небезпечно. І небезпека буде загрожувати аж ніяк не за проповідь любові або покаяння, але за проповідь про Самого Христа. "Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас і гнати й усіляко неправедно злословити за Мене" (Матв. 5:11). "І поведуть вас до правителів і царів за Мене" (Матв. 10:18). "І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений" (Матв. 10:22).

Та найважливіша заповідь Христа, яку Він сам назвав "новою", також говорить про Нього самому: "Заповідь нову даю вам, щоб любили один одного, як Я полюбив вас" (Ін. 13:34). Як Він полюбив нас - ми знаємо: до Хреста.

Отже, Господь, тілесно з'явившись людям, насамперед вимагав від нас пізнання Себе і цьому вчив, і до цього негайно привертав; навіть більше: заради цього почуття Він прийшов і для цього Він робив усе: "Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб свідчити про істину" (Ін. 18:37). Головною справою Ісуса було не Його слово, а Його буття: Буття-з-людьми; буття-на-хресті.

Ідеал етики в християнському біблійному розумінні не людина моральна, етична, доброчесна, а людина довершена.

"Отож, будьте довершені, як довершений Отець ваш Небесний" - говорить Господь у Нагорній проповіді (Матв. 5:48).

Первинно довершеність, з неї виходить моральність та етична поведінка.

Етика, що походить із людських звичаїв - "людиноцентрична", а що виходить з Божих вимог - богоцентрична, біблійна. Мірилом добра і зла в біблійній етиці є Бог: "Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого" (Мр. 10:18), лише Його воля "добро, приємність та досконалість" (Рим. 12:2). Основоположним джерелом естетичного пізнання є Боже слово: "Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова" (2Тим. 3:16-17). У записаному Божому об'явленні стає гранично ясно, що добре і що - ні. Шлях досягнення ідеалу - наслідування: "Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!" (МТ 5:48); "Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти" (Еф. 5:1). Тепер стає зрозуміло, чому закону любові до ближнього не достатньо: тому, що вищим мірилом є Бог і пріоритет має любов до Бога та прославлення Його, а інші форми любові лише виростають з неї. Така позиція ставить людину не нижче, а набагато вище, ніж позиція "людиноцентричної" етики, оскільки розглядає людину як Богоподібну особистість. Як будову - із її фундаментом, так само біблійну етику пов'язано з богопізнанням. Пригадаймо, як будував свої послання апостол Павло: спершу фундаментальний богословський розділ, а за ним - етичні вказівки. Такою, не залежною від людини, засади не вистачає сучасним етичним теоріям. Але чи має біблійна етика всезагальне визнання? Деякі теологи говорять, що десять заповідей - закон для кочівників, який не підходить для сучасної цивілізації. Проте, по-перше, десять заповідей (декалог) є цінні тим, що виражають абсолютне добро. У них встановлюється простір, у якому людське життя процвітає, а все, що відбувається по той бік вказаної границі, руйнує життя. Оскільки свідомість добра і зла дано кожній людині, можна говорити про природне (біблійне) право, "закон життя". Воно походить із того, що все творіння свідчить про моральний закон і вказує на ті добрі наміри, які мав Бог, створюючи нас. Кожна людина знає все необхідне про Бога і добро, але ухиляється від визнання Його та послуху Йому і все більше заплутується, "гамуючи правду неправдою" (Рим. 1:18). Тому етика, що стоїть на одному лише сумлінні, є нестійка і в ролі путівника ненадійна (сумління, гр. снеїдесіс, - здатність знаходити зв'язок між речами та виносити вирок). Це природне знання повинно приєднатися до Божественного об'явлення, Біблії. Завдання християн у світлі біблійної етики Християни покликані до більшого, ніж сказано в декалозі: їхнє завдання - свідчити про Божу любов та справедливість, відкриваючи людям Божий намір спасіння світу. Етиці християнина неодмінно передує відродження його духу: "Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства" (Ін 3:3). Хто не переживе цього в своєму житті, тобто не зробить об'єктивну пропозицію Бога особистою, суб'єктивною, той не здатний пізнати більший за декалог намір доброї Божої волі. Зв'язок виправдання й етики приводить нас до трьох ступенів біблійної етики, які по-різному торкаються суспільства:

* основоположний ступінь - етика збереження Божого творіння, тобто обов'язки людини, виражені в декалозі, а також "золоте правило", яке є майже в усіх культурах ("що ненависне самому, не роби нікому"); охоплює всі питання охорони життя, громадський кодекс, вимоги справедливості тощо;

* другий ступінь - етика викуплених, яка базується на вченні Христа: заповідь любові, спілкування з Богом, відмова від свого права, любов до ворогів, місіонерське доручення та дияконія;

* вищим ступенем є так звана диференціальна етика - царина індивідуальної дії Святого Духа в кожному християнинові окремо (наділення різними дарами та служіннями, Божий провід).

Збереження творіння, місія та провід Духа - три галузі діяльності та ступені біблійної етики. Пошук етичних рішень вимагає серйозне знання Біблії. Тому що вона дає можливість розпізнавати волю Божу в кожній конкретній ситуації. Та апостол Павло у Рим. 12:2 вказує, що тому і тільки тому, хто віддає себе Богу цілковито, хто готовий покинути норми цього світу і хто підкоряє свій розум Божій силі, - тому Божа воля відкривається.

Одною з найвищих завдань біблійної етики у сьогоднішній кризі норм є вимагання визнання в суспільстві Божого закону, десяти заповідей. Тому що "Праведність люд підіймає, а беззаконня то сором народів" (Прип. 14:34). Це всезагальне визначення має силу і в сучасному світському світі. Треба пояснювати при цьому, що заповіді Бога продиктовано Його доброзичливим ставленням до людей, вони стережуть життя. Справжня свобода людини можлива лише під авторитетом Бога.

1.3 Гуманістична журналістська основа

Гуманізм (від латинського humanus - людяний) - принцип світогляду, в тому числі моральності, що означає визнання людини найвищою цінністю, віру в людину, її здатність до вдосконалення, вимога свободи і захисту гідності особистості, ідею про право людини на щастя, про те, що задоволення потреб та інтересів особистості повинно бути кінцевою метою суспільства. Прихильники гуманізму проголошують людину центром світобудови, вінцем природи. Його прагнення до щастя, насолоди з часів глибокої старовини оголошувалося основою моральності.

Гуманізм - демократична, етична життєва позиція, яка стверджує, що людські істоти мають право і обов'язок визначати зміст і форму свого життя. Гуманізм закликає до побудови більш гуманного суспільства за допомогою етики, заснованої на людських і інших природних цінностях, в дусі розуму і вільного пошуку, за рахунок використання людських здібностей.

Філософ І. Кант, обгрунтовуючи свою теорію моральності, в якій мораль розглядалася як область належного, сформулював гуманістичну у своїй сутності вимогу, яку названо категоричним імперативом (безумовне повеління) з одним з головних постулатів: "поступай так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не стався до нього тільки як до засобу". Категоричний імператив проголошує найважливіше гуманне положення, яке означає, що кожна людина заслуговує ставлення до нього як до особистості, гідна бути в центрі уваги інших, що ніхто не вправі використовувати людину як знаряддя, засіб для досягнення особистих чи соціальних цілей, ставитися до нього як до свого роду матеріалу.

У роботі Приступенко говориться про те, що за часів комунізму, коли в суспільстві відкидалися духовність та віра в Бога, на слов'янських територіях з'явилася течія "гуманістична етика". Це напрям філософії моралі, що набула розголосу в США з 20-х років XX ст., головні представники якої У. Файт, І. Бебіт, К. Гарнет виокремлювали мораль із проявів психології окремої особистості. Спроба відокремитися досвідом окремої особистості призвела до вкрай індивідуального та суб'єктивного розуміння моралі представниками цього напряму. Гуманістична етика спростовує значення загальних принципів моралі, що поширюються на всіх людей, у результаті кожна окрема особистість є одним -- єдиним суддею самій собі. Так, з погляду У. Файта, розуміння добра і зла завжди індивідуальні і мають сенс виключно для особистого сумління окремої людини. Звідси дослідник робить висновки, що людина не зобов'язана поважати інтереси інших людей, якщо вони самі не можуть постояти за себе. Індивідуалізм у деяких гуманістів перетворюється на обґрунтування відвертого егоїзму, відкриваючи справжню антигуманну сутність їх учення. Сприяння історичному прогресу людства, державотворенню України в ім'я людини - вище гуманістичне призначення демократичної журналістики.

Гуманістичну основу журналістики, яку нині викладають у вищих навчальних закладах України, формували не одне століття. Свій початок вона бере з філософії давньогрецьких мислителів Геракліта і Протагора, суть якої якнайкраще відображається в їхніх крилатих висловах: "все тече, все змінюється", "неможливо ввійти в одну річку двічі" і "людина є мірою всіх речей". Ці три тези яскраво змальовують сутність гуманістичної філософії: усе в світі є відносним, не існує моральних чи правових абсолютів, людина є найвищим авторитетом у всесвіті. Яким чином це мислення вплинуло на світогляд Європи, а згодом - на принципи сучасної цивілізації, - ще не цілком з'ясовано.

Досліджуючи коріння античного гуманізму, необхідно звернути увагу на ідеологічне підґрунтя давньогрецьких філософів. Як бачимо з міфології, грецькі боги представляли всі моральні вади людства: заздрість, перелюб, зраду, розбещеність, підступ, помсту (наприклад: бог Кротос оскопляє свого батька Урана, щоб зупинити його плодючість, а сам пожирає своїх дітей, громовержець Зевс постійно зраджує дружині Гері, викрадає і гвалтує доньку фінікійського царя Агенора Європу і т. ін.). В пізніших міфах греки витворили героїв, в житті яких боги відігравали лише другорядну роль (Геракл, Тезей, Одісей тощо). У відносинах між людьми і богами не існувало чіткого морального кодексу. Це змушувало людину бути своїм власним богом і встановлювати власний моральний закон. Люди стають сміливішими, починають воювати з богами, зростає їхня самостійність у відносинах з вищими істотами.

Відомий англійський теолог Дерек Прінс, який досліджував першоджерела західноєвропейського гуманізму в античній міфології і філософії, робить цікавий висновок: "Гуманізм - це заперечення будь-якої сили чи моральної цінності, які є вищими за людські цінності; відкинення релігії на користь віри в розвиток людства лише власними силами. Гуманізм не є духовно нейтральним, це усвідомлене заперечення Божої сили та влади. Це антирелігійна релігія".

Схематично уявити історичний розвиток гуманізму можна так: на ранніх етапах історії Європи на вершині святості і могутності знаходився Вседержитель Бог, внизу - грішна людина. Походження абсолютної істини було одне - від Бога. Проте настала епоха Відродження, і людство заявило: "Подивіться, якою чудовою і могутньою є людина. Чи потрібен нам Бог?" Людство опустилося на один щабель вертикалі віри. Потім прийшла епоха Просвітництва і людина заявила ще сміливіше: "Нам не потрібен Бог". Вольтер, Дідро, Руссо та інші речники Просвітництва оспівували геній людського розуму, який здатен знайти рішення всіх проблем людства. Мислителі вдалися до незмірно великої пихи та оманливої видимості знання, водночас осуджуючи та заперечуючи релігію. Філософська думка віддалилася ще на один щабель від ранньохристиянської концепції теоцентризму.

Однак в усій цій гегемонії зміцнення антропоцентризму і девальвації віри у Всемогутнього Бога тривалий час існувала істотна прогалина: мислителі Відродження і Просвітництва не могли вирішити два принципові питання: про походження Всесвіту та походження людини. І ось на зламі 19 століття виникає найважливіше за своїми наслідками явище - вчення Дарвіна. Фактично, дарвінізм заявив: "Нам не потрібен Бог, щоб пояснити, звідки ми походимо. Це зможе зробити теорія еволюції". Теорія Дарвіна знецінила людину як боготвірний феномен і представила її як раба шлунку, прямого потомка мавпи. Пізніше Зігмунд Фройд продовжив працю Дарвіна, звівши людину переважно до статевого потягу, який підносив до політичного, мистецького і навіть релігійного рівня.

Відбулося остаточне падіння вертикалі віри. Це яскраво ілюструє відомий лозунг Ніцше: "Бог помер", яким він проголосив той факт, що концепція Бога-Творця як Особистості, яка була єдиним джерелом істини, для людства померла.

Таким чином, античний гуманізм, з часів Відродження до нашого XXI століття, породив нових ідеологічних монстрів: атеїзм, матеріалізм, релятивізм, лібералізм та інші ідеології, які заперечують існування абсолютної істини, абсолютних моральних норм, натомість стверджують, що мораль існує тільки релятивна, норми якої змінюються залежно від політичних, соціальних та культурних умов. Промовистий факт: якщо століття тому Оскара Уайльда засудили і ув'язнили за гомосексуалізм, то нині західний журналіст ризикує сам сісти на лаву підсудних за "некоректне висловлювання проти сексуальних меншин". Нещодавно парламент Швеції прийняв закон, який забороняє священикам публічно зачитувати 1-ий розділ Послання Апостола Павла до Римлян, де засуджується гомосексуалізм. Цілком імовірно, що в недалекому майбутньому ми побачимо ще не такі парадокси західного гуманізму.

Порівняння гуманістичної та біблійної етики можна зобразити в таблиці:

	Гуманістична основа	Християнська основа
Основні соціальні функції	Інформативна, гедоністична	Освітня, виховна
Редакційний зміст	Визначається попитом аудиторії	Визначається реальними потребами суспільства
Етичні принципи	Загальнолюдські або особисті переконання	Християнські доктрини
Соціальна орієнтація	Задоволення смаків аудиторії	Формування смаків аудиторії

Розділ 2. Порівняльна характеристика гуманістичної та біблійної основ журналістики

В основі порівняльної характеристики гуманістичної та біблійної основи журналістики покладено теоретичну базу праці наукового співробітника львівського Інституту екології масової інформації Павла Александрова "Християнські основи журналістики" (2004). Жанри і тематика публікацій в нашому випадку не мають значення. Щоб зілюструвати, наскільки гуманістичні корені журналістики відрізняються від християнських скористаємося порівняльною таблицею.

	Гуманізм	Християнство
Ідеологічна основа	антропоцентризм	теоцентризм
Оцінка добра і зла	особисті мірила добра і зла	біблійні мірила добра і зла
Основні суспільні цінності	права людини	моральний порядок
Форми свободи слова	необмежена свобода слова	обмежена свобода слова
Оперування словом	релятивізм істин	абсолютизм істин
Соціальна основа	лібералізм	консерватизм
Напрямок редакційної політики	комерційний прагматизм	місійний ідеалізм

Розглянемо деякі порівняння докладніше.

2.1 Ідеологічна основа - теоцентризм та анропоцентризм

Відомо, що першим паростком гуманізму став девіз - "людина є мірою всіх речей". Цим висловом людина зрікається найвищого абсолюту, нівелює поняття істини в останній інстанції, справедливого суду. Звідси тяжіння журналіста до суб'єктивності, трактування добра і зла згідно лише зі своїми переконаннями, створення нових "істин", які би відповідали потребам сьогодення. Однак, якщо припустити, що абсолютної істини не існує, то на підставі чого можна вважати істину однієї людини істиннішою за іншу? За якими критеріями можемо оцінювати суспільні, політичні, культурні процеси?

Переорієнтація уваги на людину, де факто, є переорієнтацією на плотські поверхневі людські початки, оскільки неможливо розглядати цілісну людську свідомість без її звернення до трансцендентного, до Бога, Який в тій чи іншій мірі торкається кожного. Потяг людини до трансцендентного, до сакруму є основною складовою людської сутності: непотрібно зайвий раз доводити те, що давно доведено багатьма філософами, психологами, богословами. Той хто ігнорує бажання людини пізнати трансцендентне стає в опозицію до першочергових вимог своєї людської природи й уярмлює самого себе, нищить у собі та в інших природню потребу духовного зростання.

У бібліній основі лежить теоцентризм - Бог є у центрі усього, Христос є мірою всіх речей. Біблійні принципи, які лежать у фундаменті цієї концепції є усталеними і незмінними з 1-го століття, відколи їх проголосив у нагірній проповіді Ісус. "...Не можна істотно описати дійсність, не враховуючи теологічного виміру" - слушно зауважив Папа Іван Павло ІІ в листопаді 1980 року під час промови в Мюнхені.

Мораль, встановлена Ісусом, та її роз'яснення у Посланнях Нового Завіту становлять усталену модель для суспільства, призначену на всі віки. Ця мораль не є диктатом згори, оскільки не протирічить людській природі, а навпаки, гармонійно скеровує людину в русло її істинної сутності, щоби людина не діяла всупереч власної природи. Християнська мораль яскраво протирічить іншим релігійним, а також окультним етикам, які переповнені різними заборонами та забобонами, що викликають протест внутрішньої природи та здорового глузду. Позбавлене нормативних вимог і складних ритуалів, Ісусове Слово грунтується на любові до Бога та ближнього, визначається простотою і легкою адаптацією до життя віруючого, є сукупністю Божих дарів для людини.

Доведемо ці твердження фрагментом з журналістського твору, в якому виражається біблійна основа:

"По моему личному глубокому убеждению, христианство в основе своей -- живая вера, общение человека с живым и личным Богом. Оно дает человеку, прежде всего воспитание и помощь для самостоятельного, свободного и ответственного исполнения заповедей Божьих, среди которых есть и заповедь о семье гласящая: не хорошо быть человеку одному; оставит человек отца и мать и прилепится к жене своей, и будут два одною плотью".

"Бог -- есть постулат, прозрачной гранью отделяющий предопределенность от таинства свободы воли и выбора, мир, раскрепощающей иррациональности -- от вязкой и цепкой логики знания, веру от неверия. Явного антагонизма здесь нет, можно принимать или не принимать постулат. В небольшую щелку этого "можно" свободно пролазит чертик атеизма, упрямо верующего, но скрывающего свою веру".

2.2 Зображення людини в журналістиці - роль людини

У гуманістичній журналістиці людина розглядається як соціальна одиниця, частинка суспільства. Залежно від своєї поведінки вона є або корисною для соціуму, або ж нікчема, негідник, "відходи суспільства". Зрештою, порушуються права людини, які так голосно проповідує гуманізм. Це яскраво спостерігається у пресі, коли журналіст оголошує підсудного негідником, покидьком, сволотою, ще до вироку суду, вживає образливі слова на адресу політиків, державних діячів, акторів тощо.

У Біблії людина - це боготвірний феномен, найвище Боже творіння. Тому і ставлення до неї є вищим ніж в антропоцентричному гуманізмі. Вже згадуваний нами релігієзнавець Вітторіо Месорі висвітлює цю ідею так: "Якщо Бог був тільки найдосконалішим єством, тоді ніхто не міг перешкодити топтати оте не дуже досконале єство, яким є людина. Але, якщо Бог став людиною, якщо він народився дитиною, якщо бавився у поросі палестинських доріг, тоді вже неможливо дати ляпаса людині, не давши при цьому ляпаса і самому Богові".

З огляду на це, журналіст має старатися не показувати негативні якості об'єкта критики, а більше відтворювати його позитивні якості, акцентуючи увагу на тому, що в цій людині є гідним, що служить ідеалам добра і допомоги ближньому, дотримуватися поваги до оточуючого як того, хто є створеним Богом. Справедлива критика не може містити образливих закидів і слів, що принижують людську гідність, якщо її метою є зміна ситуації на краще та усвідомлення критикованою особою своєї помилки. Найкращий засіб як уникнути негідної критики людини - керуватися "золотим правилом" Ісуса Христа: "І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви" (Луки 6;31). Вічною проблемою людства є те, що ми судимо один про одного за поведінкою, тоді як Бог судить за станом серця (Євр. 4;12-13). Тому, оцінюючи ту чи іншу особу, журналіст не має права виступати суддею; його вирок ніколи не буде об'єктивним.

В 1984 році Папа Іван Павло ІІ звернувся до працівників ЗМІ на всіх континентах, даючи моральні настанови у висвітленні людського життя:

"Не зображайте людину спотвореною та здеформованою, людину, яка заперечує правдиві цінності!

Надавайте значення трансцендентному, тому, що робить людину гідною!

Не нехтуйте релігійними вартостями і не насміхайтеся над ними, не інтерпретуйте їх на основі ідеологічних схем!

Не згіршуйте інших!"

"Американський секретний агент - злодюга, алкаш і гуляка. Легендарна "Сікрет сервіс" опинилася в центрі скандалу у зв'язку зі свинською поведінкою своїх "елітних" співробітників"

"Депутат-мошенник из России задержан в Чили. Омского "слугу народа" обвиняют в хищении полумиллиарда рублей".

Біблія про образу іншої людини каже:

"І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?Або як ти скажеш до брата свого: Давай вийму я заскалку з ока твого, коли он колода у власному оці? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого" (Матв. 7:3-5);

"А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: рака, підпадає верховному судові, а хто скаже дурний, підпадає геєнні огненній" (Матв. 5:22).

2.3 Ставлення до прав та обов'язків в журналістиці

Наступною ознакою гуманістичної журналістики є переважання прав людини над обов'язками. В сучасних мас-медіа дуже часто чуємо про наші права і лише зрідка про обов'язки. Таким чином концепція прав розглядається автономно, залишаючи людину поза контекстом. Зміщення акцентів на права в кінцевому результаті призводить до виникнення в людській свідомості "ідеї необмежених прав", яка втілюється у крилатих висловах молодого покоління: "в житті треба спробувати все", "вживати чи не вживати наркотики це моє особисте право" і т. ін. "Якщо Бога немає - усе дозволено!" - понад сто років тому зробив висновок Достоєвський.

Наслідки оспівування журналістами прав людини - розхитування традиційних моральних устоїв, спостерігаємо в країнах Європейського Союзу. Західні журналісти, вихідці із гуманістичної школи журналістики, домоглися всіх умов для розтління і морального руйнування суспільства: дозволу на проведення парадів геїв та лесбіянок вулицями столиці, легалізації наркотиків, евтаназії, проституції, клубів найрізноманітніших сексуальних збочень, викладанню в школах окультизму та правил "безпечного" сексу, одностатевих шлюбів, прав гомосексуалістів на усиновлення дітей і т.і. Процес триває. Інтеграція країн східної Європи до Євросоюзу, яка передбачає не тільки адаптацію законодаства та економіки країн-кандидатів до стандартів ЄС, але й переоцінку культурно-освітніх напрямів, де факто, означає зближення суспільної моралі з нормами країн Заходу. Те, що сьогодні існує в Бельгії, Франції, Швеції, Нідерландах, поступово наближається до кордонів України: "адаптуються" найближчі сусіди Угорщина, Румунія, Болгарія.

Згідно з християнською концепцією прав та обов'язків людина є обмеженою у своїх правах: вона не має права вживати наркотики, не має права напиватися, курити, казати неправду, чинити перелюб тощо. Чому? Тому що Святе Письмо говорить чітко і безапеляційно: "Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки - Царства Божого не вспадкують вони!" (1Кор.6;9-10). Зрозуміло чому християнська система цінностей в основу сучасної журналістики не вписується.

Наведемо приклад з газетного матеріалу, в якому автор повчає молодь позашлюбній сексуальній культурі:

"Презерватив є ідеальним методом контрацепції для підлітків. Він відповідає багатьом вимогам, які тінейджери ставлять до протизаплідних засобів: простий та зручний у застосуванні, його можна непомітно носити у сумочці чи кишені і завжди мати під рукою, щоб використати при потребі. Презерватив недорогий, отже, підліткових кишенькових грошей цілком вистачає, а його купівлю легко приховати від дорослих. Презерватив можна без проблем придбати у будь-якій аптеці та використати негайно (без консультації у спеціаліста).Не забуваймо, що саме в підлітковому віці сексуальні відносини імпульсивні, непередбачувані, не сплановані, - це справжній вир почуттів та шалений потік емоцій. Спеціалісти пояснюють таку поведінку як транзиторну сексуальність (тобто, ту, що минає). Якщо у дитини до 10-12 років не сформований своєрідний психологічний бар'єр (супротив) ранньому початку статевого життя, то перший статевий контакт у підлітковому віці неминучий. Щастя, якщо це відбудеться із застосуванням презерватива. До речі, згідно зі статистичними даними, від 10 до 30 % підлітків надають перевагу презервативу як методу контрацепції. Головне навчитися правильно використовувати презерватив і зрозуміти, що такий контрацептив є абсолютно нормальним.

Здавалося б, переваги очевидні. Але серед тінейджерів досить поширена негативна думка щодо презерватива. Особливо непримиренними тут виступають деякі дівчата, які рішуче відмовляються мати справу з цією "гидотою". На жаль, тут нашим "наївним ідеалісткам" ще далеко до їхніх американських та європейських ровесниць, які, виховані в дусі збереження статевого здоров'я, не визнають жодного ризику під час сексу. Їхня б воля, одягли на своїх коханих хлопців і по декілька презервативів! Жарти жартами, але, можливо, наші підлітки змінять свою думку щодо презервативів, якщо уявлятимуть реальність та рівень небезпеки".

Біблія каже: "А про що ви писали мені, то добре було б чоловікові не дотикатися жінки. Але щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка" (1 Кор. 7:1-2).

Також наведемо уривок з журналістського тексту, де автор розмірковує про те, чи потрібно людині спробувати у своєму житті все:

"В житті потрібно спробувати все, в тому числі і наркотики. Ця фраза буде правдивішою, коли буде звучати ось так: "В житті потрібно спробувати наркотики, а від всього іншого відмовитись". Тому що після спроби наркотиків навряд чи захочете ви (і зможете) спробувати щось інше".

Біблія каже: "Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження,бо гнів Божий приходить за них на неслухняних.І ви поміж ними ходили колись, як жили поміж ними.Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст" (Кол. 3:5-8).

2.4 Положення покори чи марнославства в журналістиці

Починаючи з 60-х років ХХ ст. ЗМІ на Заході були майже повністю під впливом темного боку скептицизму, як породження гуманістичної ідеї релятивних істин. Одним із наслідків філософії обожнення людини та розхитування вічних устоїв стало формування скептично-критичного мислення. Найгіршим витвором скептицизму став той, що підтримує сумніви в вічних істинах.

Скептицизм, який ставить під сумнів все, на що спрямований є найтрагічнішим. Люди, які цим займаються сконцентровані на пошуках в інших тільки поганого, тому що це так чи інакше допомагає підніматися у власних очах. Такий скептицизм лише набирає форми мудрості, але ця мудрість - з темного боку.

Нині в українських ЗМІ чутки про певних осіб поширюються як факти. Існують газети, в яких жоден номер не обходиться без критичних мудрувань, журналіст, не маючи нінайменшого уявлення про стан речей, втручається в усі сфери життя, у нього на всі речі є "власний погляд".

Повну протилежність гуманістичній зарозумілості становить біблійна журналістька етика. Для Ісуса блаженними були покірні, скромні, тихі, а зовсім не ті, хто будь-якими засобами здобуває собі місце під сонцем. Прикметно, що в античному світі (філософія якого в епоху Відродження стала фундаментом для нинішньої гуманістичної журналістики, як вже зазначалося вище) навіть не існувало такого лінгвістичного виразу, яким би можна було передати євангельське поняття покори. У латинській мові слово "humilitas" має інше, принижуюче значення: цим словом передавали зміст чогось низького, рабського, нешляхетного, чогось з невідомим походженням, що не має великої вартості. Лише з появою християнства це визначення набуло позитивного характеру.

Ось, що Біблія говорить про це:

"Хто бо підноситься - буде впокорений, а хто впокоряється - той піднесеться" (Лук. 14;11).

"Не робіть нічого підступом або з чванливості, але в покорі майте один одного за більшого від себе" (Фил. 2;3).

"А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава" (Як.3;17).

З гуманістичної основи походить впевненість у собі, віра та надія на себе, людські приклади для наслідування, та інші постулати, що заперечать біблійному слову:

"Впевненість - почуття, властиве всім успішним особистостям. Наведіть приклад хоча б одного по-справжньому успішної людини, який би не був впевнений в собі. Я таких точно не знаю, а ви?"

"Віра в себе - це раціональна і цілком практична релігія, яка не вимагає приєднуватися до натовпу фанатиків ні за яких обставин, схвалює здоровий глузд, щирі почуття, взаємодопомогу і співпрацю, ніколи - підкреслюю, ніколи! - не сперечається з природничими науками і об'єктивними фактами, а також (і це суттєво) не має нічого проти почуття гумору".

"Жителі Левок -- унікальний приклад людської стійкості, здатності до переосмислення власного досвіду. Дуже хороший взірець для наслідування".

Біблія каже: "Хай не буде тобі інших богів переді Мною! Не роби собі кумиру і всякої подоби…" (Вихід, 20:2);

"Так говорить Господь: Проклята та людина, що надію кладе на людину і плоть робить своєю опорою, і якої серце видаляється від Господа" (Ієрем. 17:5);

"Хто надію кладе на себе, той нерозумний" (Приповісті, 28:26).

Заключення

На перехідному стані від тоталітаризму до демократії відбувається зміна ціннісних орієнтацій, що приводить до зміни свідомості, всієї системи духовних уявлень. Сучасна українська демократична журналістика потребує могутньої парадигми наукового бачення, що відтворює не тільки форму, а й зміст, процеси взаємо- і самореалізації людей. Такою парадигмою повинен бути гуманізм", але гуманізм у справжньому, первісному своєму розумінні. Не деформований соціалізмом та проголошений компартією девіз: "Все во имя человека, все во благо человека", а той справжній гуманізм Шекспіра, зі своїм справжнім змістом та сенсом, не бездумно списаний зі словників доби сталінізму, а інший -- духовний, "божественний", як комедія Данте, загублений нами в часі, як мільтонівський "Втрачений рай". Це значно глибший гуманізм, ніж той, який розглядають багато сучасних дослідників, це гуманізм, який надає справжнього сенсу не лише такому вузькопрофільному явищу, як професія журналіста, а й всьому життю людини, яке дано їй Богом чи Вищим Розумом.

Ось якого гуманізму ми повинні прагнути - правди праведності, любові до Бога і до людей. І змінювати світ саме за допомогою неї. Найперше завдання -- відродити мораль суспільства на християнських засадах, християнському гуманізмі, виховувати у власних матеріалах, на сторінках газет, вчити, оспівувати моральні чесноти і доводити мерзенність лицемірства, брехні та зради. Всього того, що має одну загальну назву -- гріх.

Цікаво, як підтверджує цю думку стосовно головної проблеми суспільства на сьогодні Всеволод Речицький у газеті "Дзеркало тижня" (2001. -- 19 трав.):

"Наша проблема полягає навіть не в грошах та способах діставати їх і витрачати. Як на мене, в Україні існує значно ширша проблема схибленого етносу, браку особистої довіри, елементарної щирості людських стосунків, яка за своєю суттю може бути названа проблемою відчуження або навіть питанням політичної семантики національного дискурсу.

Ми ж бо давно називаємо "свободою слова" більше ніж скромні норми політичного слововжитку, пишемо "Конституція" на правилах деталізації дій влади, називаємо "професором" елементарно начитану людину, вважаємо "правоохоронцями" лукавих правопорушників.

Мало того, ми весь час пишемо та говоримо про порушення права, якого в нас, насправді, ще взагалі не існує. Бо називати юридичні директиви держави правом у цивілізованому світі вважається некоректним. Отже, замість торочити про право, ми маємо історичне завдання осмислити спочатку те, що йому передує, -- щирість, правдивість, вірність обіцянкам, відповідність слова та думки, вчинку та наміру. На мій погляд, драма українського сьогодення не стільки політична або економічна, скільки морально-культурна.

Отже, проблема української влади, політичної системи країни загалом є також проблемою відсутності громадянської та особистої гідності, браку здатності "дивитися у вічі", говорити відверто, дотримуватися політичних зобов'язань, відповідати на персоніфіковані виклики".

Журналістська діяльність як найвищий рівень суспільної діяльності потребує найвищого рівня знань і мислення. Утвердження основоположних засад християнства в журналістиці дасть підстави вважати її критерієм суспільного поступу. Якщо ми не хочемо повернутися до тоталітарного суспільства, то повинні орієнтуватися на християнсько-гуманістичні моральні ідеї, а преса, радіо і телебачення -- зробити свій внесок у формування нової гуманістичної цивілізації.

Падіння суспільної моралі в останні десятиліття всіляко підтримується ЗМІ, які формувалися та функціонують на сучасній гуманістичній основі. Непотрібно глибоко вчитуватися в рядки нинішніх так званих "незалежних" видань, щоби відчути як від них віє духовною пустотою. Християнські церковні видання маловпливові та непрофесійні, щоби вплинути на загальну картину.