Особливості дослідження історичного розвитку звукорежисури та телебачення

Історичні передумови появи та розвитку телебачення в Росії, Україні, США. Зародження сучасного електронного телебачення. Етапи історії появи та розвитку звукового відео. Принцип побудови телевізійного звукового тракту. Перспективи розвитку звукорежисури.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 11.11.2012
Размер файла 92,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Регіональні телеканали наполегливо прагнуть перейняти європейські стандарти мовлення. Ці інновації змушують електорнні ЗМІ кардинально змінити свій усталений сценарій і неухильно дотримуватись чітких вимог до змісту програм, забезпечувати їх незаангажованість, що повинно стати на заваді концентрації і монополізації телебачення.

Розглянемо особливості розвитку історичних етапів становлення телебачення в Україні, то перші телевізійні передачі для більш-менш масового глядача почали транслювати в лютому 1951 року в Харкові. На той час групою ентузіастів під керівництвом В. Вовченка було споруджено любительський телецентр. Він відрізнявся від наступників тим, що його стандарт був 330 рядків у кадрі, а в професійному телецентрі має нараховуватися 625. Тим не менше, передачі почалися і мали дуже великий попит у харків'ян.

Харків став фактично третім містом у Радянському Союзі, після Москви і Ленінграду, де телебачення працювало на досить професійній основі. Цікаво, що існують історичні підтвердження того, що про цю подію доповіли особисто Сталіну.

Аматорський телецентр в Харкові працював три роки, а вже 1954 р. в тому ж Харкові було збудовано професійний телецентр. Тоді Харків був єдиним у Європі містом, де на двох різних каналах, за різними системами, велося двопрограмне телебачення.

З кінця 1951 року почав діяти телецентр у Києві. З лютого 1960 р. почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 р. між Києвом й іншими містами СРСР.

Важливою датою в історії телебачення стало 20 січня 1965 року - вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України - "УТ". З 1967 року телецентри УРСР тільки приймали кольорові пересилання, з 1969 р. Київський, а з 1976 р. також і Львівський телецентри пересилають кольорові програми. У 1988 році була створена перша недержавна телекомпанія "ТОНІС", заснована в м. Миколаєві.

В місті Харкові 13 жовтня 1990 року вперше на теринах Радянського Союзу, розпочинає ефірне мовлення приватна телекомпанія "ТОНІС-Центр", а вже в 1991 році своє активне мовлення розпочинає телеканал "Ютар+" в Києві. Наступною подією, яка мала історичну вагу в історії вітчизняного телебачення стало 1 липня 1991 року, в цей день телеканал "Мегапол" розпочав мовлення в Києві. Грудень 1991 рік був відзначений в українському телебаченні, як день створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями "ICTV". 15 січня 1992 рік телеканал "Тет-А-Тет" розпочав мовлення в Києві. 1 липня 2007 року згідно з даними Нацради, було зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.

Отже, підсумовуючи вищесказане, ми можемо дійти висновків про те, що звукове обладнання сучасного телебачення досить застаріле. Результати праці телевізійників державних та приватних компаній вагомо відрізняються, адже на приватних канал матеріальне забезпечення і його оновлення знаходяться на кращому рівні, ніж в державних. До 2015 року Україна має перейти на цифрове телевізійне мовлення, що зумовить покращені умови трансляції звуку та роботи телевізійних звукорежисерів, адже цефрове телевізійне мовлення забезпечить високоякісну передачу звукової інформації, а акож можливість передачі звуку у будь-яких сучасних телевізійних форматах, які відповідають світовим стандартам.

2.2 Принцип побудови телевізійного звукового тракту

З появою перших кінострічок стало зрозуміло, що один візуальний ряд не може повноцінно передати необхідний настрій, з яким глядач має сприймати ту чи іншу дію, і для цього потрібно створити ще й якісний звуковий супровід.

Якість аудіовізуального твору багато в чому залежить від професійного озвучування, яке проходить в три етапи: у шумовий студії, тон-студії та студії зведення. Грамотне використання звукового обладнання дозволяє виконати художні завдання і домогтися повного злиття звуку з картинкою.

На перших етапах становлення і розвитку кіно звуковий ряд відтворював піаніст, який грав різну за характером та образністю (залежно від сюжету) музику. Зараз технології зробили крок далеко вперед, і звукове обладнання здатне наблизити фонограму до реального звукосприйняття людини, що робить і візуальний ряд більш реалістичним. У результаті злагоджених дій усіх людей, відповідальних за етапи виробництва, глядач відчуває себе справжнім учасником подій, що відбуваються на екрані.

Шумова студія. Для створення реалістичного й однорідного звучання потрібно повне тонування картини, але зараз для малобюджетних фільмів записують звук в павільйонних сценах відразу в чистовому варіанті, а тонують матеріал, знятий на натурі. В принципі такий підхід можливий, тому що в павільйоні можна досить якісно записати звук.

Але треба визнати, що ні про яку однорідность звучання не може бути й мови (якщо, звичайно, не знімати весь фільм у павільйоні), є проблеми і з реалістичністю, оскільки шуми одягу і предметів пишуться разом з голосом. Зупинимося на особливостях повного тонування.

Для економії коштів при озвучуванні фільму всі роботи розділені між студіями, які виконують вузький спектр завдань. Цих студій, як правило, три: шумова, тон-студія, студія зведення.

У шумовий студії звукорежисер накладає природні шуми: звучання вітру, спів птахів, звук мотора машини та інші, використовуючи бібліотеку шумів або особисті записи необхідних звуків.

Організація тон-студії. У тон-студії записуються синхронні шуми (foley) і голоси акторів. Основне завдання звукорежисера на цьому етапі - підготувати до синхронізації з картинкою мову і шуми, а вже в студії зведення відбувається остаточне озвучування фільму. Для підбору шумів не потрібно великої кількості обладнання, досить обійтися звуковим редактором, відеосистемою та мобільним пристроєм "мікрофон-магнітофон". Приміщення може бути без особливих акустичних властивостей.

Для організації тон-студії потрібно шумоізоляційні кімната для запису голосу з помостом для запису синхронних шумів, а також звуковий редактор, набір мікрофонів і мікрофонних стійок. Поміст конструюється з матеріалів, за якими можуть ходити люди: паркет, бруківка, щебінь, земля та ін Своє приміщення має бути і у звукорежисера, щоб він міг контролювати якість записуваного звуку. Необхідні також теле-або відеосистеми для звірки звукозапису з картинкою.

Студія зведення. Для цієї студії потрібно приміщення строго визначених розмірів, особливо якщо зведення проводиться в режимі surround, зі спеціальною акустичною системою, встановленою в строго певних точках, а також проекційна система з великим екраном, щоб бачити всі дрібниці на картинці. Акустика приміщення повинна бути чітко вивіреною: необхідно погасити відбиті звуки, так як звукорежисер може помилитися у виборі акустичного звучання різних сцен фільму. Студія зведення обладнується звуковим редактором (як і в перших двох студіях), цифровим пультом мікшера, що підтримує кодування "5 плюс 1", і різними процесорами ефектів. Пульт обов'язково повинен мати автоматизацію або підтримувати автоматизацію звукового редактора.

Основна складність для звукорежисерів полягає в тому, щоб домогтися повного злиття звуку з картинкою, іншими словами, синхронності. Тому при зйомці сцен фільму обов'язково записується чорновий звук для подальшого орієнтування при чистовому озвучуванні. Цей звук пишеться на мікрофони вузьконаправленої діаграми спрямованості ("пушки"), останні прикріплюють до "вудок" або штативів, щоб найбільш точно зняти мову акторів для подальшого спрощення озвучування при тонування.

На цьому ж етапі відео синхронізується зі звуком для монтажу за допомогою найпростішого пристрою - хлопавки. Монтажер візуально підставляє звук хлопавки під картинку. Це дозволяє робити монтаж фільму під чорновий звук. Особлива складність виникає тоді, коли проводиться зйомка на декілька камер. Для запису чорнового звуку використовуються два-чотири мікрофона, аналоговий пульт і хард-диск-рекордер або інші записувальні цифрові пристрої, наприклад DAT.

Кожен мікрофон має свою звукову доріжку. Іноді для запису чорнового звуку використовуються радіопетлі, які поміщають акторам під одяг. Однак такий запис виходить не дуже якісним, тому що в ньому немає звукової атмосфери.

У павільйонах можна споруджувати спеціальні мікрофонні системи, підвішені на тросах. Також там можна використовувати і додаткові прилади, наприклад обмежувачі рівня звуку. Під час чорнового запису пишуться і атмосферні шуми, шум масовки, звуки природи, пересування людини по певній місцевості тощо.

Вся техніка, яка є у звукорежисерів, повинна бути уніфікованою. Тільки добре навчені фахівці, які є компетентними у володінні всіма тонкощами роботи з цим обладнанням можуть займатися озвучуванням. Високої якості звукового оформлення можна домогтися при злагодженій роботі та високому професійному рівні кожного члена звукового цеху, а також точно вивіреній технології виробництва.

Оскільки у проекті бере участь велика кількість людей, то обов'язково повинні бути сформульовані чіткі вимоги до кожного члена технологічного процесу. Помилка навіть одного працівника на кожному з етапів виробництва може перекреслити роботу всього колективу, що призведе до додаткових часових і фінансових витрат. Уміло створений звуковий ряд робить картинку емоційно багатою, реалістичною, здатною викликати людські емоції та почуття.

Технологія телевиробництва націлена на отримання якісного продукту, а починається все з первинного запису звукових матеріалів. Весь обсяг робіт контролює звукорежисер, який потім буде зводити остаточний звуковий тракт. Він же і підбирає обладнання (мікрофони, пульти, прилади тощо), щоб досягти того результату, якого вимагають від нього продюсери.

В Україні ліцензію на значок "Dolby Surround" - звуку в кодуванні "5 плюс 1" - не має жодна зі студій звукозапису. Вся справа в тому, що "5 плюс 1" - це додаткове кодування до стереопари, а значить, зводити звук все одно потрібно буде в стереоваріанті, а потім додавати додаткові звукові ефекти. Якщо порушити цю технологію, то власники стереотелевізоров та інших стереосистем (підсилювачів, магнітол, музичних центрів і т.д.) при прослуховуванні трансляції не будуть чути деякі звуки.

Для того, щоб цього не сталося, продюсери повинні вирішити, чи вистачить їм значка "Stereo" або потрібно використовувати інший спосіб кодування: "5 мінус 1". Якщо значок "Dolby Surround" все-таки необхідний, то вихід із ситуації дуже простий: потрібно поєднати свій звуковий редактор з тим редактором, який знаходиться в студії, де буде кодуватися звук в системі "5 плюс 1". Це дозволить заощадити час для підбору вихідного, їх зведення як в стереоваріанте, так і в кодуванні "5 плюс 1" в своїй студії і максимально підготувати сесію звукового редактора до подальшого кодування прктика доводить, що така організація технологічного процесу дуже ефективна.

Записана сесія з розкладеним багатотрековим записом приноситься в студію, яка має ліцензію на кодування звуку у форматі "5 плюс 1". На жаль, всі українські продукти даного формату своє кінцеве зведення проходять в російких студіях звукозапису, які мають ліцензію.

Організація звукового мовлення в кожній країні суто індивідуальна. Програми звукового мовлення передаються по території України по каналах і трактах, організованим в супутникових, волоконно-оптичних, кабельних і радіорелейних системах передачі, до входу антени передавача або абонентської розетки. Передача програм звукового мовлення по ефіру називається радіомовленням.

Вихідними сигналами звукового мовлення і звукового супроводу на телебаченні є аналогові звукові сигнали. Тому параметри і відповідні нормативні дані для сигналів звукового мовлення і звукового супроводу на телебаченні залежать від властивостей цих сигналів, до яких відносяться ширина спектра, динамічний діапазон і потужність. Краще звучання досягається при найбільшій відповідності цих параметрів при передачі звукових сигналів на передавальному і приймальному кінцях каналів і трактів звукового мовлення і звукового супроводу телебачення.

Оскільки амплітуда аналогових звукових сигналів змінюється в дуже широких межах, то потужність і напруга цих сигналів звичайно визначаються рівнями, вираженими в логарифмічних одиницях - децибелах. Прийнято застосовувати рівні двох видів: відносні і абсолютні. Відносні рівні потужності Np і напруги Nu:

Np=10log(P/P0) і Nu=20lg(U/U0)

де P0 і U0 - потужність і напруга, відповідні нульовому рівню. За нульовий рівень приймається значення, якому відповідає потужність синусоїдального сигналу, рівна 1 мВт, на опорі R = 600 Ом, тобто

P0=U20 /R або P0=J20/R

Отримані з цих співвідношень рівні напруги і потужності дорівнюють відповідно: U0 = 0,775B і J0 = 1,29 мА. За допомогою рівнів визначається динамічний діапазон D сигналів звукового мовлення на телебаченні:

D=Nmax-Nmin

де Nmax і Nmin - це максимальні і мінімальні рівні звукових сигналів. Зазвичай при передачі звукових сигналів за максимальний приймається рівень, імовірність перевищення якого становить 0,98, тобто 98% часу, а за мінімальний - рівень, ймовірність перевищення якого становить 0,02 або 2% часу проведення вимірювань. Мінімальний рівень повинен перевищувати рівень шуму на 6-10 дБ.

При цьому, якщо максимальний рівень звукових сигналів однозначно визначено, то точно обчислити мінімальний рівень сигналу не можна, так як шуми можуть скласти частина самого сигналу, наприклад, шум дощу, шум морського прибою, звук кроків і т. п. Динамічний діапазон переданих сигналів звукового мовлення телебачення менше вихідних звукових сигналів. Це пояснюється обмеженим динамічним діапазоном каналів звукового мовлення, по яких передаються дані сигнали, передавальною і приймальною апаратурою, а також неможливістю сприйняття звучання звукових сигналів, що мають великий динамічний діапазон, наприклад, симфонічного оркестру в квартирних умовах. Обмеження динамічного діапазону здійснюється вручну - звукорежисером і спеціальними пристроями - компресорами. Обмеження динамічного діапазону звукових сигналів авторегуляторами до певного рівня адекватно збільшенню потужності передавачів.

Одним з основних параметрів сигналів звукового мовлення на телебаченні є відносна середня потужність (ВСП) звукових сигналів:

Pвсп=P/Pном

P=1/t2-t1 ?P(t)dt

середнє значення потужності в період часу t = t2 - t1; Pном - потужність синусоїдального сигналу з амплітудою, рівної норманій напрузі звукового сигналу. Для цих сигналів вводяться такі поняття: рівень довгострокової середньої потужності і рівень максимальної средньохвилинної потужності. Рівень довгострокової середньої потужності - це відношення потужності сигналу звукового мовлення, усередненого за весь час передавання програм звукового мовлення протягом доби, до потужності синусоїдального сигналу нормованого максимального рівня в децибелах.

Рівень средньохвилинної потужності - це величина, що дорівнює відношенню потужності сигналу звукового мовлення на телебаченні, усередненою за одну хвилину, до потужності синусоїдального сигналу нормованого максимального рівня, вираженого в децибелах.

Рівень максимальної средньохвилинної потужності - це рівень средньохвилинної потужності, перевищеної під час передачі програм звукового мовлення. Для порівняння: потужність телефонного сигналу зі смугою частот 300-3400 Гц складає 30 мкВт, тобто потужність сигналу звукового мовлення приблизно в 23 і 38 разів більше.

В даний час широке розповсюдження одержала передача звукових сигналів, перетворених в цифрову форму. У цих випадках здійснюються аналогово-цифрове (АЦП) і цифро-аналогове перетворення (ЦАП) вихідних аналогових звукових сигналів.

В основі всіх перетворень лежить теорема Котельникова, сенс якої полягає в тому, що будь-яка функція з обмеженим спектром повністю визначається своїми значеннями, вираженими через інтервали часу

?t=1/2Tгр

де tгр - гранична частота спектра функції. Звукові сигнали описуються функцією з обмеженим спектром. При цьому здійснюється передача звукових сигналів в дискретній (імпульсній) формі, для яких значно розширюється спектр переданих сигналів. Тому при ЦАП для збільшення кількості каналів при передачі сигналів використовується метод стиснення. Стиснення - це фактично усунення із спектру вихідного аналогового сигналу низки частотних складових.

Для обгрунтування закономірності цього методу вводяться поняття статичної чи психоакустичної надмірності частот у вихідному аналоговому сигналі. У природі такої надлишковості не існує. При АЦП і ЦАП аналоговий звуковий сигнал піддається багаторазовим перетворенням: дискретизації, нерівномірному квантуванню, кодуванню, компресії миттєвої або майже миттєвої дії, усунення із спектру сигналу низки частотних складових. У результаті багаторазових перетворень формується синтетичний звуковий сигнал, спектральний склад і огинаюча сигналу, якого відрізняються від вихідного аналогового сигналу.

При цифровому перетворенні аналогових сигналів звукового мовлення в цифрову форму використовується серія міжнародних стандартів MPEG: 1 ISO/IEC 11172-3, 2 ISO/IEC 13818-3, 3 ISO/IEC 13818-7, 4 ISO/IEC 14496-3. У цих стандартах для кодування звукових сигналів рекомендуються певні значення частот дискретизації, які дозволяють отримати швидкості цифрового сигналу від 256 до 32 і 16 кбіт/с.

Останнє значення дорівнює швидкості передачі звукової мови в телефонних каналах. Об'єктивних параметрів або параметрів, що визначають допустимий ступінь відмінності, в даний час ще не розроблено. Всі способи прослуховування експертами переданих звукових сигналів, які оцінюють вплив усунення надмірності, носять обмежений суб'єктивний характер і не мають статистичної достовірністі, яка виражається в отриманні певних законів статистики. Сигнали передаються по відповідних каналах і трактах.

Термін "тракт" був введений в 1965 р. в, оскільки існувало й існує безліч термінів, що використовують слово канал. До них відноситься канал звукового мовлення (КЗМ), електричний канал звукового мовлення, міжміський канал звуково мовлення (МКЗМ) і т. п.

За своїм призначенням тракти діляться на три види: формування, первинного та вторинного розподілу програм звукового мовлення.

Тракт формування програм звукового мовлення на телебаченні - це канал, який представляє комплекс технічних апаратних засобів, в яких створюються дані програми.

Тракти первинного розподілу - це цифрові і аналогові канали, з'єднувальні лінії і апаратні засоби, за якими по території країни передаються програми звукового мовлення на телебаченні.

Тракти вторинного розподілу програм звукового мовлення на телебаченні - це передавачі та системи дротового мовлення.

До складу трактів первинного розподілу входять МкЗм, що включають міжміські мовні апаратні з'єднувальних ліній. Останні є каналами обмеженої протяжності. Основна ланка мкЗм - це канали звукового мовлення на телебаченні, організовані у супутникових, волоконно-оптичних, кабельних і радіорелейних системах передачі.

Канали звукового мовлення на телебаченні бувають двох типів: магістральні та внутршньозонові. Номінальний (еталонний) ланцюг магістрального каналу має протяжність 2500 км: для аналогових каналів - два переприйому по звуковій частоті, що ділить канал на три ділянки приблизно рівної довжини; для цифрових каналів із стисненням - без переприйому. Номінальний ланцюг внутрішньозонового каналу має протяжність, рівну приблизно одній третині магістрального каналу.

Для характеристики каналів і трактів звукового мовлення на телебаченні розроблені параметри, які введені на основі великого обсягу суб'єктивних статистичних експертиз. Ці парамери, названі "параметрами якості", дозволяють дати об'єктивну оцінку властивостей каналів і трактів. Ці параметри названі параметрами якості. До числа таких параметрів відносяться: смуга переданих частот, нерівномірність амплітудно-частотної характеристики, коефіцієнт гармонік, захищеність від зваженого шуму, захищеність максимального сигналу від виразної перехідної перешкоди, різниця фаз між каналами, утворюючими стереопару, різниця рівнів на виходах каналів, що утворюють стереопару, тощо.

Згадані параметри були розроблені для аналогових каналів звукового мовлення на телебаченні. Додатково для цифрових каналів вводяться такі параметри, як захищеність від продуктів внутрішньо смугової перехресної модуляції другого і третього порядку і захищеність від продуктів озасмугової перехресної модуляції першого і другого порядку. На жаль, для цифрових каналів звукового мовлення на телебаченні немає інших параметрів якості, визначених міжнародними рекомендаціями. Перераховані параметри визначаються за допомогою вимірювальних сигналів або без них. Наприклад, в останньому випадку - для вимірювання рівня шуму.

Спочатку, на початку зародження звукового телевізійного мовлення, було прийнято в залежності від смуги частот ділити канали звукового мовлення на класи: вищий, перший і т. д. Від назви "класи" в міжнародних рекомендаціях 80-х рр.. минулого століття відмовилися у зв'язку з введенням стандартних смуг частот: 50 Гц - 7 кГц і 30 Гц - 15 кГц. Канал 50 Гц - 10 кГц був визнаний неперспективним. Втім, нині в даний час в Україні в деяких видах каналів забезпечення тракту апаратури звукового мовлення цей канал ще зустрічається.

В звуковому мовленні велике значення мають питання термінології. Будь-яке неточне визначення і застосування терміна призведе до невірного тлумачення організаційної структури каналів звукового мовлення, неправильного використання нормативних даних на параметри каналів і трактів. Наслідком може бути порушення безперебійної роботи всієї мережі звукового мовлення.

Досліджючи звуковий тракт телевізійних студій, дійшли висновків, що звуковий тракт - це ланцюг звукотехнічних засобів, які забезпечють звукозапис, обробку, збереження, редагування та відтворення звуку на телебачення. Для якісних звукових показників необхідно створити не лише високопрофесійний програмно-апаратний комплес, а і просторе та правильно акустично оформлене приміщення.

Розділ 3. Сучасне телебачення та перспективи розвитку

3.1 Звукові формати сучасного телебачення

Особливістю людського слуху є те, що він дозволяє розрізняти просторове розташування джерела звуку. Навіть закривши очі, людина може досить точно визначити, звідки виходить звук. При моно запису звуки записуються за допомогою одного мікрофона і відтворюються з одного джерела. При цьому інформація про просторове розташування джерел звуку втрачається. Слухач сприймає всю відтворену звукову картину, що виходить із однієї точки.

В системі "стерео" звук записується за допомогою двох мікрофонів, при цьому сигнали записуються окремо один від одного, і в сукупності несуть інформацію про просторове розташування та переміщення записуваних джерел звуку. При запису в студії кожне джерело звуку записується окремо. Потім всі записані канали зводяться звукооператором у два канали. При цьому задається їх необхідне просторове розташування. При відтворенні стереосигнал подається на дві рознесені в просторі звукові колонки, причому кожна відтворює свій канал. Слухач, перебуваючи в певній зоні перед колонками, сприймає злиту звукову картину, в якій різні її складові розподілені в просторі між колонками.

Одним з недоліків стереозвучання є те, що слухач ніби сприймає звукову картину ззовні, перебуваючи перед нею, а не всередині неї, адже звуки, що приходять з тильної сторони відсутні. Так само було відмічено, що стереоефект виявляється повною мірою лише в обмеженій зоні прослуховування. Ці недоліки спробували подолати в популярних у 70-і роки чотирьохканальних системах запису і відтворення звуку, які одержали назву квадрофонічна. Розташувавшись посередині між двома фронтальними і двома тиловими колонками, слухач знаходився в центрі звукової картини і отримував звукову інформацію зі всіх боків. На жаль, через свою громіздкість та порівняно високу ціну, ці системи не отримали широкого розповсюдження, хоча досвід їх створення був використаний при розробці багатоканальних систем домашнього кінотеатру.

Cтереозвучання давно стало звичною приналежністю високоякісної побутової апаратури для приймання, запису та відтворення звуку. До недавнього часу телевізор залишався прикрим винятком. Розроблені в 50-60-і роки телевізійні стандарти не припускали наявності стереозвуку. Лише наприкінці 70-х років стерео почало завойовувати телебачення. З початку 80-х років в Японії і Німеччині починають вести регулярне телемовлення зі стереозвуком. У німецькій системі для передачі сигналу другого каналу використовується додатковий радіопередавач, що працює на частоті, відмінній від першого. У системі, прийнятої в Японії, через один передавач транслюється комплексний сигнал, який містить інформацію обох каналів. В обох системах звук передається в аналоговій формі. В даний час найбільш поширеною є німецька система стереомовлення, що отримала назву А2 (також German stereo - "німецьке стерео" або Zwei stereo).

У 1986 році фахівцями англійської телерадіокорпорації ВВС була розроблена цифрова система телевізійного стереовещанія NICAM, більш якісна, ніж аналогові системи. Спочатку NICAM передбачалося використовувати, головним чином, у супутниковій системі телебачення покращеної якості - D2-MAC. Але потім, в 90-і роки, NICAM почали широко використовувати і в наземних системах ефірного телебачення.

Поряд з "справжнім" стерео існують системи "псевдостерео", які перетворюють одноканальний монозвук в два канали, зі звучанням, що імітує просторовий стереозвук.

Останнім часом з'явилися телевізори, оснащені так званим "стерео по AV-входу" або "стерео по НЧ" (низькій частоті). Їх схеми не містять стереодекодера, але мають два роздільних звукових канали, які дозволяють відтворювати стереозвук із зовнішніх джерел, наприклад - Hi-Fi відеомагнітофона або відеопрогравача.

Системи багатоканального звуку. Подальший розвиток системи звуку в телебаченні одержують в процесі реалізації ідеї "домашнього кінотеатру". В результаті розвитку вдосконалених систем телебачення та телебачення високої чіткості було досягнуто значне поліпшення якості телевізійного зображення. Картинка на екрані телевізора за якістю впритул наблизилася до зображення на кіноекрані. Лише звук, навіть стерео, не створював атмосфери кінотеатру.

Справа в тому, що в кінотеатрах розвинених країн вже давно стандартом став багатоканальний звук. Перші багатоканальні звукові системи для кіно були розроблені на початку 50-х років. Вже в ті часи "кіношне стерео" використовувало як мінімум чотири канали: лівий, середній і правий, розташовані за кіноекраном, а також канал ефектів, що звучить за спинами кіноглядачів. Канал ефектів служив для створення фонових звуків, наприклад віддалених шумів, гуркоту грому і тощо. В даний час існують різні системи запису звуку для кінофільмів, число каналів в яких варіюється від чотирьох і більше. Саме широке поширення отримала система Dolby Stereo.

Dolby Stereo. У середині сімдесятих років фірма Dolby Laboratories (США), відома своїми винаходами в галузі звуку, розробила систему запису звуку на кіноплівку, що отримала назву Dolby Stereo. Ця система дозволяє закодувати необхідні чотири канали в двох звукових оптичних доріжках, розташованих на кіноплівці. У кінотеатрі трековий сигнал зчитується з плівки і за допомогою декодера перетворюється у чотири канали. Без декодера звук відтворюється як при звичайному стерео. В даний час за цією технологією озвучується більшість художніх кінофільмів. Апаратурою Dolby Stereo обладнано понад 17500 кінотеатрів світу.

Dolby Surround. Згодом виникає ідея застосувати розробки багатоканальних звукових систем для кінотеатрів і для перегляду відеопрограм, з телевізора. На початку 80-х років фірмою Dolby Laboratories представлена система Dolby Surround Sound (DSS) для домашнього відео, яка за допомогою декодера Dolby Surround дозволяє з закодованого двоканального сигналу виділяти три звукових канали: лівий, правий і тиловий. При відсутності декодера відтворюється звичайний двоканальний стереозвук. Наступним кроком у розвитку багатоканального звуку для систем "домашнього кінотеатру" стала поява більш досконалого декодера Dolby Surround Pro-Logic (DPL), що виділяє вже чотири канали: лівий, центральний, правий і тиловий. Декодери DSS і DPL продаються як окремо, так і вбудованими в підсилювачі, телевізори та супутникові ресивери.

THX. Однією з причин створення стандарту ТНХ стало різко негативне ставлення продюсера і режисера, творця знаменитих "Зоряних воєн", Джорджа Лукаса до відтворення звуку його фільмів у кінотеатрах, обладнаних системами багатоканального звуку фірми Dolby. В результаті тривалих досліджень співробітниками Lucasfilm Ltd. був створений новий стандарт звуковідтворення. Роботи проводилися під керівництвом головного інженера фірми Тома Холмана, тому новий стандарт отримав назву Tom Holman's eXperiment (експеримент Тома Холмана) або, скорочено, ТНХ.

Цей формат визначив нову концепцію просторового звучання, найбільш природну і максимально пристосовану до умов домашнього відеоперегляду. Використовуючи результати декодування процесора Dolby Pro-Logic, який утворює всього чотири канали, ТНХ додатково поділяє монофонічний канал ефектів на два псевдостереофонічних - лівий та правий і створює додатковий наднизькочастотних канал (канал сабвуфера - гучномовця, який спеціально призначений для відтворення потужних низькочастотних звуків).

Водночас досягається поліпшення відтворення низьких частот (20-80 Гц), корекція звуку фронтальних каналів, що адаптує звуковий супровід до умов прослуховування з близької відстані (у звичайній кімнаті). Також використовується коригуюча схема для збереження спектрального балансу при русі уявного джерела звуку від фронтальних до тилових гучномовців. Подальшим розвитком THX стала поява більш досконалого стандарту - THX Ultra.

Слід зазначити, що існують й інші системи, більш прості, ніж ТНХ, які розвивають ідею Dolby Pro-Logic. Одним із яскравих прикладів цієї думки є 5CH Cinema, що обробляє тільки тилові канали, перетворюючи їх у псевдостерео.

AC-3. Системи DSS і DPL є аналоговими, і при бурхливому розвитку систем цифрового звукозапису цілком логічним стала поява цифрової системи Dolby Digital AC-3 (Audio Coding - 3). Вперше вона була застосована в 1992 році, в кінотеатрах з багатоканальним звуком, а з 1994 року її почали використовувати для звукового супроводу безпосереднього теле- і радіомовлення з супутників. Система АС-3 дозволяє отримувати на виході шість каналів звуку. З них п'ять є повнодіапазонними (30-20000 Гц): три - фронтальними, а саме лівий, центральний, правий і два тилових, а так само низькочастотний (20-120 Гц) канал сабвуфера. Система АС-3, на думку експертів, вважається на сьогоднішній день однією з найбільш перспективних систем об'ємного звучання. Вона прийнята в якості звукового стандарту для лазерних відеодисків формату DVD.

MPEG Multichannel. MPEG Multichannel або MPEG-2 Audio: так само, як і попередній стандарт, застосовується для запису звуку на DVD відеодиски. Цей стандарт був створений у рамках розробки цифрового стандарту мовлення телебачення MPEG-2. AC-3 та MPEG-2 Audio забезпечують приблизно однакову якість шестиканального звуку. Зауважимо, що деякі фахівці відзначають велику гнучкість останнього, внаслідок можливості змінної швидкості запису звукових даних. Також MPEG-2 Audio більш сумісний з простими аудіосистемами, які працюють в стереорежимі.

DTS. DTS (Digital Theater System) - це шестиканальна цифрова система запису звукового супроводу кінофільмів, широко поширена в США. У цьому стандарті, наприклад, записана звукова доріжка фільму "Парк юрського періоду". Вважається, що ця система забезпечує кращу якість звуку, ніж АС-3 через менший стиснення вихідної звукової інформації.

Звукові процесори. Звукові процесори, якими оснащують свою відеотехніку виробники побутової електроніки, призначені для підстроювання параметрів звучання багатоканальних звукових систем під умови прослуховування в конкретному приміщенні. Вони також містять певні предустановки, що імітують конкретні умови прослуховування. Насамперед, це широковідомі процесори фірми Yamaha - аналоговий CINEMA DSP, для системи DPL і цифровий TRI-field CINEMA для AC-3, а також Dolby Cinema Sound і Cinema Digital Sound фірми SONY. Аналогічно системам "псевдостерео", що імітують стереозвучання моносигнала, в галузі багатоканального звуку застосовуються процесори тривимірного (3D) звуку, призначені для створення ефекту псевдобагатоканального звуку при відтворенні останнього через два динаміки стереотелевізора. В якості прикладу можемо тут назвати Virtual Dolby Surround, Virtual Surround Sound (VSS), Virtual 3D Surround, 3D-Phonic, Spatializer та інші. Отже, з вищевказаного можна дійти висновку, що різноманітність звукових форматів просто вражає. Вони можуть відворювати звук в домашніх умовах на рівні із сучасними кінотеатрами. Звукове обладнання, яке б забезпечило високий рівень звуковідтворення є як і в продажу в Україні, так і у користувачів. Але, на жаль, професійний рівень створення, канали передачі звуку та стан вітчизняного телебачення, нині, не можуть забезпечить відтвореня вітових сучасних звукових форматів у домашніх умовах.

3.2 Перспективи розвитку звуку на телебаченні

Розвиток сучасних технологій тісно пов'язаний з розвитком світової науки. Кожного дня з'являються не тільки новинки серед комп'ютерів, стільникових телефонів чи автомобілів, але також і у сфері послуг, однією з яких є цифрове телебачення.

Цифрове телебачення (від англ. Digital Television, DTV) -- галузь телевізійної техніки, в якій передача, обробка та зберігання телевізійного сигналу відбувається у цифровій формі. Передаючи iнформацiю про картинку та звук в байтах, провайдер цифрового телебачення може передавати набагато бiльше iнформацiї, нiж це можливо при використаннi аналогової технологiї сьогоднi.

Згідно угоди підписаної в Женеві 2006 року до 2015 року телевізійні станції по всій країні повинні перейти від старого методу передачі телевізійного сигналу - аналогового, до цифрового телебачення, що є новим інноваційним типом технології передачі сигналу, який дозволяє підвищити якість зображення та звуку, кількість каналів, і навіть транслювати сигнал високої чiткостi (HDTV).

DVB (Проект "Цифрове телевізійне мовлення") - це промисловий консорціум, що складається з більш, ніж 270 мовників, виробників, мережевих операторів, розробників програмного забезпечення, органів управління в більш, ніж 35 країнах і спрямований на розробку глобальних стандартів надання всесвітнього цифрового телебачення і доступу до даних.

Існує 4 стандарти цифрового телебачення DVB: DVB-S (satellite - супутник) поширення цифрового телевізійного сигналу через супутник; DVB-C (cable -- кабель) поширення цифрового телевізійного сигналу по кабельних мережах (за даним стандартом працює ТРК "Діскавері"); DVB-T (terrestrial - ефір) поширення цифрового телевізійного сигналу через ефір; DVB-H (handheld) поширення цифрового телевізійного сигналу на мобільний телефон. DVB вимагає використовувати пакети MPEG-2 в якості "транспортних контейнерів для даних" і критичної службової інформації DVB, яка оточує та ідентифікує ці пакети. Окрім систем телевізійного мовлення, методи та засоби цифрового телебачення лягли в основу сучасних систем відеозв'язку, до яких відносяться відеоконференції та відеотелефон. В кінці 1998 року був затверджений стандарт MPEG-4, який забезпечував передачу відео та звуку по вузькосмугових каналах передачі даних.

Технологія DTV дозволяє передавати програми з кінематографічною якістю зображення і CD-якістю звуку, рядом інших удосконалень. Технологія DTV може бути використаною і для передачі великих об'ємів даних, доступ до яких можливий з допомогою комп'ютера чи телевізора.

Розділяють формати цифрового цифрового телебачення:

1. TV стандартного розширення SDTV -- це базовий рівень з розширенням аналогового телебачення. Програми SDTV можуть іти в звичайному (4:3) чи широкому (16:9) форматі.

2. TV високого розширення - HDTV широкого формату (16:9) забезпечує розширення і якість зображення найвищі із всіх форматів телевізійного мовлення. В поєднанні з цифровою технологією підвищення якості звучання, HDTV встановлює для телебачення нові стандарти якості і зображення звуку.

Перехід України на цифрове мовлення - надзвичайно важливий проект для держави, телеглядачів та телевізійної індустрії. Такий перехід вiд аналогового на цифрове мовлення був закрiплений мiжнародною угодою пiдписаною у 2006 роцi в Женевi. Незважаючи на те, що всі українські телеканали сьогодні здійснюють аналогове мовлення, більшість загальнонаціональних станцій в експериментальному режимі в містах Києві та Одесі транслюються в "цифрі". Згідно програми НКТР, з 2012 року до відкриття Євро-2012 українське телебачення має перейти на цифрове мовлення. Починаючи з 2015 року всi канали України будуть транслюватися тiльки в цифровому форматi.

Цифрове мовлення, або аналогове відключення - це проект переходу держави на цифрове ефірне телевізійне мовлення, у зв'язку з відмовою від старого аналогового формату мовлення. Через пакетування телевізійних каналів у мультиплекси (по 8-10 програм в кожному мультиплексі), кількість використаних частот суттєво зменшиться. Відповідно до плану "Женева-2006" в Україні має бути включено 8 мультиплексів.

Основною метою державних органів є виконання міжнародних зобов'язань України, натомість інтерес телеканалів полягає у максимально беззбитковому переході на новий формат мовлення. У свою чергу, телеглядач має залишатися захищеним та не втратити можливість доступу до якісного, сучасного телебачення. Крім того, масова заміна телевізорів населенням -- сприятливий час для відновлення ринкових позицій українських виробників, економічні показники яких помітно зменшилися в минулі, зокрема 90-ті роки.

Переваги цифрового телебачення очевидні, втім, кожне українське домогосподарство має зробити декілька важливих кроків для отримання цифрового сигналу, бо інакше - ризикує залишитись взагалі без телебачення.

Більшість телевізорів, якими користуються сьогодні споживачі не взмозі прийняти цифровий сигнал. Але це зовсім не означає, що його потрібно встигнути замінити до 2015 року. Підходить будь-який, навіть найстаріший телеприймач. Посередником між телевізором і середовищем поширення сигналу послужить ТВ-тюнер (цифровий кабельний ресивер). Прилад приймає цифровий сигнал, перетворює його і подає на вхід ТВ-приймача -- глядачу залишається обрати канал. Для старих телевізорів підходять тільки тюнери стандарту SDTV. Однак, завдання прийому телепрограм високої чіткості (HDTV) в пониженій SDTV-якості на звичайний телевізор не ставилося, тому при переході на HDTV-мовлення користувачам потрібно буде замінити свої сьогоднішні ТВ-приймачі.

Відмітимо, що для сучасних телевізорів (окрім тих, які вже мають вмонтований тюнер стандарту DVB-C) підходять тюнери як SDTV, так і HDTV. Після підключення цифрового кабельного телебачення кожен телевізор в квартирі матиме "свій" телетюнер і "свій" пульт керування. І глядачі кожного телевізора в одній квартирі зможуть одночасно дивитися різні передачі, вибираючи те, що їх цікавить найбільше.

Цифрове телебачення -- це, в першу чергу, новий стандарт якості для сучасного телебачення. Від аналогового телебачення його відрізняють висока якість картинки, стерео чи 5.1 звук, велика кількість закордонних і вітчизняних каналів, можливість індивідуальної підписки на тематичні пакети каналів -- наприклад, "Спорт" чи "Кіно". Цікави є той факт, що нацифровому телебаченні фактично відсутнє рекламне мовлення. Цифрове телебачення є бiльш ефективною технологiєю для провайдерів, оскiльки за його допомогою останні можуть одночасно передавати більше, нiж один сигнал.

Таким чином, використання цифрового телебачення має ряд відмінностей в порівнянні з іншими видами телебачення:

1. Підвищення перешкодостійкості трактів передачі та запису телевізійних сигналів.

2. Зменшення потужності передатчиків.

3. Значне збільшення числа телевізійних програм, що передаються в тому ж частотному діапазоні. В цифрових мережах кількість доступних каналів може бути в декілька раз більша, ніж в аналоговому.

4. Суттєве підвищення якості зображення і звуку телевізійного приймача. В аналогових мережах важко добитися якості зображення для всіх каналів.

5. Створення телевізійних систем з новими стандартами розкладення зображення (телебачення високої чіткості).

6. Розширеня функціональних можливостей студійної апаратури.

7. Передача в телевізійному сигналі різноманітної додаткової інформації.

8. Можливість індивідуально підписатися на пакети, які цікавлять глядачів.

9. Створення інтерактивних телевізійних систем, при користуванні якими глядач отримує можливість вплинути на програму, що транслюється.

10. Наявність функції "На початок програми".

11. Архів і запис телевізійних програм.

12. Можливість вибору мови і субтитрів.

13. Цінова доступність, адже відмінність цифрового телебачення від супутникових тарілок полягає в тому, що супутникові комплекси, як правило, розраховані на людей з доходами вище середнього.

Хочеться додати, що на сьогоднішній день перевагою цифрового телебачення в порівнянні зі стандартними системами аналогового телебачення, є не лише те, що якість зображення краща -- суб'єктивне сприйняття кольорового телевізійного сигналу в системі PAL і цифрового телевізійного сигналу зі швидкістю 5 Мбіт/с для глядача є практично однаковим. Головним чинником в цьому питанні виступає те, що значно підвищується пропускна здатність транспортного середовища (супутникові лінії, кабельні мережі, ефірна радіолінія і тощо). Це надає можливостей транслювати суттєво більше телевізійних каналів в тій же виділеній полосі пропускання.

Також підкреслмо, що якість цифрового телебачення в будь-яких умовах прийому є високою як для стаціонарних телевізійних приймачів, так і для мобільних, які працюють, наприклад, в рухомому транспорті. Перешкодостійкість цифрового телебачення, у порівнянні з аналоговим телевізійним мовленням, зумовлена використанням високоефективних каскадних коректуючих кодів. Цифрове телебачення також означає прихід інтерактивності (зворотнього зв'язку з глядачем), яка включає маркетингові і соціологічні опитування, голосування в конкурсах, навчальні програми, новий, якісний рівень телевізійних продажів тощо.

Цифрові телевізійні стандарти дозволяють передавати додатково до відеоряду не тільки одну, але і декілька звукових доріжок, які можуть нести в собі як різні мовні версії телепередачі, так і однакові за змістом варіанти однієї і тієї ж звукової доріжки в різних форматах (наприклад, закодована в Dolby Digital п'ятиканальна доріжка та її звичайний стереофонічний аналог). Необхідність передачі однієї і тієї ж версії звукового супроводу в кількох різних стандартах може виникнути через те, що не всі приймальні пристрої здатні декодувати ті чи інші стандарти звуку.

Як і у випадку з відео, для стиснення якого на сьогоднішній день застосовуються два основні стандарти, старий MPEG-2 і більш сучасний MPEG-4, для стиснення звуку може використовуватися як сучасний стандарт MPEG-4 AAC, так і застарілий MPEG-1 Layer II . Стандарт MPEG-4 AAC (разом з його нізкобітрейтной версією HE AAC) на сьогоднішній день є самим досконалим стандартом стиснення звуку в світі. За своєю суттю, це - поліпшена версія добре всім нам знайомого MP3. Хоча перша версія стандарту AAC з'явилася на світ ще в 1997 році (на шість років пізніше, ніж MP3), широко відомим він став лише в 2003-му, коли фірма Apple оголосила його "рідним" форматом для плеєрів iPod і магазину музики iTunes. У тому ж році в Японії було запущено цифрове ефірне телевізійне мовлення, що використовує AAC для передачі звуку.

У 2003 році з'явилося розширення HE AAC, покликане поліпшити якість звуку при низьких (наприклад, нижче 128 кбіт/с) бітрейтах, а в 2006 році побачив світ HE AAC v2, назад сумісний з HE AAC кодек для ще більш низьких бітрейтів. У цифровому телебаченні "покоління MPEG-4" зазвичай використовують саме HE AAC, і все AAC-сумісні DVB-приймачі його обов'язково підтримують.

MPEG-1 Layer II, старіший з використовуються в DVB-мовленні стандартів стиснення звуку, є повною протилежністю AAC. Якщо AAC - це поліпшена версія MP3, то MPEG-1 Layer II - його погіршена версія, причому погіршена в буквальному сенсі цього слова: абревіатура "MP3" розшифровується як MPEG-1 Layer III, а ось MPEG-1 Layer II - це його спрощений , менш ресурсномісткий варіант. Ресурсомісткість була важливою проблемою у ті часи, коли навіть дуже дорогий персональний комп'ютер не володів достатньою швидкістю для відтворення MP3 в реальному часі. Це сьогодні здатністю декодувати MP3 володіють навіть найпростіші електронні пристрої, але п'ятнадцять років тому ситуація була зовсім іншою. Часи змінилися, а стандарт MPEG-1 Layer II так і залишився таким, що відповідає потребам п'ятнадцятирічної давності.

Таким чином, для того, щоб отримати рівень якості звуку, аналогічний 192 кбіт/с для MP3, при використанні AAC нам знадобиться бітрейт 128 кбіт/с, а MPEG-1 Layer II - цілих 320 кбіт/с.

На жаль, не всі ще розуміють, наскільки застарілим є MPEG-1 Layer II, тому існує цілком реальний ризик того, що хтось раптом вирішить використовувати для українського DVB-T не AAC, а MPEG-1 Layer II. Мотивуватися це може хіба що тим, що і дотепер тестове мовлення DVB-T велося саме в цьому форматі, і хтось уже міг встигнути обзавестися несумісним з AAC прийомним обладнанням.

Така аргументація не витримує ніякої критики: людей, що дивляться зараз DVB-T, взагалі надзвичайно мало, а переважна більшість ресиверів DVB-T/MPEG-4 все-таки підтримують AAC. Тому прирікати всю країну на низьку якість звуку через таку дрібницю було б просто нерозумно. До речі, чим раніше буде здійснено переклад тестового мовлення DVB-T/MPEG-4 з MPEG-1 Layer II на MPEG-4 AAC, тим менше буде збитків після того, як це станеться. Постачальники комп'ютерного обладнання, які мислять помірковано, вже зараз завозять в Україну тільки ті моделі DVB-T ресіверів, які підтримують формат AAC, адже вони розуміють, що мовлення в застарілому форматі MPEG-1 Layer II може бути переведено на AAC в будь-який момент, а після цього не працюють із цим форматом сет-топ-бокси просто ніхто не купить.

Зрозуміло, технічні можливості звукового супроводу цифрового телебачення не обмежуються звичайним двоканальним стереозвуком, і багатоканальні формати об'ємного звуку (Dolby Digital) вже давно увійшли в світове телевізійне життя. Такою звуковою доріжкою може оснащуватися будь-який цифровий канал - як звичайної чіткості зображення, так і високої (HDTV). Серед неспеціалістів побутує хибна думка, що звуковий супровід HDTV (телебачення високої чіткості) обов'язково має бути багатоканальним, і що багатоканальний звук є частиною поняття HDTV поряд з високою якістю зображення. Насправді ж HD-канали цілком можуть супроводжуватися і звичайною стереодоріжкою, адже далеко не у всіх випадках додаткові витрати на виробництво телепередач з "оточуючим" звуковим супроводом можуть бути виправдані.

Чимало помилок пов'язано і з самими форматами багатоканального звуку. Взагалі-то, розібратися з ними лише трохи складніше, ніж із звичайним стереозвуком: головне - зрозуміти, що один і той же "комплект" з певної кількості каналів звуку (наприклад, п'яти) може бути "упакований" у будь-який з можливих алгоритмів стиснення, і сама суть цих звукових каналів від цього не зміниться. Вибір алгоритму стиснення багатоканального звуку (Dolby Digital, DTS і тощо) впливає, як і у випадку зі стереозвуком, виключно на кількість спотворень внесених компресією при тому чи іншому бітрейті. При цьому нерідко цей вибір визначається навіть не технічними, а маркетингово-політичними міркуваннями.

Що ж до вибору кількості каналів звуку, то для звукового супроводу телевізійних трансляцій використовуються (і очікується, що будуть використовуватися в осяжному майбутньому) тільки два формати об'ємного звучання: 5.1 і 7.1. Число перед точкою означає кількість повноцінних каналів звуку, а число після крапки - кількість так званих каналів низькочастотних ефектів (low-frequency effect, LFE). Це канали, частотний діапазон яких надзвичайно обмежений: як випливає з назви, вони можуть передавати тільки низькі частоти, що становить, грубо кажучи, одну десяту від смуги пропускання повноцінного звукового каналу. Саме тому низькочастотний канал позначається як одна десята від звичайного каналу, і саме тому формат 5.1 правильніше називати не шестиканальним, а п'ятиканальним.

Треба сказати, що на сьогоднішній день низькочастотний канал є майже атавізмом: спочатку формат звуку 5.1 призначався для кінотеатрів (не домашніх, а справжніх), в системі звукового обладнання яких низькочастотний канал був безпосередньо з'єднаний з сабвуфером, окремої акустичною системою, призначеної виключно для відтворення низьких частот. Оскільки в кінотеатрах демонструється тільки ретельно підготовлений для кінотеатрів матеріал, додаткових втручань у звуковий сигнал при такій схемі не потрібно. Втім, побутові системи об'ємного звуку набагато різноманітніше кіно театральних: так, сабвуфер в них може просто відсутній. Не менш різноманітним є такоє матеріал, який на них програється, тому перед тим, як направити сигнал LFE-каналу на сабвуфер, побутовій системі необхідно підмішати в нього ще й витягнуту з інших каналів низькочастотну складову. На англійській мові цей процес називається "bass management" або "управління басом". У розрахунку на нього при мастерингу багатоканального звукового супроводу для телепередач канал низькочастотних ефектів нерідко просто залишають порожнім, доручаючи витяг низьких частот системі bass management звуковідтворювального пристрою. У разі використання формату 5.1 п'ять основних каналів розташовуються в такий спосіб: два з них є основними (фронтальними) - по суті, це звична нам стереопара. Акустичні системи ще двох каналів розташовуються позаду від слухача - саме вони додають той самий ефект об'ємності, заради якого це все і затівалося. П'ятий канал - центральний: він розташовується в безпосередній близькості від екрану телевізора або кінотеатру, так, щоб йде з нього звук сприймався як такий, що йде від екрану.

Формат 7.1 відрізняється від 5.1 тільки тим, що до п'яти перерахованих вище каналів додаються ще два бічних, для більш точного позиціонування оточуючих глядача звукових ефектів. У разі відсутності додаткових бічних акустичних систем, семиканальний звук можна легко перетворити в п'ятиканальний, просто змішавши бічні канали з тими, що є. Подібним же чином можна і з багатоканальної звукової доріжки при необхідності отримати звичайне стерео: ніяких складнощів тут немає. В даний час деякі канали з платних супутникових пакетів (зокрема, фільмові канали) забезпечуються багатоканальної звуковою доріжкою в форматі Dolby Digital на додачу до звичайної стереодоріжки у форматі MPEG-1 Layer II. Dolby Digital в даному випадку використовується через те, що до недавнього часу тільки цей формат належним чином підтримувався масовими моделями недорогих супутникових ресіверів і декодерів "домашнього кінотеатру", а також інтерфейсами з'єднання між ними. Інших переваг у такого підходу немає: бітрейт нераціонально витрачається як самої доріжкою Dolby Digital (через те, що це далеко не самий сучасний стандарт стиснення звуку), так і необхідністю використання дублюючої стереодоріжки, закодованої в ще більш застарілий MPEG-1 Layer II. Більш нове, сучасне й ефективне рішення цього завдання вже існує, і називається воно MPEG Surround. Ідея MPEG Surround полягає в тому, щоб на додачу до звичайної стереодоріжки передавати компактний набір спеціальної службової інформації, використовуючи яку із стереодорожкою можна відновити початковий набір з будь-якої кількості каналів об'ємного звуку. При цьому основна стереодоріжка може бути закодована яким завгодно кодеком (MPEG-1 Layer II, MPEG-4 AAC або будь-яким іншим), таким чином залишаючись сумісною з тими пристроями, які не підтримують MPEG Surround. Обсяг такої додаткової інформації вражаюче малий: звук 5.1 хорошої якості можна вмістити всього лише в 32 кбіт/с додаткового бітрейта. Наприклад, при використанні аудіокодека AAC для основної стереопари, MPEG Surround дозволяє вмістити навколишній звук формату 7.1 всього в 160 кбіт/с, зберігаючи при цьому сумісність з ресиверами, що сприймають лише звичайний стереозвук. Варто порівняти це з 384 кбіт/с для Dolby Digital, додатково до якого знадобиться також нести і звичайну стереодорожку. Для того, щоб використовувати MPEG Surround на практиці, його підтримка повинна бути зашита в DVB-ресівер, а передавати багатоканальний звук на підсилювач (ресивер домашнього кінотеатру) можна буде у вже декодувати і розкладеному по каналах вигляді по HDMI або якому-небудь іншому сучасному інтерфейсу. До речі, переваги MPEG Surround дають можливість багатоканальному звуку зайняти і деякі інші нові ніші, наприклад, він чудово підійде і для цифрового радіо.


Подобные документы

  • Основи становлення телебачення на державному та регіональному рівнях. Становлення незалежного українського телебачення. Підготовка телевізійних видовищ. Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні. Рівні управлінського аспекту проблеми.

    курсовая работа [56,5 K], добавлен 19.03.2011

  • Види дитячих телепрограм. Особливості дитячої цільової аудиторії. Принципи функціонування сучасного дитячого контенту. Сучасний етап розвитку телепрограм для дітей на українському телебаченні. Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення.

    дипломная работа [97,9 K], добавлен 02.06.2010

  • Створення телебачення за прикладом Великобританської Бі-Бі-Сі. Програмна політика. Особливості німецького телерадіомовлення. Положення телерадіомовлення в Німеччині. В Німеччині розгортають мобільне телебачення. Інтерактивне Телебачення - це реальність.

    реферат [29,7 K], добавлен 29.11.2008

  • Еволюційні процеси дротового радіо в Україні та м. Запоріжжя. Перспективи розвитку проводового радіо на регіональному рівні. Дротове радіомовлення Запорізької області у контексті звітів представника Національної ради з питань телебачення та радіомовлення.

    курсовая работа [68,1 K], добавлен 26.11.2014

  • Телебачення в незалежній Україні. Фінансова самостійність телеканалів, монополісти вітчизняного ринку реклами, незалежна журналістська позиція. Ситуація виборів, процес комерціалізації телебачення України, реклама та рейтинг. Роль державного телебачення.

    статья [22,2 K], добавлен 06.12.2010

  • Еволюція українського телебачення від "мильних опер" до "Інтера", зміст сучасних програм. Особливості регіонального телебачення, жанрові новації. Інформаційний сюжет на ТРК "Сатурн": від написання до виходу в ефір. Проблеми використання русизмів, кальок.

    магистерская работа [170,0 K], добавлен 28.05.2014

  • Особливості дитячого телебачення. Роль телепередач у формуванні внутрішнього світу дитини. Визначення їх впливу на психічні процеси формування особистості. Особливості прийомів, які використовуються для того, щоб зацікавити дитину і зайняти її увагу.

    контрольная работа [47,2 K], добавлен 15.01.2015

  • Характеристика громадської думки як об'єкту впливу засобів масової комунікації. Аналіз участі телебачення в політичній маніпуляції, використання вербалізації та нейролінгвістичного програмування. Вивчення основних методів і техніки регулювання іміджу.

    дипломная работа [186,5 K], добавлен 23.05.2012

  • Дискурс як об’єкт дослідження лінгвістики. Аналіз дискурсу медіа-простору і телебачення як його частини. Розвиток прагматики мовлення. Соціолінгвістичний аналіз комунікації та логіко-семіотичний опис різних видів текстів. Дослідження мовного використання.

    курсовая работа [50,6 K], добавлен 23.01.2015

  • Засоби масової інформації: сутність, функції, права, обов’язки. Дослідження основних проблем функціонування сучасних ЗМІ (преси, радіо, телебачення). Особливості книговидання в Україні. Результати використання глобальної інформаційної мережі Інтернет.

    курсовая работа [26,3 K], добавлен 25.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.